ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

Ващенко Ірина Володимирівна

УДК 316.752.4

КОНФЛІКТИ У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ І ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ (СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

19.00.05 – соціальна психологія

Авторефератдисертації на здобуття наукового ступенядоктора психологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України, кримінологічна лабораторія, м. Харків.

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України

Бандурка Олександр Маркович,

Національний університет внутрішніх справ, ректор

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Коломінський Наум Львович,

Міжрегіональна академія управління персоналом, завідувач кафедри психології, м. Київ;

доктор психологічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Ложкін Георгій Володимирович,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, Державний комітет фізичної культури і спорту України, завідувач кафедри психології і педагогіки, м. Київ;

доктор психологічних наук, професор

Третьяченко Вікторія Віталіївна, Східноукраїнський національний університет

ім. В. Даля МОН України, завідувачка кафедри психології, м. Луганськ.

Провідна установа: Інститут соціальної і політичної психології АПН України, лабораторія методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “20” травня 2003 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім.
Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 18.04. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть проблеми дослідження. Конфлікт – суспільний феномен, який супроводжує людство на всіх етапах його існування. Розвиток прогресивних тенденцій в житті суспільства, вдосконалення діяльності й особистісних якостей його членів неможливі без вміння ефективно розв’язувати конфлікти, що виникають, виявляти та попереджувати появу інших.

Прогалини у знаннях в цій галузі явно проявилися сьогодні, коли в країні відбувається процес активного державотворення. Трансформаційні процеси загострили соціальні, політичні, міжособистісні, екологічні та інші види конфліктів. Особливо це відчули фахівці, які за родом своєї діяльності покликані розв’язувати різноманітні протиріччя між людьми, передусім, працівники органів внутрішніх справ (ОВС). Діяльність працівників ОВС має ознаки “природної” конфліктної ситуації (владність повноважень, якими наділені працівники ОВС, необхідність застосування заходів примусу з метою ефективної протидії злочинності, умови постійної двобічної протидії), тобто безперервно, перманентно протікає проблемно це і зобов'язує працівників ОВС професійно розбиратися з проблемними ситуаціями та конфліктами. Вміння виявляти причини виникнення протиріч, механізм розвитку й способи попередження конфлікту, конфліктні обставини, що сприяють здійсненню протиправних вчинків, прогнозувати конфліктні ситуації, керувати поведінкою людей, що беруть участь в конфлікті, є важливою професійною якістю працівника ОВС.

Підвищення ролі особистості працівника ОВС як фахівця й громадянина в покращенні господарського, соціального, культурного життя суспільства вимагає розробки нових професійних та психологічних підходів до його професійної підготовки. Доцільним сьогодні виявляється розподіл психолого – конфліктологічного аналізу: суб’єктів конфлікту за параметрами активності участі та ролі в ініціації; предмету конфлікту в залежності від його відношення до професійної діяльності. Психолого – конфліктологічне забезпечення діяльності працівників ОВС належить до соціальної психології, саме до її практичного напрямку, який орієнтований на розв’язання актуальних проблем конкретних соціальних суб’єктів у правоохоронній сфері. Воно не було ще предметом психологічних досліджень. Не розроблено ні теоретичне обґрунтування проблеми, ні необхідне її науково-методичне забезпечення.

Таким чином, сутність досліджуваної проблеми полягає в тому, щоб визначити професійно обумовлену специфіку конфліктологічних знань працівників ОВС, виявити соціально-психологічні аспекти формування конфліктостійкості у працівників ОВС, визначити особливості прогнозування та розв’язання конфліктів працівниками ОВС.

Міра наукової розробленості проблеми. Аналіз праць, присвячених розробці конфліктологічних проблем у різних галузях знання, показує, що:–

фундаментальні результати психології, соціології, політології, математики, педагогіки, правознавства, філософії, мистецтвознавства, воєнних та історичних наук не можуть бути безпосередньо використані для визначення та пояснення особливостей конфліктологічних знань для працівників ОВС без їх переосмислення у системі понять соціальної психології. Адже об’єктивно існує принципова особливість цільових та посадових функцій працівників ОВС, загальних і конкретних механізмів, тенденцій, закономірностей міжособистісної взаємодії суб’єктів правоохоронної діяльності, а також змісту і результатів управління в системі ОВС;–

соціально-психологічне обґрунтування стратегічних напрямків розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС не повною мірою розроблені в теоретико-психологічному напрямі. Існує ряд робіт теоретичного характеру [А.Я. Анцупов, Т.А. Полозова, Н.І. Фригіна, М.М. Руткевич], які не знайшли достатнього практичного обґрунтування. Є ряд практичних досліджень [О.Я. Баєв, А.В. Боєнко, М.В. Филимонов, Л.Б. Філонов], які не містять узагальнюючих, концептуальних тлумачень.

Необхідність теоретичної розробки соціально-психологічного обґрунтування стратегічних напрямків розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС обумовлена практичними запитами та потребами суспільства, особливо в перехідні періоди, і недостатньою комплексною науковою розробкою проблеми на концептуальному рівні. Це стало підставою для обрання теми докторської дисертації “Конфлікти у діяльності працівників органів внутрішніх справ і шляхи їх подолання (соціально-психологічний аспект)” та проведення різнопланового дослідження зазначеної проблеми протягом останніх 8 років.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема, що передбачена дисертаційним дослідженням, відповідає пріоритетним напрямкам фундаментальних та прикладних дослiджень навчальних закладiв та науково-дослiдних установ МВС України на перiод 1995-2000 рр. (затверджено рiшенням Колегiї МВС України вiд 02.02.1995 р. № 4 к/м) i на період 2000-2005 рр. (затверджено рiшенням Колегiї МВС України вiд 18.12.2000 р. № 9 к/м). Окрім того, тема входить до переліку пріоритетних тем досліджень, розроблених Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 9.02.1999 р.) та Плану конструкторських та науково-дослідних робіт Нацiонального університету внутрiшнiх справ України м. Харкова (п.2.2.1).

Загальна мета дослідження полягає у психологічній характеристиці конфліктної компетентності та конфліктостійкості як значущих якостей особистості у працівників ОВС, виявленні соціально-психологічних резервів удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, визначенні вимог до правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту з урахуванням психологічної природи конфліктної компетентності та конфліктостійкості.

Об’єктом дослiдження є конфлікти, які попереджують і розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності.

Предметом дослiдження виступає психологічний зміст конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС, реальний рівень та шляхи підвищення цих якостей.

Виходячи з поставленої мети, в дисертацiї вирiшуються наступнi основні завдання:

1) виявлення ролі соціально-психологічного компоненту в системі конфліктологічного знання через теоретичний аналіз наукових даних із різних галузей знань відносно впливу конфлікту на особистість;

2) упорядкування етапів генезису, варіантів динаміки конфліктів, учасниками яких є працівники ОВС, через поєднання специфіки суб’єктів суспільних відносин і їх юридичної відповідальності;

3) визначення кола конфліктологічних проблем, істотних для вдосконалення діяльності працівників ОВС, уточнення змісту основних наукових понять, потрібних для розробки цих проблем;

4) виділення типів і виявлення сутності конфліктів, які розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності, причин і факторів, що зумовлюють їх виникнення і перебіг;

5) розкриття залежності між взаємодією працівників різних підрозділів ОВС в умовах конфлікту та якістю виконання поставлених перед ними завдань;

6) з’ясування психологічних характеристик конфліктної компетентності, її рівня і шляхів підвищення у працівників ОВС;

7) визначення комплексу методів дослідження конфліктостійкості у працівників ОВС;

8) з’ясування умов формування конфліктостійкості у працівників ОВС;

9) розробка, обґрунтування та апробація системи конфліктологічної підготовки працівників ОВС.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою даного дослідження слугують загальні принципи психологічної науки та праці зарубіжних і вітчизняних вчених:–

принципи детермінізму, розвитку, єдності свідомості й діяльності (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн);–

положення про особистість як активний суб’єкт діяльності (К.О. Абульханова-Славська, М.Й. Боришевський, Л.Ф. Бурлачук, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко) та про структуру мотиваційно-смислових утворень (Б.С. Братусь, Б.В. Зейгарник, Т.М. Титаренко);–

теоретичний підхід до конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих тенденцій (С.Д. Максименко, М.Н. Корнєв, Г.В. Ложкін, М.І. Пірен, Н.І.Пов’якель).

Теоретичне підґрунтя дослідження складають праці вчених, які розробили методологію й науковий апарат дослідження проблеми конфлікту в різних галузях: у психології (А.Я. Анцупов, Ф.М. Бородкін, Н.В. Грішина, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський. Н.М. Коряк, Г.В. Ложкін, М.І. Пірен, Б.І. Хасан, А.І. Шипілов), у соціології (K.L.R.M.A. Rapoport, А.Г. Здравомислов, Г. Зіммель, М.Н. Руткевич), у правознавстві (О.Я. Баєв, О.М. Бандурка, В.Б. Козлов,
С.В. Кудрявцев, В.Я. Тацій), у політології (І.М. Арцибасов, С.О. Єгоров, Р.М. Долнікова, В.В. Журкін, О.О. Кокошин, Г.М. Перепелиця, Е.О. Поздняков, Ш.З. Султанов), у математиці (В.В. Дружинін, Д.С. Конторов, В.Ф. Крапивін) та ін.

Суттєве значення для розвитку конфліктологічних знань мають дані про особистість у конфлікті (О.А. Донченко, О.О. Єршов, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко), праці з дослідження конфліктів у різних видах діяльності людини і сферах стосунків (Т.М. Афанасьєва, А.В. Дмитрієв, Д.П. Кайданов, Н.Л. Коломінський, Г.В. Ложкін, С.Г. Шуман).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного та емпіричного дослідження. Теоретичні методи (аналіз, синтез, зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного осмислення отриманих даних. На етапах емпіричного дослідження застосовувались спостереження, опитування (у формі анкетування, бесіди), методика діагностики способів реагування на конфліктну ситуацію К. Томаса (адаптована Н.В. Грішиною); метод діагностики типу міжособистісних відносин Т. Лірі (адаптована Л.М. Собчик); методика дослідження самоставлення (С.Р. Пантелеєва), шкала оцінки дискомфорту (О.Б. Фанталової); методика “Діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту в конфліктах” (адаптована В. Бойко); методика “Визначення рівня конфліктності особистості”; методика “Конфліктна особистість”; методика “Особистісна агресивність і конфліктність” (Є.П. Ільїн, П.А. Ковалєв); шкала виміру мотивації досягнення (Ю.М. Орлова); методика
Q-сортировка; методика “Оцінка психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, напруги і комфортності”; методика “Дослідження самооцінки стресостійкості особистості”; шкала самооцінки ситуативної та особистісної тривожності (Ч. Спілбергера); методика визначення ригідності; методика “Самооцінки психічних станів” (Г. Айзенка).

Надійність і вірогідність результатів забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки (1472 працівника різних підрозділів ОВС: карного розшуку, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, по боротьбі з економічними злочинами, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, слідства, адміністративної служби, патрульно-постової служби, державної автомобільної інспекції, дільничні інспектори), застосуванням методів статистичної обробки отриманих даних за допомогою пакетів Microsoft Excel, Statistic.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:–

вперше зведено в систему наукові положення та емпіричні дані відносно впливу конфліктів на особистість, які одержані фахівцями різних галузей знання;–

вперше виявлено, що підсистема формування конфліктної компетентності та конфліктостійкості є системоутворювальним фактором в системі конфліктологічної підготовки працівників ОВС;–

вперше визначено, що конфліктна компетентність працівників ОВС виконує дві психологічні функції: інформаційну та контрольну;–

дістало подальшого розвитку уявлення про конфліктостійкість працівників ОВС як здатність особистості ситуативно, гнучко, оперативно реалізовувати професійні дії у складній ситуації соціальної взаємодії (конфлікт);–

дістало подальшого розвитку визначення соціально-психологічних резервів удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту;–

розширено уявлення про специфіку застосування заходів регулюючого впливу на поведінку конфліктуючих через деталізацію розгляду різних типів конфлікту.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації поняттєвого апарату, що використовується для опису конфлікту, визначенні поняття “конфліктна компетентність працівника ОВС”, обґрунтуванні підсистеми формування конфліктостійкості працівників ОВС та визначенні вимог до правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту з урахуванням психологічної природи конфліктної компетентності та конфліктостійкості.

Уточнено ряд закономірних тенденцій: а) про пряму залежність вибору способу розв’язання конфлікту від конфліктної компетентності працівника ОВС; б) про вплив рівня розвитку конфліктостійкості працівника ОВС на ефективність виконання оперативно-службових завдань в умовах конфлікту; в) про взаємозв’язок рівня внутрішньо – психологічного дискомфорту з рядом особистісних показників.

Теоретично обґрунтовані шляхи та система відповідних ним заходів впливу на розвиток конфліктної компетентності працівника ОВС, осмислено та виділено наслідки недостатньої конфліктостійкості працівників ОВС.

Розроблено теоретичні й на основі них методичні та організаційні підвалини (принципи, напрямки, форми та методи) організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, які мінімізують вплив його негативних наслідків на якість виконання завдань, що стоять перед працівниками ОВС України.

Практичне значення дослідження полягає у виділенні параметрів та доборі відповідних їм методик визначення рівня розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості, що дозволяють діагностувати та складати більш повну характеристику особистості працівника ОВС у конфлікті; у розкритті спеціальних умов, що сприяють розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості; у створенні розвивальної методики багаторівневої і багатоаспектної конфліктологічної підготовки працівників ОВС з урахуванням зазначених умов; у розробці конкретних соціально-психологічних прийомів оптимізації розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості особистості працівника ОВС; у розробці методики формування умінь розв’язувати специфічний вид конфлікту – кримінальний; у розробці технології попередження конфлікту працівниками ОВС і технології прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту; в опрацюванні, на базі вищезазначених розробок, методичних рекомендацій для працівників ОВС.

Впровадження результатів дослідження. На основі результатів дослідження розроблено та впроваджено у навчальний процес у Національному університеті внутрішніх справ нові навчальні дисципліни: “Конфліктологія” (на факультетах: соціально-психологічному, юридичному, кримінальної міліції, спеціальному, права і підприємництва, громадської безпеки), “Основи конфліктології”, “Вступ до конфліктології” (на факультетах: громадської безпеки, права і підприємництва), спецкурс: “Вирішення конфліктних ситуацій між працівниками ОВС та населенням” (на факультеті громадської безпеки).

На соціально-психологічному факультеті відкрито нову спеціальність – “психолог-конфліктолог” з 1999 навчального року.

Розроблена система конфліктологічної підготовки кадрів для ОВС України (зміст, принципи, методи, форми підготовки, які знайшли відображення в навчальному курсі “Основи конфліктології” та спецкурсі “Типові та екстремальні ситуації у професійній діяльності працівників ОВС”) впроваджена у навчальний процес у Навчальному центрі підготовки УМВС України в Харківській області з 2001 навчального року.

Дисертантом розроблені технологія попередження конфліктів працівниками ОВС України й технологія прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту, які впроваджені в систему професійної підготовки працівників Ленінського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Дергачівського РВ УМВС України в Харківській області, відділу по роботі з персоналом Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області, відділу адміністративної служби міліції УМВС України в Сумській області, відділу адміністративної служби міліції УМВС України в Чернігівській області, Центру практичної психології УМВС України в Харківській області, Центру практичної психології ГУМВС України в АР Крим, Центру практичної психології Управління МВС України на Південній залізниці з 2000 року.

Результати проведеного дослідження впроваджено в систему професійної підготовки психологів органів та установ кримінально-виконавчої системи України з 1999 року.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені при написанні навчального посібника “Загальна конфліктологія” (співавтори С.П. Гіренко, Р.А. Хамалян, О.Г. Антонова), допущеного Міністерством освіти і науки України в якості навчального посібника для студентів вищих навчальних закладів освіти, який використовується у навчальному процесі у вищих навчальних закладах освіти України.

Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у дослідження проблеми конфліктів, які розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності. Деякі з них впроваджено в посібниках, написаних у співавторстві, в яких автором розроблено: у посібнику “Загальна конфліктологія” (у співавторстві з С.П. Гіренко, Р.А. Хамалян, О.Г. Антоновою) – теоретико-методологічні основи конфліктології (предмет загальної конфліктології; методи дослідження, що застосовуються в конфліктології; сутність конфліктної ситуації та конфлікту, шляхи їх розв’язання; переговори як спосіб вирішення конфлікту), практикум і хрестоматію по конфліктології; у посібнику “Конфлікт. Посттравматичний стрес: шляхи їх подолання” (у співавторстві з О.Г. Антоновою) – принципи конфліктологічного дослідження, характеристику психологічних станів у конфліктах, способи та шляхи зменшення конфліктної напруги; у посібнику “Конфликт и управленческая деятельность” (у співавторстві з В.О. Тюріною) – теоретичні основи безконфліктного управління; у посібнику “Виды конфликтов” (у співавторстві з В.О. Тюріною) – здійснено класифікацію конфліктів та наведено найбільш ефективні методи вирішення зазначених видів конфліктів. Розробки та ідеї, які належать співавторам посібників, в дисертації не використовуються.

Апробацiя результатiв дисертацiйного дослiдження. Основні положення дисертації дістали своє вiдображення в публiкаціях автора, доповідалися й обговорювалися на розширених засіданнях кафедри загальної психологiї та педагогiки і кримінологічної лабораторії Нацiонального унiверситету внутрiшнiх справ.

Результати роботи доповідались автором на Наукових читаннях, присвячених
60-річчю Харкiвської психологiчної школи (Харків, 1993), на Других міжнародних наукових Ломовських читаннях (Москва, 1994), на Других міжнародних психологічних читаннях (Харків, 1995), на IV Костюкiвських читаннях (Київ,1996), апробовані на Мiжнародних науково-практичних конференцiях: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (Чернівці, 1993), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці, 1994), “Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку” (Київ, 1996), “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми” (Чернівці, 1996), “Нові технології навчання: проблеми, пошуки, знахідки” (Львiв, 1997), “Психолого-педагогiчнi основи гуманiзацiї виховання i навчання” (Рiвно, 2000), “Конфліктологічна експертиза: теорія і методика” (Київ, 2001), на науково-практичних конференцiях: “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в XXI столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002), “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України” (Харків, 2002), на науково-методичній конференції: “Актуальні питання удосконалення підготовки конкурентноспроможних фахівців в нових соціально – економічних умовах” (Севастополь, 2002) тощо.

Публiкацiї. Результати дисертацiйного дослiдження висвітлено в монографiї, 87 наукових роботах автора (з них: 11 навчальних посібників, 27 публікаціях автора, які надруковані у фахових виданнях, з яких 25 – у фахових психологічних виданнях і 49 матеріалах наукових конференцій).

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження i складається зi вступу, 4 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (531 найменування, з них 64 іноземними мовами), додаткiв (9). Загальний обсяг дисертацiї – 498 стор. Робота містить 12 таблиць, 21 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження та загальні напрямки дисертаційної роботи, розкривається її об’єкт і предмет, головна мета та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження конфліктів науковцями” – викладено результати теоретико-методологічного аналізу проблем конфлікту (суспільно-історична сутність конфлікту, основні ідеї й методологічні установки концепцій з цієї проблеми), що були сформульовані як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями різних галузей знання (психології, соціології, політології, юридичних наук та ін.) з кінця XIX століття до теперішнього часу. Аналіз наукових праць здійснено, по-перше, для оцінки стану вивчення проблеми, по-друге, з метою обґрунтування обраної теоретико-методологічної спрямованості дисертаційного дослідження. Позитивна сторона підсумків огляду стану проблеми в різних галузях знання показує таку картину:–

філософи Геракліт, Арістотель, Т. Гоббс та їх послідовники розглядали конфлікт як соціальне явище, яке характеризується воєнними діями. Пізніше, в епоху Відродження (Ф. Бекон, Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський) висловлювались різноманітні думки щодо причин конфліктів і перспектив їх вирішення. Однак переважали в них визнання вирішальної ролі злагоди між людьми в розвитку держави, загальна негативна оцінка безладдя, воєн, а також надія на можливість “довічного миру” в майбутньому. Сучасні філософи прагнуть виявити залежності розвитку феномену “конфлікт” і з’ясувати співвідношення категорій “протиріччя” і “конфлікт”, тому можна спостерігати декілька напрямків у їх дослідженнях, зокрема: 1) моральний конфлікт у сучасному суспільстві; 2) розробка власне філософської концепції соціального конфлікту; 3) художній конфлікт як естетична категорія; –

зарубіжні соціологи (К. Боулдинг, Р. Дарендорф, Г. Зіммель, Л. Козер, А. Рапопорт) сформулювали фундаментальні положення та теоретичні концепції конфлікту: концепція “позитивно-функціонального конфлікту” Л. Козера (США), концепція “конфліктної моделі суспільства” Р. Дарендорфа (Німеччина), концепція “загальної теорії конфлікту” К. Боулдинга (США). У багатьох аспектах ці концепції й сьогодні являють собою скоріше розгорнуті гіпотези, ніж остаточно усталене конфліктологічне знання. Це відкриває значні можливості для проведення експериментальних досліджень. Суттєвий внесок у цьому відношенні вже зроблено при аналізі міжособистісних конфліктів (В.В. Бойко, Н.В. Грішина, О.Г. Ковальов, Л.О. Петровська, Н.І. Фригіна), причин і наслідків конфліктів у діяльності людини
(Г.М. Андрєєва, О.В. Первишева). Вітчизняні соціологи та їх російські колеги здійснюють дослідження конфліктів за такими напрямками: 1) конфлікти на виробництві, у трудових колективах (А.К. Зайцев, А.Г. Здравомислов, Н.М. Коряк, С.В. Кудрявцев);
2) етнічні конфлікти (Ю.В. Арутюнян, Л.М. Дробіжева); 3) соціологічні аспекти міжнародних конфліктів (В.С. Бруз, А.Г. Здравомислов, М.М. Руткевич); 4) роль конфлікту в сімейно-шлюбних стосунках (Ю.А. Решетняк); 5) конфлікти і злочинність у суспільстві (В.Н. Кудрявцев);–

зусилля полемологів (А.Х. Абашидзе, О.Г. Арбатов, В.М. Баринькін, С.Є. Благоволін, В.С. Брус, Г. Бутуль, О.М. Гончаренко, В.Н. Іванов, В.В. Кіслов, Є.М. Кожокін,
М.А. Косолапов, В.Д. Кохно, В.І. Куценко, Є.М. Лісіцина, Д.А. Малишева, Є.М. Рогов, В.М. Суріков, В.В. Танчер, В.О. Тішков, Л.Л. Фітуні) спрямовані на комплексне дослідження воєн і різних колективних агресивних дій, зокрема, локальних конфліктів у різних регіонах планети (застосовують методи дослідження різних наук: біології, математики, соціології, психології, демографії), розробку ненасильницької стратегії дій у міжнародних конфліктах, і застосування суспільних засобів попередження виникнення міжнародних кризових ситуацій. Полемологи розробили чимало засобів і форм попередження конфліктів, забезпечення миру й міжнародної безпеки; –

правознавці при дослідженні конфлікту перевагу віддавали правовим аспектам (правові відносини сторін, правові процедури розв’язання конфлікту, особливості динаміки юридичних конфліктів, специфіка кримінального конфлікту). Тому напрямки дослідження конфлікту в правознавстві можна окреслити так:
1) міжнародно-правові аспекти конфліктів (Л.Н. Анісімов, І.М. Арцибасов, І.П. Блищенко, С.О. Єгоров, Б.М. Клименко, Е.А. Пушмін, Ю.Е. Чехарін); 2) конфліктні ситуації у діяльності слідчих (О.Я. Баєв, О.Н. Олійник); 3) правові норми вирішення трудових конфліктів (О.М. Бандурка, В.Я. Тацій);–

психологи вивчали конфлікт у зв’язку з тим, що реальна людина, яка виступає об'єктом психології, є центральною ланкою конфліктів всіх рівнів і психологія – це єдина наука, яка вивчає всі типи конфліктів. Все це і зумовило напрямки наукових досліджень психологів:

1) розробки власне теорії конфлікту: а) чинники, що дозволяють визначати ситуацію як конфліктну (З.І. Бєлоусова, Л.І. Міщик, М.Д. Цимпеу, Е.А. Уткін);
б) функції конфлікту (В.В. Бойко, Ф.М. Бородкін, О.О. Єршов, О.Г. Ковальов,
Н.М. Коряк). Науковці розглядали конструктивні й деструктивні функції конфлікту залежно, зокрема, від того, як відбувається його розвиток; в) підходи до проблем детермінації конфлікту (О.І. Донцов, Т.А. Полозова, L. Соser, M. Deutsch);

2) дослідження міжособистісних конфліктів: а) розвиток теоретичних концепцій міжособистісних конфліктів (А.Я. Анцупов, Н.В. Грішина, О.А. Донченко, О.О. Єршов, Г.В. Ложкін, М.М. Обозов, Є.О. Орлова, Л.О. Петровська, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Б.І. Хасан); б) взаємозв’язок між ступенем конфліктності та рівнем розвитку колективу (О.І. Донцов, Е.І. Степанов); в) дослідження конфліктів у різноманітних видах діяльності людини і сферах стосунків: трудовій, науково-дослідній, військовій, педагогічній, правоохоронній, спорті, сімейно-шлюбних стосунках (М. Альберт,
Т.М. Афанасьєва, Ф.М. Бородкін, А.В. Дмитрієв, В.Н. Дружинін, О.О. Єршов,
М.А. Іванова, Н.Л. Коломінський, В.П. Левкович, Г.В. Ложкін, О.П. Макаревич,
Л.В. Подоляк, В.А. Сисоєнко, Е.І. Суїменко, М.В. Филимонов, Л.Б. Філонов,
Н.В. Чепелєва, С.Г. Шуман);

3) конфлікти на різних етапах соціалізації особистості: дошкільний вік (О.О. Рояк, Т.І. Юферова); шкільний вік (В.М. Афонькова, Л.С. Славіна); підлітковий вік
(Т.В. Драгунова, О.В. Первишева); молодіжні, студентські групи (В.М. Басова,
Г.М. Дубчак, Л.М. Карамушка, О.І. Шкіль);

4) особистість у конфлікті (О.А. Донченко, О.О. Єршов, О.В.Киричук, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко):

а) поведінка особистості у конфлікті: стилі поведінки, які реалізуються через окремі тактики (Ф.М. Бородкін, Н.М. Коряк, Н.В. Крогіус, Б.Х. Мінчер, К. Томас); конфліктна поведінка як різновид відхильної поведінки (Л.І. Божович, Б.С. Волков, Т.В. Єндовицька, В.І. Ілійчук, Л.Е. Орбан-Лембрик); залежність конфліктної поведінки від вікових і психофізіологічних особливостей особистості (Т.В. Драгунова, В.А. Крутецький,
Т.Е. Коннікова); шляхи виправлення конфліктної поведінки. Одні науковці
(А.І. Висоцький, Л.П. Грімак, В.П. Горленко, Л.В. Долинська, В.В. Сохранов) робили акцент на постійне самообмеження, самовиховання, формування окремих вмінь і навичок, критичне ставлення до себе, обміркування поведінки, а інші (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, М.Д. Виноградова, О.Г. Ковальов, Н.С. Лейтес) зосереджували увагу на механізмах саморегуляції, які під час конфлікту використовує особистість для зміни своєї поведінки; детермінанти конфліктної поведінки
(Н.В. Грішина, В.І. Ілійчук, Я.А. Луп’ян, В.М. Радчук, Л.Е. Орбан-Лембрик,
Л.О. Петровська, Є.І. Степанов, Ю.П.Черненький). Вчені зазначали, що важливою детермінантою конфліктної поведінки є характерологічні властивості особистості;

б) сутність та природа внутрiшньоособистісних конфліктів: проблеми вікового становлення особистості (О.А. Донченко, І.А. Грабська, Н.Ю. Максимова, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.О. Хомич, О.С. Тарновська); прояви внутрiшньоособистісних конфліктів і фактори, що впливають на їх виникнення та перебіг (О.А. Донченко, Л.М. Карамушка, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Є.В. Чорний); проблеми психологічного консультування і психотерапії внутрiшньоособистісних конфліктів (Л.Ф. Бурлачук, О.Ф. Бондаренко,
Н.Ф. Калина, Л.І. Міщик, Г.І. Онищенко, Є.М. Потапчук); зв’язок внутрiшньо-особистісних конфліктів з проблемами професіоналізації особистості (О.І. Дорофеєва, Н.Л. Коломінський, Г.В. Ложкін, Н.І. Пов’якель, Н.В. Чепелєва);

5) вивчення конфліктів за допомогою методів математичного моделювання.

Розгляд різноманітних теоретичних концепцій, напрямків, поглядів дослідників з проблеми конфлікту, які є в тій або іншій галузі знання, дає більш повне уявлення про дослідницьку роботу з проблеми конфлікту, дозволяє розробляти і використовувати ефективні технології прогнозування конфліктів і нейтралізації конфліктних чинників.

Напрацювання науковців у галузі вивчення конфліктів й експериментальні дані проведеного дослідження вказують на необхідність визначення у вихідних поняттях: "предмет конфлікту", "об'єкт конфлікту", "учасник конфлікту", "межі конфлікту" та ін. Важливо чітко уявляти посередницьку ланку, якою є конфліктна ситуація, – це латентна стадія конфлікту, його передумова і зародження.

Процес виникнення конфлікту, незалежно від тривалості його перебігу, передбачає певну послідовність у дослідженні його генези (визначення передумов виникнення конфлікту; аналіз появи його окремих елементів, їх інтегрування; виявлення внутрішнього механізму переходу від однієї фази конфлікту до іншої).

Виникнення будь-якого конфлікту пов'язано із складним переплетенням генетичних зв'язків, що мають різну тривалість дій і різний характер впливу на конфлікт. Оскільки одні передумови мають короткочасний характер, а інші – тривалий, одні – чинять безпосередній вплив, інші – опосередкований, то доцільно усі передумови, що чинять вплив на виникнення конфлікту, поділити на три основних рівні, визначивши їх через такі поняття, як "чинники", "причини", "умови" (за Г.М. Перепелицею). У дисертації ґрунтовно розглянуто сутність і здійснено співвіднесення цих понять.

До чинників конфлікту відносять ті передумови, дії яких ведуть до формування конфлікту, але не породжують його. Між конфліктом і чинниками, що його формують, немає жорсткого динамічного зв'язку. Існування таких зв'язків не відразу і не завжди веде до виникнення конфлікту. Однак чим більше буде відмінностей і протиріч, які стосуються конкретної події, тим імовірніше виникнення конфлікту. У сучасній науковій літературі існує декілька підходів до класифікації конфліктотвірних чинників.

Виникнення конфлікту відбувається у результаті дії причин, а не чинників. Причиною виступають не явища або матеріальні утворення, а їх зміни. У якості причини виступає якась зміна одного об'єкта, наслідком є деяка зміна іншого об'єкту. Але ці зміни можуть відбутися тільки при переносі до наслідку певної частки енергії або речовини, що поставляється явищем, яке виступає у якості причини. Отже, причиною виникнення конфлікту повинні бути певні зміни, що відбуваються в явищах, безпосередньо пов'язаних з конфліктом.

Основоположною ознакою дії причини є її здатність породжувати наслідок. Причина викликає наслідок до життя, генетично зумовлює його виникнення. Тому вона завжди передує наслідку у часі, характеризується односпрямованістю, необоротністю і необхідністю. Якщо причина виникає, то при певних умовах вона з необхідністю породжує певний наслідок. Однак причина викликає до життя наслідок, в якості якого виступає в даному випадку конфлікт, тільки за наявності певних умов (сукупність речей, процесів, відношень, необхідних для виникнення явища). Вплив умов спрямований не на конфлікт, а на причини його виникнення. Зміна умов може запобігти породження причиною конфлікту, але вона не здатна суттєво змінити характер конфлікту. У цьому відношенні умови визначають лише конкретну зовнішню форму виникнення і розвитку даного конфлікту.

Для виникнення конфлікту потрібен конкретний привід. Саме це поняття визначається як зовнішня, часто випадкова обставина, яка дає поштовх для наставання події. Він може бути у вигляді: випадкового інциденту, провокації, інспірованої акції, події або дії неправильно сприйнятої або витлумаченої іншою стороною (міжнародні, міжнаціональні, кримінальні конфлікти).

Як бачимо, вивчення конфліктів як предмета дослідження не випадкове. Воно зумовлене рядом об'єктивних тенденцій і спрямоване не тільки на вирішення фундаментальних теоретичних проблем, але й на розробку та використання ефективних технологій попередження та розв’язання конфліктів. Якомога повніше й різнобічніше вивчення сутнісних характеристик реального конфлікту надає можливість для управління цим процесом, дозволяє передбачити його наслідки та знайти оптимальний спосіб розв’язання конфлікту.

У другому розділі “Конфлікт як компонент професійної діяльності працівників ОВС” – розглянуто специфіку діяльності працівників ОВС, причини і види конфліктів, які розв’язують працівники ОВС, рівень сформованості конфліктної компетентності у працівників ОВС.

Діяльність ОВС – це специфічний вид соціальної діяльності працівників органів держави, призначеної для її захисту і безпеки, що діє від її імені й організує певною мірою функціонування суспільства, стоїть на охороні прав і свобод його громадян та окремих особистостей [О.М. Бандурка]. Вона жорстко і детально регламентована, будується на підставі суворого виконання наказів і розпоряджень, субординації і координації стосунків. Особливості управління ОВС полягають в: правоохоронному характері управління, специфічних умовах функціонування системи (єдиноначальність, висока службова дисципліна, особливі умови проходження служби), наявності у значної частини працівників ОВС статусу представників влади, тобто повноваження застосовувати заходи адміністративного примусу, створенні умов іншим державним органам, установам, організаціям і громадянам для реалізації їх функцій, прав і свобод.

Усі підрозділи ОВС, як елементи системи управління, одночасно виступають в ролі керівних і керованих. Між ними існують постійні прямі й зворотні зв’язки. Прямі зв’язки (згори вниз) виходять від суб’єкта управління у формі наказів, розпоряджень, інструкцій. Зворотній зв’язок (знизу вгору) від об’єкта управління здійснюється у вигляді донесень, звітів, інформації про виконання управлінських рішень. Районні відділи внутрішніх справ, наприклад, по відношенню до управління МВС України в області чи місті є об’єктом управління, але вони одночасно виступають як суб’єкт управління, оскільки керують підлеглими ланками (службами, підрозділами, відділами). І хоча зв’язки між елементами системи ОВС суворо регламентовані за підлеглістю, координацією та субординацією, за термінами й обов’язковістю виконання управлінських рішень, за обсягом інформації, персональною відповідальністю, як об’єкти управління, так і суб’єкти управління за певних обставин стають учасниками конфліктів. Це і зумовлює потребу в формуванні конфліктної компетентності у працівників ОВС. Актуальними стають саморегуляція, корекція дій, побудова моделей поведінки, вміння самостійно підвищувати свою конфліктостійкість, з’ясовувати причини конфліктів.

Виникненню конфліктів на соціально-професійній основі сприяють такі причини, як: недосконалість системи добору й розстановки кадрів; зазіхання працівника на вищу посаду й обмеженість можливостей їх задоволення у підрозділі; прогалини в нормативних документах, що регулюють порядок несення служби; різний ступінь зацікавленості суб'єктів під час взаємодії на кожному етапі професійної діяльності; правова закріпленість працівника за посадою або місцем при низькому рівні його ділових якостей і при наявності іншої кандидатури на його заміну, яку керівник не може здійснити; крайнощі кадрової політики у підрозділах (повна заміна фахівців-практиків дипломованими фахівцями або, навпаки, приниження ролі чи навіть ігнорування фахівців з дипломами).

До соціально-психологічних причин конфліктів належать: хибні образи конфлікту, коли об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але відносини сторін помилково сприймаються ними як конфліктні; різний підхід до оцінки одних і тих же складних подій; психологічні умови застосування офіційної оцінки; втрата й перекручення інформації в процесі міжособистісної та міжгрупової комунікації; розбалансована рольова взаємодія людей; внутрішньогруповий фаворитизм.

Досить специфічними є соціально-демографічні причини конфліктів: коли у підрозділі починають переважати інтереси однієї демографічної групи над іншою, відбувається перерозподіл ролей, негативні сторони психології різних вікових груп загострюються (нестриманість, прагнення до новаторства, загострене почуття новизни, критичність молодого покоління та ін.).

Організаційні причини конфліктів складають: недосконала система організації структури МВС України в цілому (сьогодні відбувається реорганізація системи МВС України: слідство, державна служба по боротьбі з економічними злочинами, державний департамент з питань виконання покарань відокремилися в окремі департаменти, податкова міліція – взагалі самостійна установа), неправильна організація праці у підрозділі (жорсткий розподіл обов'язків і функцій або надмірна зміна функцій персоналу, застарілі посадові інструкції, неправильний розподіл заробітної плати).

До матеріально-технічних причин належать: застаріле обладнання та машини, праця в несприятливих умовах (перебування у засідках: погані погодні умови, нерухомість тривалий час, загазованість, шум).

Конфлікти можуть бути зумовлені й такою причиною як недосконала нормативна регламентація: нечіткий розподіл функцій між різними посадовими особами (дублювання функцій, паралелізм в роботі).

Досить складною причиною, що зумовлює конфлікти, є помилки в державній політиці стосовно реалізації правоохоронної функції: відсутність органічної єдності державних, групових й індивідуальних інтересів (помилково зрозумілий державний інтерес породжує недбале ставлення до особистих або групових інтересів: завищення або заниження норм навантаження, необґрунтований їх перегляд, одностороння орієнтація на ті або інші окремі показники господарської діяльності, приниження ролі "неголовних" підрозділів служби, порушення принципів внутрішньовиробничої кооперації).

Як бачимо, причин, що зумовлюють появу конфліктів всередині підрозділів ОВС чимало, тому попередження і розв’язання цих конфліктів буде залежати від усвідомлення особливостей кожного виду конфлікту: міжособистісний, моральний, творчої не реалізації та ін. Поряд з цим висвітлені також причини, що зумовлюють появу інших видів конфліктів, які попереджують і розв’язують працівники ОВС: соціальних, побутових, юридичних, міжетнічних, міжнаціональних. Встановлено, що недооцінювання чисельності й складності причин конфлікту позначається на якості оперативного реагування працівників ОВС, його ефективності, спричиняє виникнення непрогнозованих помилок, надзвичайних подій тощо.

У дисертації розглянуто специфічність причин кримінального конфлікту. У багатьох випадках злочин не тільки створює можливість для виникнення конфлікту, але сам є наслідком конфлікту і його заключної стадії. Подібний причинно-наслідковий зв’язок особливо помітний на прикладі насильницьких злочинів (тілесні пошкодження, злісне хуліганство, навмисне вбивство). Насильницькі злочини (серія злочинів), що завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту (застосування насилля у конфлікті або спочатку, або тільки на завершальній його стадії).

В роботі ґрунтовно проаналізована психологічна характеристика кожного типу конфліктів, який попереджують і розв’язують працівники ОВС. Зокрема, в залежності від кількості безпосередніх учасників конфлікту було розкрито типові помилки працівників ОВС і запропоновано заходи щодо уникнення неадекватних дій у процесі розв’язання. Так, під час розв’язання побутових конфліктів, інтенсивність виникнення яких збільшилася протягом останніх років, типовими помилками працівників ОВС є: неадекватна оцінка обставин ситуації, недостатня обізнаність щодо можливих варіантів поведінки конфліктуючих та її наслідків, які можна передбачити через експресію конфліктуючих, невміле застосування заходів спрямованого регулюючого впливу на поведінку учасників конфлікту, підвищення ступеню ризику при прийнятті рішення та дотриманні належної регламентації своїх дій. За результатами дослідження встановлено, що ситуативна гнучкість професійних дій працівників ОВС під час розв’язання побутового конфлікту залежить від якомога швидшої ізоляції побічних учасників конфлікту і урахування напрямку розвитку поведінки конфліктуючих: –

поведінка конфліктуючих не створює загрози життю чи здоров’ю працівника ОВС або іншим особам (експресія конфліктуючого вказує на відсутність наміру чинити опір будь-кому; конфліктуючий демонстративно йде до ізольованого приміщення (інша кімната, кухня, комора, підвал) або відмовляється вийти на вимогу працівника ОВС);–

поведінка конфліктуючих стає небезпечною під час складання документів працівниками ОВС (конфліктуючий пильнує за діями працівників ОВС, щоб улучити момент послаблення контролю за ним; розташовується поблизу предметів, які могли б стати знаряддям заподіяння тілесних ушкоджень; розпочинає розмову на сторонню тему (співає), тобто відволікає увагу працівників ОВС); –

поведінка конфліктуючих стає агресивною під час доставки до ОВС (конфліктуючий намагається втекти (штовхає, збиває з ніг працівника ОВС); непомітно звільнити свої руки (наручники, пути); активізує пошук “співчуваючих”, “зацікавлених”; намагається залишитися на одинці).

У випадку соціального конфлікту (несанкціоновані мітинги, пікетування адміністративних будинків, довготривалі акції протесту, проходження вулицями міста) працівники ОВС повинні, по-перше, не стати об’єктом нападу учасників конфлікту (порушників громадського порядку), а, по-друге, запобігати розвитку не прогнозованих і некерованих дій з їх боку, бо кількість порушників громадського порядку може дуже швидко збільшитися, так що перетворюється на агресивний натовп. (Особливості агресивного натовпу та дії працівників ОВС щодо зменшення його негативних проявів розглянуті в працях І.Ю. Воробйової, Л.І. Казміренка.) Характер і спрямованість агресивних дій учасників соціального конфлікту бувають різними: від подання жорстких вимог, заподіяння шкоди державному та особистому майну, загрози насильства стосовно конкретних осіб до погромів, підпалів, збройного опору. Усе це вимагає адекватних дій від працівників ОВС.

Усвідомлення специфіки міжетнічних