ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВИСОЦЬКА ОЛЬГА ЄВГЕНІВНА

УДК 17. 023.4

МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЯК ОСНОВИ

ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ

09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ПАНФІЛОВ Валерій Олександрович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

НОВІКОВ Борис Володимирович,

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”,

декан соціологічного факультету,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

БІЛЯЄВ Тимофій Олексійович,

Харківський військовий університет,

доцент кафедри філософії

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,

відділ соціальної філософії (м. Київ)

Захист відбудеться “17” квітня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д - 606.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, пл. Свободи, 6.

Автореферат розісланий “14” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук,

професор Мануйлов Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Взаємовідносини суспільства з природою ускладнюються одночасно зі становленням цивілізаційного виміру життя людини. У ХХ столітті посилення негативного впливу на навколишнє середовище сприяло усвідомленню суспільством того, що цей процес може мати неконтрольовані наслідки і нести загрозу людському буттю. Хоча принципи моральної поведінки стосовно природних істот зустрічаються вже у Ведах або Біблії, але тільки входження людства у стан техногенної цивілізації з особливою гостротою розкрило зазначену проблему як проблему антропологічну.

З останньої чверті ХХ століття взаємодія суспільства з природою набула цивілізаційно-есхатологічного характеру, оскільки екологічна криза багато в чому обумовлена аксіологічною кризою як невідповідністю існуючих етичних нормативів екологічним викликам сучасності. Одним із найважливіших завдань сучасної практичної філософії став пошук основ перспективно-оптимістичної соціально-природної взаємодії. В якості таких основ виступають саме моральні цінності. Проте всі спроби сформувати дійову стратегію морально-ціннісної взаємодії суспільства з природою дотепер залишаються нереалізованими. Спостерігається розходження між прокламованими нормативними принципами і реально діючими у суспільстві ціннісними перевагами. Викликано це тим, що при побудові моделей морально-ціннісного відношення до природи часто не враховується процесуальний характер формування моральних цінностей в їхньому якісному розмаїтті, взаємозумовленості і взаємозалежності.

Стан вивчення даної проблеми такий, що при наявності значного теоретико-методологічного і конкретно-практичного масиву праць, присвячених аналізу феномену моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою, немає достатньо повної систематизації існуючих підходів до природної дійсності, що проводилася б з урахуванням комплексного розгляду моральних цінностей на рівні соціальної системи, комунікативної інтеракції та особистісного світовідношення.

Для України важливість аналізу моральної свідомості в контексті екологічної проблематики продиктована тим, що питання етичної взаємодії суспільства з природою у вітчизняних дослідженнях ще недостатньо концептуально окреслені. Особливо це актуально в ситуації, коли в українській культурі відбувається інтенсивний процес обгрунтування системи національних цінностей, в яку можуть бути залучені цінності, спрямовані на гармонізацію відношень “суспільство-природа”, що мають загальнолюдський характер. Проте існуючі на сьогодні розробки з даної проблематики відносяться тільки до окремих аспектів етики відповідальності й екологічної етики. Також залишається незначною кількість робіт, в яких приділяють увагу комунікативним вимірам екологічної проблематики. Практично не ставиться питання про світоглядні засади формування тих або інших ціннісних орієнтацій, мало вивчені умови і засоби досягнення визнання у суспільстві цінностей, спрямованих на рішення екологічної проблеми. У зв'язку з цим, вважається необхідним виявлення змісту ціннісних настанов стосовно природного оточення у сучасному суспільстві з позиції їхнього доповнення та кореляції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виповнене в рамках науково-дослідної роботи “Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття” (держреєстраційний № 0199V001308) кафедри філософії Дніпропетровського національного університету.

Мета дисертаційного дослідження полягає в з'ясуванні сутності та особливостей формування моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою.

Для реалізації цієї мети були поставлені наступні дослідницькі завдання:

-

-

-

-

-

Об'єктом дисертаційного дослідження стали моральні цінності як основи

взаємодії суспільства з природою.

Предметом дослідження є зміст, властивості та взаємозв'язки моральних цінностей у контексті взаємовідносин “суспільство-природа”.

Методи дослідження. Вивчення феноменів ціннісного орієнтування в їхній внутрішній суперечливості і розвитку здійснювалося за допомогою діалектичного підходу. Проблемно-предметний аналіз основних стратегій морально-ціннісного відношення до природи, а також умов та засобів легітимації цінностей включає їх розгляд виходячи з принципів історизму, відповідності та кореляції. Також у процесі вирішення конкретних дослідницьких завдань застосовувалися методи опису, порівняння, ідеалізації й абстрагування.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена вибором теми, яка ще не набула в Україні належного системного викладу, а також змістом мети і завдань дисертації. В роботі здійснена реконструкція ціннісних уявлень сучасного суспільства в контексті екологічної проблематики на підставі виявлення сутнісних та змістовних особливостей формування ціннісних орієнтацій стосовно природи, що є однією з перших спроб комплексного підходу до розкриття етичного аспекту проблеми взаємодії суспільства з природою. Також наукова новизна дисертації полягає в наступному:

-

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача полягає в постановці і самостійному вирішенні актуальної наукової проблеми, що дозволяє більш повно і всебічно охопити сутнісну сторону такого феномену як моральні цінності, виявити особливості їх формування і прояву в процесі взаємодії суспільства з природним середовищем.

Самостійно, без співавторів опубліковано 6 статей у фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно поповнює соціально-філософське знання новими аспектами розуміння ролі моральних цінностей в регуляції взаємодії суспільства з природним середовищем. Це сприяє більш детальному осмисленню всієї складності, багатоплановості і суперечливості сучасної морально-етичної ситуації щодо розв’язання екологічних проблем.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання у ході подальших досліджень етико-ціннісної проблематики в контексті взаємодії суспільства з природним середовищем, аналізі моральної свідомості і ціннісних мотивацій сучасної людини. Основні положення дисертації служать підставою для розробки курсів екологічної етики та екологічної аксіології, а також можуть використовуватися в розділах курсів етики, культурології, філософії освіти, соціальної філософії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 8 публікаціях (6 статей і 2 публікації матеріалів наукових конференцій).

Результати дослідження пройшли апробацію у виступах автора й обговорювалися на Міжнародних науково-теоретичних конференціях “Глобалізм очима сучасника: блиск і злидота феномену” (Суми, 2002), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (Дніпропетровськ, 2000), а також на наукових конференціях і тематичних семінарах при кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету в період 1997-2000 р.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії Дніпропетровського національного університету (протокол № 12 від 2 липня 2002 р.)

Структура дисертації обумовлена специфікою предмета дослідження, логікою вирішення проблеми, а також зазначеною метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які включають чотирнадцять підрозділів), висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 194 сторінки тексту, у тому числі список використаної літератури - 20 сторінок (311 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Огляд літератури за темою дисертації та методологічні засади дослідження” визначаються ступінь наукової розробки теми дисертації, загальна методологія та основні методи дослідження.

У першому підрозділі “Огляд літератури” зазначається, що проблему відносин суспільства з природним середовищем у морально-ціннісному вимірі одним із перших ставить Ж.-Ж.Руссо, який бачив у відчуженні суспільства від природи підставу утворення держави як процесу деіндивідуалізації соціальних відносин. Основою зменшення почуття відчуження, з його точки зору, є принцип співчуття, який виражається в ототожненні людини з іншими істотами. Саме ці ідеї Руссо набули подальшого розвитку в етиці А.Шопенгауера, для якого будь-яка дія набуває морального значення тільки в тому випадку, коли вона орієнтована на співчутливе відношення до іншого або інших. Близькі погляди можна зустріти в естетиці німецького романтизму, натурфілософії І.-В.Гьоте та Ф.-В.-Й.Шеллінга. Ідеї живого і життя, які започатковані романтичною традицією, були переосмислені “філософією життя” та екзистенціальною філософією М.Бахтіна, А.Бергсона, М.Бєрдяєва, М.Бубера, Е.Левінаса, А.Швейцера, К.Ясперса.

Завдяки дослідженням Т.Адорно, Х.-Г.Гадамера, М.Гайдеггера, Й.Гьозинги, Е.Гусерля, Ф.Ніцше, М.Горкгаймера, О.Шпенглера був виявлений антропологічний характер кризи цінностей, що призвело до думки про необхідність перегляду новоєвропейської ціннісної парадигми, пошуків нових дискурсів світобачення.

З іншого боку, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття зі зміною наукової картини світу активізується інтерес до системного вивчення сутності морально-ціннісних відносин суспільства з природним середовищем. Біологічний напрям відкриває питання про еволюційні підстави моральності і моралі, що розкриваються у творах Г.Спенсера, Ч.Дарвіна, Д.Марша, Т.Гекслі, Г.Геккеля, П.О.Кропоткіна, Е.Уілсона, К.Лоренца. Екологічна етика як філософський напрям оформлюється у середині ХХ століття і пов’язана з такими іменами як Р.Атфільд, Е.Голдсміт, Дж.Лавлок, О.Леопольд, Ж.Ллойд, Б.Роззак, Х.Ролстон ІІІ, П.Сінгер, Л.Уайт. Сутність взаємодії природи і суспільства у категоріях глобальних проблем переосмислюється у розробках “Римського клубу” (Д.Медоуз, М.Месарович, Е. Пестель, А.Печчеі, Дж.Форрестер та ін.).

Соціологічні аспекти морально-ціннісного підходу суспільства до навколишнього середовища аналізуються М.Вебером, Е.Дюркгеймом, Т.Парсонсом. Психологічні аспекти ціннісних мотивацій суспільства висвітлені у працях Т.Адорно, М.Еліаде, Ж.-К.Леві-Строса, Г.Маркузе, З.Фройда, Е.Фромма, М.Горкгаймера, К.-Г.Юнга. Проблема комунікативного виміру суспільних взаємовідносин, а також відносин суспільства і природи розглядається К.-О.Апелем, Ю.Габермасом, В.Гьосле, Г.Йонасом, П.Козловскі.

В процесі аналізу літератури з означеної тематики виділено три рівні вивчення проблеми моральних цінностей як основ соціоприродної взаємодії: а) загальнофілософський - осмислення проблеми взаємодії суспільства з природою у контексті загальної кризи новоєвропейської ціннісної парадигми або індустріального суспільства; б) конкретно-науковий - створення екологічної етики, екологічної аксіології, інвайронментальної етики, екологічної психології, еволюційної етики як наукових дисциплін, у рамках яких проблема етико-ціннісної взаємодії суспільства з природою розглядається з точки зору формулювання нових методологічних принципів та підходів до природного середовища; в) проблемно-предметний - розгляд різних аспектів проблеми етико-ціннісной взаємодії суспільства з природою - соціологічного, психологічного, етнокультурного, правового.

Також охарактеризовано такі підходи до вирішення даної проблеми: а) зосередження уваги на технічному інструментарії вирішення екологічних проблем, оптимізації виробництва, управління природними процесами, раціоналізації господарства. Морально-ціннісний характер отримує тільки так званий екологічний імператив як нормативний принцип раціонального використання природних ресурсів та охорони природного середовища; б) гуманістичне прочитання проблеми морально-ціннісного відношення до природи як проблеми комунікації, збереження “якісного” життя, “благоговіння” перед життям, формування “людяності”, “культури” взаємовідносин з природою як “квазісуб’єктом”; в) онтологізація цінностей через надання природі та природним істотам самоцінного значення, а також розгляд проблеми морального відношення до природи як проблеми родового або видового виживання.

Окреслення означених підходів дало змогу виділити загальні стратегії морально-ціннісного відношення до природи, які розглянуті у дисертації як техноцентрична, екоантропоцентрична та природоцентрична світоглядні позиції.

У вітчизняній традиції морально-ціннісний аспект взаємовідносин суспільства з природним середовищем ставиться у російському космізмі В.Вернадським, М.Федоровим, М.Холодним, К.Ціолковським, О.Чіжевським. До середини 70-х років у радянській науці єдиною прийнятною моделлю взаємодії суспільства і природи залишалася модель керування природними процесами, повної раціоналізації природи. Природні об'єкти й організми не були втягнуті у сферу моральних відносин.

У 80-х роках ідея керування природними процесами витискується ідеєю спрямованого розвитку та коеволюції суспільства і природи. У цьому відношенні треба відзначити таких мислителів як Ф.Гірьонок, О.Гулига, Р.Карпинська, В.Комісарук, М.Кузнєцов, М.Моїсеєв, А.Назаретян, О.Урсул, І.Фролов. Критика ноосферного світобачення та переосмислення етичних взаємовідносин суспільства та природи у контексті екологічної проблематики характерна для 90-х років і розгортається у працях В.Борейка, Л.Василенка, І.Вітковської, В.Гайденка, С.Грабовського, С.Дерябо, В.Єрмолаєвої, В.Іванова, М.Кисельова, В.Крисаченка, І.Крутя, В.Курашова, В.Кутирєва, В.Мапельман, Ф.Ходушина, В.Ясвіна. Проблема світосприйняття та ціннісні засади сучасних суспільних відносин аналізувалися В.Бакіровим, Є.Бистрицьким, Л.О.Боровською, С.Кримським, А.Лоєм, В.Малаховим, Є.Подольською, М.Поповичем, В.Табачковським, В.Шинкаруком. Питання комунікативного та консенсуального значення ціннісного вибору суспільства стосовно природи розглядали А.Єрмоленко, В.Гур, Л.Ситниченко, В.Фурс, С.Явоненко.

Основні інтереси в останні роки зміщаються убік вивчення існуючих ціннісних орієнтацій, що осмислюються з позиції діалогізму культур. Поширюються дослідження проблем етноетики, а також комунікативної філософії. Проблема етико-ціннісної взаємодії суспільства і природи починає розглядатися як проблема “спотвореної” комунікації, втрати ціннісних орієнтирів у сучасному суспільстві. Стає актуальним пошук основ для висування нових цінностей, що одночасно були вираженням національної ідентичності і загальнолюдських прерогатив.

Не зважаючи на значну активізацію в останні роки інтересу до проблеми моральних цінностей у контексті взаємодії суспільства і природи, існуючі теоретичні доробки цієї проблеми репрезентують тільки окремі підходи до феномену ціннісного світосприйняття. Не досліджуються конкретні соціокультурні передумови формування морально-ціннісного відношення до природи у сучасному суспільстві, не проаналізовано його мотиваційних складових. Відсутні праці, що систематизують і синтезують можливі стратегії морально-ціннісного відношення до природи, описують їхні основні компоненти і характер взаємодії. Практично не ставиться питання про джерела і засоби легітимації цінностей, орієнтованих на гармонізацію відношень у системі “суспільство-природа”, не досліджуваний ідеологічний компонент стратегій взаємовідносин з природою.

Така ситуація обумовлює актуальність і доцільність здійснення дослідження проблеми моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою, які мають вирішальне значення при формуванні певних форм поведінки стосовно природного середовища у сучасному суспільстві.

Опрацювання джерел і визначення ступеня наукової розробки визначеної теми сприяли вибору певної методології дослідження. У другому підрозділі “Методологія і методика дослідження” визначається сутність методологічних засад дисертаційної роботи.

З'єднання соціологічної парадигми теоретичної реконструкції ціннісних орієнтацій суспільства стосовно природи (М.Вебер, Т.Парсонс) із філолофсько-антропологічним (К.-О.Апель, Ю.Габермас) та психологічним (К.-Г.Юнг, М.Еліаде) підходами до аналізу цінностей були покладені в основу комплексного дослідження моральних цінностей як а) найважливіших структурних утворень соціальної системи; б) головної якісної характеристики комунікативної інтеракції; в) особистісного світовідношення.

Методологічною підвалиною дослідження став діалектичний підхід, що розкриває суть формування ціннісних орієнтацій як різнорідного суперечливого динамічного процесу. Історизм як принцип вивчення процесу становлення тих чи інших ціннісних орієнтацій використовувався для осмислення характеру стереотипного світобачення, його культурно-історичних передумов, а також умов та засобів легітимації цінностей у сучасному суспільстві. Принципи відповідності та кореляції вживалися при знаходженні загальних рис підходів до природної дійсності, а також розгляді стратегій морально-ціннісного відношення до природи в їхньому співвідношенні, взаємозв'язку і взаємозалежності.

Компаративний метод, методи ідеалізації, абстрагування, опису використовувались на протязі всього дослідження при виконанні конкретних наукових завдань. Метод абстрагування застосовувався при формулюванні таких понять як ідеали єдності та гармонії зі світом, світоствердження, світозаперечення, техноцентризм, екоанторопоцентризм, природоцентризм тощо; метод ідеалізації – при типологізації стратегій морально-ціннісного відношення, а також при розгляді етико-ціннісних уявлень про природну дійсність. За допомогою компаративного методу був зроблений комплексний аналіз таких підходів до природної дійсності як техноцентризм, антропоцентризм та природоцентризм, а також з’ясований характер умов та засобів легітимації екологічно орієнтованих норм і цінностей.

У другому розділі “Соціокультурні детермінанти формування морально-ціннісного відношення до природи у сучасному суспільстві” з’ясовуються фактори та механізми становлення певних ціннісних переваг у суспільстві відносно навколишнього середовища. Аналізуються як інваріантні для західної культури ціннісні настанови в їхньому аспектному вивченні, так і конкретні культурно-історичні передумови формування ціннісного відношення до природи у сучасному суспільстві.

У першому підрозділі “Особливості світоглядних настанов стосовно природи” доводиться, що характер і спрямованість зазначених світоглядних настанов визначається емоційно-психологічними, когнітивними та праксеологічними особливостями освоєння природної дійсності. Ідеали єдності та гармонії зі світом виступають в якості базисних соціокультурних детермінант формування морально-ціннісного відношення до природи. Будучи найбільш вагомими колективними ціннісними уявленнями про можливість об’єднання людини і світу, вони конституюють конкретні моделі взаємодії з природою як на рівні особистісного світовідношення, так і на рівнях комунікативної інтеракції та соціальної системи. Методологічне відокремлення емоційно-психологічних, когнітивних та праксеологічних аспектів соціоприродної взаємодії дало змогу зробити типологічну характеристику основних ціннісних орієнтацій сучасного суспільства стосовно природного середовища. Виявлено, що когнітивний аспект включає такі моделі світовідношення як суб'єкт-об'єктна, інтерсуб'єктивна та безсуб'єктна, засновані на раціональній процедурі диференціації “Я” та “Світу”. Також мають важливе значення ціннісні орієнтації, що припускають заперечення подібного диференціювання (постмодерністська світоглядна парадигма). Емоційно-психологічний аспект ціннісного вибору включає розгляд навколишнього світу з точки зору його “прийняття” (світоствердження) або “неприйняття” (світозаперечення). А праксеологічні особливості освоєння природної дійсності суспільством розкривають суть цих взаємовідносин у категоріях стратегічно-інструментальної, комунікативної, трансцендуючої та магіко-ритуальної діяльності.

У другому підрозділі “Когнітивний аспект формування морально-ціннісного відношення до природи” розглядаються специфічні риси пізнавальних засобів освоєння природи. Виявлено, що основою проблемної ситуації в області ціннісного пізнання природи є відокремлення “пояснювальної” та “розуміючої” методологій. Їхня діалектична взаємодія віддзеркалює протистояння у сучасному суспільстві ідеології статегічно-інструментальної раціональності, що обмежує моральний вибір сферою приватного життя, а відношення з природною дійсністю залишає ціннісно-нейтральними, з комунікативною моделлю вирішення морально-етичних проблем. Рішенням проблеми протиставлення даних підходів може стати визнання нероздільності “пояснювальної” та “розуміючої” методологій, що дозволить будь-яку дію стосовно природи наділяти ціннісним значенням і формулювати, таким чином, принципи морально-ціннісного підходу до природного оточення.

У третьому підрозділі “Світозаперечні тенденції у сучасній культурі” дається характеристика ціннісних орієнтацій, які відштовхуються від думки про неможливість раціонального осягнення навколишнього світу і знаходяться у пошуках нових дискурсів світобачення. Аналізуються такі характерні для сучасності ціннісні настанови як нігілістична та “абсурдна”. Доводиться, що світозаперечення є одною з найважливіших умов формування морально-ціннісного відношення до природної дійсності. Воно припускає або орієнтацію на злиття з природою і заперечення “світу” культурних образів і смислів, або - націленість на з'єднання з Абсолютом або Богом і тому відторгнення природи. Посилення світозаперечних тенденцій у сучасній культурі свідчить про загальну кризову ситуацію та актуалізує проблему ціннісної взаємодії суспільства з природою.

У четвертому підрозділі “Ціннісно-стереотипне сприйняття природної дійсності” визначаються культурно-історичні передумови становлення сучасних стереотипних підходів до природи. Посилення впливу на стереотипні морально-ціннісні настанови стосовно природного оточення у сучасному суспільстві таких чинників, як екологічні проблеми, обумовлені неадекватним технічним розвитком, а також - зростання значимості колективних дій у прийнятті тих або інших рішень, призводить до переосмислення основ морально-етичної взаємодії з природою і сприяє формуванню ціннісного відношення до природи в категоріях екзистенціальної, граничної ситуації, пов'язаної з усвідомленням загрози екологічної катастрофи.

В процесі з’ясування інваріантних та варіативних детермінант формування морально-ціннісного відношення до природи дисертант приходить до висновку, що саме усвідомлення суспільством граничності людського існування є головним поштовхом появи стратегій, орієнтованих на гармонізацію відношень із природою, кожна з яких претендує на всебічність та універсальність своїх ціннісних настанов.

У третьому розділі “Основні стратегії морально-ціннісного відношення до природи” аналізуються стратегії морально-ціннісного відношення до природи, з’ясовуються їхні основні компоненти, особливості та характер взаємодії.

У першому підрозділі “Типологічна характеристика основних стратегій морально-ціннісного відношення до природи” дається умовна класифікація таких підходів до природної дійсності як техноцентризм, еконтропоцентризм та природоцентризм, розкривається їхній світоглядний зміст та методологічні підвалини. В основі техноцентричної позиції - орієнтація на науково-технічний прогрес та “управлінський” тип відношень із природним оточенням. Екоантропоцентрична позиція передбачає орієнтацію на комунікативні механізми встановлення згоди у суспільстві з питань охорони навколишнього середовища. Природоцентричну позицію характеризує спрямованість на здійснення “обмежувальних” заходів щодо науково-технічного та соціокультурного розвитку суспільства, яке може являти загрозу цілісності екосистеми Землі або родовому виживанню людства.

У другому підрозділі “Світоглядні засади техноцентричних та екоантропоцентричних ціннісних настанов стосовно природного оточення” робиться компаративний аналіз техноцентризму й екоантропоцентризму, у результаті чого встановлюється, що у випадку техноцентричного світобачення моральна свідомість виходить із детерміністичної картини світу, коли природа і природне подані як об'єкти, із якими можливі будь-які маніпуляції в залежності від поставленої суб'єктом цілі. Звідси виникає функціональне визначення цінності й акцент на винятково технічному вирішенні екологічних проблем. У другому випадку природі приписуються характеристики динамічної, нестійкої системи, яка постійно розвивається. Визначення її як квазісуб'єкту дозволяє формулювати діалогічні або комунікативні етичні принципи, спрямовані на гармонізацію відношень суспільства з природою.

У третьому підрозділі “Екоантропоцентричні етико-ціннісні орієнтації” з’ясовується, що екоантропоцентрична світоглядна позиція орієнтує на встановлення діалогічних взаємовідносин суспільства з природним середовищем, коли за природними об'єктами визнається право на власне, відмінне від людського, буття. Проте існування двох різноспрямованих підходів до обгрунтування етики, в одному з яких увага акцентується на емоційних або екзистенціальних індивідуально-особистісних аспектах етичної мотивації (Е.Фромм, А.Швейцер), а в іншому етика обгрунтовується шляхом виявлення трансцендентальної значимості висунутих цінностей у рамках комунікативного співтовариства (К.-О.Апель, Ю.Габермас), призводить до їхньої сутички. Оскільки в останньому випадку враховується нетотожність внутрішньо мотивованих і реально функціонуючих у суспільстві норм і цінностей, але недооцінюється значимість кожної окремої індивідуальної волі в створенні певних моделей поведінки стосовно природного оточення, комунікативна морально-ціннісна стратегія є недостатньою і потребує довизначення на індивідуально-особистісному рівні.

У четвертому підрозділі “Природоцентричні етико-ціннісні концепції сучасності” досліджується феномен природоцентризму. Виявлено, що вказана світоглядна позиція характеризується зв'язуванням онтологічних та аксіологічних питань, оскільки людська культура розглядається як інтегрована у природному бутті. З каузальності загальної “волі до життя” випливає онтологічний моральний обов’язок людського співтовариства перед природою. Вторгнення техніки в реальність “живого”, що стає все менш контрольованим у силу перманентності ірраціонального характеру людської діяльності, розцінюється представниками природоцентризму як підстава встановлення механізмів обмеження культурного розвитку, а звідси – скорочення різноманітних демократичних свобод і гальмування науково-технічного прогресу.

В ході порівняльного аналізу стратегій морально-ціннісного відношення до природи виявлений тісний зв'язок між специфікою їхнього прояву і загальним характером світоглядних позицій відносно особливостей соціоприродної взаємодії. Взаємодія між різноманітними стратегіями характеризується напруженістю і конфліктністю, при цьому техноцентрична стратегія поступово витискується екоантропоцентричною та природоцентричною, між котрими і розгортається основний конфлікт. Протилежність і, одночасно, концептуальна недостатність ціннісних парадигм і цільових настанов в рамках природоцентричної та екоантропоцентричної позицій є вирішальною причиною несформованості на сьогоднішній день життєздатної та дієвої стратегії взаємовідносин суспільства з природою, яка б отримала загальне визнання у суспільстві.

У четвертому розділі “Легітимація моральних цінностей як основ соціоприродної взаємодії” визначаються характер, засоби та умови процесу визнання моральних цінностей у сучасному суспільстві, які обгрунтовуються у рамках існуючих стратегій морально-ценнісного відношення до природи.

У першому підрозділі “Умови легітимації моральних цінностей у рамках відносин “суспільство-природа” з’ясовуються можливості і шляхи легітимації у суспільстві екологічно орієнтованих норм і цінностей. При цьому під легітимацією моральних цінностей в соціоприродному аспекті розуміється процес визнання і прийняття певних етичних принципів як нормативно узаконених у суспільній свідомості і тому виправдовуючих будь-які дії по відношенню до природного оточення (за методологією М.Вебера, К.-О.Апеля, Ю.Габермаса). Виділяються наступні підходи до обгрунтування цінностей. По-перше, це звернення до онтологічних основ етики, зачатки якої вишукуються у тваринному світі (екоцентризм, еволюційна етика) або ж у рамках самого буття (неоконсервативна природоцентрична етика). По-друге, це обгрунтування моральних цінностей і норм із позицій формального (“трансцендентальна” прагматика К.-О.Апеля, а також її “універсалістський” варіант в інтерпретації Ю.Габермаса) або змістовного (М.Бахтін, Е.Левінас, екзистенціальна філософія) трансценденталізму. У третіх, треба відзначити підхід, який включає відмову від всілякого обгрунтування цінностей у силу визнання абсолютної плюралістичності і “несумісності” цінностей (американський прагматизм Р.Рорті і постструктуралістська філософія). Якщо перші два підходи орієнтовані на знаходження механізмів та засобів легітимації цінностей у суспільстві, то останній підхід має делигітимуючу спрямованість і заснований на руйнації будь-яких усталених типів ціннісного світовідношення.

Порівнюючи вказані підходи, дисертант приходить до висновку про рівноцінність як легітимуючих, так і антилегітимуючих процесів у функціонуванні культури. Ускладнення соціальних взаємозв'язків припускає неоднорідність укорінення тих або інших цінностей у суспільстві. Тому процес легітимації цінностей, спрямованих на гармонізацію відношень “суспільство-природа”, необхідно оцінювати виходячи зі всіх рівнів соціального буття сучасної людини (індивідуально-особистісного, міжособового, групового, спільнісного, а також рівня родового та видового виживання). Найбільш важливі умови легітимації цінностей - страх як наслідок усвідомлення граничності людського існування, життєва орієнтація індивідуума на збереження “якості” його життя, соціально-політична орієнтація на досягнення консенсусу в питаннях охорони навколишнього середовища на підставі ідей солідарності та взаємної відповідальності.

У другому підрозділі “Етика відповідальності як засіб легітимації цінностей” описуються існуючі типи розуміння етики відповідальності. Доводиться, що етика відповідальності як засіб легітимації цінностей, спрямованих на гармонізацію відношень суспільства з природою, може мати реальний вплив тільки при наявності стійкої свідомої самоконтролюючої поведінки по відношенню до інших людей або природних об'єктів. Діалогічний тип обгрунтування етики відповідальності відрізняється залученістю членів суспільства у комунікативну взаємодію один з одним і з природною реальністю, носить двосторонній симетричний “солідарний” (К.-О.Апель та Ю.Габермас) або асиметричний “участний” (Е.Левінас, М.Бахтін) характер. Симетричність досягається шляхом формального надання всім членам комунікативного співтовариства рівних прав і тому рівної відповідальності. Асиметричність виникає із залученості в буття іншого й охоплює близьку сферу комунікації. Монологічна відповідальність співрозмірна поняттю обов’язку і тому завжди асиметрична (одностороння). Вона будується за принципом батьківської турботи (родова відповідальність) або відповідальності за акт самого буття (буттєва відповідальність) як засобів стримування і контролю людських дій. Легітимація діалогічного типу відповідальності потребує створення відкритих інститутів влади, що орієнтуються на демократичні свободи та особистісну активність членів суспільства. Легітимація монологічного типу відповідальності припускає наявність сильної державної влади, заснованої на обмеженні будь-яких проявів спонтанної людської активності.

У третьому підрозділі “Екологічна етика як засіб легітимації цінностей” висвітлюються проблемні площини становлення норм і принципів екологічної етики. У цьому плані основні ускладнення пов’язані з невирішеністю проблем загальнозначущості й універсальності екологічних цінностей, а також співвідношення людської свободи й імперативності екологічних вимог. Значимість екологічної етики як етики виживання людського співтовариства і збереження природних систем полягає у формуванні стійких стереотипів ціннісного відношення до природної дійсності, що повинні регулювати поведінку людей у господарській сфері їх життя. Виступаючи у формі певних етичних імперативів, вона апелює до таких загальнолюдських цінностей як виживання, життя, “якісне життя”, а також до почуттів страху, благоговіння, відповідальності. Проте, оскільки екологічна етика, як правило, будується на заборонах або обмеженнях, її загальне визнання стане можливим тільки в тому випадку, якщо, по-перше, будуть знайдені універсальні засади морального відношення до природної дійсності, які б об'єднували представників різноманітних стратегій морально-ціннісного відношення до природи, а, по-друге, якщо будуть усунуті зайво “заборонні” особливості її положень, що актуалізують проблему “свободи” і “необхідності” у житті сучасної людини.

У четвертому підрозділі “Ідеологічний статус моральних цінностей як структурних компонентів ідеологій в контексті легітимації взаємовідносин суспільства з природою” розглядаються способи існування моральних цінностей у вигляді ідеологій, “міфів” та утопій. Особлива увага приділяється аналізу технократичної та природоцентричної утопії. Визначається ідеологічний контекст природоцентричної та екоантропоцентричної світоглядних позицій. Указуються аспекти, що дозволяють стверджувати про можливість доповнення та кореляції існуючих моделей ціннісного орієнтування.

У цілому, легітимація цінностей як основ соціоприродної взаємодії здійснюється в напрямку пошуку загальнозначущих умов прийняття певних ціннісно-нормативних систем і реалізується через звернення до категорії відповідальності як формування у членів суспільства свідомої самоконтролюючої поведінки, орієнтованої на інших, або через упровадження нормативних принципів екологічної етики у всіх сферах громадського життя як основних форм етичної взаємодії суспільства з навколишнім середовищем.

У висновках визначається соціокультурна та наукова значимість дослідження проблеми моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою, формулюються основні теоретичні узагальнення дослідження. Результатом даної дисертації стала реконструкція ціннісної картини сучасності в контексті екологічної проблематики на підставі виявлення сутнісних та змістовних особливостей формування ціннісних орієнтацій щодо природного оточення. Також зроблені наступні висновки:

1. Базисними соціокультурними детермінантами формування морально-ціннісного відношення до природи є орієнтації на гармонію або єдність зі світом, що конституюються в загальних формах ціннісних настанов стосовно природи в залежності від емоційно-психологічних, когнітивних та праксеологічних особливостей освоєння природної дійсності. Конкретизація форм морально-ціннісного відношення до природи у сучасному суспільстві відбувається під впливом змін соціально-історичної ситуації, обумовленої загальною кризою цінностей культури індустріального типу, а також актуалізацією екологічної проблематики.

2. Основні стратегії морально-ціннісного відношення до природи визначаються техноцентричною, екоантропоцентричною і природоцентричною світоглядними позиціями, які формують загальні ціннісні орієнтації сучасного суспільства щодо шляхів вирішення екологічних проблем та створюють певні моделі взаємовідносин із природним оточенням (суб’єкт-об’єктну, інтерсуб’єктивну, безсуб’єктну).

3. В процесі взаємодії стратегій морально-ціннісного відношення до природи основний конфлікт зосереджується між екоантропоцентричною та природоцентричною світоглядними позиціями. При цьому можна говорити про методологічну обмеженість зазначених стратегій і необхідність їхнього взаємного довизначення для створення впливової у сучасному суспільстві стратегії морально-ціннісного відношення до природи.

4. Процес визнання або легітимації цінностей, спрямованих на гармонізацію відношень “суспільство-природа” у рамках даних стратегій характеризується багатоаспектністю умов і засобів його здійснення. Він торкається таких рівнів людського світовідношення як індивідуально-оособистісний, міжособовий, груповий, спільнісний, а також рівень родового і видового виживання. Головними засобами легітимації моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою є етика відповідальності, що передбачає свідому самоконтролюючу поведінку, орієнтовану на інших, а також екологічна етика, що формує стійкі стереотипи ціннісного відношення до природної дійсності на підставі імперативних правил і норм. Об’єднання етики відповідальності з екологічною етикою виходячи з принципу додатковості і кореляції між собою стратегій морально-ціннісного відношення до природи може сприяти формуванню єдиної стратегії взаємовідносин суспільства з природою.

5. Моральні цінності в ході їх легітимації та подальшої інтеріоризації в суспільній свідомості отримують усталений ідеологічний зміст, виступаючи головними агентами виправдання дій суспільства по відношенню до природного оточення. Постійна напружена взаємодія різноманітних ідеологічних чинників сучасної етичної думки відбиває соціокультурну динаміку моральних цінностей, що у майбутньому буде розвиватися в напрямку посилення конфлікту між екоантропоцентричною та природоцентричною етичними настановами.

Комплексний аналіз особливостей формування моральних цінностей як основ соціоприродної взаємодії в сучасному суспільству створює підстави для продуктивного пошуку загальнозначущих етичних принципів, спрямованих на гармонізацію відношень із природним середовищем. Як для світового співтовариства , так і для України зокрема необхідна зміна головних етико-ціннісних парадигм, що визначають характер пріоритетів розвитку сучасної цивілізації. Тому осмислення стратегій морально-цінннісного відношення до природи, а також характеру їх легітимації має величезну значимість для знаходження оптимальних рішень екологічних проблем у перспективі формування єдиної етичної стратегії взаємовідносин з природним середовищем.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях:

1. Высоцкая О.Е. Сравнительный анализ ценностно-смыслового содержания понятия “природы” в русском экзистенциализме и космизме // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Випуск 4. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту,1999. - С. 54-59.

2. Высоцкая О.Е. Сущностнные черты мироутверждающих подходов к осуществлению идеалов гармонии с миром // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Випуск 6. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000. - С. 53-60.

3. Высоцкая О.Е. Специфика понимания природы русским космизмом //Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000. - С. 32-39.

4. Висоцька О.Є. Роль світозаперечуючих орієнтацій у самовизначенні культури // Грані.- 2001.- № 2(16). - С. 67-71.

5. Высоцкая О.Е. Этика ответственности: монологический и диалогический типы обоснования // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип.12. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С. 199-207.

6. Высоцкая О.Е. Проблема легитимации моральных ценностей как ориентационно-организующих оснований взаимодействия общества и природной среды // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип.17. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С. 132-138.

7. Висоцька О.Є. Проблема виживання людства крізь призму ціннісного світосприйняття // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання.- Дніпропетровськ: Вид-во IMA-прес, 2001. - С. 33-36.

8. Высоцкая О.Е. Глобализация и общечеловеческие ценности в свете решения экологических проблем // Глобалізм очима сучасника: блиск і злидота феномену. Матеріали доповідей і виступів учасників Міжнародної науково-теоретичної конференції. 26-27 вересня 2002 р. - Наукове видання. - Суми, 2002. - С.33-35.

АНОТАЦІЯ

Висоцька О.Є. Моральні цінності як основи взаємодії суспільства з природою. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії. – Харківський військовий університет, Харків, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми моральних цінностей як основ взаємодії суспільства з природою. В роботі з'ясовуються сутність та особливості формування моральних цінностей, розкривається їх зміст, властивості, взаємозв'язки і форми. В результаті реконструкції ціннісної картини сучасності в контексті екологічної проблематики виявлені базисні соціокультурні детермінанти морально-ціннісного відношення до природи, визначені змістовні особливості підходів до природної дійсності в залежності від емоційно-психологічних, когнітивних та праксеологічних аспектів освоєння навколишнього світу. Охарактеризовані основні стратегії морально-ціннісного відношення до природи, виявлені їхні основні риси та характер взаємодії. Розглянуто умови і засоби легітимації у сучасному суспільстві моральних цінностей, орієнтованих на гармонізацію відносин “суспільство-природа”, розкритий їх ідеологічний контекст. Доведена необхідність формулювання єдиної стратегії морально-ціннісного відношення до природи за умовою додержання принципів додатковості та кореляції при її побудові з урахуванням таких рівнів соціального буття сучасної людини як індивідуально-особистісний, міжособовий, груповий, спільнісний, а також рівень родового та видового виживання.

Ключові слова: моральні цінності, суспільство, природа, ціннісні орієнтації, техноцентризм, екоантропоцентризм, природоцентризм, етика відповідальності, екологічна етика.

АННОТАЦИЯ

Высоцкая О.Е. Моральные ценности как основания взаимодействия общества с природой. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. – Харьковский военный университет, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблемы моральных ценностей как оснований взаимодействия общества с природой. В работе выясняются сущность и особенности формирования моральных ценностей, раскрывается их содержание, свойства, взаимосвязи и формы. Моральные ценности представлены как важнейшие структурные образования социальной системы, главная качественная характеристика коммуникативной интеракции, а также личностного мироотношения. Формирование ценностных ориентаций описывается как внутренне противоречивый саморазвивающийся процесс.

В результате реконструкции ценностной картины современности в контексте экологической проблематики выявлены базисные социокультурные детерминанты этико-ценностного отношения к природе, в качестве которых выступают идеалы гармонии и единства с миром. Определены содержательные особенности подходов к природной действительности в зависимости от эмоционально-психологических (мироутверждение и мироотрицание), когнитивных (субъект-объектная, интерсубъективная, бессубъектная и отрицающая подобное дифференцирование ценностная установка), а также праксеологических (стратегически-инструментальная, коммуникативная, трансцендирующая, магико-ритуальная деятельность) аспектов освоения окружающего мира.

Охарактеризованы основные стратегии морально-ценностного отношения к природе, которые определяются техноцентрической, экоантропоцентрической и