НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Воїнов Святослав Святославович

УДК 821. 161. 2’ 04“

СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”

І НОВГОРОД-СІВЕРЩИНА

10.01.01 – українська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі давньої та класичної української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України

МИШАНИЧ Олекса Васильович,

завідувач відділу давньої та класичної української літератури Інституту

літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОРПАНЮК Микола Павлович,

професор кафедри української та зарубіжної літератури Переяслав-

Хмельницького державного педагогічного університету

імені Григорія Сковороди;

кандидат філологічних наук, доцент

САВЧЕНКО Ірина Віталіївна,

доцент кафедри української літератури Національного педагогічного

університету імені М.П.Драгоманова.

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Я.Франка, кафедра

української літератури,Міністерство освіти і науки України, м. Дрогобич.

Захист відбудеться „ 8 ” грудня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “7” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Місце і значення “Слова о полку Ігоревім” в світовій культурі загальновідоме. Пройшовши крізь віки, воно вплинуло на цілий ряд давньоруських літературних пам’яток, а після першопублікації 1800 року отримало друге життя, ставши джерелом творчого натхнення для численних літераторів, істориків, представників культури, справляючи значний вплив на літературний та культурний процес не лише в слов’янському середовищі, а й далеко за його межами.

Враховуючи, що духовна спадщина “Слова о полку Ігоревім” створювалася впродовж століть, а процес його наукового дослідження триває вже 200 років, важливо нарешті осмислити цю пам’ятку в контексті розвитку літератури, культури і мови українського народу, підвести підсумки у її вивченні і популяризації, тим більше, що вона надихає своїми чарами багатьох українських письменників від часів Івана Котляревського до наших днів.

Тому актуальним є проведення низки регіональних досліджень, які можуть в найбільш повній мірі виявити і узагальнити різноманітні приклади впливу “Слова” на творчість літераторів, митців, на культурне життя окремого регіону. Особливо актуальне комплексне дослідження Новгород-Сіверщини, яка разом з усією Чернігово-Сіверщиною є материнською землею “Слова”. Важливо дослідити як всі форми впливу самої Новгород-Сіверщини на створення, зміст та мову пам’ятки, так і подальший вплив пам’ятки на літературне та культурне життя цього краю, де ставлення до неї особливо шанобливе, що сприяє формуванню її шанувальників та знавців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась протягом 2000 – 2003 років при відділі давньої та класичної української літератури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України в контексті з планами науково-дослідної роботи відділу.

Мета дисертаційного дослідження – висвітлити різноманітні аспекти побутування “Слова о полку Ігоревім” на його материнській землі Новгород-Сіверщині (в давніх її межах); охарактеризувати вплив “Слова о полку Ігоревім” на літературне та культурне життя Новгород-Сіверщини у контексті загального розвитку науки про “Слово”.

Завдання дослідження:

- проаналізувати історичні зв’язки “Слова о полку Ігоревім” з Новгород-Сіверщиною на фоні її літературних та культурних традицій;

- проаналізувати мовні і топонімічні паралелі до лексики “Слова”, існуючі в межах давньої Новгород-Сіверщини;

- проаналізувати переклади, переспіви та дослідження “Слова”, створені литераторами і науковцями Новгород-Сіверщини, оцінивши їх внесок в українське словознавство;

- проаналізувати вплив “Слова” на творчість письменників Новгород-Сіверщини на її культурне життя;

- визначити актуальні наукові проблеми, які постали в сучасних умовах.

Об’єктом дослідження стала літературна пам’ятка ХІІ ст. “Слово о полку Ігоревім”, її вплив на літературний та культурний процеси на Новгород-Сіверщині.

Предметом дослідження стали мова пам’ятки, географічні назви Новгород-Сіверщини, праці науковців цього регіону, присвячені “Слову о полку Ігоревім”, переклади та переспіви “Слова”, літературні твори за мотивами “Слова”, створені літераторами Новгород-Сіверщини.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці вітчизняних літературо-знавців та мовознавців, зокрема М.О.Максимовича, Д.С.Лихачова, С.П.Обнорського, В.О.Козирє-ва, М.О.Мещерського, С.І.Коткова. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань автор дисертації використовує історико-порівняльний метод наукового вивчення явищ художньої літератури. Для пошуку і систематизації топонімічних паралелей до лексики “Слова”, виявлення письменників-інтерпретаторів “Слова” та уточнення їх біографічних даних використано краєзнавчі методики.

Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, в тому, що вперше воно проведено в межах конкретного регіону. Вперше досліджено топонімічні паралелі до лексики “Слова”, існуючі в межах великого регіону - давньої Новгород-Сіверщині та виконано цілісний історіографічний аналіз перекладів, переспівів, досліджень, літературних ремінісценцій “Слова о полку Ігоревім”, створених науковцями і літераторами Новгород-Сіверщини, охарактеризовано їх місце і значення в словознавстві. Уперше досліджено вплив літературної пам’ятки на культурне життя цього краю.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати дозволяють визначити науково-теоретичний рівень досліджень і реальний внесок науковців Новгород-Сіверщини у вивчення конкретних проблем словознавства. Особливу цінність для подальшого використання в теоретичних дослідженнях (зокрема в питанні авторства “Слова”) мають зібрані топоніми - паралелі до лексики “Слова о полку Ігоревім”.

Практична цінність результатів дослідження зумовлюється тим, що вони дають основу для подальшого поглибленого вивчення “Слова о полку Ігоревім” і можуть бути використані як вченими-словознавцями, так і викладачами філологічних факультетів у курсі давньої та сучасної української літератур, у спецкурсах і семінарах, присвячених “Слову о полку Ігоревім”.

Апробація результатів дисертації. Результати праці доповідалися на 10 наукових конференціях і форумах: 1-й, 2-й, 4-й, 5-й, 6-й, 8-й сумських словознавчих конференціях (1983, 1984, 1988, 1990, 1992, 1996), Перших наукових читаннях музею-заповідника “Слово о полку Ігоревім” (Новгород-Сіверський, 1991), ювілейних читаннях, присвячених 200-річчю першодруку “Слова о полку Ігоревім” (Ярославль, 2000), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Слово о полку Ігоревім” та його вивчення в загальноосвітній і вищій школі” (Слов’янськ, 2000), на V конгресі україністів (Чернівці, 2002).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 11 робіт, з них 8 статей у наукових виданнях, 1 - тези доповіді на наукових читаннях у Новгороді-Сіверському (1991), 2 статті в літературно-художніх виданнях.

Структура і обсяг роботи. Крім вступу й висновків, дисертаційна робота має п’ять розділів, список використаних джерел та додаток з матеріалами до словника “Топонімічні паралелі до “Слова о полку Ігоревім”: Новгород-Сіверщина”. Повний обсяг дисертації – 228 сторінки, з них 176 – основна частина, 17 - список використаних джерел (242 найменувань), 35 - додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й основні завдання дисертаційної роботи, визначаються її наукова новизна, теоретична і практична цінність, подається інформація про апробацію дослідження та публікацію його результатів, про його структуру та обсяг.

У Першому розділі – “Новгород-Сіверщина – материнська земля “Слова о полку Ігоре-вім” - досліджуються історичні зв’язки “Слова” з Новгород-Сіверщиною на фоні її літературних та культурних традицій, аналізуються існуючі тут мовні і топонімічні паралелі до лексики пам’ятки.

У підрозділі 1.1 “Історичний зв’язок” простежуються історичні зв’язки “Слова о полку Ігоревім” з Новгород-Сіверщиною.

Темою “Слова” став похід саме сіверських князів-родичів, очолюваних Ігорем Святослави-чем, на половців весною 1185 року. Він став трагічним і болісно відізвався в серцях сіверян, серед яких був і автор цього твору, про що свідчить його місцевий патріотизм і глибокі чернігово-сіверські симпатії. Від часу першої публікації “Слова” навколо нього велась ідеологічна боротьба, наслідки якої наклали певний відбиток на історичні та літературознавчі дослідження. В СРСР офіційним опонентом від існуючої державної системи для багатьох дослідників “Слова” тривалий час був відомий історик, академік Б.О.Рибаков. Відомі його фундаментальні праці “Слово о полку Игореве” и его современники” (М., 1971) та “Русские летописцы и автор “Слова о полку Игореве” (М., 1972). В них вчений робить глибокий аналіз міжкнязівських взаємовідносин другої половини ХІІ століття, наводить чимало цікавих спостережень. Але його суб’єктивний висновок вражає. На думку вченого, в “Слові” були засуджені всі Ольговичі, ціла династія князів, які тривалий час підтримували дружні стосунки з половцями. До негативних героїв “Слова” вчений відносить Олега Святославича (Гориславича), Ярослава Чернігівського, самого Ігоря. Їм протиставлені позитивні герої “Слова” – Володимир Мономах, Всеслав Полоцький, а також Ольгович – Святослав Всеволодович, який на думку Рибакова, був оспіваний в “Слові” за те, що зробившись великим князем київским, організував оборону Русі проти половецьких набігів.

Вкрай негативне ставлення відомого вченого до Ольговичів було відзеркаленням офіційної радянської ідеології, за якою слід було підкреслювати, насамперед, об’єднуючу роль “Слова”, підтримувати сильніших, могутніших князів, дії яких сприяли об’єднанню окремих князівств в єдину, могутню державу, навіть якщо це робилося примусово, беззаконно і непорядно. Саме цьому в радянській історичній науці головним героям “Слова” – Ольговичам – пильної уваги не приділялося, їх біографії, історія Новгород-Сіверського князівства, зв’язки “Слова” з Новгород-Сіверщиною вивчені недостатньо, а щоб виправдати таке ставлення до Ольговичів, придумана була теза про те, що “основним героєм поеми є Руська земля, руський народ”. Така позиція провідного авторитетного історика до “Слова о полку Ігоревім” та його героїв обумовила ставлення історичної науки до питань, пов’язаних з Ольговичами. Саме ідеологічними міркуваннями можна пояснити появу гіпотези Б.О.Рибакова про авторство київського боярина Петра Бориславича. В дослідженні спростовуються штучно створені Б.О.Рибаковим звинувачення на адресу Ігоря Святославича, уточнюються деякі біографічні дані про його дружину Ярославну.

Під час написання “Слова”, як це встановив Д.С.Лихачов, автор користувався літописцем Ігоря Святославича і його батька – Святослава Ольговича. В дисертації обгрунтовується питання про місце написання “Слова”. Оскільки писалося воно при житті Ігоря Святославича, невдовзі після походу, то згадуваний літописець міг знаходитись лише в його князівській бібліотеці (не виключаються й найближчі родичі-сіверяни) і аж ніяк не в Києві. Отже автор належав до найближчого оточення новгород-сіверського князя.

У підрозділі 1.2. “Літературні та культурні традиції” простежуються літературні та культурні традиції, які існували на Новгород-Сіверщині під час створення “Слова”. З Чернігово-Сіверської землі вийшло чимало видатних діячів руської культури ХІ – ХІІ ст. Засновник Києво-Печерської лаври, письменник Феодосій Печерський виховувався і проходив навчання в околичному тоді Курську, саме тут він вивчив “грамматикею” настільки грунтовно, що “поражались все, как смышлен он и разумен и как быстро всему научился”, а його соратник Антоній деякий час жив у Чернігові і заснував там в Болдиних горах Антонієви печери. Чернігів і Новгород-Сіверський мали своє літописання. Зокрема, відомий літопис Полікарпа, хроніста князя Святослава Ольговича. Відома також сімейна хроніка Ігоря Святославича (кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.). Із Чернігівської округи були мандрівний автор “Хождения” ігумен Даниїл та невідомий автор патріотичної проповіді “Слово о князех”, виголошеної близько 1175 року в одному з чернігівських храмів. На цій території сформувався і виховувався як особистість, письменник і державний діяч Володимир Мономах. Дружинником, а згодом тисяцьким у чернігівського і київського князя Святослава Ярославича був Янь Вишатич, “смышленый муж”, який деякий час жив у Тьмуторокані і його оповіді увійшли в “Повість временних літ”. З Тьмутороканню була пов’язана діяльність ігумена, літописця Никона (Великого), який потрапляв сюди двічі, жив тут загалом близько 15 років і за припущеннями був автором літописного зводу, складеного близько 1073 року. З Чернігово-Сіверщиною і, зокрема, з Тьмутороканню, вочевидь, був зв’язаний давній співець Боян, бо оспівував князів, які мали відношення до неї, або там князювали. Не випадково і сам автор “Слова о полку Ігоревім” так часто згадує Тьмуторокань, як межу бажань сіверських князів - “Ольгова хороброго гнізда”.

В чернігово-сіверських землях, особливо серед простого люду. були ще дуже відчутні залишки язичництва. Цілком природньо, що язичницькі елементи активно відчутні і в “Слові”. Густо насичений язичництвом літературний твір не міг бути написаний, і тим більш виконуваний при великокнязівському дворі у Києві (вигадка академіка Б.О.Рибакова), який ревносно опікався вищими представниками православно-християнської церкви. “Слово о полку Ігоревім” найкраще “вписується” в культурно-побутове середовище саме Чернігово-Сіверщини, де навіть представ-ники княжого роду не цуралися язичницьких вірувань предків, про що, зокрема, свідчить плач Ярославни. Саме на Чернігово-Сіверщині язичництво своєрідно переплелось з християнством, що знайшло відображення в художній культурі і архітектурі цього регіону.

У підрозділі 1.3. “Мовні паралелі” проведено аналіз мовних паралелей до лексики “Слова” на основі праць В.О.Козирєва, М.О.Мещерського, С.І.Коткова і дослідження мови пам’ятки початку ХІІ ст. “Хождение” ігумена Даниїла, грамот 1551 р. та 1602 р. на власності Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря, свідчить про широке вживання на Новгород-Сіверщині таких слів, як бебр (бобр), болонье (оболонь), галица, зегзица, комонь, лелеяти, лука, опудиться (паралель до лексеми упуди), смага, струга (в значенні поток), щекот, яруга (переважно на Курщині) тощо.

У підрозділі 1.4. “Топонімічні паралелі” досліджено топоніми Новгород-Сіверщини, пов’язані з “Словом”. На основі відголосків місцевих легенд в “Історії Русів” і знахідок черепів тура підтверджено існування турівського заповідника у Новгороді-Сіверському (Цупринський яр). Тому не випадково на Новгород-Сіверщині знайдено 32 гідроніми і топоніми, які походять від слова тур. До турів має відношення і назва села Рикове (з 1934 р. - Кірове), в 15 км. від міста (див. у “Слові”: “рыкають акы тури”). Лише на Новгород-Сіверщині зафіксовані топоніми: Комань і Команка (у грамоті 1151 р. – Комоня) – село та річка поблизу столиці князівства; потік Редединька (вірогідно від імені касозького князя Редеді) у Мглинському повіті; річка Карна та село Карна поблизу Новозибкова; гирло Хорсове, Хорсов ліс, Хорсове болото. Вираз “Слова” “На Немиге снопы стелютъ головами” не був чимсь незвичним для його автора – на Новгород-Сіверщині знайдено дві річки Немиги, болото Немига та урочище Немига.

Підтвердженням того, що Дунай в плачі Ярославни (“Полечу, рече, зегзицею по Дунаеви”) вживається в значенні ріки взагалі (згідно з слов’янськими обрядово-міфологічними традиціями), є знахідка в цьому регіоні 12 топонімів, які походять від назви Дунай. Це річки Дунай – притока Ваблі, Дунай – притока Повної, Дунавець - притока Судості, Дунаєць – притока Есмані, Дунайка - на Курщині, потік Дунавець – на Стародубщині та кілька населених пунктів.

З даними лексики узгоджується ціла серія топонимів:

- річки Струг, Струженка, Стружанка та села Стругівка, Стругівська Буда, Струженка, назви яких походять від слова струга (в значенні потік);

- озера Опуд, Опуд Великий, Опуд Малий – від лексеми упуди, введені у науковий обіг О.Черепановою;

- Шеломи – село в Новозибківському районі; Щекотовка – річка на Орловщині;

- 11 топонімів, які походять від слова сокол (села Соколья, Соколова, Соколівка та інші);

- 9 топонімів, які походять від слова лебедь (Лебединець, Лебяже – озеро і болото, Лебеді, Лебедєва, Лебедин та інші – назви населених пунктів);

- 15 топонімів, які походять від слова яруга (14 з них зафіксовані на Курщині).

Це річка Красна Яруга та населені пункти Довга Яруга, Івашна Яруга, Костіна Яруга, Крута Яруга, Красна Яруга, Муромська Яруга, Обсічна Яруга, Горіхова Яруга, Підяруги, Проїжджа Яруга, Свина Яруга, П’яти Яруг, Сетні Яруги, річка Плотова Яруга на Сумщині.

Тричі вживане в поемі слово яруга (зокрема в промові курського князя Всеволода Святославича) може свідчити на користь курського походження її автора.

Дисертантом на Новгород-Сіверщині зібрано 746 топонімічних паралелей до 157 лексем “Слова”. Дані топоніміки повністю співпадають з висновками діалектологічних досліджень. Проведений аналіз мови і топоніміки Новгород-Сіверщини підтверджує саме сіверське поход-ження автора “Слова”, а в значній кількості існуючі на Курщині топоніми, які походять від слова яруга (14 топонімів – на Курщині, поодинокі топоніми – на іншій території України) дозволяють зробити припущення, що автор “Слова” був уродженцем Курщини, а під час написання твору міг служити при дворі Ігоря Святославича.

У Другому розділі – “Внесок літераторів Новгород-Сіверщини у вивчення та популяри-зацію “Слова” - простежується історія вивчення пам’ятки на Новгород-Сіверщині протягом ХІХ - ХХ століть. Дисертантом встановлено, що одним з перших популяризаторів “Слова” в Україні був професор Харківського університету І.Ф.Тимківський, який з 1811 року жив на Новгород-Сіверщині і деякий час був директором Новгород-Сіверської гімназії (1825 – 1838). В його навчальному посібнику “Опытный способ к философическому познанию российского языка” (Харків, 1811) окремі глави “дабы доставить полезное классическое чтение” супроводжуються значними фрагментами тексту “Слова” з його першого видання 1800 року і один раз – фрагментом з переспіву О.Палицина (1807). Тимківський першим в Україні і загалом в Росії запровадив “Слово о полку Ігоревім” в навчальний процес. Зокрема, в Новгород-Сіверській гімназії по його посібнику навчались М.Максимович, П.Куліш, К.Ушинський. Пізніше, в журналі “Москвитянин” І.Ф.Тимківський опублікував коротку замітку “Дажбог”.

Вагомий внесок у дослідження поеми зробив М.О.Максимович, вихованець Новгород-Сіверської гімназії. Він став фундатором словознавства, першим науково дослідив основні проблеми “Слова”, його мову і поетичний стиль, їх спорідненість з українськими думами, один з перших аргументовано довів зв’язок пам’ятки з історією і культурою українського народу.

Послідовником М.Максимовича став і вихованець Новгород-Сіверської гімназії К.Д.Ушинський. В анонімній рецензії на поетичний переспів М.Гербеля (1854) він не стільки займається самим переспівом, скільки висвітлює актуальні проблеми “Слова”. Педагог висловив цікаві думки про мову пам’ятки, авторство, виступив проти скептиків. На його думку автор “Слова” був сіверянином, учасником походу Ігоря. Його земляк В.П.Науменко опублікував позитивну рецензію на капітальну працю Є.В.Барсова “Слово о полку Игореве” как художественный памятник Киевской дружинной Руси” (1888), вказавши на деякі її недоліки. Йому ж належить реферат “Слово о полку Игореве” как памятник дружинной поэзии древней Руси” (1895) з підсумками 100-річного вивчення пам’ятки. Відомий літературознавець Р.М.Волков, теж вихованець згаданої гімназії, досліджуючи балади і казки О.С.Пушкіна, виявив численні приклади впливу “Слова” на творчість видатного російського поета (1960).

Чималий внесок у розвиток словознавства внесли літератори Сумщини. Уродженець Сумщини О.О.Потебня опублікував текст “Слова” з численним коментарем (1878). Він обгрунтував правильне вживання прикметника тисов замість тесов, кон’єктури упуди замість убуди, полелея замість повелея, які разом з коментарем до поетичних образів “Слова” увійшли в золотий фонд вивчення пам’ятки.

Грунтовно займався “Словом” сумчанин М.К.Грунський. Досліджуючи проблему авторства (1927), він робить висновок, що автор поеми – киянин, який створив свій твір через немалий час після походу. Підтримуючи М.Г.Халанського про те, що гуслі – це древо, він вважав їх синонімом слово мысль, звідси “мыслено древо” (1928). Вчений вважав неприпустимою будь-яку реконструкцію тексту пам’ятки.

Географією походу успішно займався глухівчанин М.В.Сибільов. За його версією після Путивля військо Ігоря пішло в напрямку сучасного міста Суми, далі – на. Сіверський Донець. Місце битви він пропонував шукати в районі літописного Тору, річку Сюурлій ототожнював з сучасною – Голою Долиною, а її притоку Каялу – з Макатихою (1950). Гіпотеза М.В.Сибільова вважалася найперспективнішою і з часом отримала подальший розвиток в дослідженнях харківського вченого М.Ф.Гетьманця.

Літературознавець П.М.Попов дослідив творчі спроби Т.Г.Шевченка перекласти “Слово” (1937). Йому ж належать до цього часу найбільш грунтовна стаття про вплив давньоруської поеми на образотворче мистецтво (1950) та цінні доповнення до її бібліографії (1957).

Уродженець м. Ромни Б.І.Яценко – автор більш 50 статей, першою з яких була - “Про Троянь” (1970). Поряд з позитивними моментами помітні деякі хибні висновки дослідника, які увійли в його монографію “Слово о полку Ігоревім” та його доба” (2000). Його спроби реставрувати текст пам’ятки, на наш погляд, невдалі. Не можна назвати переконливими і його аргументи про те, що Д.Туптало (Ростовський) використав “Слово” при написанні книги “Руно орошенное”, та ще й став його переписувачем.

Шосткінський краєзнавець В.В.Терлецький у 1972 р. оприлюднив забуту рецензію К.Д.Ушинського на переспів “Слова” М.Гербеля з своєю вступною статтею. Брав участь в сумських словознавчих конференціях, згодом під впливом досліджень Б.І.Яценка, не маючі достатніх аргументів, намагався довести, що Д.Туптало (Ростовський) був переписувачем Мусін-Пушкінського списку “Слова” (1996 – 1997), однак його гіпотеза дисертантом була спростована в ході дискусії на сторінках наукового журналу “Сіверянський літопис” (1997).

Чимала заслуга в об’єднанні зусиль на вивчення “Слова” в Чернігово-Сіверщині належить професору Сумського педінституту П.П.Охріменку, який вивчав проблему авторства, хронології пам’ятки та побутування її на Чернігово-Сіверщині. Він зробив висновок, що автор був учителем, наставником Ігоря (1975), а князь втік з полону в кінці червня 1185 р. Вчений став найактивнішим популяризатором “Слова” на Чернігово-Сіверщині, опублікував низку статей в пресі Сум, Путивля, Чернігова та інших міст, організував вісім словознавчих конференцій в Сумах, за результатами яких видавалися друковані матеріали, створив при Сумському педінституті осередок по вивченню пам’ятки.

Активно вивчає “Слово” сумчанин, кандидат філологічних наук В.Б.Звагельський. Його дисертація (1992) була присвячена сучасним російським та українським перекладам “Слова”, він намагався розробити класифікацію існуючих перекладів пам’ятки. Ряд його статей присвячено уточненню маршруту походу Ігоря, узагальненню новітніх археологічних та краєзнавчих досліджень, пов’язаних з “Словом”.

В контексті героїко-епічних творів світової літератури раннього Середньовіччя досліджувала “Слово” О.Г.Охріменко. Її висновки доповнюють уявлення про видатний твір світової літератури. Слід відзначити статтю О.Черепанової “Топонимия и диалектная лексика Чернигово-Северщині в “Слове о полку Игореве” (1983), в якій вона наводить кілька топонімів, характерних для лексики пам’ятки.

Прикладом скептичного ставлення до “Слова” стала гіпотеза глухівчанина О.Ільїна про те, що цей твір написаний Катериною ІІ (1996). У науковому журналі “Сіверянський літопис” дисертантом ця гіпотеза спростована (1997).

Плідно вивчають “Слово” і курські літератори. М.О.Колосов у 1872 році грунтовно дослідив фонетику і орфографію Мусін-Пушкинського тексту пам’ятки і відніс його до ХV ст. У 1874 році вчений знайшов деякі паралелі з билин до лексики “Слова”, підтверджуючи його зв’язок з усною народною творчістю, а також висловив ряд зауважень щодо мови рукопису “Слова” у викладенні Є.В.Барсова (1876).

Географією походу князя Ігоря на половців займався курський краєзнавець М.П.Парманін Він вважав, що після Путивля Ігор для збору війська пішов Бакаєвим шляхом на Рильськ, а далі по водорозділу Сейма і Псла в сторону Курська (1956).

Історик Б.В.Сапунов уточнив коментар до деяких місць “Слова”, зокрема, в статті “Тисовая кровать Святослава” (1961) нагадав, що з часів античності тис вважався деревом смерті через наявність в ньому отруйних речовин. На його думку Всеслав Полоцький був для автора “Слова” віщуном, оборотнєм і тому останній відноситься до нього з деякою симпатією (1961). Дослідивши “Плач Ярославни”, вчений робить висновок, що двоєвір’я було типовим для свого часу (1962).

Курський науковець О.М.Іліаді в статті “У истоков художественности” (1963) з’ясовує причини незвичайної життєвості поеми. Він пояснює це своєрідною спрямованістю таланту автора, тим що події 1185 року пройшли через його серце і доля кожної людини стала його долею.

Ряд цікавих думок висловив в книзі “Жизнь слова” (1967) курський поет М.М.Асєєв. Він вважав, що “Слово” створене не одним, а кількома авторами. Ця думка в подальшому була розвинута академіком Д.С.Лихачовим (припущення про діалогічний устрій “Слова”). Асєєв також доводив, що “кмети” – це ополченці, селянські парубки і тому в походах шукають собі не “честь”, а “частку” здобичі. Його коментар щодо слова “кмети” підтримав курський літературознавець, активний учасник сумських словознавчих конференцій І.З.Баскевич, який вивчав курські мотиви “Слова”. В книзі “А мои те куряне – опытные воины…” (1994) він виступив з критикою гіпотези Б.О.Рибакова, висловив думку про курське походження автора “Слова”.

Досліджували пам’ятку і літератори Орловщини. Одним з перших вивчав її уродженець Орловщини К.Ф.Калайдович. Він знайшов у 1813 р. в псковському Апостолі 1307 р. приписку, запозичену з “Слова”, чимало лексичних паралелей до нього з давньоруських джерел та збирав матеріали до біографії О.І.Мусіна-Пушкіна.

Активно популяризував “Слово” письменник І.О.Новіков. Крім численних журнальних статей відомі його книги “Слово о полку Игореве” и его автор” (1938, про авторство Рагуїла Добринича) та “Пушкин и “Слово о полку Игореве” (1951).

У Третьому розділі – “Переклади та переспіви “Слова о полку Ігоревім”, створені літераторами Новгород-Сіверщини” - простежується історія створення перекладів та переспівів

“Слова” на Новгород-Сіверщині”.

В дослідженні аналізуються особливості перекладів та переспівів: О.О.Палицина (1807), М.О.Максимовича - російського прозового (1837) та українського поетичного (1857), М.В.Гербеля (1854), К.Д.Ушинського (1861), С.Козленицької (1916), М.К.Грунського (1931), І.О.Новікова (1938), В.М.Катанова (1991), Б.І.Яценка (1988) та окремих уривків – Л.М.Новиченка (1938), І.Савича (Лук’яненка), маловідомі варіанти “Плачу Ярославни” В.М.Нікітіна (1974) та Н.П.Асадчої (1985). Особливо слід відзначити перший дитячий (спрощений) переклад “Слова”, здійснений К.Д.Ушинським, який до цього часу не привертав увагу дослідників, бо окремо не публікувався і був виявлений дисертантом при читанні історичного оповідання К.Д.Ушинського “Поход Игоря, князя новгород-северского”. Введення у науковий обіг цього перекладу значно розширює уявлення про Ушинського як педагога і знавця видатної літературної пам’ятки.

У Четвертому розділі – “Мотиви “Слова” в творах письменників Новгород-Сіверщини” - простежується вплив пам’ятки на творчість письменників Новгород-Сіверщини.

Серед письменників Новгород-Сіверської округи і взагалі серед українських письменників ХІХ ст. найчастіше звертався до образів “Слова” П.О.Куліш (1819 – 1897). Мотиви давньоруської поеми можна знайти в його епопеї “Україна”, в поезіях “Солониця”, “Мальована гайдамаччина”, “Дівоче серце”, “Привітання з Доном”, “До Ганни Барвінок”, “Побоянщина”, “До рідного народу”, “Забули ми”, “Гомер і Шекспір”, “Вельможній покозащині”, “Кумейки”, “Національний ідеал”, “Козацький жаль”, “З підгір’я”, “Гайдамакам академікам”, “Сум і розвага”, “Слово до німців на появ “Позиченої кобзи””, “Співець”, “Старорус-малорус до нової, великої Русі”, “Молитва Боянові, соловієві старого времені”, “П’ятий Хуторний недогарок”, “Боянові замисли: Ода до кобзи”, в трилогіях “Байда”, і “Цар Наливай”, в драмі “Петро Сагайдачний”, в поемах “Уляна Клюшниця”, “Маруся Богуславка”, “Грицько Сковорода”, “Сторчак і Сторчачиха”, “Куліш у пеклі”, “Настуся”, “Великі проводи”.

Найулюбленішим образом “Слова” для Куліша був Боян, як символ культури, науки, розвитку людського духу. Вплив “Слова” відчувається і в його прозових творах. Деякі інтонації поеми відчуваються в історичному романі П.Куліша “Чорна Рада”, в оповіданні “Січові гості” (тут розгорнуто образ битви-молотьби).

В дисертації вперше досліджено російськомовний роман П.Куліша “Алексей Однорог”, опублікований в журналі “Современник” і присвячений подіям “смутних часів” на Новгород-Сіверщині (1604 р.). В ньому письменник широко використовує епічну символіку “Слова”.

Численні ремінісценції з “Слова” зустрічаються в історичних романах Раїси Іванченко (нар. 1934) “Гнів Перуна” та “Золоті стремена”. Місту свого дитинства письменниця присвятила вірш “Новгороду-Сіверському” та пісню “Новгород-Сіверський – любов моя”, написані за мотивами “Слова”.

Не останнє місце займало “Слово” в творчості новгород-сіверської поетеси Ніни Асадчої (1927 – 2001), росіянки за походженням.. Численні ремінісценції з “Слова” можна знайти в її віршах “Корни”, “Десна”, “Поэма о Десне”, “Город мой”. Видатній пам’ятці присвячені її вірші “Пишу про вещего Бояна” та “У памятника Ярославны”.

Мотиви “Слова” використовують в своїй творчості й інші поети новгород-сіверської округи. Це Михайло Клименко (“Місто мого дитинства”), Микола Ребенок (“Новгород-Сіверський мій”), Ніна Білик (“Моєму місту”), Іван Савич (“Ще раз про Ярославну” та “Роздум над “Словом””).

До невмирущих образів “Слова” нерідко звертаються і літератори Сумщини. Вчитель Путивльської жіночої гімназії Д.В.Гутніков (1847 – 1918) на сторінках рукописного журналу “Мыльный пузырь” (1912 – 1915) помістив 13 віршів, присвячених “Слову”. Поет Олександр Олесь (1878 – 1944) у 1920 році створив віршовану історію України у вигляді збірки “Княжа Україна”, в якій чотири вірша присвячені “Слову” (“Похід Ігоря Святославича на половців”, “Бій над Каялою”, “Плач Ярославни”, “Утеча Ігоря з неволі”), а за стилем викладу збірка нагадує “Слово о полку Ігоревім”.

З поетів новітньої доби найчастіше звертався до “Слова” Платон Воронько (1913 – 1988). Мотиви давньоруської поеми простежуються в його поезіях “Похідна”, “Плач Ярославни”, “Ось тут Боян сидів. Він тут сидіти мусив…”, “Я вчув Бояна спів із давнини…”, “Ця Гостра могила давно вже не гостра…”, “На Каялі”, “Ой шумить високе жито”, в поемах “Казка про Чугайстра”, “Ярославна”, “За всі літа розлуки”, “Коли б мене більше на світі було”, “По ранах земних іду”, “Стежинами дружби людської”, “Холодна казка”. Під впливом “Слова” кілька віршів написала Віра Артамонова (нар. 1925) (“Ярославна”, “Велике поле, довге поле…”, “Підкову давню у піску знайшла…”, “Роки на гуслях грали, як бояни…”, “Піду далеко…”, “І жар-птиці, звичайно, птиці…”, “Знов не спиться мені, не спиться…”).

Мотиви “Слова” простежуються і в творчості путивльського поета Анатолія Луговського (нар. 1955), а саме в віршах “Я путивлянин”, “Про “Слово””, “Путивль”, “Родина суровая моя”, “Древний Путивль”, “Над холмами древнего Посеймья ”, в баладі “Пророцтво інока Григорія”.

До “Слова” звертався і сумський поет Олександр Педяш (нар. 1952). Мотиви поеми простежуються в його поезіях “Дідове фото”, “Ми - русичі, й така нам доля…”, “Річка Любка”, в циклі поезій “Фрески”, в поемі “Путивль”.

Поет Дмитро Білоус (нар. 1920) свій вірш “Академія на хуторі” присвятив О.Палицину – першому в Україні перекладачу “Слова”, а вірш “Слово о полку…” присвячений популяризаторській діяльності сумського професора-словознавця Павла Охріменка. Мотиви “Слова” відчутні також у вірші “Путивль”.

До метафоричних засобів “Слова” звертався і поет Микола Данько (вірші “Мово Дніпра і Карпат, і Великого Степу…”, “Путивль”); по одному віршу на теми “Слова” створили поети Григорій Білоус (“Коні”) та Олексій Ковалевський (“Поход Игоря”).

Улюбленим образом поетів-сумчан є Ярославна. Їй присвятили вірші: Олекса Ющенко (нар. 1917) (“Ярославна”); Олексій Палажченко (1924 – 1979) (“Клич Ковпака”, “Повернення”); Олександр Маландій (нар. 1934) (“Руки Ярославни”); Володимир Мордань (“Над нами гуси пролітали…”); Леонід Татаренко (“Земля Ярославни”, поема “Гром с Путивля”); Андрій Биков (“Ярославна”, “Легендарный комиссар”, поема-трилогія “Сказание о Путивле”); Любов Льдова (“Куплю билет до отчего Путивля…”), Микола Лазарко (“Плач Ярославни”), Алла Акіменко (“Ярославна”).

Серед поетів Брянщини нерідко звертається до “Слова” трубчевський поет Степан Кузькин (вірші “Курганы”, “На холмах”, “На соборной горе”, “Межа”, “Читаю украинский календарь”). Мотиви “Слова” помітні й у віршах Олександра Буряченка “Русская равнина”, “Бессмертный гонец”, “А за Доном ковыль да заставы…”, “Добатыева Русь”, “В тыще солнц золоченая синь…”, “И такие над Доном ветра!..”, “Бел-горюч камень там – за рекой…”, “Душа твоя, Россия”, “Княжий стан, Голубая гряда…”. У вірші Михайла Завацького “Меловые трубчевские горы…” згадується Боян, а його вірш “Весною” насичений народною язичницькою стихією. Приділяють увагу “Слову” й інші поети Брянщини. У віршах Володимира Маслова “Собор” та Віктора Козирєва “Брянский лес” нагадується про ратний подвиг трубчевського князя Всеволода, а поет Григорій Зайцев свій вірші “Здесь наша песня крылья обрела…” присвячує віщому Бояну. Про Бояна та про його пам’ятник у Новгороді-Сіверському йдеться у вірші Євгенія Цирульникова “Поёт Боян”. Вічна тема “Слова” цікавила і Юрія Фатнєва. Давньоруській поемі він присвятив вірші “Див” та “Каменная баба”, лексичну символіку пам’ятки поет використав у поемі “Звонари”.

З письменників Орловщини найактивніше пропагував “Слово” його перекладач Іван Новіков. Він присвятив пам’ятці кілька віршів, які пройшли поза увагою дослідників (“Лунная ночь”, “Слово о полку”, “Когда, как пахарь…”, “На пне в лесу”). Автору “Слова” письменник присвятив повість “Сын тысяцкого”, в якій пропонує вважати автором поеми Тимофія – сина тисяцького Рагуіла Добринича. Орловський поет Дмитро Блинський у віршах “Русский брод” та “Слово об Иване” прославляє Ярославну. Про княгиню згадує він і в поемі “Продолжение родословной”.

З курських поетів зацікавлено ставився до “Слова” Микола Асєєв. Деякі мотиви видатної поеми простежуються у його вірші “Гудошная”, в циклі “Курские края”, в революційно-романтичній поемі “Семен Проскаков”. Лексику “Слова”, його образи використав Єгор Полянський у віршах “Заповедной тропой”, “Зоревые соловьи”, “Русичи”, в поемі “Комиссар”. Загадковому герою “Слова” присвятив вірш “Князь Всеслав” курський поет Геннадій Фролов.

У П’ятому розділі - “Слово о полку Ігоревім” в культурному житті Новгород-Сіверщини. Увічнення пам’яті про “Слово” та його героїв”. - простежується вплив пам’ятки на культурне життя регіону.

Інтерес до “Слова” на Новгород-Сіверщині спостерігається здавна. У Новгород-Сіверській гімназіі до вивчення памятки гімназисти залучались з 1811 року, з появою книги І.Ф.Тимківського “Опытный способ к философическому познанию российского языка”, по якій вчились М.Максимовия, К.Ушинський, П.Куліш. У гімназичній бібліотеці формувалась підбірка словознавчої літератури (в фонді рідких книг районної бібліотеки збереглись монографії Є.В.Барсова, П.П.Вяземського, М.О.Максимовича, кілька видань пам’ятки).

З любов’ю ставляться до “Слова” в древньому Путивлі. У 1912 році завдяки вчителю-ентузіасту Д.В.Гутнікову Путивльській жіночій гімназії було присвоєно ім’я княгині Єфросинії Ярославни, матеріали про “Слово”, вірші оприлюднювались на сторінках рукописного журналу “Мыльный пузырь”. В той же час існувала ідея спорудження пам’ятника Ярославні в Курську.

Інтерес до “Слова” підсилився за радянських часів, особливо у зв’язку з ювілеями пам’ятки та святкуванням 1000-ліття міст Трубчевська, Путивля, Новгорода-Сіверського. Постійно діючі музейні експозиції були створені при краєзнавчих музеях Новгорода-Сіверського, Путивля, Сум, Трубчевська, Рильська. За спогадами старожилів ще до Вітчизняної війни в Трубчевську зберігався невідомий список “Слова”. Значні книжкові виставки з зібрання С.Воїнова у 1983 р. пройшли в Сумах та Новгороді-Сіверському. У 1986 р. Сумським художнім музеєм організована виставка ілюстрацій “Слова”. Подібні виставки пройшла в Сумах у 1997 та 2000 рр. з залученням зібрання В.Звагельського. У 2001 р. в Путивлі проведена виставка з зібрання С.Воїнова, присвячена 850-річчю з дня народження Ігоря Святославича.

Прояви впливу “Слова о полку Ігоревім” на культурне життя Новгород-Сіверщини різноманітні. Саме сюда, в місця безпосередньо пов’язані з подіями “Слова” приїжджають численні шанувальники пам’ятки з різних країн світу, щоб отримати творчий заряд на цій благословенній землі, саме в Новгороді-Сіверському у 1967 – 1968 рр. проводились зйомки фільму-опери О.П.Бородіна “Князь Ігор”. Більш зацікавлено вивчається ця пам’ятка і в навчальних закладах регіону, нерідко в цих місцях проводяться місцеві наукові конференції (переважно міста Путивль та Новгород-Сіверський). “Слово о полку Ігоревім” та його проблеми стало улюбленою темою місцевої преси.

Доброю традицією стало проведення щорічно з 1986 р. обласного свята народної творчості “На землі Бояна” у Трубчевську. Кілька разів проведено свято в селі Залізняку (Сумська область),

на батьківщині першого перекладу “Слова” в Україні, здійсненого О.Палициним.

В Курську вже багато років активно діє клуб бібліофілів “Кмети” (назва взята з “Слова”). За ініціативою курян в Росії затверджено щорічну премію кращим словознавцям.

Пам’ять про героїв “Слова” увічнена в скульптурних пам’ятниках: у 1975 році встановлено пам’ятник Бояну в Трубчевську, у 1983 році – пам’ятник Ярославні в Путивлі, у 1989 – меморіальний комплекс з пам’ятників Бояну, князю Ігорю, Ярославні у Новгороді-Сіверському..

“Слово о полку Ігоревім” займає значне місце і в культурному житті обласного центра – міста Сум. Завдяки ентузіазму професора Сумського педінституту П.П.Охріменка з 1983 року регулярно проводились словознавчі наукові конференції, видавалися їх матеріали. Таким чином, в Сумах був створений науковий осередок з проблем вивчення “Слова”, навколо якого П.П. Охріменко зумів об’єднати численних науковців, краєзнавців, шанувальників поеми з України, Росії, Білорусії.

Саме на Сумських словознавчих конференціях позивачем неодноразово підіймалося питання про необхідність створення музея “Слова” у Новгороді-Сіверському. У 1990 році музей-заповідник “Слова” дисертантом був створений. Він розмістився на території Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. За короткий час була розроблена проектна документація, виконаний значний обсяг реставраційних робіт, обладнані експозиційні зали, приміщення для зберігання фондів, фотолабораторія, створено музейний фонд, наукову бібліотеку, архів особистих фондів словознавців. Вже в травні 1991 року на матеріалах зібрання С.Воїнова була відкрита постійно діюча виставка ““Світ Ігоревої пісні”. Річниця музея-заповідника була відзначена проведенням Перших міжнародних наукових читань, матеріали яких були видані. Підготовлені були і Другі читання. З появою музею місто стало центром паломництва шанувальників “Слова”. На жаль, через чиновницьке свавілля засновник музею змушений був звільнитись і вже на ІІІ Міжнародному конгресі україністів (1996 р.) було відзначено, що музей-заповідник “Слово о полку Ігоревім” у Новгороді-Сіверському фактично припинив свою діяльність.

У зв’язку з викладеним важливе