КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Василевич Світлана Василівна

УДК 330.356

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки Академії муніципального управління Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Ніколенко Юрій Васильович,

Академія муніципального управління,

завідувач кафедри економіки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Бобров Віталій Якович,

Інститут вищої освіти АПН України,

завідувач відділу економіки і управління вищою освітою

кандидат економічних наук, доцент

Шлемко Дмитро Васильович,

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу,

завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа:

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра теоретичної та

прикладної економіки, м.Київ

Захист відбудеться “3” жовтня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “3” вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У культурі суспільства, зокрема господарсько-економічній, при переході від однієї економічної системи до іншої, як правило, здійснюються якісні перетворення. У цьому процесі певну роль відіграють досвід, традиції минулого, які, переосмислюючись, стають надбанням сьогодення. Усі високоефективні економіки виростали на національній культурі. Перспективу української економіки також можна змоделювати, знаючи національну господарсько-економічну культуру.

В умовах переходу до ринкової економіки значна частина громадян України виявила безпорадність в організації виробничо-трудової діяльності. Саме це послужило дійовим чинником усвідомлення об’єктивної потреби формування та розвитку у них високої господарсько-економічної культури, яка надалі сприятиме створенню високоефективної економіки.

І. Франко стверджував, що національна культура є рушієм надійного соціально-економічного поступу . М.Туган-Барановський закликав вчених і практиків спиратись на скарбницю національної господарської культури.

Питанням економічної освіти, економічного виховання, економічної свідомості, які є складовими у формуванні економічної культури, значну увагу приділяли вчені радянського періоду: Л. Епштейн, Н. Клепач, В. Попов, В. Феофанов, Л. Пономарьов, Ж. Тощенко та ін. У їх працях розглянуто сутність економічної культури трудящих, шляхи її формування. Проте особлива увага приділялась питанням державно-партійного керівництва, формам та методам планування розвитку економічної культури, її ролі в реалізації завдань, поставлених КПРС.

Сьогодні в Україні бракує комплексних фундаментальних досліджень із питань сутності, формування та розвитку національної господарсько-економічної культури. Над питаннями соціогуманізованих перетворень в економіці та суспільстві (специфіки етногенезу, ментальності українського народу, геополітичного становища), ролі економічної освіти, значення науки, інформаційно-інтелектуальної технології, становлення і розвитку економічної української думки працюють вчені В.Бодров, А.Гальчинський, В.Геєць, Л.Горкіна, М.Долішній, С.Єрохін, С.Злупко, Л.Корнійчук, П.Леоненко, Е.Лортикян, І.Лукінов, С.Мочерний, В.Сікора, М.Степик, А.Сур’як, Ю.Пахомов, А.Чухно та інші. Науковці А.Аменд, Ю.Васильєв, О.Вачевський, А.Нісімчук, О.Падалка, І.Сасова, І.Смолюк, О.Шпак приділяють увагу соціально-педагогічним проблемам, а саме: економічній освіті та вихованню молоді.

Очевидна фрагментарність розробок обумовлює необхідність системного вивчення та узагальнення теоретичних і прикладних засад досліджуваної проблеми з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено відповідно до наукової тематики Академії муніципального управління “Дослідження економічних, соціальних та правових проблем становлення соціально орієнтованої ринкової системи в Україні”, номер державної реєстрації 0101U005489. Особисто автором підготовлений параграф “Господарсько-економічна культура в системі економічних відносин як неврахований фактор українських реформ”, у якому показано місце національної господарсько-економічної культури в системі соціально-економічних та організаційно-економічних відносин і її вплив на соціально-економічний прогрес.

Мета і задачі дослідження. Головною метою дослідження є теоретичне і практичне обґрунтування сутності національної господарсько-економічної культури, її формування і розвиток в умовах ринкової трансформації економіки України.

Практичне вирішення цієї проблеми потребує розв’язання ряду взаємопов’язаних між собою завдань теоретико-методологічного та методичного характеру. Першочергові з них зводяться до того, щоб з’ясувати:

· передумови відродження національної господарсько-економічної культури, її теоретичні основи;

· місце в системі організаційно-економічних та соціально-економічних відносин;

· методику вивчення та орієнтовані критерії оцінювання;

· сфери прояву, форми та функції в перехідній економіці України;

· рівень розвинутості та зрілості її головних компонентів;

· чинники формування та найбільш дійові напрями розвитку;

· роль у цьому процесі сім’ї, загальноосвітньої, професійної школи та наукових закладів.

Об’єкт дослідження – національна господарсько-економічна культура в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження – соціально-економічні та організаційно-економічні відносини формування і розвитку найголовніших компонентів національної господарсько-економічної культури, що служать передумовами відповідної поведінки та діяльності суб’єктів господарювання на мікро- та макрорівнях.

Методи дослідження. У дисертації застосовувались такі загальнонаукові та спеціальні методи економічної теорії: структурно-функціональний, наукової абстракції, порівняльного аналізу, анкетування, системного аналізу, статистичного узагальнення та розрахунку, єдності логічного та історичного.

Для виконання роботи використано законодавчо-нормативну базу України, яка забезпечує правові основи національної господарсько-економічної культури. Теоретичною базою слугували роботи вітчизняних і зарубіжних економістів, філософів, соціологів, істориків, педагогів. Як фактичні матеріали використовувались періодичні видання, статистичні збірники, матеріали науково-теоретичних, науково-практичних конференцій, анкетування у вищих та загальноосвітніх навчальних закладах.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у наступному:

· дано авторське визначення сутності національної господарсько-економічної культури як соціально-економічної категорії, зокрема доведено, що національна господарсько-економічна культура – це сукупність загальнолюдських і національних соціально-економічних цінностей і норм, що визначають логіку, моделі, принципи економічної поведінки та виконують роль соціальної пам’яті економічного розвитку, спонукають до відбору, трансляції та оновлення цінностей, потреб у сфері економіки й орієнтують людей на певні форми економічної активності;

· охарактеризовано господарсько-економічну культуру як:

а) інтегральне поняття, в структуру якого входять ціннісні економічні орієнтації, національне економічне мислення як складова соціально-економічної свідомості та економічний самоконтроль;

б) поняття, сферами прояву якого є характер та ступінь взаємодії людини з природою, взаємовідносин між людьми та ставлення людини до самої себе;

в) соціально-економічну категорію, формами якої є культура праці, управління та підприємництва, інформаційна, виробництва, розподілу, обміну, споживання;

· визначено економіко-правові, освітньо-наукові, духовно-психологічні чинники формування господарсько-економічної культури та з’ясовано сутність її функцій: трансляційної, селекційної, інноваційної, виховної, регулюючої, реалізуючої, прогностичної;

· доведено, що високий рівень розвитку господарсько-економічної культури сприяє:

а) інтенсифікації економічного розвитку в умовах трансформації економіки України;

б) запобіганню екологічної кризи в державі;

в) репродукції культурної людини-власника як головної продуктивної сили суспільства;

г) регулюванню економіки, що забезпечує ефективність функціонування економічної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій;

· розкрито синтез господарсько-економічної культури в широкому і вузькому значенні:

а) у вузькому – головні напрями громадської та домашньої господарської діяльності в сфері матеріального і нематеріального виробництва; культура побуту та традиційні народні промисли і ремесла;

б) у широкому – господарсько-економічна культура визначається соціально-економічною свідомістю, яка формує ціннісні економічні орієнтації, вміння поєднувати особисті та суспільні економічні інтереси і порівнювати рівень задоволення своїх потреб з економічними та фінансовими можливостями;

· показано, що сучасна господарсько-економічна культура в умовах трансформаційних перетворень проявляється в поступовій зміні характеру організаційно-економічних та соціально-економічних відносин, у зміні соціально-економічної орієнтації та ідеалів, у новому соціально-економічному виборі, у “переоцінці” цінностей і формуванні їх нової ієрархії, у зростанні ступенів свободи, багатоманітності та строкатості напрямів економічного життя, у формуванні нової інфраструктури сфери економіки, у зміні ролі і функцій національної культури – одного із визначальних факторів прогресу суспільства; у формуванні нових національних економічних інтересів, спрямованих на активізацію економічних інтересів особистості, реалізація яких, у свою чергу, сприятиме зміцненню державності;

· доведена необхідність реформування системи економічної освіти в Україні, захисту сім’ї, освіти, науки відповідно до потреб та можливостей сучасного розвитку економічної системи і згідно із соціальними орієнтирами на майбутнє; показано, що сучасний процес становлення і розвитку господарсько-економічної культури в Україні має бути спрямований на істотне прискорення реалізації національних економічних інтересів, і визначено такі стратегічні орієнтири національної господарсько-економічної культури, як:

а) досягнення стабілізації економіки та умов для подальшого економічного піднесення;

б) технологічної модернізації економіки;

в) включення національної економіки до міжнародного поділу праці;

г) прискореного формування національного ринку та вітчизняного підпри-ємництва;

д) досягнення економічної незалежності та добробуту нації.

Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтовані теоретичні положення та висновки є певним внеском у розробку економічної теорії. Найважливіші наукові положення дисертаційного дослідження доведено до рівня методичних розробок і прикладних рекомендацій.

Матеріали дисертаційного дослідження використані управлінням освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації при розробці регіональної (обласної) програми “Освіта Прикарпаття на 2002-2005 роки” (довідка № 190/01-20/01 від 05.05.2003 р.), Прикарпатським науково-аналітичним центром при розробці та реалізації проектів: “Регіональна програма впровадження системи кластерних моделей розвитку економіки”, “Агросервісні кооперативи: до зростання – через неприбутковий статус”, “Державні діти України” (довідка 15/24 від 08.05.2003 р.).

Матеріали дисертації також використовуються у навчальному процесі викладачами кафедри економіки Академії муніципального управління, м. Київ (довідка від 13.02.2003 р.) та кафедри українознавства Івано-Франківської державної медичної академії при викладанні курсу “Основи економічної теорії” (довідка № 03/1 – 5806 від 18.12.2002 р.)

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати досліджень, отримані автором, були оприлюднені і схвалені на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Українське народознавство і проблеми виховання” (Івано-Франківськ, жовтень, 1995 рік), “Михайло Драгоманов:

доба та ідеї” (Івано-Франківськ, вересень, 1995 рік), на міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми гуманітарної освіти та виховання духовної культури студентів у сучасних умовах” (Київ, жовтень 1996 року), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Творче, практичне і критичне мислення” (Житомир, вересень, 1997 рік), на міжнародній науковій конференції “Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України” (Івано-Франківськ, вересень 1998 року), на всеукраїнській науково-методичній конференції “Семінар у медицині та фармації” (Київ, жовтень, 1999 рік ).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 13 наукових праць загальним обсягом 6,4 друк. аркушів, з них 1 – методичний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів, 3 – у наукових фахових виданнях, 9 – у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 155 сторінках комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 6 таблиць на 7 сторінках та 4 рисунки на 4 сторінках, 5 додатків на 20 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 173 найменування на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, показано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Теоретичні основи господарсько-економічної культури” розглядаються передумови відродження та розвитку національної господарсько-економічної культури України, показано її місце в системі соціально-економічних та організаційно-економічних відносин, охарактеризовано її сфери прояву, форми та функції.

Проаналізований у дисертації процес розвитку української господарсько-економічної дійсності показує, що сформована здорова соціально-економічна генетика була основою високого рівня розвитку господарсько-економічної культури нації. Штучно знищена господарсько-економічна генетика України потребує політичного, правового, економічного, національного “лікування”, що й призведе знову до відродження і розвитку високого рівня господарсько-економічної культури громадян України. А це, у свою чергу, буде сприяти інтенсифікації економічного розвитку і стане засобом подальшого розвитку науково-технічного, економічного та соціального прогресу.

Поняття “національна господарсько-економічна культура” - інтегральне, його структура, на думку автора, може бути представлена такими компонентами, як ціннісні економічні орієнтації, національне економічне мислення як складова соціально-економічної свідомості та економічний самоконтроль.

Ціннісні економічні орієнтації як компонент господарсько-економічної культу- ри - це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, зорієнтована на певний аспект соціально-економічних цінностей, які формуються в процесі розвитку індивіда, його участі у конкретних видах економічної діяльності. За ціннісними орієнтаціями можна робити висновки, яке місце, позицію займає особистість у соціальній структурі суспільства, в найближчому оточенні, які соціальні ролі виконує чи прагне виконувати.

У нашому суспільстві проходить процес трансформації системи цінностей, а подекуди - її докорінна перебудова. І тут важливим є те, що слід акцентувати увагу на дотриманні таких принципів, як плюралізм, альтернативність, гуманістичність, оскільки саме ці принципи забезпечують можливість формування системи цінностей, котра відкриває простір для розвитку особистості творчої, вільної, здатної до самостійного, відповідального вибору, в тому числі й економічного. Стає цілком очевидною нагальна необхідність створити нову систему цінностей, яка слугувала б орієнтиром у вихованні молодого покоління та громадян будь-якого віку. Така система загалом і кожен її структурний компонент зокрема мають становити одне ціле, в якому об'єднуючим началом є духовність людини.

Господарсько-економічна культура – явище суб’єктивно-об’єктивне, адже немає культури без її носія – людини, як немає людини без певної культури. Саме остання визначається соціально-економічною свідомістю, яка створює цю культуру і є її складовою, це власне є соціально-економічна свідомість, визначена цією культурою.

Саме людині й тільки їй властива вища форма вияву свідомості – понятійне мислення. Економічне мислення — це важлива складова господарсько-економічної культури. Воно сприяє пізнанню сутності економічних явищ і процесів, використанню засвоєних економічних понять, аналізу конкретної економічної ситуації. Важливою рисою економічного мислення є творчість. Творчо мисляча людина більш глибоко засвоює економічну теорію і здатна швидше, оперативніше знайти вихід із певної економічної ситуації.

У дисертації проведений аналіз етапів економічного мислення як соціального процесу. Кожна нація має своє мислення. Процес націо- і державотворення тісно пов'язаний із зростанням національної свідомості та мислення суспільності. У таких умовах і на рівні людини зростатиме роль національної свідомості в цілому. Значною мірою особистість, її органічність і цілісність залежатимуть від рівня розвитку національної свідомості, бо людина, відірвана від рідного ґрунту, духовно втрачає себе. Без вдумливого, копіткого аналізу "мислення нації" у всіх його формах та проявах неможливо зрозуміти шляхи формування та подальшої еволюції творчої діяльності нації, яка створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Дисертант робить висновок, що процеси відродження України поставили на порядок денний формування національного економічного мислення.

Характерним структурним компонентом господарсько-економічної культури, на думку автора, є цілеспрямованість власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік господарсько-економічної культури виявляється в самоконтролі та корегуванні власних дій, їх перебудови, у змісті стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини.

У дисертаційному дослідженні докладно характеризуються сфери прояву, форми та функції господарсько-економічної культури.

Сфери прояву:

1. Характер та ступінь взаємодії людини з природою. Належного рівня ресурсно-екологічної та соціально-економічної безпеки життєдіяльності суспільства можна досягти тільки за високої екогомологічної культури населення, яка є проявом господарсько-економічної культури. Її формування та розвиток повинні сприяти радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і природою на принципі розумної рівноваги між інтересами економіки та екології. Господарсько-економічна культура розглядається дисертантом як фактор запобігання екологічній кризі в Україні.

2. Взаємовідносини між людьми, їх характер та ступінь, аналіз яких дав можливість автору дійти висновку, що господарсько-економічна культура сприяє формуванню господаря-власника, який і є тим об'єктивно необхідним імпульсом до виробництва, що не тільки спонукає людину-власника до високоефективної праці, до безперервного творчого пошуку і прогресу, але й змінює, облагороджує мислення і психологію людини. Крім того, господарсько-економічна культура виховує у господаря патріотичні почуття, саме тому власність він повинен використовувати для загального блага і процвітання всього народу України. Однак трансформування інституту власності на базі широкомасштабної приватизації в Україні поки що не призвели до формування прошарку ефективних власників, розвитку підприємництва, підвищення конкурентоспроможності виробництва.

3. Характер та ступінь ставлення людини до самої себе. Людина не тільки створює, збагачує і споживає цінності культури, але й у процесі свого розвитку піднімає їх на новий, більш високий ступінь свободи. Однак свобода - це не тільки відсутність обмежень, а й самодисципліна та повна економічна відповідальність, самоконтроль, самовдосконалення і самовиховання високої моралі.

Форми господарсько-економічної культури:

1. Культура праці (промислова міська та сільськогосподарська культура, культура трудового колективу, культура професій, культура обслуговування тощо) має передбачити зміну функціонального змісту трудової діяльності на гуманістичних засадах. Етнонаціональні традиції, звички, психологічні та поведінкові стереотипи органічно повинні бути включені у трудовий процес. Тому психологічно праця повинна сприйматися як самоутвердження і самореалізація людини: тобто сама праця, її результати – це не лише зовнішня виробнича діяльність, а й опредметнення сутнісних сил індивідів у всьому їх багатстві і неповторності.

2. Культура управління та підприємництва, інформаційна культура, культура виробництва, культура розподілу, культура обміну, культура споживання – це гармонія знань і морально-етичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистостей найманих працівників, управлінців, підприємців та споживачів.

Функції господарсько-економічної культури:

1. Трансляційна – забезпечує передачу із минулого у теперішнє, із теперішнього в майбутнє соціально-економічних цінностей, норм, переконань, потреб, мотивів поведінки.

2. Селекційна – відбирає із успадкованих цінностей і норм те, що є корисним для вирішення задач наступних етапів розвитку суспільства.

3. Інноваційна – оновлює соціально-економічні цінності та норми шляхом вироблення нових чи запозичення прогресивних цінностей і норм із інших культур.

4. Регулююча – забезпечує ефективність функціонування економічної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій і показує, що господарсько-економічна культура є регулятором економіки. Вона може регулюватися і державою, й іншими суб’єктами. Держава визначає основні пріоритети в господарсько-економічній культурі, першочергові завдання і методи її використання; впливає на неї безпосередньо за участю своїх службовців, а також засобів масової інформації, тобто використовує господарсько-економічну культуру як регулятор економіки.

5. Реалізуюча – сприяє здійсненню економічних потреб та інтересів громадян, соціальних спільнот, нації.

6. Виховна – формує “людину-власника” з притаманним їй науковим національ-

ним економічним мисленням на ґрунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних груп, спільнот, нації.

7. Прогностична – передбачає можливі варіанти розвитку соціально-економічної системи.

Всі функції тісно пов’язані між собою і підтверджують, що господарсько-економічна культура є одним із визначальних факторів прогресу українського суспільства, розвитку його державності та економічного зростання.

У розділі 2 “Сучасний стан та чинники формування господарсько-економічної культури в Україні” проаналізовано рівень господарсько-економічної культури в Україні та обґрунтовано чинники її формування.

Автор дисертації стверджує і доводить, що реаліям сучасної української дійсності відповідає поки що вкрай низька господарсько-економічна культура людей, особливо молодих, які уявляють економіку як необмежене поле споживацького ринку, на якому здійснюються найпростіші операції купівлі-продажу, порушуючи принципи моральності. Цьому сприяють багато факторів:

-

дівника, антигуманний та антидемократичний характер трансформаційних процесів у системі економічних відносин), яка формує безвідповідальне, антигосподарське ставлення до матеріальних і духовних цінностей, навколишнього середовища і т.ін.;

-

- відсутність системи ефективного взаємозв'язку сім'ї, навчальних закладів, виробничо-фінансових і комерційних структур, зацікавлених у підготовці юнаків і дівчат до трудової діяльності в нових соціально-економічних умовах;

- відірваність рівня життя між незначною частиною і загальною масою населення;

- обернено пропорційна оплата праці до рівня освіченості і компетентності спеціалістів;

- неоднакові можливості юнаків і дівчат у реалізації прав на освіту, працю і соціальний захист;

- переоцінка цінностей, що призвело до руйнування попередньої трудової етики, коли не сформувалася ще нова, яка б відповідала цивілізованим ринковим відносинам;

- відсутність у базовому навчальному плані загальноосвітньої школи спеціального курсу, який би забезпечував соціально-економічну освіту і виховання учнів;

- недостатня науково-методична база змісту безперервної соціально-економіч-ної освіти і виховання молоді;

- переважаючий просвітницький характер навчання та інформаційна модель навчання, відсутність плюралістичної та багатовимірної методології, зв'язку з практикою, виробничо-економічною діяльністю;

- згортання трудового навчання та суспільно корисної праці в школах;

- недостатня компетентність батьків, вчителів у питаннях економічної освіти та виховання юнаків і дівчат, що є однією із головних причин нерозвиненого в них економічного мислення;

- відірваність освіти і науки від культури: слабкий зв'язок соціально-економіч-ної підготовки молоді з українськими національними та культурно-історичними джерелами, гуманістичними традиціями трудової педагогіки тощо.

Дисертантом розроблено трьохрівневу шкалу розвитку господарсько-економічної культури (високу, середню, низьку), критерії оцінювання її рівня та дано характеристику основних ознак господарності (основні ознаки справжньої культури) та безгосподарності (основні ознаки справжнього безкультур’я). Як засвідчує досвід, у більшості випадків переважає середній та низький рівень розвитку господарсько-економічної культури. Однак в умовах реформування суспільства, коли загострюються економічні та соціальні проблеми, люди, особливо молодь, проявляють низький рівень розвитку господарсько-економічної культури, пов’язаний з марнотратством та вандалізмом.

У праці наголошується, що справжня висока господарсько-економічна культу ра - це гармонія знань і морально-етичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості. Аналіз рівня розвитку господарсько-економічної культури дав можливість автору зробити висновок про те, що в Україні cкладається нова соціально-економічна і культурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність, складовою якої є нова господарсько-економічна культура, що переноситься на інші галузі життя і діяльності. На сучасному етапі, коли особливо потрібен механізм управління і регулювання цим процесом, виникає необхідність проаналізувати чинники формування господарсько-економічної культури особистості: економіко-правові, освітньо-наукові, духовно-психологічні.

Для нарощування темпів економічного зростання на основі радикальних технологічних, інституціональних та організаційно-управлінських змін необхідно: ліквідувати структурну деформацію промислового комплексу; зробити пріоритетними науково-технологічні програми та проекти, пов’язані з розробкою, освоєнням і впровадженням у виробництво комплексних технологічних систем, досконаліших механізмів, устаткування і технологій для поглибленої переробки сировини, створення замкнутих технологічних циклів; створити нову систему управління, яка б забезпечувала цілеспрямоване функціонування промисловості як цілісного об’єкта. Справжнім менеджером соціальних проектів має стати держава. Трансформування інституту власності призведе до наявності у людини певних сукупностей свобод і прав, тобто дасть можливість вільно обирати собі заняття, відповідно до своїх уподобань здобувати собі майно, не порушуючи "безпечності" інших людей та наявності прав власності на засоби виробництва, продукт і дохід. Процес формування та розвитку господарсько-економічної культури повинен регламентуватися відповідними законодавчими актами.

Водночас у дисертації показано, що для створення господарів-власників з високо розвиненою господарсько-економічною культурою тільки законодавства мало. Це важлива передумова, але потрібна й інша – створення сприятливого економічного середовища, яке б реально забезпечувало, а не декларувало свободу господарського вибору, право власності, самоуправління тощо. Іншими словами, необхідний ринково-конкурентний режим.

У дисертації наголошується, що освіта і наука повинні мати випереджальний характер, орієнтуватися на перспективу розвитку всіх сфер економіки, розв’язання пріоритетних завдань суспільства, активізувати ініціативу і творчі здібності учасників навчального процесу. А для цього необхідно перебудувати систему економічної освіти і виховання, яка повинна формувати економічне мислення та культуру, розвивати у свідомості людини цілісну систему економічних знань, переконань, загальнолюдських і національних цінностей, закріплювати їх у конкретних видах діяльності із врахуванням психологічних особливостей індивідуальності, вроджених задатків і соціального оточення кожного суб'єкта.

Для реалізації вище вказаної мети, стверджує автор, держава повинна виділяти чималі кошти. В Україні видатки на освіту становлять досить низький відсоток ВВП: у 2001 р. цей показник сягнув 4,7 %. Реальний ВВП 2001 р., обчислений за офіційною статистикою, складав приблизно 38,3 % ВВП 1990 р. Таким чином, якщо в 1990 р. на потреби освіти виділялось 3,8 % ВВП, то у 2001 р. – відповідно 1,0 % ВВП 1990 р. Отже, реально державні видатки на освіту скоротились майже вчетверо. Світовий досвід доводить, що видатки на освіту повинні становити не менш як 5 % ВНП. Експертами ЮНЕСКО мінімально можливу частку видатків держави на освіту визначено в 3,5% – інакше, на їх думку, неминучим стане розпад інфраструктури освітянської системи. Якщо в країнах, які розвиваються, видатки держави на освіту сягають в середньому 4, 1% ВНП, то в розвинутих – відповідно, 5,3 % .

Формування та розвиток господарсько-економічної культури, доводить автор, неможливі без глибоких розробок у галузі економічної науки, обґрунтування закономірностей функціонування ринкового механізму та без належної соціальної економічної підготовки відповідних працівників з проблем мікро- і макроекономіки, основ ринкового господарства. Реалізація цього чинника можлива лише за умови зростання обсягів інвестицій у наукову діяльність. Падіння престижу науки й освіти, інтелектуальної праці в широкому її розумінні є згубним, а фактичне прирівнювання їх до необов'язкових атрибутів у житті суспільства — це груба помилка нинішньої державної стратегії і тактики. Держава, де недооцінюються роль інтелекту і могутня каталізуюча функція науки в прогресивних перетвореннях, неминуче втрачає своє майбутнє. Вона потрапляє у повну залежність від економічно і технологічно розвинутих країн.

Автор розкриває суть духовно-психологічних чинників:–

українська держава повинна формувати національно свідому молодь самим фактом свого існування, демократичністю своїх інститутів, відкритістю щодо зарубіжжя, можливостями міжнародного молодіжного спілкування, зарубіжного навчання тощо; головним засобом національного виховання учнівської, студентської молоді є насамперед відповідна спрямованість уроків, лекцій, семінарських занять основних предметів, базових підручників та посібників, які повинні бути насичені матеріалом української дійсності в контексті освоєння тих чи інших наук; –

українська інтелігенція повинна пробуджувати і виховувати націю, сприяти збереженню традиційної і створенню на цій основі суспільно нової інформації щодо національної господарсько-економічної культури.

На жаль, українська держава пішла шляхом руйнування старого, не створивши нового, яке обов'язково повинно було базуватися на національному відродженні економічної науки.

Виходячи з цього, Україні необхідно в стислі терміни завершити формування державності, сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних цілей в економіці. Останнє є необхідною умовою національного відродження, формування та розвитку господарсько-економічної культури, зміцнення національної самосвідомості, почуття національної гідності.

У розділі 3 “Роль сім'ї, загальноосвітньої, професійної школи та наукових закладів у формуванні і розвитку господарсько-економічної культури” показано значення сімейно-родинного виховання цивілізованого господаря, оволодіння економічними знаннями у загальноосвітній і професійній школі та виховання почуття культурного господаря засобами економічної науки.

Формування господарсько-економічної культури в системі родинного виховання, зауважує автор, відбувається при наявності відповідних умов: матеріальних, які є головним, системоутворюючим компонентом відтворення сім'ї, та соціально-психологічних.

Матеріальною умовою є економічне зростання, що повинно сприяти формуванню державою витрат на політику підтримання сім'ї. Однак аналіз демографічної ситуації в Україні, рівня добробуту української сім’ї, допомоги їй з боку держави дає можливість автору зробити висновок, що українська сім’я переживає серйозну кризу. Витрати на державне утримання дітей фактично ліквідовані в сучасних економічних умовах. Утримання і розвиток дитини покладається на сімейний бюджет, причому усі витрати на відтворення сім'ї, у тому числі й на дитину, закладені у заробітну плату. Наявний рівень оплати праці неспроможний забезпечити гідні умови існування самого працівника, хоча у ринкових умовах повинен забезпечувати відтворення усієї його сім'ї. За даними обстеження сімейних бюджетів в Україні, посилюються небажані структурні зрушення в доходній та витратній частинах споживчого бюджету сім'ї, поглиблюються диспропорції між науково обґрунтованими і фактичними нормами споживання.

Соціально-психологічними умовами формування господарсько-економічної культури в системі родинного виховання є:

– національне спрямування, націлене на засвоєння дітьми національних і загальнолюдських цінностей та інтересів;

– дотримання батьками відповідних виховних принципів: народності, природовідповідності, гуманності, національної соціалізації, європеїзму, історизму, збереження духовної єдності, наступності й спадкоємності поколінь минулих, сучасних і майбутніх, культуровідповідності, демократизму, родинно-громадсько-шкільної гармонії, обов'язкової участі у посильній праці, вияву підприємливості й винахідництва, систематичності педагогічного впливу, утвердження життєвого оптимізму;

– неухильне дотримання в житті духовних і морально-етичних засад традиційної української родини з її споконвічною любов'ю батьків до дітей, міжпоколінною трансмісією родинно-побутової культури, збереженням пам'яті предків, культом матері, доброзичливими стосунками між родичами й свояками, пошанівком рідної мови, дотриманням народних чеснот і норм християнської моралі.

Ведучи мову про роль загальноосвітньої та професійної школи у формуванні та розвитку господарсько-економічної культури, автор пропонує звернутися до української історико-педагогічної спадщини. Адже, будуючи майбутнє, треба опиратися на минуле. У другій половині XIX – на початку ХХ ст. педагогами Галичини були розроблені теоретичні основи національної школи і виховання, однією із складових яких були форми і методи виховання та розвитку господарсько-економічної культури.

У дисертації наголошується, що економічна освіта в загальноосвітній та професійній школі на етапі державотворення має спиратись на закономірності економічного розвитку суспільства, на сучасні принципи, форми і методи господарювання, економічну політику держави, економіку та організацію виробництва, основи наукової організації праці. Автор робить висновок, що перебудова загальноосвітньої та професійної школи передбачає диференціацію змісту освіти, зокрема економічної. Глибоке оновлення останньої починається з методології згідно з орієнтирами, властивими ринковій економіці. Слід відмітити кілька її рівнів. Насамперед – базовий як обов'язковий для всіх школярів, а також – рівень, на якому учні засвоюють економічні знання, вміння, навички на факультативах, в економічних класах, економічних ліцеях, школах юних менджерів тощо. Тут постає проблема запровадження нових шкільних предметів з основ економічних знань з урахуванням методологічного, а також диференційованого підходів. Потрібні нові підручники й посібники для вчителів, необхідно впроваджувати активні форми і методи трудової та економічної підготовки учнів у процесі навчання, суспільно корисної продуктивної праці, позакласної і позашкільної діяльності учнів, заснованих на застосуванні знань і навиків у галузі інформатики і ЕОТ. Активно залучати молодь до різноманітної економічної діяльності, розширювати коло їхніх економічних відносин за наявності ефективного педагогічного управління. Організовувати навчання основ ринкової економіки педагогів та батьків. Не повинна залишитися поза увагою і решта шкільних дисциплін. У них на основі міжпредметних зв'язків можливе закріплення знань економічних законів, категорій, понять формування економічного мислення, розвиток економічного світогляду, а в загальному – формування і розвиток господарсько-економічної культури.

У дисертації проаналізовані умови, завдяки яким економічна наука зможе ефективно сприяти вихованню почуття цивілізованого господаря з високим рівнем національної господарсько-економічної культури, а саме: нові методичні прийоми та технології навчання, розроблені оновленою економічною теорією, покликані формувати фахівців-економістів з новим мисленням; вивчення історії економічної думки та її української вітки дасть можливість зрозуміти інтелектуальний розвиток України, вклад української нації у світову економічну науку; співпраця вузівської та академічної науки має сприяти створенню національної соціально-економічної моделі переходу до ринкових відносин, визначальним ресурсом якої повинна виступати інформаційно-інтелектуальна складова продуктивних сил.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання щодо визначення сутності національної господарсько-економічної культури, її формування та розвитку в умовах ринкової трансформації економіки України. Основні результати теоретичного, методичного і науково-практичного спрямування:

1. Відродження національної господарсько-економічної культури як органічної складової цілісної культури нації дозволяє проникнути в анатомію господарських форм, їх еволюцію, збагнути господарську модель, до якої адаптовано населення країни, враховуючи її національні екогомологічні, психологічні та інші особливості. Універсалізм та самобутність є провідними рисами господарсько-економічної культури українців. Універсалізм – феномен передусім сутнісного плану, його домінанта – не маса, а якість. Це цілісність, зумовлена соціально-економічним і духовним буттям, втілена у форму свідомості, що поєднує освіту, науку, традиції, пам'ять, створюючи національну господарсько-економічну культуру. Творить її “справжня людина”, як людина природна, тобто етична, духовна, внутрішньо вільна, сповнена добра, скромності, гідності, способом життя якої є праця і самовдосконалення.

2. Господарсько-економічна культура – суб'єктивно-об'єктивне явище, сутність якого пронизана принципами гуманізму та свободи людини, що визначає її становище у суспільстві як найвищої цінності та кінцевої мети виробництва – формування культурного господаря. Це і є фактор репродукування головної продуктивної сили суспільства – робочої сили як сукупності духовних і фізичних здібностей людини.

3. Господарсько-економічна культура – це складне динамічне утворення, що має соціально-економічну природу і знаходить вираження в економічних відносинах, спрямованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдженння матеріальних і духовних цінностей.

4. Господарсько-економічна культура актуалізується у різних галузях, тому є різні її форми: культура праці (промислова міська та сільськогосподарська культура, культура трудового колективу, культура професій, культура обслуговування тощо); культура управління та підприємництва, інформаційна культура, культура виробництва, культура обміну, культура розподілу, культура споживання. Ці форми – це здатність людини, групи людей чи суспільства в цілому усвідомлювати свої розумні потреби і знаходити найбільш ефективні в економічному та моральному відношенні шляхи їх задоволення.

5. Формування та розвиток національної господарсько-економічної культури є неврахованим фактором українських реформ щодо економічного зростання та розвитку економіки України в соціально орієнтовану економіку. Позитивних результатів можна досягти за умови системного підходу, синтезуючи всі компоненти навколо спільного поняття "національна господарсько-економічна культура", яка повинна виконувати такі функції: трансляційну, селекційну, інноваційну, реалізуючу, регулюючу, виховну, прогностичну.

6. В Україні складається нова соціально-економічна і культурна ситуація, що породжує нову соціокультурну реальність, складовою якої є нова господарсько-економічна культура, чинниками формування якої є: радикальні технологічні, інституціональні та організаційно-управлінські зміни; створення сприятливого економіко-правового середовища, яке б реально забезпечувало, а не декларувало свободу господарського вибору, право власності, самоуправління тощо; перебудова системи економічної освіти і виховання, пошуку нових підходів до її реалізації; державна політика фінансового забезпечення освіти та науки; нагромадження народом соціально-культурного досвіду, який повинна формувати інтелігенція як індикатор інтелектуального і духовного здоров’я суспільства.

7. Формування та розвиток національної господарсько-економічної культури можливі лише при збагаченні гармонії родинно-громадсько-шкільного виховання. Цей процес у загальноосвітніх та професійних школах може бути прерогативою всіх навчальних дисциплін, якщо розробка їх змісту грунтується на принципі забезпечення належних взаємозв'язків між ними.

8. Багато засобів, що сприяють формуванню господарсько-економічної культури в умовах ринкової трансформації економіки в Україні, має економічна наука, яка повинна розвиватися у руслі національного відродження, оновлюючи свою сутність, основою якої є суб’єктивне мотивування економічної поведінки індивідів. Персоніфікація стала однією з абсолютно необхідних ланок методології аналізу суспільних відносин, яка була начисто видалена з політичної економії прикриттям класового підходу. Політична економія повернулася обличчям до людини-виробника і споживача, які і є творцями господарсько-економічної культури. Остання є органічною складовою цілісної культури нації, будь-який прояв відродження якої пожвавлює вивчення історії народного господарства й економічної думки.

ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1.

2.

3.

В інших виданнях:

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.