НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ВОЗНА ТЕТЯНА ІВАНІВНА

УДК 343.211.3

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ І НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА БОРОТЬБИ З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Бандурка Олександр Маркович

Верховна Рада України, народний депутат.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович

Академія податкової служби України,

начальник кафедри адміністративного права

та адміністративної і кримінально -

процесуальної діяльності;

- кандидат юридичних наук, доцент

Нечитайленко Анатолій Олександрович

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди, завідувач

кафедри державно-правових дисциплін

юридичного факультету

Провідна установа - Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного і фінансового права, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “19 ” квітня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 18 ” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З-поміж усіх порушень прав людини, які привертають до себе особливу увагу міжнародного співтовариства, торгівля людьми, головним чином жінками та дітьми, належить до найболючіших і найганебніших явищ нашого часу.

На початку 90-х років торгівля людьми набула інтенсивного характеру, в тому числі і в Україні, яка в міжнародній системі ідентифікована як країна походження та транзиту “живого товару” одночасно. Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодою державою, злочинці з метою організації кримінального бізнесу запрошують українських громадян працювати за кордоном, де останні зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні копійки для себе і тисячі - для організаторів цього бізнесу.

Проблема торгівлі людьми досить актуальна, оскільки, з одного боку, вона зачіпає права людини, торкається питань міграції населення, пов’язана із організованою злочинністю і корупцією, а з другого, – потребує як скоординованих дій правоохоронних органів України між собою, так і здійснення спільних оперативно-розшукових дій з правоохоронними органами зарубіжних країн, узгодження з ними процесуальних процедур, а також їх взаємодії з неурядовими організаціями. Необхідно констатувати, що через свою новизну, відсутність відповідних знань та напрацьованого досвіду, проблема торгівлі людьми недостатньо комплексно досліджена в Україні і має певні прогалини як в нормативно-правовому регулюванні, так і в організаційно-управлінському забезпеченні її протидії.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 р., п. 6.1 Пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2001 – 2005 рр. і п. 5.3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2002-2005 рр.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення діяльності правоохоронних органів та неурядових організацій здійснити аналіз сучасного стану протидії торгівлі людьми на національному та міжнародному рівнях, виявити тенденції розвитку законів України у цьому напрямку та розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення взаємодії правоохоронних органів та неурядових організацій у запобіганні та боротьбі з торгівлею людьми.

Така мета обумовила розв’язання наступних задач:

- здійснити аналіз міжнародно-правових документів стосовно проблеми протидії торгівлі людьми;

- дослідити нормативно-правову базу ряду зарубіжних країн (Бельгії, Італії, Нідерландів, Німеччини, США) з досліджуваної проблеми;

- вивчити і проаналізувати поточне законодавство України, що регулює питання протидії торгівлі людьми;

- визначити аспекти взаємодії національних правоохоронних органів між собою у боротьбі з торгівлею людьми, а також особливості взаємодії національних правоохоронних органів з правоохоронними органами інших країн;

- виявити сутність, специфіку діяльності неурядових організацій як в Україні, так і поза її межами у сфері запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим від неї;

- обґрунтувати необхідність співпраці правоохоронних органів і неурядових організацій у сфері протидії торгівлі людьми та охарактеризувати її особливості;

- розробити та запропонувати напрямки вдосконалення діяльності та взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій у напрямку боротьби з торгівлею людьми.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у процесі діяльності правоохоронних органів при взаємодії між собою та з неурядовими організаціями щодо протидії торгівлі людьми.

Предмет дослідження становлять міжнародні угоди світового і регіональних співтовариств, а також національні нормативно-правові акти і організаційно-управлінські документи ряду зарубіжних країн та України, що регулюють діяльність правоохоронних органів в процесі запобігання і боротьби з торгівлею людьми та передбачають правові засади взаємодії з неурядовими організаціями.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання правових, політичних та соціально-економічних процесів і явищ, який дозволяє бачити їх в розвитку, взаємозв’язку і взаємодії та допомагає аналізувати ефективність правових норм, які регулюють діяльність національних і міжнародних інституцій, покликаних боротися з торгівлею людьми.

Для одержання достовірних результатів дисертантом використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. Так, за допомогою структурно-логічного методу здійснено аналіз складових елементів діяльності та взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми; за допомогою історико-правового методу аналізувались процеси становлення нормативно-правової бази, яка регламентує функції, завдання та повноваження урядових структур та громадських організацій щодо протидії торгівлі людьми; метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу правових засад діяльності та взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій стосовно запобігання та боротьби з торгівлею людьми; статистичний метод застосовано для аналізу та узагальнення діяльності окремих урядових та неурядових організацій.

Науково-теоретична база ґрунтується на принципах об’єктивності й конкретності і зорієнтована насамперед на пріоритет прав і свобод людини. В її теоретичну основу покладені наукові праці В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.С. Ва-сильєва, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.М. До-ро-гих, М.І. Єропкіна, А.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, Л.О. Нечитайленка, О.І. Остапенко, Р.С. Павловського, Л.Л. Попова, В.П. Пєткова, А.О. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, В.К. Шкарупи та ін.

Окремі аспекти проблеми протидії торгівлі людьми досліджували у своїх працях науковці, які представляють різні галузі правової науки: Ю.В. Баранов, М. Війєр, В.Л. Гавенко, М.Ф. Головатий, Н.О. Гуторова, С.Ф. Денисов, А.П. Дяченко, Л.Д. Єрохіна, Н.І. Карпачова, О.М.Ко-билянська, В.М. Куц, К.Б. Левченко, В.В. Неволя, В.М.Оржеховська, В.О. Соболєв, Е.В. Тюрюканова, Т. Чепельська, Р.Хавенан, М.І. Хав-ронюк, Л. Шеллі та ін.

Підґрунтям дисертаційного дослідження є положення науки управління, адміністративного права, адміністративного процесу, кримінального права, законодавств європейських держав. Нормативну базу дослідження складають міжнародно-правові документи з прав людини, Конституція України, закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та відомств України, які визначають діяльність правоохоронних органів та регулюють питання взаємодії з неурядовими організаціями у сфері протидії торгівлі людьми. Емпіричну основу дослідження склали статистичні матеріали правоохоронних органів і неурядових організацій щодо зазначеної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у вітчизняній адміністративно-правовій науці вперше проведене комплексне дослідження, присвячене проблемам діяльності та взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій у процесі запобігання та боротьби з торгівлею людьми.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла свій конкретний прояв у таких основних положеннях, які виносяться на захист:

- дістало подальший розвиток обґрунтування необхідності удосконалення нормативно-правової бази, яка регулює питання, пов’язані з торгівлею людьми, запропоновано зміни та доповнення до ст. 149 КК України, зокрема: а) встановити кримінальну відповідальність поряд з “продавцем” і “покупцеві” “живого товару”; б) внести примітку в редакцію статті, яка б однозначно тлумачила терміни, що використовуються в ній, а саме: “згода”, “сексуальна експлуатація”, “законний чи незаконний перетин кордону”, “оплатна передача”; в) виключити із норми як кваліфікуючу ознаку “перетин кордону”; г) відмінити кримінальну відповідальність до жертв торгівлі людьми за незаконне перетинання кордону з використанням підроблених документів; д) декриміналізувати ч.1 ст. 303 КК України (“Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу”) та встановити за цю дію адміністративну відповідальність, а також розширити коло діянь, пов’язаних з проституцією, за які повинна наступати адміністративна відповідальність;

- вперше здійснено комплексний аналіз діяльності неурядових організацій в Україні та визначено основні напрямки їх роботи у сфері запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим;

- вперше запропоновано дефініцію міжнародної неурядової організації – “це міждержавна організація, яка створена з метою некомерційної діяльності і не на підставі міжурядової угоди, однак у відповідності з законодавством національних держав, розрахована для здійснення діяльності в кількох державах відповідно до принципів і норм міжнародного права”;

- удосконалено класифікацію кола правоохоронних органів та інших органів держави, а також неурядових організацій, які займаються діяльністю по запобіганню та боротьбі з торгівлею людьми;

- обґрунтовано необхідність взаємодії правоохоронних органів між собою та з неурядовими організаціями як на рівні держави, так і з правоохоронними органами і неурядовими організаціями за її межами;

- виявлена сутність правової бази вказаної взаємодії, її стан та основні напрямки взаємодії;

- удосконалено розуміння існуючого механізму взаємодії правоохоронних органів з неурядовими організаціями в сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми;

- подальшого розвитку набуло комплексне дослідження міжнародно-правового регулювання протидії торгівлі людьми та можливості використання зарубіжного досвіду діяльності правоохоронних органів і їх взаємодії з неурядовими організаціями у цьому напрямку.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації дисертації становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. Вони можуть бути використані:

а) у нормотворчій діяльності – у результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій, які були враховані при розробці Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 рр., проект якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 р.;

б) у правозастосовчій діяльності - для вдосконалення роботи правоохоронних органів щодо взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми;

в) у науково-дослідній галузі - для подальшої розробки загальних та спеціальних питань стосовно запобігання та боротьби з торгівлею людьми, при підготовці навчальних посібників та методичних завдань;

г) у навчальному процесі - під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право”, “Кримінальне право”, “Управління в органах внутрішніх справ”, “Судові та правоохоронні органи України”, “Конституційні права, свободи людини і громадянина” та при розробці окремих спецкурсів, які торкаються цього напрямку діяльності правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно з використанням досягнень науки теорії управління та адміністративного права, а також положень ряду інших наук. Всі сформульовані в ньому висновки та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях автора. Здобувач працював над розробкою Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 - 2005 рр. (безпосередньо дисертантом сформульовано, обґрунтовано пропозиції про шляхи удосконалення діяльності та взаємодії урядових структур з громадськими організаціями у сфері протидії торгівлі людьми). Дисертантом у співавторстві опубліковано навчальний посібник “Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми” (здобувачем розроблено підрозділи 5.1. “Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими державними органами в протидії торгівлі людьми” та 5.3. “Взаємодія неурядових організацій з органами внутрішніх справ з питань протидії торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим”). Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції були оприлюднені автором на міжнародній конференції “Запобігання торгівлі людьми: економічні проблеми і шляхи їх вирішення” (м. Київ, 21 – 22 жовтня 2002 р.) та науково-практичних конференціях ад’юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ (м. Харків, 13 квітня 2001 р. та 17 травня 2002 р.). Основні рекомендації як результат наукового дослідження знайшли своє втілення у Комплексній програмі протидії торгівлі людьми на 2002 - 2005 рр., у якій безпосередньо дисертантом сформульовані пропозиції щодо шляхів удосконалення діяльності та взаємодії урядових структур з громадськими організаціями у сфері протидії торгівлі людьми. Підсумки розробки проблеми в цілому та окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри управління в органах внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у навчальному посібнику, трьох статтях у фахових наукових виданнях, у міжвідомчому науковому збірнику, а також у матеріалах трьох конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження - 194 сторінок, з них 12 - список використаних джерел, який налічує 145 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь її наукової розробки та зв’язок з науковими планами, темами, програмами, визначається об’єкт, предмет, мета, основні завдання, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, характеризується особистий внесок здобувача щодо одержання наукових результатів, їх апробація та публікації.

Розділ І - “Міжнародна практика із запобігання та боротьби з торгівлею людьми” - містить два підрозділи. У підрозділі 1.1 “Торгівля людьми як транснаціональний вид протиправних діянь” дається характеристика самого поняття “торгівля людьми”, яке охоплює досить широке коло соціальних явищ. У сферу протиправних посягань, пов’язаних з торгівлею людьми, може бути залучена будь-яка особа, незалежно від статі та віку: жінки, з метою використання в легальному та нелегальному секс-бізнесі; чоловіки, з метою експлуатації їх праці; діти, з метою використання у жебрацтві чи домашньому господарстві; будь-які особи для вилучення та трансплантації органів. Проте у наукових дослідженнях та практичних заходах найчастіше під торгівлею людьми розуміють торгівлю жінками для використання в проституції, порнобізнесі тощо, залишаючи поза увагою інші можливі види експлуатації, такі як примусовий шлюб, примусова праця, народження дитини примусово або на замовлення тощо.

Дисертант зазначає, що оскільки торгівля людьми може відбуватися як в межах однієї країни, так і поза її межами, то і організована злочинна діяльність може мати як національний, так і транснаціональний характер. Вказана ситуація сприяла тому, що в міжнародних документах проведено поділ країн світу на країни призначення, країни постачання та країни транзиту “живого товару”.

Аналізуючи стан протидії торгівлі людьми в кожній із названих груп країн, дисертант констатує, що на сьогоднішній день країни призначення ще не розробили єдиного підходу до вирішення цієї проблеми. Більшість існуючих законів та положень, спрямованих на протидію торгівлі людьми, використовуються в контексті проституції або “сексуальної експлуатації”. Проте ці правові норми є неадекватними у випадках торгівлі людьми з іншою метою (примусова праця, утримання в рабстві тощо). Взагалі політика країн призначення спрямована не стільки на боротьбу з торгівлею людьми, скільки на її запобігання шляхом попередження потенційних жертв про небезпеку ще до перетину кордонів.

У більшості країн постачання “живого товару” не створено комплексного законодавства щодо протидії торгівлі людьми. Окремі нормативно-правові акти, які діють в цій сфері, спрямовані проти сутенерства та утримання будинків розпусти. Поряд з цим, у багатьох країнах постачання немає і відповідних координаційних органів, які б відповідали за протидію зазначеному протиправному діянню, або вони наділені дуже малими повноваженнями. В основному для ведення справ, пов’язаних з торгівлею людьми, призначаються спеціальні офіцери поліції або створюються поліцейські підрозділи, проте їх взаємодія з іншими органами як на національному рівні, так і на міжнародному незначна. Недостатні зусилля прикладаються і щодо захисту потерпілих від торгівлі людьми після їх повернення на батьківщину.

Для країн транзиту актуальними є питання, пов’язані з контролем і охороною кордонів, а торгівля людьми розглядається як проблема міграції. У даній групі, як і в країнах постачання та призначення, рівень інформованості щодо зазначеної проблеми залишається на досить низькому рівні.

Автором в дисертаційному дослідженні також проаналізовано законодавство деяких зарубіжних країн, яке регулює питання протидії торгівлі людьми (США, Німеччина, Нідерланди, Італія, Бельгія). Окремі положення чинного у цих країнах законодавства, на думку дисертанта, можна використати у нормах національного законодавства, яке регулює питання, що торкаються запобігання та боротьби з торгівлею людьми.

У підрозділі 1.2. “Правове та організаційне регулювання міжнародного співробітництва правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми” досліджено положення про те, що оскільки проблема торгівлі людьми має стійку тенденцію до розповсюдження в глобальному масштабі, то міжнародною спільнотою були прийняті заходи у вигляді цілої низки конвенцій і договорів, які спрямовані на запобігання цьому виду протиправних діянь та надання гарантованої допомоги потерпілим від нього. Найбільш вагомі серед них – Конвенція ООН “Про заборону рабства”(1927 р.); Конвенція ООН “Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами”(1949 р.); Конвенція ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок”(1979 р.); Підсумкові матеріали Четвертої всесвітньої конференції зі становища жінок у Пекіні (1995 р.); Гаазька міністерська декларація щодо Європейських вказівок стосовно ефективних заходів для запобігання та боротьби із торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації (1997 р.); Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) та ін.

Аналізуючи міжнародне законодавство, дисертант дійшов висновків, що воно спрямоване на регулювання питань щодо:

- протидії торгівлі людьми, зокрема торгівлі жінками та дітьми;

- захисту жертв торгівлі людьми і надання їм допомоги, забезпечення в повному обсязі їх прав та свобод;

- удосконалення співробітництва на міждержавному рівні у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми.

Також, автор зазначає, що міжнародне законодавство знаходиться в постійній зміні і тому виникає необхідність приведення національних законодавств у відповідність із чинними міжнародно-правовими документами та формування національних правозахисних процедур з урахуванням досвіду країн розвинутих демократій. При цьому слід підкреслити, що будь-яке визначення торгівлі людьми не повинно обмежуватися тільки торгівлею з метою проституції, а має охоплювати всі форми експлуатації праці або послуг особи, до яких можуть вдаватися торгівці людьми як з перетином кордону, так і без нього.

Розділ ІІ - “Нормативно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів по боротьбі з торгівлею людьми в Україні” - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Правова основа протидії вчиненню протиправних діянь у сфері торгівлі людьми” зазначається, що для України проблема торгівлі людьми, в сучасному її вимірі, постала на початку 90-х років. Зростання безробіття, особливо жіночого, зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до світового ринку обміну товарів та послуг – створило умови для поширення цього виду протиправного діяння і на її території. До того ж специфіка географічного положення України певною мірою сприяла тому, що вона опинилася на перехресті світових шляхів транспортування “живого товару” і почала використовуватися міжнародними злочинними угрупованнями як країна транзиту та постачання одночасно.

У зв’язку з цим перед Україною виникло питання про створення нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективність діяльності державних органів у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми. Одним з перших кроків у цьому напрямку стало прийняття 24 березня 1998 р. Верховною Радою України Закону “Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю” та доповнення Кримінального кодексу України статтями, які встановлювали відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення/удочеріння та за торгівлю людьми (ст. 124-1 КК України). У чинному Кримінальному кодексі України це ст. 149 “Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”, в якій було б доцільно передбачити відповідальність не тільки “продавця”, а й “покупця” “живого товару” та виключити таку кваліфікуючу ознаку як “перетин кордону”, а також на законодавчому рівні дати тлумачення термінів, які використовуються в цій статті: “згода”, “оплатна передача”, “законний чи незаконний перетин кордону”, “сексуальна експлуатація”.

Наступним значним кроком у вирішенні проблеми торгівлі людьми на державному рівні стало прийняття 25 вересня 1999 р. Кабінетом Міністрів України розгорнутої урядової Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні, яка передбачала інституційне зміцнення заходів протидії торгівлі людьми та допомогу при розробці механізмів транснаціонального співробітництва для більш ефективного переслідування торгівців людьми правоохоронними органами.

Правовим актом, який регулює питання протидії торгівлі людьми є і Указ Президента України від 18 січня 2001 р. “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення діяльності правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”. Указ покладав на правоохоронні органи низку завдань, виконання яких посилює ефективність боротьби із зазначеним протиправним діянням.

Нині вагомим документом щодо регулювання питань протидії торгівлі людьми є прийнята 5 червня 2002 р. Кабінетом Міністрів України Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002 – 2005 рр., яка передбачає запровадження комплексного підходу у відпрацюванні заходів, спрямованих на ліквідацію торгівлі людьми за трьома напрямками: запобігання торгівлі людьми; переслідування торгівців людьми; захист потерпілих та їх реінтеграція. Документ цінний тим, що поєднує зусилля правоохоронних органів, державних, недержавних і міжнародних організацій; має практичну спрямованість. Ряд пропозицій до проекту зазначеної програми були внесені і дисертантом.

Підрозділ 2.2 “Діяльність правоохоронних органів щодо протидії торгівлі людьми та надання захисту учасникам кримінального судочинства” присвячений аналізу діяльності тих структурних підрозділів правоохоронних органів, які наразі займаються в Україні досліджуваною проблемою. Дисертант пропонує до правоохоронних органів, які займаються протидією торгівлі людьми, віднести органи прокуратури, ОВС, СБУ, митні органи, Держкомкордон, органи Міністерства юстиції, Державну податкову адміністрацію, Державний департамент України з питань виконання покарань.

У дисертаційному дослідженні акцентується увага на тому, що відповідно до п. 10 Програми запобігання та боротьби з торгівлею жінками та дітьми на 1999 - 2001 рр., у складі Управління кримінального розшуку МВС України у 2000 р. створені спеціальні підрозділи, які наділені широким спектром можливостей для діяльності у сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми. На ці підрозділи покладено також завдання по координації та взаємодії з іншими правоохоронними органами держави у даному напрямку.

Специфіка розкриття та розслідування діянь, пов’язаних з торгівлею людьми, здійснення правосуддя і захист осіб, які беруть участь у судовому процесі щодо даного правопорушення, мають певні особливості, які повинні бути враховані правоохоронними органами при забезпеченні безпеки учасників кримінального судочинства з цих справ.

У підрозділі 2.3 “Взаємодія правоохоронних органів з іншими державними органами України та правоохоронними органами інших країн у боротьбі з торгівлею людьми” зазначено, що досить важливим напрямом протидії торгівлі людьми є налагодження співпраці представників правоохоронних органів між собою та з іншими урядовими структурами. Заходи щодо налагодження такої взаємодії в Україні здійснені Координаційною радою при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, до якої, крім міжнародних організацій, увійшли також представники ряду міністерств та відомств України. Створення на національному рівні координуючого органу з питань запобігання торгівлі людьми виявилося першою такою спробою в Європі. Однак, Рада не має достатніх повноважень.

З огляду на те, що проблема протидії торгівлі людьми має загальнодержавний характер, для її вирішення необхідна взаємодія правоохоронних органів з Міністерством закордонних справ, Міністерством освіти та науки, Державним комітетом у справах сім’ї та молоді, Міністерством культури, Державним комітетом статистики і Державним комітетом у справах національностей та міграції, Держінформполітики, Держтелерадіо, Національним банком України та іншими державними структурами.

Проаналізувавши заходи по налагодженню взаємодії між цими структурами, дисертант дійшов висновку, що організація взаємодії у напрямку протидії торгівлі людьми повинна здійснюватись на таких засадах, як:

- чітке розуміння учасниками взаємодії мети і завдань, які торкаються такого напрямку діяльності як торгівля людьми;

- самостійність працівників правоохоронних органів у виборі засобів і тактичних прийомів при здійсненні узгоджених заходів;

- дотримання учасниками взаємодії, її організаторами та керівниками законності у процесі діяльності, пов’язаної з протидією торгівлі людьми;

- розмежування компетенції учасників взаємодії;

- комплексне використання сил і засобів взаємодіючих правоохоронних органів;

- конфіденційність даних, які використовуються у процесі взаємодії;

- безперервний обмін інформацією між правоохоронними органами;

- відомчий процесуальний контроль і керівництво взаємодією з боку керівників взаємодіючих правоохоронних органів;

- прокурорський нагляд за законністю в діяльності правоохоронних органів у процесі взаємодії при вирішенні питань, пов’язаних з протидією торгівлі людьми.

Досить вагому роль у протидії торгівлі людьми відіграє взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами інших держав, яка здійснюється через бюро Інтерполу, створеного постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1998 р. № 220 “Про національне бюро Інтерполу”.

Розділ ІІІ - “Організаційно-правові засади співробітництва правоохоронних органів і неурядових організацій у сфері протидії торгівлі людьми в Україні” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Міжнародна практика діяльності недержавних організацій по запобіганню торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим від цього правопорушення” відмічається, що відповідно до Європейської конвенції про визнання прав юридичної особи міжнародних неурядових організацій, прийнятої Радою Європи в 1986 р., міжнародні неурядові організації становлять собою об’єднання національних громадських організацій некомерційного характеру діяльності, створених у відповідності з внутрішнім актом держави для досягнення загальних цілей у міжнародному масштабі. Урядові структури також можуть брати участь в діяльності міжнародних неурядових організацій, але домінуючої ролі вони в них не відіграють.

За своєю компетенцією неурядові організації поділяються на міжнародні, місцеві та регіональні. Основна ж діяльність неурядових організацій за кордоном, які займаються проблемою торгівлі людьми, направлена на: проведення роз’яснювальної роботи серед населення; поширення інформації щодо міграції; інтенсифікацію та поширення інтеграційної роботи серед жінок-мігранток; запобігання експлуатації мігрантів; запобігання торгівлі жінками та секс-туризму; боротьбу за рівні права у міжнаціональних відносинах; викорінення расизму та статевої дискримінації.

Аналіз практики діяльності неурядових організацій у напрямку запобігання торгівлі людьми показує, що вони надають такі види допомоги: внесення застави та звільнення потерпілих з-під арешту; отримання тимчасового дозволу на проживання та роботу; надання матеріальної, медичної, психологічної, юридичної допомоги; організація курсів іноземної мови (країни перебування жертви).

У підрозділі 3.2 “Правовий статус та засади діяльності неурядових організацій у сфері запобігання торгівлі людьми в Україні ” зазначається, що для України діяльність неурядових організацій - досить новий феномен. Вона стала можливою з набуттям незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Це до певної міри є свідченням становлення в Україні різноманітних інституцій громадянського суспільства, які предметом своєї діяльності ставлять захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

Станом на 2000 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано понад 30 загальноукраїнських та міжнародних жіночих організацій, які займаються проблемою торгівлі людьми. Аналіз діяльності цих організацій уможливив висновок, що основними формами їх роботи є: надання допомоги (медичної, юридичної, психологічної, соціальної) потерпілим від торгівлі людьми; організація роботи “гарячої лінії” та “телефону довіри”; проведення досліджень з проблеми насильства щодо жінок та експертизи законодавчих актів стосовно становища жінок в Україні; провадження просвітницької діяльності серед молоді і зокрема жінок; організація семінарів, конференцій, тренінгів для фахівців та представників потенційних груп ризику; співробітництво з урядовими і неурядовими організаціями в Україні і за кордоном з метою запобігання торгівлі людьми і надання допомоги потерпілим від неї.

Слід також зазначити, що проведений дисертантом аналіз діяльності неурядових організацій України допоміг виявити певну однобокість у їх роботі, спрямованій в основному на захист прав жінок – жертв торгівлі людьми, залишаючи поза увагою інших осіб, які підпадають під визначення потерпілого від цього протиправного діяння

У підрозділі 3.3 “Організаційні основи співробітництва правоохоронних органів і неурядових організацій у протидії торгівлі людьми в Україні та шляхи його удосконалення” увага зосереджена на організації взаємодії правоохоронних органів з неурядовими організаціями і сучасні тенденції її розвитку.

Надання істотної допомоги та забезпечення захисту для потерпілих – це суттєво важлива передумова посилення переслідування злочинців та запобігання торгівлі людьми. І без співробітництва між потерпілими та органами правосуддя вирішувати проблему покарання винних неможливо. Саме в зв’язку з цим важливим чинником є участь неурядових організацій, які мають напрацьований досвід встановлення контактів з потерпілими, оскільки останні спочатку звертаються до неурядових організацій, а вже потім до правоохоронних органів (через страх бути заарештованими та депортованими). У деяких аспектах неурядові організації – це посередник між потерпілими і правоохоронними установами. Крім того, громадські організації, співпрацюючи з правоохоронними органами, можуть сприяти пошуку потерпілих та звільненню їх з місця утримання.

В Україні протидія торгівлі людьми також потребує консолідації зусиль як правоохоронних органів, так і правозахисних організацій, оскільки останні мають доступ до потерпілих, бо працюють з ними з першого дня після повернення в Україну, а іноді й до того; підходячи до роботи з потерпілими з позицій захисту прав людини, неурядові організації не наполягають на співпраці із правоохоронними органами, а лише інформують про можливість розслідування та покарання злочинців, спонукуючи таким чином потерпілу особу прийняти рішення про співпрацю з правоохоронними органами. У свою чергу, інформування правоохоронними органами неурядових організацій про випадки торгівлі людьми також відіграє важливу роль у заохоченні потерпілих до співпраці із силовими структурами, оскільки неурядові організації мають багато можливостей для надання допомоги.

Важливу роль при взаємодії між правоохоронними органами та неурядовими організаціями відіграє превентивна робота, тобто розповсюдження превентивних матеріалів (листівок, календарів, плакатів, брошур, постерів), наприклад, в установах, де громадяни отримують закордонні паспорти.

Інший шлях взаємодії - це проведення спільних інформаційних кампаній, семінарів, конференцій, “круглих столів”, симпозіумів, тренінгів для представників правоохоронних органів і неурядових організацій, підготовка матеріалів з проблеми в професійних виданнях.

Таким чином, незважаючи на те, що в Україні співробітництво між неурядовими організаціями та правоохоронними органами ще перебуває на початковій стадії, робота для його налагодження та зміцнення проводиться значна.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, проведеного на основі чинного міжнародного та національного законодавства, практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць з проблеми торгівлі людьми, автором сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення нормативно-правового забезпечення та практичної реалізації протидії торгівлі людьми. Основні з них такі:

1. До протиправних діянь, пов’язаних з торгівлею людьми, може бути залучена будь-яка особа, незалежно від статі та віку: чоловіки з метою експлуатації їх праці, діти з метою використання у жебрацтві чи домашньому господарстві, жінки для залучення до секс-індустрії, будь-які особи для вилучення та трансплантації органів тощо.

2. Країни, які потрапили в сферу злочинної діяльності торгівців людьми, умовно можна поділити на три групи: країни постачання, країни транзиту та країни призначення. Протидія торгівлі людьми в кожній групі має свої особливості.

3. Для підвищення ефективності боротьби з торгівлею людьми та надання допомоги потерпілим слід на практиці застосовувати прийняту Комплексну програму протидії торгівлі людьми на 2002 - 2005 рр., яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня  р.

4. Одним із ефективних заходів запобігання торгівлі людьми є діяльність мережі неурядових організацій (STV, GAATW, Ла Страда, Вінрок Інтернешнл та ін.), спрямована на надання допомоги потерпілим шляхом: відвідування у закритих установах для депортованих та допомога в поверненні на батьківщину; вирішення юридичних, медичних, психологічних проблем та допомога в працевлаштуванні; надання притулку та влаштування у реабілітаційно-кризовий центр; посередництво у веденні справ у суді.

5. Для поліпшення взаємодії між правоохоронними органами і неурядовими організаціями необхідно: проведення спільних семінарів, “круглих столів”; більш активно брати участь у спільній підготовці навчальних посібників для співробітників урядових структур і неурядових організацій, які займаються прийомом і тимчасовою опікою жертв торгівлі людьми; спільно проводити навчальні заходи і тренінги (така програма навчання повинна включати інформацію про причини та наслідки торгівлі людьми, про права людини та міжнародні стандарти, про звичаї та практику конкретної країни чи регіону, а також специфічні закони та методи боротьби з торгівлею людьми та організованою злочинністю); більш активно взаємодіяти під час ведення слідства у справах стосовно торгівлі людьми; спільно брати участь у розробці нормативно-правової бази щодо протидії торгівлі людьми.

6. З метою удосконалення діяльності правоохоронних органів необхідно: налагодити механізм забезпечення постійного обміну інформацією між правоохоронними органами та іншими урядовими структурами України, правоохоронними органами інших держав; поліпшити взаємодію органів внутрішніх справ із неурядовими організаціями з метою ефективнішого запобігання та боротьби з торгівлею людьми; проводити тренінги та навчання для представників правоохоронних органів з питань протидії торгівлі людьми та забезпечення захисту потерпілих від цього виду протиправних діянь; організувати вивчення працівниками правоохоронних органів України міжнародних і державних актів щодо протидії торгівлі людьми та засвоєння навичок практичного застосування набутих знань; покращити матеріально-технічне забезпечення відділів, які займаються протидією торгівлі людьми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Возна Т.І. (разом з Левченко К.Б., Шваб І.А., Шевченко Л.О.). Розділ 5. Взаємодія державних та недержавних установ в організації протидії торгівлі людьми // Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми: Навчальний посібник: Допущено Міністерством освіти і науки України / За ред. акад. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во НУВС, - 2001. 244 с.- С. 126 - 179.

2. Возна Т.І. Правові основи боротьби з торгівлею людьми в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 16. - С. 92 - 98.

3. Возна Т.І. Україна на шляху вирішення проблеми торгівлі людьми // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2001. - Спецвипуск. - С. 3 - 7.

4. Возна Т.І. Попередження насильства в сім’ї // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 18. - С. 55 - 60.

5. Возна Т.І. Захист свідків як одна з важливих умов боротьби з торгівлею жінками в Україні // Міжвідомчий науковий збірник “Жінка в Україні”. - 2002. – Т. 28. – С. 510 - 530.

6. Возна Т.І. Торгівля дітьми як один із різновидів торгівлі людьми // Міжвідомчий науковий збірник “Жінка в Україні”. - 2002. – Т. 28. – С. 523 - 524.

АНОТАЦІЇ

Возна Т.І. Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. - Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2003.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним аспектам діяльності і взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій щодо протидії торгівлі людьми. Досліджено сутність, форми, причини поширення цього протиправного явища. Характеризується механізм правового регулювання протидії торгівлі людьми на міжнародному і національному рівнях. Розглянуто способи, форми та функції діяльності правоохоронних органів і неурядових організацій в сфері запобігання та боротьби з торгівлею людьми й надання допомоги потерпілим. Здійснено аналіз ефективності форм і методів взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій. Формулюються пропозиції, спрямовані на вдосконалення діяльності й взаємодії правоохоронних органів і неурядових організацій щодо протидії торгівлі людьми.

Ключові слова: торгівля людьми; запобігання та боротьба з торгівлею людьми; правоохоронні органи; неурядові організації; взаємодія; протидія торгівлі людьми; потерпілі від торгівлі людьми.

Возная Т.И. Деятельность правоохранительных органов и неправительственных организаций и их взаимодействие в предотвращении и борьбе с торговлей людьми. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право.– Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим аспектам деятельности и взаимодействия правоохранительных органов и неправительственных организаций в отношении осуществления противодействия торговле людьми. В диссертации исследуются сущность, формы и причины распространения торговли людьми. Излагается международная практика по предупреждению и борьбе с торговлей людьми, в частности торговлей людьми как транснациональным видом противоправных деяний, а также правовое и организационное регулирование международного сотрудничества правоохранительных органов в борьбе с торговлей людьми. Характеризуется механизм правового регулирования противодействия противоправным посягательствам, связанным с торговлей людьми на международном и национальном уровнях. Рассматривается деятельность правоохранительных органов, на которые возложена обязанность по искоренению торговли людьми, на международном и национальном уровнях, способы их взаимодействия между собой и другими государственными структурами. Анализируются способы, формы и функции