ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Владимирова Валентина Іванівна

УДК: 378 (09) + 371.011

ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ В ІСТОРІЇ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ

(1917 – 2002 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2003

Дисертація є рукопис.

Робота виконана у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

ШЕВЧЕНКО Галина Павлівна,

завідувач кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені В.Даля

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ВАСЯНОВИЧ Григорій Петрович,

завідувач відділу гуманітарної освіти Львівського науково-практичного центру Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України

кандидат педагогічних наук

ТВЕРДОХЛІБ Лариса Валеріївна,

доцент кафедри гуманітарних дисциплін Луганської академії внутрішніх справ імені річчя незалежності України

Провідна установа – Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки, м. Харків

Захист відбудеться 15 травня 2003 року о 15 годині на засіданні вченої ради К 29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2)

Автореферат розісланий 14 квітня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Перехід держави до нових умов господарювання та входження України в європейський простір характеризується новим рівнем регулювання суспільних відносин, що, у свою чергу, вимагає знання, розуміння та юридично обґрунтованого застосування правових норм кожним громадянином України. Розбудову суверенної, незалежної, демократичної, соціально-правової держави, у якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст роботи всіх гілок влади, спроможне здійснити лише високоосвічене суспільство з розвиненою правовою культурою і високим рівнем правосвідомості кожного громадянина. Проблема формування правової культури особистості набуває загальнодержавного значення, адже право, як сукупність сформованих і санкціонованих державою загальнообов’язкових норм і правил поведінки, виступає зовнішнім регулятором стосунків громадян між собою і суспільством, між окремими спільнотами у державі, між її регіонами та зарубіжними країнами, регулює поведінку кожної окремої особи і об’єктивно сприяє справедливому розв’язанню будь-яких суперечностей і конфліктів. У цих умовах перед навчальними закладами освіти постала необхідність пошуку оптимальних шляхів формування правової культури підростаючого покоління на основі Конституції України, основних положень Закону України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Указу Президента України від 18 жовтня 2001 року “Про національну програму правової освіти населення”, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, комплексної цільової програми “Вчитель”.

Проблеми формування правової культури досліджували провідні філософи, педагоги і правознавці С.Алексеєв, В.Бурмістров, Г.Васянович, І.Козубовська, М.Подберезський, О.Соломаткін, О.Скакун, О.Татаринцева, Н.Ткачова, М.Фіцула та інші науковці. Аналіз праць цих та інших авторів у галузі правової культури свідчить, що у розв’язанні поставлених державою і суспільством завдань щодо правової освіти кожного громадянина провідне місце належить: 1) школі, оскільки основи правової культури закладаються з дитинства саме у школі, через яку (за умови обов’язковості) проходять всі громадяни держави; 2) учителеві з високим рівнем професійно-педагогічної підготовки, органічною складовою якої є правова культура.

Становлення української держави як демократичної, соціальної, правової, розвиток міжнародних відносин безпосередньо пов’язані з правовою освітою населення. Недостатня правова обізнаність громадян - це причина порушень основних прав і свобод, що закріплені Конституцією України, у зв'язку з цим виняткового значення у системі суспільних відносин набуває роль людини, підвищення її правової культури та соціальної активності.

Сучасні умови розвитку суспільства вимагають удосконалення системи підготовки педагогічних кадрів, де всі ланки підпорядковані єдиній меті – формуванню всебічно гармонійно розвиненої особистості. Розв’язання цієї проблеми неможливе без підвищення рівня правової культури вчителя, подолання в його свідомості усталених стереотипів, консерватизму в педагогічній науці й практиці. Успішне вирішення цих завдань залежить від розвитку правової освіти вчителя, її змісту та інноваційних технологій у навчально-виховному процесі вищої педагогічної школи.

У педагогічній теорії ці процеси знайшли певне осмислення в наукових пошуках вчених, проте поза увагою дослідників залишилися і не знайшли свого повного вирішення як у теоретичному, так і в методичному аспектах актуальні педагогічні проблеми формування правової культури вчителя в історії вітчизняної вищої педагогічної школи 1917 – років.

Враховуючи актуальність, соціальне значення, відсутність комплексного та системного аналізу, недостатнє вивчення проблеми, обрано тему дисертаційного дослідження: “Педагогічні проблеми формування правової культури вчителя в історії вищої педагогічної школи України (1917 –  рр.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за темою “Шляхи удосконалення навчально-виховного процесу у вищій та середній загальноосвітній школі” (протокол № від 28 грудня 1995 р., затверджено на засіданні вченої ради Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка).

Об’єктом дослідження визначено процес формування правової культури вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах у контексті розвитку педагогічної та правової науки в Україні.

Предметом дослідження стали зміст, методи та актуальні проблеми формування правової культури вчителя в історії вищих педагогічних навчальних закладів з 1917 до 2002 рр.

Мета дослідження – виявлення, вивчення, визначення провідних тенденцій, аналіз педагогічних проблем формування правової культури вчителя в історії вищої педагогічної школи України (1917 – рр.) та обґрунтування можливості використання виявленого історичного досвіду в сучасних умовах.

У дослідженні поставлено такі завдання:

–

–

–

–

–

–

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання; наукові положення філософських, правових, психолого-педагогічних концепцій про системно-цілісний підхід до вивчення проблеми формування особистості. Вихідні положення дослідження ґрунтуються на засадах Конституції України, “Національної програми правової освіти населення”, Закону України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, “Концепції історичної освіти України” та інших державних нормативних документів.

Теоретичну основу дослідження становлять: ідеї вітчизняних учених у галузі історії педагогіки (А.Алексюк, Л.Вовк, Г.Ващенко, Г.Єфіменко, О.Любар, В.Майборода, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко); теорія культури (А.Арнольдов, Є.Баллер, С.Іконникова, Е.Ільєнков, Є.Соколов, Г.Шевченко); відповідність мети і змісту освіти (С.Гончаренко, Н.Ничкало, М.Скаткін); теорія змісту освіти та її компонентів (І.Лернер, Л.Нечепоренко, О.Савченко); психолого-педагогічні основи успішної професійної діяльності вчителя (І.Бех, С.Єлканов, В.Сухомлинський); теорія формування умінь та навичок (Є.Кабанова-Меллер, Н.Менчинська); механізми адаптації молодого педагога (О.Барабанщиков, Є.Бондаревська, В.Буряк, Т.Іванова, В.Радул); наукові основи формування правової культури в освітній діяльності (Г.Васянович, М.Кейзеров, В.Котюк, М.Подберезський, А.Ратінов, О.Саламаткін, А.Семітко, О.Скакун) та інші.

Для розв’язання поставлених завдань використовувався інтегративно-комплексний підхід до вивчення проблеми формування правової культури, що зумовило вибір комплексу взаємозумовлених методів дослідження.

Методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний, системно-структурний використовувалися з метою виявлення і систематизації педагогічних проблем формування правової культури вчителя періоду 1917-2002 років; емпіричні – з метою збирання та вивчення емпіричного матеріалу; історико-ретроспективний аналіз – з метою виявлення і врахування прогресивних педагогічних ідей формування правової культури вчителя досліджуваного періоду.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917-2002 роки, їх вибір зумовлений тим, що саме в цей період відбувалися становлення та розвиток української національної вищої педагогічної школи, завдання якої полягало у формуванні високого рівня загальної, педагогічної і правової культури вчителя та його підготовка до правового виховання учнів.

Джерелознавчу базу дослідження становили матеріали та документи фондів Центрального архіву вищих органів влади і управління України, Центрального історичного архіву України, Кіровоградського обласного державного архіву; документи та розпорядження Наркомосу України, матеріали Центральної наукової бібліотеки ім. В.В.Вернадського, бібліотеки інституту педагогіки АПН України, бібліотеки інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (м. Київ), наукової бібліотеки ім. В. Г Короленка (м. Харків), обласної універсальної бібліотеки ім. Чижевського (м. Кіровоград), монографії, статті вітчизняних філософів, педагогів, істориків, психологів, правознавців, періодичні педагогічні видання, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, державні документи з проблем правової освіти, документи Міністерства освіти і науки України, офіційні статистичні матеріали зазначеного періоду.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в історико-педагогічній науці систематизовано і комплексно досліджено актуальні педагогічні проблеми формування правової культури майбутніх учителів в історії вищої педагогічної школи періоду 1917–2002 рр., в історичному аспекті досліджено зміст правової культури в навчальних планах і програмах цього періоду, форми, методи і прийоми навчальної діяльності щодо формування правової культури, виявлено залежність мети і завдань її формування від Конституцій України (1919, 1929, 1937, 1978 та 1996 років) та інших державних і партійних документів. Подальшої конкретизації набули педагогічні ідеї, погляди визначних вітчизняних педагогів, зокрема, М.Пирогова, К.Ушинського, А.Макаренка, В.Сухомлинського щодо проблеми формування правової культури учителя, виявлено і проаналізовано нові підходи до використання активних методів навчання у вирішенні заявленої проблеми. З урахуванням історичного досвіду визначено провідні тенденції розвитку та формування правової культури у вищих педагогічних навчальних закладах України та можливості їх використання в сучасних умовах.

Практичне значення дослідження полягає у розкритті історії виникнення даної проблеми для науки, зокрема, для історії педагогіки. Результати дослідження можуть активно використовуватися при укладанні навчальних програм з “Основ правознавства”, написанні навчальних посібників, методичних рекомендацій, при вивченні студентами історії педагогіки, написанні рефератів, курсових, дипломних робіт, проведенні спецсемінарів та читанні спецкурсів; у реалізації міжпредметних зв’язків та інтегрованих занять, у подальшому дослідженні проблем формування правової культури студентів вищих навчальних закладів та підвищенні кваліфікації вчителів. Виявлені та охарактеризовані активні методи навчання сприятимуть підвищенню ефективності навчальної та наукової роботи в системі педагогічної підготовки вчителя. Результати дослідження використовувались при розробці лекційних курсів з правознавства та педагогіки, спецкурсів: “Економіка освіти”, “Законодавство про освіту”, “Організація роботи кадрової служби в освітніх закладах України”, плануванні та прогнозуванні правової і виховної роботи у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка та Криворізькому державному педагогічному університеті, на курсах підвищення кваліфікації при Кіровоградському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, рекомендації й результати дослідження оприлюднювалися й обговорювались на науково-методичних семінарах, міжнародних, міжвузівських конференціях, на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка та Криворізького державного педагогічного університету, на кафедрі дошкільної та початкової освіти Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, на методологічних семінарах кафедри педагогіки психолого-педагогічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка; висвітлювались на міжнародній науково-практичній конференції “Василь Сухомлинський і сучасність” (Кіровоград, 1999), міжвузівській конференції “Жінка на перехресті наукових та життєвих істин” (Кіровоград, 1998), обласних науково-практичних конференціях (Кіровоград, 2000, 2001, 2002).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 7 праць, з них 5 – у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (330 найменувань). Повний текст дисертації викладено на 196 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, висвітлені методологічні підходи, наукова новизна, теоретична і практична значущість та можливості використання історико-педагогічного досвіду в сучасних умовах.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування правової культури особистості” – аналізується стан досліджуваної проблеми в педагогічно-правовій науці, практиці, зокрема, здійснено теоретичне обґрунтування сутності поняття “культура”, загальної характеристики правової культури, досліджено її становлення і розвиток в історії філософської, педагогічної та правової думки; осмислено погляди українських вчених, філософів, громадських діячів, педагогів, психологів на цю проблему. З'ясовано взаємозв’язок моралі й права та правової й педагогічної культур в історії освітньої діяльності.

Доведено, що сутність поняття “культура” – одне з найскладніших філософських і соціологічних явищ. Ідеї, сформовані історично від Цицерона до Гердера, створили теоретичне ядро гуманістичного розуміння поняття “культура”. Основна увага спрямована на систематизацію процесу формування цього поняття, його аналіз і розуміння з акцентуванням на універсальній характеристиці. Ця думка домінує у працях відомого представника західноєвропейської філософії Фрідріха Ніцше, який визначив культуру як стиль життя народу. Вона поглиблена В.Межуєвим, котрий стверджує, що культура є процесом і мірою розкриття людини, її сутнісних сил. Нині налічується понад 500 визначень поняття “культура”, що засвідчує полісемантичний характер явища. Автором здійснено аналіз філософських та культурологічних джерел з погляду тлумачення зазначеного поняття. Проаналізувавши розмаїття визначень поняття “культура”, виділено два основні напрямки його дослідження: культура соціуму і культура особистості. Прибічники першого напрямку (культури соціуму) акцентують увагу на виявленні адаптаційної, негентропійної функції культури, спрямованої на розвиток та самозбереження суспільства. Прибічники іншого напрямку (культура особистості) зосереджують свою увагу на людині як суб’єкті діяльності та спілкування, на її саморозвиткові, самовдосконаленні.

На основі аналізу філософських, культурологічних, правових і педагогічних джерел встановлена сутність поняття правової культури, як складової частини загальної культури народу, відображення її розвитку, менталітету. Правова культура – складне інтегроване і динамічне утворення, що кваліфікується як система правових цінностей на відповідному рівні розвитку суспільства, які у правовій формі відображають стан свободи особи та інші соціальні цінності. Залежно від носія правову культуру поділяють на правову культуру суспільства, соціальної групи, особи. Кожному з названих суб’єктів притаманні певні цінності, характерні риси, функції тощо. У нашому дослідженні особлива увага приділена актуальним педагогічним проблемам формування правової культури вчителя.

У процесі аналізу сутності правової культури в історії філософсько-педагогічної думки акцентується увага на педагогічних аспектах цієї проблеми, зокрема, на основній меті й завданнях формування правової культури майбутніх учителів та їх підготовки до правового виховання учнів. Огляд процесу становлення і розвитку правової культури в історії філософської та правової педагогічної думки дав можливість розкрити теоретичні проблеми формування правової культури й правового виховання на основі ідей, теорії та практики визначних діячів науки, культури, психології, педагогіки і, зокрема, таких визначних постатей вітчизняної педагогіки – М.Пирогова, К.Ушинського, А.Макаренка, В.Сухомлинського. М. Пирогов, підкреслюючи необхідність громадянського виховання юнацтва, вважав, що вчитель, формуючи норми і правила поведінки, сприятиме “розвиткові у дітей почуття законності”, яке так мало помітне у суспільстві. Одночасно педагог дає певні поради щодо ролі й місця наставника молоді у формуванні основ правової культури юнацтва.

Аналізуються серйозні погляди К. Ушинського на формування правової культури вчителя, зокрема, на необхідність введення до навчальних планів педагогічних закладів предметів, котрі забезпечували б правові знання, завдяки яким “народний учитель міг бути і корисним наставником, і корисним порадником для селян”, що “Правові … знання піднімуть авторитет учителя в очах селян і сприятимуть піднесенню духовного стану селян”.

На основі аналізу соціально-економічного стану України періоду 1917-1935 рр., коли джерелом права в державі була так звана революційна правосвідомість, а вірніше, влада професійних революціонерів, здійснено аналіз педагогічної діяльності А. Макаренка у сфері правового виховання, а саме: розробка і впровадження “Конституції” трудової комуни ім. Ф. Дзержинського, створення товариського суду, введення в навчальний план нового предмета – “Теорія моралі”, програма якого тісно пов'язувалась з правовим вихованням. Роль і місце дисципліни, норм і права поведінки в системі правової культури педагог розглядає як “цілковиту захищеність, цілковиту впевненість у своєму праві, у шляхах і можливостях для кожної окремої особи”.

Автор виділяє думку В. Сухомлинського про те, що правове виховання і формування правової культури вчителя слід розглядати у тісному взаємозв'язку із громадянським і моральним вихованням. Аналізуючи зміст праці “Виховання високих моральних якостей і норм поведінки”, в підрозділі, присвяченому правовому вихованню учнів, педагог підкреслює, що “правове виховання, запобігання правопорушенням і злочинам – одна з найголовніших соціальних проблем нашого суспільства. Треба вести виховну роботу, розраховану на те, щоб не було в нашому суспільстві злочинців і правопорушників", підкреслюється заслуга педагога в розробці змісту роботи з правового виховання, педагогічних вимог до нього, дослідженні причин правопорушень і злочинів, накресленні шляхів удосконалення системи роботи з правового виховання, а відповідно, і необхідність формування правової культури вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах.

Теоретичне надбання та практична спадщина педагогів може бути творчою підставою для опрацювання і застосування на сучасному етапі реформування вищої школи.

У розділі проведено ґрунтовний аналіз поняття “педагогічна культура”, її взаємозв’язку з правовою культурою, мораллю та правом. Педагогічна культура, як і правова, – це частина загальної культури, яка в своєму розвиткові підпорядкована певним історичним особливостям трансформації суспільства. Вона бере свій початок з античних часів, що відображено у педагогічних поглядах Платона й Аристотеля. Проблеми педагогічної культури цікавили людство на різних етапах розвитку суспільства. Суспільна роль учителя, вимоги до нього були в полі зору педагогіки М.Бунакова, В.Вахтерова, В.Водовозова, О.Духновича, М.Корфа, Г.Сковороди, К.Ушинського. Значна увага культурі педагога приділялась і вітчизняними педагогами – Х.Алчевською, П.Блонським, М.Демковим, А.Макаренком, С.Русовою, В.Сухомлинським. Зокрема, В.Сухомлинський, акцентуючи увагу на вмінні педагога орієнтуватися у складних ситуаціях навчально-виховного процесу, вважав уміння вчителя звертатися до розуму і серця учня важливим елементом педагогічної культури. На різноманітних підходах до формування особистості вчителя та його педагогічної культури акцентовано увагу в дослідженнях сучасних вітчизняних вчених: А.Барабанщикова, І.Беха, Є.Бондаревської, В.Буряка, Г.Васяновича, І.Зязюна, О.Киричука, В. Курила, В.Моляко, О.Мороза, Л.Нечепоренко, В.Паламарчук, М.Подберезського, О.Савченко, О.Сухомлинської, Г.Шевченко, М.Шкіля та інших.

Досліджено зв'язок між педагогічною і правовою культурами. Як правова, так і педагогічна культура має спільні зв’язки з моральною культурою, і всі вони органічно поєднані та збагачуються за рахунок взаємовпливу та взаємодоповнення. Варто підкреслити, що для визначення поняття “правова культура” характерні такі ж підходи, як і до педагогічної культури, а саме: діяльнісний і аксіологічний. Доречно також указати на взаємозв’язок педагогічної культури та педагогічної діяльності, як головного чинника розвитку педагогічної культури вчителя.

Педагогічна і правова культура у своєму історичному становленні і розвиткові мають багато спільного щодо визначення мети, завдань, форм і методів навчальної діяльності. З педагогічної точки зору це дає можливість вищим педагогічним навчальним закладам у процесі навчально-виховної роботи по формуванню правової культури майбутніх учителів широко використовувати міжпредметні зв’язки при вивченні правознавства і педагогічних дисциплін та проводити інтегровані семінарські й практичні заняття.

Проведений аналіз дає можливість інтенсифікувати процес формування правової культури у тісному поєднанні з мораллю. На відміну від правових норм, норми моралі формуються у суспільстві і визначаються як правила поведінки. Засвоєння і дотримання людиною правил моралі залежить від рівня її освіти, знань, звичаїв, традицій, мови, культури, загального рівня розвитку, ерудиції тощо. Визначення зв’язків моралі і права, морального й правового виховання сприятимуть удосконаленню підготовки майбутніх вчителів до виховної роботи в школі та розробці найефективніших шляхів формування правової культури. Взаємозв’язок моралі й права, морального й правового виховання, формування правової культури, на думку С.Карпенчук, простежується у принципах, змісті, методах і прийомах застосування як у вищих педагогічних закладах, так і в середній загальноосвітній школі. Використання встановлених взаємозв’язків і взаємозалежностей при викладанні правознавчих дисциплін, педагогіки, психології, спецкурсів, спецсемінарів, фахових методик має сприяти значному поліпшенню підготовки майбутніх учителів до правового виховання учнів та піднесенню рівня правової культури.

У другому розділі – “Виявлення і дослідження педагогічних проблем формування правової культури в історії вищої педагогічної школи України” – на основі аналізу змісту правової культури у навчальних планах і програмах вищих педагогічних навчальних закладів періоду 1917-2002 років розкрито актуальні педагогічні проблеми формування правової культури вчителя. В історичному аспекті виявлено й обґрунтовано доцільність застосування активних методів і прийомів навчальної діяльності, роль і місце соціально-психологічної компетентності у системі педагогічних проблем формування правової культури вчителя на сучасному етапі розвитку вищої педагогічної школи.

Правознавство як навчальний предмет у педагогічних та класичних університетах, які здійснюють підготовку вчительських кадрів, на всіх етапах розвитку державності України було тісно пов’язане з вимогами навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи та політичними, соціальними, економічними умовами існування держави. Наявність правознавчих дисциплін у навчальних планах вищих педагогічних навчальних закладів України та їх програм завжди залежала від політичного ладу держави, а, відповідно, й від історії української держави і права.

Правознавчі дисципліни до навчальних планів педагогічних навчальних закладів введено відразу після революції. Починаючи з 1917 року, розпочалась розробка нових навчальних планів і програм з урахуванням соціально-економічного стану, революційних подій, ідеології правлячої партії тощо. Політизація українського суспільства при розв'язанні завдань підготовки висококваліфікованих вчителів вимагала також роботи по формуванню і їх правової культури.

Початком роботи по формуванню правової культури вважається 1919 рік, коли за наказом № 1 комісара Наркомоса УРСР від 20 березня зазначеного року було скасоване викладання у вузах богослов'я та церковного права і введено читання курсу “Публічне радянське право”.

Введені у навчальні плани педагогічних навчальних закладів дисципліни правознавчого циклу в радянський період були надзвичайно перенасичені ідеями комунізму і спрямовані на підготовку майбутніх вчителів до ідейно-політичного виховання учнів та формування у кожного громадянина України вірного служіння ідеалам комуністичної партії. Зміст циклу правознавчих дисциплін та розробка відповідних програм визначалися з урахуванням політичного устрою України, Конституції, основних державних законів та інших нормативних документів. Враховуючи тісні зв’язки і взаємозалежності у розвитку держави і права, а також ту обставину, що завжди закони та інші нормативно-правові акти приймалися на основі Конституції, до навчальних планів інститутів народної освіти (ІНО), а пізніше педагогічних і учительських інститутів, які здійснювали підготовку вчительських кадрів 1917 – рр., правознавчі дисципліни вводилися в різні історичні періоди під назвами “Конституція радянської республіки”, “Історія українського права”, “Радянська держава і право”, “Конституція”, “Радянська Конституція і радянське будівництво”, “Правознавство”, “Основи правознавства”. Їх зміст залежав від становлення і розвитку права у різні періоди української держави.

Зміст навчальних програм, посібників, підручників, методичних рекомендацій правознавчих дисциплін обумовлювалися основними етапами становлення і розвитку українського права та базувалися на засадах Конституцій зазначених періодів.

Дослідження методів, прийомів і форм навчальної діяльності при вивченні правознавчих дисциплін у вищій педагогічній школі дає підстави виділити такі основні періоди їх становлення і розвитку:

1)

2)

3)

Важливу роль в удосконаленні методів і організаційних форм вивчення правознавчих дисциплін відіграла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1972 р. “Про заходи по дальшому вдосконаленню вищої освіти в країні”, зміст якої був скерований на приведення форм і методів навчально-виховної роботи у повну відповідність з вимогами і темпами науково-технічного і соціального прогресу.

Проведено аналіз впливу на розв'язання проблем формування правової культури, на розробку навчальних планів, програм, підручників, методичної літератури, становлення та удосконалення форм, змісту, методів і прийомів навчальної діяльності постанов партії й уряду радянського періоду: “Про учбові програми і режим роботи у вищій школі і технікумах” (1932 р.), “Про роботу вищих учбових закладів та про керівництво вищою школою” (1936 р.), “Про поліпшення і розширення юридичної освіти в країні” (1946 р.), “Про заходи по подальшому розвитку юридичної науки і поліпшенню юридичної освіти в країні” (1964 р.),“Про заходи по покращенню правового виховання трудящих” (1970 р.), “Про покращення правової роботи в народному господарстві Української РСР” (1971 р.), “Про заходи щодо організації юридичного всеобучу в Українській РСР” (1990 р.) тощо.

В дисертаційному дослідженні встановлено особливо важливе значення і вплив на процес формування правової культури майбутніх учителів змісту інструктивного листа Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР від 4 травня  року №15 “Про подальше удосконалення роботи з правового вихованню студентів вищих і учнів середніх спеціальних навчальних закладів і пропаганді радянського законодавства”, в якому зверталась увага на недостатню роботу з правового виховання студентів неюридичних факультетів, ставилось питання про озброєння випускників обсягом правових знань, необхідних для успішної роботи у сфері освіти, підвищення роботи по формуванню правосвідомості студентів, створення спеціальних кафедр, підготовки кадрів викладачів тощо. В дисертації здійснено детальний аналіз ролі і місця активних методів навчання у формуванні правової культури майбутніх учителів.

Аналізуючи проблеми формування правової культури майбутніх учителів після проголошення України незалежною демократичною державою, розкрито роль і місце в цьому процесі Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 року “Програма правової освіти населення України” та Указу Президента України від 18 жовтня 2001 року “Про Національну програму правової освіти населення”.

Аналіз навчальних планів, програм, методів і прийомів навчальної діяльності щодо формування правової культури, вивчення досвіду періоду 1917-2002 рр. викладачів, які читають курс “Основи правознавства” у вищих навчальних закладах різних регіонів України, дали можливість виявити актуальні педагогічні проблеми, здійснити аналіз їх педагогічних характеристик та накреслити шляхи оптимізації навчально-виховної діяльності педагогічних вищих навчальних закладів з погляду реалізації зазначених проблем. До них належать:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Вирішення зазначених проблем формування правової культури вчителя, як свідчить історичний аналіз, можливе за умови впровадження в навчальний процес поряд з традиційними методами і прийомами навчання сучасних методів активного навчання: антиципації, ділових ігор, проблемного навчання, “мозкового штурму”, дискусій, круглих столів, конференцій тощо.

ВИСНОВКИ

Сучасний стан педагогічної професійної підготовки майбутніх учителів, соціально-економічне становище держави, перехід до демократичних засад управління та ринкових відносин господарювання, нового рівня регулювання суспільних взаємин, прояв нігілізму з боку населення щодо функціонування законів та входження України до європейського правового поля зумовлюють новий підхід до вирішення проблем формування правової культури майбутніх учителів, їх підготовки до правового виховання учнів.

Створення науково-обґрунтованої системи формування правової культури, всі ланки якої підпорядковані єдиній меті – формуванню гармонійно розвиненої особистості педагога, коли кожен учитель безвідносно до його вузької спеціальності виступає одночасно організатором правового виховання учнів у сучасних умовах, _надзвичайно важлива педагогічна проблема. Для успішного її розв’язання необхідні спеціальні дослідження не лише на рівні сучасного стану педагогічної теорії та практики, а й на рівні критичного аналізу історичного досвіду.

1. На основі визначених завдань нашого дослідження “Педагогічні проблеми формування правової культури в історії вищої педагогічної школи України” охарактеризовано сутність поняття “культура”. Поняття культури, всі її багатовекторні напрямки не виключають, а змістовно доповнюють одне одного, що свідчить про її складність, проблемність, важливість для суспільства, кожної окремої особи та педагогічної діяльності.

2. Аналіз філософської, культурологічної, педагогічної, психологічної літератури дає підстави розглядати правову культуру як складне інтегроване динамічне утворення, частину загальної культури народу та відображення його розвитку і менталітету, як систему правових цінностей на певному рівні розвитку суспільства, що відображають у правовій формі стан свободи людини та інші соціальні цінності. Одночасно правова культура виступає відносно стійким поєднанням розумово-вольових і морально-психологічних інтегрованих компонентів, які гармонійно взаємодіють і проявляються у світоглядній, професійно-педагогічній діяльності та особистому житті людини. На цій підставі правова культура вчителя визначається як невід’ємна складова його професійної та фахової підготовки, педагогічної майстерності. Здійснено аналіз та визначено місце складових правової культури: суспільства, соціальної групи, окремої особи у формуванні правової культури майбутніх учителів в історико-педагогічному розвитку.

3. Досліджуючи процеси становлення і розвитку правової культури в історії філософської, правової і педагогічної думки, в дисертаційній розвідці розкрито погляди визначних українських філософів, письменників, громадських діячів. Здійснено ґрунтовний аналіз праць визначних постатей вітчизняних педагогів – М.Пирогова (1810-1881 рр.), К.Ушинського (1823-1871 рр.), А.Макаренка (1888-1939 рр.), В.Сухомлинського (1918-1970 рр.), які не лише розробили теоретичні проблеми формування правової культури, а й безпосередньо втілювали їх у практичну діяльність. Одночасно в процесі роботи вивчено і враховано значний внесок у розробку теорії і практики формування правової культури відомих сучасних українських науковців – Г.Васяновича, М.Подберезського, Н.Ткачової, М.Фіцули та ін.

4. Установлено історичні зв’язки між мораллю і правом, моральним і правовим вихованням. Охарактеризовано основні правові норми, в яких закладені моральні принципи і норми; кожне право підлягає оцінці в контексті моральних понять добра і зла, чесності й безчестя, справедливості й несправедливості. Взаємодія моралі й права завжди виявляється при регулюванні суспільних відносин. Здійснено історичний логічний аналіз взаємозв'язків моралі й права при визначенні ролі, місця, мети і завдань правового і морального виховання.

У процесі історико-педагогічного дослідження вивчено та охарактеризовано педагогічне значення формування правової культури майбутніх учителів та взаємозв'язків між правовою і педагогічною культурою в цивілізованому суспільстві.

Досліджена історично сформована спільність моралі й права, морального й правового виховання, моральної, правової та педагогічної культури дає реальні можливості широко використовувати у процесі формування правової культури майбутніх учителів міжпредметні зв'язки при вивченні основ правознавства, педагогіки, психології, філософії, фахових методик, проводити інтегровані семінарські заняття, формувати тематику наукових студентських рефератів, курсових, дипломних робіт, позанавчальну виховну, науково-дослідну та інші види спільної роботи.

5. Здійснено аналіз змісту правової культури у навчальних планах і програмах вищих педагогічних навчальних закладів в історичні періоди (1917-2002 рр.). Уведення дисциплін правознавчого циклу завжди залежало від політичного ладу України, змісту її Конституції та основних нормативних документів. Установлено, що цикл правознавчих дисциплін у різні періоди розвитку України з 1917 до 2002 рр. вводився під назвами: "Історія українського права", "Радянська держава і право", "Конституція" "Радянська Конституція та радянське будівництво", "Правознавство", "Основи правознавства".

Зміст правознавчих дисциплін протягом досліджуваного періоду визначався на основі Конституцій України 1919, 1929, 1937, 1978 і 1996 років та прийнятих на їх основі державних законів, інших нормативних актів. Встановлено, що цикл правознавчих дисциплін було введено з 1919 року до навчальних планів інститутів народної освіти (ІНО), які здійснювали в той час підготовку вчительських кадрів.

Аналіз програм, навчальних посібників, методичних рекомендацій періоду 1917 – рр. дає підстави стверджувати, що зміст правознавства та методика його вивчення в зазначений період ґрунтувалися на методологічній основі марксизму-ленінізму, що надавало йому надзвичайно заполітизованого характеру, підпорядкованого ідеям єдино правлячої комуністичної партії, робило ізольованим від міжнародних, всесвітньо визнаних правових актів.

Проведено порівняння змісту програм з основ правознавства, навчальних посібників, діючих до 1991 року, і виданих після проголошення незалежності України. Починаючи з 1991 року до навчальних планів усіх вищих педагогічних навчальних закладів введена дисципліна "Основи правознавства'' або "Правознавство", зміст програм та навчальних посібників докорінно змінено у напрямку демократизації, гуманізації. Визначальною метою курсу відповідно до програми є необхідність забезпечення правової підготовки, спрямованої на формування високого рівня правової культури майбутніх учителів та належного рівня знань, умінь і навичок правового виховання учнів школи в умовах вільної, незалежної, правової держави України, у Конституції якої зазначено, що "в Україні визнається і діє верховенство права".

6. В історії розвитку Української держави, філософської, педагогічної і правознавчої думки зі зміною історико-суспільних формацій відбувалися еволюційні та революційні процеси, які закономірно породжували певні проблеми в духовному і матеріальному житті як окремої особи, так і держави та її інститутів. Поєднання таких проблем визначалося бінарністю життєвих ситуацій. 3 одного боку, педагогічні проблеми були спрямовані на формування людини як особистості, а з іншого - усталені правознавчі проблеми обмежували правовий розвиток особистості в основних її правах і свободах.

У дисертаційному дослідженні на основі філософських, педагогічних, психологічних, правознавчих, культурологічних, інших наукових і публіцистичних джерел, архівних матеріалів виявлено та охарактеризовано актуальні в історії вищої школи педагогічні проблеми формування правової культури майбутніх учителів та здійснена спроба їх проекції на сучасний стан формування правової культури вчителя з урахуванням позитивних демократичних змін, які відбулися у суспільстві після проголошення України незалежною державою. Виявлені характеристики педагогічних проблем дали можливість оцінити сучасний стан педагогічної науки з питань формування правової культури вчителя з урахуванням історичного досвіду минулих років та накреслити педагогічні підходи до їх вирішення на основі новітніх активних методів навчання.

Аналіз педагогічних проблем, що виникали і розв'язувалися в теорії й практиці формування правової культури майбутніх учителів в історії вищих педагогічних закладів України дав можливість окреслити головні позитивні ідеї, тенденції значення яких є актуальними і можуть бути використані для удосконалення системи правової підготовки вчителів та розробці методичних рекомендацій в сучасних умовах:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Отже аналіз проведеного дослідження свідчить, що в позитивному досвіді вищої