ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Вовк Юрій Іванович

УДК 323.325:316,23 (477)“19”

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Черкаському державному технологічному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Бушин Микола Іванович,

завідувач кафедри історії України

Черкаського державного технологічного університету

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Тригуб Петро Микитович,

завідувач кафедри історії та філософії Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академії”

кандидат історичних наук

Темірова Надія Романівна,

доцент кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії

Донецького національного університету

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України

Захист відбудеться 20.03. 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 15.02.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Характерною рисою кінця ХХ століття був процес становлення і розбудови незалежної української держави, складовим чинником якого було підвищення інтересу до ключових аспектів української історії, що спостерігається як у широких верствах вітчизняного суспільства, так і серед науковців. Так склалося, що впродовж існування тоталітаризму в Україні, важливі сторінки національної історії кінця ХІХ – початку ХХ ст. для широкої громадськості були “білими плямами”. У першу чергу, це стосується аграрної історії України. Радянська історична наука прерогативу надавала вивченню питань, пов'язаних з історією КПРС, КПУ, пролетаріату, класової боротьби. Зокрема, з позицій останньої висвітлювалась й історія українського селянства. Тому не дивно, що український селянин, його духовність, політична культура, соціальна активність, правовий статус, багатогранне економічне життя залишилися поза увагою радянської історіографії. Лише зі здобуттям Україною незалежності розпочався процес подолання такої ситуації. У загальному контексті історії України однією з важливих є проблема місця та ролі селянства у соціально-економічній структурі суспільства на початку ХХ століття. Інтерес науковців має об'єктивний характер, пов'язаний, по-перше, з процесом відродження державності України, а, по-друге, з якісно новим щаблем розвитку вітчизняної історичної науки. Неабиякого значення дана проблематика набула на сучасному етапі трансформації аграрного сектора економіки України, яка активно розгорнулася після Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року. Нововведення, що мали місце на початку ХХ ст. і ті, що запроваджуються нині, мають у своїй основі дуже багато спільного. Так, наприклад, як на початку ХХ ст., так і в кінці відбувається становлення українського селянина – власника за однакових соціально-економічних передумов та обставин. Тому цілком очевидним є те, що об'єктивне вивчення досвіду має не лише пізнавально-наукове, а й практичне значення. Без детального, конструктивно-критичного підходу важко уникнути ускладнень на шляху ефективного реформування сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах.

Отже, тема дисертаційного дослідження має наукове, загальногуманітарне, суспільно-політичне значення, що і обумовлює її актуальність.

Предметом дослідження є селянське господарство та його функціонування в період становлення ринкових відносин, соціально-економічний та правовий статус селянства.

Об’єктом дослідження є українське селянство на початку ХХ століття, зокрема його місце в соціально-економічній структурі тогочасного суспільства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від початку ХХ століття до початку Першої світової війни. У даний період селянська проблематика контролювалася державою, відбувались зміни у соціально-економічному, правовому статусі селянства. Разом із тим, визначені хронологічні рамки не виключають можливості ретроспективного зображення подій та фактів для більш ґрунтовного дослідження даної проблеми.

Географічні межі дослідження обумовлені фактором відсутності територіальної єдності українських земель. Опрацьовані матеріали стосуються Правобережної, Лівобережної, Півдня України, які перебували у складі Російської імперії. Зокрема, Київської, Подільської, Волинської, Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губерній, а також Таврії.

Наукова новизна дисертації полягає: по-перше, у новому підході до проблеми, який дозволив відійти від усталених у радянській історичній науці стереотипів при висвітленні даної теми; по-друге, вперше у вітчизняній історіографії зроблена спроба комплексного дослідження ролі та місця українського селянства в соціально-економічній структурі суспільства на початку ХХ ст.; по-третє, на основі опрацювання значного масиву джерел висвітлене значення аграрного перенаселення, міграційних процесів у трансформації соціально-економічного становища селян на початку ХХ ст.; по-четверте, визначаються чинники соціально-економічного становища селянства.

Мета дослідження - на основі комплексного, неупередженого вивчення джерельної бази з'ясувати місце і роль українського селянства у соціально-економічній структурі суспільства на початку ХХ століття.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- проаналізувати джерельну базу дослідження;

-

-

-

-

-

-

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дослідження тісно пов'язаний з планами наукових студій Науково-дослідного інституту селянства Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького та Інституту історії України НАН України: “Історичні форми ментальності, соціально-економічного та громадського самоврядування українського селянства”. Крім того, дисертаційна робота є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної теми: “Державотворчі процеси на Середньому Подніпров'ї в контексті творення державності України (держ. рег. № U003996), що дозволило комплексно з'ясувати роль та місце українського селянства в соціально-економічній структурі суспільства на початку ХХ століття. Результати дослідження можуть бути використані при написанні підручників, навчально-методичної літератури з аграрної історії України, економічної історії, а також при підготовці лекцій та проведенні семінарських занять.

Практичне значення дослідження полягає, по-перше, у можливості використання даних дослідження у наукових працях узагальнюючого характеру з аграрної історії України; по-друге, матеріал роботи може бути використаний для наукових пошуків з метою подальшого дослідження селянської проблематики; по-третє, положення та висновки роботи допоможуть при підготовці лекцій і проведенні семінарських занять з історії України, економічної історії, аграрної історії; по-четверте, науковці, політики, громадські діячі зможуть глибше зрозуміти аграрні проблеми сучасної України, розробити конструктивні, ефективні методи їх розв'язання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, кафедр історії України та новітньої історії Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького, на засіданнях ради Наукового товариства істориків-аграрників. Загальна концепція дослідження, його окремі положення відображені у доповідях і повідомленнях автора на Міжнародному симпозіумі “Профспілки і проблеми місцевого самоврядування” (м. Уфа), на ІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси-Умань, 1997), на науковій конференції “Історія очима молодих дослідників” (Донецьк, 1999) тощо.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць обсягом 3,5 др. арк., з них 3 у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку джерел та літератури. Дисертація містить 13 таблиць, повний обсяг дисертаційного дослідження складає 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються хронологічні рамки, мета і завдання дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі "Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження" аналізується стан наукової розробки проблеми, наводиться характеристика вивчених джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження. За інтенсивністю, напрямком, характером та цілями висвітлення питання у вітчизняній історіографії умовно можна виділити декілька етапів: перший – дореволюційна історіографія; другий – радянська історична література; третій – сучасна історична наука. Проблема українського селянства на рубежі ХІХ-ХХ століть вивчалась дослідниками в кількох напрямках: економічному, соціально-політичному, історичному, культурно-етнографічному.

Ф.Ф. Воропонов Воропонов Ф. Ф. Крестьянская реформа в Юго-Западном крае. //Вестник Европы, 1900. - Кн. 8. – С. 754 - 804. перший проаналізував вплив специфічної політики самодержавства на Правобережжі України на добробут українського селянства і розглядав зміни в соціальному становищі землеробського населення Південно-Західного краю до початку ХХ століття. Дослідження Т. Осадчого містять велику кількість даних про розвиток поміщицьких і селянських господарств, але не ставлять за мету вивчення орендних і соціально-правових поземельних відносин на селі Осадчий Т. И. Земли и землевладельцы в Юго-Западном крае на Украине, Подолии, Волыни. Опыт статистико-экономического исследования. - Киев, 1899. - 128 с.. В. Постников ґрунтовно описав селянські господарства в Таврійській, Катеринославській, Херсонській губерніях. Він дійшов висновку, що продуктивність селянської праці і робоча спроможність сім’ї значно підвищується із збільшенням розмірів господарства та застосуванням машин, що було поза увагою попередніх дослідників Постников В. Южно-русское крестьянское хозяйство. - Москва, 1891. - 392 с.. В.Ленін у своєму дослідженні приділив значну увагу процесу утворення внутрішнього ринку, розшаруванню селянства і економічним суперечностям цього процесу, суспільно-економічним відносинам у селянському середовищі з класових позицій. Значення використання машин в селянському господарстві і їх вплив на становлення внутрішнього ринку при капіталістичних відносинах, застосування найманої праці в землеробстві і зростання торгово-землеробства Ленін розглядав лише на прикладі губерній Південної України Ленін В. І. Розвиток капіталізму в Росії. //Повне зібрання творів. - Т. 3. – 160 с. . В працях він розглядав становище селянства і висловив своє бачення на аграрне питання, виклав тактику більшовиків щодо селянства, вказав на шляхи і засоби вирішення аграрного питання Ленін В. І. Аграрне питання в Росії на кінець ХІХ ст //Повне зібрання творів. - Т. 17. – 129 с. . В. Веселовський розглядав селянську боротьбу проти поміщиків і капіталістичного гноблення з ліберальних позицій. Його праця дає значний матеріал про аграрні відносини досліджуваного періоду Веселовський В. Крестьянский вопрос и крестьянское движение в России (1902 - 1906 гг). - СПб., 1907. . Автори двотомної праці “Аграрное движение в России в 1905-1906 годах” аналізували аграрні відносини і селянські рухи за матеріалами кореспондентів Вільного економічного товариства, переважно дворян, сільських писарів, служителів церкви, заможних селян Аграрное движение в России в 1905 - 1906 годах. - Т. 1-2. - СПб., 1908.. Представник табору меншовиків, дослідник П. Маслов, розглядав виступи селянства ізольовано від революційних виступів пролетаріату, засуджував такі форми селянської боротьби, як розгром і підпали економій, поміщицьких маєтків, знищення їх майна, твердив, що боротьба селянства в роки першої російської революції мала суто економічний характер, але відзначав деяке пробудження політичної свідомості селянства, пов’язуючи це з виборами до І-ї Державної думи. У своїй праці він намагався довести домінантність в Росії оренди “продовольчого характеру” Маслов П.П. Аграрный вопрос в России. – СПб; 1908. – 520 с. . Представник кадетів С. Прокопович боротьбу селян зводив до прагнення збагатитися за рахунок поміщиків, залишаючи поза увагою те, що боротьба селян була спрямована проти численних пережитків кріпосництва Прокопович С. Н. Аграрный кризис и мероприятия правительства. - СПб., 1912. – 223 с.. Праця М. Рожкова відображає тенденцію до збільшення здачі селянської надільної землі в оренду Рожков Н. А. Аграрный вопрос и землеустройство. //Современный мир. - 1916. - № 3. – С. 58. . Позиції октябристів в своїх працях відстоювали Г. Крестовніков Крестовников Г. А. Могут ли быть пределы надельной земли крестьянам после окончания выкупной операции? - Москва, 1908. – 23 с. , П. Долгоруков та І. Петрушкевич Долгоруков П. Д. Петрушевич И. И. К аграрному вопросу. - Москва, 1905.. Офіційні урядові погляди на становище селянства і розвиток капіталістичних відносин на селі (переважно з поміщицької точки зору) відображають публікації державної комісії 1901 року Материалы высочайше учрежденной 16 ноября 1901 года Комиссии по исследованию вопроса о движении с 1861 года по 1900 год благосостояния сельского населения среднеземледельческих губерний, сравнительно с другими местностями Европейской России. - Т. 1-2. - СПб., 1903. – 14 с. та інші видання Анненский Н. Ф. Стоимость производства хлеба в частновладельческих хозяйствах. - Т. 1. - СПб., 1897.. Цінний матеріал про становище селян, умови найму на Півдні України, статистику захворювань дають праці заможного санітарного лікаря М. Тезякова Тезяков Н. И. Рынки найма сельскохозяйственных рабочих на юге России в санитарном отношении и врачебно-продовольственные пункты. - СПб., 1902. – 300 с.. Цікавою є праця М. Шаховського Шаховской Н. Сельскохозяйственные отхожие промыслы. - Москва, 1896. – 256 с., у якій автор зображує відхожі промисли селянства та швидке поширення сільськогосподарських машин на Півдні України. Стан освіти селян, національний гніт зображено у праці В. Прокоповича  Прокопович В. Народна школа й рідна мова на Україні. //Світло. - № 7 - 1914.. Кількісну картину переселення українських селян в кінці ХІХ – на початку ХХ століття в статистичних даних висвітлив в своїй праці М. Турчанінов Турчанинов Н. Итоги переселенческого движения за время с 1896 по 1909 гг. - СПб., 1910. – 13 с.. Ще деякі видання фіксували цей процес по окремих українських губерніях Переселение из Полтавской губернии с 1861 по 1 июля 1900. - Вып. І. - Полтава, 1900 г. - Выпуск ІІ (с 1894 по 1901). - Полтава, 1905.. Медичне обслуговування селян, динаміку їх захворювань і смертності Приложение к отчету Золотоношской уездной Земской Управы за 1908 год. - Золотоноша, 1909. – 63 с., рух на селі за тверезість Отчет о деятельности Киевского попечительства о народной трезвости за 1904 г. - Киев, 1907. – 69 с. відображали матеріали звітів земств і “попечительств народної тверезості”. Становище селянства на Правобережній і Лівобережній Україні у період розвитку і становлення капіталістичних відносин на селі відтворювали певною мірою довідково-статистичні видання Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. - СПб., 1904. – 119 с.. В. Щербачов у своїй праці наводить відомості по розвитку тютюнництва в трьох повітах Полтавської губернії _Прилуцькому, Лохвицькому і Роменському. За його даними можна простежити харчове землеробство і капіталістичне виробництво Щербачев В. С. Огляд тютюнництва в Росії. - Вид. ІІ, ІІІ - СПб., 1894. – 127 с.. П. Струве намагався довести, що причину злиднів трудящих слід шукати не в економічних умовах капіталізму, а в природі, в абсолютній недостачі засобів існування на землі Струве П. Б. Критические заметки к вопросу об экономическом развитии России. - СПб.,1894. – 293 с.. Питанням оренди землі на селі займався В. Бажаєв. Він виступив проти відробітної системи оренди і здольщини, показавши їх кабальний характер Бажаев В. Г. Крестьянская аренда в России. - Москва, 1910. – 97 с.. Ф. Бар Бар Ф. Главнейшие причины упадка и задолженности крупного и среднего землевладения, крестьянских общинных хозяйств в России и меры к коренному преобразованию. - СПб., 1903. – 44 с. і Ф. Тернер Тернер Ф. Дворянство и земледелие. //Вестник Европы. - Т. 4. - 1904. С. 470– 497. вбачали головну причину аграрної кризи в реформі 1861 року. Вчені П. Лященко Лященко П. И. Очерки аграрной эволюции в России. - Т. 1. - СПб., 1908. – 446 с. і В.Святловський Святловский В. В. К вопросу о судьбах земледелия в России. - СПб., 1907. негативно оцінювали заходи російського уряду, спрямовані на штучну підтримку поміщицького господарства, і вважали аграрну кризу кінця ХІХ століття закономірним процесом. Спробу опису злиденного життя селян зробив в своїй праці вчений-ліберал А. Шингарьов Шингарев А. Вымирающая деревня. - Москва, 1901. – 223 с.. Окремі питання соціально-економічного становища селянства розкриті у колективній праці О.І. Чупрова і О.С. Поснікова Чупров А. Посников А. Влияние урожаев и хлебных цен на некоторые стороны русского народного хозяйства. - Т. 1, 2. - СПб., 1897. – 95 с.. Вплив на селянство розвитку капіталістичних відносин на Півдні України відображало дослідження Стенбога Фермора Фермор Стенбог. Прогресс сельского хозяйства в развитии новой формы землепользования на Юге России. //Труды Вольного Экономического Общества. - 1897. - № 5., а “Матеріали по статистиці руху землеволодіння в Росії” Материалы по статистике движения землевладения в России. - Выпуск 5. - СПб., 1903. та “Статистика землеволодіння 1905 року” Статистика землевладения 1905 года. Подольская губерния. - СПб., 1906. – С. 10 . відтворювали цей процес в інших українських губерніях. В.В. Святловський проаналізував ринкові ціни на землю, розміри куплених ділянок земель і показав перехід переважної більшості приватних земель до заможного селянства Святловский В. В. Мобилизация земельной собственности в России (1861- 1908 гг.). - СПб., 1911. – 149 с. . Полтавський статист М.В. Рклицький підрахував розміри селянських господарств, які могли покривати витрати і бути рентабельними в умовах розвитку типових товарно-грошових відносин на початку ХХ століття Рклицкий М. В. Из прошлого и настоящего черноземной деревни. - Полтава, 1914. – 110 с. . Матеріали по аграрному питанню і становищу селянства містили праці Б.Н. Книповича Книпович Б. Н. К вопросу о дифференциации русского крестьянства. - СПб., 1912. – 112 с. , Н.П. Дружиніна Дружинин Н. П. Право и личность крестьянина. - Ярославль, 1912. – 296 с.. Багатий фактичний матеріал по селянству містить праця прогресивного дослідника свого часу М.А. Рубакіна Рубакин Н. А. Россия в цифрах. - СПб., 1912. – 216 с..

Таким чином, в історіографії дорадянської доби не було єдиного погляду на соціально-економічне становище селянства і його місця у структурі суспільства початку ХХ століття.

У 20-30 роках ХХ століття з’явились дослідження, присвячені становищу селянства, його боротьбі, соціальному статусу селян в період розвитку капіталістичних відносин та внутрішнього ринку. М. Слабченко Слабченко М. Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. - Т. 1. - Харків, 1925. – 320 с. - Т. 2. - Київ, 1927. – 280 с. узагальнив статистичні матеріали, що частково характеризували питання мобілізації земельної власності. А. Шестаков Шестаков А. В. Борьба сельских рабочих в революции 1905-1907 гг. - М. - Л., 1930. – 88 с. присвятив свою працю становищу сільськогосподарських робітників і їх боротьбі в революції 1905-1907 рр. Ф. Ястребов висвітлив становище селянства України в період розвитку капіталізму Ястребов Ф. Разложение феодально - крепостнического строя и возникновение капитализма на Украине.- К.1936. – 133 с.. Узагальнений і багатий фактичний матеріал про селянство, еволюцію його соціально-економічного становища відображено у працях П. Першина Першин П. Н. Участковое землепользование в России. Хутора и отруба, их распостранение за десятилетие 1907-1916 гг. и судьбы во время революции (1917-1920 гг.). - Москва, 1922. – 52 с., С. Дубровського Дубровский С. М. Столыпинская реформа. Капитализация сельского хозяйства в ХХ веке. - Л., 1925. – 302 с., В. Качинського Качинський В. Селянський рух на Україні в 1905-1907 рр. - Полтава, 1927. – 231 с.. Основним джерелом при вивченні орендних відносин на селі в Росії є земські статистичні збірники. Їх зведення робили в працях З. та А. Свавицькі Земские подворные переписи 1880-1913 гг., поуездные итоги. Составители З. М. и А. Н. Свавицкие. - М., 1926. . Після тривалої перерви в досліджені з питання становища українського селянства в суспільстві на рубежі ХІХ – ХХ століть в період сталінських репресій і на початку Великої Вітчизняної війни до цієї теми першим на Україні в своєму досліджені звернувся Ф. Лось Лось Ф. Є. Україна в роки столипінської реакції. - К. 1944.. Чимало праць проблемам селянства на початку ХХ століття присвятили дослідники 50-60-х років ХХ століття. Серед них В. Астахов Астахов В. А. Кондуфор Ю. Ю. Революционные события 1905-1907 гг. в Харькове и губернии. Харьков. 1953. – 120 с., А. Бондаревський Бондаревский А. В. Волосне правління та становище селян на Україні після реформи 1861 р. - Київ, 1961. – 128 с., І. Гуржій і М. Лещенко Гуржій І. О. Лещенко М. Н. Боротьба трудящих мас України проти соціального і національного гніту в період капіталізму. - Київ, 1958. – 191 с.. Багато дослідників узагальнили становище селянства наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть по окремих губерніях і регіонах України, найбільш вагомий внесок зробили М. Лещенко Лещенко М. Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції. - Держполітвидав УРСР. - Київ, 1956. – 188 с., Д. Пойда Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в период (1866-1900 гг.) - Днепропетровск, 1960. – 436 с., О. Нестеренко Нестеренко О. О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ на початку ХХ ст. - Держполітвидав УРСР, 1952. – 41 с..

Отже, в українській історіографії 20-50-х рр. ХХ ст. переважало дослідження ролі робітників і селян як головних рушійних сил суспільного прогресу.

Період 60-80-х років ХХ століття відзначався особливою актуалізацією селянської тематики. Історики довели, що матеріали місцевих архівів відображають розмах селянського руху, соціально-правове становище селянства того чи іншого регіону повніше, ніж матеріали центральних установ Мулявічус Л.П. Про методи та тематику вивчення селянських рухів.//Український історичний журнал.- 1971.- №1. – С. 27-31.. Це позначилось і на наукових працях. Окремі аспекти соціально-правового становища селянства в роки революції 1905-1907 рр. розглядалися М. Лещенком Лещенко М. Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. - Київ, 1977. – 360 с., І. Ревою Рева І. М. Селянський рух на Лівобережній Україні в 1905-1907 рр. - Київ, 1958. – 150 с., в період столипінської аграрної реформи і розвитку ринкових відносин – А. Анфімовим Анфимов А. М. Крупное помещечье хозяйство Европейской России (конец ХІХ - начало ХХ вв.). - Москва, 1963. – 173 с., С. Дубровським Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа. - Москва, 1963.. Л. Гайдай Гайдай Л. І. Деякі аспекти капіталістичної еволюції селянських господарств Правобережної України 1906-1914 рр. //Український історичний журнал. - 1982. - № 7. проаналізувала втягнення селянських господарств у процес спеціалізації землеробства. А. Корелін особливу увагу приділив дослідженню організації та функціонуванню кредитної системи в Росії Корелин А. П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце ХІХ начале ХХ вв. - Москва, "Наука", 1988.. М. Якименко вивчав міграційні процеси і переселення селян з України Якименко М. А. Крах переселенської політики царизму в 1906-1913 рр. //Українській історичний журнал. - 1976. - № 7.- С. 67-73. І. Гуржій досліджував роль України і селянства в системі всеросійського ринку Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х рр. ХІХ ст. - Київ, 1968. – 58 с.. При вивченні соціальної активності селян в революційні 1905-1907 рр. не всім науковцям вдавалося залишатися на позиціях історичної правди. Класифікація селянських рухів велася по-різному. Так, в методиці підрахунку кількості селянських виступів 1905-1907 рр. деякі автори брали за одиницю обліку повіти і губернії Иванов Л. М. Революция 1905-1907 годов в национальных районах России. - Москва, 1955., населення Рева І. М. Селянський рух на Лівобережній Україні в 1905-1907 рр. - Київ, 1958. – 150 с., другі – обчислювали виступи селян з урахуванням і кількості сіл, охоплених заворушеннями, і числа населення в них Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті роки ХІХст). - Київ, 1970. – 81 с.. Одні дослідники поділяли селянські виступи на меншу, інші на більшу кількість форм Лещенко Н. Н. Удосконалювати методику дослідження селянських рухів. //Український історичний журнал. - 1966. - №5. – С. 37-42.. Мало уваги приділялося вивченню діяльності організації селянської спілки і селянських комітетів. Деякі автори доводили, що більшовики керували організаціями спілки, другі не знаходили ніякої різниці між селянськими комітетами і організаціями спілки Живолуп Е. К. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905-1907 годах. - Харьков, 1956. – 99 с., треті вказували на самобутність селянської спілки, яка мала політичний характер. Не заперечуючи наукового значення праць радянських вчених, зауважимо, що попри все, поза їх увагою залишився цілий комплекс проблем: по-перше, реальне становище селянських господарств у структурі внутрішньо-українського та загальноросійського ринків; по-друге, регіональні особливості соціально-економічного становища селянства; по-третє, специфіка аграрних відносин в українському селі та її залежність від природнокліматичних та демографічних особливостей; по-четверте, діяльність та функціонування селянських спілок та комітетів.

З 90-х років ХХ століття посилився процес вивчення окремих аспектів соціально-правового становища селянства в суспільстві, зокрема, це знаходило своє відображення в працях з еволюції селянських господарств Лазанська Т.І. Реформа 1861 року та її соціально-економічні наслідки.//Історія України: Курс лекцій у 2-х книгах. – Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття.-Київ, 1901. – Кн. 1. , земельної оренди в Україні Якименко М. А. Земельна оренда на Україні в період капіталізму. //Український історичний журнал. - 1991. - № 2. – С.73 – 81., національної політики царату Щербак Н. О. Національна політика царизму у Правобережній Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. (За матеріалами звітів місцевих державних установ). //Автореферат дисертації кандидата історичних наук. Київ, 1995., діяльності селянських депутатів в І і ІІ Державних думах Коник О. О. Селянські депутати з України в І і ІІ Державних думах російської імперії. // Українській історичний журнал. - 1995. – С.58-63. .

В процесі дослідження виявилося, що при висвітленні питання українського селянства в соціально-економічній структурі суспільства науковцями мало приділялось уваги регіональній системі звичаєвого права, якими керувались у громадському побуті до початку ХХ століття, яке все частіше вступало в суперечність з державним правом, мало вивчався рух за тверезість в українському селі Широков А. І. Найшан О. Я. З історії народного руху за тверезість. //Український історичний журнал. - 1982. - № 3. – С. 65-72.. Тут лише побіжно згадується неписьменність селянства, поза увагою дослідників залишились такі важливі питання, як медичне обслуговування населення на селі, утиски сільського населення в галузі освіти, ріст національної свідомості і селянський менталітет. Не простежуються певним чином демографічні процеси, які тісно пов’язані з соціально-економічним становищем селянства. Не досліджено вплив епідемій і неврожайних років на міграційні процеси і становище селян різних регіонів України. При розгляді міграцій сільського населення і переселення дослідники більшу увагу зосереджували на економічних причинах Тихонов В. Переселение в России во второй половине ХІХ в. (По материалам переписи 1897 года и паспортной статистики). - Москва, 1978.

74 Якименко М.А. Крах переселенської політики царизму в 1906-1913 рр.//Український історичний журнал. – 1996. - №7 С. – 92 - 98 і недостатньо вивчали політичні і релігійні чинники74.

Отже, історіографічний огляд цієї проблеми дає підстави твердити, що: по-перше, історіографія умовно поділяється на три періоди. У своїй еволюції вона пройшла складний шлях від плюралізму, тоталітаризму до вироблення якісно нових підходів, методів, принципів; по-друге, вчені розглядали лише окремі аспекти обраної теми дослідження; по-третє, спеціальної комплексної наукової роботи з даної проблематики не існує. Все це і підтверджує необхідність написання дисертації на затверджену тему.

Вирішенню поставлених в дослідженні завдань допомагає широка джерельна база. За походженням і змістом вона поділяється на наступні групи.

До першої групи належать не опубліковані архівні матеріали. Під час написання дисертації використовувались фонди як центральних, так і обласних архівів. Насамперед, документи Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАУ), зокрема, фонди 442 (Канцелярія Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора), 274 (Київського губернського жандармського управління), 320 (Полтавського губернського жандармського управління). Серед регіональних архівів привертають увагу фонди держархіву Житомирської області (ДАХО), зокрема, 183 (Волинська губернська земська управа), 192 (Статистичне бюро Волинської губернської земської управи), 226 (Волинська губернська землевпорядна комісія). Крім того, були опрацьовані фонди й інших архівів. Наступну групу джерел складають статистичні матеріали. Вони дозволяють з'ясувати різні аспекти економічних трансформацій селянських господарств у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Статистичні дані, залучені в дисертації, є офіційними. Серед них: “Статистика землевладения. 1905 год. Свод данных по 50 губерниям Европейской России”, “Обследование земелеустроенных хозяйств, произведенное в 1913 году в 12 уездах Европейской России”, банківські звіти за 1906-1914 рр., “Итоги переселенческого движения за время с 1896 по 1909 год включительно” та “Итоги переселенческого движения с 1910 по 1914 год включительно”, “Сельское хозяйство в России в ХХ веке. Сборник статистико-экономических сведений за 1901-1922 гг.”, “Статистические ежегодники России” за 1908 і 1915 рр., “Статистико-экономический очерк Винницкого уезда”, “Сборник сведений по России. 1896 год”, “Статистические сведения по земельному вопросу в Европейской России”, “Статистический ежегодник” за 1906 р. Вони включають дані про весь комплекс урядових заходів. Разом із тим, їх опрацювання дозволяє отримати інформацію про сільськогосподарські наслідки столипінських нововведень на селі. Чимало статистичних даних міститься в архівних фондах. Так, у РДІА зберігається інформація про оренду селянами поміщицьких угідь, про сплату грошової ренти, про вихід з общини (Ф. 1291 – Земський відділ МВС). Дані про діяльність землевпорядних комісій, звіт за десятирічя Комітету із землевпорядчих справ зберігаються у Ф. 408 – Канцелярія комітету із змелевпорядчих справ, у Ф. 1276 – Рада міністрів – зберігаються матеріали, які стосуються статистичних даних щодо фінансування столипінської аграрної реформи. Значний інтерес становить “Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству”, статистична праця Л. Волкова “Сахарная промышленность в цифрах”.

Третю групу джерел становлять матеріали різноманітних організацій та установ, зокрема, земств. До них належать, наприклад, такі: “Журнал чрезвычайной сессии Мариупольского уездного земского собрания от 22 февраля 1907 года”, “Отчеты Мариупольской земской управы” за 1908-1910 рр., “Отчет Лебединской земской управы” за 1911 р. У “Журнале чрезвычайной сессии Мариупольского уездного земского собрания от 22 февраля 1907 года” міститься перелік членів повітової землевпорядної комісії. “Отчеты Мариупольской земской управы” за 1908-1910 рр. розкривають процеси застосування агрономічних технологій в селянських господарствах. Соціальні процеси на селі дозволяють з'ясувати Документи Харківської губернської земської управи (Ф.304), які містяться у держархіві Харківської області.

Четверта група - опубліковані джерела. Так, у збірнику під редакцією В. Лося “Россия 1905-1907 гг. на Украине” є документи, які стосуються рівня соціальної активності селянства, їх політичної культури. Збірник документів “Крестьянское движение в России 1890-1900 гг.” має інформацію, яка дозволяє визначити характер, спрямованість виступів селян Правобережної України. Уявлення про загальний хід столипінської реформи дозволяє скласти збірник документів і матеріалів “Аграрная реформа Столыпина” під редакцією С.Сидельникова, а також збірник “Столыпин П.А. Нам нужна Великая Россия”. Соціально-економічний розвиток селянських господарств, побут селян не можна всебічно висвітлити, не використавши працю “Свод узаконений и распоряжений правительства по устройству быта крестьян”. Цілісну картину капіталізації українського селянства мають “Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. Киевская губерния. 1903”.

Важливим джерелом для всебічного вивчення теми дослідження є п’ята група - періодичні видання кінця ХІХ – початку ХХ ст. Цінними для дослідника є “Вестник сельского хозяйства”, “Украинский вестник”, “Хуторянин”, “Українська хата”, “Речь”, “Сніп”, “Рада”, “Экономическая жизнь Подолии”, “Правительственный вестник”, “Вестник финансов, промышленности и торговли”, “Туркестанские ведомости”, “Экономическое обозрение” тощо.

До шостої групи джерел варто віднести довідкові, енциклопедичні видання. Виконуючи роль додатків до вище згаданих джерел, вони містять цікаву інформацію щодо ролі та місця українського селянства у соціально-економічній структурі суспільства кінця ХІХ – початку ХХ ст. При написанні дисертації залучалась інформація з таких видань: “Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза, И. Ефрона”, “Большая энциклопедия под редакцией С.Н. Южакова за 1905 г.”, “Радянська енциклопедія з історії України”, “Памятная книжка Киевской губернии на 1900 г.”.

Отже, різноманітна за інформативністю та характером джерельна база дає підстави неупереджено та об'єктивно з'ясувати місце та роль українського селянства у соціально-економічній структурі суспільства на початку ХХ ст., проаналізувати специфіку соціально-економічного становища селян різних регіонів України, дати оцінку міграційним процесам, диференціації селянства і його революційній активності, дослідити значення для селянського добробуту заробітків, кустарних промислів, оренди, особливостей переселенської політики царизму в Україні, розвитку хутірських і відрубних господарств.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ. Усі компоненти історичного дослідження базуються на основних принципах науковості, історизму, об’єктивності, системності, розвитку, всебічності і плюралізму. Послідовне дотримання усіх цих принципів, які стали своєрідним правилом для дослідника, є гарантом правдивого висвітлення будь-якої проблеми.

У другому розділі "Українське селянство на рубежі ХІХ-ХХ століття: традиційні та інноваційні чинники соціально-економічного становища" висвітлюється проблема місця українського селянства у тогочасній соціально-економічній структурі суспільства. Аналізується стан розвитку селянського господарства у зазначений період, його роль в економічній інфраструктурі як загальноросійського, так і внутрішньо українського ринку. До традиційних чинників соціально-економічного становища селян можна зарахувати ті, які зберігалися після скасування кріпосного права. Інноваційними виступають ті фактори, які розвинулися в результаті капіталізації аграрного сектора економіки. Даний поділ є умовним, оскільки вищезазначені чинники тісно переплітаються між собою. Так, зокрема, селяни у пореформений період продовжували перебувати у принизливому становищі податного стану. Фактично, селяни залишалися основною продуктивною силою, основним виробником матеріальних благ. Інноваційним чинником соціально-економічного становища селянства стала його майнова диференціація в умовах формування індустріального суспільства. Мова йде, перш за все, про часткове зменшення бідняцьких господарств, становлення заможних селянських господарств. Разом з тим, спостерігаються невідомі раніше аспекти застосування селянської праці. Друга хвиля промислового перевороту в Російській імперії (становлення важкої індустрії) вимагала значної кількості найманої робочої сили. Її потребували і заможні селянські господарства, поміщицькі латифундії. Отже, чисельно збільшується соціальна група – найманих селянських робітників. Новим в економічному житті селян стало аграрне перенаселення. На наш погляд, його можна розглядати як приховану форму безробіття в сільському господарстві. Земля, перетворившись на товар, стала суб’єктом ринкових відносин. Це дало можливість економічно сильним селянським господарствам зосереджувати значну її кількість, шляхом купівлі, оренди тощо. Купівля землі, яка вимагала значних коштів, була під силу тільки заможному селянству. Інноваційним стало застосування досягнень агротехнічної науки, зокрема залучення нових культур, машин. Їх запровадження у землеробстві, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів _все це сприяло підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, розширенню посівних площ, збільшенню збору зерна. Проте, відробітки, здольщина і малоземелля значної частини селян, недостатня кількість коштів ставали на перешкоді вдосконаленню агрономічної культури, придбанню нової техніки. Це позначалося і на продуктивності праці. Малоземельні орендатори мали, як правило, найгірші знаряддя праці. Що ж до парових молотарок, жниварок, снопов’язалок, то їх могли придбати виключно заможні господарі. Використання сільськогосподарських машин, найманої праці, зростання грошово-ринкових відносин, спеціалізації регіонів України у виробництві сільськогосподарської продукції, диференціація селянства, свідчили про розвиток капіталізму в сільському господарстві. Інноваційним фактором у соціально-економічному житті селянства українських губерній стали міграційні процеси. Серед основних причин міграції автор виділяє такі: аграрне перенаселення; релігійні фактори; становлення нових ринкових відносин, зокрема, постійно зростаюча потреба у вільнонайманій праці; нерівномірність капіталізації аграрного комплексу. Умовно можна виділити два етапи: 1) з другої половини ХІХ ст. – 1906 рр.; 2) період столипінської аграрної реформи. Разом із тим, кожен із цих етапів мав свої особливості. Так, наприклад, у другій половині ХІХ ст. – 1906 рр. переселення селян носило самочинний характер. З боку уряду чинилися всілякі перешкоди, зокрема, складною була процедура видачі паспортів. Ореал переселенських рухів здебільшого обмежувався українськими губерніями в складі Російської імперії. В період же проведення столипінської аграрної реформи, навпаки, уряд сприяв селянським переселенням. Селяни виїжджали, як правило, за межі українських губерній: до Казахстану, Сибіру, тощо. Неоднаковими були і умови життя переселенців. Лише в період реформи селяни отримували незначні пільги від уряду для устаткування свого життя на нових землях. Однак, спостерігається і своєрідний парадокс: кількість селян, які повернулися додому під час проведення столипінської аграрної реформи була більшою, ніж на попередньому етапі.

У третьому розділі "Зміни в соціально-економічному