Одеський національний університет

імені І.І. Мечникова

ВЛАСЕНКО Юлія Олександрівна

УДК 159. 923

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Калін Володимир Костянтинович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, декан факультету психології, завідувач кафедри загальної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Саннікова Ольга Павлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), завідувач кафедри загальної психології;

кандидат психологічних наук, доцент Васильєв Ярослав Васильович, Миколаївський державний педагогічний університет, завідувач кафедри психології.

Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти та науки України, кафедрa прикладної психології.

Захист відбудеться " 1" березня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.07 у Одеському національному університеті імені І.І. Мечнікова за адресою:

65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І.Мечнікова за адресою:

65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий "27” січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Коробіцина М.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність психологічних проблем інноваційної взаємодії людини зі світом зумовлена низкою причин. По-перше, в освоєнні людиною світу неминуче зіткнення з новим, що потребує виявлення, пізнання, оцінки. Зміни лежать в основі розвитку і є його необхідною умовою. По-друге, сучасні соціальні процеси протікають надто швидко, торкаються глибинних інтересів кожного і вимагають постійного зростання особистісної й соціальної компетентності. По-третє, ефективна інноваційна активність людини є важливим чинником, що ініціює динаміку культури, є гарантом успішної соціальної адаптації особистості в сучасному світі, індикатором стабільності суспільних інститутів.

Феноменологічний простір змін охоплює всі рівні взаємодії людини зі світом – природний, соціальний, культурний, рівень самосуб'єктних відносин, на якому особистість цілеспрямовано й усвідомлено організує власне життя. У зв'язку з цим пошук психологічних закономірностей інноваційної взаємодії людини зі світом потребує постановки питання про ставлення людини як суб'єкта власного життя до змін різної генези.

На сьогодні інноватика становить окрему галузь знань, у якій спеціалізуються економісти, соціологи, інженери, психологи, юристи, менеджери. Проблеми інновацій досліджувалися в роботах І.О.Ільїна, А.І.Пригожина, Г.С.Казаряна, Л.О.Коростильової, О.С.Совєтової, М.В.Кроза, О.І.Лапіна, Б.В.Сазонова, Л.М.Підлісної, О.Л.Свенцицького, В.С.Дудченко, В.С.Собкіна, Е.Брансуїка, О.М.Князєвої, М.В.Чигринової, В.Б.Яковенка, О.П.Варламової, Т.Б.Карцевої. та ін. Їхні дослідження виконані переважно в рамках соціальної психології й традиційно орієнтовані на професійну діяльність людини. Пік досліджень інновацій припадає на роки політико-економічного феномена "перебудови".

Коло наукових інтересів вітчизняних авторів на даний момент окреслено переважно навколо внутріошньоорганізаційних змін, інноваційного менеджменту. Посилення інтересу до проблем зміни громадської думки й маніпуляції соціально-особистісними перевагами традиційно припадає на період рекламних і виборчих кампаній.

Інтерес до інноваційної проблематики зарубіжних учених за останнє десятиліття значно зріс. Розширився предметний простір досліджень і їхня методологічна база (роботи Alfred Kleinknecht, Jan Tinbergen, 1990; Een Gillis, Joste Sten, 1991; Olivier Cadot, Steven A. Lippman, 1997; Rod Coombs, Mark Harvey, Bruce Tether, Hamel Gary, Gould Stephen Jay, Weick Karl Edward, 2001, та ін.).

Різноманітність підходів до дослідження інноваційних процесів і їхніх учасників свідчить про складність і неоднозначність опису інноваційної взаємодії людини зі світом. Сучасні умови вимагають розширення кола досліджень психологічних детермінант, що визначають не тільки успішну адаптацію особистості до нових умов, але і вільне оперування зовнішніми обставинами в процесі організації власного життя відповідно до цілей, поставлених самою людиною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до плану науково-дослідної роботи факультету психології Таврійського національного університету (м. Сімферополь) в рамках наукової теми “Свідомі та несвідомі детермінанти самоконституювання суб'єкта” (номер держреєстрації 23452U564) та входить до фундаментальної теми досліджень Сімферопольської філії Інституту соціальної та політичної психології АПН Украіни (м. Киів) "Психологічний аналіз структури самодетермінації активності особистості в суспільстві перехідного періоду" (номер держреєстрації 0198U002050).

Об'єктом дослідження є процес взаємодії людини зі світом в умовах змін.

Предмет дослідження – закономірності й механізми функціональних проявів інноваційного потенціалу особистості (ІПО) у системі взаємодії людини зі світом.

Мета дослідження полягала в тому, щоб з’ясувати структуру ІПО, соціально-психологічні, психологічні механізми й стратегії його реалізації.

Гіпотези дослідження:

1. Інноваційний потенціал особистості виявляється на природному, соціальному, культурному і самосуб'єктному (організації власного життя) рівнях взаємодії зі світом.

2. Реалізація ІПО має типологічні особливості.

3. Існують вікові особливості функціональної структури ІПО, соціально-психологічні й психологічні механізми його реалізації.

4. Специфіка функціонування ІПО полягає в тенденції особистості вибудовувати стійкі внутрішньоструктурні зв'язки, формувати таким чином індивідуальні інноваційні стратегії.

Для досягнення мети дослідження, перевірки висунутої гіпотези необхідно було розв’язати такі дослідницькі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Теоретико-методологічні засади нашого дослідження складаються з основних положень динамічного підходу до аналізу життя особистості (С.Л.Рубінштейн, К.О.Абульханова-Славська, Л.И.Анциферова), уявлень про самодетермінацію розвитку особистості й про роль самосуб'єктних відносин у процесі організації життя особистості (Б.Ф.Ломов, Л.І.Божович, В.К.Калін), системно-діяльністної концепції (О.М.Леонтьєв, Г.В.Суходольский), результатів дослідження проблем динаміки і сталості особистості, співвідношення процесів розвитку і зміни особистості (В.М.Мясищев, Л.І.Анциферова, І.С.Кон, Л.І.Митіна, У.Мишел), теорії установки (Д.М.Узнадзе, Р.Л.Гертцог), уявлень про потенційні можливості буття людини (С.К’єркігор, М.Хайдеггер, Г.Марсель, І.П.Маноха, В.О.Татенко), про життєву кризу як механізм особистісного росту (Т.М.Титаренко), про зміну як трансцендентуюче зосередження сил людського буття (М.К.Мамардашвілі, К.Ясперс), теорії культурно-семіотичної спеціалізації інновацій (Ю.М.Лотман, О.Гассет, В.О.Руднєв, О.Ш.Тхостов), результатів лінгвістичного аналізу семантики новизни, універсальності, історичності, прагматичності й екзистенційності її просторово-часових і онтологічних параметрів (Н.Д.Арутюнова).

Наукова новизна полягає в спробі розв’язання складного завдання: об'єднати в цілісну, несуперечливу систему результати дослідження інноваційної проблематики у сфері загальної, вікової, соціальної психології, соціології, філософії, лінгвістики, проблем зміни і розвитку особистості як суб'єкта власного життя, що реалізує потенціал свого буття. Запропоновано новий концептуальний підхід до вивчення інноваційного потенціалу особистості й методику, що дозволяє досліджувати специфіку реалізації цього потенціалу.

Теоретичне значення. Визначено методологічні засади психологічної теорії інноваційних процесів. Описано базисні детермінанти інновацій, послідовність, взаємозв'язок і домінування етапів інноваційних процесів. Проаналізовано семантику новизни, онтологічні аспекти змін, способи існування, пізнання нового, його сутнісні характеристики, екзистенційну феноменологію змін, культурно-семіотичну спеціалізацію інновацій. Запропоновано психологічну концепцію, що розкриває уявлення про сутність, структуру, типологію, вікові й особистісні властивості інноваційного потенціалу.

Практичне значення. Запропоновано методику вивчення особливостей прояву інноваційного потенціалу особистості. Теоретичні й практичні результати можуть бути використані в різних сферах людської життєдіяльності з метою підвищення ефективності інноваційної взаємодії людини зі світом, дозволять надати допомогу особистості в адаптації до умов змін.

Методи дослідження: Для з’ясування проблемного поля дослідження інноваційних процесів, а також із метою гранично повного вивчення інновацій як предмета наукової рефлексії, визначення їхніх психологічних, онтологічних, семантичних, філософських, культуролого-семіотичних характеристик ми використовували теоретико-методологічний аналіз. Інноваційний потенціал особистості був описаний з позицій системного підходу. Елементи феноменологічного методу були використані для аналізу переживань людьми ситуації змін. З цією ж метою ми використовували стандартизоване інтерв'ю для виділення феноменологічного ряду подій, які переживаються людьми як нові. З метою визначення особистісних властивостей людей з високим і низьким ІПО, специфіки їхніх смисложиттєвих орієнтацій ми використовували особистісний опитувальник Р. Кеттела (16-PF) і тест СЖО Д.О.Леонтьева відповідно. Для з’ясування системи механізмів, що реалізують ІПО, використовувалися методики: "Вивчення особливостей міжособистісних взаємодій" і "Оцінка особливостей свого життя" (В.К.Калін, Н.Ф.Каліна, 1998). Також була використана створена нами методика "Вивчення особливостей прояву інноваційного потенціалу особистості". Для обробки результатів використовувалися відповідні методи математичної статистики.

Надійність і вірогідність наукових результатів зумовлені методологічним забезпеченням вихідних положень, цілісною, системною організацією дослідження, об'єднанням математичних методів обробки експериментальних даних із якісним психологічним їхнім аналізом і достатньою репрезентативністю вибірки.

Організація дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося протягом 1995-2001 рр. На різних етапах дослідження було вивчено понад 600 осіб у віці від 18 до 65 років. Вибірка була гетерогенною, до неї ввійшли досліджувані особи різного соціального статусу, освітнього рівня, професійної приналежності (представники творчих професій, студенти, медики, учителі, безробітні, ті, що освоюють нову професію після втрати колишньої роботи та ін.), мешканці більше 10 населених пунктів Криму (як міської, так і сільської місцевості), за етнічною приналежністю переважно слов'яни.

Особистий внесок здобувача. Концептуальні ідеї, методичні розробки (методики) і наукові результати там, де це спеціально не зазначено, є самостійним внеском здобувача в досліджувану проблему.

Представлені в роботі теоретичні положення і практичні результати доповнюють психологічні знання, накопичені в різних галузях психології (загальної, соціальної, вікової).

Апробація результатів дослідження. Отримані в ході дослідження теоретичні й практичні результати представлені на XV, XVI, XVII, XVIII, XIX, ХХ, ХХІ наукових конференціях ТНУ (Сімферополь, 1995-2001), Всеукраїнської науково-методичної конференції "Психологічна освіта в системі вищої школи" (Одеса, 1996), науково-практичної конференції "Молодь та соціальний розвиток на сучасному етапі суспільства" (Запоріжжя, 1997), V Костюковських читаннях "Психологія на перетині тисячоліть" (Київ, 1998), III Міжнародних психологічних читаннях "Особистість і трансформаційні процеси в суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти" (Харків, 1999), IV Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні питання розвитку інноваційної діяльності в державах з перехідною економікою" (Київ-Алушта, 1999), Всеукраїнської науково-практичної конференції Київського інституту соціальної і політичної психології АПН України "Психологія життєвої кризи особистості: теорія і практика" (Київ, 2000), II Міжнародної наукової конференції "Сон, хвороба й смерть у російській і світовій культурі: гуманітарний і медичний аспекти" (Крим, Гурзуф, 2001), майстерні проф. Калина В.К. "Психологія організації життя особистості" (ТНУ, Сімферополь, 1998-2001), Міжнародної наукової конференції "Міжкультурні комунікації: реалії і перспективи" (Алушта, 2002).

Публікації. Основні положення й результати дисертації відображені в 8 публікаціях, з них 6 статтів, опублікованих в фахових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, додатків, списку літератури, що нараховує 230 джерел, із яких 41 іноземною мовою, 26 малюнків, гістограм, таблиць. Обсяг основного тексту дисертації – 154 сторінки, загального тексту – 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначені об'єкт, предмет, гіпотези і завдання дослідження, його наукова новизна, теоретична й практична цінність.

Перший розділ дисертаційного дослідження має назву "Методологічні засади теорії інноваційних процесів". Оскільки проблема інновацій за своєю суттю є широкою, синтетичною і міждисциплінарною, інноваційна проблематика розвивається на перетині соціології, філософії, психології, лінгвістики. Це природно спричинило запозичення понять, трактувань, мовних форм. Існувала потреба уточнення предмета теорії інноваційних процесів для дослідження його психологічної специфіки й виділення методологічних засад для здійснення такого дослідження.

Полісемія в трактуваннях інновацій, різноманітність і складність видів і форм змін поряд з можливістю здійснювати опис на різних підставах привели до виникнення численних поглядів на інновації, що логічно визначило необхідність систематизації розрізнених підходів. У психологічному дослідженні така систематизація була важлива не тільки для розуміння соціальної, але і психологічної значимості інновацій і пов'язана з потребою по-різному психологічно забезпечувати нововведення, враховувати індивідуальні особливості сприйняття змін в окремих сферах людського життя і нового в образі світу в цілому.

Керуючись методологічним принципом сходження від загального до часткового, ми виділили ряд підходів у дослідженнях інноваційної проблематики, що використовували надалі для аналізу психологічної специфіки інновацій. Продуктивним нам видавалося виділення підходів на підставі критерію розрізнення предмета дослідження (суб'єктивності чи об'єктивності інновацій, їх процесуальних чи онтологічних характеристик, послідовності, домінування певних фаз інновацій, ступеня ефективності в порівнянні з попереднім станом, прогнозування наступного стану системи будь-якого рівня з плином часу, предметного змісту і складу інновацій, їх семіотичної спеціалізації та ін.) і сфер можливого прояву інновацій.

Були описані результати дослідження семантики новизни, що характеризує буття в цілісності трьох основних параметрів: онтологічному, темпоральному й просторовому; виділені моделі суб'єктивного сприйняття людиною інноваційних компонентів в образі світу (подані характеристики моделей, основні принципи, що підтримують стан, механізми, ключові якості і напрямки зміни).

Нами була досліджена проблема вивчення інновацій у психології. Незважаючи на необхідність психологічного супроводу інноваційних процесів, інновації, як психологічна категорія, стали виступати відносно недавно. Дослідники психологічних аспектів інновацій охопили велике проблемне поле. Це роботи з дослідження ставлення людини до впровадження нового у виробничих колективах (І.О.Ільїн, А.І.Пригожин); змін соціальної установки особистості в процесі введення інновацій (Г.С.Казарян); ролі соціально-психологічних і психологічних факторів інноваційних процесів у професійному утворенні та готовності до нововведень (Л.О.Коростильова, О.С.Совєтова), соціально-психологічних характеристик інноваційної установки (М.В.Кроз); соціальних факторів нововведень в організаційних системах (О.І.Лапін, Б.В.Сазонов) і соціально-психологічних аспектів подолання бар'єру до нового (Л.М.Підлісна, О.Л.Свенцицький, М.Бекер, О.Г.Вельш); динаміки ситуаційних структур в інноваційних процесах (В.С.Дудченко); інноваційної орієнтованості вчителів (В.С.Собкін); різних видів педагогічних нововведень (Е. Брансуїк); соціально-психологічних портретів різних категорій реципієнтів інновацій (Е.С.Жариков, М.П.Степанов, Т.Н.Лобанова, Г.В.Пугач) та ін.

Деякі дослідники зверталися до такого критерію успішної інноваційної діяльності як інноваційний потенціал, але переважно мався на увазі інноваційний потенціал організації (Т.А.Еленури). Розпочато спроби розкрити структуру інноваційного потенціалу організації (О.В.Лузін, Ю.О.Прохоров) та інноваційного потенціалу ефективного і неефективного керівника (М.В.Чигринова).

Останні найбільш цікаві роботи зарубіжних авторів присвячені дослідженню особистісних властивостей, що виявляються в ситуації “інноваційного ризику” і пов'язаних з ними перспектив персонального “мистецтва інновацій” (Matson, Jack V.,1996); співвідношення інноваційних здібностей із креативністю (Jonne Ceserani, Peter Greatwood, 1996); різних моделей інноваційних процесів і можливостей імітації інновацій (Olivier Cadot, Steven A. Lippman, 1997); дифузії інноваційних процесів (Rod Coombs, Mark Harvey, Bruce Tether, 2001); особливостей організації і стратегічного планування різного роду змін, керування ними; впливу креативності особистості на її уміння орієнтуватися в інноваційній ситуації (Hamel Gary, Gould Stephen Jay, Weick Karl Edward, 2001); неготіації в ситуації змін і її впливу на динаміку інноваційного процесу (Robert Lawrence Kuhn, George Kozmetsky, Walt W. Rostow, Gennedy Filshin, Janos Vecsenyi, Dyong Kong) і т.д.

Відповідно до вимог, що ставилися до системного опису в психології (Б.Ф.Ломов, В.А.Ганзен, Г.В.Суходольський), нами були визначені й описані постулати, що експлікують необхідні й достатні аспекти зображення ІПО як системного об'єкта: взаємодії, активності, нормативності й варіативності, принцип суб'єкта. Як методологічні засади опису ІПО ми застосували принципи адекватності, повноти і конструктивності.

Другий розділ дисертаційного дослідження називається "Інноваційний потенціал особистості в системі взаємодії людини зі світом". Одна з головних труднощів при описі ІПО полягала в тому, щоб внутрішню логіку розвитку ІПО розкрити в єдності із системою зовнішніх умов і відносин (політичних, соціальних, культурних тощо). У цій системі ІПО реалізується як самостійна, цілісна, доцільно скоординована система, у єдності структурних компонентів і рівнів (відповідно і різних планів аналізу).

Розуміння структури й етапів інноваційних процесів (виявлення (відкриття), оцінка новизни, застосування нововведень) спрямувало необхідність психологічної інтерпретації різних аспектів інноваційної взаємодії людини зі світом (гносеологічного, аксіологічного й праксеологічного).

Опис феноменології ІПО потребував аналізу біографічних (У.Шутц), соціальних (О.О.Бодалєв, Б.Ф.Ломов, В.М.Мясищев, В.І.Томас, К.О.Абульханова-Славська та ін.), культурних (Ю.М.Лотман, К.Поппер, В.О.Руднєв та ін.), екзистенційних (К.Ясперс, Г.Гегель, М.Хайдеггер) детермінант інноваційної взаємодії людини зі світом, проблем зміни і розвитку особистості (С.Л.Рубінштейн, Л.С.Виготський, А.В.Петровський, Л.М.Митіна, І.С.Кон, Л.І.Анциферова, У.Мішел), самодетермінації особистісного розвитку (В.К.Калін), потенційності психічного життя людини (В.О.Татенко, І.П.Маноха).

Дослідження діалектики зміни і розвитку особистості, однієї з центральних проблем психологічної науки, мало особливе звучання в контексті інноваційної взаємодії людини зі світом. Перспектива зміни актуалізує потенційну можливість людини в пізнавальному полі, виробництво нових знань. Усі значимі події й факти людського життя (як одиниці аналізу взаємодії людини зі світом) описуються як символи реалізації (чи нереалізації) прагнення людини до переходу в якісно нове буття. Цей перехід – головний зміст свідомого життя людини.

Була проаналізована також специфіка інноваційної ситуації в житті особистості. Інноваційна ситуація завжди становить для людини певну проблему, що вимагає розв’язання. Розумова діяльність суб'єкта, спрямована на аналіз і розв’язання інноваційної проблеми, розглядалася нами з позицій теорії установки (Д.М.Узнадзе, Р.Л.Гертцог). Аналіз інноваційної ситуації дозволяє виявити "пробіли" у життєвому просторі людини, що вимагають від нього акта об'єктивації (М.К.Мамардашвілі, О.Ш.Тхостов) (на аксіологічному рівні – при необхідності ціннісно зорієнтуватися в тому, що відбувається, на гносеологічному рівні – для задоволення когнітивної потреби в новій інформації, на праксеологічному рівні – у разі, коли освоєні способи дії виявляються неефективними). Рельєф інноваційної ситуації залежить від того фактора, що виявився центрованим, потрапив у фокус об'єктивації.

Проведений теоретико-методологічний аналіз дозволив визначити ІПО з позицій системного підходу.

У третьому розділі "Методика й організація дослідження інноваційного потенціалу особистості" описані методичні проблеми дослідження ІПО, основні принципи конструювання й стандартизації методики вивчення ІПО, створена автором методика "Вивчення особливостей прояву ІПО".

Розв’язання методичних питань у вивченні інноваційних процесів було пов'язано з дослідженням закономірностей і механізмів функціональних проявів ІПО у системі взаємодії людини зі світом. Перша методична проблема, яка постала перед нами, – виявлення психологічних характеристик (детермінант) ІПО і можливостей його реалізації. Нам довелося подолати проблему в організації дослідження ІПО, яка полягала у знаходженні адекватного методу для виявлення зовнішнього критерію, що дозволило розділити досліджуваних за рівнем розвитку ІПО. Методична проблема експлікації феноменологічного ряду подій, пережитих людьми як зміни, і визначення фону цих переживань була розв’язана за допомогою розробленого стандартизованого інтерв'ю. Дослідницьке завдання, що полягає у з’ясуванні зв'язку між можливостями особистості виявляти й ефективно розв’язувати проблемні ситуації в цілому і ситуації інноваційні зокрема, вичленовуванні психологічних механізмів реалізації ІПО і винайденні адекватних методів їхнього дослідження, було вирішено завдяки методикам В.К. Каліна "Вивчення особливостей міжособистісних взаємодій" і "Оцінка особливостей свого життя". Особистісні властивості людей з високим і низьким ІПО вивчалися із застосуванням особистісного опитувальника Р.Кеттела.

На етапі формування вихідної інформаційної бази принципів конструювання експериментальної методики вивчення ІПО перед нами стояли такі завдання:

1. Визначити методологічні позиції дослідження ІПО і його статус у системі психологічних понять.

2. Здійснити пошук системи ознак, що адекватно відображають зміст ІПО.

3. Виявити й описати структуру ІПО.

Розв’язання цих завдань було необхідною умовою високої змістовної і конструктної валідності описуваної методики і становило початковий етап у її конструюванні. Вимоги, яких ми дотримувалися при виконанні цієї роботи: ощадливість і раціональність опису ІПО, чітке структурування системи ознак, що описують зміст ІПО. З огляду на найважливіший принцип конструювання експериментальної методики – наявність розгорнутої психологічної теорії щодо досліджуваного поняття, ми визначили зміст і структуру ІПО, згрупували ознаки, що описують різні характеристики ІПО.

На етапі адаптації опитувальника було сконструйовано дві його паралельних форми, що містять 108 питань. У кінцевий варіант опитувальника ввійшло 36 питань, що відповідають вимогам стандартизації (аналізувалися ліво- і право-сторонні зсуви, міри симетрії й розкидання). Було проведено графічне зіставлення отриманих даних із властивостями функції нормального розподілу. Питань прямого й зворотного формулювання міститься порівну. Зміст питань визначався, виходячи з дефініцій понять, що вживаються для позначення діагностовуваних якостей. Формулювання відпрацьовувалися таким чином, щоб питання мало виражений диференцюючий ефект. Згоду зі сформульованими в опитувальнику твердженнями досліджуваним пропонувалося оцінити за п’ятибальною шкалою.

На цьому етапі були досліджені 124 особи у віці від 18 до 65 років, різного соціального статусу, освітнього рівня, професійної приналежності.

Високий ступінь репрезентації досліджуваних особливостей прояву ІПО у результатах методики демонструє різновид конструктної валідності – валідність за віковою диференціацією. Методика вивчення ІПО дозволяє з’ясувати вікові особливості прояву ІПО за допомогою стандартних статистичних процедур, застосовуваних при зіставленні даних, що підлягають нормальному розподілу з обчисленням мір центральних тенденцій у трьох вибірках (вікові групи від 18 до 25 років, від 26 до 40 і від 41 до 65), обчислення коефіцієнтів рангової кореляції.

Критеріальна валідність опитувальника ІПО була перевірена на підставі зіставлення отриманих з його допомогою даних з результатами проведених одночасно з використанням опитувальника стандартизованих інтерв'ю. Досліджуваним були запропоновані питання стосовно їх ставлення до змін, звичної реакції на зміни, фону переживань подій, пов'язаних зі змінами. На підставі результатів інтерв'ю досліджувані особи були поділені на групи за ступенем вираження в них ІПО. Зіставляючи дані, отримані за допомогою інтерв'ю й опитувальника, можна судити про високу поточну валідність методики дослідження ІПО. Вона дозволяє досить чітко розрізняти досліджуваних за рівнем прояву ІПО на підставі діагностованих опитувальником ознак (при поділі опитаних на групи враховувався інтегральний показник ІПО).

Конгруентна валідність, що позначає кореляцію даного опитувальника з уже існуючими, визначалася за допомогою особистісного опитувальника Р.Кеттела, методики вивчення особливостей міжособистісних взаємодій В.К.Каліна і Н.Ф.Каліної і методики оцінки особливостей свого життя (варіант самооцінка) В.К.Каліна.

Ретестова надійність визначалася за допомогою кореляційного аналізу і була здійснена на двох вибірках (загальна кількість опитаних – 62 особи). Ми використовували коефіцієнт рангової кореляції R Спірмена. Обробка даних здійснювалася в програмі статистичного аналізу даних у середовищі Windows “STATISTICA 5.2”. Ретестова надійність склала 0,8792 для першої і 0,7451 для другої вибірки (?<0,01). У першій вибірці з 37 осіб інтервал склав 38 тижнів. У другій вибірці з 25 осіб – 41 тиждень. Отримані результати є підставами для підтвердження валідності методики вивчення ІПО.

У 4 розділ "Експериментальне вивчення інноваційного потенціалу особистості" увійшли результати дослідження ІПО.

Експериментальне вивчення ІПО здійснювалося близько 5 років. За цей час було отримано ряд конкретних результатів, що мають не тільки теоретичне, методичне, але і практичне значення. Результати дослідження аналізувалися в кількох напрямках (відповідно до поставлених у процесі дослідження завдань).

І-й напрямок. Було поставлено завдання з’ясувати психологічні особливості людей з високим і низьким ІПО. Для розв’язання цього завдання ми використовували особистісний опитувальник Р.Кеттела (16–PF), тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О.Леонтьєва, опитувальник “Вивчення особливостей прояву інноваційного потенціалу особистості”.

Вибірка складалася з 150 досліджуваних у віці від 19 до 45 років, була гетерогенною. У результаті було побудовано пересічний профіль особистості з високим і низьким показником інноваційного потенціалу (враховувалися найчастотніші значення стенів за всіма факторами). Статистично достовірні відмінності (аналізувався Т-критерій Стьюдента) були виявлені за всіма факторами, крім фактора N. За факторами M, E, C відмінності лежать у межах довірочної ймовірності 1-б = 0,95. ?а іншими факторами значення квантиля Т-розподілу Стьюдента варіюються від 2,5 до 3, що свідчить про високу довірочну ймовірність. Найбільш виражені відмінності за факторами A, F, H, Q1, Q3, Q4.

Крім основних факторів ми аналізували результати вторинних факторів (тривожності, інтраверсії-екстраверсії, чутливості й конформності), а також сукупність факторів у їхніх взаємозв'язках (блок інтелектуальних особливостей, емоційно-вольових особливостей і блок комунікативних властивостей і особливостей міжособистісної взаємодії).

Функціональна структура ІПО має численні прямі кореляційні зв'язки з показниками смисложиттєвих орієнтацій. Виняток становить показник наявності цілей у житті. Це свідчить про те, що не існує достовірного зв'язку між високим показником ІПО і схильністю особистості визначати спрямованість і тимчасову перспективу свого життя. З’ясувалося, що усвідомлено-інтенсивний або формально-накопичувальний типи виявлення нової інформації також не зв'язані з особливостями смисложиттєвої орієнтації особистості. Те, в який спосіб, і з якою інтенсивністю людина одержує й обробляє нову інформацію, не завжди прямо залежить від наявності в неї тих чи інших цілей, життєвих переконань, вдоволеності самореалізацією.

Найбільша кількість значимих кореляцій виявляється між показником результативності життя (вдоволеність самореалізацією) і компонентним складом ІПО. Оскільки бали за цією шкалою відображають оцінку пройденого відрізка життя, відчуття людиною того, наскільки продуктивно й осмислено була прожита частина її життя, ми можемо костантувати, що людина з високим ІПО, як правило, задоволена своїм життям, у неї висока тенденція до самореалізації. Відповідно, чим нижчий ІПО, тим більша ймовірність, що людина психологічно “доживає” своє життя, незадоволена ним, не змогла реалізувати свої особистісні потенціали. Це підтверджує і наявність значимих кореляцій між загальним показником свідомості життя і значенням ІПО на всіх рівнях взаємодії людини зі світом – природному, соціальному, культурному й організації власного життя.

Показник інтересу й емоційної насиченості життя (процес життя) демонструє наявність статистично значимих зв'язків із загальним показником ІПО, ІП на рівнях культурної і самосуб'єктної взаємодії, здатності адекватно оцінити нове явище. Цей показник свідчить про те, чи сприймає досліджуваний сам процес свого життя як цікаве, емоційно насичене й наповнене змістом на сьогоднішній день. Отже, чим вищі показники успішної реалізації ІПО у процесі організації людиною власного життя, чим більш позитивно-генералізовано людина оцінює зміни, що відбуваються з нею, тим більше емоційно насиченим, цікавим здається йому життя, тим осмисленіше його сьогодення.

Показники субшкали “локус контролю-Я” статистично вірогідно корелюють з інтегративним показником ІПО і його значенням на рівні організації життя, а також зі здатністю диференційовано оцінювати нову інформацію. Відповідно, чим більш позитивно сприймаються людиною зміни, що відбуваються, чим активніша її позиція в організації життя, чим більш задіяний її ІП, тим більше людина схильна вірити у свої сили, почувати себе господарем життя, контролювати події власного життя. Люди з високим ІПО, як правило, мають уявлення про себе як про сильну особистість, що має достатню свободу вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями й уявленнями про її зміст.

Наявність кореляційного зв'язку показника субшкали “локус контролю-життя” з показниками здатності до активно-перетворювальної інноваційної діяльності й позитивно-диференційованої оцінки змін свідчить про зв'язок успішної інноваційної активності з переконанням людини в тому, що вона здатна контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх. Відповідно, пасивно-пристосувальний і негативно-генералізований типи реалізації ІПО можуть визначати такі особистісні характеристики як переконаність, що життя непідвласне свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна, і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє, фаталізм.

ІІ-й напрямок. Було поставлено завдання з’ясувати низку подій, пережитих людьми як ситуації значимих змін, і описати відповідний цим подіям фон переживання. У процесі експериментального дослідження ІПО була створена методика, яка проводилася у вигляді стандартизованого інтерв'ю паралельно з використанням опитувальника для вивчення ІПО. При створенні й застосуванні цієї методики ставились такі цілі: емпірично підтвердити наявність різних типів реалізації інноваційних можливостей у взаємодії людини зі світом, одержати їхню первинну характеристику, виділити індикативний ряд подій і відповідний йому діапазон переживань для подальшої класифікації проявів ІПО та можливої модифікації опитувальника.

У використаному нами стандартизованому інтерв'ю досліджуваним було запропоновано виділити низку подій, пов'язаних зі змінами в їхньому житті (до 10 подій), напроти кожної події коротко описати фон зазнаних переживань і проранжирувати ці події згідно з інтенсивністю переживання кожного.

Отриманий матеріал був проаналізований нами в кількох аспектах. По-перше, при обробці бланків інтерв'ю ми виділили низку подій, пов'язаних із переживанням людиною змін, і порахували кількість згадувань кожної події у відсотках від загального числа опитаних. По-друге, нами були виділені складові переживання змін і процентне вираження кожної складової. По-третє, перед нами стояло завдання класифікації типів переживання змін. Як критерії для класифікації типів переживання нового ми використовували екзистенційний чи просторово-часовий статус змін.

ІІІ-й напрямок. Було поставлено завдання простежити особливості функціональної структури ІПО у залежності від ступеня його актуалізації (представленості) у системі взаємодії людини зі світом, а також виявити основні психологічні й соціально-психологічні механізми реалізації ІПО. Для розв’язання цього дослідницького завдання вибірка була розділена на дві групи за ступенем виразності сумарного показника ІПО, визначеного в кількісному плані підсумовуванням його компонентів, без обліку вагового навантаження кожного. Виявлено основні психологічні механізми реалізації ІПО у цих групах. Проведений аналіз свідчить, що виділені групи з високим і низьким ІПО мають досить яскраво виражені особливості, тобто різні способи інноваційної взаємодії зі світом.

ІV-й напрямок. Було поставлено завдання простежити вікові особливості функціональної структури ІПО, механізми і типи його реалізації. Адже розуміння психологічних закономірностей функціонування ІПО буде неповним, якщо не розглянути його прояв у онтогенетичному аспекті. Досліджувана вибірка з 240 осіб була розділена на три вікові групи. У першу ввійшли особи віком від 18 до 25 років, у другу і третю – віком 25-40 і 41-60 відповідно.

V-й напрямок. Було поставлено завдання виявити й описати особливості реалізації індивідуальних інноваційних стратегій з урахуванням віку досліджуваних і специфіки професійного самовизначення людини. Розв’язання даного завдання дозволяє з’ясувати можливості особистісної адаптації у життєвих умовах, що змінюються. Визначення інноваційних стратегій потребувало виявлення типових психологічних проблем у ситуації зіткнення людини з новим, причин, що їх породили, динаміки розгортання інноваційних тенденцій. Створена нами методика вивчення особливостей інноваційного потенціалу особистості дозволила діагностувати 8 інноваційних стратегій. Аналізувалися дані, отримані у групах представників творчих професій, працівників прокуратури, підприємців і осіб, що одержують другу освіту (42, 48, 51 і 52 особи у відповідній вибірці).

Простежується така тенденція: чим більш жорстко регламентоване професійне життя особистості (організація і контроль, ступінь відповідальності за результат, робочий час), тим менш реалізація інноваційної стратегії детермінована здатністю особистості виявляти нову інформацію, тим більше подавленою виявляється її можливість адекватно оцінити нову інформацію. Чим ситуативно більш вільна особистість, тим ширший спектр її інноваційної активності. У подоланні проблеми, зв'язаної з новим, люди схильні спиратися на наявну в них інформацію, досвід дії чи переживання.

Проведене дослідження дозволяє зробити таки загальні висновки.

Екзогенна чи ендогенна детермінація інновацій, що вказує на причини змін, дозволила визначити тип інноваційної взаємодії людини зі світом за ступенем активності й пасивності (вимушеності), перетворювальної чи пристосувальної стратегії. Суб'єктивність новизни, що детермінує особливу епістемологічну, інформаційну спеціалізацію інновацій у сфері взаємодії людини зі світом, а також способи виявлення й оцінки людиною нового в образі світу, виявляє ступінь осмислення пошуку нової інформації, формальності її накопичення; диференційованості чи генералізації, позитивності чи негативності оцінки.

Процес взаємодії людини з інноваційною частиною світу має свою динаміку, рівневу організацію і внутрішню логіку, а відповідно вимагає різних планів аналізу в системі зовнішніх (політичних, культурних, соціальних, середовищних (природних)) і внутрішніх (суб'ектно детермінованих, власне особистісних) умов, обставин і відносин.

Простір опису ІПО у взаємодії людини зі світом охоплює розкриття морфології і динаміки ІПО (його структури, складу), онтологічного аспекту існування нового (його пізнання і характеристик), гносеологічного, аксіологічного й праксеологічного аспектів реалізації ІП.

ІПО визначений як динамічна поліфункціональна складна система, що характеризує можливості особистості до диференційованої, осмисленої, активної інноваційної взаємодії зі світом на різних рівнях цієї взаємодії – з природою як середовищем, із соціумом, у рамках культури, і на вищому рівні – організації власного життя.

Процес реалізації ІПО представлений як єдність трьох актуалізованих у процесі взаємодії потенційних можливостей – до виявлення нової інформації, до адекватної оцінки нового явища, до продуктивної інноваційної діяльності. Типи реалізації цих можливостей помітні й ортогональні: усвідомлено-інтенсивний – формально-накопичувальний; позитивно-диференційований – негативно-генералізований; ініціативно-перетворювальний – вимушено-пристосувальний. Співвідношення провідних типів актуалізації інноваційних можливостей є підставою для виділення типології інноваційної взаємодії людини зі світом.

Цільовою функцією ІПО є реалізація інноваційного ресурсу людини. Під інноваційним ресурсом розуміється загальна сукупність результатів інноваційної активності. Інноваційний ресурс містить у собі предметно-феноменологічну і потенційну сфери. Перша виражена переважно в знаковій формі, породжуваній досвідом культури й діяльності людини. Другу складають стійко відтворювані підстави виділення інноваційного простору, принципи, типи, механізми, що детермінують способи і напрямки інноваційної активності. В інноваційний ресурс входять об'єктивні й суб'єктивні результати, що є умовою для його подальшого розширення. Оцінка якості досягнення цільового стану ІПО визначається шляхом виявлення переваги (за принципом ефективності) інноваційної стратегії у конкретній проблемній ситуації.

В осіб з високим і низьким інноваційним потенціалом особистості спостерігається різна картина з підвалиною на такі соціально-психологічні механізми як соціальна установка (СУ) і соціальний стереотип (СС). У групі з низьким інноваційним потенціалом (незалежно від віку) рівень сформованості СУ та СС, застосування цих механізмів у взаємодії зі світом подібні. Це свідчить, що жоден із названих механізмів не став основним. У групах із високим інноваційним потенціалом чітко виділяється переважна роль механізму СУ.

Розвинутий інноваційний потенціал особистості є підстави розглядати як добре налагоджену систему різнопорядкових і неоднорідних властивостей, що виникають у силу множинності зв'язків і стосунків людини з навколишнім світом. Він характеризується цілісністю й диференційованістю. Усередині цієї системи розгорнуті як прямі, так і опосередковані всіма її компонентами зв'язки. Статистично достовірні зв'язки між указаними механізмами і компонентною структурою інноваційного потенціалу особистості свідчать, що за допомогою цих механізмів відбувається формування, розвиток і реалізація інноваційного потенціалу й окремих його компонентів. Зв'язки мають як прямий (з інтегративним показником ІПО), так і опосередкований характер (через його компонентну структуру). Чим вищий показник інноваційного потенціалу, тим більше виявляються задіяні різні типи реалізації інноваційних можливостей.

Високий показник інноваційного потенціалу характеризується більшою у порівнянні із середнім і низьким показниками інтегрованістю. Це свідчить про репертуарну розмаїтість можливостей його реалізації за допомогою всього компонентного складу. Розвинутий інноваційний потенціал виявляється на всіх рівнях взаємодії людини зі світом і забезпечує реалізацію різноманітних інноваційних можливостей.

Існують вікові особливості реалізації інноваційного потенціалу особистості. У молодому віці широко використовується механізм соціальної установки, що лежить в основі активного пошуку ефективних способів взаємодії зі світом у найрізноманітніших сторонах життя. У старшому віці такий пошук уже завершений, досліджувані в інноваційній ситуації спираються на механізми, що вже закріпилися протягом життя. У старшій віковій групі розвиток інноваційного потенціалу реалізується не через становлення його внутрішньоструктурних новотворів, а через реалізацію конкретно обраних особистістю способів взаємодії зі світом, зміцнюються зв'язки інноваційних можливостей із психологічними механізмами їхньої реалізації. Інтегрованість інноваційного потенціалу особистості, яка полягає в реалізації особистістю різних інноваційних можливостей і типів їхнього здійснення, із віком зменшується.

Фактичний матеріал дослідження дозволяє стверджувати про особистісну тенденцію до формування індивідуальної інноваційної стратегії. До факторів, що визначають її вибір, належать біографічні, вікові детермінанти, професійна активність особистості та її життєвий досвід.

Ситуація змін переживається людиною як суб'єктивно дана йому і тільки йому. Представники різних поколінь різними способами переборюють кризи змін, по-своєму переживають нові події. Виявлення й з’ясування ситуації змін залежить від сформованих у сучасної людині культури уявлень про світ (його статичності, динамічності, системи існуючих заборон, соціальних установок і стереотипів). Вони утворюють апріорні умови, на базі яких світ і окремі події, що відбуваються в ньому, уявляються й переживаються як змінені.

Екзистенційний статус переживань задається ступенем особистісного включення в нову ситуацію, ступенем її значимості для подальшого розгортання індивідуального буття. Просторово-часовий статус указує на час входження в нову ситуацію (і її межі – природні, культурні, естетичні, соціальні). Переживання проектування змін пов'язано з поняттям свободи суб'єкта, що змінює ситуацію. Предметом такого переживання є образ наявної, реально існуючої ситуації, якою вона повинна стати по завершенні інноваційної активності суб'єкта, і можливі способи досягнення такого перетворення ситуації.

Подібним до переживання проектування є переживання можливої події змін у прийдешньому – переживання, що передує події. Зміна мислиться як бажане, небажане чи очікуване, причому факт прийдешніх змін і їхніх наслідків можуть витіснятися зі свідомості. Людина в даній ситуації не є суб'єктом, що цілком визначає її результат. Сила, що змінює, лежить поза межами особистісного впливу, але своєю інноваційною активністю людина може з деякою ймовірністю вплинути на результат ситуації.

Існують також ретроспективні переживання нового, спогади про яке виявилися настільки сильними, що людина до кінця днів своїх буде згадувати ту чи іншу подію, що вперше з нею відбулася, навіть якщо згодом ситуація повторювалася. Ці переживання дуже яскраві емоційно, часто ідеалізовані чи гіперболізовані. Типовим прикладом є переживання якого-небудь нового досвіду, події, що змінили докорінно подальше світовідчування. Такі події часто марковані словом уперше, перший. Ще одним різновидом переживань нового є переживання живої дійсної події. Вони є супровідними і тривають стільки, скільки подія.

Розвинутий інноваційний потенціал особистості характеризує в цілому здатність людини до конструктивного, нестереотипного мислення і поводження в рамках