aref
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЮХИМЕНКО Наталія Федорівна
УДК 165.742+159.9
ГУМАНІСТИЧНІ ПАРАМЕТРИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ: ПОТРЕБИ, ІНТЕРЕСИ, ЦІННОСТІ
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному
університеті імені Григорія Сковороди
науковий керівник – доктор філософських наук, професор
Стогній Іван Петрович,
Переяслав-Хмельницький державний
педагогічний університет імені Григорія Сковороди,
завідувач кафедри філософії і політології
офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор
Надольний Іван Федотович,
Українська Академія державного управління при
професор кафедри філософії і методології державного управління
кандидат філософських наук, доцент
Павлов Валерій Лук’янович,
Київський національний університет харчових технологій,
доцент кафедри філософії
Провідна установа – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, відділ соціальної
філософії, м. Київ
Захист відбудеться “15” грудня 2003 р. 0 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.17 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 325
Автореферат розісланий “12” листопада 2003 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради Скрипка П.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми зумовлена завданнями реформування суспільства та неминучістю удосконалення форм та умов життєдіяльності людини, залучення усіх громадян у процес соціальної творчості. Незалежність та самостійність нашої молодої держави, що входить до загального потоку перетворень у економічній, політичній та духовній сферах утверджується активними діями кожної окремої особистості. Успішність таких перетворень цілком залежить від того, який напрямок ми оберемо для розвитку цих дій.
Досвід кінця ХХ-го століття показує, що єдиним вірним напрямком такого розвитку може бути гуманістичний шлях та способи його реалізації.
У переломні періоди історії, коли старі та відживші ідеологічні й психологічні стереотипи змінюються на нову систему поглядів і цінностей, відкривається реальна можливість гуманізації соціальної сфери і реалізації особистісного потенціалу кожного громадянина нашої держави.
Однак, очікуваного суттєвого творчого злету і підйому соціально-активних дій в Україні не відбувається, очевидно, через те, що сама потреба особистості у творчій самодіяльності залишилась несформованою у попередній соціальній дійсності.
Командно-адміністративний стиль правління процесами, що відбувалися в суспільстві, виховання і освіта, що були спрямовані на некритичне засвоєння кожним індивідом соціального досвіду протягом багатьох десятиліть підривали та знищували ініціативу, ентузіазм і формували в особистості конформістську психологію. Тому поряд з іншими гострими проблемами існує не менш гостра і актуальна проблема самовиховання, самоперетворення та самореалізації. Адже кожен з нас прагне самореалізації з тим, щоб виконати себе, знайти властиве лише своїй власній природі місце в суспільній ієрархії. Кожен індивід протягом свого життя звертає особливу увагу на те, ким він є на даний момент і що може й повинен зробити в майбутньому, щоб досягти життєвого оптимуму. На певному етапі своєї життєдіяльності індивід приходить до розуміння, що формування власних людських якостей є не лише важливою метою але й відповідальним способом життя. Від сформованих суспільством і самим індивідом соціальних сил в структурі особистості індивіда залежить його самореалізація, самоствердження і соціальний статус.
Таким чином, сучасні реалії актуалізували проблему формування суб'єкта та готовності його до сприймання змінених умов життєдіяльності і здатності виступити активною перетворюючою силою.
На особливу увагу заслуговує вивчення проблем взаємовідносин між потребами як спонукальною силою, інтересами як позиційною категорією та цінностями як мотиваційною сферою особистості у системі її самореалізації в сучасних умовах та знаходження оптимальних форм означеної взаємодії. Вони ведуть свій початок від давньогрецької філософії і знаходять продовження у працях вчених доби Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Нового Часу, сучасних мислителів.
Ступінь дослідження проблеми. З перших кроків аналізу етапів формування цивілізації ми зустрічаємо погляди учених, які підкреслюють сформоване переконання людей в тому, що природні умови позначаються не лише на фізичних, а й, звісно, на духовних якостях людини.
Матеріали, в яких порушуються питання гуманізму і самореалізації ми зустрічаємо в працях Анаксагора, Демокріта, Арістотеля, Лукреція. Істотний внесок у розвиток розгляду досліджуваної проблеми зробили такі автори як: Арістип, Епікур, Платон, Н.Макіавеллі, Г.Сковорода, Б.Спіноза, Г.Спенсер, Т.Гоббс, І.Кант, Дж.Локк та ін.
Надалі шлях до теоретичного конституювання вказаної проблеми проліг двома основними напрямками. В основу першого лягли ідеї Канта про розум як універсальний імператив особистісного буття індивіда і головну засаду побудови суспільних відносин. Таку методологію дослідження становлення особистості розробляли К.Маркс і М.Вебер.
Другий напрямок пов’язаний з формуванням “філософії життя” і виражається у працях А.Камю "Бунтуюча людина. Філософія. Політика. Мистецтво"; Ф.Ніцше "Так говорив Заратустра"; Ж.-П.Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм”; Зігмунда Фрейда "Я" і "Воно", "Вступ до психоаналізу"; Е.Фромма "Людина для себе", "Анатомія людської деструктивності"; В.Франкла "Людина в пошуках смислу", "Реальність і людина" та ін.
У ХХ ст. висвітленні самореалізації особистості як соціального предмета гуманітарного дослідження сприяв екзистенціалізм (М.Хайдеггер, К.Ясперс, М.Бердяєв, С.Франк та ін.). Саме екзистенціалістами було сформульовано нову світоглядну парадигму особистості, що вносить у її життєдіяльність проблему сенсу життя.
Кульмінацією визначення самореалізації особистості як соціальної теми досліджень стала стаття А.Маслоу “Самоактуалізація”, у якій автор вперше у науковий вжиток ввів поняття самореалізації особистості і піддав її різнобічному аналізу.
Першими кроками в дослідженні проблеми самореалізації особистості у вітчизняній гуманітарній науці стали роботи, присвячені засадним питанням людини: її сутнісним силам, структурі та умовам їх реалізації. Це дослідження таких учених, як І.Є.Бекешиної, І.В.Бойченка, Л.П.Буєвої, А.Г.Здравомислова, О.Г.Мисливченка, Г.Л.Смирнова, В.І.Шинкарука та ін.
Українська філософська традиція висвітлення питань, пов’язаних з розвитком філософсько-антропологічних ідей неофрейдизму, репрезентована працями А.К.Бичко, І.В.Бичко, Б.А.Головко, О.А.Гордієнко, С.Б.Кримського, Л.Т.Левчук, В.В.Ляха, М.В.Поповича, І.Ю.Романова, Н.В.Хамітова та ін. Соціально-психологічні аспекти життєвого шляху особистості у своїх працях аналізували Є.І.Головаха, Н.В.Паніна, Л.В.Сохань, В.О.Тихонович … . Плідні дослідження проблеми самореалізації особистості в контексті культури висвітлено у розробках Л.Н.Когана, Н.І.Шаталової та ін. Культурологічний аспект життєдіяльності особистості аналізують В.П.Андрущенко, Є.К.Бистрицький, Л.В.Губерський, А.М.Єрмоленко, В.А.Малахов та ін. дослідники.
Серед сучасних вітчизняних учених, які провели дослідження різних аспектів потреб, інтересів та цінностей особистості слід відмітити О.О.Донченко, П.Г.Здравомислова, Ю.М.Орлова, О.О.Подольську, В.Ф.Сіренка, Л.В.Сохань, В.І.Тарасенка, та багатьох інших. Досить важливим у нашому дослідженні є аспект морального розвитку особистості та її світоглядно-гуманістичних орієнтирів в умовах трансформації сучасного українського суспільства. Цій проблемі приділяли увагу такі учені, як Ю.М.Вільчинський, Г.І.Волинка, Є.І.Головаха, В.Г.Кремень, О.І.Левицька, М.І.Михальченко, М.М.Мокляк, В.М.Ткаченко, В.І.Шинкарук, В.І.Ярошовець та ін. Сьогодні обговоренню цього положення присвячено безліч досліджень, у яких йдеться про каталогізацію та систематизацію потреб людини, про роль та наслідки їх задоволення, про формування інтересів та цінностей. Втім, ніхто із згаданих вище авторів не розглядав детально взаємозв'язок цінностей, інтересів та потреб із формуванням характеру особистості, хоча частково згадували про цю проблему Е.Фромм у праці "Людина для себе", А.Г Маслоу у праці "Мотивація і особистість" та Ю.М.Орлов у творі "Сходження до індивідуальності". Також дуже мало приділялося уваги дослідниками саме ролі цінностей особистості у системі її самореалізації. В цілому, аналізуючи тенденцію розгляду даного напряму досліджень, можна зробити висновок, що окремими дослідниками відбувається усвідомлення і обґрунтування тези про необхідність вироблення загальнопланетарної стратегії для забезпечення подальшого розвитку свідомості людини, особистості і її самореалізації.
Оскільки соціальна філософія як наука, що вивчає загальнолюдські засади цивілізаційного розвитку, виконує не лише описову, аналітичну функцію, а й конструктивну, творчу, то й проблеми самореалізації особистості можуть бути розглянуті завдяки залученню відповідного наукового матеріалу з інших галузей наук, зокрема з нейрофізіології, психології та психоаналізу. При цьому, найбільш актуальними дослідженнями є не поведінка людини в тих чи інших умовах існування, а науковий матеріал, що розкриває взаємодію психіки, психічного начала із зміненими умовами її існування.
Об'єктивна потреба соціальної системи у радикальному оновленні зумовила актуальність таких аспектів теоретичного вивчення проблеми, які містять у собі мету та напрямки вирішення, а також інакше розставляють акценти на існуючих підходах, критично переглядаючи та переосмислюючи ті висновки, які не так давно здавалися незаперечними аксіомами.
У теоретичному обґрунтуванні процесу самореалізації особистості важливе місце займають питання про потреби, усвідомлення і реалізацію їх індивідами. На даному шляху дослідження виникає необхідність дати відповіді на ряд запитань, а саме: яким чином відбувається динаміка і співвідношення цінностей, інтересів, потреб особистості та суспільства? Які при цьому виникають суперечності та шляхи їх вирішення? Як досягається узгодженість індивідуальних, загальних і суспільних потреб у процесі самореалізації особистості?
Відповідаючи на ці запитання, необхідно виходити із того, що в процесі оновлення нашого суспільства взаємодіють такі об'єктивні процеси: з одного боку, процес інтеграції потреб націй, класів, соціальних груп та індивідів, а з іншого – їх диференціація. Аналіз діалектичної взаємодії на різних рівнях і сферах суспільного буття є однією з важливих проблем генези самореалізації особистості. При цьому необхідно поєднувати динамічні процеси радикальних змін у нашій державі та суспільстві з потребами людини таким чином, щоб особистість відчувала себе дійсно творцем як себе, так і свого життя. Такий аналіз вимагає, щоб певна "частина" людської реальності була "розкрита" через її індивідуальне буття, а його смисл - у єдності випадкових і закономірних процесів.
Отже, необхідність та актуальність філософського осмислення процесу самореалізації особистості, місце і роль у цьому процесі потреби має як теоретичне, так і практичне значення. Виходячи із важливості та актуальності зазначеної категорії в процесі самореалізації особистості на сучасному етапі розвитку суспільствознавства, у дисертації зроблено спробу дослідити найбільш суттєві аспекти ролі цінностей, інтересів та потреб у системі самореалізації особистості через гуманістичні параметри.
Актуальність дослідження проблеми цінностей як мотиваційної сфери діяльності особистості в цілому обумовлена постійною необхідністю приведення у відповідність системи попередньо визначених загальнозначущих принципів і орієнтирів суспільного розвитку з особистісною формою їх практичного втілення.
Проголошення незалежною Україною стратегічного курсу на розбудову демократичної, економічно розвиненої, соціально орієнтованої держави обумовлює прискорення процесу її інтеграції до світового співтовариства. Реалізація цього курсу потребує визначення основних ціннісних засад духовного відродження нації і співвідношення їх з контекстом світової духовної і соціокультурної ситуації.
Також важливість дослідження проблеми самореалізації особистості обумовлюється не тільки нагальною потребою пошуку загальнозначущих підстав для вибудови фундаментальних морально-ціннісних орієнтирів суспільного розвитку, але й необхідністю визначення їх ролі у процесі самореалізації особистості, яка пов'язується з проясненням змісту, структури і характеру функціонування індивідуальної ціннісної свідомості.
Хоча самореалізація особистості досить ґрунтовно досліджується у своїх окремих аспектах, в цілому як фундаментальна соціально-філософська проблема вона ще не тільки не вирішена, але й достатньою мірою не поставлена. Насамперед мова йде про місце і роль вказаної проблеми в контексті “індивід-суспільство”. У науковій літературі ще не здійснено також ціннісний аналіз гуманістичних параметрів самореалізації особистості. Особливо ця проблема постає на сучасному етапі, що викликає нагальну необхідність її осмислення і обумовлює тему дисертаційного дослідження, його мету і завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проблеми потреб як спонукальної сили, інтересів як позиційної категорії, цінностей як мотиваційної сфери діяльності особистості пов’язано з держбюджетною тематикою “Київська філософська школа в українському державотворенні та культурі: друга половина ХХ ст.”, № держ. реєстрації 0100 U 003739, яка розроблялася Переяслав-Хмельницьким державним педагогічним університетом імені Григорія Сковороди і в дослідженні якої автор приймала участь.
Об‘єктом дослідження виступає творчо-діяльна сутність людини, спрямована на розвиток суспільства і утвердження в ньому особистості як найвищої цінності.
Предмет дослідження –гуманістичні параметри у системі самореалізації особистості.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розкриття гуманістичних засад творчо-діяльної особистості в процесі задоволення потреб, втілення інтересів та цінностей на шляху до стабілізаційного суспільства. Суть концепції полягає у тому, щоб означити гуманістичне поле реалізації особистістю своїх сутнісних можливостей. Потреби, інтереси та цінності є етапними моментами цілісного системного розуміння особистості у складному взаємозв’язку із соціумом. Сформульована мета передбачає визначення та реалізацію наступних завдань:
проаналізувати гуманістичні засади самореалізації особистості в історико-філософській традиції та трансформацію гуманістичної орієнтації потреб, інтересів та цінностей у світовій філософії сьогодення;
подати філософсько-методологічний аналіз понятійно-категоріальної сутності потреб, інтересів та цінностей особистості на основі єдності, взаємозв’язку та одночасного розрізнення розмаїтих історико-філософських обґрунтувань цінностей та потреб особистості;
проаналізувати потреби, інтереси та цінності як власний спонукальний мотив діяльності людини в структурах особистісних орієнтацій індивіда;
накреслити основні тенденції розвитку ціннісних орієнтацій особистості в умовах сучасного інформаційного суспільства;
визначити ствердження нових гуманістично-моральних орієнтирів діяльно-творчої особистості як ступінь досконалості її самореалізації.
Теоретичні та методологічні засади дисертації. Джерельну базу дослідження самореалізації особистості складає сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, соціально-психологічні, політологічні, а також міждисциплінарні теоретичні ресурси, присвячені гуманістичним параметрам самореалізації особистості та ролі потреб, інтересів і цінностей в системі самореалізації. Під час дослідження дисертантом проаналізовано філософську концепцію реалізації особистості, запропоновану теоретиками неофрейдизму: А.Маслоу, В.Франклом, Е.Фроммом, та К.Юнгом. У дисертаційному дослідженні використано загальнонаукові принципи історизму, системності, об’єктивності, розвитку, цінності у вивченні та узагальненні теоретичних джерел.
З метою визначення концептуального підходу до проблеми самореалізації особистості використано методи історико-філософського аналізу, синтезу і порівняння. Найважливішою методологічною основою дослідження став принцип гуманізму. Поряд з цим, методологічною опорою дисертаційного дослідження стали філософські концепції вітчизняних дослідників В.Андрущенка, Л.Губерського, А.Єрмоленка, О.Левицької, М.Михальченка, І.Надольного, В.Тарасенка.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у обґрунтуванні цілісної концепції гуманістичних параметрів самореалізації особистості, становлення її смисложиттєвих орієнтирів у контексті взаємовідносин “індивід-суспільство”. Теоретичне вирішення цієї концепції дає змогу сформулювати положення, які виносяться на захист:
самореалізація особистості – це діяльний принцип становлення особистості. В процесі самореалізації відбувається перехід від переважно зовнішньоорієнтованого до переважно внутрішньодетермінованого у своїй життєдіяльності індивіда, який цю життєдіяльність вибудовує в контексті власного особистісного розвитку і надає цьому процесу статусу смисложиттєвої цілі. Основними засадами самореалізації є індивідуальність та смисложиттєві орієнтири. Індивідуальність особистості є субстанційним принципом вказаного процесу, а сенс життя представляє світоглядні основи особистості;
завдяки потребам людина залежить як від оточуючого середовища, так і від субєктивно пережитого прагнення до їх задоволення. Потреби виступають основою інтересів людини, рушійною силою її діяльності та сприяють формуванню цінностей особистості;
інтереси та цінності в системі самореалізації особистості сприяють вибору та виміру її власної життєвої позиції, організації самозбереження, самозбагачення і саморозвитку протягом життя;
самореалізація особистості здійснюється в процесі вирішення суперечностей гуманістичної, діяльної, споживацької, чуттєвої, свідомої, та соціально-психологічної сутності людини. При цьому цінності та потреби є безпосередньою умовою поєднання власного досвіду людини та її особистісного буття з універсальністю життєвого світу людства. В результаті цього виникає реальність, котра передбачає як трансцедентну умову становлення людської суб'єктивності, так і певні конкретні форми самореалізації, котрі виступають у різних видах соціальної діяльності людей (поглядах, ідеях, ціннісних орієнтаціях і т. д.);
життєдіяльність особистості в сучасній Україні здійснюється в межах ряду контекстів, основним серед яких є відображення основних тенденцій сучасного суспільного розвитку. Наступний контекст пов’язаний з необхідністю фундаментальної трансформації соціально-економічної системи, політичного устрою держави, способу життя та світогляду українського суспільства на тлі цивілізаційних процесів. Пошуки українським народом соціокультурної ідентичності визначають третій контекст, що органічно поєднується з необхідністю вироблення засад самореалізації українського соціуму як самостійного суб’єкта історії.
Теоретичне та практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть слугувати теоретичною базою для наукових розробок у педагогічній, політичній, соціально-психологічній, етичній та ін. галузях гуманітарного знання. Основні положення, узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних програм та спеціальних курсів з циклу гуманітарних дисциплін.
Апробація дослідження. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи були апробовані на Всеукраїнських Х Сковородинських читаннях, що відбулися на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди 4-5 жовтня 2001 року; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (13-14 жовтня, м. Переяслав-Хмельницький, 2001 р.); Всеукраїнській студентській науковій конференції “Ціннісні виміри буття людини” (13-14 грудня 2001 року, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника); Міжнародній науково-практичній конференції “ХХ століття і Г.С.Сковорода (3-4 жовтня 2002 року на базі Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди).
Структура дисертаційного дослідження відображає його характер, мету, специфіку досліджуваних завдань, відповідно до яких складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких містить по три підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 173 с., з них список використаних джерел загальною кількістю 15 с., що включає 200 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується джерельна база та ступінь дослідженості проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формуються елементи наукової новизни положень, які виносяться на захист, окреслюється теоретичне та практичне значення роботи, а також дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.
Перший розділ - “Гуманістичні засади самореалізації особистості в історико-філософській традиції” - присвячений трьом основним завданням. Перше з них передбачає аналіз проблеми самореалізації особистості в класичній філософії. Друге – визначення гуманістичного спрямування потреб, інтересів та цінностей в сучасній світовій філософії. Третє – висвітлення гуманістичних засад самореалізації особистості в історії української філософії. Відповідно до цього побудовано і структуру розділу.
У підрозділі 1.1. “Становлення проблеми самореалізації особистості” проведено аналіз філософських поглядів на досліджувану проблему діячів, починаючи від періоду Античності і до кінця ХІХ ст. Показано, що представники гедоністичної теорії (Арістип, Епікур) єдиним критерієм цінності визначили власний людський досвід задоволення і щастя, що дало можливість гедоністичній етиці тривалий час залишатися під захистом прогресивних мислителів, які щиро зацікавлені у щасті людини. Також античним філософам належить думка про те, що лише у діяльності “свободної”, розумної і активної людини можливе досягнення щастя. Представники епохи Відродження підтримали античних філософів, але на їхню думку окрім гармонійної діяльності особистість ще повинна задля реалізації своєї природи не просто використовувати свої сили, але й перебувати у постійному розвиткові та пошуку. Активність і реалізація особистості пов’язується з її потребами та інтересами. У філософії Просвітництва та Нового часу упевнено звучить думка про те, що потреби є єдиними рушіями діяльності людини (Гельвецій), а інтерес – єдиний мотив людських дій та вчинків (Гольбах). Проводиться аналіз співвідношення інтереса й моральності І.Кантом, розділяється об’єктивна і суб’єктивна сторони природи людини, що пов’язані із об’єктивністю походження і природи самого інтереса. У даному підрозділі зазначається, що у традиції гуманістичної етики перебуває ідея, що наука про людину є основою встановлення норм і цінностей.
Підрозділ 1.2. – “Трансформація гуманістичної орієнтації потреб, інтересів та цінностей в сучасній світовій філософії” присвячений визначенню ролі потреб, інтересів та цінностей у прагненні людини до щастя представниками сучасної світової філософії.
Зазначається, що для постановки проблеми самореалізації важливим є трактування самої здатності людини до визначення абсолютних цінностей. Основою щастя людини Ф.Ніцше є воля, творчість, єдина ціль людства, здатність оцінювати. Філософський екзистенціалізм так звані “вічні” проблеми, що перебувають у резонансі з фундаментальними проблемами людського буття і зумовлені поглибленням протиріч “людина – природа”, “суспільство – людина”, “людина – людина” до яких належить і проблема самореалізації особистості, пов’язує із проблемами віри, гріха, відчаю, вибору, кризи... . Ці екзистенціальні проблеми буття людини у сучасному світі пов’язуються із проблемою відчуження, що коротко може бути сформульована так: не бути людиною і не бути самим собою. Людина, за К’єркегором, може стати сама собою, якщо звільниться від внутріособистісного розладу і наважиться на вибір “або-або” (вибір між естетичним чи етичним шляхом пошуку самої себе). Категорія можливості К’єркегора, на відміну від категорії існування, страху, турботи (за К.Ясперсом, М.Хайдеггером, Ж.Сартром) розкриває творчі сили людини, породжені бунтом і відчаєм. Цю ідею найбільш послідовно продовжує А.Камю. Х.ортега-і-Гассет прагнув довести суспільству, що людство не має бути масою. Жити, на його думку, це означає відчувати фатальний примус користуватися свободою, вирішувати, чим будемо у цьому світі.
Психоаналіз підтримує ідею, яку поділяють опоненти гедоністичної етики, що суб’єктивне переживання задоволення саме по собі є оманливим і недостатнім критерієм цінності. З.Фрейд вважав, що найбільш вражаючою особливістю людської поведінки є продемонстрована людиною глибина пристрастей і потягів. Але фрейдисти зайняли релятивістську позицію щодо цінностей, що мала негативний вплив на розвиток етичних теорій. Неофрейдисти (К.Юнг, Е.Фромм, А.Маслоу) психологію розглядали у тісному зв’язку з філософськими та моральними проблемами людини.
Також неофрейдистам належить думка про те, що пошук і реалізація людиною смислу свого життя – це вроджена мотиваційна тенденція, що притаманна усім людям і виступає основним рушієм поведінки й розвитку особистості. І навіть коли особистість діє під впливом інтересів і потреб, а її поведінка детермінована до цінностей чи матеріальних норм, то однак вона може дозволити собі не бути ними детермінованою (В.Франкл). За А.Маслоу основним принципом організації мотивації людини є ієрархія препотентності базових потреб. У якості головного динамічного закону, що приводить у рух цю ієрархію, він висуває принцип актуалізації потреб більш високих рівнів у міру задоволення потреб більш низьких рівнів. Але, отримавши задоволення, нехай навіть не повне, ці потреби відходять на задній план, поступаючись місцем потребам наступного рівня, і тепер уже ці, більш високі потреби домінують в організмі і керують поведінкою людини (людина прагне не до задоволення голоду чи спраги, а до захищеності та безпечності). Такий же принцип діє і у відношенні інших груп потреб – потреб у любові, у самоповазі і в самореалізації.
Підрозділ 1.3. – “Гуманістичний зріз процесу самореалізації особистості в українській філософії” є спробою проаналізувати філософські погляди українських мислителів на проблему пошуків людиною щастя в процесі її самореалізації від часів Київської Русі і до початку ХХ ст.
У даному підрозділі зазначено, що у філософії Київської Русі світоглядна орієнтація зміщується в духовний світ людини. Людина уявлялась як “вінець”, господар природи (І.Дамаскін). Такими поглядами формувалися і певні моральні норми, вимоги, цінності, орієнтації та ідеали. Саме важливість цієї сторони людського життя привела фактично до екзистенції усієї філософської думки того часу. Період XV – XVI ст. відзначено поширенням гуманістичних і протестантських ідей на Україні. Українські гуманісти епохи Відродження у своїх творах виносять на передній план реальне життя та людську особистість (П.Русин); моральними обов’язками людини вважають працю на благо суспільства та військову службу юнаків (С.Оріховський-Роксолан). Острозькі книжники особливого значення надавали самопізнанню в процесі становлення і розвитку людини.
У XVII ст. завдяки гуманістичним тенденціям людина постала і як творча активна натура, що перебудовує світ, і як неповторна самоцінна особистість, і як людська духовність, що прагне заглибитися у себе, осмислити і відчути своє “Я”. Представниками епохи Реформаційних ідей (серед яких особливу увагу приділено філософським поглядам І.Вишенського, І.Гізеля, К.Саковича та ін.) високо цінуються ідеали суспільної активності, подвижництва, а серед людських чеснот – заповзятливість, готовність робити вчинки на користь усьому суспільству. Людина визначалася сама творцем своєї долі і всього життєвого шляху.
Для людини Бароко Г.Сковорода щастя показує у праці, у життєвій гармонії з природою, у вдосконаленні душевному, в пізнанні Бога, у свободі, в любові до людей, у “сродній праці”. Початок ХІХ ст. приносить на Україну ідеї Романтизму, у якому найбільш яскраво і повно виявила себе “філософія серця”. Як і Г.Сковорода М.Гоголь називає душу “серцем”, яку пізнати можна тільки шляхом самопізнання та самоудосконалення, що можливе тільки у праці, найповніше розкриваючи здібності людини. Представники романтичного світогляду провідною ідеєю визначають ідею України (П.Куліш); відстоюють принципи рівності і дружби слов’янських народів (Т.Шевченко); мету філософії вбачають у визначенні місця, значення та відношення людини до світу (В.Карпов); також показано поняття “ідеї”, визнання і ствердження загальнолюдських цінностей, значення самоствердження народу (П.Юркевич, О.Гіляров, І.Франко), екзистенціальні мотиви (Л.Українка, М.Коцюбинський), конкордизм В.Винниченка.
Другий розділ – “Потреби, інтереси та цінності в контексті самореалізації особистості” присвячено визначенню:
основних категоріальних понять, що дозволяють розкрити досліджувану тему;
діяльно-творчої сутності особистості;
формування ціннісних орієнтацій особистості;
ствердженню нових гуманістично-моральних орієнтирів.
У підрозділі 2.1. – “Діяльно-творча сутність особистості (діалектика потреб, інтересів, цінностей)” – розкриваються зміст і значення основних категорій. Потреба” визначається як синтез та єдність залежності людини і від природного та соціального середовища, і від суб’єктивно пережитого прагнення до задоволення актуальних нужд. Підтримується позиція А.Маслоу усі потреби розподілити на базові та вищі, але відмовитися від їх каталогізації та упорядкування в окремі списки. Досліджується природа потреб та механізм керування ними через усвідомлення “ідеї” потреби та спонукальних мотивів до певних об’єктів, обставин діяльності (за Ю.Орловим). Подано визначення та механізм формування соціальних потреб через два підходи: природничо-науковий та філософський. Двоїстість природи – важлива риса соціальних потреб особистості, що зумовлює двояку роль цінностей як форму об’єктивного вираження останньої в бутті й діяльності носія і суб’єктивного прояву в його свідомості та психіці. Соціальною називається потреба, в основі якої лежить суспільна необхідність, що реалізується через особливу життєву ситуацію суб’єкта. Споживацькі властивості і можливості особистості визначаються як спосіб присвоєння межі використання життєдіяльності, актуалізовані об’єктивними та суб’єктивними властивостями, положенням у суспільстві, способом життя, рівнем розвитку. Найчастіше у науковій літературі розрізняють матеріальні, соціальні і духовні потреби. У роботі матеріальні потреби визначаються не лише як фізіологічні потреби особистості, але і як потреби в матеріальних благах; духовні – як потреби духовного освоєння світу у творчості та естетичному відношенні до дійсності. Визначено функції потреб в структурі особистості: спонукальну, пізнавальну, оцінюючу (за Т.Захаровою), комунікативну.
Показано, що потреби є основою інтересів людини, рушійною силою діяльності, поведінки та вчинків людей. Сучасну концепцію особистісного інтересу запропоновано розглядати як суміш кальвіністичної та лютерівської – з одного боку, і концепції прогресивних мислителів – з іншого. Інтереси тісно пов’язуються з потребами і виступають особливого роду суспільними відносинами, що не існують самі по собі (поза особами та соціальними групами, що є їх носіями). За допомогою визначення суспільства розкриваються суспільні інтереси. Розкрито зміст і значення політичних інтересів, що тісно пов’язані із способом функціонування вищих органів влади у суспільстві. В порівнянні з потребами інтереси виступають безпосередньою причиною масових дій.
Потреби та інтереси – основа формування цінностей. Сьогодні у соціальній філософії простежуються дві визначені позиції щодо проблеми цінностей. Перша визначає цінності як об’єктивні властивості речей, закладені у їх особистій природі; друга обмежує сферу цінностей виключно суспільною свідомістю. З позиції другої точки зору цінність виступає певним родом людської думки. Але цінність суспільні науки цікавить насамперед у якості регулятора соціальної поведінки, і виникає вона (цінність) лише тоді, коли предмет реально притягує до себе людину, визначає цілі її діяльності, підштовхує її до певних дій. А це означає, що визначення цінності потребує введення у дефініцію такої ознаки, як суб’єктивне визнання предмету цінністю, цього опанування ціннісною свідомістю. Запропоновано серед кількох варіантів визначення цінності зупинитися на утвердженні цінностей як категорій взаємодії суб’єкта та об’єкта, оскільки людина встановлює з природним середовищем суб’єктивні відношення, які в поєднанні з практичними і пізнавальними мають також ціннісний аспект. Ціннісні орієнтації особистості розглядаються у роботі як елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, сформовані та закріплені життєвим досвідом індивіда в процесі соціалізації та соціалізації адаптації, що обмежують значиме (істотне для даної людини) від незначимого, (неістотного) через (не)сприйняття особистістю певних цінностей, що усвідомлюються в якості рамки (горизонту) можливих значень і основоположних цілей життя, а також ті, що визначають прийнятні засоби їх реалізації.
Підкреслено, що для людини цінності є об’єктами її інтересів, її свідомості, що виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній діяльності, де явищам дається оцінка, схвальна чи осудна, вимагаючи їх виконання чи усунення. Цінності слугують мироутворюючим фактором, приймають участь у визначенні цілей і засобів, що відповідають тим чи іншим цінностям; виступають основою прийняття рішень, вносять стійкість у поведінку особистості і суспільне життя. Вони є джерелом норм, опосередковані правом і включені в ціннісно-нормативну систему молодої особи, практична поведінка якої залежить від того, якій системі вона надає перевагу і яке місце займає та чи інша цінність у цій ієрархічній системі.
Підрозділ 2.2. – “Потреби й інтереси як підстава ціннісної орієнтації особистості” дає можливість дослідити й розкрити процес формування ціннісних орієнтацій особистості.
Автор потреби розглядає як об’єктивну необхідність дотримання нормальної життєдіяльності людини в оточуючому її середовищі. Постійно відчуваючи завдяки потребам тісний взаємозв’язок, невіддільність від світу, людина найчастіше виражає його у формі вимог до оточуючої дійсності. Залежно від того, як відображаються потреби людини, а потім задовольняються їх вимоги до оточуючого середовища, у неї формуються індивідуальні якості, притаманні тільки її особливості взаємостосунків з людьми і природою. Проблему усвідомлення, прояву потреб, як і проблему виникнення їх у житті кожної людини, тісно пов’язано з таким феноменом, як творчість. Таким чином для дорослої людини вже недостатньо усвідомити об’єктивну необхідність як свою потребу – вона повинна активно перетворювати себе й оточення в ім’я прогресу. Відповідно актуалізується завдання формування розумних потреб у членів суспільства. Розумні – це такі потреби, які сформувалися за мірками самої людини як розумного, свідомого, суспільного індивіда, для якого характерні гармонія між власними і суспільними інтересами, всесторонність розвитку його самого, як особистості. Проблема розумних потреб є і проблемою міри та гармонії в розвитку матеріальних і духовних начал у свідомості і життєдіяльності людей. Особлива ж цінність духовних потреб полягає у тому, що вони завжди вимагають нового. Началом, завдяки якому людина не може здійснити поганий вчинок, є глибокі моральні переконання, внутрішнє начало, що виходить від самої особистості і є сплавом виховання та свідомої роботи думки самої людини. Завдяки потребам та інтересам матеріальні відносини переходять в ідеологічні, і навпаки, суспільна свідомість, ідеї та цінності перетворюються в реальні дії людей, що змінюють структуру їх суспільних відносин і зв’язків. Система цінностей за А.Здравомисловим у широкому значенні – це внутрішній стержень культури, ланка, що об’єднує усі галузі духовного виробництва усіх форм суспільної свідомості. Тобто цінність виступає узагальнюючим поняттям для ідеї чи ідеалу, певною моральною нормою.
У даному підрозділі підкреслено, що ціннісна система людини, яка прагне до самореалізації, представлена здебільшого цінностями, що безпосередньо відображають її характер, оскільки не може бути двох ідентичних “Я”. Інтерес визначено як позицію суб’єкта по відношенню до людей, суспільства, яку він утверджує у своїх діях, і виявляється на всіх рівнях активності суб’єкта (у мріях, планах, практичних діях), в усіх сферах її особистого життя, в науці, мистецтві, спорті, грі.
Таким чином підходимо до висновку, що цінності виростають із об’єктивних потреб людини, які формуються усвідомлено і трансформуються в інтереси лише за умови задоволення базових і фізіологічних потреб (за А.Маслоу). Важливою детермінантою формування цінностей виступають типи характеру і темпераменту особистості, відповідно до яких Е.Фромм усі орієнтації розподіляє на плідні (реалізацію людиною наявних у ній можливостей, використання власних сил) та неплідні (рецептивну, здирницьку, ринкову). Усі риси характеру Ю.Орлов поділяє на спадкові (над проявом яких людина не владна) і риси, які можна змінити завдяки тренуванням, відповідно до чого вводить поняття систем “людина звички”, “людина волі”, “людина моральності”. “Людина звички” не бажає робити необхідне, але в житті ми знаходимо у собі риси, які свідчать про здатність активно впливати на таку “механічну людину звички”.
У підрозділі 2.3. – “Ствердження нових гуманістично-моральних орієнтирів діяльно-творчої особистості як ступінь досконалості її самореалізації” – самореалізацію визначено як такий соціальний процес, що триває протягом усього свідомого життя особистості, хоча він і є суто індивідуальним. Але самореалізацією може називатися і єдиний “пік” усього життя, якщо в ньому найповніше розкриваються результати самоактуалізації людини.
Відзначено, що демократичним можна назвати тільки те суспільство, у якому самоствердження людини в будь-якій громадській чи державній структурі буде результатом її успішної самореалізації. А запорукою такого успіху можуть бути сформовані інтересами та потребами ціннісні орієнтири особистості. Показовим є той факт, що взаємозв’язок природної основи індивіда і його особистісного розвитку розуміли задовго до того, як він став явним завдяки найновішим досягненням науки. Підтвердження цьому – твори М.Вебера, В.Вернадського, Ф.Ніцше, К.Ясперса, З.Фрейда, А.Адлера, та багатьох ін. Ціль – головний механізм елементу буття цілісної особистості. Індивідуальність – це основна системостворювальна ознака особистості, відображення соціального суб’єкта в єдності загального, особливого та індивідуально неповторного. В процесі життєдіяльності індивід прагне адекватного, повного розкриття надбаних сутнісних сил, самореалізації власної індивідуальності. Сутність людини не співпадає з її наявним буттям, вона завжди є розвитком, подоланням теперішнього і побудовою майбутнього у відповідності з метою, планами, проектами, активною діяльністю її свідомості. Саме свідомість – важлива, сутнісна сила людини, яка не тільки відображає, але й творить світ.
Діяльність, спрямовану на самореалізацію, можна умовно поділити на внутрішню і зовнішню. Це своєрідний внутрішній психологічний процес, у якому людина має навчитися вивільняти придушене, пізнавати особисте "Я", прислухатися до голосу імпульсу, розкривати свою величезну природу, досягати розуміння, осягати істину, в цьому і полягає, на думку Маслоу процес самореалізації.
Сьогодні Україна утверджується як демократична держава. Найвищою метою розвитку нашого суспільства є людина. Адже при формуванні гуманного, демократичного суспільства зникає відчуження людини від власності, від влади, від створених нею матеріальних і духовних цінностей. Особистість залучається до активної суспільної діяльності.
Національна ідея повинна сприяти формуванню демократичного мислення. Але для цього сама національна ідея потребує розвитку та оновлення. Саме національні цінності, які визначають національну ідею, здійснюють значний вплив на моральний розвиток особистості. Ціннісні орієнтири морально сформованої особистості допомагають їй самостверджуватись як активному громадянину своєї держави, впливати на історичний хід подій, здійснювати нові наукові пошуки та відкриття, підвищуючи таким чином світове значення своєї держави. ТІльки особлива ієрархія ціннісних пріоритетів може бути суттю й фундаментом національної ідеї. У новому українському суспільстві людина має посідати чільне місце, а держава може і повинна створювати усі умови для задоволення вищих потреб людини через реалізацію її інтересів та через прояв її особистісної позиції у даному суспільстві.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснюється соціально-філософська концептуалізація проблеми самореалізації особистості шляхом її творчої діяльності. В результаті проведеного дослідження дисертант доходить наступних висновків.
1. В міру розвитку нашого суспільства, ускладнення його структури і поставлених абсолютно нових завдань по становленню державності, входженню у світовий ринок, відродженню духовності питання, пов'язані з такими категоріями, як "особистість", "самореалізація", "інтереси особистості", "соціокультурні орієнтації", "самоутвердження" складають "гарячу точку" теоретичної думки народжуваної суверенної держави.
З організацією соціуму людина вийшла на новий рівень досконалості, потрапила в нову площину існування. Вона почала домінувати над світом природи, використовувати в повній мірі її енергетичні джерела, її сировинну базу. Пройшло декілька тисячоліть, і людина прямо на очах історії змінила образ планети, трансформувавши біосферу в сферу активності розуму – ноосферу.
Виявлення особистісних характеристик діяльності людини, визначення реального місця її життєдіяльності в історичному процесі тісно пов’язано з формуванням дійсно гармонійно розвинутої людини, що завжди має співвідноситись із загальнолюдським духовним досвідом, який концентрується в таких історично сформованих сферах духовної діяльності як філософія, наука, культура, мораль, мистецтво і т. п.
2. Самореалізація особистості на основі дослідження цінностей, інтересів та потреб переконливо свідчить про необхідність вивчення основних закономірностей суб’єктивності особистості, проблем удосконалення, активності людини, процесу самореалізації як внутрішньої мети та критерію розвитку особистості.
Тому проблема цінності постає скоріше як безумовно актуальна: вона охоплює сферу внутрішнього духовного життя кожної особистості і, разом з тим, вимагає розв’язання у загальній суспільно-легітимованій формі, оскільки зосереджує у собі не тільки силу усіх невирішених людством питань, що воно звертає в першу чергу до себе, але й несе конкретно-історичний тягар, утворений наслідками від спроб радикально вирішити цю проблему.
3. В сучасній ситуації формування загальної ціннісної парадигми визначається дією двох факторів. З одного боку
