ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Яковлєв Олександр Анатолійович
УДК 349.22
РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ
З ІНІЦІАТИВИ ТРЕТІХ ОСІБ,
ЯКІ НЕ Є СТОРОНОЮ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ
Спеціальність 12. 00. 05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
ХАРКІВ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України (м. Харків).
Науковий керівник – кандидат юридичних наук, професор, Жигалкін Павло Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права, член-кореспондент Академії правових наук.
Офіційні опоненти:
– доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, Інститут економіки і права Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін;
– кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович, Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, начальник кафедри трудового, екологічного та аграрного права;
Провідна установа – Одеська національна юридична академія, кафедра трудового права та права соціального забезпечення, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.
Захист відбудеться “17” грудня 2003 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 086. 03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
Автореферат розіслано “15” грудня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. У правовому механізмі захисту трудових прав та інтересів найманих працівників, інших учасників соціально-трудових відносин значну роль відіграють деякі органи (особи), наділені повноваженнями ініціювати розірвання трудових договорів (контрактів). В науковій літературі з трудового права (Александров М.Г., Зайкін О.Д., Лівшиць Р.З., Прокопенко В.І. та інші) такі суб’єкти отримали назву „треті особи”. Традиційно до них відносять військові комісаріати, суди загальної юрисдикції, профспілкові органи, товариські суди, батьків або законних представників неповнолітнього.
Сучасний стан розвитку соціально трудових відносин в умовах переходу держави до ринкової економіки викликав появу нових суб’єктів, які мають можливість впливати на долю трудових правовідносин між роботодавцем та певними категоріями працівників. До них належать: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка може ініціювати звільнення керівників фондових бірж; керуючий санацією або ліквідатор при здійсненні процедури банкрутства підприємства; службові особи органів державного нагляду за охороною праці у разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці; Вища рада юстиції; колегіальні органи громадського самоврядування тощо.
Актуальність теми дослідження обумовлена також тим, що проблема розірвання трудових договорів за ініціативою третіх осіб торкається значної кількості працюючих. Треті особи, вимагаючи розірвання трудових договорів, мають певну юридичну зацікавленість, що є підставою для пред’явлення вимоги про розірвання трудових договорів. Однак, в літературі відсутні публікації, у яких ці питання піддавались би ґрунтовному та всебічному науковому дослідженню. Що стосується порядку розірвання трудових договорів на підставі статті 37 та пункту статті 36 КЗпП України, то з цих питань взагалі відсутні будь-які дослідження.
В умовах роздержавлення профспілок докорінно змінюється їх статус. Профспілки перебувають на шляху переходу від організаційного монізму до плюралізму, який проявляється у створенні різних профспілок – солідарних, незалежних, вільних. Порядок та умови застосування статті 45 КЗпП України та статті Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” законодавство чітко не визначає. У практиці правозастосування виникають значні труднощі, що призводять до виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцями та профспілками, а також між різними профспілками на одному підприємстві, в установі, організації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з комплексною цільовою програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001 – 2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета й задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні суб’єктів, яким надано право порушувати питання про звільнення або вимагати розірвання трудових договорів з працівниками, умов реалізації їх повноважень, наслідків розірвання трудових договорів та гарантій звільненим особам, а також у розробці пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства.
Для досягнення вказаної мети ставилися такі основні задачі:
- дослідити правову природу третіх осіб у трудовому праві, які наділені правом вимагати припинення трудових правовідносин;
- обґрунтувати необхідність надання третім особам права вимагати або порушувати питання про розірвання трудових договорів з окремими категоріями працівників;
- визначити критерії класифікації суб’єктів, наділених правом вимагати або ініціювати розірвання трудових договорів з окремими категоріями працівників;
- окреслити коло осіб, стосовно яких можливо розірвання трудового договору за ініціативою третіх осіб;
- вирішити питання про необхідність збереження за профспілками права вимагати розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками підприємства, установи, організації;
- виявити, проаналізувати підстави для застосування профспілками права вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації;
- дослідити умови застосування профспілками цього права за наявності кількох профспілок, діючих на підприємстві;
- розробити пропозиції щодо розширення кола осіб, звільнення яких можливе на підставі постанови суду про направлення на примусове лікування.
Об’єктом дослідження є трудові правовідносини, що можуть бути припинені за ініціативою осіб, які не є суб’єктами трудового договору.
Предметом дослідження є повноваження громадських організацій, державних органів та інших осіб щодо розірвання трудових правовідносин, а також практика, пов’язана з реалізацією цих повноважень.
Методи дослідження. При написанні дисертації використовувалися базові науково-теоретичні положення теорії держави та права, а також ідеї та концепції, розроблені у науці трудового права. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод. У роботі використано також такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий. Повноваження профспілок висвітлювались з позиції історизму та з використанням порівняльно-правового методу дослідження. Логіко-юридичний метод використовувався у процесі формування пропозицій по внесенню змін до КЗпП України та інших нормативно-правових актів. Системний метод застосовувався при визначенні кола суб’єктів, наділених правом ініціювати розірвання трудових договорів. Дисертантом застосовувався соціологічний метод, особливо при узагальненні практики розірвання трудових договорів (контрактів) за підставами, передбаченими статтею 45 КЗпП України.
Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, науки трудового права, інших галузей юридичної науки України та інших країн, узагальнень судової практики.
Теоретичну базу дослідження становлять праці таких вчених, як М.Г.Александров, М.Й.Бару, М.І.Бажанов, Н.Б.Болотіна, Л.Ю.Бугров, А.З.Георгіца, В.А.Глозман, Е.О.Голованова, В.Я.Гоц, Г.С.Гончарова, В.В.Жернаков, П.І.Жигалкін, О.Д.Зайкін, І.Я.Кисе-льов, Р.І.Кондратьєв, О.М.Курєнной, Р.З.Лівшиць, Л.С.МалококінЙ.Е.Маміофа, Ю.П.Орловський, А.Ю.Пашерстник, П.Д.Пилипенко, В.І.Прокопенко, О.І.Процевський, В.О.Процевський, В.Г.Ротань, Л.О.Сироватська, О.В.Смирнов, С.І.Сприндіс, В.М.Толкунова, В.І.Тютюгін, Г.І.Чанишева, Б.І.Черенков.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота являє собою перше в українській правовій науці комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з розірванням трудових договорів (контрактів) за ініціативою третіх осіб.
Відповідно до одержаних результатів дослідження на розгляд виносяться такі науково-теоретичні висновки і положення:
- вперше визначено, що участь третіх осіб у розірванні трудових договорів (контрактів) є додатковим засобом захисту трудових прав та інтересів найманих працівників;
- вперше обґрунтовано можливість застосування статті 45 КЗпП України до голів правлінь акціонерних товариств з боку профспілок, за умови порушення ними законодавства про працю, про профспілки, про охорону праці, про колективний договір тощо;
- дістало подальшого розвитку опрацювання правового механізму застосування права профспілок вимагати розірвання трудового договору (контракту), особливо в умовах їх плюралізму;
- вперше запропоновано Держнаглядохоронпраці наділити правом вимагати розірвання контрактів з керівниками підприємств за умови одноразового грубого порушення норм з охорони праці та внести необхідних змін до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності;
- запропоновано доповнити статтю 37 КЗпП України новим положенням про можливість припинення трудових відносин з особами, направленими на примусове лікування до лікувально-профілактичних установ і до інших спеціалізованих лікувальних закладів, а не лише до лікувально-трудових профілакторіїв;
- сформульовані нові пропозиції про внесення змін до статті 7 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, відповідно до яких до складу керівних органів профспілки, членами якої є наймані працівники, не можуть бути обраними не лише керівники підприємств, а й їх заступники;
- вперше запропоновано надавати вихідну допомогу працівникам у разі повторного призову або вступу на військову службу, в тому числі за контрактом;
- надане нове обґрунтування для висновку про те, що виробнича бригада є суб’єктом трудового права, вимога з боку бригади про виведення працівників з її складу є обов’язковою для роботодавця;
- запропоновано відновити роботу товариських судів, яким надано право порушувати питання про звільнення деяких категорій працівників;
- доведено необхідність збереження у новому Трудовому кодексі України положень, які містяться у статті 199 КЗпП України щодо права батьків або інших осіб ініціювати розірвання трудових договорів з неповнолітніми особами, якщо трудовий договір завдає шкоди їх здоров’ю та інтересам.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють підвищенню рівня охорони трудових прав найманих працівників, поглибленому розумінню повноважень профспілок у механізмі представництва та правового захисту працівників, зміцненню законності у трудових правовідносинах. Деякі пропозиції, сформульовані автором, можуть бути враховані у процесі нормотворчої діяльності при розробці нового Трудового кодексу України, а також при прийнятті інших нормативно-правових актів.
Крім того, висновки дисертаційного дослідження можуть застосовуватися у навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Трудове право України”, коментарів до законодавства України про працю.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконане та обговорене на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Деякі аспекти та теоретичні висновки проведеного дослідження доповідались автором на наукових конференціях молодих вчених та аспірантів, що відбувались: в Одеській національній юридичній академії (м. Одеса, 2001р.), в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого “Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (м. Харків, 2002р.), у Київському інституті внутрішніх справ “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 2003 р.). Теоретичні висновки використовуються в процесі викладання навчального курсу “Трудове право України”, зокрема при проведенні практичних занять за темами “Предмет трудового права”, “Трудовий договір”, “Індивідуальні трудові спори” та ін.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у чотирьох наукових статях та двох тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (220 найменувань). Загальний обсяг дисертації 188 сторінок, із яких основного тексту – 167 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається об’єкт, предмет та мета дослідження, розкривається методологія, сутність і ступінь наукової розробки проблеми, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації результатів дослідження.
Перший розділ “Загальна характеристика третіх осіб, наділених правом порушення питання про розірвання трудового договору” складається з двох підрозділів і присвячується виявленню об’єктивних та суб’єктивних факторів, що зумовлюють право третіх осіб вимагати розірвання трудових договорів, визначенню кола цих органів та осіб, поняттю „третіх осіб” у трудовому праві, цілей і завдань, які на них покладаються.
У підрозділі 1.1. „Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що зумовлюють право третіх осіб вимагати розірвання трудових договорів”, визначено правову природу третіх осіб у трудовому праві, проведено їх порівняльний аналіз з правовим статусом третіх осіб у цивільному процесі. Погоджуючись з думкою Р.З Лівшиця і Б.М. Чубайса, автор вважає, що треті особи у трудовому праві – це певні державні і громадські органи, у діях яких проявляється державний, суспільний інтерес. Кожен з них, вимагаючи розірвання трудових договорів, переслідує різні цілі, у тому числі захист трудових прав найманих працівників, укріплення обороноздатності держави, боротьбу із злочинністю, профілактику правопорушень у трудових колективах, захист прав неповнолітніх працівників тощо. До об’єктивних факторів, що зумовлюють право зазначених осіб, належать: поширення порушень трудових прав і інтересів найманих працівників, об’єктивно існуючі протиріччя в економічних інтересах працівника і роботодавця, а до суб’єктивних – юридична зацікавленість третіх осіб у забезпеченні охорони трудових прав та усунення порушень, яких припускаються роботодавці у застосуванні законодавства про працю. Звільнення працівників за ініціативою третіх осіб – не самоціль; головну спрямованість цих дій автор вбачає в тому, щоб ліквідувати порушення законодавства про працю, запобігти травматизму, нещасним випадкам, виховати дбайливе ставлення керівників до потреб працівників. Поділяючи думку В.В.Жернакова, дисертант зазначає, що треті особи і органи сприяють правовому захисту слабшої сторони у трудових правовідносинах – працівника.
У підрозділі 1.2. „Органи та особи, які наділені правом вимагати або ініціювати питання про розірвання трудового договору” окреслено коло суб’єктів, до яких належать як державні, так і громадські органи. До державних органів, що мають право вимагати розірвання трудового договору належать: військові комісаріати, які здійснюють призов громадян на військову або невійськову (альтернативну) службу, судові органи загальної юрисдикції, службові особи органів державного нагляду за охороною праці у разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка може ініціювати звільнення керівників фондових бірж. До громадських органів відносяться професійні спілки, товариські суди, виробничі бригади, колегіальні органи громадського самоврядування. В умовах ринкових перетворень право розірвання трудових договорів з працівниками набувають й нові суб’єкти: комісії по цінних паперах та фондовому ринку, керуючий санацією або ліквідатор при здійсненні процедури банкрутства підприємства. Проаналізовані повноваження Вищої ради юстиції у звільненні з посад суддів. Дисертант поділяє думку В.В.Долежана та А.З.Георгіци, що Вища рада юстиції не є центральним органом виконавчої влади і не є державною структурою. За своєю правовою природою вона тяжіє до органів суддівського самоврядування. Здійснено класифікацію третіх осіб у трудовому праві за певними ознаками.
Наведені автором висновки сприятимуть активізації третіх осіб у розірванні трудових договорів з метою охорони прав громадян
Другий розділ “Розірвання трудового договору з ініціативи громадських організацій та представницьких органів працівників” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню повноважень профспілкових організацій щодо розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками підприємств, установ, організацій, підстав та умов звільнення працівників з ініціативи виробничих бригад та неповнолітніх на вимогу батьків або осіб, які їх замінюють.
У підрозділі 2.1. „Повноваження профспілкових організацій у розірванні трудових договорів (контрактів) з керівниками підприємств, установ, організацій” досліджується сутність цих повноважень, як однієї з форм реалізації захисної функції профспілок. Доведено, що у зв’язку з прийняттям Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” розширено коло суб’єктів з числа профспілкових органів, яким надано право вимагати звільнення з роботи керівників за порушення прав працюючих та законодавства про профспілки. Відтепер цим правом мають користуватися не лише виборні органи первинних профспілкових організацій, а й вищі за статусом профспілкові органи, їх об’єднання. Виявлено основні порушення трудового законодавства з боку керівників, за наявності яких профспілки пред’являють вимогу про їх звільнення. Визначаючи порядок пред’явлення вимоги про звільнення керівника на підставі статті 45 КЗпП України за умов існування на підприємстві, установі, організації декількох профспілок, автор пропонує використовувати для цього механізм створення спільного представницького органу, передбачений Законом України „Про колективні договори і угоди”.
У роботі уточнюється коло осіб, щодо яких можливе розірвання трудового договору на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації. Для цього визначено поняття керівника підприємства, установи, організації і запропоновано поширити порядок звільнення, передбачений статтею 45 КЗпП на заступників керівника, як осіб, інтегрованих у структуру управління підприємством.
Автор вважає за доцільне передбачити у новому Трудовому кодексі України норму, аналогічну за змістом статті 45 КЗпП, і пропонує її редакцію.
У підрозділі 2.2. „Підстави та умови розірвання трудового договору з ініціативи виробничих бригад та представницьких органів працівників” досліджено право виробничої бригади на виведення з її складу працівників за наявності підстав, передбачених законодавством. Ця вимога бригади, на думку здобувача, має бути обґрунтованою.
Вихідним положенням дослідження умов формування колективу бригади є визнання її не лише формою організації праці, а і суб’єктом трудового права, який характеризується організаційною структурованістю, певною єдністю інтересів та можливістю їх відстоювати.
Важливим елементом статусу бригади є право її колективу вимагати виведення зі складу бригади працівників за наявності підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. У статті 2526 КЗпП України вживається термін „вимагати”, а це означає, що за наявності вказаних підстав роботодавець зобов’язаний виключити працівника зі складу бригади, що зовсім не призводить до обов’язкового звільнення працівника з роботи. Роботодавець при обґрунтованості вимог колективу бригади повинен вивести працівника з неї та запропонувати йому роботу в складі іншої бригади або з індивідуальною організацією праці. Направлення працівника до складу іншої виробничої бригади слід розглядати як зміну істотних умов праці (а не переведення), тому що у працівника зберігається можливість працювати за своєю професією, спеціальністю, кваліфікацією.
Дисертантом зроблено висновок про необхідність відновлення роботи громадських формувань, зокрема, народних дружин, громадських пунктів охорони порядку, товариських судів, рад профілактики. Проаналізовано права товариських судів порушувати перед керівником підприємства, установи, організації питання про звільнення у відповідності до чинного законодавства працівника, який виконує виховні функції або роботу, пов’язану з безпосереднім обслуговуванням грошових або товарних цінностей, за умови, якщо товариський суд з урахуванням характеру проступків визнає неможливим довірити йому цю роботу у подальшому. Наголошується на необхідності відновлення роботи товариських судів.
Автор вважає, що реалізація цих пропозицій буде сприяти забезпеченню законності у трудових правовідносинах та розширенню прав колегіальних органів громадського самоврядування.
У підрозділі 2.3. „Розірвання трудового договору з неповнолітніми на вимогу батьків або осіб, які їх замінюють” розглянуто умови та підстави розірвання трудового договору з неповнолітніми працівниками з ініціативи батьків, усиновителів, піклувальників, а також державних органів та службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Доцільність звільнення обґрунтовується необхідністю захисту інтересів підлітків, який покладається саме на близьких та зацікавлених людей, державні органи. Зроблено висновок про необхідність збереження статті 199 КЗпП у розділі „Праця молоді”, тому що вона є додатковою гарантією по створенню для молоді безпечних і здорових умов праці. Зазначені пропозиції можуть бути враховані в процесі підготовки нового Трудового кодексу.
Розділ третій “Розірвання трудового договору з ініціативи державних органів” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються порядок розірвання трудових відносин у разі призову або вступу працівника на військову чи невійськову (альтернативну) службу; розірвання трудового договору на підставі вироку суду та постанови суду про направлення на примусове лікування; з ініціативи службових осіб органів державного нагляду за охороною праці.
У підрозділі 3.1. „Порядок розірвання трудових договорів у разі призову чи вступу працівника на військову або невійськову (альтернативну) службу” досліджуються підстави та порядок такого звільнення. Автором визначається необхідність посилення правового захисту працівників, які призиваються на військову або направляються на невійськову (альтернативну) службу для виконання загального військового обов’язку, або за власним бажанням, на підставі контракту, вступають до військових формувань. Зроблено висновок про те, що працівникові, який вже одержував на підприємстві вихідну допомогу під час його звільнення у зв’язку з призовом на військову службу, підприємство зобов’язане виплатити її, в розмірі не меншому за двомісячний середній заробіток, і при звільненні у зв’язку з повторним вступом на військову службу за контрактом. Виплачена працівникові допомога під час його першого звільнення у зв’язку з призовом на військову службу не враховується. Наголошується на необхідності посилення захисту трудових прав і інтересів громадян, які звільняються з військової служби протягом тримісячного строку з моменту призову або вступу, шляхом їх обов’язкового працевлаштування на попередньому місці роботи. Розроблено пропозиції щодо внесення змін до Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Дисертантом запропоновано в майбутньому відмовитися від зазначеної підстави розірвання трудового договору та передбачити норму про призупинення трудових відносин з працівниками у випадку призову або вступу їх на військову чи невійськову (альтернативну) службу на період її проходження.
Підрозділ 3.2. „Розірвання трудового договору на підставі вироку суду” присвячено дослідженню умов розірвання трудового договору при набранні законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи. Автор дійшов висновку, що підставою для звільнення працівника є лише набрання законної сили вироку суду, а не запобіжні заходи (утримання під вартою), які можуть бути застосовані до особи в ході розслідування кримінальної справи.
Проведено правовий аналіз підстав застосування такого виду покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Зазначене покарання покликане нейтралізувати злочинну діяльність засудженого шляхом виключення можливості зловживання посадою або діяльністю. Застосування цього покарання обумовлюється необхідністю попередження рецидиву з боку осіб, злочини яких були пов'язані з їх посадовим становищем або професійною діяльністю. Воно розраховане на майбутнє, тобто на те, що засуджений протягом визначеного часу через судову заборону буде позбавлений можливості опинитися в умовах своєї колишньої роботи, що сприяли його протиправній діяльності і полегшили вчинення злочину. Дисертант вважає, що суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, відповідно до Державного класифікатора професій, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він не має.
Погоджуючись з думкою В.І. Тютюгіна, дисертант вбачає у позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю деяку специфіку, відмінності від інших покарань. Воно переслідує мету спеціальної превенції. Зроблено висновок про те, що пункт 7 статті 36 КЗпП України може бути застосований до керівників підприємств, установ, організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів, державних службовців, а також до матеріально відповідальних осіб. За загальним правилом ці особи виконують організаційно-розпорядчі функції або розпоряджаються матеріальними цінностями.
Досліджуються проблеми, пов’язані із виконанням відповідного покарання на практиці, умови, які перешкоджають належному контролю з боку державних органів за ходом його виконання, та зроблено висновок про необхідність покладення обов’язку контролю за працею засуджених осіб на Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю.
У підрозділі 3.3. „Розірвання трудового договору на підставі постанови суду про направлення на примусове лікування” досліджуються правові засади звільнення працівників за статтею 37 КЗпП України. Метою такої постанови суду є не стільки ізоляція осіб, які страждають алкогольною залежністю, скільки поновлення і розвиток у них трудових навичок, лікування і вироблення установки на тверезий спосіб життя. Визначено коло осіб та органів, за клопотанням яких судом порушується справа про направлення осіб, визнаних хворими на наркоманію, на лікування у спеціалізовані лікувальні установи органів охорони здоров’я, а неповнолітніх, що досягли 16-річного віку, – у спеціалізовані лікувально-виховні установи. Зроблено висновок про доцільність розширення кола суб’єктів, яких за постановою суду можливо звільняти при направленні на примусове лікування. Внесено пропозицію про доповнення статті 37 КЗпП положенням, яке надає можливість припиняти трудові відносини не лише за наявності постанови про направлення на примусове лікування до лікувально-трудового профілакторію, а й до інших спеціалізованих лікувальних закладів, наприклад, до психіатричної лікарні для застосування примусових заходів медичного характеру.
Підрозділ 3.4. „Розірвання трудового договору з ініціативи службових осіб органів державного нагляду за охороною праці” присвячений аналізу повноважень Держнаглядохоронпраці та його територіальних органів щодо можливості розірвання на їх вимогу контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій у разі порушень вимог законодавства з питань охорони праці. З врахуванням складної ситуації, яка склалась у цій сфері, внесено пропозицію про можливість розривати контракти з посадовими особами навіть за наявності одноразового грубого порушення норм з охорони праці. Аналізується ситуація з охорони праці на підприємствах недержавного сектору, на яких роботодавець нікому не підпорядковується.
З врахуванням Указу Президента України від 3 серпня 1999 року, яким схвалені „Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” пропонується встановити норму, відповідно до якої ті органи, які здійснюють державний контроль за охороною праці, повинні бути наділені правом порушувати питання про ліквідацію підприємства у разі допущення на ньому виробничих травм. Таким органом має бути Державний комітет України з нагляду за охороною праці.
Висновки. У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у виявленні об’єктивних та суб’єктивних факторів та передумов участі третіх осіб у розірванні трудового договору з певними категоріями працівників. Сформульовані пропозиції, що можуть бути враховані при розробці нового Трудового кодексу.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
1. Сформульовано поняття третіх осіб в трудовому праві та визначено відмінності від третіх осіб у цивільному процесі. Окреслено їх коло, цілі та завдання, яких вони намагаються досягти, виступаючи з ініціативою припинення трудових відносин. Мета цих дій полягає як у захисті трудових прав і соціальних інтересів громадян з одного боку, так і інтересів держави, суспільства – з іншого.
2. Обґрунтовано необхідність наділення певних органів та осіб правом вимагати розірвання трудових договорів з метою виконання захисних функцій, адже праця є головною сферою визнання, реалізації і захисту основних прав людини і громадянина.
3. Доведено необхідність збереження за профспілками права вимагати розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками підприємств, установ, організацій, в умовах поширення з боку роботодавців порушення трудових прав та інтересів громадян.
4. Визначено особливості підстав для розірвання трудового договору на вимогу профспілкового органу, які є відмінними від тих, що передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
5. Сформульований висновок про те, що, відповідно до статті 45 КЗпП України, вимоги щодо розірвання трудових договорів можуть пред’являтися і до заступників керівника, оскільки вони інтегровані до управлінських структур.
6. Висловлено пропозицію про можливість переведення керівників, звільнених з посади за статтею 45 КЗпП України, на іншу роботу, не пов’язану з функцією управління підприємством, установою, організацією.
7. Внесено пропозицію про відновлення у статті 265 КЗпП України положення про відповідальність посадових осіб, винних у перешкоджанні законній діяльності профспілок, яке було необґрунтовано вилучено Законом України від 15 грудня 1993 року № 3694-ХІІ.
8. Доведено необхідність збереження у новому Трудовому кодексі України норми про можливість розірвання трудового договору з неповнолітніми за вимогою батьків або осіб, які їх замінюють.
9. Обґрунтовано висновок про те, що у майбутньому таку підставу припинення трудових відносин, як призов або вступ на військову службу, слід вилучити із законодавства. За таких обставин трудові відносини мають призупинятися до закінчення строку військової служби.
10. Запропоновано на підставі статті 37 КЗпП України припиняти трудові відносини і з особами, направленими за постановою суду на примусове лікування до інших спеціалізованих лікувальних закладів.
11. Запропоновано внести зміни до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, відповідно до яких з керівниками слід розривати контракти не лише у разі систематичних порушень законодавства про охорону праці, а й у разі одноразового грубого порушення цих норм, що привело чи могло привести до тяжких наслідків.
12. Зроблено аналіз правової природи Вищої ради юстиції, за поданням якої Президент України або Верховна Рада України звільнює суддів з посад. Подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів не є обов’язковим для Президента України або Верховної Ради України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Яковлєв О.А. Деякі питання щодо розірвання трудових договорів (контрактів) із керівниками на вимогу профспілкових органів. // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп.ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2001. – Вип. 51 – С.154-163.
2. Яковлєв О.А. Роль третіх осіб у припиненні трудових відносин. // Право України. – 2001. – №12. – С. 102-105.
3. Яковлєв О. Припинення трудового договору на підставі статті 37 КЗпП України. // Право України. – 2002. – №6. – С. 82-85.
4. Яковлєв О. Треті особи: їх повноваження щодо розірвання трудового договору за проектом Трудового кодексу України. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №10. – с.41-43.
5. Яковлєв О.А. Нові повноваження профспілок щодо розірвання трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій. // Зб.наукпраць “Актуальні проблеми держави і права”. – Одеса, 2001. – Вип. 12. – С. 411-413.
6. Яковлєв О.А. Треті особи у припиненні трудових відносин в умовах ринкових перетворень. // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали науково-практичної конференції; м.Сімферополь, 19-20 травня 2003р. / За ред. проф. В.С.Венедиктова. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – с.178-181.
АНОТАЦІЇ
Яковлєв О.А. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є стороною трудового договору. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2003.
Дисертацію присвячено дослідженню об’єктивних та суб’єктивних факторів та передумов участі третіх осіб у розірванні трудового договору з певними категоріями працівників. Визначено коло осіб, наділених правом вимагати або ініціювати розірвання трудового договору, їх повноваження. Наведено їх класифікацію, виявлені цілі, які переслідуються при звільненні працівників на вимогу третіх осіб, гарантії вивільнених працівників. Обґрунтовано висновок про недоцільність звужування прав профспілок щодо здійснення ними контролю за додержанням законодавства про працю. Діяльність профспілок позитивно впливає на економічну ефективність і соціальну справедливість. Розроблено пропозиції по внесенню змін до окремих статей Кодексу законів про працю України та інших нормативних-правових актів щодо участі третіх осіб у припиненні трудових відносин.
Ключові слова: треті особи, розірвання трудового договору, керівники, професійні спілки, військкомати, виробнича бригада, неповнолітні.
Яковлев А.А. Расторжение трудового договора по инициативе третьих лиц, не являющихся стороной трудового договора. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, 2003.
Диссертация посвящена комплексному исследованию роли третьих лиц в расторжении трудового договора с определенными категориями работников. Выявлены объективные и субъективные факторы, предпосылки и цели их участия в прекращении трудовых правоотношений. Определен круг субъектов, наделенных правом требовать или ставить вопрос о расторжении трудового договора, их классификация, полномочия, гарантии работников при их высвобождении. Сформулировано понятие третьих лиц в трудовом праве, проведено отличие от правового статуса третьих лиц в гражданском процессе.
Существенное место в диссертации уделено рассмотрению прав профсоюзов в расторжении трудового договора (контракта) с руководителями предприятий, учреждений, организаций. Предложено применять статью 45 КЗоТ и к заместителям руководителей, поскольку они интегрированы в структуру управления. Установлены и проанализированы нарушения трудового законодательства, при наличии которых профсоюзные органы имеют право требовать расторжения трудового договора (контракта) с руководителями. Обоснован вывод о нецелесообразности сужения прав профсоюзов при осуществлении ими контроля за соблюдением законодательства о труде. Профсоюзы остаются существенным гарантом, способным осуществлять эффективную защиту трудовых прав и интересов наемных работников.
Определена правосубъектность производственной бригады, наделенной правом требования выведения из коллектива бригады работников по основаниям, предусмотренным законодательством. Требование бригады об исключении работника из ее состава должно быть обоснованным.
Исследуются условия расторжения трудового договора с несовершеннолетними по требованию родителей или лиц, их заменяющих. Обоснована необходимость сохранения этой нормы в будущем Трудовом кодексе.
Рассмотрен порядок расторжения трудовых договоров при призыве на военную или поступлении работников на невоенную (альтернативную) службу. Обоснован вывод о том, что выходное пособие в размере не менее двухмесячного среднего заработка должно выплачиваться и при повторном поступлении на службу в органы безопасности, в иные воинские формирования по контракту.
Исследуются условия расторжения трудового договора на основе приговора суда. Отмечено, что новый Уголовный кодекс расширил сферу применения такого вида наказания, как лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью, предоставил право разрешения этого вопроса по усмотрению суда.
Сделан вывод о необходимости дополнения статьи 37 КЗоТ Украины положением о прекращении трудового договора и в случае направления работника на основании постановления суда в специализированное лечебно-профилактическое учреждение. Проанализированы полномочия должностных лиц органов государственного надзора за охраной труда относительно увольнения работников за грубые нарушения норм охраны труда. Обосновываются конкретные предложения и рекомендации по совершенствованию трудового законодательства и практики его применения.
Ключевые слова:. третьи лица, расторжение трудового договора, руководители, профсоюзы, военкоматы, производственная бригада, несовершеннолетние.
Yakovlev O.A . Labour Agreement Cancellation, initiated by the third persons. - Manuscript.
Thesis for candidate’s of law degree in the field 12.00.05 Labour Law; Social Maintenance Law. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. Kharkiv, 2003.
Thesis is dedicated to researching of both subjective and objective factors and preconditions of the third persons’ participation in the labour agreement cancellation with the certain categories of employees. A group of persons who are capable to demand or initiate the labour agreement cancellation, as well as their authorities, were determined. A classification was developed and objectives, that are followed while dismissal of employees occurs, initiated by the third persons’ demand, were defined, as well as dismissed employees’ guarantees. A conclusion on unreasonableness of trade unions’ rights contraction regarding their control on following the Labour Legislation was proved. Trade Unions’ activity has positive influence on economical efficiency and social justice. Proposals were made on including changes in some article of the Labour Law Code of Ukraine and other standard acts concerning the third persons’ participation in abeyance of labour relations.
Key words: third persons, labour agreement cancellation, managers, trade union, production team, under age.
Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук,
доцент С.О.Сільченко
Підписано до друку 13.11.2003 р. Формат 60 х 90 1/16.
Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Умовн. друк. арк. 0,7 Облік. друк. арк. 0,9
Тираж 100 прим. Зам. № 1818.
___________________________________________________________
Друкарня
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77
