НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Юрченко Тетяна Григорівна

УДК 808.3-316.1:883. загр.-3.08

ОКАЗІОНАЛІЗМИ У ТВОРЧОСТІ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО:

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ І СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор

Тараненко Олександр Онисимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу лексикології та комп’ютерної

лексикографії;

кандидат філологічних наук, доцент

Стишов Олександр Анатолійович,

Київський національний лінгвістичний університет,

доцент кафедри загального та українського

мовознавства.

Провідна установа - Дніпропетровський державний університет,

кафедра української мови, Міністерство освіти і

науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 12 лютого 2003 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4) .

Автореферат розіслано 10 січня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

Загальна характеристика роботи

Інтенсивне вивчення індивідуального словотворення в останнє десятиліття послужило основою для вироблення самостійного спеціального погляду на розв’язання цієї проблеми – лінгвостилістичного. Вивчення авторських неологізмів поставило перед вітчизняними дослідниками-лінгвістами такі питання:

а) індивідуально-авторські утворення як стилетвірний засіб у системі поетичної мови (В. М. Русанівський, 1988; С. Я. Єрмоленко, 1977, 1978; А. П. Коваль, 1978; В. А. Маслова, 1999);

б) функції авторських неологізмів у художніх текстах різних жанрів і в поетичній системі окремих майстрів слова (В. С. Ващенко, 1958; О. Г. Ликов, 1976; Н. М. Сологуб, 1991; Т. К. Черторизька, 1981; Г. О. Винокур, 1991; Г. М. Колесник, 1976);

в) місце авторських неологізмів серед інших типів нових слів національної мови (В.П.Ковальов, 1991; В. А. Чабаненко, 1993; Р. Ю. Намітокова, 1986; О. А. Стишов, 2001; Д. В. Мазурик, 2002);

г) вплив взаємовідношень між різними типами нових слів на розвиток лексичної та словотвірної системи мови і на мову в цілому (М. М. Пилинський, 1976; В. М. Виноградова, 1974; Л. П. Дідківська, Л. О. Родніна, 1972; О. О. Земська, 1992; І. Улуханов, 1996; Л. О. Белей, 1997; Н. В. Черникова, 1997).

На сучасному етапі розвитку української мови та лінгвоукраїністики постає потреба теоретичного узагальнення процесів індивідуального словотворення, яке стане можливим лише тоді, коли, по-перше, буде проведено аналіз словотворення сучасних письменників окремо, а також цілих груп авторів у синхронному зіставленні, по-друге, у зіставленні з подібними явищами в інших стилях, передусім у розмовному, де найбільше виявляється ця словотвірна тенденція.

Увагу дослідників привертає індивідуальний стиль Павла Загребельного. Письменник увійшов в історію сучасної української літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття як експериментатор, чия художня творчість відзначається постійним прагненням до новацій у галузі художнього слова. Однак словотворення Павла Загребельного на сьогодні взагалі не було предметом спеціального вивчення, хоч його оказіоналізми неодноразово служили багатим ілюстративним матеріалом у роботах В. А. Чабаненка, присвячених дослідженню стилістики експресивних засобів української мови; В. М. Білоноженко, І.С.Гнатюк, присвячених вивченню українських фразеологізмів; Л. П. .Дідківської, Л. О. Родніної – при здійсненні порівняльного аналізу словотвору, синонімії і стилістики української та російської мов. Дослідники висвітлюють природу оказіоналізмів, виявляють специфіку нестандартних лексичних утворень і фразеологічних трансформацій.

Актуальність теми дисертаційної роботи визначається сучасною тенденцією української літературної мови до її ”орозмовлювання”, потребою теоретичного осмислення явищ активізації розмовних та публіцистичних елементів у мові сучасної художньої прози. Дослідники мовотворчості Павла Загребельного звертали увагу на якісну різноманітність численних новотворів письменника. У зв‘язку з цим актуальною є потреба введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу, виявлення взаємозв’язків між індивідуальним оказіональним словотворенням, жанровою специфікою художнього твору та стилістичними колоритами мови.

Зв’язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України – вивченням мови ідіостилів письменників, які репрезентують художній стиль української літературної мови ХХ ст.

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні тенденцій індивідуального словотворення Павла Загребельного, у здійсненні структурно-семантичного аналізу оказіоналізмів та обґрунтуванні їх стилістичних функцій у художньому тексті.

Для досягнення поставленої мети в роботі розв’язано такі завдання:

1) обґрунтовано теоретичні засади дослідження оказіональної лексики в ідіостилі письменника;

2)

3)

4)

5)

6) виявлено модифіковані фразеологізми літературного та фольклорного походження;

7) визначено стилістичні функції оказіоналізмів як елементів системи виражально-зображальних засобів мови в художній прозі Павла Загребельного;

8) укладено покажчик оказіоналізмів Павла Загребельного.

Об’єкт дослідження – семантика, структура і стилістичні функції індивідуально-авторських утворень.

Предмет аналізу – оказіоналізми, які вживаються в художніх текстах Павла Загребельного.

Методи дослідження. У роботі використано структурно-семантичний підхід до аналізу новотворів та метод виявлення внутрішньої форми слова. Встановлення співвідношення оказіоналізмів з іншими словами у структурі тексту, зіставлення та порівняння їх з узуальними лексемами здійснюється на основі лінгвостилістичного аналізу.

Оскільки індивідуальне словотворення письменника відбиває часовий зріз художньої мови, в роботі застосовуються елементи культурно-історичної інтерпретації.

Наукова новизна дослідження зумовлена застосуванням комплексного (різнорівневого) підходу до аналізу індивідуального словотворення Павла Загребельного; визначенням структурно-семантичних типів та стилістичних функцій оказіоналізмів; запропоновано критерії визначення ступенів експресивності оказіональних новотворів.

Основними джерелами фактичного матеріалу стали тексти художніх творів Павла Загребельного, написані протягом 60-х – 90-х років ХХ ст. Усього використано 20 джерел: оповідань, автокоментарів, повістей, романів. Дослідження виконано на матеріалі зібраної картотеки, що налічує понад 1000 оказіоналізмів. Картотеку створено на основі суцільного розписування текстів.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в поглибленому вивченні індивідуально-авторських неологізмів, які ґрунтуються на активізації моделей загальнонародної мови; в розвитку теорії оказіонального словотворення, зокрема в обґрунтуванні понять потенційних слів, оказіоналізмів, оказіоналізмів-ремінісценцій, семантичних оказіоналізмів та складних слів-оказіоналізмів.

Практичне значення дослідження ґрунтується на можливостях його використання у викладанні навчальних курсів “Сучасна українська літературна мова” (розділи “Лексикологія” і “Словотвір”, “Стилістика української мови”), “Культура мови”, “Лінгвістичний аналіз тексту”, при читанні спецкурсів із проблем неології та оказіональних слів. Результати дослідження можуть бути використані при створенні словника мови Павла Загребельного.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження семантики, структури та стилістичних функцій оказіоналізмів у мові творів Павла Загребельного є наслідком самостійних спостережень та узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати роботи обговорювались на ІІІ-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників” (Мелітополь, 2001); V-ій Всеукраїнській конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002). За темою дисертації опубліковано п’ять статей у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (190 праць), списку використаних джерел (50) та одного додатка (44 сторінки). Повний обсяг дисертаційної роботи становить 284 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, його новизну, теоретичне та практичне значення, окреслено методологічне спрямування дослідження, названо методи, за допомогою яких опрацьовувався аналізований мовний матеріал для досягнення поставленої мети. Запропоновано визначення оказіоналізмів: ” Оказіоналізм – це нове на певний час функціонування слово або стійке сполучення слів ( нове за значенням і за формою, або тільки за значенням, або тільки за формою ), створене за словотворчими законами цієї мови або з порушенням законів емпіричної продуктивності, яке відповідає потребам спілкування і ускладнене експресивно-оцінним значенням ”.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження оказіональної лексики в ідіостилі письменника” наголошується, що збагачення мови – це передусім поява нових слів, нових значень слів, нових виразів і стійких словосполучень, які нерідко є результатом індивідуального словотворення письменників, напр.: незагойний, мрія (М.Старицький), стосунок (І. Нечуй-Левицький), чинник (І. Франко), розбрататися (М. Рильський). Зазначається, що дослідження структури, значення, функцій індивідуально-авторських утворень пов’язане з теоретичними питаннями лінгвістики, зокрема зі співвідношенням слова і поняття, слова і реалії (І.Білодід, Р.Будагов, О.Потебня, Г.Шпет, В.Григор’єв, В.Телія); із значенням соціальних і внутрішньомовних чинників у розвитку мови (І.Огієнко, Л.Булаховський, І.Арнольд, Г.Солганик, Н.Котелова, Н.Раєвська, О.Земська, О.Кубрякова, М.Кочерган); із питанням взаємозв’язку між мовою і мовленням (Л.Щерба, М.Жовтобрюх, Г.Колшанський, Й.Дзендзелівський, Б.Ларін). Проаналізовано погляди мовознавців, різне ставлення до проблеми нових слів, зокрема й оказіональних. Зауважено, що в різні історичні періоди погляди письменників на індивідуально-авторське слововживання були неоднаковими: у художньому стилі періоду просвітницького реалізму (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, Л.Боровиковський) новотвори використовувалися рідко, оскільки просвітницькому реалізмові притаманні були певні стильові обмеження. Письменники, які репрезентували критичний реалізм, також заперечували новотвори залежно від того, якою мірою вони спиралися на традиції слововживання в певному соціальному середовищі (напр. середовищі селян, інтелігенції тощо). Найвищу активність в індивідуальному словотворенні виявили поети-символісти і футуристи.

Встановлено, що Павло Загребельний вимогливо ставиться до продукування нових слів. Для нього слово – це “історія” , “культура”, “перегук абстрактних понять”, “мальовничість найменувань”, “поезія думки”, “енергія дієслівних многочленів” та ін. Для Павла Загребельного, як і для всіх свідомих свого покликання письменників, виразність художнього слова повинна набувати ознак своєрідної неповторності.

Аналіз індивідуально-авторських і загальномовних тенденцій словотворення в ідіостилі Павла Загребельного свідчить про те, що індивідуальну мовотворчість письменника не слід розглядати з погляду лише суб’єктивного. Як ознака художнього, розмовного та публіцистичного стилів, оказіоналізми здатні виконувати роль експресивних засобів впливу на читача (слухача). Актуалізації оказіоналізмів сприяють нові соціальні умови, породжені демократизацією суспільного життя, що в свою чергу зумовлює формування нових мовних смаків у суспільстві, які враховує і письменник. Крім того, простежено, що на формування індивідуально-авторських новацій Павла Загребельного суттєво впливає мовний досвід його попередника – Олеся Гончара.

Другий розділ “Частиномовна співвіднесеність оказіоналізмів” присвячений дослідженню граматичних засобів словотворення, аналізу структури та семантики оказіональних дієслів, іменників, прикметників та прислівників. Простежено залежність вираженої в художньому тексті експресії від семантичного потенціалу оказіональних дієслів, їх композиційних та стилістичних функцій, а також від засобів актуалізації внутрішньої форми слова. До таких мовних засобів належать: 1) розширення значення дієслова. Так, в економній мовній формі оказіоналізму задомовитися ( Хіба в малому тілі не може задомовитися великий дух? ) автор поєднує максимальну кількість ознак, асоціативно пов’язаних із такими характеристиками діяльності людини: а) дитячі ігри, пов’язані з переслідуванням (квач, хованки тощо), з уявленням про місце (дімочок), де за правилами гри не можна переслідувати; б) домовитий (хазяйновитий); в) домовий (за народним повір’ям - надприродна істота, яка живе в кожнім домі). Однозначне тлумачення оказіоналізму в цій конситуації неможливе, як неможливим є і повний збіг читацького сприйняття з авторським задумом; 2) акцентування соціально-типових і авторських уявлень, із якими неминуче зіставляються особистісні уявлення реципієнта. Це створює сприятливі умови для формування суб’єктивних, індивідуально-неповторних образів у свідомості читача, супроводжуваних так званим “ефектом ошуканого очікування”: … завдання полягає в тому, завдання полягає в цьому. В російській мові воно хоч якось бадьоріше: задача состоит в том… Тобто: там “со-стоит”, а тут “по-лягає” – хоч нетільна телись!; 3)розширення контекстуальних зв’язків, на основі яких актуалізуються первісні метафоричні значення між словами у словосполученнях, як-от: відкрита рана, лежить відповідальність тощо: - Лежить відповідальність… - долинало до мене. Я мовчав. Лежить, то й хай лежить; І тоді я чув, що у дяді Васі “відкрилася рана”. Рани відкривалися, мов якісь пекельні пляшки. Важко було уявити собі, як це в тілі такого могутнього чоловіка живе своїм злим життям рана, як вона зненацька “відкривається”, загрожуючи найбільшими лихами; 4)трансформація фразеологізмів. Спираючись на добре мовне чуття читача або слухача, письменник оновлює граматичну структуру і значення таких стійких словосполучень: книгодурствує лукаво (фразеол. мудрствувати лукаво), зубоскреготати (фразеол. скреготати зубами), ускочити у містери (фразеол. ускочити в клопіт), кровопивствувати ( фразеол. пити кров) тощо.

Спостереження над словником оказіональних дієслів показують, що продуктивними в ідіостилі Павла Загребельного, надто в пародійному жанрі, є оказіональні вербативи, мотивовані антропонімами, на зразок: маркеріянити (“називати Маркерієм”), роксолянити (“йти, як Роксоляна”), нароксолянитися (“натерпітися від Роксоляни”). Такі утворення завжди мають іронічне або сатиричне забарвлення залежно від соціальної орієнтації суб’єкта мовлення, особливостей його поведінки. Найчастіше вони є засобом створення комічного: …а ногами так “роксолянить”, що не дай і не приведи, і не хочеш, а очі слідом летять; Як вони назвуть його хоч тепер: Марком чи знов Маркерієм?  Трохименко, здається, за звичкою Маркеріянив…

Серед префіксальних дієслівних оказіоналізмів Павла Загребельного розрізняємо :

1) оказіоналізми, мотивовані префіксальними дієсловами, в яких відбувається заміна узвичаєного префікса іншим (посміювався – відсміювався, виринали – проринали, пристосовувалася – достосовувалася, зітхнути – відітхнути, народжувалися - зроджувалися); 2) оказіоналізми, мотивовані префіксальними дієсловами, що зберігають той самий префікс, який поєднується з новою дієслівною основою (перекусив - переснідав, заяснів - заяскрів, проказував - пробуркував); 3) оказіоналізми, утворені додаванням префікса до безпрефіксного дієслова (тривала – перетривала, були – перебули).

У результаті структурно-семантичного аналізу виявлено іменники-оказіоналізми: а) утворені за аналогією. Це окремі неузуальні слова (або неузуальні слова, які функціонують разом з узуальними, за аналогією до яких вони утворені): ... механізми тилової спихотехніки: Іван киває на Петра, моя хата скраю, я нічого не знаю ; ... змагалися у вигадництві, підіймаючи келихи за озеленення в’єтнамських джунглів, за орайкомлення всієї земної кулі. За аналогією твориться ще ряд таких оказіоналізмів, як-от: з таком – з маком, геноряд – генотип, приповість – приказка, бабота – жінота, обдертюх – упертюх; б) оказіоналізми, пов’язані відношеннями кореляції у парах з мотиваційними словами. Їх семантичний взаємозв’язок ґрунтується здебільшого на антонімічних (пам’ять – непам’ять, іронія – автоіронія) та синонімічних (лаяти – лаяльник, підмога – підмогальщик, сліди – просліди, дерзість – продерзість) відношеннях: … на цей раз іронія спрямована проти нього самого, так би мовити, автоіронія.

Актуалізація семантики афіксальних морфем у мовотворчості Павла Загребельного мотивується текстом. Поєднуючи в ампліфікаційний ряд різнокореневі іменники з тими самими афіксами, автор домагається виокремлення (усамостійнення) семантичного компонента, вираженого префіксом або суфіксом: Тоді якось не помічалося сумної поменшеності довколишнього життя, його несправжності, якоїсь ніби макетності чи що. Зима все оголила і показала в жорстокій реальності .

За аналогією до узуальних спільноформантних іменників Павло Загребельний нерідко вводить у контекст неузуальне слово, посилюючи тим самим експресію висловлювання, напр.: ... виходили на світ давні слов’янські боги, несли в притемненість старої хижі співучу багатоманітність барв, і кожна барва мала свій голос і свою мову, так що зайвими б видавалися тут звичайні слова з їхньою буденною посполитістю ; Подумалося: а може, недосить грубої плоті Перемоги, сталевої твердості і демонстрування могуття... І коли після недовгого парадування солдати пішли в розпорошку, я вже дивився на це без осуду .

Цілеспрямоване використання в тексті спільноформантних похідних здебільшого підкреслює тотожність категоріального значення іменника, а також посилює єдність текстового ряду, увиразнену звукописом. Крім того, нанизування іменників із спільними формантами або спільними основами формує й фігуру ампліфікації, в якій кожен компонент набуває самостійного звучання, семантичної автономності, напр.: І зелене око зникло безшелесно, і знов тиша, безгоміння, безрух, як на краю світу ; Він глянув на мене пильніше, та хіба ж міг побачити в моїй душі біль, безум і безнадію; ...підле дяківське перо стало вивертати все з кулька та в рогожку, себто з дранки в перепиранки.

Оказіоналізми-іменники, представлені у контексті разом із їх узуальними корелятами (борода – безборідство, тур – туренко, музей – музейність), виконують так звану функцію комунікативної прогресії тексту, що проявляється у реалізації його функціональної перспективи: …могутній тур зупинився, пропускаючи повз себе свій табун, а сам погрозливо виставив проти Рудя свої товстелезні роги, на кожному з яких міг би зависнути отакий нахабний туренко.

Особливі функції в семантичній структурі тексту виконують комплексні словотвірні одиниці, словотвірні гнізда, які ґрунтуються на тотожності кореневої морфеми. Компоненти словотвірних гнізд, які належать до одного або різних лексико-граматичних класів, зберігають спільний семантичний ”ґен” кореневої морфеми, забезпечуючи змістову цілісність висловлювання: ...але ж ми лишалися єдині в царстві виконань-перевиконань, в царстві підскакувачів і переплигнигопченків [...], скакання ”гопки” поперед усіх – цим жила тоді вся чиновна Україна. [...]. Україна битиме гопака. [...]. І, може, найстрашнішим був цей гопакізм того літа, коли Україна, мовби заповзявшись перестрибнути навіть Казахстан з його безмежними цілинними просторами, розорювала луги, толоки…

На підставі структурно-семантичного аналізу іменникових новотворів визначенно процеси їх оказіоналізації: 1) контамінація – мальовидло (мальований + шмаровидло), пропагатор – (пропагандист + агітатор); 2) вивільнення афіксів та інших частин слова - Я по культурі, але без всяких ”фіз” ; ... все їхнє подальше життя значилося суцільними ”комами”: рай-ком, міськ-ком, об-ком ще вищий ком; 3) побудова слів із вигаданими коренями – окобос, талатай, мерихлюндія; 4) каламбурні “ігри” зі словом – рекс-пектабельно, Гав-рило, димографія, циндрон, зрі-каюсь).

Серед прикметникових та дієприкметникових новотворів переважають оказіоналізми, які передають збільшену кількість ознаки за допомогою префіксів най-, роз-, пре-, супер-, ультра- : найостанній метр, препрославлений льотчик, розістеризована жінка, розкричана барва, суперновочасний дияволізм, ультрарадикальна молодичка.. До оказіональних прикметників належать утворення з суфіксами -уват-, -ист-, які позначають неповний вияв, послаблення ознаки. Додаткові конотації з’являються внаслідок поєднання цих суфіксів з твірними основами, що не підлягають кількісному виміру: бандиткувате око, стовпуватий череп, здохлякуватий доктор, блондинисті курчата.

У третьому розділі “Експресивна своєрідність оказіоналізмів Павла Загребельного” назване явище розглянуто з ономасіологічного (експресивність вважається неодмінною ознакою будь-якого оказіонально утвореного слова), та з власне характеристичного поглядів (власне оцінна характеристика – зневажливість, згрубілість, пестливість, здрібнілість тощо).

В ономасіологічному аспекті визначаються критерії оказіональності слова, які водночас є критеріями визначення ступенів його експресивності:

- зміна синтаксичної функції слова: звучить печерно, людоїдно; рудооко роззирнутись; дерев’яно переступати ногами.

- поєднання в єдине ціле семантично, структурно і стилістично несумісних морфем: екстраноги, сміхотропи, антиосел, сцезаритися, подонкізм, недопес;

- різке порушення словотвірних норм: ніби-майбуття, прийдешня прі, нізчимно повертатися, личчя;

- відновлення згаслої продуктивності словотвірного типу в сучасній українській мові : сутерени, пра-історія, пра-Данило;

- якісні зміни в семантичній структурі слова: - Ви знаєте , що таке валюта ? – Та ж у нас у селі баба Валюта є . – Це не те . Валюта – це найвища цінніть, державне надбання. Пор. також семантичні оказіоналізми на зразок індус – “індивідуаліст”, стригун – “пострижений порушник”, телятина – “пергамент” тощо .

Ономасіологічна природа оказіоналізмів визначає максимальний ступінь експресивності. Потенційним новотворам, зокрема з суфіксами -ість- (безсилість, лобатість, культурність); -ство-, -цтво- (мугирство, вказівництво, сонцелюбство); -ння- (ощасливлення, зеленіння), що утворені за продуктивними словотвірними моделями, властивий слабкий ступінь експресивності.

У мовотворчості Павла Загребельного відзначаємо тенденції “розмовного” словотворення. Передусім це експресивне увиразнення оказіоналізмів із кваліфікативними суфіксами, демінутивами та аугментативами: скрипченятко, мудрагелик, гітлереня, фашистик, тракторяки, комбайнюри тощо.

Встановлено, що продуктивність оказіоналізмів, утворених редеривацією (простець – діал. навпростець, можні – заможні, запина – запинка, мовч – помовч), пов’язана з розмовною традицією апокоп. Усномовне джерело засвідчують оказіоналізми, які передають афективний стан мовця: бригада-ух, плат-даруйте-форма, натура-даруйте-лізм, красдя (красно дякую).

Розмовна експресія властива оказіоналізмам, утвореним за продуктивними моделями а) іменників із суфіксами -ач- ( з’їдач, підтакувач, підскакувач), -івк- (сметанівка, сколотинівка), -енк- (переплигнигопченко, без’язиченко); б)комбінаціями суфікса -и- з різними префіксами (проочити, обінтелігентити, розтурити, обмедалитися); в) дієслів, мотивованих іншомовними основами: проокеїти (від о’кей) , васістдастнути (від нім. was ist das?), уконтентовані (від лат. contentus).

Серед прикметникових новотворів виділено слова, пов’язані з вираженням градаційної ознаки: ще мертвіша; найхристиянніший імператор; найцентріший центр.

З погляду характеристичного виділено такі різновиди новотворів: а)оказіоналізми, мотивовані літературно-художніми антропонімами – ”іменами-характеристиками” (Скільки разів їздили жмаки представниками в райони; Бойовий офіцер, чи жалюгідний попихач усіх оцих дурасів); б) двокомпонентні відантропонімійні утворення, об’єднані прикладковим зв’язком, які виступають знаками постійної взаємодії між апелятивом та означенням (Кошарні-свинарні, Дружиніни-передружиніни, слизняки-Сироти); в) контаміновані оказіоналізми з пейоративною семантикою, які є натяком на антропонім: доярка Ялосовета (яловичина + Єлизавета); - А що скаже Щириця? А товариш Стуконіг ? Чхати я хотів на ваших щироногих стукориць.

Модифіковані фразеологізми передають різноманітні суб’єктивно-емоційні оцінки: а) замилування (Всі шляхи моєї землі вливалися в Дніпро – фразеол. всі дороги ведуть до Риму); б) піднесеність (Його бронзовобарвна і бронзової твердості вия не гнулася ні перед ким – фразеол. гнути шию перед ким); в) іронію ( Бо я живий, бо я жнець, я ловець, я швець, я грець! – фразеол. і швець, і жнець, і на дуду грець або фразеол. грець ухопив) тощо.

У четвертому розділі “Семантика і структура складних оказіоналізмів” проаналізовано найпродуктивніші і найцікавіші з погляду естетичної доцільності способи словотворення: словоскладання та основоскладання, які охоплюють усі частини мови. У семантиці складного слова відбувається синтез ознак, в основі яких лежить порівняння.

Значення порівняння виокремлюється у більшій частині іменникових складних новотворів прикладкового типу. Напр.: очі-дзеркала; очі-свердельчики; слово-волання.

Порівняльний зміст передають складні слова-епітети, пор.: іскряно-жовтий бог блискавиць Перун; жаб’ячо - зелені шинелі; звіролюті попередники.

Експресивним засобом словотворення виступають лексикалізовані одиниці, утворені на основі трансформованих фразеологізмів (гостро-ніжні доньки – фразеол. гострий на язик; камінно-замкнутий Євген – фразеол. камінь на душі) та оказіоналізмів-ремінісценцій (жабомишодраківка – грец. епос ” Війна мишей і жаб ” ; Жмакіада – “Іліада”, поема про Іліон; мертвоводдя – фразеол. мертвяща вода ).

Значення порівняння виокремлюється у композитах із метафоричною семантикою: хижо-свавільні вітри; сумно-самотній будинок; білоспокійні споруди.

Особливістю ідіостилю Павла Загребельного є частотні оказіоналізми, утворені способом контамінації, причому контамінація відбувається як на рівні поєднання лексем ( прозеліто – прозелень+літо; досвідчення – досвід + свідчення; псевдонімка – псевдонім + анонімка; монстральний – монстр + астральний; страховидло – страх + шмаровидло ), так і на рівні контамінації фразеологізмів (журавлино-синична інституція – краще синиця в руці + ніж журавель у небі; сліпо-безжальна смерть – сліпа куля + безжальна смерть; молодо-молодий – молодо-зелено + молодий та зелений).

Серед оказіоналізмів-композитів виокремлено слова з першою числівниковою частиною: горіти стотрояндово; тисячоусто мовити; тисячогомінний степ ; мільйоннокусюча потвора.

У підрозділі “ Надскладні оказіоналізми” розглянуто стилістичні функції новотворів, експресивність яких зумовлена зовнішньою графічною формою, напр.: студентко-викладачко-доценти, абстрактно-безглуздо-філософський висновок, єфрейторсько-унтер-офіцерський світогляд, сухопутно-смертоубийственна рота, довколаклумбисідательствующі.

У висновках відзначено загальні тенденції та специфічні ознаки оказіонального словотворення Павла Загребельного.

Загальнi тенденції:

1. Серед словотвiрних оказiоналiзмiв Павла Загребельного переважають новотвори, побудовані за аналогією, які функціонують у тексті у вигляді нанизаних ампліфікаційних рядів.

2. Найбiльш дериватогенною частиною мови в сферi оказiонального словотворення є iменник. Це передусім потенцiйні iменникові утворення, якi є результатом iндивiдуальних пошукiв експресивних номінацій, що відзначаються художньо-естетичною вартiсністю і комунiкативною доцiльнiстю. Найчастіше такими номінаціями виступають зневажливі назви осіб та найменування абстрактних понять, властивостей, ознак тощо.

3. В iндивiдуальному словотвореннi Павла Загребельного активізуються словотворчi засоби, в яких експресивнiть зумовлена ”розмовністю” суфiксiв i префiксiв, за допомогою яких утворюються словотвiрнi мовнi одиницi з вiдтiнком розмовностi (найхристияннiший, блокнотяра, медалька, препрославлений).

4. Семантика оказіоналізмів мотивується внутрішньою формою слова, образним уявленням про ту чи іншу реалію, пор.: метафiзика Мета-Фiзика; вирiй – ви-рай; без грошей i без грiхiв безгрiшний.

5. Продовжучи традицiї Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Павло Загребельний широко використовує оказiональнi iменники-демiнутиви з пейоративним оцiнним забарвленням, якi виступають у його творах як засiб iронiї, фамiльярностi (брачок, мерседесик, прокурорчик-нацмен).

6. Оказіоналізми, утворені в результаті різкого порушення словотвірних норм, мають сильний вияв експресивності. Потенційні слова містять у собі слабкий або помірний ступінь експресивності.

Специфічні ознаки:

1. У семантичнiй структурi тексту оказіоналізми Павла Загребельного виконують функцiю семантичного згущення, компресiї, напр.: ...всi сановнi, надутi, всi пiд знаком трьох “i”: iкра, iмпорт, iнтриги.

2. Книжнiсть мовомислення, аналiтичнiсть художнього бачення письменника виявляється в структурi оказiоналiзмiв-дiєприкметникiв (уконтентованi, розокремлений); iменникiв, утворених морфологiчним способом, у яких афiкси, як правило, книжного походження (смiшнiсть, подонкiзм); в “українiзацiї“ слiв iншомовного походження (пiдбiзнесменити, проокеїти, едукованiший); у трансформацiї фразеологізмів ( ловити в’юнів в каламутній воді – фразеол. ловити рибу в каламутній воді ).

3. Стильово навантаженими у текстах Павла Загребельного виявляються відіменникові префіксально-суфіксальні дієслова: кожна річ, абстрактне поняття, назва особи, тварини може стати ознакою дії, активної чи пасивної. Напр.: проочив (очі), зіпсів (пес), сцезарився (Цезар), розтурив (тур), відбоярити (бояри), обмаслюється (масло) ідея, заакадемітися, обінтелігентити тощо.

4. В iндивiдуальному словотвореннi письменника високою активнiстю позначенi такi суфiкси розмовно-стилiстичного потенцiалу, як -иськ- (обозовисько), -яр- (блокнотяра), -юр- (фашистюра); вiдприслiвниковi дiєслова з суфiксом -к- (тишкати, нишкати); прикметниковi утворення з суфiксами -уват-, -ист- , якi виражають неповну мiру вияву ознаки (бандиткуватий, стовпуватий, блондинистий).

5. Вибiр типiв i моделей, на основi яких утворюються оказiоналiзми, зумовлений жанровою специфікою прози Павла Загребельного. Так, у творах сатиричного спрямування продуктивним способом словотворення є контамiнацiя; актуалiзуються також ”каламбурнi iгри” зi словом, що в цiлому становить 8,6% вiд усiєї кiлькостi оказiоналiзмiв. Оказiоналiзми, утворенi редеривацiєю (10,3%), є невiддільною частиною iдiостилю письменника у творах на iсторичну тематику.

6. Розвинена в художній мовi Павла Загребельного система осново- та словоскладання забезпечує вираження метафоричної семантики, метонімічних відношень, явищ гіперболізації.

7. З особливостями функцiонування складних слiв у мовотворчостi Павла Загребельного повязанi процеси структурно-семантичних трансформацiй фразеологiзмiв. Індивідуально-авторські перетворення фразем пов’язані з якісними та кількісними змінами їх структури. Пор.: трансформація фразеологізму ловити рибу в каламутній воді підпорядковується стилістичним настановам інтенсифікації висловлювання (ловити вюнiв в каламутнiй водi). Такi новотвори актуалiзують влучнiсть i дотепнiсть народного слова, а також деавтоматизують мовнi стереотипи i стимулюють спiвтворчiсть автора з читачем (слухачем).

8. Оказiоналiзмам Павла Загребельного притаманне iнтегральне входження в текст, коли та сама словотвiрна модель служить основою для побудови низки оказiоналiзмiв на зразок: гопакiзм, подонкiзм, плювалiзм, клювалiзм; пiдскакувачi, пiдтакувачi; доброписець, глумотворець, смiхотворець; листоскладальник, шпаргалкоскладальник, проектоскладальник. Розмовна експресія авторських оказіоналізмів сприяє вираженню різних тональностей оповіді: жарту, іронії, сатири і под.

9. Словник Павла Загребельного засвідчує про дві тенденції в індивідуальному словотворенні: а) згущення семантики у складному слові, об’єднання слів і основ у цілісні лексичні комплекси (шорсткопрємні дощі; хижо-свавільні вітри; тудисюдність; прозеліто); б) розщеплення цілісної семантики слова і виявлення нових семантичних одиниць, оформлених як потенційно можливі морфеми, слова ( товариш - тов-вариш; штукатурка - штука турка; некомунікабельний - не…комуна…кабель; Германія - Манія ).

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях:

1. Структурні типи складних слів-оказіоналізмів у мовотворчості П.Загребельного // Дослідження з лексикології і граматики української мови. - Т.2. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, Вид-во “Навчальна книга”, 2000. – С. 168-177 .

2. Експресивність словотвірних оказіоналізмів у прозі Павла Загребельного // Культура слова . - Вип. 57-58. – К.: Наук. думка, 2001. – С.36-41.

3. Стилістика художнього антропонімікону Павла Загребельного // Проблеми

семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. статей . – Вип.5.– К.: КДЛУ, 2001 . – С.218-223.

4. Семантика та функціональні особливості зменшено-емоційних іменникових новоутворень (на матеріалі мови прози П.Загребельного) // Система і структура східнослов’янських мов: До 200- річчя В.І.Даля : Зб. наук. праць.– К.: Т-во ”Знання України”, 2001. – С. 57- 65.

5.Експресія розмовності в індивідуальному словотворенні П.Загребельного // Наукові записки . – Вип.31 .- Серія : Філологічні науки (мовознавство ). – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка , 2001. – С.212 – 216 .

АНОТАЦІЯ

Юрченко Т.Г. Оказіоналізми у творчості Павла Загребельного: структурно-семантичний і стилістичний аспекти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України, Київ, 2003.

У дисертації здійснено лінгвостилістичний аналіз оказіоналізмів, зафіксованих у художніх текстах Павла Загребельного, написаних автором протягом 60-х - 90-х років ХХ ст. Виявлено структуру, семантику, частиномовну співвіднесеність нестандартних утворень; з’ясовано умови актуалізації внутрішньої форми оказіоналізмів та мотивації внутрішньотекстових зв’язків.

Установлено найбільш продуктивні способи словотворення в ідіостилі письменника, зокрема оказіональні (контамінація, редеривація, слово-, основоскладання, ”вивільнення” афіксів або окремих сегментів слова, каламбурні “ігри” зі словом). Виявлено взаємозв’язок між окремими способами словотворення і жанровою специфікою художнього твору. Простежено мотиваційні зв’язки між складними оказіоналізмами, з одного боку, та фразеологізмами, ремінісценціями, фольклорним мовним матеріалом – з другого.

Розглянуто оказіональність в ономасіологічному та характеристичному аспектах; визначено характеристичні функції індивідуально-авторських утворень. Встановлено критерії визначення ступенів експресивності оказіоналізмів.

Ключові слова: оказіоналізм, потенційне слово, семантичний оказіоналізм, оказіоналізм-ремінісценція.

SUMMARY

Yurchenko T.G. Occasional words in the causality of Pavlo Zagrebelhyiy: structural – semantical and stylistic analysis.

Dissertation for obtaining of scientific degree the bachelor of philological sciences according to the speciality 10.02.01. – Ukrainian language. – The Institute of Ukrainian language at Public Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv 2003.

A complex analysis of occasional words, which are used in artistic texts of Pavlo Zagrebelnyiy, written by the author during the 60-90 years of XX century was accomploshed in the dissertation. There were uncovered a structure, semantic, speech correlation of unstandart formations; found out the conditions of actualization of inside form of occasional words and on this bases realization of coherencies inside of the text.

There were also cleared up the most productive methods of word building in the writer’s idiostyle, including occasional (contamination, rederivation, word, chainfusions, “remittame” of affixation or separate segments of the word, calembour “games” with word), and also interdependence of separate methods of word building with genre specific of artistic texts.

There were inverstigated the motive connections between composite occasional words, from the one side, and phraseological words, reminiscences, folk-lore language material-from the other side.

There were found out the signs of occasionality (expressiveness) in the onomaseological aspect and defined characteristic functions of individual-author’s formations.

Key-words: occasional words, potential words, semantic occasional word, occasional word - reminiscence.

АННОТАЦИЯ

Юрченко Т.Г. Окказионализмы в творчестве Павла Загребельного: структурно-семантический и стилистический аспекты.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2003.

Работа содержит теоретические обобщения, касающиеся индивидуально-авторских новообразований (окказионализмов) в аспекте взаимодействия традиционных и новаторских средств выражения. Рассмотрены различные типы окказионализмов с точки зрения структуры, семантики, тенденций словообразования, а также стилистические функции окказионализмов в текстах Павла Загребельного.

В диссертации осуществлен словообразовательный и стилистический анализ окказионализмов, зафиксированных в исследуемых текстах. Источником исследования послужила картотека окказионализмов.

Новообразования проанализированы с точки зрения их частеречной соотнесенности, словообразовательных и экспрессивных свойств, текстоорганизующей роли.

Использование методов структурно-семантического анализа новообразований, определения внутренней формы слова, сопоставления с узуальными лексемами позволяет размежевать окказиональные и потенциальные слова, установить различную степень их експрессивности. Предложено определение окказионализмов: ”Окказионализм - это новое на определенное время функционирования слово или устойчивое сочетание слов (новое по значению и по форме, или только по значению, или только по форме), созданное по словообразовательным законам этого языка или с нарушением законов эмпирической продуктивности, которое соответствует потребностям общения и усложнено экспрессивно-оценочным значением”.

Отмечено, что потенциальные слова, представляющие продуктивные модели, отличаются слабой степенью експрессивности. Это имена существительные с суффиксами –ість (безсилість, лобатість), -ння (ощасливлення, зеленіння); имена прилагательные с суффиксами –уват-, -ист- (бандиткувате око, блондинисті курчата).

В работе выявлены наиболее продуктивные способы словобразования в идиостиле писателя, в том числе и окказиональные: контаминация, десуффиксация, композиция, юкстапозиция, “освобождение” аффиксов или отдельных сегментов слова, каламбурные “игры” со словом; определена взаимообусловленность между отдельными способами словобразования, активизирующимися в художественной речи писателя, и жанровой спецификой его произведений.

Установлены мотивационные связи между окказиональными словами, с одной стороны, и фразеологизмами, фольклорным материалом, литературными источниками – с другой. Напр.: пир во время чумы ( А.Пушкин ) - ампир во время чумы; война мышей и лягушек ( греч. эпос ) - жабомишодраківка.

Проанализированы признаки окказиональности (экспрессивности) в ономасиологическом аспекте. Определены следующие критерии окказиональности: резкое нарушение словообразовательных норм (ніби-майбуття, уй, личчя); изменение синтаксической функции слова (рудооко роззирнутись); качественные изменения в недрах семантики слова (індус – ”индивидуалист”, телятина – ”пергамент”); соединение в единое целое семантически, структурно и стилистически несовместимых морфем (антиосел, екстраноги).

Ключевые слова: окказионализм, потенциальное слово, семантический окказионализм, окказионализм-реминисценция.