Національна академія наук УкраЇни

Інститут Економіки промисловості

УДК 338.45:622.33 (477)

ЯЩЕНКО Юрій Петрович

ТРАНСФОРМАЦІЯ

ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ

ДО РИНКОВОГО ТИПУ

(на прикладі ПЕК України)

Спеціальність 08.07.01 – Економіка промисловості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк-2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) у відділі проблем перспективного розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України

Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Алимов Олександр Миколайович, Інститут економіки НАН України (м. Київ), завідуючий відділом промислового потенціалу;

доктор економічних наук, професор

Аптекар Савелій Семенович, Донецьке акціонерне науково-комерційне товариство „Данко” (м. Донецьк), віце-президент;

доктор економічних наук, професор

Козаченко Ганна Володимирівна,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), завідуюча кафедрою менеджменту.

Провідна установа – Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ), кафедра менеджменту.

Захист відбудеться “14” лютого 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “11” січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визначальною характеристикою сучасного розвитку людства є якісний перехід до більш високого формаційного рівня, або трансформаційний перехід. Сучасна трансформація розвинених країн трактується як перехід від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства.

На цьому фоні досить своєрідне становище склалося в Україні, яка, фактично залишивши соціалістичну формацію, опинилась у постсоціалістичній (пострадянській) стадії. Соціалістична формація, за загальносвітовим виміром, відносилась до індустріального типу. Проте характерні їй вади, особливо у сфері економічній, суттєво стримували темпи розвитку; неухильне і стрімке зростання споживання виробничих ресурсів не давало помітного соціально-економічного результату для більшості членів суспільства.

Це стало об’єктивною причиною переходу до більш ефективних суспільних механізмів розвитку, насамперед це стосувалося механізмів господарювання. Гарантованість суспільної результативності такого переходу, максимальне пом’якшення можливих негативних соціально-економічних наслідків вимагали глибокого теоретичного осмислення та наукового обґрунтування, а також планування етапів переходу, чіткої організації їх здійснення.

Проте систему державного монополізму в Україні було усунуто суто політичним шляхом без здійснення необхідної економічної підготовки. Це зумовило значні соціально-економічні втрати і підтвердило недопустимість використання методу “спроб та помилок” у період трансформаційного переходу суспільства.

Оцінюючи досвід трансформаційних процесів в Україні, можна стверджувати, що просування держави в напрямку розбудови дійсно ринкового господарського механізму є неупорядкованим та непослідовним і призвело до затяжної економічної кризи. Тривалість цієї кризи та глибину падіння суспільного виробництва вже неможливо пояснити лише стартовими умовами або історичною спадщиною. Домінуючою причиною необхідно вважати неадекватне державне управління трансформаційними процесами, що обумовлено серед інших причин недостатнім рівнем концептуальної й теоретико-методичних розробок проблем з цього приводу.

Досвід свідчить, що перехід від форм і методів господарювання, які властиві державному монополізму, до господарського механізму ринкового типу потребує ретельного наукового обґрунтування, планування, моделювання процесів і попередньої інструментальної перевірки результативності заходів, узгодження дій з їх реалізації. При цьому слід враховувати загальні напрями трансформаційного переходу світової спільноти, а також конкретні умови України.

Проблемі реформування суспільних механізмів, у тому числі господарського механізму, присвячено вже значну кількість наукових праць вчених України і зарубіжжя. Однак подальша розробка проблеми трансформації функціональних структур господарського механізму в умовах ринкового реформування економіки на постсоціалістичному просторі потребує поглиблення концептуальних, методологічних основ її вирішення. Гармонізація реформування господарського механізму України (як фундаментальної ланки усієї системи суспільних відносин) потребує комплексного розкриття діалек-тики процесів, причинно-наслідкових суттєвих зв’язків економічного стану та змісту реформаційних факторів впливу. Актуальною є проблема методологічного розкриття формування нової системи потреб, інтересів і цінностей у суспільстві, що здійснює постсоціалістичний перехід, та зв’язку цих процесів з реформуванням господарського механізму. Той факт, що трансформаційні процеси вже об’єктивно здійснюються, актуалізує потребу в економічному інструментарії прогнозування і моделювання варіантів розвитку при регульованому змінюванні внутрішніх та зовнішніх умов. Розкриття діалектики трансформаційних процесів у поєднанні з розробкою економічного інструментарію дозволяє науково аргументувати найбільш ефективні прикладні (реальні) проекти перехідних (трансформаційних) елементів господарського механізму. Саме цим актуальним проблемам присвячено дану роботу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційну роботу виконано у відповідності до планів наукових досліджень Інституту економіки промисловості НАН України за темою “Розробка програми реформування паливно-енергетичного комплексу, удосконалення фінансово-економічного механізму його функціонування” (номер держреєстрації 0102U001228, 2001 р.) і програм наукових робіт Міністерства вугільної промисловості України і Міністерства палива та енергетики України, 2000-
2002 рр. Автором було досліджено загальні проблеми трансформації господарського механізму і виробничих систем в Україні, розкрито основні причини затяжної кризи в секторах ПЕК, розроблено стратегію енергетичної безпеки країни і на цій основі визначено напрями реформування виробничо-господарських механізмів та відносин власності в основних секторах ПЕК, а також удосконалення організаційних структур управління комплексом.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка методологічних і методичних підходів до оцінки та регулювання процесів трансформації господарського механізму в процесі освоєння ринкових відносин, підготовка інструментарію щодо планування і моделювання виробничих систем, обґрунтування напрямів розбудови нових елементів господарського механізму.

Для досягнення цієї мети було вирішено такі задачі:

конкретизовано категорію “господарський механізм” на основі історичного аналізу і використання нових теоретико-методологічних підходів з урахуванням сьогоденних умов і перспектив розвитку економічних відносин;

розглянуто актуальні питання, тенденції розвитку й напрями реформування суспільно-економічного середовища функціонування виробничих систем, визначено взаємозв’язок і обґрунтовано послідовність дій з їх реформування;

виконано аналіз трансформації господарського механізму, його функціональної структури та системних елементів в умовах еволюційного або революційного способу розвитку;

обґрунтовано підходи до оцінки основних чинників розвитку (ідеологічних, політичних, економічних) суспільного виробництва, і зокрема господарського механізму;

обґрунтовано загальну концепцію антикризової політики, стратегію економічного зростання і трансформації господарського механізму в постсоціалістичних умовах;

адаптовано діалектичну методологію та удосконалено метод створення перехідних механізмів господарювання в період трансформаційного переходу;

запропоновано метод стратегічного планування розвитку виробничої системи в умовах економічної кризи;

обґрунтовано відповідні методичні підходи та створено економіко-математичну модель суспільного виробництва;

розроблено науково-методичні елементи аналізу кризового стану паливно-енергетичного комплексу України та визначено умови усунення кризових чинників;

обґрунтовано шляхи реформування системи управління, організаційних структур та первинної ланки виробництва вугільної промисловості, порядок адаптації механізму реалізації вугільної продукції до ринкового типу як складової частини антикризової програми галузі;

визначено методичні підходи до реформування оптового ринку електроенергії України в напрямку підвищення його конкурентної прозорості та усунення державного адміністрування;

методично обґрунтовано алгоритм взаємовідносин генеруючих компаній і постачальників енергоносіїв відносно встановлення договірних цін на енергоносії;

розроблено науково-методичні положення та сформульовано основні напрями антикризової програми паливно-енергетичного комплексу України, а також програми подальшого фінансового оздоровлення підприємств ПЕК і переходу їх до розширеного відтворення;

виконано аналіз, визначено тенденції й розроблено механізм структурної перебудови виробничого комплексу регіону в умовах ринкового реформування економіки держави;

обґрунтовано рішення щодо створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку як перехідних елементів господарського механізму ринкового типу.

Об’єктом дослідження є діалектика функціонування господарського механізму та шляхи його трансформації від державно-монополістичного до ринкового типу.

Предметом дослідження є суспільно-економічне середовище функціонування й розвитку господарського механізму та виробничих систем.

Методи дослідження. Методологічною основою наукового дослід-ження є діалектичний метод пізнання дійсності, загальні закони розвитку природи та суспільства, фундаментальні положення економічної теорії, економічні концепції господарського механізму антикризового та інноваційного розвитку, наукові праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених, фундаментальні розробки науково-дослідних інститутів з проблем розвитку економічних систем, виробничих комплексів, підвищення соціальної та економічної ефективності їх функціонування.

Інформаційною базою дисертаційної роботи стали нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики, звітні дані галузевих і регіональних органів виконавчої влади.

Обробку матеріалу було виконано з використанням методів структурно-системного аналізу, що дозволило розкрити в сукупності дію законів, які формують елементи господарського механізму; методів логічного узагальнення, за допомогою яких сформульовано принципи побудови й розвитку виробничих систем; методів порівняльного і статистичного аналізу, які дозволили визначити фактичну динаміку результатів функціонування виробничих систем; методів економіко-математичного моделювання і соціологічного дослідження, що підтверджують результативність запропонованого в роботі інструментарію економічної науки з оцінки якості та ефективності виробничих систем і забезпечують наукову обґрунтованість рекомендацій відносно цілеспрямованого формування елементів господарського механізму і заходів щодо стимулювання його розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних підходів відносно подальшого розвитку господарського механізму в період його трансформації до нових суспільних відносин, у створенні відповідних методологічних і методичних положень, а також інструментарію щодо визначення змісту та принципу дії нових його елементів, які пропонуються до впровадження.

Найбільш суттєвими результатами, що визначають наукову новизну дослідження, є такі:

уперше:

господарський механізм подано як багаторівневу та багатофункціональну систему; обґрунтовано структуру, умови й напрями його розвитку в ієрархії окремих елементів на основі розкриття цього механізму як діалектичної системи з зовнішніми чинниками, що впливають на неї, з внутрішньою взаємозумовленістю, взаємними обмеженнями та переходами складових процесів;

обґрунтовано основні напрями перехідних процесів у формах і методах організації суспільного виробництва, створення найкращих умов для цих процесів і досягнення максимальних результатів трансформації на основі максимізації доданої вартості та забезпечення необхідного співвідношення між накопиченням і споживанням;

обґрунтовано доцільність використання вартісно-енергетичних критеріїв щодо оцінки стану та ефективності функціонування виробничої системи в перехідний період, особливо в умовах гіперінфляції;

розроблено методологію економіко-математичного моделювання виробничої системи на основі використання показника енерговитрат як харак-теристики витрат сировини, матеріалів, праці, предметів споживання;

запропоновано методологію прогнозування розвитку соціально-економічної системи і поведінки учасників трансформації господарського механізму, який враховує потреби, цінності та інтереси особи і соціальних груп;

розроблено концепцію формування загального і регіонального оптового ринків електроенергії, яка передбачає участь у них підприємств – постачальників палива;

удосконалено:

понятійний апарат категорій „господарський механізм”, „виробнича система”, а також підходи до оцінки змінювання їх структури і функцій у ході історичного розвитку суспільства;

принципи і методичні підходи до формування державної стратегії енергетичної безпеки країни як найважливішої складової її національної безпеки;

методологію побудови міжгалузевого балансу за рахунок встановлення нових оптимальних економічних і цінових пропорцій та урахування ефекту мультиплікації;

принципи функціонування оптових ринків електроенергії й управління ними в міру розвитку ринкових відносин у ПЕК;

дістало подальшого розвитку:

теоретико-методологічне обґрунтування природи системної кризи в Україні як результату дії політико-економічних протиріч на всіх ієрархічних рівнях управління і функціонування виробничих систем і руйнації міжгалузевих пропорцій;

методи ціноутворення в ПЕК на основі урахування взаємодії контр-
агентів, які беруть участь у виробництві й реалізації електроенергії;

методи управління ПЕК, що враховують змінювання організаційних форм, які відповідають специфіці перехідного періоду до ринкового господарювання;

методологія формування проектів і програм інноваційного розвитку галузей ПЕК, його інвестиційного забезпечення, перебудови регіонального виробничого комплексу, який враховує запропоновані підходи до реформування господарського механізму.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження було використано при розробці Постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. № 857 „Про удосконалення господарського механізму реалізації вугільної продукції в Україні”; Указу Президента України від 27 січня 2000 р. № 100/2000 „Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях”; Програми реформування і фінансового оздоровлення вугільної промисловості України на 2000 рік (постанова Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1999 р. № ); Тимчасових галузевих методичних рекомендацій з урахування витрат на виробництво готової вугільної продукції на шахтах і розрізах (наказ Мінпаливенерго від 26 січня 2001 р. № 30); Закону України „Про державний бюджет України на 2001 рік” (у частині механізмів фінансового оздоровлення підприємств паливно-енергетичного комплексу України); Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1733 „Про затвердження порядку визначення та надання державної підтримки вугледобувним підприємствам”.

Впровадження одержаних наукових результатів підтверджується відповідними довідками від: Донецької обласної державної адміністрації щодо розробки програм соціально-економічного розвитку в Донецькому регіоні та опрацювання пропозицій Донецької облдержадміністрації щодо Закону України „Про спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку в Донецькій області” (довідка № 2-10-1940 від 05.06.2002 р.); Міністерства палива та енергетики України щодо адаптації до ринкових умов господарських механізмів вугільної промисловості (довідка № 01/5 227 від 05.06.2002 р.); Ради національної безпеки і оборони України щодо розробки Стратегії забезпечення енергетичної безпеки України (довідка №8/6-200-16 від 20.06.2002 р.); Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України щодо розв’язання проблем погашення кредиторсько-дебіторської заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (довідка № 72/3-71 від 16.07.2002 р.); Національної комісії регулювання електроенергетики України щодо розробки напрямів удосконалення оптового ринку електричної енергії України (довідка № 05-39-10/1984 від 25.06.2002 р.).

Результати досліджень теоретичного і прикладного характеру використовуються у навчальному процесі Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України по дисциплінах з економіки і організації виробництва (довідка № 01-262/27 від 05.08.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Методологічні підходи, теоретичні узагальнення, методичні рекомендації, практичні проекти і розробки з функціонування і трансформації господарського механізму та його елементів є результатом особистих досліджень і розробок автора. Внесок автора у колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, концептуальні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і одержали позитивну оцінку на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, методологічних семінарах, регіональних і галузевих науково-технічних радах, зокрема на: міжнародній науково-практичній конференції "Регион: стратегия выживания и развития Донбасса" (м. До-нецьк, 1996 р.); регіональній науково-практичній конференції "Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область - 2010)" (м. Донецьк, 1999 р.); міжнародній конференції "Енерго Ринки СНД" у межах Міжнародного Енергетичного Форуму: МЕФ СНД (Крим, 2001 р.); міжнародній конференції "Досвід реформування енергетичних ринків" (м. Київ, 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні" (м. Дніпродзержинськ, 2000 р.); регіональному Європейському енергетичному форумі Всесвітньої Енергетичної Ради "Ринкові перетворення в енергетиці. Перспективи на початок ІІІ тисячоліття" (м. Київ, 2000 р.); Регіональній конференції з питань конкурентної політики країн СНД, Центральної і Східної Європи (м. Київ, 2000 р.).

Публікації. Наукові результати роботи опубліковано у 6 монографіях (одна індивідуальна обсягом 18,6 д.а.), 20 статтях у наукових фахових виданнях і 7 тезах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належить особисто авторові, складає 35,05 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
7 розділів, висновків, списку використаних джерел із 250 найменувань (25 сторінок) і 5 додатків (33 сторінки). Основний зміст викладено на 421 сторінці, робота містить 8 таблиць (12 сторінок), 20 ілюстрацій (15 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Концептуальні та методологічні основи розвитку господарського механізму держави. Узагальнено систему поглядів на сутність категорії „господарський механізм” видатних вчених-економістів за 200-річний період. Різноманітні трактування, терміни й складові елементи категорії “господарський механізм” відображали систему виробничих відносин різних економічних формацій та дію об’єктивних економічних законів.

У роботі, спираючись на узагальнення думки сучасних вчених-економістів, пропонується розглядати господарський механізм як систему основних форм, методів та інструментів реалізації економічних законів, вирішення суспільних суперечностей, реалізації відносин власності, а також законів розвитку суспільства, створення системи стимулів та узгодження суспільно-економічних інтересів основних соціальних груп.

Забезпечення сталого розвитку економіки потребує постійного удосконалення й перетворення господарського механізму, пошуку та впровадження системи господарських форм, що відповідають рівню розвитку й потреб суспільства. Сучасна трансформація господарського механізму має бути спрямована на створення таких його елементів, які будуть здатні до саморозвитку у своїй постійній адекватності потребам суспільства. Тому особливої уваги потребує оцінка ефективності господарського механізму в динаміці суспільного розвитку. Критеріями оцінки є: економія енергії (часу); рівень забезпечення суспільного порядку; ступінь збалансованості суспільного відтворення; ступінь задоволення потреб членів суспільства в матеріальних та духовних благах.

У роботі докладно розглянуто функціональну структуру господарського механізму. Наголошується, що господарський механізм виконує функцію не тільки виробничу, але також і функцію поєднання суспільних потреб із можливостями суспільного виробництва. Саме ця функція є причиною розвитку господарського механізму. Структура господарського механізму та його дія мають максимально відповідати системі об’єктивних економічних законів, надавати свободу дії цим законам.

Максимальне наближення до цього критерію потребує розбудови господарського механізму як складної сукупності діалектично єдиних функціональних систем. Ядром, базовою системою господарського механізму є виробнича система (виробничий апарат), яка структурується, в свою чергу, на такі підрозділи: виробництво енергії, виробництво сировини, виробництво засобів виробництва, виробництво предметів споживання (рис. 1).

Соціальна сутність суспільного виробництва полягає у створенні сукупності матеріальних благ для кінцевого споживання членами суспільства. В економічному сенсі суспільне виробництво полягає у створенні доданої вартості, яка є джерелом заробітної плати, податків, а також інвестицій у відтворення та розвиток виробництва. Але як фізичний процес суспільне виробництво є, по суті, збільшенням енергії та матеріалізацією цієї енергії в нових продуктах виробництва.

Таким чином, усі продукти суспільного виробництва мають енергетичну вартість. При цьому матеріалізована в продуктах суспільна енергія є матеріальною формою інтелектуально-трудового потенціалу людей, що беруть участь у суспільному виробництві.

Основним методом оптимізації розвитку базової (виробничої) системи в період глибокої реформації є метод міжгалузевого балансу. Моделювання міжгалузевого балансу дозволяє встановити ефективні міжгалузеві пропорції та рівноважні ціни, які при досягнутому технічному рівні виробництва та наявних суспільних ресурсах максимізують питому вагу доданої вартості у валовому внутрішньому продукті.

Це, в свою чергу, надає змогу максимізувати власний інвестиційний потенціал, отримати кількісно визначене джерело повернення залучених інвестицій, максимізувати платоспроможний попит населення при оптимальному фінансуванні соціальних, науково-технічних програм та програм розвитку інтелектуально-трудового потенціалу.

Рушійною силою господарського механізму є система мотивів та стимулів окремої людини, колективів і соціальних груп. На рівні виробництва мотиви та стимули умовно розподіляються на дві групи: мотиви господаря виробництва та мотиви найманого робітника.

Головний мотив господаря – максимізація доданої вартості, основний його стимул – конкуренція товарів та можливості максимізації доданої вартості.

Головний мотив робітника – максимізація заробітної плати та соціальних гарантій, основний його стимул – втрата заробітку, звільнення, конкуренція на ринку праці, що змушує робітника підвищувати свій інтелектуально-трудовий потенціал.

Сучасна глобалізація призводить до посилення взаємообумовленості, взаємообмеження та взаємопроникнення національних економік, перетинання їх господарських механізмів. Це треба враховувати при оптимізації національних господарських механізмів.

Рис. 1. Схема субординації суспільних відносин

ВА – виробнича система (виробничий апарат): ВС – виробництво сировини, ВЕ – виробництво енергії, ВЗВ – виробництво засобів виробництва, ВПС – виробництво предметів споживання;

СКГ – система кредитно-грошова;

ССВЦ – система установлення споживчої вартості, вартості й ціни товарів;

СПБ – система податково-бюджетна;

СВІТ – система відтворення інтелектуально-трудового потенціалу;

СЗП – система законів, норм і правил;

СУ – система управління;

СМС – система мотивів і стимулів.

Розділ 2. Теоретичні підходи та загальні методичні рекомендації щодо формування та вдосконалення господарського механізму. Аналіз причин виникнення кризи господарського механізму в Україні показав найважливіші його прояви в базових галузях промисловості, розкрив особливості перехідних процесів та намітив орієнтири розвитку.

Соціалістична економіка мала досить потужну індустріальну базу, але структура цієї бази не відповідала ринковим відносинам, характеризуючись надмірною концентрацією виробництва та відсутністю його соціальної орієнтації. Крім того, спостерігалося відносне техніко-технологічне відставання сировинних галузей та сільського господарства. Україна отримала у спадщину неповний цикл виробництва товарів кінцевого споживання. Адміністративна система базувалася на суто державній власності на засоби виробництва. Розпочата ще за часи СРСР перебудова господарського механізму не передбачала адекватних кроків з роздержавлення та приватизації, створення ринкових суб’єктів господарювання.

Внутрішній ринок України виявився надто вузьким для її потужного, але з незавершеним циклом, виробничого комплексу. Продукція, що вироблялася, значною мірою виявилася незапитаною на внутрішньому ринку та неконкурентною на ринку зовнішньому. Це спричинило першу значну хвилю спаду виробництва. Надалі в основу економічної політики спершу було покладено принцип вільного ціноутворення. Це, начебто, мало автоматично створити стимули для структурної перебудови. Але за умов різкого спаду виробництва це створило стимули лише до гіперінфляції, порушення міжгалузевих цінових пропорцій, взаємообмеження товаровиробників та подальшого згортання виробництва.

Світовий досвід свідчить, що подолання трансформаційної кризи потребує від держави досить жорсткого, адміністративного встановлення нових оптимальних економічних пропорцій. Ці пропорції розраховуються шляхом оптимізації міжгалузевого балансу. Тільки після цього “вмикаються” ринкові механізми. Жоден з урядів України так і не спромігся здійснити послідовну економічну програму.

Зазначені чинники є реальними факторами обмеження економічного зростання в Україні як за обсягами, так і у часі. В той же час політична стабільність та певне просування ринкових реформ створюють достатні умови, аби перейти до цілеспрямованої розбудови господарського механізму за ринковим типом. При цьому серед основних є задача вірного вибору орієнтирів розвитку.

Практично проблема полягає у тому, щоб здійснити прогноз динаміки загальнолюдських цінностей на 10-30 років та прийняти відповідну стратегію їх досягнення. В роботі пропонується всю систему суспільних цінностей розподіляти на економічний, соціальний та політичний капітал суспільства. Зазначені великі підрозділи суспільних цінностей є, в свою чергу, структурованими на конкретні складові. Усвідомлення дефіциту тих чи інших цінностей створює систему потреб особистості, а усвідомлення необхідності досягнення певних цінностей створює систему інтересів особистості. Усвідомлені потреби та інтереси складають мотиваційні засади щодо перебудови насамперед господарського механізму.

У роботі розглянуто механізми антикризової політики і методи формування стратегії економічного зростання. Ефективною вважається економіка, коли всі наявні фактори виробництва використовуються в повному обсязі. Всі можливі комбінації споживання та накопичення, якщо це відобразити на схемі (рис. 2), розподіляються на одній лінії, яка характеризує межу вироб-ничих можливостей (МВМ). Якщо ж частина виробничих ресурсів не використовується, то всі можливі комбінації споживання та накопичення розташовуються нижче МВМ. І тоді таке свідчить про те, що виробнича система працює неефективно, а віддаленість від МВМ характеризує глибину кризи. Рис. 2. Межа виробничих можливостей

і фактичне становище виробничої системи

Аналіз фактичного розташування параметрів виробництва в системі координат “споживання – накопичення” дозволяє конкретизувати напрямки та параметри стратегії зростання. Основними напрямками стратегії зростання є: вивільнення економіки від низькоефективних виробничих фондів, обмеження непродуктивного споживання, створення внутрішніх і залучення зовнішніх інвестицій; розвиток внутрішнього ринку, закріплення і експансія на зовнішньому ринку; досягнення внутрішньої пропорційності виробничого комплексу, в тому числі встановлення рівноважних (ефективних) цін на основі розробки міжгалузевого балансу. Основні елементи стратегії зростання й розвитку показано на рис. 3.

Рис. 3. Основні елементи стратегії розвитку

Найвища ефективність розвитку виробництва може бути зображена як траєкторія, в кожній точці якої загальний результат є максимально можливим, а витрати на досягнення цього результату є мінімальними. Для оцінки ефективності розвитку, особливо в перехідний період, рекомендується прий-няти за основу енергетичну вартість продуктів виробництва, оскільки вона не підлягає інфляційним процесам. Енергетична вартість при цьому може бути розрахована на основі міжгалузевого балансу витрат енергії. В такому разі ефективність виробництва (Е) можна визначити за формулою

, (1)

де М – енергетична вартість сировини та конструкційних матеріалів;

Пр – корисне використання енергії на створення нової споживчої вартості;

Пв – непродуктивні втрати енергії;

Па – витрати енергії на приведення в дію виробничого апарату.

Системним аналізом конкретного досвіду реформування економічних механізмів підтверджено, що вибір стратегії та шляхів, які забезпечують максимальну ефективність виробництва, потребує врахування широкого кола економічних, соціальних, науково-технічних, політичних умов та чинників. Необхідний та достатній склад заходів з формування стратегії трансформації виробничої системи, а також послідовність цих заходів наведено у вигляді схеми на рис. 4.

Рис. 4. Структура формування стратегії трансформації

виробничої системи

Розділ 3. Моделювання та оцінка ефективності виробничих систем. У роботі запропоновано нові методичні підходи до моделювання суспільної виробничої системи, які підвищують можливості прогнозування очікуваних наслідків свідомої зміни умов виробництва та реформування господарського механізму.

У розвиток відомого положення про наявність в суспільному господарстві характерних підрозділів з виробництва засобів виробництва і предметів споживання пропонується виділити у відтворюваній структурі підрозділи, які наведені на рис. 5. Принцип розвитку в моделі реалізується завдяки тому, що параметри виробництва в даний період часу визначаються як результат їх зміни в попередні періоди. При цьому окремі параметри задаються з урахуванням імовірнісного характеру їх величини. Це, наприклад, парамет-ри, що характеризують науково-технічний рівень виробничого апарату. Опрацьована економіко-математична модель дозволяє не тільки в розвитку та системно розглядати суспільне виробництво, але й забезпечувати при моделюванні додержання принципу економічної збалансованості (як матеріально-енергетичної, так і вартісної), а також врахувати умови обмеженості внутрішньосистемних ресурсів.

Економіко-математична модель виробничої системи дозволяє відстежувати, як змінюється ефективність цієї системи протягом певного періоду за наявних умов розвитку та внутрішньосистемних обмеженнях. При цьому змінними параметрами є величина основних виробничих фондів, витрати енергії, потреба у сировині та матеріалах, коефіцієнти ефективності засобів виробництва, коефіцієнти ринку, коефіцієнти відрахувань на загальносистемні потреби.

Таке моделювання суспільного виробництва згідно із зазначеною блок-схемою (за виключенням підрозділів з виробництва наукових знань та соціальної сфери) дозволяє зробити висновок, що широка свобода у виборі варіантів розвитку в конкретній ситуації є досить ілюзорною. Проблема полягає у тому, як за рахунок визначеного обсягу щорічного введення в дію нових виробничих потужностей (засобів праці) забезпечити якісні зміни в рівні задоволення суспільних потреб, тобто як найкраще поєднати досягнення НТР, що матеріалізовані у нових машинах та технологіях, з потребами суспільства.

У роботі опрацьовано інструментарій щодо оцінки стану соціально-економічної системи, її готовності до реформаційних змін. Запропонований метод полягає у тому, щоб з’ясувати (встановити) кількісну визначеність функції стану системи у певній перспективі при тому, що актуальні характеристики цього стану відомі. Математичний вигляд відповідної функції такий:

Ф(ф) = ?о + K • А(?). (2)

Усі параметри, що входять до формули, є комплексними характеристиками: Ао, А(?) – узагальнені аргументи фактичного стану системи (?=0) та її стану через певний час (?); Ф(?) – узагальнена функція стану. Значення коефіцієнтів K, m, аргументів А(о), А(?) встановлюється методами математичної статистики на основі даних соціологічних досліджень.

Кризовий тип розвитку економічної ситуації в Україні зумовив порушення дії таких основних економічних законів, як закон вартості та закон пропорційності виробництва. Тому особливої важливості набуває оптимізація міжгалузевого балансу (МГБ). Для застосування цього інструментарію при плануванні та реалізації реформ господарського механізму в роботі опрацьовано динамічну економіко-математичну модель МГБ. Модель дозволяє досліджувати у часі цінові впливи галузей, збільшення (зменшення) самовитрат галузей, у тому числі втрат продукції в процесі виробництва та постачання, зміни податкового навантаження, ефект економічного мультиплікатора.

Встановлення рівноважних міжгалузевих цін є засобом переборення збитковості вугільної галузі й теплової енергетики, припинення згортання виробництва. Механізм мультиплікатора забезпечує кратне перевищення величини загального приросту доданої вартості над загальною величиною первісного зменшення вартості енергоносіїв та сировини. Частку цього перевищення можна використовувати для компенсації втрат доходу видобувних галузей внаслідок зниження цін на їх продукцію.

Розділ 4. Стан ПЕК України і шляхи ліквідації загрози енергетичній та економічній безпеці держави. На фоні загальної кризи економіки за останнє десятиріччя суттєво погіршився стан паливно-енергетичного комплексу України. Встановлена потужність генерацій зменшилася на 7,8%, а виробництво електроенергії – на 42,8%. В умовах кризового стану економіки енергосистема країни працювала в режимі передаварійної частоти електричного струму, що вимагало примусового відключення споживачів. Ситуація ще більш ускладнювалася вкрай нераціональним використанням енергії.

Аналіз стану основних секторів і підприємств ПЕК (теплових електростанцій, АЕС, ГЕС, електромереж, нафтогазового комплексу, а також вугільних підприємств) свідчить про значну фізичну зношеність, моральну застарілість та технічну відсталість активної частини основних фондів. Реконструкція, модернізація і нове будівництво характеризуються в цілому низькими темпами через гостру нестачу інвестиційних ресурсів.

Фінансово-економічний стан підприємств ПЕК не дає змоги сподіватись, що цей комплекс здатний забезпечити довготермінове зростання національної економіки. Динаміка процесів, що відбуваються в ПЕК, свідчить про загострення загрози енергетичної залежності держави. Це є чинником посилення зовнішнього впливу на економіку та збільшення відставання від світових темпів прогресу.

У роботі запропоновані методологічні підходи до опрацювання стратегії енергетичної безпеки України як складової економічної та національної безпеки в цілому. Визначено механізм створення, структуру і зміст цієї стратегії та заходи щодо зняття загроз енергетичній безпеці.

Стратегія енергетичної безпеки – це система принципових і найбільш важливих заходів щодо створення механізмів усунення та попередження загроз сталому енергетичному забезпеченню всіх сфер та секторів життєдіяльності суспільства. В економічній сфері загрози можуть генеруватися переважно недостатнім обсягом створення ВДВ та недосконалою структурою цієї вартості. Механізм збільшення ВДВ полягає в оптимізації цінової політики та включенні ринкових механізмів ціноутворення; усуненні адміністративних та монопольних факторів впливу на ціноутворення; зменшенні вартості матеріальних витрат (проміжного споживання).

На основі опрацьованих теоретичних та методологічних підходів було розроблено комплексну антикризову програму ПЕК. Необхідність програми полягала в тому, що паливно-енергетичний сектор все гірше виконував свою головну функцію – енергозабезпечення держави. Оптовий ринок електроенергії ні по суті, ні по формі не містив ринкового механізму.

Антикризова програма містить такі системні заходи, як оптимізація міжгалузевого балансу держави та впровадження рівноважних (ефективних) цін; реформа податкової та бюджетної системи із закріпленням механізмів раціонального розподілу ВДВ; механізм зменшення вартості кредитних ресурсів, які надають комерційні банки; загальна інвентаризація основних виробничих фондів та їх реструктуризація з урахуванням ринкової перспективи; індексація вартості основних виробничих фондів та оптимізація амортизаційної політики; припинення практики звернень щодо стягнення на майно генеруючих компаній та шахт (на період виконання програми фінансового оздоровлення); введення касового методу сплати податків шахтами та генкомпаніями.

Як складові антикризової програми обґрунтовано заходи з реформування відносин в енергоринку шляхом усунення практики цінопризначення, іншого державного адміністрування та створення комерційної адміністрації оптового ринку електричної енергії (КАОРЕ).

З метою фінансового оздоровлення ПЕК запропоновано механізм реструктуризації заборгованості, що виникла в результаті бартеризації та неповних розрахунків за електричну енергію. Цей механізм складають: інвентаризація боргів, списання непідтвердженої та безнадійної заборгованості, клірингові розрахунки по ланцюгу боржників, дисконтний викуп власних боргових зобов’язань, рефінансування заборгованості, реструктуризація на 5-10 років заборгованості, що залишилася.

Антикризова програма передбачає інвестиційне забезпечення. Для підвищення ефективності управління інвестиційними потоками, концентрації інвестицій на найбільш важливих для енергетичної безпеки держави об’єктах запропоновано механізм створення відповідного інвестиційного фонду. Надано пропозиції щодо опрацювання законодавчих актів, які мають забезпечити стабільну роботу та розвиток підприємств ПЕК. Окреслено основні ризики щодо реалізації державної політики в ПЕК та відповідні заходи щодо їх усунення.

Розділ 5. Трансформація господарського механізму у вугільній промисловості. Визначено загальні методичні підходи до розробки і реалізації антикризової програми для вугільної галузі. Вони полягають у виявленні політико-економічних протиріч, які обумовили сучасний стан галузі, в розкритті механізму їх дії та конкретних форм прояву. Розглянуто протиріччя на всіх рівнях: від геополітичного та державного до безпосередньо виробничого. Це надає ключ до побудови і реалізації загальної стратегії і тактики стабілізації та розвитку вугільної промисловості, а також алгоритм розподілу повноважень та відповідальності при розв’язанні задач реформування галузі між управлінськими суб’єктами різного рівня.

На державному рівні необхідно прийняти рішення про надання вугільній промисловості статусу галузі, що гарантує державну енергетичну безпеку. При цьому основними напрямами державної політики щодо вугільної галузі мають бути: адаптація організаційних структур галузі до ринкового економічного середовища; реструктуризація та погашення боргів підприємств; зняття з підприємств галузі соціальних функцій; оптимальне включення галузі в міжгалузевий баланс; модернізація та технічне переоснащення підприємств. Необхідно передбачити (на період подолання збитковості) розширення бази фінансової підтримки вугледобувних підприємств.

Орієнтиром реформування має бути створення цілісних виробничих комплексів з виробництва шихти для коксохімічних заводів та твердого органічного палива для електричних станцій; забезпечення концентрації ресурсів на найважливіших напрямах діяльності та розширення відтворення виробництва; забезпечення ефективного маркетингу та удосконалення механіз-мів ціноутворення; підвищення інвестиційної привабливості, раціональне використання коштів державної підтримки. З урахуванням цього як основний ринковий суб’єкт вугільної галузі запропоновано створити державні акціонерні компанії (ДАК). До складу ДАК мають увійти шахти, збагачувальні фабрики, ремонтно-механічні заводи, виробничо-транспортні підприємства та інші, що складають технологічний комплекс з виробництва кінцевої продукції.

Необхідною складовою адаптації вугільної промисловості до ринкових умов є впровадження відповідних форм збуту вугільної продукції. Саме прийнята система реалізації вугільної продукції є критерієм адекватного приєднання вугільної промисловості до нової системи економічних відносин. У перехідний до розвинутого ринку період було запропоновано створити спеціалізовані акціонерні компанії зі збуту вугільної продукції. Акціонерами компанії мали стати як виробники, так і споживачі вугільної продукції, що створювало умови погодження їх комерційних інтересів. Постановою уряду України була створена державна акціонерна компанія „Вугілля України” (1998 р.). Функції цієї компанії ґрунтуються на опрацьованому у дисертаційному дослідженні механізмі реалізації вугільної продукції.

Однак безпосереднє впровадження ринкових механізмів у секторі реалізації вугільної продукції є неможливим ще й зараз. Головна причина полягає в тому, що в галузі так і не з’явився ефективний власник. До того ж економіка більшості підприємств є незбалансованою, значна частина вугледобувних підприємств – банкрути. Тому на подальшу перспективу для вугільної галузі запропоновано системні заходи з концентрації виробництва, матеріальних, фінансових та трудових ресурсів на продуктивних вугледобувних дільницях, впровадження закупівлі основного обладнання виключно на конкурентних засадах, подальша оптимізація цінової політики. Ці заходи мають за критерій зменшення дефіциту фінансового балансу кожного вугледобувного підприємства. Обґрунтовано пропозиції розподілу всіх шахт за їх фінансово-економічним станом на три групи. При цьому по кожній групі шахт запропоновано відповідну стратегію дій щодо вирішення їх особливих проблем. Приватизацію у вугільній галузі рекомендується здійснювати цілісними майновими комплексами з виробництва вугільної продукції.

Розділ 6. Трансформація господарського механізму в енергетиці. У роботі докладно аналізується розвиток оптового ринку електроенергії в Україні. Показано, що невідповідність відносин у сфері реалізації електроенергії ринковим принципам стала одним із чинників формування економічної кризи в Україні. Незавершеність ринкової адаптації механізмів господарювання в енергетиці на державному рівні спонукала місцеві влади виходити з пропозиціями створення регіональних ринків електроенергії, регіональних енергетичних компаній, “енергоостровів” тощо. Заходи із збереження єдності енергосистеми, укріплення фінансової дисципліни та наведення порядку у взаєморозрахунках постачальників і споживачів енергії потребували посилення ролі органів державного управління, що певною мірою стримувало перехід до суто ринкових принципів регулювання ринку.

На основі аналітичного дослідження принципів побудови та моделей ринків електроенергії запропоновано нетрадиційну, але перспективну для умов України модель організації ринку електроенергії за участю постачальників палива (рис. 6).

У перехідний період це дозволить поліпшити якість твердого палива, знизити розмір паливної складової у собівартості електроенергії, упорядкувати постачання енергії і в цілому оптимізувати товарно-грошові потоки в паливно-енергетичному комплексі. Запропоновано економіко-математичний механізм формування договірної ціни на електроенергію та енергетичне вугілля, алгоритм визначення граничних цін виробників, механізм розподілу прибутку пропорційно внеску окремих суб’єктів у загальний результат. |

Постачальники палива | Тепло-електро-станції | Енергопо-стачаюча компанія |

Енергоринок |

Споживач

Постачаль-ники палива | ЕЕ | Г

Тепло-електро-станції | П | Г

Енергопо-стачаюча компанія | ЕЕ | Г

Енергори-нок | ЕЕ | ЕЕ | Г

Споживач | ЕЕ

Рис. 6. Схема моделі організації оптового ринку

П - паливо (вугілля, газ, мазут); ЕЕ - електроенергія; Г - гроші.

У роботі визначено перехідні механізми оптового ринку електроенергії, функції його суб’єктів і керівних органів, механізми створення конкурентного середовища, фінансової збалансованості та підвищення інвестиційної привабливості компаній. При цьому стратегічна перспектива – це встановлення саморегулюючих ринкових відносин та відповідних механізмів узгодження інтересів товаровиробників і споживачів, суто договірного порядку формування цін. Середньострокова перспектива – встановлення державного регулювання і контрольованих ринкових механізмів на перехідний період. Найближча перспектива – удосконалення існуючої моделі ринку.

Вдосконалення діючої моделі шляхом посилення договірної та пла-
тіжної дисципліни, поступового залучення постачальників палива як учасників ринку завершується з досягненням рівня платежів за електричну енергію близьким до 100 відсотків. У середньостроковій перспективі укладання всіх договорів переноситься на відкритий (біржовий) майданчик, створений при ДП “Енергоринок”. Це державне підприємство поступово впроваджує елементи біржової торгівлі за механізмом, наведеним у роботі. У подальшому здійснюється перехід до саморегульованого ринку з обмеженням регулюючих функцій держави, що стане можливим у міру встановлення в економіці держави ефективних міжгалузевих цін та остаточного подолання платіжної кризи.

Діюча в Україні модель енергоринку є моделлю