ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЗЯЗЮН Лариса Іванівна

УДК 37. 013. 74

АРТИСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

В СИСТЕМІ ОСВІТИ ФРАНЦІЇ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України

АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович, Інститут вищої освіти АПН України,

м. Київ, директор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор ЛЕЩЕНКО Марія Петрівна,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ, головний науковий співробітник відділу теорії і практики педагогічної

майстерності;

кандидат педагогічних наук, доцент ЯКОВЕЦЬ Наталія Іванівна

Ніжинський державний педагогічний університет ім. Миколи Гоголя, завідувач кафедри педагогічної майстерності.

Провідна установа: Житомирський державний педагогічний університет

ім. Івана Франка, кафедра педагогіки, Міністерство

освіти і науки України, м. Житомир.

Захист відбудеться 22 травня 2003 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої

Вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий 18 квітня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Cвіт стрімко змінює свої обриси: сучасні цивілізаційні зрушення у світі, в Європі зокрема, характеризуються кризовими явищами в усіх сферах життя суспільств. Докорінні зміни спостерігаються і в сфері освіти, яка перебуває на переломному етапі свого розвитку. Цей перелом обумовлено не лише зростанням кризових процесів, а й вступом в епоху інформатизації, що сприяє докорінному переглядові освітніх концепцій і парадигм. Країни Європи, сформовані під пріоритетним впливом європейської техногенної цивілізації, переживають кризу зростання і вимагають всебічного оновлення. Активно відшукуються шляхи виживання людства, вирішення інших глобальних проблем.

Зміна пріоритетів у сфері освіти і виховання стимулює інтерес до обміну практичним досвідом виховання між різними країнами. Долаючи об’єктивно існуючі перешкоди (мовні, інституціональні і фінансові), сьогодні виявляється реальна можливість вивчати, аналізувати і порівнювати педагогічні системи різних зарубіжних країн, інтерес до яких існував ще у глибокій давнині. Це є необхідною передумовою і важливим фактором розвитку сучасної порівняльної педагогіки. У її розвиток в останнє десятиріччя значний доробок внесли українські вчені, досліджуючи різні аспекти підготовки вчителя і його впливу на виховний процес у високорозвинених країнах: США (Р.М.Роман), Німеччина (Н.В.Абашкіна, В.А.Гаманюк, Т.І.Вакуленко), Велика Британія (А.В. Парінов, О.Ю.Леонтьєва, Н.Ф.Яцишин), Англія-Уельс (Ю.В.Кіщенко). На матеріалах кількох країн виконані дослідження М.П.Лещенко (Велика Британія, Канада, США), О.В. Сухомлинською (становлення і розвиток міжнародного учительського руху), Л.П. Пуховською (країни Західної Європи, друга половина ХХ ст.). Розвиткові освіти у Великій Британії, ролі вчителя у виховному процесі присвячені праці Г.М. Алексевич, Н. М. Лавриченко, Л. М. Латун, О.І.Локшиної.

Помітний доробок російських учених. Проблемам системи освіти Великої Британії, зокрема школі, присвячено праці Ю.С. Алферова, Г.А.Андреєва, Н.В.Воскресенської, В.П.Лапчинської, Л.Д.Торяник; освіті США – М.Д.Нікандрова, З.О.Малькової; освіті Франції – Б.Л. Вульфсона, В.П.Борисенкова, Є.Б.Лисової, Т.Р.Стієс, І.В.Шлейфер, М.Л. Славіна. Дослідники французької системи освіти звертають увагу на розвиток духовності учнів у материнській і початковій школі, колежах і ліцеях засобами мистецтва. Не дивно, що Францію називають “матір’ю мистецтв”, бо саме вони, на переконання французів, розвивають артистичну особистість, позначену особливою естетичною чутливістю у ставленні до людей, у професійній діяльності, навчанні.

Актуальність та соціальна значущість для розвитку суспільства проблеми артистичного ’’Артист – слово французького походження. Митець, що творить витончені мистецтва, образотворчі мистецтва; більш вживане про музикантів, акторів, танцюристів, штукарів, навіть поварів та ін.; взагалі майстер своєї справи, митець, умілець, дока. Артистизм – глузд, сенс, лад, зміст, уміння’’. ( Даль В. Толковый словарь, ’’Русский язык’’. - М.: -1978. –С.24); Артист – 1. Хто досяг високої майстерності в будь-якій галузі. 2. Артистизм – висока майстерність, віртуозність (Великий тлумачний словник української мови. –К.: - Перун. - 2001. –С.25). виховання особистості у традиційній французькій системі освіти, зокрема, і в контексті порівняльної педагогіки, визначається передусім тим, що охоплює вік від 3-х до 17 років (сенситивний період – також). Вона недостатньо розроблена, а в системі освіти України взагалі невідома. Саме це й зумовило вибір теми “Артистичне виховання особистості в системі освіти Франції”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту вищої освіти АПН України за темою: “Вища освіта України: світоглядні, професійні і виховні характеристики цілісної системи”, РК № 0100U000343.

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти 27 грудня 2001 року, протокол № 10 та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 лютого 2002 року, протокол № 2.

Об’єкт дослідження - професійна підготовка учнів материнської та початкової шкіл, колежів та ліцеїв у системі освіти Франції.

Предмет дослідження - процес артистичного виховання засобами мистецтва як неодмінна умова професійного розвитку особистості.

Мета дослідження - теоретично і практично узагальнити досвід артистичного виховання учнів засобами мистецтва в умовах сучасного оновлення і модернізації освіти у Франції.

Концептуальна ідея грунтується на положенні про те, що вивчення досвіду артистичного виховання учнів у Франції в умовах глобалізації соціальних процесів у Європі, створення загальноєвропейського освітнього простору значно збагатить концептуальні та практичні основи мистецько-професійного виховання учнів в Україні, сприятиме реформуванню освітньо-виховної системи, починаючи з дошкілля і закінчуючи вищою та неперервною післядипломною освітою. Ефективність артистичного виховання в материнській, початковій школах, колежах та ліцеях Франції залежить від оптимального врахування загальних тенденцій теорії і практики професійного розвитку особистості, а також використання мистецьких надбань для розвитку почуттів, інтелекту, мислення, волі, уяви, підсвідомості, без яких професійна діяльність як творчість немислима.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що артистичний розвиток особистості набуває ефективності передусім за розвинених позитивних почуттів особистості, зокрема, прекрасного і піднесеного, що складають змістову сутність естетичних почуттів і враховує:

· включення до змісту виховного процесу школи, починаючи з материнської, предметів мистецького циклу, котрі найбільше впливають на розвиток почуттєвої сфери особистості;

·

·

Відповідно до мети і гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1) проаналізувати історико-соціальні передумови становлення сучасної системи професійної підготовки учнівської молоді в системі освіти Франції;

2) визначити категорію “артистичне виховання” у філософському та педагогічному аспектах та обгрунтувати її теоретичне і практичне значення для реформи сучасної французької школи;

3) виявити загальні риси й схарактеризувати особливості концепцій артистичного виховання у французькій і вітчизняній педагогіці у контексті осмислння нових вимог до професійної підготовки учнівської молоді;

4) узагальнити досвід організаційно-методичного забезпечення процесу артистичного виховання у загальноосвітній школі Франції;

5) з’ясувати сутність, зміст та організаційні основи практичного забезпечення розвитку артистичних умінь учнів французької школи;

6) схарактеризувати можливості розвитку педагогічної майстерності учителів Франції для забезпечення державного проекту артистичного виховання учнів;

7) розробити практичні рекомендації для використання французького досвіду в Україні.

Методологічною основою дослідження стали філософські положення теорії пізнання, зокрема взаємозалежності і взаємовпливу явищ об’єктивної дійсності, принципи науковості, історизму, цілісності, соціальної зумовленості, культуровідповідності, полікультурності, єдності національного і загальнолюдського, теорії і практики, освіти і самоосвіти, виховання і самовиховання, парадигмальні підходи.

Теоретичну основу дослідження становлять положення, що грунтуються на:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Враховувалися також: положення Національної доктрини розвитку освіти; нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України; положення Державної програми “Вчитель”; Конвенції, рекомендації ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

Методи дослідження. Специфіка предмета дослідження визначила використання переважно теоретичних методів дослідження, зокрема: загальнонаукові методи – аналіз, синтез; порівняльно-історичний метод, що дозволяє порівнювати і співставляти соціально-педагогічні факти і результати; структурний метод, що уможливлює розгляд розвитку педагогічного процесу, виокремлюючи його основні компоненти; моделювання; імовірнісний вибір фактів; кількісний та якісний аналіз, узагальнення. Для проведення дослідження використовувалися також емпіричні методи: інтерв’ю, діалог, дискусія, спостереження, опитування, обговорення та ін.

Організація та основні етапи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося впродовж 1998 - 2003 рр.

На першому етапі (1998 - 2000 рр.) вивчалися й осмислювалися теоретичні, історико-культурні, культурологічні, власне професійні проблеми артистичного виховання учнів у навчальних закладах Франції, розроблялися методологічні основи та науковий апарат дослідження, формувалися базові теоретичні поняття і положення, формувалася джерельна база. Здійснювався аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду з питань професійного розвитку учнів та ролі естетичного чинника в цьому процесі.

На другому етапі (2000 - 2001 рр.) дослідження проводився збір, аналіз, синтез, порівняння фактологічного матеріалу; встановлювалися контакти з колежами та ліцеями, вищими навчальними закладами Франції, з відділом інформативних та освітніх програм ЮНЕСКО.

На третьому етапі (2002 - 2003 рр.) осмислювався та узагальнювався матеріал у контексті сучасних філософських, культурологічних та психолого-педагогічних концепцій, уточнювалася структура й апробовувалися дослідження.

Експериментальна база дослідження. Науково-дослідницька та методична робота провадилася на базі двох навчальних закладів Франції (Університету Сержі-Понтуаз, ліцею Анген-95), загальноосвітньої середньої школи № 62 (м. Львів), Львівського Палацу мистецтв (м. Львів), Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Біла Церква), Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (м. Харків), Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації. Протягом усього періоду теоретико-експериментальної і методичної роботи авторка брала участь у апробації та практичній реалізації розроблених положень і рекомендацій.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в Україні: зроблено спробу дослідження цілісного процесу розвитку артистичних умінь особистості засобами мистецтва в системі освіти Франції та в порівняльному зіставленні з системою освіти України; введено термін “артистичне виховання” в контексті професійного розвитку особистості; узагальнено сучасний французький досвід організаційно-методичного забезпечення процесу артистичного виховання учнів у контексті концептуальної переорієнтації і практичного організаційно-змістового реформування початкових шкіл, колежів та ліцеїв; ознайомлено з пошуками французьких вчених і педагогів у галузі артистичного виховання учнів початкових шкіл, колежів і ліцеїв учителів і професорсько-викладацький склад ВНЗ України через організацію постійно діючих семінарів, круглих столів, наукових конференцій, видруку відповідних матеріалів у періодичній та науковій пресі тощо. Дістало паралельного розвитку теоретичне і практичне осмислення артистичного виховання як важливого засобу, а саме: розвиток здібностей учнів до творчої експресії і відчуття творчості; сприяння розквітові особистісної незалежності та індивідуальності учня; урівноваження розумових і почуттєвих можливостей учнів;

культивування способів мислення і діяльності; забезпечення вмінь орієнтації і дотримання естетичних норм та норм поведінки у сучасному суспільстві; підготовки кожної особистості до виконання громадянського обов’язку у суспільстві.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно уможливлює цілісне уявлення про професійний розвиток особистості в системі освіти Франції, починаючи від материнської школи, продовжуючи його в початковій школі і колежі, ліцеї та ВНЗ, удосконалюючи впродовж життєвого циклу. Теоретична схема артистичного виховання обгрунтована в контексті еволюції культурно-історичних традицій у Франції, з урахуванням різних соціокультурних та освітньо-виховних детермінант і універсальної природи соціального відтворення Людини-творця. У науковий обіг вітчизняної педагогічної сфери вводиться 245 французьких першоджерел, зокрема й тих, що відбивають первинні якісні і кількісні показники досліджуваної наукової теми.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати, висновки, практичні рекомендації є теоретико-методичною основою для цілісного вивчення процесу професійної підготовки особистості у системі освіти Франції, починаючи від раннього шкільного віку на етапі професійної орієнтації, вибору професії та поступового її опанування. Почуттєвий світ дитини, зафіксований категорією “естетичний досвід”, що формується різними видами та жанрами мистецтва і мистецької діяльності, є не лише спонукою професійного (артистичного) зростання, а й основою становлення та розвитку громадянських якостей особистості.

Матеріали дослідження можуть бути використані для введення у зміст освіти України предметів мистецьких дисциплін не лише для раціонального й загального культурного рівня розвитку кожного учня. Це – неодмінна умова їх професійного удосконалення, громадянського розвитку. Для цього слід змінювати зміст навчання: мистецтво – не лише для додаткових знань про важливу гуманітарну сферу, а й для розвитку почуттів, розвитку естетичного досвіду. Знання про мистецтво слід давати після опанування кожною дитиною мистецької практики: вміти грати на інструменті з опануванням нотної грамоти; вміти співати з використанням нот; вміти малювати, танцювати і т. ін. Вміти сприймати мистецтво почуттями, а не лише поняттями, розповідями про нього. Почуття, сформовані мистецтвом, найважливіші із складників світогляду і переконань. Тому вони й визначають професіоналізм, що у вищих виявах набуває визначення “артистизм”.

Артистичне виховання учнів вимагає нової генерації вчителів і нових методик їхньої підготовки. Матеріали дослідження використано для обгрунтування теоретичних і практичних положень Концепції педагогічної освіти України та Державної програми “Вчитель” (2001 р.), для розробки нормативно-правових документів з питань реформування педагогічної освіти в Україні (довідка Міністерства освіти і науки України №41-3/486 від 26.03.03) .

Результати дослідження впроваджено в Головному управлінні освіти і науки Київської міської державної адміністрації (довідка № 23/ 123 від 11.02. 03); в управлінні освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації (довідка № 175 від 11.02.03); в спеціалізованій школі № 267 управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (довідка № 28 від 11.02.03); Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (довідка № 36 від 10.02.03), Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут” (довідка № 66-08/37 від 10.03.03), загальноосвітній середній школі № 62 м. Львова (довідка № 12а від 10.02.03), Львівському Палаці мистецтв (довідка № 1-6/12 від 10.02.03).

Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає у здійсненні критичного аналізу зарубіжного й вітчизняного досвіду артистичного виховання учнів в освітніх закладах як передумови їх подальшого професійного, наукового, художнього, громадянського розвитку; розробці теоретичної моделі професійного удосконалення особистості засобами мистецтва в структурі динамічно-змінної системи освіти і виховання Франції; розробці рекомендацій щодо використання артистичного виховання учнів засобами мистецтв в освітній системі України.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена дотриманням сучасної методології наукового педагогічного пошуку, використанням широкого кола наукових вітчизняних і закордонних джерел, зіставленням одержаних результатів з еталонними показниками моделей освітніх систем Франції та України, поєднанням кількісного та якісного аналізу даних дослідження. Засадові положення дослідження відповідають його меті та завданням і базуються на відповідній науковій методології.

На захист виносяться:

· теоретичні узагальнення історико-культурних, соціальних і організаційно-методичних передумов становлення сучасної системи артистичного виховання особистості у системі освіти Франції, що вибудовується за принципом діяльнісної цілеспрямованості професійного розвитку і саморозвитку кожного учня в початковій школі, колежі й ліцеї: його цілі, зміст, організаційні форми і методи, що забезпечують розвиток професійної майстерності і готовність випускника школи виконувати обов’язки громадянина Франції;

· виявлені і науково обгрунтовані спільні риси французьких і вітчизняних дослідників щодо феномена артистичного виховання як фактора включення почуттєвої сфери особистості, її постійного розвитку і саморозвитку у професійній підготовці кожного суб’єкта освітньої системи (в теорії і практиці, особистісних якостях і діяльнісній сутності професії, якостях особистості, що забезпечують високий рівень її культурного розвитку, естетичної вихованості і професійної самоорганізації);

· нова французька модель артистичного виховання особистості з центром у школі, що передбачає створення психолого-педагогічних умов, за яких принципово змінюється сутність професійної підготовки особистості: з об’єкта професійної підготовки учень ще в школі стає суб’єктом власного професійного саморозвитку і своєї професійної життєдіяльності завдяки опануванню мистецтва як виду творчості і вияву власної дії у мистецькій творчості, завдяки започаткованій творчістю почуттєвості, що стає спонукою до самоудосконалення і потребою для досягнення нової цілі.

Апробація результатів дослідження. Пропозиції, підходи, теоретичні положення за темою дослідження обговорювалися і позитивно оцінені: на міжнародній конференції в молодіжному Центрі наук, технології і музики La Villette (Париж,1998 р.); на перших і других Кримських педагогічних читаннях (Алушта, 2001, 2002 рр.); на міжнародній науковій конференції у

Вищій школі педагогічній (Варшава, 2001 р.); на міжнародних конференціях “Освіта без кордонів” та “Діалог освітніх систем у сучасному суспільстві (Артек, 2001, 2002 рр.); на міжнародній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ужгород, 2002 р.); на міжнародній науковій конференції “Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти” (Харків, 2002 р.); на Міжнародному конгресі “Слов’янський педагогічний собор” (Тирасполь, 2002 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Професіоналізм педагогічних кадрів: сучасні підходи, концепції, досвід” (Ніжин, 2002 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Неперервна професійно-художня освіта: теорія і практика” (Черкаси, 2002 р.).

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладені в 11 публікаціях (загальний обсяг 7,5 авт. арк.); всі написано без співавторів, у тому числі: 6 статей опубліковано у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 4 статті – у збірниках наукових праць та журналах; 1 – у збірнику матеріалів конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 246 сторінок. Основний зміст викладено на 186 сторінках. Список використаних джерел – 368 найменувань, з них 245 – іноземною мовою. Робота містить 8 таблиць на восьми сторінках, 1 графік на одній сторінці, 1 структурну схему на одній сторінці, 9 додатків на 42 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність та доцільність обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу дослідження, методологічні та теоретичні основи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора; викладено методику й результати експериментальної роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист, висновки про впровадження та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Основні напрями реформування освіти Франції на перетині тисячоліть” – проаналізовано: історико-соціальні передумови становлення і розвитку сучасної системи професійної підготовки учнівської молоді в системі освіти Франції; загальні риси артистичного виховання на різних рівнях освіти Франції в контексті реформування освіти; досвід організаційно-методичного забезпечення процесу пошуку нових підходів у реформуванні освіти і використанні артистичного виховання учнів як засобу підготовки їх до самостійного творчого життя у громадянському суспільстві. На основі аналізу вітчизняних і французьких наукових джерел та досліджень вчених інших країн світу визначено, що Франція – ексклюзивна, непересічна країна, яка впродовж століть залишається консервативною у відстоюванні історичних набутків освітньої галузі, зокрема професійної підготовки учнів, включення їх у громадянське життя суспільства як громадян яскравих і дієвих, здатних створити кращий світ, здатних поважати права людини, цінності миру і демократії, берегти довкілля і свою культурологічну спадщину. Більше ніж будь-коли учневі необхідно дати фундаментальні знання культури: загальну суму знань, виховні цінності та ідеали, спрямовувати на вміння творити, вміння жити, вміння спілкуватися. Не нехтуючи при цьому високими професійними вміннями, а будучи посвяченими в них давати вільний вихід своїм фундаментальним професійним компетенціям (Б. Л. Вульфсон, М. Б. Євтух, Є. Б. Лисова, З. О. Малькова, М.Л. Славін, І.В. Шлейфер, B. Bonyx, C. Dartois, F.Euvrard, L.Tanguy, P. Veneau).

Вивченню особливостей французької системи освіти, її основних функцій і завдань, досягнутих результатів присвячені наукові праці Е. Bautier, R.Benichous, V. Isambert-Jamati, G. Landsheere, J.-V.Rochex; культурному розвитку особистості – E. Benichous, P. Bourdieu, C. Camilleri, B. Lahire, G. Mialaret, J.-C. Passeron, A. Robert, A. Savari, P. Thibaud; формуванню громадянських якостей особистості – F. Audigier, R. Carraz, G. Charpak, Y. Dloyе, J.-P. Schnapper; артистичному вихованню – D. Brogli, L. Buessler, G.Caillat, C. Clero, O. Clonzot, N. Gamicon, R. Lelarge, P. Lismonde, C. Marion, M. Valo, J. Viet, A. Van Zanten.

Згідно з офіційними документами (циркуляр від 2 листопада 1990 р. та декрет № 85-924 від 30 серпня 1985 р., доповнений 15 листопада 1990 р.), середню освіту дають колежі і ліцеї, в яких діти навчаються з 11 до 18 років. Термін навчання – 7 років. Перші чотири роки – перший цикл, останні 3 роки – другий цикл. Колежі засновані державою і утримуються на державні кошти (Закон від 11 липня 1975 р. та Закон від 13 липня 1995 р.). Деякі технічні колежі утримуються частково державою, частково – комунами чи департаментами (за Законом від 22 липня 1983 р. та декретом від 30 серпня 1985 р.). Колежі дають загальну та професійну освіту. Ліцеї поділяються на загальні, технологічні і професійні (згідно з декретами від 28 грудня 1976 р. та від 17 січня 1992 р.). У загальних вивчаються давні мови (латинська і грецька) та дві-три сучасні іноземні мови, чотири години щотижня відводиться на артистичну практику та вивчення історії мистецтва,

а також 3 год. – на фізичну культуру і спорт. У технологічних та професійних ліцеях (циркуляр № 95-099 від 27 квітня 1995 р.) – обов’язково дві іноземні мови (одна за вибором). З 1986 р. ліцеї професійної освіти (LEP) названо професійними ліцеями (LP). Вони стали полівалентними навчальними закладами середньої освіти. Випускники одержують диплом бакалаврів професійної освіти.

Раніше нижчу (початкову) професійну освіту давали центри учнівства і професійні курси, що отримали поширення з 1939 року і були створені для підготовки кваліфікованих робітників. Кадри середньої кваліфікації для промислових і комерційних підприємств готували ремісничі школи, професійні секції додаткових курсів і головне – технічні колежі. Сьогодні ситуація істотно змінилася на користь ліцеїв і професійних колежів. Новостворений у 1986 р. професійний бакалаврат нараховує вже 29 спеціальностей.

Французькі дослідники основним фундаментом усіх рівнів освіти, зокрема вищої, вважають початкову школу. Реформу вищої освіти французи розпочали з реформування початкової школи, запропонувавши для обговорення на рівні країни доктрину “Початкова школа у ХХІ столітті”(1999). Основні положення доктрини викладені в контексті сучасних планетарних викликів, на які школа має негайно відповісти: глобалізм вимагає одночасного адаптування до нього, національного розвитку й реформування, з підтримкою принципів власних ідей, особливо фундаментальних історичних принципів. На противагу стійким соціальним несправедливостям, школа має оживити ідеал рівності шансів, об’єктивність шкільної успішності для всіх, ідею світськості і громадянського навчання. Освітній заклад має використати також мистецтво для посвячення учнів у його правила й техніку для розвою особистісних творчих начал та професійної компетентності на рівні артистизму. Сучасна освіта вимагає викладачів нової генерації з полівалентною підготовкою і їх здатністю виявляти професійну майстерність в командах, до яких входять викладач, помічники-вихователі, запрошені до школи артисти мистецьких видів і жанрів.

Особливої уваги у реформуванні сучасної загальноосвітньої школи Франції заслуговує експериментальний проект "Зони пріоритетної освіти (ЗПО - ZEP)". Науково обгрунтовані у 1981 році, ЗПО не поривають з республіканськими традиціями рівності, проголошуючи гасло: "Давати більше тим, хто має менше". Зони пріоритетної освіти, на переконання науковців і функціонерів освіти, є середовищем нових комунікацій і місцем вияву нових педагогічних технологій, де митці - майстри педагогічної дії, можуть бути більш автономними у педагогічному мистецтві спілкування з учнями відносно орієнтирів і форм праці, адаптації до місцевого (регіонального) контексту, демократизації шкільних траєкторій, що віддзеркалюють демократизм виховних рішень і педагогічних реновацій. Не випускається з уваги після успішного експерименту з ЗПО і започаткування іншої форми системи освіти, що грунтується на залученні місцевих артистів і на

їхніх здібностях – модифікування освіти "зсередини". ЗПО у такий спосіб слугують експериментальною лабораторією прийдешніх змін в систему освіти і виховання (L.Bruno, B.Charlot, A.van Zanten, V. Isambert-Jamati, P .Merie, C. Moisan, A. Prost, K. Radica, A. Savari, M.Valo).

Другий розділ – “Мистецтво і культура – важливі засоби професійного розвитку особистості” – містить: аналітичне осмислення категорії “артистичне виховання” у філософському та педагогічному аспектах, його значення для реформи системи освіти Франції; з’ясування сутності, змісту та організаційних основ практичного забезпечення розвитку артистизму учнів французької школи; характеристику можливостей розвитку педагогічної майстерності учителів Франції для забезпечення державного проекту артистичного виховання учнів материнської і початкової школи, колежів, ліцеїв; порівняльний аналіз артистичного виховання учнів у системах освіти України та Франції (артистичне виховання у французькій школі складає частину обов’язкової програми материнської та початкової школи, колежу та

ліцею для дітей від 3 до 17 років). Термін “артистичне виховання” не вживається в українській педагогічній науці, одначе широко використовується європейськими науковцями і практиками, зокрема французькими.

Проект “Мистецтва в школі” розроблений і практично започаткований видатними діячами науки і культури Франції Жаком Лангом і Катрін Таска. На початку третього тисячоліття цей проект здобув визнання в усіх освітніх закладах Франції. Передбачається його інтенсивне поширення в країнах Об’єднаної Європи. Мистецтво – вперше в історії країн Європи – стало найважливішим складником освітньої реформи, починаючи з материнської школи, через школу початкову до школи основної – колежу та школи середньої з дипломом бакалавра – ліцеїв і школи вищої. Використання своєрідної й оригінальної мови звуків, зображень, знаків, рухів прилучає кожного малюка від народження, кожного юнака і юнку до світу прекрасного, до перших емоцій, хвилювань від артистичних успіхів, до перших виявів естетичного смаку, естетичних почуттів, до перших кроків особистісної творчості, до перших набутків у професійному зростанні.

Особливість мистецької освіти учнів у навчальних закладах Франції полягає в тому, що кожен учень має практично опанувати один із жанрів мистецтва, з глибоким розумінням техніки і технології мистецької практичної дії і мистецького виконавства, з опануванням нотної грамоти (коли йдеться про музику). У моделі такої підготовки передбачено роботу учня зі вчителем (обов’язково з професіоналом-артистом), а також самостійну роботу з пізнання обраного мистецтва та створення відповідних художніх образів. Останнє – самостійне проникнення особистості у глибини мистецької професії, її опанування. Ці навички та пов’язані з ними естетичні переживання, спрацюють і у виборі життєвої професії, якщо нею не стане мистецтво.

На схематичній моделі (мал.1) відтворено 5 рівнів мистецької освіти, що

Мал. 1. Схема системної моделі артистичного виховання особистості

засобами мистецтва в школах, колежах і ліцеях Франції

відповідають періодам навчання у різних типах навчальних закладів (кількість направлених відрізків між колами відповідає кількості років навчання). Щотижня з 3-х до 17-и років кожен учень 3 години за розкладом опановує програми з мистецьких дисциплін і три – з фізичного виховання та спорту.

Сходинки особистості за освітніми рівнями характеризуються розвитком особистісних схильностей учня і підготовкою до одержання першого професійного сертифікату в професійному колежі ( в 14 років). Через три роки, з одержанням диплома професійного бакалавра, вручається і професійний диплом. Артистичне виховання мистецтвом удосконалює професійні здатності, гуманізує їх, естетично опочуттєвлює. Цьому сприяє талант вчителя, його педагогічна майстерність. У “руках таланту” і математика та фізика, хімія та біологія стають мистецтвом (завдяки педагогіці як мистецтву педагогічної дії – К.Д.Ушинський).

Порівняно з іншими європейськими країнами, у Франції була відсутня професійна підготовка вчителя в університеті. Вона здійснювалася в Нормальних школах та, після опанування університетського курсу, в спеціально створених у 50-х роках педагогічних центрах. Лише нововведення в університетську освіту реформи 1984 року щодо професіоналізації педагогічної підготовки, а також нововведення в процес підготовки вчителів початкової школи за реформою 1986 року про передачу університетам функції такої підготовки, уможливили швидкий поступ Франції у системі підготовки вчителя до вищих світових зразків.

Рішучий крок було зроблено з прийняттям у 1989 році “Закону про орієнтації” шкільної системи. Цей закон визначив основні національні пріоритети у сфері освіти на найближче десятиліття, тобто до 2000 року і далі. Серед них найважливішим було названо створення єдиного

спеціалізованого педагогічного ВНЗ - Університетського Інституту підготовки вчителів (УІПВ), де віднині всі майбутні вчителі і вихователі від материнських шкіл (дитячих садків) до ліцеїв включно одержуватимуть професійно-педагогічну підготовку.

Як вказується у ст. 17 Закону, “...Інститути замінять існуючі педагогічні навчальні заклади - Нормальні школи і регіональні педагогічні центри, які поступово ліквідуються” (LEcole et la Nation. -1989. -№ 401). Важливо наголосити, що спеціальним розпорядженням Міністерства водночас було зазначено: відтепер називати вчителів початкової школи, як і їх колег у середній та вищій школі, викладачами. ( News Letters // Faits nouveaux. – 1989. – № 3. -Р. 4.)

Новим у роботі УІПВ є продовжене педагогічне стажування (приблизно 10 тижнів): 3 тижні на першому курсі, 7 тижнів – на другому, з них 3 – під керівництвом викладача та 4 – самостійно при восьмигодинному тижневому навантаженні.

Для викладачів початкової школи орієнтовний навчальний план, запропонований міністерством, розрахований на 1500 - 1700 годин (1000 - 1200 теорії і до 500 годин, тобто 18 - 19 тижнів, стажування). Співвідношення між загальноосвітньою і спеціальною підготовкою на першому році складає відповідно 40 і 60%, на другому - 50 і 50%.

Для викладачів середніх шкіл із 700 - 1200 навчальних годин від 300 до 450 відведено загальноосвітнім дисциплінам і 400 - 750 - на спеціальну підготовку. Тривалість стажування у школі - мінімум 300 годин за два роки.

Згідно з міністерськими циркулярами, навчання майбутніх учителів всіх категорій повинно мати загальну основу, тобто однакову загальну підготовку, незалежно від спеціалізації. Вона дається в обсязі 120 годин у різних формах навчальних курсів, семінарів чи якоїсь іншої навчальної діяльності. Предметом такої підготовки міністерство пропонує обов’язкове вивчення французької мови, мовленнєвої та загальної культури, предметів артистичного циклу та фізичної культури і спорту для різних рівнів школи; обов’язковим також є вивчення математики; широко практикуються інтегровані форми навчання між усіма ступенями освіти та міждисциплінарні зв’язки; проводиться порівняльний аналіз оцінки знань учнів різних типів шкіл; забезпечується координація і наступність навчання між усіма ступенями школи, використання педагогічної документації, засобів комунікації тощо ( Bulletin officiel du Ministre. -1991.- № 27.)

Французький досвід може стати прикладом для наслідування в Україні, де мистецтво і культура, подібно до Франції, мають глибоке історичне коріння. У контексті започаткування, розвитку, удосконалення української державності, формування потреби піднесення інтелектуально-культурного потенціалу суспільства, удосконалення навчально-виховного процесу в закладах освіти саме мистецтво і культура незамінні, бо аналогів їм не було, немає і бути не може, оскільки вони є похідними від людської творчості і єдиними засобами її розвитку. Освітня галузь "Мистецтво" стає невід’ємним компонентом шкільної освіти та виховання як важливий

фактор духовного збагачення підростаючого покоління. Вона покликана залучати школярів до скарбниці світового та вітчизняного мистецтва, забезпечувати розвиток творчого потенціалу, емоційної чутливості особистості. Предмети художньо-естетичного циклу в системі загальної середньої освіти виконують це важливе завдання. Саме уроки мистецтва мають спонукати до потреби творчості, стійкого бажання удосконалювати себе та жити в гармонії з оточуючим світом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року, №1717 "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" затверджено державний стандарт початкової загальної освіти. У базовому навчальному плані передбачено освітню галузь "Мистецтво", головна мета якої полягає в розвитку особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

До змістових ліній освітньої галузі входять: музичне мистецтво; візуальне (образотворче) мистецтво; синтетичні мистецтва (хореографія, театр, кіно, телебачення); художня культура; основи естетики. Подання змісту шкільної мистецької освіти через виділені змістовні лінії дає змогу цілісно представити галузь в оптимальному обсязі, а цей зміст може бути реалізовано у конкретних навчальних предметах та інтегрованих курсах. Конкретні шляхи інтеграції вирішуються програмним забезпеченням освітньої галузі.

При цьому мають бути охоплені універсальні для всіх змістових ліній компоненти освіти, які визначають основні результати вивчення освітньої галузі. До них належать:

- гносеологічний компонент (історико-теоретичне пізнання мистецтва, закономірностей його функціонування як основи художньої культури суспільства), результат - знання та уявлення учнів;

- перцептивно-аксіологічний компонент (активна художня діяльність та творче самовираження у сфері мистецтва), результат - ціннісні орієнтації учнів;

- праксеологічний компонент (активна художня діяльність та творче самовираження у сфері мистецтва), результат - досвід художньо-творчої діяльності, вміння.

Пріоритетність вибору компонентів зумовлюється віковими етапами навчання.

Так, якщо в початковій школі переважає праксеологічний компонент освіти, оскільки учні молодших класів пізнають художню культуру через залучення до активної практичної діяльності, то в основній школі провідним стає гносеологічний компонент, що характеризує досягнення рівня художніх узагальнень, систематизацію набутих знань, усвідомлення себе як суб'єкта спілкування з мистецтвом. У старшій школі має домінувати аксіологічний компонент, адже на основі попереднього досвіду художньої діяльності формується образне мислення учнів, їх емоційно-ціннісне ставлення до мистецьких творів та явищ культури, відбувається становлення критеріїв власної вибіркової позиції.

Найголовнішими результатами опанування естетичної культури в загальноосвітній школі є не тільки набуття певних знань, умінь та уявлень, а й загальний духовний розвиток особистості, складовими якого є: творчі здібності, морально-естетичне самовдосконалення; гуманістична світоглядна позиція; повага до національної культури.

Запропонований пакет програм з мистецтва своїм змістом показує можливість їх реалізації. Заняття з дошкільнятами, молодшими, середніми та старшими школярами, звичайно, мають свої домінанти - за серйозністю змісту чи ігровою методикою, за формами роботи і ступенем інтеграції мистецтв. Та з віком схильність дітей до інтеграції різних видів художньої творчості зростає і стає конче потрібною, виступає запорукою успішної роботи, особливо – з підлітками. У старшому віці спостерігається спеціалізація з обраного виду мистецтва, однак тенденція до інтеграції зростає всередині кожного з них. Збільшується і значення широкої світової культурологічної проблематики.

ВИСНОВКИ

1.Французька система освіти досить складна і за своєю складністю не порівнювана з подібними системами не лише в європейських країнах, а й в усіх інших країнах світу. Школи, ліцеї, університети, вищі технічні навчальні заклади, ВНЗ мистецтв мають свою специфіку. Можна стверджувати, що такого елітаризму в освіті знайти ще у світі неможливо. Його історичні коріння зберігаються завдяки консерватизмові, характерному в цілому французькій освіті. Ніякі реформи поки що не зрушили з місця усталених французьких традицій. Загальне враження від шкільної освіти, яка зумовлює якісні показники освіти вищої, – високий рівень теоретичної і практичної підготовки, зокрема викладачів, практично повсюдно високий рівень викладання, прекрасні підручники, надзвичайно серйозне ставлення професорів та викладачів до своєї праці, повага до учнів та студентів і незвично відповідальне ставлення учнів та студентів до навчання.

2. Усі рівні освіти Франції цілеспрямовані на професіоналізацію особистості. Підготовча робота до вибору професії розпочинається в колежі. У колежі кожен учень одержує професійний сертифікат, по закінченню професійного ліцею – перший диплом. Кожна професія вимагає світоглядної підготовки особистості. Цю підготовку забезпечують предмети, згруповані у певні цикли, зокрема: “пізнавати світ” (читання,