Інститут педагогіки і психології професійної освіти

Академії педагогічних наук України

Зданевич Лариса Володимирівна

УДК: 37.06:377.8.001.7(043.3)

Адаптація студентів педагогічних училищ до нових умов життєдіяльності

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор Семиченко Валентина Анатоліївна, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, проректор з наукової роботи, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Дубасенюк Олександра Антонівна, Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, проректор з наукової роботи;

кандидат педагогічних наук Волинець Катерина Іванівна, Київський педагогічний коледж імені К.Д.Ушинського, директор.

Провідна установа – Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра педагогіки і психології вищої школи, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 12 листопада 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5 поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, ) .

Автореферат розісланий 10 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження

Реформа вищої педагогічної школи, що обумовлюється сучасним рівнем розвитку суспільства і умовами переходу до нових соціальних відносин, спрямована на розв’язання головного завдання – вдосконалення професійно-педагогічної підготовки майбутнього педагога. Це, в свою чергу, пов'язано з пошуком шляхів і методів модернізації, спрямованої на підготовку фахівців з вищою педагогічною освітою, на формування педагога нового типу – яскравої, нестандартної особистості, здатної успішно адаптуватися до нових умов життєдіяльності.

Теоретичне осмислення проблем професійної підготовки майбутніх педагогів, представлене в працях О.О.Абдуліної, Є.П.Белозерцева, К.І.Волинець, І.А.Зязюна, Н.В.Кузьміної, О.Г.Мороза, О.І.Піскунова, О.Б.Плотникової, В.А.Семиченко, В.О.Сластьоніна та ін., дозволяє визначити ряд найбільш суттєвих напрямів її вдосконалення, зокрема інтегрування змісту навчання, формування професійної спрямованості студентів, становлення їхніх ціннісних орієнтацій та індивідуального стилю професійної діяльності, засвоєння нових інформаційних технологій тощо.

Реалізація цих завдань можлива тільки в умовах цілісної системи педагогічної освіти, в якій у стрункому логічному взаємозв'язку були б представлені всі її етапи: вступ до вищого навчального закладу, навчання у ньому та період після закінчення навчального закладу. Праці А.С.Агафонової, Є.С.Барбіної, І.І.Бойко, Т.А.Воробйової, С.М. Годника, А.Е.Голомштока, О.А.Дубасенюк, М.П.Лещенко, П.А.Михайлова, О.М.Пєхоти, С.О.Сисоєвої, Т.С.Яценко та ін. свідчать, що всі ці етапи мають виняткове значення для формування майбутнього педагога, його професійного становлення.

Проте існує низка складних питань, пов'язаних із забезпеченням наступності навчання у загальноосвітній школі та у вищих навчальних закладах, у тому числі і в педагогічних училищах, які сьогодні віднесені до І-ІІ рівнів акредитації. Вона ускладнюється труднощами перших років навчання – так званого адаптаційного періоду, який виникає при переході з одного ступеня освіти до наступного.

У науковій педагогічній та психологічній літературі представлені глибокі праці з питань адаптації, зокрема і до умов навчання у вищих навчальних закладах. Д.А.Андреєвою, Л.П.Буєвою, В.В. Васильєвим, О.Б.Плотниковою, П.О.Просецьким, С.І.Селіверстовим, Г.І.Царегородцевим, В.С.Штефураком, та ін. визначено теоретичні основи процесу адаптації особистості, виявлено його характеристики, встановлено залежність між процесами адаптації і розвитком особистості.

Праці В.М.Дугінця, С.Т.Крягжде, Г.І.Насирової, І.А.Сазонова, Л.С.Шубіної присвячені дослідженню особливостей професійно-педагогічної адаптації студентів. Л.Ф.Бенедиктовою розглядаються проблеми взаємозв'язку адаптації особистості студента до вищого навчального закладу та педагогічної діяльності в школі. З.Ф.Есарева висвітлює значення відповідного рівня відносин викладачів і студентів у процесі адаптації. Заслуговують на увагу роботи, у котрих йдеться про адаптацію випускників вищих навчальних закладів до умов праці в школі (О.Г.Мороз, С.В.Овдей, М.І.Педаяс, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, Л.С.Шубіна) та професійну адаптацію молодих учителів (О.Г.Солодухова, Н.О.Чайкіна). Цими вченими доведено, що адаптація передбачає активність з боку самої особистості, супроводжується відповідними особистісними змінами. Тому позитивний досвід адаптації, якого набувають студенти під час навчання у педагогічному закладі, сприяє більш оптимальному вирішенню особистісних проблем і в майбутній самостійній професійній діяльності.

Як відомо, процес переходу молодої людини з школи у педагогічний навчальний заклад має ряд характерних ознак. У цей період студенти молодших курсів відчувають найбільші труднощі у пристосуванні до нових умов навчання та життєдіяльності, що зумовлено суперечностями і труднощами особистісного розвитку (становлення самооцінки, самосвідомості, формування образу “Я”).

Створення сприятливих психолого-педагогічних умов для подолання студентами труднощів адаптації в перехідний період забезпечує неперервність навчально-виховного процесу і наступність розвитку особистості.

Про значний досвід дослідження проблем адаптації, зокрема психологічних аспектів цього процесу, свідчать праці П.К.Анохіна, П.О.Афанасьєва, Л.С.Виготського, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, А.В.Петровського, С.Л.Рубінштейна. Творчий доробок цих вчених є методологічною основою розуміння адаптації не лише як загальнобіологічної властивості живих організмів, але і як активної особистісної самореалізації за нових умов життєдіяльності.

Проте педагогічний аспект адаптації студентів до нових умов життєдіяльності в педагогічних училищах до цього часу ще не став об’єктом наукового дослідження. Разом з тим можна стверджувати, що він характеризується істотними особливостями, обумовленими специфікою педагогічного процесу у відповідних навчальних закладах і віковими особливостями студентів.

Відсутність у педагогіці і психології єдиної теорії адаптації ускладнює цілеспрямоване управління цим процесом і вимагає обґрунтування теоретичних основ та розробки педагогічної системи роботи з студентськими колективами, а також потребує вивчення процесу адаптації студентів до нових умов життєдіяльності у педагогічному училищі.

Особливої уваги потребує вивчення процесу адаптації на сучасних концептуальних засадах. Як зазначає В.А.Семиченко, традиційні дослідження процесу адаптації базувалися на вивченні якогось одного рівня відносин людини з тими чи іншими обставинами свого життя. Проте створення умов для успішної адаптації можливе лише тоді, коли всебічно визначені реальні потреби та виявлені труднощі конкретної людини або певної групи осіб.

Таким чином, актуальність даного дослідження зумовлена, з одного боку, необхідністю створення умов для успішної адаптації особистості до студентського життя, з іншого – відсутністю достатнього науково-теоретичного обґрунтування та методичного забезпечення. Крім того, у вже відомих дослідженнях недостатньо враховується такий важливий аспект, як педагогічне управління процесом адаптації. Розробка педагогічних заходів щодо прискорення процесу адаптації студентів до нових умов життєдіяльності і запобігання дезадаптації – ключові питання цієї проблеми.

Враховуючи актуальність проблеми адаптації та її недостатню розробку в психолого-педагогічній науці, ми обрали тему дисертаційного дослідження “Адаптація студентів педагогічних училищ до нових умов життєдіяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темою “Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах” (РК № 0197И006397) та матеріалами регіональної лабораторії соціально-педагогічних проблем адаптації студентів до навчання в умовах вищого навчального закладу (спільно з Центральним інститутом післядипломної педагогічної освіти АПН України).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 22 червня 2000 р., протокол № 6 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 25 вересня 2001 р., протокол № 7.

Об'єкт дослідження – процес адаптації студентів педагогічних училищ першого року навчання до нових умов життєдіяльності.

Предмет дослідження – педагогічні умови адаптації студентів-першокурсників педагогічних училищ до нових умов життєдіяльності.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити систему роботи, яка сприятиме ефективному перебігу процесу адаптації студентів в умовах педагогічного училища.

Концептуальні ідеї дослідження: адаптація як процес активного пристосування людини до обставин свого життя є системним утворенням, що має певну ієрархічну структуру; індивідуальні чи групові ускладнення процесу адаптації можуть виникати на будь-якому рівні структури; створення умов для успішної адаптації людини або соціальної групи можливе лише на основі виявлення і врахування найбільших ускладнень; створення відповідних педагогічних умов сприяє забезпеченню оптимізації процесу адаптації студентів нового прийому до умов життєдіяльності.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що процес адаптації студентів педагогічних училищ до нових умов життєдіяльності буде ефективнішим, якщо:

-

-

- запропонована система психолого-педагогічної роботи з першокурсниками реалізовуватиметься як форма управління процесом їх адаптації.

Відповідно до мети, об’єкта, предмета і гіпотези визначені основні завдання дослідження:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз стану дослідженості проблем адаптації у психолого-педагогічній літературі.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити концептуальну модель системного дослідження процесу адаптації студентів нового прийому до умов життєдіяльності.

3.

4.

5. Визначити педагогічні умови підвищення ефективності процесу адаптації студентів-першокурсників.

6. Розробити та експериментально апробувати психолого-педагогічну систему роботи з першокурсниками педагогічного училища, яка сприятиме їхній адаптації до нових умов життєдіяльності.

Методологічною основою дослідження є системно-діяльнісна парадигма в психології (О.Г.Асмолов, В.Ф.Басін, В.К.Вілюнас, О.М.Леонтьєв, О.К.Тихомиров та ін.).

Теоретичну основу склали дослідження різних аспектів розвитку особистості в процесі навчання та професійної підготовки (Г.О.Балл, Л.С.Виготський, С.У.Гончаренко, О.А.Дубасенюк, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, В.Г.Кремень, С.Д.Максименко, В.В.Рибалка, С.О.Сисоєва, О.В.Скрипченко та ін.); теоретичні погляди на роль емоцій в психічній регуляції (П.К.Анохін, І.Д.Бех, О.Я.Чебикін), на особливості особистісної саморегуляції (К.А.Абульханова-Славська, М.Й.Боришевський, К.К.Платонов, І.І.Чеснокова та ін.); положення щодо адаптації як етапу та компонента соціалізації особистості (Ф.Б.Березін, В.М.Дугінець, І.К.Кряжева, А.І.Милославова, О.Г.Мороз та ін.), а також опосередкування “зовнішніх дій внутрішніми умовами” (К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн); концепції цілісної інтегральної індивідуальності (Б.Г.Ананьєв, В.С.Мерлін, В.М.Русалов та ін.); концептуальні ідеї щодо адаптації особистості до нових умов життєдіяльності (Ю.С.Александровський, Ф.Б.Березін, Ц.П.Короленко, С.Т.Крягжде, П.О.Просецький, В.А. Семиченко, О.Г.Солодухова та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань, перевірки висунутої гіпотези використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової і методичної літератури для з’ясування стану дослідженості проблеми адаптації; теоретичне моделювання, на засадах якого було визначено модель та етапи адаптації; емпіричні: прогностичні (методи експертних оцінок, спостережень, самоспостережень і самооцінки); діагностичні (спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз навчально-виховної документації, за допомогою яких визначалися показники адаптованості студентів нового прийому); організаційно-експериментальні (констатуючий та формуючий педагогічні експерименти). Результати педагогічного експерименту оброблялися за допомогою методів математичної статистики.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 1999-2003 років і включало ряд етапів наукового пошуку.

На першому етапі (1999-2000 рр.) – вивчався стан досліджуваності проблеми у філософській, соціологічній, педагогічній, психологічній літературі. Було визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет, мету, сформульовано основні концептуальні ідеї та робочу гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання, розроблено модель системного дослідження процесу адаптації студентів нового прийому до умов життєдіяльності, визначено методичну базу, проведено констатуючий експеримент.

На другому етапі (2000-2002 рр.) – перевірялася ефективність розробленої моделі, проводилася апробація авторської програми роботи зі студентами нового прийому.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) – узагальнювалися проміжні та кінцеві результати педагогічного експерименту, формулювалися основні висновки і положення, здійснювалося їх впровадження у практику, оформлялися результати дослідження.

Експериментальна база дослідження. Основною базою дослідницької роботи було Хмельницьке педагогічне училище. Безпосередньо дослідженням було охоплено 294 студенти першого курсу (набір на базі 9 класів). Авторська програма перевірялась також у Кременецькому обласному комунальному педагогічному коледжі ім.Т.Г.Шевченка, Мукачівському гуманітарно-педагогічному коледжі, Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А.Ю.Кримського, Чортківському педагогічному училищі, в педагогічному училищі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, педагогічному коледжі Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича.

Наукова новизна дослідження: вперше розроблено модель системного дослідження процесу адаптації студентів нового прийому до умов життєдіяльності; визначено комплексну методику, що забезпечує реалізацію принципу системності у дослідженні реальних адаптивних процесів; виявлено нові діагностичні та методичні можливості системного підходу до процесу адаптації; з’ясовано особливості адаптації студентів нового прийому на системних засадах; уточнено динаміку змін, що відбуваються зі студентами педагогічного училища в процесі адаптації; визначено педагогічні умови адаптації студентів-першокурсників; удосконалено систему роботи викладачів зі студентами нового прийому в умовах педагогічного училища; дістали подальшого розвитку наукові знання щодо адаптації студентів до нових умов життєдіяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації, розширенні та поглибленні знань про сутність процесу адаптації, у розробці моделі системного дослідження процесу адаптації та її підсистем, у визначенні особливостей адаптації студентів педагогічних училищ до нових умов життєдіяльності на системних засадах, в уточненні сукупності педагогічних умов, що сприяють процесу адаптації студентів нового прийому.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та впровадженні у практику роботи педагогічних училищ психолого-педагогічної програми адаптації першокурсників; у створенні системи методичного забезпечення процесу адаптації студентів нового прийому (діагностичних та корекційних засобів); у розробці рекомендацій викладачам, кураторам академічних груп, вихователям гуртожитків для здійснення індивідуального підходу у навчанні, вихованні та прогнозуванні подальшого розвитку адаптивних можливостей студентів, розвивальної роботи з дезадаптованими першокурсниками.

Впровадження результатів дослідження. Основні положення і рекомендації впроваджено в систему роботи Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 696 від 20.12.2002р. ); Кременецького обласного комунального педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка (довідка №287 від 04.11.2002 р.); Мукачівського гуманітарно-педагогічного коледжу (довідка №148 від 06.11.2002 р.), Володимир-Волинського педагогічного училища ім.А.Ю.Кримського (довідка № 271 від 07.11.2002р.), Чортківського педагогічного училища (довідка №58 від 18.03.2003р.), педагогічного училища Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка № 01-07-35 від 11.03.2003р.), педагогічного коледжу Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича (довідка № 58 від 05.05.2003р.).

Особистий внесок автора. З 14 опублікованих праць 12 одноосібні. У роботах, що написані у співаторстві з В.А.Семиченко та О.М.Галусом, авторові належать визначення змісту і концептуальної моделі відповідно до специфіки навчального процесу педагогічного училища та вікових особливостей студентів, розкриття діагностичних та корекційних можливостей, розробка психолого-педагогічної програми роботи зі студентами нового прийому.

Вірогідність наукових положень, результатів і основних висновків дисертаційного дослідження забезпечується вихідними теоретико-методологічними положеннями, що ґрунтуються на аналізі вітчизняних та зарубіжних філософських, психологічних, педагогічних і методичних праць; репрезентативністю вибірки, всебічним розглядом предмета дослідження, використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, включаючи поєднання кількісного та якісного аналізу експериментальних даних та використання методів математичної статистики; експериментальною перевіркою авторських методик, результативністю впровадження теоретичних положень у навчально-виховний процес.

На захист виносяться:

1.

2. Методика визначення особливостей адаптаційного періоду студентів-першокурсників.

3. Система психолого-педагогічної роботи, спрямована на підвищення ефективності адаптації студентів нового прийому, яка включає діагностичну та корекційну складові.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях: Міждержавній науково-практичній конференції “Дошкільна освіта: історія і перспективи розвитку” (м. Рівне, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій” (м.Хмельницький, 2003); всеукраїнських науково-практичних конференціях “Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (м. Київ, 2000, 2001); “Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки” (м.Хмельницький, 2002); Всеукраїнському науково-практичному семінарі з проблем розвитку дошкільної освіти в регіоні (м. Хмельницький, 2002); методологічному семінарі “Теоретико-методологічні проблеми неперервної професійної освіти” (м. Київ, 2001); науково-практичному семінарі “Організаційно-педагогічні проблеми ступеневої підготовки педагогів” (м.Хмельницький, 2001); регіональних науково-практичних конференціях “Дошкільна освіта в регіоні: проблеми, пошуки, досвід” (м. Хмельницький, 2001), з проблем ступеневої підготовки педагогів дошкільної галузі (м.Хмельницький, 1999); на засіданнях регіональної лабораторії соціально-педагогічних проблем адаптації студентів до навчання в умовах вищого навчального закладу Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (м. Хмельницький, 2001, 2002); на засіданнях відділу теорії і практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (м. Київ, 1999-2002); на засіданнях вченої ради Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (2000, 2001, 2002). Для подальшого дослідження процесу адаптації створено експериментальний педагогічний майданчик (спільно з Центральним інститутом післядипломної педагогічної освіти АПН України), за матеріалами діяльності якого проведено ряд конференцій.

Основні результати дослідження висвітлено у 14 публікаціях, з них 12 праць написано без співавторів, зокрема 7 статей у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 – у збірниках матеріалів конференцій, 1 розділ у навчально-методичному посібнику, 3 брошури з навчальними програми та методичними рекомендаціями.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (242 найменування, з них 5 – іноземною мовою). Дисертація ілюстрована 12 таблицями на 6 сторінках, 6 рисунками на 2 сторінках, 12 додатками на 46 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 242 сторінки. Основний зміст викладено на 167 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання дослідження; розкрито його методологічну та теоретичну основи, методи і етапи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, особистий внесок автора; висвітлено напрями впровадження і апробації результатів експериментальної роботи; сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження процесу адаптації студентів до нових умов життєдіяльності в педагогічному училищі” – викладено результати аналізу літератури з досліджуваної проблеми, проаналізовано базові поняття дослідження, визначено особливості організації навчального процесу та специфічні ознаки студентів, які навчаються у вищих педагогічних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Адаптація (від латинського аdарtаiо) – означає “регулювання”, “приведення до порядку”. Таким поняттям в біологічній науці позначалося пристосування живого організму до оточуючого середовища. Згодом це поняття наповнилося широким змістом, стало використовуватися в природничих і в суспільних науках, зокрема в філософії, психології, соціології. Цей термін вживається в двох модифікаціях: “адаптація” (аdарtаtio) і “пристосування” (adjustment). Перше поняття має більш широкий характер на відміну від другого, що означає пасивне сприймання особистістю навколишнього середовища або пристосування до даної конкретної ситуації.

У науковій літературі поняття “адаптація” використовується для визначення процесу, в ході якого відбувається пристосування суб'єкта до нового середовища (розвиток явища у часі, накопичення його елементів); рівноваги, котра встановлюється між суб'єктом і середовищем; результату пристосування (адаптованість як якісний етап в даному процесі); мети, що ставить перед собою суб'єкт (адаптування до нових умов).

Аналіз підходів до досліджуваної проблеми в історії психолого-педагогічної думки дає можливість виділити такі аспекти адаптації: фізіологічні (П.К. Анохін, О.І. Кіколов, С.Т. Крягжде); соціальні (Д.А.Андреєва, В.Л.Арбеніна, Л.П.Буєва, Т.Г.Дичов, С.В.Кинельов, І.І.Ляхов, І.А.Милославова, В.С.Олейников, Н.А.Свиридов, В.О.Ядов); психологічні (Б.Г.Асмолов, Б.А.Бенедиктов, Л.С.Виготський, Н.В.Кузьміна, А.В.Петровський, П.О.Просецький, В.А.Семиченко); соціально-психологічні (І.І.Бойко, В.В.Васильєв, О.І.Зотова, Б.Д.Паригин, Г.І.Царегородцев); професійно-педагогічні (Л.Ф.Бенедиктова, Е.Крау, Л.Лазарус, О.Г.Мороз, О.Г.Солодухова, С.І.Селіверстов, В.Г.Хорошко, Л.С.Шубіна, В.С.Штифурак).

Складність вивчення проблеми зумовлена відсутністю єдності в інтерпретації поняття “адаптація”. Аналіз наукової літератури дозволяє виділити найбільш загальні підходи до визначення поняття адаптації. Адаптацією прийнято вважати: а) процес активного пристосування індивіда до умов нового соціального середовища; б) результат цього процесу; в) один із соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості.

Незважаючи на відмінність підходів, більшість дослідників дійшли висновку, що процес адаптації можна визначити як входження особистості в нове для неї предметне та соціальне середовище, становлення її як активно функціонуючої частини, об’єкта і суб’єкта відносин цього середовища. Саме таке розуміння процесу адаптації покладено в основу нашого дослідження.

Теоретичне осмислення проблеми дає можливість визначити підходи до дослідження одного з етапів професійної адаптації – процесу адаптації молоді, котра навчається у вищому педагогічному закладі І-ІІ рівнів акредитації, – до нових умов життєдіяльності. Можна констатувати, що студенти цих навчальних закладів за своїми віковими особливостями, з одного боку, мають значні резерви пластичності (адже процес особистісного зростання ще не завершений), а це сприяє адаптуванню до нових умов життєдіяльності; а з іншого – вони часто перебувають у стані підліткової кризи, мають обмежений життєвий досвід, що ускладнює їхню адаптацію.

Ці особливості впливають на процес адаптації першокурсників до нових умов життєдіяльності, визначають його специфіку і викликають необхідність індивідуалізації психолого-педагогічного впливу на підлітків.

У другому розділі – “Системний аналіз адаптації студентів-першокурсників педагогічного училища” – відповідно до вихідної концепції про адаптацію як складне структурне утворення визначена методична база і реалізована програма констатуючого експерименту.

Стрижнем запропонованої концепції є модель системного дослідження процесу адаптації студентів нового прийому до умов життєдіяльності, котра містить такі підсистеми (компоненти): енергетичну, предметно-середовищну, діяльнісну, соціальну, професійну, особистісну.

З метою реалізації цих компонентів була розроблена методика дослідження адаптації студентів нового прийому, котра включає: комплекс методик для визначення первинних показників за кожним компонентом; процедуру переводу первинних показників у вторинні (узагальнюючі); процедуру переводу кількісних значень за окремими показниками в інтегральне значення рівня сформованості кожного компонента.

Програма констатуючого експерименту включала: а) дослідження особливостей адаптації студентів нового прийому на кожному ієрархічному рівні системи; б) виявлення зв’язків між окремими структурними елементами; в) окреслення найбільш вразливих компонентів адаптаційного процесу.

Оцінювання перебігу процесу адаптації за кожним компонентом відбувалося за рівнями: 1 – низький (адаптація ускладнена); 2 – середній (адаптація достатня); 3 – високий (адаптація успішна). Згідно з отриманими даними за результатами констатуючого експерименту з’ясовано, що сприятливий рівень адаптації відбувався за середовищним (2,1 – середньоарифметичне значення показника рівня адаптованості), соціальним (1,9) та професійним (2,1) компонентами. Несприятлива адаптація відбувалась за енергетичним (1,5), особистісним (1,4) і особливо діяльнісним (1,2) компонентами. Тенденції перебігу адаптації на різних факультетах в основному збігаються, хоча виявлено й певні відмінності.

Отримані результати свідчать про необхідність цілеспрямованої системи роботи зі студентами нового прийому, що враховуватиме загальні, специфічні, (притаманні певному факультету), а також індивідуальні особливості процесу адаптації окремих студентів.

У третьому розділі – “Шляхи підвищення ефективності адаптації студентів – першокурсників педагогічного училища” – представлена психолого-педагогічна програма роботи з першокурсниками та проаналізовано результати формуючого експерименту.

Методичною базою роботи стала розробка і впровадження в навчально-виховний процес спецкурсу “Адаптація першокурсників в умовах педагогічного училища”. Його програма складається з восьми блоків, які включають теоретичні та практичні заняття. Програма спецкурсу розрахована на 32 години, з них 8 годин – теоретичних, 24 – практичних занять.

Викладач, котрий веде спецкурс, може адаптувати його зміст до конкретних потреб практичної діяльності: інтегрувати, диференціювати матеріал окремих тем, чергувати теоретичні та практичні заняття тощо.

Викладання курсу може проводитися викладачами різних дисциплін, кураторами академічних груп, вихователями гуртожитків, соціальними педагогами для здійснення індивідуального підходу у навчанні, вихованні та прогнозуванні подальшого розвитку адаптивних можливостей студентів, для роботи з дезадаптованими першокурсниками.

Головною метою даного курсу є допомога студентам успішно пройти період адаптації до нових умов їхньої життєдіяльності. Основні завдання курсу: допомогти студентам усвідомити труднощі адаптаційного періоду; визначити об’єктивні та суб’єктивні причини труднощів; оволодіти ефективними способами подолання труднощів, що виникають на різних рівнях адаптації; сформувати у студентів адекватну самооцінку, усвідомленого ставлення до проблем, які розглядаються; попередити та знизити рівень тривожності.

Визначені основні характеристики спецкурсу: курс складається із системи самостійних занять (теоретичних та практичних); до структури кожного практичного заняття входять інформаційний, мотиваційний і практичний комплекси; окремі психологічні тести виконують на заняттях діагностичну функцію; рольові етюди дають змогу кожному студентові оволодіти рефлексивними засобами самоаналізу; до заключної частини заняття обов’язково входять самозвіти учасників; робота проводиться під керівництвом куратора академічної групи.

У процесі експериментальної перевірки запропонованого спецкурсу особливу увагу приділено створенню умов для самореалізації та самоствердження кожного студента, для оптимізації його навчальної діяльності, задоволення й розвитку інтересів та нахилів кожного першокурсника.

Доведено, що експериментальна група помітно відрізняється від контрольних кількістю студентів, які досягли високого та середнього рівнів адаптації (див. табл.1).

Таблиця 1

Показники рівнів адаптованості студентів контрольних і експериментальної груп

Компоненти | Контрольні групи | Експериментальна група

1 | 2 | 3

Енергетичний | 1,5 | 1,3 | 1,5 | 2,2

Середовищний | 2,1 | 2,1 | 2,1 | 2,5

Діяльнісний | 1,2 | 1,2 | 1,1 | 1,5

Соціальний | 2,2 | 1,9 | 1,9 | 2,4

Професійний | 2,1 | 2,1 | 1,9 | 2,5

Особистісний | 1,4 | 1,2 | 1,4 | 2,3

Проте у процесі роботи не вдалося подолати всіх перешкод та ускладнень, котрі виникають у студентів в період адаптації. Це чітко простежується при порівнянні змін за первинними показниками.

Найбільш суттєві зрушення спостерігалися за такими показниками: оптимальність бюджету часу (приріст щодо вихідного рівня склав 90,9%), впевненість у собі – (64,3 %), адекватність самооцінки – (53,8 %), ступінь виявлення нервово-психічної напруги – (50,0%), заняття, пов'язані з професійною підготовкою – (46,2%), задоволеність внутрішньогруповими стосунками – (45,6%), співвідношення самопочуття, активності, настрою – (43,3%), особистісна тривожність – (31,3%), відсутність труднощів у навчальній діяльності – (29,6%), оцінка функціональних психічних станів – (22,2%), задоволеність умовами навчання – (15,0%). За цими параметрами відбулася помітна оптимізація процесу адаптації.

Виявлено елементи адаптації, що меншою мірою піддаються педагогічному впливу і в подальшому гальмують процес адаптації. Найбільш напруженим залишається параметр сформованості навчальних умінь, котрий у процесі дослідження не змінився.

Узагальнюючи результати формуючого експерименту, визначимо педагогічні умови, які забезпечили відповідний виховний ефект. На основі теоретичного пошуку і реалізованої системи роботи до них віднесено:

- ознайомлення адміністрації та викладачів педагогічного училища з актуальністю проблеми адаптації студентів до нових умов життєдіяльності. На жаль, як керівники навчального закладу, так і викладачі не завжди усвідомлюють ті ускладнення, котрі виникають у студентів нового прийому в процесі звикання до нових умов життєдіяльності. Прагнення подолати ці проблеми вольовими зусиллями, під тиском авторитарних педагогічних заходів не лише не дає позитивних результатів, але й спричиняє погіршення стану студентів. Адже резерви їх адаптування можуть бути заблоковані на організмовому (зниження працездатності) або особистісному рівнях (високий рівень тривожності, неадекватно низька самооцінка тощо). Розв’язати цю проблему можна за умови включення даного питання до плану роботи методичних та проблемних семінарів, тренінгів, колективного обговорення на нарадах;

- проведення вихідного діагностування студентів з метою визначення найбільш напружених складових та найвразливіших ланок процесу адаптації;

- створення на базі навчального закладу науково-методичного центру, функції якого б полягали у просвітництві, діагностуванні, координації, у профілактичній та корекційній діяльності з питань адаптації студентів;

- розробку програми і включення до навчального плану спецкурсу з проблем адаптації, мета якого – формування у студентів здатності до творчого подолання труднощів адаптаційного періоду, підвищення адаптаційних резервів, оволодіння продуктивними прийомами вирішення життєвих, навчальних і особистісних проблем;

- широке використання у роботі зі студентами активних методів, включаючи дискусії, проблемні обговорення, актуалізацію життєвого досвіду, активне рефлексування, моделювання, самоаналіз, експертне оцінювання тощо. Інформування студентів щодо проблем, які можуть у них виникати, не дозволяє формувати ефективні механізми адаптування, усвідомити необхідність постійної роботи над собою, займатися самовдосконаленням;

- знання кураторами студентських груп змісту і методів адаптації як важливої умови продуктивності роботи з першокурсниками. Це відкриє нові можливості адаптування студентів, сприятиме подоланню бар’єрів, що мають місце у професійних навчальних закладах між тими, хто вчиться, і тими, хто навчає;

- індивідуалізація роботи зі студентами нового прийому, вивчення їхніх реальних потреб, спрямування психолого-педагогічної допомоги на вирішення актуальних проблем кожного, моніторинг адаптаційних процесів з метою визначення кризових періодів життя та своєчасне підвищення адаптаційних можливостей особистості щодо їх конструктивного подолання;

- залучення викладачів психологічних дисциплін до проведення різноманітних тренінгів зі студентами нового прийому, під час яких звертається особлива увага на специфіку контингенту, зокрема на вікові особливості;

- розробка єдиної програми роботи зі студентами нового прийому на рівні училища, керування її впровадженням з боку адміністрації.

Отже, експериментально підтверджено вихідну гіпотезу.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки.

1. Реформа вищої школи, обумовлена переходом суспільства до нових соціальних відносин, визначає необхідність пошуку шляхів вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів, намічає нові орієнтири і пріоритети. Серед них провідною вимогою є особистісне формування майбутнього фахівця, розвиток індивідуальних можливостей його адаптування, врахування особистих інтересів і потреб у процесі навчання, підвищення ефективності адаптації до нових умов життєдіяльності.

2. Проведений теоретичний аналіз довів, що проблема адаптації широко досліджується у філософському, соціологічному, психологічному, педагогічному аспектах. Незважаючи на певні розбіжності, які визначаються дисциплінарними особливостями й окремими авторськими позиціями, більшість дослідників погоджуються з тим, що адаптація – це складний, багаторівневий, динамічний процес набуття особистістю нових форм поведінки і діяльності за умов зміни життєвих обставин. Результатом адаптації є активне, творче пристосування (адаптованість) людини до конкретної системи.

3. Незважаючи на поширені у сучасній науковій літературі твердження про багаторівневість процесу адаптації, конкретні дослідження особливостей і тенденцій адаптаційного періоду найчастіше здійснювалися лише на окремих рівнях відносин людини з певним середовищем, оточенням, у якому вона перебуває. Виникає необхідність у дослідженні не лише первинних змін, що відбуваються на певних рівнях (підсистемах загальної системи адаптації), але і структурних зв'язків між окремими рівнями адаптування.

4. Системний розгляд процесу адаптації дозволяє зробити певні теоретичні припущення, а саме:

- процес адаптації відбувається водночас на декількох рівнях;

- динаміка і модальність змін на окремих рівнях може не збігатися;

- ускладнення процесу адаптації (індивідуальні і групові) можуть виникати на будь-якому рівні структури;

- створення умов для успішної адаптації людини або певної соціальної групи можливе лише на основі визначення тих рівнів, на яких спостерігаються найбільші ускладнення.

5. Проблема адаптації студентів-першокурсників вищих навчальних закладів до нових умов життєдіяльності є досить розробленою і в психологічному, і в педагогічному аспектах. Але особливості адаптації студентів педагогічних училищ (вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації) досліджені явно недостатньо. Специфіка організації навчального процесу у відповідних навчальних закладах, вікові особливості студентів (15-16 років, тобто межа підліткового і юнацького віку) дають підставу висловити припущення про специфіку перебігу адаптаційного процесу і необхідність створення відповідних педагогічних умов, котрі сприятимуть оптимізації процесу адаптації.

6. Теоретично обґрунтована концепція адаптації як інтегративного системного утворення, що має різні структурні складові та способи зв’язку між ними. Шляхом теоретичного моделювання визначено структуру процесу адаптації, котра містить підсистеми (компоненти): енергетичну, яка відображає ресурсні можливості організму, їхню здатність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енергозатрат; підсистему предметно-середовищну, котра відбиває стосунки, що виникають між людиною і зовнішніми умовами її життєдіяльності; підсистему діяльнісну, яка відображає здатність людини виконувати дії, що складають зміст відповідної діяльності; підсистему соціальну, що характеризує входження людини в нове соціальне середовище; підсистему професійну, котра відбиває ставлення студентів до майбутньої професійної діяльності як основної життєвої перспективи; підсистему особистісну, яка характеризує ступінь загального психологічного комфорту, що відчуває людина при відповідних обставинах свого життя.

7. Відповідно до запропонованої структури визначено методичну базу дослідження, котра складається із сукупності методик дослідження первинних показників та їх динаміки, процедур переводу первинних даних в узагальнені показники та рівні перебігу адаптації (незадовільний, задовільний, успішний).

8. У процесі дослідження, яке охоплювало студентів різних академічних груп і факультетів, доведено наявність як загальних для умов педагогічного училища, так і специфічних тенденцій перебігу процесу адаптації. Виявлено, що у досліджуваного контингенту студентів сприятливий перебіг адаптації спостерігається за середовищним, соціальним і професійним компонентами, а несприятливий – за енергетичним, особистісним і особливо діяльнісним компонентами.

9. Отримані результати свідчать, що організаційно-педагогічна робота, яка традиційно проводиться зі студентами нового прийому і містить цикл інформаційних та виховних заходів, є недостатньою для подолання труднощів адаптаційного періоду. Значна частина студентів потребує адресної допомоги, з урахуванням їхніх індивідуальних вимог та загальних тенденцій перебігу процесу адаптації. На основі результатів констатуючого екперименту визначено актуальні напрями роботи з першокурсниками, що дозволило зосередити зусилля адміністрації, викладачів, кураторів студентських груп на найбільш несприятливих компонентах адаптації.

10. З метою подолання виявлених недоліків розроблена та впроваджена в систему навчально-виховної роботи програма психолого-педагогічного керівництва процесом адаптації студентів, котра містить комплекс заходів щодо оптимізації кожного компонента адаптації. Особлива увага приділялася компонентам адаптації з несприятливим перебігом. Програма включала теоретичні та практичні заняття, завдання на діагностику і самоаналіз індивідуальних особливостей студентів, розвивальні вправи та ін. Зміст та процедури впровадження програми були розраховані на викладачів-кураторів академічних груп.

11. Результати впровадження запропонованої програми підтвердили, що експериментальна група помітно відрізняється від контрольних груп кількістю студентів, які досягли високого та середнього рівня адаптації. Проте певна частина студентів і після реалізації програми ще залишається “в зоні ризику”, тобто на незадовільному рівні адаптації, хоча їх кількість помітно менша, ніж у контрольних групах. Виявлено гнучкі компоненти адаптації і такі, що меншою мірою піддаються педагогічному впливу.

12. Визначено організаційно-методичні умови оптимізації адаптації студентів нового прийому. Розроблено методичні рекомендації щодо їх забезпечення в навчально-виховному процесі педагогічного училища.

Виконане дослідження дало можливість сформулювати ряд пропозицій Міністерству освіти і науки України, вищим педагогічним навчальним закладам І-ІІ рівнів акредитації щодо впровадження спецкурсу “Адаптація першокурсників в умовах педагогічного училища” та реалізації визначених педагогічних умов підвищення ефективності процесу адаптації студентів-першокурсників.

Проведене дослідження і отримані наукові результати дозволя-ють визначити перспективи подальшого дослідження процесу адаптації: визначення структурних зв'язків між окремими компонентами і їх змін у процесі навчання; зміна адаптаційних можливостей людини на різних етапах процесу неперервного професій-ного зростання; педагогічне керівництво процесами адаптації студентів у системі рівневого навчання, при переході від одного освітнього рівня до іншого; координація зусиль всього педагогічно-го колективу навчального закладу щодо підвищення адаптаційних можливостей студентів, особливо у “критичні” періоди (вступ до навчального закладу, пропедевтична адаптація випускників та ін.).

Основний зміст дослідження відображено у таких публікаціях автора:

Навчально-методичні посібники, програми та методичні рекомендації

1.

2.

3.

4.

Наукові статті

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Статті у збірниках матеріалів конференцій

12.