ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Зінченко Віктор Анатолійович

УДК 379.85:140.8:378-057.85

МОЛОДІЖНИЙ ТУРИЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР

У 70–80-Х РР. ХХ СТ.

(НА ОСНОВІ ДІЯЛЬНОСТІ “СУПУТНИКА”)

Спеціальність 07.00.01 Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬК 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі сучасної історії України Інституту історії України НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ПАНЧЕНКО ПЕТРО ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ,

завідувач відділу сучасної історії України

Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ДАНИЛЕНКО ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ,

завідувач відділу історії України

другої половини ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент

СТЯЖКІНА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА,

доцент кафедри історії слов’ян

Донецького національного університету

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра новітньої історії України

Захист відбудеться “18” квітня 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “14” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

загальна характеристика дисертації

Актуальність проблеми. В процесі утвердження України як суверенної та незалежної держави відкриваються великі перспективи духовного та культурного відродження українського народу. Помітне місце у формуванні його національної самосвідомості може і повинна відіграти туристсько-екскурсійна справа, як найбільш масовий та активний метод наочного пізнання історії й культури рідного краю, власної країни та інших держав і народів світу.

Водночас інтерес до історії туризму в Україні зумовлений не лише потребами історичної науки чи вимогами історичної пам’яті народу. Її знання потрібне викладачам, студентам вищих навчальних закладів, фахівцям туристської справи, яка останнім часом дедалі виразніше виступає як важливий сектор суспільного виробництва, культурна інституція, “індустрія гостинності”. Зокрема, Закон України “Про туризм” Про туризм: Закон України від 15 вересня 1995 р. № 324/95–ВР // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Зб. нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка. – К., 2002. – С. 5–15. визначає туристську галузь як одну з пріоритетних галузей національної культури та економіки. Головне завдання сьогодні полягає в тому, щоб не розгубити, а навпаки, повною мірою використати найкращі здобутки організаційної, методичної й економічної діяльності вітчизняної туристсько-екскурсійної системи, що існувала в післявоєнний радянський період, і зокрема в 70–80-ті рр. ХХ ст.

В радянський час реалізація пізнавально-інформаційної й освітньо-виховної функцій як міжнародного, так і внутрішнього туризму, гальмувалася засиллям комуністичної ідеології, адміністративним втручанням партійно-державних органів у зміст роботи туристсько-екскурсійних організацій. Не дивлячись на це, в республіці активно розвивався молодіжний туризм, який став об’єктивною потребою тодішньої епохи. Провідною організацією, що здійснювала такий обмін, було Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ЛКСМУ (далі – БММТ “Супутник”), яке поряд з діяльністю на міжнародній арені прагнуло задовольнити рекреаційні та пізнавальні потреби школярів і молоді засобами внутрішнього туризму, обсяги якого були значними.

Вивчення досвіду молодіжного туристсько-екскурсійного руху в попередні десятиліття, виявлення найбільш ефективних форм міжнародного співробітництва в сфері туризму й історико-краєзнавчої роботи українського республіканського Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” та його регіональних бюро, набувають значної актуальності на сучасному етапі. Відкинувши все негативне, що накопичилося в історії розвитку молодіжного туризму в Україні у 70–80-ті рр., слід належним чином використати позитивний досвід останнього. Він необхідний для подальшого розвитку молодіжного міжнародного і внутрішнього туризму як засобу піднесення національної свідомості народу, його національно-культурного відродження, зміцнення взаємозв’язків молоді на засадах загальнолюдських цінностей, пізнання нею світу та безпосередньо рідного краю, духовного і фізичного виховання підростаючого покоління, формування в нього широкого світогляду як основи патріотизму.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано з урахуванням планів науково-дослідної роботи Інституту історії України НАН України. Дисертаційна робота – складова частина наукової теми відділу сучасної історії України Інституту історії України “Українське суспільство в другій половині ХХ століття” (реєстраційний номер 0101U002426).

Об’єктом дисертаційного дослідження є історичні аспекти молодіжного туризму в Україні.

Предметом дослідження є розвиток міжнародного і внутрішнього молодіжного туризму в Українській РСР на основі діяльності “Супутника” в 70–80-ті рр. ХХ ст., сукупність форм і методів туристської діяльності цієї організації, її роль у формуванні світогляду учнів і молоді, пізнавальні і освітньо-виховні функції туризму.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 70–80-ті рр. ХХ ст., з моменту створення БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ в грудні 1972 р. і до березня 1992 р., коли цю молодіжну туристичну організацію, як один з підрозділів комсомолу, було реорганізовано у зв’язку з припиненням діяльності останнього в Українське державне республіканське БММТ “Супутник”. Для з’ясування деяких історичних моментів, розуміння значення низки подій та явищ дисертант інколи відходить від означених хронологічних меж.

Географія дослідження охоплює всю сучасну Україну, адже БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ мав регіональні бюро в усіх областях республіки.

Мета дисертаційного дослідження – провести узагальнюючий аналіз тенденцій розвитку молодіжного туризму в УРСР на основі діяльності Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” як провідної молодіжної туристичної організації; висвітлити особливості, форми та методи її роботи на міжнародній арені й всередині країни з учнями й більш старшою молоддю; визначити внесок “Супутника” в розвиток молодіжного туризму в республіці; виявити фактори впливу туризму на формування світогляду молоді в радянському суспільстві. Для досягнення мети дисертант поставив такі наукові завдання:

- визначити ступінь наукової розробки даної теми, стан та наявність джерельної бази;

- з’ясувати чинники, що сприяли піднесенню туристсько-екскурсійної справи в УРСР у 70–80-х рр. ХХ ст.;

- узагальнити роль державних органів у розвитку молодіжного туризму в республіці в означений період;

- розглянути організаційну структуру БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ, його кадрове забезпечення та матеріально-технічну базу;

- висвітлити діяльність українського республіканського “Супутника” у сфері міжнародного молодіжного обміну, принципи його співробітництва з зарубіжними молодіжними туристичними організаціями;

- проаналізувати внесок “Супутника” у розвиток внутрішнього шкільного і молодіжного туризму в УРСР;

- показати специфіку туристичної роботи його бюро з вітчизняною та іноземною молоддю, її вплив на світогляд і культурно-освітній розвиток підростаючого покоління;

- узагальнити та оцінити досвід діяльності БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ у контексті сучасного розвитку туристичної галузі в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- на основі аналізу широкого масиву джерел, насамперед архівних матеріалів, у тому числі значної кількості нових, що були введені дисертантом у науковий обіг, з позицій сучасної методології зроблено узагальнюючий аналіз розвитку молодіжного туризму в УРСР у 70–80-х рр. ХХ ст. на основі діяльності провідної молодіжної туристичної організації – Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ЛКСМУ;

- розглянуто основні форми та методи діяльності бюро “Супутника” з учнями та молоддю на міжнародній арені й всередині країни, визначено вагомість внеску цієї організації в розвиток міжнародного і внутрішнього молодіжного туризму у зазначений період;

- з’ясовано специфіку туристичної роботи бюро “Супутника” зі школярами та молоддю в умовах домінування комуністичної ідеології;

- розглянуто позитивні та негативні чинники розвитку молодіжного туризму в радянській Україні у 70–80-х рр.;

- показано на конкретних прикладах внесок цієї організації у формування світогляду молоді, її патріотичне виховання на засадах любові до рідного краю, вивчення та вшанування історії і традицій свого народу, особливо пов’язаних з подіями Великої Вітчизняної війни, з діяльністю відомих діячів;

- доведено, що міжнародна туристична діяльність “Супутника” сприяла зближенню та більш тісному співробітництву молоді країн, різних за своїм суспільно-політичним устроєм, пропаганді на міжнародній арені історії, культури та традицій українського народу, досягнень України в економіці, науці та освіті.

Науково-практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані в подальшій розробці обраної теми, при написанні наукових праць з історії туризму в Україні, підготовці спецкурсів у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, насамперед туристичного профілю, в роботі туристичних організацій, освітніх закладів, культурних установ, при розробці туристсько-екскурсійних програм і маршрутів, поточних і перспективних планів та програм розвитку туристичної галузі в країні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу сучасної історії України Інституту історії України НАН України, були представлені на ІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості” (Київ, 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку” (Київ, 2002 р.).

Публікації. Здобуті автором наукові результати відображено в шести наукових публікаціях загальним обсягом 7,8 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок. Список джерел та літератури нараховує 240 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об’єкт вивчення, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, вказані наукова новизна, практичне значення дисертації та апробація одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія проблеми. Джерела та методологія дослідження” аналізується стан наукової розробки проблеми, наводиться характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Історіографія проблеми. Радянські та сучасні дослідники з країн СНД проблемам розвитку міжнародного туризму в ХХ ст. присвятили цілу низку наукових публікацій. Зокрема, в працях М. Ананьєва, Н. Барчукової, О. Крючкова, М. Немоляєвої, Л. Ходоркова, Г. Шаповала та інших розглянуто динаміку, еволюцію й основні напрямки розвитку туризму, об’єктивні передумови зародження та становлення міжнародного туризму, розвитку його матеріально-технічної бази, розкрито місце і роль туристських зв’язків у сучасному житті, правові відносини в сфері туристського обміну, особливо ті, що були відображені в міжурядових угодах, національному законодавстві окремих країн, зміни якісної структури туристського контингенту тощо Ананьев М. Международный туризм. – М., 1968; Немоляева М.Э., Ходорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М., 1985; Крючков А.А. История международного и отечественного туризма. – М., 1999; Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. – М., 1986; Шаповал Г.Ф. История туризма: Пособие. – Минск, 1999; та ін..

Поряд з дослідженнями в сфері міжнародного туризму ще більшу увагу науковці приділили вивченню різних аспектів розвитку внутрішнього туризму, особливо того, що перебував у відомстві радянських профспілок Абуков А.Х. Туризм сегодня и завтра. Туристско-экскурсионная работа профсоюзов. – М., 1978; його ж. Туризм на новом этапе: Социальные аспекты развития туризма в СССР. – М., 1983; Дворниченко В. Туризм в СССР и деятельность советских профсоюзов по его развитию (1917–1984 гг.). – М., 1985; Долженко Г.П. История туризма в дореволюционный России и СССР. – Ростов-на-Дону, 1988; Дьякова Р.А. История экскурсионного дела в СССР. – М., 1981; Усыскин Г.С. Очерки истории российского туризма. – СПб., 2000; та ін.. Найбільш вагомий внесок у вивчення проблем як міжнародного, так і внутрішнього туризму, здійснив російський дослідник В.О. Квартальнов. У своїх численних працях, які побачили світ протягом останньої чверті ХХ ст. (частина з них увійшла до п’ятитомного зібрання, виданого в останні роки), та у співавторстві з іншими науковцями, він узагальнив величезний теоретичний і практичний матеріал з туристичної проблематики, розглянув умови прояву і розвитку, місце та роль туризму в житті суспільства, організаційні основи туризму як соціально-економічного феномену ХХ ст., туристську політику держав у 80-х рр., структуру провідних радянських туристських об’єднань, альтернативні концепції ролі туризму на сучасному етапі та ін. Значну увагу автор приділив вивченню соціального туризму, розкриттю ролі профспілок і комсомолу в його розвитку, виявленню протиріч і особливостей соціального туризму в умовах сьогодення Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика: Избранные труды. В 5-ти т. – Т. 1: Гуманитарные проблемы развития туризма: история и современность. – М., 1998; Там же. – Т. 4.: Иностранный туризм. – М., 1998; Квартальнов В.А., Сенин В.С. Организация туристско-экскурсионного обслуживания. – М., 1987; Квартальнов В.А. Мировой туризм на пороге 2000 года: прогнозы и реальность. – М., 1998; Квартальнов В.А., Федерченко В.К. Туризм социальный: история и современность: Учеб. пособие. – К., 1989; Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика. – Т. 2.: Социальный туризм. – М., 1998..

Серед науковців радянської доби робилися спроби поглянути й на проблеми молодіжного туризму в СРСР, завдання розвитку якого було покладено в першу чергу на ВЛКСМ та, безпосередньо, на його окремий підрозділ – Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”. Молодіжний туризм розглядався в умовах радянської дійсності як частина інтернаціональних зв’язків комсомолу, важливий чинник у пропаганді комуністичних ідей та досягнень Країни Рад, розширення й поглиблення дружби радянської молоді зі своїми ровесниками. В такому контексті розглядався туризм в публікаціях В.П. Мошняги, Б.М. Рогатіна та інших авторів Мошняга В.П. Маршрутами мира и дружбы. (Международные туристские связи советской молодежи). – М., 1975; Рогатин Б.Н. Международный молодежный туризм – составная часть интернациональных связей Ленинского комсомола // Проблемы мирового развития и молодежь. – М., 1975. – С. 77–83; Анатольев Ю.А. Звезды над дорогами: Молодежный туризм как школа воспитания. – М., 1980; та ін.. Зокрема, у праці вітчизняного дослідника Г.П. Науменка “Молодежь и туризм” з позицій офіційних ідеологічних пріоритетів розглядалися деякі форми молодіжного туризму, подавалася інформація про зарубіжні поїздки української молоді Науменко Г.Ф. Молодежь и туризм. – К., 1980.. Ще в одній публікації Г.П. Науменка, написаній у співавторстві з О.П. Ємченком, “Спутник”: в гости к нам!” в популярній формі розповідалося про радянські й зарубіжні міжнародні молодіжні центри і табори Емченко А.П., Науменко Г.Ф. “Спутник”: в гости к нам! – К., 1978.. В.О. Квартальнов і В.К. Федорченко в масово-політичному виданні “Орбиты “Спутника”: Из истории молодежного туризма” зробили спробу розглянути процес становлення та здійснення дружніх зв’язків Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ з прокомуністичними, студентськими та іншими молодіжними організаціями планети Квартальнов В.А., Федорченко В.К. Орбиты “Спутника”: Из истории молодежного туризма. – К., 1987..

Загалом, історія туризму в Україні, й особливо молодіжного, з початку його зародження і до сьогодення вивчена вкрай недостатньо. За часів Радянського Союзу окремі відомості про туристську діяльність в УРСР вміщувалися в уже названих роботах загальносоюзного значення. Проте, і це природно, інтерес до історії розвитку туристської галузі в Україні помітно зріс тільки після набуття незалежності нашою державою. Ґрунтуючись на вищезазначених та багатьох інших працях і величезному масиві архівних матеріалів, науковці розпочали дослідження історії вітчизняної туристсько-екскурсійної справи. Це засвідчили вже перші всеукраїнські та регіональні науково-практичні конференції з туристської проблематики, під час яких працювали окремі секції з історії туризму Туризм і завдання національно-культурного відродження України. Всеукр. наук.-практ. конф. (12–14 травня 1992 р.): Тези доповідей і повідомлень. – К.–Черкаси, 1992; Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму. Всеукр. наук.-практ. конф. (Вересень 1994): Тези доповідей та повідомлень. – К.–Косів, 1994 – Ч. 1–2; Історико-культурна спадщина Середнього Подніпров’я: виявлення і вивчення пам’яток засобами туризму. Регіон. наук.-практ. конф. (Черкаси, 19–20 квітня 1994 р.): Тези доповідей і повідомлень. – К.–Черкаси, 1994..

Більш фундаментальними виявилися статті з даної проблематики у збірниках “Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи” Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи: Зб. наук. ст. – К., 1995.та “З історії вітчизняного туризму” З історії вітчизняного туризму. Зб. наук. ст. / Федерація профспілок України, Ін-т туризму. – К., 1997.. Вони написані переважно на архівних та друкованих джерелах і висвітлюють окремі аспекти найбільш важливих періодів в історії вітчизняного туризму. Заслуговує належної уваги також стаття Т.Г. Сокол “Характеристика структури туристичної галузі СРСР в 7080-х рр. ХХ ст.”, що була подана у збірнику матеріалів ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Туризм в Україні: економіка та культура”. Автор зробила спробу без упередження проаналізувати структуру туристичної галузі в Радянському Союзі на прикладі діяльності трьох найбільших туристичних організацій-монополістів тієї доби – Центральної Ради з туризму й екскурсій, що підпорядковувалася профспілкам, “Інтуриста” та “Супутника” Сокол Т.Г. Характеристика структури туристичної галузі СРСР в 70–80-х рр. ХХ ст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. – Вип. 1: Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Туризм в Україні: економіка та культура”: У 2-х ч. – К., 1998. – Ч. 2. – С. 230–250..

Наукові розробки почали активно впроваджуватися в практику. Так, у 2002 р. побачив світ навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів “Історія туризму в Україні” Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник. – К., 2002.. Його автори, В.К. Федорченко і Т.А. Дьорова розглянули основні етапи й періоди розвитку вітчизняного туризму. Цією науковою роботою вони вперше в Україні зробили вдалу спробу узагальнити і систематизувати матеріал з історії вітчизняного туризму відповідно до періодизації історичного розвитку суспільства. Значне місце в посібнику відведено висвітленню історії туризму в радянський період. Зокрема, аналізуючи деякі аспекти внеску “Супутника” у розвиток молодіжного внутрішнього і міжнародного туризму, автори зазначили, що “принципи патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді найактивніше реалізувалися в діяльності Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Там же. – С. 105..

Отже, історія туризму в Україні продовжує все більше привертати увагу дослідників, які працюють переважно у туристичній галузі. Спільною рисою наукових публікацій авторів в останні десять років стало висвітлення актуальних проблем історії розвитку туризму на українських землях, ліквідація багатьох так званих “білих плям” в його історії, намагання об’єктивно показати як позитивні, так і негативні явища в туристській роботі за часів панування радянської влади та комуністичної ідеології. На сьогоднішній день уже зроблено перші кроки на шляху до створення фундаментального видання з історії вітчизняного туризму. Проте, крім висвітлення окремих вузьких питань розвитку молодіжного туризму в Україні, узагальнюючих досліджень з багатьох його проблем ще не має. Особливо це стосується історії діяльності БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ. Розглянувши стан розробки цієї теми, слід зробити висновок, що в ряді праць були порушені окремі питання його діяльності, які пов’язані з темою означеного дослідження. Загалом же вітчизняний молодіжний туризм 70–80-х рр. ХХ ст. ще повною мірою не досліджений. Це й визначило вибір нами теми роботи.

Джерельну базу дисертаційної праці становить комплекс різноманітних матеріалів, що їх можна поділити на архівні й опубліковані. Найбільш значимою для даного дослідження групою джерел є документи, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України, м. Київ (ЦДАГОУ), обласних державних архівів і, особливо, в архіві туристичної фірми “Супутник”, м. Київ (АТФС), що є складовою частиною Акціонерного товариства “Супутник-Україна”. Так, у фонді Центрального Комітету ЛКСМ України (ф. 7, ЦДАГОУ) міститься велика за обсягом кількість документів (за всі роки діяльності БММТ “Супутник”): звіти, накази, доповідні записки, статистичні дані, тощо. Вони дають змогу розкрити різні сторони діяльності БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ в сфері як міжнародного молодіжного туризму, так і внутрішнього, з’ясувати роль державно-партійних органів, особливо комсомолу, у розвитку молодіжного туризму в УРСР у 70–80-х рр. ХХ ст.

Як приклад діяльності регіональних бюро “Супутника” (зокрема, БММТ “Супутник” Житомирського обкому комсомолу, який мав середньостатистичні показники діяльності серед обласних бюро), автор проаналізував матеріали з фонду Житомирського обласного комітету ЛКСМ України (ф. П-642, ДАЖО). Насамперед, вони вказують на чималу роль обласних бюро “Супутника” у розвитку туризму в межах свого регіону як важливого засобу пізнання історії свого рідного краю, його традицій та тогочасних досягнень в галузі економіки і культури.

Принагідно зазначимо, що в радянський час, як правило, не було правдивої офіційної статистики про обсяги послуг в туристській галузі, адже в епоху соціалістичного змагання вигідні були приписки. Дещо інша картина проглядається в друкованих матеріалах, що передбачалися для службового користування відповідальними працівниками республіканського і регіональних бюро “Супутника”. Так, в архіві туристичної фірми “Супутник” зберігається чимала кількість “Информационных бюллетеней”, що видавалися кожні два місяці в Москві і Києві протягом 70–80-х рр. та подавали достовірну різнобічну інформацію про діяльність БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ та його регіональних бюро. Також щороку для службового користування окремо видавалися звіти про туристичну діяльність українського республіканського “Супутника” на міжнародному рівні та всередині країни. Зокрема, крім важливих статистичних даних, тут подавалися звіти гідів-перекладачів. Поряд з цим, для працівників системи “Супутник” (у тому числі для гідів-перекладачів і екскурсоводів) друкувалася література ідеологічно-пропагандистського спрямування, довідкова, статистична, навчальна та ін. Чималий інтерес становить і матеріал з поточного діловодства БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ. Детальний аналіз усіх цих важливих достовірних джерел дав змогу автору з’ясувати важливу роль державних органів щодо розвитку молодіжного туризму в УРСР, розглянути організаційну структуру “Супутника”, принципи його співробітництва з зарубіжними молодіжними туристичними партнерами, показати специфіку, форми та методи роботи підрозділів БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ з вітчизняною та іноземною молоддю.

У 70–80-х рр. республіканськими та обласними видавництвами була опублікована значна кількість туристсько-краєзнавчої літератури, що мала науково-пізнавальний і рекламний характер. Хоча ця література видавалася згідно інструкції Держвидаву України, яка обумовлювала її форми, обсяг і зміст, вимагаючи від авторів основну увагу приділити висвітленню радянського періоду, вона є також важливим джерелом у розкритті теми дисертаційного дослідження.

При написанні дисертації автор також використовував партійно-урядові постанови, що стосувалися розвитку туризму у вказаний період; закон України “Про туризм” (1995 р.) та інші нормативно-правові акти, словники та довідники, які подають визначення термінів і понять у туризмі Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навч. посібник. – К., 2000; Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Зб. нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка; Київ. ун-т туризму, економіки і права. – К., 2002; та ін..

Використання всіх зазначених архівних і друкованих матеріалів, переважну кількість яких введено в науковий обіг уперше, з науковою їх оцінкою та узагальнене осмислення доробку попередників забезпечили авторові можливість вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

Теоретико-методологічна база дослідження обумовлена сучасною методологією соціально-гуманітарного наукового пізнання. Вона ґрунтується на принципах історизму, науковості та об’єктивності. У процесі виконання дисертації використовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, статистико-аналітичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимального використання архівних матеріалів, статистичних даних, наукових праць тощо.

У другому розділі “Основні тенденції розвитку туризму в Україні з найдавніших часів до кінця 80-х рр. ХХ ст.” розглянуто передумови становлення та розвитку туризму в Україні, з’ясовано чинники, які сприяли піднесенню туристично-екскурсійної справи в республіці у 70–80-х рр. минулого століття.

За багатовікову історію подорожей, географічних відкриттів, розширення торговельних зв’язків, промислового освоєння нових територій, людством були накопичені знання в різних галузях науки, культури і техніки. Усе це спонукало до виникнення особливої форми подорожей – туризму, зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління, який почав оформлятися і розвиватися як специфічний вид суспільно-економічної і соціально-культурної діяльності з середини ХІХ ст. З цього часу в багатьох країнах Європи виникають самодіяльні туристичні клуби і товариства, спеціалізовані організації, формується туристична галузь. Найбільш інтенсивний розвиток світового туризму припав на другу половину ХХ ст.

З найдавніших часів українські землі постійно відвідували іноземні мандрівники. У свою чергу вітчизняні купці, паломники, мандрівники, вчені-дослідники відправлялися в далекі незвідані краї. З кінця ХVІІІ ст. широкого розповсюдження набувають мандрівки по Україні культурно-освітніх діячів, інтелігенції, студентської молоді. Втім, на противагу більшості європейських країн, період індивідуального мандрівництва на українських землях затягнувся аж до початку ХХ ст. У результаті цих подорожей і мандрівок, які стали складовою українського національно-культурного відродження, було зібрано величезний матеріал з географії, етнографії та історії українських земель, що стало основою розвитку вітчизняної туристської галузі. На теренах Галичини у першій третині ХХ ст. вагомий внесок у розвиток туристсько-краєзнавчої роботи серед галицької молоді зробили туристичні товариства “Плай”, “Чорногора”, дитячо-юнацькі організації “Пласт” та “Сокіл”.

В підросійській Україні з другої половини ХІХ ст. розвитком екскурсійної справи займалися насамперед наукові, просвітницькі та професійні товариства, що супроводжувалося організацією різних музеїв, виставок, відкриттям пам’ятників. До цього часу відноситься й поява перших екскурсійних товариств – у Києві (1885 р.), Ялті (1895 р.) та в інших містах. В останній чверті ХІХ ст. чималої популярності набуває гірський туризм, який починає розвиватися в Криму завдяки діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу.

У 20-х рр. ХХ ст., з утвердженням влади більшовиків в радянській Україні, туризм в республіці продовжував розвиватися, розглядаючись у першу чергу як засіб піднесення освітньо-культурного рівня народу. В цей час постійно організовувалися різноманітні екскурсії, походи та мандрівки краєзнавчого спрямування, були створені перші керівні структури туристичної галузі. Проте, вже в наступне десятиліття відбуваються кардинальна зміна ролі туризму в суспільстві, основним завданням якого стала пропаганда історичних звершень радянської влади і більшовицької партії. Одночасно з централізацією радянських управлінських структур туристські керівні органи республіки були підпорядковані загальносоюзним.

У післявоєнний період, особливо в 70–80-х рр., у результаті економічного зростання, відчутного покращення матеріального становища населення, підвищення його культурно-освітнього рівня та наявності вільного часу склалися сприятливі умови для прискореного розвитку туристсько-екскурсійного руху в Українській РСР. Особливо це стосувалося внутрішнього туризму, до якого були залучені мільйони громадян республіки. Міжнародний туризм хоча й перебував під жорстким контролем держави, також мав певні здобутки. Провідними організаціями, які у цей час активно займалися внутрішнім і міжнародним туризмом в УРСР, були Українська республіканська рада по туризму й екскурсіям, “Інтурист” та Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”. Не дивлячись на певні негативні моменти у розвитку туризму в радянській Україні, слід відзначити, що саме в 70–80-ті рр. ХХ ст. туризм, зокрема соціальний, став масовим явищем і важливим засобом освіти і виховання молоді, перетворився на галузь економіки з розгалуженою інфраструктурою.

У третьому розділі “БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ – провідна організація міжнародного молодіжного і шкільного туризму в Українській РСР у 70–80-х рр. ХХ ст.” розглянуто діяльність цієї організації в сфері міжнародного молодіжного туризму, висвітлено вплив держави на розвиток останнього, проаналізовано основні форми молодіжного туристського обміну “Супутника” з зарубіжними партнерами.

Міжнародний молодіжний туристський обмін як одна з найефективніших масових форм співробітництва та контактів молоді різних країн все більшої ваги став набувати після Другої світової війни. В Радянському Союзі найбільш сприятливі умови створювалися для молодіжних туристичних груп, активну пропагандистську та виховну роботу з якими проводив комсомол. У червні 1958 р., за вказівкою радянського партійного керівництва, було створено Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ, яке з середини 60-х рр. активно займалося і внутрішнім туризмом серед молоді.

У зв’язку з постійним зростанням обсягів молодіжного туризму в країні та більш чіткою його організацію в республіках, згідно з постановою ЦК ВЛКСМ від 6 грудня 1972 р., було створено Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ЛКСМУ, який у перший рік своєї діяльності об’єднав дев’ять обласних і міських бюро. Наприкінці 80-х рр. українському республіканському “Супутнику” підпорядковувалося вже 44 бюро при обкомах і міськкомах комсомолу, які представляли всі обласні центри республіки та міста підвищеного туристичного попиту. На цей час він мав у своєму розпорядженні 4 міжнародні молодіжні центри і табори та 4 готельні комплекси. Також його бюро постійно орендували приміщення в готелях, гуртожитках та навчальних закладах. Роботу “Супутника” забезпечував чималий загін висококваліфікованих екскурсоводів і гідів-перекладачів, практикувалася у значних розмірах ціла система пільг та стимулів при наданні туристських послуг учням і більш старшій молоді віком від 12 до 30 років.

Хоча молодіжний туризм підпорядковувався значною мірою інтересам партійно-державного апарату, який спрямував туристичну галузь на виконання політичних та ідеологічних функцій, держава визнала молодіжний туризм пріоритетною галуззю, підтримувала його розвиток. З перших років діяльності БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ уряд республіки надавав йому відчутну матеріально-фінансову підтримку з метою розширення географії туристських подорожей молоді, підвищення якості їх обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази галузі. Таким чином, мережа туристських закладів “Супутника” в УРСР почала складатися в першій половині 70-х рр., коли було закладено матеріально-технічні підвалини його діяльності та проведено відповідні організаційні перетворення. Найвищі за своїми показниками обсяги молодіжного туристичного обміну “Супутником” в республіці припадали на 1979–1990 рр., коли щорічно в середньому обслуговувалося понад 1 млн радянських і зарубіжних туристів. Всього ж за 15 років, з 1973 до 1987 р. українським республіканським “Супутник” було надано послуг для 14 млн 115 тис. радянських та іноземних туристів, а їхня сума склала 394 млн 427 тис. крб.

Основна частина міжнародних туристичних зв’язків БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ, згідно з планом, припадала на туристичні бюро молодіжних організацій країн соціалістичної співдружності. Їхнє співробітництво ґрунтувалося на засадах так званої “Закопанської системи” (передбачала рівні права і обов’язки у двосторонніх взаємовідносинах туристичних організацій в умовах безвалютного обміну). Поряд з цим “Супутник” активізував туристичний обмін з організаціями із розвинутих капіталістичних країн та країн так званого “третього світу”, які здійснювалися також на довготривалій договірній безвалютній основі.

БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ та його регіональні бюро використовували насамперед такі форми міжнародного молодіжного туризму, як загальноознайомлювальні поїздки; обмін поїздами, рейсами та круїзами дружби; спеціалізований туризм; поїздки учнів і студентів на мовні курси, семінари, з метою обмінів у межах ознайомлювально-виробничої практики; відпочинок у міжнародних молодіжних центрах і таборах; двосторонні фестивалі та табори дружби; поїздки молоді на традиційні фестивалі мистецтв, національні, міжнародні, спортивні та інші заходи; обмін молодіжними групами областей і міст-побратимів, споріднених промислових та сільськогосподарських підприємств, навчальних закладів, наукових і культурних установ та ін. Перше місце за своїм обсягом і масовістю посідали загальноознайомлювальні тури.

Організація прийому іноземних туристів була чітко продуманою в системі “Супутника” і контролювалася комсомольськими органами. В роботі по підбору, підготовці та направленні молоді за кордон бюро “Супутника” керувалися постановами партії і комсомолу. Перевага надавалася молодим працівникам, які брали активну участь у виробничому і громадському житті промислових та сільськогосподарських колективів, у першу чергу, переможцям соціалістичного змагання. На межі 70–80-х рр. більше тисячі первинних комсомольських організацій УРСР підтримували тісні зв’язки з молодіжними організаціями міст, округів, воєводств країн соціалістичної співдружності. Подорожі української молоді за кордон здійснювалися переважно у формі спеціалізованих поїздок туристських груп або поїздів, рейсів та круїзів дружби. Найбільш активно використовували такі поїздки для здійснення прямих дружніх зв’язків комітетів комсомолу. Протягом 80-х рр. комітети комсомолу України щорічно направляли в соціалістичні країни 18–20 тис. юнаків та дівчат; майже половина з них – переможці всесоюзного соціалістичного змагання, ударники п’ятирічок – подорожували за безкоштовними путівками.

Гіди-перекладачі та екскурсоводи, які працювали в бюро “Супутника”, відзначалися високою професійною майстерністю. Вона формувалася шляхом сумлінного підбору кадрів в системі “Супутника”, надання слухачам на спеціальних курсах підготовки і перепідготовки у зональних комсомольських школах широких знань зі специфіки, теорії та методики туристсько-екскурсійної справи, забезпечення екскурсійним матеріалом, що охоплював сотні тем. У підсумку, кадри гідів-перекладачів і екскурсоводів, підготовлені в системі “Супутника” у 70–80-ті рр., складають на сьогоднішній день “золотий фонд” штату екскурсоводів туристичних фірм України.

У четвертому розділі – “Розвиток “Супутником” внутрішнього шкільного і молодіжного туризму в УРСР” – висвітлено внутрішню туристсько-екскурсійну діяльність БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ та його регіональних бюро, проаналізовано основні форми такої роботи з учнями і більш старшою молоддю, показано внесок “Супутника” у культурно-освітній розвиток та патріотичне виховання підростаючого покоління засобами туризму.

Ще більш вагомий внесок БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ та його регіональні бюро в 70–80-х рр. ХХ ст. зробили у розвиток внутрішнього туризму серед школярів та молоді республіки. Адже близько 80% обсягу всієї діяльності “Супутника” припадало на внутрішній молодіжний туризм. Значною мірою саме завдяки діяльності цієї туристської організації з середини 70-х рр. активізувалася екскурсійна робота у школах, училищах, вузах, розширилася географія туризму, покращилася тематика подорожей. Тому не випадково, що серед загальної кількості молоді, яка подорожувала по запропонованих БММТ “Супутник” маршрутах, понад 70% складали школярі, учні технікумів, училищ і студенти.

Культурно-екскурсійні програми складалися “Супутником” з урахуванням вікових і професійних інтересів учасників туристичних груп та затверджувалися відповідними комітетами комсомолу. Вони передбачали знайомство з історико-архітектурними пам’ятниками, музеями, виставками, картинними галереями тощо. Значне місце в культурній програмі відводилося соціально-пропагандистським заходам: зустрічам і бесідам з ветеранами партії, комсомолу, учасниками Великої Вітчизняної війни, діячами літератури та мистецтва, передовиками промислового і сільськогосподарського виробництва; проведенню обмінних вечорів дружби; відвіданню передових підприємств, піонерських таборів, навчальних та соціально-культурних закладів тощо.

Бюро “Супутника” використовували такі форми внутрішньої туристсько-екскурсійної роботи, як спеціалізовані подорожі на пільгових умовах різних категорій молоді відповідно до постанов партійних, комсомольських та державних органів (переможців соціалістичного змагання, молодих викладачів і студентів педагогічних вузів, вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів, відмінників навчання, переможців олімпіад, спортивних змагань й ін.); тематичні поїздки, пов’язані з політико-пропагандистськими заходами; туристсько-екскурсійні поїзди; річкові та морські круїзи; туристсько-патріотичні клуби; маршрути вихідного дня; оглядові й тематичні екскурсії; подорожі та екскурсії в межах навчально-виховного і виробничого процесу; туристсько-оздоровчі програми під час літніх канікул для школярів й учнів ПТУ з районів Крайньої Півночі, Сибіру та Далекого Сходу РРФСР у рамках спеціальної багаторічної акції “Північ–Південь”. У другій половині 80-х рр. з метою поглиблення змісту туристських подорожей, їх спеціалізації та тематичної спрямованості бюро “Супутника” розробляли й пропонували молоді нові напрямки спеціалізованих програм: ознайомлення з досвідом роботи промислових підприємств, які працювали по новітніх технологіях, госпрозрахункових комсомольсько-молодіжних колективів, різних аматорських об’єднань, театрів, з організацією молодіжних клубів, театрів-студій, котрі функціонували за принципом самофінансування; впроваджували активні форми туризму, сімейний туризм та відпочинок з дітьми. Особливо важливу роль у своїй діяльності “Супутник” надавав організації прямого обміну туристськими групами молоді між спорідненими промисловими й сільськогосподарськими підприємствами, вищими і середніми навчальними закладами, школами тощо.

З 1973 до 1987 р. внутрішні подорожі й екскурсії школярів та молоді здійснювалися переважно в межах такої заідеологізованої акції як всесоюзна туристська експедиція “Моя Батьківщина – СРСР”, що спрямовувалася на ознайомлення юнаками й дівчатами з минулим, у першу чергу пов’язаним з післяжовтневим періодом історії, та сьогоденням республік СРСР. Учасникам експедиції “Моя Батьківщина – СРСР” пропонувалося вісім всесоюзних і республіканських тематичних маршрутів, які знайомили, відповідно до партійно-ідеологічних завдань по вихованню молоді, з одним з напрямків в історії, економіці, культурному житті республік Радянського Союзу – зокрема УРСР. Наприклад, у 1980 р. кількість учасників цієї експедиції склала 2,3 млн юнаків і дівчат. Проте, не зважуючи на заідеологізованість програм туристських маршрутів та екскурсій, останні мали певне пізнавальне й виховне значення для підростаючого покоління. Молоді люди знайомилися з досягненнями науки, техніки і культури народів Радянського Союзу, передовими промисловими та сільськогосподарськими підприємствами, історичними, архітектурними й художніми пам’ятниками, природними багатствами рідного краю, життям і діяльністю видатних земляків, фізично та морально загартовувалися. Необхідно зазначити, що участь молоді в експедиції мала на меті не тільки відвідання туристсько-екскурсійних об’єктів, а й передбачала проведення краєзнавчої, громадсько-корисної, пошукової та профорієнтаційної роботи, шефство над ветеранами війни й праці, догляд за пам’ятниками і братськими могилами воїнів та їх впорядкування.

Чимале позитивне значення в удосконаленні форм і методів цієї роботи мало співробітництво бюро “Супутника”, рад з туризму та екскурсій профспілок, екскурсійних бюро і дитячих туристичних станцій. Необхідною ланкою в справі проведення туристсько-екскурсійної роботи була пропаганда БММТ “Супутник” ЦК ЛКСМУ і його регіональними бюро молодіжного туризму у пресі, на радіо і телебаченні, у різних друкованих виданнях, через влаштування виставок, конкурсів тощо.

Внаслідок проведеного дослідження дисертант дійшов таких висновків:

- Молодіжний туризм в Українській РСР досліджувався фрагментарно, як такий, що набув за певних історичних