ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АЛІЄВА ОЛЬГА ГЕОРГІЇВНА

УДК 130.2

ОНТОЛОГІЯ ТЕХНІКИ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ
КОНТЕКСТІ

Спеціальність 09.00.03. – соціальна філософія та філософія

історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Донецьк – 2004 р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії, соціології та права

Слов’янського державного педагогічного університету.

Науковий керівник: - доктор філософських наук, професор Лях Віталій Васильович,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, завідувач

відділу історії зарубіжної філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Кравченко Петро Анатолійович,

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка,

декан історичного факультету, завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Колінько

Марина Вадимівна, Донецький національний університет.

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України,

кафедра філософії науки і культурології, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться 27 травня 2004 р. о 15.00. годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 11.051.06. у Донецькому національному університеті

( 83055, Донецьк-55, вул. Університетська, 24 ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного

університету за адресою: м.Донецьк-55, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 27 квітня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук: Сушинський М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток історії людства багато в чому зумовлений розвитком техніки. Однак, протягом багатьох сторіч техніка обслуговувала структури, які вже сформувалися, і як самоцінна не розглядалася. В Новий час відбулися радикальні події, які позначені Ф.Ніцше як смерть Бога. Руйнування традиційного Абсолюта, який задавав виміри цивілізаційній структурі, призводить до виникнення нового божества: ним стає розум та продукти його діяльності, в тому числі й наука та техніка. Починаючи з Нового часу, техніка набуває субстанційного, детермінуючого та універсального характеру.

Технічні зміни, що відбулися на початку 17 століття в європейській культурі, викликали цілу низку проблем, яких не знали попередні форми суспільства. Людське суспільство зіткнулось з проблемою організації відповідного засобу співіснування з технікою. Перед ним виникає завдання зберегти свою “людяність” через загрозу експансії речового світу, що розростається, тобто знайти той оптимальний status quo, який дозволив би людині зберегти свою природу на тлі подальшого розвитку технічних систем.

Для подолання відчуженості, яка посилюється бурхливим розвитком техніки, людина має “присвоїти” її [техніку] у психологічному й соціальному аспектах шляхом надання об'єктам технічного середовища символічного значення. Подібне опредмечення тотального тиску техніки деякою мірою знімає існуючу напругу у відношеннях людства і техніки. Філософсько-соціологічний аналіз феномену техніки дає можливість зрозуміти специфіку її соціального функціонування (її соціальну функцію, динаміку технічних потреб суспільної системи, вплив соціокультурного середовища на формування техніки тощо) і, як результат, - наблизитися до досягнення балансу між людиною і навколишнім технічним середовищем.

Актуальність даної роботи визначається і тим, що в сучасній Україні історично співпали процеси активного заповнення життєвого простору різними формами техніки і зміни пріоритетів соціального розвитку. Саме для України становлення нової соціальності найбільш пов'язано з новим технічним оточенням. Крім адаптації до світової соціально-політичної практики, Україна має вирішувати проблеми, пов'язані з освоєнням новітніх форм техніки.

Це робить необхідним філософське осмислення і вирішення ситуації, що склалася у відношеннях людини і техніки, причому осмислення в безупинній динаміці, у світлі перспектив розвитку, що відкриваються перед сучасною технічною цивілізацією.

Весь комплекс досліджень дисертації є складовою частиною дослідницької теми відділу історії зарубіжної філософії інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України “Філософсько-світоглядні орієнтації інформаційного суспільства: історико-філософський аналіз” (державний рєєстраційний номер – 0102 U 003089) і кафедри філософії, соціології та права Слов’янського державного педагогічного університету “Буття людини (соціально-філософський аспект)”.

Ступінь розробленості теми. Філософія техніки – достатньо нова дослідницька галузь, яка має цілу низку проблем, що потребують свого вирішення. Але в межах цієї нової філософської дисципліни вже сформувалися фундаментальні антропологічні та онтологічні течії, які відносяться до філософії техніки. Парменідова трактовка буття, яка перемогла в античності і панувала протягом багатьох сторіч, призводить до примату теоретичного розуму над практичним і, відповідно, до запізнення осмислення феномену техніки. Феномен техніки досліджувався, починаючи з античності, але техніка розумілася не як самостійний феномен, а скоріше як щось похідне від суспільного або як мистецтво виробництва речей, яке використовують для розуміння природного буття в цілому.

Хоч першим виданням, в якому здійснювалося концептуальне дослідження техніки, стала книга І.Бекмана “Керівництво з технології”, видана ще в 1777 р., але початком філософії техніки вважається дослідження Каппа Е. “Основи філософії техніки”. Протягом останнього сторіччя філософські проблеми техніки як такої та її зв’язку із соціальним простором цікавили як західних, так і вітчизняних філософів.

Праці А.Еспіна, Ф.Десауера, Е.Дюркгейма передували активній зацікавленості даною проблематикою.

Сучасна філософія техніки є достатньо оформленим напрямком філософської думки. Протягом 20 століття філософські проблеми техніки як такої і її зв'язку із соціальним простором цікавили як західних, так і вітчизняних філософів. На початку 60-х років XX століття техніка і її соціальний додаток стають предметом систематичного філософського дослідження. У наш час існує ціла низка наукових праць з даної проблематики.

Праці Т.Адорно, Е.А.Араб-Огли, П.І.Балабанова, Г.Башляра, Х.Бека, М.А.Бердяєва, Г.Беме, П.Вайнгарда, Д.М.Гвішіані, Г.Ленка, Л.Мемфорда, М.Б.Мітіна, К.Мітчема, В.В.Орлова, А.І.Пригожина, А.І.Ракітова, Р.Рихта, Г.Рополя, Б.Санто, В.С.Степіной, Г.Тавризяна, Е.Тоффлера, Д.М.Федяєва, М.Гайдеггера, Ж.Еллюля являють собою дослідження різноманітних аспектів технічного світу.

Вітчизняні дослідники також приділяють велику увагу дослідженню техніки. Так, Князєв В.М. і Тарасенко М.Ф. зосереджували увагу на єдності гуманістичного та екологічного змісту практики й культури в контексті людського світовідношення та розвитку техніки.

У цілому можна виділити наступні напрямки в філософії технІки, які досліджувалися різними авторами: культурно – історична концепція (Ф.Дессауер, Т.Літт), філософія життя (А.Бергсон, М.Шелер), екзистенціалізм (К.Ясперс, М.Гайдеггер), раціовіталізм (Х.Ортега-І-Гассет), есхатологічна метафізика Н.А.Бердяєва, неомарксизм франкфуртської школи (Г.Маркузе, Ю.Габермас).

Бурхливий розвиток засобів автоматизації та інформатизації всіх галузей виробничого життя знайшли відображення в цілій низці наукових праць. Це роботи М.Л.Аграновича, В.І.Бакштановського, А.Бьюінтама, Н.Вінера, Г.М.Волкова, Г.Гілдера, Б.А.Глинського, Дж.Гелбрейта, Т.Б.Длугач, М.Морітані, В.Б.Рамзеса, В.С.Степіной. Необхідність філософського осмислення соціальних аспектів техніки зумовлена не стільки тим, що вона разом з наукою займає визначальне місце як в суспільному, так і в матеріальному житті практично всіх народів світу і фактично перетворила вигляд земної кулі, скільки, головним чином, тим, що саме сьогодні на сучасному рівні розвитку техніки набагато прозорішими стали фундаментальні характеристики техніки. Так, об’ктивний розвиток техніки змушує нас підкреслити те, що часто вона визначає шляхи вирішення багатьох економічних, наукових та політичних питань.

Все це змушує нас звернутися до низки робіт, які не є дослідженнями, виключно присвяченими філософії техніки. Це праці А.І.Анчишкіна, Дж.Бернала, П.М.Блау, Ю.П.Васильєва, П.П.Гайденко, Б.А.Грушина, С.С.Томасяна, А.Г.Фонотова, В.Хупки, статистичні та демографічні довідники. Ці роботи дали багатий фактологічний простір для теоретичних узагальнень.

Досвід соціо-психологічних досліджень виявився винятково корисним для аналізу конкретних ситуацій взаємодії новітньої техніки і соціуму. Сьогодні ми не можемо дозволити собі будувати моделі світу, які не співвідносяться із конкретним розвитком суспільства.

Розвиток технічного простору потребує ретельного аналізу його зростання. Якщо людство втратить пильність, воно може пропустити щось нове і, ймовірно, визначально важливе. Базуючись на вже досягнутих дослідниками техносвіту результатах, автор даної дисертації звертається до подальшої розробки зазначених проблем.

Об'єктом нашого дослідження є технічно детермінований соціальний простір сучасного світу.

Предметом дослідження є онтологія техніки та суттєві зміни, які відбулися у відношенні людини до буття, зумовлені розвитком техніки.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета даного дослідження полягає у створенні ефективної методологічної моделі, яка розкриває онтологію техніки в соціокультурному контексті, та у визначенні науково-практичних перспектив її застосування до аналізу сучасного стану розвитку суспільства.

Для реалізації зазначеної мети в дисертації ставляться й вирішуються наступні завдання:

- визначити основні соціально-філософські підходи до дослідження онтології техніки в соціокультурному контексті;

- дослідити особливості сучасного етапу взаємовідношення техніки і соціуму;

- проаналізувати основні тенденції становлення сучасного онтологічного технічного простору;

- виявити засоби і шляхи впливу техніки на становлення сучасного соціального типу характеру;

- показати значення відношень, сформованих у сфері технічного простору, для перспектив розвитку людського суспільства.

Теоретичні джерела та методологічна основа дослідження. Теоретичну базу і методологічну основу дисертації склав феноменологічно – онтологічний аналіз специфіки буття техніки, основні положення діалектики, загальнонаукові методи. При вирішенні завдань дисертаційної роботи автор використовував ідеї про технічні основи сучасної цивілізації, розроблені представниками Франкфуртської школи, ідею про соціальну сутність техніки в трактуванні М.Гайдеггера, його концепцію метафізики як певного способу буття і його розуміння техніки як прояву виштовхнутості людини на зовнішню межу буття. Автор дисертації спирається на ідеї технологічної і постіндустріальної революції Г.Кана, на стадії економічного розвитку, які вироблені Р.Ароном, зокрема, стадію постіндустріального суспільства, на поняття ”третьої хвилі” А.Тоффлера, а також на інші сучасні трактування перспектив розвитку техногенного суспільства, що викладаються в роботах вітчизняних і зарубіжних науковців.

Дисертант виходить із того, що:

-

- сучасне суспільство являє собою детерміновану всеохоплюючу технікою систему відносин;

- технічні об'єкти виявляються зумовленими конкретним соціальним середовищем їхнього буття, а соціальні структури певним чином впливають на розвиток сучасної техніки,

- техніка є наслідком загальної раціоналізації суспільного буття;

- вплив техніки на суспільство визначає перспективи існування людства в цілому.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження проблеми онтології техніки полягає в побудові теоретико-методологічної моделі, яка адекватно й концептуально розкриває її як цілісну проблему буттєвості та розвитку техніки в соціальному просторі в контексті формування нових соціально-філософських підходів та нової соціокультурної реальності. До захисту представлені наступні положення, що мають наукову новизну:

-

-

сучасного суспільства; вони полягають в загальній переорієнтації з дослідження детермінант технічного прогресу до відпрацювання ідеалів подальшого розвитку, тобто переходу від дескриптивних теорій до нормативних, що виведе філософію техніки на соціопрогностичний рівень, надзвичайно актуальний для аналізу перспектив розвитку як світової цивілізації, так і конкретно України;

- доводиться, що увага до внутрішніх інтенцій техніки та до загального метафізичного обрію сьогодні значно більша, ніж до неї як просто матеріального чинника буття. Техніка представляє певну загрозу для існування людства, якщо порушується баланс відношення “техніка” – “людина”, “техніка” – “буття”, проте, є можливість перебороти тотальну технізацію сучасного світу в разі розвитку сфер людської життєдіяльності, в яких присутнє альтернативне відчуття буття;

- обгрунтовується, що в артефактах техніка є реорганізованою свідомістю природою; при своєму виникненні та використанні вона є людською практикою, результатом якої є винахід. В ньому постає деяка нова дійсність, яку не можна знайти в природі та котра співвіднесена виключно з людськими цілями. Винахід є актом свідомості, що залишає позаду стару дійсність і утворює нову. Подібно до твору, який виводить з прихованості буття його відкритість, техніка відноситься до сфери, в якій відбувається істина;

- доводиться, що оскільки однією з нагальних потреб життєдіяльності суспільства є потреба ефективного розвитку техніки, остільки воно потребує відповідний соціальний тип людини технічного світу. Автор розкриває різні методи формування основних типів соціального характеру, як засобу найбільш ефективного пристосування одиничного індивіду до вимог сучасного технічного розвитку суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційної роботи сприяють поглибленню філософських знань щодо спеціфики онтології техніки, розумінню феномену техніки як прояву особливого становища людини у світі, що визначається прагненням до самоутвердження через раціональне опанування. Автором запропоновано сучасне бачення феномену техніки. Розробка проблем, які поставлені в дисертації, та отримані протягом дослідження результати, роблять значний внесок у соціально-філософську теорію організації суспільства в аспекті, який розкриває природу взаємодії соціуму з сучасним технічним простором.

Дисертаційна робота й опубліковані на її основі матеріали можуть бути використані в процесі викладання курсів "Філософія" і "Культурологія", а також спецкурсів із соціально-філософських аспектів техніки.

Апробація результатів дисертації. Головні теоретичні положення та висновки дисертації доповідолись на конференціях: “11 Арістотелівські читання” (м.Маріуполь, червень 2001 року), “Соціально-політичні та культурні тенденції розвитку в сучасному світі” (м.Донецьк, березень 2003 року), “Інформаційні технології у ХХІ ст.” (м.Днепропетровськ, 23-24 квітня 2003 року), “Інновації у вищій освіті – 2003 рік.” (м.Ніжин, 16-19 травня 2003 року), “Міфологічний простір і час в сучасній культурі” (м.Київ 12-13 грудня 2003 року).

Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувалися в педагогічній практиці дисертанта з курсів філософії, соціології (1999-2004 р.) та обговорювались на засіданнях відділу соціальної філософії в Інституті філософії АН України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, 6 підрозділів, висновків та бібліографії. Ця структура обумовлена специфікою об’єкта та предмета аналізу, метою і завданнями дослідження, а також логікою викладення матеріалу. Загальний обсяг роботи складає 171 сторінок, список літератури - 283 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, визначений ступінь її розробленості, сформульовані головна мета та завдання дисертаційного аналізу, наукова новизна, практична значимість, апробація, структура, обсяг праці.

У першому розділі “МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОНТОЛОГІЇ ТЕХНІКИ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ” розглядаються основні філософські концепції та проаналізовані й заявлені в них фундаментальні метафізичні проблеми, які відносяться до філософії техніки.

У XX1 столітті онтологія техніки актуалізувалася в якості надзвичайно важливої філософської проблеми, однак, осмислення феномену техніки не влаштовувало ні теорію, ні науку.

Більш ніж столітня історія вивчення філософської проблематики техніки дала численні варіанти самого розуміння терміну "техніка" і пов'язаних із ним понять, визначення соціальної природи техніки і, загалом, питання детермінізму в соціальному та технічному розвитку, дослідження антропологічних та онтологічних інтерпретацій техніки, аналізу основних тенденцій сучасного розвитку техніки. Автор детально досліджує основні філософські концепції щодо означених питань, особисто спираючись на традицію онтологічного підходу. Пошук загальних закономірностей у рішенні щодо природи техніки призводить до того, що автор вважає доцільним достатньо умовно розділити всю кількість наукових поглядів на дві великі групи.

Переважна більшість інтелектуалів вбачає у техніці матеріальну річ. Техніка в їхньому трактуванні не переростає межі своєї матеріальності. Оберт філософської думки замкнений тут на речовинності технічного простору (це і самі технічні об'єкти, і знання про техніку як про предмет, і засіб володіння та керування).

Автором доводиться, що традицією вітчизняної філософії техніки є розгляд інженерно-теоретичних питань, створення і соціального контексту існування техніки. Матеріальність, як основа суті техніки, є вихідним посиланням до практично всіх подібних досліджень.

Інша частина дослідників схильна розглядати техніку переважно, як єдиний простір людських думок і дій, що матеріалізуються у вигляді речей. Ця позиція властива працям М.Гайдеггера, Х.Ортеги-і-Гассета, К.Мітчема тощо. Відчуття, насамперед, метафізичних основ технічного простору відрізняє твори таких представників Франкфуртської школи, як М.Горкхаймер, Г.Маркузе. Автором розглянуті основні тенденції, які відповідають як сучасному стану дослідження проблеми, так і стану розвитку техніки, що превалюють в концепціях сучасної техніки: розуміння техніки як матеріального об'єкта і відповідна цьому погляду ментальна установка і феноменологічне розуміння техніки. Автор доводить доцільність примирення техніки духу та його матеріального втілення.

Загалом, автор вважає доцільним виділити основні тенденції щодо цілісної та змістовної характеристики техніки: екзистенціалізм (М.Гайдеггер, Х.Ортега–і–Гассет, К.Ясперс), соціальна антропологія (А.Гелен), критична теорія Франкфуртської школи (Г.Маркузе, Ю.Габермас), культурно–історична концепція (Ф.Десауер, Т.Літт), філософія життя (О.Шпенглер), феноменологія (Е.Гуссерль) тощо. Загальний характер

сучасної техніки досліджується в основному із соціологічного погляду Ж.Еллюлем та А.Фрідменом. Історичний та екзистенційний аналіз праці, діяльності і політичної активності здійснено Г.Арентом.

Слід відзначити, що сучасна антропологія техніки є більш розробленою, ніж онтологія техніки, яка набула потужного імпульсу в розвитку, тільки починаючи з М.Гайдеггера, який аналізує відношення “техніка” та “буття” і розкриває фундаментальні зміни, що відбулися у відношенні людини до буття завдяки розвитку техніки.

Оскільки не існує означених та чітко визначених меж феномену техніки, різні автори пропонують своєрідні вирішення проблеми. Так, Г.Рополь пропонує розглянути три основні аспекти техніки: природний вимір (інженерна екологія, наука), індивідуальний людський вимір (антропологія, психологія, фізіологія, естетика), соціальний вимір. Усі ці аспекти необхідно поєднати міждисциплінарним підходом. Виходячи з функціональної різниці техніки, К.Мітчем відпрацьовує типологію, яка містить у собі наступні види: техніка як об’єкт, техніка як знання, техніка як процес, техніка як волевиявлення. О.Макгін пропонує розглядати техніку як форму людської діяльності.

Складнощі філософського дослідження феномену техніки зумовлені тим, що вона повинна містити в собі цілий комплекс різноманітних проблем: відношення техніки та людини, техніки і природи, техніки і буття, визначення ролі техніки в соціокультурному світі, аксіологічна оцінка самої техніки та її наслідків, майбутнє техносвіту тощо.

Автор досліджує розвиток філософії техніки в Україні, відзначаючи необхідність приведення цієї філософської галузі у відповідність світовому рівню дослідження та реальному значенню техніки для сучасного розвитку країни.

У другому розділі “СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ТЕХНІКИ” аналізується специфіка соціального модусу існування техніки, розглядається феномен техніки як складного явища суспільного життя, яке пов’язане з глибинними засадами людського існування.

У першому підрозділі другого розділу “Проблема детермінізму в соціальному та технічному розвитку” автор виходить з того, що для людини сферою її життя стало технічно освоєне середовище. Техніка міцно вкорінена не тільки іззовні, але й всередині людської істоти. Техніка є специфічно властивим людині феноменом матеріального світу, своєрідним виразом людської сутності. Історія техніки є матеріалізована історія людства і навпаки.

Без світу техніки неможливе сучасне існування людської спільноти. Технічне оточення є для людини першим "природним" середовищем її фізичного буття. Людина, як істота фізична, не може існувати, не задовольняючи потреб свого живого тіла, джерело задоволення яких знаходиться поза нею - у матеріальному середовищі її життя. Зв'язок людини, як істоти фізичної, тілесної, з цим середовищем є буттєво необхідним для її існування .

Автор виходить з того, що техніка є детермінованим феноменом. Він вважає, що можна виділити наступні аспекти детермінації техніки:

- самодетермінація, тобто, якщо техніці надано першопочаткового імпульсу, вона починає самовідтворюватися: це є певним інтерналістським підходом, який ґрунтується на протиріччі, як необхідній умові саморозвитку техніки;

- інший підхід можна назвати екстерналістським. У ньому розвиток техніки тлумачиться як причинно-зумовлений факторами зовнішнього плану. Наприклад, конкретному станові розвитку економіки має відповідати певна техніка, або ж, техніка може розглядатися як похідна від розвитку соціуму загалом. Отже, у будь-якому разі в екстерналістському підході можна виділити детермінанти або матеріального плану (насамперед, економіку), або духовного (науку, релігію тощо). У межах екстерналістського підходу можна виділити наступні моделі детермінізму: технологічний та ціннісний. Серед прибічників різних форм технологічного детермінізму – марксисти Ж.Еллюль, Г.Маклюен, Ю.Габермас, Г.Маркузе тощо. Основною ідеєю цього підходу є ідея зумовленості всіх соціокультурних змін в суспільстві розвитком виробничих відносин.

Екстраполяція напрямку динаміки дослідження і розробки зміни ціннісних структур в індустріальних суспільствах також ґрунтується на ідеї процесу, який самопідтримується. У моделі ціннісного детермінізму основний акцент робиться на непідвладності техніки законам необхідності фізичного світу. Розвиток техніки зумовлений вільним вибором цінностей, які детермінують процеси технічної дії. Будь-який заклик до зміни позиції, стосовно техніки, виходить із того, що вільний неусвідомлюваний вибір цінностей є позамежовим моральним актом, який не зводиться до зовнішніх обставин.

Автор вважає доцільним перехід від розуміння детермінант технічного та історичного прогресу до відпрацювання ідеалів подальшого розвитку, тобто перейти від дескриптивних теорій до нормативних, що виведе філософію техніки на соціопрогностичний рівень, особливо актуальний як для аналізу перспектив розвитку світової цивілізації, так і для розвитку України.

У другому підрозділі другого розділу “Сучасні інтерпретації відношення “техніка” – “людина” та “техніка” – “буття” автором доводиться, що техніка з моменту своєї появи несе в собі суб'єктивні інтенції людини. Вони закладені в її структурі і функціях, соціокультурному утриманні. Людина втілює себе в ній як діяльна істота. Техніка є соціальним явищем і формує свою систему цінностей через визначені механізми, через пануючі в даному суспільстві виробничі і соціальні відносини. Найбільш рельєфно в людському просторі техніка є присутньою у сфері відношенння “техніка” – “людина” та “техніка”- “буття”. Людина усе більш усвідомлює себе володарем світу, і ця маніфестація є, по суті, маніфестацією її "технічної волі до влади". Техніка, включаючись у структурну взаємодію суб'єкта з об'єктом, здійснює прилучення людини до предметності буття, вона реалізує відкритість суб'єкта в предметне буття, виступає засобом поширення людського існування в бутті, його впливу на предмети світу.

Проте техніка диктує і напрямок, і засіб прямування людини. Стає зрозумілим, що метафізичний обрій на сьогоднішній момент є більш значимим, ніж проста матерія. Увага до внутрішніх інтенцій техніки також значно більша для наших сучасників, ніж інтерес до її фізичного втілення. Така бурхлива зацікавленість “внутрішнім” життям техніки свідчить і про зростання розуміння ролі її як більш соціального, а не просто матеріального чинника буття.

Вторгнення техніки в усі сфери людського буття породжує своєрідну ідеологію і психологію техніцизму. Її особливістю є те, що сама людина в ній трактується як визначеного роду машина, яка може вирішувати будь-які проблеми за зразком і подобою алгоритмів технічного знання. Проте не варто забувати споконвічне співвідношення - людство повинно бути технічним, а техніка, у світі людських відносин, – людяною.

Отже, в результаті узагальнення всього матеріалу, викладеного в другому розділі, ми доходимо висновку: техніка представляє певну загрозу для існування людства, якщо порушується баланс відношення “техніка” – “людина” та “техніка” – “буття”, проте, є можливість перебороти тотальну технізацію сучасного світу в разі розвитку сфер людської життєдіяльності, в яких присутнє альтернативне відчуття буття, зокрема, творчість, подібний відхід від суто техніцистського засобу уявлення світу є шляхом, який дозволить людству зберегти свій світ у цілісності.

Третій розділ “ОНТОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕХНІКИ” містить онтологічний аналіз техніки, зв’язок техніки із буттям, дослідження її в контексті відношення людини та буття, розгляд онтологічного простору техніки, а також визначення сучасної техніки, яка пов’язана із забуванням буття та його відкритості, що є джерелом загрози техніки світу.

У першому підрозділі третього розділу “Техніка як спосіб конструювання світу” доведено, що сучасне розуміння терміну “техніка” має певний зв’язок із класичним антропологічним його тлумаченням, але ж набуває і дещо протилежних онтологічних характеристик. Автор дотримується філософської позиції, згідно з якою техніка є певним способом конструювання світу. Відомий російський філософ Мераб Мамардашвілі показав принципову відкритість буття, в якого немає початку, але коли в нього щось з’являється, то світ змінюється незворотним чином. Разом із світом змінюється і сама людина. М.Гайдеггер також не погоджується з розумінням техніки як засобу втілення людської діяльності. Не прямо полемізуючи з К.Ясперсом і Х.Ортегою-і-Гассетом, М.Гайдеггер вбачає в техніці нове відношення людини до світу, новий спосіб розкриття буття. Техніка, як спосіб конструювання світу, стосується як неорганічних матеріальних форм техніки (техніки перетворення сил та енергії і техніки перетворення речовин), так і техніки у феноменальному її значенні (техніки органічної, яка містить в собі будь-які прошарки буття, такі, як духовна діяльність або відносини між людьми: техніка думки, техніка живопису тощо).

У дисертації обгрунтовано, що прояв сфер технічного можна співвіднести з питанням про сутність техніки взагалі, яка виражається і конкретизується в різних галузях. У будь-якій галузі це відбувається в суттєво різних формах у відповідності з їх онтологічним характером. Але ж, як в техніці перетворення речовини, так і в техніці кохання є подібність: щось таке, що робить їх технікою. Першим суттєвим елементом тут є характер зустрічі. Техніка є результатом зустрічі людини і природи. Людський дух осмислює природу і формує або змінює її згідно із своїми намірами та цілями. Предметом технічної зміни може стати конкретна природна структура. Техніка прагне до влади над природою, яка передбачає не тільки формування природи для виразу істини, але для перетворення та використання її. Техніка прагне, таким чином, вмістити природу в людське життя для подальшого інтегрування природних речей в людину. Тому, людина постає як онтологічне місце техніки.

Дисертант обгрунтовує думку, що особливістю сучасної свідомості є елімінація з неї онтологічної природи техніки, в якій містився зв’язок із таємничістю буття. Техніка з розкриття прихованості буття перетворюється в виробниче розкриття, для якого буття, яке стало сущим, поставлено як таке, що міститься в наявності, котра функціонально використовується людиною. Результатом такої елімінації стає зростання ризику небезпеки техніки для всієї цивілізації, яка пов’язана з тим, що сучасне виробництво опиняється перед забуванням буття, техніка призводить до відстороненості істини буття, його оречевлення.

Природний вимір техніки є лише одним її аспектом, бо її специфіка міститься не в природності, а в штучності. Техніка, як і свідомість, не існує без природного субстрату. В артефактах техніка є реорганізованою свідомістю природи, однак, при своєму виникненні та використанні вона є людською практикою.

Результатом цієї практики є винахід. У ньому постає деяка нова дійсність, яку не можна знайти в природному середовищі, і яка співвіднесена виключно з людськими цілями. Винахід є актом свідомості, який залишає позаду стару дійсність і утворює нову. Техніка споріднена з мистецтвом та з істинним пізнанням, оскільки вона є творчістю, яка відображена у творі. Так як твір виводить з прихованості буття його відкритість, техніка відноситься до сфери, в якій відбувається істина.

У другому підрозділі третього розділу “Онтологічний простір техніки” у дослідженні онтологічного простору техніки автор спирається, насамперед, на аналіз структури техніки. Структура техніки містить у собі суб’єктивність як людську здатність, що має джерело в людській природі. Залучення до техніки через навчання є суттєвим у створенні техніки. Це перша стадія застосування технічної влади над природою, яка не може бути реалізована однією людиною, і через те саме вона має велике соціальне значення. Техніка проявляється як активна здібність і сила, притаманна не тільки окремій людині, але й як суспільній соціальній істоті і, в кінцевому результаті, - людству в цілому.

Дисертант стверджує, що реалізація здатності суб’єкта перетворювати означає одночасно здатність об’єкта бути перетвореним. З історичним прогресом техніки, природи та її енергії, речовини і сили стають здатними до використання їх людиною. Таким чином, з’ясовується, що онтологічним простором техніки є не тільки суб’єкт, а й об’єкт, не тільки людська свідомість, але й природа. Сутність техніки не може бути локалізованою ні в суб’єкті, ні в об’єкті окремо. Сутність техніки розкриває себе, як відношення між суб’єктом і об’єктом. Вона реалізується в тій мірі, в якій суб’єкт дійсно опанував об’єктом і об’єкт дійсно освоєний суб’єктом.

Автор вважає недоцільним натуралістичне трактування онтологічного простору техніки як сукупності технічних приладів. У такому контексті технізація тлумачилася, як постійне зростання та ущільнення простору технічних речей, що призводило, в свою чергу, до перетворення життєвого світу в світ об’єктів, дистанційований від суб’єкта. Автор вважає, що саме феноменологічний варіант онтології розкриває суть технізації, не обмежуючись аналізом простору механізмів, створеного людино, а зображуючи те, що технічний елемент вже утримується в природничо-науковій постановці питань, притаманній науці Нового часу. Отже, онтологічний простір техніки залежить, насамперед, від соціокультурного обрію.

У четвертому розділі “ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД”, автор досліджує перспективи розвитку техніки, які викладені в основних сучасних концепціях майбутнього техносвіту, суспільні наслідки техніки та її вплив на соціальний характер людини.

У першому підрозділі четвертого розділу “Суспільство і техніка: концепція майбутнього техносвіту” стверджується, що перші контури світу майбутнього проглядаються в інформаційній цивілізації, що зароджується на наших очах. Ця цивілізація характеризується поширенням інформаційної технології в матеріальному і нематеріальному виробництві, в науці, перетворенням інформації в один із найважливіших чинників економічного, національного і особистісного розвитку, вільною циркуляцією інформації в суспільстві і виникненням нової форми демократії - демократії участі і консенсусу.

Проведений аналіз свідчить: людство з технікою прямує до майбутнього, але ж воно мислить собі зв’язок між технікою, людиною та природою, орієнтуючись на традиційні субстанціалістські моделі. Тобто, техніка розуміється як щось властиве, що змінюється, а сутність залишається такою ж самою. Замість цього філософія техніки повинна враховувати те, що техніка, людина, природа та культура є певними позначеннями в тісному сполученні зв’язків. Саме це сполучення і є структурно незмінним. З цього випливає, що будь-які ступені людської історії можна позначити через специфічні для кожної доби соціокультурні відносини. Починаючи з Нового часу, техніка, наука і суспільство були відірвані одне від одного, але на сучасному етапі розвитку вони поєднуються. Хоча, ще М.Гайдеггер вказував на те, що техніка не є застосуванням природничо-наукового знання, а містить в собі сутність науки, та до цих пір розповсюджене уявлення про техніку, як сферу застосування науки. І наука, і техніка розглядаються як відчужені, що призводить до відокремлення цих галузей із позначеного сполучення зв’язків. Саме через те, розповсюдженими є моделі майбутнього техносвіту, в яких цей світ є феноменом відчуження. Так, в технократичній моделі (О.Шпенглер, Р.Юнгер, А.Гелен тощо) доводиться, що технічні системи набули високого ступіню автономії, однак, разом із внесенням ними певного структурного ладу у світ є небезпека зробити цей світ духовно спустошеним. Згідно з наступною моделлю, техніка утримує в собі можливість влади, яка виявляється в тому, що людина сама набуває рис машини, тобто стає автоматом, який опиняється під владою технічних систем, що рухаються і які вже не є засобами досягнання мети, а стають самоціллю. Звідси випливає ідея повернення до підкорення техніки, до відтворення первинних людських потенцій (Х.Йонос, Л.Іллі тощо). У неомарксистській моделі економіка і техніка розглядаються як опредметненості, які стали чужими людині, однак, завдяки її діяльності, можна здійснити зворотнє присвоєння. Цю ідею можна знайти у представників Франкфуртської школи Г.Маркузе, Ю.Габермаса та ін.

У цьому розділі показано, що оптимістична оцінка розвитку техніки резюмована в різних варіантах концепції технократизму, започаткованої американським дослідником Т.Вебленом. Вихідну тезу можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативні наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто, технічні системи створюють засоби і передумови поступової гармонізації життя у суспільстві.

Песимістичний напрям оцінки техніки отримав назву технофобії – жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки висувають наведені раніше аргументи і роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки і техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, крім перетворення самої людини на елемент технічних пристроїв. Людина вже відлучена від натуральних форм та проявів життя, від природи, а надалі ця тенденція стане панівною. Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати словами К. Ясперса: “Одне, у всякому разі, очевидно: техніка – лише засіб, сама собою вона не є ні доброю, ні поганою. Усе залежить від того, що з нею зробить людина, чому вона служитиме, в які умови людина її поставить”. Оскільки техніка сама не ставить перед собою ніякої мети, вона перебуває по той бік добра та зла, або передує їм.

У другому підрозділі четвертого розділу “Вплив техніки на формування соціального типу характеру” автором детально розробляється концепція соціального характеру. Доводиться, що соціальний характер виступає засобом чи формою найбільш ефективного пристосування одиничного індивіду до вимог суспільства, надбання відчуття безпеки і захищеності.

На підставі зазначених методологічних положень автор стверджує, що категорія “соціальний характер” має мобільну (“відкриту”) природу, оскільки виражає, з одного боку, рухливість соціальної реальності ХХ століття, а з іншого – засадничий плюралізм наукової соціально-філософської парадигми століття. Соціальний характер не є тотожним класу чи соціальній групі, а може об’єднувати в собі представників різних верств населення в межах єдиного культурно-цивілізованого поля. З огляду на реалії ХХІ століття (як вони вимальовуються з точки зору своєї перспективи і при футурологічному погляді) категорія “соціальний характер” може бути задіяною в соціологічних і соціально-філософських дослідженнях і концепціях як така, що в змозі виразити одночасно як все більшу “глобалізацію” суспільних явищ і процесів, так і “розпадання” суспільства на “комбінаторні” утворення і, навіть, особистості, - згідно концепції “третьої хвилі” Елвіна Тоффлера.

Оскільки однією з нагальних потреб розвитку суспільства є потреба ефективного розвитку техніки, воно відчуває неможливість подальшого існування без відповідного типу людини – людини технічного світу. У соціальному типі характеру міститься така його риса, як “інструментальний розум”. Концепція “інструментального розуму” передбачає появу в умовах сучасного індустріального суспільства механічного розсудливого типу професіонала, якому притаманні такі риси, як інструментальність, механічність, негуманність, відсутність можливості мислення в загальнолюдському та моральному аспектах. Такий професіонал існує і в суспільно-політичній діяльності.

Такий професіонал є технократичною загрозою для суспільства. Автором пропонується аналіз різних методів формування основних типів соціального характеру з урахуванням реалій сьогодення.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які розкривають проблематику та загальну структуру роботи, визначається спрямованість та окреслюються перспективи подальшої розробки цієї теми.

Автор доводить, що:

1. Для того, щоб максимально можливо розкрити сутність і змістовність онтології техніки, і для того, щоб отримати, в першу чергу, методологічну можливість застосування зазначеної категорії до інших контекстів, необхідно розробити шляхом застосування феноменологічно-онтологічного методу єдину соціально-філософську парадигму. Онтологія техніки містить в собі в межах своєї функціональної заподіяності наступні характеристики: універсальність (багатошаровість, декількарівневу внутрішню побудову, але при цьому - й конкретність, цілісність та єдність), опосередковуючи та поєднуючи властивості в межах застосовуваних концепцій (тобто має системний характер з огляду на свою включеність до тієї чи іншої системи відповідного проблемного поля).

2. Техніка є певною загрозою для існування людства, якщо порушується баланс відношення “техніка” – “людина” та “техніка” – “буття”, проте, є можливість перебороти тотальну технізацію сучасного світу в разі розвитку сфер людської життєдіяльності, в яких присутнє альтернативне відчуття буття, зокрема, творчість. Подібний відхід від вперто техніцистського засобу уявлення світу є шляхом, який дозволить людині зберегти свій світ у цілісності.

3. Техніка являє собою не тільки матеріальний простір життєдіяльності людей, але, успішно занурившись у духовний світ людини і за останні десятиліття вкорінившись як певна ментальна установка, вона і явно (як зміна характеру життя і як зміна засобу мислення) впливає на соціальні структури. Сучасна техніка радикально змінюється і сама, і змінює оточуючий світ: соціальний, ментальний тощо.

4. Нововведення в техніку розглядаються нами як актуалізація життєво необхідних ідей у матеріальний простір людського світу; масове вторгнення технічних нововведень у життєвий світ людей викликає в них побоювання загубити свою людську суть.

5. На даний момент ми не можемо визначити межу розвитку техніки. Будучи невід’ємною частиною людського світу, техніка буде змінюватися разом з ним. Процес зміни технічного відношення до світу, становлення інформаційно - символічного простору суспільного буття формує нову якість людської цивілізації в цілому. Реалії нового світу потребують детального осмислення не тільки в межах окремих наукових дисциплін, а й вимагають аналітичного синтезу , який може запропонувати сучасна філософія.

6. Соціальний простір існує в тісному взаємозв’язку із технікою та технологією, притаманних суспільству. Проблеми людського суспільства є і проблемою відповідної техніки. Тотальна тотожність індивіда із знаряддям праці відбувається сьогодні в більш “тонких” формах, ніж це можна було спостерігати в процесі історичного розвитку людства. Подібне перетворення людини в об’єкт тотальної цивілізації є певною межею для досягнення техногенної культури її світу.

7. Технічний об’єкт, будучи створений суспільством для задоволення його потреб, з моменту своєї появи стає залученим до соціального простору буття. Техніка, і особливо сучасна, інноваційна техніка,