СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

АБАКУМОВА Вікторія Іванівна

УДК 94 (477.6) “1941/1943”

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ ТА АНТИФАШИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ НА ЛУГАНЩИНІ (1941?1943 рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Добров Петро Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри історії України,

заслужений працівник освіти України

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Король Віктор Юхимович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри новітньої історії

доктор історичних наук, професор

Кравченко Володимир Іванович,

Донецький інститут внутрішніх справ МВС України,

професор кафедри історії України та філософії права

Провідна установа: | Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

кафедра історії України

Захист відбудеться 24.06.2004 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а, корпус 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а).

Автореферат розіслано 22.05.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відновлення державної самостійності України відкрило перед науковцями-гуманітаріями широкі можливості для критичного переосмислення історичних подій минулого, звільнивши їх від пресу цензури та ідеологічного тиску. Крім того, спостерігається ріст зацікавленості широкої громадськості до історичного минулого, зокрема, до подвигу народу України у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.

Історична наука сьогодні незаперечно довела, що український народ зробив вагомий внесок у перемогу над ворогом. Складовою частиною Великої Вітчизняної війни була героїчна боротьба проти німецько-фашистських загарбників за лінією фронту. Вона стала одним з важливих політичних і військових факторів розгрому ворога.

В ході розгортання відсічі загарбникам на окупованій території склалися різні форми, методи й прийоми. Чимало мешканців України брали участь у русі Опору: у партизанських загонах, підпільних організаціях, саботажних акціях тощо. Незважаючи на складні умови нацистської окупації в Україні, прагнення наших співвітчизників до волі та незалежності не були зломлені. На всій території Батьківщини розгорнулася антифашистська боротьба, яка поступово набула характеру всенародної.

Протягом десятиріч тема розглядалася переважно з політичних та ідеологічних, а не історичних позицій. Чимало фактів цієї боротьби або замовчувалися, або свідомо перекручувалися. Тенденційний підхід минулих років до оцінки позицій різних політичних сил антифашистського руху Опору в Україні трагічно відбився на долях сотень тисяч наших співвітчизників, які, борючись проти фашизму, мали власні переконання, відмінні від офіційної ідеології.

Останнім часом розпочалось переосмислення ряду основоположних питань історії руху Опору, тому нагальним постає новітній науковий аналіз даної проблеми. Для вирішення цього завдання велику роль може відіграти проведення регіональних досліджень, що ґрунтувалися б на сучасних методологічних принципах, оновленій термінологічній базі, критичному аналізі здобутків попередників та нових архівних джерел, що лише зараз стали доступними дослідникам. У цьому контексті актуальним є питання виникнення та розвитку руху Опору в Донбасі, зокрема на Луганщині.

Цей регіон відрізнявся від півночі й заходу України відсутністю природних укриттів, необхідних для успішного ведення позафронтової війни, високим рівнем урбанізації, концентрацією великої кількості ворожих військових формувань та близькістю лінії бойових дій, коротким терміном окупації.

Вибір для нашого дисертаційного дослідження саме східної області України пояснюється, по-перше, тим, що антифашистська боротьба в тилу ворога та її умови за своїм характером, етапами розвитку, особовим складом учасників, внеском у загальноукраїнський рух Опору та іншими факторами суттєво відрізнялася від протидії фашизму у західних або північних областях України. По-друге, тим, що діяльність означеного руху в Луганській області менше висвітлена, ніж в інших регіонах України. Крім того, в наукових працях усе ще переважає описовий метод викладення матеріалу, який не дає можливості глибоко осягнути внутрішню сутність та особливості проблеми, оскільки не вирішуються теоретичні питання, що перешкоджає дослідженню конкретно-історичних подій. Отже, переосмислення та введення у дисертацію сучасного науково обґрунтованого аналізу сутності розгортання та становлення руху Опору на Луганщині є актуальним, оскільки дає нагоду визначити та об’єктивно з’ясувати коло теоретичних і практичних питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії України (Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля). Вона є складовою частиною держбюджетної теми ГН-49а-99 „Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення”.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня наукової розробки і полягає у всебічному цілісному аналізі руху Опору в Луганській області (1941-1943 рр.), узагальненому викладі його сутності та особливостей.

Для реалізації означеної мети потрібно було вирішити такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати повноту та об'єктивність відображення у вітчизняній історіографії феномена антифашистського руху Опору;

- дослідити особливості окупаційної політики у регіоні;

- визначити вплив нацистського окупаційного режиму на політичні настрої та простежити їх еволюцію серед населення;

- показати місце й роль неорганізованого опору мешканців в антифашистській боротьбі на теренах Луганської області;

- розглянути вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на становлення та розгортання радянського руху Опору;

- вивчити діяльність партизанів і підпільників, виявити специфіку основних етапів та форм боротьби;

- розкрити початкові та подальші спроби діяльності ОУН (Б) у регіоні;

- дослідити процес зародження й розвитку антифашистського руху Опору в цілому і встановити специфіку цього процесу на території Луганської області.

Об'єктом дослідження виступає антифашистський рух Опору в Україні.

Предметом дослідження є процес зародження та розвитку, сутність та особливості антифашистського руху Опору в Луганській області як складової частини загальноукраїнської антифашистської боротьби під час Другої світової війни.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період зародження, розвитку та завершення позафронтової боротьби населення Луганської області з окупантами (серпень 1941 року – початок вересня 1943 року).

Географічні рамки написання дисертації охоплюють територію Луганської (Ворошиловградської) області, що згідно зі своїм розташуванням та стратегічною обстановкою була окупована пізніше та визволена раніше за інші області України, завдяки цьому вона була під окупацією дещо менше.

Наукова новизна. У дисертації на основі введення у науковий обіг нових документів, що тривалий час залишалися поза увагою дослідників через ідеологічні перепони, завдяки використанню комплексу системних методів наукового дослідження та оновленій термінологічній базі в самостійний об'єкт спеціального наукового дослідження було виділено антифашистський рух Опору на Луганщині як сукупність основних форм (партизанська, підпільна, стихійна) та політичних течій (радянська, націоналістична) антифашистської боротьби.

Визначено сукупність мотивів, які спонукали населення до опору загарбникам. Подано цілісну картину генезису руху Опору, здійснено комплексний аналіз його діяльності на Луганщині. Запропоновано регіональну періодизацію розвитку підпільно-партизанської боротьби та визначено особливості кожного періоду. Виявлено основні тенденції та особливості радянського руху Опору в регіоні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, висновки, уведені до обігу документи й матеріали, можуть бути використані при написанні наукових історичних праць з історії Другої світової війни, вузівських курсів історії України, у краєзнавчій літературі.

Особистий внесок. Розкрита в сукупності діяльність основних форм (партизанська, підпільна, стихійна) та політичних течій (радянська, націоналістична) руху Опору на Луганщині.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та кафедри історії України Донецького національного університету. Основні положення та певні висновки дисертації доповідалися на VІІ і VІІІ Міжнародних науково-практичних конференціях “Університет і регіон” (м. Луганськ, 2001, 2002), на ІІ регіональній конференції “Історична наука: спадщина й сучасність” (м. Алчевськ, 2001), Міжнародній науковій конференції “Історична наука: Проблеми розвитку” (Секція “Новітня історія України”) (м. Луганськ, 2002), а також на науково-методичному семінарі кафедри історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у 10 публікаціях, з яких 6 – у виданнях, затверджених ВАК України як профільні для публікацій досліджень із спеціальності 07.00.01 – історія України.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (329 назв), додатків (4). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 214 с., основна частина – 184 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, конкретизуються об’єкт та предмет роботи, визначаються мета та основні завдання дослідження, його наукова новизна, теоретичне та практичне значення, наведені дані щодо апробації одержаних результатів дослідження, містяться відомості про структуру і обсяг роботи, визначається термінологія, що використовується в роботі.

У першому розділі – “Стан наукової розробки теми” – аналізується архівна і документальна база дослідження, сучасний рівень наукової розробки проблеми; визначено методологічні принципи дослідження.

Історіографію проблеми можна поділити за походженням на радянську, зарубіжну та сучасну вітчизняну літературу.

Основний доробок діяльності антифашистського руху Опору становлять дослідження радянських істориків. Історіографію цього блоку автор умовно розділив на чотири періоди. Перший – від початку війни до середини 50-х років, другий – з кінця 50-х років до середини 80-х років, третій – з середини 80-х років до 1991 року, четвертий – з 1991 року і до цього часу.

Перший період розпочався ще в роки війни, але систематичне і цілеспрямоване вивчення історії розпочалося у перше повоєнне десятиріччя Аналіз Минц И.И. Партизанская война. – М., 1941; Ярославский Е.М. Великая Отечественная война против гитлеровской Германии. – М., 1942; Морголин Г.С. Ворошиловградская областная партийная организация во главе народных масс в борьбе против немецко-фашистских оккупантов (1942-1943 гг.): Дис. канд. ист. наук. – М., 1949; Буцик А.К. Всенародный характер партизанского движения на Украине в годы Великой Отечественной войны (1941-1946). – К., 1952; Новоплянская Р.И. Борьба трудящихся Ворошиловградской области против немецко-фашистких оккупантов (июль 1942-1943 гг.): Дис. канд. ист. наук. – К., 1954; Супруненко Н.И. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945). – К, 1956.. наукової літератури першого періоду свідчить про те, що основні питання та аспекти Великої Вітчизняної війни знаходились у стадії активної розробки, вивчення і систематизації.

Другий період є найбільш динамічним і активним у дослідженні історії: саме в цей період історики республіки підготували і видали фундаментальні праці История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945: В 6 т. - М., 1961-1965; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.: В 3-х т. – К., 1967-1969; История Второй мировой войны (1939-1945 гг.): В 12-ти т. – М., 1973-1983; Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945 гг.: В 3-х т. - К., 1975; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945: Документы и материалы: В 3-х т. – К., 1980; Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны Советского Союза: Хроника событий. – К., 1985.. У виданнях подано відомості про підпільно-партизанських рух Донбасу в контексті всього руху Опору на окупованій території СРСР. Попри ідеологічне забарвлення ці праці містять певний фактологічний матеріал.

У краєзнавчому плані роботу партійних органів в умовах окупації, діяльність підпільно-партизанських формувань досліджували місцеві історики. Про Ворошиловградський обком ВКП(б)У, його територіальні ланки, учасників підпільно-партизанських формувань вийшло друком декілька видань у республіканських та обласних видавництвах Коммунистическая партия – организатор освобождения Советской Украины от фашистских захватчиков. – К., 1975; Очерки истории Ворошиловградской областной партийной организации. – К., 1979.. Передусім треба відзначити праці луганського історика Г.Я. Ємченка, який є автором цілої низки робіт з історії Луганщини доби воєнного лихоліття Емченко Г. Годы суровых испытаний. Из истории парт. организации Ворошиловградской обл. – Луганск, 1961; Емченко Г.Я. За наше правое дело. Деятельность партийных организаций Ворошиловградщины в период Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. – Донецк, 1972.. За архівними документами та матеріалами було написано декілька праць з історії комсомолу Луганщини, про участь молоді в партизансько-підпільному русі Емченко Г. Комсомол Донбасса в Великой Отечественной войне: Из истории Луганской областной комсомольской организации периода Великой Отечественной войны (1941 – 1945 гг). – Наук. зап. Луганського держ. пед. ін-ту. Сер. іст.-філологічна. // Т.Х. Вип.2- Луганськ, 1959; Савенко Г.И. Комсомол Луганщины в период Великой Отечественной войны Советского Союза // Научные записки Луганского сельскохозяйственного ин-та. – 1963. – Т.9. – С.188-197.. Широко опрацьовувалась тема "Молодої гвардії" Колотович А.Д. Дорогие мои краснодонцы. Воспоминания учительницы. – Луганск, 1961; Косенко С. Прометеї Краснодона. Документальний нарис про "Молоду гвардію". – К., 1968; Молодая гвардия: Документы и воспоминания о героической борьбе подпольщиков Краснодона в дни временной фашистской оккупации (июль 1942-февраль 1943). – Изд. 5-е, перераб. и доп. – Донецк, 1977; Иванцов К. Краснодонские мальчишки: Документально-художественные очерки. – 2-е изд., испр. – Донецк, 1981; Васильев В.П. … и передай товарищу: О героях молодогвардейцах и памятных местах, связанных сих подвигом. – 2-е изд. доп. – М., 1985. .

Видання документів і матеріалів, накопичення науково-дослідницьких розвідок обумовило появу великої кількості спеціальних монографій. Серед комплексних праць в першу чергу треба згадати двотомник "Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине" Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944: В 2 кн. – К., 1985.. В ньому історія партизанського руху розкрита найбільш повно. Проте поза увагою авторів залишилися помилки, допущені при формуванні підпілля та створенні партизанських загонів, діяльність партійного керівництва не містить критичного аналізу й оцінюється як позитивна. За змістом та висновками аналогічно цьому виданню друком вийшла ціла низка монографій Коваль В. Подвиг народний. Україна у Великій Вітчизняній війні. – К., 1970; Андрианов В.Н., Быстров В.Е., Гутий М.А. Война в тылу врага: О некоторых проблемах истории советского партизанского движения в годы Великой Отечественной войны / Вып.1. – М., 1974.. Про діяльність окремих підпільників і партизанів Луганщини розповідається в статтях, що увійшли до збірників донбаських авторів та у розповідях безпосередніх учасників подій Белоконь А. По местам партизанских сражений // Туристские тропы Ворошиловградщины. – Донецк, 1970. – С.41-50; Говорят погибшие герои. Предсмертные письма советских борцов против немецко-фашистских захватчиков (1941-1945 гг). – М., 1975; Белявец В.Ф. Донецкие мстители: Зап. партизана. – К., 1978.. Така науково-популярна література значно доповнює знання про рух Опору, є більш доступною широкому колу читачів, популяризує боротьбу народних месників.

Застосовуючи термін "масовий саботаж", радянська історична наука розглядала його як допомогу підпільникам і партизанам з боку неозброєного населення і, фактично, не досліджувала цю форму Опору як його окрему складову. Отже робіт, спеціально присвячених цій темі, написано не було. Між тим у монографії С.П.Лаути про боротьбу колгоспного селянства в Україні у роки війни особлива увага приділяється зриву вивозу окупантами сільськогосподарських продуктів Лаута С.П. Колгоспне селянство Радянської України в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1965.. В праці М.М.Загорулька й А.Ф.Юденкова про плани нацистів по використанню економіки окупованих територій СРСР на основі численних документів і архівних матеріалів значне місце відводиться боротьбі населення, спрямованій на зрив економічних й інших планів фашистської Німеччини Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана “Ольденбург”: (О срыве экономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР). – М., 1974.. В роботах В.М. Нем'ятого і Л.В. Кондратенка висвітлюються акти саботажу, диверсії й інші дії партизанів і підпільників щодо зриву економічних планів фашистських загарбників Кондратенко Л.В. Крах экономических планов немецко-фашистских захватчиков на Украине. Историографический очерк. - К., 1980; Немятый В.Н. Всенародная борьба против экономических мероприятий фашистских оккупантов на Украине (1941-1945 гг.). – К., 1980.. Загалом ці автори значно збагатили історіографію широким залученням архівних документів, що відображають стан неозброєної боротьби населення.

Третій період історіографії антифашистської боротьби розпочався одночасно з процесами реформування радянського суспільства. В цей час спостерігаються певні зрушення в теоретико-методологічних підходах до вивчення історії війни та конкретно-теоретичних дослідженнях. Провідні фахівці – М.В.Коваль, В.І.Клоков, В.І.Кучер, А.С.Чай-ковський, В.О.Замлинський, В.М.Нем’ятий та інші розпочали комплексне об’єктивне висвітлення історії війни Кондуфор Ю., Клоков В. Деякі питання методології і завдання дослідження періоду Великої Вітчизняної війни // Вісник АН УРСР. – 1985. - №5. – С.14-19; Нем’ятий В. Ішла війна народна // Про минуле – заради майбутнього – К., 1989. – С.125-137; Зінченко Ю. Разом з народом: Компартія України у перші місяці війни // Політика і час. – 1991. – №7. – С.64-69; Зінченко Ю., Кучер В. Правду історії не затьмарить: Компартія України в початковий період Великої Вітчизняної війни // Радянська Україна. – 1991. – 21 червня.. З нових позицій окремі аспекти цієї проблеми порушувались в монографіях П.К.Пономаренка, І.Ф. Кураса, А.В. Кентія, А.С. Чайковського Пономаренко П.К. Всенародная борьба в тылу врага немецко-фашистских захватчиков (1941 – 1944) – М., 1986; Курас И.Ф., Кентий А.В. Штаб непокоренных. Украинский штаб партизанского движения в годы Великой Отечественной войны. – К., 1988.. Отже, політичні колізії середини 80-х – початку 90-х років, що поклали край тоталітарній системі, позитивно позначилися на розвитку історичної науки.

Історіографію проблеми збагатили і зарубіжні історики. Значний інтерес викликає монографія Н. Мюллера, в якій автор досліджує злочинну роль вермахту у впровадженні „нового порядку”, розглядає німецький апарат управління та військово-економічні органи зони військової адміністрації, їх діяльність з різних напрямків окупаційної політики Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941 - 1944). О роли вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории. – М., 1974.. Серед робіт зарубіжних авторів, що висвітлюють партизанський рух у СРСР, у першу чергу варто назвати ті, що цей рух називають основним або навіть єдиним предметом розгляду Каров Д. Партизанское движение в СССР. – Мюнхен, 1954; Dixon C. and Heilbrunn O. Communist guerilla warfare. - London, 1954; Heilbrunn O. The Soviet secret services. – New York, 1956; Howell E.M. The Soviet partisan movement. - Washington, 1956; Codo E. Querillakrieg in der Ukraine. Der Krieg aus dem Dunkel. – Kцln, 1962; Heilbrunn O. Partisan warfare. – London, 1962; Modern guerilla warfare. Figting communist guerilla movements. 1941 – 1961 / Ed. By F.M.Osanka. - New York, 1962; Hesse E. Der sowjetrussische Partisanenkrieg 1941 bis 1944 im Spiegel deutscher Kampfanweisungen und Befehle. - Gхttingen, 1969; Cooper M. The Phantom War: The German Struggle against soviet partisans, 1941 – 1944. – London, 1979.. Найбільш значущою є колективна праця “Радянські партизани” за редакцією Дж. Армстронга, що побачила світ в Америці в 1964 р. Soviet Partisans in World war II / Ed. By J.Armstrong. – Madison, 1964.. Значне місце партизанам, їхній боротьбі з окупантами, а також з українськими націоналістами відведено в працях англомовних авторів, присвячених фашистській окупаційній політиці Kamenetsky J. Hitler’s occupation of Ukraine. 1941 – 1944. – Milwauke, 1956; Armstrong J. Ukrainian nationalism. - New York, 1963; Dallin A. German rule in Russia. 1941 – 1945. – London, 1957.. Зазначимо, що у працях зарубіжних авторів основна увага приділяється питанням причин виникнення партизанського руху, розмаху й ефективності партизанської війни, взаємодії партизанів з населенням, відносинам окупантів і населення. І хоча у названих працях зарубіжних істориків Донбасу не приділено уваги, теоретичні викладення з проблем, пов'язаних з партизанським рухом на окупованих територіях СРСР, заслуговують на увагу.

З проголошенням незалежності України і розбудовою державного суверенітету історичні дослідження в Україні почали оновлюватися та якісно змінюватися. Останні здобутки вітчизняної історичної науки у вивченні руху Опору зосереджені у заключному томі фундаментальної праці "Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945" Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945. – К., 2000.. В ньому аналізуються такі питання, як процес розвитку радянського руху Опору, причини його поразки в 1941–1942 рр.; значна увага приділяється підпільно-партизанській боротьбі в Україні, діяльності ОУН–УПА; вміщено історіографію праць з історії руху Опору в Україні. В 2001 р. до 60-річчя початку партизанського руху в Україні в період Другої світової війни було видано науково-довідкове видання "Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941–1945 рр.)" Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941 – 1945 рр.) – К., 2001.. Автори-упорядники висвітлюють історію створення партизанських формувань, що вели бойову та диверсійну діяльність в Україні та за її межами під час Великої Вітчизняної війни; розкривають питання організації та основні напрямки діяльності УШПР, нелегального ЦК КП(б)У, обласних штабів партизанського руху тощо. У роки незалежності України з'явився ряд монографій з історії Великої Вітчизняної війни, чільне місце серед яких посідають питання руху Опору проти загарбників на окупованих територіях Чайковський А.С. За нами Большая земля: (Помощь советского тыла в организации народной борьбы против фашистских захватчиков на временно оккупир. территории Украины, 1941–1944гг.). – К, 1990; Клоков В.И. О стратегии и тактике советских партизан в борьбе против фашистских оккупантов на Украине (1941 - 1944) – К., 1994; Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 – 1945 рр.): Спроба сучасного бачення. – К., 1994; Коваль М.В. Україна: 1941–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995; Іващук С. По той бік фронту (антифашистська боротьба на території України, Білорусії та Польщі в роки Другої світової війни) – Львів, 1997; Муковський І.Т., Лисенко О.Е. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни – К., 1997.. Ці видання характеризуються наявністю ряду нових положень і оцінок. Для вивчення руху Опору на Луганщині корисними є дисертаційні дослідження з історії Великої Вітчизняної війни, пов’язані з окупаційним режимом і підпільно-партизанським рухом у Донбасі Тарнавський І.С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941 – 1943 рр.) // Автореф. дис....канд. істор. наук. – Донецьк, 1999; Бровар О.В. Партизанський та підпільний рух у Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни (серпень 1941 р. – вересень 1943 р.): Автореф. дис....канд. істор. наук. – Донецьк, 2003.. Різні аспекти боротьби проти фашистських загарбників розкриті у монографіях місцевих дослідників, які вивчають історію Донбасу періоду Великої Вітчизняної війни Добров П.В. Истребительные батальоны Украины в годы Великой Отечественной войны (1941 - 1945). – Донецк, 1985; Добров П.В. Народное ополчение в годы Великой Отечественной войны. - Донецк, 1994; Міхненко А.М. Історія Донбасу (1861 – 1945 рр.). – Донецьк, 1999; Міхненко А.М. Донбас в роки Великої Вітчизняної війни. - Донецьк, 2000.. Останнім часом з'явився цілий ряд публікацій з історії антифашистського націоналістичного руху Опору у Донбасі Стахів Є. І в Краснодоні діяло націоналістичне підпілля // Україна молода. – 1992. – 21 серпня; Семистяга В.Ф. Лицар боротьби за незалежність України // Бахмутський шлях. – 1995. - № 3-4; Еременко Ю. Между Сциллой и Харибдой: Националистическое подполье в Ворошиловграде // Ракурс. – 2001. - 28 февр; Нікольський В.М. Підпілля ОУН(Б) у Донбасі. – К., 2001. . Таким чином, четвертий період характеризується відкриттям і поновленням історії Великої Вітчизняної війни залученням нових архівних і документальних джерел, переосмисленням причин, характеру і наслідків Другої світової війни для Донбасу та України в цілому.

Отже, виходячи з наведеного аналізу історіографії проблеми руху Опору на Луганщині та в цілому в Україні зазначимо, що вітчизняним історикам вдалося накопичити значний фактологічний матеріал та зробити певні узагальнення. Проте аналіз свідчить, що рух Опору на Луганщині досі не став предметом спеціального і глибокого дослідження, вивчалися лише окремі аспекти теми; коло питань стосовно означеної теми потребує подальшого дослідження. Зокрема, необхідне об’єктивне вивчення діяльності комуністичної партії в організації відсічі ворогу на окупованій території Луганщини; з’ясування результатів боротьби радянських партизан і підпільників Луганщини в загальноукраїнському русі Опору; дослідження внеску цивільного населення в справу антифашистської боротьби на Луганщині; встановлення причин неуспіху націоналістичного підпілля Луганщини в боротьбі з окупантами.

Головним чинником стану історіографії є повнота джерельної бази дослідження наукової проблеми та можливість вільного доступу до різних джерельних комплексів. Джерельна база дисертації включає як раніше опубліковані, так і ті архівні матеріали, котрі ще не введені до наукового обігу. Автор класифікує джерела за принципом фондоутворення і за походженням. Основні їх групи становлять: 1) архівні документи; 2) збірники документів і матеріалів; 3) періодичні видання; 4) мемуари учасників подій.

Найважливішу групу матеріалів становлять архівні документи з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного архіву вищих органів влади і державного управління України (ЦДАВО), Державного архіву Луганської області (ДАЛО). Опрацьовані архівні матеріали можна поділити на три групи. На першому місці знаходяться документи радянського походження, що містять відомості про гітлерівську окупаційну політику, настрої мирного населення окупованих територій, антифашистську боротьбу підпільників і партизанів. У ЦДАГОУ до таких належать матеріали фонду “ЦК КПУ” (ф.1), “Колекція документів з історії Комуністичної партії України в період Великої Вітчизняної війни (ф. 57), матеріали фонду “Український штаб партизанського руху” (ф. 62). У ЦДАВОУ – це “Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни” (ф. 4620). У ДАЛО – це матеріали фонду “Партійне підпілля та партизанський рух на території Луганської області в роки Великої Вітчизняної війни 1942–1943 рр.” (ф. П-1790).

Значне місце у використаних архівних документах посідають матеріали німецького походження, а також документи окупаційних установ. Серед фондів ЦДАВО до таких належить ф. 4620; у фондах ЦДАГОУ копії на переклади німецьких документів зустрічаються серед “Колекції документів з історії Комуністичної партії України в період Великої Вітчизняної війни” (ф. 57). Це директиви і накази німецького командування, донесення поліції та СД про становище на окупованих територіях, документи, що стосуються боротьби з партизанами, накази, оголошення, постанови комендантів і місцевих управ тощо. У ДАЛО значний масив таких матеріалів знаходиться у невеликих за обсягом фондах Р-1318, Р-1702, Р-1707, Р-1717, Р-1974, Р-2006. Документи цих фондів дозволяють відтворити картину расистського, загарбницького характеру німецько-фашистського окупаційного режиму, в умовах якого визрів опір населення усім заходам окупаційної політики.

Ще одна група архівних документів складається з джерел оунівського походження, більшість з яких зберігається в ЦДАВОУ у фонді “Організація Українських Націоналістів. ОУН” (ф. 3833). Це навчальні програми, документи щодо заслання оунівців у східні області України, звіти та огляди суспільно-політичного й економічного життя на окупованій території Донбасу.

Важливу групу джерел становлять документальні збірники. По-перше, це матеріали органів партійно-державної влади СРСР, УРСР Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК.: В 2 т. – К., 1977. - Т.2. 1941-1976; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1899?1986гг.) – М., 1985. – Т.7: 1938?1945.. По-друге, це археографічні збірники документів і матеріалів, присвячені подіям 1941-1944 рр. Незважаючи на тенденційність та однобічність їх підбору, ці збірники мають велику цінність, а при зіставленні з архівними джерелами дозволяють зробити порівняльний аналіз, з’ясувати дійсний стан справ та чіткіше зрозуміти досліджувані події Советские партизаны – М., 1963; Совершенно секретно! Только для командования! Стратегия фашистской Германии в войне против СССР. Документы и материалы. – М., 1967; Листівки партійного підпілля і партизанських загонів в Україні в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1969; Історія застерігає: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їхніх посібників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1986; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945: Документы и материалы: В 3-х т. – К., 1980.. В 1969 році світ побачив збірник “Луганщина в годы Великой Отечественной войны” Луганщина в годы Великой Отечественной войны. – Донецк, 1969..

В роки незалежності України друком вийшла монографія “Україна і Німеччина у другій світовій війні”, що містить важливий матеріал з державних архівів Німеччини Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Львів, 1993. – 660с.. Значну наукову цінність становлять два томи “Україна у Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів” Косик В. Україна у Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів. – Львів, 1997. – Т.1; Косик В. Україна у Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1941-1942 рр.) – Львів, 1998. – Т.2.. Їх основою є копії оригінальних німецьких архівних матеріалів і їх український переклад. В збірнику “ОУН-УПА в роки війни: Нові документи і матеріали”  Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни: Нові документи і матеріали. – К, 1996. було зібрано і опубліковано цілий комплекс документів з історії ОУН і УПА, що знаходяться в фондах центральних архівів України.

Окрему групу джерел становлять спогади (мемуари). Ці документи доповнюють характеристику подій, що вивчаються, і допомагають розуміти таке складне явище, як антифашистська боротьба в тилу ворога Стеценко С.Е. Некоторые вопросы организации и деятельности партийного подполья на Ворошиловградщине (июль 1942 – февраль 1943) // Коммунистическая партия – организатор освобождения Советской Украины от фашистских захватчиков. – К, 1975. – С.203-208. Герус Е. Подготовка краснодонского подполья // Молодая гвардия: Документы и воспоминания о героической борьбе подпольщиков Краснодона в дни временной фашистской оккупации (июль 1942-февраль 1943). – Изд. 5-е, перераб. и доп. – Донецк, 1977. – С. ; Михайличенко Н. По ту сторону фронта // На рубежах шахтерского края. Статьи, очерки, хроникальные материалы об оборонительных боях в Донбассе в начальный период Великой Отечественной войны. – Донецк, 1979. – С. ; Иванцов К. В ту тревожную зиму // Донбасс. – 1980. – №1. – С.78-83; Обедняк Н.И. Рядовым через войну. – К, 1989. . Колишні гітлерівські офіцери залишили мемуари, де багато уваги приділяється бойовим діям партизан, розглядається питання про вплив партизанського руху на результат війни Гавсманн В. Внимание, партизаны! Борьба позади восточного фронта.– М, 1953; Гудерман Г. Танки – вперед! – М, 1957; Манштейн Э. Утерянные победы. – М, 1957; Вестдаль З., Крейне В., Блюментрит Г. и др. Роковые решения. – М, 1958; Миддельдорф Э. Тактика в русской кампании. – М., 1958; Гальдер Ф. Военный дневник. В 3-х т. – М., 1968-1971; Верт А. Россия в войне 1941-1945гг. – М., 1967; Типпельскирх К. История Второй мировой войны. – СПб, 1994. – (Военно-историческая б-ка).. Ці роботи надають відмінні від радянських дані і тлумачення фактів, висвітлюють певні аспекти, розгляду яких уникали радянські вчені.

Критичний та порівняльний аналіз даних груп джерел дав можливість відокремити фальшиву інформацію від правдивої, різнобічно розглянути певні історичні факти і явища, відтворити об’єктивну картину.

Методологічною базою дисертації є система наукових принципів пізнання, пошук правди історії, всебічне виявлення суті й об’єктивне дослідження актуальних проблем. Завдяки їх використанню автор зробив спробу об’єктивно підійти до показу подій закономірно і послідовно, дати їм належні оцінки.

Для досягнення мети та вирішення дисертаційних завдань використовувались як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження. До загальнонаукових належать: узагальнення, аналіз, синтез, абстракція, порівняння, індукція та дедукція, формалізація, системний підхід, логічний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного тощо. Загальнонаукові методи історичного дослідження були покладені в основу спеціально-історичних методів. Одним з найважливіших при використанні спеціально-історичних методів був історично-генетичний. Поряд з історико-генетичним методом використовувався і історико-порівняльний. Серед широкого кола прийомів для порівняння форм руху Опору використовувалися порівняльне зіставлення та історико-типологічне порівняння.

У пізнавальній діяльності означені вище методи при дослідженні фактологічного джерельного матеріалу використовувались у сукупності, у взаємозв’язку, коли вони доповнювали один одного. Усе це дозволяло забезпечувати, на наш погляд, об’єктивність та істину при поданні матеріалу та висновків.

У другому розділі – ”Характер окупаційного режиму та ставлення цивільного населення до “нового порядку” – розглядаються особливості окупаційної політики у регіоні, реакція місцевого населення на встановлення ”нового порядку” , яка переросла у стихійний спротив заходам окупаційної адміністрації. Доводиться, що становлення німецько-фашистського окупаційного режиму зумовило громадянський конфлікт у суспільстві, поділило населення області за ставленням до „нової влади”. З одного боку, це були особи, віддані радянському режимові, і які відразу після окупації вороже поставилися до загарбників. З іншого боку, була та частка населення, яка намагалася за нової влади задовольнити власні політичні або економічні інтереси. Основний прошарок населення, дезорієнтований швидким перебігом воєнних і політичних подій, здебільшого чекав прояснення ситуації.

Автор показує, що німецько-фашистський окупаційний режим у Ворошиловградській області в цілому має такі ж ознаки, як і по всій Україні. Він був втіленням „генерального плану Ост”, а головним інструментом здійснення окупаційної політики був геноцид. Безумовно, небажання населення жити під іноземним гнітом, прагнення певної частини громадян до повернення соціалістичного ладу породили б соціальну базу антифашистської боротьби і за ліберальних умов німецько-фашистської окупації. Водночас обґрунтовано положення про те, що лише незначна частина населення регіону одразу прийшла до розуміння необхідності боротьби. Решта мешканців змінила світогляд саме за життя в злочинних умовах окупації. Наведені факти дозволили дійти висновку, що німецько-фашистський окупаційний режим необхідно розглядати, з одного боку, як об’єкт боротьби, з іншого – як чинник такої боротьби.

Опір цивільного населення відбувався шляхом саботування воєнних, політичних і економічних заходів окупантів. Серед методів боротьби неозброєного населення дисертант виділяє і обґрунтовує такі, що суперечили расистським, загарбницьким планам окупантів: допомога мешканців тим групам населення, які переслідувались окупаційною владою (військовополоненим, оточенцям, комуністам, партизанам, євреям); опір населення вивезенню у неволю в Німеччину, що виявлявся у формі власного ухилення або у наданні необхідної допомоги тим, кому загрожувала німецька каторга; саботування розпоряджень окупаційної влади щодо здачі речей, виконання продовольчих поставок, сплати податків; масовий невихід на роботу, недбалість і заподіяння шкоди під час роботи; опір духовному, моральному гнобленню шляхом відстоювання загальнолюдських цінностей та соціалістичних ідеалів.

У висновках підкреслюється, що стихійний рух Опору охоплював усі сфери життя суспільства: політичну, економічну, духовну.

У третьому розділі – “Радянський рух Опору” – розглядаються основні тенденції та особливості радянського руху Опору у регіоні, діяльність радянських підпільно-партизанських формувань.

Дослідження діяльності радянського руху Опору в Ворошиловградській області дало можливість зробити висновок, що він розвивався дещо відмінними від загальноукраїнських темпами. Перший етап: початок окупації – вересень 1942 р. (початковий); другий: осінь 1942 р. – кінець окупації (переломний). На відміну від центрально-південних і північних областей України третій (заключний) етап підпільно-партизанської боротьби не встиг розпочатися. Діяльність підпільно-партизанських формувань, що розгорнулася протягом другого етапу, припинилася через визволення радянськими військами більшої частини території області.

При формуванні партизанських загонів та підпільних осередків напередодні окупації Ворошиловградської області відсутність достатнього досвіду в діях партійних і виконавчих органів, НКВС, військового командування призвели до помилок, що негативно вплинули на загальний стан радянського руху Опору в області. Автор доводить, що основними недоліками формування підпільно-партизанської мережі були: недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення, некваліфікована конспірація, невідповідність ділових якостей особового складу підпільно-партизанських організацій вимогам ситуації воєнного часу. Аналіз дозволив дійти висновку про те, що підпільні партійні організації, підпільно-партизанські угруповання були створені з поспішністю та формалізмом у: доборі кадрів, закладенні матеріально-технічної бази партизанських загонів, створенні конспіративних квартир, налагодженні засобів зв'язку, які в певній мірі разом з об'єктивними причинами, такими як великий досвід окупаційних властей боротьби з підпіллям у своїй власній країні і на окупованих територіях Європи, обумовили розгром або параліч більшості підпільно-партизанських організацій протягом короткого часу. З’ясовано, що негативно на боєздатності та існуванні партизанських загонів взагалі позначилося неврахування природно-географічних умов Ворошиловградської області, високий рівень інфраструктури, щільне розташування військ противника обмежували маневреність партизанських загонів, скорочували термін їх діяльності.

Проведений аналіз особливостей радянського руху Опору на Ворошиловградщині дозволив виділити загальноукраїнські та місцеві властивості. До загальноукраїнських тенденцій відносяться: процес поновлення діяльності підпільно-партизанських організацій після розгрому на першому етапі більшості таких осередків; посилення підтримки з боку цивільного населення на другому етапі, яка стає всенародною з наближенням фронту; участь в організації підпільно-партизанських формувань бійців та командирів Червоної Армії, які, вийшовши з оточення, намагалися за будь-яких умов продовжувати боротьбу з ворогом; взаємодія партизанських загонів та підпільних організацій регіону з регулярними військами (така співпраця була особливо тісною під час підготовки і проведення наступальних стратегічних операцій по визволенню Донбасу); залежність форм боротьби від місцевих умов та конкретних завдань; використання методів підпільної боротьби партизанами та перехід до збройної боротьби підпільниками; широка пропагандистсько-організаційна робота як один з пріоритетних напрямків діяльності партизанів та підпільників.

До місцевих властивостей діяльності радянського руху Опору у Ворошиловградській області відносяться: відсутність суттєвої допомоги підпільно-партизанським організаціям з боку Великої землі; відсутність роботи з партизанськими загонами області УШПР як координаційного центру.

У четвертому розділі – “Націоналістичний рух Опору” – розглядається діяльність націоналістичного підпілля. Доводиться, що воно виникло завдяки зусиллям представників похідних груп ОУН у Донбасі. За час свого існування на території області націоналістичний рух не набув широкого розвитку. Низка об’єктивних і суб’єктивних чинників зумовила загальний