НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

БЕРЕСТОВА Ірина Еріївна

УДК 347.55

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА

БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

Спеціальність 12.00.03 — цивільне право

і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків — 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Заіка Юрій Олександрович, Національна академія внутрішніх справ України, заступник начальника кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права № 1

кандидат юридичних наук, професор, Шишка Роман Богданович, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ з проблем цивільного, трудового та підприємницького права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 03 ” липня 2004 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 01 ” червня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.І.ЧАЛИЙ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи недоговірних зобов’язань.

Зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави займають особливе місце в системі недоговірних зобов’язань. Специфіка інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає в його поширенні на всі інститути зобов’язального права. Визнання правочину недійсним і повернення всього отриманого за ним, не завжди задовольняє інтереси контрагента. При несвоєчасному та неналежному виконанні, або невиконанні договору взагалі одним із контрагентів, здебільшого в судах виникають складнощі при захисті майнових прав потерпілого шляхом застосування матеріально-правових норм, що регулюють договірні зобов’язання. Завдання іншій особі шкоди й утворення при цьому у її заподіювача майнової вигоди здебільшого обумовлює виникнення низки питань щодо кваліфікації справи в суді. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тут виступає гарантом при захисті майнових прав потерпілих.

Система чинного законодавства вимагає уточнення основних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і приведення його відповідно до сучасних вимог життя суспільства. Правильне і обґрунтоване поняття та застосування цих зобов’язань потребує теоретичного аналізу з метою визначення особливостей правового регулювання у цій сфері та формування оптимальної моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов’язань; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити зв’язки та закономірності розвитку зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а в подальшому уніфікувати цей інститут у позитивному праві; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень правової природи даних зобов’язань і наявності лише окремих розробок у цій галузі доби радянського цивільного права, необхідність визначення відповідності норм нового Цивільного кодексу України, що присвячені набуттю, збереженню майна без достатньої правової підстави, тим тенденціям, що склалися та існують у світі.

Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо поняття інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, його видів, та конкуренції з іншими вимогами щодо захисту цивільних прав є праці вчених юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, М.Й. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вільнянського, Д.М. Гєнкіна, В.П. Грибанова, І.О. Дзери, О.В. Дзери, В.М. Ігнатенка, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, В.А.Кройтора, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луць, Р.А.Майданика, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейера, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, К.П. Побєдоносцева, О.А. Пушкіна, Н.В. Рабинович, Н.А. Руденченко, В.О. Рясенцева, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Ф.С. Хейфец, В.В. Чернишева, А.А. Шамшова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та інших.

Спеціальні комплексні дослідження щодо правової природи інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та його видів не проводилися. Дискусійними залишаються й чимало теоретичних та практичних питань цього цивільно-правового інституту. Окремі поняття носять оціночний характер: “безпідставність набуття (збереження)”, “відсутність правової підстави набуття, збереження”, “недобросовісний володілець”, “відсутність вини в діях набувача” і не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що спричиняє труднощі при вирішенні справ цієї категорії у судовій практиці.

Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, але й свідчить про її актуальність як для виконання теоретичного аналізу в цій сфері, так і для визначення особливостей застосування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми вдосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування теоретичних аспектів та практичної реалізації головних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з наступною розробкою науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України у сфері недоговірних зобов’язань.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань: розглянути ретроспективу становлення й розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; визначити поняття, ознаки та умови зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; розкрити юридичну природу інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, залежно від його видів, та класифікувати їх; розкрити динаміку регулювання цього інституту в законодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері в процесі вдосконалення цивільного законодавства України; визначити поняття та особливості майна, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави; з’ясувати й охарактеризувати критерії розмежування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; сформулювати пропозиції та надати рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в Україні.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Предметом дослідження є правова природа і суть правовідносин, пов’язаних із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та порядок їх реалізації.

Методи дослідження. У процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний, метод моделювання. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений аналіз окремих положень нормативно-правових актів; історико-правовий — використовувався при дослідженні етапів розвитку цивільно-правого інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та критеріїв розмежування цього інституту з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; формально-логічний метод надав можливість дослідити юридичну природу зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, умови виникнення цих зобов’язань, види відповідних правовідносин, а також здійснювалася обробка та аналіз емпіричного матеріалу. Використання системно-структурного методу дозволило уніфікувати та систематизувати цивільні справи за позовами з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. За допомогою догматичного методу проведено аналіз норм чинного законодавства, що сприяв виявленню прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Метод моделювання дав змогу не тільки уявити типові випадки, за яких найчастіше відбувається безпідставний перехід майна від потерпілого до набувача, але і запропонувати оптимальні шляхи їх вирішення.

Наукова новизна дослідження обумовлена поставленими завданнями та засобами їх розв’язання. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень та висновків:

1. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано наукове поняття “правової підстави набуття, збереження майна”, що виключає застосування ст. ЦК України 2003 р. та визначено поняття “відсутності правової підстави набуття, збереження майна” як однієї із головних умов виникнення вказаних зобов’язань.

2. Дістала подальшого теоретичного розвитку концепція “відсутності вини” як суб’єктивної умови для виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

3. Дістало подальшого теоретичного розвитку положення щодо необхідності встановлення додаткових майнових наслідків недійсного правочину по відношенню повернення одержаного за ним.

4. Удосконалено положення “необхідні витрати на майно”. Доводяться аргументи щодо конкретизації поняття “необхідні витрати” словосполученням “…та без яких неможливе його функціонування”.

5. Удосконалено положення, за якими відбувається розмежування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності:

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, зокрема ст.ст. 390, 1215 ЦК України, а також у процесі удосконалення постанов Пленуму Верховного Суду України.

Сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідницькій та навчально-методичній діяльності — для проведення подальших теоретичних досліджень у сфері недоговірних зобов’язань, підготовці розділів підручників та посібників із цивільного права, цивільного процесу, міжнародного приватного права.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України та використовувалися автором у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” та “Цивільний процес”.

Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових та науково-практичних конференціях:

1)

2)

3)

4)

5)

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцятьох наукових публікаціях, шість з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання, визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг становить 202 сторінки, у тому числі 17 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 219 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначається об’єкт і предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічна основа, формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну та виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів та особистий внесок автора в наукову розробку обраної теми.

Перший розділ “Історія становлення і розвиток інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” є загальнотеоретичним і складається з чотирьох підрозділів, у яких особлива увага приділена дослідженню процесу становлення і розвитку цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, його місця серед інших недоговірних зобов’язань, а також з’ясуванню юридичної природи інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Підрозділ 1.1. “Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в римському праві”. Дослідження юридичної природи зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави неможливе без звернення до історичних витоків та процесу розвитку цього цивільно-правового інституту.

Він виник у римському приватному праві як самостійний інститут системи квазіконтрактів. Автор дійшов висновку, що у класичному римському праві зобов’язаннями з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави охоплювалося кілька спеціальних випадків: 1) вимога про повернення неналежно сплаченого; 2) вимога про повернення надання, мета якого не здійснилася; 3) вимога про повернення отриманого внаслідок крадіжки (на несправедливій чи неправильній підставі).

Досліджено генезу становлення та розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а також визначено характерні ознаки інституту ведення чужих справ без доручення як граничного інституту для співвідношення. Зазначається, що група condictio indebiti за своєю суттю була подібною з реальними контрактами, де також зобов’язання виникали на основі передачі речей від однієї сторони до іншої. Автором доводиться різниця між досліджуваними зобов’язаннями та реальними контрактами: при реальних контрактах річ переходить з майна одного в майно іншого на підставі угоди сторін, унаслідок чого збагачення одержувача речі не може вважатися безпідставним, факт перебування цінності в майні однієї особи за рахунок іншої без законної на те підстави породжує саме зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Квазіконтракти в Римському приватному праві вплинули на подальший розвиток недоговірних зобов’язань. Рецепція Римського приватного права за візантійським типом відбувалася у Київській Русі, а пізніше в Росії та Україні, і проявилася повною мірою після проголошення незалежності та знайшла відображення в новому Цивільному кодексі України, який справедливо визначають, як кодекс приватного права.

Підрозділ 1.2. “Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у вітчизняному цивільному законодавстві ХІХ-ХХ ст.ст.” присвячений дослідженню історії становлення та розвитку вказаного інституту в кодифікаціях вітчизняного цивільного законодавства. Аналіз літератури дозволив автору дійти висновку, що доробок цивілістики Російської імперії значно вплинув на розуміння сутності інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та трактуванні його в радянському та пострадянському цивільному праві країн, що входили до складу колишнього СРСР.

Передбачений в гл. ХІІ Цивільного кодексу УРСР 1922 р. інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави вперше був законодавчо закріплений в системі радянського цивільного права Української РСР в якості самостійного виду недоговірних зобов’язань. Автором проаналізовано законодавство та праці вчених-цивілістів колишнього СРСР, у результаті чого зроблено висновок, що зобов’язання виникали в результаті майнових переміщень від однієї особи до іншої за рахунок першої особи без достатньої правової підстави, встановленої законом. Таке переміщення спричиняло певні негативні наслідки, домінуючим з яких у дослідженнях радянських вчених вважалося стягнення в дохід держави.

У результаті аналізу праць сучасних вчених-цивілістів України, автором робиться висновок про відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень правової природи досліджуваних зобов’язань, які б мали стати базою для побудови стрункої моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Підрозділ 1.3. “Місце інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в системі недоговірних зобов’язань”. Автор визначив авторське поняття недоговірних зобов’язань та окреслив їх види. Для недоговірних зобов’язань характерно насамперед те, що вони виникають поза узгодженою волею їх суб’єктів. Характер і зміст недоговірного зобов’язання визначається нормативним актом або волею суб’єкта такого зобов’язання, а інколи і особи, яка не є учасником певного недоговірного зобов’язання, тобто визначається законом або волею суб’єкту і не вимагає обов’язкової згоди із волею іншого учасника (або учасників) зобов’язального правовідношення, що виникло.

Недоговірні зобов’язання поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні недоговірні зобов’язання виникають у результаті правомірної поведінки суб’єктів цивільного права, тобто ті, що виникають у результаті односторонніх правочинів, адміністративних актів, юридичних вчинків: ведення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу. Охоронні недоговірні зобов’язання настають у результаті порушення суб’єктивних прав і застосування охоронюваних цивільно-правових норм як наслідки різних правопорушень та інших конфліктних ситуацій. Таке зобов’язання є формою та способом захисту чи поновлення порушеного суб’єктивного права і одночасно слугує меті поновлення правопорядку, його укріплення. В якості підстав виникнення охоронюваних недоговірних зобов’язань є завдання шкоди і набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Визначено, що інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави посідає одне із центральних місць у системі недоговірних зобов’язань. Це зобов’язання з одного боку направлене на захист майнових прав суб’єктів цивільного права, а з іншого — пов’язане з цивільним правопорушенням, оскільки боржник незаконно і за рахунок кредитора набув майно або зберіг його. Особливість досліджуваних зобов’язань полягає в тому, що умовами їх виникнення є досить широке коло підстав — односторонній правочин, адміністративний акт, протиправна поведінка контрагентів у двосторонньому правочині, а також як наслідок події.

Підрозділ 1.4. “Правова природа виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” присвячений дослідженню правової природи та умов виникнення зобов’язань. Автором доведено, що вказані зобов’язання слугують універсальним засобом захисту майнових прав громадян, юридичних осіб і держави, у випадках, коли у потерпілого відсутня можливість захистити свої порушені майнові права іншими матеріально-правовими нормами: позовом про визнання правочину недійсним, віндикаційним позовом, позовом про відшкодування завданої шкоди тощо.

Зазначається, що суб’єктами досліджуваних зобов’язань виступають боржник — особа, в майновій сфері якої без правових підстав утворилася матеріальна вигода і кредитор — особа, за рахунок якої відбулося безпідставне переміщення майнових цінностей. Майно, набуте або збережене без достатньої правової підстави з усіма можливими його змінами (необхідності витрат на утримання, або можливості принесення доходів) становить предмет досліджуваних зобов’язань.

Визначено юридичний зміст зобов’язань, який складають суб’єктивні права і юридичні обов’язки його учасників — право кредитора вимагати повернення майна та можливу майнову вигоду, у випадках коли майно здатне приносити доходи, і обов’язок боржника повернути майно разом із майновою вигодою. Поведінка кредитора і боржника направлена на перехід майна із майнової сфери однієї особи, в якої вона безпідставно утворилася, в майнову сферу особи, яка на неї має право.

Автором доведено, що об’єктивними умовами виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) наявність шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Розроблено наукове поняття “правової підстави набуття (збереження) майна”, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р. та сформульоване поняття “відсутності правової підстави”. Відстоюється позиція щодо відсутності правової підстави, яка має вирішальне значення для виникнення вказаних зобов’язань. Досліджено суб’єктивні умови виникнення вказаних зобов’язань. Автором досліджено погляди вчених-цивілістів на суб’єктивні умови виникнення та зроблено власні висновки. Висувається теза, що зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають як наслідок збігу обставин, а також в тих випадках, при яких одна особа за відсутністю умислу набуває майно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі.

Другий розділ “Види зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Майно, що не підлягає поверненню” присвячений розгляду та характеристиці видів зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Також у розділі досліджено перелік майна, яке не підлягає поверненню в якості безпідставно набутого або збереженого і проведено порівняльно-правовий аналіз зазначених зобов’язань в зарубіжних країнах.

У підрозділі 2.1. “Види зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” автором досліджено види зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, як в традиційній класифікації, так і в класифікації, яку автор вважає найбільш раціональною.

Дисертант доводить, що при розгляді цивільних справ в судовій практиці інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави інколи субсидіарно застосовується разом із використанням інших матеріально-правових норм і тому розглядати досліджувані зобов’язання слід проводити за таким поділом: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) повернення майна, яке набуте (збережене) поза волею учасників правовідносин.

Найбільш поширеним наслідком недійсного правочину, пов’язаного із визначенням правової долі отриманого за правочином є безпідставне збільшення в майні одного із контрагентів за рахунок іншого, тому що підставами для виникнення цього є не економічна нерівноцінність надання, а недійсність правочину, яка виступає в ролі відсутності правової підстави. Автор вбачає у випадках повернення за недійсним правочином доцільним застосування правила субсидіарного застосування зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та вимог щодо повернення за недійсним правочином.

До наслідків недійсного правочину щодо повернення виконаного за ним застосовуються додаткові майнові наслідки у вигляді відшкодування витрат та вартості втраченого чи ушкодженого майна відповідно до ст. 1214 ЦК України 2003 р. про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. Автором підкреслено, що норми про грошове безпідставне набуття або збереження майна (ст. ЦК України р.) можуть бути застосовані до відносин лише за наявністю доказів, що набута грошова сума однією стороною перевищує вартість наданого іншій стороні.

Автором дисертаційного дослідження розкрито зміст поняття витребування майна з чужого незаконного володіння як виду зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Відстоюється думка, що застосування положень зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не залежить від способу вибуття майна з володіння власника (за його волею чи поза його волею) та добросовісності чи недобросовісності набувача.

Зроблено висновок, що повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, переважно стосується порушення грошових зобов’язань. У них обов’язок боржника (набувача) зводиться до повернення кредитору безпідставно набутих або збережених грошових коштів. Обов’язок сторони повернути все отримане нею від контрагента виникає не у зв’язку з помилково виконаним обов’язком за договором, а тому, що отримання зустрічного задоволення за договором є тією правовою підставою, яка з часом відпала у зв’язку з об’єктивними обставинами, тим самим припинивши договірне зобов’язання.

Встановлено, що особливість правового регулювання зобов’язань, коли безпідставно набутими, збереженими є гроші (як готівкові так і безготівкові) полягає в тому, що на суму безпідставного грошового набуття, або збереження підлягають нарахуванню проценти згідно зі ст. ЦК України 2003 р. з часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Розкрито поняття “поза волею” у випадках набуття або збереження майна учасниками правовідносин поза їхньою волею та змодельовано конкретні випадки, що дало змогу простежити можливості потерпілими захистити свої права у ситуаціях, коли жоден із традиційних способів захисту застосувати неможливо.

У підрозділі 2.2. Майно, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави” досліджується майно, що не підлягає поверненню. Серед випадків закон виділяє відносини, пов’язані з отриманням грошових сум, наданих громадянинові як засіб для існування. За цієї причини не підлягає поверненню безпідставно виплачена заробітна плата і прирівняні до неї платежі (пенсії, стипендії тощо) за умови, що їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку та не є результатом недобросовісності з боку набувача.

В результаті проведеного аналізу ст. ЦК України та гл. Закону України “Про виконавче провадження” визначено їхнє співвідношення і невідповідність, повністю розкрито види та особливості майна, яке не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Досліджено зміст положення “інше майно”. Встановлено, що в ст. ЦК України 2003 р. наведений приблизний перелік випадків, коли набуте майно не підлягає поверненню. Доводиться необхідність конкретизації остаточного переліку майна, яке не підлягає поверненню в якості безпідставно набутого або збереженого.

Автором вважається некоректною назва ст. ЦК України 2003 р. “Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню”, доводяться аргументи на користь нової назви і пропонується така редакція ст. ЦК України 2003 р. “Майно, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави” і наводиться перелік такого майна.

У підрозділі 2.3. “Порівняльно-правовий аналіз інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави України і зарубіжних країн” автором проведено порівняльне дослідження вказаного інституту країн континентальної Європи та США. Зроблено висновок про існування вихідних теоретичних відмінностей, на яких базуються різні правові системи при тлумаченні інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Встановлено, що в німецькому цивільному уложенні випадки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави розмежовуються на “внаслідок дій іншої особи”, та “будь-яким іншим чином”, на відміну від австрійського, швейцарського та італійського права, де використовується позитивна термінологія. В цих правових системах можливість позивачем витребувати виконаного неналежним чином тлумачиться як “помилка” виконавця у відношенні до власних зобов’язань. При цьому наголошується, що така помилка не має нічого спільного з помилкою, що породжує право на оспорювання договору.

Автором підкреслюється, що не зважаючи на існуючі відмінності, у правових системах присутня істотна кількість спільних рис, зокрема, майнові права особи, яка зазнала втрат у майні в зв’язку з діями іншої збагатілої за її рахунок особи, повинні захищатися шляхом поновлення її майнового становища. При цьому обов’язково повинна бути присутня умова — відсутність умисних неправомірних дій між сторонами.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати про наявність спільних рис у регулюванні цього цивільно-правового інституту в різних правових системах країн континентальної Європи та США. Більшість законодавчих актів зарубіжних країн чітко визначають умови виникнення цього інституту і окреслюють коло прав та обов’язків сторін. Автор вважає, що в новому Цивільному кодексі України як у кодексі приватного права певною мірою знайшов відображення вплив буржуазного приватного законодавства, головним чином Німецького цивільного уложення.

Третій розділ “Співвідношення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності”, якій містить три підрозділи, присвячений дослідженню проявам конкуренції зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності.

У підрозділі 3.1. “Конкуренція зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з деліктними зобов’язаннями” розглядаються та аналізуються питання співвідношення досліджуваних зобов’язань. Під конкуренцією позовів автор розуміє приналежність кредитору декількох теоретично рівних один одному, альтернативних та направлених на захист одного і того ж права або інтересу вимог до боржника; право або інтерес при цьому забезпечується за вибором кредитора будь-яким одним із найбільш зручних з практичних міркувань способів.

Досліджено погляди можливостей розмежування зазначених зобов’язань, які існують у цивілістичній літературі, у результаті чого автором робляться власні висновки. Встановлено, що для виникнення зобов’язань із завдання шкоди необхідна наявність вини правопорушника, на відміну від зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, в яких вина не має значення, оскільки важливий самий факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Для виникнення зобов’язань із завдання шкоди, необхідною умовою є поєднання винної поведінки відповідача і наявності особи, яка буде визнана та буде захищатися в якості потерпілої. Для виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, необхідна відсутність у діях набувача умислу і присутній потерпілий, встановлений законом.

Зобов’язання із завдання шкоди забезпечує поновлення майнової сфери потерпілого в тому стані, в якому ця сфера знаходилася до правопорушення, за принципом повного відшкодування. Указується, що в цьому випадку повернення майнового надання дорівнює обсягу шкоди. При набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави відсутня невідповідність майнової вигоди набувача втратам потерпілого: останньому шкода відшкодовується тільки в тому розмірі, в якому боржник збагатився.

Акцентується увага, що відшкодування завданої шкоди є мірою відповідальності, а обов’язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не відноситься до мір відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових втрат — він зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув у потерпілого, а у випадках, якщо майно може приносити доходи, і всі доходи, тому що вони також належать до майнової сфери потерпілого.

Зазначається, що не дивлячись на зручність потерпілим застосування деліктного позову для задоволення своїх вимог, перевага повинна надаватися позову із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у тих випадках, коли мова йде про “упущену вигоду”. Деліктний позов у таких справах не може задовольнити усі майнові вимоги потерпілого.

У підрозділі 3.2. “Конкуренція зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави із договірними зобов’язаннями та зобов’язаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення” дисертант проводить розмежування між цими зобов’язаннями. З’ясована правова природа договірних зобов’язань, у результаті чого визначено критерій, за яким закінчується договірне правовідношення і починається правовідношення з повернення набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Мета вимоги про повернення виконаного за договором полягає в тому, щоб домогтися повернення виконаного або відшкодування майнових втрат кредитору, на підставі яких утворилася майнова вигода у боржника при відсутності (відпадінні) на той час правової підстави. При настанні об’єктивних обставин, що припиняють договірне правовідношення, вимога про виконання зустрічного договірного зобов’язання трансформується у вимогу про повернення безпідставно набутого (збереженого).

Автором наголошується, що вимога про повернення помилково виконаного хоч і знаходиться у зв’язку з договірним правовідношенням, однак не залежить від нього і не здійснює впливу на його рух, тоді як вимога про повернення виконаного за договором у зв’язку з відсутністю (відпадінням) правової підстави виконання свідчить про припинення початкового договірного правовідношення і виникнення зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави представляє собою граничний інститут, спрямований на вирішення конфліктів між особами, які раніш не перебували у правовідносинах, або які були суб’єктами недійсних договорів. У підставах застосування цих зобов’язань узагальнено ширше коло діянь, ніж в охоронюваних нормах інститутів правочинів або захисту права власності.

Розмежування зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та зобов’язань, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення необхідно проводити за критерієм вольової направленості дій особи щодо розпорядження майном, яке їй належить. Якщо перехід майна від однієї особи до іншої відбувається в результаті дій самого потерпілого, якій не мав наміру надати майнову вигоду іншій особі, то такий перехід слід розглядати як безпідставне набуття або збереження майна.

У підрозділі 3.3. “Конкуренція зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з віндикаційними вимогами” автором установлено співвідношення віндикаційних вимог із досліджуваними зобов’язаннями. Віндикаційні позови представляють собою речово-правові засоби захисту права власності. На відміну від них зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є зобов’язально-правовими засобами захисту, тобто, коли власник речі і фактичний володілець нею знаходяться у договірних або недоговірних відносинах.

Автор встановлює головний критерій, яким належить керуватися при розмежуванні зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої підстави із віндикаційними вимогами — природні властивості витребуємого майна і визначена форма використання цих властивостей в певних умовах цивільного обігу. За цією ознакою майно поділяється на майно визначене індивідуальними та визначене родовими ознаками.

Розмежування між зобов’язаннями з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і віндикаційними позовами, які пред’являються до недобросовісних володільців необхідно проводити також за суб’єктивними умовами їх виникнення. Зобов’язання із повернення безпідставно набутого виникають тільки тоді, коли надходження майна у сферу набувача відбувається при відсутності умислу в діях набувача, наявність вини у формі простої необережності не заперечує настанню вказаних зобов’язань, тобто зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави передбачають щонайменше початкову добросовісність набувача. Навпаки, фактичний володілець майна, яке віндикується, може отримати у своє незаконне володіння майно у результаті як добросовісних, так і недобросовісних дій з його боку.

В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови, є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача. Віндикаційний позов пред’являється не тільки тоді, коли відповідач безоплатно отримує спірне майно, але і при відплатному його набутті. Тому на стороні відповідача майнової вигоди може і не бути. Для виникнення ж зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ця ознака є необхідною.

Зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави також слід відрізняти від віндикаційних позовів і формою відшкодування, яка допускає компенсацію майнових втрат шляхом передачі правомочній особі речей, однорідних до втрачених або шляхом передачі їх грошового еквіваленту.

ВИСНОВКИ

Уперше проведено комплексне дослідження інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, з урахуванням змін законодавства, узагальнено теоретичні результати, обґрунтовано їх практичну значимість. Автором сформульовано ряд рекомендацій і положень науково-теоретичного та практичного характеру.

1.

2.

3.

4.

5.

Відсутність певного правочину одночасно означає відсутність відповідних прав та обов’язків сторін за цим договором. Факт наявності договору є тією межею, де співіснують зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та договірні.

На підставі віндикаційної вимоги витребується майно, визначене індивідуальними ознаками, тоді як за вимогою із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави відбувається відшкодування вартості набутого без достатньої правової підстави майна. В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача.

Критерій вольової направленості дій особи щодо розпорядження належним їй майном є підставою для розмежування досліджуваних зобов’язань із зобов’язаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо перехід майна від однієї особи до іншої відбувається в результаті дій самого потерпілого, якій не мав наміру надати майнову вигоду іншій особі, то такий перехід слід розглядати як безпідставне набуття або збереження майна.

6.