ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м.Одеса) ім.К.Д.УШИНСЬКОГО

Балашенко Інна Валеріївна

УДК: 300.3+100.32+323+130+41

МОВНИЙ ПРОСТІР В КОНТЕКСТІ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Кавалеров Анатолій Іванович,

Південноукраїнський

державний педагогічний

університет (м.Одеса) ім.

К.Д.Ушинського, завідувач

кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Мокляк Микола Миколайович,

Інститут філософії ім. .Г.С.Сковороди,

провідний науковий співробітник

кандидат філософських наук

Надибська Оксана Ярославівна,

Одеський юридичний інститут Національного університету

внутрішніх справ, викладач

кафедри соціально-економічних дисциплін

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України.

Захист відбудеться 26 березня 2004 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 25 лютого 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. У процесі становлення державності України важливою і актуальною стала проблема статусу і розвитку державної і національних мов, їх вплив на мовний простір держави. З проголошенням незалежності України і конституційного закріплення статусу державної мови гострим і актуальним стає питання про вплив мовного простору на міжнаціональні відносини. Необхідно відзначити, що об’єктивна закономірність формування і функціонування нації єдина для всіх народів, проте під впливом своєрідності об’єктивно-суб’єктивних чинників цей процес має в кожній країні свої специфічні особливості. Ці особливості відображаються в національному і виявляються на рівні культурного розвитку і в основному його компоненті – мовному просторі.

Людське спілкування здійснюється разом з іншими видами діяльності і за допомогою мови. Наповнення мовного простору новою інформацією відбувається за рахунок мовних контактів. Множинність перетину мов потребує дослідження, оскільки мовна взаємодія, особливо в поліетнічному соціумі, стає базою для спілкування носіїв різної історичної пам’яті. Крім того, мовний простір є інтегральним феноменом, що характеризує людське буття у визначеному місці існування. Осмислення цих процесів і пошук засобів, за допомогою яких можна було б уникнути загострення міжнаціональних відносин і забезпечення безболісної інтеграції мови титульної нації в мовний простір України стають одними з першочергових завдань сучасної науки взагалі і соціальної філософії зокрема.

Аналіз літератури з проблеми дослідження виявив, що, в основному, розкриваються тільки деякі аспекти даної теми (соціолінгвістичні, політологічні, культурологічні, етно-психо-соціо-лінгвістичні), але наукового розгляду мовного простору як інтегруючого чинника культури, а також впливу мови титульної нації і національної мови на формування мовного простору і розвиток міжнаціональних відносин в вітчизняній літературі, нажаль, недостатньо. Разом з тим, нагальна потреба в соціально-філософському осмисленні цих процесів не викликає заперечень. Це визначило тему дисертаційного дослідження та наукове завдання, яке полягає у характеристиці мовного простору в умовах міжнаціональних відносин у сучасному українському суспільстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського “Інноваційність в методології і технології наукового і соціального пізнання” (затверджено на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997г.) і є одним з аспектів соціально-філософського дослідження буття людини в умовах багатонаціонального соціуму.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – розглянути мовний простір в умовах міжнаціональних відносин.

Це зумовило рішення наступних задач:

- прослідкувати розвиток поглядів на мову як на соціальний феномен у контексті філософсько-лінгвістичних теорій;

- проаналізувати мовний простір як формуючий чинник національної культури;

- показати вплив соціальної трансформації на формування мови титульної нації;

- охарактеризувати співвідношення міжнаціонального і національного в мовному просторі;

- проаналізувати розвиток мовного простору у поліетнічному соціумі на прикладі Придунав’я.

Об'єкт дослідження – міжнаціональні відносини в суспільстві, що трансформується.

Предмет – мовний простір в умовах міжнаціональних відносин в суспільстві, що трансформується.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося за допомогою сучасних методів соціально-філософського дослідження: структурно-функціонального, конкретно-історичного, історико-філософського і соціально-прогностичного.

Для аналізу досліджуваного предмету крізь зв’язок трансформації українського суспільства з інтеграцією мови титульної нації в мовний простір регіону використовувався структурно-функціональний метод; конкретно-історичний метод, що дав змогу більш повно показати теоретичні основи об’єкту, виявити й дослідити різні його зв’язки. Для повнішого розгляду предмету дослідження використовувався соціально-прогностичний метод, який допоміг виявити специфіку процесів ідентифікації в умовах взаємодії різних мов і культур, а також забезпечив найбільшу ефективність міжмовних і міжкультурних зіставлень для прогнозування фактів та закономірностей розвитку мовного простору. Історико-філософський і конкретно-історичний методи дали можливість розглянути становлення мовного простору у філософських поглядах вчених різних історичних періодів.

Наукова новизна одержаних результатів нерозривно пов’язана з вирішенням поставленої мети та задач і полягає в тому, що вперше у соціально-філософському контексті розкрито мовний простір в умовах міжнаціональних відносин.

Подальшого розвитку в роботі знаходить проблема формування мовного простору. Авторська концепція торкається системи „площинних” розподілів мови, обумовлених дією суспільства, їхнього впливу на різні сфери життя і діяльності людини. Це дало змогу простежити продукування мовним простором подвійної ідентифікації носіїв мови, що призводить до створення нової надетнічної спільноти.

Вперше визначається мовний простір з позицій його генезису й бази спілкування носіїв різної історичної пам’яті, яка впливає на простір культури, створюючи просторові системи, що реалізуються в мовно-культурних ситуаціях і визначають умови розвитку національної культури. Мовний простір є інтегральним феноменом, що відображає комунікативні відносини соціуму. Обґрунтовано і доведено, що розвиток мови титульної нації відбувається через зв’язок соціальної трансформації суспільства і мовного простору. Специфічно цей процес позначається на середовищі субетнічних груп та відображається на інтеграції національних мов у мовний простір. Визначено, що відображення картини світу у мовному просторі дозволяє розглянути залежність від міжнаціональних відносин процесів самоідентифікації, національної свідомості, інтерференції, білінгвізму, національної та мовної адаптації тощо. Проаналізовано функціонування і специфіку мовного простору як складного феномену, який відображується в державотворчих і соціальних процесах.

Певною новизною характеризуються положення про те, що інтеграційні процеси мовного простору в поліетнічному соціумі продукують міжкультурну та міжмовну комунікації в регіональному просторі. Це сприяє більш поглибленому входженню в мовну „картину світу” представників етносу певної території та розвитку загальнодержавного мовно-культурного простору.

Практичне значення одержаних результатів у тому, що отримані результати в дисертації націлені на рішення актуальної і соціально значущої проблеми існування мовного простору в міжнаціональних відносинах, що виступає обов'язковою умовою формування і розвитку сучасного поліетнічного соціуму. Окремі частини дослідження можуть використовуватися при читанні лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з філософії, соціології, а також соціолінгвістики, культурології і мовознавства; при підготовці методичних розробок, навчальних посібників і підручників, написанні наукових доповідей, дипломних робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у виступах на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського, доповідалися на регіональних і міжнародних наукових і науково-практичних конференціях "Культура народів Причорномор’я з найдавніших часів до наших днів" (Сімферополь, листопад 2001р.), "Мова і культура" (Київ, червень 2001р.), "Міжкультурні комунікації: реалі і перспективи" (Алушта, травень 2002р.), "Мова і культура" (Київ, червень 2002р.), "Інновації наукового та соціального пізнання" (Одеса, жовтень 2003р.), "Сучасні проблеми науки і освіти" (Ялта, квітень-травень 2003р.).

Публікації. Основні положення висвітлені у 5 публікаціях (3 з них у виданнях, затверджених ВАК України), загальним обсягом 1,8 друкованих аркушів.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків і списку використаної літератури. Матеріал займає 153 сторінки. Список використаної літератури складається з 288 найменувань, який розміщений на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість його результатів, „картину світу” представників етносу певної території та розвитку загальнодержавного мовно-культурного простору. вказується їх апробація, структура та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Сутність та особливості мовного простору” розглядаються проблеми соціальної диференціації мови, її структури і функціонування. Визначається вплив національних мов і культур на формування мовного простору і визначено ступінь розробленості проблеми.

У першому підрозділі “Мова як соціальний феномен” прослідковується розвиток мови як явище, яке поєднує в собі етнічні та національні чинники. Суспільна природа мови проявляється у її зв’язку з народом – її творцем та носієм. Це відображається в відношеннях мови і нації. Розвиток мови різних народів є нерівномірним в залежності від потреб суспільства і окреслений зв’язком мови з історією народу (з її внутрішніми та зовнішніми змінами).

Питанням походження мови займались багато видатних філософів. Розглядається ряд теорій, зокрема такі як: звуконаслідування (стоїки, Г. Лейбніц), емоційних викриків-вигуків (Ж.-Ж. Руссо, Д.Н. Кудрявський), трудових ритмічних викриків (Л. Нуаре), „семіотичного стрибка” – раптового означування (К. Леві-Строс). З перерахованих теорій витікає концепція походження мови як невід’ємної мовної здатності людини. Це питання нерозривно пов’язане з процесом антропогенезу.

Сутність соціальності мови розглядають західні філософи та лінгвісти. Уже в роботах В. Гумбольдта та Е. Сепіра і Б. Уорфа знаходимо думки про задоволення мовою потреб людини у спілкуванні, а також в роботах вітчизняних науковців В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, Б.А. Ларіна, Є.М. Поліванова, М.Я. Марра розглядається зв’язок функціонування та розвитку мови з історією суспільства та соціальними групами, народностями, етнічними меншинами, націями.

О.О. Потебня підкреслював загальнолюдську цінність кожної національної мови в якості дзеркала картини світу. Зв’язок мови і нації – конкретно-історичний, а шляхи утворення національних мов, їх функціонально-стильові структури – різноманітні.

Аналіз згаданих теорій дає змогу розглянути національну мову як явище одиничне і неповторне, яке може бути загальною для кількох націй і набувати своїх особливостей в межах кожної нації, та показати розподіл соціальних функцій взаємовпливу мов у межах мовного письмового та усного спілкування.

Відзначається, щодо мовленнєвої діяльності особи, то причина криється в розвитку мови як засобу передачі та вираження думок та в використанні мови на різних комунікативних ділянках. Це підкреслюють Г. Курциус, І. Бодуен де Куртене, А. Мартіне.

Процес взаємодії мови та суспільства – двосторонній. Вплив мови на суспільство посилюється разом із розвитком самого суспільства. Ми можемо розглядати теорію соціальних функцій мови і її ролі в розвитку всіх сторін суспільного життя. В історії науки відома теорія класового характеру мови, запропонована М.Я. Мааром, котрий ототожнював розвиток мови з розвитком економічних формацій.

Поруч із цією теорією розглядається теорія про роль мови в суспільстві, представниками якої є В. Гумбольдт та Л. Вейсгербер, згідно якої, мова закладена у природу самих людей та є необхідною для розвитку їх духовних сил і утворення світогляду.

В тісному зв’язку з поглядами В. Гумбольдта і його послідовників знаходиться теорія Сепіра-Уорфа, яка свідчить про те, що структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання об'єктивної реальності. Зародження цих поглядів слід шукати в філософії Г. Гегеля. Зіставляються різні погляди на походження мови як соціального феномена, як засобу комунікації людства, як матеріалу втілення категорій мислення. В теоріях походження мови мають місце процеси еволюції та становлення соціальних формацій, утворення соціальних груп та розвиток суспільства з його культурно-історичними змінами. Одним з головних питань є співвідношення мови з формами історичної спільності людей. У дослідженнях стверджується, що мова як основний засіб спілкування людини є не тільки способом передачі інформації, а і її накопичувачем. При розгляді походження мови виділяється структурно-функціональний та диференціальний підходи. Особливе місце займає проблема соціальної диференціації мови – її структури і функціонування. Треба виділити слідуючи напрямки соціальної диференціації мови: за територією (місцеві діалекти), видом і способом матеріального втілення мовлення (усна та письмова форми мови), моноспрямованістю або поліспрямованістю засобів мови в процесі мовлення, типами діяльності соціального колективу, соціальними прошарками груп людей (соціальні діалекти), типами і жанрами мовлення, авторами мовленнєвих творів (авторські стилі мовлення). Філософія мови охоплює систему "площинного" ділення мови, обумовленої впливом суспільства, зокрема соціальним розподіленням людських колективів.

Приєднуючись до думки більшості дослідників, визначаємо етнокультурні соціопсихологічні фактори у функціонуванні та еволюції мови. Особливої уваги заслуговують ті соціокультурні ситуації, коли мова виступає як символ. Мова (О.С. Герд), являючись семіотичною системою, подібна таким символам як національний прапор, гімн, народна пісня… Не викликає сумніву, що мова є символом об'єднання людей, які розмовляють на різних мовах і територіально розрізнених.

Кожний варіант вираження мовного поняття є наслідком впливу соціуму, де мова існує як складова частина підсистеми. Таким чином створюється деякий мовний простір, який продукує подвійну або навіть множинну ідентифікацію етносів і веде до створення нової надетнічної спільноти.

В другому підрозділі „Мовний простір як інтегруючий фактор національної культури” аналізуються різні точки зору на вирішення питання просторової організації людського буття в формах діяльності і культури. Класичні уявлення, І. Пригожин, І. Стенгерс про реальність та світовий простір виробляють концептуальні засоби осмислення реальних процесів та речей з позиції незворотного динамізму. У кінці ХІХ – на початку ХХ століть досягнення у природничих, математичних і гуманітарних науках вплинули на теологічні інтерпретації світу і його креаційні моделі. Зарубіжні дослідники Дж. Оуен, А.Е. Тейлор, Г. Френкель, Р. Колінгвуд, Ф. Корнфорт доповнили уявлення про простір. У філософських дослідженнях розглядаються просторові пласти, де протікає людське життя, де люди активно, діяльно створюють особливий світ буття.

В підрозділі зазначається, що тип простору виявляється в процесі людської діяльності, який здійснюється в певних просторових формах і структурах. Простір входить в розмірність самої діяльності як її передумова та горизонт. В.Г. Виноградський виділяє структурні компоненти простору людської діяльності, які дозволяють нам говорити про можливість просторових конфігурацій. Характеристики простору та часу виявили свою залежність від образу, способу і напрямку діяльності людини.

Е. Гуссерль, М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, Г. Башляр, П. Рікер відзначають роль продуктивної уяви в середині просторових структур. Як можливий результат акту діяльності, уява передбачає багатовимірний простір, де буття розгортається як множинність осмислених подій, людські акти і починання утворюють просторово-часову зв’язність – зв’язок майбутнього з минулим.

Відхід від концепції об’єктивного простору, характерний для філософської думки ХХ ст., мав наслідки переосмислення значення просторових форм на межі культурно-історичного світу. Велика роль в процесі філософського переосмислення топологічних властивостей людського буття належить М. Гайдеггеру. З часовості як істинного горизонту людського буття вибудовуються і набувають свого смислу просторові форми та конфігурації, в яких рухається, діє людина в світі. Смисли артикулюють просторово-часове самоздійснення людського буття, хоча самі смисли суттєвим чином залежні як від простору та історичного життя, так і від життя та діяльності конкретного людського буття. Такі вчені, як А. Ейнштейн, А. Ухтомський, В. Вернадський, М. Бахтін теорії простору надають культурно-світоглядного значення, яке зустрічається в оточуючому нас культурному середовищі. Враховуючи досвід феноменологічного опису простору в працях Е. Гусерля, А. Уайтхеда, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, М. Мерло-Понті, ми можемо зробити певні спостереження і висновки стосовно феномену людського існування. Аналіз простору і часу людського буття призводить до висновку про глибокий внутрішній зв’язок того, що можна назвати культурною макроісторією з екзистенційними характеристиками персонального існування людини.

За теорією М. Гайдеггера, сутність мови представляється як мова сутності, через те мовний простір є онтологічною основою людського буття і носієм історії. Таким чином організуються просторові і часові відношення навколо суб’єкта, прийнятого за орієнтир.

Потрібно погодитися з Рене Томом у тому, що фраза містить "локалізатори", котрі вказують на якісних просторово-часових носіїв процесу комунікації, який багато втрачає, якщо його реалізація по відношенню до загальної просторово-часової сфери знаходиться поза комунікацією. Звідси витікає, що людське спілкування несе в собі історичну пам’ять нації, наповнюючи мовний простір новою інформацією, і створює ситуацію інтенсифікації міжмовної комунікації.

Простір культури в широкому соціальному сенсі є сукупністю специфічних людських способів діяльності і її результатів, що знаходяться в прямій залежності від мови і впливають на неї, складаючи цілісні просторові системи, що реалізуються в мовно-культурних ситуаціях. Необхідно враховувати, що мовний простір – інтегральний фактор розвитку національної культури, який викликаний динамічним процесом взаємодії мов та культур у історично-культурних регіонах і соціальних сферах.

У другому розділі „Мовний простір в умовах трансформації суспільства” досліджується якісна характеристика мовного простору України, який визначений взаємодією мови титульної нації з національною мовою меншин та міжнаціональними відносинами в умовах суспільства, яке перебуває в процесі трансформації.

У першому підрозділі „Соціальні трансформації як підґрунтя розвитку мови титульної нації” розкриваються передумови гармонії мовного простору в умовах інтеграції мови титульної нації.

В зарубіжній філософії до питання визначення поняття „нація” звертались М. Вебер, К. Дейч, Дж. Міль, Б. Шейфер. До основних ознак нації вони включали тотожність раси, спільність мови, релігії, політичної долі, загальної історії, географічні кордони та почуттів (гордості, приниження, радості, страждань), які пов’язані з пережитим минулим.

Підсумком сучасних визначень поняття нації є судження Е.А.Позднякова. В його роботі чітко окреслюється утворення і формування нації. Не можна не взяти до уваги, що формування нації є процесом політичним, а сама нація – нерозривна єдність держави і громадянського суспільства. Цікавою, з приводу цього, є думка В.А. Тішкова та А.В.Швецової про те, що через поняття нації можна вивести загальну громадянську ідентичність. Проблема нації в обох концепціях розглядається в тісному взаємозв’язку з проблемою етносу, оскільки між етногенезом і націогенезом завжди дослідники знаходили обумовлення та спадковість. Для нашого дослідження важливо, що об’єктивна закономірність формування та функціонування нації єдина для усіх народів, хоча під впливом об’єктивно-суб'єктивних факторів цей процес в кожній країні має свої специфічні риси.

З середини 60-х років ХХ ст. вчені підкреслюють етнічне відродження як відчутний фактор внутрішньополітичних процесів в багатонаціональних країнах. Згідно класифікації В.Б. Євтуха, Україна за етнічним складом населення є гетерогенною, оскільки тут процент національних меншин перевищує 10%. Аналізуючи етнонаціональну структуру України, він відзначає, що всі етнічні і національні меншини знаходяться у стадії відродження, яке має різну силу та різні наслідки, що проявляються як в середині самої спільності, так і у взаємодії цих меншин. Певним чином вони впливають на розвиток нації. В процесі етнічного відродження України можемо окреслити дві тенденції: намагання побудови національної держави та внутрішньо групову солідарність етнічних рухів за реалізацію прав меншин. Але вирішальну роль у взаємодії двох тенденцій відіграють механізми впровадження правових основ етнополітики держави. За таких умов були відчутні результати національного відродження українців: від впровадження української етнічної символіки в якості державної до формування стійкої самосвідомості і приналежності до єдиної спільноти, а також формування мовного поля, яке стало визначальним чинником мовного простору держави. Специфічною ознакою ці процеси відбилися на середовищі субетнічних груп, а також на розвитку мови титульної нації та сприяли інтеграції національних мов в мовний простір.

Другий підрозділ – „Національне та міжнаціональне в мовному просторі”. Розвиток мовного простору за рахунок різнокультурних і різномовних народів сприяє культурній взаємодії, в основі якої лежить етнічна і національна свідомість, самосвідомість і самоідентифікація. Ідея свідомості, як спосіб духовного становлення людини, передбачає особливості світогляду і соціально значимі орієнтири. У сучасній філософії процесами національної свідомості, самосвідомості, етнічної свідомості, самоідентифікацїї займалися: Е.Г. Александренков, Л.Е. Астаф’єв, Б. Бичко, О. Бочковський, К.С. Гаджиєв, Ф. Гекманн, Е. Геллнер, В.Б. Євтух, В.Ф.Жмир, А.І. Кавалеров, В.І. Козлов, І.О. Кресіна, В. Лісовий, М.Мокляк, І. Попович та інші.

Національна самосвідомість визначається етнічним (мовою, традицією, мораллю, релігією і т.д.). З часом вона піднімається до політично-державної самовизначеності, опираючись на історичний розвиток народу. В основі національної свідомості і гармонії міжнаціональних відносин лежить культура національного та міжнаціонального як органічна складова частина духовного життя суспільства, його культури зокрема, культури людських етностосунків, що знаходить своє відображення в розвитку мовного простору.

Мовний простір визначається національною самосвідомістю як діюча передумова особистісного сприйняття індивідом оточуючого світу і впливає на вибір шляхів і форм входження як у світ національної культури, так і у світ в цілому. Процес розвитку мовного простору пов’язаний, з одного боку, з формуванням національної самосвідомості, зі змінами самої нації, її відношеннями з оточуючим світом, а з другого – зі змінами в індивідуальному житті людини.

Іноетнічне середовище впливає на консервацію традиційних форм духовної і матеріальної культури, сприяє „замороженню” розвитку мовних норм. З огляду на це, етносвідомість стає частиною духовної культури народу і, разом з тим, впливає на ідеологізацію інших форм матеріальної, і особливо духовної культури (мови, етнічних заповітів, епосу, національно-політичної теорії та рухів), що відображається на формуванні мовного простору.

В процесі змін (національних) в суспільстві зароджується поліетнічна самосвідомість, тобто єдність, взаємонаповнення цінностей, орієнтирів, норм декількох культур, що повністю характеризує мовний простір. Це об’єднання етнічної і національної самоідентифікації в свідомості індивіда є визначальним і розвиваючим цинником в процесі міжнаціональних відносин як чинників мовного простору.

Співвіднесення двох мов і культур (іноді навіть трьох і більше) допомагає окреслити їх топологічні, національно-специфічні риси, що допомагають глибшому усвідомленню як чужої, так і рідної культури і мови. Ця співвіднесеність дає змогу проникнути в мовну „картину світу” двох народів, зрозуміти їхню психологію, характер, звичаї, обряди, історію, яка знаходить своє образне втілення в мовному просторі.

Саме український етнос, його мова і культура повинні стати засадою формування української поліетнічної нації, загальнодержавного мовно-культурного простору. Таким чином весь мовний простір розвивається, перетворюється на основі досвіду і критичного пізнання, коли людина переживає і сприймає нові реальності(в тому числі – іноетнічні) та вводить їх в свою живу мову. Отже, культурна ідентичність – необхідний чинник свідомого існування.

У третьому підрозділі “Мовний простір у поліетнічному соціумі” аналізується розвиток, взаємовплив мовного простору та міжнаціональних відносин у поліетнічному соціумі на прикладі Придунав’я. Придунайський регіон характеризується доволі складною етно-мовною ситуацією. Представники етносів по-різному фіксують ступені взаємного впливу традицій рідної мови та досвіду багатонаціонального мовлення, що вказує на наявність специфічного зв’язку мовного простору з міжнаціональними відносинами.

В роботах Г.В. Колшанського, М. Гайдеггера, О.А. Колеснікова, В.А.Салєєва, Ю. Лотмана, Г. Гачева, О.О. Потебні, О.М. Шульги знаходимо відображення мовного простору через семантичну систему як єдину природу світу, а також через концептуальну систему людини, що корелює з реальним світом. Крім того, відображається система основних духовних структур, які відбивають національну мову як форму культури: понятійно-світоглядні, чуттєво-емоційні, художньо-образні, що вміщують систему художніх цінностей та їх оцінювання, світорозуміння, світовідчуття традицій, властивих даній нації.

Всеохоплюючий характер мови відображає всю повноту існування людини і нації, дозволяє з новою силою поставити проблему національної мови як складової мовного простору суспільства. В розвитку мовного простору відображається регіональний фактор. Тут сплітаються в єдине ціле процеси мовної і національної адаптації. Після конституційного закріплення статусу української мови, яка стала домінуючої мови, вплинувши на процес розвитку мовного простору на регіональному рівні, створюючи нові конфігурації мовних текстів.

Опираючись на дослідження, які були проведені кафедрою загального мовознавства Ізмаїльського державного педагогічного інституту, а також дослідниками О.М. Чебан, О.Я. Надибською, ми можемо відзначити, що в регіоні відбувається інтеграція мови титульної нації, національних мов в мовний простір. При цьому інтенсивність взаємопроникнення визначає ту чи іншу форму використання української мови як засобу міжнаціонального спілкування. Звідси характер полілінгвістичної інтерференції та рівень спілкування знаходяться у двосторонньому зв’язку. Але простим вивченням процесу інтерференції не можна виявити особливості мовного простору, тому що взаємовплив двох або кількох національних мов, а також мови титульної нації передбачає одразу і взаємодію національних культур, етнонаціональних свідомостей, що є складовою мовного простору регіону.

Мовний простір характеризується не тільки спільністю території, але й інтегрованими рисами духовності тієї чи іншої нації, носія її культури. Розвиток мовного простору, його гармонія тісно пов’язані з вирішенням національних проблем в державі.

На прикладі Придунайського регіону ми прослідковуємо як соціолінгвістичні процеси (інтерференції, білінгвізму), так і соціальні (самоідентифікацію, етносвідомість, національну самосвідомість) в межах мовного простору. Без цих процесів буде не повноцінним розвиток і збагачення мовного простору, гармонія міжнаціональних відносин.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у характеристиці мовного простору в умовах міжнаціональних відносин у сучасному українському суспільстві. Здійснене дослідження дає можливість зробити певні наукові й практичні висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1. Балашенко И.В. Социальная природа происхождения и развития языка //Перспективи. – 2001. – № 1(13). – С. 94-101.

2. Балашенко И.В. Национальное развитие украинского общества: основные тенденции //Перспективи. – 2002. – № 2(18). – С. 94-100.

3. Балашенко И.В. Пространство культуры: деятельность и бытие //Перспективы. – 2002. – №3(19). – С. 87-93.

4. Балашенко І.В. Мовне питання у поліетнічному регіоні (на прикладі Придунав’я) //Ученые записки Таврического национального университета им.В.И.Вернадского. – Симферополь. – 2002. – Т. 15(54). – № 1. – С. 7-9.

5. Балашенко И.В. Соотношение языка и нации в современном обществе //Матеріали міжнародної конференції „Сучасні проблеми науки та освіти”. – Харків. – 2003. – С.129.

АНОТАЦІЇ

Балашенко І.В. Мовний простір в контексті міжнаціональних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному в період становлення України як держави науковому завданню – характеристиці мовного простору в умовах міжнаціональних відносин. Розглянуті погляди відомих науковців на походження мови як соціального феномену, як засобу комунікації людства, як матеріал втілення категорій мислення, прослідковується процес формування концепцій походження мови в світовій та вітчизняній філософській думці. При цьому виділяються структурно-функціональний та диференціальний підходи, за допомогою яких було розглянуто систему „площинних” розподілів мови, обумовлених дією суспільства.

Акцентується увага на тому, що мовний простір продукує подвійну ідентифікацію етносів, яка в свою чергу веде до створення нової надетнічної спільноти.

В дисертаційному дослідженні особливо підкреслюється думка, що мовний простір є простором спілкування членів різних етнічних груп. Показано, що гармонія мовного простору потребує співвіднесення з історичною і національною свідомістю, національним характером, ментальністю етносу, традиціями його культури.

На основі результатів проаналізованих автором сучасних соціологічних досліджень визначена специфіка процесів ідентифікації етносів в умовах взаємодії й взаємовпливу різних мов і культур, наявність виділених формуючих чинників мовного простору у південному регіоні України, проаналізовані об’єктивні та суб’єктивні фактори, які впливають на мовний простір, формуючи національну культуру і проявляючись на регіональному рівні.

Ключові слова: мова, мовний простір, нація, національна самосвідомість, самоідентифікація, етнокультура, ментальність, міжнаціональні відносини.

Балашенко И.В. Языковое пространство в контексте межнациональных отношений. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Южноукраинский государственный педагогический университет (г. Одесса) им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2004.

Диссертационное исследование посвящено актуальной в современный период становления Украины как самостоятельного государства научной задаче – характеристике языкового пространства в условиях межнациональных отношений. Рассмотрены теории известных ученных и сопоставляются их взгляды на происхождение языка как социального феномена, как средства коммуникации человечества, как материал воплощения категорий мышления, прослеживается, как сформировалась концепция происхождения языка в мировой и отечественной философской мысли. При рассмотрении происхождения языка выделяется структурно-функциональный и дифференциальный подходы, с помощью которых рассмотрена система „плоскостного” деления языка, обусловленного действиями общества.

Акцентируется внимание на том, что языковое пространство продуцирует двойную идентификацию этносов, которая в свою очередь ведет образованию новой надэтничной общности.

В работе рассматривается значение пространственной организации человеческого бытия в формах деятельности и культуры. Показано, что адекватное осмысление личностного параметра национальной культуры возможно лишь путем рассмотрения его в контексте развития общества, ведь человеческая личность, независимо от степени ее автономности, выступает как часть природно-исторического процесса развития общества. В свою очередь, понимание национальной культуры как специфического способа деятельности людей дает возможность преодолеть искусственную антиномию материального и идеального. Это возможно на основе системного подхода к разным элементам культуры, согласно которому элементы культуры, непосредственно относящиеся к сфере сознания, выступают в качестве специфических средств человеческой деятельности: ориентации людей в окружении многонациональной среды, программировании, коммуникации и регуляции их действий в границах определенного социума и др.

В диссертационном исследовании подчеркивается, что процессы трансформации украинского социума сопровождались утверждением позиций языка титульной нации (т.е. украинского) во всех сферах общественной жизни, в государственном управлении, а также в сфере личностных отношений.

Особо подчеркивается мысль о том, что языковое пространство требует соотнесения с историческим и национальным сознанием, с национальным характером, с ментальностью этноса, с традициями его культуры.

Проведенный социально-философский анализ взаимодействия национальных языков с языком титульной нации доказывает, что важным способом обогащения и полного развития языкового пространства социума, национального сознания и гармонии межнациональных отношений должна стать культура межнациональных отношений.

На основе социально-прогностического метода и проанализированных автором современных социологических исследований определена специфика процессов идентификации этносов в условиях взаимодействия и взаимовлияния различных языков и культур; наличие выделенных формирующих факторов языкового пространства в южном регионе Украины; проанализированы объективные и субъективные факторы, которые влияют на развитие языкового пространства, которое в свою очередь выступает формирующим фактором национальной культуры, отражаясь и проявляясь на региональном уровне.

Ключевые слова: язык, языковое пространство, нация, национальное сознание, самоидентификация, этнокультура, ментальность, межнациональные отношения.

Balashenko I.V. Lingvistic space in the context of international relations. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in philosophical science, speciality 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. - The South Ukrainian State (Odessa) K.D.Ushynsky Pedagogical University, Odessa, 2004.

The dissertation is devoted to an urgent nowadays problem for the development of Ukraine as an independent state, the problem of consideration of linguistic space in conditions of the international relations.

In consideration of language origin structure – functional and differential approaches were allocated, with help of which system of "flatness" division of language caused by actions of the society examined.

It is stressed that linguistic space produces double identification which in its turn leads to formation of a new superethnic community.

The significance of spatial organisation of human being in forms of activity and culture is studied within the dissertation. Is shown, that the harmony of linguistic space, demands correlation with historical and national consciousness, with national character, with mentality of an ethnos , with traditions of its culture.

On the basis of the results of sociological researches out and analysed by the author the existence of allocated forming factors of the linguistic space is southern region of Ukraine, analysed objective and subjective factors, which influence linguistic space forming national culture both are displayed and are shown at a regional level.

Key words: language, linguistic space, nation, national consciousness, self-identification, ethnoculture, mentality, international relations.