ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БАБ’ЯК Жанна Володимирівна

УДК 37. 013. 42 : 316.057.87

ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ЯК УМОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

13.00.05 – соціальна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Капська Алла Йосипівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, завідувач

кафедри соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Гусак Петро Миколайович,

Волинський державний університет імені

Лесі Українки, завідувач кафедри

соціальної педагогіки;

кандидат психологічних наук, професор

Долинська Любов Василівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри психології.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 17 вересня 2004 р. об 11.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 16 серпня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціально-економічні реформи, які здійснюються в країні, досить виразно простежуються і у вищій школі, зокрема, стосовно перспектив розвитку, змісту навчання і виховання та соціального становлення особистості студента. У системі вищої освіти відбувається процес децентралізації управління, активізації педагогічної творчості та інноваційної діяльності педагогів і студентів. Водночас активний перехід до ринкових відносин змушує педагогів вищої школи звернути особливу увагу не лише на оновлення і поглиблення змісту навчально-виховної діяльності, але й на соціальну роботу зі студентською молоддю, для того щоб запобігти падінню престижу освіти, професіоналізму, а також створити педагогічні умови для протидії негативним проявам у молодіжному середовищі.

Зміст та форми виховання, соціального становлення молоді є одними із найбільш складних і актуальних завдань сучасного суспільства. Ці процеси стосуються не лише студентів, а й їхніх батьків, педагогів вищої школи, соціуму, в якому розгортається життєдіяльність молоді.

Водночас простежується наявність досить гострої й очевидної суперечності між необхідністю створення педагогічних умов розвитку і соціального становлення особистості студента у вищій школі в нових суспільних умовах і недостатньою готовністю педагога вищої школи до організації та проведення такої роботи. Причини цього можна вбачати, насамперед, у відсутності концепції соціального виховання студентів, систематичної і цілеспрямованої організації соціалізуючого процесу у ВНЗ, у недосконалості дії організаційних структур управління даним процесом, а також ефективних технологій соціально-виховної роботи у вищій школі.

У вітчизняній та зарубіжній педагогіці і психології наявний великий науковий матеріал стосовно проблем виховання молоді, зокрема, студентства. Проте через певну втрату вищими навчальними закладами орієнтирів соціального виховання студентської молоді в нових умовах розвитку українського суспільства ця проблема набуває специфічного характеру. Нині йдеться не стільки про підвищення рівня соціально-виховної роботи у ВНЗ, скільки про необхідність виявлення наукового підґрунтя для її організації та отримання прогнозованих позитивних результатів. Ефект цього процесу міг би бути значно більшим за умови систематизації діагностичних процедур

стосовно якості виховного процесу та їх спрямування на пошуки оптимальних умов здійснення педагогами соціально-виховної роботи та організації життєдіяльності студентів.

Варто зазначити, що соціально-виховна діяльність передбачає не лише створення певних педагогічних умов для соціалізації студента, а й діагностику та розвиток соціальної спрямованості особистості, а також актуалізацію професійної готовності педагогів до здійснення означеної діяльності, у структурі якої діагностика виконує надзвичайно важливу педагогічну функцію.

Серед робіт, які безпосередньо присвячені проблемам діагностики, слід виділити дослідження А.Ісайко, С.Операйло, А.Підласого, Г.Цехмістрової, Й.Шамеса та ін. У психолого-педагогічній літературі є чимало досліджень, в яких розглядаються різні аспекти соціально-виховного процесу. У працях І.Беха, Л.Буєвої, Я.Гнутеля, А.Капської, В.Лісовського, Т.Петрової були визначені основні аспекти соціального становлення, динаміки різних сфер життєдіяльності студентської молоді, її проблем в умовах суспільних реформ, ціннісних орієнтацій і поведінкових установок.

Досить помітний внесок був зроблений науковцями у галузі соціології виховання. Серед численної кількості авторських досліджень варто виокремити праці Г.Беккера, М.Головатого, І.Кона, А.Харчева, К.Штарке та ін. Привертають увагу дослідження, в яких, зокрема, з’ясовуються питання загального виховання (Ю.Азаров, В.Андрєєв, М.Боришевський, В.Шадриков та ін.) та виховання у вищій школі (І.Ісаєв, В.Кремень, Д.Пащенко, В.Сластьонін та ін.).

Проте в зазначених дослідженнях увага акцентована, переважно, на змістові, формах виховання, механізмах соціалізації молоді, динаміці якісних змін у її поведінці та характерологічних проявах. Соціально-педагогічні механізми, які могли б активізувати позитивні тенденції у вихованні, охарактеризовані принагідно, що суттєво збіднює реальну картину соціалізуючого процесу. Тому діагностика виступає необхідною умовою вдосконалення соціально-виховного процесу у вищій школі. Досі у ВНЗ не виявлено системи діагностичних методик, що характеризує, стан готовності педагога до організації і проведення виховної роботи.

Таким чином, соціальна значущість і недостатня розробленість проблеми підвищення ефективності соціально-виховної діяльності в умовах університетської освіти зумовили вибір теми нашого дослідження: “Діагностика соціально-виховного процесу як умова соціалізації студента вищого навчального закладу”.

Зв’язок теми роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах комплексної теми кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Психолого-педагогічні засади професійної підготовки студентів до соціальної роботи” (протокол №1 від 28 серпня 1995р.). Тема дисертації узгоджена Радою з координації наукових досліджень АПН України (протокол № 7 від 23 вересня 2003р.).

Об’єктом дослідження є соціально-виховний процес у сучасній вищій школі.

Предметом дослідження виступає діагностика об’єктивних і суб’єктивних чинників соціально-виховного процесу як умова соціалізації студента ВНЗ.

Метою дослідження є розробка концептуально-технологічної моделі соціально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, на базі якої закладено діагностування означеного процесу.

В основу нашого дослідження покладено припущення про те, що соціально-виховна робота у вищій школі у плані соціалізації студента буде більш ефективною, якщо цей процес будувати на діагностичній основі, передбачати позитивну установку та включення студента і педагога у різні види соціально-педагогічної діяльності, у соціально-педагогічну взаємодію, актуалізувати її з урахуванням і корекцією педагогічних умов та чинників соціалізації.

Досягнення поставленої мети передбачало розгляд таких завдань:

1) проаналізувати наукові концептуальні підходи до соціального виховання студентів у вищій школі, розкрити теоретичні основи організації соціально-виховної роботи у навчальному закладі та виявити її особливості у студентському середовищі;

2) обґрунтувати цілі, завдання, принципи і напрями соціально-виховного процесу у вищій школі;

3) виявити і здійснити аналіз факторних чинників структурно-функціональної моделі як складової соціалізуючого процесу у ВНЗ;

4) розробити діагностичний комплекс методик для аналізу й оцінки готовності суб’єктів соціально-виховного процесу ВНЗ до організації і створення педагогічних умов з метою здійснення соціалізації особистості;

5) виявити педагогічні чинники соціально-виховного процесу і механізми їх дії та окреслити основні шляхи їх цілеспрямованого використання в умовах вищої школи.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є: Концепція національного виховання, Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти в Україні, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), положення філософської, соціологічної та педагогічної наук про особистість і її виховання (Н.Ануфрієва, М.Боришевський, Л.Виготський, І.Зязюн, С.Карпенчук, Н.Лавриченко, А.Мудрик, С.Подмазін та ін.), про діагностику та її суть (Б.Бітінас, Т.Грабовська, Н.Голубєв, К.Інгенкамп, І.Підласий та ін.), про сутність соціального виховання і соціалізації особистості (Л.Аза, А.Капська, В.Кремень, А.Макаренко, В.Сухомлинський, С.Шацький), концепція виховної роботи Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя.

З метою розв’язання поставлених завдань та перевірки зазначеної гіпотези застосовано комплекс методів дослідження: теоретичні: аналіз науково-теоретичних джерел, систематизація та узагальнення отриманої інформації для вивчення стану проблеми, моделювання виховного процесу, створення концепції та розробка системи виховання у ТДТУ ім. І.Пулюя; емпіричні: анкетування, інтерв’ювання, опосередковане спостереження для збирання первинного емпіричного матеріалу; педагогічний експеримент, експертні оцінки, бесіди зі студентами і педагогами-кураторами, метод математичної обробки результатів для з’ясування ефективності розробленого діагностичного комплексу методик.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягає в удосконаленні теоретичної моделі виховання як соціалізуючого процесу, який включає структурні, динамічні та факторні змінні; вперше розроблено структурно-функціональна та факторна моделі оптимізації виховного процесу в навчальному закладі, до яких входять зміст, напрями, форми і методи роботи; вперше створена система діагностичного комплексу методик для роботи у вищій школі.

Практичне значення дослідження полягає у визначенні основних напрямів соціально-виховної роботи в університеті; створенні й апробації пакету діагностичного комплексу методик для аналізу й оцінки стану виховного процесу у технічному університеті; у розробці рекомендацій щодо організації студентського самоуправління в університеті. Для кураторів груп створені технології соціально-педагогічного впливу різних чинників, що відображають характер індивідуалізації виховної роботи та профіль професійної підготовки студентів у конкретному навчальному закладі (ТДТУ ім. І.Пулюя), розроблено і впроваджено в дію програму роботи кураторів (“Особистість студента в рамках психологічної орієнтації”). Матеріали дисертаційного дослідження та розроблені на їх основі рекомендації були запроваджені у практику вищої школи шляхом педагогічно орієнтованих курсів: “Управління соціальним вихованням молоді”, “Соціологія виховання”, “Соціальна робота”, “Педагогіка соціалізації”, що викладаються в Національному педагогічному університеті ім. М.П.Драгоманова.

Основні результати наукового дослідження впроваджені у соціально-виховний процес Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя (довідка № 670 від 5.04.2004 р.), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № /01-11 від 4.06.2004 р.), Тернопільського державного педа-гогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 182-40/03 від 23.03.2004 р.), Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (довідка № 07-10.1175 від 20.11.2003 р.).

Особистий внесок автора у роботі, опублікованій у співавторстві, полягає у розробці теоретичних засад для організації соціально-виховного процесу у ВНЗ.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися у доповідях і повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях “Соціальна робота в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики” (Київ, 2002); “Актуальні проблеми підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем” (Ужгород, 2002); Перші міжнародні Драгоманівські читання (Київ, 2003); на засіданнях кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Розроблені для кураторів академічних груп університету рекомендації застосовуються для оптимізації організаційних напрямів виховної діяльності у НПУ ім. М.П.Драгоманова.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображено у 6 публікаціях, з них 4 – у фахових виданнях, 2 – у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 175 найменувань та 9 додатків на 35 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок. Робота містить 14 таблиць і 1 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, означено сферу апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Проблема соціального виховання особистості студента в теорії і практиці педагогіки” – здійснено теоретичний аналіз проблеми діагностування виховного процесу, представлено огляд концептуальних підходів до соціального виховання студентської молоді у сучасній школі. Гіпотетично спрогнозовано можливі умови успішного виховання студентів, серед яких слід назвати такі: наявність достатнього рівня культури мікросередовища (сім’я, навчальна група, навчальний заклад, засоби масової інформації); врахування офіційного і неофіційного статусу студента в системі неформальних взаємостосунків; здійснення спостереження в динаміці процесу соціального становлення студента як системної якості індивіда; визначення готовності педагогів і організації структури ВНЗ до здійснення соціального виховання студентів.

Прагнення наблизити соціально-виховний процес до життєдіяльності людини закономірно привело до пошуків суті та особливостей особистісно-діяльнісного підходу як з позицій організації соціалізуючого процесу у вигляді спільної діяльності педагога і студента, їхнього співробітництва (Л.Виготський, В.Гуров, І.Зязюн, А.Маковецький, А.Мудрик, Є.Якубова та ін.), так і з позицій нашого концептуального бачення змісту й особливостей соціального виховання студентів ТДТУ ім. І.Пулюя.

Наша концепція окреслює визначення своєрідного ідеалу виховання особистості, яка здатна і готова своєю діяльністю, своїм життям забезпечити буття свого народу, суспільства і держави в усіх їх формах, проявах відповідно до вимог часу. У самому змісті поняття “ідеал виховання” ми вбачаємо сукупність основних цілей, які й диктують зміст виховної роботи. Основними цілями виховання відповідно до сучасних умов і вимог Закону “Про освіту” ми вважаємо: створення педагогічних умов для розвитку високоосвіченого громадянина України, який відзначається національною свідомістю, є працелюбним і проявляє соціальну активність, має високі моральні якості, розвинені художньо-естетичні смаки, характеризується толерантністю і шанобливим ставленням до людей, благородством, володіє почуттям власної гідності.

Відправною точкою для нас у розробці концепції соціального виховання у ТДТУ ім. І.Пулюя стали такі основні положення: перше, виховання студентської молоді є своєрідним соціальним процесом (П.Сорокін, Я. Щепанський); друге, виховання – це система спрямованих впливів на особистість молодої людини (В.Андрєєв, В.Караковський); третє, проблема соціального виховання у вищій школі – це, по суті, проблема саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення особистості студента (А.Макаренко, І.Матюша); четверте, оптимальне у вихованні є те, що результативність виховного процесу визначається узгодженою дією зовнішніх і внутрішніх факторів (А.Дорошенко, А.Мудрик); п’яте, виховання – це певна соціальна взаємодія, яка базується на принципах співробітництва (І.Зязюн, А.Капська, В.Сухомлинський).

До показників соціально-виховного процесу у ВНЗ ми включаємо три взаємопов’язані складові: перша – діагностика соціально-педагогічного стану студентської молоді; друга – виявлення реального стану соціально-виховної роботи в університеті; третя – визначення рівня готовності педагога до соціально-виховної роботи. При цьому соціально-педагогічний стан ми розуміємо як стан студентської молоді, який оцінюється за критеріями життєздатної особистості, точніше, за значущими соціально-педагогічними показниками (життєві орієнтації, життєві цінності, особистісний ідеал, моделі досягнення життєвого успіху, життєві проблеми, пріоритетні форми життєвої підтримки, рівень соціального задоволення, рівень розвитку особистісних якостей, рівень нормативно-правової компетентності, мотиви професійного вибору, психологічна готовність до професійної діяльності, ставлення до соціально-педагогічних впливів).

Стан соціально-виховної роботи відображає діяльнісний аспект виховного процесу, який можуть характеризувати такі показники: інтенсивність, обґрунтованість і результативність цілеспрямованих дій, ставлення організаторів до виховної роботи, типові труднощі.

Діагностика соціально-педагогічного стану студентів Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя при застосуванні методу опитування у двох соціологічних зрізах дозволила виявити:

1. При визначенні смислу власного життя студенти орієнтуються, в основному, на найближче соціальне оточення (сім’я, рідні, близькі – 72,1 %) і найближче майбутнє, яке вони пов’язують з матеріальним забезпеченням. Помітна тенденція зниження значущості у житті таких показників, як професійна діяльність, суспільне благополуччя чи добробут інших людей. Це свідчить про зниження рівня у структурі орієнтацій студентів світоглядної установки „жити і працювати заради себе і власного добробуту”.

2. Особистісний ідеал більшості студентів утворюється, базуючись на таких якостях: цілеспрямованість, підприємливість, здатність вижити в жорстких умовах. Це наводить на думку про необхідність посилення соціально-технологічної підготовки студентів.

3. У досягненні життєвих успіхів студенти менш за все розраховують на духовно-моральні і громадянські якості. Водночас спонукає до роздумів те, що досягнення життєвого успіху вони пов’язують з новаторством і творчістю. Очевидно, це пояснюється „незатребуваністю” таких якостей у період їхньої фахової практики.

4. Виявлено надзвичайно низький рівень поінформованості як студентів, так і педагогів щодо соціально-правових документів, які стосуються студентської молоді (73,5 % не знайомі із законодавчими документами).

Проведений теоретичний аналіз проблеми дав змогу розробити діагностичний комплекс методик, необхідний у соціально-виховному процесі, та виявити об’єктивні педагогічні умови для проведення цілеспрямованої, систематичної соціально-виховної роботи. В основі цих умов лежить структурно-функціональна модель.

У другому розділі – „Педагогічні умови оптимізації соціального виховання студентів у позанавчальній роботі вищої школи” обґрунтовано вихідні положення та загальну процедуру експериментальної роботи; виявлено і здійснено динамічний факторний аналіз виховання як складової соціалізуючого процесу; окреслено пріоритетні цілі і напрями соціально-виховного процесу в університеті; здійснено структурно-функціональний аналіз діючої моделі соціального виховання та розроблено діагностичний комплекс методик для аналізу й визначення готовності університету та педагогів до організації соціалізуючого процесу; визначено міру можливого управління педагогічними факторами соціально-виховного процесу; виявлено педагогічні умови оптимізації дії окремих факторів; розроблено практичні рекомендації щодо оптимізації дій визначених педагогічних факторів соціально-виховного процесу.

На етапі формуючого експерименту у дослідженні брали участь 990 студентів і 46 організаторів соціально-виховної роботи Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя та Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка, а також Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Дослідження виявило пряму залежність між структурою, змістом і педагогічними факторами моделі соціально-виховної роботи та їх результативними і процесуальними характеристиками. Провідними у структурно-функціональній моделі були визначені 7 значущих груп для соціально-виховного процесу педагогічних факторів:

1) групу діяльнісних факторів, пов’язаних з процесом профільної підготовки, навчальною, науковою і професійно-практичною діяльністю студентів;

2) групу комунікативних факторів, пов’язаних із змістом і спрямованістю міжособистісного спілкування, механізмами наслідування, змагання, фасилітації, інгибіції;

3) групу факторів самоуправління і співуправління, які проявляються завдяки безпосередній участі у постановці й вирішенні проблем життя у ВНЗ;

4) групу матеріально-побутових факторів, пов’язаних з економічним статусом студентів, джерелом їхніх доходів, умовами проживання, зокрема, умовами проживання у гуртожитку;

5) групу факторів дозвілля, пов’язаних із спрямованістю, організацією дозвілля студентів, матеріальною базою дозвіллєвої діяльності;

6) групу організаційно-управлінських факторів, пов’язаних з організацією соціально-виховної роботи у ВНЗ, управлінням виховним процесом;

7) групу інформаційних факторів, що відображають стан інформаційного забезпечення життєдіяльності студента, а також стан інформаційного забезпечення соціально-виховного процесу, в тому числі: оперативність і відкритість інформації, швидкість інформаційних потоків, стан оберненого зв’язку тощо.

Визначені групи факторів були покладені в основу моделювання системи діагностики соціально-виховного процесу у вищій школі.

Аналіз особистої участі студентів у соціально-виховному процесі підвищує їхню особистісну відповідальність за якість і активність виконання соціально-рольових функцій, що, безперечно, сприяє посиленню ролі діяльнісного фактора. У ході дослідження виявлена така закономірність: з роками навчання студентів в університеті посилює соціалізуюче значення діяльнісних факторів і відповідно зменшується (при зіставленні) значення комунікативних: студенти І-ІІ курсів віддають перевагу комунікативному фактору (спілкування з друзями), студенти старших курсів – діяльнісному фактору (змісту й організації соціально-виховного процесу).

Слід відзначити, що студенти по-різному ставляться до педагогічних факторів впливу, а порівняльна значущість груп факторів також по-різному оцінюються як студентами, так і організаторами соціально-виховної роботи в університеті. Якщо в оцінці студентів більше реальності, то в оцінці викладачів – принциповості. Перші висловлюють думку на основі того, „що є насправді”, другі на основі того, „що має бути”. Так, наприклад, біля 80% студентів висловили думку про необхідність створення соціальних студентських служб у ВНЗ, реалізувати активну дію органів самоуправління (73,5%), створити мережу громадських молодіжних організацій.

Наше дослідження дозволяє висловити думку про те, що соціально-виховний процес у вищій школі може бути об’єктом управління, а ефективність даного процесу залежить від того, наскільки професійно грамотно ним управляють. Проаналізувавши даний аспект соціально-виховного процесу і розробивши структурно-функціональну модель цього процесу, ми мали змогу визначити організаційно-управлінські фактори: нормативні фактори; організаційно-адміністративні фактори; організаційно-методичні фактори. Включення студентів в активну соціально-виховну діяльність дозволяє простежити за зміною їх ставлення до навчального процесу як одного із соціальних аспектів життєдіяльності студента.

Структурно-функціональна модель є, по суті, моделлю постійних соціальних змін. Зміни ці стосуються особистості, її соціально-виховного середовища, конкретної соціально-виховної ситуації. При цьому структурно-функціональна модель орієнтує студентство на прояв самостійності у пошуках цінностей, шляхів і механізмів для вирішення особистісних проблем. Без сумніву, удосконалення структурно-функціональної і факторної моделей соціального виховання студентів та діагностики їх ролі у цьому процесі є однією з необхідних умов, яка впливає на якісний рівень їх соціального становлення.

Зважаючи на те, що сьогодні потреби студентів щодо створення умов для реформування системи навчання і виховання залишаються

не реалізованими, за основу оптимізації означених вище процесів доцільно взяти принцип „клепсидри”: соціальний розвиток студентів повинен базуватися на створеному широкому енциклопедичному підґрунті, потім слід спрямувати його на „спеціалізоване” звуження, а потім – знову розширити. Це дозволить уникнути внутрішньовузівської відмежованості між різними соціальними структурами та спеціальностями.

Істотну роль у реалізації проектів ефективного соціального виховання студентів відіграло те, що серйозна увага зверталася на форми студентського самоуправління і співуправління, оскільки це питання є на вістрі сьогодення, але й водночас воно є мало розробленим.

Таблиця 1

Пріоритетні напрямки діяльності органів студентського самоуправління (у%)

Проблеми, що мають вирішувати студкоми, старостати | ТДТУ | ТДПУ | НПУ | Недержавні ВНЗ | Серед

ній показ

ник

Сприяти більш повній поінформованості |

77,2 |

79,7 |

81,8 |

84,8 |

80,9

Організувати науково-дослідну роботу |

22,7 |

20,6 |

18,1 |

19,7 |

20,3

Організувати дискоклуб | 35,0 |

31,9 | 46,5 | 34,8 | 37,0

Організувати театр-студію | 17,9 | 10,5 | 15,9 | 10,6 | 13,7

Організувати екскурсію в театр, естрадні шоу |

41,7 |

32,7 |

33,0 |

42,4 |

37,4

Організувати дотримання порядку і захист студентів |

20,5 |

34,4 |

23,8 |

27,2 |

26,5

Інші | 1,8 | 5,6 | 3,4 | 3,0 | 3,5

Діагностика ставлення студентів до самоуправління є однією із педагогічних умов їх самореалізації. До того ж самоуправління і співуправління у соціальному вихованні є тим ефективно дійовим механізмом, який дозволяє багатьом студентам успішно пройти за досить обмежений час певну школу соціалізації в умовах вищої школи. Зокрема нами впроваджено у практику ВНЗ низка пріоритетних напрямів діяльності органів студентського самоуправління (див. таблицю 1).

У ході дослідження були виявлені своєрідні проблемні питання у виховній роботі зі студентами. Це, зокрема, стосується надання студентам вичерпної інформації з багатьох питань, які їх цікавлять; про це свідчать відповіді респондентів: можливість працевлаштування за спеціальністю – 44,3%; безпека і збереження здоров’я – 37,3%; можливість контактувати з людьми, котрі мають спільні інтереси – 29,9%; можливості проведення відпочинку і дозвілля – 29,0%; тимчасове працевлаштування – 23,8%; заняття спортом – 19,6%; правовий захист – 18,7%; можливість займатися наукою – 18,3%; соціальні проблеми – 16,7%.

У ході пошуків механізмів діагностики стану соціально-виховної роботи у ТДТУ ім. І.Пулюя ми з’ясували, що місце соціального суб’єкта в системі виховання визначається багатьма параметрами. Його позицію можна розглядати, по-перше, як результат попереднього і передумову нового етапу соціального становлення, по-друге, як спосіб зв’язку досягнутого і майбутнього статусу, по-третє, як міру реалізації соціального потенціалу і рівень активності у сфері соціального виховання. Окрім того, місце соціального суб’єкта в системі соціального виховання визначається також його ставленням до даного процесу як до суспільної і особистісно значущої цінності. Усвідомлення інтересів у сфері соціально-виховної діяльності, широта соціальних зв’язків, що реально проявляються в соціальній поведінці, також характеризують позицію соціального суб’єкта. Таким чином, міра розвитку соціальної суб’єктності у сфері соціального виховання вимірюється на емоційному, оцінному і поведінковому рівнях (тобто: чи подобається, наскільки потрібне і що варто робити).

Під час розробки діагностичного комплексу і відбору окремих методик, що входять до нього, були враховані основні критерії: природа діагностованого педагогічного явища; характер і тип діагностичних завдань; повнота, достатність і глибина діагностичних ознак, виокремлених у теоретичній моделі готовності; спрямованість результатів діагностики (на кого розрахована).

У першій серії діагностики, що дозволила виявити й охарактеризувати кількісний аспект соціально-виховного процесу, використано різноманітні методики, адекватні конкретним цілям, завданням та аспектам компонента, які вивчалися і які ввійшли до діагностичного комплексу: анкетні методики, експертні методики, комплексні методики, що передбачають рейтингові, оцінювальні і самооцінювальні методи, проективні методи вивчення поведінки суб’єкта, метод ранжування та метод деталізації інформації (при вивченні рольової характеристики).

У другій серії наукового експерименту у пошуках цінностей, шляхів і механізмів при вирішенні студентами особистісних проблем ми розгорнули соціальне виховання як комплексний процес, який потребував постійної діагностики, аналізу, корекції. Це сприяло створенню умов, щоб простежити за зміною ставлення студентів до навчання як соціального явища у життєдіяльності студента. При цьому виявлено, що 50,1% респондентів на перше місце поставили позицію „домогтися успіху, зробити кар’єру”, а на восьме (із 11) – „стати корисним для суспільства” – 30%. Решта відповідей розподілилися таким чином: здобути професію – 47,3%; мати високу зарплатню – 45,4%; освіта – це престижно – 39,6%; розвивати свої здібності – 36,6%; знайти хорошу роботу – 35,8%; мати високе становище у суспільстві – 30,0%; мати диплом про освіту – 18,3%; щоб поважали люди – 17,9%; отримати знання – 14,6%; інші – 5,1%.

Соціально-виховна діяльність студентів не була довільною, спонтанною, вона була досить соціально детермінована. Цей факт сприяє вдосконаленню системи соціального виховання завдяки активному включенню в неї студента як суб’єкта і як об’єкта, завдяки диференціації його діяльності, використанню ієрархії соціального статусу, розширенню меж соціальних ролей особистості.

Посилення вимог до соціально-виховного процесу у ВНЗ потребує сьогодні певного рівня професійної готовності педагога до орієнтації соціалізуючого процесу. Це спонукало нас поряд з вирішенням питання про діагностику стану соціально-виховної роботи у ТДТУ ім. І.Пулюя розробити діагностичний комплекс методик, який би відображав рівень готовності педагога реалізовувати в дії окремі компоненти соціально-виховної діяльності: цілепокладаючий, когнітивний, соціально-позитивний, соціально-регулятивний, особистісний.

Істотну роль на цьому етапі діагностування відіграло застосування розробленої нами Анкети педагога, яка передбачала вирішення таких завдань: 1) вивчення мотивів вибору ролі куратора і ставлення до своєї соціальної ролі; 2) аналіз інтересів педагога і ролі в цьому соціально-філософської, психологічної та соціально-педагогічної літератури; 3) виявлення знань та умінь, необхідних у роботі кожному кураторові. Остання позиція потребувала використання експертних методик для отримання інформації. Ними стали: лист оцінки соціально-педагогічних знань та лист оцінки соціальної позиції і соціально-педагогічних умінь. Саме експертні методики дозволили: виявити уміння ставити цілі й завдання соціального виховання, вивчати початковий рівень соціального розвитку студента, характер впливу на нього соціального середовища, виявити готовність студента до виконання нових соціальних ролей, створити оптимальні умови для соціального становлення.

Організаційні форми соціально-виховної роботи, спроектовані з урахуванням результатів застосування діагностичного комплексу, дозволили здійснити корекцію рівня соціально-виховної роботи і значно підвищити її результативність.

Багатогранність діяльності педагога у соціальному розвитку студентів обумовлює потребу дотримуватись певних вимог при розробці оціночних і експертних методик: використання однотипних методик оцінки явищ і якостей особистості; обов’язкове використання інтегративних оцінок з метою надання об’єктивних даних; включення в реєстр для оцінки особистості стрижневих якостей особистості; врахування вимог до експертів, котрі мають оцінювати діяльність педагога-куратора (професійні, особистісні, громадські); дотримання принципу анонімності стосовно педагога-куратора, котрий оцінюється.

Таким чином, розроблений у ході дослідження і апробований діагностичний комплекс методик базується на теоретичній моделі готовності педагога до діяльності у ВНЗ щодо соціалізації студента. Він є своєрідною системою різних науково обґрунтованих і взаємопов’язаних діагностичних засобів, що сприяє забезпеченню отримання вичерпної соціально-педагогічної інформації, яка характеризує реалізацію педагогом усіх запропонованих компонентів:

1. Методики для вивчення позиції педагога і його діяльності, спрямованої на соціалізацію студента;

2. Анкетні методики, призначені для роботи педагога у ході вивчення соціальної позиції студентів.

3. Комплект експертних методик для оцінки особистості педагога і компонентів та показників його готовності до діяльності у плані соціалізації студентів (лист оцінки соціально-педагогічних умінь, лист оцінки соціально-педагогічних знань педагога).

4. Методики для вивчення структури і факторів соціалізації (анкети, спрямовані на вивчення структури соціалізації студентів, їхньої життєвої позиції і взаємовідносин з соціумом, соціально-моральної позиції, ставлення до соціально-виховної діяльності, вивчення готовності студентів до соціально-рольової діяльності).

5. Пакет рейтингових методик і методик самооцінки з метою комплексного оцінювання соціально-рольової підготовленості студентів (картки самооцінки рівня соціального розвитку студента).

Ґрунтовно розглянуті діагностичні методики дозволяють говорити про реальні можливості їх використання у вищій школі, а визначені основні умови їх продуктивного застосування та вимоги до отримання якісної і достовірної інформації підтверджують незаперечний факт їх доцільності у соціально-виховному процесі вищої школи.

Таким чином, завдяки дослідженню встановлено, що розроблений діагностичний комплекс методик має певні позитивні тенденції впливу на якість соціально-виховного процесу, на вибір оптимальних умов соціального становлення студентів технічного університету, на формування соціально-позиційної поведінки педагога-куратора.

Теоретичний аналіз проблеми діагностики соціально-виховного процесу як умови успішної соціалізації студента вищого навчального закладу та отримані результати науково-експериментальної роботи підтвердили гіпотезу і дозволили зробити такі висновки:

1. У результаті дослідження була теоретично обґрунтована та практично вирішена проблема діагностування соціально-виховного процесу. В основу концептуальних положень, що відбивають сутність та особливість цього процесу, покладена ідея про розробку та практичне використання діагностичного комплексу методик, який буде сприяти ефективності соціалізації студентської молоді.

2. Розробка та вивчення поставленої нами проблеми базується на соціально-рольовій концепції розвитку особистості, яка є важливою методологічною основою її дослідження. Набуті педагогами вищої школи знання й уміння щодо організації виховної діяльності недостатньо трансформуються в їхній практичній роботі. Наявні реальні підходи, методи, якими користуються педагоги-куратори у соціально-виховній роботі, спрацьовують в неповну силу і не є ефективними механізмами для сприяння динаміки результативності соціалізуючого процесу.

3. Соціально-виховна діяльність педагогів і кураторів повинна бути спрямованою на надання допомоги студентам у самовдосконаленні, саморозвитку у них готовності сприймати самостійні і відповідальні життєво важливі рішення, до виконання основних соціальних ролей, до перетворення досвіду і наявних соціальних відносин.

4. Системоутворюючим ядром нашого дослідження є поняття „соціальне виховання”, „соціалізація студентів”, „соціально-педагогічна діагностика”, „діагностика готовності педагога-куратора” до соціально-виховної роботи, „діагностичний комплекс”. При визначенні цих понять ми спираємось на концептуальні положення філософії виховання, яка передбачає мету виховання, засоби її досягнення та оптимальні соціально-педагогічні умови, що сприяють отриманню прогнозованого і бажаного результату.

5. В основу оптимізації соціально-виховного процесу було покладено принцип моделювання, який дозволив через структурно-функціональну і факторну моделі виявити стан соціально-виховної роботи у ВНЗ, рівень соціального становлення студентів та рівень оволодіння педагогів-кураторів необхідними знаннями й уміннями (соціальні інститути, інститут кураторів, активна діяльність, цінності, середовище і соціально-виховні ситуації).

6. Системними показниками готовності педагога до діяльності є уміння правильно визначати цілі соціально-виховної роботи, проявляти гуманістичне ставлення до студентів, творче ставлення до здійснення соціально-педагогічних функцій та соціальна відповідальність за результативність соціально-педагогічної роботи. Це об’єктивно потребує від педагога зміни профілю його кваліфікації у бік поглиблення особистісно-орієнтованих знань і умінь, оволодіння соціально-активними методами і технологіями соціалізації, його соціальної структуризації з орієнтацією на посилення соціально-розвиваючої складової соціально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.

7. Розроблений нами діагностичний комплекс методик (до складу якого увійшли різноманітні методики, адекватні конкретним цілям, завданням та аспектам виучуваного компонента: анкетні методики, експортні методики, проективні методи вивчення поведінки особистості, метод деталізації інформації та ін.) забезпечує можливість отримати вичерпну і достовірну інформацію, яка характеризує всі визначені у теоретичній моделі компоненти і показники готовності, що підтверджуються даними, отриманими у ході експерименту.

Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективна розробка проблеми діагностики стану соціально-виховної роботи і рівня соціального становища молоді передбачає продовження дослідження у напрямі вивчення моральної і громадянської позиції студентів, їх готовності до виконання різних соціальних ролей. Поглибленого вивчення потребує питання готовності педагога до роботи зі студентами, спрямованої на їх соціалізацію, з врахуванням багатоаспектних, політичних, економічних і культурних змін у сучасному суспільстві України.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях:

1. Баб’як Ж.В. Концептуальні підходи до виховання студентів у сучасній вищій школі // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. – Том XVII. – К.: Логос, 2002. – С.26-36.

2. Баб’як Ж.В. Організація соціально-виховного процесу у вищому навчальному закладі // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. – Том XVIIІ. – К.: Логос, 2002. – С. 123-134.

3. Баб’як Ж.В. Соціально-педагогічні умови організації процесу виховання студентів в сучасній вищій школі // Освітні аспекти мистецтвознавства та професійної педагогічної діяльності.: Збірник наукових праць. – К.: Науковий світ, 2002. – С. 162-166.

4. Баб’як Ж.В. Педагогічні умови оптимізації соціального виховання студентів у позанавчальній роботі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 2002. – Вип. Х. – С. 155-158.

5. Баб’як Ж.В., Капська А.Й. Теоретичні засади як наукова передумова організації соціально-виховного процесу в ВНЗ // Соціальна робота в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнародної конференції. – К.: ДЦССМ, 2002. – С.243-255.

6. Баб’як Ж.В. Діагностика готовності педагога вищої школи до соціально-виховної діяльності // Актуальні проблеми підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. – Ужгород: УДУ, 2003. – С. 25-27.

Баб’як Ж. В. Діагностика соціально-виховного процесу як умова соціалізації студента вищого навчального закладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2004.

У дисертації висвітлюються роль та можливості вирішення проблеми діагностування соціально-виховного процесу у вищій школі (Тернопільському державному технічному університеті ім. І.Пулюя) як передумови успішної соціалізації студентів. Обґрунтовано та експериментально перевірено сутність цього педагогічного феномена, методики діагностування та інструментарій отримання найбільш повної і достовірної інформації, а також створено та апробовано діагностичний комплекс методик, здатний оптимізувати процес соціального виховання студентів. Запропоновані дані свідчать про ефективність впровадження експериментального діагностичного комплексу методик як педагогічної умови, що сприяє соціалізації. У дослідженні обґрунтовано результативність застосування факторної і структурно-функціональної моделей оптимізації процесу соціального виховання, спрямованих на розвиток соціально-активної діяльності і цілеспрямованої особистості студента та педагога як організатора означеного процесу, котрий має бути спроможним здійснювати діагностування, регулювання і корекцію шляхів управління соціально-виховним процесом.

Ключові слова: соціалізація, соціальне виховання, факторна модель, структурно-функціональна модель, діагностування, діагнос-тичний комплекс методик.

Бабяк Ж.В. Диагностика социально-воспитательного процесса как условие социализации студентов высшего учебного заведения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченка. – Луганск, 2004.

Диссертация посвящена диагностике социально-воспитательного процесса в высшем учебном заведении. Осуществлён теоретический анализ проблемы диагностирования социально-воспитательного процесса, представлен обзор концептуальных подходов к социальному воспитанию студенческой молодежи в современной высшей школе. Cпрогнозированы возможные условия успешного воспитания студентов. Обоснованы исходящие положения и общая процедура экспериментальной работы, выявлено и осуществлено динамический факторный анализ воспитания как составной социализирующего процесса. Очерчены приоритетные цели и направления социально-воспитательного процеса в Тернопольском государственном техническом университете имени И.Пулюя; осуществлен структурно-функциональный анализ действующей модели социального воспитания.

В диссертации разработан диагностический комплекс методик для анализа готовности университета и педагогов к организации социализирующего процесса. Обращено внимание на то, что использование диагностического комплекса методик предусматривает придерживание специальных условий – умение общаться, внимание к респондентам, уважение к чужой мысли, наблюдательность. Также подчеркнуто, что эксперты должны хорошо знать личность, которую они оценивают, ее моральные и морально-эстетические качества,способности, другие возможности. Исследование установило, что разработанный диагностический комплекс методик имеет позитивные тенденции влияния на качество социально-воспитательного процеса, на выбор оптимальных условий социального становления студентов Тернопольского государсвенного технического университета им. И.Пулюя, на формирование социально-позитивного поведения педагога-куратора.

В диссертации определены систематические показатели готовности педагога к деятельности – это умение правильно определять цели социально-воспитательной работы, проявление гуманного отношения к студентам, творческое отношение к исполнению социально-педагогических функций, социальная ответственность за результативность социально-педагогической работы. Определена мера возможного управления педагогическими факторами социально-воспитательного процесса, выявлены педагогические условия оптимизации действия отдельных факторов. Разработаны практические рекомендации по оптимизации действий определенных педагогических факторов социально-воспитательного процесса.

Данные, представленные в диссертации, свидетельствуют об эффективности внедрения экпериментального диагностического комплекса методик как педагогического условия, который способствует социализации. В исследовании обосновано результативность применения факторной и структурно-функциональной моделей оптимизации процесса социального воспитания, которые направлены на развитие социально-активной деятельности, целенаправленной личности студента и педагога как организатора обозначеного процесса, который должен проводить диагностирование, регулирование и коррекцию путей управления социально-воспитательным процессом.

Важную роль в реализации проектов ефективного социального воспитания студентов отыграло то, что серйозное внимание было обращено на формы студенческого самоуправления, поскольку этот вопрос очень важен, но одновременно мало разроботан. К тому же, самоуправление в социальном воспитании есть тем эфективным действующим механизмом, который разрешает многим студентам успешно пройти за короткое время школу социализации в условиях высшей школы.

Ключевые слова: социализация, социальное воспитание, факторная модель, структурно-функциональная модель, диагнос-тирование, диагностический комплекс мeтодик.

Janna V. Babyak. Diagnosis of the social-upbringing process as the condition for socialization of the high school student. – Manuscript.

Ph.D. thesis in pedagogics, speciality 13.00.05 – Social Pedagogics – Luhansk Taras Shevchenko National Pedagogical University. – Luhansk, 2004.

The role and possibilities of solving the problem