ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К.Д.УШИНСЬКОГО (м. Одеса)

Бутузова Лариса Петрівна

УДК 152.26+613.88

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТІСНИХ СТАВЛЕНЬ ПІДЛІТКІВ ДО НЕБЕЗПЕКИ УРАЖЕННЯ ВІЛ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Чебикін Олексій Якович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса),

ректор, завідувач кафедри теорії та методики практичної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Каліна Надія Федорівна,

Таврійський національний університет

імені В.І.Вернадського (м. Сімферополь),

завідувачка кафедри глибинної психології та психотерапії;

кандидат психологічних наук, доцент

Новотна Марина Анатоліївна,

Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ,

доцент кафедри професійної психології і педагогіки;

Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,

лабораторія психології соціально дезадаптованих

неповнолітніх (м. Київ).

Захист відбудеться 24.04.2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) за адресою: 65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) за адресою: 65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 22.03. 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибух Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема пізнання психологічних особливостей особистісних ставлень до небезпеки ураження ВІЛ є досить актуальною для теорії та практики сучасної психології. У різних соціально-психологічних дослідженнях простежуються неоднозначні тенденції у вивченні чинників поширення ВІЛ-інфекції та зосереджено увагу на високій уразливості підлітків і молоді до ВІЛ-інфекції (О.М.Балакірєва, М.Ю.Варбан, Б.М.Ворник, Т.В.Говорун, О.А.Голоцван, І.В.Гришаєва, В.П.Коломієць, В.П.Кравець, В.М.Оржеховська, О.П.Пурик, I.D.Fisher та ін.). Більшість фахівців (М.Ю.Варбан, Т.В.Говорун, І.В.Гришаєва, F.V.van der Velde, M.M.Dolicini, J.A.Catania та ін.), які працюють у галузі психологічної науки, акцентують увагу на актуальності пізнання проблеми ставлення індивіда до можливості ураження ВІЛ. Лише у незначній кількості досліджень аналізуються мотиваційні чинники ризику (Г.Крайг, С.Філліпс та ін.), соціально-психологічні умови (М.Ю.Варбан, І.С.Кон, Н.Ю.Максимова й ін.) та особистісні властивості (О.В.Вдовіченко, І.В.Гришаєва та ін.), що мають важливе значення для становлення в особистості, яка розвивається, адекватного ситуації ставлення до небезпеки ураження ВІЛ. Недостатньо з’ясованими залишаються фактори, які впливають на процес формування такого ставлення, значення у цьому процесі статевого досвіду індивіда, його особистісних, поведінкових та когнітивних характеристик.

Розрізнені та фрагментарні дані, які є у вітчизняній та зарубіжній психології, показують, що перспективним є вивчення специфіки особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ, оскільки в цей період формується система цінностей, що закладають основу психосексуальної культури міжстатевих стосунків (Т.В.Говорун, Л.М.Гридковець, Л.І.Мороз, І.С.Кон, О.В.Сечейко та ін.).

Важливість зазначеної проблеми та недостатність її розробки в сучасній психології зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження “Психологічні особливості особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах комплексної теми “Психолого-педагогічне забезпечення розвитку й діяльності особистості” (№0194006237) Південного наукового Центру АПН України (м. Одеса). Автором досліджувались психологічні особливості особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ.

Мета роботи полягає у вивченні суб’єктивних та об’єктивних чинників, що характеризують ставлення підлітків до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Об’єктом дослідження виступають особистісні ставлення підлітків.

Предмет дослідження – вікові й статевоспецифічні особливості особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом та їх психологічні детермінанти.

Гіпотеза дослідження. У своєму припущенні ми виходимо з того, що ставлення до небезпеки визначаються як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами та мають статево-вікову специфіку проявів. При цьому особистісне ставлення підлітків до небезпеки ураження ВІЛ детермінується системокомплексом відповідних когнітивних, особистісних та поведінкових характеристик та опосередковується ситуативно-мотиваційним контекстом гетеросексуальних стосунків. Визначивши специфіку цього комплексу, можна більш ефективно здійснювати психопрофілактичну та корекційну роботу з підлітками щодо сприяння формуванню у них адекватного ситуації ставлення до небезпеки ураження ВІЛ.

Для вирішення поставлених завдань та перевірки гіпотези було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та спеціальної літератури з досліджуваної проблеми, систематизація та узагальнення отриманої інформації, спостереження, анкетування, психодіагностичні методи.

З метою вивчення специфіки особистісних ставлень до небезпеки ураження ВІЛ використовувались методики: оцінки небезпеки інфікування та контролю ситуації (М.М.Dolicini, J.A.Catania, F.Velde); ситуативно-мотиваційного сприйняття небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом (розроблена в межах дисертаційного дослідження). Ознаки поведінкового ризику та уявлення про проблеми ВІЛ/СНІДу визначались за допомогою методики оцінювання поведінкового ризику в гетеросексуальних стосунках (J.A.Kelly) та опитувальника “ВІЛ/СНІД, шляхи передачі та засоби запобігання” (І.В.Гришаєва). Для з’ясування поведінкових установок та експектацій щодо безпечної сексуальної поведінки застосовано методику А.Buysse (адаптація І.В.Гришаєвої). З метою діагностики особистісних властивостей використовувалися опитувальник Р.Кеттелла 16 РF (форма С), опитувальник акцентуацій характеру Х.Шмішека; для вивчення емоційної зрілості особистості – опитувальник О.Я.Чебикіна. Для обробки отриманих даних був обраний комплекс методів математичної статистики, що дозволили визначити середні значення, стандартне відхилення, статистично достовірні показники t-критерію Стьюдента, а також особливості кореляційних взаємозв’язків. З цією метою було використано програму SPSS for Windows (версія 9.0).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше виділено три різновиди ставлення підлітків до небезпеки ураження ВІЛ: безумовно тривожне, відносно занепокоєне та достатньо байдуже. Також доведено, що ситуативно-мотиваційні чинники є провідними у сприйнятті підлітками цієї загрози. Уточнено поняття особистісного ставлення до небезпеки як феномену емоційної загрози. Представлено психологічну характеристику статевоспецифічних та вікових особливостей ставлення підлітків до загрози інфікування ВІЛ на рівні когнітивних та особистісних властивостей. Дістали подальший розвиток: психодіагностична процедура вивчення особистісних ставлень до небезпеки ураження ВІЛ, що дозволяє їх диференціювати; система психолого-педагогічних рекомендацій, спрямована на вдосконалення превентивних умов виховання та корекції особистісних ставлень до небезпеки ураження ВІЛ в аспекті комплексного підходу у виборі профілактично-превентивних моделей, урахування дефіциту знань з проблем ВІЛ/СНІДу та особливостей їх системної реалізації у процесі статевого виховання підлітків.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні тлумачення феномену ставлення до небезпеки; розкритті механізмів взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на ставлення до загрози ураження ВІЛ; побудові емпіричної типології ставлень до небезпеки ураження ВІЛ та визначенні основ класифікації небезпечних та ризикованих щодо інфікування ВІЛ ситуацій.

Практичне значення дослідження визначається можливістю:

§

§

§

§

Описані теоретико-методологічні дані про структуру, механізми та умови формування особистісних ставлень до загрози ураження ВІЛ впроваджено автором у систему навчально-професійної підготовки майбутніх вчителів Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт 27 від 22.10.2003 р.). Розроблені на основі результатів експериментального дослідження соціально-психологічні рекомендації щодо вдосконалення превентивної роботи з профілактики ВІЛ/СНІДу серед молоді та корекції їх особистісних ставлень до загрози ураження ВІЛ впроваджені у Житомирському обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом (акт №7 від 21.10.2003 р.) та у Житомирському благодійному фонді протидії соціально-небезпечним хворобам і СНІДу (акт №12 від 25.09.2003р.).

Особистий внесок автора полягає в узагальненні підходів до систематизації небезпечних та ризикованих щодо ураження ВІЛ ситуацій; у створенні та реалізації програми дослідження специфіки особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ; у вивченні впливу ситуативно-мотиваційного контексту гетеросексуальних стосунків на характер сприйняття підлітками загрози інфікування ВІЛ.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, їх послідовною реалізацією у розв’язанні завдань емпіричного дослідження, опорою на сучасні досягнення психологічної науки в галузі вивчення психологічних аспектів сприйняття проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом, відповідністю використаних методів предмету, меті та завданням дослідження; достатньою репрезентативністю вибірки; експериментальною перевіркою теоретичних положень у психологічному експерименті, поєднанням кількісної і якісної обробки одержаних емпіричних даних, застосуванням методів математико-статистичної обробки в оцінці результатів дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях (Київ, 2001, 2003; Смоленськ, 2001; Житомир, 2003), на трьох науково-практичних конференціях (Київ, 2002; Київ, 2002; Луганськ, 2003), а також на щорічних підсумкових конференціях Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (Одеса, 2000-2003рр.)

Публікації: основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 11-ти публікаціях, з них 5 статей надруковано у фахових наукових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації: робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновку, списку використаних джерел, що налічує 266 найменувань (з них 23 іноземною мовою) та 16-ти додатків (загальний обсяг 50 сторінок). Основний зміст дисертації складає 193 сторінки машинописного тексту, загальний обсяг – 265 стор. Дисертація містить 38 таблиць, 6 рисунків та 2 схеми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, подано дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікації за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи вивчення феномена особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом” узагальнено дані досліджень, спрямованих на: уточнення змісту поняття “особистісне ставлення до небезпеки”; аналіз та систематизацію ризикованих і небезпечних щодо ураження ВІЛ ситуацій; розкриття факторів прояву особистісних ставлень до загрози інфікування ВІЛ та аналіз психосексуального контексту, в якому вони відображаються.

Показано, що поняття “особистісне ставлення до небезпеки” може концептуалізуватися через дефініцію феномена ставлення, представленого в підході В.М.Мясіщева (1966). В аспекті такого підходу особистісне ставлення до небезпеки характеризується нами як емоційне сприйняття індивідом загрози (емоційний компонент), що заломлюється крізь призму оцінки ймовірності негативних наслідків (когнітивний компонент) та власної можливості контролювати ситуацію (поведінковий компонент).

Ситуаційний контекст ставлення до загрози актуалізує необхідність узагальнення й систематизації небезпечних та ризикованих щодо ураження ВІЛ ситуацій. У цьому аспекті нами умовно виділено чотири підходи, в межах яких забезпечується аналіз таких ситуацій. По-перше, підхід, що базується на розгляді зовнішніх та внутрішніх факторів безпеки життєдіяльності людини та її активності у ситуаціях невизначеності (А.П.Альгін, О.В.Вдовіченко, М.А.Котик, В.А.Ойгензіхт, Г.М.Солнцева та ін.). По-друге, підхід, що бере за основу процеси прийняття рішень в екстремальних умовах та ситуаціях ризику (В.А.Абчук, В.О.Бункін, В.Г.Волович, Т.В.Корнілова, Ю.Ф.Пачковський, В.Д.Рудашевський та ін.). В основі третього підходу лежать емоційні процеси, що супроводжують індивіда у небезпечних та ризикованих ситуаціях (Л.Я.Гозман, Б.І.Додонов, К.Е.Ізард, О.Я.Чебикін, Ю.В.Щербатих та ін.). Базовими категоріями такого підходу є страх, тривога, емоційна регуляція діяльності, адаптація тощо. По-четверте, підхід, що окреслює спрямованість та ступінь ушкоджень соматичного та соціального характеру (Г.Крайг, А.Є.Лічко, Ю.В.Попов та ін.). Узагальнення цих та інших підходів дозволило охарактеризувати ситуації, що несуть у собі загрозу інфікування ВІЛ, як ризиковані, оскільки їх завершення визначається актуальними діями суб’єкта, який у них потрапив. В основу систематизації ризикованих щодо враження ВІЛ ситуацій нами покладено ряд принципів: активності та свободи вибору в реалізації стратегій безпечної поведінки, поступового підвищення ступеня ймовірності інфікування ВІЛ, врахування шляху передачі вірусу СНІДу та співвідношення вірогідності зараження в межах одного шляху.

Надалі виділено декілька груп факторів, що визначають сприйняття загрози будь-якого походження. Показано, що до таких можна віднести культурні (Ю.Д.Гундертайло, І.С.Кон та ін.), соціальні (О.Л.Крупєнін, В.А.Петровський та ін.), ґендерні (Ш.Берн, І.В.Гришаєва, І.С.Кон та ін.), ситуативні (Н.В.Гришина, Л.Г.Дикая, А.В.Махнач, С.Філліпс та ін.), вікові (Г.Крайг, Ф.Райс, А.А.Реан, Д.І.Фельдштейн та ін.), психологічні (Ю.Ф.Пачковський, Б.А.Рейзберг та ін.) на рівні когнітивних (І.В.Гришаєва, Ю.Козелецький, С.І.Кудінов, А.І.Мечитов, С.Б.Ребрик та ін.) та емоційних факторів (Л.М.Аболін, В.Ю.Василюк, Г.С.Васильченко, N.D.Weinstein та ін.). Узагальнення даних про особливості ставлень до загрози ураження ВІЛ дозволили виділити дві великі групи факторів, що можуть визначати їх характер: об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних нами віднесено: рівень поінформованості з різних аспектів проблем ВІЛ/СНІДу (дефіцит інформації та її надлишок) і вплив отриманої нової інформації; наявність відповідного попереднього досвіду (статевого життя та характеристик сексуальної поведінки; ін’єкційного вживання наркотиків; тестування на наявність вірусу; медичних процедур, пов’язаних з донорством, переливанням крові, стоматологічним лікуванням; татуювання та пірсінг). Суб’єктивні фактори визначаються мотивацією до вступу в сексуальні стосунки та значимістю наслідків; добровільністю чи можливістю вільного вибору; контролюванням ситуації; рівнем усвідомлення небезпеки; ставленням до різних сторін проблеми ВІЛ/СНІДу (до виліковності, вірусоносіїв, уразливих груп тощо), до власної безпеки та наявністю мотивації до захисту власного здоров'я; атрибуцією відповідальності за власну безпеку; характеристиками суб’єкта, який оцінює ризик (стать, вік, освіта, спосіб життя, емоційний настрій, установки щодо статеворольової поведінки, емоційна зрілість, особистісні якості (в першу чергу схильність до ризику) та ін.).

Розкрито, що особистісне ставлення до небезпеки ураження ВІЛ опосередковується мотиваційним контекстом вступу підлітків у сексуальні стосунки. Такі стосунки детермінуються низкою чинників, які умовно можна поділити на три групи: психофізіологічні, соціальні та власне психологічні. Різні онтогенетичні періоди характеризуються специфічним ступенем впливу кожної з цих детермінант на сексуальну поведінку людини (І.С.Кон) і мають вагоме значення у період пубертату. Визначено, що найпоширенішими мотиваційними схемами коїтальних стосунків у підлітковому віці виступають зняття статевої напруги, пізнавальний інтерес та бажання самоствердження, а їх частота має статевоспецифічний характер.

У другому розділі “Методологія, методики та умови проведення дослідження” представлено базові теоретичні засади емпіричного дослідження психологічних особливостей ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом; наведено дані щодо вибірки респондентів; обґрунтовано вибір методик, що ввійшли до психодіагностичного комплексу, розкрито їх зміст та особливості застосування; описано стратегію, умови та етапи проведення дослідження.

На основі узагальнення різних даних, що торкаються вирішення поставленої проблеми, до стратегічних положень дослідження віднесено: з’ясування характеру ставлень до небезпеки ураження ВІЛ; окреслення тенденцій у сприйнятті такої загрози у підлітків різного віку та статі; з’ясування ситуативно-мотиваційної специфіки сприйняття ними ризику інфікування вірусом СНІДу та характеру зв’язку з поведінковими, когнітивними та особистісними властивостями.

При добиранні методик для дослідження враховувались їх валідність, відповідність віку респондентів, діагностична спроможність щодо отримання як кількісних, так і якісних показників.

Спираючись на ці принципи, було розроблено та визначено комплекс методик, що нараховував 7 тестових завдань та 1 анкету. Обрані методики спрямовувалися на визначення особливостей ставлення до небезпеки ураження ВІЛ, виявлення особистісних та характерологічних рис підлітків, їх установок та експектацій щодо безпечної міжстатевої поведінки, рівня поінформованості стосовно різних аспектів проблеми ВІЛ/СНІДу.

Всього було обстежено 247 осіб молодшого та старшого підліткового віку. Базою проведення дослідження виступили ЗОШ № 21, 25, 26 та 34 м. Житомира. У експерименті взяли участь 99 школярів віком 13–14 років, що становить 40% вибірки, та 148 старших підлітків (переважно 15–16 років), що складає відповідно 60% від усіх обстежених. Розподіл за статтю серед респондентів був таким: дівчаток підліткового віку – 44%, хлопчиків – відповідно 56%.

Дослідження проводилось у два етапи. На першому етапі досліджувались особливості ставлення до небезпеки ураження ВІЛ та до різних аспектів проблеми ВІЛ/СНІДу, особистісні властивості респондентів, фіксувалися прояви поведінкового ризику. Другий етап передбачав вивчення специфіки ставлення підлітків до моделей безпечної сексуальної поведінки, поінформованості про захворювання, а також діагностувалися показники акцентуацій характеру та емоційної зрілості респондентів. Емпіричною основою аналізу стало порівняння результатів, отриманих за обраними методиками від молодших та старших підлітків протилежної статі з різними ставленнями до небезпеки ураження ВІЛ.

У третьому розділі “Дослідження особистісних ставлень до небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом в підлітковому віці” наводяться дані, що характеризують вікові та статевоспецифічні прояви особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ, їх ситуативно-мотиваційну обумовленість та характер зв’язку з когнітивними, поведінковими та особистісними властивостями. Представлено психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення превентивних умов виховання та корекції особистісних ставлень до загрози інфікування вірусом СНІДу в підлітковому віці.

У результаті аналізу первинних даних виявлено, що характерною особливістю в оцінюванні підлітками ймовірності ураження ВІЛ для себе та для інших є тенденція оцінювати загрозу для своїх ровесників вище (51%), ніж для себе (29%). Водночас підлітки вважають власну занепокоєність такою небезпекою в середньому вищою (56%), ніж стурбованість нею їх ровесників (51%). Порівняльні оцінки власної занепокоєності та стурбованості ровесників щодо можливості інфікування ВІЛ засвідчили таку тенденцію: 39,7% респондентів оцінили власну стурбованість вище, 32,4% підлітків вказали на її однакову міру і 9% вищою вважали стурбованість ровесників. З віком оптимістична тенденція в уявленнях про власну нижчу вразливість щодо ВІЛ зростає і характеризується яскравішим виявом у представниць жіночої статі, ніж у хлопчиків-підлітків.

Виявлено, що молодші підлітки достовірно вище оцінюють ймовірність інфікування ВІЛ для себе (t=1,99; p<0,05) та занепокоєність нею ровесників (t=2,19; p<0,05), ніж старші. Ми пояснюємо такі відмінності різним ступенем досвіду вступу в інтимні стосунки, поведінкового ризику в них, а також вищою нормативністю у поведінці молодших і більшою критичністю старших підлітків. Щодо статевоспецифічних розбіжностей у сприйнятті загрози ВІЛ, на рівні тенденції зафіксовано вищі оцінки дівчатками як ймовірності, так і стурбованості, порівняно з хлопчиками. Достовірно вище оцінювали дівчатка молодшого підліткового віку ймовірність ураження ВІЛ для своїх ровесниць, ніж дали таку оцінку хлопчики для однолітків своєї статі (t=3,73; p<0,001).

Надалі, на основі первинних даних, середніх значень та достовірних розбіжностей, умовно було сформовано 3 підгрупи. До першої підгрупи ввійшли підлітки з безумовно тривожним ставленням до загрози інфікування ВІЛ (44,9%). До другої – респонденти з відносно занепокоєним ставленням (32,8%). Третю підгрупу склали підлітки з достатньо байдужим ставленням до небезпеки інфікування вірусом СНІДу (22,3%). В основу такої диференціації ставлень до небезпеки було покладено відмінності в оцінках підлітками власного ризику інфікування ВІЛ, зокрема в оцінках ймовірності настання такої загрози та занепокоєння з приводу небезпеки захворювання. Для підлітків першої підгрупи – з безумовно тривожним ставленням до небезпеки ураження ВІЛ – характерним є високо оцінювати ймовірність такої загрози для себе та сильно непокоїтися про можливість потрапити у небезпечні ситуації, що можуть призвести до інфікування ВІЛ. Підлітків, що їх було віднесено до таких, яким притаманне відносно занепокоєне ставлення до небезпеки інфікування ВІЛ, характеризують (поряд з високою занепокоєністю щодо можливості настання такої загрози) уявлення про відносно невисоку ймовірність ураження ВІЛ для них особисто. Достатньо байдуже ставлення підлітків до небезпеки ураження ВІЛ представлене низькими оцінками ймовірності настання такої небезпеки та незначною тривожністю з цього приводу.

Порівняльне співвідношення представленості визначених особистісних ставлень до загрози ураження ВІЛ серед підлітків, які взяли участь у дослідженні, засвідчило, що серед молодших підлітків, порівняно зі старшими, більше таких, яким притаманне безумовно тривожне та достатньо байдуже ставлення. У хлопчиків молодшого підліткового віку найчіткіше виражена перевага (відносно інших статево-вікових груп) безумовно-тривожного та достатньо байдужого ставлень. З віком спостерігається тенденція до зменшення кількості підлітків, яким притаманне безумовно-тривожне ставлення, поряд із поступовим збільшенням питомої ваги підлітків з відносно занепокоєним ставленням.

Подальший аналіз отриманих результатів здійснювався окремо у групах респондентів різної статі і передбачав аналіз розбіжностей між респондентами з різними ставленнями до загрози ураження ВІЛ та їх корелятів в молодшому та старшому підлітковому віці.

Зафіксовано неоднозначні достовірні розбіжності та кореляційні плеяди серед показників, діагностованих у хлопчиків молодшого та старшого підліткового віку з різними ставленнями до небезпеки враження ВІЛ. Зокрема, між безумовно тривожними та достатньо байдужими хлопчиками молодшого підліткового віку виявлено достовірні розбіжності за показниками емоційної стійкості (t=2,3; p<0,05), експресивності (t=2,15; p<0,05), застрягаючої (t=2,32; p<0,05) та циклотимної (t=2,06; p<0,05) акцентуацій характеру.

Проведений кореляційний аналіз засвідчив, що високі оцінки ймовірності у молодших хлопчиків пов’язані з підозрілістю (r=0,337), а висока занепокоєність – з підконтрольністю ситуації (r=0,340), тривожністю (r=0,368) та циклотимією (r=0,361). Контроль за ситуацією уникнення інфікування ВІЛ позитивно пов’язаний з поінформованістю про користування застережними засобами (r=0,304), а негативно – з домінантністю (r=-0,281) та самоконтролем (r=-0,334).

Для 13–14-річних хлопчиків з безумовно тривожним ставленням характерними виступають такі якості: підозрілість, некомунікабельність, консерватизм, нонконформізм, стриманість та низька емотивність. Занепокоєність небезпекою значною мірою визначається наявністю в них чіткого уявлення про невиліковність цього захворювання (r=0,394), а наміри пройти тестування підвищуються з мірою зниження впевненості в підконтрольності ситуації уникнення загрози ураження ВІЛ (r=-0,481). Їх оцінки власних можливостей у підконтрольності ситуації значимо пов’язані з емоційною стійкістю (r=0,427) та жорсткістю (r=-0,426).

Для хлопчиків молодшого підліткового віку з відносно занепокоєним ставленням важливими предикторами контролю ситуації уникнення загрози враження ВІЛ виступають такі якості як підозрілість та експресивність.

Провідними якостями хлопчиків-підлітків цього ж віку з достатньо байдужим ставленням виступають впевненість у собі, конформність, недисциплінованість, гіпертимність, консерватизм, демонстративність та емотивність. Їх переконаність у низькій ймовірності особистої загрози пов’язана з уявленням про можливість визначити ВІЛ-статус партнера за його зовнішнім виглядом (r=-0,499). Їх впевненість у підконтрольності ситуації уникнення інфікування ВІЛ пов’язана з інформованістю про користування презервативом як засобом статевого захисту (r=0,588).

Що ж стосується результатів, отриманих на вибірці хлопчиків старшого підліткового віку з різними ставленнями до загрози ураження ВІЛ, то між ними виявлено специфічні достовірні розбіжності. Безумовно тривожні хлопчики 15–16 років відрізнялися від відносно занепокоєних багатшим досвідом вживання наркотиків (t=2,65; p<0,01), а від достатньо байдужих – нижчою дистимністю (t=2,02; p<0,05). Достатньо байдужі респонденти старшого підліткового віку, порівняно з відносно занепокоєними, достовірно більше знали про користування презервативом як засобом статевого захисту (t=2,33; p<0,05) та характеризувалися нижчою сміливістю в соціальному плані (t=2,06; p<0,05).

Аналіз кореляційних взаємозв’язків діагностованих показників у старших підлітків чоловічої статі показав, що вищі оцінки ймовірності у старших хлопчиків пов’язані з досвідом вживання наркотиків (r=0,393), а вища занепокоєність – зі схильністю до ризику (r=0,289). Контроль за ситуацією уникнення ВІЛ негативно пов’язаний з досвідом статевого життя (r=-0,354), екзальтованістю (r=-0,390) та тривожністю (r=-0,418).

Для 15–16-річних хлопчиків з безумовно тривожним ставленням характерними виступають такі якості: чутливість, нонконформізм, напруженість (фрустрованість) та сміливість у соціальному плані. Оцінки ймовірності особистої загрози у них позитивно корелюють з досвідом вживання наркотиків (r=0,408), а занепокоєність її настанням – з уявленням про неможливість визначити ВІЛ-статус людини за її зовнішнім виглядом (r=0,457). Їх оцінки власних можливостей у підконтрольності ситуації позитивно та значимо пов’язані зі знаннями про шляхи передачі вірусу (r=0,645), дипломатичністю (r=0,416) та емоційною саморегуляцією (r=0,396).

Відносно занепокоєні старші підлітки чоловічої статі характеризуються практичністю, а їх впевненість у підконтрольності ситуації уникнення небезпеки ураження ВІЛ зростає відносно зниження у них показника поведінкового ризику у міжстатевих стосунках (r=-0,672), прояву тривожних рис характеру (r=-0,657) та зростання їх впевненості у невиліковності цього захворювання (r=0,625).

Що ж стосується хлопчиків 15–16 років з достатньо байдужим ставленням, то їх можна охарактеризувати як збудливих та емотивних. Для них властиве переконання про виліковність ВІЛ-інфекції, а відсутність намірів проходження тестування на наявність антитіл до ВІЛ походить від упевненості в можливості контролювати ситуацію уникнення такої загрози (r=-0,774).

Неоднозначними виявилися достовірні розбіжності та кореляційні плеяди між показниками, діагностованими у дівчаток молодшого та старшого підліткового віку з різними ставленнями до небезпеки ураження ВІЛ. Загалом, між респондентками молодшого та старшого підліткового віку констатуються достовірні розбіжності в показниках особистої занепокоєності (t=1,94; p<0,05), тривожності ровесниць (t=2,24; p<0,05) та ймовірності загрози інфікування ВІЛ для інших (t=2,51; p<0,01).

Між дівчатками молодшого підліткового віку з безумовно тривожними та достатньо байдужими ставленням виявлено розбіжності за показниками інтелекту (t=2,3; p<0,05), домінантності (t=2,19; p<0,05) та поінформованості про шляхи передачі вірусу СНІДу (t=2,27; p<0,05). Відносно занепокоєні дівчатка 13–14 років достовірно відрізнялися від безумовно тривожних вищою циклотимністю (t=2,25; p<0,05), а від достатньо байдужих – вищою педантичністю в характері (t=2,33; p<0,05).

Кореляційний аналіз показав, що контроль за ситуацією уникнення ВІЛ у дівчаток молодшого підліткового віку негативно пов’язаний з поведінковим ризиком у статевих стосунках (r=-0,326) та намірами пройти обстеження на наявність вірусу (r=-0,355).

Для 13–14-річних дівчаток з безумовно тривожним ставленням характерними виступають ригідність мислення, соціальна несміливість та експресивність. Занепокоєність загрозою ВІЛ пов’язана із низькою поінформованістю про походження захворювання (r=-0,575), а підконтрольність ситуації уникнення ВІЛ – з досвідом вступу у сексуальні стосунки (r=-0,494) та поведінковим ризиком у них (r=-0,494).

У дівчаток цього ж віку з відносно занепокоєним ставленням до загрози ураження ВІЛ виявлено в цьому аспекті позитивний зв’язок когнітивного компонента ставлення з експресивністю (r=0,570), домінантністю (r=0,565) та негативний з недисциплінованістю, нестриманістю у поведінці (r=-0,621). Їх занепокоєність загрозою ВІЛ тісно пов’язана з переконанням про неможливість встановити факт інфікованості людини ВІЛ за її зовнішнім виглядом (r=0,706).

У 13–14-річних дівчаток, віднесених до достатньо байдужих, виявлені зв’язки когнітивного компоненту ставлення з гіпертимністю (r=0,815), циклотимією (r=0,770) та емоційністю у поведінці (r=-0,736). Занепокоєність загрозою ВІЛ у них позитивно пов’язана з нонконформізмом (r=0,784), а негативно – з педантичністю (r=-0,734), емотивністю (r=-0,707), самоконтролем (r=-0,738), емоційною саморегуляцією (r=-0,680) та емпатією (r=-0,688). Їх оцінки ймовірності загрози виявилися пов’язаними на значимому рівні з поінформованістю про етимологію та патогенез захворювання на ВІЛ-інфекцію.

Специфічні результати отримано у групі дівчаток старшого підліткового віку. Між респондентками з різним ставленням до загрози ураження ВІЛ також було виявлено достовірні розбіжності за діагностованими показниками. Зокрема встановлено, що безумовно тривожні дівчатка відрізняються від відносно занепокоєних ровесниць проявом застрягаючих рис характеру (t=2,27; p<0,05) та характером ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом (t=2,77; p<0,01); від достатньо байдужих – досвідом вступу у статеві стосунки (t=2,02; p<0,05) та нормативністю у поведінці (t=2,81; p<0,01). Відносно занепокоєні та достатньо байдужі 15–16-річні дівчатка достовірно різнилися вираженістю коефіцієнту поведінкового ризику у статевих стосунках (t=1,97; p<0,05), комунікабельністю (t=2,29; p<0,05), нормативністю у поведінці (t=2,69; p<0,01) та демонстративністю (t=2,47; p<0,05).

Неоднозначними виявилися значимі кореляти емоційного та когнітивного компонентів ставлення до небезпеки ураження ВІЛ у дівчаток старшого підліткового віку. Так, вищі оцінки ймовірності загрози пов’язані у досліджуваних з уявленням про те, що СНІД можна вилікувати (r=-0,283), а їх занепокоєність з цього приводу була тим вищою, чим підконтрольнішою для себе вони вважали ситуацію уникнення небезпеки (r=0,209). Занепокоєність підвищувалася зі зростанням проявів демонстративних (r=0,380), екзальтованих (r=0,349) та циклотимних (r=0,259) рис характеру та зниженням вираженості дистимності (r=-0,276). Підконтрольність ситуації уникнення ВІЛ у старших респонденток пов’язана із поведінковим ризиком у міжстатевих стосунках (r=-0,204) та демонстративністю (r=0,377).

Подальший аналіз значимих взаємозв’язків діагностованих показників засвідчив, що високі оцінки ймовірності загрози інфікування ВІЛ у респонденток старшого підліткового віку з безумовно тривожним ставленням до небезпеки ВІЛ можуть детермінуватися як особистісними (домінантність) та характерологічними особливостями (акцентуація збудливих, екзальтованих та циклотимних рис), так і когнітивними репрезентаціями про це захворювання: оцінка ймовірності інфікування ВІЛ зростає зі зниженням рівня знань таких респонденток про походження та перебіг захворювання (r=-0,557) та з їх переконаністю про його виліковність (r=-0,485).

Безумовно тривожні дівчатка старшого підліткового віку тим вище оцінюють власну занепокоєність загрозою ВІЛ, чим вищою є їх оцінка власного контролю над ситуацією уникнення такої небезпеки (r=0,490) і чим нижчим є їх поведінковий ризик щодо ураження ВІЛ статевим шляхом (r=-0,389). Висока занепокоєність цих респонденток виявилась пов’язаною з емпатійністю (r=0,447) та акцентуацією педантичних (r=0,472), екзальтованих (r=0,469), тривожних (r=0,485) та циклотимних (r=0,497) рис характеру. В той же час, чим менше вони знали про користування презервативом як засобом захисту від ВІЛ у статевих стосунках, тим більше вважали ситуацію уникнення враження ВІЛ контрольованою для себе (r=-0,548). Це може бути свідченням того, що у свідомості дівчаток 15–16 років з безумовно тривожним ставленням можливість особистого захисту від ВІЛ не опосередковується необхідністю набувати знання щодо правильності використання презервативу.

Що ж стосується респонденток старшого підліткового віку з відносно занепокоєним ставленням до небезпеки ураження ВІЛ, то у них, як засвідчили результати кореляційного аналізу, зафіксовано негативні зв’язки показника ймовірності загрози інфікування ВІЛ з тривожністю (r=-0,451) та нонконформізмом (r=-0,366). Емоційна стривоженість з приводу даної загрози у них негативно пов’язана з поведінковим ризиком у статевих стосунках (r=-0,345). Їх занепокоєність загрозою є тим вищою, чим більше вони поділяють думку про можливість визначити ВІЛ-статус людини за зовнішніми ознаками (r=-0,403). Стурбованість загрозою швидше походить від переоцінки стурбованості з цього приводу своїх ровесників. В той же час, їх позиція особистої невразливості та високий контроль за ситуацією уникнення ВІЛ може обумовлюватися обмеженим досвідом особистого вступу у статеві стосунки (r=-0,401) і низьким ступенем поведінкового ризику ураження ВІЛ статевим шляхом (r=-0,345).

У групі 15–16-річних респонденток з достатньо байдужим ставленням до небезпеки ураження ВІЛ ймовірність загрози на особистісному рівні виявилась негативно пов’язаною з емоційною стійкістю (r=-0,546). Значимо негативним у цій підгрупі був зв’язок занепокоєності небезпекою з дипломатичністю (r=-0,467). У достатньо байдужих респонденток цього віку занепокоєність небезпекою інфікування ВІЛ зростає з підвищенням рівня знань про походження, розвиток та наслідки захворювання (r=0,638). Водночас, захищеність від можливості потрапити у небезпечні щодо враження ВІЛ ситуації забезпечується установками на уникнення будь-якого спілкування з вірусоносіями, що свідчить про негативне ставлення респонденток до людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

Проведене дослідження дозволило виявити статевоспецифічні особливості мотивів вступу та утримання підлітків від сексуальних стосунків. Найчастішим мотивом коїтальних стосунків як хлопці, так і дівчатка вважали “прагнення задовольнити пізнавальний інтерес”. Для хлопчиків значимими виявилися мотиви: “зняття сексуальної напруги”, “отримання насолоди, прагнення розваг”, “бажання бути як усі”, “стати дорослішим”. Більш вагомими для дівчаток є мотиви “бути як усі”, “стати дорослішими”, “почуття кохання, симпатія та довіра”, “бажання отримати насолоду”, “прагнення утримати партнера”. Серед мотивів початку статевого життя до шлюбу (як у дівчат, так і у хлопців) відсутні матримоніальні міркування (наміри створити сім’ю, виконувати батьківські функції тощо). Статеве утримання у представників обох статей визначається, переважно, різними побоюваннями.

Оскільки мотиви є смислоутворюючими елементами гетеросексуальних стосунків і вони можуть посідати різні позиції в ієрархії причин, що їх обумовлюють, ми припускали, що кожна окремо обумовлена ними ситуація характеризується специфічним сприйняттям загрози негативних наслідків таких стосунків. У цьому аспекті зафіксовано ситуативно-мотиваційну специфіку сприйняття підлітками різного віку та статі небезпеки ураження ВІЛ статевим шляхом. Так, респонденти чоловічої статі найвище оцінили сприйняття хлопцем небезпеки ураження ВІЛ при вступі у сексуальні стосунки, які зумовлені статевим потягом (13–16 років); дівчиною – статевим потягом та отриманням нових вражень, задоволенням інтересу (13–16 років) та бажанням розважитись (15–16 років). Найнижчими у хлопчиків-підлітків виявилися оцінки сприйняття загрози як представниками своєї, так і протилежної статі, при обумовленості сексуального контакту бажанням мати дитину (молодші підлітки) та матримоніальним намірами – створення сім’ї (старші підлітки). Особливістю сприйняття загрози ВІЛ дівчатками є те, що найвища занепокоєність ймовірністю інфікування ВІЛ супроводжує, на їх думку, вступ дівчини у сексуальні стосунки задля розваги (13–14 років) та набуття сексуального досвіду, задоволення цікавості (15–16 років); представниками протилежної статі – задля отримання матеріальної винагороди, під впливом алкоголю (13–14 років) й під дією почуття кохання (15–16 років). Найнижче оцінили дівчатка занепокоєність обох статей такою загрозою при матримоніальній обумовленості сексуальних стосунків (13–16 років) та їх вимушеності для дівчини (матеріальні міркування, примусовість вступу) (15–16 років).

Результати отриманих психодіагностичних даних, аналізу моделей становлення безпечної поведінки підлітків, виявлених особливостей когнітивних репрезентацій підлітків про ВІЛ/СНІД дозволили надати психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення превентивних умов статевого виховання та корекції особистісних ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ.

Превенція у статевому вихованні може знаходити свій прояв у різних аспектах: просвітницькому, мотиваційному, корекційно-формуючому тощо. Формування певного ставлення до небезпеки ураження ВІЛ визначається віковими та статевими відмінностями, що вимагає диференційованого та індивідуального підходу у психопрофілактичній та корекційній роботі.

В основу профілактичних та психокорекційних програм можуть бути покладені різні превентивні моделі: медична (когнітивна); освітні, базовими для яких є процеси прийняття рішення (модель здорових переконань (H.Becker), модель зміни поведінки в руслі теорії мотивованих дій (M.Fishbein, I.Ajzen), модель інформаційно–мотиваційно–поведінкових навичок (I.D.Fisher)); радикально-політична; модель дій на благо здоров’я (K.Tones). Базою цих моделей, в більшості випадків, виступають дві основні психологічні теорії: теорія впливу на поведінку на індивідуальному рівні (К.Прочаска, J.R.Bettman, I.M.Rosenstock та ін.) та теорія соціального научіння (А.Бандури). Вибір того чи іншого підходу та певної моделі не лише визначається метою, засобами та термінами реалізації превентивних завдань, але й визначає специфіку та місце корекційних заходів щодо ставлень підлітків до загрози ураження ВІЛ.

Окремої уваги потребує організація та проведення інформування підлітків про різні аспекти проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом. Дівчатка потребують більше знань про засоби індивідуального статевого захисту, тоді як хлопчики – про етимологію та патогенез захворювання. Достатньо байдужі дівчатка молодшого підліткового віку виявились краще поінформованими про шляхи передачі вірусу, ніж їх безумовно тривожні ровесниці. Відносно занепокоєні хлопчики старшого підліткового віку менше знають про засоби запобігання захворюванню, ніж достатньо байдужі хлопчики цього ж віку.

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, сутність якої полягає у розкритті психологічних механізмів та детермінант ставлень підлітків до небезпеки ураження ВІЛ, що дозволило розширити та поглибити уявлення про превентивні аспекти статевого виховання особистості, яка розвивається.

1.

2.

3.

4.

5.

6.