НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Бем Наталія Вікторівна

УДК 323.325(477)”1920/1933”

ПОЛІТИЧНІ НАСТРОЇ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В УМОВАХ СУЦІЛЬНОЇ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА (КІНЕЦЬ 1920-Х – 1933 РР.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України 20-х - 30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук

Гриневич Людмила Володимирівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу історії України

20-х - 30-х рр. ХХ ст.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Пиріг Руслан Якович,

Інститут історії України НАН України,

головний науковий співробітник відділу історії

Української революції (1917-1921 рр.);

кандидат історичних наук

Дровозюк Степан Іванович,

Вінницький торговельно-економічний інститут,

декан факультету підприємництва.

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України.

Захист відбудеться “_24___” __вересня________ 2004 р. о _15.00___ годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “_20___”серпня_____________2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сталінська суцільна колективізація сільського господарства та голодомор, до якого вона призвела, – один із трагічніших періодів в історії українського народу. Голодомор завдав фатального удару по українському селянству, підірвавши основи національної культури, побуту, моралі народу, що складалися віками. Було підрубано соціально-економічне та генетичне коріння не тільки відтворення, але й самого існування верстви селянства як такої. Водночас політика більшовицького керівництва, ігнорування ним потреб та інтересів селянства призвели до переходу основної маси українських хліборобів в активну опозицію до сталінського режиму, породивши глибоку кризу радянської влади в Україні. Вивчення специфіки політичних настроїв українського селянства, досвіду протистояння влади і суспільства у період суцільної колективізації сільського господарства і голодомору є важливими для розуміння того, що будь-яка невмотивована реальністю політика, силовий тиск на суспільство породжують соціальну напругу, призводять до розрухи, зубожіння мас. Це, у свою чергу, має сприяти формуванню громадянського суспільства в Україні, усвідомленню того, що саме людина є найважливішою цінністю, притягальним центром усього суспільного і державного життя.

Важливість поглибленого вивчення цієї теми обумовлена потребою активного розвитку в сучасній Україні історико-антропологічних досліджень, в яких, за визначенням французького дослідника А.Бюрг’єра, аналізується “...“людський резонанс” історичної еволюції, моделі поведінки, які вона виплоджує або змінює” Бюргьер А. Историческая антропология // История ментальностей, историческая антропология. Зарубежные исследования в обзорах и рефератах. – М., 1996. – С.32. . Прагнучи додати свій внесок у розробку наукової проблеми “людини в історії”, авторка дисертації поставила у центр своєї уваги українського селянина доби сталінської “революції згори” зі спрямуванням його думок, інтересів, почуттів, стереотипів поведінки, намагаючись відтворити їх специфіку, показати різноманітність виявів політичних настроїв.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до наукових планів відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Зокрема воно є складовою науково-дослідної теми “Модернізаційні процеси в українському радянському суспільстві 1917 – 1939 рр.”, затвердженої Президією НАН України (№ 0102000960 державної реєстрації).

Об’єктом дослідження є українське селянство.

Предмет вивчення – політичні настрої українського селянства в умовах суцільної колективізації сільського господарства, що являють собою специфічну форму функціонування масової політичної свідомості на буденному рівні, а також первинний, емоційно-оціночний і безпосередньо-дієвий компоненти такої свідомості Див.: Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь. – М., Екатеринбург, 2002. – С.271.. Означені настрої – це стан, в якому можуть домінувати оптимістичні сподівання та песимістичні передчуття стосовно тієї чи іншої події чи суб’єкта політики; готовність до рішучих дій, нерішучість, свідоме ухиляння від участі в політичній акції, пасивне чекання; ціннісно-змістовне ставлення до політичних реалій, критична оцінка їх з наміром змін у кращий бік Политология. Энциклопедический словарь. – М., 1993. – С.193..

Географічні межі дослідження: УСРР у кордонах адміністративно-територіального поділу 1928 –1933 рр. Авторкою враховувалося те, що упродовж досліджуваного періоду адміністративно-територіальний поділ України змінювався. Тому в кожному розділі дисертації географічні назви подаються у відповідності до вищезазначених змін.

Хронологічні рамки: 1928 – 1933 рр. Нижня межа пов’язана з початком застосування надзвичайних заходів в аграрному секторі та колосальним сплеском негативних політичних настроїв в українському селі. Верхня межа – 1933-й – рік голодомору, який призвів до фізичного винищення мільйонів українських хліборобів, до руйнування соціальних основ нації, її духовності та самобутності.

Мета і завдання дослідження. Ураховуючи актуальність теми і спираючись на досягнення попередніх дослідників, дисертантка поставила за мету проаналізувати та узагальнити політичні настрої українського селянства в умовах суцільної колективізації сільського господарства.

Визначена мета роботи зумовила постановку та розв’язання таких завдань:–

проаналізувати стан наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історичній літературі, визначити перспективні напрями вивчення обраної для висвітлення теми;–

опрацювати опубліковані та ввести до наукового обігу невідомі документальні матеріали, з’ясувати їхню джерелознавчу цінність;–

показати специфіку та динаміку політичних настроїв різних прошарків українського селянства (“куркулів”, середняків, “незаможників”) на окремих етапах сталінської “революції згори”;–

виявити зв’язок між розгортанням радикальних заходів в аграрній сфері та зростанням негативної політичної активності українського селянства;–

розкрити особливості сприйняття жіноцтвом політичних та економічних кампаній сталінського керівництва на селі;–

проаналізувати морально-психологічні наслідки голодомору.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняній історіографії було здійснено аналіз та подано комплексну характеристику політичних настроїв різних прошарків українського селянства в 1928–1933 рр. Авторкою запропоновано власне бачення актуальності дослідження специфіки політичних настроїв селянства; введено до наукового обігу значну частину архівних документів стосовних теми; встановлено негативний вплив сталінської “революції згори” на політичну атмосферу в українському селі; з’ясовано масштаби сплеску негативної політичної активності значної частини хліборобської людності; розкрито ставлення різних прошарків українського селянства до примусової колективізації сільського господарства; переосмислено співвідношення між прихильниками і противниками сталінського аграрного курсу; запропоновано додаткову аргументацію на користь тези про те, що застосований проти українського народу терор голодом став “відповіддю” тоталітарного режиму на упертий опір селян цьому курсу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що одержані результати збагачують суспільні знання з історії колективізації сільського господарства. Матеріали та висновки роботи можуть бути використані у ході подальшого дослідження ментальності українського народу, при підготовці загальних курсів з історії України, спеціальних курсів з історії селянства, у практичній викладацькій діяльності.

Апробація положень і результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу історії України 20 – 30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України (протокол № 2 від 29 січня 2004 р.). Концептуальні положення та висновки роботи доповідалися на засіданнях історичних секцій П’ятої міжнародної науково-технічної конференції “АВІА-2003”, 24 квітня 2003 р., V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Проблеми та перспективи”, 24-26 березня 2004 р., науково-практичної конференції викладачів і студентів Національного авіаційного університету “Історія звинувачує...” (до 70-річчя трагічної сторінки історії українського народу – голодомору 1932 – 1933 рр.), 21 листопада 2003 р.

Публікації. Основний зміст дисертації викладений авторкою у 5 статтях, з яких 4 опубліковано у виданнях, затверджених переліками ВАК України у якості фахових з історичних дисциплін (загальний обсяг – 4,5 друк. арк.).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких поділений на 2 підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг праці – 247 сторінок, з них основний текст викладений на 201 сторінці, список використаних джерел і літератури налічує 352 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовані положення, що становлять наукову новизну, розкрито практичне значення, структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подано характеристику джерельної та методологічної бази дисертації. Історичною наукою нині накопичено значну кількість праць українських і зарубіжних вчених з історії колективізації сільського господарства в УСРР. Новітній бібліографічний покажчик літератури з проблеми голоду 1932–1933 рр. налічує 6338 публікацій Голодомор в Україні. 1932 – 1933 рр. Бібліографічний покажчик. – Одеса – Львів, 2001. – 656 с., частину яких становлять фундаментальні твори, присвячені аналізу політичних та соціально-економічних процесів в українському суспільстві. Особливу увагу приділено вивченню наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів, виконаних у форматі історичної антропології, і, в першу чергу, стосовних політичних настроїв українських селян у досліджуваний період. Разом із тим було проаналізовано праці філософів, політологів, істориків, присвячені розгляду еволюції світогляду й особливостям ментальності українського селянства на різних етапах його історії. Серед останніх насамперед звернемо увагу на праці Р. Додонова, М. Кисельова, Ю. Присяжнюка Додонов Р.А. Этническая ментальность: опыт социально-философского исследования. – Запорожье, 1998. – 191с.; Кисельов М. Феномен землеробства в українському світі // Генеза – 1995. – №1. – С.60-61; Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ – ХХ ст.: еволюція, ментальність, традиціоналізм. – Черкаси, 2002. – 119 с.. Зокрема, Ю. Присяжнюк висловив і обґрунтував думку про те, що ментальність українського селянства, будучи продуктом історичної еволюції, непомітно, але суттєво впливала на його самобутність та історичну долю.

Зважаючи на те, що в СРСР існувала жорстка інформаційна блокада теми голоду, перші публікації з цієї теми загалом та політичних настроїв селянства зокрема належали українській еміграції. Маємо на увазі роботи М. Вербицького, Д. Солов’я, Ф. Пігідо Вербицький М. Найбільший злочин Кремля. Запланований штучний голод в Україні 1932 – 1933 років. – Лондон, 1952. – 112 с.; Соловей Д. Стежками на Голготу: Винищення в Україні мільйонів людей терором та штучним голодом в 1929 – 1933 роках. Ч.1 – Нью-Йорк; Детройт; Скрентон, 1952. – 88 с.; Пігідо Ф. Україна під большевицькою окупацією (Матеріали до історії боротьби українського народу в 1920 – 30 роках). – Мюнхен, 1956. – 140 с. та ін. Ці праці до певної міри носили пропагандистський характер і відзначалися недостатньою джерельною базою й в основному мали на меті донести до світової громадськості інформацію про замовчуваний в СРСР голод. Більшою джерельною насиченістю відзначаються роботи М. Галія, В. Гришка, В. Давиденка, С. Максудова, В. Мороза Галій М. Організований голод в Україні 1932 – 1933. Чикаго, Нью-Йорк, 1968 – 39 с.; Гришко В.І. Москва сльозам не вірить. Трагедія України 1933 року з перспективи 30-річчя (1933 – 1963). – Нью-Йорк, 1963 – 40 с.; Давиденко В. Сорокаріччя великого голоду 1932 – 1933 рр. // Альманах Українського Народного Союзу на 1973 рік. – Джерсі-Сіті; Нью-Йорк, 1973 – С.95-112; Голод на Україні, 1932 – 1933: Вибрані твори /Н. Каратницька (упоряд.) – [Мюнхен ], 1985. – С.9-16, 17-28, 29-41., що побачили світ у 60-80-ті рр. Зокрема демограф С. Максудов відзначив перелом, який відбувся у свідомості українського селянства під впливом голодомору: “Земля і сільське населення, як змогли, віддячили переможцям. Земля перестала давати врожай, а селянин перестав з любов’ю ставитися до хліборобської праці. Це була страшна і справедлива помста” Там само. – С.28.. У монографії Г. Костюка Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: генеза і наслідки. Дослідження і спостереження сучасника. – К., 1995. – 508 с. обґрунтовується твердження, що на початку 30-х років вирувала справжня війна більшовицької влади з українським народом, характеризувалися пасивні й активні заходи протидії селян.

Світова радянологія тривалий час зосереджувалася здебільшого на вивченні загальносоюзної проблематики, не заглиблюючись у специфіку процесів, що відбувалися в окремих регіонах СРСР. Характерною у цьому плані є монографія М. Левіна Levin M. Russian Peasants and Soviet Power: A Study of Collectivization. – London, 1968. – 535 p.. Чи не єдиним західним дослідженням у 50– 60-ті рр. про Україну стала книга К. Маннінга Manning Clarence A. Ukraine under the Soviets. – N.Y.: Bookman associates , 1953. – 223 p.. З плином часу радянологи стали більше цікавитися й розробляти питання української історії. Серед таких праць назвемо насамперед книгу Р. Конквеста Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993. – 384 с., в якій, поряд з докладним висвітленням трагедії українського народу, обґрунтовується теза про нездоланне жадання українських селян вийти з колгоспів. Цікавими з огляду на означену проблему стали також праці Д. Мейса Мейс Дж. Політичні причини голодомору в Україні (1932 – 1933рр.) // Укр. істор. журн. – 1995. – №1. – С.34-47; Його ж. Діяльність Комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні // Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – С. 800-816.. На думку дослідника, сталінський режим вдався до тимчасового відступу від примусової колективізації з тим, щоб ідентифікувати найбільш настроєних проти колективізації селян. З часом були репресовані саме ті селяни, які повірили сталінській провокації. Цінні результати у дослідженні селянського опору насильницькій колективізації одержали Л. Віола, А. Граціозі Viola. Peasant Rebels under Stalin: Collectivization and Culture of Peasant Resistance. Oxford University Press. - N.Y., Oxford, 1996. – 312 р.; Graziosi, Andrea. The Great Soviet Peasant War: Bolsheviks and peasants, 1917 – 1933. – Cambr., Mass., 1996. – 77 p..

Радянські історики, скуті жорсткою ідеологічною схемою, основну увагу зосереджували на аналізі аграрної політики держави, позитивних рисах соціальних перетворень, критиці окремих “негативних явищ”. Щодо оцінок суспільно-політичних настроїв, то тут проводилася хибна теза про всенародну підтримку політики партії на селі та опір заходам радянської влади лише з боку незначної частини селянства – так званих “куркулів”. Дані щодо “куркульського терору” наводилися істориками лише з метою обґрунтування тези про значний розмах класової боротьби на селі. Якісні зрушення у дослідженні проблем суцільної колективізації не відбулися й за умов певної лібералізації політичного життя країни у період так званої хрущовської “відлиги”, хоча у цей період дослідники стали більше уваги приділяти висвітленню “перегинів” на місцях під час здійснення суцільної колективізації Бондаренко В.В. Развитие общественного хозяйства колхозов Украины в годы довоенных пятилеток. – К., 1957. – 443 с.; Шульга З.П. Підготовка суцільної колективізації сільського господарства на Україні. – К., 1960. – 152 с..

Принципові зміни у висвітленні та оцінках колективізації сільського господарства намітилися лише з середини 80-х рр., коли під тиском світової громадськості правляча Комуністична партія зняла табу з теми голодомору. Рубіжною у цьому відношенні стала книга С. Кульчицького Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. – К., 1991. – 431с.. Розглядаючи взаємини держави і селянства, дослідник підкреслив, що голод був не тільки засобом утвердження колгоспного ладу, але й покарання селян, які не бажали працювати у колгоспах. Переосмислення історичних процесів, що відбувалися в українському суспільстві наприкінці 20-х – на початку 30-х рр., знайшло втілення у монографіях і статтях І. Винниченка, О. Ганжі, В. Даниленка, С. Діброви, М. Івницького, Г. Касьянова, А. Куліша, В. Марочка Винниченко І.І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. – К.,1994 – 126 с.; Ганжа О.І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР. – К.,1996. – 42 с. ; Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. – К., 1991 – 344 с.; Діброва С.С. Сталінська колективізація: погляд крізь час // Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.12-34; Ивницкий Н.А. Коллективизация и раскулачивание (начало 30-х годов). – М., 1994. – 272 с.; Куліш А.Ф. Геноцид. Голодомор 1932 – 1933. Причини, жертви, злочинці. – К.; Х., 2001. – 88 с.; Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні, 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947: злочини проти народу. – К.; Нью-Йорк, 2000. – 274 с. .

Серед праць, автори яких звернули увагу на особливості суспільно-політичних настроїв селянства у досліджуваний період, була розвідка С. Кульчицького і Є. Шаталіної Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Процес розкуркулення 1929 – 1932 рр. очима селян // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1992. – Вип.2. – С.41-45., присвячена аналізові письмових скарг хліборобів до партійно-державних установ. Активні форми опору українського селянства примусовій колективізації у 1929-1930 розглянуті у публікації В.Васильєва Васильев В. Крестьянские восстания на Украине. 1929 – 1930 годы // Свободная мысль. – 1992. – №9. – С.70-78.. М. Якименко Якименко М.А. Українське село: сім десятиліть перебудови. – Полтава, 1993. – 118 с. звернув увагу на те, що селяни наполегливо домагалися виходу з колгоспів й у 1932 р. У монографії М. Безотосного Безотосний М.Т. Україна в добу сталінщини: історія опору. – К., 2002. – 128 с. наголошується, що утвердження сталінської системи було схожим не на шлях переможців, а на важкі, виснажливі битви зі слабким противником, який водночас чинив відчайдушний опір.

Аналізу різних спектрів політичних настроїв військовослужбовців частин і з’єднань УВО в 1928–1933 рр. присвячені статті Л. Гриневич. Особливий інтерес з огляду на досліджувану проблему викликає публікація авторки “Сталінська “революція згори” та голод 1933 р. як фактори політизації української спільноти” Гриневич Л.В. Сталінська “революція згори” та голод 1933 р. як фактори політизації української спільноти // Український історичний журнал. – 2003. – № 5. – С.50-64., в якій, поряд з іншими аспектами, обґрунтовано тезу про те, що терор голодом виявився одним із найефективніших засобів придушення національних рухів в Україні. Г. Капустян Капустян Г. Передвісники голоду початку 30-х років ХХ ст. в Україні // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць – К., 2003.– Вип.7. – С.234-243; Капустян Г. Голод і селянська ментальність // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політичний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. – К., Нью-Йорк, 2000. – С.179-190. розглянула особливості поведінки сільських виробників під час хлібозаготівель 1929 р., а також показала, яке місце в селянській ментальності відводиться голоду та який відбиток він залишив в усній народній творчості. Чимало важливих проблем, які ще недостатньо розроблені історико-психологічною наукою сформулював С. Дровозюк Дровозюк С. Висвітлення духовних аспектів геноциду 1932 – 1933 рр в українській історіографії // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., 2003. – Вип.7. – С.250-257. . Науковець вважає, що голодомор справив руйнівний вплив на всі сторони духовного життя, але особливо згубні і довготривалі наслідки він має у сфері суспільній свідомості. Жахливого удару зазнала й народна етика та мораль.

У 2003 р. науковці Інституту історії України НАН України підготували солідне видання “Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини та наслідки” Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – 887 с., в якому системно розкриваються його витоки, аналізується механізм здійснення терору голодом, простежуються руйнівні наслідки цього страшного лиха для українського народу. У ряді параграфів автори праці торкаються теми політичних настроїв селянства. Так, В.Марочко Там само. – С.451. розкрив механізм творення голоду в українських селах, зокрема сприйняття цієї трагедії представниками різних гілок влади. О. Мовчан Там само. – С.538-562. приділила увагу проблемі виживання сільського населення, охарактеризувала такі пасивні форми опору хлібозаготівлям як приховування хліба у нелегальних сховищах, “зговір” з обліковцями та мірошниками про неповний обмолот із залишенням частини зерна у полові та соломі, користування послугами таємних млинів, застосування ручних жорен тощо. Т. Євсєєва Там само. – С.656-675. дійшла висновку: тоталітарна влада так поспішала зруйнувати Церкву, формуючи бездуховний тип особи, щоб знищити гідність людини і хлібороба в душі українського селянина.

З регіональних досліджень помітною є книга І. Шульги Шульга І. Людомор на Поділлі (до 60-річчя голодомору).– Вінниця, 1993. – 235 с., в якій автор показав реакцію селян на спроби режиму “мирним” шляхом втягнути їх до колгоспів. Антиколгоспним виступам присвячені наукові розвідки І. Рибака, Д. Назаренка, В. Коротенка Рибак І.В. Типологія антиколгоспних виступів на Поділлі у період “колективізаторської лихоманки” (грудень 1929 – березень 1930 рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. – К, 1999. – Вип.7. – С.298-302; Назаренко Д. “Волинки” 1930 р. // Велика Волинь: Минуле й сучасність: Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції. – Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка, 1994. – С.161-164; Коротенко В. Протоколи позапартійних бідняцько-середняцьких конференцій Полтавської округи як джерело до вивчення колективізації на Полтавщині // Третя Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства. Матеріали. – Полтава, 1994. – С.101–105.. Ряд цікавих тез щодо настроїв українського селянства обґрунтовується у кандидатських дисертаціях В. Саричева Саричев В.І. Селянство і радянська влада у 1925 – 1929 роках: проблема взаємовідносин (за матеріалами Півдня України). Дис... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2000. , П. СлотюкаСлотюк П.В Державна хлібозаготівельна політика на Україні в 1926 – 1929 роках (історично-економічний аспект). Дис... канд. іст. наук. – К., 1992., Є. Яценко Яценко Є.Ю. Голодомор 1932 – 1933 років на Харківщині. Дис... канд. іст. наук. – Х., 1998. .

Незважаючи на суттєві здобутки в розробці теми політичних настроїв селян в умовах колективізації сільського господарства, історіографічний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в ній окреслені лише основні складові цієї багатопланової проблеми, а всі названі дослідження порушують ті чи інші аспекти реакції українського села на заходи сталінського режиму в аграрному секторі. Тому авторка вирішила обрати темою дослідження “Політичні настрої українського селянства в умовах суцільної колективізації сільського господарства ( кінець 1920_х – 1933 рр.)”.

У роботі використано опубліковані та неопубліковані джерела. Важливим джерелом роботи стали підготовлені українськими науковцями тематичні збірники документів, що побачили світ вже на початку 1990-х рр. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів (Під ред Ф.М. Рудича та ін.) – К., 1990. – 605 с.; Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. – К.,1992. – 735 с. Оприлюднені в них матеріали демонструють оцінки, настрої, поведінку під час колективізації та розкуркулення різних соціальних груп українського суспільства і, насамперед, селянства. На особливу увагу заслуговує багатотомне видання “Трагедия советской деревни. Документы и материалы” Трагедия советской деревни. Документы и материалы. В 5-ти тт. Т.1,2,3 /Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виолы. – М., 1998 – 2001., яке стосується широкого аспекту явищ економічного та суспільно-політичного життя селянства. Вагоме місце в збірнику займають документи ОДПУ: звіти, зведення, довідки та повідомлення стосовно настроїв українського селянства.

До основного комплексу джерел, на підставі яких виконано дисертаційне дослідження, належать матеріали 36 архівних фондів з 7 центральних і обласних архівів України – Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), державних архівів Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Полтавської, Хмельницької областей. Різнопланові матеріали, що входять до вивчених фондів, надали можливість повноцінно розробити обрану дисертаційну тему.

У ЦДАГО України вивчалися матеріали ЦК Компартії України (ф.1), зокрема, резолюції спеціальних нарад ЦК ВКП(б), документи вищих керівних органів КП(б)У, довідки та зведення інформаційного відділу ЦК КП(б)У та відділу агітаційно-масових кампаній, постанови та доповідні записки партійних органів про стан сільського господарства та настрої на селі, повідомлення ДПУ про негативні прояви в Україні; спецповідомлення ЦК КП(б)У до ЦК ВКП(б) щодо політичних настроїв в УСРР та ін. Особливо ретельно досліджувалися матеріали, які раніше зберігалися під грифом “цілком таємно”. Мова йде про інформаційні зведення та огляди, тематичні довідки й аналітичні доповіді, що надавались органами ДПУ відповідальним особам у державному та партійному керівництві. Більшість з них уміщувала інформацію про політичні настрої та прояви незадоволення українського населення.

Окрему групу документів становлять селянські листи. Серед них дописи колгоспників і одноосібників, бідняків і середняків, “куркулів” і наймитів у державні та партійні установи, особисто Й. Сталіну, Г. Петровському, С. Косіору. Ця група джерел є цінною тим, що значна їх частина фіксує справжні почуття, думки, прагнення селян.

У ЦДАВО України авторка вивчала рішення ВУЦВК про стан хлібозаготівель, документи ЦК КП(б)У і РНК УСРР, які фактично відображали терор партійно-державного керівництва щодо українського селянства (ф.1); інформаційні матеріали, звіти обласних прокуратур про штрафування громадян за таємний забій худоби, невиконання хлібозаготівельних завдань, скарги громадян на “незаконне” вилучення майна, безпідставне занесення до списків куркулів (ф. ); повідомлення інформаційних груп Наркомзему УСРР про опір селян “землевпорядкуванню” та недбале ставлення колгоспників до усуспільненого майна, інформаційні зведення Наркомзему (ф. ); повідомлення інструкторів Укрколгоспцентру про хід колективізації, огляди, доповідні записки, інформаційні зведення про вихід селян з колгоспів, спроби приховування частини врожаю від обліку, відомості про роботу “буксирних бригад” (ф.559) тощо.

В обласних державних архівах досліджувалися інформаційні матеріали, доповідні записки, повідомлення уповноважених окружних, районних парткомів про стан колективізації сільського господарства та хлібозаготівель, настрої селян у зв’язку з перебігом політичних та господарських кампаній на селі. Важливим джерелом вивчення політичних настроїв стали протоколи слідчих справ про звинувачення селян у проведенні антирадянської та антиколгоспної агітації, “арештантські справи” хліборобів, засуджених за саботаж хлібозаготівель (ДАПО: ф. Р-1287, Р-2113, Р-2114). Значною інформаційною насиченістю відзначаються зведення та повідомлення Кам’янець-Подільського та 22-го Волочиського прикордонних загонів ДПУ (ДАХО: ф. П-12, П-50). У ДАЖО поряд з іншими документами аналізувалися протоколи засідань “сільнарад” при окружних партійних комітетах, протоколи нарад уповноважених з хлібозаготівель та посівних кампаній, їхні звіти, інформаційні повідомлення, доповідні записки (ф. П-85, П-86, П-88).

Методологічною основою дослідження є цивілізаційний підхід до вивчення історії, а також філософсько-антропологічна теорія вивчення суспільних процесів.

Під час роботи над дисертацією застосовувалися загальнонаукові і спеціальні методи – історизму, об’єктивності, відповідності, системний, порівняльний, проблемно-хронологічний. Системний підхід до об’єкту вивчення сприяв створенню єдиної теоретичної картини. За допомогою порівняльного методу, особливістю якого є зіставлення кількох фактів зі схожими рисами, досліджувалися форми проявів політичних настроїв різними прошарками селянства у різних регіонах УСРР. Проблемно-хронологічний метод застосовувався під час розробки внутрішньої будови дисертації та викладення її основного змісту.

У другому розділі “Реакція українських селян на надзвичайні заходи в аграрному секторі ( 1928 – 1929 рр.)” розглядається специфіка політичних настроїв селян під час проведення примусових хлібозаготівель і фінансових кампаній.

Початок застосування надзвичайних заходів в Україні під час заготівлі хліба співпадає з прибуттям до Харкова 28 грудня 1927 р. В. Молотова, місія якого була націлена на забезпечення докорінного перелому в хлібозаготівлях. Цей перелом досягався шляхом жорсткого адміністративного тиску на селян.

Хлібороби були збентежені таким різким поворотом у політиці держави. Вже у перші місяці 1928 р. до державних та партійних установ, редакцій газет суцільним потоком стали надходити скарги та нарікання на те, що “неп ліквідується”, “забирають весь хліб, будемо голодувати”. У настроях різних прошарків селянства відбулося зрушення в негативний для влади бік. “Ударна” хлібозаготівельна кампанія не була єдиним засобом вилучення хліба. Іншою формою фактично обов’язкового податку стало самообкладання, яке формально розглядалося як добровільний внесок селян для вирішення першочергових місцевих потреб. Закон ВУЦВК про самооподаткування викликав невдоволення не тільки заможного селянства, але й середняків, а також бідняків. Селяни розцінювали самообкладання як новий податок. “Нащо ви малюєте на гербі серп і молот? Намалювали б два молоти, що луплять нас з обох сторін”, – такими були характерні настрої в середовищі селянства.

Радянському керівництву не вдалося досягти одразу бажаних результатів і в поширенні облігацій державної позики. Головними засобами її розповсюдження було відібрання підписок, залякування арештом, продаж у кредит, адміністративний тиск. Таким чином, сталінське керівництво, впроваджуючи надзвичайні заходи в аграрному секторі, які означали злам непу, свідомо вело справу до загострення політичної ситуації на селі. Навіть серед незаможного селянства в цей час спостерігалося невдоволення. Настрої основної маси середнього селянства взагалі були пригнічені. Хлібороби емоційно висловлювали свою незгоду з соціальною політикою держави й у зв’язку з нестачею промислових товарів та їх дорожнечею. “Робочий залишився синком радянської влади, а селянин – пасинком”, – скаржилися вони.

Форми селянського протесту у цей період носили як пасивний, так і активний характер. До перших відносилися скорочення площ засівів до споживчих потреб, скасування орендних угод, розпродаж за безцінь худоби. Заможні селяни спішно відмовлялися від оренди землі, припиняли наймати робітників також для того, щоб позбавитися куркульського тавра. Прагнучи викрити антиселянську політику влади, мешканці сіл різних регіонів України поширювали чутки, більшість яких зводилася до того, що наближається війна, а з нею кінець радянської влади. “Комуністи хочуть забрати гроші та хліб і п’яти салом намазати”, – передавали з вуст в уста селяни.

Спостерігалися й активні форми опору. Навесні 1928 р., у зв’язку з нестачею хліба, в південних округах України прокотилася хвиля демонстрацій на знак протесту, найпомітнішу роль в яких відігравали жінки. Опираючись хлібозаготівлям, селяни вдавалися до радикальних дій. Вони грабували сільські кооперативи, палили приміщення сільрад, хати комуністів, уповноважених з хлібозаготівель, активних членів комітетів незаможних селян. За 11 місяців 1929 р. було зареєстровано 1120 випадків тероризму проти представників влади та селянського активу.

Соціальне напруження у селянському середовищі зумовлювалося й бурхливими темпами суцільної колективізації. Природний розум і життєвий досвід допоміг хліборобам розгадати справжній задум Сталіна щодо організації колективних господарств. “Пропали ми, женуть нас у комуну, це пани взяли нас у руки, це буде панщина”, – зітхали вони. Особливо хазяйновитих селян лякали безгосподарність, недбале ставлення в колгоспах до худоби, землі, реманенту.

Третій розділ “Ставлення українського селянства до кампанії ліквідації куркульства як класу та переходу до суцільної колективізації сільського господарства” висвітлює політичні настрої селянства у 1930–1931 рр.

Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) 1929 року визнав суцільну колективізацію найактуальнішим завданням. Основна маса селянства – середняцтво не бажало йти до колгоспів, тож до них застосовувалися погрози, залякування та примус. На порядок денний було висунуто неіснуючу проблему “ліквідації куркульства як класу”, яка вирішувалася шляхом репресій та масових депортацій селян-власників.

Щоб розколоти село, до справи розкуркулення залучалися бідняки і наймити, комітети незаможних селян. Місцева влада, використовуючи обмеженість, егоїзм, заздрість, інші низькі почуття частини незаможників, втягувала їх до участі у пограбуванні односельців. До початку березня 1930 р. в УСРР було створено 7762 наймитсько-бідняцьких групи сприяння колективізації. Разом з тим, в Україні було багато комуністів, комсомольців, селян-бідняків, які ставали під червоні прапори, бо щиро вірили у справедливість лінії партії, сподіваючись таким шляхом якнайшвидше досягти “щасливого життя”.

Реакцією селян на експропріацію заможного прошарку селянства, на жахливі перспективи та постійну загрозу з боку держави стало “саморозкуркулення” частини сільського населення. Селяни кидали своє господарство та, таємно покидаючи власні домівки, шукали кращої долі у містах. Деякі з селян, які уникнули першої хвилі розкуркулення, вдавалися до спроб поліпшити долю бодай своїх дітей, розподіляючи між ними землю, майно, укладаючи шлюби з біднотою, наймитами.

Насильницька колективізація та розкуркулення посилили негативні політичні настрої на селі. Нерідко під час загальних зборів та сходів виголошувалися відверто антирадянські промови, які знаходили підтримку та схвальних гомін більшості присутніх. Негативні настрої селянства виразно проявлялися у численних листах, що надходили до радянських і партійних органів, газет, безпосередньо Й. Сталіну, М. Калініну, Г. Петровському. На тлі свідомих, стійких, негативних щодо влади масових умонастроїв формувалися передумови відкритих радикальних виявів протесту. Непокірні селяни били тривогу, закликаючи всіх хліборобів чинити опір насильству радянської влади. Масові антиколгоспні настрої вилилися в активний рух за вихід з колгоспів, заклики розбирати усуспільнені посівні матеріали, реманент, робочу худобу. Масштаби опору були колосальними: з 20 лютого по 20 квітня 1930 р. в 41 окрузі України хвилювання охопили 1895 сіл. Про те, що в Україні фактично вирувала війна селянства проти влади, свідчать дані Секретно-політичного відділу ОДПУ, за якими лише в березні 1930 р. було зафіксовано 2945 масових і групових виступів на селі. Загальна ж кількість таких виступів упродовж 1930 р. сягнула 4098, в яких, за неповними даними, взяло участь 956 тис. 587 чоловік.

Статтю Сталіна “Запаморочення від успіхів” селяни сприйняли як відступ від політики колективізації та почали цілими натовпами виходити з колгоспів. Відбувалися масові походи в прокуратуру, до робітничо-селянської інспекції, в районні виконавчі комітети зі скаргами на примусове притягнення до колгоспу. Восени 1930 р. колгоспи знову стали незаможницькими. Украй негативно на настроях селян позначились антирелігійні заходи держави. На безпартійних конференціях селян делегати заявляли: “Колгоспи – це не воля селян, а нове ярмо, давайте поговоримо, як його позбутися”.

Віддзеркаленням негативних настроїв загальної маси селянства, болісного сприйняття руйнації традиційних життєвих орієнтирів було прохолодне ставлення до праці в колгоспі, яке позначилося на різкому падінні продуктивності сільського господарства. На “допомогу” колгоспам і одноосібникам, що відставали у хлібоздачі, були утворені “буксирні бригади”, до яких селяни ставилися як до безжальних поплічників правлячого режиму.

У четвертому розділі “Масові настрої українського селянства в умовах голоду 1932 – 1933 рр.” простежено посилення антирадянських і антиколгоспних настроїв хліборобів у 1932 р., а також показано морально-психологічні наслідки голодомору.

На початку 1932 р. повальний голод охопив 44 райони України. Таємні бюлетені, що містили витяги з численних листів селян до влади, рясніли не тільки жахливими картинами голоду на селі, а й викривали справжні причини такого стану, відображали домінуючі емоційно-оціночні негативні прояви у настроях селянства. Побоювання опинитися в ДПУ через висвітлення правдивої ситуації на селі зумовило зростання кількості анонімних листів.

У настроях селян навесні 1932 р. спостерігалися деякі відмінності. Частина населення, відданого “робітничо-селянській владі”, уперто намагалася пояснити причини голоду сваволею місцевих керівників. Проте більшість вже зрозуміла, що до жахливого лиха призвела саме сталінська політика в аграрному секторі. Такі селяни не скаржилися і не благали, а свій гнів, злість, лайки виплескували на сторінках листів-прокльонів, у розмовах між собою, вигуках під час зборів і сходів. “Доволі нас годувати політикою!”, “Колгоспи довели нас до голодної смерті”, “Геть радянську владу, давай царя!”, – викрикували селяни під час зборів.

Після “нового піднесення” колгоспного руху, про яке ще восени 1931 р. звітувало партійне керівництво, вже з кінця 1931 р. повсюдно спостерігалися масові виходи з колгоспів. На початку 1932 р. ці тенденції посилилися, “масовий відлив” з колгоспів вже не можна було ні замаскувати, ні приховати. Серед основних мотивів таких дій селяни називали “продовольчі труднощі”, “низьку оплату праці” в колгоспах. У прикордонних районах посилилися емігрантські настрої, чимало селян намагалося перетнути кордон нелегально. Тільки у січні-березні 1932 р. перейти кордон АМСРР намагалося 1045 чоловік.

Так звані продовольчі ускладнення, що фактично свідчили про голод в українському селі, призвели до нового спалаху виявів селянської непокори. У січні-березні 1932 р. в УСРР було зафіксовано 224 виступи селян, які набули здебільшого характеру голодних заворушень, групових та масових зібрань біля сільрад з наполегливими вимогами надати їм продукти харчування. Зростали антирадянські настрої. Проте масштаби відкритих виступів хліборобів проти влади значно зменшилися у порівнянні з весною 1930 р. Українські селяни вже відчули на собі “важку руку” сталінського керівництва, добре усвідомлюючи можливі наслідки своїх дій.

Посівну кампанію навесні 1932 р. сталінський режим здійснював, долаючи пасивність селян. С. Косіор на III Всеукраїнській партконференції серед “труднощів” посівної кампанії назвав десятки гектарів незасіяної землі в багатьох районах України. Гнітюче враження на селян справив і непосильний хлібозаготівельний план – 356 млн. пудів. Практика подання заяв про вибуття з колгоспів влітку 1932 р. набула значного поширення. У першому півріччі 1932 р. кількість колективізованих господарств в УСРР скоротилася на 41,2 тис. Характерною реакцією селян у зв’язку з цим було розповсюдження чуток про “скасування і розпуск” колгоспів, про закріплення землі за одноосібниками, про приховування місцевою владою урядових законів щодо ліквідації колгоспів.

Незадоволення селян зростало. Майже у кожному зведенні ДПУ УСРР, ОДПУ про становище на селі влітку 1932 р. відзначалося подальше погіршення політичних настроїв колгоспників і одноосібників. Селяни вже зневірилися у тому, що отримають зароблену частину врожаю, і ці реалії життя змушували їх красти власну продукцію. Уперто опиралися хлібозаготівлям селяни-одноосібники, часто зустрічаючи співчуття або і підтримку з боку колгоспників. “Якщо ви маєте право – ідіть і забирайте, а самі хліб не повеземо”, – заявляли вони. Щоб приховати зерно від обліку, селяни намагалися користуватися таємними послугами млинів або виробляти борошно за допомогою ручних