МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Бакланова Олена Григорівна

УДК 332.025.28

ПРИВАТИЗАЦІЯ ЯК ФОРМА ЗМІНИ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Спеціальність - 08.01.01. - Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ОДЕСА - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загальної економічної теорії Одеського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Одеса.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Болдирєв Ігор Андрійович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського

професор кафедри політичних наук

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Лазня Ігор Вікторович,

Державний комітет України з державного

матеріального резерву, Кабінет міністрів України,

заступник голови комітету

кандидат економічних наук, доцент

Вдовиченко Анатолій Миколайович

Одеська національна академія харчових технологій

доцент кафедри політичної економії

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка

кафедра економічної теорії

Захист відбудеться 3 липня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.055.01 у Одеському державному економічному університеті за адресою:

65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8, ауд. 217.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м. Одеса, вул Преображенська, 8.

Автореферат розісланий 2 червня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.І. Ковальов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Основним змістом періоду, що переживає незалежна Україна, є перехід до ринкової економіки, пов'язаний із корінною зміною соціально-економічних відносин, із формуванням принципово нової економічної системи. Аналізу цього процесу, пошуку шляхів подальшого розвитку економіки України присвячено багато наукових праць. Провідними українськими та російськими вченими в цьому напрямку є В. Геєць, І. Лукінов, А. Чухно, А. Гош, А. Покритан, М. Герасимчук, В. Радаєв, А. Бузгалін, Є. Гайдар. Серед зарубіжних економістів, які зробили істотний внесок у дослідження сутності ринкової та планової економіки, в аналіз ринкових перетворень, що відбуваються у постсоціалістичних країнах, слід назвати Я. Корнаі, Д. Норта, Дж. Стіглиця, Дж. Сакса, С. Бріттана, Дж. Бьюкенена, Д. Еллєрмана. Проблеми реформування відносин власності та приватизації як його головного елементу ґрунтовно розглянуті в працях В. Рибалкіна, І. Лазні, О. Пасхавера, В. Корнієнка, С. Ледомської, В. Ларцева, О. Мендрула, Д. Богіні, Г. Волинського, В. Черковця, В. Кулікова та інших.

Розвідка численних теоретичних та практичних досліджень виявляє наявність значної розбіжності поглядів на реформи, що відбуваються. Найчастіше процеси приватизації розглядаються окремо, як самодостатні, незалежні від інших процесів ринкової трансформації. Дисертант вважає, що аналіз процесу приватизації неможливий поза розглядом більш загальних проблем. До них відноситься аналіз еволюції двох форм економічного зв'язку в історичній ретроспективі та на сучасному етапі. По-різному оцінюється також спрямованість здійснюваного переходу. У вітчизняній літературі існують різні точки зору з цього приводу - від висловлювань про те, що в даний час ринкової економіки взагалі не існує, до офіційно визнаного напрямку розбудови економіки України. Інші автори ставлять під сумнів, чи має нинішній період перехідний характер, висувають думку про те, що оскільки все соціалістичне в економіці зруйновано, то про перехідний період не можна і говорити. Це твердження, однак, не повинно породжувати ілюзію, що якщо все зруйновано, то усе й побудовано. Тому дисертант виходить з того, що стан українського суспільства має перехідний характер. При цьому варто погодитися з А. Чухном, що якщо в сучасних розвинутих країнах усуспільнення обумовлювало зростання масштабів виробництва, то особливістю вітчизняних перетворень є наявність зворотного процесу – переборення надмірного формального усуспільнення.

Саме тому особливого значення набуває сьогодні проблема реформування відносин власності. Досліджуючи її, деякі автори відстоюють необхідність концентрації приватного капіталу, інші вбачають у цих процесах ринковий фундаменталізм і вважають припустимою лише малу та середню підприємницьку діяльність. Аналіз відносин власності приводить до необхідності більш ґрунтовного та всебічного розгляду приватизаційних процесів. З одного боку, має місце багато теоретичних розробок щодо створення власної моделі приватизації, а з другого майже її повне неприйняття. У літературі висловлено також чимало суперечливих думок стосовно правильності стратегічних і тактичних установок приватизації, темпів та форм здійснення, ефективності отриманих результатів. Відсутність однозначної теоретичної концепції, недосконалість науково обґрунтованих рекомендацій і висновків, нестача відповідних практичних розробок залишають місце для подальшого дослідження, що й обумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до тематики “Економічне зростання і розвиток трансформаційної системи”, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України №633 від 05.11.2002 р. (ДР № 0103U000349), та до тематичних планів науково-дослідних робіт Одеського державного економічного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні економічного змісту приватизації як головної форми зміни відносин власності в умовах ринкової трансформації. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались наступні наукові завдання:

· з’ясування об’єктивності і неминучості переходу до створення розвинyтої ринкової економіки;

· вивчення закономірностей економіки перехідного періоду, пошук найбільш результативних шляхів трансформації української економіки в ринкову систему;

· з’ясування характеру виробничих відносин, що складаються в Україні, вивчення сутності трансформації власності, обґрунтування економічного змісту її організаційних форм;

· теоретичне дослідження сутності приватизації як основної форми зміни відносин власності в умовах транзитивної економіки;

· аналіз стратегічних напрямків приватизації та реалізації її основних принципів, розгляд етапів, темпів, форм і методів;

· прикладною метою є визначення критеріїв оптимальності приватизації та вироблення конкретних рекомендацій щодо її планування і проведення на окремих підприємствах, щодо аналізу їхній постприватизаційній адаптації;

· застосування теоретичних розробок у навчальному процесі та підготовці навчально-методичної літератури.

Об’єктом дослідження є цілісність процесу ринкової трансформації. У роботі з усіх аспектів проблеми обраний головний - економіко-теоретичний, хоча, звичайно, зачіпляються соціальні, політичні, організаційно-технологічні, управлінські моменти.

Предметом дослідження є визначення місця і ролі процесів, пов'язаних із приватизацією державної власності, що виступають як структуроутворюючі елементи ринкової трансформації в цілому і розвитку підприємництва зокрема. У дисертації досліджується хід розвитку приватизації в Україні та інших постсоціалістичних країнах, характеризуються способи, темпи й етапи її проведення. Особлива увага приділяється аналізу одержаного соціально-економічного ефекту. Предметом дослідження є також сукупність прикладних проблем, що виникають у діяльності приватизованих підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності в умовах становлення ринку.

Метод дослідження. Дослідження проведене на основі використання співвідношення теоретичного і емпіричного рівнів пізнання, розуміння необхідності їхнього синтезу при виробленні наукового знання. При характеристиці об’єкта дисертант спирався на необхідність урахування єдності, взаємозумовленості генезису і структури. Так, ідеальне відтворення структури виробничих відносин можливе за допомогою логічного методу, їхній генезис - об’єкт дослідження історичного методу. Співвідношення логічного й історичного в науковому пізнанні визначається співвідношенням генетичних і структурних зв’язків, властивих самому об’єкту пізнання, у даному випадку - системі виробничих відносин. У світлі переходу до ринкових відносин співвідношення історичного і логічного відображає, по-перше, особливість проблеми взагалі, а по-друге, власне-специфічне саме для України.

Наукова новизна. Наукова новизна результатів дослідження полягає в суто теоретичному обґрунтуванні приватизації як форми зміни відносин власності в умовах транзитивної економіки, на противагу звичайному емпіричному розгляду проблеми.

Наукові елементи новизни дисертаційної роботи, які виносяться на захист, полягають у наступному:

· дістало подальшого розвитку розкриття сутності транзитивного характеру сучасної економіки як еволюції та взаємодії двох форм економічного зв’язку на мікро- і макрорівні; встановлено, що з цим пов’язана нова природа галузевого продукту, який, з одного боку, є виявом безпосередньо-суспільного характеру праці, з іншого - зберігає вартісну форму;

· доведено, що в умовах штучного впровадження безпосередньо-суспільної форми зв’язку природним виявом мінової форми стало формування економічної відокремленості галузевих міністерств та відомств, що створило умови для їхньої подальшої незалежності від держави, сприяло формуванню потенційних олігополістичних об’єднань;

· обґрунтовано положення про те, що еволюція форм економічного зв’язку продукує адекватну собі власність: нерозвинені ринкові форми детермінують індивідуальні, суспільні – партнерські та корпоративні форми власності, що дає підставу для визначення відповідного способу приватизації;

· вперше визначена принципова різниця між приватизаційними процесами в транзитивних країнах та аналогічними процесами в межах пануючої ринкової системи; на цій базі розрізнюється формальна приватизація (юридична площина) і приватизація “на ділі” (якісна зміна сукупності виробничих відносин), що дає критерій для оцінки її наслідків у динаміці;

· дістали подальшого аналізу чинники високих приватизаційних трансакцій в умовах первинного розподілу прав власності, які обумовлені монополізацією та структурними диспропорціями українського ринку, відсутністю достатньої інформованості, підприємницької етики тощо;

· удосконалені критерії ефективності діяльності приватизованих підприємств з урахуванням не тільки валових та фінансових результатів, а і якісних змін в їхній поведінці.

· досліджено позитивні сторони й основні недоліки законодавчої бази приватизаційного процесу, розроблено і запропоновано рекомендації щодо її подальшої корекції;

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці положень, виходячи з яких можна будувати стратегію приватизації в тих чи інших галузях і регіонах. Визначені в дисертації підходи можуть бути використані органами законодавчої і виконавчої влади, промисловими інвесторами, науковими установами при формуванні програм приватизації з метою забезпечення її ефективності. Рекомендації і висновки, отримані в ході дослідження, спрямовані на вдосконалення та оптимізацію приватизаційного процесу, а їхня реалізація дозволить підвищити наукове обґрунтування рішень. Висунуті дисертантом положення щодо формування взаємовигідних відносин між державою і приватизованими підприємствами можна запропонувати для підготовки документів аналітичного, концептуального, програмного характеру, спрямованих на вирішення поточних проблем розвитку підприємництва в Україні. Розроблені практичні рекомендації щодо підвищення ділової активності, мобільності приватизованих підприємств сприяють їхній найшвидшій адаптації в ринковому середовищі.

Основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі Одеського державного економічного університету, Південноукраїнського державного педагогічного університету при викладанні дисциплін “Основи економічної теорії”, “Політична економія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, “Історія економічних вчень”.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження були викладені в опублікованих роботах, доповідалися й одержали позитивну оцінку на Міжнародній науковій конференції “Соціальна теорія і соціальна практика” (Москва, 1992), республіканській науково-практичній конференції “До нової України – шляхом реформ” (Київ, 1992), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Україна: становлення незалежності. Зміст і методика висвітлення в курсах соціальних та гуманітарних наук.” (Одеса, 1993), на ІІ Міжнародному Конгресі українських економістів (Одеса, 1994), на Міжнародній науково-методичній конференції професорсько-викладацького складу “Формування ринкових відносин та проблеми їх відображення в курсах економічних дисциплін” (Одеса, 1997), на чотирьох науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу ОДЕУ (1998 р., 1999 р., 2001 р., 2002 р.).

Публікації. Зміст дисертації відображений в опублікованих 11 наукових працях загальним обсягом 3,2 друковані аркуші, з яких безпосередньо автору належать 2,7 друковані аркуші.

Наукова база дисертації. Методологічною і теоретичною основою дисертації стало вивчення спеціальної економічної літератури з питань формування і розвитку ринкового середовища, ходу приватизаційного процесу, ефективності діяльності господарчих суб'єктів. Дослідження праць українських, російських, американських, східно- і західноєвропейських економістів, які багато в чому дотримуються полярних поглядів, дозволило автору виробити визначену позицію.

Інформаційну базу дослідження склали нормативні і законодавчі акти України та інших країн про власність, приватизацію і розвиток підприємницької діяльності, матеріали Мінстату України, Одеського облстатуправління, практичний досвід, накопичений приватизованими підприємствами у процесі їхнього функціонування, матеріали преси. Чималі труднощі в дослідженні спричиняли відсутність достовірних даних, суперечливість статистичної інформації. Для вивчення й узагальнення останньої використані методи системного і математичного аналізу, експертні оцінки й інші наукові методи дослідження економічних процесів.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Основний зміст викладений на 185 сторінках комп’ютерного тексту, у додатку приведено 13 таблиць та 11 діаграм. Дисертація містить список використаних джерел з 175 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, стан розробки питань, які розглядаються, висвітлено зв’язок роботи з напрямами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету та завдання дисертації, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію щодо апробації результатів дослідження та їх публікацій.

У першому розділі “Вихідні передумови аналізу ринкових перетворень у транзитивних країнах” формулюються основні положення, спираючись на які вирішуються більш конкретні питання ринкової трансформації. Особливе місце займає перший параграф, де розглядаються дві форми економічного зв'язку. Перша – це форма, в якій пропорційний розподіл праці прокладає собі шлях за такого стану суспільства, коли зв'язок суспільної праці існує у вигляді приватного обміну індивідуальних продуктів праці, друга – це та, де регулювання здійснюється шляхом прямого свідомого контролю суспільства над своїм робочим часом. Простежуючи історичний шлях першої, яка традиційно обмежувалась її капіталістичною формою, слід підкреслити, що справжнє буття ринку – це постійний рух. Сучасна ринкова економіка здобула риси, які принципово відрізняють її від класичного капіталізму та спроможні подолати його суперечності. Відмінність економічних відносин в розвинених ринкових системах полягає в розмаїтості, що простежується в багатьох аспектах: державна і приватна власність на засоби виробництва, великі і малі господарські одиниці, регульовані і вільні ринкові зв'язки. Провідною рисою сучасної економіки стає посилення її соціальної орієнтованості. Переборюється обмеженість, яка властива капіталістичній приватній власності, йде процес подолання різниці між власниками засобів виробництва і найманими робітниками, виникають нові форми взаємодії і партнерства. Отже, відбувається не тільки збільшення масштабів виробництва, але й ускладнення його внутрішньої структури.

При визначенні характеру сучасного виробництва існує значна розбіжність думок. Так, у науковій літературі великого поширення набуло твердження про настання нового постіндустріального інформаційного суспільства. У подібних формулюваннях відсутній основний критерій аналізу економічної системи, оскільки мова йде тільки про рівень і характер розвитку продуктивних сил. Якщо ж спиратися на формаційну теорію і характеризувати спосіб виробництва з позиції розвитку саме виробничих відносин, то можна констатувати, що, прийнявши нову форму, вони залишаються насправді товарними: як і раніше, рухом матеріальних благ керують закон вартості і, тісно пов’язаний з ним, закон попиту та пропозиції, споживання відіграє визначальну роль у формуванні структури суспільного виробництва. Таким чином, підвалиною економічних процесів залишається дія законів ринку. Навіть при досить сильному втручанні держави вона не контролює ціни на ресурси, вибір постачальників, партнерів, покупців тощо. Однак економічна самостійність товаровиробника не повинна ототожнюватися зі стихійністю, вона реалізується в рамках прийнятих суспільством і законодавчо закріплених правил економічної поведінки, які забезпечують узгодження діяльності товаровиробника з обсягом і структурою сукупної суспільної потреби. Державний вплив на ринкову економіку носить швидше модифікуючий, ніж визначальний характер.

Взагалі слід зазначити, що немає ринкового регулювання поза свідомим елементом, так само як і неможлива свідома дія поза ринковими формами його організації. Серцевиною цієї взаємодії є співвідношення “ринок-планомірність”. Суперечність між ними - одне із найважливіших джерел розвитку ринкової економіки. Безпосередньо-суспільний зв’язок знаходить свій вираз у плануванні, маркетингу, нових грошово-кредитних формах як на мікро, так і на макрорівні, Змінюється економічна природа галузевого продукту. Будучи виявом безпосередньо-суспільного характеру праці, в процесі обміну він виявляє себе як вартість. Еволюція, взаємопроникнення двох відомих форм економічного зв’язку є суттєвістю транзитивного характеру сучасної економіки.

Інакше склалася спроба встановити безпосередньо-суспільні зв’язки зі штучним виключенням товарно-грошових відносин, яка була розпочата соціалістичним експериментом. Вихідною у теорії соціалізму стала теза про встановлення і панування суспільної власності на засоби виробництва, де індивідуальна праця перетвориться в безпосередньо складову частину сукупної праці. Звідси логічний висновок про несумісність соціалістичної власності з товарною формою суспільного виробництва. Тому центральною ідеєю став єдиний план народного господарства, який передбачав пряме регулювання суспільного виробництва у відповідності структури виробленого сукупного суспільного продукту до сукупної суспільної потреби. Елементи самостійності тут зберігаються лише в деякій частині організації окремих ланок економічної системи.

Планово-розподільний механізм спричинив структурні перекоси, відірваність цін від їхнього реального економічного змісту. Весь період свідомої побудови соціалізму супроводжувався тенденціями уповільнення темпів економічного зростання, що періодично призводило до кризового стану. В умовах панування позаекономічних методів впровадження економічних механізмів могло мати лише тимчасовий характер. Економічне зростання в подібних системах забезпечується головним чином на екстенсивній основі, що не може не викликати глибоких соціально-економічних диспропорцій. Вихід був знайдений в ігноруванні потреб громадян, у розвитку виробництва заради виробництва. “Закон переважного зростання засобів виробництва”, відкинутий динамікою структури національного продукту високорозвинених країн11 Примітка. Зокрема у США, де питома вага предметів споживання в матеріальній частині національного продукту складала наприкінці 50-х - початку 60-х рр. 60%, а наприкінці ХХ ст. зросла до 83%. , у СРСР був покладений за основу соціалістичного будівництва. Саме тому не можна погодитися з існуючим в нашій літературі протиставленням “економіки” і “виробництва”, про можливість їхнього руху в протилежних напрямках - зростання виробництва і деградація економіки. В даному випадку має місце заперечення діалектики двох сторін суспільного виробництва. Відзначена різноспрямованість може існувати до тих пір, поки “координуючі” систему фактори здатні утримувати її в стані відносної рівноваги. Соціалістична власність не виключає певного розвитку, але завжди він відбувається ціною неймовірних витрат людських та матеріальних ресурсів.

Невпинне зниження економічної ефективності вимагало прийняття нової парадигми економічного розвитку. Виникла необхідність переходу до ринкової економіки, ствердження приватної власності, руху до вільних цін і підприємництва. Перехідний період в країнах колишнього СРСР надбав особливо складного характеру тому, що всі вони були частками єдиного народногосподарського комплексу. Високий рівень взаємозалежності колишніх союзних республік визначив глибину кризових явищ. Для України особливо згубними виявилися структурно-галузеві деформації, масштабну зношення устаткування, розірваність виробничих циклів.

Завдяки проведеним реформам на даний момент в Україні встановилася відносна рівновага. Має місце певний підйом, хоча поки неясно, носить він ситуаційний чи стійкий характер. За прогнозами, беручи до уваги технічну застарілість обладнання, нестачу прогресивних технологій, цей процес може змінитися на спад. До того ж в економіці зберігається прагнення додати капіталу грошову форму. Практично кожна зміна у фінансовій галузі, реалізована у відриві від реального сектору, не дає позитивних результатів, оскільки в цьому випадку стабілізація одних параметрів дестабілізує інші.

Водночас діють негативні фактори, пов'язані з відсутністю досвіду державності і нерозвиненістю ринкових відносин. Виник впливовий соціальний прошарок, якому ситуація нестабільності, корумпованості, непрозорості вигідна і який здатний створювати та відтворювати організаційно-правові умови для її підтримки.

В першому розділі розглядаються проблеми, які поставлені світовим економічним розвитком. Створення ринкової економіки відбувається паралельно зі світовою глобалізацією, що обумовлює характер реалізації двох форм економічного зв’язку. Постсоціалістична трансформація є специфічною формою світового транзитивного процесу створення соціальної ринкової системи, і всі країни СНД та Центральної Східної Європи повинні включатися у це загальне річище.

Другий розділ “Розвиток відносин власності як основа ринкової трансформації” присвячений дослідженню загальних питань теорії власності та сутності процесів приватизації як головного елементу перетворень. Вивченню відносин власності економічна наука надає особливого значення навіть у країнах зі сталим економічним устроєм. Ще більш важливо це для країн з перехідною економікою, де змінюються соціально-економічні основи.

Поняття “власність” є досить ємним та складним відношенням. Воно втілює сукупність суспільних відносин, глибинну сутність виробничо-економічних взаємодій, характерну для конкретної суспільно-економічної формації. Стан і характер об'єкта власності визначають у вирішальній мірі форму його присвоєння. Для економіки важливо не виділення окремої форми власності, якою б ефективною вона не здавалася, а наявність і розвиток рухливої у своїх рамках системи, що включає цілий спектр форм підприємницької діяльності. Форми економічного зв’язку продукують відповідні форми власності, які відрізняються рівнем усуспільнення. Ця різноманітність, що реалізується адекватно до нагромадження в різних секторах економічної системи, є невід'ємною передумовою ефективного функціонування економіки.

Ідеї про розділену власність, про багаторівневий характер присвоєння об’єкта власності висловлювалися радянськими економістами, однак тоді вони не виходили за рамки теоретичних догм. Докорінно змінилися загальні поняття про власність лише в результаті дискусій під час перебудови, коли відбулася відмова від категорії “суспільна соціалістична власність”. Принципово в іншому світлі постало питання про різноманіття. Якщо раніше воно розглядалося в рамках соціалістичної власності, то відтепер мова йшла про різноманітність всіх історично сформованих форм.

Широке поширення одержала концепція “суспільно-індивідуальної” власності, що трактувала індивідуальну власність як вищу форму суспільної. З цих позицій криза адміністративно-командної системи сприймалася як нездатність здійснити сполучення індивідуального та суспільного інтересів. Необхідність розвитку цієї форми розглядається сьогоденними економістами як передумова створення ринкового господарства, в якому реалізується принцип єдності праці та власності. Більше того, індивідуальна суспільна власність обґрунтовується як основа постіндустріального інформаційного суспільства. Насправді це означає спробу “втиснути” велике індустріальне виробництво в рамки відносин простого товарного виробництва.

Якщо колишній економічній літературі було властиве розрізнення юридичного й економічного в категорії власність, то сьогодні акценти змінюються. Відтепер наголос робиться на єдності юридичного й економічного, взаємовпливі одного на друге. Структура прав власності і її зміни у процесі приватизації можуть істотно впливати на виробництво. Так, в науковій літературі підкреслюється, що об’єкт, суб’єкт власності, господарський механізм утворюють єдине ціле у своєму русі й обумовлюють економічні та соціальні результати виробництва при різних формах власності, в яких знаходить своє вираження економічний зміст власності на кожен даний момент її розвитку. Тому низькі результати приватизації - це реальне відображення наявного на даний момент економічного змісту відносин власності.

З огляду на те, що в перехідній економіці відбувається постійний перерозподіл прав власності і майна, дисертант слідом за В. Рибалкіним та І. Лазньою вважає, що не можна розглядати “теорію прав власності”, яка була розроблена Р. Коузом, А. Алчяном та іншими, як теорію, що досліджує власність лише в юридичній площині. Украй важливим є методологічне питання про вплив змін у праві власності на розподіл ресурсів в економіці. Ефективне господарювання обумовлює необхідність диференціації різних прав власності і їх чіткого юридичного закріплення, іншими словами, необхідно постійно враховувати вплив юридичної форми власності, її структури на розвиток суспільного виробництва. Така позиція дає можливість теоретично обґрунтувати найважливішу особливість приватизації у трансформаційній економіці порівняно з високорозвиненою економікою. Вона полягає в тому, що приватизація в умовах ринкової трансформації торкається економічного змісту власності значно глибше, ніж аналогічні процеси у високорозвинених країнах. Цю різницю не можна забувати, коли звертаються до західних аналогій. Якщо в ринкових країнах відбувається трансформація власності на базі одного, ринкового типу, в рамках існуючого економічного ладу, то у всіх постсоціалістичних країнах цей лад має бути ще створений.

З відомої тріади реформ (цінова та господарська лібералізація - фінансова стабілізація - приватизація) в дисертації досліджується глибинна сутність приватизації, з одного боку - як юридичного акту, з іншого боку - як економічного процесу. Якщо в першому випадку вона виявляється у вузькому змісті і спричиняє лише формальну зміну власника, то в другому – це приватизація “насправді”, вона свідчить про формування нових виробничих відносин. Отже, тут мова йде про подвійний процес. Безсумнівно, реальній, економічній формі приватизації передує формальна, юридична. Сьогодні в основному поки ще процес знаходиться на цій стадії. Однак нова юридична форма неодмінно спричинить за собою зміни в економічному змісті. Тому варто чітко бачити дві основні мети: 1)зміна типу всієї економічної системи, дійсний перехід до ринку; 2) пошук найбільш адекватних і ефективних форм реалізації нових виробничих відносин.

Значний інтерес викликає питання про специфіку двох існуючих у літературі термінів: “роздержавлення” і “приватизація”. Єдиного погляду щодо їх визначення немає. Деякі автори вважають ці поняття тотожними; інші вказують, що процес роздержавлення означає заміну державної власності на колективну чи приватну, а приватизацію зводять до розподілу державної власності на паї; треті уявляють її як системостворююче явище, при якому відбувається, з одного боку, деетатизація чи звуження можливостей держави як суб'єкта майнових відносин, з іншого боку - формування нових економічних і правових механізмів та інституціональних структур для економічної реалізації інституту приватної власності.

Роздержавлення ж розуміється як процес модифікації управлінської моделі держпідприємств без відчуження майнових прав, тобто на основі підряду, оренди, контрактів тощо. Отже, роздержавлення виглядає менш радикально у порівняні з приватизацією. На нашу ж думку, воно є ширшим поняттям і співвідноситься з приватизацією як ціле і частина. Приватизація - це основна форма його здійснення, але не єдина. Роздержавлення означає, що держава перестає бути економічним агентом, відбувається ослаблення її ролі і як регулятора, і як власника. Воно може здійснюватися в різних формах. Це й корпоратизація, оренда, де фактично зміни власника не відбувається, так і власне приватизація шляхом акціонування, аукціону, конкурсного продажу тощо. Синонімом останньої є поняття “денаціоналізація”. Якщо приватизація розуміється як акт, що передає в приватне володіння всі повноваження, то роздержавлення має на увазі різну ступень зняття з держави повноважень власника. Коли ж розглядаються пов'язані з цим явищем процеси, такі як створення ринку цінних паперів, поява інституціональних інвесторів тощо, то тут мова йде вже про різні складові всієї ринкової трансформації.

З цих позицій треба розглядати теорію трансакційних витрат. Якщо вони нульові, то не принципово, хто одержав право володіння на першому етапі реформи власності - трудовий колектив, збори акціонерів, адміністрація підприємства, Фонд державного майна чи банківська структура, - у кінцевому рахунку це право одержить дійсно зацікавлений і ефективний власник. Однак варто враховувати, що рівень трансакційних витрат в Україні занадто високий і структура їхня складна, причому в основному їх несуть самі суб'єкти угод. Велика питома вага трансакційних витрат пояснюється відсутністю ринку інформації і перекрученістю цінових сигналів через високий ступінь монополізації і структурних диспропорцій. Значний вплив мають незавершеність формування ринку і велика кількість його учасників, відсутність ринкової етики, непевність у здійсненні угоди й дотриманні її умов, непрозорість ринку. Необхідно також мати на увазі, що будь-яке право власності навіть у реальній ринковій економіці не може бути з вичерпною повнотою визначено і з абсолютною надійністю захищене. У зв’язку з цим виникає необхідність впроваджувати в соціальне життя формальні і неформальні інститути, що зможуть зняти значну частку недовіри між людьми і погрозу ризику. Прозорість ринку, а також можливість вільного переходу прав власності від одного економічного суб'єкта до іншого актуальні не тільки в контексті приватизаційних процесів. Прозора приватизація важлива тим, що вона закладає традицію цивілізованого, економічно доцільного процесу перерозподілу прав власності з метою найбільш ефективного використання обмежених ресурсів.

В дисертації вивчається досвід приватизації у постсоціалістичному просторі, що дає можливість визначити її певні закономірності та особливості в країнах з трансформаційною економікою. Це допомагає усвідомити, чому в Центральній Східній Європі ринкові реформи виявилися успішними, а на пострадянському просторі результати перетворень неоднозначні. Характер і спрямованість реформаторської політики і практики сформувалися на підвалинах соціалістичних ідей перебудови 80-х років. Досвід Росії завдяки її провідної ролі у складі СРСР наклав не завжди вдалий відбиток на хід приватизації в усіх країнах Співдружності. В той же час трансформаційні процеси в країнах СНД мають принципові особливості. Вони розгорталися на фоні розбудови нових національних державностей. Трансформація здійснювалася як “новий історичний вибір”, що вимагає врахування особистого менталітету народів. Кожна незалежна держава набувала власного шляху, який придав єдиному трансформаційному процесу національного забарвлення.

В третьому розділі “Приватизаційний процес у перехідній економіці України” досліджуються особливості приватизації як структуроутворюючого елементу ринкової трансформації в Україні, аналізуються її темпи, способи, етапи. Автор виходить з того, що в сучасній літературі відсутнє системне вивчення, яке охоплює не тільки явні, але й фундаментальні соціально-політичні наслідки, обумовлені економічним змістом приватизації.

Існують різні часові стратегії приватизації, причому відповідний вибір визначається метою реформування. Якщо головною метою є швидкість перетворень, застосовується стратегія “інституціонального бліцкригу”. Якщо ж у центр уваги ставиться виникнення зрілого ринкового середовища, треба спочатку створити правові умови для цього. Це шлях поступової адаптації до реформ, який отримав назву “інкременталізму”. Кожна зі стратегій має свої міцні і слабкі риси, тому на практиці повинні враховуватися конкретно-історичні умови, в яких проводиться приватизація.

Обраний українськими реформаторами шлях швидкої приватизації призвів до двоїстого результату. З одного боку, така форма спричинила безліч прорахунків, сприяла розквіту криміналу. Сертифікатний варіант специфікації прав власності виявився не самим удалим, тому що приватизована власність переважно використовується неефективно. Фактичний контроль в акціонерних товариствах відійшов до адміністрації, яка, не маючи власних засобів для інвестування, одночасно виявилася незацікавленою в зовнішньому інвесторі. Внаслідок розпорошеності акцій структура власності де-юре і де-факто не співпадає. В умовах невизначеності і ризику звичайним явищем стало розмивання прав, склалася так звана рекомбінована власність. Наступний перерозподіл повноважень на користь найбільш ефективних власників іде вкрай повільно. З іншого боку, йдучи попереду інституціональної реформи, сертифікатна приватизація стимулювала її проведення, створила умови для переходу до більш зрілих форм, якими стали інвестиційний та грошовий етапи.

Другий етап, спрямований на залучення інвестицій, не дав очікуваних результатів. Головними причинами стали занадто висока оцінка вартості об’єктів з боку Фонду державного майна та наявність у них великої заборгованості, що істотно підвищувало вартість покупки. Це обумовлювало інвестиційну непривабливість більшості підприємств. Зберігалося також політично мотивоване небажання віддавати господарські об'єкти іноземним власникам. Однак необхідність досягнення стабільного підйому вимагала вкладення коштів, одержати які реально можна було з боку нерезидентів.

Тому в подальшому для приватизації були запропоновані найбільш привабливі великі підприємства, які мають для України стратегічне значення. Більшість цих підприємств є монополіями, що багато в чому пояснює боротьбу бюрократії за збереження максимально можливої частки державної власності на підприємствах, а також боротьбу великих фінансово-промислових груп за розподіл державного майна. Тому всі труднощі і суперечності перших етапів приватизації - лише початок того, з чим суспільство може зштовхнутися найближчим часом. Складається ситуація, про яку К. Маркс пророчо писав, що вона “викликає на арену боротьби… найлютіші, самі низинні і найогидніші пристрасті людської душі – фурій приватного інтересу”. Враховуючи, що українська приватизація не має глибоких коренів, вона в основному означає перерозподіл суспільної власності. І поки цей процес не закінчиться, приватизація буде супроводжуватися побічними, суперечними йому явищами – втручанням законодавчої, виконавчої влади у вигляді лобіювання, обмеження прав спеціальних органів приватизації тощо. Важливо апріорі сформувати механізм контролю за дотриманням умов приватизації. При цьому повинно бути встановлено, що порушення відповідного законодавства, так само як і невиконання переможцями комерційного конкурсу його умов, спричиняють визнання приватизації недійсною. Однак, якщо приватизація була проведена законно, перегляду її результатів бути не повинно, якими б недосконалими не були регулюючі її закони.

Заключна частина розділу присвячена дослідженню питання, яке є найбільш дискусійним: чи сприяла приватизація зростанню економіки України? У дисертації визначається, що при оцінці приватизації критерій економічної ефективності повинен бути пріоритетним щодо будь-яких інших критеріїв (політичних, ідеологічних тощо). Аналіз діяльності приватизованих підприємств свідчить, що вони виявляють більш ринкову поведінку, спрямовують зусилля на залучення інвестицій та поновлення основних засобів, прискорення обігу капіталу, підвищення продуктивності праці тощо. Найкращі показники мають глибоко приватизовані підприємства. Однак існуючі методи оцінки дуже недосконалі, вони не в змозі врахувати всі складності перехідної економіки. Більш вдалим є розрахунок виробничих показників на 1 грн реалізованої продукції. При оцінці макроекономічного ефекту, отриманого від діяльності недержавного сектора, слід співвідносити частку обсягів його виробництва до частки кількості підприємств. Динаміка відповідного коефіцієнту наведена у діаграмі. -

Але не завжди можна встановити прямий позитивний зв'язок між приватизацією і підвищенням ефективності господарювання як у масштабі всієї економіки, так і на рівні конкретних підприємств. Справа в тому, що на економічну поведінку суб'єктів більше, ніж сама приватизація, впливають системні умови діяльності. У результаті важко вказати на якісні розходження у функціонуванні як державних підприємств, так і приватизованих. За оцінкою експертів, з 20 досліджених факторів зовнішнього для підприємств середовища 17 формують несприятливі умови для їхньої діяльності. Якщо ж загальні умови господарювання не сприяють економічному зростанню, жодна форма власності в принципі не в змозі розкрити свої потенційні переваги.

Постприватизаційні трансформації ще тільки починаються. Тому, хоча перетворення відносин власності відіграє істотну роль у системі економічних реформ, але не менш важливим є створення стимулюючого економічного механізму для розвитку підприємництва. Особливого значення набувають зважена фіскальна політика, чітке визначення пріоритетних виробництв, з одного боку, і скорочення безперспективних вкладень, з іншого.

Важливою залишається проблема управління державною власністю, яка з поглибленням процесів приватизації набуває особливого значення. Керування державними підприємствами повинно здійснюватися новими методами, які відповідають природі ринку. Необхідний механізм управління державними пакетами акцій. Треба розрізняти ситуацію, коли держава має в своєму розпорядженні дрібні пакети акцій, переслідуючи суто фінансові результати, а коли - контрольні пакети. В останньому випадку вона повинна проводити через відповідні акціонерні товариства, фінансово-промислові групи структурно-інвестиційну політику.

На основі дослідження ходу приватизації в Україні, її соціально-економічного ефекту, аналізу досягнення поставлених цілей, дотримання вихідних принципів, розбіжностей між установками і результатами, в дисертації робиться остаточний висновок про те, що поява критичної маси приватних власників стала вагомим важелем зміни усталених інституціональних структур, сприяла виникненню і розвитку нових ринкових відносин, створила умови для інтеграції української економіки у світову господарську систему.

Висновки

Аналіз процесу приватизації в умовах ринкової трансформації дає підстави для ряду істотних висновків:

1. Сучасна ринкова економіка - це новий ступінь розвитку товарного виробництва, відмінний і від простої, і від класичної капіталістичної форм, пов'язаний головним чином з посиленням соціальної орієнтації, яка є критерієм зрілості ринкових відносин.

2. Дослідження еволюції двох форм економічного зв'язку приводить до висновку про те, що немає ринкового регулювання поза свідомим елементом, як і неможлива свідома дія поза ринковими формами його організації. Серцевиною цього є суперечність співвідношення “ринок-планомірність”, яка є одним із найважливіших джерел розвитку ринкової економіки.

3. В умовах ринкової трансформації центром дослідження стає проблема власності. Основний висновок дисертації полягає в тому, що сьогодні відбувається зміна одного економічного базису суспільства на інший, а саме: зміна всієї системи виробничих відносин. Особливо слід зазначити, що якщо раніше увага головним чином приділялася розкриттю економічного змісту, то сьогодні варто шукати взаємозв'язок і вплив юридичного на економічне в категорії “власність”.

4. Для характеристики радикальної перебудови системи виробничих відносин центральним завданням є визначення її головного напрямку. Таким шляхом, попри всі труднощі суб’єктивного й об’єктивного характеру, стала приватизація, яка відіграла значну роль у подоланні глибокої економічної кризи, істотно змінила економічне обличчя країни.

5. Суттєвою є фіксація принципової відмінності між приватизацією у високорозвиненій і трансформаційній економіці. В умовах переходу до ринку вона торкається економічного змісту власності значно глибше, ніж аналогічні процеси в розвинених країнах. Якщо в останніх відбувається зміна форм власності у рамках існуючого економічного ладу, то в усіх постсоціалістичних країнах цей лад має бути ще створений. З принципової розбіжності випливає неприйнятність сліпого копіювання чужих рецептів.

6. Оцінку ефективності приватизаційного процесу ускладнює той факт, що дуже важко виділити явища, які показують безпосередній ефект приватизаційних дій, і які є наслідком інших паралельно виступаючих факторів. Через складність процесу перетворень власності, особливо сильного його залучення в політичний і соціальний контекст, його не можна аналізувати в категоріях лише економічної ефективності. Зосереджуючись на останній, слід зазначити, що її необхідно розглядати в двох розрізах: з одного боку, мова йде про ефективність процесу, а з іншого - про зміну в ефективності господарювання роздержавлених суб'єктів. У свою чергу, зміни в економічної поведінці суб'єктів можна вимірювати кількісно при використанні, насамперед, фінансових показників, а також якісно - характеризуючи зміни, що відбулися в їхній поведінці.

7. Приватний сектор може виникати не тільки на базі приватизації колишніх держпідприємств, але й сам по собі. І якщо сьогодні існує чітка відмінність між способом виникнення тих чи інших форм приватної власності, то подальший рух до ринку неминуче зітре його, і ці форми будуть розвиватися паралельно, конкуруючи між собою. Буде відбуватися лише деякий рух між співвідношенням державного і приватного секторів. Усе це означає: питання про приватизацію слід розглядати в контексті більш широкої