НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

БАЄВА ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 35.073.513.1/2+

631.16:658.14.012(477)

ЛІЗИНГОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Таврійській державній агротехнічній академії

Міністерство аграрної політики України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

академік, заслужений діяч науки і

техніки України

Дем’яненко Микола Якович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки”,

завідувач відділенням фінансово-кредитної

та податкової політики

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Лайко Петро Афанасійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри податкової та страхової справи

кандидат економічних наук

Саблук Ростислав Петрович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки”,

завідувач відділу зовнішньоекономічних зв’язків

Провідна установа: Державний агроекологічний університет

Міністерства аграрної політики України,

м. Житомир

Захист відбудеться “25” травня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх, к. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, к. 212.

Автореферат розісланий “ 14 “ квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. А. Пулім

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з актуальних проблем аграрного сектору вітчизняної економіки є забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами. З часу набуття України незалежності стан забезпеченості сільськогосподарських підприємств технікою з року в рік погіршувався. Кількість сільськогосподарської техніки в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області за період з 1989 року до 2002 року зменшилась таким чином: тракторів – 51% (11,1 тис. шт.), зернозбиральних комбайнів – 55% (2,7 тис. шт.), вантажних автомобілів – 40% (1,1 тис. шт.).

Темпи зростання технічного забезпечення не відповідають сучасним організаційно-технологічним вимогам сільськогосподарського виробництва. Так, забезпечення технологічної потреби сільськогосподарської техніки в 2003 р. становило 32-85%. За останні роки було списано сільськогосподарської техніки майже у 2 рази менше, ніж належало списати за нормативними строками їх експлуатації. Внаслідок цього істотно збільшилося навантаження на основні види техніки. Так, на один зернозбиральний комбайн припадало 249,8 га посівів зернових культур, що у 1,4 разу більше ніж у Росії, в 2-4 рази – ніж у економічно розвинених країнах. Це безумовно призвело до розтягування строків збиральних робіт, а отже до втрат врожаю і витрат ресурсів вкладених у сільське виробництво. В результаті загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становили: за перевитратами пального 10-12%, за недобором врожаю – більш як на 30%.

Для вирішення цієї проблеми потрібне кількісне і якісне оновлення матеріально-технічної бази, запровадження нової техніки, технологій та організації виробництва. В даних умовах, що склалися, найпривабливішим інструментом залучення інвестиційних ресурсів може стати лізинг. Саме він зможе певною мірою забезпечити сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами в найкоротші строки.

В світовій економіці інвестування ресурсів в основні засоби займає друге місце після банківського кредиту. За даними Європейської федерації асоціацій лізингових компаній, у формі лізингових операцій в Англії здійснюється 28,2% всіх інвестицій, у ФРН – 16,6, США – 30, Франції – 17,5, Швеції – 26,3%. Світовий обсяг лізингових угод у 2000 році становив 415 млрд. дол., при цьому на частку США припадало 62% або 260 млрд. дол. В ycix розвинутих країнах ринок аграрних послуг залишається стабільним.

Застосування лізингових відносин в аграрному секторі України ставить перед економічною наукою низку складних проблем, які потребують поглибленого наукового дослідження та практичного вирішення.

При аналізі теми, що досліджується, автор спирався на досягнення сучасної
економічної науки в галузі організації та розвитку лізингових відносин, які

висвітлені у роботах відомих вітчизняних і зарубіжних вчених - економістів: Н. Внукової, В. Газмана, П. Гайдуцького, В. Горемикіна, О. Гриценка, М. Дем'яненка, В. Івашкіна, Н. Кобатової, В. Кузьміна, Д. Лелецького, М. Лобаса, І. Луціва, В. Лященко, В. Кочеткова, В. Miщенка, О. Ольховікова, В.Овчинникова, Г. Підлісецького, Л. Прилуцького, П. Саблука, О. Слав'янської, Ю. Сосюрко, Є. Чекмарьової, Х. Шпітлера та інших науковців.

Формування розвитку лізингових відносин в аграрному секторі сприятиме забезпеченню нових конкурентних позицій підприємств АПК у трансформаційному періоді становлення ринкових відносин. Важливість проблеми впровадження лізингових відносин у вітчизняному сільському господарстві, недостатній рівень її вивчення та розробки в умовах переходу України до ринкових відносин, необхідність дослідження теоретико-методичних основ лізингу, формування організаційно-економічного механізму лізингових операцій для активізації інвестиційного процесу в аграрній сфері України, визначення шляхів удосконалення його організації i механізмів функціонування зумовила актуальність вибору теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось відповідно з програмою науково-дослідних робіт, що проводяться на економічному факультеті Таврійської державної агротехнічної академії з теми “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих умов в АПК” (номер державної реєстрації 0102U000690).

Мета i задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення теоретико-методичних та організаційно-економічних аспектів лізингових відносин в аграрному секторі та розробка рекомендацій щодо удосконалення їх організації.

Відповідно до вказаної мети, у процесі виконання роботи, були поставлені наступні завдання:

- поглибити поняття економічної сутності лізингу як економічної категорії та проаналізувати види i форми лізингу і визначити ті з них, які потребують першочергового розвитку в Україні;

- проаналізувати історичний розвиток та сучасний стан лізингових послуг в Україні та за її межами;

- визначити економічні відносини між суб'єктами лізингу, розробити ефективний механізм економічних взаємовідносин;

- оцінити економічний та організаційно-правовий механізм функціонування системи лізингу;

- визначити роль i місце лізингових відносин у розв'язанні проблем технічного переозброєння i оновлення основних засобів сільськогосподарських товаровиробників в умовах пореформеного розвитку АПК;

- окреслити основні проблеми, що стримують розвиток лізингу та розробити пропозиції вдосконалення організації лізингових відносин.

Об'єктом дослідження є організаційно – економічні процеси забезпечення сільськогосподарських товаровиробників Запорізької області технічними засобами

за допомогою лізингу.

Предметом дослідження є лізингові відносини, які виникають між учасниками лізингової діяльності у процесі функціонування та розвитку лізингу в аграрному секторі України що пов'язані з регулюванням та вдосконаленням економічного механізму лізингової діяльності.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою досліджень дисертаційної роботи є основні положення економічної теорії, комплексний системний підхід до вивчення економічних процесів в агропромисловому виробництві, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем використання лізингу в інвестуванні підприємств агропромислового сектору, законодавчо-правові акти в сфері інвестиційної та лізингової діяльності, Укази Президента України та декрети Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України які регламентують діяльність суб’єктів господарювання на лізинговому ринку, інші спеціальні та науково-практичні інформаційні джерела за темою дисертаційної роботи, публікації науковців з даного кола проблем.

У процесі дослідження використовувалися методи системного підходу з метою уточнення економічної сутності лізингу; історико-економічний аналіз для дослідження стану та розвитку лізингової діяльності в України та за її межами; економіко-статистичні методи опрацювання інформації; монографічний при вивченні правового забезпечення та організації лізингових відносин; графічні методи, на основі яких встановлювалась залежність між показниками; метод порівняння, за допомогою якого порівнювалися різні методики нарахування лізингових платежів.

Інформаційною базою дослідження були статистичні дані Міністерства економіки України, матеріали Міністерства аграрної політики України, Державного лізингового фонду України, звітні дані НАК “Украгролізинг”, статистична звітність сільськогосподарських підприємств, спеціальна література та розробки вчених-економістів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження досягнута на основі теоретичних і практичних результатів, які характеризують значимість дослідження і особистий внесок автора, зокрема:

- уточнено визначення лізингу як економічної категорії, з урахуванням особливостей кінцевої стадії договору лізингу, що являє вид підприємницької діяльності по інвестуванню тимчасово вільних або залучених фінансових коштів для придбання майна, яке за договором лізингу передається юридичним або фізичним особам за відповідну плату i по закінченню строку договору може бути викуплено або повернуто лізингодавцю;

- доповнена класифікація загальноприйнятих функцій лізингу фінансової, виробничої та реалізаційної, ще однією маркетинговою функцією, яка дасть можливість вирішити багато основоположних питань починаючи з того, яку саме продукцію i в якій кількості слід виробляти, наявність головних споживачів i закінчуючи аналізом ринків збуту, що допоможе знизити ризики i підвищити ефективність лізингової діяльності в ринковій економіці;

- опрацьовано і запропоновано впровадження лізингу “під ключ” сільськогосподарськими підприємствами, що розширює використання різних форм лізингу у вітчизняній економіці i надає можливість лізингоодержувачу по договору лізингу отримати готовий виробничий комплекс;

- подане авторське визначення етапів в розвитку лізингової діяльності в Україні, зокрема виділено новий етап, що розпочався з 2001 p. i який характеризує сучасний стан лізингової діяльності, зокрема в аграрному секторі;

- знайшло подальший розвиток визначення рейтингу надійності лізингової компанії за наступними критеріями: строк діяльності компанії на ринку, кількість бездоганно здійснюваних угод, обсяг угод, прозорість фінансової звітності і ставка винагороди лізингодавця, що дозволяє оцінити ефективність роботи компанії;

- обґрунтовані пропозицій щодо удосконалення організації лізингових взаємовідносин в АПК України з метою їх активізації через введення додаткових пільг для страхових компаній, розширення прав суб'єктів договору лізингу, введення поправок до Митного кодексу та законодавчих актів, які регулюють лізингові відносини, що дає можливість покращити функціонування лізингу в сільськогосподарських підприємствах i підвищити його ефективність в галузі агропромислового виробництва в цілому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані в дисертації підходи до аналізу економічного механізму лізингу, методи та отримані результати мають практичне значення для удосконалення лізингових відносин та розвитку лізингових послуг в АПК і можуть сприяти прискореному розвитку лізингових відносин в аграрних формуваннях різних форм власності. Результати дослідження можуть бути використані як в економіці країни в цілому, так окремими підприємствами. Результати дисертаційного дослідження впроваджені у виробничий i навчальний процеси, що підтверджено відповідною довідкою Запорізькою обласною державною адміністрацією (довідка № 01-00/1448/2 від 01.10.2003 р.). Методичні дослідження, що розроблені за участю автора, використовуються в ряді навчальних дисциплін (“Інвестування”, “Економіка сільського господарства”, “Фінанси підприємств”, “Агробізнес”) у ході занять зі студентами та аспірантами Таврійської державної агротехнічної академії (Акт впровадження від 16.05.2003р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 статей, які є одноосібними публікаціями автора, загальним обсягом 1,95 друк. арк., 4 з яких у фахових наукових виданнях.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, наведені в дисертаційній роботі, є особистими розробками автора. За темою дисертації опрацьована науково-методична література. На основі аналізу проведено обґрунтування напрямків удосконалення механізму організації лізингових відносин, запропоновано внесення змін до відповідних правових актів. Їх використання сприятиме підвищенню ефективності господарювання усіх учасників лізингової діяльності.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації викладені в опублікованих автором наукових працях. Результати роботи обговорювалися на засіданнях кафедри економіки сільського господарства та на науково-практичних конференціях Таврійської Державної Агротехнічної Академії у 2000, 2001, 2002, 2003 роках. Рекомендації автора з питань необхідності застосування лізингу в сільському господарстві України доповідалися на науково-практичних конференціях: “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти” (17.10.2000 р., м. Запоріжжя. Запорізький інститут державного та муніципального управління), “Землеробська механіка на рубежі сторіч” (12.06.2001 р.,. м Мелітополь, ТДАТА), “Механізм господарювання i економічна динаміка в АПК” (25 – 26.09.2001 р. м. Харків, ХДАУ), а також на Всеукраїнській конференції молодих вчених економістів-аграрників “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (22.11.2001 р., м. Київ, Інститут аграрної економіки).

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 173 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки комп'ютерного тексту, містить 22 таблиці, 15 рисунків, 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету, основні завдання, предмет та об’єкт дослідження, розкрита наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У першому розділі – “Теоретичні основи лізингу” - розглянуто економічну сутність, функції, принципи та види лізингу, а також досліджено сучасний стан лізингової діяльності в Україні та за її межами.

Аналіз основних теоретичних поглядів на сутність лізингу показав, що у більшості літературних джерел немає загальноприйнятого визначення поняття “лізинг” як економічної категорії. Деякі автори ототожнюють лізинг з довгостроковою орендою, прокатом, довгостроковим кредитом. Лізинг має двоїстий характер, який проявляться у вкладенні коштів в основний капітал на зворотній основі. Надаючи майно в тимчасове користування власник у встановлений термін повертає своє майно, а за надані послуги отримує винагороду у вигляді комісійних. Це забезпечує реалізацію принципів терміновості, зворотності та платності. Отже, механізм лізингових угод базується на принципах кредитних та орендних відносин і всі ці ознаки притаманні лізингу. Проте, якщо поєднати їх в одному визначені, то воно не буде вичерпним. Критичний аналіз нормативних документів, розгляд наявних у спеціальній літературі різних точок зору вітчизняних та зарубіжних авторів стосовно економічного змісту лізингу як економічної категорії, порівняння його з орендою, кредитом та прокатом з’ясував розбіжності і відмінності між ними. В умовах ринкової економіки лізингу притаманні такі особливі риси:

- вид об’єкту лізингу визначається лізингоодержувачем, який купує його у виробника перед передачею у лізинг;

- при здачі майна в лізинг укладається кілька угод;

- строк договору лізингу, як правило, співвідноситься з періодом амортизації цього майна;

- забезпеченість лізингової угоди майном – об’єктом лізингу;

- можливість викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю.

З урахуванням вищевикладеного у дисертації доводиться доцільність визначення лізингу як виду підприємницької діяльності по інвестуванню тимчасово вільних залучених фінансових коштів для придбання майна, яке за договором лізингу передається юридичним або фізичним особам за відповідну плату і по закінченню строку договору може бути викуплено або повернуто лізингодавцю.

Лізинговим операціям притаманні такі функції як фінансова, виробнича та реалізаційна. Вони проявляються у вкладанні коштів в основні фонди, доповненні традиційних каналів фінансування, прискоренні вирішення суперечності між необхідністю використання сучасної техніки та швидким її моральним старінням, розширенні кола споживачів і освоєнні нових ринків реалізації.

На підставі проведених досліджень виділена ще одна функція лізингу – маркетингова, щодо удосконалення застосування лізингу в умовах ринкової економіки. Маркетингова функція дає можливість вирішити питання спочатку яку саме продукцію і в якій кількості слід виробляти, наявний попит на продукцію, що передбачається до випуску, наявність головних споживачів і закінчуючи аналізом ринків збуту. Виділення такої функції дозволить суттєво знизити ризики для лізингоодержувачів і відіграє важливу роль у ефективній лізинговій діяльності.

Головна роль теоретичного підґрунтя в комплексі лізингових відносин належить відносинам по передачі майна в тимчасове володіння i користування, а другорядна – відносинам з купівлі-продажу. Право власності на об’єкт лізингу поділяється на дві частини: перша – володіння i користування i друга – розпорядження. Лізингодавець може реалізувати лише право розпорядження: передавати в тимчасове володіння і користування за договором лізингу. Слід зауважити, що обмеження прав, щодо користування лізинговим майном для власних цілей, зменшує привабливість лізингу для лізингодавця і звужує коло учасників лізингової діяльності. В інтересах розвитку ринку лізингових послуг дисертантом пропонується внести зміни в Закон “Про лізинг” і дозволити в подальшому лізинговим компаніям залишати об’єкти договору лізингу для власного споживання. Можливість стати власником об’єкта лізингу допоможе лізинговим компаніям збільшити власний капітал і загальний обсяг лізингових послуг.

Слід зауважити, що сфера лізингових відносин є досить новою для вітчизняної економічної науки і тому ще не існує єдиної вичерпної класифікація видів і різновидів лізингу, що має не тільки суто теоретичне, а й важливе практичне значення. Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманітністю видів та форм лізингу. Нами проаналізовано нормативно-правові акти, які регулюють лізингові відносини, зарубіжну та вітчизняну наукову літературу. Заслуговують на увагу погляди фахівців, які виділяють два основних види лізингу – фінансовий та оперативний, а всі останні є їх різновидами. Дисертант доводить позицію, що для поліпшення організації механізму лізингу слід розширити зазначену класифікацію шляхом включення такого підвиду як лізинг “під ключ”, який до теперішнього часу в Україні не застосовувався. Лізинг “під ключ” – це лізинг майнового комплексу, який виконаний для конкретного лізингоодержувача і який складається з виробничого приміщення, підготовленого до початку господарської діяльності, з комплекту виробничого обладнання.

Беручи до уваги той факт, що в Україні багато недобудованих споруд, лізингові компанії можуть придбавати їх, і вклавши певні інвестиції в спеціальний проект та будівельні роботи, надавати такий вид послуг, як лізинг “під ключ”. Використання цього підвиду допоможе врахувати усю різноманітність різновидів лізингу і з одного боку, надасть можливість лізингоодержувачу разом з обладнанням i технологію по договору лізингу отримати ще и нерухомість тобто готовий виробничий комплекс, а з іншого - розширити лізингодавцю спектр своїх пропозицій.

Дослідження процесу історичного розвитку лізингу показали, що лізинг був відомий ще задовго до нашої ери. Проте різкий стрибок у розвитку лізингового ринку припадає на останнє десятиріччя. Менш як за 10 років інвестиції в обладнання через механізм лізингу зросли у світі майже в 5 разів і досягли 250 млрд. дол. США. Сьогодні, лізинг в світовій економіці займає друге місце за обсягом інвестицій після банківського кредиту. Для того, щоб застосування лізингу в Україні було найбільш ефективним, необхідно врахувати досвід лізингових відносин закордонними країнами. У становленні організаційних форм управління лізингом і формування його правового середовища в Україні виділяється два етапи. Перший етап характеризується відсутністю спеціального законодавства і нормативних актів про лізинг. Для другого етапу характерно активне формування спеціальної нормативної бази для регулювання лізингових відносин, прийняття Закону “Про лізинг” в 1997 р.

Особливу увагу потрібно звернути на те, що в Україні ринок лізингових послуг для агропромислового комплексу знаходиться у стадії формування. Державна агро лізингова діяльність виникла порівняно недавно – у вересні 1997 року. За цей час застосовувалось кілька її організаційних форм. Першу її форму представляла дирекція державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства, яка керувалася “Порядком використання коштів державного лізингового фонду на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки та двигунів до неї”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.98 р. № 25. Друга форма виникла в 1999 р., після виконання Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення державного лізингового підприємства “Украгролізинг”, яке здійснювало свою діяльність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо забезпечення діяльності державного лізингового підприємства Украгролізинг” від 26.07.99 р. № 1352, основні положення якої застосовуються і до цього часу.

На наш погляд, можна виділити новий етап в розвитку лізингової діяльності, який розпочався з 2001 року. Для цього етапу характерно збільшення обсягу лізингових операцій, пожвавлення розвитку лізингової діяльності в аграрному секторі при активній участі держави, завдяки прийнятому Указу Президента України “Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки” від 23.02.2001 р., у вигляді Національної акціонерної компанії “Украгролізинг”. Прийнята Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Національної акціонерної компанії “Украгролізинг” від 11.04.2001 р. № 354, яка передбачає перетворення 64 підприємств технічного сервісу та матеріально – технічного постачання у відкриті акціонерні товариства з передачею 100% їх акцій до статутного фонду компанії. В 2003 р. прийнятий Закон України “Про лізинг” в новій редакції, який містить ряд нових положень і передбачає можливість застосування сублізингу, розширення прав лізингодавців щодо дострокового припинення договору лізингу, чітко окреслена відповідальність сторін, звужені правові обмеження щодо обов’язкових умов договору лізингу тощо.

У другому розділі – “Стан та умови лізингових відносин в АПК” досліджено суб’єкти i об’єкти лізингу, проаналізовано сучасний стан розвитку лізингових відносин в Запорізькій області, здійснено оцінку забезпечення технікою сільськогосподарських товаровиробників, проведено аналіз використання техніки, одержаної за лізингом.

У складі суб’єктів договору лізингу, які приймають участь у лізинговому процесі виділяють прямих та непрямих учасників. До прямих учасників відносяться лізингодавці, лізингоодержувачі, та виробники об’єкта лізингу, до непрямих – комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, пенсійні фонди, брокерські та інші посередницькі фірми. В інтересах розширення лізингових операцій в країні пропонується внести зміни в нормативні документи, які регулюють лізингові відносини, зокрема: звільнити страхові компанії від оподаткування страхових премій i дозволити розміщати частки страхових резервів страхових компаній для лізингової діяльності; знизити податок на прибуток для банків, які приймають участь у лізинговій діяльності, при умові надання кредитів за низькими відсотковими ставками. У такий спосіб, на думку автора, можна було б забезпечити зацікавленість всіх учасників лізингового процесу в його високих кінцевих результатах, гармонізувати інтереси суб’єктів лізингових операцій.

Для укладання лізингового договору майбутні лізингоодержувачі, які не мають достатніх коштів для купівлі необхідного майна, звертаються до лізингової компанії. Недостатньо розроблена на сучасному етапі класифікація єдиних критеріїв, за якими оцінюється ефективність роботи компанії, зумовлює наявність різних точок зору фахівців на це питання. На наш погляд, рейтинг надійності лізингових компаній більш доцільно визначати за наступними критеріями: строк діяльності компанії на ринку, кількість бездоганно здійснюваних угод, обсяг угод, прозорість фінансової звітності і ставка винагороди лізингодавця. Наявність такої інформації дозволить майбутнім лізинооодержувачам прийняти об’єктивне рішення стосовно надійності обраної лізингової компанії, а також оцінити без зайвих зусиль її становище на ринку лізингових послуг.

Одним з актуальних питань аграрного сектору економіки України, які нині стоять перед сільськогосподарськими виробниками є необхідність поповнення та поліпшення їх технічної бази. У процесі дослідження виявлено, що проблемою забезпечення технікою сільськогосподарських товаровиробників являється дефіцит фінансових ресурсів, який є наслідком істотного послаблення матеріально-технічної бази, руйнування економічних основ її оновлення і розвитку. У результаті загрозливий стан склався з активною частиною основних засобів – технічним парком сільськогосподарських машин. Парк тракторів, комбайнів, інших технічних засобів за період з 1989 по 2002 роки значно скоротився. Зменшення кількості технічних засобів вплинуло на забезпеченість технологічної потреби сільськогосподарських товаровиробників (табл. 1). Як свідчать дані табл. 1, в Запорізькій області в 2003 р. забезпечення технологічної потреби сільськогосподарської техніки становило: тракторів - 74%, зернозбиральних комбайнів - 58%, кукурудзозбиральних комбайнів - 75%, кормозбиральних комбайнів – 64%, картоплезбиральних машин - 38%, плугів загального призначення - 85%, бурякозбиральних машин - 32%. Аналогічне положення спостерігається й по іншій сільськогосподарській техніці.

Значно зменшилися обсяги капітальних та відновлювальних ремонтів. Так, на початок 2003 р. було відновлено тракторів, що відпрацювали амортизаційний строк – 62%, зернозбиральних комбайнів – 60%, кукурудзозбиральних комбайнів – 65% та 48% кормозбиральник комбайнів, картоплезбиральних машин та плугів загального призначення - 87%, бурякозбиральних машин – 50%.

Отже, виходячи з якісних характеристик наявної сільськогосподарської техніки та високого рівня їх зношеності, неможливо виконати в оптимальні строки комплекс технологічних операцій. Нестача та низький технічний стан сільськогосподарської техніки призвела до розтягування строків збиральних робіт, до втрат врожаю та втрат ресурсів, вкладених у виробництво на попередніх технологічних циклах.

Обмеженість фінансових ресурсів не дозволяє аграрним підприємствам купувати сільськогосподарську техніку в необхідній кількості. Кардинальне вирішення питання забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними засобами в найкоротші строки полягає у застосуванні лізингу. Опинившись у критичному становищі, багато сільськогосподарських товаровиробників завдяки лізингу отримали можливість здійснювати поновлення матеріально-технічної бази, підвищувати продуктивність аграрного виробництва.

Сьогодні, на ринку сільськогосподарської техніки, пропонується велика

Таблиця 1

Стан технічного забезпечення АПК технікою в Запорізькій області, шт.

Найменування |

Технологічна потреба | Наявність на 01.01.2003 р. | Відновлення техніки, що відпрацюв. амортиз. строк | Всього буде зайнято техніки на с.-г. роботах в 2003 р. | Забезпечення технологічної потреби в 2003 р., %

Всього | Техніка, що відпрацювала амортизаційний строк | Техніка, що не відпрацювала амортизаційний строк

кількість | %

від потреби | Кількість | % до наявної техніки | кількість | % до наявної техніки | кількість | %

Трактори | 12100 | 10813 | 89 | 6812 | 63 | 4001 | 37 | 4260 | 62 | 8961 | 74

Комбайни зернозбиральні | 3400 | 2215 | 65 | 1650 | 74 | 565 | 26 | 986 | 60 | 1980 | 58

Комбайни кукурудзо-збиральні | 501 | 401 | 80 | 326 | 81 | 75 | 19 | 211 | 65 | 376 | 75

Комбайни кормозбиральні середнього класу | 980 | 864 | 88 | 640 | 74 | 224 | 26 | 306 | 48 | 624 | 64

Картоплезбиральні машини | 26 | 20 | 77 | 14 | 70 | 6 | 30 | 6 | 87 | 10 | 38

Плуги загального призначення | 4500 | 3835 | 85 | 2200 | 57 | 1635 | 43 | 1910 | 87 | 3825 | 85

Бурякозбиральні машини | 232 | 102 | 44 | 54 | 53 | 46 | 47 | 27 | 50 | 75 | 32

кількість моделей. В таких умовах перед споживачем виникає відповідальна задача – зробити правильний вибір, виходячи з того, що кінцевою метою вкладення капіталу в придбання техніки виступає максимізація прибутку, досягнення коротших строків окупності інвестицій. В дисертаційній роботі, з метою визначення найбільш доцільного застосування техніки та визначення строку отримання вигідності від проекту після здійснення всіх лізингових платежів, сплати усіх витрат, тобто початку отримання прибутку, проводився порівняльний аналіз економічної ефективності сільськогосподарської техніки на прикладі зернозбиральних комбайнів “Дон-1500” та “Джон Дір М – 9500”. Для обґрунтування беззбиткового об’єму виробництва продукції і визначення зони економічної безпеки застосовувалася методика розрахунку показників з розподілом витрат на постійні та змінні. Проведені розрахунки показали, що фактичний об’єм реалізації продукції перевищує беззбитковий об’єм на 43% для комбайну “Дон-1500” і на 7,5% для комбайну “Джон Дір М-9500”, що вказує на їх достатньо економічну безпеку. Отже, застосування цих комбайнів при збиранні зернових культур дає можливість сільськогосподарському товаровиробнику окупити свої витрати і одержати прибуток. Але, порівняння результатів роботи комбайнів “Дон-1500” та “Джон Дір М – 9500” дозволило встановити, що застосування комбайну “Дон-1500” призводить до скорочення терміну окупності та зниженню собівартості продукції. Це є переконливим свідченням того, що ефективність використання дорогої імпортної техніки, такої як зернозбиральний комбайн “Джон Дір М-9500”, не відповідає закладеним у неї параметрам. Оскільки загальна мінімізація агротехнологічного забезпечення посівів призвела до зниження середньої врожайності зернових культур до 15-35 ц/га, тоді як виробники комбайнів західних фірм гарантують ефективну роботу при врожаї не менше 45 ц/га.

У процесі пошуку більш ефективного застосування техніки в аграрному секторі в роботі проведено порівняння варіантів наборів сільськогосподарської техніки, зокрема зернозбиральних комбайнів різних моделей, яке показало перевагу першого варіанту, тобто застосування трьох комбайнів марки “Дон-1500” замість двох комбайнів - “Дон –1500” та “Джон Дір М-9500”, у другому варіанті. В першому варіанті прибуток збільшується на 49% і зменшується строк окупності придбаної техніки на умовах лізингу майже у 2 рази. Викладене дає підстави стверджувати, що застосування першого варіанту для сільськогосподарського товаровиробника більш вигідне, бо принесе більший прибуток і зменшить строк окупності придбаної техніки, що дасть можливість підвищити ефективність роботи сільськогосподарських товаровиробників.

У третьому розділі – “Шляхи удосконалення лізингових відносин” - визначені напрями й обґрунтовано пропозиції, які сприятимуть удосконаленню організації взаємовідносин суб’єктів лізингової діяльності, запропоновані рекомендації щодо оптимізації розрахунків лізингових платежів.

Окремі положення діючого законодавства перешкоджають проведенню лізингових операцій, зокрема важливе значення для поліпшення організації лізингових відносин має питання встановлення мінімального строку договору лізингу, за яким об’єкт лізингу має бути відшкодовано. Але, слід відмітити, що в Законі України “Про лізинг” в новій редакції цей строк відсутній. Така зміна в законодавстві не може бути прийнятним для лізингоодержувача. Пов’язано це з тим, що лізингоодержувач не має можливість виплатити основну частину вартості об’єкту лізингу без великих фінансових навантажень, особливо в перші роки дії договору лізингу. Крім того, це дозволяє лізингодавцям диктувати свої умови й встановлювати строк договору лізингу. З цією метою вважається більш доцільним обов’язково зазначити мінімальний строк договору лізингу в Законі України “Про лізинг”.

Недостатньо розроблені на сучасному етапі аспекти організації лізингових відносин. Аналіз практики проведення лізингових операцій свідчить, що застосовується багато схем, які розрізняються складом учасників та системою відносин між ними. В організації лізингових відносин заслуговує на увагу питання узгодження договору купівлі-продажу об’єкта лізингу з лізингоодержувачем, який не є стороною цього договору. На думку автора, лізингоодержувачу необхідно приймати участь у цьому договорі, бо поінформованість про умови договору купівлі-продажу об’єкта лізингу на стадії його виконання, особливо у тих випадках, коли майно та його постачальника обирає лізингодавець, має важливе значення для лізингоодержувача. Пропонується письмове узгоджувати з лізингоодержувачем проект договору купівлі-продажу, а також додавати копію договору купівлі-продажу як невід'ємну частину договору лізингу, або зазначити перелік умов договору та їх зміст, які мають важливе значення для лізингоодержувача. Це можуть бути якісні характеристики майна, постачання необхідних комплектуючих та запасних частин для обладнання, термін та місце постачання майна, процедуру прийняття майна та пред’явлення претензії по кількості та якості, необхідність навчання персоналу лізингоодержувача роботі з обладнанням, порядок обслуговування об’єкту лізингу тощо.

У дисертації з’ясовано, що якісному проведенню лізингових операцій перешкоджає низький рівень якості отриманої техніки, некомплектність поставок на етапі укладання лізингових договорів, проблеми після продажної взаємодії продавця та лізингоодержувача з приводу гарантій технічної придатності техніки. У цьому зв’язку у договір купівлі-продажу доцільно включати пункт про обов'язки постачальника у випадку виявлення прихованих дефектів, а на лізингодавця або продавця слід покласти обов'язки, які повинні бути законодавчо закріплені, щодо виконання ремонтів, які виникли не з вини лізингоодержувача, протягом усього строку використання майна. У такий спосіб, можна забезпечити більш якісну організацію лізингових відносин (рис. 1).

Особливу увагу потрібно звернути на те, що існуючий підхід до визначення складових лізингового платежу є вигідним тільки для лізингодавця. Дисертант доводить позицію, що покладання всіх інвестиційних витрат на лізингоодержувача, зокрема це стосується внесення страхових відшкодувань до складу лізингових

Вибір майна иайна

Постачання майна

Оплата Договір Договір Лізингові

майна купівлі - лізингу платежі

продажу Договір

страхування

Кредитний Плата за Договір Страхові Страхові

договір кредит страхування внески внески

Рис. 1. Механізм організації лізингових відносин

платежів, є необґрунтованим і потребує їх виключення. У такий спосіб, на нашу думку, можна зробити вартість договору лізингу дешевше, а застосування лізингових операцій більш ефективними. Проблему повернення лізингових платежів пропонується вирішувати шляхом внесення в договір лізингу умови про обов'язкову пеню за прострочення платежів, що допоможе лізингодавцю, у випадку несплати вчасно періодичних лізингових платежів, отримати додаткові доходи. При цьому, відповідним чином, необхідно внести зміни в нормативно-правові акти які регулюють лізингові відносини.

На даному етапі становлення лізингових відносин, для посилення страхового захисту аграрного виробництва, доцільно прискорити роботу по створенню товариств взаємного страхування сільськогосподарських товаровиробників як доповнення до системи комерційних страхових компаній, а також створення інститутів страхування ризиків у міжнародному лізингу для мінімізації негативного впливу проблем, які стосуються податкових та митних правил.

Сьогодні чинним законодавством передбачено, що під час викупу майна його оцінка здійснюється за залишковою вартістю згідно з даними бухгалтерського обліку. Якщо врахувати, що після закінчення дії договору лізингу ринкова вартість

об’єкту може змінитися так, що “залишкова вартість” буде або незначно меншою, або навпаки більшою, ніж ринкова ціна нового подібного майна, то доцільно залишити за лізингоодержувачем право, яке буде закріплене в законодавчих актах, добровільно вирішувати за якою ціною він буде викупати об’єкт лізингу по закінченню дії договору лізингу, за залишковою вартістю чи за ринковою ціною. Це збільшить економічний ефект для майбутніх лізингоодержувачів.

В роботі звертається увага, що при застосуванні міжнародного лізингу існують проблеми, які пов’язані з митними платежами. Перш за все, на думку автора, потрібно врегулювати питання оцінки обладнання, яке ввозиться по операціям міжнародного лізингу. Митні органи оцінюють вартість ввезеного обладнання як вартість, що дорівнює вартості лізингових платежів. А це істотно вище реальної вартості ввезеного обладнання, бо в лізингові платежі увійшли відсотки, податки і це збільшило вартість майна. При користуванні режиму тимчасового ввезення митні платежі можна сплачувати не одразу, а в розстрочку, але тоді нараховуються і відсотки. На думку автора, для лізингу це не прийнятно, бо власником майна залишається той, хто поставив це обладнання, а не той хто сплачує платежі. Отже, ми вважаємо, що відсотки не повинні нараховуватися при тимчасовому ввезенні майна, яке надається в лізинг, бо це робить використання цього режиму економічно невигідним. На підставі викладеного, дисертантом запропоновано вирішити ці проблеми шляхом внесення поправок до Митного кодексу.

Поглиблений аналіз впливу різних методик розрахунку лізингових платежів на вартість лізингової операції, дозволив оцінити позитивні та негативні сторони, а також обґрунтувати пропозиції щодо вибору лізингоодержувачем найбільш вигідного методу нарахування лізингових платежів. Зокрема, застосування прогресивної шкали нарахування лізингових платежів є економічно привабливішим порівняно з регресивним методом, бо лізингоодержувач отримує додатковий прибуток. Але, слід зауважити, що лізингоодержувачу слід обирати прогресивну шкалу тільки у тому випадку, коли він має вільні кошти для альтернативного варіанту їх інвестування. Якщо лізингоодержувач обмежений у коштах, то йому доцільно застосовувати регресивний метод (якщо він зможе перші 2 роки сплачувати більші лізингові платежі) або дегресивний метод визначення лізингових платежів, за яким лізингові платежі нараховуються рівновеликими величинами.

Аналіз альтернативних варіантів ресурсного забезпечення показав, що для оновлення сільськогосподарської техніки доцільно застосовувати фінансовий лізинг, який є найбільш вигідним для сільськогосподарських товаровиробників у порівнянні з банківським кредитом.

ВИСНОВКИ

1. Класифікаційні ознаки та різновиди лізингу тлумачаться суперечливо. В більшості літературних джерел термінологічні поняття лізингу ототожнюється із категоріями “прокат”, “оренда” та “кредит”. В дисертаційній роботі запропоновано визначення лізингу як виду підприємницької діяльності, яка інвестує тимчасово вільні або залучені фінансові кошти для придбання майна і наступної його передачі лізингоодержувачу на визначених договором лізингу умовах і по закінченню якого це майно може бути викуплено або повернуто лізингодавцю.

2. Для підвищення ефективності лізингової діяльності i зниження ризиків пропонується доповнити існуючу класифікацію загальноприйнятих функцій - фінансової, виробничої та реалізаційної ще однією – маркетинговою, яка полягає у виявленні платоспроможних споживачів, попиту i пропозиції на вироблену продукцію та ринків збуту.

3. В розвитку лізингової діяльності в Україні виділено новий етап, який розпочався з 2001 р. і який характеризується прийняттям нормативних актів, які регулюють лізингові відносини, збільшенням обсягу лізингових операцій, пожвавленням ринку лізингових послуг.

4. На підставі проведеного дослідження різновидів лізингу доповнено існуючу класифікацію новим підвидом таким як лізинг “під ключ”. Доповнена класифікація є більш ефективною для суб’єктів лізингу при здійсненні лізингових операцій, надає можливість розширити спектр своїх пропозицій для лізингодавця і отриманих послуг для лізингоодержувача.

5. 3 метою розповсюдження лізингових операцій необхідно розширити коло об'єктів та суб’єктів лізингу, запровадити пільгові умови проведення лізингових операцій для комерційних банків, звільнити страхові компанії від оподаткування страхових премій, створити умови для розвитку конкуренції на лізинговому ринку.

6. Встановлено, що дефіцит фінансових ресурсів у сільськогосподарських товаровиробників для придбання техніки з повною сплатою їх вартості зумовлює спад рівня технічної забезпеченості та темпів оновлення матеріально-технічної бази. На основі аналізу необхідних фактичних даних виявлено, що забезпечення технологічної потреби сільськогосподарської техніки в Запорізькій області у 2003 р. становило: 74% тракторів, 58% зернозбиральних комбайнів, 75% кукурудзозбиральних комбайнів, 64% кормозбиральних комбайнів, 85% плугів загального призначення, 32% бурякозбиральних машин, 38% картоплезбиральних машин. Аналогічна ситуація спостерігається і по іншій сільськогосподарській техніці. Застосування агролізингу