Житомирський державний університет імені Івана Франка

Борейко Олександр Михайлович

УДК 371.2 (09)

ПРОСВІТНИЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ГРОМАДСЬКИХ ТОВАРИСТВ ВОЛИНІ

(др. пол. XIX – поч. XX ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Житомир – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Левківський Михайло Васильович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри

педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Побірченко Наталія Семенівна,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини,

директор Навчально-наукового інституту

соціальної та мистецької освіти;

кандидат педагогічних наук, старший

науковий співробітник

Березівська Лариса Дмитрівна,

Інститут педагогіки АПН України,

вчений секретар, завідувач лабораторії

історії педагогіки

Провідна установа: Волинський державний університет

імені Лесі Українки, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Луцьк

Захист відбудеться 16 вересня 2004 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 в Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 40).

Автореферат розіслано 14 серпня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Сейко Н.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах сучасного суспільства, коли багатонаціональна Україна стала на шлях демократичних перетворень, метою виховання молоді й чинником розвитку української державності є формування національної свідомості, успадкування підростаючими поколіннями соціального досвіду українського народу, що потребує вивчення маловідомих сторінок його історії, культури та освіти.

У зв’язку з цим в урядових (Закон України „Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті) та освітніх („Концепції виховання дітей та молоді у системі національної освіти”) документах наголошується на необхідності дослідження історико-педагогічних проблем, пов’язаних з утвердженням національної системи освіти.

В опублікованих для масового користування матеріалах, які характеризують розвиток освіти Волині, лише частково висвітлювалася роль громадських товариств у культурницькій, просвітницькій і педагогічній діяльності серед поліетнічної спільноти цього краю.

Гострота проблеми пов’язана ще й з тим, що в межах досліджуваного історичного періоду як волинський регіональний соціум в цілому, так і окремі його етнічні спільноти ставили адекватні власним ментальним, національним особливостям вимоги щодо навчання, виховання дітей, молоді та дорослого населення. Тим самим виявлялися освітньо-виховні функції (соціалізуюча, природовідповідна, етновідповідна, культури міжетнічного спілкування тощо), які передбачали і взаємозумовлювали одна одну. Узагальнення цього досвіду та його теоретичний аналіз, у свою чергу, забезпечують відповідність умовам інтегрованого здійснення освітньо-базових функцій, які випливали з обставин і потреб життя конкретного етнічного соціуму (українського, польського, єврейського, російського, німецького тощо) та із запитів соціокультурного життя Волині.

Волинь була і залишається специфічним територіальним утворенням, де й до цього часу збереглися не лише дисперсні, але й компактні етноутворення національних меншин.

Ступінь розробки проблеми. В останні роки з’явилося чимало наукових праць, у яких досліджуються окремі аспекти проблеми історії просвітництва, у тому числі й просвітницької діяльності громадських організацій окремих регіонів України. Серед них чільне місце посідають роботи Л.Березівської, Л.Вовк, Н.Гупана, Б.Євтуха, Н.Ничкало, Н.Побірченко, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка. Зокрема, у докторській дисертації Н.Побірченко “Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” (2001), авторка визначила та обґрунтувала джерела, засади, час заснування Громад, розробила періодизацію становлення і розвитку їхньої діяльності. У кандидатській дисертації Л.Березівської “Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)" (1999), висвітлюється проблема освітньо-виховної діяльності київських просвітницьких громадських товариств.

Варто зазначити, що перші наукові розвідки стосовно розвитку освіти на Волині з’явилися вже у другій половині ХІХ століття. Зокрема, М.Барсов, П.Батюшков, Н.Мукалов, К.Левицький, М.Теодорович висвітлювали регіональні аспекти розвитку освіти, діяльності духовенства, становлення навчальних закладів тощо.

Наукові дослідження сучасних українських вчених також подають значний обсяг інформації про загальний розвиток освіти на Волині, проте діяльність громадських товариств розглядається тут частково. Це праці таких авторів, як Т.Джаман („Розвиток освіти на Волині (ХVІІІ – ХІХ ст.)”, 1999), Л.Єршова („Розвиток жіночої освіти на Волині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)”, 2002), С.Кваша („Педагогічна система Луцької братської школи”, 1997), С.Коляденко („Зміст та організація діяльності Кременецького ліцею як осередку освіти на Волині (1805–1933 рр.)”, 1998), В.Омельчук („Розвиток освіти на Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)”, 2001), Н.Рудницька („Становлення та розвиток шкільного краєзнавства на Волині (1917–1932 рр.)”, 2000), Н.Сейко („Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905–1938 рр.”, 1999). Крім цього, досліджувана проблема знайшли відображення у науковому доробку Г.Бухала, В.Єршова, М.Костриці, О.Іващенко, М.Левківського, Л.Монастирецького, Г.Мокрицького, Ю.Поліщука, О.Пультера, Г.Черняхівського та ін.

Діяльність громадських товариств Волині частково висвітлена в дисертаційних дослідженнях істориків, таких як: О.Буравський („Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Соціально-економічне становище та культурний розвиток”, 2003), М.Костюк („Німецька колонізація на Волині (60-ті роки ХІХ ст. – 1914 р.)”, 1998), Н.Рудницька („Становлення і розвиток системи освіти євреїв на Волині у ХІХ – на початку ХХ століття”, 2002), О.Суліменко („Німці Волині (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)”, 2002), Г.Шпиталенко („Соціально-економічне і духовне життя чехів Волині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)”, 2003), І.Ярмошик („Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях ХІХ – ХХ століть”, 1998).

У контексті досліджуваної проблеми можна означити три окремі аспекти. У теоретичному аспекті розглянуті дослідження доречно поділити на кілька груп:

- першу з них становлять роботи, автори яких, не розглядаючи спеціально питання розвитку просвітництва на Волині, висвітлюють його в загальноісторичному контексті (дослідження М.Костомарова, Ю.Марахова, І.Рибалка, О.Субтельного та інших);

- друга група авторів виділяє просвітництво в Україні та на Волині як специфічне етнокультурне явище або ж аналізує його в дискурсі розвитку етнонаціональних відносин (дослідження Д.Бовуа, О.Войналович, О.Гонтара, Т.Єременко, Л.Заштовта, М.Іванова, Г.Стронського, та інших);

- третю групу склали етносоціологічні дослідження авторів, які розглядають питання розвитку етносів у поліетнічних організмах (Ю.Бромлей, П.Еберхардт, Я.Липський та інших).

Історико-педагогічний аспект зумовлюється необхідністю формування об’єктивного уявлення про історичні шляхи розвитку регіональної педагогіки як складової вітчизняної педагогічної науки.

Педагогічний аспект даної проблеми полягає у виявленні специфіки навчально-виховного процесу в навчальних закладах Волині; дає можливість проаналізувати зміст, форми і методи навчання, які використовувалися в цих закладах громадськими організаціями періоду другої половини ХІХ – початку ХХ століть; визначається необхідністю зіставлення загальнодержавного та регіонального компонентів освіти.

Зазначимо, що освітні традиції на території Волині нараховують вже кілька століть. Актуальність їх аналізу випливає з наступних чинників:

- просвітництво на Волині здійснювалося у руслі загального історичного контексту людської цивілізації;

- історія діяльності громадських товариств на Волині є невід'ємною частиною, з одного боку, історії шкільництва української громади та етнонаціональних меншин у поліетнічних організмах, з іншого – складовою історії України;

- у другій половині ХІХ – на поч. ХХ століття просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств Волині перебувала в стані пошуку прогресивних форм та методів впливу на загальний розвиток освіти дітей і дорослих краю;

- просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств на Волині другої половини ХІХ – поч. ХХ століття віддзеркалювала соціокультурні, економічні, міжетнічні особливості життя місцевого населення, поліетнічних меншин та їх відносини з імперською владою;

- діяльність просвітницьких громад сприяла розвитку доброчинності на Волині не тільки в освіті, але й в інших сферах соціокультурного життя краю, що, у свою чергу, інтегрувало загальнокультурні та просвітницькі тенденції розвитку України.

Короткий аналіз зазначених вище наукових робіт засвідчує, що у більшості з них актуалізовано лише окремі чинники розвитку освіти на Волині.

Отже, ця проблема є недостатньо розробленою, оскільки вона не була предметом спеціального історико-педагогічного аналізу, а при її вивченні не використовувався системний підхід. Узагальнений розгляд просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств на Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) досі був відсутній, що визначило потребу конкретизувати тему нашого дисертаційного дослідження: “Просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)”.

Хронологічні рамки дослідження. Нижня межа часової вертикалі дослідження окреслюється серединою XIX ст., оскільки в цей час спостерігається пожвавлення діяльності громадських товариств Волині, пов’язане з початком суспільно-економічних перетворень у країні. Верхня межа наукового пошуку сягає початку XX століття, а саме 1914 року (початок Першої світової війни), коли Волинь, як і весь західний край Російської імперії, стає театром бойових дій (закономірно, що діяльність громадських товариств було призупинено).

Територіальні межі дослідження. Науковий пошук охоплює територію Волині. Її межі досить відносні в краєзнавчому контексті; з утворенням у 1832 році Південно-Західного краю Російської імперії, до нього увійшли три губернії: Київська, Подільська та Волинська. На той час Волинська губернія включала в себе 12 повітів: Володимир-Волинський, Дубинський, Житомирський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новоград-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський і Старокостянтинівський.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідницької теми кафедри педагогіки Житомирського державного університету “Шляхи вдосконалення фахової підготовки майбутнього вчителя”. Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Житомирського державного педагогічного університету (протокол № 9 від 25 квітня 2000 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 20 червня 2000 р.).

Об’єктом дослідження є просвітницький рух на Волині у другій половині ХІХ – початку ХХ століть.

Предмет дослідження – організаційні та теоретичні засади просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств на терені Волинсько-Поліського краю зазначеного історичного періоду.

Метою дослідження є всебічне цілісне висвітлення основних напрямів, змісту, форм і методів просвітницької, організаційної, педагогічної й соціокультурної діяльності громадських товариств Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.), а також виявлення суперечностей, провідних тенденцій та етапів їх розвитку.

Для досягнення поставленої мети визначені завдання дослідження:

1. Розкрити соціально-політичні й культурні умови становлення громадських товариств Волині та класифікувати їх типи.

2. Дослідити основні напрями та етапи розвитку громадських товариств Волинської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

3. Здійснити аналіз змісту навчально-виховного процесу, форм та методів діяльності представників товариств у навчальних закладах для дітей та дорослих.

4. Виявити напрями освітньої і просвітницько-культурницької діяльності представників церковних братств Волині.

5. Проаналізувати педагогічну і науково-методичну діяльність членів громадських товариств, представників релігійних кіл та окреслити їх роль у становленні, розвитку освіти і культури Волині.

6. Виявити основні суперечності й тенденції становлення громадських товариств Волині означеного періоду та охарактеризувати їх опікунську діяльність, а також визначити роль громадськості у створенні навчально-виховних закладів.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії пізнання та діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу; ідеї загального й особливого у діалектичній цілісності; аксіологічний підхід до всебічного вивчення педагогічних явищ; філософські світоглядні та загальнонаукові положення щодо діалектичного взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ і процесів у суспільстві. В основу історико-педагогічного пошуку покладено принципи науковості, історизму, системності, об'єктивності, культуровідповідності, єдності теорії і практики, гармонії національних і загальнолюдських цінностей. Дослідження ґрунтується на антропоцентричних ідеях філософії освіти та сучасній парадигмі виховання, що розкриває значення людини як неповторної унікальності й найвищої цінності.

Методи дослідження:

- історико-логічний (проаналізовано матеріали педагогічних видань, навчально-методичну літературу, архівні матеріали, статистичні відомості стосовно діяльності громадських товариств Волині означеного періоду);

- історико-ретроспективний (охарактеризовано організаційні засади, завдання, зміст, форми і методи просвітницько-педагогічної, меценатської і культурницької діяльності волинських громадських товариств та їх активістів);

- порівняльно-зіставний (зіставлено події, явища і факти соціального життя громадських товариств);

- порівняльно-історичний (визначено якісні зміни у діяльності громадських товариств Волині протягом зазначеного періоду);

- моделювання і систематизації (складено типологічну таблицю функціонування громадських товариств Волині).

Джерельну базу дослідження склали документи та матеріали Центрального державного історичного архіву України (фонди №№ 268, 365, 442, 1335), Державного архіву Житомирської області (фонди №№ 1, 62, 70, 71, 75, 80, 119, 147, 160, 183, 329, 393, 396), Державного архіву Рівненської області (фонд № 379) і Державного архіву Тернопільської області (фонд № 240); матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (фонд № 67); матеріали Житомирської, Рівненської і Тернопільської державних наукових бібліотек та Кременецької науково-педагогічної бібліотеки; періодична преса: “Волынские губернские ведомости”, “Волынские епархиальные ведомости”, “Волынь”, “Недельная хроника Восхода”, “Рассвет”, “Світло”, “Сион”; офіційні видання Міністерства народної освіти; звіти про діяльність громадських товариств означеного періоду; збірники документів, матеріали історико-педагогічних досліджень (автореферати, дисертації, монографії); база даних Інтернету.

Наукова новизна та теоретичне значення.

Вперше цілісно висвітлено історичний шлях становлення і розвитку громадських товариств Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття; окреслено етапи становлення, часткової стагнації та розвитку громадських товариств Волині; здійснено класифікацію волинських товариств за основними функціями й напрямами організаційної, просвітницької і культурницької діяльності.

Обґрунтовано й визначено основні напрями, зміст, форми й методи освітньо-виховної роботи в закладах для дітей та дорослих; охарактеризовано роль громадських товариств, церковних братств, приватних осіб у підвищенні культурно-освітнього рівня волинського населення; узагальнено педагогічні й методичні засади просвітницької, культурницької та організаційної діяльності громадських товариств Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

Продовжено та розвинено здобутки попередніх досліджень стосовно місця громадських товариств Волині в загальноукраїнському просвітницько-педагогічному русі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Введено до наукового обігу маловідомі та раніше не відомі архівні документи, історичні факти, пов’язані з діяльністю громадських товариств досліджуваного періоду.

Практичне значення дослідження полягає у підготовці рекомендацій з вивчення історичної ролі громадських товариств Волині та їх загальнокультурного внеску в розвиток освіти й культури краю (“Громадські товариства Волині: просвітницька діяльність (др. пол. ХІХ –поч. ХХ ст.”). Результати можуть бути використані: при написанні наукових праць з історії педагогіки, історії; при розробці спецкурсів, проведенні спецсемінарів з історії педагогіки, педагогіки та при підготовці наукових праць з регіональної історії, етнології, у навчально-виховному процесі вищих і середніх педагогічних навчальних закладів.

Вірогідність та аргументованість отриманих результатів дослідження, його наукових положень та висновків забезпечується методологічною базою; дотриманням принципів об'єктивності й історизму; об'єктивним історико-логічним аналізом архівних матеріалів, нормативних та директивних документів, літературних та інших джерел; використанням комплексу методів, адекватних меті, предмету й завданням дослідження.

Апробація роботи. Матеріали дослідження були апробовані на таких наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Київ-Житомир, 2002); Міжнародна науково-практична конференція “Психолого-педагогічні та економічні проблеми гуманізації навчально-виховного процесу в закладах освіти” (Рівне, 2002); Міжнародна науково-практична конференція “Формування професійної майстерності вчителя в умовах ступеневої освіти” (Київ - Житомир, 2003); ХІІ військово-наукова конференція ЖВІРЕ (Житомир, 2000); на засіданні методологічного семінару з історії педагогіки (Кам`янець-Подільський, 2002); на Всеукраїнській аспірантсько-студентській конференції “Підготовка майбутнього вчителя до соціально-педагогічної роботи” (Житомир, 2002); на щорічних звітних науково-практичних конференціях Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка (2000–2004 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 9 наукових статтях, з яких 4 – у наукових педагогічних виданнях, а також у методичних рекомендаціях “Громадські товариства Волині: просвітницька діяльність (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)”.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (320 найменувань) та 8 додатків (на 32 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, ступінь її розробки; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; проаналізовано теоретико-методологічну базу та категорійно-понятійний апарат дослідження, розглянуто його територіальні та хронологічні межі; визначено теоретичну та практичну значущість дослідження, розкрито джерелознавчу базу.

У першому розділі „Соціокультурні й організаційні умови становлення громадських товариств” досліджено сучасний стан проблеми, обґрунтовано причини, соціокультурні й організаційні передумови виникнення громадських товариств на Волині, проведено ретроспективний аналіз їх становлення та еволюції. Здійснено порівняльну характеристику державних і громадських товариств як соціокультурного явища, що функціонували у сфері освіти на теренах Волині протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Конкретизовано сутність поняття „громадські товариства”.

Під громадськими товариствами ми розуміємо об’єднання як світських, так і релігійних діячів, котрі, згідно зі статутами цих об’єднань, проводили організаційну, просвітницьку й культурну діяльність, спрямовану на реалізацію завдань навчання й виховання дітей, молоді та дорослого населення. Досліджено, що загалом у зазначений період на Волині діяло від 35 до 156 громадських товариств. На основі аналізу діяльності цих товариств виявлено деякі суперечності: з одного боку, спостерігається негативне ставлення уряду до зародження на Волині просвітницького руху (українського, польського, єврейського, німецького або чеського), з іншого – простежується значна активність громад національних меншин та прагнення волинської інтелігенції продовжувати національну освітню справу.

Проаналізовано статути громадських товариств, що дозволило нам виокремити такі їх типи: легітимні та нелегітимні (див. рис. 1).

Легітимні товариства поділялися на: публічно-правові, тобто товариства, які були органами місцевого самоуправління, частково наділеними державною владою (міські, земства), та приватно-правові – товариства, котрі утримувалися за кошти обмеженої кількості осіб.

Серед приватно-правових товариств чітко вирізнялися за характером діяльності наступні види та підвиди:

1. Товариства, які сприяли розвитку духовного життя населення Волині: а) товариства, метою яких був розвиток морально-ціннісної сфери народу, переважно або цілком на релігійному ґрунті, зокрема Православне Палестинське товариство, церковні братства, товариства тверезості, опікування в’язнями; б) товариства, мета яких полягала у підвищенні розумового та естетичного рівнів розвитку народу, здобутті ним елементарної освіти, популяризації певних галузей знань та науки, це насамперед, Житомирська комісія з влаштування народних читань, Волинське товариство грамотності, літературні, художні та мистецькі товариства.

Рис. 1. Типи громадських товариств

2. Товариства, метою діяльності яких було поширення прикладних знань серед дітей, молоді та дорослого населення: товариство сприяння нижчій комерційній освіті, фотографічне товариство та інші.

3. Товариства, діяльність яких полягала в поширенні знань про користь розвитку фізичної культури народу та у влаштуванні спортивних змагань для широкого загалу, – наприклад, товариство гімнастів.

4. Товариства, які надавали матеріальну допомогу, благодійні товариства, Товариство опіки дітей та інші.

5. Регіональні відділення професійних вчительських організацій, які сприяли розв’язанню правових, професійних, моральних та матеріальних проблем учительства, а також популяризації своєї професії, – Всеукраїнська спілка вчителів і діячів народної освіти, Всеукраїнська учительська спілка та ін.

6. Наукові краєзнавчі товариства, які займалися вивченням історії та пропагуванням етнокультурних традицій Волині, – археологічне товариство, Товариство дослідників Волині.

На основі проведеного дослідження нами визначено такі етапи становлення та розвитку громадських товариств на Волині: а) етап становлення (1850 – 1863 рр.), характерний тим, що на Волині виникла значна мережа громадських товариств, метою котрих було забезпечення елементарної грамотності дітей, молоді й дорослого населення, а також їх соціалізація; б) етап часткової стагнації (1864 – 1874 рр.), вирізнявся тим, що у цей період суттєво звузилася мережа товариств і чимало з них набули напівтаємного й напівпідпільного характеру діяльності (і хоч російський уряд всіляко прагнув стримувати просвітництво на Волині, все ж волинська інтелігенція, громадівці, активісти продовжували національну освітню, культурницьку справу, незважаючи на перешкоди, а іноді працюючи навіть у підпіллі); в) етап розвитку (1875 – 1913 рр.), що відзначався не лише суттєвим збільшенням чисельності громадських товариств на Волині, але й якісною зміною характеру їх діяльності (вони значною мірою охоплювали зміст освітньо-виховного й соціально-культурницького життя дітей, молоді й дорослого населення).

У другому розділі „Організація освітньо-виховних закладів та просвітницька діяльність громадських товариств” проаналізовано створення і функціонування різноманітних громадських товариств, церковних братств та церковних опікунств у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття на Волині. З 156-ти товариств особливою активністю вирізнялася діяльність Волинського товариства сприяння вихованню дітей з відділом їхнього захисту, Волинської „Просвіти”, Житомирської комісії народних читань, Волинського товариства виправних притулків, Товариства поширення комерційної освіти, Товариства опіки малозабезпеченими учнями Холмського технічного залізничного училища, Товариства допомоги бідним учням Рівненського реального училища, Товариства допомоги бідним у м. Рівне, Товариства дослідників Волині, Луцького Хрестовоздвиженського братства, Кирило-Мефодіївського братства (м. Острог), Кременецького Богоявленського Свято-Миколаївського братства.

За сприяння зазначених товариств відбувалися: відкриття та організація діяльності переважно початкових та недільних навчальних закладів; проведення народних читань, залучення дорослого населення до відвідування лекцій, театрів, концертів, вистав; організація народних будинків, пересувних музеїв наочних посібників, педагогічних музеїв, виставок; будівництво та облаштування книжкових складів, забезпечення книгами народних бібліотек, читалень та бібліотек у різних школах.

Основними напрямами діяльності активних членів Попечительств про народну тверезість у повітах і волостях було відкриття вечірніх класів, недільних шкіл, проведення лекцій культурницько-просвітницького спрямування. Варто відзначити той факт, що навчальний процес у відкритих ними школах здійснювався за груповою методикою. Всі учні за рівнем знань розподілялися на три групи: неграмотні; малограмотні; грамотні. Природно, що учні кожної групи навчалися за окремою навчальною програмою.

Проаналізовані матеріали засвідчили, що Попечительствами про народну тверезість відкривалися бібліотеки-читальні, котрі діяли при „чайних” (число таких бібліотек у 1897 році було 12, а вже у 1900 році – 106). Серед форм культурницької діяльності на увагу заслуговує організація театральних вистав, влаштування співів народних хорів, народних гулянь, танцювальних вечорів та ін. Так, з 1895 по 1909 рр. членами Попечительств про народну тверезість було організовано 328 театральних вистав, 48 народних хорів, 312 народних гулянь і 1738 танцювальних вечорів.

На основі вивчених архівних документів та інших джерел нами визначено такі напрями діяльності громадських організацій Волині: надання матеріальної допомоги дітям з бідних родин, сиротам; збір матеріальних коштів та відкриття курсів ліквідації неграмотності, елементарних шкіл, закладів для відпочинку дітей влітку, установ для перевиховання малолітніх засуджених; відкриття професійних курсів, шкіл та училищ і сприяння їх роботі; здійснення широкої культурницької діяльності (організація бібліотек, виставок, вечорів відпочинку, читань та ін.); підготовка навчально-методичної літератури, підручників, посібників для відповідних національних освітніх установ. Таким чином, історико-педагогічний аналіз діяльності громадських товариств дав можливість окреслити організаційне, освітнє, пропагандистське та культурно-розважальне спрямування їх діяльності.

У третьому розділі – „Навчально-методична та культурницька діяльність громадських товариств Волині” - особливу увагу приділено науковій та методичній діяльності активістів громадських товариств (А.Готлобера, В.Кравченка, Х.Лернера, З.Слонимського, І.Успенського та ін.), а також добро чинників та меценатів, зокрема, М.Дуриліна, О.Терещенка, І.Хрякова, І.Шодуара, Ф.Штейнгеля.

Результати дослідження дозволяють виділити ряд пріоритетних напрямів їх діяльності та внесок у реалізацію просвітницької місії громадських товариств Волині.

1. Розробка навчальних програм та посібників для церковнопарафіяльних шкіл, навчальних закладів Міністерства народної освіти, учительських семінарій тощо. Представниками громадських об’єднань підготовлено та видано цілий ряд змістовних посібників, які тривалий час використовувалися у школах Волині. Серед них варто назвати „Основи християнської етики” І.Успенського, „Граматику єврейської мови” А.Готлобера, „Душа і тіло” З.Слонимського, та інші.

2. Розробка та запровадження у навчальний процес прогресивних форм та методів навчання. Так, І.Успенський (архієпископ Фадей) чималу увагу приділяв підвищенню професійної кваліфікації вчителів. Ним розроблено програму та посібник з „Основ християнської етики” для церковнопарафіяльних шкіл та навчальних закладів Міністерства народної освіти, в якій учителям та законовчителям рекомендовано використовувати у своїй діяльності не лише відомі методи навчання (зіставлення, аналогії, порівняння, бесіди-розмірковування), а й метод сугестивного впливу.

Викладач Житомирського рабинського училища А.Готлобер у „Граматиці єврейської мови”, якою тривалий час користувалися в цьому навчальному закладі, пропонував при ознайомленні з поняттями та новими словами такі методи як порівняння, зіставлення, а також бесіду з постановкою запитань, що спонукають дітей до роздумів.

У посібнику „Душа і тіло” для учнів та вчителів інспектор та викладач зазначеного рабинського училища З.Слонимський рекомендував поєднувати античні засоби фізичного розвитку дітей (афінську систему фізичних вправ) із „самозануренням” у власні думки, спокійні душевні відчуття, тобто з тим, що сьогодні у педагогіці самовиховання називають аутотренінгом особистості.

Викладач Коростишівської учительської семінарії М.Кудрицький (засновник метеорологічної служби Волині) організовував агрометеорологічні спостереження майбутніх учителів. Результати цих спостережень надсилалися до Петербурга та до Миколаївської головної фізичної обсерваторії. Власні та учнівські дослідження він узагальнив у книзі „Клімат Коростишева”, яку на Всесвітній виставці в Парижі було відзначено іменною бронзовою медаллю.

3. Підтримка та стимулювання педагогічної діяльності вчителів та дослідницької діяльності учнів. Так, за кошти поміщика М.Дуриліна, у селі Денеші Житомирського повіту в 1898 році було зведено будинок двокласної церковнопарафіяльної школи; поміщик Л.Родзевич у 1908 р. за власний рахунок спорудив будинок для церковнопарафіяльної школи у селі Усолуси; статський радник О.Терещенко протягом 90-х років XIX ст. надавав фінансову підтримку восьми школам Житомирського повіту.

Наприкінці XIX ст. досить популярними стали з’їзди вчителів для обміну досвідом роботи: всеросійські, губернські й повітові.

Вже згадуваний А.Готлобер був одним із організаторів своєрідного методичного центру, що надавав допомогу викладачам єврейських навчальних закладів.

4. Організація та проведення заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я дітей у літній період. Наприклад, з ініціативи І.Хрякова (директора Дитятьківської паперової фабрики) для дітей робітників при місцевому парафіяльному училищі Міністерства народної освіти були відкриті літні трудові загони догляду та збирання врожаю в училищному саду.

5. Культурницька діяльність (колекціонування творів мистецтва, відкриття музеїв, організація паркових зон тощо). Заслуговує на увагу діяльність барона Федора (Теодора) Штейнгеля - науковця, мецената, політика (посол УНР в Берліні), на кошти якого було відкрито музей старожитностей у селі Городок Рівненського повіту, а також школу і лікарню.

Серед найвідоміших і найбагатших меценатів та колекціонерів творів мистецтва вирізняється житомирська родина баронів де Шодуарів, які у своєму палаці (містечко Івниця Житомирського повіту Волинської губернії) розташували портретну галерею, цінну бібліотеку (яка нараховувала понад 30 тис. томів) та одну з найбільших в Європі нумізматичних колекцій.

Отже, аналіз навчально-методичної та культурницької діяльності громадських товариств Волині на основі вивчення архівних джерел, наукової та популярної літератури, періодичних видань засвідчує, що активістами громадських товариств на Волині здійснювалася значна наукова, методична та меценатська діяльність, спрямована на: а) вдосконалення та методичне забезпечення навчального процесу; б) підтримку та стимулювання науково-педагогічної діяльності вчителів та дослідницької діяльності учнів; в) оздоровлення дітей; г) колекціонування художніх творів; д) відкриття музеїв.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Головними умовами становлення громадських товариств Волині стало деяке послаблення політичного й соціального гніту з боку російського царату (відміна кріпосного права на початку 60-х рр. ХІХ ст. та пожвавлення соціально-культурницького життя як у метрополії, так і в національних окраїнах), а також пожвавлення соціокультурної діяльності значної частини передової інтелігенції цього краю і чималої групи представників громадських меншин. При цьому виявилась суперечність між діями царського уряду й активністю значної кількості національно свідомої інтелігенції Волині: з одного боку, прагнення імперського уряду зупинити становлення на Волині будь-якого (українського, польського, єврейського, німецького або чеського) просвітницького руху, а з іншого – діяльність волинської інтелігенції щодо розвитку національної освітньої справи, незважаючи на жодні перешкоди.

2. Громадські товариства Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) ми розглядаємо як добровільні об’єднання національно свідомих, альтруїстично спрямованих світських і релігійних діячів, учених, викладачів, представників широкої громадськості, котрі здійснювали організаційну, просвітницьку, опікунську й культурницьку діяльність, спрямовану на реалізацію навчально-виховних цілей серед дітей, молоді та дорослого населення. Таку діяльність громадських товариств Волині варто кваліфікувати як просвітницько-культурницький рух, котрому були притаманні динамізм, певна системність та адекватність соціокультурним умовам життя регіону.

3. Громадські товариства Волині ми поділяємо на два основних типи: легітимні та нелегітимні. Легітимні, у свою чергу, поділяються на два підтипи: публічно-правові та приватно-правові.

Серед приватно-правових особливо вирізнялася діяльність таких видів громадських об’єднань: товариства, які сприяли розвитку духовного життя населення Волині; товариства, метою діяльності яких було поширення прикладних знань серед дітей, молоді та дорослого населення; товариства розвитку фізичної культури; доброчинні товариства; професійні вчительські організації, які сприяли розв’язанню правових, професійних, моральних та матеріальних проблем учительства, а також популяризації своєї професії; наукові краєзнавчі товариства, котрі займалися вивченням історії та пропагуванням традицій і культури різних національностей Волині.

4. Громадські товариства Волині та їх активісти опікувалися створенням та функціонуванням освітніх, виховних, виправних, оздоровчих і культурницьких закладів для дітей, підлітків та дорослого населення. Завдяки їхнім зусиллям на Волині були відкриті церковнопарафіяльні школи, елементарні школи при церквах та курси з навчання грамоти, а також було засновано широку мережу бібліотек, читалень, книжкових складів і закладів професійної освіти.

5. На основі проведеного дослідження нами виділено три основних етапи становлення та розвитку громадських товариств Волині: а) етап становлення (1850–1863 рр.), коли на Волині виникла значна мережа громадських товариств, котрі ставили за мету забезпечити елементарну грамотність населення, а також посилити його соціальну спроможність і підвищити рівень культури; б) етап часткової стагнації (1864–1874 рр.); у цей період суттєво звузилася мережа громадських товариств і чимало з них набули напівтаємного й напівпідпільного характеру діяльності; в) етап розвитку (1875–1913 рр.); у цей період суттєво збільшилася чисельність громадських товариств Волині та якісно змінився характер їх діяльності тим самим на цьому етапі вони значною мірою охоплювали широкий зміст освітньо-виховного й соціально-культурницького життя дітей, молоді й дорослого населення.

6. У досліджуваний період особливо чітко окреслювалася суперечність між потребами населення Волині в отриманні певного культурно-освітнього рівня та неспроможністю держави забезпечити організаційну й матеріальну підтримку розвитку культурно-освітніх закладів волинського краю в умовах його полікультурності.

7. До освітньо-культурницької діяльності на Волині, крім громадських товариств, долучалися церковні братства та церковні опікунства, котрі, як найбільш чисельні, займалися опікунською, освітньою, духовною, естетичною, виховною і культурницькою справою. У новостворених громадськими об’єднаннями і братствами церковнопарафіяльних, елементарних, недільних школах, на курсах ліквідації неграмотності та в культурних осередках реалізовувалися нові для того часу форми і методи навчання та виховання. Серед нових форм варто відзначити соціокультурні, виробничі і краєзнавчі екскурсії; обговорення і дискусії після перегляду спектаклів; організацію фотовиставок, книжкових ярмарок та ін. З-поміж новітніх тогочасних методів використовувалися: звуковий метод навчання грамоти, метод пояснювального читання, пропедевтичні бесіди, сугестивний метод навчально-виховного впливу, самонавіювання та ін.

8. Відкриття нових освітніх, виховних, оздоровчих і культурницьких закладів зумовлювалося доброчинницькою, меценатською діяльністю соціальносвідомої інтелігенції Волині, зокрема визначних її представників: родини баронів де Шодуарів, родини Терещенків, барона Ф.Штейнгеля та ін.

9. До провідних тенденцій становлення і розвитку просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств варто віднести такі:

а) на етапі становлення досить чітким було тяжіння до кількісного збільшення самих громадських товариств; натомість на етапі часткової стагнації відбулося згортання їхньої діяльності (у зв’язку із соціально-політичною ситуацією у Південно-Західному краї пов’язаних з повстанням 1863 року та відповідними діями царату), а також перехід деяких громадських об’єднань до таємної та підпільної діяльності;

б) на початку XX століття, у зв’язку з утвердженням певних соціальних свобод, зокрема для громадян Волині, виявилося тяжіння не лише до збільшення кількості громадських товариств, але й урізноманітнення форм і методів їх організаційної, навчально-виховної, просвітницької, наукової та культурницької діяльності;

в) через жорстку заборону української мови російським урядом (Валуєвський указ 1867 року) жодне з 156 громадських товариств не мало змоги відкривати українські школи (чи курси) аж до 1905 року; лише з активізацією діяльності „Просвіти” (1907–1912) українську мову було запроваджено в Маріїнській гімназії (м. Житомир), а в чоловічих і жіночих прогімназійних класах надавалися відомості з вітчизнянознавства, деяка інформація про життя і діяльність етнонаціальних меншин Волині.

Проведене дослідження не охоплює всіх напрямів діяльності громадських товариств щодо становлення освіти і культури на Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Подальшими напрямами наукових пошуків можуть бути порівняльно-зіставний аналіз традиційного українського народного виховання й виховання у польських, єврейських, німецьких, чеських і російських (старообрядницьких) національних меншинах. Виникає потреба у виявленні генези та еволюційних етапів розвитку духовної, професійної (зокрема й педагогічної) освіти на Волині та участі громадських товариств у цьому процесі.

Основні положення дисертації знайшли своє відображення у наступних публікаціях:

1. Борейко О.М. Громадські товариства на Волині: становлення та напрями діяльності // Вісник Житомирського державного педагогічного університету. – 2002. – Вип. 9. – С.35-37.

2. Борейко О.М. Становлення освіти для дорослих на Волині // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі. – Вип. 3. – Рівне: Волинські обереги, 2002. – С. 203-205.

3. Борейко О.М. Громадські товариства на Волині – фундатори професійної освіти // Вісник Житомирського державного педагогічного університету. – 2003. – Вип. 12. – С.257-259.

4. Борейко О.М. Культурницька діяльність представників громад Волині (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) // Вісник Житомирського державного педагогічного університету. – 2003. – Вип. 13. – С.180-182.

5. Борейко О.М. З історії Товариства дослідників Волині // Науково-педагогічний пошук молодих дослідників: Зб. наук. пр. – Житомир: ЖДПУ, 2000. – С.58-59.

6. Борейко О.М. З історії просвітництва Волині // Професійна підготовка педагогічних працівників: Наук.-метод. зб. – Київ-Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 2000. – С.96-98.

7. Борейко О.М. Соціальні передумови створення громадських товариств Волині в першій половині ХІХ ст. // Україна: минуле, сучасне, майбутнє: Матер. обл. міжвуз. конф. – Житомир: Полісся, 2001. – С. 168-170.

8. Борейко О.М. Громадські товариства Волині (становлення – др. пол. ХІХ ст.) // Національна освіта: традиції і новації у контексті ідей Івана Огієнка: Зб. наук. праць. – Київ-Житомир: ЖДПУ, 2002. – С.51-54.

9. Борейко О.М. Гуманізація навчання у ВУЗі (на матеріалі Товариства дослідників
Волині) // Тези доповідей ХІІ військ.-наук. конф. ЖВІРЕ. – Ч.І. – Житомир: ЖВІРЕ, 2000. –
С.32-33.

10. Борейко О.М. Громадські товариства Волині: просвітницька діяльність (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Метод. реком. – Житомир: Поліграфічний центр ЖДУ, 2004. – 50 с.

АНОТАЦІЇ

Борейко О.М. Просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств Волині (др. пол. XIX – поч. XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2004.

Дисертація присвячена історико-педагогічному аналізу просвітницького руху на Волині другої половини ХІХ – початку ХХ століття. На основі архівних та опублікованих джерел, вивчення наукової літератури та статистичних даних вперше цілісно висвітлюється історичний шлях становлення і розвитку громадських товариств Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Охарактеризовано роль громадських товариств, церковних братств, приватних осіб у підвищенні культурно-освітнього рівня населення краю; також розглянуться теоретичні і методичні питання історико-педагогічних аспектів культурної і просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств Волині у другій половині ХІХ століття та на початку ХХ століть.

Ключові слова: просвітницько-педагогічна діяльність, громадські товариства Волині, організація навчально-виховного процесу, організаційно-культурницька діяльність, опікунство, доброчинність, меценатство

Борейко А.М. Просветительско-педагогическая деятельность общественных объединений Волыни (втор. пол. XIX– нач. XX ст.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Житомирский государственный университет имени Ивана Франка, Житомир, 2004.

Диссертация посвящена историко-педагогическому анализу процесса становления и развития общественных объединений на Волыни. На материале архивных и опубликованных источников с использованием анализа научной литературы и статистических данных впервые целостно освещается исторический процесс становления и развития общественных объединений на Волыни второй половины XIX – начала XX ст. Охарактеризована роль общественных объединений, церковных братств, отдельных граждан в повышении культурно-образовательного уровня населения края; а также освещены теоретические и методические вопросы историко-педагогических аспектов культурной и просветительско-педагогической деятельности общественных объединений Волыни во второй половине ХІХ – начале ХХ столетия.

Проанализировано состояние проблемы на современном этапе, рассматриваются политические, социальные и культурные предпосылки возникновения общественных объединений Волыни во второй половине XIX века, определены их типы и виды по характеру деятельности.

В исследовании рассматривается организация обучения грамоте детей, подростков и взрослого населения. Раскрыта роль церковных братств в образовательно-воспитательном процессе среди жителей региона.

Особое внимание в работе уделяется анализу направления меценатской деятельности активистов объединений, а также различных направлений педагогической и научно-методической деятельности представителей обществ. Раскрыты различные виды культурнической деятельности членов общественных объединений Волынского края.

Основные результаты исследований могут быть использованы: при написании научных работ по истории педагогики, истории; при разработке спецкурсов, проведении спецсеминаров по педагогике, этнопедагогике, истории педагогики и при подготовке научных работ по региональной истории, этнологии; в учебно-воспитательном процессе высших и средних специальных педагогических учебных заведений; в пропаганде внедрения института меценатства.

Ключевые