КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЕЙДИК Олександр Олексійович

УДК 338.48:75.81:379.85 (477)

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТСЬКИХ

РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

11.00.02 – економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора географічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі країнознавства і туризму

географічного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Руденко Леонід Григорович,

директор Інституту географії НАН України

доктор географічних наук, професор

Нудельман Володимир Ілліч,

Київський національний університет

будівництва і архітектури, професор

кафедри міського будівництва

доктор географічних наук, професор

Балабанов Геннадій Васильович,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри країнознавства

Провідна установа: Харківський національний

університет імені В.Н.Каразіна, геолого-географічний факультет,

Міністерство освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться 17 січня 2005 р. о 14.00 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м.Київ, вул.Васильківська, 90, географічний факультет, ауд. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01017, м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 17 грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор

С.І.Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ресурсна проблематика – комплекс питань, які визначають сутність і структуру, стратегію і тактику використання природних і соціально-економічних ресурсів, – особливого пріоритету набула в період кардинальних геополітичних трансформацій, під час демонтажу командно-планової економіки і пошуку Україною чільного місця в міжнародному поділі праці. У нинішньому суспільстві, яке намагається жити за законами цивілізованого ринку, рекреаційно-туристські ресурси (РТР) виступають передумовою формування експортної спеціалізації держави, аргументом забезпечення позитивного сальдо рекреаційно-туристського балансу та виходу України на відповідний її ресурсам, території, менталітету соціально-економічний рівень. Природно, що кожна наука має відповідну ідеологію, а ресурсокористування – складова ідеології будь-якої суспільно-економічної та природничої науки. На нагальність раціонального ресурсокористування в умовах сучасної економічної політики звертається увага в “Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”, у проекті Програми “Україна–2010”, у матеріалах Всеукраїнської наукової конференції “Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року” (Київ, Пуща-Озерна, 1999 р.). Відповідний акцент містить Закон України “Про туризм”, де наголошується на необхідності створення економічних умов стимулювання розвитку туризму як високорентабельної галузі національної економіки, що є одним з основних напрямів державної політики в галузі рекреації і туризму, і Державна програма розвитку туризму на 2002–2010 роки. Крім того, дане дослідження розглядається як складова національної доктрини мобілізації природного, суспільно-економічного, духовного та інтелектуального потенціалу України (найбільшої в Європі за територією і п’ятої за населенням держави) на підвищення рівня та якості життя її населення.

Суттєві аспекти ресурсної та ресурсно-рекреаційної проблематики ґрунтовно висвітлені в класичних роботах географів В.С.Преображенського (і його наукової школи), О.О.Мінца, Л.Г.Руденка, В.П.Руденка, М.П.Крачила, М.С.Мироненка, І.Т.Твердохлєбова, М.В.Багрова, Л.О.Багрової, Л.І.Мухіної, М.М.Сваткова, І.О.Горленко, І.І.Пірожника, картографів і медико-географів І.Ю.Левицького, В.О.Шевченка, Б.Б.Прохорова, архітекторів і ландшафтних архітекторів І.Д.Родичкіна, Т.Ф.Панченко, О.В.Лесика, істориків П.Т.Тронька, Ю.М.Алексєєва, С.І.Поповича, В.Ф.Верстюка, О.М.Дзюби, В.Ф.Репринцева та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до напряму наукової роботи кафедри країнознавства і туризму географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (тема 97121 “Туристсько-рекреаційні ресурси та інвестиційний клімат індустрії туризму регіону”, № держреєстрації 0197U003170, 1997–1999 рр.). Окремі науково-методичні положення використані в наукових звітах кафедри економічної і соціальної географії географічного факультету з держбюджетної тематики: “Методика прогнозування соціально-економічного розвитку та екологічної ситуації в сільському адміністративному районі” (тема № 17, 1996 р.), “Географічні проблеми Київського столичного регіону і шляхи їх вирішення (з урахуванням наслідків аварії на ЧАЕС)” (тема № 148, № держреєстрації 0193U004309, 1991–1993 рр.).

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є диверсифіковані та гетерогенні рекреаційно-туристські ресурси України, що виступають як чинник її суспільно-економічного розвитку. Предмет дослідження – теоретико-методологічний апарат аналізу рекреаційно-туристських ресурсів (наукометричний аналіз теоретико-практичних розробок, систематизація та поглиблення термінологічного апарату, методика дослідження, розробка структурно-логічних і математико-картографічних моделей, паспортизація, рейтингова оцінка, районування території).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розвиток методології рекреаційної географії та географії туризму як складової суспільної географії, який полягає в систематизації уявлень про просторові рекреаційно-туристські ресурси, розширенні та поглибленні поняттєво-термінологічного апарату рекреаційної географії, розробці методики аналізу рекреаційно-туристських ресурсів території України з виходом на її ресурсно-рекреаційне районування та паспортизацію регіонів.

Для реалізації мети вирішувались такі завдання:

1. Теоретико-методологічні: проаналізувати концептуальні підходи сучасної географічної науки щодо аналізу рекреаційних ресурсів території; поглибити та розширити поняттєво-термінологічний апарат рекреаційної географії; обґрунтувати нові структурно-класифікаційні моделі туризму і рекреаційно-туристських ресурсів; провести наукометричний аналіз публікацій з ресурсно-рекреаційної проблематики за останні 25–30 років; розробити ряд картографічних моделей, що віддзеркалюють головні складові РТР України; розширити уявлення про структуру РТР, їх якісні та кількісні характеристики; опрацювати методичні підходи щодо ресурсно-рекреаційного районування території України.

2. Методичні: поглибити методику та технологію оцінки природно-географічних і суспільно-економічних складових РТР; розширити уявлення про структуру рекреаційно-туристських ресурсів (шляхом введення складових “суспільно-географічне положення (СГП)”, “подієві ресурси”, “біосоціальні ресурси” та ін.); систематизувати основні складові їх оцінки; розширити діапазон застосування комп’ютерних технологій для аналізу РТР.

3. Прикладні: з метою вдосконалення просторової організації рекреаційно-туристського комплексу України та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів обґрунтувати рейтингову ресурсно-рекреаційну оцінку регіонів України, розробити їх ресурсно-рекреаційні паспорти та здійснити ресурсно-рекреаційне районування території України.

Методологія та методи дослідження, використані матеріали. Методологічною базою роботи є основні положення теорії суспільної географії (роботи Е.Б.Алаєва, М.М.Паламарчука, Я.Б.Олійника, М.Д.Пістуна, О.І.Шаблія, С.І.Іщука, А.П.Голикова, Г.В.Балабанова, О.Г.Топчієва та ін.). У дослідженні застосовувався діалектичний підхід і використовувались методи: системно-структурний, аналізу та синтезу, картографічний (у т.ч. картографічного моделювання, картометричний – із використанням карт: топографічних – масштабу 1:200000, навігаційних і лоцманських – масштабу 1:25000, 1:50000), статистичний, типізації і класифікації, сучасних комп’ютерних технологій, суспільно-географічного районування та зонування, порівняльно-географічний, експедиційний (дослідження 1987–2002 рр. на території Подніпров’я, Азово-Причорномор’я, Карпатського, Поліського, Подільського, Донецького, Слобожанського регіонів, у дельтах Дніпра, Дунаю), дедуктивний та індуктивний, історичний, монографічний, а також матеріали державних комітетів України (статистики, у справах релігій, із земельних ресурсів), Державної туристичної адміністрації України, ряду науково-дослідних і проектних інститутів, управління “Київгенплан” АТ “Київпроект”, картографічні джерела.

Наукова новизна:

Поглиблено і доповнено методологічні положення географічного дослідження рекреаційно-туристських ресурсів, зокрема вдосконалено поняттєво-термінологічний апарат рекреаційної географії та географії туризму: терміновано та запроваджено у науковий обіг ряд понять, які віддзеркалюють диверсифікацію ресурсно-рекреаційного поля і розвивають уявлення про специфіку його складових.

Обґрунтовано нову схему класифікації РТР, яка базується, з одного боку, на об’єктивних результатах проведеного дослідження, а з іншого, – на еволюції суспільних знань про РТР значної за масштабами території.

Опрацьовано методику аналізу РТР та суттєво поглиблено уявлення про базові складові рекреаційної географії (ресурси, районування, поняттєво-термінологічний апарат, регіональна паспортизація).

Розроблено ряд картографічних, структурно-логічних, математико-картографічних моделей, що віддзеркалюють нове бачення ресурсно-рекреаційного поля, його складових, та обґрунтовано рейтингове ресурсно-рекреаційне районування території України.

Доопрацьовано методику наукометричного аналізу, на основі якої проведена систематизація теоретико-практичних ресурсно-рекреаційних розробок (близько 1300 назв) за останні 30 років, що віддзеркалює еволюцію ідей і динаміку публікацій у рекреаційно-географічному сегменті конструктивної географії, систематизовано джерела ресурсно-рекреаційної інформації.

Проведено оцінку суспільно-географічного положення регіонів України як фундаментальної складової ресурсно-рекреаційного макроблоку, що здійснено на основі застосування нових методичних підходів (аналіз топологічних аспектів сусідства одиниць адміністративно-територіального устрою (АТУ), їх положення відносно морів і великих річкових рекреаційних коридорів).

Обґрунтовано та реалізовано методику інтегральної оцінки рекреаційно-туристських ресурсів на основі розширення уявлень про їх структуру, розробки та поглиблення технології оцінки складових цієї структури.

Вперше проведено комплексний аналіз архітектурно-історичних, природних, природно-антропогенних, подієвих, біосоціальних, інфраструктурних РТР України, СГП її регіонів, що забезпечує можливість більш цілісного сприйняття рекреаційно-туристських ресурсів значної за площею території.

Розроблено методику визначення ресурсно-рекреаційного рейтингу території регіонів, інтегральним результатом реалізації якої виступає відповідна матриця, що містить бальну (покомпонентну і сумарну) оцінку суспільно-географічного, природного, архітектурно-історичного, інфраструктурного, природно-антропогенного, біосоціального, подієвого блоків.

Реалізовано методику оцінки СГП одиниць АТУ України як суттєвого чинника розвитку рекреації і туризму.

З метою більш ефективного та гнучкого використання ресурсного потенціалу національного суспільно-економічного комплексу розроблено ресурсно-рекреаційні паспорти 25 одиниць АТУ України (кількісні та якісні характеристики АР Крим і Київської обл. включають Севатостополь і Київ).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використовуються Державною туристичною адміністрацією України, рядом Управлінь з питань фізичної культури, спорту та туризму обласних державних адміністрацій (Київської, Черкаської та інших областей), Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст (“Діпромісто”), у навчальному процесі провідних вузів України (Київський національний університет ім.Тараса Шевченка, Київський Славістичний університет, Київський національний університет культури і мистецтв, Національний авіаційний університет, Міжрегіональна академія управління персоналом, Київський університет туризму, економіки і права), що готують фахівців для національної туристської індустрії (при викладанні курсів “Рекреаційна географія”, “Географія туризму”, “Методика рекреаційно-географічних досліджень”, “Туристські ресурси України та світу”, “Основи екскурсознавства та музеєзнавства”, “Ресурси міжнародного туризму”, “Туристські ресурси та туристські ринки”, “Стратегія розвитку національного туризму”, “Туристські ресурси слов’янських країн” та ін.), при науковому керівництві дипломними та дисертаційними роботами та опонуванні останніх. Практичним результатом роботи є видання для середньої та вищої школи ряду підручників, посібників, програм і для широкого загалу – трьох компакт-дисків (енциклопедичні відомості про географію та економіку України). Матеріали дослідження увійшли до “Навчального атласу України” (три видання у 1997–1999 рр.), “Українсько-російський словник термінів і понять з географії туризму і рекреаційної географії” (К.: РВЦ “Київський університет”, 1997), який отримав грант на конкурсі, організованому Міністерством освіти України та Міжнародним фондом “Відродження” в рамках Програми “Трансформація гуманітарної освіти в Україні” (1995 р.), монографії “Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування” (К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001), “Географія: Короткий тлумачний словник” (К.: Либідь, 2001), рекомендований Міністерством освіти України та ін. Практичне значення роботи полягає і в можливості залучення її результатів для більш гнучкого, обґрунтованого та ефективного використання природних і суспільно-історичних ресурсів, розвитку туристсько-ресурсного менеджменту як на рівні адмінобластей, автономії, так і на національному рівні.

Особистий внесок автора в роботу. Методологічні, теоретичні та методичні положення роботи, що полягають в опрацюванні методики та технології аналізу РТР, визначенні їх структури, впровадженні та визначенні понять “рейтингове ресурсно-рекреаційне районування”, “ресурсно-рекреаційний паспорт”, “суперточка-тур”, “опорні ланки ресурсно-рекреаційного каркасу”, “парарекреаційні (латентні) ресурси”, “гомогенні рекреаційно-туристські ресурси”, “біосоціальні рекреаційно-туристські ресурси”, “подієві рекреаційно-туристські ресурси”, здійсненні картографічного моделювання результатів ресурсно-рекреаційного аналізу території, автором розроблені самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методичні положення і практичні результати роботи доповідалися та представлені (були опубліковані у відповідних матеріалах) на понад 40 з’їздах, науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах, у т.ч.: регіональній конференції “Природно-ресурсный потенциал горных районов Кавказа” (Грозний–Сочі, 1989); Всесоюзній конференції молодих вчених “Проблемы рационального использования и охраны природной среды” (Мінськ, 1990); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Туризм і завдання національно-культурного відродження України” (Київ–Черкаси, 1992); науковій конференції “Проблемы территориальной организации общества” (Перм, 1993); міждержавній науковій конференції “Геоэкологические аспекты хозяйствования, здоровья и отдыха” (Перм, 1993); науковій конференції “Європейські курорти: сучасність та перспективи” (Вормс, ФРН, 1993); VII (Київ, 1995), VIII (Луцьк, 2000), ІХ (Чернівці, 2004) з’їздах Українського географічного товариства; IV міжнародній науково-практичній конференції “Туристский феномен: экономические, социальные, экологические и культурно-исторические предпосылки и последствия” (Донецьк–Святогірськ, 2002); ІІІ Міжнародному симпозіумі “Методологические проблемы развития рынка туристско-рекреационных услуг на особо охраняемых природных территориях” (Донецьк, 2003); міжнародних науково-практичних конференціях “Реґіон–2003: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2003), “Реґіон–2004: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2004); на засіданнях вченої ради і кафедр країнознавства і туризму, економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1993–2003).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 47 наукових праць, із них 7 монографій (3 у співавторстві), 2 навчальних посібника, 2 брошури, 35 статтей (20 у співавторстві), у тому числі 23 – у фахових виданнях, 1 карта (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, п’яти розділів (до складу яких входять 15 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Дисертація містить 381 стор. машинописного тексту, включає 45 картосхем і рисунків, 44 таблиці, у 23 додатках наведено 4 рисунка та 76 таблиць. Список літератури містить 477 найменувань, із них 43 – зарубіжні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У І розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження” розглянуто домінуючі концепції рекреаційної географії, проаналізовано та систематизовано основні аспекти ресурсно-рекреаційної проблематики (проведено детальний наукометричний аналіз теоретико-практичних розробок), її джерельну базу та поняттєво-термінологічний апарат.

Формування концепції рекреаційної географії відбувається як в ході синтезу рекреалогічних, так і внаслідок розвитку географічних (традиційних і нових) концепцій. Зараз нійбільш активно рекреаційно-географічні уявлення формуються навколо географічної, геосистемної, геопросторової концепції. Основу географічної концепції (концепції факторів розміщення та просторової диференціації) складає загальнонаукова парадигма, що спирається на протиставлення “природно-історичного тіла (об’єкта)” (рекреант, територіальна рекреаційна система (ТРС)) і “факторів”, тобто рушійних сил. Основу геосистемної концепції складає уявлення про провідну роль у природному та антропосередовищі системного утворення, що вивчається, внутрішніх зв’язків, характеру відношень між його елементами. Концепція ТРС знаходиться в одному ряду з такими системними концепціями географії, як ландшафтна, територіально-виробничого комплексу, геотехсистеми. Основу геопросторової концепції складає уявлення про трансформацію пререкреаційного географічного простору (комплексного простору, що містить взаємопов’язані абіотичні, біотичні, соціальні складові) у рекреаційно-географічний простір (основними властивостями якого є неоднорідність і впорядкованість). Таким чином, ці три концепції є основними, що працюють на розвиток рекреаційної географії та географії туризму і слугують підґрунтям формування її моделей. Концепція даного дослідження співзвучна концепції факторів розміщення та просторової диференціації, враховуючу яку за оригінальною методикою в регіональному та національному розрізі було проаналізовано та оцінено природні, суспільно-історичні рекреаційно-туристські ресурси, що виступають факторами розвитку рекреації та туризму, виявлено їх територіальну диференціацію та інтеграцію – проведено рейтингове рекреаційне районування об’єкту дослідження.

Рекреація і туризм, як специфічна галузь національної економіки і об’єкт наукових досліджень, еволюціонує разом з розвитком суспільства. Еволюцію об’єкт-предметної сутності ресурсно-рекреаційної проблематики як складової рекреаційної географії та географії туризму за останні 30 років віддзеркалюють науково-практичні розробки, наукометричний аналіз яких (загалом було проаналізовано близько 1300 публікацій) охоплює 16 основних аспектів: природні, природно-антропогенні, архітектурно-історичні, біосоціальні, інфраструктурні РТР, оцінка РТР (комплексна, покомпонентна, методики), економічні аспекти вивчення РТР, екологічні аспекти використання РТР, картографування РТР, застосування математичних методів і моделювання при вивченні РТР, районування (територіальна структура, ієрархія, класифікація) РТР, рекреаційно-туристські ресурси як складова геоінформаційних систем (ГІС), перспективи та прогнозування використання РТР, еволюція та історія дослідження РТР, правові аспекти використання РТР, термінологія з РТР. Для зручності сприйняття дані за роками-аспектами були подані у вигляді дробу, чисельник якого містив показники про структуру і кількість публікацій українських і “близькозарубіжних” авторів, а знаменник – про структуру і кількість публікацій “далекозарубіжних” авторів; крім того, наводилась загальна кількість публікацій за рік. Помітне розмаїття аспектів проблематики відбиває значну диверсифікацію туризму і рекреації, їх вимоги та взаємодію щодо природного, архітектурно-історичного середовища, інфраструктури, правового поля.

Як наукові напрями, що розвиваються на стику соціально-економічних і природничих наук, рекреаційна географія, рекреалогія, географія туризму використовують “первинні” поняття із суспільних, біологічних та інших наук. Крім того, рекреаційна географія користується тим класичним поняттєво-термінологічним “арсеналом”, який склався в суспільній географії, ландшафтознавстві, фізичній географії, екології, геології, архітектурі, містобудуванні, районному плануванні, а також оперує власною термінологією, яка розвивалась протягом останніх 30–40 років, продовжує поглиблюватись і розширюватись, віддзеркалюючи відповідні соціальні замовлення та суспільні процеси. В цій рекреаційно-туристській термінологічній групі існує два “поверхи”: 1-й – базисні поняття (рекреаційні ресурси, територіальна рекреаційна система, рекреаційно-туристське районування, рекреація, туризм тощо) і 2-й – “надбудовні” терміни, які виникли як розвиток базисних. “Надбудовні” складаються з термінів, які: а) є відносно сталими і широко вживаються в географії туризму та рекреаційній географії (туроператор, турагент, турпродукт, рекреаційний вузол, туристська інфраструктура та ін.); б) є предметом даного дослідження (біосоціальні РТР, подієві РТР, опорні ланки ресурсно-рекреаційного каркасу, трансресурсні об’єкти, гомогенні РТР, парарекреаційні (латентні) ресурси, суперточка-тур, ресурсно-рекреаційний паспорт території, ресурсно-рекреаційний рейтинг території).

У ІІ розділі “Методика та технологія дослідження і оцінки рекреаційно-туристських ресурсів” обґрунтовано структуру, визначення та методику дослідження рекреаційно-туристських ресурсів. Рекреаційно-туристські ресурси – об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють 2 основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість природних умов, площу (або об’єм), на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію (рис. 1).

Рис. 1. Принципова структура рекреаційно-туристських ресурсів

Методика дослідження природних РТР. Алгоритм дослідження природних РТР, до яких відносяться об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму, науково-методичний інструментарій їх аналізу має такий вигляд: використання сумісних середньомасштабних топокарт і стандартизованих таблиць застосування картометричних приладів і комп’ютерних технологій для отримання і обробки даних об’єктивне трактування “спірних моментів” побудова матриць природних РТР і математико-картографічних моделей основних складових “ресурсно-рекреаційного поля” створення узагальнюючої матриці ресурсно-рекреаційного рейтингу і розробка ресурсно-рекреаційних паспортів регіонів України. При дослідженні природно-ресурсного потенціалу (актуалу) в якості базового джерела емпіричних даних виступали регіональні топографічні карти масштабу 1:200000 (ці моделі трактувались як загальний знаменник, до якого зводився аналіз природної складової ресурсного потенціалу). Таким чином були проаналізовані приморські, прирічкові, гідрографічні, рослинні, острівні рекреаційні ресурси (обчислені площі рослинного покриву, островів, боліт, актуальних смуг морів, великих і середніх річок, водосховищ, озер, магістральних каналів). Загальне уявлення про природні чинники розвитку рекреації і туризму в Україні дає таблиця 1, яка наводиться у скороченому вигляді, містить емпіричні результати застосування відповідної методики і може виступати об’єктивним чинником прийняття відповідних рішень як у сфері туристсько-рекреаційного господарства, так і на рівні визначення реалій і перспектив комплексного регіонального розвитку. Наприклад, якісні та кількісні характеристики матриці можуть трактуватися як важіль прийняття збалансованих рішень на внутрішньому рекреаційному ринку Україні, як чинник оптимізації товарно-грошових відносин виробників і споживачів рекреаційно-туристських та інших послуг (рекреаційно-ресурсонадлишкові регіони можуть розраховувати на дисконт з боку рекреаційно-ресурсодефіцитних у взаємних економічних відносинах, компенсуючи знижку в ціні товару послугами в сфері туризму, курортного лікування, оздоровчої рекреації).

Таблиця 1

Природні рекреаційно-туристські ресурси (актуальні та потенційні) України

В цілому отримані дані свідчать про те, що система показників, які характеризують кількісне співвідношення природних складових “ресурсно-рекреаційної тканини” Континуальний простір, що розглядається як сукупність взаємопов’язаних гетерогенних та ієрархічних типів РТР. (покомпонентний баланс), акцентована у бік водно-лісового сегменту.

Особливе місце в блоці фундаментальних ресурсних факторів належить геологічним РТР – пам’яткам, геосайтам, карстовим проявам, які мають науково-пізнавальне, культурно-історичне, спортивне значення. Враховуючи те, що геосайтам (геосайт – геологічне або геоморфологічне місцезнаходження, територія чи ландшафт визначної цінності, що має важливе значення для розуміння геологічної історії країни, регіону, континенту, планети) присвячена значна кількість наукових публікацій, перевагу було надано аналізу спелеоресурсів. Останні на території України мають нерівномірне поширення: найбільша їх концентрація спостерігається на Поділлі (горизонтальні печери Тернопільської обл.), в Карпатському регіоні (горизонтальні печери Чернівецької обл.), Криму (вертикальні печери). В межах України виділено 13 карстових областей, площа яких коливається від 0,1 до 45 тис. км2, а загальна – становить понад 200 тис. км2. Алгоритм аналізу спелеоресурсів: кількість та параметри печер (природних, антропогенних) ступінь доступності та категорійність печер атрактивність печер ступінь значимості печер (місцевий, регіональний, національний, європейський, світовий рівень) безпека використання у туризмі та рекреації.

Методика дослідження природно-антропогенних РТР. При дослідженні природно-антропогенних РТР (геосистеми, до складу яких входять природні і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки тощо) обчислювалась забезпеченість регіонів об’єктами природно-заповідного фонду. Дослідження природно-антропогенних РТР – це система розробок з їх інвентаризації та оцінки, вибору найцінніших з них. Об’єктивною основою для цього є сукупність функціональних показників РТР: вид ресурсів, їх обсяги, можлива спеціалізація, ємкість території. Рекреаційній оцінці підлягають території, які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів можуть розглядатися як потенційні ресурси рекреації та лікування. Рекреаційна придатність природно-антропогенних ландшафтів проявляється лише стосовно окремих видів рекреації. Характер поєднання ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території. У той час одна й та сама територія може розглядатися як система потенційних ресурсів для різних видів рекреації, які здійснюються окремо, послідовно або в комбінації один з одним. Питання про надання переваги окремим видам рекреації або їх сполученням вирішується, виходячи з технологічної сумісності окремих видів рекреації та цінності ресурсів для кожного з них. Зазначимо, що площа природоохоронного фонду України складає близько 4% її території, яку в перспективі планується довести до 8%.

Класифікація, методика дослідження та картографування суспільно-історичних РТР. Суспільно-історичні РТР – об’єкти та явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації та туризму. Статус суспільно-історичних РТР та їх життєздатність суттєво залежать від соціально-політичної ситуації, вони чутливі до туристсько-рекреаційної політики держави. До складу суспільно-історичних РТР входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві ресурси, яким притаманна своя специфіка, ексклюзивний пізнавальний потенціал, методика дослідження. Алгоритм дослідження гіперблоку: визначення предмет-об’єктної сутності мети вибір канонічних джерел інформації та структуризація ресурсно-рекреаційного сегмента визначення понять – структурних елементів сегмента та форми надання інформації (бланки, опитувальники, тексти, фото, малюнки, схеми) отримання кількісно-якісних характеристик структурних елементів, визначення та застосування засобів їх інтерпретації та моделювання, трактування спірних моментів побудова картографічних (математико-картографічних), структурно-логічних моделей, матриць та ін. аналіз отриманих моделей.

Суспільно-історичні РТР є однією із головних складових туристського іміджу території, знаковою складовою турпродукту, важливим компонентом змісту туристських карт. З аналізу опублікованих картографічних творів і спроби окреслити властивості об’єкту, які визначають його рекреаційну цінність, витікає, що пам’ятки історії та культури мають характеризуватися на карті за такими ознаками: “матеріальністю” (чи втілена пам’ятка в матеріальний об’єкт); ступенем збереженості; формою, призначенням і використанням; хронологією; значенням (цінністю).

Крім того, окремі види пам’яток можуть характеризуватися за іншими ознаками: зв’язком з історичними подіями та з життям окремих видатних осіб; будівельним матеріалом (для капітальних будівель); наявністю укріплень та їхнім типом (для комплексів споруд і, зокрема, для стародавніх або зниклих населених місць); наявністю капітальних житлових будівель (для населених місць); соціально-економічними (для населених місць); конфесійною належністю (для сакральних та поховальних споруд, а також для історичних подій у релігійному житті); типом історичної події (для пам’ятників і пам’ятних місць); родом діяльності особи (для пам’ятних місць); архітектурним стилем. За кожною з цих ознак розроблена класифікація, яка представлена у вигляді “дерев” у супроводі короткого коментаря. Традиційне уявлення про цю складову суспільно-історичних РТР передбачає виділення 6 основних типів архітектурно-містобудівних споруд (споруди громадської, промислової, військової, культової архітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи та скульптурні пам’ятники). Розвиток теорії та практики дослідження та залучення в сферу туризму та рекреації архітектурно-історичних РТР ітиме в напрямі як горизонтальної, так і вертикальної диверсифікації. Горизонтальна диверсифікація архітектурно-історичних пам’яток – “просування” традиційних типів архітектурно-історичних РТР шляхом виявлення нових об’єктів, доповнення переліку вже існуючих. На відміну від неї вертикальна диверсифікація полягає у виникненні або виявленні нових типів архітектурно-історичних та інших РТР.

Аналіз польових матеріалів і монографічних джерел щодо пам’яток містобудування та архітектури віддзеркалює таблиця 2, яка наводиться у скороченому вигляді (відсутні споруди промислової архітектури, садово-паркового мистецтва, архітектурні монументи).

За чисельністю пам’яток архітектури (ПА), їх насиченістю та значимістю серед “номінаційних стовбурів” виділяється два – пам’ятки культової архітектури (1189 об’єктів, у т.ч. 10 об’єктів світового та європейського рівня, представництво в усіх регіонах) та пам’ятки громадської архітектури (955 об’єктів, у т.ч. 10 об’єктів світового та європейського рівня, представництво в 24 з 25 адмінодиницях України). Суттєво програє їм за цією тріадою (єдністю трьох ознак – чисельності, насиченості, значення) решта пам’яток. Так, найвизначніші пам’ятки військової архітектури (145 об’єктів) представлені у 18 регіонах з 25 (72%), найбільш визначні пам’ятки садово-паркового мистецтва (19 об’єктів) виявлені в 10 адмінодиницях (40%), промислової архітектури (13 об’єктів) – в 6 областях (24%), архітектурні монументи (13 об’єктів) – в 7 областях (28%). Щодо найціннішої складової ПА – об’єктів світового та європейського рівня, то в межах України їх виділено 19 (9 областей – Київська, Львівська, Черкаська, Донецька, Закарпатська, Одеська, Тернопільська, Хмельницька, Херсонська та АР Крим). Пам’ятки промислової, військової архітектури фактично неконкурентоспроможні на “ринку” архітектурно-історичних ресурсів України. Один із варіантів підвищення їх конкурентоспроможності – розвиток горизонтальної диверсифікації.

Таблиця 2

Кількість і функціональна структура найбільш визначних архітектурно-історичних РТР (пам’яток містобудування та архітектури) України

За статистичними даними щодо чисельності визначних археологічних, архітектурно-історичних, містобудівних об’єктів, пам’яток монументального мистецтва (більш ідеологізований масив, ніж в першому випадку) кількість останніх становить 49147 об’єктів. Перша п’ятірка адмінодиниць за найбільшою наявністю видатних об’єктів в цьому випадку представлена Львівською областю (3934 об’єкти), АР Крим (3441), Київською (2886), Чернігівською (2859), Одеською (2663) областями. Найменша чисельність визначних археологічних, архітектурно-історичних, містобудівних об’єктів, пам’яток монументального мистецтва виявлена в Закарпатській (674), Чернівецькій (750), Волинській (837) областях. Щодо частки найвизначніших ПА в загальній чисельності визначних ПА, то найбільшою вона є в Волинській (17,3%), Закарпатській (13,4%), Львівській (12,9%) областях, а найменшою – в Запорізькій (0,2%), Донецькій (0,5%), Луганській (0,6%) областях. По Україні цей показник становить 4,8%.

В церковному ландшафті України ми виділяємо 8 конфесійних складових (в порядку зменшення загальної чисельності церков та чисельності сакральних ПА): православні церкви (7076; 2001), УГКЦ (2671; 1247), РКЦ (517; 169), протестантські церкви (1536; 25), релігійні громади іудейського віровизначення (47; 8), релігійні громади мусульман (40; 11), громади східних релігій (2; 0), окремі релігійні громади (8; 3). Всього з 12069 сакральних споруд в Україні – 3464 є пам’ятками архітектури. Окрему групу складають монастирі (172 об’єкти, які всі є ПА), які відігравали надзвичайно важливу роль у формуванні суспільно-політичної думки, наукового й культурного життя народу.

Таким чином, православні церкви в церковному ландшафті України займають першу позицію як за загальною чисельністю культових об’єктів (близько 59% від загальної чисельності), так і за їх цінністю (близько 58% ПА від загальної чисельності пам’яток архітектури), другу позицію займає УГКЦ (відповідно, 22% і 36%), третю – РКЦ (4% і 5%).

Як зазначалось вище, до складу суспільно-історичних РТР входять біосоціальні та подієві РТР. Біосоціальні РТР об’єднують культурно-історичні та інші об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, смерть, поховання). Зважаючи на те, що всім історико-географічним подіям та їх рушійним силам (проявам природних, суспільних законів) притаманна реальність, останні доцільно трактувати “за модулем”, не розділяючи на позитивні та негативні. Подієві РТР – найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в історії певної території (політичні, військові, культурні, економічні, екологічні). Структуру і чисельність біосоціальних і подієвих РТР подано на відповідних картографічних моделях (події не картографувались у тих випадках, коли вони не мали просторової локалізації, відбувались за межами сучасної території України або не мали суттєвого значення).

Слід зазначити, що дані, які було використано для аналізу біосоціальних, подієвих ресурсів і покладено в основу побудови графічних (кластерний аналіз), картографічних, математико-картографічних моделей відповідають об’єктивності та канонічності, в той же час важко було уникнути часткової заангажованості, пов’язаної з проявом домінуючої ідеології у відповідний історичний період: зміна соціально-політичних і економічних орієнтирів веде до фрагментарної зміни та оцінки історичних постатей та подій.

Трансресурсні об’єкти. Певним розвитком ресурсно-рекреаційних уявлень є окреслення трансресурсних (наскрізних) об’єктів і виділення в структурі останніх двох складових – гомогенних і парарекреаційних ресурсів, які можуть частково або повністю належати до будь-якої з ресурсних груп (рис. 2).

Рис. 2. Співвідношення типів рекреаційно-туристських ресурсів

Гомогенні РТР – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як із територією України (де вони розташовані або відбувались), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли; ресурси “подвійного громадянства”, ресурси-біпатриди, специфічні духовно- та матеріально-історичні “комунікації”, призначення яких – єднати культури, народи, держави. В Україні виявлено понад 500 таких об’єктів і список їх дедалі поповнюється. Деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Найбільша чисельність гомогенних об’єктів, які входять до основних ресурсно-рекреаційних угруповань, розміщена в АР Крим, Київській, Львівській, Хмільницький, Одеській областях.

Парарекреаційні (латентні) ресурси – об’єкти, явища природного, природно-антропогенного, суспільно-історичного, біосоціального, подієвого походження, які ні юридично, ні фактично не залучені до туристської індустрії, але характеризуються привабливим пізнавально-туристським потенціалом (зруйновані або перепрофільовані сакральні споруди, історичні кладовища або окремі поховання, цікаві явища природи, інженерні комунікації, споруди або їх елементи, суспільні події).

Специфічним ресурсно-рекреаційним утворенням, яке може об’єднувати всі розглянуті види ресурсів, є суперточка-тур – точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття, сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

У ІІІ розділі “Ресурсно-рекреаційний рейтинг адміністративно-територіальних одиниць України” обґрунтовано та проведено оцінку РТР України та проаналізовано матрицю ресурсно-рекреаційного рейтингу її регіонів (що трактується як один із головних результатів дослідження).

Методика визначення ресурсно-рекреаційного рейтингу території (бальна оцінка). Бальні оцінки знаходять все більш широке застосування при дослідженні явищ природно- і суспільно-географічного характеру, вдосконалюється методика їх отримання. При бальній оцінці важливим є розподіл балів за градаціями опорної величини. В даному дослідженні опорна величина, яку ми переводимо в бали (від 1 до 5 балів), має 25 градацій (за кількістю регіонів України). Отже, ступінь точності, яка нам необхідна і достатня, зумовлює розділити ці градації-одиниці на 5 балів. Зазначимо також, що всі складові шкали (відповідні показники 25 регіонів) мають однакове значення (тобто відмінності між першими градаціями не менш важливі, як і між останніми), тому логічним є розподіл опорного ряду між балами рівномірно. З урахуванням цих позицій було розроблено ряд матриць бальної оцінки РТР України, які стали підґрунтям їх загальної рейтингової оцінки. На основі відповідних кількісних показників, експертного підходу, значного експедиційного досвіду, з використанням 5-ти бальної шкали оцінювались актуальні та потенційні РТР території України (області, АР Крим) та заповнювався ряд допоміжних таблиць, дані яких було узагальнено в табл. 4. Було виділено 7 основних ресурсно-рекреаційних блоків (“велика сімка” РТР: суспільно-географічний, природний, природно-атропогенний, архітектурно-історичний, інфраструктурний, біосоціальний, подієвий блоки), які оцінювались в амплітуді 1–5 балів. Для зручності оцінки визначались min- та max-критерій (крайні позиції: 1 і 5 балів).

У ряді випадків бальна оцінка відповідного рекреаційного ресурсу (СГП, спелеологічні, рослинні ресурси) проводилась за декількома складовими. Інтегральний бал визначався шляхом ранжування (теж за 5-бальною системою) сум складових бальних оцінок.

Оцінка суспільно-географічного положення. СГП як суттєвий фактор розвитку рекреації та туризму розглядалось першим в числі 7 основних ресурсно-рекреаційних блоків.

Географічне положення трактується як постійний та важливий ресурс соціально-економічного (у т.ч. рекреаційно-туристського) розвитку території. Виходячи з предмет-об’єктної сутності дослідження “центральність” або “периферійність” одиниць АТУ України, їх положення відносно морів, великих річок розглядається як складова СГП та специфічний РТР. Розміщення значної кількості закладів туризму, лікування, оздоровлення в приморській та прирічковій зоні підтверджує вирішальне (але не єдине) значення акваторій в розвитку туристсько-рекреаційної індустрії України.

Серед підходів, які використовуються економіко-географами при порівняльній характеристиці географічного положення регіону, країни, материка і який було застосовано у даному дослідженні (в розрізі одиниць АТУ) – оцінка топологічних аспектів їх сусідства. З переходом України зі статусу країни до статусу держави, із перетворенням її в суб’єкт міждержавних відносин іншої, більш вагомої, тональності набули і її територіальні складові: посилилось значення не тільки Столичного, прикордонних, приморських регіонів, а й (завдяки тим чи іншим економічним, етнополітичним чинникам) всіх одиниць її АТУ. В цьому зв’язку оцінка географічного та суспільно-географічного положення регіонів у контексті інтегральної ресурсно-рекреаційної оцінки є цілком логічною.

Бал суспільно-географічного блоку області, автономії визначався на основі аналізу: 1) ступеня сусідства одиниць АТУ України; 2) положення одиниць АТУ України відносно Чорного та Азовського морів; 3) положення одиниць АТУ України відносно Дніпра та Дунаю як її найбільших рекреаційно-туристських “річкових коридорів” (що мають загальнонаціональне та міжнародне значення).

Оцінка ступеня сусідства одиниць АТУ України включала визначення:

1) коефіцієнтів відносної віддаленості (Kn) або ранг сусідства; Kn – це відстань між областями (автономією) у кількості адмінодиниць, які відмежовують дану одиницю АТУ (враховуючи і її саму) від іншої; чим нижчий Kn має дана територія по відношенню до іншої, тим її географічне положення до останньої буде вигіднішим;

2) коефіцієнтів абсолютного ступеня сусiдства (Ss); Ss (узагальнюючий показник) – це сума коефіцієнтів відносної віддаленості між областями (автономією) (Ss = K1 + K2 + ... + Kn , де n = 25); за його допомогою можна зі значною обґрунтованістю оцінити положення території (області або автономії) в даній топологічній системі (державі); низький Ss свідчить про значний “топологiчний потенцiал” областi (автономії);

3) середнього рангу сусідства (Rs); Rs – це співвідношення коефіцієнта абсолютного ступеня сусідства (Ss) до кількості адмінодиниць України (Rs = Ss : n, де n = 25); Rs за своєю суттю близький до Ss, але відображає ранг сусідського положення конкретного елемента системи (області, автономії) по відношенню до всіх інших елементів системи (системою є територія країни).

Для розрахунку ступеня сусідства адмінодиниць України було побудовано граф їх взаєморозташування та на його основі складено матрицю. В клітинах матриці вказується ранг сусідства. При цьому регіони, які мають спільний кордон, вважаються сусідами першого порядку та їх ранг сусідства відповідає коефіцієнту 1. Сусіди сусідів 1-го порядку для даної одиниці вважаються вже сусідами 2-го порядку, їм присвоюється коефіцієнт 2 і т.ін. Кількісна оцінка топологічних аспектів сусідства одиниць АТУ України при її практичному застосуванні матиме певні соціально-економічні результати, наприклад, при реалізації відповідних урядових і галузевих програм і конкретних проектів регіонального та міжрегіонального співробітництва (при освоєнні Азово-Чорноморського узбережжя, Подніпров’я, Подністров’я та ін.), хоча іноді очевидні “топологічні” переваги соціально-економічного співробітництва відтісняються та поступаються місцем тимчасовим, кон’юнктурним міркуванням. Інтегруючий бал суспільно-географічного блоку одиниць АТУ визначався як сума складових балів оцінки ступеня сусідства, положення території відносно Чорного та Азовського морів, Дніпра та Дунаю (табл. 4).

Оцінка складових природного блоку. У природному блоці виділялись складові-ресурси: геологічні (спелеологічні), орографічні, кліматичні, гідрографічні, рослинні, тваринного світу. Вибір цієї групи віддзеркалює значимість даних ресурсів для організації рекреаційно-туристської діяльності. Бал оцінки спелеологічних ресурсів регіону визначався з урахуванням: 1) закарстованості; 2) довжини порожнин; 3) глибини порожнин. При оцінці орографічних ресурсів до уваги приймалися якісні характеристики рельєфу, враховувались найбільш відомі гірські вершини, які знаходяться в межах тієї чи іншої області (автономії). Кліматичні ресурси оцінювались за показниками: 1) середня температура липня; 2) тривалість періоду з температурою понад +100С; 3) річна кількість опадів. При оцінці гідрографічних РТР враховувались площі: актуальних смуг і рекреаційних акваторій морів, актуальних смуг та акваторій річок, озер, водосховищ. При бальній оцінці рослинних ресурсів до уваги приймались 2 характеристики лісопокритої площі території (лісам, як більш вагомому для організаціїї рекреації та туризму типу рослинності, віддавалась перевага у порівнянні з