КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОЙКО ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 342.51

ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ І США

(порівняльно-правовий аналіз)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного і адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Шукліна Наталія Георгіївна, завідувач кафедри конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Тодика Юрій Миколайович завідувач кафедри конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук

Ставнійчук Марина Іванівна,

член Центральної виборчої комісії України

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Захист відбудеться 15.04.2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська , 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.

Автореферат розіслано 12.03.2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.П.Голосніченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина. Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно, є необхідність врахування всього позитивного що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у США, оскільки інститут президентства виник саме у цій країні і довів свою дієздатність і ефективність у процесі функціонування понад двох століть. Президенти України і США посідають чільне місце у державному механізмі своїх країн, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя. Хоча інститут президентства в Україні належить до європейської, у США-до американської моделі президентства, у них є багато спільного, що дає підстави для їх аналізу у порівняльно-правовому аспекті.

Тема правового статусу президентів України і США ще не була предметом порівняльно-правового дослідження. Актуальність ії зумовлюється: місцем і роллю президентів в державному механізмі цих країн, необхідністю врахування в нормативному регулюванні правового статусу Президента України позитивного досвіду США та інших країн світу; важливістю пошуку для України оптимальної моделі президентства; завданнями підвищення ролі інституту глави держави у забезпеченні узгодженого функціонування державного механізму; необхідністю подальшого вдосконалення правового статусу Президента України.

Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. Це, випливає насамперед, з ідеї висловленій Президентом України 24 серпня 2002р., про необхідність переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. У вказаному аспекті суттєве значення має оптимізація юридичного визначення компетенції вищих органів державної влади, оскільки саме вони визначають зміст і загальну спрямованість внутрішньої і зовнішньої політики Української держави. Необхідний чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою і Президентом України. Тому є об’єктивна необхідність врахування досвіду співпраці і розподілу компетенції між Президентом США і Конгресом США.

Актуальною і гострою проблемою сучасної науки конституційного права України є проблема теоретичного обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави у загальній системі органів державної влади. Конституційні норми, присвячені правовому статусу Президента України, виходячи з їх загального характеру, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції. Тому з урахуванням досвіду президентства у США, в інших країнах світу є необхідність ретельного аналізу правового статусу Президента України в різних сферах суспільного життя і впровадження всього позитивного, що є в державно-правовій практиці щодо даного інституту в інших країнах світу. Безумовно, враховувати цей досвід необхідно виважено, оскільки не кожна новація може дати позитивний результат. Так, беручи до уваги досвід становлення і розвитку інституту президентства в США, слід враховувати, що процес його становлення відбувався у інших історичних умовах, і на нього впливали інші чинники.

Інститут президентства в Україні функціонує трохи більше 10 років, у той час як у США 216 років. Безумовно, накопичений різний досвід діяльності президентів у цих країнах. Але, незважаючи на відносну “молодість”, інститут Президента України посів чільне місце в державному механізмі країни, весь час трансформується під впливом різних факторів. Не зважаючи на те, що інститут президентства в Україні знайшов закріплення в окремому розділі Основного Закону, і зайняв одне з провідних місць в системі державної влади України, проблем в правовому регулюванні статусу глави держави більше аніж достатньо, особливо в аспекті співвідношення його повноважень з парламентом України. Тому, не зважаючи на конституційне закріплення статусу Президента України, немає підстав розглядати інститут президентства в Україні як усталену сукупність конституційних норм, оскільки після утворення він постійно розвивається, змінюється і набуває нових ознак. Інститут президентства в Україні складають не тільки конституційні норми. Багато функцій і повноважень глави Української держави отримали необхідну конкретизацію у чинному законодавстві та нормативних указах самого Президента України.

Разом з тим сьогодні немає підстав вважати, що правовий статус Президента України, у тому числі в аспекті взаємовідносин з іншими державними органами, і, насамперед, з Верховною Радою, врегульований в повному обсязі і є найбільш оптимальним. Про це свідчить і заява Президента України про необхідність новелізації форми правління. Тому, враховуючи сучасний стан чинного законодавства щодо інституту президентства, його застосування на практиці, беручи до уваги проблеми і труднощі, які виникають у функціонуванні Президента України, є необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку і новелізації цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства у інших країнах світу, і , насамперед, США як країни, де цей інститут має досить тривалу історію і багатий досвід функціонування.

Сукупність вказаних чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” №01БФ04201 на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Ступінь наукової розробки теми дисертації визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання статусу президентів України і США, практикою реалізації ними свого статусу, взаємовідносинами з парламентами своїх країн в різних сферах суспільного життя.

Питанням організації і функціонування інституту президентства в Україні у останні роки приділяється значна увага. Разом з цим чимало проблем не вирішено. Інститут президентства в Україні ніколи не був предметом дослідження в аспекті його порівняння з інститутом президентства у США ні в Україні, ні у інших країнах СНД. Необхідність такого дослідження зумовлюється завданням вдосконалення організації і функціонування державного механізму в Україні. При цьому слід врахувати позитивний досвід інших країн, насамперед США для нормативного регулювання в Україні.

Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права України, адміністративного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн, теорії держави і права, історії держави та права України і зарубіжних країн.

Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних та філософських дослідженнях щодо питань організації і функціонування вищих органів державної влади, президентів.

Дисертація ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з теорії держави та права, конституційного права, адміністративного права, історії держави і права, міжнародного права: С.Алексеєва, С.Агафонова, О.Андрійко, Г.Атаманчука, М.Баглая, Ю.Бисаги, Ф.Бурчака, Б.Габрічидзе, Є.Глушко, А.Георгіци, І.Голосніченка, Г.Дьогтєва, А.Зайця, Р.Калюжного, В.Кампо, Р.Князевича, Л.Коваля, А.Колодія, В.Копейчикова, Л.Кривенко, М.Крутоголова, Б.Лазарєва, С.Лисенкова, В.Погорілка, Н.Плахотнюк, А.Мішина, О.Мурашина, Н.Нижник, Л.Окунькова, В.Опришко М.Орзіха, О.Лотюк, П.Рабіновича, Г.Решетникова, М.Сахарова, С.Серьогіної, В.Селіванова, О.Скакун, Ю.Скуратова, М.Ставнійчук, Б.Страшуна, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, Є.Тихонової, В.Чиркіна, М.Цвіка, В.Шаповала, А.Шлезінгера, О.Фрицького, В.Шувалової, Н.Шукліної, Л.Юзькова, В.Яворського та інших авторів.

Поряд з роботами українських та російських авторів при написанні дисертації використовувалися праці іноземних науковців. Серед них: Чарльз Деббах, Філіп Ардант, Джон Кіілер, Надія Комарницька-Макконел, Роберт Аграноорф, Чарльз Вайз та інші.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення і розвитку інституту президентства в Україні і в США, реалізації президентами цих країн своїх повноважень, практики взаємовідносин президентів з парламентами своїх країн.

Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:

- визначити місце досліджуваної проблеми у науці конституційного права;

- визначитися з роллю і місцем Президента України і Президента США в державному механізмі своїх країн;

- розкрити теоретико-правові аспекти інституту президентства і його юридичну природу;

- проаналізувати процес становлення інституту президентства у США і в Україні, фактори, які впливали на формування і розвиток цього інституту;

- розкрити порядок виборів президентів в Україні і у США, вступу їх на посаду і усунення з неї, проблеми і труднощі, які виникають у виборчому процесі, шляхи їх подолання;

- проаналізувати найбільш важливі і складні проблеми взаємовідносин президентів України і США з парламентами своїх країн в різних сферах суспільної практики;

- виявити специфіку повноважень президентів України і США у сфері державного будівництва і у законодавчому процесі в аспекті їх взаємодії в цих сферах суспільних відносин з парламентами своїх країн;

- розкрити повноваження президентів України і США у сфері забезпечення національної безпеки і оборони, забезпечення законності, прав і свобод людини та громадянина, вирішення проблем у цих сферах в аспекті взаємодії з парламентами своїх країн.

Об’єктом дослідження є правовідносини при формуванні і функціонуванні інституту президентства в Україні і у США.

Предметом дослідження є питання теорії і практики становлення та розвитку інституту президентства в Україні і США, повноваження президентів цих країн, їх роль у забезпеченні оптимального функціонування державного механізму.

Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання і поставлених перед дослідником цілей і завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут президентства в Україні і у США в динаміці його становлення і розвитку. Із застосуванням системного методу розглядається роль і місце президентів України і США в державному механізмі цих країн, історико-правового - процес становлення інституту президентства у вказаних країнах; системно-структурного й формально-логічного - виділяються чинники, що впливають на становлення та розвиток інституту президентства, аналізується компетенція президентів України і США; порівняльно-правового - порівнюється їх правовий статус, процес взаємодії з парламентами своїх країн. Шляхом методу тлумачення норм про правовий статус президентів України і США, з’ясовується і роз’яснюється зміст норм конституцій і поточного законодавства, які регулюють їх правове становище.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії держави та права, конституційного права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, сформульовані у сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях з питань теорії демократії, конституціоналізму, функціонування органів державної влади.

Джерельну базу дослідження складають Конституція України, Конституція США, конституції інших країн світу, закони України, США, інших країн, підзаконні нормативно-правові акти, насамперед, акти президентів України та США, а також міжнародно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні і у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми організації та функціонування інституту президентства в Україні і США, проблеми взаємовідносин президентів з парламентами своїх країн.

Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:

- інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю глави держави у вирішенні актуальних питань економічного та політичного характеру, процесу державотворення;

- інститут президентства у об’єктивному змісті - це сукупність конституційно-правових норм, що регулюють порядок виборів глави держави, юридичний статус президентів у структурі державного механізму, їх компетенцію, порядок припинення повноважень, умови і підстави конституційної відповідальності;

- інститут президентства - невід’ємний елемент державного механізму більшості країн світу, який змінюється і розвивається під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників;

- введення у США посади Президента, в особі якого об’єднуються повноваження глави держави і глави уряду, стало базою розвитку в світі цього інституту. Наявність європейської і латиноамериканської моделей президентства не применшує значення інституту президентства США, котрий довів свою дієздатність у політичному механізмі США і надбання якого використовуються іншими країнами світу, в тому числі в Україні;

- додатково обґрунтовується положення, що фундаментальні зміни, які відбулися на світовій арені з кінця 1980-х р., у тому числі на пострадянському просторі, стимулювали подальше поширення інституту президентства. І сьогодні президентство - невід’ємний атрибут політичної системи країн СНД. Але кожна з них сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі;

- наводяться аргументи, що для закріплення правового статусу президентів України і США суттєву роль відіграють конституції названих країн; що значні розбіжності між цими інститутами зумовлюються, насамперед, тим, що Президент України є тільки главою держави, а Президент США - також главою уряду;

- вперше робиться висновок, що у тих державах, де є окремі посадові особи і президента, і глави уряду, обов’язково виникають проблеми співвідношення їх повноважень, як це має місце в Україні. І тому найбільш оптимальною є американська модель президентства, але вона плідно може діяти тільки у відповідних умовах;

- стверджується, що принцип поділу влад в аспекті функціонування інституту президентства має різне підґрунтя, оскільки Президент США уособлює виконавчу владу, а Президент України - тільки главу держави. Стверджується, що хоча конституції цих країн, на відміну від Конституції Франції, не закріплюють за Президентом арбітражну функцію, але фактично, особливо в екстремальних умовах, вони таку функцію виконують, що не суперечить системі поділу влад;

- наводяться додаткові аргументи, що на юридичну природу і роль президентів України і США суттєво впливає те, що вони є гарантами суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності і безпеки своїх держав; підкреслюється, що цей напрям у їх діяльності посідає особливе місце у зв’язку з новими негативними чинниками внутрішнього і зовнішнього характеру, на сучасному етапі, з ситуацією у світі;

- вперше зазначається, що специфіка інституту президентства у США і в Україні визначається наступними факторами: історичними; рівнем політичної і правової культури населення; традиціями державотворення; накопиченим досвідом функціонування цього інституту; геополітичними та іншими чинниками;

- вперше наголошується, що загальними рисами інституту президентства в Україні і в США на сучасному етапі є: широке коло повноважень в різних сферах; високі вимоги до кандидатури на пост президента; вимога реалізації президентами своєї компетенції в інтересах всього народу, а не окремих угруповань, діяти у межах Конституції і законів; наявність при президентах апарату управління, який володіє значними повноваженнями; конституційне положення про можливість застосування до президентів імпічменту. Аргументується, що інститут президентства в Україні, в США відрізняється між собою: за обсягом повноважень; за строками повноважень (4 і 5 років); за порядком обрання; за порядком і строками вступу на посаду; за обсягом відповідальності; за специфікою взаємовідносин з парламентами тощо;

- вперше у порівняльно-правовому аспекті аналізується компетенція президентів України і США в галузях державного будівництва, забезпечення національної безпеки і оборони, прав людини, законності, становлення законодавства, щодо взаємовідносин з парламентами;

- вперше аргументується положення, що з часом для України була би більш оптимальною американська модель президентства, оскільки у ній відсутній дуалізм виконавчої влади, при якому Президент і Прем’єр-міністр конкурують між собою за переважний вплив на урядову політику. Американська модель президентства довела свою стабільність і спроможність у межах принципу поділу влад ефективно і оперативно вирішувати актуальні проблеми державотворення.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації дають підстави і наукове підгрунтя для подальшого дослідження теорії та практики організації і функціонування інституту президентства, вдосконалення правового статусу Президента України.

Результати, отримані дисертантом, можуть бути використані і частково використовуються на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні таких навчальних дисциплін, як “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, “Міжнародне право”, та спеціальних курсів “Становлення та розвиток парламентаризму в Україні”, “Конституційні системи країн світу”, в науково-дослідницькій роботі студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням та завершеною науковою працею. Окремі питання дисертації представлені як науковий матеріал вперше, деякі розглянуті по-новому, додатково обґрунтовані.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права та науково-практичних конференціях.

Результати дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції “Проблеми держави та права очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 5-6 квітня 2001р.); на науково-практичній конференції для молодих вчених “Становлення і розвиток правової системи України” (Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, м. Київ, 21 березня 2002р.); науково-практичній конференції "Політична реформа як засіб демократизації українського суспільства” (Харківський регіональний інститут Української академії державного управління при Президентові України, 18 квітня 2003р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано автором у п”яти наукових статтях, з них чотири у провідних фахових виданнях України.

Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета та завдання дослідження визначили логіку викладення матеріалу і структуру дисертації. Вона містить у собі вступ, два розділи, які поділяються на сім підрозділів, висновки та список використаних джерел (293 найменувань). Обсяг праці складає 184 сторінки, загальний - 211 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання, об’єкт та предмет дослідження, методологія проведеного наукового аналізу, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична і практична значущість роботи, наводяться дані щодо апробації положень дисертації та її висновки.

Перший розділ “Президенти України і США в державному механізмі своїх країн” присвячений, дослідженню теоретико-правових аспектів інституту президентства і його юридичної природи; розглянуто питання формування інституту президентства у США та виникнення і еволюція інституту президентства в Україні; проведений аналіз законодавства США і України, що регламентує порядок виборів президентів, вступу їх на посаду і усунення з посади.

У державному механізмі інститут президентства має особливе значення, зумовлене місцем і роллю глави держави у вирішенні в країні проблем державотворення і правотворення, можливістю впливу на соціально-економічні і політичні процеси. Цим, насамперед, визначається юридична природа даного інституту в державному механізмі і політичній системі країни.

В дисертації зазначається, що слід відрізняти інститут президента як державний орган, державну інституцію і інститут президентства як конституційно-правовий інститут. Інститут президентства - це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок виборів глави держави, його юридичний статус і місце в структурі органів державної влади, функції і повноваження, порядок припинення повноважень, умови та підстави відповідальності президента.

Інститут президента на відміну від інституту президентства є окремою структурою у державному механізмі країни, яка функціонує на основі відповідних правових норм. Інститут президентства в світі базується на нормах конституції, законів про статус президента, інших законів. Так, у Конституції України є окремий розділ під назвою “Президент України” (ст. 102-112), у якому закріплюються основи правового статусу глави Української держави, порядок обрання, вступу на посаду, компетенція, усунення з посади у порядку імпічменту. Підзаконними нормативно-правовими актами статус Президента України визначатися не може, а тільки законами. Це зумовлюється, насамперед, роллю і місцем Президента в механізмі державної влади, можливістю його впливу на весь спектр суспільних відносин на сучасному етапі державотворення.

Автор підкреслює, що інститут президентства слід розглядати як діалектично змінюваний інститут, що формується і новелізується під впливом відповідних чинників. Так, юридичний статус і значення глави держави в значній мірі визначаються формою державного правління, існуючим політичним режимом у країні, усталеними політико-правовими традиціями, політичною кон’юктурою та розкладом соціальних сил у державі; національним менталітетом, міжнародним статусом держави, соціально-економічними і духовними факторами. Тому виявлення юридичної сутності інституту глави держави потребує детального вивчення еволюції даного органу в світовій конституційно-правовій практиці. Це відноситься і до становлення і розвитку інституту президентства як у США, так і в Україні.

Інститут президентства у сучасному його розумінні вперше був оформлений Конституцією США 1787р. Його запровадження у США мало суттєве значення для політико-правового розвитку не тільки цієї держави, а й інших країн світу. В державний механізм була введена інституція, яка істотно вплинула на весь спектр суспільних відносин. Становлення цього інституту відбувалося складно, оскільки, з одного боку, існувало побоювання “батьків-засновників” Конституції США, що названа інституція може призвести до монархічної форми правління, а, з іншого боку вони остерігалися анархії.

Конституція США 1787 р. є визначним документом у становленні інституту президентства у США, оскільки вона передбачила основи компетенції глави держави, систему стримувань і противаг у державному механізмі цієї країни, необхідність чіткої взаємодії владних структур. Концептуально важливим було встановлення на конституційному рівні положення, що виконавча влада у США належить Президенту США, який керує і здійснює повний контроль за діяльністю органів федерального управління. Таким чином, у Конституції США закладена класична форма президентської республіки, яка стала зразком для багатьох країн світу. Жорсткість внесення змін до Конституції США - суттєвий чинник стабільності інституту президентства США та інших структурних елементів державного механізму цієї держави, що має істотне значення також для стабільності конституційного ладу даної країни. Становлення інституту президентства у США у деяких аспектах відбулося інакше, ніж це передбачали “батьки-засновники” Конституції. У політичну систему США досить чітко і назавжди ввійшли політичні партії, що суттєво вплинуло на процедуру виборів Президента США, на його правовий статус.

Аналіз історичного розвитку інституту президентства в Україні свідчить, що становлення інституту президентства в нашій країні пов’язане з історією української державності і сягає глибини віків (епохи Київської Русі), коли в окремих її землях громадяни на віче обирали князя. Доба Козаччини характеризувалася розвитком республіканської форми правління в Україні, закладенням принципу поділу влад. Відповідно, посада гетьмана як голови держави є зразком, моделлю майбутньої посади президента у нашій країні, оскільки діяли такі основоположні принципи як виборність і обмеження влади гетьмана.

Ідея президентства в Україні пройшла декілька етапів розвитку. Перший - до 1917 р., другий - 1917-1920 р., третій - радянський період, четвертий - етап становлення України як суверенної незалежної держави, п’ятий - сучасний період, коли поставлено завдання переходу України від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської.

У історичному аспекті досить насиченим щодо ідеї введення в державну систему України інституту президентства був період 1917-1920 років. Особливу роль тоді відіграли політичні партії, які в своїх програмах, закладали ідею президентства через впровадження посади глави держави. У цьому аспекті суттєву роль відіграли вищі органи Української держави за часів Директорії, Гетьманату, Центральної Ради. За радянських часів в Україні, як і у інших республіках колишнього СРСР, був колективний глава держави в особі Президії Верховної Ради. Радянська політико-правова думка і державна практика не сприймали ідею введення одноособового президента, як це мало місце у США, Франції, Німеччині, інших країнах світу. Введення в систему державних органів України у 1991 р. посади Президента України було, з одного боку, відображенням історичних традицій державотворення в Україні, а, з іншого - врахуванням міжнародного досвіду функціонування посади президента як одноособового глави держави з республіканською формою правління. При цьому враховувався історичний досвід становлення інституту президентства у США.

При підготовці нового Основного Закону України в різних проектах закладалися неоднакові моделі інституту президентства. У значній мірі це зумовлювалося невизначеністю майбутньої структури парламенту України (однопалатний чи двопалатний). Особливу роль у становленні сучасної моделі президентсько-парламентської республіки, яка діє в Україні, відіграв Конституційний Договір 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України, який суттєво посилив повноваження Президента.

На основі порівняльного методу дослідження проаналізовано основні характеристики виборів, вступу на посаду та відставка Президента України та Президента США. Порядок виборів глави держави в значній мірі характеризує рівень демократизму виборчої системи, у цілому демократії в країні. Вибори президентів у політичному аспекті мають суттєве значення, оскільки йдеться про главу держави, який займає особливе місце у державному механізмі країни. Це стосується виборів глав держав і України і США. Питання виборів глав держав України і США ще ґрунтовно не розглядалися у порівняльно-правовому аспекті. Тим більше, що є як багато загального, особливого щодо демократичних засад виборчого процесу, так і специфічного - стосовно порядку проведення виборів і визначення їх результатів. Вказане належить також і до вступу президентів усіх країн на посаду і усунення з посади.

Історичні передумови формування законодавства про вибори президентів у США і в Україні суттєво впливають на процедуру проведення виборів. Незважаючи на демократичні засади виборів глав держав у вказаних країнах, процедури виборів президентів між собою значно відрізняються. Виборче законодавство України більш демократичне оскільки воно не обмежує коло претендентів на пост глави держави за такими ознаками як, натуралізований чи не натуралізований громадянин; встановлено менший ценз осідлості (не 14 років, як у США, а 10).

Законодавство про вибори Президента України пройшло декілька етапів, у основі яких були закони 1991, 1994, 1999 рр. Разом з тим це не означає, що чинний Закон “Про вибори Президента України” є оптимальним і не підлягає вдосконаленню. Законодавство про вибори Президента США в сучасних умовах є більш консервативним і дещо архаїчним.

Принциповими відмінностями виборів Президента України і Президента США є: глава української держави обирається на основі прямих, а США - непрямих виборів; в Україні виборча кампанія уніфікована; в США існують суттєві відмінності в процедурі реєстрації кандидатів у відповідних штатах; українська виборча система багатопартійна, а в США - двопартійна; в українському законодавстві відсутня вимога до кандидата у Президенти мати громадянство за народженням.

Двоступеневі вибори Президента США на сьогоднішній день є певним анахронізмом в аспекті світової виборчої системи (останньою від двоступеневої системи відмовилася у 1994р. Фінляндія), що виступає ускладнюючим елементом виборчої кампанії. Особливо яскраво це виявилося під час президентських виборів 2000р. У цьому аспекті прямі президентські вибори в Україні є більш ефективною і демократичною процедурою, хоча тут є свої складнощі, пов’язані із недовготривалим досвідом існування посади Президента і нормативним регулюванням виборів. Система виборів Президента США потребує змін. На сьогодні вона в США зазнає суттєвої критики, виникають сумніви в її ефективності і легітимності. Те, що вона досі не піддається зміні значною мірою пов’язане з консерватизмом американської політичної системи.

Аналіз законодавства про вибори Президента України свідчить, що воно також потребує суттєвого вдосконалення майже на всіх стадіях виборчого процесу, насамперед в аспекті гарантування рівних можливостей для кожного кандидата на пост Президента, неупередженого ставлення до них з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, скорочення терміну проведення виборчої кампанії, врегулювання порядку утворення виборчих блоків політичних партій, чіткого визначення вимог до декларацій кандидатів, більш ґрунтовного закріплення відповідальності за порушення законодавства про вибори, тощо.

Порядок і засади виборів глави держави є відображенням розвитку демократії у відповідній країні. В США і Україні вони в значній мірі відрізняються. Виборчі системи по виборам Президента України і Президента США потребують свого подальшого вдосконалення.

В другому розділі “Компетенція президентів України і США в аспекті взаємовідносин з парламентами своїх країн” автором розглянуті теоретико-правові проблеми взаємовідносин президентів України і США з парламентами своїх країн; проведено порівняльний аналіз повноважень президентів цих країн в сфері забезпечення національної безпеки і оборони; в сфері забезпечення законності, прав, свобод людини і громадянина; в сфері державного будівництва і в законодавчому процесі.

Президент України і Президент США займають особливе місце в державному механізмі своїх країн, що обумовлено цілою низкою чинників. В цьому аспекті важливо виявити, в якій мірі їх функції і повноваження “вписуються” в систему поділу влад як одного з важливих принципів основ конституційного ладу США і України. Це питання має принципове значення, оскільки торкається не просто статусу кожного з президентів цих держав, а й всього державного механізму цих країн.

Автор приходить до висновку, що між статусом Президента США і Президента України в аспекті реалізації конституційного принципу поділу влад існують кардинальні відмінності. Вони пов’язані з тим, що Президент США є не тільки главою держави, а й главою виконавчої влади і він як би органічно вписується в систему поділу влад, а Президент України є тільки главою держави, хоча реально володіє досить значними повноваженнями в сфері виконавчої влади і може суттєво впливати на формування і діяльність Кабінету Міністрів України.

Для того, щоб визначитися з роллю і місцем президентів цих країн в механізмі державної влади, дисертант звернувся до історії зарубіжної політико-правової думки (зокрема, до праць Д.Локка і Ш. Монтеск’є; М.І. Лазаревського і Ф.Ф. Кокошкіна), що дало змогу зробити висновок, що принцип поділу влад, закріплений в Конституції США та Конституції України, базується на ідеї мислителів, які теоретично обґрунтували важливість поділу влад, систему стримувань і противаг між владними структурами. Все це суттєво вплинуло на статус глав держав цих країн.

Є всі підстави вважати, що інститут президента в Україні і в США займає досить важливе місце у державному механізмі своїх країн. Незважаючи на те, що Президент США є главою держави і главою виконавчої влади, а Президент України є тільки главою держави, у них багато спільного у функціональному і компетенційному аспектах, в забезпеченні оптимального функціонування державних механізмів своїх країн. Роль і місце президентів США і України в державній структурі, їх компетенція складалися історично під впливом різних чинників. Президенти відігравали і відіграють значну роль в забезпеченні узгодженого функціонування органів державної влади. Батьки-засновники Конституції США детально продумали систему стримувань і противаг, яка плідно працює і на сучасному етапі. Оптимальне врахування американського досвіду в цьому аспекті має суттєве значення для державотворчого процесу в Україні.

З точки зору взаємовідносин президентів США і України з парламентами цих країн суттєве значення має можливість впливу Президента США і Президента України на сферу урядової діяльності. І в США, і в Україні є політичні сили, які стоять за обмеження можливостей президентів в цій сфері. Але динаміка і специфіка соціальних процесів на сьогодні така, що вимагає оперативного прийняття рішень. А це може забезпечити насамперед глава держави. Тому суттєво обмежувати права президентів недоцільно, тим більше, на сучасному етапі. Є всі підстави вважати, що відповідно до системи “стримувань і противаг” в США всі три гілки влади в цій країні взаємокотролюються. Але на практиці чітко простежується тенденція посилення в цій країні виконавчої влади. Це, на наш погляд, зумовлене цілою низкою чинників і, насамперед, зростанням ролі Президента США в державному механізмі, більшою мобільністю виконавчої влади. Разом з цим сам Конгрес США розширює повноваження виконавчої влади. При цьому лобіювання інтересів Президента США в стінах Капітолію стало одним із головних завдань чиновників Білого дому.

В Україні в останні роки теж простежується тенденція посилення ролі Президента України в державному механізмі. На це був спрямований проведений в квітні 2000 р. Всеукраїнський референдум, результати якого не втілені до цього часу. Це пов’язане не тільки зі складністю процедури впровадження його результатів, а й з тим, що значна частина політичної еліти не бажає подальшого посилення ролі Президента України, яке почалося з підписання Договору між Верховною Радою України і Президентом України 8 червня 1995р. Вдосконалюючи правовий статус Президента України, необхідно враховувати позитивний досвід США, Франції, інших країн світу. Але використання його повинно виключати можливість як спрощеного підходу, так і сліпого копіювання, прямого запозичення, механічного відтворення цього досвіду в державно-правовій практиці України.

В сучасній суспільно-політичній думці України вже досить чітко визначилася позиція про необхідність вдосконалення форми правління. Причому одні науковці, представники політичної еліти виступають за подальше посилення президентської влади, інші - Верховної Ради України. Все це, безумовно, пов’язане із завданням вдосконалення тексту Конституції України, її новелізації з урахуванням нових політико-правових реалій. Яка тенденція переможе - покаже життя. Але те, що зміни повинні бути, ні у кого не викликає сумнівів. На це сьогодні спрямоване формування парламентської більшості, новий підхід до створення Кабінету Міністрів України.

В другому розділі дисертації з’ясовується сутність поняття “компетенція” і “повноваження”, їх співвідношення. Аналіз структури компетенції державних органів надав можливість автору приєднатись до точки зору С.Г.Серьогіної, яка структуру компетенції органів публічної влади визначає як сукупність двох елементів - повноваження (правообов”язки) і предметів відання.

Компетенція - визначна категорія, яка характеризує конституційно-правовий статус президентів України і США. Компетенція президентів цих країн є досить широкою у всіх сферах суспільного життя. Особливе значення має їх компетенція в адміністративно - політичній сфері, оскільки вона пов’язана з питаннями забезпечення стабільності конституційного ладу, національної безпеки і оборони, конституційної законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина , зовнішньо-політичної сфери відносин. Виходячи з того, що компетенція, яка характеризує конституційно-правовий статус президентів України, складається із повноважень і предметів відання. Вона змінюється під впливом чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. При цьому державно-правова практика свідчить, що повноваження у Президента США більш стабільні, ніж у Президента України. Реалізація президентами України і США своїх повноважень в сфері забезпечення національної безпеки і оборони, які вони реалізують у тісному взаємозв’язку з парламентами свої країн, має особливе значення у зв’язку з процесом глобалізації, поширенням тероризму, організованої злочинності, інших негативних чинників. Посилення повноважень президентів України і США в цих сферах обов’язково повинно супроводжуватися розширенням контролю парламентів за їх діяльністю.

Практика України і США свідчить, що установчі, номінаційні і процедурні повноваження президентів України і США у сфері державного будівництва повинні реалізовуватися у тісній взаємодії з парламентами своїх країн. При цьому особливе значення мають повноваження по формуванню персонального складу органів виконавчої державної влади. Значний обсяг повноважень Президента США в цьому питанні є виправданням для країн з президентською формою правління. В той же час існуючий надлишковий обсяг повноважень Президента України по формуванню персонального складу Кабінету Міністрів України, інших структур державного апарату може призвести до підриву конституційного принципу поділу влад.

У сфері законодавчої діяльності у Президента України значно більше повноважень, ніж у Президента США, що зумовлено насамперед більш жорстким поділом влад за Конституцією США. У Президента США відсутнє право законодавчої ініціативи, яке є у Президента України. Але відсутність такого права у Президента США компенсується його правом щорічно подавати Конгресу США бюджет, делегуванням законодавства, широкою практикою послань Президента США до Конгресу США, прийняттям Президентом США значної кількості підзаконних нормативно-правових актів. Розвиток так званого “указного права” є загальною тенденцією і в Україні, і в США. Державно-правова практика України свідчить, що законодавчо слід врегулювати право вето Президента України, прийнявши спеціальний закон щодо вето Президента. Особливо необхідно акцентувати увагу на процедурних аспектах реалізації права президентського вето. Це досить важливо для реалізації законодавчої діяльності.

Важливо, щоб діяльність Президентів України і США по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини і громадянина спрямовувалася на демократизацію суспільних відносин і реалізовувалася в тісній взаємодії з парламентами своїх країн. Законність актів Президента США оцінюється Верховим Судом США, а