Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Львівська політехніка”

Берлінг Роман Збіславович

УДК 338. 242 : 658. 567

Державне управління поводженням з твердими відходами

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів– 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економіки підприємства та інвестицій Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Стадницький Юрій Іванович, Національний

університет “Львівська політехніка”, професор

кафедри економіки підприємства та інвестицій

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Коніщева Наталія Йосипівна,

Донецький інститут туристичного бізнесу,

проректор з економічних і гуманітарних дисциплін

кандидат економічних наук,

Матвеєв Микола Едуардович,

Український державний лісотехнічний університет,

доцент кафедри менеджменту зовнішньо-економічної діяльності

Провідна установа: Сумський державний університет, кафедра економіки, Міністерство освіти і науки України, м. Суми

Захист відбудеться "18"червня 2004р. о 1500 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К .052.03 у Національному університеті "Львівська політехніка" за адресою: 79013, м.Львів-13, вул. С.Бандери, 12, IV корпус, ауд.301-Б.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" (79013, Львів, вул.Професорська,1)

Автореферат розісланий "17"травня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пащенко I.Н.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подолання Україною екологічної кризи, участь у загальноєвропейських та світових організаціях і структурах, що ставлять високі вимоги до охорони довкілля, змушує нашу державу посилити увагу на вирішення проблеми навколишнього середовища і, зокрема, на один із головних чинників негативного впливу на нього – відходи.

Створена в Україні структура промислового виробництва, а також масштаби ресурсовикористання призвели до того, що наша держава є в числі країн із найвищими показниками утворення й нагромадження твердих відходів. Наслідком таких дій стало те, що сьогодні твердими відходами зайнята значна частина земель, які мали господарську цінність, а сам процес нагромадження й складування відходів виявився практично ніким не контрольованим. Унаслідок цього постійного забруднення зазнає значна частина підземних і поверхневих вод, атмосферне повітря, земельні ресурси, що негативно впливає на людей. На подолання наслідків такого забруднення витрачаються значні кошти. Вихід із ситуації, що склалася в Україні при управлінні поводженні з відходами, полягає у переході від подолання наслідків забруднення до екологічно чистого виробництва та безпечного управління поводженням з твердими відходами. При цьому сам процес поводження з відходами, згідно Закону України “Про відходи” визначенний як дії спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Важливою складовою загальної системи управління поводженням з твердими відходами виступає процес утилізації (залучення відходів у вторинне використання), що дає змогу значно зменшити витрати коштів на зберіганні відходів, мінімізувати їх негативний вплив на навколишнє середовище, а також повернути в господарський обіг цінні ресурси. Теоретичні і практичні аспекти цієї проблематики знайшли відображення у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як О.Й. Бент, Л.А. Белашов, З.С. Бройде, Т.П. Галушкіна, В.І. Гладушко, С.В. Дуденков, Г. Доусон, Н.Й. Коніщева, В.С. Кравців, Є.В. Крикавський, М.Г. Лебединський, М.Е. Матвеєв, А.С. Матросов, Л.Г. Мельник, В.С. Міщенко, О.Е. Оксанич, Ю.І. Стадницький, М.Г. Чумаченко та ін.

Однак, незважаючи на велику кількість наукових праць, проблема управління поводженням з відходами в умовах функціонування ринкових відносин в Україні лишається актуальною й потребує подальших досліджень в напрямку ідентифікації відходів з економічної точки зору, мінімізація їх впливу на довкілля шляхом безпечного й контрольованого зберігання їх у спеціально відведених для цього місцях, що дасть змогу у разі виникнення попиту на відходи без проблем залучити їх у господарський обіг. Необхідним є також розробити і впровадити ефективні механізми управління поводженням з твердими відходами на загальнодержавному рівні, що дасть змогу сруктуризувати даний процес і виділити його в окрему господарську галузь. Особливу увагу слід приділяти розробленню й удосконаленню регіональних систем управління поводженням з твердими відходами.

Актуальність окреслених вище проблем державного управління поводженням з твердими відходами в Україні стала основою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначила мету, завдання дослідження та очікувані практичні результати.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає науковому напрямку кафедри економіки підприємства та інвестицій Національного університету “Львівська політехніка” “Інвестиційна та інноваційна діяльність підприємств, оцінка проектів та нерухомості”, затвердженому науково-технічною Радою Національного університету “Львівська політехніка” (протоколом №10 від 2 жовтня 2002 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення пропозицій з удосконалення механізму державного управління поводженням з твердими відходами в Україні, зокрема на регіональному рівні.

Для досягнення визначеної мети в дисертаційній роботі поставлені такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідженння є процес державного управління поводженням з твердими відходами.

Предметом дослідження є економічні відносини, що складаються в процесі державного управління поводженням з твердими відходами.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали положення сучасної економічної теорії, економіки природокористування, реґіональної економіки, економічної теорії сталого розвитку. Для досягнення поставленої в дисертаційній роботі мети застосувалися такі методичні засоби і прийоми: причинно-наслід-кові зв’язки - при дослідженні суті поняття відходів; системний підхід - при визначенні пріоритетності напрямків використання відходів; методи статистичного та факторного аналізу – при дослідженні тенденцій утворення і використання твердих відходів; порівняння - при аналізі ефек-тив-ності різних механізмів управ-лін--ня поводженням з твердими відходами тощо.

Інформаційною базою дослідження є закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, статистичні публікації міністерств та відомств, науково-дослідних інститутів, центрів і фондів, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів, інформаційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослід-ження у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему удосконалення державного управління поводженням з твердими відходами. Наукова новизна результатів виконаного дослід-ження поля-гає у тако-му:

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що одержані автором результати і розроблені рекомендації щодо поліпшення процесу управління поводженням з твердими відходами дають можливість підвищити ефективність управління поводженням з відходами на рівні підприємства, регіону, держави. Результати досліджень використовувались для обґрунтування економічної доцільності реалізації проекту з переробки сміття обласним комунальним підприємством “Фонд енергозбереження” Львівської обласної ради (довідка № 2 від 14.01.2003р.). Методика управління відходами використовується Фондом підтримки науки для розроблення передінвестиційної документації проектів спеціальної економічної зони “Яворів” та технопарку “Вуглемаш” (довідка № 7 від 4.03.2003р.).

Наукові дослідження, виконані в рамках дисертаційної роботи, використовуються в процесі викладання теоретичного курсу та проведення практичних занять з дисциплін “Економіка природокористування” та “Розміщення продуктивних сил” для підготовки фахівців за напрямом “Економіка і підприємництво” (довідка № 90-82 від 10.05.2004 ).

Довідки про впровадження подані в додатках до дисертації.

Особистий внесок дисертанта. Усі наукові розробки, в яких викладено результати досліджень за темою дисертаційної роботи, виконані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертаційних досліджень. Результати досліджень, які викладені в дисертації, були апробовані на міжнародних і всеукраїнських конференціях і семінарах, серед них на: V Міжнародному Конгресі українських економістів (м. Львів, 2000р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економії енергії” (м. Львів, 2001р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (м. Львів, 2002р.), І Міжнародній науково-технічній конференції “Спалювання і газифікація біомаси та відходів” (Польща, Вісла, 2003р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економії енергії” (м. Львів, 2003 р.).

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 2,6 д.а., з них особисто автору належить 2,5 д.а. У фахових виданнях ВАК України опубліковано 6 одноосібних наукових статей.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів і висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел з 157 найменувань, має 19 таблиць та 30 рисунків, 4 додатків. Повний обсяг роботи становить 174 сторінок друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих у дисертації результатів.

У першому розділі “Теоретико-прикладні засади державного управління відходами” подано власне трактування поняття “відходи” і обґрунтовано його переваги над нині вживаними термінами. Досліджено основні проблеми управління поводженням з відходами в Україні, а також проаналізовано світовий досвід з їх управління.

Необхідність ретельного аналізу та чіткого визначення поняття “відходи” зумовлена його важливістю для прийняття оптимальних рішень у сфері управління поводженням з відходами. В дисертації проведений ґрунтовний аналіз існуючих визначень терміну “відходи”, який показав, що значна їх кількість у своїй суті, так чи інакше, відносить до цього поняття ще й вторинні ресурси, а деякі з визначень є неповними і логічно суперечливими за змістом. При проведенні аналізу існуючих визначень поняття "відходи", акцентовано увагу на ключових словах у цих визначеннях і згруповано їх за відповідними класифікаційними ознаками так, щоб кожна наступна ознака доповнювала попередню у віднесенні певних об'єктів до відходів (рис. 1).

Рушійною силою, яка підштовхнула нас зробити певне переосмислення традиційного трактування відходів, була класифікаційна ознака цінності. Насамперед це стосується того факту, що, загалом, для будь-яких відходів має бути визначена певна потенційна ресурсна цінність. Однак завжди існують обмеження з реалізації відповідного потенціалу – економічні, технічні та соціальні. Серед них і рівень потреби в сировині.

Після аналізу існуючих підходів до визначення суті відходів, було запропоновано власне трактування, яке враховує всі зауважені недоліки. Згідно із запропонованим в дисертації підходом, відходи – нецінні в певному місці, обсязі і часі матеріальні об’єкти та енергія, які утворились внаслідок людської і техногенно-природної дії.

Запропоноване визначення відмежовує відходи від вторинних ресурсів, зокрема, за допомогою віднесенням до відходів всього нецінного, при цьому мається на увазі економічна нецінність. Разом з тим, наголошується, що нецінними відходи можуть бути в певному місці, в певних обсягах і в певний час. Таке їх трактування фактично передбачає, що матеріальні об’єкти та енергія, які утворилися внаслідок людської чи техногенно-природної дії і є нецінними у певному місці і в певний час, у майбутньому, при виникненні для цього відповідних умов, можуть перейти з розряду відходів в розряд вторинних ресурсів, тобто стати цінними і бути ефективно використаними.

Аналогічною є ознака обсягу утворення відходів, яка фігурує у визначенні і дає розуміння того, що, якщо в певний час унаслідок людської чи техногенно-природної дії певні матеріальні обєкти і енергія утворюються понад потребу у них, то в такому разі вони трактуються як відходи. З іншого боку, за умови нагромадження відходів до певних обсягів їх стане економічно доцільно використовувати. Тому можемо зробити висновок, що до утворюваних відходів слід ставитись як до потенційних запасів цінних ресурсів, які потребують належного управління ними, наприклад, складування на спеціально організованих для цього звалищах (полігонах). Такий захід дасть змогу на момент появи відповідного попиту отримати вторинні ресурси вчасно і з мінімальними затратами.

Системне управління поводженням з відходами в Україні розпочалось 1998 року, коли був прийнятий Закон України “Про відходи”. На сьогодні вже є усталена система державного управління відходами, яка характеризується набором відповідних методів та інструментів управління. Однак аналіз стану справ з управління поводженням з відходами в Україні змушує зробити висновок про його незадовільність. Однією з основних причин цього є обмеженість використання економіко-організаційних інструментів в державному управлінні поводженні з відходами, а також законодавча неузгодженість частини відповідних нормативних документів. В дисертації з’ясовано причини існування проблеми неефективного управління поводженням з відходами в Україні. Зокрема, виявлено, що рівень зборів з підприємств за забруднення, а також штрафів за порушення чинного природоохоронного законодавства є надто низьким для того, щоб служити інструментом стимулювання заходів зі зниження забрудненості навколишнього середовища.

Тому, враховуючи всі згадані проблеми, доцільним було би створити новий фонд управління відходами, або реорганізувати існуючий, який би був призначений для надання вагомішої фінансової підтримки заходів з покращення системи управління поводженням з відходами, ніж це є нині. Першочерговим завданням такого фонду повинно стати створення в регіонах ефективної схеми управління відходами, яка б дала змогу вирішувати нагальні питання поводження з відходами (їх розміщенням, переробленням, складуванням та ін.).

Світові тенденції у сфері управління відходами свідчать про зміну акцентів з ліквідації наслідків антропогенного впливу на перехід до концепції чистого виробництва, суть якої полягає у тому, що необхідним є впроваджувати зміни технологічного процесу і продукції для того, щоб звести до мінімуму обсяги утворення відходів. При цьому насамперед розглядається питання переробки кожного конкретного виду відходу, і лише за відсутності економічно прийнятних рішень йде пошук шляхів їх видалення і знешкодження.

У дисертації проведено аналіз основних проблем, з якими стикаються розвинені країни при вирішенні питань ефективного управління відходами. Світова практика управління відходами показала, що загальноприйняті схеми управління відходами варто використовувати лише як “меню” можливих варіантів, які повинні бути пристосовані до кожної окремо взятої ситуації, зокрема, а не як жорсткий набір правил, які необхідно наслідувати.

У другому розділі “Проблеми та завдання державного управління поводженням з твердими відходами” проаналізовано обсяги утворення, нагромадження і використання відходів. Досліджено питання класифікації відходів та економіко-організаційні проблеми управління поводженням з ними.

Однією із важливих складових державного управління поводженням з відходами є їх класифікація. Проводячи аналіз існуючих класифікацій відходів, ми дійшли висновку, що в кожній із численних груп відходів нараховується від десятка до сотні їх найменувань, а тому спроби вжити заходи для кожного їхнього виду практично безперспективні. Отже, завдання полягало у тому, щоб надати цьому процесу загальну спрямованість. Проведений в дисертації аналіз показав, що найбільш доцільним буде здійснення класифікації відходів згідно з чинним в Україні Державним класифікатором відходів. Саме в класифікаторі відходів найбільш чітко і зрозуміло проведено детальний розподіл утворюваних в Україні відходів. Дотримуючись такої класифікації, можна розподілити відходи за групами так, щоб це було найефективніше з точки зору прийняття оптимальних рішень при поводженні з ними.

Масштаби ресурсовикористання та створена в Україні структура промислового виробництва поставили її в число країн з найбільш високими відносними й абсолютними показниками утворення та нагромадження відходів. У період 1986-1990 рр. обсяг утворення відходів сягав 1,8-1,9 млрд т щорічно. Надалі, у зв’язку з поглибленням кризових явищ в економіці цей показник знизився до 700 - 720 млн. т/рік. Загальна маса накопичених відходів перевищила 25 млрд. т і нині вони займають площу, яка перевищує 160 тис. га. Стрімкому утворенню і нагромадженню відходів сприяють переважно металургійна, енергетична, будівельна, хімічна і машинобудівельна галузі.

Аналіз даних, наведених у Постанові Верховної Ради України “Про основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, показує існуючу сьогодні неузгодженість стосовно того, що із загального обсягу відходів і вторинних ресурсів, які утворилися в Україні, слід вважати вторинними ресурсами, а що відходами. Так, зокрема, у згадуваній вище Постанові відзначається, що з урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні, серед загальної їх кількості, яка утворюється щороку, обсяг вторинних ресурсів становить 410-430 млн. тонн (60%), при цьому використовується лише незначна частина, а саме 8%. Проте таке твердження є помилковим, оскільки вказаний обсяг вторинних ресурсів в Україні у розмірі 60% є, на нашу думку, неправильним, тому що використовується нині лише незначна частина (8%), яку і слід вважати вторинними ресурсами. Отже, решту, а це 340-360 млн. т (52%), що з тих чи інших причин не використовуються, слід віднести до відходів, а не до вторинних ресурсів. Слід зазначити, що відходами вони будуть до того часу, доки не виникнуть сприятливі умови для їхнього економічно вигідного використання. Схематичне відображення того, що на сьогодні з того обсягу відходів і вторинних ресурсів, які утворюються в Україні згідно з існуючим і запропонованого трактуванням належить вважати відходами, а що вторинними ресурсами, показано на рис. 2.

- вторинні ресурси у загальному обсязі відходів і вторинних ресурсів;

- відходи, що згідно з Постановою Верховної Ради вважаються вторинними ресурсами.

З рис. 2 видно, що згідно запропонованого трактування обсяг вторинних ресурсів буде значно меншим від нині існуючого. Це пов’язано з тим, що запропоноване в дисертації визначення поняття відходів чітко встановлює межі цінності (того, що використовується - вторинних ресурсів) і не цінності (того, що за тих чи інших обставин не може бути використаним - відходів). Це, у свою чергу, дає можливість концентрувати увагу на відходах і шукати шляхи оптимального управління ними.

Важливу роль для ефективного функціонування екологічно чистого виробництва повинна відігравати система управління поводженням з відходами, що існує в державі. В Україні ця система передусім покликана вирішувати питання охорони довкілля. Проте цього, як показують проведені нами дослідження, є недостатньо для ефективного її функціонування. Тому, на нашу думку, для ефективного функціонування системи державного управління поводженням з відходами необхідно, щоб існуюча система була перетворена у комплексну, яка б вирішувала питання охорони довкілля, економічні проблеми і сприйняття цих заходів населенням.

У третьому розділі “Удосконалення державного управління поводженням з твердими відходами” проаналізовано існуючі підходи щодо проведення утилізації відходів та їх захоронення. Запропоновано удосконалену схему управління поводженням з відходами та доведено доцільність проведення біржових торгів дотаціями на утилізацію відходів, що отримали назву “аукціон навпаки”.

Важливою складовою системи державного управління поводженням з відходами, яка при відповідному застосуванні дає змогу зменшити загальну кількість утворюваних відходів, є процес їх утилізації. Одним із можливих варіантів утилізації відходів є застосування замкненого циклу виробництва. Однак, як показує практика, на багатьох промислових підприємствах технологія використання відходів не вписується у вже сформований на підприємстві технологічний процес, внаслідок чого переробка відходів виявляється тут складною, новою і незвичною справою для спеціалістів, яких необхідно перенавчати. А тому найбільш перспективним і доступним методом утилізації відходів слід вважати переробку їх на спеціалізованих підприємствах.

Для застосування утилізації відходів в загальній системі державного управління відходами необхідно чітко виділити схему формування процесу утворення відходів, їх утилізації та подальшого поводження з ними (рис. 3).

В Україні така складова управління поводженням з відходами, як їх утилізація, не отримала належної підтримки і розвитку. На державному рівні сформована нормативно - правова база лише декларує надання пільг тим підприємствам і організаціям, які займаються утилізацією відходів, і практично ніякої відповідальності не встановлює для тих підприємств, які не здійснюють належного управління ними.

За таких обставин підприємству простіше сплатити незначні кошти за зберігання відходів на звалищі, ніж впроваджувати заходи з їх переробки.

У дисертації досліджено проблему зберігання відходів. Негативна дія, яку спричиняють відходи, є настільки великою, що вже зараз можна говорити про певні зміни у природі, які відбуваються внаслідок цього. З іншого боку, неправильне (неконтрольоване) зберігання відходів, що супроводжується забрудненням навколишнього середовища техногенними речовинами, спричиняє істотні економічні збитки.

Одним із можливих шляхів виходу з кризи є удосконалення державного управління методами зберігання відходів, а також виборі найкращого з них для окремо взятого регіону. У дисертаційній роботі проаналізовано основні способи зберігання відходів і визначено переваги та недоліки кожного з них.

Для удосконалення механізму державного управління поводженням з твердими відходами в дисертації обґрунтовано, що доцільним буде створити в реґіоні спеціалізоване підприємство з обробки і переробки відходів, полігон відходів, біржу відходів та інформаційну базу підтримання всього процесу – каталог відходів (рис. 4).

Підприємство, на якому утворюються відходи, після реалізації пропозицій зможе самостійно, виходячи з власних фінансових і технічних можливостей, приймати рішення, що робити зі своїми відходами, щоб вони завдавали мінімальну шкоду навколишньому середовищу і людям. Відповідно до запропонованої схеми (рис. 4) таке підприємство зможе: передати відходи на обробку і переробку спеціалізованому підприємству (сплативши певну суму коштів за це); придбати права на їх переробку через біржу відходів (“аукціон навпаки”); залишити на тимчасове зберігання на власній території (сплативши певну суму коштів за негативну дію відходів на навколишнє середовище); складувати їх на полігоні (сплативши повну вартість за їх зберігання там протягом всього часу функціонування полігону).

На випадок, якщо підприємство вирішить так вдосконалити технології, щоб внаслідок його діяльності утворювалось менше відходів, чи щоб ці відходи були утилізовані на цьому ж підприємстві, то за допомогою інформаційної бази воно зможе дізнатись про такі можливості. А за допомогою регіонального відділення управління відходами, що існуватиме при фонді Охорони навколишнього природного середовища, таке підприємство зможе отримати фінансову підтримку для здійснення своїх проектів. Пріоритет у фінансуванні отримають насамперед ті підприємства, які вкладатимуть у їх реалізацію власні кошти.

Як один із можливих кроків з удосконалення системи державного управління поводженням з відходами нами також пропонується запровадити проведення біржових торгів дотаціями на утилізацію відходів за принципом “аукціон навпаки”. Суть цього принципу полягає у тому, що держава чи будь-яке підприємство зможе передати права на відходи, якими вони володіють, тому, хто цього забажає, за визначену величину дотації. При цьому слід пам’ятати, що відходи мають певну від’ємну цінність. А від’ємною вона є тому, що безпечне видалення відходів і подальша експлуатація місць складування їх потребує значних коштів. Для визначення цієї від’ємної цінності слід розрахувати вартість транспортування та екологічно-безпечного зберігання відходів. Якщо, наприклад, розрахунки покажуть, що загальні витрати на зберігання відходів становитимуть в рік 50 грн./т, то на підставі цієї інформації можна застосовувати аукціонний механізм реалізації відходів. Базою для проведення торгів могла би виступити біржа відходів. Цю систему торгів пропонуємо назвати “аукціон навпаки”, оскільки за виставлений лот учасники не платитимуть грошей, а навпаки, отримуватимуть їх у вигляді дотації на утилізацію відходів. Доцільність подібного аукціону полягає в тому, що власнику відходів може виявитись вигіднішим дотувати їх утилізацію, ніж витрачати кожного року кошти на їх зберігання. З іншого боку, підприємці також можуть бути зацікавлені в отриманні замовлення на переробку відходів. При цьому можливі два варіанти. За першим варіантом, підприємці можуть використати ці дотовані відходи для заміни ними первинної сировини у власному виробництві; за другим варіантом - для отримання звичайної комерційної вигоди, коли підприємство спеціалізовано займається утилізацією відходів.

Проілюструємо функціонування аукціону з продажу прав на відходи за двома варіантами на умовному прикладі. Приймаємо, що участь у торгах за принципом “аукціон навпаки” бере пять підприємств (В1, В2, В3, В4, В5). Розрахунок мінімальної величини дотації Dмін (грн./т) кожне підприємство проводитиме, виходячи: 1) у першому варіанті, з різниці величини витрат на виробництво певної кількості продукції з 1 т відходів та витрат на виробництво певної кількості продукції з первинної сировини в кількості, еквівалентній продукції, що можна виготовити з 1 т відходів; 2) у другому варіанті - лише з величини витрат на виробництво певної кількості продукції з 1 т відходів. Пропонуємо таку формулу для розрахунку мінімальної величини дотації у першому варіанті:

Dмін = Ззаг – Вп, (1)

де Ззаг – загальні витрати на виробництво певної кількості продукції з 1 т відходів (грн./т);

Вп – витрати на виробництво певної кількості продукції з первинної сировини в кількості, еквівалентній продукції, яку можна виготовити з 1 т відходів (грн./т).

За другим варіантом мінімальна величина дотації збігатиметься із загальними витратами на виробництво певної кількості продукції з 1 т відходів (Dмін = Ззаг).

Загальні витрати на виробництво певної кількості продукції з 1 т відходів пропонуємо розраховувати у двох варіантах однаково, за формулою:

Ззаг = Зпр + Зтр , (2)

де Зпр – витрати на виробництво певної кількості продукції з 1 т дотованих відходів (грн./т);

Зтр – транспортні витрати на перевезення 1 т відходів, включно з витратами на складування і навантажувально - розвантажувальні роботи (грн./т).

При цьому слід наголосити, що за двома варіантами торги будуть відбуватись за однаковими схемами, а тому, для наочності, розглянемо перший варіант (використання дотованих відходів для заміни ними первинної сировини), оскільки його складніше здійснити.

Прогнозована ситуація з придбання прав на відходи за умови, що весь обсяг відходів придбає один власник, матиме вигляд, наведений в табл. 1.

Таблиця 1

Таблична форма типової схеми проведення біржових торгів за принципом “аукціон навпаки”

Тип відходів | Величина запропонованої дотації (грн./ т) | Код підприємства, що

претендує на відходи

Шлаки сталеплавильні | 50 | В1, В2, В3, В4, В5

Шлаки сталеплавильні | 40 | В2, В3, В4, В5

Шлаки сталеплавильні | 30 | В2, В3, В4

Шлаки сталеплавильні | 20 | В2, В3

Шлаки сталеплавильні | 15 | В2

На початковому етапі права на відходи шлаків сталеплавильних, переробка яких дотується, наприклад, державою, бажало отримати п’ять підприємств за дотованою ціною 50 грн./т, в ході подальших торгів дотаційна ціна знизилась до 15 грн./т і отримати права на них вже претендувало не п’ять, а лише одне підприємство, яке їх і отримає.

Таке зменшення дотаційної ціни було зумовлено тим фактом, що підприємству, яке погодилося на мінімальну величину дотації, буде вигідно утилізувати (переробити) відходи такого типу на запропонованих умовах. Той, хто дотує переробку, наприклад, держава, у свою чергу отримує від цього також значний економічний ефект, оскільки (за умовами нашого прикладу) заощаджує значну частину коштів на складування і обслуговування місць зберігання відходів, а зокрема 35 грн./т в перший рік і 50 грн./т в кожен наступний рік після проведення аукціону.

Вищерозглянутий варіант проведення торгів за принципом “аукціон навпаки” полягав у тому, що підприємство, яке погодиться на найнижчу величину дотації на утилізацію відходів, бере весь їх обсяг, який пропонується на аукціоні. Тобто складається ситуація, при якій попит перевищує пропозицію (ПпПпр).

Окрім того, існує варіант, коли запропоновані на “аукціон навпаки” відходи візьмуть декілька підприємств, які потребують різних обсягів цих відходів і згідні взяти їх за різною дотаційною ціною (табл. 2). При цьому попит все ще перевищує пропозицію (ПпПпр).

Таблиця 2

Попит підприємств на відходи, що пропонуються на торги за принципом “аукціон навпаки”

Код підприємства | В1 | В2 | В3 | В4 | В5 | Разом

Обсяг попиту Vп, т | 200 | 300 | 150 | 240 | 310 | 1200

Отже, внаслідок проведення торгів відходи на переробку змогли взяти в першу чергу ті підприємства, які погодилися утилізувати їх за найнижчу величину дотації. Таких підприємств виявилось чотири (В2, В3, В4, В5). При цьому потребу останнього підприємства (В5) у відходах було забезпечено лише частково. Підприємство В1 не змогло отримати на запропонованих умовах відходи взагалі, оскільки йому нераціонально погоджуватися на нижчу величину дотації, тому що переробка цього виду відходів вимагає більших затрат, ніж від цього буде виручка. Внаслідок проведення торгів держава, яка запропонувала на “аукціон навпаки” цей вид відходів, отримає певний економічний ефект (ефект продавця), що полягає у зменшенні суми дотації. Розрахувати ефект продавця можна за формулою:

Епр = (В – Цл) Vв, (3)

де В – початкова величина дотації лота (грн./т);

Цл – дотаційна ціна взятого підприємством лота (грн./т);

Vв – обсяг взятого лота (т).

Варто відзначити, що в кожен наступний рік після проведення аукціону держава продовжуватиме отримувати ефект продавця за рахунок економії коштів на зберіганні відходів.

Підприємства, які беруть участь в аукціоні, отримуватимуть від цього також певний економічний ефект (ефект покупця). Формула розрахунку такого ефекту має вигляд:

Епк = (Цл – Dмін) Vв , (4)

де Dмін – мінімальна величина дотації, за якою підприємство готове взяти відходи на переробку (грн./т).

Слід відзначити, що за інших випадків, коли ПпПпр і Пп=Ппр і споживачі знатимуть про конкретні обсяги лотів, що виставляються на торги, проведення таких аукціонів буде недоцільним, оскільки не буде потреби у зниженні дотаційної ціни, а тому всі бажаючі зможуть отримати відповідну кількість відходів за максимально запропонованою величиною дотації. Проте держава в такому разі продовжуватиме отримувати від цього економічний ефект, заощаджуючи кошти на складуванні і зберіганні відходів.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що впровадження всіх запропонованих заходів дасть змогу покращити ситуацію з управління поводженням з відходами в регіоні. Розподіл поняття відходів і вторинних ресурсів у свою чергу допоможе ефективніше управляти як відходами, так і вторинними ресурсами. Це також сприятиме зменшенню соціальної напруги в реґіоні, оскільки буде зведена до мінімуму загроза забруднення навколишнього середовища. Поліпшення екологічної ситуації сприятиме зменшенню втрат, що виникають внаслідок неефективного управління відходами. А налагоджена система управління фінансами дасть змогу вирішувати нові питання в управлінні відходами, що будуть виникати в регіоні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконалені державного управління поводженням з твердими відходами. Результати дисертаційного дослідження дозволили зробити автору висновки теоретико-методичного змісту та науково-практичного спрямування, які допоможуть більш ефективно, на базі відповідного забезпечення, управляти поводженням з твердими відходами. До основних висновків і пропозицій можна віднести такі:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Берлінг Р.З. Переваги і недоліки замкнутого виробництва в системі управління відходами// Регіональна економіка. — Львів, 2001.— №4. — С. 231-239.

2. Берлінг Р.З. Україна в системі експорту відходів // Вісник Національного університету “Львівська політехніка” “Проблеми економіки та управління”.— 2001.— №425.— С. 164-166.

3. Берлінг Р.З. Поняття відходів: еволюція трактувань і сучасні підходи// Вісник Національного університету “Львівська політехніка” “Проблеми економіки та управління”. — 2002.— № 448.— С. 147-151.

4. Берлінг Р.З. Проблеми становлення утилізації відходів як галузі народного господарства // Вісник НУ “Львівська політехніка” “Логістика”. — 2002. — № 446. — С. 126-130.

5. Берлінг Р.З. Економіко-організаційне управління відходами в Україні: існуючий стан і шляхи покращення // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізм реалізації (зб. наук. праць).—Вип.5 (ХХХVI)/ НАН України.— Львів, 2002.— С. 442-452.

6. Берлінг Р.З. Проблеми управління відходами в Україні // Вісник Національний університет “Львівська політехніка” “Логістика”.— 2003.— № 472. — С.421-426.

Публікації в інших виданнях

7. Берлінг Р.З. Проблеми управління відходами в системі сталого розвитку //Матеріали доповідей V Міжн. конг. укр. економістів. - “Україна в ХХІ столітті: Концепції та моделі економічного розвитку”.— У 2-х ч.—Львів, 2000.— Ч.2.— С.444-446.

8. Берлінг Р.З. Економічні передумови утилізації відходів, як фактору економії енергії// Збірник матеріалів ІІІ. Міжн. конф. - “Проблеми економії енергії”.—Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2001.— С. 238-239.

9. Берлінг Р.З. Управління відходами в Україні: регіональний аспект// Збірник матеріалів ІV Міжн. конф. “Маркетинг та логістика в системі менеджменту”.— Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2002.— С.24-26.

10. Berling R. Economical conditions and perspective directions of researches in combustion and gasification of