КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Бараннік Валерій Анатолійович

УДК 159.923.2

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З ДЕВІАНТНОЮ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

19.00.01 - Загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Військовому гуманітарному інституті Національної академії Оборони України, кафедра психології

Науковий керівник - док доктор психологічних наук, професор

Корольчук Микола Степанович

Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, професор кафедри психології

Офіційні опоненти - доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України,

Татенко Віталій Олександрович

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, провідний науковий співробітник

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

Чепа Любомир –Мирослав Андрійович

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторії загальної та етнічної психології

Провідна установа Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, м. Одеса, кафедра загальної та соціальної психології

Захист відбудеться "12" лютого 2004р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д.26.001.26 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська 60.

Автореферат розісланий "12" січня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат психологічних наук, доцент Кудріна Т.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Несприятливі соціально-психологічні та економічні чинники створюють передумови для виникнення почуття невпевненості, хиткості свого становища, нервово-психічної напруги, агресивності, які залежно від індивідуально-психологічних якостей людини, рівня сформованості та стійкості таких важливих особистісних утворень як самооцінка, рівень домагань і ціннісні орієнтації, можуть призвести до будь-яких негативних поведінкових проявів, у тому числі і до виникнення відхилень у поведінці.

Зміни, що відбуваються в соціально-економічній сфері суспільства, продукують зростання злочинності, наркоманії і алкоголізму, безробіття, особливо серед молоді призовного віку. До служби переважна більшість призовників регулярно вживали алкоголь, останніми роками також зріс відсоток призовників, котрі мали приводи в міліцію (В.О. Шамрай). Одягнувши військову форму, вони привносять асоціальні елементи власної поведінки у військовий колектив. І як наслідок збільшується кількість адміністративних порушень і навіть кримінальних злочинів.

Особистість з відхиленнями у поведінці вивчається через взаємодію зовнішніх і внутрішніх умов. До зовнішніх умов належать особливості соціальної ситуації розвитку, котрі при існуванні суттєвих негараздів призводять до соціальної дезадаптації (Б.Н. Алмазов, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Г.К. Середа, В.М. Оржеховська, Н.Ю. Максимова). До внутрішніх умов належать індивідуально-психологічні особливості (В.Т. Кондрашенко, М.Є. Бурно, Є.В. Заїка, Н.П. Крейдун, А.С. Ягіна, А.Є. Лічко, В.С. Бітенський; і ін.). Одним з важливих внутрішніх утворень виступає самооцінка, яка відіграє важливу роль в регуляції поведінки і діяльності (Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, А.І. Ліпкіна, Л.Ф. Бурлачук, С.Д. Максименко та ін.).

В вітчизняній психології досліджувались в основному окремо взяті самооціночні аспекти осіб з відхиленнями у поведінці без врахування впливу вікових та індивідуально-психологічних особливостей на її становлення. Серед самооціночних характеристик визначались її рівень та адекватність (В.І. Батов, А.Р. Ратінов, Н.Я. Константинов, В.В. Волков, А.І. Мокрецов, Г.К. Валіцкас і ін.).

Проблемі відхилень у поведінці військовослужбовців строкової служби у вітчизняній психології не приділялось достатньої уваги, а окремі спроби пояснити її сутність або стримувались чинними ”нормами”, або мали фрагментарний, описовий характер і не спирались на концептуально теоретичні розробки, грунтовні експериментальні дослідження. Серед причин, які сприяють виникненню відхильної поведінки у військовослужбоців виділяється мікросоціальне середовище (Є.А. Афонін, Г.А. Шитенко), та наявність певних видів акцентуацій (В.Н. Ігнаткін, К.В. Казаков). Самооцінка ж військовослужбовців, як окремий предмет не вивчалась, а розглядалась в контексті питань, що є близькими до теми нашого дослідження (М.С. Корольчук, П.П. Криворучко, В.М. Крайнюк, О.А. Блінов, В.В. Стасюк, О.І. Щербак, В.І. Осьодло, В.М. Невмержицький). Разом з тим практично відсутні дослідження, спрямовані на комплексне вивчення психологічних особливостей самооцінки та її зв‘язку з індивідуально-психологічними якостями, характеристиками та утвореннями особистості військовослужбовців строкової служби з відхиленнями у поведінці. Це зумовлює необхідність вивчення особливостей названих компонентів особистості з метою подальшого створення системи психопрофілактичних заходів спрямованих на поступове усунення проявів відхилень у поведінці з військового середовища.

Таким чином, наукова важливість проблеми самооцінки у осіб з девіантною й делінквентною поведінкою та недостатня розробленість теоретичних і прикладних її аспектів зумовили вибір теми, об'єкта та предмета нашого дисертаційного дослідження.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в межах комплексної програми "Дослідження проблем морально-психологічного забезпечення життєдіяльності та застосування військ (сил)", є складовою перспективного плану наукової і науково-технічної діяльності Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України.

Об’єкт дослідження: самооцінка військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою.

Предмет дослідження: психологічні особливості співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок у військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою.

Мета дослідження: визначити особливості рівня, стійкості, адекватності реальної та демонстрованої самооцінки у військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою та з’ясувати можливості їх вчасної діагностики.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

Здійснити теоретичний аналіз поглядів на проблему самооцінки та відхилень у поведінці особистості і визначити міру їхньої розробленості.

Дослідити психологічні особливості співвідношення реальної та демонстрованої самооцінки за показниками рівня, стійкості, адекватності у військовослужбовців з девіантною та делінквентною поведінкою.

Визначити особливості взаємозв‘язків співвідношення реальної і демонстрованої самооцінки з індивідуально-психологічними якостями військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою.

Встановити спрямованість системи ціннісних орієнтацій в осіб з девіантною і делінквентною поведінкою.

Розробити рекомендації щодо діагностики проявів девіантної і делінквентної поведінки у військовослужбовців строкової служби.

Наукова новизна полягає в тому, що набула подальшого розвитку проблема співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок; експериментальним шляхом доведено, що респондентам з девіантною і делінквентною поведінкою властиві суттєві розбіжності між реальною і демонстрованою самооцінками; виявлено і емпірично підтверджено зв‘язок рівня домагань саме з реальною самооцінкою; емпіричним шляхом виділено особистісні характеристики, з співвідношенням яких суттєвим чином пов‘язана тривожність; встановлено, що невідповідність між реальною і демонстрованою самооцінками призводить до ускладнення в сфері міжособистісних стосунків та поглиблення акцентуацій характеру; виділено особливості соціальної ситуації розвитку, які протягом підлітково-юнацького віку сприяли формуванню девіантної і делінквентної поведінки.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що розширено уявлення про особливості впливу виховання, навчання, соціального середовища на поведінку військовослужбовців строкової служби; поглиблено знання про самооцінку в загальнотеоретичному плані й уточнено її роль та значення в структурі самосвідомості військовослужбовця; набув подальшого розкриття зв‘язок реальної та демонстрованої самооцінок при різних формах відхилень у поведінці; встановлено існування специфічних груп індивідуально-психологічних якостей і характеристик, деформації яких сприяють виникненню та розвитку девіантної та делінквентної поведінки військовослужбовців; отримані результати поглиблюють знання про особливості самооцінки і її вплив на міжособистісні відносини у військовому підрозділі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримано результати, які дають змогу на перших етапах служби глибоко вивчити особистість через взаємодію самооцінки, рівня домагань, системи цінностей і індивідуально-психологічних властивостей; адаптовано методику “КИСС” для дослідження військовослужбовців без відхилень у поведінці і військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою; запропоновано і апробовано систему методів та методик для вивчення самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою; відкриваються нові можливості для психокорекційної роботи з військовиками девіантами і делінквентами, які мають високі показники реактивної та особистісної тривожності, конфліктне співвідношення між реальною і демонстрованою самооцінками, завдяки виділенню осіб з різним співвідношенням реальної і демонстрованої самооцінок і розробки нової психодіагностичної системи, спрямованої на їхню ідентифікацію; рання психодіагностика особливостей самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою значно полегшує прогнозування імовірних варіантів їхньої поведінки, що дає можливість конкретизувати заходи індивідуальної та колективної корекції і профілактики відхилень у поведінці з урахуванням індивідуальних властивостей особистості військовослужбовців.

Запропонований комплекс психодіагностичних методів дав змогу виявити психологічні особливості самооцінки у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою через індивідуально-психологічні якості та ціннісні орієнтації. За отриманими результатами підготовлено практичні рекомендації щодо психодіагностики проявів девіантної і делінквентної поведінки. Наведений комплекс діагностичного інструментарію та отримані результати використовуються під час проведення психологічного відбору до Збройних Сил України, що оптимізують роботу військових психологів, спрямовану на своєчасне виявлення осіб із схильністю до девіантної чи делінквентної поведінки.

Для досягнення мети і розв‘язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:

1) теоретичні – аналіз сучасної наукової літератури з проблеми особистості, самооцінки та девіантної і делінквентної поведінки; аналіз та узагальнення експериментальних даних із зазначеної проблеми; 2) емпіричні – для експериментального вивчення особистості застосовувались суб‘єктивні, об‘єктивні і проективні методики (Л.Ф. Бурлачук, Є.П. Савченко). Дослідження проводилось за допомогою набору методик, які дозволяли визначити параметри реальної самооцінки (методика “КИСС” (Є.Т. Соколова, Є.О. Федотова)) та демонстрованої самооцінки (методика Дембо-Рубінштейн в модифікації Т.М.Габріял) і виявити їх зв‘язок з психологічними характеристиками особистості: з особистою тривожністю ("Шкала особистої та реактивної тривожності Спілбергера-Ханіна”, “Шкала прояву тривожності” Ж.Тейлор) та реактивною тривожністю (“Шкала особистої та реактивної тривожності Спілбергера-Ханіна”), з рівнем домагань (модифікований варіант методики рівня домагань Хоппе-Юкнап), з системою цінностей (методика “КИСС” (Є.Т.Соколова, Є.О.Федотова)), з рівнем нейротизму та інтроверсії (тест Айзенка), з акцентуаціями характеру (опитувальник Леонгарда - Смішека); домінуючим типом міжособистісних стосунків (методика Лірі). 3) методи математичної обробки – метод параметричного порівняння середніх значень за критерієм Стьюдента та Спірмена, метод непараметричного порівняння за критерієм Пірсона, міри центральної тенденції (мода, медіана, стандартне відхилення, середнє арифметичне), кореляційний аналіз. Отримані цифрові дані дослідження оброблено за допомогою статистичної програми SPSS 9.0.

Надійність отриманих результатів та відповідність їх загальноприйнятим науковим критеріям забезпечувалися використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних об‘єкту, предмету, меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу даних.

Результати досліджень використано під час підготовки військових психологів для Збройних Сил України у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України; під час психологічного професійного відбору призовників у військових районних і міських комісаріатах та кандидатів на навчання у Військовому гуманітарному інституті, у військових частинах з метою виявлення осіб, схильних до девіантної та делінквентної поведінки; в дисциплінарному батальйоні під час проведення комплексу виховних заходів, спрямованих на перевиховання військовиків-делінквентів.

Впровадження підтверджуються відповідними актами.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри психології та вченої ради Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України (1999-2003); на п‘ятій Міжнародній науково-практичній конференції "Етнонаціональний розвиток в Україні та стан Української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI сторіччя" (1997); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми безпеки Української нації на порозі XXI сторіччя" (1998); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська еліта та її роль в державотворенні” (Київ, 2000).

Наукові публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 10 публікаціях, 8 з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Рукопис дисертації становить 262 сторінки комп’ютерного тексту, ілюстрованих шістьома рисунками і 40 таблицями. Бібліографія включає 223 праці українських та зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність та визначено рівень розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано завдання, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, описано методи дослідження. Наведено дані про апробацію роботи. Зазначено, що основним методологічним принципом дослідження стало положення про те, що розвиток особистості розкривається через взаємодію зовнішніх і внутрішніх змін. Зовнішній вплив діє через внутрішні умови, які, в свою чергу, сформувались під впливом попередніх зовнішніх умов.

У першому розділі “Теоретичні засади проблеми самооцінки в психології” проведено аналіз літературних джерел, виділено основні підходи до розуміння місця самооцінки в структурі особистості, розглянуто і проаналізовано погляди на самооцінку осіб з відхиленнями у поведінці, виділено умови, що сприяють викривленому формуванню самооцінки та виникненню відхилень у поведінці.

Самооцінка розглядається більшістю авторів як основний компонент самосвідомості особистості (С.Л. Рубінштейн, П.Р. Чамата, Л.І. Божович, Б.Г. Ананьєв, С.А. Будассі, А.І. Ліпкіна, В.Г. Абрахманова, І.І. Чеснокова, І.С. Кон, Т.М. Габріял, С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, М.Й. Боришевський, Е.Т. Соколова, Е.О. Федотова, В.В. Столін, Г.А. Ключникова, Р. Бернс, К.К. Платонов, А.В. Захарова, Е.Ю. Худобіна; Е.С. Романова, Г.О. Балл, Т.М. Титаренко). Природа самооцінки розкривається через взаємодію включених в її структуру двох елементів: когнітивного та емоційного з ціннісним ставленням до власного "Я". Співвідношення раціонального і емоційного визначає рівень, міру адекватності і стійкості самооцінки. Поряд з ними суттєвими психологічними особливостями самооцінки є також її змістовна сторона, тобто об‘єкт свідомого самооцінювання (діяльність та її результати) - моральні, розумові, суспільні і фізичні якості та властивості, які проявляються в системі взаємин з навколишнім середовищем через адекватну чи неадекватну поведінку.

Зважаючи на сучасні підходи до сутності самооцінки та її місця в структурі самосвідомості, ми схильні до визначення самооцінки як суб‘єктивно-об‘єктивного судження особистості про себе, про рівень наявності чи відсутності певних рис, властивостей, індивідуально-психологічних якостей на основі системи цінностей, що проявляється в оцінному ставленні до себе і є стрижневим структурним компонентом самосвідомості особистості. Самооцінка функціонує в двох формах - загальній та парціальній. Перша забезпечує узагальнено-інтегративну власну оцінку особистості; друга спрямована на оцінку конкретних особистісних якостей, рис, властивостей, психічних станів.

Традиційно самооцінку зіставляють з рівнем домагань. Встановлено два підходи щодо розуміння співвідношення самооцінки і рівня домагань. Всупереч існуючій традиції трактування самооцінки і рівня домагань як деякого єдиного особистісного конструкту (Є.А. Серебрякова, Р. Мейлі, Б.В. Зейгарнік, М.А. Резніченко, Г.К. Валицкас, Ю.Б. Гіппенрейтер, О.Н. Арестова, Л.Н. Бабакін, О.К. Тихомиров та ін.) з’являються дослідження, в яких показано, що вони є самостійними утвореннями (Hoyle, Insko, Л.В. Бороздіна, Е.А. Залученова). Одна з причин розходження між самооцінокою і рівнем домагань пов‘язана з опосередкованістю їх співвідношення іншими особистісними характеристиками.

Внаслідок аналізу різноманітних поглядів на сутність понять ”девіантної” і ”делінквентної” поведінки встановлено, що під ”девіантною” поведінкою розуміється порушення психічно здоровою людиною морально-етичних правил та норм поведінки в суспільстві, які мають дозлочинний характер (І.С. Кон, М.С. Неймарк, В.Т. Кондрашенко, В.М. Оржеховська, Н.І. Конюхов, В.П. Зінченко, Б.Г. Мещеряков, О.В. Саєнко), а під ”делінквентною” поведінкою – порушення тих же норм поведінки, що призводить до кримінальної відповідальності (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський; Н.Ю. Максимова, В.М. Блейхер, М.В. Крук).

Проблема самооцінки осіб юнацького віку з девіантною та делінквентною поведінкою на сьогодні розроблена недостатньо. В психології переважно загострюється увага на підлітковому віці (М.З. Неймарк, Р.І. Цветкова, В.Г. Дєєв О.М. Мороз, Г.К. Валіцкас, Ю.Б. Гіппенрейтер, Д.В. Ольшанський, Н.Ю. Максимова, М.П. Матвєєва і ін), і меншою мірою - на особах зрілого віку, що здійснили кримінальні злочини (В.І. Батов, А.Р. Ратінов, Н.Я. Константинов; В.В. Волков, А.І. Мокрецов та ін.).

Кризові проблеми юнацького віку майже повністю випадають з поля зору дослідників. Існуючі праці, в яких отримано діаметрально протилежні результати рівня самооцінки, не дають єдиного уявлення про самооцінку девіантів та делінквентів, за винятком єдності поглядів на її адекватність. В осіб різних вікових категорій з девіантною та делінквентною поведінкою самооцінка має неадекватно завищений характер (М.З. Неймарк, Р.І. Цвєткова, Д.В. Ольшанський, Н.Ю. Максимова). Розходження поглядів на рівень самооцінки, за якими вона в одних випадках є високою, а в інших - низькою, пов‘язано з існуванням двох її видів - демонстрованої самооцінки і реальної самооцінки. На основі проведеного аналізу літератури з проблем самооцінки реальну самооцінку розглядаємо як важливий компонент самосвідомості, спрямований на оцінку особистості самої себе, з позицій суб‘єктивно важливих ціннісних орієнтацій, такою, якою вона себе вважає, з притаманними їй позитивними та негативними властивостями. Демонстрована самооцінка є важливим компонентом самосвідомості, спрямованим на оцінку з позицій суспільно декларованої системи цінностей, свідомо створеного уявлення, яке “пропонує” особистість про себе.

Відсутність комплексних досліджень зв‘язку характеристик самооцінки з індивідуально-психологічними властивостями особистості з відхиленнями у поведінці вказує на гостру необхідність вивчення особливостей названих компонентів та подальшого створення системи профілактичних заходів, спрямованої на поступове усунення з військового середовища проявів відхилень у поведінці.

У другому розділі ”Організація роботи та емпіричні методи психодіагностики самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою” проаналізовано методичний арсенал, який використовується для дослідження самооцінки, обгрунтовано методики дослідження та викладено програму дослідження самооцінки осіб з девіантною і делінквентною поведінкою за допомогою особистісних опитувальників та проективних методик.

Основою дослідження самооцінки у військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою стали фундаментальні психологічні положення про структуру особистості (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломов, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Л.Ф. Бурлачук, С.Д. Максименко).

Огляд методик, котрі застосовуються для діагностики самооцінки Є.А. Серебряковою, С.Я. Рубінштейн, Є.І. Савонько, А.І. Ліпкіною, Е.О. Федотовою, О.Т. Соколовою, В.К. Валіцкас і ін. - показав, що особистісні опитувальники та методики які побудовано за принципом шкалування не дозволяють в повній мірі розкрити її характеристики тоді коли зростає вірогідність соцально бажаних відповідей. В той же час мало використовуються методики, які ґрунтуються на синтезі проективного і психосемантичного підходів, що дають можливість отримати більш достовірні дані показників самооцінки.

Експериментальне дослідження проводилось в три етапи з відповідним обстеженням 342 військовослужбовців, з них 62 - без відхилень у поведінці, 140 - з девіантною поведінкою і 140 - з делінквентною поведінкою, які були засуджені за вчинені злочини та перебували у дисциплінарному батальйоні. До складу двох останніх груп організаційно ввійшли чотири однотипні підгрупи. Першу підгрупу утворили військовослужбовці, які чинили фізичні знущання над співслужбовцями молодших призивів. Для зручності їх позначили “нестатутниками”; до другої підгрупи ввійшли військовослужбовці строкової служби, які перевищили посадові повноваження – “сержанти”; третю підгрупу утворили військовослужбовці, котрі самовільно залишили військову частину – “самовільники”, і до четвертої пігрупи віднесено військовослужбовців, що скоїли крадіжки – “злодії”.

З метою розв‘язання поставлених завдань дослідження робота організаційно виконувалась на трьох етапах.

На першому етапі здійснено теоретичний аналіз поглядів на проблему самооцінки та відхилень у поведінці особистості і визначено ступінь її розробленості; розроблено схему емпіричного дослідження і обгрунтовано кількість методик дослідження, спрямованих на вивчення особливостей самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. Проведено адаптацію методики “КИСС” на військовослужбовцях юнацького віку. В результаті встановлено, що для виконання завдань доцільно використовувати комплекс діагностичних методик, спрямованих на визначення психологічних особливостей самооцінки (“КИСС” та Дембо-Рубінштейн), рівня домагань (модифікований варіант методики Хоппе-Юкнап), проявів акцентуації (опитувальник Леонгарда – Смішека), системи цінностей (методика “КИСС”), реактивної та особистісної тривожності (особистісні опитувальники Спілбергера-Ханіна, Тейлора) рівня нейротизму та екстраверсії – інтроверсії (тест Айзенка), домінуючого типу міжособистісних стосунків (методика Лірі) у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою.

На другому етапі емпіричного дослідження проведено вивчення психологічних особливостей рівня, стійкості і адекватності реальної і демонстрованої самооцінок військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. Визначено особливості взаємозв‘язків самооцінки з рівнем домагань, системою ціннісних орієнтацій, акцентуаціями характеру, індивідуальними психічними якостями – тривожністю (особистою і реактивною), інтроверсією, екстраверсією, нейротизмом; здійснювався їх порівняльний та кореляційний аналіз.

На третьому етапі виявлялись особливості соціальної систуації розвитку військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою, проводився їх порівняльний аналіз з соціальною ситуацією розвитку військовослужбовців без відхилень у поведінці. На підставі отриманих даних розробили і втілили в практику рекомендації щодо психологічного обстеження особливостей самооцінки та її зв'язків з індивідуально-психологічними якостями осіб, схильних до девіантної і делінквентної поведінки.

Зазначена організація дослідження сприяла досягненню мети і завдань роботи.

У третьому розділі "Особливості самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою" представлено результати вивчення самооцінки і рівня домагань у дисциплінованих військовослужбовців і військовослужбовців з девіантною та делінквентною поведінкою; визначено характерну для них систему ціннісних орієнтацій; підведено підсумки дослідження тривожності в різних групах та її залежності від співвідношення реальної самооцінки і рівня домагань; здійснено порівняльну характеристику отриманих результатів між різними категоріями досліджуваних; вивчено особливості проживання, навчання, виховання військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою до призову на військову службу і під час її проходження; представлено методичні рекомендації щодо діагностики проявів девіантної та делінквентної поведінки.

Встановлено, що основною психологічною особливістю самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою виступає конфліктність між реальною та демонстрованою самооцінками, за якої стійкій неадекватно високій демонстрованій самооцінці відповідає стійка низька і середньо-низька реальна самооцінка. Конфліктна самооцінка притаманна 75% девіантів і 77% делінквентів.

У девіантів поряд з загальною самооцінкою виявлено конфліктність самооцінки особистісних рис, пов’язаних з міжособистісним спілкуванням: чуйність (r=-0,11), товариськість (r=-0,09), справедливість (r=-0,13), вимогливість (r=-0,12), комунікативність (r=-0,14), та діяльністю: уважність (r=-0,08), працьовитість (r=-0,15), ретельність (r=-0,17). У делінквентів поряд з загальною самооцінкою конфліктними виявились самооцінки групи особистісних рис, що проявляються у міжособистісному спілкуванні: справедливість (r=-0,16), товари-ськість (r=-0,13), ввічливість (r=-0,16), вимогливість (r=-0,2) і поведінці: сміливість (r=-0,1), наполегливість (r=-0,09), рішучість (r=0,03), упевненість (r=-0,15).

Конфліктність між реальною і демонстрованою самооцінкою суб’єкта пов’язана з викривленими проявами поведінки. Групи з відхиленнями у поведінці, будучи узгодженими з групою норми за стійкістю демонстрованої самооцінки, характеризуються її неадекватно завищеним рівнем на відміну від адекватного рівня осіб групи норми. У девіантів на 70%, а у делінквентів на 69% більше осіб з неадекватно завищеною демонстрованою самооцінкою. Неадекватність характерна насамперед парціальним самооцінкам тих особистісних рис, які пов’язані з певним типом відхилень у поведінці. Для девіантів це стосується самооцінки рис, які проявляються у міжособистісному спілкуванні і діяльності; у делінквентів – у міжособистісному спілкуванні і поведінці.

В групах девіантів і делінквентів реальна самооцінка значно нижча від самооцінки групи норми: якщо в переважної більшості дисциплінованих респондентів самооцінка в основному висока і середньо-висока, то у основної частини девіантів та делінквентів вона низька і середньо-низька. Серед девіантів на 57%, а серед делінквентів на 59% більше респондентів з низькою реальною самооцінкою. В обох групах з відхиленнями в поведінці реальна самооцінка зберігала високу стійкість і не відрізнялась від групи норми.

Співпадання рівня домагань з узгодженими реальною і демонстрованою самооцінками зустрічається у 76,2% підгрупи делінквентів та у 70,0% підгрупи девіантів і характеризується його стійкістю і адекватністю. Розходження з узгодженими самооцінками супроводжується зростанням неадекватності рівня домагань та зниженням його стійкості.

При конфліктному співвідношенні реальної й демонстрованої самооцінок рівень домагань характеризується стійкістю та адекватністю при наближенні до рівня реальної самооцінки. Він притаманний 63% девіантам та 68% делінквентам зазначеної підгрупи. Розходження між реальною самооцінкою і рівнем домагань супроводжується втратою їх стійкості та неадекватністю рівня домагань.

Узгодженість між демонстрованою самооцінкою та рівнем домагань супроводжується нелогічними змінами характеристик рівня домагань, котрі проявляються в нестійкому неадекватно завищеному рівні домагань. Зазначені особливості доповнюються й результатами, отриманими внаслідок дослідження особистісної тривожності. Особистісна тривожність пов’язана з невідповідністю рівня реальної самооцінки і рівня домагань. Їхня неузгодженість сприяє збільшенню особистісної тривожності, яка зростає з помірної до високої при переході від конвергентного до дивергентного співвідношення реальної самооцінки і рівня домагань. Суттєвість розходжень підтверджується і t-критерієм Стьюдента (р ? 0,01).

Отримані результати свідчать, що свою поведінку девіанти і делінквенти будують на основі реальної самооцінки, з нею зіставляють власні можливості, на її основі висувають перед собою певні цілі. Саме на реальній самооцінці базується рівень домагань у правопорушників та злочинців. Відсутність зв’язку особистої тривожності з співвідношенням демонстрованої самооцінки і рівня домагань вказує, що демонстрована самооцінка відіграє в основному захисно-виправдальну роль.

Узгодженість між реальною та демонстрованою самооцінками в групах з відхиленнями в поведінці супроводжується в основному позитивним рівнем цінності соціально орієнтованих рис та середніми й високими реальними самооцінками. Відповідність усереднених показників рівня цінності та самооцінки підтверджується результатами кореляційного аналізу. В обох групах з відхиленнями в поведінці стійкі кореляційні зв‘язки в змістовному плані підтверджують відповідність рівня реальної самооцінки рівню цінності особистісних рис.

У випадку конфліктного співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок спостерігається знецінення соціально орієнтованих особистісних рис, яке супроводжується низькими і середньо-низькими реальними самооцінками та високими і середньо-високими демонстрованими самооцінками. У девіантів і делінквентів глибина розходжень між ціннісними показниками і показниками реальної самооцінки, яка не перевищує 4,5%, є несуттєвою, а між ціннісними показниками і рівнем демонстрованої самооцінки, навпаки, вона суттєва і становить в середньому 60-63% (р ? 0,01). Відповідність рівня цінності рівню реальної самооцінки та невідповідність рівню демонстрованої самооцінці підтверджується кореляційним аналізом. Стійкі позитивні зв’язки встановлені у девіантів і делінквентів між інформативними показниками реальної самооцінки і рівня цінності, (r не менше+0,68), а слабкі позитивні зв'язки існують між демонстрованими самооцінками та рівнем цінності (r не більше + 0,01). У зазначених категорій осіб зростання реальної самооцінки відбувається при переорієнтації на контрнормативну шкалу цінностей. Глибина зрушень, будучи суттєвою за t-критерієм Стьюдента, для самооцінних показників у девіантів становить 20 ? 22%, у делінквентів 22 ? 24,5% (р ? 0,01).

Конфліктність реальної та демонстрованої самооцінок, на відміну від їхньої узгодженості, супроводжується і рядом індивідуально-психологічних особливостей, які знайшли свій прояв як у девіантів, так і у делінквентів порівняно з групою норми у високій емоційності, нестабільності, нервово-психічній нестійкості (р?0,05). Їм притаманна висока дратівливість, тривожність, схильність звинувачувати оточення у власних негараздах, ворожість. Майже 80% девіантів та 87% делінквентів з конфліктною самооцінкою характеризуються наявністю акцентуйованих рис характеру. У обох категоріях осіб з відхиленнями у поведінці спостерігаються акцентуації застряваючого, тривожного, педантичного, збудливого, дистимічного та демонстративного типів (р ? 0,01); у стосунках з людьми в девіантів переважають агресивність, егоїзм, підозрілість, а в делінквентів поряд з цим відзначаються авторитарність та низький рівень товариськості (р ? 0,01).

У девіантів і делінквентів реактивна тривожність суттєво пов‘язана з самооцінно-ціннісними показниками специфічних груп особистісних рис. Помірному рівню реактивної тривожності відповідає, як правило, позитивна цінність та середні й високі реальні самооцінки асоціально орієнтованих особистісних рис. У разі втрати цінності чи низької реальної самооцінки за будь-якою з них спостерігається зростання реактивної тривожності (р ? 0,01). В підгрупах “нестатутників” ними виявились: агресивність, недисциплінованість, несправедливість (r не менше + 0,75). В підгрупі "сержантів"-девіантів із зміною тривожності пов’язані агресивність та несправедливість (r не менше = +0,72), а в підгрупі "сержантів"-делінквентів агресивність, несправедливість і недисциплінованість (r не менше = +0,72). У девіантів-"злодіїв" стійкі позитивні зв‘язки встановлені між реактивною тривожністю та характеристиками недисциплінованості і безвідповідальності (r не менше =+0,72), а в делінквентів-"злодіїв" - між реактивною тривожністю та характеристиками недисциплінованості, безвідповідальності і нечесності. В підгрупі “самовільників” – девіантів реактивна тривожність корелює з недисциплінованістю, нечесністю, безвідповідальністю ( r не менше +0,76).

Для девіантів та делінквентів з конфліктним співвідношенням реальної та демонстрованої самооцінок притаманні такі особливості соціальної ситуації розвитку до призову на службу та під час її проходження: несприятливе – конфліктне чи ізольоване становище в підрозділі, складнощі у встановленні адекватних міжособистісних стосунків, низький рівень успішності в оволодінні військовою спеціальністю, проживання в неповних та неблагополучних сім’ях з складними стосунками між батьками, у сім’ях з аморальною та криміногенною атмосферою, незначною роллю батька у вихованні дітей, в сім’ях з незадовільними матеріально-побутовими умовами; безцільне проведення допризовниками вільного часу; низька успішність під час навчання в школі.

Отже, підводячи підсумки проведеного дослідження, можна зробити такі ВИСНОВКИ:

У психології під самооцінкою розуміється основний компонент самосвідомості, що об‘єднує когнітивний і емоційний елементи та пов‘язаний з ціннісним ставленням до власного "Я". Співвідношення раціонального і емоційного визначає суттєві психологічні особливості самооцінки: рівень, міру адекватності і стійкості свідомого самооцінювання результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних і фізичних якостей та властивостей, які виявляються в системі взаємин з навколишнім середовищем через адекватну чи неадекватну поведінку.

Аналіз різноманітних підходів до проблеми відхилень у поведінці дає змогу під ”девіантною” поведінкою розуміти таке порушення психічно здоровою людиною морально-етичних правил та норм поведінки в суспільстві, які мають дозлочинний характер, а під ”делінквентною” поведінкою – порушення норм поведінки, які призводять до кримінальної відповідальності.

Внаслідок проведеного теоретичного аналізу проблеми самооцінки в сучасній психологічній думці та отриманих емпіричних даних ми розуміємо її як основний компонент самосвідомості, що об‘єднує когнітивний і емоційний елементи і пов‘язаний з ціннісним ставленням до власного "Я". Вважаємо за доцільне у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою виділити два типи самооцінки, які, функціонуючи на загальному та частковому рівні, суттєвим чином пов‘язані з поведінкою: реальна і демонстрована. Реальна самооцінка - це важливий компонент самосвідомості, спрямований на оцінку військовослужбовцем себе, з позицій суб‘єктивно важливих ціннісних орієнтацій, таким, яким він себе вважає, з притаманними йому позитивними та негативними сторонами. Демонстрована самооцінка є важливим компонентом самосвідомості, спрямованим на оцінку з позицій суспільно декларованої системи цінностей свідомо створеного уявлення, яке “пропонує” військовослужбовець про себе.

Обгрунтовано програму емпіричного дослідження і доцільність вивчення психологічних особливостей самооцінки через індивідуально-психологічні якості і систему ціннісних орієнтацій у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. Для цього в комплексі застосовувались методики визначення самооцінки (“КИСС”, Дембо-Рубінштейн), проявів акцентуації (опитувальник Леонгарда – Шмішека), системи ціннісних орієнтацій (методика “КИСС”), реактивної та особистісної тривожності (опитувальники Спілбергера-Ханіна та Тейлора), домінуючого типу міжособистісних стосунків (методика Лірі), рівня нейротизму та екстраверсії – інтроверсії (тест Айзенка).

За нашими даними, основною особливістю самооцінки військовослужбовців строкової служби з девіантною та делінквентною поведінкою є конфліктне співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок, за якого при стійкій низькій реальній самооцінці демонстрована самооцінка стійка, неадекватно висока та середньо-висока. Поряд з загальною конфліктними виявилися самооцінки особистісних рис, які виявляються в специфічному виді активності. У девіантів ними стали сфери міжособистісного спілкування і діяльності; а у делінквентів – сфери міжособистісного спілкування і поведінки. Рівень домагань девіантів і делінквентів базується на реальній самооцінці. З співвідношенням рівня реальної самооцінки та рівня домагань пов‘язані зміни особистісної тривожності.

Конфліктне співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок супроводжується контрнормативною системою цінностей та рядом індивідуально-психологічних особливостей – високою емоційністю, нестабільністю, нервово-психічною нестійкістю та акцентуаціями характеру (застрягаючий, тривожний, збудливий, дистимічний, демонстративний); девіантам і делінквентам притаманна авторитарність, подразливість, схильність звинувачувати оточення, прямолінійність, високий рівень тривожності та ворожості. У стосунках з людьми у девіантів переважають агресивність, егоїзм, підозрілість, а у делінквентів поряд з цим відзначається авторитаризм та низький рівень товариськості.

У військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою втрата цінності соціально орієнтованих особистісних рис супроводиться переважно низькими реальними самооцінками. Зростання низьких парціальних реальних самооцінок відбувається у випадку переорієнтації на контрнормативну шкалу цінностей, яка дозволяє розглядати ці ж риси під асоціальним кутом зору. Рівень самооцінно-ціннісних характеристик специфічної групи рис залежно від спрямованості поведінки продукує зміну висоти реактивної тривожності. Вона зростає з помірної до високої у випадку низької реальної самооцінки чи втрати цінності будь-якої з зазначених особистісних рис та характеристик. У "нестатутників" та “сержантів”-делінквентів такими рисами виявились агресивність, несправедливість, недисциплінованість; у "сержантів"-девіантів – несправедливість, агресивність; у девіантів-“злодіїв” – нечесність і безвідповідальність, а у делінквентів-“злодіїв” – нечесність, безвідповідальність і недисциплінованість; у “самовільнків”-девіантів – недисциплінованість, нечесність, безвідповідальність. Девіанти та делінквенти з конфліктним співвідношенням самооцінки характеризуються специфічними особливостями соціальної ситуації розвитку.

За результатами дослідження, для вчасного виявлення серед новоприбулого поповнення осіб, схильних до проявів девіантної і делінквентної поведінки, рекомендовано виявляти екстроверсію, інтроверсію, нейротизм, акцентуації, особистісну та реактивну тривожність, рівень домагань і систему цінностей за методиками Айзенка, Леонгарда-Смішека, Спілбергера-Ханіна, Тейлора, тип відносин – за методикою Лірі.

Теоретичне і практичне вивчення особливостей самооцінки у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою знайшло своє практичне втілення в системі психологічного забезпечення комплектування військових підрозділів ЗС України на етапі проведення професійного відбору, при підготовці військових психологів та офіцерів виховних структур у ВГІ НАОУ, військових лікарів в УКМА, в системі профвідбору у вищі військові навчальні заклади МО України та МВС України, при комплектуванні спеціальних підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій.

Перспективи подальшого дослідження автор вбачає в розробці комплексної системи психологічного забезпечення військово-професійної діяльності від підготовки юнаків до військової служби до психологічного відбору і супроводу та застосування методів психодіагностики, психопрофілактики і психокорекції девіантної і делінквентної поведінки військовослужбовців строкової служби та комплектуванням військових підрозділів на контрактній основі; у дослідженні та аналізі конкретних життєвих проблем, з якими зіштовхуються військовослужбовці, схильні до девіантної та делінквентної поведінки під час своєї повсякденної діяльності, та механізмів саморегуляції їхньої поведінки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Бараннік В.А. Зв'язок самооцінки з девіантною поведінкою військовослужбовців строкової служби // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - Випуск 5(12). - 1999.- С. 3-8.

Бараннік В.А. Аналіз природи та закономірностей відхильної поведінки // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - Випуск 1(14).-2000. - С.11-18.

Бараннік В.А. Вплив особливостей соціальної ситуації розвитку на поведінку військовослужбовців // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. - Випуск 4(17). - 2000. - С. 3-11.

Бараннік В.А. Соціальні особливості розвитку військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою до призову на службу // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. -К, 2001. -Т.3, ч.1 - С.137-141

Бараннік В.А. Особливості ціннісних орієнтацій військовослужбовців з девіантною поведінкою // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. - К., 2001. - Т.3, ч.3. - С.11-15.

Бараннік В.А. Особливості ціннісної системи військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. - К., 2001. - Т.3, ч.8. - С.27-31.

Бараннік В.А. Співвідношення самооцінювання, рівня домагань та особистої тривожності у осіб з девіантною і делінквентною поведінкою // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. - К., 2002. - Т.4, ч.4. - С.34-38.

Бараннік В.А. Аналіз самооцінки у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. - К., 2003. - Т.5, ч.2. - С.6-10.

Бараннік В.А. Вплив самооцінки на міжособистісний конфлікт. // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан Української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI сторіччя. Матеріали п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції. - Ч.2. - Київ - Чернівці, 1997. - С.558-562.

Бараннік В.А. Роль мікросоціальних факторів в формуванні девіантної поведінки. // Проблеми безпеки Української нації на порозі XXI сторіччя: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Ч.2.- Київ, 1998. - С.468-470.

Бараннік В.А. Психологічні особливості самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 “Загальна психологія, історія психології”. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена теоретико-експериментальному дослідженню психологічних особливостей самооцінки у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою.

Виявлено, що психологічними особливостями самооцінки військовиків з девіантною і делінквентною поведінкою виступає конфліктне співвідношення реальної та демонстрованої самооцінок, яке пов‘язане з неадекватністю рівня домагань, асоціальною системою ціннісних орієнтацій і певними індивідуально-психологічними якостями.

Науково обгрунтовано комплекс діагностичних методик, спрямованих на визначення психологічних особливостей самооцінки і індивідуально-психологічних якостей у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою.

Виявлено відмінності між військовослужбовцями з девіантною і делінквентною поведінкою за типом акцентуацій (застряваючий, тривожний, демонстративний, збудливий, дистимічний), індивідуально - психологічними якостями (нейротизм, тривожність) і стилем міжособистісних відносин (авторитарний, агресивний, егоїстичний).

Ключові слова: психологічні особливості, самооцінка, девіантна поведінка, делінквентна поведінка, система ціннісних орієнтацій, тривожність, неузгодженість, військовослужбовець

Баранник В.А. Психологические особенности самооценки военнослужащих с девиантным и делинквентным поведением. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 “Общая психология, история психологии”. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2004.

Диссертация посвящена теоретико-экспериментальному исследованию психологических особенностей самооценки у военнослужащих с девиантным и делинквентным поведением.

Определено, что психологическими