ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Бондаренко Віктор Степанович

УДК 93: 622 (477.6) “1925-1941”

ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ ДОНБАСУ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ КРАЇНИ (1925-1941 рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк, 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки
України

Науковий керівник: заслужений працівник освіти України

доктор історичних наук, професор,

Добров Петро Васильович,

завідувач кафедри історії України

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: член кореспондент НАН України

доктор історичних наук, професор

Реєнт Олександр Петрович,

заступник директора Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор

Бут Олександр Микитович,

професор кафедри історії слов'ян

Донецького національного університету

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться “___” липня 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий “___” травня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ` О.В.Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Розбудова української правової держави тісно пов'язана зі становленням ринкової національної економіки, яке викликало перехід від планової соціалістичної централізованої системи управління, фінансування та матеріально-технічного забезпечення до багатоукладності, проведення структурних змін. За нових умов Донбас, на вугіллі якого традиційно зав’язана економіка України, особливо відчув невирішеність актуальних проблем розвитку, фінансування, реструктуризації, що спричинило падіння вуглевидобутку, закриття ряду шахт, безробіття, відтік кваліфіко-ваних фахівців у невиробничу сферу, комерційні та підприємницькі структури.

У зв'язку з зазначеним особливий інтерес викликають перетворення у вугільній промисловості Донецького басейну в період радянської модернізації країни. Саме за тих часів було розпочато і проведено сталінські тяжкі за формою і змістом соціально-економічні експерименти і перетворення, до яких сходять витоки багатьох до недавнього сучасних проблем. Тому минуле середини 20-х-30-х років ХХ століття, пов'язане з практикою ідей форсованого будівництва соціалізму, вимагає всебічного і глибокого наукового вивчення і переосмислення. А дослідження досвіду перетворень, як щодо матеріально-технічного розвитку промислового Донбасу, так і стосовно стану робітничих та інженерно-технічних кадрів в умовах сталінізації економіки УСРР, повинно забезпечити повчальні уроки обгрунтування рекомендацій та пропозицій і, таким чином, має не лише пізнавальне, а і певне практичне значення.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також і тим, що за радянської доби історична наука, зазнавши негативних впливів політики й ідеології, бюрократичних методів керівництва, догматизму і некомпетентного втручання, на жаль, не змогла глибоко і правдиво розкрити сутність культурних перетворень у промисловості “Всесоюзної кочегарки” років довоєнних п’ятирічок. Гвардії робітничого класу, як величали за радянських часів шахтарів, надавалося багато уваги фахівцями майже всіх галузей науки. Проте вони, як правило, акцентували зусилля на переможній ході будівників соціалізму, на позитивних кількісних показниках та їх інтерпретації згідно усталених офіційних оцінок і марксистсько-ленінської ідеології. З розгорнутим на початку 90-х років ХХ століття фронтальним переосмисленням історичного минулого, зокрема і 20-30-х років, у контексті нового, дійсно наукового бачення української історії часів сталінщини переосмислюється й історична доля промислового Донбасу.

Об’єктом аналізу серед численних галузей індустрії є вугільна промисловість Донецького басейну як базова галузь економіки в добу соціалістичної модернізації країни (1925-1941 рр.). Жодна галузь промисловості окремого економіко-географічного регіону не знаходилась під постійним пильним зором правлячої партії і радянського уряду. Вугільний Донбас став для партійно-радянського керівництва полігоном застосування і утвердження командно-бюрократичних методів господарювання, які зберігалися за деяким виключенням до розпаду СРСР і проголошення незалежності України.

Предметом дослідження стало визначення перетворень у вугільному Донба-сі, ролі матеріально-технічного переозброєння шахт і змін стану робітничого класу та інженерно-технічних кадрів в умовах соціалістичного будівництва.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1925-1941 рр. – добу становлення і зміцнення тоталітарної системи влади й адміністративно-командної системи господарювання, коли було взято курс на радянську модернізацію, за сталінським визначенням, соціалістичну індустріалізацію країни і методи його реалізації, які на практиці означали сталінізацію економіки, включаючи й вугільну промисловість Донецького басейну.

Територіальні межі дослідження окреслюють виключно територію українського Донбасу, яку до 1938 р. складала Донецька область, пізніше розділена на самостійні Сталінську і Ворошиловградську області.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на розробки попередників та нову джерельну базу і новітню літературу, проаналізувати комплекс перетворень у матеріально-технічному переозброєнні та зміни, що відбувалися в середовищі робітничих і інженерно-технічних кадрів вугільного Донбасу за весь період радянської модернізації країни.

Зазначена мета конкретизується такими завданнями:

- з’ясувати ступінь наукової розробки проблем розвитку вугільної промисловості Донецького басейну в 1925-1941 рр., критично переосмисливши як радянську, так і пострадянську літературу;

- визначити гостроту проблем матеріально-технічних перетворень унаслідок реконструкції і нового будівництва у Донбасі, пов’язаних із завершенням відбудови вугільної промисловості і здійсненням радянської модернізації країни;

- простежити напрями і результативність реформування системи професійного навчання, а також позаекономічних форм стимулювання культурно-технічного рівня шахтарських кадрів;

- довести сутність і наслідки так званої теорії концентрації гірничих робіт для вирішення проблеми темпів розвитку вугільної галузі;

- проаналізувати якісні зміни перетворень в перебіг ударництва і особливо стаханівського руху;

- виокремити позитивний та негативний досвід розвитку матеріально-технічної бази, підготовки та участі кадрів в якісних перетвореннях вугільної промисловості Донбасу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що по-новому обгрунтовано початок офіційно взятого курсу на індустріалізацію країни. Уперше комплексно з 1925 р. до червня 1941 р. проаналізовано проблеми радянської модернізації вугільної галузі в умовах проголошеної Й.В.Сталіним соціалістичної індустріалізації. На підставі нових архівних даних, переосмислення раніше введених до наукового обігу архівних і опублікованих документів і матеріалів, а також новітньої літератури розкрито механізми фактичної сталінізації вугільної промисловості. Доведено, що вугільний Донбас став у 1933 р. полігоном впровадження і закріплення командно-адміністративної системи управління промисловістю, а його досвід майже автоматично було перенесено на інші галузі народного господарства.

Підтверджено новітні оцінки деяких попередніх дослідників стаханівського руху, як руху новаторів виробництва, участі робітників під проводом інженерно-технічних працівників в управлінні виробництвом, на відмову від сталінського визначення цього руху, як вищої форми соціалістичного змагання. Це дозволяє звільнитися від ряду міфів в історії вугільної промисловості і економіки взагалі, яких не можуть позбавитися і до сьогодення економісти, історики, значна частина сучасних керівників підприємств різних форм власності.

Аргументовано доведені кількісні та якісні виміри шкоди, заподіяної владними структурами в умовах тоталітарної системи управління суспільством і народним господарством наприкінці 20-х - 30-ті роки ХХ ст. Відновлено правду стосовно багатьох пересічних шахтарів, інженерно-технічних працівників і керівних кадрів вугільної галузі басейну, які потрапили у той час під жорна сталінських репресій, однак і після офіційної реабілітації залишаються маловідомими для сучасників.

Фактами роботи окремих підприємств, трестів, комбінатів доведено слабку економічну ефективність командно-натискних заходів, які застосовувались у процесі управління вугільною промисловістю Донбасу. Конкретно-історичний аналіз показав, що у зазначений період розширювались і урізноманітнювалися засоби морального стимулювання високопродуктивної праці, у той час як підвищення заробітку працівників було обмеженим, вкрай незначним.

Обґрунтовано, що в передвоєнну добу вугільний Донбас, що визначався “Всесоюзною кочегаркою”, був у центрі уваги партійно-державного керівництва, яке перебувало в полоні директивних підходів в управлінні однією з базових галузей економіки, вимагаючи від господарників виконання державного плану вуглевидобутку будь-якою ціною.

На відміну від попередніх робіт, в яких стверджувалось, що завдяки соціаліс-тичному плануванню вдалося здійснити стрімку індустріалізацію, у дисертації доведено, що вона носила значною мірою стихійний характер. Це проявилось у прорахунках при проектуванні нових виробництв, наборі робочої сили, призвело до нестачі фінансових і матеріальних ресурсів, невиконання планів, збільшення собівартості палива, а загальні досягнення Донбасу далися дорогою ціною.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використовувати фактичний матеріал, основні положення та висновки автора при написанні узагальнюючих праць з історії України ХХ століття, при підготовці загальних і спеціальних курсів для студентів навчальних закладів, для лекційної роботи серед громадськості, у роботі місцевих органів державної влади і самоврядування, краєзнавчих та культурницьких організацій, засобів масової інформації для переосмислення історичних процесів, взяття уроків із минулого та прогнозування подальшої долі вугільного Донбасу.

Матеріали дисертації можуть бути доцільними при підготовці новітнього видання “Історії міст і сіл України”, багатотомного видання науково-докумен-тальної серії книг “Реабілітовані історією”, визначеного спеціальними рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертацію виконано в межах державної бюджетної теми кафедри історії слов'ян Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (№ Г- 04/4).

Апробація результатів дослідження. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на науково-мето-дичному семінарі кафедри історії України, підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету, міжнародних наукових конференціях “Нації та міжнаціональні відносини в історії людства: очима молодих дослідників” (м. Донецьк, 2003), “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (м. Трускавець Львівської області, 2003), “Історія і політика в кількісних вимірах: очима молодих дослідників” (м. Донецьк, 2004).

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження зумовили наукову побудову і логічну структуру дисертації, яка складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку джерел та літератури. Робота виконана на 197 сторінках, з них основного тексту 174 сторінки. Список використаних джерел та літератури нараховує 292 назви.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, зв’язок з науковими програмами, його хронологічні рамки та територіальні межі, розкрито наукову новизну обраної теми й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

Перший розділ – “Стан наукової розробки, джерельна база та методоло-гія дослідження” - складається з двох підрозділів, де проаналізовано внесок вітчизняних і зарубіжних дослідників у вивчення проблеми, показано ступінь інформативності використаних джерел, а також визначені світоглядні засади та методи дослідження.

Для характеристики стану наукової розробки історіографія проблеми за хронологічно-проблемним принципом умовно поділена на три основні етапи: 1) середина 1920-х- перша половина 1950-х років; 2) друга половина 1950-х – 1980-ті роки; 3) з початку 1990 років до наших днів.

Започаткували висвітлення проблеми перетворень у промисловості Донбасу в умовах радянської модернізації країни уже в середині 1920-х років тодішні керівники УСРР, працівники управлінського апарату держплану і укрраднаргоспу, які відстоювали розміщення на території республіки якнайбільшої кількості нових будов і реконструкції діючих шахт, мотивуючи це природними та людськими ресурсами Донбасу, вигідністю його економіко-географічного положення11Чубар В.Я. Вибрані статті і промови.- К.: Політвидав України, 1972.-628 с.; Гринько Г.Ф.К итогам XIV партийного съезда // Хозяйство Украины.- 1925.- № 11-12.-С. I-VI; Гринько Г.Ф. П’ятирічний план народного господарства.- Харків: Господарство України, 1930.- 94 с.; Дудник Я.М. Основи п’ятирічного плану народного господарства України.- Харків: Пролетарій, 1929.- 80 с.; Сухомлин К.В. Состояние и перспективы развития украинской промышленности: Доклад на Х Всеукраинском съезде Советов // Пролетарий, 1927, 10 квітня..

Особливу увагу привертають праці керівників трестованої вугільної промисловості басейну В.М.Бажанова, Є.Т.Абакумова, Г.І.Ломова і партійного працівника Р.Я.Терехова22 Бажанов В.М. Капитальные работы Донугля в 1928/29 г. // Экономическая жизнь, 1929, 30 марта; Бажанов В.М. Каменноугольная промышленность СССР в первый год пятилетки // Экономическое обозрение.- 1929.-№ 12.- С.32-47; Ломов Г. Наши ближайшие задачи в Донбассе.- Харьков: Донуголь, 1928.- 42 с; Ломов Г. Нові завдання в Донбасі // Більшовик України, 1928.- №20.-С.13-43; Ломов Г. В какой мере реализованы решения апрельского пленума ЦК ВКП(б) // Правда, 1928, 6 ноября; Абакумов Е. Генеральная линия составления плана рационализации по добыче угля на 1928/29 г. // Вестник Донугля, 1928.-№44.-С.4; Абакумов Е. Необходимо усилить темпы механизации // Там саме.- 1928.-№47.- С.4; Терехов Р.Я. Рационализация промышленности и управления.- Харьков: Украинский рабочий, 1928.- 94 с.. Вони знали проблеми вугільного Донбасу з середини, вбачали свої шляхи вирішення техніко-економічних труднощів і кадрового забезпечення галузі, які не завжди сприймалися прибічниками Й.В.Сталіна в партійно-радянському керівництві республіки. Найбільше літератури було присвячено боротьбі за виконання виробничих планів, розгортанню соціалістич-ного змагання, масштабам нового будівництва шахт, поповненню кадрів гірницьких колективів, досягненням окремих бригад і деяких підприємств33 Леонтьев А. В борьбе за индустриализацию.- М.-Л.: ГиЗ, 1929.- 231 с; Ренке В.П., Ширяй П.А. Забойщицкие кадры в рудоуправлении “Донуголь”.- М., 1929.- 27 с; Стрельченко В.Ф. Вищі форми соціалістичного змагання. Харків: Пролетар, 1930.- 27 с; Косарев А.В. Комсомол в реконструктивный период.- М.: Молодая гвардия, 1931.- 156 с; Мышкис В.С. Задачи Донбасса как единого социалистического комбината. Доклад на I Всеукраинской конференции по Донбассу 5-9 сентября 1931г.- Харьков: Хозяйство Украины, 1932.- 28 с; Мотильов В.Є. Варіант п’ятирічки, шкідницькі теорії і радянська дійсність.- Харків: Пролетар, 1931.- 67 с. . На фоні загальних успіхів радянської модернізації економіки знаходилося місце і для деяких аспектів перетворень у Донбасі44 Локшин Э.Ю. Промышленность СССР за XV лет.- М., Партиздат, 1932.- 112 с; Миронер Х.Г. КП(б)У в боротьбі за диктатуру пролетаріату та переможне соціалістичне будівництво на Україні.- Харків: Партвидав України, 1932.- 215 с; Хавин А.Ф. Социалистическая индустриализация национальных республик и областей.- М.-Л.: Соцэкгиз, 1933.- 114 с..

Початок другої п’ятирічки ознаменувався обожнюванням рішень Радянського уряду і Комуністичної партії щодо вугільного Донбасу (квітень-травень 1933 р.), а згодом стосовно виникнення стаханівського руху. Автори публікацій55 Косіор С.В. Статті і промови 1933-1936 рр.- К.: Партвидав, 1936.- 514 с; Хрущов М.С. Звітка доповідь ЦК КП(б)У XV з’їздові Комуністичної партії (більшовиків) України 13 травня 1940 р.- К.: Держвидав України, 1940.- 24 с; Саркісов С. Виконати закон – дати 68 млн. т. вугілля // Комуніст, 1935, 15 квітня; Саркісов С. Розгорнути більшовицьку боротьбу за вугілля // Комуніст, 1937, 9 травня; Сухомлин К.В. Питання української промисловості в третій п’ятирічці // Комуніст, 1937, 11 травня; Цукерник А.Л. Производительность труда и численность трудящихся в каменноугольной промышленности Донбасса.- Харьков: Пролетарий, 1940.- 103 с. (у переважній своїй більшості партійно-радянське керівництво УСРР і Донбасу) наголошували на докорінних матеріально-культурних змінах і підвищенні культурно-технічного рівня робітників, інженерно-технічних працівників і керівного складу галузі, що зумовило виникнення і масовий розвиток соціалістичного змагання.

Самі ініціатори нового ставлення до освоєння і ефективного використання вуглевидобувної техніки і механізмів (ізотовська школа), передачі досвіду молодим шахтарям безпосередньо у вибої та участі робітничого класу й інженерно-технічних кадрів в удосконаленні управління виробництвом (стаханівський рух) у своїх публікаціях доводили сутність новаторських методів у вугільній галузі66 Изотов Н. Моя жизнь, моя работа.- Харьков: Пролетарий, 1934.- 37 с; Стаханов А. Мой метод.- М.: Партиздат, 1935.- 12 с; Машуров Н.И. Работаем по-новому // Социалистический Донбасс, 1935, 11 вересня., хоч після грудневого (1935 р.) пленуму ЦК ВКП (б) погодились із сталінським визначенням стаханівського руху як вищої форми соціалістичного змагання.

Окремо слід відзначити фундаментальні праці О.А.Єрманського, який уперше ґрунтовно довів, що завдяки стаханівським методам роботи ефективно вирішува-лися завдання раціональної організації й управління виробництвом77 Ерманський О.А. Стахановское движение и стахановские методы работы.- М.: Соцєкгиз, 1940.- 372 с.. Інтерес до проблеми розвитку і подальших перетворень у промисловості зріс у післявоєнну добу, що зумовлювалось ідеологічними завданнями героїзації минулого, намаган-ням використати методи 30-х рр. для швидкої відбудови народного господарства88 Рефердер Е. Социалистическое соревнование на Украине в годы первой пятилетки // Вопросы истории, 1950.- №8; Коротеева М.С. Борьба большевиков Сталинской области за уголь в период третьей пятилетки (1938-1941 гг.). Автореф. дисс. … канд. ист. наук.-К., 1953.- 24 с.; Слуцький О.Б. Перемога політики соціалістичної індустріалізації на Україні.- К.: Держвидав України, 1955.- 157 с..

Проте істотним недоліком переважної кількості публікацій першого етапу історіографії була чисто ідеологічна аргументація і переважно інформативний матеріал на підтвердження героїки індустріалізації, її досягнень і успіхів. З початку 30-х рр., унаслідок різкого зменшення офіційних статистичних даних та їх втаємничення, об’єктивне висвітлення процесів на шахтах стало практично неможливим, що позначалося на змісті та рівні публікацій.

На другому етапі формування історіографії з досліджуваної теми, за часів хрущовської “відлиги”, критики культу особи Й.В. Сталіна, реабілітації партійних радянських діячів та господарських керівників 1920-30-х років, до обігу були введені нові архівні документи, що дали змогу ширше і критичніше проаналізувати процеси індустріалізації, яку почали замість “сталінської” називати “ленінською”.

До середини 80-х років було здійснено найбільшу кількість досліджень з виробничої діяльності робітників України, розширилася проблематика висвітлення творчої активності шахтарів Донбасу, ролі і місця партійних, профспілкових, комсомольських організацій і господарських структур.

Фактичні дані щодо кількісних і якісних перетворень у матеріально-технічній базі вугільної промисловості містяться в узагальнюючих працях з історії робітничого класу України99 Історія робітничого класу Української РСР: у 2-х т.- К., 1967; История рабочих Донбасса: в 2-х т.-К., 1981., а також історії народного господарства УСРР і, зокре-ма, вугільної промисловості Донбасу110 Нестеренко О.О. Розвиток происловості на України: В 3-х ч.- Ч.3. Промисловість України в період будівництва соціалізму і комунізму.- К.: АН УССР, 1966.- 488 с; Розвиток народного господарства Української РСР. 1917-1967 рр. В 2-х т. - К.: Наук. думка, 1967; Відбудова і розвиток соціалістичної індустрії Української РСР: Період будівництва розвинутого соціалізму.-К., 1978; Історія народного господарства Української РСР: У 3-х т., 4-х кн.- Т.2, Т3.- Кн.1.-К., 1984-1985; Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна.- М.: Госполитиздат, 1955.-672 с; Добров Г.Д. История советских углевыемочных комбайнов.- М.: Техника, 1958.-315 с; История технического развития угольной промышленности Донбасса: В 2-х т.- К.: Наук. думка, 1969.- Т.1.- 608 с; Экономика Донбасса.- М.: Экономика, 1971.- 263 с.0. Поява зазначених робіт економістів дала змогу розширити джерельну базу фахівцям інших галузей знань. У дослідженнях, і особливо в працях історико-партійного плану на загальнореспубліканських матеріалах111 Михайловский И.Н. Комсомол Украины в борьбе за построение социализма в СССР 1925-1937 гг.- Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1966.- 319 с; Довгопол В.М. Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації (1926-1929).- Харків, 1971; Ештейн А.І. Робітники України в боротьбі за створення матеріально-технічної бази соціалізму (1928-1932 рр.).-Харків: Вид-во Харків. ун-та, 1968.-194 с; Гудзенко П.П. Торжество ленінського плану соціалістичної індустріалізації.- К., 1970.-215 с; Бабко Ю.В. У боротьбі за соціалізм.-К.: Політвидав України, 1974.-117 с; Комуністична партія України в боротьбі за індустріалізацію країни.- К.:Вища школа, 1972.-215 с; Сырцова С.М. Рабочий класс Украины на завершающем этапе социалистический индустриализации.- К.: Вища школа, 1979.- 192 с; Горбань Ю.А. Ленинским курсом социалистической индустриализации. Из опыта Компартии Украины по руководству развитием промышленности.- К.: Вища школа, 1984.- 152 с; Шаталина Е.П.Развитие социальной структуры рабочего класса УССР (30-е годы).- К.: Наук. думка, 1988.-276 с.1, у тому числі і на досвіді парторганізацій Донбасу112 Скобцов Л.Я. Партийная организация Донбасса в борьбе за осуществление ленинского плана индустриализации страны. 1926-1929 гг.- Сталино: Облкнигиздат, 1959.- 156 с; Зимоглядов Ф.Р. Коммунистическая партия Советського Союза во главе трудовой активности масс. 1928-1941 гг. (Из опыта работы партийных организаций Донбасса). – М., 1973.- 160 с; Мальцев Н.И. Рабочий класс и социалистическая индустриализация (Борьба партийных организаций за культурно-технический прогресс в 1926-1937 гг.- К.-Донецк: Вища школа, 1976.- 156 с.2, зберігалося попереднє розуміння керівної ролі КПРС, яка фетишизувалась і видавалась за об’єктивну закономірність.

Вагомим внеском в історіографію проблеми стали праці знаних дослідників індустріальних перетворень, ролі і місця робітників Донбасу в роки перших довоєнних п’ятирічок Г.Я. Пономаренка та З.Г.Лихолобової113 Пономаренко Г.Я. Во славе трудового подъема. Коммунисты Донбасса – организаторы социалистического соревнования рабочего класса в годы первой пятилетки. – К.: Вища школа, 1971. – 175 с.; Лихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток. 1926-1937 гг. – Донецк: Донбас, 1973.- 178 с.; Лихолобова З.Г. Поступь новаторов. Исторический очерк. – Донецк: Донбас, 1976.- 160 с.; Пономаренко Г.Я. Коммунисты Донбасса в борьбе за социалистическую индустриализацию (1926-1929 гг.).- К.-Донецк: Вища школа, 1979 – 219 с.3. Фактичний матеріал позитивного висвітлення участі партійних організації вугільних підприємств, розвитку шахтарських міст і робітничих селищ, ролі молодого покоління вугільного Донбасу вмістили нариси історії обласних партійних і комсомольських організацій114 Очерки истории Донецкой областной партийной организации. – Донецк: Донбас, 1978 – 502 с.; Очерки истории Ворошиловградской областной партийной организации. – К.: Политиздат Украины, 1979 – 470 с.; Очерки истории Донецкой областной комсомольской организации. – К.: Молодь, 1987.- 295 с.4, історії міст і сіл Донецької і Луганської областей115 История городов и сел Украины. Луганская область. – К.: УРЕ, 1976. – 811 с.; Історія міст і сіл України. Донецька область.- К.: УРЕ, 1978.- 976 с.5.

Досвід підготовки і виховання індустріальних кадрів на різних етапах реконструк-ції народного господарства України в історико-партійному аспекті відносно інженерно-технічних працівників уперше дослідив М.А.Коновалов116 Коновалов М.А. Вирішальна сила соціалістичної реконструкції (Діяльність Комуністичної партії України по підготовці та вихованню індустріальних кадрів. 1928-1937 рр.) – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1973.-173 c.6, підвищення культурно-технічного рівня робітничого класу в роки першої п’ятирічки - Н.А.Мілюкова117 Мілюкова Н.А. Боротьба Комуністичної партії України за підвищення культурно-технічного рівня робітничого класу. 1928-1932 рр. – К.: Вид-во Київ. ун.-ту, 1960.- 126 с.7, підготовку і формування кваліфікованих робітничих кадрів - В.С.Михайлюк та В.С.Лобурець118 Михайлюк В.С. Комсомол України – активний помічник партії в справі підготовки кваліфікованих кадрів робітничого класу в першій п’ятирічці (1928-1932 рр.) – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1960.- 132 с.; Лобурець В.Є. Формування кадрів радянського робітничого класу (1921-1932 рр.).- Харків: Вид-во Харків. ун-ту, 1974.- 158 с.8. Як бачимо, у зазначених працях лише частково і за хронологічними рамками, і з урахуванням вугільної промисловості висвітлені кадрові питання.

Якісним проривом у розумінні об’єктивної ходи радянської модернізації країни в умовах підступного сталінського керівництва, критичного переосмис-лення підсумків фетишизованої першої п’ятирічки на базі фальсифікації її результатів Й.В.Сталіним стали дослідження економістів Б.П.Орлова і О.В.Коста-рєвої, а пізніше - О.Р.Лациса119 Орлов Б.П., Костарева О.В. Первая пятилетка: некоторые проектроовки и фактические результаты // Известия Сибирского отделения АН СССР.- 1983.-№1.-С.42-47; Їх же Первая пятилетка: основные межотраслевые пропорции // Там само.- 1984.-№12.-С.55-59; Лацис О.Р. Проблема темпов в социалистическом строительстве // Коммунист.- 1987.-№18.-С.79-90.9. Серед перших дослідників-істориків, хто взяв під науково-обгрунтований сумнів наслідки індустріалізації, був знаний фахівець радянської доби В.С. Лельчук220 Лельчук В.С. Индустриализация СССР: история, опыт, проблемы.- М.: Политиздат, 1985.- 304 с.0. Це активізувало подальший творчий пошук дослідників221 Поляков Ю.А. Исторический процесс многомерен // Вопросы истории КПСС.-1988.-№9.-С.19-34; Якунин В.К. Социалистическое строительство на Украине / Историография 20-х-второй половины 30-х годов.-Днепропетровск: Изд-во ДнГУ, 1989.-151 с.1. По-новому оцінювалися постанови Радянського уряду і правлячої партії щодо вугільного Донбасу (квітень 1933 р.), рух новаторів виробництва в передвоєнні роки222 Бут О.М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки.- К.: Либідь, 1990.- 225 с.2. Більшість же істориків, економістів за умов “перебудови” в СРСР шукали альтернативи сталінщини.

Третій етап історіографії проблеми характеризується розкріпаченням історичної думки, виходом її з ідеологічного полону. Політичні зміни у житті України протягом 90-х років і до сьогодення позитивно позначилися на стані вітчизняної історичної науки. Історики розірвали із комуністично схвальною концепцією і традиціями у висвітленні історичного минулого. Доступ до раніше закритих архівних документів дав можливість розширити коло досліджень, поглибити знання національної історії.

В осмисленні сталінського феномену тоталітаризму, його наслідків у соціально-економічних відносинах і громадсько-політичному житті першими в українській історіографії стали Ю.І.Шаповал, В.М.Даниленко, Г.В.Касьянов, С.В.Кульчицький, І.Г.Білас223 Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні.- К.: Либідь, 1990.- 143 с; Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-ті-30-ті роки).- К.: Либідь, 1991.- 342 с; Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки.-К.: Либідь, 1991.- 344 с; Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії.-К.: Наук. думка, 1993.- 351 с; Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2-х кн.- К.: Либідь – Військо України, 1994.3. Надалі до їхніх розвідок додалися історико-статистичні дослідження та численні відтворення масового беззаконня тоталітаризму224 Іваненко В.В. Біль і звитяга: ХХ століття в українському вимірі.- Дніпропетровськ: АРТ-Прес, 2003.- 332 с.; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х-1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження.-Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003.- 623 с. та ін.4.

Новому погляду на історію України, розвиток промисловості в довоєнну добу сприяли С.В.Кульчицький та В.М.Литвин у колективних і авторських монографіях225 Історія України: нове бачення: У 2-х т. / За загальною ред. академіка НАН України В.А.Смолія.- Т.2.-К.: Україна, 1996.-С.173-255; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.).- К.: Альтернативи, 1999.- 335 с; Новітня історія України (1900-2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І.Гусєв та ін.- К.: Вища школа, 2000.- С.244-298; Литвин В.М. Україна: міжвоєнна доба (1921-1938 рр.).- К.: Альтернативи, 2003.- 512 с.5. Труднощі при вирішенні проблем вугільної промисловості Донбасу в умовах сталінських репресій 20-30-х років знайшли відображення в працях З.Г.Лихолобової, О.М.Бута, П.В.Доброва, В.М.Нікольського та ін.226 Бут А.Н. Сталинизация промышленности: развитие и размещение производительных сил УССР (II половина 20-х-30-е годы).- Донецк: ДонГУ, 1995.- 34 с; Бут О.М., Добров П.В. “Економічна контрреволюція” в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. 2-е доп. і випр. вид.- Донецьк: УкрНТЕК, 2002.- 315 с; Бут О.М. Стаханівський рух: змагання чи новаторство // Історичні і політологічні дослідження.- Донецьк: ДонНУ, 2003.- №3/4.- С.146-154; Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні.- Донецьк: ДонДУ, 1996.- 144 с; Правда через роки. Статті, спогади, документи. Збірник. Вип. 1-6.- Донецьк: Регіон, 1995.- 2002.6

Деякі аспекти досліджуваної проблеми розроблені у ряді докторських227 Касьянов Г.В.Інтелігенція Радянської України 1920-х-30-х років. Соціально-історичний аналіз. Автореф. дис. … д-ра іст. наук. – К., 1993.- 32 с; Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії (Україна як об’єкт сталінських політичних репресій). Автореф. дис. … д-ра іст. наук.- К., 1994.- 48 с; Табачник Д.В. Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні (кінець 20-х-50-ті роки). Автореф. дис. … д-ра іст. наук.- К., 1995.- 103 с; Михненко А.М. Історія Донбасу другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Автореф. дис. … д-ра іст. наук.-Дніпропетровськ, 2002.-35 с.7 і кандидатських дисертацій228 Моисеева Т.Н. Подготовка квалифицированных кадров: опыт и уроки (1933-1941 гг.- Автореф. дис. … канд. ист. наук.- Одесса, 1992.- 18 с; Лікарчук І.Л. Розвиток змісту і форм підготовки кваліфікованих робітників в Україні в 1920-1929 рр. Автореф. … канд. пед. наук.- К., 1995.- 24 с; Куглер С.О. Проблеми підготовки робітничих кадрів для промисловості і транспорту України в 1921-1941 рр. (на матеріалах партійних та суспільних організацій України).- Дніпропетровськ, 1994.-24 с; Красноносов Ю.М. Формування кадрів робітників вугільної промисловості України (1926-1939 рр.). Автореф дис. … канд. іст. наук.- Донецьк, 1995.- 23 с; Касперович В.М. Адміністративно-командне керівництво важкою промисловістю Донбасу у 1938-червні 1941 років. Автореф. дис. … канд. ист. наук.- Донецьк, 2002.- 19 с; Суюсанов Л.І. Вугільна промисловість і шахтарі України в роки другої світової війки (1939-1945 рр.) Автореф. дис. … канд. іст. наук.- Донецьк, 2002.- 18 с.8. Так, Г.В.Касьянов провів соціально-історичний аналіз стану інтелігенції в 1920-1930-ті роки. Специфічні особливості розвитку вугільної промисловості в умовах адміністративно-командної економіки розкрили В.М.Касперович, Л.І.Суюсанов. Досвід і уроки підготовки кваліфікованих кадрів проаналізували Т.Н.Моісеєва, Л.І.Лікарчук, Л.Ф.Шепель та І.Я.Щупак. При цьому С.О.Куглер дійшов висновку, що система професійної підготовки робітників не задовольняла вимоги промисловості. Формування робітничих кадрів вугільної промисловості в 1926-1939 рр. дослідив Ю.М.Красноносов.

Значну роль в утвердженні нового розуміння процесів радянської модернізації економіки відіграли праці зарубіжних істориків, зокрема української діаспори229 Майер Р. О чудесах и чудовищах. Стахановское движение и сталинизм // Отечественная история.- 1993.-№3.-С. 56-66; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст.-К., 1997.- 203 с; Девис Р.У. Советская экономика в период кризиса. 1930-1933 гг. // История СССР.- 1999.- №4 ; Хлевнюк О.В. Вторая пятилетка: механизм смены экономической политики // Отечественная история.- 1994.- №3; Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника.- К., 1995.- 157 с.9. Їх роботи характеризуються оригінальними підходами до проблеми, але обмежені документальною базою. Сучасний стан вивчення індустріалізації СРСР висвітлив М.М.Горінов330 Горинов М.М. Советская история 1920-30-х годов: от мифов к реальности // Исторические исследования в России. Тенденции последних лет.-М.: АИРО – ХХ, 1996.-С.239-277.0.

Окрему групу при аналізі наукової розробки досліджуваної проблеми складають спеціальні праці з історіографії та джерелознавства. У них підведені підсумки і накреслені завдання подальшої роботи істориків. Глибина аргументації доводів і висновків притаманна працям В.С. Лельчука331 Лельчук В.С. Социалистическая индустриализация СССР и ее освещение в советской историографии.- М.: Наука, 1975.- 312 с.1. Майже одночасно вийшов історіографічний нарис М.В.Резницької щодо ролі робітничого класу України в період соціалістичної реконструкції народного господарства332 Резницкая М.В. Рабочий класс Украины в период социалистической реконструкции народного хозяйства 1926-1937 гг.: Очерк историографии проблемы.- К.: Вища школа, 1977.- 165 с.2. Глибиною аналізу і масштабністю поставлених проблем для подальшого осмислення і розробки багатого повчальним досвідом період 20-30-х років відзначаються історіографічні праці провідних українських учених П.Т.Тронька і О.П.Реєнта333 Тронько П.Т. Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень. Досвід, проблеми, перспективи.- К., 2001; Реєнт О.П. Українська історична наука на порозі ХХІ століття: проблеми пошуку // У робітнях історичної науки.- К., 1999.-С.275-310.3, а також дисертаційні дослідження В.Ф.Колесника та І.Ф.Шарова334 Колекник В.Ф. Рабочий класс Украины в конце 20-30-е годы: Историография. Автореф. дис. … д-ра ист. наук.- К., 1991.- 49 с; Шаров І.Ф. Робітничий клас України в сфері виробництва в умовах формування і здійснення командної економіки (кінець 20-х-30-ті роки): історіографічний аналіз. Автореф. дис … канд. іст. наук.- К., 1996.- 21 с.4.

Своєрідністю підходів і оцінок радянської індустріалізації вирізняється окрема група – праці закордонних дослідників, насамперед, української діаспори. Серед них привертають увагу доробки Ф.Майєра, Б.Кравченка, Г.Костюка, Х.Куромії та ін. Але вони використали обмежене коло архівних джерел.

Таким чином, радянська і пострадянська українська історіографія свідчить, що наявні праці не дають повного комплексного і об’єктивного висвітлення проблем вугільної промисловості Донбасу в добу радянської модернізації країни. Дослідники і після розвінчання культу особи дотримувалися сталінського визначення початку курсу на індустріалізацію, оцінки утвердження сталінізації економіки, яка згубно впливала не тільки на якісні, але й кількісні результати культурно-технічного рівня кадрового складу і матеріально-технічних перетворень у вугільній промисловості Донбасу з 1925 р. до червня 1941 р. Все це і підтверджує необхідність написання дисертації на затверджену тему.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні та опублі-ковані документи, які доповнюються матеріалами періодичних видань та мемуарною літературою, публікаціями зарубіжних дослідників та української діаспори.

Використано документи та матеріали 5 фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО) та Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО), 5 фондів Державного архіву Російської Федерації, Російського центру збереження і вивчення документів новітньої історії, Російського державного архіву економіки, а також 9 фондів Державних архівів Донецької області (ДАДО) і Луганської області (ДАЛО) та Державного архіву СБУ в Донецькій області. Особливу цінність становлять матеріали “Особливої папки” партійних комітетів, які за радянських часів знаходилися під “табу” і дослідникам не видавалися. Значно збагатили джерельну базу архівно-слідчі справи, які складалися працівниками органів ДПУ-НКВС стосовно керівників господарських підрозділів, робітничих та інженерно-технічних кадрів вугільної промисловості Донбасу.

Усі залучені при написанні даного дисертаційного дослідження джерела, як архівні, так і друковані, можна поділити на такі групи: 1) офіційно-нормативна документація; 2) документи та матеріали ВКП (б), громадських об’єднань і організацій; 3) статистичні матеріали; 4) твори державно-партійного керівництва.

До першої групи належать законодавчі акти, документи та матеріали вищих і місцевих державних органів влади. Стенограми всесоюзних і всеукраїнських з’їздів Рад, укази, постанови Президії ЦВК СРСР і ВУЦИКу, звіти і постанови Раднаркому СРСР і УРСР містять відомості про характер завдань, шляхи їх реалізації відносно розвитку вугільного Донбасу.

Другу групу складають документи ВКП(б) і КП(б)У, профспілкових і комсомольських організацій. Тут виділяються документи фактично державної керівної партії. Неперевершену цінність для дослідження обраної проблеми мають 9 спеціальних постанов стосовно вугільного Донбасу, затверджені РНК СРСР і ЦК ВКП(б). У партійних і радянських документах відображено процес пошуку, формування і проведення в життя стратегії економічного і суспільно-політичного розвитку країни – НЕПу, сталінізації народного господарства, утвердження адміністративно-командних методів управління економікою. У них можна простежити напругу і гостроту господарської діяльності, зміну стилів керівництва і взаємодії партійних, радянських і господарських органів, зокрема, щодо вирішення проблем культурних перетворень у вугільному Донбасі.

До третьої групи джерел доцільно віднести фундаментальні збірники документів і матеріалів стосовно складання і відображення результатів реалізації п’ятирічних планів розвитку народного господарства в довоєнну добу, а також різноманітні статистичні довідники і збірники Держплану, ВРНГ, НКВП країни і Української РСР. Дані зазначених збірок у сукупності віддзеркалюють динаміку техніко-економічних перетворень і змін культурно-технічного рівня кадрів у вугільній промисловості. Виходячи з того, що наприкінці 20-х і особливо в 30-ті роки об’єктивність і вірогідність статистики все більше шкутильгала, для уточнення, пошуку правди довелося звернутися до підрахунків сучасних економістів, істориків.

Різноманітну інформацію з досліджуваної проблеми почерпнуто з тогочасної центральної, місцевої преси, зокрема з газет “Правда”, “Известия”, “Комсомольс-кая правда”, “Социалистический Донбасс”, “Сталинский рабочий”, Луганская правда”, “Кочегарка”, а також журналів “Більшовик України”, “Вестник Донугля”, “Народне господарство України” та ін.

Важливі дані про розвиток і зміни у вугільному Донбасі було віднайдено і в друкованих у другій половині 20-30-х роках ХХ століття окремих виступах партійних і радянських керівників Союзу РСР та УСРР – Й.Сталіна, С.Орджонікідзе, С.Косіора, М.Хрущова.

У дисертації використані розповіді і спогади активних учасників перетворень Донбасу тих часів М.Ізотова, О.Стаханова, К.Петрова. І хоча, з одного боку, їм притаманний суб’єктивізм, властивий людській пам’яті, однак, з іншого – саме він (цей суб’єктивізм) дозволяє відтворити реальний портрет живої людини з її радо-щами і труднощами в умовах командно-адміністративної системи господарювання.

Критичний та порівняльний аналіз зазначених джерел, їх комплексне використання, нове прочитання і переосмислення літератури довоєнної доби у поєднанні з архівними документами, раніше недоступними для дослідників, дали авторові змогу по-новому розглянути цілу низку питань необділеної увагою істориків проблеми культурних перетворень у промисловості Донбасу часів соціалістичної модернізації країни в 1925-1941 рр.

Методологічні засади складають наступні світоглядні принципи: прихильність до ідеї закономірного та прогресивного історичного розвитку; історизм, згідно якого явища і процеси розглядалися в динаміці з урахуванням зміни загальної ситуації; прагнення до неупередженості, яке автор реалізував шляхом вивчення проблеми незалежно від особистих, групових, класових, конфесійних інтересів чи симпатій, використовуючи різноманітні джерела і літературу, співставляючи різні точки зору попередніх дослідників.

Автор користувався як загальнонауковими, так і спеціально-історичними метода-ми. Методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, зіставлення і узагальнення дозволяють аналізувати синхронні процеси, розглядати рух історичних об’єктів у просторі і створити логічну основу для вироблення спеціально-історичних підходів. Ними були – хронологічний, статистичний, історико-порівняльний, історико-типологічний методи.

Специфіку методології дослідження становить те, що дослідження проводилося на стику історії з економікою, статистикою та іншими галузями науки. Методологічні та методичні засади в сукупності дозволили опанувати літературу і вивчити джерела з проблеми, систематизувати і узагальнити отриману інформацію, що дало змогу дійти обгрунтованих висновків.

Другий розділ “Розвиток матеріальної культури виробництва вугільного Донбасу”, присвячений аналізу стану матеріально-технічного забезпечення видо-бутку палива, складається з двох підрозділів.

Визначивши і проаналізувавши великий масив архівних джерел і літератури, переосмисливши досягнення попередніх дослідників, автор дійшов висновку, що по