Наприкінці ХIХ – на поч. ХХ ст. активізувалася діяльність купецьких станових організацій Харківської губернії, чий юридично закріплений статус дозволяв безпосередньо впливати на органи влади. В економічно розвинених містах (Харків, Суми, Слов'янськ, Охтирка) вони нерідко відстоювали інтереси всіх підприємців. Важливу роль грала біржова організація, що з одного боку була додатковою організацією харківського купецтва, а з іншого – володіючи більш широкими повноваженнями і працюючи у постійному контакті з органами державної влади, стала базою для створення загальнопідприємницької організації, що захищала економічні інтереси цілого регіону на всіх рівнях системи державного управління. Знаходячись у підпорядкуванні департаменту торгівлі і мануфактур, потім (з 1900 р.) відділу торгівлі міністерства фінансів, а з 1906 р. – аналогічного відділу міністерства торгівлі й промисловості, біржові установи могли звертатися безпосередньо до глав цих відомств.

Найважливішим видом громадської діяльності купецтва була благодійність. Особливістю Харківської губернії була перевага колективної доброчинності над індивідуальною. Хоча особисті пожертвування деяких купців Харківської губернії вимірялися колосальними сумами, більшість добрих справ організовувалися спільно.

Особливий розвиток одержала корпоративна добродійність купецтва. При переході від патріархального укладу до індустріального купецька станова організація з елемента системи державного управління трансформувалася на інститут громадянського суспільства. Хоча харківська купецька громада за масштабами благодійної діяльності значно поступалася московській і санкт-петербурзькій, вже наприкінці ХIХ ст. після організації комерційного училища (1893 р.), Допоміжного товариства Харківського купецького стану (1894 р.) і торгових класів для службовців комерційних підприємств (1900 р.) вона стала в один ряд з провідними нестоличними купецькими корпораціями Російської імперії: одеською і київською. Згодом харківське купецтво взяло на себе заснування вищого навчального закладу – Вищих Комерційних курсів (1912 р., з 1916 р. – Комерційний інститут), що стало єдиним подібним прикладом у Російській імперії. Вигідно відрізняла Харківську губернію й активна діяльність купецьких корпорацій деяких повітових і заштатних міст: слов'янської, охтирської і, особливо, сумської. Остання наприкінці ХIХ ст. виступила фундатором Сумського Купецького товариства взаємного кредиту. Відповідно уставу не менше 20щорічного прибутку цієї кредитно-фінансової установи відраховувались на благодійність. В 1913 р. купецька корпорація Сум відкрила власне комерційне училище. Слід зазначити, що корпоративна діяльність купецтва Харківської губернії виходила за межі не тільки станових і класових, але нерідко навіть регіональних інтересів. Одним з найважливіших мотивів добродійності купецтва Харківської губернії був патріотизм.

Приватна купецька добродійність охоплювала всі відомі напрямки: релігійні пожертвування, соціальний захист малозабезпечених, виділення коштів на патріотичні потреби і меценатство. Вона означала не тільки індивідуальну діяльність, але й особисту участь у роботі всіляких філантропічних і освітніх організацій, робота яких іноді здобувала політичне забарвлення. Внесок купців у розвиток добробуту і культури суспільства не можна вимірити тільки сумами пожертвувань. Завдяки купцям, з Харківщиною пов'язані імена багатьох діячів мистецтва, які набули не тільки загальнодержавної, але і світової популярності: С.В. Рахманінова, Ф.І. Шаляпіна, В.В. Маяковського і багатьох інших. Багато купців Харківської губернії особисто сприяли видатним представникам мистецтва, а деякі, як, наприклад, представники родини Алчевських, самі були відомими культурними діячами.

Слід зазначити, що крім шляхетних альтруїстичних мотивів, купецькою доброчинністю нерідко рухали і прозаїчніші цілі. Крім того, благодійність і культурно-освітня діяльність не тільки контролювалися, але і стимулювалися державою. Вони являли собою зворотний бік успішного і спритного купецького підприємництва. Хоча за своєю природою добровільний розподіл власних ресурсів є протилежним одержанню прибутку, по суті, це дві частини єдиного цілого, яким рівною мірою властиві внутрішні протиріччя.

У висновках узагальнено результати дослідження. Купецтво Харківської губернії в II пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. являло собою зовсім особливу верству провінційного (нестоличного) суспільства. Хоча закони Російської імперії відводили купецтву місце в станово-ієрархічній системі, належність до купецтва була неспадкоємною і не довічною. Купецьке звання визначало не тільки місце в становій ієрархії суспільства, але й у соціально-економічній структурі. Довгий час купецтво було нерозривно пов'язано з підприємницькою діяльністю. Будь-який підприємець, який мав достатньо коштів, міг вільно записатися до цього стану разом зі своєю родиною.

Незалежно від місця приписки, купці концентрувалися навколо економічних центрів. Особливістю Харківської губернії було те, що тут основна маса представників купецького стану зосереджувалася в самому Харкові. Купецтво губернського центра значно перевершувало повітову частину цього стану, не тільки за чисельністю, але за впливом в економічному, суспільно-політичному і культурному житті. В II пол. Хiх в. серед купецького стану Харківської губернії переважали представники “корінного російського купецтва” – росіяни й українці православного віросповідання. Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст., особливо посилився приплив до місцевого купецтва євреїв іудейського віросповідання.

Купецтво поступалося за чисельністю іншим станам. Але навіть на поч. ХХ ст., коли питома вага купців серед населення губернії стала зовсім незначною, їхній фактичний вплив був доволі великим. В умовах переходу від патріархального суспільства до індустріального набула розвитку корпоративна організація купецького стану Харківської губернії. Поступово модернізуючись, купецькі корпорації стали важливим елементом громадянського суспільства, що зароджувалося. У більшості випадків, саме вони брали на себе піклування про інтереси всіх підприємців.

Купецьке підприємництво II пол. ХIХ – поч. ХХ ст. охоплювало всі відомі форми комерційної діяльності від одноосібного бізнесу до керівництва великими акціонерними й корпоративними підприємствами. Багато купців, що займалися підприємництвом одноосібно, одночасно володіли акціями (паями) і обіймали посади на більш великих асоційованих підприємствах. Традиційною сферою комерційної діяльності купецтва була торгівля. Саме завдяки цій галузі економіки, багато поселень Харківщини і, насамперед, сам губернський центр висунулися з маси провінційних міст, а в них самих склалися сильні купецькі громади. Купецтво Харківської губернії в II пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. було тим ядром, навколо якого групувалася вся соціальна верства провінційних підприємців. В II пол. ХIХ ст. купці домінували не тільки в торгівлі, але й в інших галузях підприємництва: промисловості, фінансах і кредиті, сфері послуг тощо. Харківські купці-підприємці були відомі по всій Російській імперії. Незважаючи на негативні наслідки реформи 1898 р., що припинила безпосередній зв'язок між підприємницькою діяльністю й належністю до купецького стану, та економічної кризи поч. х років, навіть наприкінці досліджуваного періоду представники купецького стану складали еліту місцевого підприємництва.

Купецтво брало участь у роботі багатьох громадських інституцій: міського самоврядування, купецького корпоративного управління, регіональної біржової організації тощо, а через них – в місцевих і центральних адміністративних установах. В II пол. ХIХ ст. за умов строго ієрархічного суспільства купецтво Харківської губернії мало достатньо вагомі важелі впливу на державну владу. На поч. ХХ ст. під час розкладу станового устрою і революційної ломки старої політичної системи, представники купецького стану продовжували діяти на всіх рівнях системи державного управління. У зв'язку з ростом політичної активності суспільства і реформою вищих органів влади, купецтво Харківської губернії втяглося в процес створення всеросійських і місцевих політичних партій. Спектр політичних поглядів купців Харківської губернії, хоча і був досить широким, у цілому не відрізнявся від інших регіонів: перевага помірних консерваторів і лібералів при наявності окремих прихильників право-радикальної і навіть соціалістичної ідеології.

Важливе місце в житті купецтва Харківської губернії займала благодійна і культурно-освітня діяльність. Для більшості провінційних купців це був основний спосіб прояву громадської активності. Внесок купців у розвиток добробуту і культури суспільства не можна вимірити тільки грошовими сумами. Багато купців Харківської губернії особисто приймали участь в роботі культурно-освітніх закладів, сприяли діяльності видатних представників мистецтва, а деякі самі були відомими культурними діячами.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Бєліков Ю.А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХIХ – початок ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню історії купецтва Харківської губернії в II пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. В роботі на основі широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, проаналізовано соціально-правовий статус купецтва та його складових, джерела формування, шляхи соціальної мобільності, динаміку коливань чисельності, якісний склад; дано всебічну характеристику корпоративної організації провінційного (нестоличного) купецтва, її модернізації і діяльності в умовах перехідного суспільства; досліджено основні форми та напрямки, економічне значення, а також соціокультурні особливості купецького підприємництва Харківської губернії; виявлено механізми участі і ступінь впливу нестоличного купецтва в системі державного управління; визначено основні види, соціальні функції, культурне значення, зроблено спробу встановити і систематизувати мотиви благодійної і культурно-освітньої діяльності провінційних купців.

Ключові слова: купецтво, станова структура, корпоративна організація, історія підприємництва, Харківська губернія.

Беликов Ю.А. Купечество Харьковской губернии (вторая половина ХІХ – начало ХХ вв.). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2003.

В диссертации на основе широкого круга источников, значительная часть которых вводится в научный оборот впервые, произведено комплексное исследование истории купечества Харьковской губернии во II пол. ХIХ – нач. ХХ вв. Показано, что купечество в тот период представляло собой совершенно особый слой провинциального (нестоличного) общества: хотя законы Российской империи отводили купечеству место в сословно-иерархической системе, принадлежность к купечеству не была наследственной и пожизненной. Купеческое звание определяло не только место в сословной иерархии российского общества, но и в социально-экономической структуре. Любой предприниматель, располагавший достаточными средствами, мог беспрепятственно вступить в это сословие вместе со своей семьей.

Доказано, что независимо от места приписки, купцы концентрировались вокруг экономических центров. Особенностью Харьковской губернии являлось то, что здесь основная масса представителей купеческого сословия сосредотачивалась в самом Харькове. Купечество губернского центра значительно превосходило уездную часть этого сословия, не только по численности, но по влиянию в экономической, общественно-политической и культурной жизни. Установлено, что во II пол. Хiх в. в составе купечества Харьковской губернии преобладали представители “коренного русского купечества” – русские и украинцы православного вероисповедания. В то же время, в их числе было немало представителей других национальностей. В кон. ХIХ – нач. ХХ веков, особенно усилился приток в местное купечество евреев иудейского вероисповедания.

В условиях перехода от патриархального общества к индустриальному получила развитие корпоративная организация купеческого сословия Харьковской губернии, особенно в крупных экономических центрах. Постепенно модернизируясь, купеческие корпорации стали важным элементом зарождающегося гражданского общества. В большинстве случаев, именно они брали на себя заботу об интересах всех предпринимателей.

Купеческое предпринимательство II пол. ХIХ – нач. ХХ веков включало в себя все известные формы ведения коммерческой деятельности от единоличного бизнеса до менеджмента акционерных и корпоративных предприятий. Многие купцы, занимавшиеся предпринимательством единолично, одновременно владели акциями (паями) и занимали посты в руководстве более крупных ассоциированных предприятий.

Купечество Харьковской губернии во II пол. ХIХ – нач. ХХ вв. являлось тем ядром, вокруг которого группировался весь социальный слой предпринимателей. Традиционной сферой коммерческой деятельности купечества являлась торговля. Во II пол. ХIХ в. купцы доминировали не только в этой отрасли экономики, но и в других сферах предпринимательства: промышленности, финансах и кредите, сфере услуг и т.п. Значительную роль купцы играли даже в сельскохозяйственном производстве. Но реформа 1898 г., прекратившая непосредственную связь между предпринимательской деятельностью и принадлежностью к купеческому сословию, привела к резкому сокращению численности купечества и, соответственно, экономической роли купеческого предпринимательства. Но и в самом конце исследуемого периода представители купеческого сословия составляли элиту бизнеса Харьковской губернии.

Купечество участвовало в работе многих общественных учреждений. Полностью контролировавшие городские думы до реформы 1870 г. купцы и после нее продолжали относиться к органам городского самоуправления как к своим сословным. Поэтому в тот период именно купеческое сословие олицетворяло консервативную городскую партию. В нач. ХХ в. с переходом конфронтации в идейно-политическую плоскость большинство купцов заняли умеренно-консервативные позиции.

Харьковские купцы неоднократно приглашались для работы в правительственных и законодательных комиссиях. После реформы системы государственного управления 1906 г. купечество через биржевую организацию участвовало в формировании Государственного Совета и на общих основаниях – в избирательных компаниях в Государственную Думу. Купечество Харьковской губернии втянулось в процесс создания всероссийских и местных политических партий. Спектр политических взглядов купцов Харьковской губернии, хотя и был довольно широким, в целом не отличался от других регионов: преобладание умеренных консерваторов и либералов при наличии отдельных сторонников праворадикальной и даже социалистической идеологии.

Важное место в жизни купечества Харьковской губернии занимала благотворительная и культурно-просветительская деятельность. для большинства провинциальных купцов это был основной способ проявления общественной активности. Она не только контролировалась, но и стимулировалась государством. Купеческая благотворительность включала все известные направления: религиозные пожертвования, социальную защиту малообеспеченных, выделение средств на патриотические нужды и меценатство. Добровольные пожертвования и другие формы купеческой благотворительности способствовали развитию социальной защиты и культуры общества.

Ключевые слова: купечество, сословная структура, корпоративная организация, история предпринимательства, Харьковская губерния.

Byelikov Yu. Merchants of Kharkiv province (the second half of 19th – beginning of 20th century). – Manuscript.

Dissertation for achieving of the title of the scientific Certification of the candidate of history specializing in 07.00.01 – History of Ukraine. – Karazin national Kharkiv university. Kharkiv, 2003.

In the work on the base of the large round of the contemporary records, most of them being used for the first time, social-legal status of the merchantry and its components, the sources of the merchantry formation, ways of social mobility, quantitative fluctuations and qualitative composition are analyzed. A comprehensive description of the provincial (non-capital) corporative merchants’ organization, its modernization and activity under the conditions of the transitional society as well as that of the main forms and directions of the economical development of Kharkiv merchantry, its role and importance, socio-cultural peculiarities have been made in the dissertation. Various mechanisms of non-capital merchants’ participation in the system of state management have been revealed by the author. Social functions, cultural role Kharkiv merchantry, the motives of their philanthropy, cultural and educational activity have been investigated as well.

Keywords: the merchantry, class structure, corporative organization, enterprise history, Kharkiv province.