ОБ’ЄДНАНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

БОРИСЕНКО Зоя Миколаївна

УДК 330.101.54; 338. 242. 2

КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

КИЇВ –2004

Дисертацією є монографія: „Конкурентна політика держави як фактор

розвитку економіки України” (К., 2004 р.)

Робота виконана в Національній академії державного управління

при Президентові України.

Науковий консультант - доктор наук з державного управління, професор

РОЗПУТЕНКО Іван Васильович,

Національна академія державного управління при

Президентові України, завідувач кафедрою економічної

політики, проректор-директор Інституту підвищення

кваліфікації керівних кадрів Національної академії

державного управління при Президентові України.

Офіційні опоненти : доктор економічних наук, професор

КІСТЕРСЬКИЙ Леонід Леонідович,

Інститут міжнародного ділового співробітництва,

директор інституту;

доктор економічних наук, професор

ЧЕРНЯК Володимир Кирилович,

Верховна Рада України, народний депутат України, голова

підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної

політики та антимонопольного законодавства Комітету з

питань економічної політики, управління народним

господарством, власності та інвестицій;

доктор економічних наук, професор

ШНИРКОВ Олександр Іванович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

заступник директора інституту.

Провідна установа - Інститут економічного прогнозування НАН України,

відділ економічної теорії, м. Київ.

Захист відбудеться 23 грудня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.150.02 в Об’єднаному інституті економіки НАН України

за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26 .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Об’єднаного інституту

економіки НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26 .

Автореферат розіслано 23 листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук О.В.Шубравська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конкурентна політика держави є принципово новим напрямом наукових досліджень.Cтановлення конкурентної політики було резуль- татом практичних намірів швидко сформувати ринкове середовище в умовах монополізованої економіки, яку незалежна Україна отримала в спадщину. Тому одним з перших кроків на шляху перебудови економіки було створення системи державних органів захисту конкуренції та формування відповідної законодавчої бази. І лише в міру накопичення практичного досвіду цієї діяльності виникла необхідність її наукового узагальнення з метою розробки рекомендацій щодо удосконалення системи захисту конкуренції, яка склалася в Україні за часи ринкових перетворень.

Отже можна стверджувати, що зазначений напрям наукових досліджень поки що тільки формується. Він є новим не лише для України, а й для багатьох інших держав. Якщо у США конкурентне законодавство застосовується понад сто років, то у переважній більшості країн, зокрема постсоціалістичних, воно почало формуватися лише в останній чверті ХХ ст. Сьогодні це законодавство запроваджено майже у сотні країн, для більшості з яких проблема вивчення перших наслідків конкурентної політики держави є досить актуальною.

В Україні десятирічний досвід здійснення конкурентної політики держави виявив ряд гострих проблем. Їх дослідження та наукове узагальнення є нині одним з важливих завдань економічної науки. Окремі аспекти реалізації націо- нальної конкурентної політики відображені в наукових працях таких авторів, як Андрощук Г.О., Бажал Ю.М., Базилевич В.Д., Біла С.О., Бураковський І.В., Воротін В.Є., Гайворонський О.А., Геєць В.М., Гриценко А.А., Дахно І.І., Завада О.Л., Кваснюк Б.Є., Кілієвич О.І., Кістерський Л.Л., Корчак Н.М., Костусєв О.О., Кужель О.В., Кузьменко Л.Г., Кузьмін Р.І., Кузьміна С.А., Мамутов В.К., Мочерний С.В., Нестеренко О.П., Осауленко О.Г., Пастернак–Таранущенко Г.А., Пирожков С.І., Розпутенко І.В., Саніахметова Н.О., Семенова Л.Н., Філіпенко А.С.,Філюк Г.М., Черняк В.К., Шнирков О.І. та інших.

В Росії останнім часом з’явився цілий ряд наукових праць, які прямо чи опосередковано присвячені проблемі державного захисту конкуренції. Це, зокрема, роботи Азоєва Г.Л., Баришевої А.В., Богачова В.Н., Бокаревої Н.А., Владиславлєва Д.Н., Єременко В.І., Жидкова О.А., Іванова Ю.В., Качаліна В.О., Каширіна В.В., Клейн Н.І., Книша М.І., Козиріна А.М., Коробова Ю.І., Паращука С.А., Пімашкова П.І., Л.Г.Раменського, Тотьєва К.Ю., Фатхутдінова Р.А., Фонарьової Н.Є., Цапеліка В.Є., Циганова А.Г., Челєнкова А.П., Шепенко Р.А., Юданова А.Ю., Яковлєва Л.І., Ячеістової Н.І. та інших. Серед інших іноземних авторів, які вивчали питання конкуренції, слід відзначити Брю С.Л., Вільсона Дж., Гэлбрейта Дж., Гелхорна Э., Гіла Чарлза В.Л., Кейнса Дж. М., Кернза В., Ковачича В.Є., Макконела К.Р., Міаля Д.С., Найта Ф., Ойкена В., Портера М.Э., Рікардо Д., Робинсон Дж., Росса Д., Сміта А., Стігліца Дж. Е., Тінбергена Я., Хайне П., Хайєка Ф.А., Чемберлена Э., Шерера Ф.М., Шумпетера Й. та іншіх.

Водночас значна частина питань державного захисту конкуренції все ще залишається не дослідженою. Деякі проблеми висвітлюються лише частково, в основному як ілюстрація фактичного стану застосування антимонопольного законодавства. Усі вони потребують теоретичного осмислення. Гостро відчувається необхідність наукових праць, у яких би комплексно розглядались теоретичні і практичні проблеми реалізації конкурентної політики держави, а головне, обгрунтовувались шляхи її покращання з урахуванням економічних і політичних реалій України. Отже дослідження усіх зазначених питань є надзвичайно актуальним.

Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обгрунтування сутності та змісту конкурентної політики держави, вивчення її генезису, виявлення методологічних засад і проблем реалізації в умовах трансформаційної економіки України, а також розробка конкретних рекомендацій щодо удоско- налення основних напрямів цієї політики.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- на основі вивчення теорії конкуренції та теорії монополій розробити теоретичні основи конкурентної політики держави, визначити її поняття, суть, цілі та напрями;

- проаналізувати світовий досвід реалізації конкурентної політики держави, зокрема, вивчити досвід США, Канади, країн ЄС в питаннях захисту конкуренції та обмеження зловживань монополістів, на підставі чого обгрунтувати шляхи удосконалення відповідної вітчизняної практики;

- дослідити еволюцію законодавчих вимог щодо регулювання конкуренції в Україні та визначити напрями удосконалення конкурентного законодавства;

- охарактеризувати систему державних органів, які здійснюють вплив на реалізацію конкурентної політики та розробити пропозиції щодо удосконалення їх структури та повноважень;

- розглянути основні проблеми аналізу товарних ринків та визначення монопольного становища підприємців на ринку;

- визначити роль переліків монополістів у процедурі розслідування порушень та у процедурі антимонопольного регулювання, охарактеризувати загальний стан монополізму в Україні;

- на основі аналізу проблем здійснення контролю за економічною концентра- цією суб’єктів господарювання та дослідження світових тенденцій злиттів і поглинань компаній обгрунтувати шляхи реформування практики контролю за цими процесами в Україні;

- з’ясувати загальні характеристики та тенденції припинення порушень конку- рентного законодавства; вивчити теоретичні питання та практичні проблеми виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених дій підприємців, зловживань монопольним становищем, антиконкурентних дій органів влади;

- вивчити законодавчі засади, передумови та проблеми реалізації державної політики захисту від недобросовісної конкуренції;

- проаналізувати дієвість та ефективність системи відповідальності за порушен- ня конкурентного законодавства; визначити проблеми застосування штрафів, адміністративної та кримінальної відповідальності, а також згальні фінансові результати діяльності органів АМК по припиненню порушень;

- порівняти світовий досвід та вітчизняну практику державного регулювання природних монополій, дослідити проблеми становлення органів регулювання природних монополій в Україні;

- розробити пропозиції щодо удосконалення системи державного регулювання цін монополістів, дослідити еволюцію законодавчої бази з цих питань, а також проблеми розмежування повноважень державних органів при регулюванні цін.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі формування конкурентного середовища в трансформаційній економіці України.

Предметом дослідження є комплекс теоретико-методологічних і практичних проблем реалізації державної політики щодо захисту конкуренції в Україні.

Теоретичну і методологічну основу дослідження становили фундаментальні положення загальної економічної теорії, теорії конкуренції, ринкової трансформа- ції економічних систем, державного регулювання економіки, сучасні концепції теорії підприємництва та господарського права.

Основними методами дослідження були:

- системного підходу, абстрагування та ідеалізації – в дослідженні загально- теоретичних основ та закономірностей конкурентної політики держави в перехідній економіці;

- порівняння – в аналізі стану інституційних систем державного регулювання конкуренції, який здійснювався шляхом опрацювання результатів службових поїздок та безпосереднього ознайомлення з досвідом роботи конкурентних відомств США, Кореї, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Бельгії, Нідерландів, Росії, Литви, Латвії та Естонії;

- історичного та логічного аналізу – для дослідження тенденцій генезису теорії державного регулювання конкуренції за період з кінця ХІХ ст. до теперішнього часу;

- економіко-статистичного аналізу – при вивченні офіційних статистичних матеріалів Держкомстату України, звітів Антимонопольного комітету України за 1994 – 2003 рр. з метою виявлення основних тенденцій та проблем практичної реалізації конкурентної політики держави в Україні;

-загальні методи аналізу й синтезу (індукція та дедукція), що використовуються у суспільних науках – для виявлення закономірностей та характерних рис принципово нових напрямів державного регулювання економіки, які недостатньо вивчені економічною наукою.

При підготовці дисертації значною мірою використано особистий практич- ний досвід розробки нормативних документів, аналізу товарних ринків, розгляду справ про порушення конкурентного законодавства, участі в нарадах та поїздок в регіони під час роботи на посаді першого заступника голови Антимонопольного комітету України, а також інформація з Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що робота є першим комплексним науковим дослідженням теоретичних і практичних проблем реалізації державної конкурентної політики в трансформаційній еконо- міці України, у якому з урахуванням світового досвіду розроблено цілісну методологічну концепцію формування та захисту конкурентного середовища.

Дисертантом вперше:

- розкрита суть діалектичної залежності ринкової сили підприємців від кількості конкурентів, кількості споживачів та їх можливостей домовлятися між собою в умовах існування різних типів ринків;

- уточнено та підтверджено дискусійну тезу про взаємозалежність монопо- лізму і конкуренції в умовах глобалізації економіки;

- здійснено ретроспективний аналіз інституційної бази державного захисту конкуренції в Україні і запропоновано шляхи удосконалення структури та повноважень органів захисту конкуренції. Доведена доцільність триступеневої системи захисту конкуренції, коли один орган (економічний) досліджує порушення, другий (юридичний) приймає рішення, крім того створюються дорадчі органи, які здійснюють незалежну експертизу конкурентної політики з точки зору широких кіл громадськості;

- на основі аналізу змін повноважень та статусу Антимонопольного комітету України обґрунтована необхідність посилення цього статусу: для забезпечення дієвості колегіального органу запропоновано надати АМК такий статус, який нині має Рахункова палата;

- доведено, що наслідки демонополізації економіки України свідчать про недостатню спрямованість конкурентної політики на розвиток малого і серед- нього бізнесу та формування сприятливого інвестиційного режиму. Подальше створення конкурентного середовища повинно відбуватись переважно шляхом зняття адміністративних бар’єрів на шляху розвитку підприємництва;

- досліджено статус переліків монополістів та обгрунтована необхідність його законодавчого забезпечення;

- обґрунтовано необхідність створення системи обліку власників контрольних пакетів акцій стратегічних підприємств та суттєвого спрощення процедури конт- ролю за економічною концентрацією;

- визначено напрями удосконалення процедури припинення порушень конку- рентного законодавства. Зокрема, обґрунтована недоцільність надання уряду пра- ва на дозвіл концентрації та узгоджених дій підприємців всупереч забороні конкурентного органу; доведена необхідність скасування процедури надання попередньої згоди АМК на антиконкурентні узгоджені дії; обґрунтувана необхідність більш жорстких адміністративних заходів впливу за порушення конкурентного законодавства органами влади;

- запропоновано обмежити можливість органів, які безпосередньо проводять розслідування, застосовувати санкціїй до порушників та передати таке право спеціальним судовим органам, а також звести до мінімуму можливість одноосібного прийняття рішень, які мають розглядатися колегіальними органами.

Удосконалено:

-визначення поняття „конкурентна політика держави”, систематизовано її основні напрями та окреслено місце в системі державного регулювання економіки

Дістали подальшого розвитку:

- аналіз особливостей систем захисту конкуренції в найбільш розвинених країнах та визначення можливостей їх застосування у вітчизняній практиці;

- дослідження стану та тенденцій монополізму в процесі розвитку економіки України;

- аналіз ступеня реалізації вимог Паризької конвенції про охорону промислової власності щодо недопущення та припинення на території України недобро- совісної конкуренції;

- вивчення проблеми державного регулювання природних монополій в Україні в аспекті дослідження структури і повноважень органів регулювання цієї сфери та обґрунтування напрямів їх удосконалення;

- визначення ролі Антимонопольного комітету України в процедурі регулювання цін монополістів;

- обгрунтування необхідності формування загальної культури конкуренції, здійснення профілактичної роботи щодо попередження порушень конкурентного законодавства, широкої популяризації знань основ конкурентної політики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації автора знайшли впровадження, зокрема :

- при розробці проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Послідовність. Ефективність. Відповідальність”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2004 р. № 321, а також при підготовці проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2005 рік, схваленої Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2004 р. № 1199 (довідка Кабінету Міністрів України від 27.09.2004 р.);

- при формуванні проектів Законів України „Про захист економічної конку- ренції”, „Про внесення змін до деяких Законів України з питань захисту еконо- мічної конкуренції”, Указу Президента України „Про Основні напрями конку- рентної політики на 2002–2004 роки”, а також у практичній діяльності системи органів Антимонопольного комітету України по припиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції (лист АМК 01-29/01-6244 від 30.09.04.) ;

- у практичній діяльності Фонду державного майна України та при розробці стратегічних питань приватизації з урахуванням необхідності створення в Україні ефективного конкурентного середовища та недопущення формування нових монопольних утворень у процесі продажу державного майна. Зокрема, при розробці проектів Методики оцінки державного майна в процесі приватизації, Положення про холдингові компанії, ряду державних програм приватизації, у т.ч. програми приватизації на 2004-2006 рр. (довідка ФДМ №10-1-10341 від 28.07.2004 р.) ;

- у процесі практичного антимонопольного регулювання діяльності учасників фондового ринку та при розробці ряду методичних документів з питань корпоративного управління, державного регулювання діяльності реєстраторів цінних паперів та Національного депозитарію України. Зокрема, при розробці Програми розвитку фондового ринку України на 2001-2005 рр. (лист Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №26/12739 від 01.10.2004 р.).

За результатами проведеного дослідження автором підготовлено перший в Україні підручник „Основи конкурентної політики” (К., 2004.-704с.), який затверджено Міністерством освіти і науки як підручник для вищих навчальних закладів ( лист Міністерства освіти і науки України 1/11-353 від 05.03.2004 р.).

Крім того розроблено програму навчальної дисципліни „Конкурентна політика держави”, яка пройшла апробацію у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України (лист від 28.09.2004 р. № 242-к), Університету економіки та права „КРОК” (лист №118 від 24.09.2004 р.), Національного університету „Києво-Могилянська академія” (лист № 01/854 від 11.08.2004 р.), Української академії зовнішньої торгівлі (лист № 26/01-1135 від 03.08.2004 р.) та Київського національного торговельно-економічного університе- ту (лист №1707/50 від 27.09.2004 р.) Програма затверджена Науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України та рекомендована для запровадження у навчальний процес для студентів економічних та юридичних спеціальностей (лист НМЦВО МОН №14-18-2-399 від 09.03.2004 р.)

Наукові висновки і рекомендації дисертанта надалі можуть бути використані при складанні навчальних планів, освітньо-професійних програм, викладанні курсів з економіки та права у вищих навчальних закладах, при написанні підручників та методичних посібників (довідка науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України № 14/18-2-1957 від 18.08.2004 р.). Крім того вони можуть стати підгрунтям для подальших наукових досліджень проблем конкурентної політики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора, результати якої в сукупності сприяють розв’язанню принципово нової наукової та важливої практичної проблеми – формування ефективної конкурентної політики держави.

Дисертант не має наукових праць опублікованих у співавторстві.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методологічні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних та українських науково-практичних конференціях, а також у багатьох публічних виступах автора на практичних семінарах, круглих столах, на радіо і телебаченні. Це, зокрема: „Теоретичні та практичні аспекти реалізації антимонопольної політики” (Київ, 1994); „Київська конференція з питань антимонопольної політики” (Київ, 1995); „Стан та перспективи розвитку фондового ринку” (Форос, 1998); „Фондовий ринок України’99: кон’юнктура, технології, стратегія” (Форос, 1999); „Регіональна конференція з питань конкурентної політики для країн СНД, Балтії, Центральної та Східної Європи” (Київ, 2000); „Круглий стіл Євразії з питань корпоративного управління” (Київ, 2000); „Інвестиції в Україні: джерела, інституції, інфраструктура” (Ялта, 2000); „Міжнародний семінар з питань впровадження конкурентного законодавства” (Київ, 2000); Друга міжнародна конференція „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Одеса, 2002); „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз” (Київ, 2002); „Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції”( Київ, 2003); „Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків” (Київ, 2003); „Досягнення Російської федерації у державному будівництві” (Київ, 2003); Корпоративне управління в Україні в сучасних умовах (Київ, 2004); „Розвиток суспільства” (Київ, 2004); Міжнародний економічний форум „Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (Київ, 2004); „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); „Міжнародне економічне співробітництво України (Правові проблеми)” (Київ, 2004).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 2 індивідуальних монографіях (обсяг 8,98 та 20,01 обл.вид.арк.), 8 колективних монографіях, 16 статтях у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць. Серед публікацій, що додатково відображують наукові результати роботи по темі дисертації, – підручник (47,87 обл.вид.арк), програма відповідного навчального курсу, 39 статей у інших наукових та загальнодержавних періодичних виданнях, а також матеріали 7 наукових конференцій.

Загалом за всі роки наукової діяльності автором опубліковано більше 120 наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота обсягом 346 сторінок складається із вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 324 сторінки, він містить 13 таблиць. Список використаних джерел налічує 241 найменування на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність та новизну теми дослідження, стан її наукового опрацювання; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та основні методи дослідження, а також охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та результати апробації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи конкурентної політики держави” на основі ретроспективного системного аналізу наукової літератури, присвяченої вивченню основ теорії конкуренції та теорії монополій, уточнено поняття „конкуренція”, а також узагальнено види конкурентної поведінки залежно від типів ринків. З’ясовано, що ринкова влада, яка є головною ознакою монополіста, має зворотню залежність від кількості конкурентів і пряму залежність від кількості споживачів. Крім того вона значною мірою визначається організованістю продавців та покупців, їх спроможністю домовлятися і разом протидіяти контрагенту. Важливе значення також мають: диференціація продукту, бар’єри входження на ринок, структура витрат на виробництво, ступінь вертикальної інтеграції підприємств, ступінь диверсифікації виробництва у окремих суб’єктів ринку, можливість отримання інформації тощо. Розглянуто методи конкурентної боротьби, характерні для всіх типів ринків. Це, зокрема, цінова і нецінова, галузева і міжгалузева, добросовісна і недобросовісна конкуренція.

Дослідження характерних рис конкуренції приводить дисертанта до висновку, що її постійний тиск є об’єктивним явищем для ринкової економіки. Закон конкуренції виражає залежність між собою всіх учасників процесу виробництва і споживання товарів, їх постійну боротьбу, яка примушує товаровиробників удосконалювати процес виробництва, застосовувати досяг- нення НТП. У роботі розглянуто діалектичний взаємозв’язок конкуренції та моно- полізму як полярних сторін одного і того ж процесу конкурентної боротьби. Досліджена еволюція відомчо-бюрократичного державного монополізму вітчиз- няної економіки. Доведено, що в умовах глобалізації, коли транснаціональні кор- порації поступово монополізують світове господарство, об’єктивно відтво- рюються і умови конкуренції. Монополізація світових товарних ринків супро- воджується демонополізацією національних ринків. Крім того відбувається демонополізація споживання. Населення має змогу переключити попит на все ширше коло товарів.

Отже, на відміну від авторів, які вважають, що в сучасних умовах конкуренції вже практично не існує, оскільки транснаціональні корпорації та інші монопольні утворення визначають основні напрями розвитку суспільного виробництва, дисертант доводить, що яких би масштабів не набрала глобалізація, об’єктивно завжди буде залишатися простір для дії конкурентних сил.

Грунтовний аналіз суті та практичних проявів конкуренції свідчить, що залежно від суспільно-економічних умов, у яких вона реалізується, її результати можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. З метою усунення та послаблення негативних наслідків конкурентної боротьби і посилення її позитивних результатів у розвинутих ринкових країнах та країнах перехідної економіки протягом декількох останніх десятиліть активно формується конкурентна політика держави, спрямована на створення сприятливих умов розвитку вільної конкуренції.

Дисертант приходить до висновку, що питання здійснення конкурентної політики держави поки що залишаються мало дослідженими в економічній теорії. Більшість авторів, як представники класичної політичної економії (Ф.Кене, У.Петті, Д.Рікардо, А.Сміт, Дж.Ст.Міл, Д.Рікардо) і неокласичної теорії (Є.Бем-Баверк, А.Маршал, К.Менгер, А.Пігу, П.Семюелсон,) так і теоретики інститу- ціоналізму (Т.Веблен, Дж.Гелбрейт, У.Мітчел, Я.Тінберген), неолібералізму (Л.Ерхард, В.Ойкен, М.Фрідмен, Ф.Хайєк), марксизму та представники інших напрямів економічної теорії переважно розглядають загальнотеоретичні питання суті та основних характерних рис самої конкуренції, а також вивчають моно- польну поведінку та конкурентну політику окремих фірм.

Так, визнаний теоретик питань конкуренції М.Портер основну свою увагу присвятив дослідженню конкурентних сил, які визначають стратегічну поведінку компаній на ринку та їх конкурентоспроможність, а також вивченню конкурентних переваг ряду країн. Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, Е.Фелнер, І.Кірцнер та цілий ряд інших дослідників детально вивчають специфічні особливості таких форм конкурентної боротьби як монополістична конкуренція, олігополія тощо. Останнім часом багатьма науковцями широко досліджуються питання конкурентоспроможності як окремих фірм та галузей, так і регіонів та країн світу (Д.Аакер, Г.Азоєв, М.Книш, А.Литвинов, С.Светуньков, Р.Фатхутдінов, А.Челенков, А.Юданов). Водночас вивчення теорії та практичних наслідків саме конкурентної політики держави залишається недостатньо дослідженою проблемою.

Більшість учених звертається до питань державного втручання у процеси конкурентної боротьби, розглядаючи значно ширшу проблему загального державного втручання в економіку (Д.Веймер і Е.Вайнінг, О.Вільямсон, Р.Дорнбуш, А.Кан, Дж.Кейнс, К.Макконнел і С.Брю, К.Маркс, В.Ойкен, Д. Стіглер, Дж. Стігліц, Я.Тинберген, С.Фішер, М.Фрідмен, Ф.Хайєк, Р.Шмалензі Й.Шумпетер та інші). Так, представник неолібералізму в економічній теорії Вальтер Ойкен, який предметно вивчав основи економічної політики держави, розробив ряд принципів забезпечення так званої політики конкурентного порядку. Але ці дослідження базувалися на реаліях світової економічної практики 40-50-х років минулого століття, коли ще не було достатнього досвіду застосування конкурентного законодавства у більшості країн.

Так само й інші автори, які намагалися обгрунтовувати необхідність державного втручання у процеси конкурентної боротьби, свого часу ще не мали достатньої бази для теоретичного узагальнення, оскільки державний захист конкуренції у більшості країн почав формуватися лише в останній чверті ХХ століття. Раніше здійснені дослідження не враховують і особливостей сучасного стану глобалізованої світової економіки. Крім того слід брати до уваги, що конкурентна політика конкретної країни визначається особливостями її соціально-економічного розвитку, тобто конкретними умовами реалізації цієї політики. Певною мірою це ускладнює використання теоретичних узагальнень західних науковців для дослідження вітчизняної конкурентної політики.

Таким чином можна стверджувати, що внаслідок порівняно нетривалої практики застосування конкурентного законодавства в більшості країн світу теоретичне вивчення питань реалізації конкурентної політики держави в сучасних умовах глобалізованого світового господарства знаходиться лише на початковій стадії.

Дисертантом визначено поняття „конкурентна політика держави” як комплекс цілеспрямованих державних заходів, направлених на створення та захист конкурентного середовища, здійснення профілактики та безпосереднє припинення порушень конкурентного законодавства, сприяння розвитку добросовісної конкуренції на товарних ринках. Розглянуто основні напрями такої політики та її роль як складової частини економічної політики держави.

У другому розділі – „Світовий досвід державного регулювання конкуренції” вивчено досвід захисту конкуренції в окремих найбільш розвинених країнах. Поряд з дослідженням особливостей національного конкурентного законодавства США та Канади, значна увага приділена вивченню практичної діяльності впливових і незалежних органів захисту конкуренції, які вже досить давно сформовані у цих країнах. Проаналізований їх статус, повноваження, методи проведення розслідувань порушень антитрестівського законодавства. Особлива увага приділена вивченню структури американської судової системи та її ролі у розгляді справ з питань конкуренції.

Цікава особливість процедури розслідування і прийняття рішень конкурентними органами Канади – обов’язкове врахування фактору загальної ефективності, яка часто виявляється надто завищеною. Ця вимога сьогодні викликає серйозні дебати фахівців, які пропонують зняти вирішальне значення цього фактора при прийнятті рішень. Такий досвід є важливим, оскільки в Україні у процедуру розгляду справ щойно введена можливість надання Кабінетом Міністрів України дозволів на узгоджені дії, якщо їх учасники доведуть, що пози- тивний ефект таких дій переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Важливим для становлення вітчизняної практики захисту конкуренції є також вивчення успішної конкурентної політики, яку проводять країни Європейського Союзу. Вони мають спільне для всіх держав ЄС конкурентне законодавство, а крім того, кожна країна має відповідне національне законодавство. Порівняно недавно таке законодавство запровадили у себе держави Східної Європи та пострадянські країни. Таким чином на початок ХХІ століття антимонопольне законодавство було прийняте у майже 100 країнах. Їх досвід свідчить, що конкуренцiя, якщо її правильно спрямовувати, може активізувати економiчну діяльність, сприяти півищенню її соціально-економічної ефективності.

У роботі розглядається еволюція конкурентного законодавства ЄС та повноваження основних інституцій, які реалізують конкурентну політику на міжнаціональному та національному рівнях. Особлива увага приділена процедурі розгляду обмежувальних угод та узгоджених дій суб’єктів господарювання; розслідуванню зловживань домінуючим (монопольним) становищем; пільгам, які надаються державним підприємствам; міжнаціональному контролю надання державної допомоги окремим підприємствам та регіонам, а також висвітленню реформ процедури контролю за економічною концентрацією.

У третьому розділі – „Аналіз інституційної бази державного захисту конкуренцї в Україні ” розглядаються нормативно-правові основи конкурентної політики держави та система органів захисту конкуренції. Законодавча база конкурентної політики за роки ринкових перетворень пройшла складний шлях свого поступового удосконалення. У роботі досліджуються основні етапи цієї еволюції, у результаті якої створено одне з найкращих серед країн СНД конку- рентне законодавство. Водночас практики, яким доводиться з ним працювати, скаржаться на його незрозумілість. Автор приходить до висновку про необхід- ність розробки популярних матеріалів, які б роз’яснювали зміст основних вимог і були доступними для широкого загалу користувачів.

Досліджуючи інституційні основи управління конкурентним процесом, автор розділяє всю систему відповідних органів на три основні групи – органи загальної компетенції, спеціальної компетенції та органи, які мають окремі повноваження щодо конкуренції. У роботі досліджені повноваження кожного з цих органів з точки зору можливостей їх впливу на законодавчу базу, кадрові питання, систему фінансування та безпосередню реалізацію окремих напрямів конкурентної політики в Україні. З урахуванням відповідного світового досвіду наведені конкретні пропозиції щодо удосконалення структури зазначених органів та їх повноважень.

Особлива увага приділена проблемі зміни статусу Антимонопольного комітету України. Якщо при створенні він не мав статусу органу виконавчої влади, а був структурою Верховної Ради України, то при неодноразових змінах Закону України „Про Антимонопольний комітет України” його статус був суттєво змінений. Основну роль у процедурі формування керівного складу цього органу став відігравати Президент України. Він тепер призначає і звільняє за згодою Верховної Ради України лише Голову Комітету. Призначення та звільнення державних уповноважених АМК здійснюється не Парламентом, як було раніше, а тільки Президентом України без погодження з Верховною Радою.

Змінами, внесеними до Закону України „Про Антимонопольний комітет України” 20 листопада 2003 р. раніше втрачений статус АМК певною мірою був поновлений. Комітет тепер визначений не як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, а як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції. Якщо статус самого комітету був повернений, то процедура призначення державних уповноважених так і залишилась не відновленою.

Дисертант доводить, що для забезпечення дієвості колегіального органу захисту конкуренції – АМК слід надати такий статус, який нині має Рахункова палата. Це вирішить і питання призначення державних уповноважених, і проблеми матеріально-технічного забезпечення, і процедурні моменти контролю за роботою фахівців. Якщо порівняти повноваження АМК з його нинішнім статусом, то стає зрозуміло, що він сьогодні об’єктивно не може максимально ефективно виконувати поставлені перед ним завдання.

У четвертому розділі – „Демонополізація економіки та недопущення створення нових монопольних утворень” окреслено загальні засади процедури визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку, проаналізовано основні результати проведення демонополізації економіки та розглянуто законодавчі положення і проблеми контролю за економічною концентрацією. Досліджуються основні етапи аналізу товарних ринків та визначення монопольного (домінуючого) становища підприємців на цих ринках. Аналізуються проблеми формування переліків монополістів та їх використання у практиці роботи окремих державних органів. Зокрема, описуються проблеми отримання необхідної статистичної інформації для визначення монопольного становища окремих підприємців, а також ставиться питання про невизначеність статусу зазначених переліків.

У процесі аналізу наслідків проведення демонополізації економіки зроблено висновок щодо наявності не тільки значних позитивних її результатів, але й прорахунків, які слід враховувати при подальшому державному регулюванні процесів формування конкурентного середовища. Так, при руйнуванні монополій іноді не враховувалося, що їх існування часто було зумовлене об’єктивними причинами, тому демонополізація повинна була проводитись лише у крайніх випадках, коли всі інші можливості вичерпані. Проблема в тому, що були зруйновані деякі цілісні комплекси, які і сьогодні могли б успішно працювати поряд з новоствореними конкурентами, тобто бути активними учасниками конкурентного процесу. Конкурентна політика держави була спрямована більшою мірою на швидке проведення демонополізації, а треба було зробити все можливе для розвитку малого і середнього бізнесу та формування сприятливого інвестиційного режиму. Оскільки за офіційними даними ще існує 103 ринки, де демонополiзацiю не завершено, а крім того проголошено завдання зменшити частку монопольного сектора у ВВП з 40% до 10-12%, то очевидно, що демонополізація буде продовжуватись. При цьому важливо не повторювати помилки, не руйнувати те, що працює.

Вивчаючи стан монополізму української економіки, автор приходить до висновку, що найбільш монополізованими є ринки, які мають високi бар’єри для входження внаслiдок значної капіталомiсткостi, обмеженостi ресурсiв, а також адміністративних бар’єрів. Це, зокрема, ринки природних монополiй, комуналь- них послуг, машинобудування, металургiї, хiмічної та нафтохiмічної промисло- востi. У ряді випадків обмеження конкуренцii пов’язане iз збереженням неринко- вих органiзацiйних структур та розподiльних систем. Якщо раніше високий рівень монополізму визначався наявністю монопольних структур у виробничій сфері, то тепер вони швидко створюються у сфері реалізації та у сфері надання державних послуг. Трейдери скуповують за безцінь та перепродають по значно вищій ціні сільгосппродукти, вугілля тощо. Особливо насторожує різке збіль- шення ринкiв послуг, пов’язаних iз здiйсненням функцiй держави та самоуправ- лiння. Серед них оформлення та реєстрацiя документiв на право власностi на нерухоме майно, аналiз i пiдготовка документiв для оформления дозволiв, лiцензiй та багато інших напрямів діяльності.

Статистичний аналіз динаміки кількості монополістів свідчить, що вона збільшується, особливо на регіональних ринках. Це певною мірою може пояснюватися здійсненням детальнішого аналізу ринків, додатковою їх сегментацією у результаті чого виявляються нові монополісти. Тобто, можливо, деякі монопольні структури і раніше працювали, але не були виявлені. З іншого боку, очевидно і те, що в поле зору АМК потрапляють не всі монопольні утворення. Фактично на практиці їх значно більше. Просто немає можливості для більш детального аналізу ринків. Таким чином в силу недоліків процедури визначення монопольного становища проблематично говорити про конкретні рівні та динаміку монополізму.

З метою попередження створення нових монопольних утворень здійсню- ється контроль за концентрацією. Це складна процедура і для тих, хто контролює, і для тих, хто має подавати документи для контролю. Тому протягом багатьох років збільшуються порогові показники, перевищення яких вимагає згоди АМК. У результаті зменшується кількість поданих заяв. Однак часто заяви не подаються, хоча порогові показники перевищені. З метою уникнення антимонопольного контролю покупці нерідко розпорошують пакети акцій, купують їх на підставних осіб. Проконтролювати невиконання вимог щодо погодження з АМК концентрації часто є неможливим. У державі не існує обліку реальних власників контрольних пакетів акцій найважливіших підприємств. Вважається, що реєстратори не пропускають надпорогові пакети без довідки АМК, але практика свідчить, що і там реального контролю теж немає. Неподання заяви часто не є зловмисною дією, а пояснюються тим, що частина інвесторів не може розібратися з вимогами закону. Це підтверджує той факт, що майже половина заяв, за які сплачено не малий збір, подається у випадках, коли згода АМК не потрібна. Тому доцільно не тільки карати порушників санкціями, але й розширити роз’яснювальні заходи.

У п’ятому розділі – „Попередження та припинення порушень кон- конкурентного законодавства як засіб реалізації конкурентної політики держави” проаналізовано динаміку та структуру припинених органами АМК порушень за десять років його діяльності. Розглянуто особливості виявлення, розслідування та припинення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, зловживань монопольним становищем, антиконкурентних дій органів влади та фактів недобросовісної конкуренції.

Досліджуючи законодавчі основи та практичний досвід припинення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, автор приходить до висновку, що при належному виконанні не так давно запровадженої законом вимоги про необхідність отримання дозволу АМК на узгоджені дії, які можуть завдати шкоди конкуренції, комітет буде перевантажений формальним виконанням цієї функції і не зможе зосередити увагу на розслідуванні найбільш складних випадків змов підприємців. Крім того наявність у законі невизначених понять типу „істотно” та „не істотно”, „незначна частина ринку” тощо – може надати деяким рішенням суб’єктивного характеру і стати додатковим адміні- стративним бар’єром на шляху підприємництва. Так, Європейська Комісія дійшла висновку, що режим, який змушував повідомляти про узгоджені дії, став бюрократичною перепоною, яка перешкоджає конкуренції. Розбираючись з численними повідомленнями, Комісія відвертає свою увагу від набагато важливіших справ у процесі виявлення вже скоєних порушень. У результаті такої роботи тільки 0,5% всіх повідомлень завершується прийняттям рішення про заборону. З цих причин система попереднього повідомлення Комісії змінюється на таку, що базується на виявленні тих порушень, які вже відбулися.

У той час як Європа відмовляється від процедури нотифікації, Україна її тільки починає вводити. Враховуючи такий досвід, на думку дисертанта необхідно внести зміни до Закону України „Про захист економічної конкуренції”. Якщо ж ці зміни найближчим часом не будуть внесені, то слід створити нормальні умови для реалізації цієї вимоги закону. Крім створення матеріальних умов роботи фахівців, важливо професійно вивчити багаторічний досвід ЄС і на цій основі розробити зрозумілі підзаконні акти для регулювання процедури надання дозволів на узгоджені дії. Якщо цього не зробити, то зазначена процедура може стати серйозною перешкодою для розвитку бізнесу.

Ще одним нововведенням є вимога ст. 10 Закону України ”Про захист економічної конкуренції”, якою надана можливість учасникам узгоджених дій, концентрації довести, що позитивний ефект таких дій для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції і на цій підставі отримати дозвіл Кабінету Міністрів України, якщо АМК не надав такого дозволу з підстав загрози монополізації та негативного впливу на конкуренцію. Дисертантом обгрунтовується, що і ця вимога закону може зашкодити ефективній конкуренції.У деяких країнах така процедура теж мала чи має місце, але знаходить серйозний спротив фахівців. Так, у старому законі Литви раніше було положення про можливість надання згоди на концентрацію урядом, якщо її позитивний ефект перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції. Після прийняття ряду таких рішень під тиском впливових осіб громадськість країни була змушена визнати, що це призводить до серйозних негативних наслідків для економіки. Тому в новому законі про конкуренцію така вимога вже була вилучена. Враховуючи світовий досвід, необхідно внести відповідні зміни і в українське конкурентне законодавство.

Зловживання монопольним становищем за статистикою залишається найпоширенішим видом порушень. У їх структурі більше половини – це порушення природних монополістів. Тут слід послідовно працювати над питан- ням створення комісій регулювання природних монополій і передавати їм повноваження контролю. Завданням АМК є наполегливе роз’яснення відповідним органам необхідності створення зазначених комісій. Якщо ці комісії реально запрацюють, спеціалісти АМК зможуть переключити свою увагу з регульованих державою секторів економіки на потенційно виcококонкурентні галузі, які могли б розвиватися ефективніше,