Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

ЧУМА БОГДАН ПЕТРОВИЧ

УДК: 94: 329.12] (460) “18”

ЛІБЕРАЛІЗМ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ІСПАНІЇ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.02. – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Баран Зоя Анатоліївна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Фісанов Володимир Петрович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент

Полещук Тамара Сергіївна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри історії слов’янських країн

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн, м. Київ

Захист відбудеться 19 травня 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 296-47-71).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79605, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 17 квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Проведення дослідження з обраної проблематики зумовлено, з одного боку, необхідністю заповнити одну з прогалин сучасної української історичної науки – відсутність праць з історії Іспанії другої половини XIX ст., а з іншого, – проаналізувати на прикладі піренейської країни процес становлення і утвердження нового типу суспільно-політичних взаємин, що склався в західній та центральній Європі наприкінці XIX ст. значним чином під впливом лібералізму. Окрім цього, інтерес становлять особливості практичного втілення лібералізму в умовах Іспанії, соціально-економічний розвиток якої, у порівнянні з провідними європейськими державами того часу, відбувався з певним запізненням, а в суспільно-політичному житті країни вагомими залишалися впливи таких традиційних інституцій як монархія і католицька церква. Увага до лібералізму, як ідейно-політичної концепції, зумовлена також його значимістю в сучасному світі та вирішальним впливом на поступ актуальних політичних і соціально-економічних процесів.

Робота покликана цілісно відобразити місце і роль лібералізму в суспільно-політичному житті Іспанії другої половини XIX ст., зважаючи на необхідність розкриття трьох найважливіших складових цього процесу. Це поступ ідеологічних засад лібералізму, розвиток його організаційних структур і втілення ліберальних ідей у суспільних змінах.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи, яка проводиться кафедрою нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках проблеми “Країни Західної Європи та Північної Америки і Україна”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є докладний і всебічний аналіз процесу розвитку лібералізму в Іспанії у другій половині XIX ст. і вивчення його впливу на суспільно-політичне життя країни. Для виявлення окремих особливостей цих складових компонентів обраної проблеми автором визначено наступні дослідницькі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є еволюція лібералізму в суспільно-політичному житті Іспанії другої половини XIX ст.

Предмет дослідження – ліберальні ідеї, політичні рухи, партії та групи, політичні режими, системи і чинники, які впливали на їхнє виникнення і розвиток в іспанському суспільстві.

Нижня хронологічна межа дослідження – середина XIX ст. – зумовлена важливістю соціально-економічних і політичних процесів, які відбулися в Іспанії у цей час. Зокрема, йдеться про започаткування промислової революції, що стала причиною помітних перетворень у соціальній структурі іспанського суспільства, ідеологічне зародження і поступове збільшення впливу в політичному житті країни ліберально-демократичного руху та ін.

Верхня хронологічна межа дослідження – кінець XIX ст. – завершення періоду Реставрації (1875–1898 рр.) – політичної системи, яка була встановлена на зміну революції 1868–1874 рр. Це було зумовлено вбивством в 1897 р. автора Реставрації та неодноразового голови уряду країни А. Кановаса дель Кастильйо і поразкою Іспанії в колоніальній війні зі США 1898 р.

Методологічна основа дослідження – це принципи об’єктивності та історизму, системний підхід до вивчення соціально-економічних, політичних і культурних явищ. Дослідження здійснено на основі загальнонаукових методів аналізу, синтезу і узагальнення, які у поєднанні з описовими, хронологічними і проблемно-тематичними підходами дозволили оптимально вирішити визначені завдання. Комплексний підхід до розробки теми дав можливість максимально поєднати залучення до наукового обігу нових, раніше неопублікованих, архівних матеріалів з використанням надрукованих джерел та сучасних історіографічних досліджень.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історіографії, на основі різноманітних джерел, зроблено спробу комплексного дослідження історії розвитку лібералізму в Іспанії другої половини XIX ст., що включає вивчення ідеологічної доктрини лібералізму, його організаційної структури, практичного втілення ліберальних ідей та їхнього впливу на суспільно-політичні зміни в країні.

Положення, що виносяться на захист:

–

–

–

–

–

Практичне значення отриманих результатів. Проаналізований практичний матеріал і зроблені на його основі теоретичні узагальнення можуть бути використані при подальшому дослідженні обраної теми, для підготовки наукових праць, навчальних підручників, посібників і навчально-методичних видань з історії Іспанії XIX ст., для роботи над нормативними і спеціальними курсами з суспільно-політичної історії не лише Іспанії, а й Європи загалом.

Результати дослідження апробовані в публікаціях та виступах автора на щорічних підсумкових конференціях викладачів і аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в 2002, 2003, 2004 рр. Головні тези дисертаційної роботи, під назвою “Лібералізм в Іспанії у другій половині XIX ст.”, були представлені на науковому семінарі Відділу історії думки та соціальних і політичних рухів Університету Комплютенсе в Мадриді (Іспанія) в листопаді 2002 р.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом, відповідає поставленій меті та розв’язанню визначених завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг тексту дисертації – 170 с., перелік джерел і літератури складає 234 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи дослідження, об’єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання, розкрито практичне й теоретичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія та джерела” здійснено науковий аналіз історіографії обраної проблеми дослідження, розглянуто і охарактеризовано архівні та інші види і комплекси джерел.

Історіографія. Особливості змісту історичної літератури, присвяченої проблематиці дисертаційного дослідження, були визначені в першу чергу політичним протистоянням. Так, вже перші праці з цієї теми, що з’явилися в Іспанії наприкінці XIX ст., головним чином, були покликані потребою захистити основні засади ліберальної політичної системи часу Реставрації. Цей розподіл став причиною політичного суперництва в історичних дослідженнях, головними антагоністами якого протягом XX ст. були ліберальна і марксистська історіографії. Представники ліберальної історичної школи послідовно відстоювали принцип виключності лібералізму і створеної на його основі політичної системи як найпрогресивнішої і такої, що відповідає умовам “загального добробуту” всіх громадян. Марксистський підхід до проблематики суспільно-політичного життя Іспанії другої половини XIX ст. найяскравіше був представлений у працях радянських істориків. Його суть полягала в економічному детермінізмі суспільно-політичних процесів, зверненні першочергової уваги на розвиток “класової боротьби” і поширення радикальних соціалістичних ідей. Відповідною була й періодизація іспанської історії. Друга половина XIX ст. була розділена на два етапи, що відповідали двом “буржуазним революціям” (1854–1856 рр. і 1868–1874 рр.). Класичною роботою радянської марксистської історичної літератури з даної проблематики стала опублікована в 1957 р. праця І. М. Майського Майский И. М. Испания. 1808–1917. Исторический очерк. – Москва: Изд-во АН СССР, 1957. – 454 с..

З огляду на сказане, при роботі над дисертацією першочергову увагу звернуто на узагальнюючі дослідження, що стосуються розвитку лібералізму на тлі історичного поступу не лише Іспанії, а й Європи загалом. Це, передусім, праці іспанського філософа і публіциста Х. Ортеґи-і-Ґассета (1883–1955 рр.) Ортега-і-Гасет Х. Безхребетна Іспанія (Деякі історичні зауваги): Пер. з ісп.Вибрані твори. – Київ: Основи, 1994. – С. –195; Він же. Бунт мас: Пер. з ісп.Вибрані твори. – Київ: Основи, 1994. – С. –139., який головною причиною загострення суспільно-політичних протиріч в Іспанії кінця XIX – початку XX ст. вважав стрімке залучення до політичної діяльності широких верств населення країни. Становлення лібералізму в контексті загального історичного розвитку Європи XIX ст. проаналізовано в роботі італійського мислителя Б. Кроче (1866–1952 рр.) Croce B. Historia Europy w XIX wieku: Przeіoїyіa J.Ugniewska.– Warszawa: Czytelnik, 1998. – 356. Взаємини лібералізму з католицькою церквою та вплив ліберальних ідей на емансипацію населення в другій половині XIX ст. розкрито у працях німецького правника К. Шмітта (1888–1985 рр.) Шмитт К. Политическая теология [Четыре главы к учению о суверенитете]: Пер. с нем.Политическая теология. – Москва: Кучково Поле, 2000. – С. –98; Он же. Римский католицизм и политическая форма: Пер. с нем.Политическая теология. – Москва: Кучково Поле, 2000. – С. –154.. Серед сучасних досліджень у цьому переліку варто наголосити на важливості здобутків таких іспанських авторів як Х. Л. Комельяс Ґарсія-Льєра Comellas Garcнa-LleraCбnovas del Castillo. Segunda ediciуn. – Barcelona: Ariel, 2001. – 366; Idem. El sistema polнtico de Cбnovas. – Madrid: Ateneo, 1961. – 54; Idem. El ъltimo cambio de siglo: gloria y crisis de Occidente, 1870–1914. – Barcelona: Ariel, 2000. – 444; Idem. La Espaсa liberal, romбntica e isabelinaHistoria general de Espaсa y Amйrica. T.La Espaсa isabelina y romбntica (1833–1868)J.Garcнa-Llera, J.йs-Gallego (coordinadores). – Madrid: Rialp, 1983. – P.–XXXV; Idem. La teorнa del rйgimen liberal espaсol. – Madrid: Instituto de Estudios Polнticos, 1962. – 172; Idem. Revoluciуn y Restauraciуn (1868–1931)Historia general de Espaсa y Amйrica. T.: Revoluciуn y Restauraciуn (1868–1931)J.Garcнa-Llera, J.йs-Gallego (coordinadores). – Madrid: Rialp, 1982. – P.–XXXV. і Х. Альварес Хунко Бlvarez JuncoMater dolorosa. La idea de Espaсa en el siglo XIX. – Madrid: Taurus, 2002. – 684, що звертали увагу на ідейно-політичну складову лібералізму, іспанські особливості його розвитку та вплив ліберальних ідей на іспанське суспільство. До цього переліку можемо зарахувати також спеціальні дослідження присвячені ідейно-політичному розвитку лібералізму. Важливими для визначення взаємовпливів ліберальної доктрини з такими ідеологічними концепціями як консерватизм, демократія, націоналізм, соціалізм були роботи перекладені українською мовою і опубліковані під редакцією О. Проценка і В. Лісового в антологіях “Консерватизм”, “Лібералізм” і “Націоналізм”, а також дослідження Й. Шумпетера. Питання загального розвитку лібералізму представлено у праці сучасного українського дослідника В. Заблоцького Заблоцький В. Лібералізм: ідея, ідеал, ідеологія. – Донецьк: Янтра, 2001. – 368 с..

Самостійну групу історичних досліджень складають праці сучасних іспанських авторів, що присвячені різноманітним проблемам обраної теми. Це, зокрема, праці, в яких розкрито окремі аспекти ідеологічної еволюції лібералізму. Серед них варто відзначити роботи Ґ. Буено Санчеса, Ф. Ґомеса Очоа, К. Льйорки, К. Секо Серрано, А. Хутґляра. Важливою для вивчення партійного розвитку ліберального табору є робота М. Артоли ArtolaPartidos y programas polнticos, 1808–1936. T.Los Partidos polнticos. – Madrid: Aguilar, 1974. – 706, в якій представлено політичну структуризацію іспанського суспільства другої половини XIX ст. Процес становлення політичних партій в країні докладно висвітлено у праці І. Фернандеса Сарасоли Fernбndez SarasolaLos partidos polнticos en el pensamiento espaсol (1783–1885) // Historia Constitucional (Revista Electrуnica de Historia Constitucional). – 2000. – Nъm. . (http://hc.rediris.es/rhc.html).. Політичні поділи в ліберальному середовищі Іспанії 1870–1890-х рр., на основі значної кількості статистичних матеріалів, що, зокрема, стосуються парламентських виборів, представлені у дослідженні М. Мартінеса Куадрадо Martнnez CuadradoElecciones y partidos polнticos de Espaсa (1868–1931). T.Madrid, Taurus, 1969. – 511.

Вагому частку опрацьованої історичної літератури становлять також дослідження, які присвячені вивченню питання впливу лібералізму на суспільно-політичний розвиток Іспанії другої половини XIX ст. Найперше з переліку опрацьованих робіт, потрібно виділити праці іспанських дослідників, в яких розглянуто процес становлення політичного режиму Реставрації. Це роботи таких авторів як А. Ларіо LarioEl Rey, piloto sin brъjula: la Corona y el sistema polнtico de la Restauraciуn (1875–1902). – Madrid: Biblioteca Nueva, 1999. – 540; Idem. La polнtica de la Restauraciуn y la restauraciуn de la polнticaPortugal y Espaсa en la crisis de entresiglos (1890–1918)H.le Torre Gуmez, J.йnez Redondo (editores). – Mйrida: UNED, Centro Asociaciуn de Mйrida, 2000. – P. –138., К. Секо Серрано Seco SerranoEl sistema polнtico de la RestauraciуnCбnovas y su йpoca: Actas del Congreso, Madrid, 20–22 noviembre de 1997A.уn de Mendoza, L.(editores). Vol.– Madrid: Fundaciуn Cбnovas del Castillo, 1999. – P. –406; Idem. La Regencia: culminaciуn y ocaso de la construcciуn canovistaCбnovas del Castillo y su tiempo: ciclo de conferencias pronunciadas en la Fundaciуn Ramуn Araces: Madrid, marzo de 1997. – Madrid: Editorial Centro de Estudios Ramуn Arece, 1997. – P. –146. та Х. Вареля Ортеґа Varela OrtegaLos amigos polнticos: partidos, elecciones y casiquismo en la Restauraciуn (1875–1900). – Madrid: Marcial Pons, 2001. – 565. Соціально-економічні зміни в країні, які, з одного боку, склали важливу передумову для розвитку лібералізму, а, з іншого, стали результатом утвердження ліберальних засад у політичному житті Іспанії, були проаналізовані іспанським дослідником Ґ. Тортельєю Касересом Tortella CбceresEnsayo sobre la economнa espaсola a mediados del siglo XIX. – Madrid: Ariel, 1970. – 399; Idem. La economнa espaсola, 1830–1900Historia de Espaсa. T.Revoluciуn burguesa, oligarquнa y constitucionalismo (1834–1932)M.суn de Lara (editor). – Barcelona: Labor, 1981. – P. –167.. Особливості суспільних взаємин у країні, поширення ліберального проекту “іспанського націоналізму” та розвиток “касикізму”, опрацьовано в окремих працях Х. Фуентеса FuentesLa invenciуn del pueblo. El mito del pueblo en el siglo XIX espaсolClavez de Razуn Prбctica. – 1999. – Nъm. . – P. –64; Idem. Pueblo y йlites en la Espaсa contemporбnea, 1808–1839 (reflexiones sobre un desencuentro)Historia Contempoбnea. – 1992. – Nъm. . – P. –34., Х. Лінса Linz J. Early State-Bilding and late Peripheral Nationalism against the State: The Case of SpainBuilding States and NationsS.y S.(eds). – Londen. – 1973. – Vol. . – P. –112; Idem. Los nacionalismos en Espaсa: una perspectiva comparadaHistoria y fuente oral. – 1992. –Nъm. . – P. –135. та ін. Засоби політичної пропаганди і результати поширення ліберальних ідей в іспанському суспільстві висвітлені у праці Б. Рієґо RiegoLas imбgenes como fenуmeno cultural y de opiniуn pъblica en la primera etapa de la RestauraciуnLa cultura espaсola en la Restauraciуn: I Encuentro de Historia de la RestauraciуnM.бrez Cortina (editor). – Santander: Sociedad Menйndez Pelayo, 1999. – P. –220.. Значення освіти для розвитку лібералізму розкрито у статтях Ґ. Руеди Ернанса Rueda HernбnzEl ministro Alejandro Pidal: adaptaciуn polнtica del binomio “libertad” y “enseсanza” en el gobierno de Cбnovas de 1885Cбnovas y su йpoca: Actas del Congreso, Madrid, 20–22 noviembre de 1997A.уn de Mendoza, L.(editores). Vol.– Madrid: Fundaciуn Cбnovas del Castillo, 1999. – P. –431; Idem. Enseсanza y analfabetismoLa cultura espaсola en la Restauraciуn: I Encuentro de Historia de la RestauraciуnM.бrez Cortina (editor). – Santander: Sociedad Menйndez Pelayo, 1999. – P. –59.. Вплив лібералізму на становище католицької церкви в Іспанії другої половини XIX ст. відображено у монографії англійського історика В. Каллахана Callahan W. Church, Politics snd Society in Spain, 1750–1874. – Cambridge: Harvard Univercity Press, 1984. – 325p..

Джерела. Основу дослідження склали різноманітні за походженням, змістом, значимістю і характером джерела, які можемо розділити на дві групи. До першої належать неопубліковані документальні матеріали, які зберігаються у колекціях Національного історичного архіву (НІА) Іспанії, що знаходиться в Мадриді. Другу – складають опубліковані збірники документів, офіційні періодичні видання, преса, публіцистика і мемуарна спадщина.

При вивченні архівних джерел головну увагу звернено на документи “Архіву Міністерства внутрішніх справ Іспанії”, що зумовлено значенням цієї установи у суспільно-політичному житті країни другої половини XIX ст. Адже серед обов’язків міністерства було не лише дотримання громадського порядку, а й проведення парламентських виборів, координація діяльності органів місцевої влади, організація системи освіти та ін. Відповідно, зібрана інформація має безпосереднє відношення до розвитку лібералізму в Іспанії та, головним чином, стосується його організаційного оформлення і політики ліберальних урядів.

Оригінальні документи (конституційне законодавство, партійні програми, політичні маніфести, листування і т. п.) містяться в збірниках, що були опубліковані під редакцією таких іспанських дослідників як Х. Монтеро, М. Артола, М. К. Ґарсія-Ньєто, П. де Аскарате та ін.

Важливе значення для розкриття особливостей внутрішньополітичної боротьби в середовищі ліберального табору Іспанії мало опрацювання протоколів парламентських дебатів, що публікувалися в офіційному періодичному віданні “Diario de las Seciones de Cortes” (“Щоденник парламентських засідань”). Грунтовним джерелом для дослідження лібе-ральних реформ, що здійснювалися в країні є офіційне урядове видання “La Gaseta de Madrid” (“Газета Мадриду”).

Самостійну групу джерел становлять періодичні видання політичного характеру, що публікувалися протягом другої половини XIX ст. в Мадриді та поширювалися в усій Іспанії. Це такі газети як “El Catуlico” (“Католик”), “La Ezperanza” (“Надія”), “El Pensamiento de la Naciуn” (“Національна думка”), “El Imparcial” (“Неупереджений”), “La Йpoca” (“Епоха”), “La Iberia” (“Іберія”), “La Discusiуn” (“Дискусія”), “La Izquierda Dinбstica” (“Династична лівиця”).

Важливе значення для з’ясування ідеологічних засад різноманітних ліберальних груп Іспанії другої половини XIX ст., а також для дослідження загального розвитку лібералізму в країні мало опрацювання публіцистичної літератури. Зокрема це найважливіші роботи теоретика поміркованого лібералізму середини XIX ст. Х. Доносо Кортеса, праці засновника ліберально-демократичної концепції “гармонійного раціоналізму” Х. Санса дель Ріо, творчість визнаних лідерів демократичного руху Е. Кастеляра і Ф. Пі-і-Марґаля, науково-публіцистичні виступи ідейного натхненника політичної системи Реставрації А. Кановаса дель Кастильйо.

У другому розділі “Суспільно-політичне становище Іспанії в середині XIX ст.” проаналізовано соціально-економічні та суспільно-політичні обставини розвитку лібералізму в країні та здобуття його представниками вирішальних позицій у суспільному житті.

Важливою складовою ліберальної концепції суспільного розвитку, що утвердилася в Іспанії в середині XIX ст., була економічна теорія, яка передбачала встановлення принципу рівних можливостей для всіх громадян. Промислова революція, що розпочалася в середині століття, позначилася на соціальній стратифікації іспанської спільноти і, відповідно, втілилася у політичних процесах. Як наслідок, розпочалося формування нових соціальних груп. Першу з них, склала “буржуазія”, що, поступово, витіснила представників “родової знаті” і здобула вирішальні позиції в суспільно-політичному розвитку країни. Характерними рисами її діяльності були продуктивний вклад капіталу, задля отримання найбільшого прибутку, і створення дієвих “груп тиску” для утвердження власних позицій у політичному житті. Одночасно з інтенсивним розвитком урбанізації, відбулося становлення “середнього класу”, представники якого відповідали певним економічним і культурним вимогам, що сформувалися, передусім, під впливом лібералізму. Загалом, чисельне зростання міст стало однією з визначальних передумов утвердження в суспільному житті Іспанії ліберальних ідей, оскільки “ліберальна революція”, як комплекс політичних і економічних змін, за своєю суттю була міським явищем.

Поразка ідей абсолютизму була закріплена вже від початку правління Ізабелли(1833–1868 рр.), протягом якого відбулося практичне утвердження політичного режиму представницької монархії. Першочерговість його встановлення визнавалася всіма прихильниками лібералізму, які, натомість, запропонували власні концепції походження влади, що базувалися на принципі національного суверенітету. Розуміння останнього було відмінним у різних ліберальних груп, які, загалом, розділилися на два табори. Перший з них складали помірковані ліберали, що відстоювали засади “розділеного суверенітету”, джерелом влади якого були, одночасно, народ, представлений у кортесах (парламенті), і монарх, як спадкоємець легітимної династії. До другого табору належали прогресисти, які визнавали законною владу, що походить від народу.

Більшість прихильників лібералізму, які активно виступили проти абсолютної монархії, а в середині XIX ст. протиставилися панівному становищу католицької церкви і спрямували свої зусилля на пошуки нового суспільного проекту, з метою об’єднання іспанців у спільноту, сформовану на основі ліберальних цінностей. Вихід було знайдено у використанні “національних почуттів”, що вперше в Іспанії яскраво проявилися в період антифранцузьких воєн початку XIX ст. Конфлікт 1808–1814 рр., за яким протягом другої чверті XIX ст. закріпилася назва “Війна за незалежність”, було канонізовано у “національний міф”.

Розвиток партійно-політичної системи Іспанії в середині XIX ст. перебував у прямій залежності від процесу утвердження режиму представницької монархії, еволюції ідеологічної основи ліберального руху та закріплення в середовищі активної частини населення країни думки про необхідність існування партій, як засобу досягнення політичних і економічних цілей. Ліберальний табір Іспанії цього часу був представлений чотирма головними угрупованнями. Роль правої політичної сили у ньому відігравали помірковані ліберали. Ідейно-політична концепція цього угруповання базувалася на засадах доктринерського лібералізму, що поширився в країнах західної Європи у 1830-х рр. і передбачав утвердження конституційної монархії з сильною королівською владою. Ідеологічну основу цієї течії в Іспанії було опрацьовано Х. Доносо Кортесом, а її лідером був генерал Р. М. Нарваес. Центристські позиції займав Ліберальний союз, створений у 1854 р., на основі об’єднання розрізнених ліберальних груп (ліві помірковані та праві прогресисти). Його ідейні принципи були викладені в працях Х. Ф. Пачеко і А. Борреґо і передбачали, поміж іншим, створення прозорої системи влади, яка б базувалася на рівновазі законодавчої та виконавчої гілок під керівництвом монарха. Лідером союзу був генерал Л. О’Доннел. Ліву нішу розділили між собою прогресисти і демократи. Перші, як незалежна політична структура, з’явилися в 1830-х рр. і керувалися нормами, що передбачали розширення політичних, зокрема виборчих, прав громадян і встановлення принципів вільної торгівлі. Організаційне оформлення угруповання демократів відбулося в 1849 р. Визначальними у своїй політичній програмі демократи проголосили категоричне дотримання ліберальних прав і свобод та політичного принципу національного суверенітету, що передбачав утвердження загального виборчого права і встановлення республіканської форми правління. Важливою передумовою збільшення популярності демократичного руху було використання нової ідеологічної концепції, яка сформувалася на основі позитивізму і отримала назву “гармонійного раціоналізму”. Її поширення в Іспанії стало можливим завдяки діяльності Х. Санса дель Ріо. В основі його вчення було поняття про “суверенну людину”, прагнення якої мали стати вирішальною передумовою будь-яких суспільних змін.

У третьому розділі “Розвиток лібералізму в період революції 1868–1874 рр.” розглядається ідейний поступ, партійні поділи і вплив лібералізму на суспільне життя Іспанії протягом революційного періоду кінця 1860 – першої половини 1870-х рр.

Визначальною передумовою розвитку лібералізму протягом 1860–1870-х рр. стало зростання впливу ліберально-демократичного середовища, представники якого прагнули радикально змінити існуючу систему владу, керуючись принципом національного суверенітету. Задля цього в середині 1860-х рр. відбулося створення широкої коаліції ліберально-демократичних сил (окрім демократів у ній брали участь прогресисти і ліва частина Ліберального союзу) з метою повалення династії Бурбонів, яка уособлювала існуючий режим, і ліквідації монопольного становища поміркованих лібералів.

Попри однакові для всього ліберально-демократичного руху політичні завдання, відмінними були форми практичного втілення спільних ідей, що поглиблювалися особистими амбіціями його провідних діячів. Внаслідок цього, демократичний табір Іспанії виразно розділився на два середовища, які протиставлялися одне одному. До першого належали помірковані демократи, що надавали перевагу еволюційним методам суспільного розвитку, в основі яких було запровадження політичних реформ. Їхнім лідером був Е. Кастеляр-і-Ріполь. До другого – революційні демократи, що єдиним засобом успішної політичної боротьби визнавали революцію, яка мала одночасно вирішити політичні та соціальні проблеми. Провідником цього середовища став Ф. Пі-і-Марґаль.

Здійснення цілей, визначених ліберально-демократичною опозицією, відбулося відразу після перемоги революційного повстання у вересні 1868 р. 30 вересня цього ж року Ізабеллазреклася трону і виїхала з країни. 1 червня 1869 р. парламент, обраний на основі загального виборчого права, прийняв “Конституцію іспанської монархії”, яка закріпила здобутки революції і на практиці змінила традиційне співвідношення владних інституцій, що відповідало засадам національного суверенітету.

Широке залучення суспільних верств до політичного протиборства і можливість з допомогою активної пропаганди досягнути реальних політичних цілей, стали причиною численних партійних поділів в Іспанії протягом 1868–1874 рр., що набули хаотичного характеру. Визначальною передумовою цього процесу був фактор особистого протистояння, який зберігся в ліберально-демократичному середовищі країни до кінця XIX ст. Створення більш-менш сталих політичних об’єднань у цей час відбувалося хіба-що напередодні парламентських виборів. Попри це, головний ідейно-політичний поділ у період революції й надалі визначався відмінностями між поміркованими лібералами, прогресистами і демократами.

Встановлення нових принципів парламентської монархії відбувалося одночасно з пошуком нового короля Іспанії. До цього процесу активно долучилися різноманітні політичні сили країни. Тому, вже протягом 1869 р., дискусії щодо можливих кандидатів вилилися у відкриту публічну агітацію. Процес підбору і офіційного обговорення в парламенті кандидатур на іспанський трон став проявом найглибшої кризи монархії в Іспанії, яка, фактично, втратила для значної частини іспанської спільноти традиційну харизму богообраності, що, у свою чергу, позначилося й на ставленні до монархічної суспільно-політичної системи. 16 листопада 1870 р. кортеси обрали королем країни, представника правлячої в Італії династії АмадеоСавойського (1870–1873 рр.). Проте, стабілізувати ситуацію новому королю не вдалося. У підсумку, 11 лютого 1873 р., після добровільного зречення Амадеоз трону, Іспанія була проголошена республікою.

Попри те, що ініціатором повстання 1868 р. була військово-політична еліта країни, поглиблення революції відбувалося одночасно з процесом “революціонізації мас”. Це викликало загострення кризи суспільно-політичних взаємин і збільшення кількості прихильників радикальних ліберальних груп, які декларували необхідність ліквідації існуючої політичної системи. Згідно з влучним виразом К. Шмітта поняття політичного у цей час набрало “тотального” характеру і стало першопричиною будь-яких інших суспільних процесів. Разом з цим, у суспільному житті Іспанії сформувалися певні умови політичної практики, що відповідали таким поняттям як “громадська думка” і “пропаганда”, які, відповідно, визначали суспільно-політичний розвиток.

У четвертому розділі “Лібералізм у політичній системі часу Реставрації (1875–1898 рр.)” досліджено ідеологічне підгрунтя нової політичної системи, організаційний розвиток ліберального табору і вплив лібералізму на суспільно-політичні перетворення в Іспанії.

Поглиблення суспільно-політичної кризи в Іспанії в період революції стало безпосередньою причиною військового перевороту, що відбувся наприкінці грудня 1874 р. і розпочав процес реставрації монархічної форми правління. Проте, використання терміну “реставрація”, для означення процесу відновлення династії Бурбонів і конституційної монархії, не означало абсолютного повернення політичної системи, яка існувала до 1868 р. Це було неможливим, зважаючи на значний розвиток ідейно-політичних засад лібералізму, які активно втілювалися на практиці протягом революційного періоду. Тому, попри реставрацію старої династії, у цьому випадку йдеться також про створення нової політичної системи, що отримала подібну назву. Провідну роль у становленні принципів Реставрації відіграв А. Кановас дель Кастильйо. Головні засади його політичної теорії базувалися на твердженні, що “політика – це мистецтво можливого”. Звідси його консервативний лібералізм, що був, значним чином, вдалою спробою визначити основні суспільні засади, у тому числі й ліберальні, яких іспанська спільнота останньої чверті XIX ст. не могла б позбутися, зважаючи, з одного боку, на необхідність її подальшого прогресу і, з іншого, на доцільність збереження суспільного порядку.

Встановлення політичної системи Реставрації передбачало обов’язкове погодження позицій основних політичних сил, що, в першу чергу, мало забезпечити однакові умови для досягнення влади. Відповідно, у питанні партійно-політичного протистояння передбачалося існування двох партій: “консервативної” та “ліберальної”, одна з яких, в разі перемоги на виборах, повинна охопити всю владну вертикаль. Запровадження такої системи партійно-політичних взаємин у період Реставрації 1875–1898 рр. було викликано практичною необхідністю умиротворення суспільних конфліктів, максимального обмеження впливу різноманітних радикальних угруповань та зменшення ролі у політичному житті Іспанії військових. Ліберальні політичні угруповання цього часу були розділені, згідно з кановаською концепцією, на дві частини. Першу становили “династичні” партії – “консервативна” і “ліберальна”, які, взаємно змінюючись, мали скласти основу партійно-політичного життя країни. Другу – різноманітні, невеликі чисельно ліберально-демократичні групи.

Утворення “консервативної” партії відбулося в травні 1875 р. на основі політичної теорії А. Кановаса дель Кастильйо, який став лідером цього угруповання. Нова політична сила була відома під назвою Ліберально-консервативна партія. Натомість формування “ліберальної” партії під керівництвом М. Пракседеса Саґасти, було значно довшим та складнішим процесом. Ядром її створення стало угруповання конституціоналістів, що з’явилося в 1871 р. після розколу прогресистів і перейняло, в цілому, ідеологічні засади цього середовища. У травні 1880 р. конституціоналісти об’єдналися з невеликою групою центристів і була створена Об’єднана партія, яка в лютому 1881 р. сформувала перший за часів Реставрації “ліберальний” уряд (1881–1883 рр.). Створення власне Ліберальної партії стало можливим на початку 1885 р., внаслідок погодження позицій Об’єднаної партії з найбільшими ліберально-демократичними угрупованнями, зокрема Династичною лівицею.

Основу ліберально-демократичного середовища часу Реставрації в Іспанії склали реформістський і радикальний рухи. Представники обидвох визнавали республіку як єдиний режим, здатний утвердити в країні засади демократії, але на противагу “виключному республіканізму” радикалів реформатори не заперечували проти встановлення “демократичної монархії”. До реформаторського руху належали безпосередні послідовники Х. Санса дель Ріо – краусоінституціоналісти і посибілісти, яких очолював Е. Кастеляр. До радикального – угруповання, яке сформувалося ще під час революції 1868–1874 рр., входили власне радикали (М. Руїс Сорілья) та республіканці-федералісти (Ф. Пі-і-Марґаль).

Для закріплення політичної системи Реставрації, 30 червня 1876 р. було прийнято нову “Конституцію іспанської монархії”, яка відновила традиційну для доктринерського лібералізму догму про розділений суверенітет і формально закріпила політичні напрацювання А. Кановаса дель Кастильйо. Проте, функціонування нової системи влади не відповідало теоретичному ідеалу. У політичній практиці режим Реставрації яскраво проявив іншу сторону суспільно-політичної кризи, відому під назвою “касикізм”. Його елементи поширилися в Іспанії від початку XIX ст., але найповніше проявилися в період Реставрації. Вони передбачали створення адміністративної вертикалі, що підпорядковувалася політичній силі (Ліберально-консервативній чи Ліберальній партіям), яка перебувала при владі, з метою впливу на виборчий процес.

У період Реставрації також загострилося традиційне для другої половини XIX ст. протистояння лібералізму і католицизму, що проявилося в затвердженні в Конституції 1876 р. принципу релігійної терпимості. Зменшення впливу церкви на іспанське суспільство було передбачуваним результатом протиставлення ліберальних ідей католицизмові, оскільки ліберальна концепція декларувала відмінний від християнського моральний ідеал людини. Сенс людського життя, на переконання більшості лібералів, полягав у самому житті, а первинними обов’язками індивіда було проголошено необхідність розвивати і вдосконалювати його. Це сприяло подальшому активному використанню лібералами “націоналізму”, що активно пропагувався від середини XIX ст. Окрім церковного питання, він також був об’єктивним результатом ліквідації не лише політичного режиму абсолютної монархії, а й самого значення королівської особи, яка раніше була втіленням національної єдності країни. Результатом цього стали докорінні зміни, які відбулися у способі сприйняття довколишнього світу. Його характерними особливостями стали такі поняття як “сильна національна держава”, “національна гордість”, “колоніалізм”, “імперіалізм” і т. п.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, яка стосується розвитку лібералізму та його впливу на суспільно-політичне життя Іспанії другої половини XIX ст. Результати дослідження дають підстави виділити наступні етапи:

1)

2)

3)

1. У середині XIX ст. в Іспанії сформувалися відповідні соціально-економічні передумови необхідні для утвердження ліберальних ідей у суспільно-політичному житті країни. Проявом цього було започаткування процесу промислової революції, яка проявилася в реформуванні фінансової системи, будівництві залізниць, індустріальному розвитку та ін. Її без-посереднім результатом стали соціальні перетворення, що спричинили втрату політичної ваги представниками стану “родової знаті” та посилення позицій стану “буржуазії”. Одночасно відбулося кількісне зростання і, відповідно, збільшення політичного впливу “середнього класу”, важливою передумовою чого став процес урбанізації. У підсумку, протягом 1850–1860-х рр. в Іспанії відбулося створення досить розгалуженої соціальної бази лібералізму.

2. Важливим елементом у розвитку лібералізму в Іспанії другої половини XIX ст. і його поширення в іспанському суспільстві цього часу, була еволюція ідеологічної доктрини ліберального руху, що відповідала загальній тенденції розвитку цього процесу в країнах західної Європи. Проте, однією з найважливіших особливостей розвитку лібералізму в іспанському варіанті, стало використання принципу еклектизму, що був покликаний погодити різноманітні, часто суперечні, підходи щодо суспільного прогресу і національних традицій. Його безпосереднім результатом були демократична концепція “гармонійного раціоналізму” і консервативно-ліберальні норми часу Реставрації.

3. Зміни в системі соціально-економічних взаємин країни поглибилися внаслідок запровадження нових суспільних цінностей і традицій. Це проявилося в протиставленні ліберальних засад абсолютній монархії та католицизму. У першому випадку прихильники лібералізму прагнули обмежити абсолютну владу монарха парламентом, застосовуючи з цією метою принцип національного суверенітету. У другому – ліквідувати монопольне становище католицької церкви. Закріплення принципу національного суверенітету поєднувалося з використанням “національних почуттів” іспанців, що стало передумовою становлення ліберального варіанту націоналізму, який передбачав утвердження національної свободи, як колективного прояву особистої свободи, що була основою ліберальної доктрини.

4. У безпосередній залежності від поширення в іспанському суспільстві ліберальних ідей і утвердження засад представницької монархії знаходився розвиток партійної системи країни. Саме в рамках парламентських дебатів, на основі протиставних груп, розпочалося організаційне становлення політичних партій, що сприяли розподілу ліберального середовища та виокремленню в ньому окремої групи осіб, які відповідали категорії “професійних політиків”.

5. Характерною рисою розвитку лібералізму в другій половині 1860– першій половині 1870-х рр. стало зростання ваги ліберально-демократичного середовища, більшість в якому складали демократи і республіканці. Вони були виразниками нової ідеологічної концепції “гармонійного раціоналізму”, яка сформувалася на основі позитивізму. Практичне втілення ідейних засад цього середовища стало можливим лише після перемоги військового повстання 1868 р., що започаткувало період революції 1868–1874 рр.

6. Перемога ліберальних демократів зробила можливим поглиблення перетворень у суспільно-політичній традиції Іспанії, що найповніше виявилося в зміні політичного режиму країни та у визначенні ролі католицької церкви. Конституція 1869 р., вперше в історії країни, формально встановила принцип релігійної терпимості, а в 1873 р. Іспанія була проголошена республікою. Результатом залучення до політичної боротьби широких верств населення країни, у першу чергу жителів міст, стало поглиблення суспільно-політичної кризи, одним з проявів якої стало хаотичне роздрібнення ліберального табору на численні політичні групи.

7. Відновлення режиму представницької монархії і встановлення політичної системи Реставрації в Іспанії у 1875–1876 рр. стало безпосереднім результатом кризи лібералізму в революційний період, протягом якого задекларували свої прагнення найрадикальніші групи лібералів. Реставрація стала підсумком тривалого процесу розвитку лібералізму і, за своєю суттю, передбачала встановлення поміркованої політичної системи, яка мала погодити основні ліберальні засади з найважливішими суспільно-політичними тради-ціями країни, найперше з монархією.

8. Згідно з визначальними принципами Реставрації, в партійно-полі-тичному житті Іспанії останньої чверті XIX ст. відбувся розподіл політичних сил на легальні та нелегальні угруповання. Першу групу складали партії, членство яких визнало політичну систему Реставрації, що була закріплена у Конституції 1876 р., другу – політичні сили, які прагнули змінити її. Таким чином, відбулося штучне усунення від легальної політичної діяльності низки демократичних і республіканських груп. Проте, результатом цього була лише тимчасова пацифікація суспільно-політичного життя країни, натомість у довготривалому відношенні таке становище сприяло загостренню суспільної кризи.

9. Закріплення в Іспанії останньої чверті XIX ст. основних ліберальних засад і залучення до політичної діяльності широких верств населення країни, стало причиною утвердження нових суспільних цінностей і традиції. Головним чином це проявилося в активному використанні ліберальною державою “офіційного націоналізму”, що втілився у відновленні “іспанської колоніальної імперії”.

Основні тези