Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

ЧОРНЕЙ Крістіна

УДК 811. 161. 2’ 282. 2 (498. 6)

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ ПІВДЕННОЇ БУКОВИНИ

(ФОНЕТИКА)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією

є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Герман Констянтин Федорович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Дніпропетровська юридична академія

МВС України,

професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Ткачук Петро Єфремович,

Кам’янець-Подільський державний

педагогічний університет,

завідувач кафедри української мови.

Провідна

установа Ужгородський національний університет,
кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Ужгород.

Захист відбудеться 30 червня 2004 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К20.051.02 у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 57)

Автореферат розіслано 26 травня 2004року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Н.Я.Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Bивчення діалектного мовлення мешканців порубіжних територій завжди актуальне, оскільки містить інформацію про взаємозв’язки та взаємовпливи між територіальними говірками, які належать до різних мов. У цьому аспекті особливий інтерес становить мовлення українців Південної Буковини, яка відмежована від Північної Буковини державним українсько-румунським кордоном.

Українці в Південній Буковині є автохтонами. У Сучавському і в північно-західному куті Ботошанського повіту живуть українці. На цій території 70 населених пунктів, в яких більшість жителів є українцями. Крім цього, у 8 населених пунктах українці живуть разом із румунами, зберігаючи рідну українську мову. У 18-ти населених пунктах українці асимілювалися із румунами. У Сучавському й Ботошанському повітах близько 50 тисяч українців, яких у Румунії називають рутенами, а їхню рідну мову – рутенською. Ці назви успадковані з часів Австро-Угорської імперії.

У більшості сіл Південної Буковини українська мова була і зали-шається дотепер мовою активного вжитку в різних сферах спілкування, крім офіційної. Її зберігає не тільки населення старшого віку, але й значна частина діалектоносіїв молодшого покоління. Українська мова існує на цій території з давніх часів.

Становище української мови на території Румунії впродовж століть було важким, але українці зберегли рідну мову. Це було нелегко, бо відірване від материзни старше покоління не засвоювало української літературної мови, навчало нащадків переважно діалектного мовлення. Помітити і пояснити відмінність розмовно – побутового діалектного мовлення від літературно – нормативної мови може незначна кількість освічених людей.

Актуальність дисертаційного дослідження полягає в тому, що фонетика українських говірок Південної Буковини хоч і привертала увагу науковців, та все ж не була предметом системного дослідження. Ці говірки протягом сотень років перебували і продовжують перебувати у постійних контактах із східнороманськими, а також почасти з польськими, німецькими та угорськими говірками. Це не могло не позначитися на живій розмовній мові українського населення Південної Буковини. Говірки на цій території зазнають постійної румунізації. Кількість їх носіїв різко зменшується, тому є гостра потреба описати звукову систему згаданих говірок на сучасному етапі у контексті за-гальноукраїнської системи говорів. Діалектний матеріал має винятково важливе значення не лише для діалектології, а й для вивчення історії української мови і культури в цілому. Особливо цінними є діалектні дані, записані у говірках, що тривалий час функціонували в умовах відриву від основного діалектного масиву. До таких і належать українські говірки Румунії, відділені від основного масиву української діалектної мови державним кордоном. Ці говірки зберегли багато архаїчних рис на різних структурних рівнях: фонетичному, морфологічному, синтаксичному та лексичному, потребують поглибленого вивчення.

Тривала ізольованість українських говірок Сучавщини від буковинських та гуцульських говірок території України сприяла збереженню в них низки архаїзмів і появі на різних рівнях мовленнєвих інновацій. Вивчення цих говірок лінгвогеографічним методом дає повну інформацію про їх структуру і має важливе значення для діалектології та історії української мови.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації відповідає проблемі наукових досліджень кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича, пов’язана із загальнотеоретичними дослідженнями проблем української мови в рамках реалізації державної наукової теми: „Теорія і практика українського мовлення в історичному і сучасному освітленні”, номер державної реєстрації 0102 U 006598.

Мета дослідження – проаналізувати фонетичну систему україн-ських говірок Сучавського та Ботошанського повітів Румунії, виявити її особливості у порівнянні з іншими українськими говірками. Відпо-відно до поставленої мети визначено такі основні завдання:

1) зібрати польовим методом за відповідною програмою діалектний матеріал у 20-ти населених пунктах, систематизувати його та проаналізувати;

2) скласти Атлас фонетичної системи українських говірок Південної Буковини;

3) вивчити історію виникнення, розвитку і формування діалектних явищ у фонетиці;

4) зробити науковий опис сучасної системи вокалізму та консонантизму українських говірок Південної Буковини (Румунія);

5) виявити зв’язок досліджених явищ говірок Південної Буковини з іншими говірками української мови.

Об’єктом дослідження є українські говірки 20-ти населених пунктів Південної Буковини, які розташовані на території Румунії в Сучавському та Ботошанському повітах: Лупчіна, Нисипіту, Бродина, Вашківці, Роґожешти, Негостина, Егріште, Балківці, Кунунські, Щербівці, Арджел, Мелешівці, Калінешти, Молдовеця, Марицея, Чумирна, Дарманешти, Кирлібаба, Качіка, Іпотешти.

Предметом дослідження є фонетична система українських говірок Південної Буковини, особливості її структури на сучасному етапі розвитку, ареальне варіювання, зв’язки з іншими говірками української мови.

Матеріали дослідження. Базою дисертаційного дослідження стали власні магнітофонні записи суцільних текстів, матеріали, зібрані за програмою “Програма збирання діалектного матеріалу на території південно-західного наріччя української мови”, вміщеною у праці К.Ф.Германа „Атлас українських говірок Північної Букрвини” (1995).

Населені пункти для обстеження говірок відібрані за національним складом їх населення (українці в них є корінним населенням і становлять більшість), а також за їх давністю – це села, в яких українське населення проживає споконвіків.

Методи дослідження. У процесі збору матеріалу та його опрацювання були застосовані методи анкетування, лінгвогеографічний, по-рівняльно-історичний та описовий.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першою спробою системного опису фонетичної та фонологічної систем буковинських та гуцульських говірок Південної Буковини.

У дисертації описано також взаємодію буковинських та гуцульських говірок Сучавського та Ботошанського повітів Румунії з сусідніми українськими говірками Північної Буковини та Мараморощини.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше системно описано українські говірки Південної Буковини на фонетичному рівні, виявлено систему сучасних континуантів на місці давньої праслов’янської системи вокалізму та консонантизму, описано фоне-тичні зміни голосних та приголосних звуків живого мовлення носіїв буковинських та гуцульських говірок. Проведений аналіз дає матеріал для підтвердження давності української мови на території Південної Буковини. Підготовленний атлас наочно дає повну інформацію про ареали поширення діалектних фонетичних явищ.

Практичне значення роботи полягає у розширенні бази діалектологічних досліджень, введенні до наукового обігу результатів обстеження говірок, які можуть бути використані при укладанні підручників з української діалектології та історії української мови, у дослідженнях зі слов’янського мовознавства. Укладений “Атлас говірок Південної Буковини” розширює наукову інформацію про ареальні вияви фоне-тичної системи української мови, дає змогу розв’язувати актуальні проблеми сучасної науки про діалекти.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в 2000 – 2003 рр. та на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника у грудні 2003р.

Основні положення та результати дисертаційного дослідження були викладені на міжнародній конференції “Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” у Чернівцях (2001) та на конференції „Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир 2002).

Усі публікації є одноосібними. Збірники, в яких вони вийшли, входять до переліку наукових видань ВАК України.

Структура роботи.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів: “Українські го-вірки на території Румунії у світлі наукових досліджень”, “Історія фонетичних змін буковинських та гуцульських говірок Румунії в ареальному аспекті”, “Звукові зміни на сучасному етапі у буковинських та гуцульських говірках Румунії”, висновків, списку використаних джерел (350 позицій), додатків: “Атлас українських говірок Південної Буковини (фонетика і фонологія)” (272 карти), списку інформаторів, списку обстежених населених пунктів. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, обсяг додатків – 310 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, висвітлено історію вивчення українських говірок Південної Буковини, визначено мету та дослідницьке завдання, названо методи дослідження, розкрито теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, показано наукову новизну, описано джерельну базу, об’єкт, предмет дослідження, структуру, наведено відомості про апробацію роботи.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ – „Українські говірки на території Румунії у світлі наукових досліджень” – розглянуто стан вивчення в мовознавстві буковинських та гуцульських українських говірок Румунії.

Українські говірки Сучавщини були об’єктом дослідження ще на початку ХХ століття.

Однією з перших була праця І.Верхратського “Дещо до говору буковинсько-руського” (1901), у якій проаналізовано деякі фонетичні та морфологічні діалектні особливості українських говірок трьох населених пунктів Південної Буковини: Кимпулунга, Молдовиці та Рус-Боула. У праці показано, якими рисами ці говірки відрізняються від української літературної мови.

Спостереження над польськими елементами як у румунських говірках на всій території Буковини, так і в гуцульських говірках спонукали Я.Янова звернути увагу на паралелізм у фонетиці і частково у словотворі різних мов суміжних територій. Була опублікована стаття “Wpіyw sіownictwa rumuсskiego na Podkarpacie, osobliwie na gwarк huculsk№” (1938), у якій дослідник засвідчує румунські запозичення і доводить доцільність розмежування Гуцульщини на північно-західну, де зберігаються давні запозичення, і південно-східну, де запозичення пізніші і їх вочевидь більше. Однак ці висновки Я.Янова були спростовані пізніше у дослідженнях І.Петруца та А.Залеського.

Першим монографічним дослідженням про українські говірки в Румунії є праця славіста Клузького університету І.Петруца “Fonetica graiului huюul din Valea Sucevei” (1957). Автор твердить, що в досліджуваній гуцульській говірці немає жодної фонетичної риси, яка не була б відома українській мові. Іншомовні впливи, серед яких найбільш відчутним є румунський, досить значні в галузі лексики, у фонетичній же системі, за його спостереженнями, вони взагалі відсутні.

Праця І.Петруца істотно доповнила відомості про гуцульські говірки низкою нових важливих спостережень.

У 1965 році І.Робчук та М.Павлюк опублікували статтю “Фоноло-гічні особливості українських говірок Румунії”. Вони використали фонологічні засади аналізу говірок, які разом із спостереженнями над звуковою реалізацією фонем у говірках дають важливу нову інформацію про досліджувані діалектні системи. Мовознавці довели, що досліджувані говірки за своїми мовними особливостями належать до двох українських наріч: південно-західного і південно-східного. До південно-західного наріччя належать закарпатські говірки в Мараморощині та Банаті, гуцульські – в Мараморощині та Сучавщині і буковинські – в Сучавщині; до південно-східного наріччя належать степові говірки у Добруджі.

Крім цього, фонетичні і морфологічні особливості буковинської говірки І.Робчук описав у працях “Sistemul folonologic al graіului ucrainean dіn Mariteia (jud. Suceava)” (1969) i “Morfologia graіului ucrainean dіn Mariюeia (jud. Suceava)” (1971).Цей учений надрукував статтю “Вивчення українських говірок в Румунії. Говірка села Марицеї Сучавського повіту”, у якій на новому матеріалі доходить висновку, що фонетична система досліджуваної говірки в основному збі-гається із фонетичною системою загальнонародної мови, а специфічні особливості аналізує докладніше. У 1999 році побачила світ книга І.Робчука “Студії і статті”, у якій подано огляд історії вивчення українських говірок Румунії, аналіз давніх рефлексів [о], [е] в новозакритих складах українських говорів Румунії, відомості про син-таксичні особливості, лексику з погляду її походження, регіональний атлас українських говорів та ін.

Окремі явища системи голосних гуцульських говірок висвітлені у статті І.Ребошапки “Limba huюulilor din Bucovina”. Він описав діа-лектні зміни фонетики гуцульських говірок.

Одним із перших комплексних досліджень стала дисертація К.Реґуша “Українські говірки Сучавського повіту”. Головним об’єктом його дослідження було живе мовлення діалектоносіїв дев’яти населених пунктів Південної Буковини. Автор описав лексику, фонологію, морфологію досліджуваних говірок, взаємозв’язки з іншими українськими говірками, визначив їх місце в системі південно-західного наріччя української мови.

О. Горбач на території Румунії протягом 70-80-х років обстежив близько 20-ти населених пунктів, переважна більшість яких розташована на Сучавщині та Мараморощині. Опублікував п’ять діалектних словників. Два стосуються говірок Південної Буковини, Милешовця (1987), Бродина (1997). У додатках до цих словників автор подав у стислій формі описи найважливіших фонетичних, морфологічних, подекуди й акцентуаційних рис цих говірок.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ – “Історія фонетичних змін буковинських та гуцульських говірок Румунії в ареальному аспекті” – виявляються й описуються сучасні континуанти вокалізму та консонантизму на місці праслов’янських голосних та приголосних звуків. Цей аналіз за осо-бливостями звукових змін дає право виділити у Південній Буковині два типи українських говірок: буковинські та гуцульські. На місці давніх голосних звуків у абсолютній більшості випадків виявлено багато континуантів, що є результатом складного історичного процесу розвитку української мови на Буковині.

У буковинських говірках Сучавського повіту континуантом етимологічного голосного *[і] на початку слова виступає звук [і]: ігрa, інaкшеи, Івaн, імuетие, ізвoрие, іти. Зрідка початковим є звук [а]: анaкше, але у деяких лексемах континуанти *[і] на початку слова зникли: мние, гра. У середині слова між твердими приголосними фіксуємо звуки: [ие] – клиен, гниел, згиен; рідше [е] – венo, шерoка.

У всіх гуцульських говірках етимологічний *[і] найчастіше змінився в [ие]: иеглa, ъегра, ъескра, иенакшеи, Иевaн, иеглa, иемнъе, виенo, клиен, бuеjмо, гниел, згиен. Після пом’якшених приголосних [д’], [т’], [н’] в середині слова виступає звук [іие]: д’іъекіj, ход’іъеті, т’іъехо, молот’іъеті, н’іъетка, дн’іъена. Зауважимо, що континуантами етимологічного *[і] в буковинських говірках є широкий спектр звуків: [і], [и], [ие], [е], [а], а в гуцульських говірках засвідчені тільки два звуки: [іие] після м’яких приголосних [д], [т], [н] та [ие] на початку слова і в середині після інших приголосних.

Континуантами етимологічного голосного *[е] у буковинських говірках Сучавщини в ненаголошеній позиції є звуки [ие], [еи], [и]: зиелeниеj, хoчиемо, до сиелa, пеичемo, шеипa, нимa. Після пом’якшених [д’], [т’], [н’] виступає звук [і]: н’імa, д’ішeавиеj; після інших приголосних – звук [e]: шeстиеj, черпaк, червuек, учeра, грeблі. У новому закритому складі *[е] змінився в [і]: у?ін (у всіх буковинських та гуцульських говірках)... вн? < ведлъ, пн?, мід.

У гуцульських говірках Південної Буковини після передньоязикових [д], [т], [н] у наголошеній позиції виступає звук [іеа]: дійахок(т), дійариево, нійаго, тійабе; перед твердими приголосними, крім [д], [т], [н], – звук [еа]: цeаго, лeаду, Пeатрие, сeамиеj, рeабра, в іменниках се-реднього роду в кінці слів фіксуємо голосний [е]: колoсе, виесіле, знанй, ?ід:aше, клoче.

Континуантом етимологічного голосного *[e] у говорах Сучавщини виступає звук [і]: лн?о, сн?о, хліб. Континуант *[e] > [і] в ненаголошеній позиції переходить в [у] в окремих словах: цулувaтие, але фіксуємо і континуант [і]: цілувaтие. У слові цhпко у гуцульських говірках засвідчені два континуанти [і]: цн?ко та [у]: цyпко.

У буковинських говірках етимологічний *[ь] під наголосом змі-нився в [е]: ден, швeц, овeс, орeў, жeртие; на місці ненаголошеного *[ь] засвідчені голосні [ие], [еи], [і]: миенн, деирy, диерy, мінн.

Характерною рисою буковинських говірок Сучавщини є поява другого повноголосся, яке є результатом змін етимологічного *[ь]. Давня форма слова вьрхъ має звучання вeрех, але паралельно до форми з другим повноголоссям виступає і варіант з м’яким [р]: верх (сeбеи).

У гуцульських говірках Сучавщини континуантами голосного *[ь] засвідчені звуки [іеа], [еа], [еи], [ие], після середньоязикових м’яких [д], [т], [н] – звук [іеа]: дійару, діеан; після твердих приголосних – звук [еа]: пеан, швеац, орeау, жeарті. У ненаголошеній позиції фіксуємо звуки [ие]: слиезa, миенн та [и]: минн, у слабкій позиції етимологічний *[ь] зредукувався до нуля звука: дна, пна.

У говірках Південної Буковини континуантом етимологічного *[Q] = [@] засвідчений звук [у] на початку слова: э?ол, э?ол, утрoба, уб’iр, эj?а, yjко; у середині слова: гyска, дyти, трубa, рукa, губa; у формах інфінітива: досиегнyті, причъекнуті, чoкнуті та в кінці слова: хoчу, мoжу, ведy, ідy, будy, кричy. Інтервокальний приголосний [j] у закінченнях -оjу, -еjу зник, а голосний [у] змінився у звук [ў], тому маємо: рукoў, скінoў.

В українських говірках Сучавщини континуантом етимологічного *[u] виступає [у] в всіх позиціях: убранй, ?сaтиеj, укікaч, бyлкаті, бузу?, ґэ?нуті, журавeл, тaту.

У буковинських говірках Сучавщини континуантами етимологічного голосного *[e] = [#] у наголошеній засвідчені звуки: [е] – зек, зет, мнй?о, кй?неи; у ненаголошеній позиції [і] – трістuе, мнікuеj. Під впливом української літературної мови на місці етимологічного*[e] виступає також голосний [а]: зат, тб?неи. У частці *[-sк] звучить голосний [а]: пиетaўса. Виняток становлять буковинські говірки сіл Роґожешти та Іпотешти, в яких континуантом *[к] ? частці *[-sк] виступає голосний [і]: пиетaусі.

У гуцульських говірках на місці *[к] ? наголошеній позиції засвідчуємо [ие]: мниекъеj, триестuе; у ненаголошеній позиції виступає звук [і]: пaмнік, дійасік. Але у кінці слова у частці сие *(< sк) ?іксуємо континуант [ие]: мuетиесие, брuетиесие, пиетaўсие.

Континуантом етимологічного голосного *[а] на всій досліджуваній території виступає звук [а] як після твердих, так і після м’яких приголосних: лaба, травa, козa, днам, полб?, скрuена. Однією з найпоширеніших змін у буковинських говірках Сучавщини є зміна [а] > [е] у наголошеній позиції після м’яких приголосних [ж], [ч], [ш], [j]: жй?а, чес, шй?ка, jй?ні, jй?ін. Паралельно засвідчуємо лексеми: жaба, час, шaпка, jaсін, jб?ні, jб?не. У ненаголошеній позиції після м’яких приголосних на місці [а] виступає голосний [і]: шіпкuе, лігaті, вн?ні, насн?і.

У говорах Південної Буковини континуантом етимологічного голосного *[о] є звук [о] на початку слова, перед твердими та м’якими приголосними: у?тра, отyт, обід oсдие. У буковинських говіркахСучавщини голосний [о] змінився в [у] перед складом з наголошеним [у]: кугyт, кужyх, кумy; перед наголошеним [а], [і]: унa, убн?, услн?. У новому закритому складі *[о] змінився в [і]: сіл, гіск, фіст. Перед складом з наголошеним [а] голосний [о] зберігається: колaч, богaч, але у Роґожештах голосний [о] перед складом з наголошеним [а] змінюється в [а]: калaч, багaтиеj.

У гуцульських говірках на місці *[о] у новому закритому складі засвідчений звук [иы] після губних : биык, миыст, фиыст; передньоязикових: узuыр, риыг, сиыл; задньоязикових: киыт, киын тхиыр та фарингального [г]: гuырко, гиыск. Отже, досліджувані нами буковинські і гуцульські говірки Південної Буковини, що в Румунії, у загальноукраїнському контексті сучасного живого мовлення зберігають наслідки тих самих історичних звукових змін, що і сусідні з ними українські діалекти Північної Буковини і навіть переважної більшості сусідних говірок на території України.

Cистема приголосних у досліджуваних говірках має як спільно- українські, так і реґіональні наслідки історичних процесів.

Губні приголосні успадковані без змін від раннього періоду розвитку праслов’янської мови: бaба, беисaга, пб?к, пуп, пuеті; вaта, вyлиеца, мaлфа, мyдриеj, мuеті. Перед голосним переднього ряду [і] вони зазнали пом’якшення: б’iгаті, б’iб, п’iрі, п’iп, в’ікнo, в’iчно, м’ішoк, м’iцно, ф’ірб?ок, ф’іст. На місці праслов’янських звукосполучень губний плюс [j] у буковинських та гуцульських говірках Румунії виступають звукосполучення [бj], [пj], [вj], [мj], [фj]: рoбjі, лэ?jі, спjут, лoўjу, лoўjе, лoмjу, трафjйjі. Приголосний [ў] виступає перед губними: ўбранъе, убuетие, ўпрн?і; перед передньоязиковими [д], [т], [з], [с], [н], [ш], [л], [ч]: ўдaриетие, ўтй?ті, ўзй?і, ўставaті, ўночн, ?шuеті, ўлн?ку, ўчuеті. Нескладотворчий [ў] засвідчений в середині слова після голосного: пеўно, слuеўка, даўнo і в кінці слова: давaў, знaў, зумн?.

Звук [ф] фіксуємо там, де в говірках південно-східного наріччя виступають звуки [хв], [кв], [х], [п]: фалuеті, фuыст, фuыртка, фатaті, фартyх, фн?тка, фасoла, фатaтие, фyтро, потрафuетие. Тобто звук [ф] у говірках Південної Буковини має значно ширше функціональне навантаження, аніж в літературній мові. Ці зміни сталися під впливом запозичень слів із звуком [ф] з інших мов: румунської, угорської, німецької: фолосuетие (використовувати, уживати), фацaрниек (лицемір), фудyлниеj (гордий), фaца (лице), фрuека (страх), фуркулuеца (вилка), фолoс (користь).

В іменниках приголосний [н:] зазнав стягнення у позиції після голосного на місці давнього звукосполучення *[-ьjе] на всій досліджуваній території Південної Буковини: паутeна, корн?а, барабулuені, бурачъені, гарбузuені. Приголосний [ч] виступає континуантом звукосполучення *[tj]: свн?у, колoчу, трaчу. У дієсловах другої дієвідміни першої особи однини перед закінченням -у приголосні шумні [ж], [ч], [ш] переходять у м’які приголосні [з], [к], [с]: вoжу ? возу, свн?у ? свн?у, трaчу ? трaку, прoшу ? прoсу, нoшу ? нoсу. Перехід [ч] ? [к] – це перезвук [т] > [к], оскільки [к] виступає на місці етимологічного *[t]: платэ ? плакэ, ?олoту ? молoку. М’який приголосний [к], що є перезвуком *[t], виступає перед голосними [і], [ие], [а], [у]: кікaті, кн?ка, лuескі, у свн?і, плакн?, хокн?, у газeкі, къегне, къешко, лuеска, шб?ка, жиекб, пoску, заплакэ; та у кінці слова: лн?ок, нн?ок, хок, шіск, трuецік, сімнaцік. М’який приголосний [к] фіксуємо в суфіксі [ск] < *[stj]: мaску ? *[mastjо], такий же перехід реалізує і звукосполучення [шч] < *[stj]: мaшчу – мaску. У деяких буковинських говірках фіксуємо [шш] < *[stj]: мaшшу, пyшшу, пeшшу. З усіх континуантів найбільш поширеним у гуцульських говірках є м’який шумний приголосний [ш]: шэ?аті (подекуди він трапляється і в буковинських говірках).

У гуцульських говірках приголосний [j] зникає у середині слова після нелабіалізованого голосного [і]: Марн?а (Марнjка), Софн?а (Софнjка), у кінці слів після голосного [і]: червaті, нaші, веилeикі, малeнкі, у новому закритому складі після голосного [иы] < *[о] в гуцульських говірках м’який [j] зник і склад став відкритим: твuы, мuы, свuы. Іноді в буковинських говірках виступає форма: мі, сві, тві, в Дарманештах та Роґожештах зафіксовані паралельні форми: міj – мі, свіj – сві, твіj – тві. У гуцульських говірках м’який приголосний [к] перед [іие] набуває найбільшого ступеня палатальності [к??]: к??іъешко, к??іъеснуті, к??іъешка, к??іиертuена.

У буковинських говірках Сучавщини [х] виступає завжди м’яким перед [і] будь-якого походження: хібa, рахіўнъек, хн?анка, хіхн?атие, тхір, схід, трoхі. На досліджуваній території перед голосним [ие] приголосний [х] зазнає пом’якшення: хъетриеj, порохъе, запахъе, дахъе, трoхие. Гуцульські говірки та зрідка буковинські знають сильну палатальну вимову приголосного [х??]: х??іъетриеj, порох??іъе, дах??іъе, запах??іъе.

На стику слів перед глухими приголосними фарингальний [г] оглушується: мі приеjтuе, вoро карajе, помн ?б?ові. Перед глухими приго-лосними в середині слова приголосний [г] оглушується або змінюється в [х]: нн?от, лeхко, лахтuе, бн?тие. У Південній Буковині фарингальний [г] виступає напівм’яким перед голосним [i]: г.н?, г.н?шие, г.іск, г.іркe, г.н?ко, г.ілі, г.іркуўaтеj, ог.н?ниеj, тог.н?, стoг.ін. Перед голосним [иы] фарингальний [г], на відміну від буковинських говірок, виступає завжди твердим приголосним: гиыц, гuырко, гиыркуўaтиеj, огuыдниеj.

Отже, в українських говірках Південної Буковини Румунії збе-реглися всі діахронічні ланки еволюції звуків у граматичних формах, на підставі чого стало можливим реконструювати їхній розвиток. Ці зміни тісно пов’язані з відповідними змінами в буковинських та гуцульських говірках Північної Буковини.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ – “Звукові зміни на сучасному етапі у буковинських та гуцульських говірках Румунії” – проаналізовано особливості діалектних змін у системах вокалізму та консонантизму. Описуються зміни в сполученнях голосних і приголосних звуків: асиміляція та диссиміляція приголосних, спрощення у групах приголосних, приставні приголосні звуки, явище аферези, синкопи та апокопи у говірках Південної Буковини.

Вокалізм буковинських говірок складається з шести фонем: /а/, /е/, /ие/, /і/, /о/, /у/.

Наголошений вокалізм після твердих приголосних складається із п’яти звуків: [ие], [е], [а], [о], [у]. Виняток становлять говірки сіл Марицеї та Калінешти, де замість етимологічного *[о] в нових закритих складах виступає [иы]: жuынка, шuыск, виын, миыл. Етимологічний голосний *[е] змінився в [о] після шиплячих [ж], [дж], [ч], [ш], якщо в наступному складі стояв споконвічно твердий приголосний: жoўтиеj, джoриение, чогo, чoрниеj, шoўк.

Наголошений вокалізм після м’яких приголосних складається із шести звуків: [і], [ие], [е], [a], [о], [у]. Голосний [е] виступає на місці [а] після м’яких приголосних: пjек, свй?о, болй?ка, склй?ка, цй?ка, чес, жй?а. Вставний [e] засвідчується перед сонорними [р], [л], [н]: вн?еир, журавeл, пісeн.

Ненаголошений вокалізм після твердих приголосних складається з п’яти звуків: [ие], [е], [a], [о], [у]. Фонема /ие/ реалізується звуковиявом /иі/ у позиції після твердого приголосного перед м’яким приголосним: жиікй, ?иікй, ?риічб?ие. Фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується звуками [і], [eи], [ие] в залежності від звукового оточення. Характерно, що ці звуковияви навіть у тій самій говірці можуть виступати паралельно: ниґн?а - ниеґн?а – неигн?а – ніґн?а, тибe – тиебe – теибe – тібe. Звуковияв [иe] виступає в закінченнях після твердих приголосних: брaтовие, хлoпцевие. Однією з рис ненаголошеного вокалізму є те, що голосні [о], [е] у другому складі повноголосних форм зазнали ре-дукції: борнувaти(боронувaти), бордa(бородa), голвoў(головoў), гoлду(гoлоду), чолвн?(чоловн?), чeрво(чeрево), сеирдa(сеиредa), чеирвuк (чеиревuк). Ненаголошений голосний [o] перед складом з наголошеним голосним [у] реалізується як [у]: кужyх, бурсyк, унyчі, кумy, унyк. Запозичені з румунської мови слова теж підлягають цим фонетичним змінам: кумпаратiва (cooperativг), кулaстра (colastrг). Голосний [о] в позиції між губними і передньоязиковими інколи має тенденцію до підвищення своєї вимови, наближається до лабіалізованого [уо] або [у]: рокaў // руокaў, борaк // бурaк // буорaк, рoзум // рoзуом // рoзом, богaj // бугaй. Ці звуковияви взаємозамінні.

Ненаголошений вокалізм після м’яких приголосних складається із п’яти звуків: [і], [ие], [a], [о], [у]. Голосний [е] в ненаголошеній позиції звужує свою вимову у напрямку до голосного [і]: пітлу?аниеj, кyсін, чірвaк, чірвoниеj, кyчірі, нн?, стіблo, стyдін, тіпeр, си захлиенajі, jігo, знajіш. Ця фонетична риса фіксується у ряді слів румунського походження: ніпoта (онука), нівojа (потреба). Ненаголошений голос-ний [і] виступає на місці [а] після м’яких приголосних: кігнyті, мнікyш, сoнішниек, шінувaті, чістувaті.

Вокалізм гуцульських говірок Південної Буковини має у своєму складі сім фонем: /а/, /иы/, /ие/, /еа/, /і/, /о/, /у/.

Наголошений вокалізм після твердих приголосних складається із шести звуків: [иы], [ие], [еа], [а], [о], [у]. Фонема /иы/ є континуантом етимологічного *[о] в новозакритих складах: виын, киын, киыт. В обмеженій кількості слів виступає [иы] < *[е] в нових закритих складах після шиплячих і [ц]: шиыск, жuынка, циыт.

Основним виявом фонеми /ие/ на початку слова виступає звук [ие]: ъеншие,j, ъескра, uеглa, иержб, ?емніъе та в середині слова перед [j]: крuеjу, шuеjа, лиеj, миеj.

Наголошений вокалізм після м’яких приголосних складається з шести звуків: [і], [іие], [іеа], [а], [о], [у]. Алофон [іие] фіксуємо після м’яких середньоязикових [д], [т], [н] та м’яких задньоязикових [ґ], [к], [x]: діъерка, тіие, тіъехо, дніъена, ґіъекуjу, ґіиерлaнка, кіиертuена, пукіъета, сухіъеj, хіъетриеj. Репрезентантом фонеми /еа/ після м’яких [д], [т], [н] виступає звук [іеа]: дійашеиво, дійареиво, молодійа, тійамно, тійаўкнуті, плиетійа, нійаго, нійабо, кіўнійа. Звук [ие] засвід-чений після губних у сполученні з [j]: вjъела, пjъеўка; після задньоязикових [к], [ґ] < [т], [д]: къешко, къегние, ґиек, ґъекуўаті. Після м’яких приголосних [з], [с], [ц], [дз], [ж], [ч], [ш] засвідчені звуки [еи], [ие], [е], [і]: зъебра, ўзъеті, зъек, зн?ка, посй?, сн?о, цъепатн, ?н?о, дзъема, криежъеўка, жеил, жъелуваті, жъеба, жн?ка,чес, вічъериеті, качъета, чн?ка, шъепка, кошйира, шн?ка.

Ненаголошений вокалізм після твердих приголосних складається із шести звуків: [иы], [ие], [еа], [а], [о], [у]. Фонема /ие/ є континуантом етимологічного *[і], що відповідає українському літературному [и], і виступає у позиції після [р], [л]: слиезa, блиехa.

Ненаголошений вокалізм після м’яких приголосних складається із п’яти звуків: [і], [ие], [а], [о], [у]. Звук [ие] на місці [а] будь-якого походження репрезентується алофонами [і], [ие], [еи], [е]. У ненаголошеній позиції реалізується звуками [і], [ие] (рідше): тіпeр, тиепeр, німa, ниемa, а також [е]: тепeр . Голосний [ие] вживається після м’якого шумного [ч]: чиерпaк, чиесaті, чиернъеца, чиетвeар. Голосні [ие], [і] після м’яких задньоязикових [ґ], [к], [x], фарингального [г] та передньоязикового [ч] можуть вживатися паралельно: чиестотa // чістотa; киедaті // кідaті, киевaти // ківaти, ґиерлaнка // ґірлaнка, ґиелuетка // ґілuетка, хuетрувaті // хітрувaті, хъетaті // хітaті. Характерною рисою говірок Сучавщини є нерегулярна зміна [е] > [і] в ненаголошеній позиції: твojі, грajі, кіртuена, кірyjі, кіптaр. Фонема /о/ репрезентована звуками [о], [оу], [у]: оунyча – унyча, гулyбка, коумy – кумy, оушукaті – ушукaті, коужyх – кужyх. Після задньоязикових [к], [x] голосний [o] в середині слова є вставним звуком: вогoн, кухoн. У позиції після голосного звук [у] має нескладо-творчий характер: віў, орeў, шоўк, воўк, браў, драў, знаў, кікaў, умие-рaў, давaў, убиевaў. Голосний [і] зазнає перезвуку в ненаголошеній позиції, наприклад,: цн?ко (цyпко), цн?увaті (цулувaті) – тут голос-ний [у] є перезвуком [i], порівн.: цiпко, цілувaти.

Гуцульські говірки Сучавщини компактні, а буковинські – розчленовані різними діалектними масивами румунської мови.

Система приголосних буковинських говірок Сучавщини включає 39 фонем. У тому числі 22 твердих приголосних: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /щ/, /дж/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 17 м’яких приголосних: /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /г/, /ґ/, /к/, /х/.

Система консонантизму гуцульських говірок Південної Буковини налічує 40 фонем, у тому числі 22 тверді приголосні: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /дз/, /дж/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 18 м’яких приголосних: /д/, /т/, /з/, /дз/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /дж/, /ч/, /ш/,/м/, /j/, /ґ/, /к/, /х/.

Місцеві відмінності виявляються в комбінаторних варіантах фонем та в паралельному вживанні їх і не виходять за межі особливостей консонантизму буковинських та гуцульських говірок Північної Буковини.

У підрозділі „Кореляція твердості-м’якості приголосних” аналізуються звуковияви твердих і м’яких приголосних фонем передньоязикових: /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /р/, середньоязикових м’яких /j/, /д/, /т/, /л/, /н/, задньоязикових /ґ/, /к/, /х/ та глоткової /г/. Утворюють корелятивні пари тверді приголосні /д/, /т/, /н/, /з/, /ж/, /ш/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /р/ з м’якими приголосними /д/, /т/, /н/, /ж/, /ш/,/з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /р/. Наприклад: /д/ – /д/ вoду - вoду; /т/ – /т/ жиетa - жиетб; /н/ – /н/ дна – дна, ніс – ніс; /ж/ – /ж/ жaрт – гожб?, жaбрак - сaжа; /ш/ – /ш/ дyшу – дyшу, дашoк - дошу?; /з/ – /з/ зuеми – зъеми; /с/ – /с/ усoм – усу?; /ц/ – /ц/ цaпатие - цб?атие, цyкатие - цэ?атие; /дз/ – /дз/ дзoркаті – дзу?аті; /л/ – /л/ дyла – дyла; /р/ – /р/ мір – мір, трoхи - тру?. Кореляція звуків /д/ - /ґ/, /т/ - /к/ веде до їх чергування в однокореневих словах: іду – іґіт, хaта – у хaкі, плaта – плакб. Однак твердий [ґ] ніде не протиставляється м’якому [ґ], а [к] ніде не протиставляється м’якому [к]. Це доказ того, що звуковияви [ґ], [к] не є фонемами, а алофонами фонем [д], [т], наприклад перед голосними переднього ряду [і], [е]: буґй?, ґй?уjу, вuеґіў, сиеґн?ие, неґн?а, хокн?ие, веркн?иесие.

У підрозділі „Кореляція двзінкості-глухості приголосних” визначається, що за опозицією дзвінкості-глухості є 12 пар: /б/–/п/ брaти – прaтие, бuетие – пuетие; /д/–/т/ дuем – тuем, дaм – тaм; /д/–/т/ дн? – тн?, дн?о – тн?о, /дз/ – /ц/ кукурyдз – кукурyц; /дж/ – /ч/ гоулyбка – гулyбка, коумy – кумy, оушукaті – ушукaті, коужyх – кужyх. Після задньоязикових [к], [x] голосний [o] в середині слова є вставним звуком: вогoн, кухoн. У позиції після голосного звук [у] має нескладо-творчий характер: віў, орeў, шоўк, воўк, браў, драў, знаў, кікaў, умие-рaў, давaў, убиевaў. Голосний [і] зазнає перезвуку в ненаголошеній позиції, наприклад,: цн?ко (цyпко), цн?увaті (цулувaті) – тут голос-ний [у] є перезвуком [i], порівн.: цiпко, цілувaти.

Гуцульські говірки Сучавщини компактні, а буковинські – розчленовані різними діалектними масивами румунської мови.

Система приголосних буковинських говірок Сучавщини включає 39 фонем. У тому числі 22 твердих приголосних: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /щ/, /дж/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 17 м’яких приголосних: /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /г/, /ґ/, /к/, /х/.

Система консонантизму гуцульських говірок Південної Буковини налічує 40 фонем, у тому числі 22 тверді приголосні: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /дз/, /дж/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 18 м’яких приголосних: /д/, /т/, /з/, /дз/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /дж/, /ч/, /ш/,/м/, /j/, /ґ/, /к/, /х/.

Місцеві відмінності виявляються в комбінаторних варіантах фонем та в паралельному вживанні їх і не виходять за межі особливостей консонантизму буковинських та гуцульських говірок Північної Буковини.

У підрозділі „Кореляція твердості-м’якості приголосних” аналізуються звуковияви твердих і м’яких приголосних фонем передньоязикових: /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /р/, середньоязикових м’яких /j/, /д/, /т/, /л/, /н/, задньоязикових /ґ/, /к/, /х/ та глоткової /г/. Утворюють корелятивні пари тверді приголосні /д/, /т/, /н/, /з/, /ж/, /ш/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /р/ з м’якими приголосними /д/, /т/, /н/, /ж/, /ш/,/з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /р/. Наприклад: /д/ – /д/ вoду - вoду; /т/ – /т/ жиетa - жиетб; /н/ – /н/ дна – дна, ніс – ніс; /ж/ – /ж/ жaрт – гожб?, жaбрак - сaжа; /ш/ – /ш/ дyшу – дyшу, дашoк - дошу?; /з/ – /з/ зuеми – зъеми; /с/ – /с/ усoм – усу?; /ц/ – /ц/ цaпатие - цб?атие, цyкатие - цэ?атие; /дз/ – /дз/ дзoркаті – дзу?аті; /л/ – /л/ дyла – дyла; /р/ – /р/ мір – мір, трoхи - тру?. Кореляція звуків /д/ - /ґ/, /т/ - /к/ веде до їх чергування в однокореневих словах: іду – іґіт, хaта – у хaкі, плaта – плакб. Однак твердий [ґ] ніде не протиставляється м’якому [ґ], а [к] ніде не протиставляється м’якому [к]. Це доказ того, що звуковияви [ґ], [к] не є фонемами, а алофонами фонем [д], [т], наприклад перед голосними переднього ряду [і], [е]: буґй?, ґй?уjу, вuеґіў, сиеґн?ие, неґн?а, хокн?ие, веркн?иесие.

У підрозділі „Кореляція двзінкості-глухості приголосних” визначається, що за опозицією дзвінкості-глухості є 12 пар: /б/–/п/ брaти – прaтие, бuетие – пuетие; /д/–/т/ дuем – тuем, дaм – тaм; /д/–/т/ дн? – тн?, дн?о – тн?о, /дз/ – /ц/ кукурyдз – кукурyц; /дж/ – /ч/ джміл – чміл; /з/–/с/ ліз – ліс; /з/–/с/ зн?а – сн?а, козн – ?осн, ?ат – сад; /ґ/–/к/ ґyла – кyла, ґyма – кyма, ґaра – кaра; /ґ/–/к/ ґн?о – кн?о, ґіткuе – кіткuе; /ж/–/ш/ жuетие – шuетие, лиежaтие – лиешaтие, у журн – ? шурн; /г/–/х/ гoлод – хoлод; /ґ/–/ц/ ґн?ка – цн?ка. Безпарними залишаються глухі приголосні [ч], [х], [ф].

У підрозділі „Асимілятивно-дисимілятивні зміни приголосних” розглядаються зміни приголосних, що відбулися в буковинських та гуцульських говірках Сучавщини.

Говірки Південної Буковини характеризуються значною кількістю асимілятивних змін. Одні з них збігаються з асимілятивними змінами, що відбулися на всьому просторі поширення української мови, інші мають локальний характер. За якістю розрізняють асиміляцію щодо місця і способу творення, щодо м’якості, щодо дзвінкості та глухості й асиміляцію щодо носової вимови.

Асиміляція за дзвінкістю. Глухі приголосні у позиції перед дзвінкими внаслідок регресивної асиміляції переходять у дзвінкі: [т] ? [д], [т] ? [ґ], [с] ? [з], [к] ? [г], [к] ? [ґ]: футбoл - фудбoл, боротбa – бороґбa,