Національна академія внутрішніх справ України

ЦИМБАЛЮК Михайло Михайлович

УДК 340.12 + 340.11

ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ГРОМАДЯН У
ПРОЦЕСІ РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

12.00.12 – філософія права

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович,

Львівський юридичний інститут, перший проректор з навчальної та методичної роботи

кандидат філософських наук, доцент Ткаченко Тетяна Семенівна,

Конституційний Суд України, помічник судді

Провідна

установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться “14” травня 2004 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України, 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії
внутрішніх справ України, 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий “09” квітня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституційна реформа, що відбувається у нашій країні, перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської, створення механізму узгодження роботи уряду та парламенту передбачають високий рівень правосвідомості не тільки представників влади, але й громадян, їх активну участь у суспільно-політичних процесах, здатність свідомо та компетентно контролювати діяльність владних структур, відігравати ключову роль у всебічному оновленні суспільного життя.

Щоб принципово змінити ставлення громадян до права, держави, активізувати роботу по завершенню правової реформи в Україні, слід вирішити низку питань теоретичного та практичного рівня щодо вдосконалення системи правової освіти та правового виховання. Необхідно створити всі умови для формування такої правосвідомості, яка б відповідала історичним традиціям, ментальності українського народу, забезпечувала розвиток провідних інститутів громадянського суспільства, сприяла інтеграції України до європейського та світового правового простору.

В умовах активного розвитку української державності, розширення сфер правового регулювання, підвищення ролі законності та правопорядку у забезпеченні соціального прогресу, питання правосвідомості громадян, шляхів, форм і засобів її формування набувають особливого значення. Однак, рівень висвітлення цієї тематики ще не відповідає вимогам часу, що пояснюється підвищеною увагою до неї з боку юридичної наукової громадськості та уряду нашої держави, а також складністю і багатоаспектністю розуміння феномену правосвідомості, нерозв’язаністю багатьох практичних завдань щодо розвитку українського громадянського суспільства, необхідністю створення нової демократичної парадигми праворозуміння.

У ході дослідження автор використовував основні положення, що містяться у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, які працювали над різними аспектами проблематики правосвідомості.

Насамперед слід назвати наукові доробки дореволюційних вчених: І. О.Ільїна, П.І. Новгородцева, С. Л. Франка, що розглядали правосвідомість як явище релігійно-правове, котре має доленосне значення для країни, якщо вона перебуває в кризовому стані; радянських вчених: Л. С. Мамута, П.Є. Недбайла, Д. О. Потопейко, О. П. Семітка, що розглядали правосвідомість як категорію історичного матеріалізму, як елемент надбудови над економічною базою суспільства; сучасних російських вчених: Р. С. Байніязова, Є. О. Лукашової, В. П. Малахова, В. С. Нерсесянца; дослідження з проблеми подолання правового нігілізму: В.І. Гоймана, М.І. Матузова, В. О. Туманова та ін.

Особливий внесок у дослідження правосвідомості як категорії філософії права зробили вітчизняні вчені О. О. Бандура, В. А. Бачінін, В. В. Головченко, А. А. Козловський, С.І. Максимов, О. А. Менюк, Є. В. Назаренко, М.І. Панов; формування правосвідомості юриста, працівника міліції вивчали М. В. Костицький, С. С. Сливка, В.І. Темченко.

У дисертації використані праці з питань розвитку громадянського суспільства як вітчизняних, так і зарубіжних вчених: Ю. Габермаса, Е. Гелнера, Р. Даля, Т. Каротерса, Д. Кіна, А. М. Колодія, В. М. Литвина, В. В. Медведчука, П. М. Рабіновича, В. М. Селіванова, О. В. Скрипнюка, Б. Ф. Чміля.

Ці дослідження мають продуктивні концепти для подальшої розробки маловивчених аспектів теми. В той же час слід зазначити, що проблематика правосвідомості, з позицій її практико-прикладного значення, є невичерпною. На кожному наступному етапі розвитку суспільства питання правової ідеології, правового виховання населення постають у новій інтерпретації, зумовленій відповідними завданнями соціального прогресу. На основі цього проблематика правової свідомості в межах філософії та теорії права набула характеру класичної, у зв’язку з чим продовжує привертати до себе увагу багатьох представників вітчизняної науки. Саме це зумовило обрання дисертантом такої теми як предмету свого дисертаційного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року. Вона є складовою частиною “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002–2005 роки”, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року (№ ), перспективного плану науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України “Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999–2005 рр.” та плану кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України. Основні питання дисертаційного дослідження спрямовані на розвиток курсу філософії права, теорії держави та права.

Практична значущість теми дисертації та недостатня наукова розробка поставленої проблеми зумовили мету і завдання цього дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб з’ясувати специфіку формування правосвідомості громадян в умовах становлення українського громадянського суспільства, реформування його провідних інститутів.

Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:

– дослідити правосвідомість як провідну категорію філософії права, розкрити її сутність, зміст, структуру та функції;

– порівняти особливості формування правосвідомості населення в умовах тоталітарного та демократичного суспільства;

– проаналізувати ті проблеми сучасного українського суспільства, які негативно впливають на формування правосвідомості громадян, виступають причиною існування та відтворення правового нігілізму;

– розглянути феномен громадянського суспільства та діяльність його провідних інститутів під кутом зору формування правосвідомості населення;

– розкрити особливості формування правосвідомості громадян в умовах реформування інституту власності;

– простежити взаємозв’язок зміцнення інституту народовладдя, удосконалення виборчої системи, здійснення політичної реформи в Україні з процесами правового виховання, формування правосвідомості громадян;

– розглянути особливості формування правосвідомості працівників органів внутрішніх справ у сучасних умовах зміцнення законності, правопорядку, поширення процесів демократизації як фактору розбудови громадянського суспільства в Україні.

Об’єктом дослідження є правосвідомість як провідна категорія філософії права.

Предметом дослідження є формування правосвідомості громадян у процесі розбудови в Україні громадянського суспільства.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у ході дослідження використано систему принципів, прийомів і підходів, які ґрунтуються на гармонійному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, серед яких слід назвати:

– діалектичний метод, необхідний для аналізу процесу розвитку громадянського суспільства та правосвідомості громадян в їх взаємному зв’язку;

– аксіологічний метод, який має принципове значення при дослідженні виховного процесу як формування у громадянина прийнятої в громадянському суспільстві ієрархії цінностей, шанобливого ставлення до права, правового закону, суб’єктивних прав іншого суб’єкта тощо;

– метод конкретно-історичний, який дає можливість розглянути процес формування правосвідомості громадян в Україні у перехідний період її розвитку і в процесі розбудови громадянського суспільства;

– метод порівняння у поєднанні з конкретно-історичним підходом дає можливість зіставити процеси формування правосвідомості в різні історичні періоди у різних країнах, виявити риси тотожності та відмінності у здійсненні правовиховної роботи;

– системно-структурний підхід, який дозволяє представити комплексне бачення проблеми, вказати на зв’язок структурних елементів правосвідомості з загальними принципами організації і функціонування громадянського суспільства сучасної України;

– принцип плюралізму, що позбавляє роботу тенденційності, дозволяє врахувати органічний взаємозв’язок національних і загальнолюдських цінностей, використати широку гаму наукових поглядів з метою узагальнення теоретичного матеріалу, вироблення обґрунтованих висновків та пропозицій;

– важливий методологічний потенціал, закладений в Конституції України, законах, рішеннях органів державної влади, а також інших правових актах, які становлять нормативну базу дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що запропоновано визначення правосвідомості як категорії філософії права, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя в системі правових знань, правових почуттів, переконань, вольових настанов; вона виробляє оцінку діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і громадянина; обґрунтовано розуміння правосвідомості не просто як форми суспільної свідомості, а як важливого стратегічного чинника процесу інтеграції сучасного українського суспільства до європейського і світового правового простору; у контексті демократичних перетворень досліджено механізм формування правосвідомості і конкретизовані такі категорії, як “правове виховання”, “правове самовиховання”, “правове перевиховання”, що набувають нового гуманного змісту в перехідний період розвитку українського суспільства; окреслено і розглянуто соціальні явища, які сприяють деформації правосвідомості громадян України, виступають джерелом і формами прояву правового нігілізму в перехідний період розвитку українського суспільства, становлення його як громадянського; обґрунтовано авторський варіант розуміння взаємозв’язку категорій “правосвідомість” та “правовий менталітет”, а також залежність змісту правосвідомості громадян України від особливостей менталітету українського народу; здійснено порівняння, в результаті якого виявлено особливості формування правосвідомості громадян в умовах тоталітарного і демократичного суспільства; розкрито окремі тенденції подальшого розвитку інституту народовладдя у ході проведення політичної та правової реформи в сучасному українському суспільстві, який виступає в якості школи формування правосвідомості громадян; досліджено основні закономірності взаємозв’язку між рівнем професійної правової свідомості працівників органів внутрішніх справ та ефективністю правової роботи у сфері реформування системи правоохоронних органів.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі положення, висновки, пропозиції можуть бути використані у ході проведення подальших теоретичних і філософсько-правових, галузевих і прикладних досліджень як основні засади теорії правосвідомості. Окремі положення можуть бути враховані при формуванні загальнодержавних або галузевих програм, концепцій правової освіти і правового виховання. Крім того, результати дисертаційного дослідження можуть бути успішно використані у навчально-виховному процесі: як матеріали для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників, а також при викладанні циклу гуманітарних наук, зокрема, для читання курсу лекцій з теорії держави та права, філософії права та відповідних спецкурсів.

Результати дослідження будуть також корисними й для організації конкретних заходів щодо вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, реформування системи правоохоронних органів взагалі, здійснення основних положень правової та політичної реформ.

Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Л. В. Кравченком написано статтю “Розбудова українського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем”, де дисертанту належить 50 % від обсягу статті.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, рекомендації дисертаційного дослідження викладено у виступі на міжнародній науково-практичній конференцій “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (м. Київ, 27 березня 2003 року), а також на науково-теоретичних семінарах і у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.

Концепція дисертації, її новизна та практична цінність обговорювалися на кафедральних і міжкафедральних семінарах за участю кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у п’яти публікаціях, чотири з яких – у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 167 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 267 назв використаної літератури на 20 сторінках. Повний обсяг дисертації 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, визначається предмет, об’єкт, мета та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади роботи, формулюється наукова новизна та особистий внесок автора в наукову розробку цієї проблеми, розкривається наукове і практичне значення отриманих результатів та форми апробації роботи.

Перший розділ – “Правосвідомість – провідна категорія філософії права: теоретичні та методологічні засади” – складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-методологічні проблеми дослідження правосвідомості як категорії філософії права, форми суспільної свідомості та стратегічного чинника розвитку суспільства, дається визначення правосвідомості, розкривається її структура, функції, зв’язок з правом і правовим менталітетом.

У дисертації порівнюються погляди на правосвідомість дореволюційних, радянських, сучасних вітчизняних і зарубіжних юристів та філософів і дається власне визначення правосвідомості у контексті сучасних демократичних цінностей та у відповідності з європейським вибором нашої країни. У ньому враховані: по-перше, принципи природного права; по-друге, ставлення людей до діючого позитивного права і існуючої правової дійсності; по-третє, правові знання, почуття, переконання та вольові настанови до практичної діяльності.

У перехідний період розвитку українського суспільства, доводиться у дисертації, правосвідомість є правовим мисленням, компонентом демократичної правової і загальної культури людства, що має для країни доленосний характер, допомагає визначитись у стратегії її розвитку; це засіб, за допомогою якого здійснюється взаємодія людини із законом, правом, державою, а через них – з економікою, політикою, культурою, побутом тощо.

Відповідно до визначення поняття правосвідомості у дисертації розглядається діалектика правосвідомості та права, залежність її змісту від концепції права, що лежить у її основі. У цьому сенсі автор аналізує негативний вплив на правосвідомість громадян концепцій юридичного утилітаризму та юридичного романтизму, що характеризуються неправовим розумінням дійсної ролі права в суспільстві, розглядають його з погляду безпосередньої користі, як знаряддя підвищення життєвого рівня, а не засіб реалізації свободи.

У дисертації проведено аналіз взаємозв’язку правової свідомості та правового менталітету. Правовий менталітет передбачає наявність ірраціональних механізмів життєвого розуміння права та його прикладного використання. Унікальність правового менталітету проявляється у тому, що поняття і категорії права, правосвідомості, влади, держави завжди виступають у конкретних формах, залежать від національно-культурного і суспільно-історичного контекстів.

У дисертації детально проаналізовані основні структурні елементи правосвідомості, через які проявляється ставлення людей до права і правової дійсності: правові знання, правові почуття, правові переконання; розглянуто взаємодію індивідуальної, суспільної, групової та професійної правової свідомості; досліджено співвідношення правової ідеології та правової психології, теоретичної та буденної правової свідомості.

У контексті сучасного змісту правосвідомості дисертант проаналізував складові механізму формування правосвідомості: правове виховання, правове самовиховання, правове перевиховання, правову соціалізацію, вплив соціального середовища, процес активної участі громадян у розбудові громадянського суспільства.

Другий розділ – “Громадянське суспільство як соціальний феномен та демократичне середовище формування правосвідомості громадян” – складається із трьох підрозділів, у яких досліджується феномен громадянського суспільства, його провідні інститути, цінності та чинники, які впливають на формування правосвідомості громадян.

Громадянське суспільство автор характеризує як систему суспільних відносин, де юридично самостійні індивіди (приватні фізичні особи) та організації (юридичні особи), що ними законно створюються, пов’язані між собою спільними економічними та іншими інтересами і мають можливість вільно діяти відповідно до цих інтересів та за своїм розсудом, але не порушуючи при цьому законних інтересів інших осіб і суспільства в цілому.

У дисертації автор розглядає становлення українського суспільства як громадянського в перехідний період його розвитку і в аспекті формування правосвідомості. Особлива увага приділяється аналізу провідних інститутів громадянського суспільства – політичних партій, громадських організацій, профспілок, ЗМІ, різних недержавних громадських об'єднань, котрі тим чи іншим чином сприяють формуванню правосвідомості автономного індивіда як громадянина, його позитивного ставлення до права і правової дійсності, який здатний самостійно брати участь у суспільних справах і нести відповідальність за свої вчинки.

У дисертації аналізуються особливості становлення українського суспільства як громадянського, в якому старі правові цінності (знання, почуття, ідеї) ще не втратили своєї дієвості, а нові, демократичні, ще не стали загальним надбанням громадян, нормою правового мислення та поведінки. Тому, на думку автора, і правосвідомість громадян України є неоднорідною, непослідовною та суперечливою, в ній поєднуються паростки нових демократичних цінностей із залишками старих, тоталітарних.

У дисертації розглянуто основні соціальні явища, які впливають на деформацію правосвідомості: падіння престижу права і закону, відставання законодавства від потреб суспільства, порушення балансу між стабільністю та гнучкістю законодавства, деформації у реформуванні інституту власності, відсутність виконавчої дисципліни, факти корумпованості, особливо серед представників владних структур і працівників правоохоронних органів, взаємне нерозуміння та протистояння владних структур, законодавчої та виконавчої влад зокрема, прорахунки у проведенні реформ. Вкрай негативна дія цих чинників на формування правосвідомості громадян посилюється загальною невизначеністю політичного курсу держави, неефективністю, некомпетентністю, а інколи й бездіяльністю влади. Нерозв’язаність цих проблем породжує серед громадян розчарування та скепсис, продовжує викликати у них недовіру до проведення демократичних реформ, виступає джерелом відтворення правового нігілізму.

Третій розділ – “Основні напрями формування правосвідомості громадян в умовах розвитку інститутів громадянського суспільства” – складається з трьох підрозділів, у яких дисертант відстоює думку, що формування правосвідомості залежить від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства, правового забезпечення їх діяльності, від поглиблення реформ, формування нових і реформування старих інститутів народовладдя, впровадження виборчої системи європейського зразка.

У дисертації автор аналізує процес реформування інституту власності та його вплив на правосвідомість громадян. Зокрема, показується, що практика заміни адміністративного примусу, що була характерною для тоталітарного суспільства, на ринкову зацікавленість виявила існування серйозних суперечностей у ставленні окремих верств населення до інституту власності. У цьому аспекті в дисертації аналізується вплив (як позитивний, так і негативний) на правосвідомість громадян України тих процесів, які відбуваються навколо приватизації та роздержавлення, зловживань у цій сфері, недоліків у їх законодавчому забезпеченні, що формують у громадян здебільшого негативне ставлення до права, закону, влади, ставлять під сумнів цінність демократичних здобутків нашої держави. Дисертант доводить, що саме прорахунки у проведенні приватизації виступають причиною суспільної напруженості, поглиблення невдоволення населення, яке в цілому виступає не проти приватизації, як умови поглиблення ринкових реформ, а проти зловживань у цій сфері.

Ключовим показником рівня правосвідомості громадян є їх компетентна співучасть у суспільному житті, свідома підтримка громадянами демократичних реформ. Автор ґрунтовно досліджує участь громадян у діяльності інститутів громадянського суспільства (що виникають на законній основі та функціонують у межах закону): політичних партіях, громадських об’єднаннях, асоціаціях, громадянських форумах, неурядових організаціях та інших добровільних об’єднаннях, для яких характерною є самоорганізація громадян, розкриває їх як негативний, так і позитивний вплив на формування правосвідомості громадян.

Школою формування правосвідомості громадян у демократичному суспільстві, є система вільних і рівних виборів. У дисертації обґрунтовується теза, що будь-яка форма волевиявлення народу не тільки потребує високого рівня правосвідомості громадян, але й виступає в якості своєрідної школи правового виховання. Демократичні, чесні вибори на законній підставі особливо позитивно сприяють позитивному ставленню громадян до закону, поваги до права, вихованню самостійності, відповідальності кожного за свій власний вибір. У той же час, порушення чинного законодавства, що регулює процес виборів у нашій державі, негативно впливають на формування правосвідомості громадян України. Автор окремо зупиняється на аналізі політичної корупції, яка негативно впливає на ставлення людей до права, закону, оцінку демократичних реформ у цілому і виступає важливим джерелом породження та відтворення правового нігілізму. Тому, щоб мати позитивний ефект від демократичних перетворень, потрібно бути не просто у протидії політичній корупції, а в нещадній боротьбі з нею законним шляхом.

У дисертації обґрунтовується думка про те, що найменш корумпованою та залежною від різних незаконних політичних технологій і маніпуляцій є пропорційно-виборча система, що сприяє створенню у нашій країні впливових політичних партій, підвищенню їх виховної ролі, формуванню демократичного середовища для проявлення ініціативи громадян. У дослідженні простежується взаємна залежність між рівнем правосвідомості громадян і застосуванням пропорційної виборчої системи: більш високий рівень активності громадян передбачає пропорційну виборчу систему, яка у свою чергу потребує формування позитивного ставлення громадян до права, демократичних реформ, більш кваліфікованої оцінки правової дійсності.

Формування правосвідомості громадян у сучасних умовах тісно пов’язане з діяльністю правоохоронних органів, які раніше за всіх відчувають на собі вплив нових демократичних перетворень, з їх здобутками і проблемами. Працівникам правоохоронних органів доводиться сьогодні працювати у нових, таких, що постійно змінюються, майже невідомих раніше умовах, ситуаціях надзвичайного характеру – масових безпорядків, громадянської непокори, вільного самовиявлення особистості без достатнього рівня відповідальності, тощо.

У роботі аналізується значний потенціал впливу на правосвідомість громадян, який має співпраця міліції з населенням, що, на думку автора, відіграє важливу позитивну роль у формуванні правосвідомості не лише населення, але й співробітників міліції. Встановлення партнерських відносин між населенням і міліцією, залучення населення до охорони громадського порядку є необхідною умовою проведення реформи системи правоохоронних органів і важливим чинником підвищення рівня правосвідомості населення.

Доведено, що головні напрями реформування системи правоохоронних органів тісно пов’язані з необхідністю вдосконалення існуючих методів здійснення органами внутрішніх справ їх повноважень, надання переваги методам переконання над примусом стосовно законослухняної частини населення, надання населенню соціальних послуг і цим наближати діяльність міліції більше до структур громадянського суспільства.

Особливо негативний вплив на формування правосвідомості громадян є порушення чинного законодавства, норми моралі самими працівниками міліції. В роботі автор аналізує такі ганебні явища, як корупція, хабарництво серед працівників міліції, використання службового становища з корисливою метою, атрофія моральної свідомості тощо.

Розширення можливості добровільної участі громадян у різних видах правоохоронної діяльності в умовах функціонування інститутів громадянського суспільства створює умови для більш плідної співпраці населення і працівників міліції, підіймає їх правосвідомість на більш високий рівень. Тому сьогодні стоїть завдання залучати якомога більшу кількість інститутів громадянського суспільства, громадських організацій, широкі кола населення до активної співпраці з правоохоронними органами. Такі процеси відображають світову тенденцію розвитку правоохоронних органів, врахування якої є вкрай важливим в умовах інтеграції України до європейського і світового правового простору.

ВИСНОВКИ

У висновках підбиваються підсумки дослідження, окреслюються перспективи подальшої роботи, а також пропонуються рекомендації щодо практичного використання результатів роботи. Обґрунтовані та узагальнені наукові висновки, одержані в процесі дисертаційного дослідження, містяться у таких положеннях:

1. Правосвідомість – це категорія філософії права, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя в системі правових знань, правових почуттів, переконань, вольових настанов; вона виробляє оцінку стосовно діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини та громадянина.

2. В умовах перехідного періоду розвитку українського суспільства правосвідомість виступає не тільки як форма суспільної свідомості, але і як важливий стратегічний чинник, що сприяє здійсненню історичного вибору України щодо інтеграції в єдиний європейський і світовий правовий простір, наближенню громадян України до стандартів європейської демократії.

3. Правова свідомість повинна ґрунтуватись на вимогах природного та позитивного права, загальнолюдських цінностях, історичному досвіді країни, національному менталітеті, традиціях народу, світових правових і культурних надбаннях. Тому, щоб підготувати громадян до сприйняття нових демократичних цінностей, необхідно виховати у них таку правосвідомість, яка б відповідала не тільки загальнолюдським цінностям, принципам міжнародного права, але й історичним традиціям і менталітету українського народу.

4. В процесі проведення правової реформи необхідно здійснити широку програму заходів щодо розвитку правової освіти, правового виховання та правового перевиховання населення, спрямовану на формування:

– правових знань і переконань, які включають знання норм і принципів міжнародного права, сформульованих у документах ООН і Ради Європи, та переконання в їх соціальній цінності для кожного громадянина України, всього українського суспільства;

– нових правових ідеалів, визначених у нормах і принципах національного та міжнародного права, зорієнтованих на повагу до прав людини, її прав і свобод, на віру в здатність громадян України забезпечити соціальний розвиток країни, зокрема засобами права;

– критичного ставлення до тих законів і нормативних актів, які суперечать принципам справедливості, обмежують права і свободи людини, визначені у принципах і нормах міжнародного права та Конституції України. Сформована на принципах міжнародного права правосвідомість має не сприймати насилля, терор, жорстокість.

5. Правосвідомість українських громадян перехідного періоду розвитку нашого суспільства можна охарактеризувати як неоднорідну та суперечливу, в якій поєднуються паростки нових демократичних цінностей із залишками старого тоталітарного минулого. Найбільш негативною настановою масової правосвідомості громадян України є правовий нігілізм, який руйнує провідні принципи демократичної правосвідомості і гальмує процес розбудови громадянського суспільства. Тому боротьба з правовим нігілізмом має носити цілеспрямований, системний і комплексний характер, включати низку заходів:

– спеціально-юридичних, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

– загальносоціальних, спрямованих на покращення об’єктивних умов життя суспільства, формування нового соціального середовища;

– виховних, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.

6. Реформування інституту власності в умовах розбудови громадянського суспільства може мати як творчий, так і руйнівний вплив на формування правосвідомості громадян. Так, приватизація та роздержавлення, що відбуваються легально, на законній основі, позитивно впливають на формування правосвідомості громадян, а незаконне привласнення державного майна, приватизація із порушенням чинного законодавства справляє руйнівну дію на формування правосвідомості, сприяє її деформації.

7. Важливим чинником, який позитивно впливає на формування правосвідомості громадян, є їх активна участь у реформуванні всіх сфер суспільного життя через участь у діяльності політичних партій, громадських об’єднань, неурядових організацій та інших інститутах громадянського суспільства, але тільки у такому випадку, коли вони виникли на законній основі та діють у межах закону. Саме за таких обставин формується самостійна, автономна особа, виробляється уміння і навички самостійного мислення і діяльності, набувається досвід свідомої і компетентної участі у громадській роботі, виховується повага до права, чинного законодавства.

8. В умовах демократизації українського суспільства, вибору європейського шляху розвитку нашої країни існує гостра потреба у реформуванні системи правоохоронних органів, створенні нової концепції правоохоронної діяльності і формування відповідного рівня правосвідомості працівників міліції. Ця концепція має ґрунтуватися на ідеях:

– демілітаризації міліції, відмови від пріоритету каральних функцій у її діяльності;

– ефективної співпраці правоохоронних органів із населенням, наближення функцій їх діяльності до нужд і потреб народу, запровадження громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ;

– подолання тих факторів та умов соціального життя, професійної діяльності, які зумовлюють деформацію правосвідомості працівників міліції, що знаходить своє відображення в актах корупції, хабарництва, зловживаннях правом тощо.

9. Необхідність формування у населення країни сучасної демократичної правосвідомості передбачає виконання ряду правовиховних завдань, кінцевою метою яких має бути:

– формування у суб’єктів права свідомого ставлення та поваги до права, чинного законодавства;

– підготовка громадян, особливо молоді, до свідомого вибору правомірних варіантів поведінки, участі у боротьбі зі злочинністю, правопорушеннями;

– виховання у громадян глибокого розуміння своїх юридичних і моральних прав та обов’язків, особистої відповідальності за свою поведінку, внутрішніх потреб, спрямованих на виправлення можливих форм деформації правосвідомості, підвищення рівня власної правової культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЇ

1. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – № . – С. 65-69.

2. Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності // Право України. – 2003. – № . – С. 57-61.

3. Особистість як головна умова існування громадянського суспільства // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № .– С. 82-84.

4. Розбудова українського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем // Право України. – 2003. – № . – С. 17-21 (у співавторстві з Кравченком Л. В.).

5. Формування професійної правосвідомості юриста-оперативника // Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції (Україна, Київ, 27 березня 2003 року). – К.: Вид-во Національної академії внутрішніх справ України, 2003. – С. 82-84.

АНОТАЦІЯ

Цимбалюк М. М. Формування правосвідомості громадян у процесі розбудови громадянського суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.

У дисертації аналізується правосвідомість, її поняття, сутність, структура, функції та зв’язок з правовим менталітетом.

Правосвідомість розглядається як універсальна філософсько-правова категорія, що відіграє стратегічну роль для нашої країни в перехідний період її розвитку, відповідає її європейському вибору.

Докладно досліджується механізм формування правосвідомості та система правової освіти і правового виховання.

Доведено, що розв’язання проблеми формування правосвідомості громадян України значною мірою залежить від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства, правового забезпечення їх діяльності, від формування та реформування інститутів народовладдя, впровадження виборчої системи європейського зразка, реформування системи правоохоронних органів. Робиться висновок, що правовий прогрес в Україні можливий за умови одночасного формування правосвідомості громадян і розбудови громадянського суспільства в процесі здійснення політичної та правової реформи.

Ключові слова: правосвідомість, громадянське суспільство, партія, громадські організації, правовий нігілізм, правоохоронна діяльність, міліція.

АННОТАЦИЯ

Цимбалюк М. М. Формирование правосознания граждан в процессе формирования гражданского общества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.

В диссертации анализируется понятие правосознания, его сущность, структура и функции.

Правосознание рассматривается как универсальная философско-правовая категория, имеющая стратегическое значение для нашей страны в переходной период ее развития, отвечает ее европейскому выбору.

Анализируются основные структурные элементы правосознания, его содержание, связь с правовым менталитетом украинского народа.

Детально раскрывается механизм формирования правосознания, включающий правовое воспитание, самовоспитание, перевоспитание, влияние социальной среды, процесс активного участия граждан в строительстве правового государства, гражданского общества. Анализируется система юридического образования и правового воспитания.

Исследуется гражданское общество как социальный феномен и демократическая среда формирования правосознания граждан. Гражданское общество, его институты призваны создавать необходимые условия для развития самодеятельного, инициативного гражданина, стимулировать его активность, сознательное и компетентное участие в общественной жизни и тем самым способствовать формированию правосознания.

В дисертации доказывается, что решение проблемы формирования правосознания граждан главным образом зависит от эффективности функционирования институтов гражданского общества, правового обеспечения их деятельности, от углубления реформ, формирования и реформирования институтов народовластия, внедрения избирательной системы европейского образца.

Эффективным средством воздействия правосознания граждан есть их активное участие в деятельности партий, гражданских объединениях, гражданских форумах, неправительственных организациях, в процессе выборов, референдумов, в борьбе с организованной преступностью.

Особенно тесно формирование правосознания граждан связано с деятельностью правоохранительных органов, их широким участием в поддержке общественного порядка. В то же время на процесс формирования правосознания граждан негативно влияют факты нарушения законодательства самими правоохранительными органами, использования служебного положения в личных целях, коррупция, атрофирование морального сознания и пр.

Правовой прогресс, к которому стремится Украина, осуществляя правовую и политическую реформы, может быть осуществлен лишь при условии гармоничного формирования правосознания граждан и строительства гражданского общества.

Ключевые слова: правосознание, гражданское общество, партия, гражданские организации, правовой нигилизм, правоохранительная деятельность, милиция.

SUMMARY

Tsymbaluc M.of citizens’ legal conscience following building-up of civil society. – Manuscript.

The dissertation on candidate degree of law science in specialty – 12.00.12 – philosophy of law. – The National Academy of Іnternal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation presents an analysis of concept of legal conscience, its substance, structure, functions and coherence with legal mentality.

Legal conscience is being considered as universal philosophical legal category playing strategic role for Ukraine in transitional period of its development and the one corresponding its European choice.

There is a detailed study of a mechanism of legal conscience creation, legal education, legal self-education and reeducation, social environment impact and the process of active participating of citizens in building-up of civil society in particular, in the dissertation.

The author demonstrates that resolving of the problem of Ukrainian citizens’ legal conscience creation largely depends on efficient functioning of civil society institutions, legal insurance of their activity, forming and reforming democracy institutions, establishing European electoral system, reforming law machinery. There is a conclusion made that legal progress in Ukraine can be attained only provided simultaneous formation of the citizens’ legal conscience and building-up of a civil society in a process of carrying out political and legal reforms.

Key words: legal conscience, civil society, political party, civil society institutions, legal nihilism, law-enforcement activity, militia.