НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Циганчук Наталія Антонівна

УДК 331.152: 331. 107

ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ ЯК СУБ’ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.05. – трудове право; право

соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем цивільного, трудового і підприєм-ницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Науковий керівник – Хуторян Наталія Миколаївна – доктор

юридичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України;

Офіційні опоненти: Ротань Володимир Гаврилович – доктор юридичних наук, професор, професор кафедри господарського і трудового права Таврійського національного університету ім. В.І Вернадського.

Жернаков Володимир Володимирович –

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач

кафедри трудового права Національної

юридичної академії України ім. Ярослава

Мудрого.

Провідна установа – Східноукраїнський національний університет

ім. Володимира Даля, кафедра правознавства,

Міністерство освіти і науки України

(м. Луганськ).

Захист відбудеться “ 11 ” лютого 2005 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект

50–річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 27 ” грудня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.І.Чалий.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Характерною особливістю становища людини і громадянина у демократичному суспільстві є всебічна забезпеченість реального здійснення широкого кола прав і свобод, важливими з яких є право на працю та на об’єднання у професійні спілки.

Але складні політичні та соціально-економічні процеси, що проходять у країні, нагально вимагають удосконалення правової бази. Разом із активізацією законотворчості істотно збільшується роль досліджень у галузях права, зокрема, трудового.

З прийняттям Конституції України чинне законодавство з питань правового статусу суб’єктів трудового права необхідно привести у відповідність з Основним законом держави. Для забезпечення цього процесу потрібна серйозна наукова основа, на яку буде спиратись у своїй діяльності законодавець.

Проблеми діяльності професійних спілок як представників і захисників інтересів найманих працівників та суб’єктів трудового права у різних ракурсах досліджували О.М. Бондаренко, Є.М. Гершанов, Г.С. Гон-чарова, В.М. Догадов, Р.З. Лівшиць, А.М. Мацюк, Г.К. Москаленко, В.І. Про- копенко, О.І. Процевський, З.К. Симорот, В.І. Смолярчук, І.О. Снігірьова, А.І. Цепін, Б.О. Шеломов, Л.С. Явіч та інші.

Проте, незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми професійних спілок як суб’єктів трудового права не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися.

Донині залишається спірним питання щодо визначення профспілок як суб’єктів трудового права та як сторони трудового відношення. Багато авторів ототожнюють ці два поняття. У зв’язку з цим виникає проблема дослідження правового статусу профспілок як суб’єктів трудового права та як сторони трудового правовідношення. Розмежування цих двох понять дасть змогу чітко визначити, коли саме професійні спілки можуть виступати суб’єктами трудового права, а коли стороною трудового правовідношення.

У чинному Кодексі законів про працю України закріплені окремі повноваження профспілок щодо виникнення, зміни і припинення трудових відносин найманих працівників, їх компетенція по забезпеченню охорони праці та по представництву і захисту трудових прав. Проте вказані права профспілок розпорошені по всьому КЗпП; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання форми реалізації прав профспілок. Положення про діяльність профспілок, які містяться в окремих нормативних актах, не знайшли свого відображення в Кодексі законів про працю України.

Вищевикладене і обумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планів науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Цивільне і трудове право- відношення: теорія і практика” “Розвиток трудового права України в сучасних умовах” (2000-2002 рр., державний реєстраційний № 1010001006) та “Правове регулювання трудових відносин та пенсійного забезпечення наукових та науково-педагогічних працівників” (2002-2004 рр., №0102U007077).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження правових проблем регулювання відносин, що виникають у процесі представництва і захисту профспілками прав та інтересів найманих працівників у сучасних умовах, визначення перспектив їх розвитку, а також розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення норм трудового законодавства, що регулюють ці питання.

З метою уточнення соціальної значимості профспілок як суб’єктів трудового права в ринкових умовах у дисертації на науковій основі вирішуються такі головні завдання:

аналіз розвитку законодавства, що регулює діяльність профспілок та визначення його етапів;

визначення сутності профспілок як організації по захисту трудових прав працівників та закріплення лише за ними права на представництво трудящих;

аналіз норм, які в сучасних умовах суперечать приписам законодавства про профспілки і (або) ускладнюють, виключають повністю або частково реалізацію їх захисних та представницьких функцій;

проведення класифікації прав профспілок за їх цільовим приз-наченням, за сферою діяльності та соціальній спрямованості;

визначення місця професійних спілок як суб’єктів трудового права в системі трудового права;

аналіз дискусійних питань з проблем індивідуального та колективного представництва і захисту прав та інтересів найманих працівників;

окреслення шляхів подальшого розвитку та удосконалення правового регулювання діяльності профспілок як суб’єктів трудового права та сторони колективних трудових відносин, формулювання моделей правових норм, що регулюватимуть їх діяльність в новому Трудовому кодексі України.

Об’єктом дослідження є правовідносини, в які вступають профспілки при здійсненні представництва і захисту прав та інтересів найманих працівників.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми діяльності профспілок як суб’єктів трудового права.

Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, формально-юридичний та інші.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми діяльності профспілок як суб’єктів трудового права в їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу у дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток теорії з питань діяльності профспілок та розвиток чинного законодавства і обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. При тлумаченні правових норм застосовувався формально-логічний метод. З використанням цього методу досліджувалась та формувалась модель відносин між профспілками та іншими суб’єктами трудового права, що надало можливість виявити шляхи вдосконалення цієї моделі, виявити суперечливості в понятійному апараті професійних спілок як суб’єктів трудового права та як сторони трудового правовідношення і сформулювати висновки і рекомендації щодо подальшого розвитку діяльності профспілок. Формально-юридичний метод застосовувався для формулювання нових правових норм і удосконалення вже існуючих.

За допомогою нормативно-порівняльного методу дисертантом проведений аналіз як внутрішнього трудового законодавства України, так і міжнародно-правових норм та законодавства країн з високорозвиненою економікою і країн близького зарубіжжя, що регулює питання діяльності профспілок. Це дало можливість всебічно і критично оцінити зарубіжне законодавство і обґрунтувати необхідність імплементації деяких норм зарубіжного законодавства в трудове законодавство України.

Основні положення і висновки дисертації ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, практики його застосування, досягнень загальної теорії права, корпоративного, трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України та зарубіжних країн.

Теоретичну базу дослідження становлять праці вчених України та колишнього СРСР.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці, чинне законодавство України та зарубіжне законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше проведено комплексне цілісне дослідження проблем діяльності професійних спілок як суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки з метою вдосконалення правового урегулювання відносин, в які вступають професійні спілки, здійснюючи представництво і захист прав та інтересів найманих працівників.

Автором одержано такі результати, що становлять наукову новизну:

1. Вперше дано класифікацію етапів розвитку правового регулювання повноважень профспілок у сфері праці та проаналізовано і визначено особливості кожного з цих етапів:

1) перший етап – становлення й удосконалення законодавства про

професійні спілки (1918 – 1922 роки); 2) другий етап – удосконалення законодавства про профспілки (1922– 1970 роки); 3) третій етап – третя кодифікація трудового законодавства та подальший його розвиток (1970 – 1986 роки); 4) четвертий етап – етап перебудови та переходу України до ринкової економіки, побудови правової демократичної держави ( 1986 рік і донині).

Розвиток законодавства про професійні спілки характеризується:

а) повною спадкоємністю норм Кодексів законів про працю 1918, 1922, 1971 років, яка полягає не у механічному перенесенні усіх норм, що регулюють повноваження профспілок у сфері праці, з одного кодексу до іншого, а в поглибленні та розширенні змісту кожного перенесеного пункту (статті), введення до нового кодексу нових прав профспілок;

2) обмеженням прав профспілок у регулюванні окремих правовід-

носин при здійсненні захисту прав та інтересів робітників і службовців, порівняно з першою редакцією Кодексу законів про працю УРСР 1971 року.

2. Дістала подальший розвиток позиція вчених щодо можливості розгляду профспілок як суб’єктів трудового права та як сторони колективних трудових відносин і зроблено розмежування цих двох понять.

3. Вперше обґрунтовано висновок про необхідність законодавчого закріплення порядку та строків надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця щодо працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, у разі звернення роботодавця з поданням до вищестоящого виборного органу первинної профспілкової організації.

4. З погляду нових соціально-економічних відносин поглиблено аналіз основних видів діяльності профспілок та зроблено висновок, що колективні трудові відносини виступають формою реалізації представницьких прав профспілок, а їх правовий зміст складає представництво профспілками інтересів найманих працівників перед роботодавцем або уповноваженим ним органом. Право профспілок представляти інтереси трудящих складає основний юридичний зміст колективних трудових відносин і як загальне повноваження являє собою комплекс конкретних прав по представництву інтересів найманих працівників у галузі виробництва, праці, побуту і культури.

5. Обґрунтовано висновок, що весь комплекс представницьких прав профспілок за своєю функціональною спрямованістю поділяється на чотири основні групи: організаційно-управлінські права; права у сфері локального правотворення (встановлення умов праці); права у сфері правозастосовчої діяльності (застосування умов праці); контрольно-наглядові права.

6. Вперше запропоновано доповнити Конституцію України статтею наступного змісту: “Держава створює умови для розвитку профспілкових об’єднань і об’єднань роботодавців, які взаємодіють з органами влади на засадах соціального партнерства”.

7. Аргументовано висновок про необхідність внесення до нового Трудового кодексу України окремого розділу “Соціальне партнерство”, що включатиме норми, які визначають поняття соціального партнерства, сторони та суб’єкти соціального партнерства, його основні принципи, види та форми.

8. Вперше вноситься пропозиція про прийняття Положення про взаємодію роботодавця або уповноваженого ним органу та первинної профспілкової організації, де будуть зафіксовані принципи і форми їх взаємодії, права та обов’язки, а також взаємодія між трудовим колективом та іншими громадськими організаціями підприємства.

9. Зроблено новий аргументований висновок, що правосуб’єктність уповноважених первинною профспілковою організацією виборних органів є похідною від правосуб’єктності первинної профспілкової організації, оскільки виникає в результаті наданих їм певних повноважень і може бути обмеженою в разі бажання первинної профспілкової організації самостійно реалізовувати певне право.

10. Запропоновано статтю 36 Конституції України доповнити словами, що право на свободу об’єднання та право на участь у професійних спілках мають не лише громадяни України, а кожна людина.

11. Обґрунтовано необхідність повернення профспілкам права законодавчої ініціативи шляхом внесення доповнення про це до статті 93 Конституції України.

12. Вперше запропоновано частину 5 статті 41 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та частину 5 статті 252 КЗпП України викласти в наступній редакції: “Профспілковим працівникам, звільненим від роботи на підприємстві, в установі організації, після закінчення строку повноважень надається попередня робота (посада), а при її відсутності – інша рівноцінна робота (посада) у тій чи іншій (за згодою працівника) організації. При неможливості надати відповідну роботу (посаду) за попереднім місцем роботи в разі реорганізації підприємства, установи, організації роботодавець або правонаступник, а при ліквідації організації – профспілка (не нижче районної) зберігає за звільненим профспілковим працівником його середній заробіток на період працевлаштування, але не більше 6 місяців, а у разі навчання або перекваліфікації – на строк до одного року.

Час роботи звільнених профспілкових працівників, обраних у профспілкові органи, зараховується їм до загального і спеціального трудового стажу”.

13. Обґрунтовано висновок про доцільність розповсюдження гарантій, передбачених для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, і на представників профспілок з охорони праці, оскільки вони наділені певними правами щодо здійснення контролю за додержанням роботодавцем, всіма працівниками підприємств, установ, організацій вимог нормативних актів про охорону праці.

14. На підставі аналізу законодавчого регулювання діяльності професійних спілок вносяться нові пропозиції щодо змін та доповнень до чинного трудового законодавства України, які регулюють виникнення, зміну та припинення трудових відносин найманих працівників і роботодавців, питання охорони праці, колективних трудових відносин.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях проблем діяльності професійних спілок як суб’єктів трудового права та сторони колективних трудових відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції автора можуть бути використані в правотворчості: при удосконаленні проекту Трудового кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів України, призначених регулювати трудові відносини і, зокрема, діяльність профспілок по представництву і захисту прав та інтересів найманих працівників.

Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства, які регулюють відносини між профспілками та іншими суб’єктами трудового права.

Отримані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних й інших навчальних закладах при вивченні дисципліни “Трудове право України”, а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. З метою отримання достовірного наукового результату дисертантом проаналізовано і критично осмислено широке коло нормативних актів та наукових досліджень, обґрунтовано теоретичні положення й сформульовано практичні реко-мендації, які спрямовані на підвищення ефективності представництва і захисту трудових прав та інтересів найманих працівників професійними спілками. Реалізуючи мету та поставлені завдання, автором одержано результати, які характеризують новизну роботи. Це дає змогу кваліфікувати зроблені дисертантом висновки та пропозиції як вагомий внесок до науки трудового права.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 року); на міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, 9 листопада 2001 року); на міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (Київ, 15 травня 2002 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в чотирьох статтях, опублікованих в наукових журналах та збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України та у трьох збірниках тез науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Структура дисертації визначена з урахуванням мети і завдань наукового дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел (193 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок. Основного тексту – 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і задачі, об’єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження. Аналізується стан дослідження проблеми діяльності професійних спілок як суб’єктів трудового права у науковій літературі, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Характеризується наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення. Подаються відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження, про кількість наукових публікацій автора і про структуру роботи.

Розділ І дисертації “Історико-правовий розвиток діяльності профспілок як суб’єктів трудового права” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Історія розвитку правового регулювання повноважень профспілок у сфері праці” досліджується історія розвитку трудового законодавства, що регулювало діяльність професійних спілок як суб’єктів трудового права. Законодавство про професійні спілки має свою специфіку і властиві лише йому етапи розвитку, які не у всьому співпадають із загальними етапами розвитку трудового законодавства, дослідженими і визначеними в юридичній літературі.

Правове регулювання повноважень профспілок у сфері праці пройшло такі етапи розвитку:

1) перший етап – становлення й удосконалення законодавства про професійні спілки (1918 – 1922 роки) – характеризується визнанням за профспілками статусу організації, створеної для захисту прав та інтересів найманих працівників і надання їй в зв’язку з цим окремих повноважень у регулюванні трудових відносин. У цей період профспілки мали великий вплив на всі процеси, що відбувалися в державі. Норми, які регулювали профспілкову діяльність, були покладені в основу нового Кодексу про працю УСРР;

2) другий етап – удосконалення законодавства про профспілки (1922– 1970 роки) – характеризується визначенням правового статусу профспілок і їх органів на підприємствах і в установах; зобов’язанням усіх державних органів сприяти профспілкам у їх діяльності; визначенням предмету діяльності профспілок та встановленням гарантій трудових прав для членів профспілкового комітету; згортанням, а згодом розширенням прав профспілок у вирішенні трудових спорів. Довга тривалість цього етапу обумовлена роками війни та роками відбудови, коли приймалися тимчасові норми в сфері праці, які переслідували конкретні цілі. До КЗпП УРСР до 1956 року була внесена лише одна зміна, що стосувалася діяльності профспілок – утримання профспілкових організацій. Норми, які вносилися з 1956 року, були спрямовані на розширення прав профспілок у сфері трудових відносин;

3) третій етап третя кодифікація трудового законодавства та

подальший його розвиток (1970 – 1986 роки) – характеризується прийняттям основ законодавства Союзу РСР від 15 липня 1970 року та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року, в яких були зафіксовані важливі норми регулювання участі профспілок в управлінні підприємствами, установами, організаціями; уточненням функції профкомів по забезпеченню управління та розмежування повноважень профспілок і трудових колективів; внесенням змін в Положення про права профспілкового комітету підприємства, установи, організації, що стосувалися розгляду трудових спорів;

4) четвертий етап – етап перебудови та переходу України до ринкової економіки, побудови правової демократичної держави ( 1986 рік і донині)– характеризується розширенням прав профспілок у питаннях укладення колективних договорів, охорони та оплати праці, встановлення додаткових гарантій для виборних профспілкових працівників, закріпленням профспілкового плюралізму і обмеженням прав профспілок у розгляді трудових спорів, що має значний вплив на регулювання трудових відносин.

Розвиток законодавства про правове регулювання повноважень профспілок у сфері праці характеризується такими особливостями:

1) повною спадкоємністю норм Кодексів законів про працю 1918, 1922, 1971 років, яка полягає не у механічному перенесенні усіх норм, що регулюють повноваження профспілок у сфері праці, з одного кодексу до іншого, а в поглибленні та розширенні змісту кожного перенесеного пункту (статті), введення до нового кодексу нових прав профспілок;

2) обмеженням прав профспілок у регулюванні окремих відносин при здійсненні захисту прав та інтересів робітників і службовців, порівняно з першою редакцією Кодексу законів про працю УРСР 1971 року.

У підрозділі 1.2 “Міжнародно-правове регулювання діяльності профспілок у сфері праці” досліджуються міжнародно-правові норми та зарубіжне законодавство з метою визначення відповідності законодавства України міжнародним стандартам та запозичення передового досвіду. Аналіз міжнародних і зарубіжних трудових норм, які стосуються питань регулювання діяльності профспілок у сфері праці, дозволив зробити висновок, що, по-перше, національне законодавство країн з різними рівнями економічного розвитку в основному відповідає нормам міжнародного права щодо регулювання діяльності професійних спілок, які здійснюють захист індивідуальних та колективних прав працівників та їх представництво. По-друге, свою діяльність професійні спілки будують відповідно до національного законодавства та прийнятих ними статутів чи адміністративних регламентів. По-третє, колективні переговори є однією з найважливіших форм соціального діалогу між підприємцями (або організаціями підприємців) і організаціями трудящих, від імені яких виступають профспілки, та способом узгодження взаємних інтересів. По-четверте, країни, які підписали Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, у національне законодавство включили норми, що гарантують право громадян на страйк як один з основних способів, за допомогою якого професійні спілки можуть захищати економічні і соціальні інтереси трудящих.

Щодо інтеграції трудового законодавства України, що регулює діяльність професійних спілок, із законодавством країн з високорозвиненою економікою та країн, що розвиваються, або перехідною економікою, можна зробити такі висновки: трудове законодавство України, в порівнянні із зарубіжним законодавством, більш повно захищає інтереси працівників при звільненні їх за ініціативою роботодавця, оскільки зобов’язує останнього звернутися за дозволом на звільнення до первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві, тому запозичення можливе тільки з точки зору притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності за незаконне звільнення, коли він має відшкодувати працівникові не лише втрату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, але й сплатити штраф в розмірі річного заробітку працівника на рахунок первинної профспілкової організації, яка представляла інтереси останнього в суді.

З метою удосконалення правового регулювання діяльності профспілок у сфері праці в окремі законодавчі акти дисертант пропонує внести певні зміни та доповнення. Так, статтю 36 Конституції України слід доповнити словами, що право на свободу об’єднання та право на участь у професійних спілках мають не лише громадяни України, а кожна людина; для підвищення охоплення громадян профспілковим членством та зважаючи на те, що членами профспілки можуть бути особи, які навчаються в навчальному закладі, статтю 7 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” доповнити положенням про віковий ценз вступу до профспілки; для подальшого вдосконалення національного законодавства необхідно законодавчі акти, що регулюють діяльність професійних спілок, доповнити нормами, які б гарантували працівникам захист від будь-якої дискримінації за створення професійних спілок, за профспілкове членство та за активну профспілкову діяльність; для працівників, які уповноважені представляти інтереси трудового колективу на тих підприємствах, де профспілок немає, доцільно встановити такі ж гарантії, як і для виборних профспілкових працівників. З цією метою проект нового Трудового кодексу України та чинний Кодекс законів про працю України потрібно доповнити нормою, яка б передбачала встановлення гарантій для працівників, які уповноважені представляти інтереси трудового колективу на тих підприємствах, де первинної профспілкової організації немає. Дана стаття містила б такі ж гарантії, які містить стаття 252 Кодексу законів про працю України. У нормах проекту нового Трудового кодексу України та чинного законодавства України, які розкривають основні принципи і права у сфері праці, необхідно чітко визначити зміст, механізм забезпечення та межі здійснення права на свободу об’єднання, що включає і право на об’єднання у професійні спілки. Законодавчого закріплення потребують норми, які передбачають обов’язок органу, що очолює страйк, припинити його після оголошення, якщо половина членів профспілки чи половина працівників, які оголосили страйк, відмовляються від його проведення; право на проведення попереджувальних страйків.

У цьому підрозділі аналізується досвід правового регулювання питань діяльності профспілок у законодавстві Бельгії, Болгарії, Великобританії, Іспанії, Італії, Франції, Угорщини, Швеції, США та в трудових кодексах країн СНД, а саме: Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Таджикистан і дається оцінка відповідним нормам.

В кінці розділу робляться короткі висновки.

Розділ 2 “Правова характеристика профспілок як суб’єктів трудового права” містить чотири підрозділи. Підрозділ 2.1 “Проблеми правового статусу профспілок як суб’єктів трудового права” присвячений аналізу понять: “професійні спілки”, “субєкт трудового права” та “сторона трудових правовідносин”; розкриті проблеми правового статусу профспілок як субєктів трудового права. Робиться висновок, що, по-перше, профспілки розглядаються як суб’єкти трудового права; вони мають правовий статус, право- та дієздатність; по-друге, поняття “суб’єкт” і “сторона” не тотожні за змістом; по-третє, в статутах профспілок, їх об’єднань мають чітко визначатися виборні органи, через які профспілка, її організації, об’єднання профспілок здійснюють свої повноваження; по-четверте, правосуб’єктність уповноважених первинною профспілковою організацією виборних органів є похідною від правосуб’єктності первинної профспілкової організації, оскільки виникає в результаті наданих їм певних повноважень і може бути обмеженою в разі бажання первинної профспілкової організації самостійно реалізовувати певне право.

Дисертантом дано визначення правового статусу профспілок.

У підрозділі 2.2 “Функції та компетенція профспілок у сфері захисту трудових прав” автором розкривається поняття функції профспілок як основного напрямку їх діяльності по здійсненню представництва і захисту прав та інтересів найманих працівників перед роботодавцями і реалізацію ними повноважень по контролю за дотриманням законодавства про працю і охорону праці.

Здобувач обґрунтовує думку, що головною функцією профспілок є захисна функція. Оскільки до цього часу у визначенні поняття захисної функції відсутня єдність, дисертантом аналізуються роботи з цього питання та дається визначення захисної функції профспілок, під якою слід розуміти діяльність профспілок, спрямовану на захист індивідуальних і колективних прав та інтересів найманих працівників при виникненні, зміні та припиненні правовідносин, в які вони вступають. Вказується на те, що захисна функція профспілок реалізується шляхом захисту індивідуальних та колективних інтересів трудящих та суспільства в цілому, через участь у підготовці нормативних актів державного, галузевого та локального рівнів, у зміні умов праці та контролі за поновленням порушених прав найманих працівників, колективів та всього суспільства і попередженні порушень.

У підрозділі 2.3 “Роль профспілкових органів у виникненні, зміні і припиненні трудових відносин” автором проводиться аналіз чинних норм права, які регулюють відносини між різними категоріями найманих працівників та роботодавцями з приводу реалізації передбаченого статтею 43 Конституції України права громадян на працю. Обґрунтовується висновок про необхідність удосконалення форм і методів діяльності профспілок у питаннях виникнення, зміни та припинення трудових відносин.

Аналізуючи практику вирішення спорів з приводу необґрунтованих відмов у прийнятті на роботу, дисертант вказує на необхідність законодавчого закріплення критеріїв обґрунтованості та надання громадянинові, якому відмовлено в укладенні трудового договору, обгрунтованої письмової відповіді, яка може оскаржуватись у судовому порядку.

Пропонується внесення конкретних змін і доповнень до окремих статтей чинного Кодексу законів про працю України та пропозиції до нового Трудового кодексу України, які стосуються удосконалення механізму укладення, зміни та припинення індивідуальних трудових договорів, що сприятиме захисту прав найманих працівників профспілками.

Так, дисертант пропонує укладати трудовий договір з особою, що не досягла 18 років за обовязковою згодою виборного органу первинної профспілкової організації; роботодавець або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права без згоди виборного органу первинної профспілкової організації відмовити працівнику в переукладенні строкового трудового договору на новий або невизначений термін, якщо чисельність або штат працівників не скорочується і трудові відносини можуть бути встановлені на невизначений строк; запропоновано перелік категорій осіб, яким може встановлюватись шестимісячний строк випробування, порядок і строки погодження питання встановлення випробувального строку з виборним органом первинної профспілкової організації; обґрунтовується доцільність внесення доповнень до статті 43 КЗпП України, які стосуються звільнень за статтею 28, пунктом 8 статті 36 КЗпП України та інші пропозиції.

В статті 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” необхідно зазначити, що “порядок і строки надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця щодо працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, розповсюджується і на вищестоящий виборний орган цієї профспілки та не залежить від рішення виборного органу первинної профспілкової організації”.

У підрозділі 2.4 “Компетенція профспілкових органів по забезпеченню охорони праці” досліджується право працівника на охорону праці як провідного чинника формування трудових відносин за умов ринку; аналізуються законодавчі акти, що регулюють це питання; визначаються основні шляхи і принципи державної політики в галузі охорони праці та методи їх реалізації; розкривається компетенція профспілкових органів по забезпеченню охорони праці.

Автор відзначає, що право працівника на охорону праці містить у собі широке коло конкретних повноважень сторін трудових правовідносин, закріплених у нормах чинного законодавства. При цьому передбачені як загальні норми права на охорону праці, що поширюються на всіх без винятку працівників, так і спеціальні норми, що регулюють питання охорони праці лише окремих категорій працюючих – неповнолітніх, інвалідів, жінок. Дисертантом виділяються три групи норм у сфері охорони праці: норми, які не можна змінювати в договірному регулюванні ні на користь роботодавця, ні на користь працівника; договірні норми галузевих (регіональних) тарифних угод, що зобовязують роботодавця прийняти на себе додаткові, порівняно з чинним законодавством про працю, зобовязання щодо охорони праці працівників; норми, що встановлюються винятково за домовленістю між роботодавцем і працівником. При договірному регулювані умов праці сторонами колективних трудових відносин є роботодавець та професійні спілки. Саме вони і здійснюють громадський контроль за охороною праці, мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях або на підприємстві в цілому в разі загрози життю або здоров’ю працівників.

У дисертації розкривається поняття “трудова діяльність” та “процес праці”, які використовувались законодавцем при визначенні поняття “охорона праці”.

Пропонується законодавчо закріпити необхідність створення фондів охорони праці на кожному підприємстві, в установі, організації, що дасть змогу здійснювати захист найманих працівників у питаннях охорони праці окремо від роботодавця.

Обґрунтовується позиція про доцільність внесення змін і доповнень в окремі законодавчі акти, які регулюють питання охорони праці найманих працівників.

У кінці розділу робляться висновки.

Розділ 3 “Участь профспілок у колективно-договірному регулюванні трудових відносин” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Профспілкові організації як суб’єкти колективних трудових відносин” автором дається характеристика правового становища профспілок як учасників колективних трудових відносин. Аналізуються роботи вчених-трудовиків, які досліджували питання про сторони та суб’єкти колективних трудових відносин. Дисертантом робляться висновки про те, що: колективні трудові відносини виступають формою реалізації представницьких прав профспілок; право профспілок представляти інтереси трудящих складає основний юридичний зміст колективних трудових відносин і як загальне повноваження являє собою комплекс конкретних прав по представництву інтересів найманих працівників у галузі виробництва, праці, побуту і культури, які реалізуються в системі конкретних колективних трудових правовідносин; правовий зміст колективних трудових відносин складає представництво профспілками інтересів найманих працівників перед власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом; весь комплекс представницьких прав профспілок за своєю функціональною спрямованістю поділяється на чотири основні групи: організаційно-управлінські права; права у сфері локального правотворення (встановлення умов праці); права у сфері правозастосовчої діяльності (застосування умов праці); контрольно-наглядові права.

У підрозділі 3.2 “Професійні спілки як сторона соціального партнерства” автор розкриває поняття соціального партнерства та визначає його роль у формуванні громадянського суспільства. Дає характеристику виробленим Міжнародною Організацією Праці принципам дво- і тристороннього співробітництва у сфері праці, з урахуванням яких відбувається становлення і розвиток соціального партнерства в Україні, аналізується його правова база.

Дисертант досліджує партнерські відносини у сфері праці роботодавців та найманих працівників, інтереси яких представляють профспілки, і робить висновок про те, що метою соціального партнерства є узгодження інтересів найманих працівників та роботодавців у сферах, де вони можуть протистояти. Основним принципом соціального партнерства є принцип трипартизму, який можна визначити як участь усіх трьох суб’єктів соціально-трудових відносин – роботодавців, професійних спілок і органів державної влади – в усіх заходах, при проведенні яких зачіпаються інтереси кожного із суб’єктів. Трипартизм повинен реалізовуватись на чотирьох рівнях: державному (центральному), галузевому, регіональному і низовому (на підприємствах, в установах, організаціях). Обов’язковими умовами співробітництва на всіх рівнях має бути добровільність, рівноправність, відповідальність, самообмеження і взаємні уступки під час переговорів у рамках чинного законодавства та погоджених правил.

Держава повинна впливати на соціально-трудові відносини через нормативні акти по мінімальним соціальним стандартам, нормативам, по умовам, режимам, безпеці праці тощо. Виконавчі органи влади повинні мати можливість втручатися у двохсторонні переговори працівників і роботодавців у випадках, коли соціальні партнери не можуть досягти згоди з окремих питань.

Правові рамки соціального партнерства визначаються як комплекс правових норм, що регулюють статус і права профспілок, їх об’єднань, організацій роботодавців (підприємців), їх співробітництво на підприємствах і поза ними на основі двостороннього і тристороннього співробітництва.

У цьому підрозділі розглядаються такі форми соціального партнерста, як формування і функціонування органів соціального партнерства та проведення спільних консультацій між сторонами.

З метою суттєвого поліпшення стану соціального захисту трудящих дисертант пропонує Конституцію України доповнити статтею такого змісту: “Держава створює умови для розвитку профспілкових об’єднань і об’єднань роботодавців, які взаємодіють з органами влади на засадах соціального партнерства”.

Для створення правової основи функціонування системи соціального партнерства, взаємодії соціальних партнерів і регулювання соціально-трудових відносин пропонується прийняти Закон “Про соціальне партнерство”, в якому закріпити категорію “система соціального партнерства” та передбачити, що на умовах, визначених сторонами соціального партнерства, на виробничому рівні соціальне партнерство може забезпечуватися також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації.

До нового Трудового кодексу України доцільно внести окремий розділ “Соціальне партнерство”, що включатиме норми, які визначають поняття соціального партнерства, сторони та суб’єкти соціального партнерства, його основні принципи, види та форми.

У підрозділі 3.3 “Правові проблеми регулювання діяльності профспілок при захисті колективних прав та інтересів працівників” автор розкриває механізм закріплення за профспілками права на здійснення представницької та захисної функції при захисті колективних прав та інтересів найманих працівників і проблеми з реалізацією повноважень профспілок у цій сфері.

Для вирішення проблем регулювання діяльності профспілок при захисті колективних прав та інтересів працівників дисертантом запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України “Про колективні договори і угоди”, передбачивши тристоронню основу укладення угод, і таким чином відобразити роль держави як сторони переговорів; законодавчо закріпити механізм і порядок укладення тарифних угод; посилити відповідальність посадових осіб за забезпечення процедур, визначених вказаним Законом, та за невиконання укладених договорів і угод; встановити матеріальну відповідальність роботодавців або уповноважених ними органів чи фізичних осіб за заподіяння шкоди через порушення ними колективного договору або угоди, внаслідок чого найманим працівникам, інтереси яких представляє профспілка, була заподіяна матеріальна шкода, розміри якої перевищують сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передбачити можливість судового вирішення колективних трудових спорів щодо виконання умов колективного договору, угоди, або їх окремих положень, а також щодо невиконання вимог законодавства про працю.

Розділ супроводжується короткими висновками.

ВИСНОВКИ

В дисертації знайшли нове вирішення проблеми, які виникають у процесі представництва та захисту профспілками прав та інтересів найманих працівників. Результатом проведеного дисертаційного дослідження є розробка основних теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо діяльності профспілок як суб’єктів трудового права. Зокрема, зроблені наступні висновки:

1. Захисна функція профспілок реалізується шляхом захисту індивідуальних та колективних інтересів трудящих і суспільства в цілому, через участь у підготовці нормативних актів державного, галузевого та локального рівнів, у зміні умов праці та контролі за поновленням порушених прав найманих працівників, колективів та всього суспільства і попередженні порушень.

2. У нормах чинного законодавства України, які розкривають основні принципи і права у сфері праці, необхідно чітко визначити зміст, механізм забезпечення та межі здійснення права на свободу об’єднання, що включає і право