Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Чернюх Олег Іванович

УДК 330.15: 91 (477)

Становлення конструктивно-географічних напрямів раціонального природокористування в Україні у

першій половині ХХ ст.

11.00.13 - історія географії

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Чернівці – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор Руденко Валерій Петрович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної географії та екологічного менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Олійник Ярослав Богданович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної та соціальної географії

доктор географічних наук, професор Заставецька Ольга Володимирівна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри географії України

Провідна установа - Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра економічної і соціальної географії, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться 08.07.2004р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.04 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корпус ІV, ауд.24)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 04.06.2004р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Дутчак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ускладнення проблем еколого-економічного розвитку України загалом і основних галузей використання природних ресурсів зокрема, пошук шляхів прискореного виходу держави на зага-льноєвропейський рівень життя і добробуту українського народу в усіх його сферах, безсумнівно, потребують глибокого і всестороннього конструктивно-географічного вивчення та аналізу багатої спадщини українських вчених, нагромадженої у галузі раціонального природоко-ристування у першій половині ХХ ст.

Разом з тим, конструктивно-географічні аспекти комплексного вивчення, освоєння, охорони та відтворення природних ресурсів ще недостатньо висвітлені вітчизняними вченими. Це обумовлено багатьма причинами. З одного боку, молодістю конструктивної географії і раціонального використання природних ресурсів як наукового напряму; з другого боку – труднощами вичленування української конструктивної географії з географії країн, до складу яких вона входила; замовчуванням внеску багатьох українських вчених у географічну науку, особливо у першій половині ХХ ст. – епоху тоталітаризму; легковажним, поверховим ставленням владних структур вказаного періоду до проблем охорони довкілля і намаганням за рахунок надмірного, виснажуючого використання природних ресурсів, шляхами “перетворення природи” вирішити основні проблеми соціально-економічного розвитку країни.

Вихід у світ в останні роки праць з конструктивно-географічних проблем становлення раціонального природокористування в Україні О.І.Вісьтак, В.О.Гуцала, Я.І.Жупанського, О.В.Заставецької, Ф.Д.Заставного, І.П.Ковальчука, О.М.Маринича, В.М.Матвієнка, В.П.Нагірної, Я.Б.Олійника, М.Д.Пістуна, І.І.Ровенчака, В.П.Руденка, О.І.Шаблія, В.О.Шевченка, П.Г.Шищенка, П.І.Штойка ще не в повній мірі заповнює прогалини у висвітленні теоретико-методологічних та прикладних питань розвитку української географічної думки. Це особливо стосується початкового етапу зародження та розвитку конструктивно-географічних основ раціонального природокористування в українській географії у першій половині ХХст.; формування еколого-географічних аспектів взаємодії в системі „природа – господарство – населення”; вивчення наукового внеску проф. А.С.Синявського в розробку теоретичних засад та реалізацію конструктивно-географічних підходів до раціоналізації використання природних ресурсів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з дослідженнями кафедри економічної географії та екологічного менеджменту Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича наукових тем 48.87 “Економіко-географічний аналіз просторово-часових закономірностей розвитку природно-ресурсного потенціалу України з метою раціоналізації природокористування” (номер державної реєстрації 0100U005498); 48.88 “Конструктивно-географічний аналіз природно-ресурсного комплексу України в умовах стабілізації соціально-економічного розвитку” (перебуває на державній реєстрації); ”Розробка теоретико-методологічних основ менеджменту туристичної індустрії (номер державної реєстрації 0102U006609).

Внесок автора в даних роботах полягає у висвітленні еволюції розвитку конструктивно-географічних основ раціонального природокористування в українській географії, зокрема у першій половині ХХ ст.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз процесів становлення та розвитку конструктивно-географічних засад раціонального природокористування в Україні у першій половині ХХ ст., оцінка внеску проф. А.С.Синявського у розробку теоретико-методичних основ конструктивної географії і комплексного використання природних ресурсів та їх реалізації у роботах прикладного характеру.

Для досягнення цієї мети у роботі поставлені такі основні завдання: висвітлити особливості конструктивно-географічного підходу до обґрунтування раціонального природокористування в Україні у першій половині ХХ ст.; виявити основні напрями, види та форми конструктивно-географічних досліджень природних продуктивних сил України у вказаний період; побудувати системно-структурну модель напрямів наукових досліджень української конструктивної географії природних продуктивних сил як міждисциплінарної науки; розкрити сформульовані українськими вченими першої половини ХХ ст. загальні тенденції, концепції, закони і закономірності розвитку, розміщення та раціонального освоєння природних продуктивних сил; проаналізувати рівень розв’язання українськими вченими проблем просторової організації та функціонування природно-господарських територіальних систем, формування основних еколого-географічних аспектів взаємодії у тріаді „природа – господарство – населення”; оцінити внесок проф. А.С.Синявського в розробку теоретичних засад та методичного інструментарію конструктивної географії і раціонального використання природних ресурсів; простежити реалізацію конструктивно-географічних підходів проф. А.С.Синявського у роботах прикладного характеру.

Об’єктом дослідження є українська конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів першої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є тенденції та напрями розвитку, теоретичні, методичні та прикладні проблеми конструктивно-географічного дослідження раціонального природокористування новітнього періоду української географії.

Методи дослідження. Теоретико-методичну основу роботи становлять праці А.П.Голикова, Я.І.Жупанського, О.В.Заставецької, Ф.Д.Заставного, І.П.Ковальчука, О.М.Маринича, Я.Б.Олійника, М.Д.Пістуна, В.П.Руденка, Л.Г.Руденка, О.Г.Топчієва, О.І.Шаблія, П.Г.Шищенка та ін. Використані філософські, загальнонаукові, порівняльно-географічний, порівняльно-історичний, системно-структурний, ресурсооцінковий, проблемно-хронологічний, експедиційний, літературний методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи використовувались: матеріали архіву проф. А.С.Синявського, що зберігається у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.І.Яворницького у відділі фондів (фонд 23, спр. 38, оп. 1-2, 139 і 42 од.зб.); фонд ВУАН (ф.Х) з матеріалами Київської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Комісії Дніпробуду Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського; архівна справа проф. А.С.Синявського за 1945 – 1947 р.р. з архіву Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (№ 842); матеріали Центрального державного історичного архіву в м. Львові (фонд 309).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному: 1) узагальнено конструктивно-географічні засади раціонального природокористування в українській географії першої половини ХХ ст.; 2) обґрунтовано основні напрями, види та форми конструктивно-географічних досліджень природних продуктивних сил України у вказаний період; 3) визначені характерні особливості конструктивно-географічного обґрунтування раціонального природокористування та загальні концепції розвитку, територіальної організації освоєння природних продуктивних сил у працях українських вчених; 4) виявлені визначальні стадії еволюції української географії першої половини ХХ ст. у пізнанні взаємодії “природи-господарства-населення”; 5) здійснена комплексна оцінка внеску проф. А.С.Синявського у розробку теоретичних та методичних основ конструктивної географії і раціонального використання природних ресурсів; 6) проаналізований доробок проф. А.С.Синявського у галузі впровадження конструктивно-географічних ідей у практику природокористування.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані: для подальшого розвитку теоретико-методологічних і прикладних основ конструктивної географії та раціонального використання природних ресурсів як важливішої складової української географії загалом; для наукового аналізу еволюційних змін природних продуктивних сил України в історико-географічному вимірі; для поглибленого комплексного дослідження науково-дослідної географічної та педагогічної діяльності проф. А.С.Синявського.

Низка положень з питань теорії і методології дисертації впроваджується у практику викладання географічних дисциплін кафедри економічної географії та екологічного менеджменту Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, зокрема в таких курсах, як: “Географія природно-ресурсного потенціалу України”, “Оцінка природно-ресурсного потенціалу території (акваторії)”.

Особистий внесок здобувача. Усі представлені у дисертації наукові результати отримані автором особисто. Конкретний особистий внесок здобувача у працях, опублікованих у співавторстві, зазначений у переліку основних публікацій з теми дисертації (див. с. 15-17 автореферату).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні, методичні положення та результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювалися на наукових конференціях: Другій всеукраїнській “Історія української географії і картографії : проблеми і перспективи”(Тернопіль, 2000); міжнародній „Актуальні проблеми географічного українознавства на зламі тисячоліть (до 100-річчя від народження Володимира Кубійовича)”(Львів, 2000); міжнародній „Лісовий комплекс України на зламі тисячоліть: освіта, наука, виробництво”(Київ, 2000); П’ятому Міжнародному конгресі україністів (Чернівці 2002); міжнародній “Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки” (Львів, 2003); на звітних засіданнях вченої ради географічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2001 – 2003).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 16 наукових працях (у тому числі 10 - у виданнях, рекомендованих ВАК України), загальним обсягом , близько 5 др. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (411 найменувань), викладена на 144 сторінках комп’ютерного тексту, містить 1 додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано тему роботи, її актуальність, глибину вивчення проблеми, зв’язок з науковими темами, сформульовано мету і завдання дослідження; викладено наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення; вказано на особистий внесок здобувача у розкриття проблем дослідження; наведені результати апробації його основних положень.

У першому розділі - “Зародження та розвиток конструктивно-географічних основ раціонального природокористування в українській географії” розкрита еволюція формування теоретичних засад комплексно-географічного обґрунтування використання, охорони та відтворення природних продуктивних сил України у першій половині ХХ ст., визначені основні закономірності просторової організації та функціонування природно-господарських територіальних систем, окреслені еколого-географічні аспекти взаємодії у тріаді „природа – господарство - населення”.

Доведено, що визначальною ознакою розвитку української географії на всіх етапах було яскраво виражене конструктивне начало (підхід) у працях її представників-вчених. Особливо характерною ця тенденція стала для новітнього періоду історії української географії, зокрема її першого („модерного”) етапу, що почався на зламі ХІХ-ХХ століть і тривав до першої половини ХХ ст. У цей час розквітла творча діяльність корифеїв вітчизняної географії – Степана Рудницького, Павла Тутковського, Костянтина Воблого, Георгія Висоцького, Антона Синявського, Володимира Кубійовича, Валентина Садовського, Володимира Тимошенка, Володимира Гериновича, Олени Степанів, Іоаникія Шимоновича, Івана Фещенка-Чопівського.

Степан Рудницький, Антін Синявський, Павло Тутковський, як засвідчує їх науково-теоретична і практична діяльність, були серед фундаторів власне „конструктивної географії”, зокрема „конструктивної економічної географії”. У цьому зв’язку надзвичайно важливого значення набуває реалізація конструктивно-географічного підходу в українській географії у галузях раціонального природокористування, що особливо розвинулась у першій половині ХХ ст. Це пояснювалося небаченими до цього раніше бурхливими темпами втручання людини, суспільства в цілому в навколишнє середовище, викликане насамперед першою світовою, а потім громадянською та другою світовою війнами, революціями, голодоморами, нечуваними руйнуваннями і втратами всього живого.

Одним з основоположників конструктивно-географічного підходу у галузі раціонального природокористування серед українських вчених, поза всяким сумнівом, був засновник Української Академії наук академік В.І.Вернадський, який став ініціатором створення в 1915 р. у колишній імперії Комісії по вивченню природних продуктивних сил Росії. Саме В.І.Вернадському належить заслуга заснування Комісії по вивченню природних багатств України. 3 березня 1919 р. Фізико-математичний відділ Української Академії наук прийняв з цього приводу постанову. Головою Комісії по вивченню природних багатств України був обраний В.І.Вернадський, до її складу увійшли: В.Г.Артоболевський, Г.М.Висоцький, В.І.Лучицький, С.П.Тимошенко, П.А.Тутковський, А.В.Фомін та ін., всього 30 осіб.

В цей же час - в 20-ті роки- академік В.І.Вернадський закладає фундаментальні основи конструктивно-географічного дослідження проблем природокористування, які можна звести до таких положень: 1)кількість природних багатств, що є у розпорядженні людства, завжди обмежена. Якщо хід історії дав одному народу їх багато, а він їх не використовує, - від цього страждає все людство. Такий народ може утримувати природні багатства від світового обміну і використання лише до тих пір, поки він є для цього достатньо сильним; 2)задачею надзвичайної важливості є пізнання вітчизняних природних багатств, розуміння їх цінності; знання, як їх потрібно і як їх можна перевести у форми, доступні для людського життя; 3)освоєння природних продуктивних сил є основним елементом життя культурного людства; 4)багатство країни або народу може бути розкладено на дві, хоча і пов’язані, але багато в чому незалежні одна від одної частини: а) сили природи тієї території, що знаходиться у розпорядженні країни; б) сили народу, що займає цю територію; 5)природні продуктивні сили країни є потенціальною енергією, що використана або невикористана даною країною або даним народом, яка визначає його можливі дії; 6)слід двояко розрізняти знання наших потенційних природних продуктивних сил. З одного боку, це те знання, що нагромаджене та існує в архівах науки, відоме спеціалістам; з другого боку, - це те знання, що існує в народі або в його інтелігенції; 7)народ і інтелігенція повинні усвідомлювати, що витрати на вивчення природних продуктивних сил не повинні і не можуть скорочуватися так, як вони повинні скорочуватися на все інше. Це найбільш продуктивні і необхідні витрати, що зараз існують в державних організаціях людства . Та країна, той народ, який зрозуміє це, вийде з кризи, що переживає; 8)основним завданням державної політики є оволодіння силами природи для всього людства, організація всього людства.

Всесторонні, багатогранні та різнопланові конструктивно-географічні дослідження раціонального природокористування у першій половині ХХ століття в Україні в узагальненому вигляді за предметом, сутністю аналізу природних продуктивних сил можна звести до таких основних напрямів, як: компонентний, галузевий, комплексно-територіальний (або регіональний).

Найрозвинутішою гілкою конструктивно-географічного пізнання природних продуктивних сил, раціонального природокористування в Україні був компонентний аналіз та оцінка природних ресурсів. У галузі мінеральних ресурсів її представляли насамперед такі відомі вчені, як: О.С.Вялов, В.І.Лучицький, В.В.Резніченко, М.Г.Світальський, В.О.Сельський, М.П.Семененко, В.С.Соболєв, С.І.Субботін, Л.Г.Ткачук, Б.І.Чернишов; кліматичних ресурсів – П.І.Броунов, О.В.Клосовський, Й.Й.Косоногов, І.К.Половко, В.П.Попов, Б.І.Срезневський; водних – В.Б.Лєбедєв, А.В.Огієвський, Є.В.Опоков, С.М.Перехрест, Б.А.Пишкін, Г.І.Швець; земельних ресурсів – Н.Б.Вернандер, Г.М.Висоцький, Г.Г.Махов, О.Г.Набоких, П.М.Першин, О.Н.Соколовський. Видатними дослідниками конструктивної географії рослинних ресурсів були: М.І.Вавілов, А.М.Криштофович, Є.М.Лавренко, В.І.Липський, В.О.Поварніцин, П.С.Погребняк, Г.І.Танфільєв, О.В.Фомін. Фауністичні ресурси у конструктивно-географічному аспекті вивчали М.І.Андрусов, О.О.Борисяк, В.І.Крокос, М.В.Павлова, І.Г.Підоплічко.

У галузевому і комплексно-територіальному (регіональному) конструктивно-географічному напрямах раціонального природокористування у першій половині ХХ ст. працювали такі визначні фізико-географи, як: В.Г.Бондарчук, В.І.Вернадський, К.І.Геренчук, Г.П.Дубинський, П.К.Козлов, А.М.Краснов, О.М.Маринич, С.Л.Рудницький, П.А.Тутковський, О.С.Федоровський, М.Г.Холодний, О.Л.Чижевський, О.Ю.Шмідт; а серед економіко-географів та картографів особливо відзначились: Д.І.Богорад, А.Т.Ващенко, К.Г.Воблий, В.О.Геринович, О.Т.Діброва, О.А.Івановський, М.М.Кордуба, В.М.Кубійович, Г.О.Кривченко, Ф.Т.Матвієнко-Гарнага, І.Ф.Мукомель, М.М.Паламарчук, А.С.Синявський, О.М.Смирнов, І.П.Старовойтенко, О.І.Степанів, О.О.Сухов, І.А.Фещенко-Чопівський, П.І.Фомін, А.С.Харченко.

Звичайно ж, багато з вищеназваних українських вчених були універсальними дослідниками, корифеями у близьких до географії науках – геології, геохімії, ґрунтознавстві, ботаніці, зоології, економіці чи екології, однак їх внесок у конструктивну географію природних продуктивних сил визначався чіткою географічною спрямованістю їх праць, націленістю на всестороннє вивчення взаємозв’язків усіх компонентів природного середовища, пізнання їх генезису, закономірностей формування і змін як на локальному, регіональному, так і на глобальному рівнях.

Характерними особливостями конструктивно-географічного обґрунтування раціонального природокористування у працях українських вчених першої половини ХХ ст. були: 1) активні спроби конструювання оптимального для людини природного середовища; 2) намагання оцінити доцільність здійснення перетворювальних заходів із врахуванням усієї сукупності наслідків; 3) не лише оцінка виявлених природних ресурсів та розміщення виробництва для їх освоєння, але й пропозиції по зміні характеристик компонентів природи з метою підвищення їх продуктивності; 4) розробка системи моніторингу природних продуктивних сил; 5) загострення уваги до географічних проблем управління взаємодією природи і суспільства. Було започатковано формування концепцій, що мали комплексний характер і стосувалися загальних тенденцій у розвитку, раціональному освоєнні, охороні та відтворенні природних продуктивних сил, до яких, як нам бачиться, належать:

1) Концепція самостійності та рівноцінності складових природних продуктивних сил, їх генетичного зв’язку з навколишніми природними тілами та їх постійного розвитку у просторі та часі (Г.М.Висоцький, Г.Г.Махов, С.Л.Рудницький, П.А.Тутковський); 2) Концепція допустимих меж змінам, які нав’язуються людиною природі, що визначаються неможливістю виходу за межі тих закономірностей, що діють у природі (М.Г.Холодний); 3) Концепція природозберігаючого освоєння природних продуктивних сил (Є.В.Опоков, П.С.Погребняк, Д.М.Соболєв); 4) Концепція допустимих меж у цілеспрямованому перетворенні природних продуктивних сил (Д.І.Богорад, Є.В.Опоков, А.С.Синявський); 5) Концепція природних продуктивних сил Землі як прояву єдиного космічного процесу, закономірної нерозривності людської культури з іншими проявами життя природи (географічного синтезу) (А.М.Краснов); 6) Концепція періодичності всесвітньо історичного процесу – геліотараксії – впливу сонячної активності на суспільну поведінку людей, вторгнення у сутність речей з благодіяльною для людства корекцією (О.І.Чижевський); 7) Концепція збереження генетичного фонду (П.К.Козлов, Г.І.Танфільєв та ін.); 8) Концепція пріоритетності суспільних витрат на освоєння та раціональне використання природних продуктивних сил (В.І.Вернадський); 9) Концепція формування природоохоронних знань та світогляду (В.І.Вернадський, А.С.Синявський, І.А.Фещенко-Чопівський та ін.).

У цей час В.І.Вернадським(1920-1926) формулюється низка наукових закономірностей розвитку і розміщення природних продуктивних сил. Вчений робить висновок про те, що запаси природних продуктивних сил виступають як неперехідні природні межі людської творчості. Друга не менш значна закономірність – про неминучість безповоротної марної втрати частини природних продуктивних сил через незнання їх величини та несвоєчасне використання. В.І.Вернадський ставив перед науковцями завдання оцінити характер, ступінь, форму переведення потенційних можливостей (природних продуктивних сил – О.Ч.) в реальну, діючу силу. Звідси – надзвичайно глибоке за змістом методологічне твердження – пошуки і знаходження нових форм переведення потенційних сил природи в активні або потрібні і корисні для життя їх прояви характеризують історію росту людського мислення. При вивченні природних продуктивних сил необхідно: по-перше, зосереджувати свої сили на обмеженому переліку першочергових об’єктів; по-друге, не лише виявляти та оцінювати природні умови й ресурси, але й вивчати прийоми їх раціонального, найбільш економного їх використання та обробітку; по-третє, вивчати природні продуктивні сили не лише через бібліотеки книжковим шляхом, але насамперед через організацію широко спланованих експедиційних і лабораторних досліджень.

Надзвичайно важливою була і є організація наукової роботи у трьох напрямах – тих, в яких організми проявляються у біосфері і створюють у ній або беруть участь у створенні в ній потенційних потрібних людині продуктивних сил. По-перше, необхідно отримати дані про хімічний склад організмів, по-друге – про їх вагу і, по-третє – про їх геохімічну енергію, тобто про здатність їх здійснювати переміщення хімічних елементів у земній корі. У їх дослідженні українська географічна та географо-природнича школа чітко і послідовно проходила через основні стадії у своєму розвитку: від комплексного дослідження окремих компонентів природних продуктивних сил – встановлення взаємообумовлених зв’язків між ними – до виявлення їх географічних комплексів („комплексів продуктивних сил”, „комплексів природних обставин”). Конкретними формами таких комплексів природних продуктивних сил слугували більш загальні концепції (принципи) зональності явищ природи, вчення про місцевість, природний чи економічний ландшафт і район, вчення про географічну оболонку. При цьому аналіз взаємодії складових природних продуктивних сил простежувався у їх територіальній диференціації та впорядкованості, а проблеми розвитку природних умов та ресурсів розглядалися українськими дослідниками через призму комплексності та пропорційності. Природні продуктивні сили бачились як природні та економічні єдності всіх можливих категорій від планетарної до елементарної (первинної).

Характерною особливістю розглядуваного етапу було намагання вчених поєднати раціональне, що базувалося на комплексному підході, використання природних ресурсів з їх відновленням і примноженням, заповіданням, а особливо – зі сміливими конструктивними планами перетворення природи.

У цьому зв’язку з теоретичної точки зору важливо відзначити загальногеографічні ідеї дослідження комплексів природних продуктивних сил, сформульовані видатним українським вченим Г.М. Висоцьким. Він висловив думку про те, що успішне лісорозведення у степах не може ґрунтуватися на вивченні тільки місцевих умов, що для цього необхідно виходити з наукового поділу країни на зони, округи і райони; і той, хто цікавиться лісокультурними заходами в якому-небудь районі, що розміщений в середині степової зони, повинен вивчати зони степів помірного поясу обох півкуль разом з дотичними до них краями сусідніх лісостепових, припустельних і передгірних поясів. Вже на самому початку ХХ ст. Г.М. Висоцький одночасно з В.В. Докучаєвим, чи можливо ще раніше, незалежно від нього, сформував ідею зональності. Як відзначав А.Г.Ісаченко (1953), трактування зональності у Висоцького спрямоване скоріше вглибину ніж вшир, тобто, відрізняючись глибиною аналізу взаємних зв’язків, воно в той же час не набувало у нього характеру всезагального світового закону.

Аналізуючи взаємодію складових природних продуктивних сил, Г.М. Висоцький дає наукове визначення природним округам (місцевостям), що повністю відповідає поняттю про географічний ландшафт, введеному у науку дещо пізніше Л.С. Бергом (1913). Г.М. Висоцький розглядає “місцевість” як більш чи менш складну територію, що є закономірним і “однохарактерним” поєднанням більш простих, однорідних комплексів-місцезростань. Це у повній мірі відповідає сучасним уявленням про морфологічну будову ландшафту.

Синтезом, реалізацією конструктивно-географічного підходу у галузі дослідження комплексів природних продуктивних сил, поза всяким сумнівом, стало вчення про природні та економічні райони, природне й економічне районування.

У другому розділі „Внесок професора А.С. Синявського в розробку теоретичних засад та методичного інструментарію конструктивної географії і раціонального використання природних ресурсів” дається всестороння оцінка творчого доробку видатного українського вченого у вказаній науковій галузі. А.С. Синявським: визначені місце та зміст конструктивної географії у побудові оптимального народногосподарського плану розвитку України; доведено, що конструктивний підхід до розробки планів реконструкції і географічного розміщення галузей природокористування має не лише науково-теоретичні чи методологічні засади, але є вимогою „актуально-життєвою, практичною”; з’ясоване основне питання конструктивного економіко-географічного вивчення, його відмінність від географічної економіки, економічних наук загалом, що пов’язане не „з об’єктом вивчання й дослідження, а з завданнями і методою”; уточнено визначення сутності фундаментальної та прикладної економгеографії, що вивчає „закони економгеографічної морфології”, „становище продуктивних сил і закономірності утвердження певних економічних типів країни, їх закономірне географічне розміщення” як в минулому, так і в майбутньому.

Проф. А.С. Синявським утверджено у науковому обізі, по-новому оцінено і визначено такі фундаментальні поняття, як: „продукційний (виробничий) потенціал різної височини і значення”, „певний комплекс природних обставин”, „економічний ландшафт і економічний район”, „природно-економічний район світу”. „Географічне становище”, багатство природними ресурсами, за твердженням вченого, є другим після соціального чинника, чинником великої ваги в історії українського народу. Через це українцям потрібно було вести боротьбу на двох фронтах, на сході і заході, проти шляхетсько–католицької Європи і дикої Азії. Це і стало причиною, через що не звелася на ноги міцна культурна національна партія, яка б могла стримати від унії і підданства. Українці більше боронилися, ніж жили для себе. Хоча природні продуктивні сили панують на нижчих щаблях суспільного розвитку і змінюються дуже повільно, а зростають суспільні впливи у творенні економічної структури, економічних форм господарства, разом з тим „взаємодіяння між людиною і природою щоразу зростає і людина дедалі всебічніше і повніше використовує сили природи. Навіть можна стверджувати, переконував А.С. Синявський (1927), що ця залежність набуває все ширших і складніших форм”.

Як довів вчений, оцінка природних ресурсів повинна опиратися на дуже важливий елемент географічності – на „географічне розпросторення економічних форм”, на географічне районування. „Певний комплекс природних обставин” у поєднанні з соціально-економічними і технічними чинниками визначає продуктивність праці людини і ступінь економічного розвитку, якого дійшла людина як продукційна сила. Він лежить в основі становлення та розвитку „природно-економічних районів світу”, що є наслідком поділу праці. Визначення місця держави в „природно-економічних районах світу”, „економгеографічне районування світу” повинні завершувати конструктивний процес виявлення закономірностей економічної еволюції утворення типів господарств. Конструктивній економгеографії треба передусім пам’ятати про діалектичний закономірний зв’язок природних і соціальних явищ, завдяки чому вона може бути моністичною, може визначати методологічне опрацювання окремітних конкретних проблем, бути практично корисною також в обставинах реконструкції нашого господарства.

Третій розділ дисертації – „Реалізація конструктивно-географічних підходів А.С. Синявського в роботах прикладного характеру” присвячений висвітленню ролі вченого у розв’язанні практично значущих проблем вивчення, раціонального освоєння, охорони та відтворення природних ресурсів, формуванні еколого-географічної освіти і виховання в Україні.

Головні конструктивно-географічні ідеї і пропозиції А.С. Синявського стосувалися вирішення основного завдання конструктивної географії природних продуктивних сил – з’ясування методи та обґрунтування способів „вкладати господарчу діяльність у певні своєрідні комплекси, в економічні регіони”, тобто програмувати розвиток таких природних і суспільних продуктивних сил, які б у найбільшій мірі відповідали місцевим природним і суспільним можливостям та потребам. А.С. Синявським обґрунтована необхідність розгляду і проведення будь-якої суспільної діяльності за первинними культурно-економічними ландшафтами на мікрорівні, що є основою проведення економіко-географічного мікрорайонування території держави. Механізмом інтенсифікації та управління природокористуванням є „творчий вплив на виробничі фактори з метою досягнення найбільших результатів”. Раціоналізація в освоєнні природних багатств повинна базуватись не лише на удосконаленні господарської структури, покращенні прийомів праці, механізмів постачання, але і йти до джерел товарної матерії, до її родовищ, щоб підприємства нарощували отримування сировини і матеріалів. У загальну політико-економічну методологію слід вклинити розробку питання про раціональну експлуатацію природних сил. У взаємодії з природою культурно-економічні здобутки повинні проявлятися у проникненні до резервуарів сировини, до тих її шарів та джерел, де вона знаходиться у своєму первісному стані. Саме тут метод реалістичного використання природних багатств через творчий активний вплив людини є таким же необхідним, як і при творенні нових господарських форм.

На думку проф. А.С. Синявського, основні аспекти конструктивною суспільно-географічного напряму базуються на: оцінці місця України на політичній та економічній, насамперед природно-ресурсній карті світу; аналізі геополітичного становища як найближчих держав-сусідів, так і більш віддалених, але пов’язаних з Україною країн; розгляді політико-еколого-економічних й інтеграційних процесів у Західній Європі у зв’язку з Україною, зокрема об’єднального руху „Пан-Європа”; євгенічних студіях, де А.С.Синявський виступив справжнім фундатором, дослідження якого про екологічне оздоровлення молоді не тільки випередили праці його сучасників, але й стали дорогоцінним надбанням сьогодення. Це дозволило А.С. Синявському визначити сутність, зміст еколого-географічної та природоохоронної освіти, еколого-географічного виховання, розробити їх основні напрями, принципи, форми і методи та практично їх реалізувати в процесі своєї майже 60-літньої педагогічної діяльності у вищий школі, комерційних училищах.

А.С. Синявським визначені механізми, принципи та мережа економічних, „природно-економічних” перспективних районів України у центральній галузі природокористування України – сільському господарстві (молочарський – Полісся, цукровий – Лісостеп, район інтенсивного зерна з підрайонами, птахівничо-садовий район, район південних культур – приморський, молочно-садово-городній Донбасу, молочно-садово-городній і технічних культур Запоріжжя, приміські райони).

Висновки

1. Визначальною ознакою розвитку української географії на всіх її етапах було яскраво виражене конструктивне начало (підхід) у працях її представників-вчених. Володимир Вернадський, Степан Рудницький, Антін Синявський, Павло Тутковський були серед фундаторів власне „конструктивної географії та раціонального використання природних ресурсів”. При цьому йдеться, як про розвиток ними „дисциплін конструктивного характеру”: галузевого і територіального планування, інженерної географії, рекультивації земель чи „конструктивних напрямів економічної, фізичної географії” – планування населених місць, оцінка природних ресурсів, природних продуктивних сил, господарська організація території, так і, з другого боку, про дослідження, аналіз природних і антропогенних ландшафтів різного таксономічного рівня.

2. Природні продуктивні сили – це потенціальна енергія, виявлена чи потенційна здатність країни виробляти матеріальні блага для задоволення суспільних потреб. Ступінь розвитку продуктивних сил визначає той або інший рівень народного добробуту. Продуктивні сили поділяються на „примарні” і „секундарні”. „Примарні” – це основні першопочаткові сили – природні продуктивні сили та праця людини, що визначають напрями, характер і обсяги суспільної діяльності. „Секундарні продуктивні сили”, як вторинні, є постійно змінними формами взаємодії праці і сил природи. Запаси продуктивних сил є неперехідними природними межами людської творчості. Незнання величини та несвоєчасне використання природних продуктивних сил зумовлюють неминучу безповоротну марну втрату їх певної частини. Це призводить до незбагненного контрасту між наявним величезним природним багатством і вкрай малим його використанням, віднайденим віковою історією людства. Пошуки і знаходження нових форм переведення потенційних сил природи в активні або потрібні і корисні для життя їх прояви визначають всю історію розвитку людського мислення.

3. Вивчення природних продуктивних сил потребує: по-перше, зосередження зусиль на обмеженому переліку першочергових об’єктів; по-друге, не лише виявлення й оцінки природних ресурсів, але й напрацювання прийомів їх найбільш раціонального та економного використання; по-третє, організації широкомасштабних експедиційних і лабораторних досліджень. Основою, рушійним механізмом розвитку природних продуктивних сил Землі загалом є живі речовини – сукупності організмів, виражені у їх вазі, в хімічному складі та в їх геохімічній енергії. Організація отримання цих даних у певній системі, у певний строк, у потрібному розмірі була і є терміновою, першочерговою справою у вивченні природних продуктивних сил.

4. Всесторонні, багатогранні та різнопланові конструктивно-географічні дослідження раціонального природокористування у першій половині ХХ століття в Україні в узагальненому вигляді за предметом, сутністю аналізу природних продуктивних сил можна звести до таких основних напрямів, як: компонентний, галузевий, комплексно-територіальний (або регіональний). Найрозвинутішою гілкою конструктивно-географічного пізнання природних продуктивних сил, раціонального природокористування був компонентний аналіз та оцінка природних ресурсів. Визначальними стадіями розвитку української географії у галузі конструктивного (раціонального) природокористування став рух: 1) від комплексного дослідження окремих компонентів природних продуктивних сил; 2) до встановлення взаємообумовлених зв’язків між ними; 3) та до вивчення їх географічних комплексів („комплексів продуктивних сил”, „комплексів природних обставин”).

5. Конкретними формами таких комплексів природних продуктивних сил (де вони функціонували) слугували більш загальні концепція (принцип) зональності явищ природи, вчення про місцевість, природний та економічний ландшафт і район, вчення про географічну оболонку. При цьому аналіз взаємодії складових природних продуктивних сил простежувався у їх територіальній диференціації та впорядкованості, а проблеми розвитку природних умов та ресурсів розглядалися українськими географами через призму комплексності та пропорційності. Природні продуктивні сили бачились як природні й економічні єдності всіх можливих категорій від планетарної до елементарної (первинної).

6. Вагомий внесок у конструктивну географію і раціональне використання природних ресурсів України здійснений проф. А.С. Синявським, яким: закладені теоретико-методичні основи конструктивно-географічного аналізу природних продуктивних сил; доведено, що „географічне становище”, багатство природними ресурсами є другим після соціального чинника, фактором великої ваги в історії українського народу; обґрунтовано, що „взаємодіяння між людиною і природою щоразу зростає і людина дедалі всебічніше і повніше використовує сили природи. Ця залежність набуває все ширших і складніших форм”.

7. Основне прикладне значення конструктивної географії природних продуктивних сил, за А.С. Синявським, - з’ясування методи та обґрунтування способів „вкладати господарчу діяльність у певні своєрідні комплекси, в економічні регіони”, тобто програмувати розвиток таких природних і суспільних продуктивних сил, які б у найбільшій мірі відповідали місцевим природним і суспільним можливостям та потребам. А.С. Синявським обґрунтована необхідність розгляду і проведення будь-якої суспільної діяльності за первинними культурно економічними ландшафтами на мікрорівні, розроблені основи і проведено природно-економічне, економіко-географічне районування України. Механізмом інтенсифікації та управління природокористуванням є „творчий вплив на виробничі фактори з метою досягнення найбільших результатів”. Вченим визначені сутність, зміст, напрями, принципи, форми і методи еколого-географічної освіти та виховання, що є основою його євгенічних студій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Руденко В., Чернюх О. Внесок проф. А.С. Синявського у розробку проблем спеціалізації сільського господарства України // Науковий вісник Чернів.ун-ту: Зб.наук.праць. – Вип. – 80: Географія. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – С.137 – 141. Особистий внесок: дана порівняльна оцінка перспективних сільськогосподарських районів України, виділених А.С.Синявським, зі схемою перспективної спеціалізації сільськогосподарського виробництва республіки кінця 80 – х років ХХ ст.

2. Руденко В.П., Чернюх О.І. Формування проф. А.С.Синявським основ еколого-географічного виховання, еколого-географічної етики та моралі // Географічна наука і освіта в Україні: Збірник наук. праць. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С.7. Особистий внесок: визначені основні принципи еколого-географічного виховання, етики та моралі, що розроблялися проф. А.С.Синявським у першій половині ХХ ст.

3. Руденко В., Чернюх О. Конструктивно-географічні дослідження проф. А.С.Синявського // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 120: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С.178-187. Особистий внесок: сформульовані конструктивно-географічні погляди проф. А.С.Синявського, визначена відмінність економічної географії від географічної економіки, розкриті основні площини (напрями) розробки проф. А.С.Синявським геополітичних концепцій.

4. Руденко В., Чернюх О. Основні віхи творчої діяльності проф. А.С.Синявського як економіко-географа в радянські часи // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 104: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С. 74-91. Особистий внесок: оцінено основні результати життєдіяльності, економіко-географічні та географічні праці проф. А.С.Синявського, що відповідають головним етапам життєвого шляху вченого у географії у радянські часи.

5. Руденко В., Чернюх О. Розробка проф. А.С.Синявським принципів і методів екологічної та природоохоронної освіти, еколого-географічного виховання // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 120: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С. 190-196. Особистий внесок: висвітлені розроблені А.С.Синявським основні принципи та методи діяльності нової школи еколого-географічного профілю.

6. Чернюх О. Ландшафтне обґрунтування використання природних ресурсів у працях проф. А.С.Синявського // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 120: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С. 187-190.

7. Чернюх О. Цінна праця проф. А.С.Синявського про зміст, завдання і метод економічної географії // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 104: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С.91-93.

8. Руденко В.П., Соловей Т.В., Мандрик Л.В., Чернюх О.І. Сучасні проблеми еколого-економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу України //Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія: Науковий вісник.- Київ-Луцьк: РВВ Луцького ДТУ, 2002. – Том 4. – С. 50-54. Особистий внесок: проаналізовані основні чинники зламу методологічних основ еколого-економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу у ринкових умовах господарювання.

9. Руденко В.П., Соловей Т.В., Мандрик Л.В., Чернюх О.І. Науково-конструктивні погляди в український географії “модерного” етапу її розвитку // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 158: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2002. – С.95-103. Особистий внесок: оцінено місце і роль “Географії України” проф. В.Б.Антоновича у становленні конструктивно-географічних поглядів в українській географії “модерного” етапу її розвитку.

10. Руденко В., Чернюх О. Антропогенні і техногенні ландшафти як об’єкт дослідження проф. А.С.Синявського // Історія української географії. Всеукраїнс. наук.-теорет. часоп. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – Вип. 6(2). – С. 71-73. Особистий внесок: виявлені у працях А.С.Синявського взаємозв’язок природних, антропогенних і техногенних ландшафтів, закономірності їх еволюційно-генетичного розвитку, причинно-наслідкові просторові взаємозалежності у “загальному комплексі земних ландшафтів”.

11. Руденко В.П., Чернюх О.І. Основні етапи та напрями економіко-географічної діяльності проф. А.С.Синявського в царській Росії// Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Географія. – Вінниця, 2001. – Вип.2. – С. 150-153. Особистий внесок: оцінено основні наукові результати діяльності проф. А.С.Синявського як географа у царській Росії.

12. Руденко В.П., Чернюх О.І. Розробка проф. А. Синявським проблем оцінки природно-ресурсного потенціалу території (акваторії) / Регіональні екологічні проблеми: Збірник наукових праць.- Київ, 2002. – С. 26 – 28. Особистий внесок: простежено еволюцію розвитку ресурсооцінкових підходів проф. А.С.Синявського.

13. Руденко В., Чернюх О. Рукописна економіко-географічна спадщина проф. А.С.Синявського // Історія української географії. – Вип. 5. – Тернопіль, 2002. – С.11 – 13. Особистий внесок: залучені до наукового географічного вжитку рукописні праці А.С.Синявського, присвячені спеціалізації сільського господарства України та фізико-географічним районам Чернівецької області.

14. Руденко В., Чернюх О., Мандрик Л., Даналакі Н. Оцінка районів України за інвестиційною привабливістю їх природно-ресурсного потенціалу // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 138: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2002. – С. 95 - 103. Особистий внесок: на підставі аналізу еволюції ресурсооцінкових поглядів в українській географії розрахований рейтинг інвестиційної привабливості регіонів західної частини України за їх природно-ресурсним потенціалом.

15. Чернюх О. Розробка теоретичних засад комплексного географічного обґрунтування раціонального природокористування в українській географії у першій половині ХХ ст. // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 167: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2003. – С. 145 – 149.

16. Руденко В., Чернюх О. Географічний поділ праці і світове господарство у працях проф. А.С.Синявського / Матеріали Другої всеукраїнської наук.конф. “Історія української географії і картографії: проблеми і перспективи”. – Тернопіль, 2000. - С.120 – 123. Особистий внесок: вияснено, що динаміку світових зносин слід шукати, як наголошував А.С.Синявський не в зростанні транспорту,