НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЧУБ ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 342.7

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА

УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Тодика Юрій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Погорілко Віктор Федорович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, заступник директора, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, доцент Серьогін Віталій Олександрович, Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, доцент кафедри конституційного і міжнародного права.

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться “24” грудня 2004 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “16” листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Конституція України 1996 р. закріпила істотні державні перетворення, проголосила народ сувереном, єдиним джерелом влади. Щоб таке проголошення не залишалося декларацією, повинні існувати реальні процедури виявлення і здійснення волі народу.

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена як її недостатньою теоретичною розробленістю на сучасному етапі, так і практичною значущістю цих проблем та їх вирішення. Сьогодні таке дослідження є необхідним з урахуванням нових чинників, політико-правових реалій. Актуальним є переосмислення ідеї участі громадян в управлінні державними справами з урахуванням сучасних соціальних, економічних, політичних, геополітичних, історичних передумов такої участі, рівня політичної та правової культури громадян.

У науці конституційного права питання про конституційні політичні права і свободи особи, їх систему досліджені значно повніше, ніж механізм їх реалізації. Тому конституційно-правові дослідження політичних прав і свобод громадян на сучасному етапі об`єктивно мають бути спрямовані на пошук шляхів їх реалізації в сучасних умовах державотворення, виявлення чинників, що впливають на цей процес. Є потреба у розробці теорії конституційних гарантій (їх поняття, видів, системи й ролі) відносно окремих конституційних суб’єктивних прав, і, насамперед, основоположного політичного права громадян – брати участь в управлінні державними справами. Вирішення відповідних теоретичних питань має сприяти вдосконаленню правового регулювання і механізму реалізації цього права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” № 0186.0.070865.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в науковій розробці, узагальненні та системному аналізі конституційно-правових засад права громадян України на участь в управлінні державними справами; обґрунтуванні необхідності та розробці конкретних практичних пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового механізму та гарантій його реалізації; заповненні теоретичних прогалин, які мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.

Для досягнення наміченої мети в дисертації поставлено такі завдання:

· визначити історико-правові передумови конституційної регламентації прав громадян України у політичній сфері, насамперед права на участь в управлінні державними справами;

· проаналізувати розвиток ідеї участі громадян в управлінні державними справами у правовій науці за радянських часів та у науці конституційного права на сучасному етапі;

· визначити зміст та сформулювати поняття участі громадян України в управлінні державними справами;

· з'ясувати особливості конституційно-правового регулювання права громадян на участь в управлінні державними справами в Україні та правомочностей, що входять до його складу;

· проаналізувати міжнародно-правові стандарти права громадян на участь в управлінні державними справами та досвід їх втілення у конституціях зарубіжних (здебільшого європейських) країн;

· визначити поняття і структуру конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами, виявити недоліки механізму реалізації, а також чинники, що впливають на його здійснення в сучасних умовах;

· розмежувати форми реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами за різними критеріями, проаналізувати конкретні форми такої участі;

· визначити систему конституційно-правових гарантій права громадян України на участь в управлінні державними справами;

· сформулювати пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері реалізації громадянами України права на участь в управлінні державними справами.

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання права громадян України на участь в управлінні державними справами, подальше вдосконалення законодавства в цій сфері правовідносин.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати проблеми участі громадян в управлінні державними справами у взаємозв’язку і взаємозалежності, цілісності та всебічності, динаміці розвитку. Із спеціальних методів дослідження в роботі використовувалися: історико-правовий – для аналізу історичних передумов конституційно-правової регламентації прав громадян України у сфері політичних правовідносин; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння міжнародно-правових стандартів права громадян на участь в управлінні державними справами, досвіду їх втілення в конституціях зарубіжних країн та України; формально-логічний – для розмежування і формулювання понять та визначень (участь в управлінні державними справами, конституційно-правовий механізм її реалізації, конституційно-правові гарантії такої участі тощо); системно-структурний – для класифікації та визначення системи форм реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами, його конституційно-правових гарантій; статистичний та соціологічний – для з’ясування кількості звернень громадян до державних органів, висвітлення рівня політичної активності громадян України на виборах, референдумах, під час реалізації інших форм народовладдя.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких радянських учених-юристів як: М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, В.М. Горшеньов, В.Є. Гулієв, Ю.М. Козлов, В.В. Копєйчиков, В.Ф. Коток, Б.П. Курашвілі, В.О. Кучинський, Б.М. Лазарєв, О.І. Лєпьошкін, В.І. Новосьолов, О.В. Оболонський, В.С. Основін, В.А. Патюлін, Ф.М. Рудинський, В.В. Смірнов, І.М. Степанов, А.П. Таранов, Ю.О. Тихомиров, М.П. Чудаков, В.М. Чхіквадзе, Г.Х. Шахназаров, В.С. Шевцов; сучасних українських учених: Ю.П. Битяк, А.З. Георгіца, Л.Т. Кривенко, С.Л. Лисенков, О.Г. Мурашин, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, В.В. Речицький, В.С. Семенов, В.Є. Скомороха, В.І. Співак, М.І. Ставнійчук, Ю.М. Тодика, О.Ю. Тодика, В.Л. Федоренко, М.І. Хавронюк, М.В. Цвік, В.Д. Яворський; російських дослідників: С.С. Алексєєв, М.В. Баглай, Н.В. Варламова, Б.С. Ебзеєв, А.І. Ковлер, К.І. Козлова, С.О. Кондратьєв, О.О. Кутафін, О.А. Лукашева, М.І. Матузов, В.Є. Чиркін; західних учених – С. Бартоліні, Б. Гурне, Р. Далтон, М. Дюверже, Ж.-П. Жакке, Ф. Люшер, Г. Ханай; дореволюційних дослідників – М. Драгоманов, В. Гессен, М. Грушевський, П. Логінов, М. Міхновський, Б. Чичерін та ін.

Емпіричну базу дослідження складають: практика участі громадян України в управлінні державними справами, Конституція України, міжнародно-правові акти з прав людини, що стосуються політичних прав громадян, конституції зарубіжних країн, поточне законодавство України, законопроекти, що спрямовані на регламентацію суспільних відносин у розглядуваній сфері, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, а також вітчизняне законодавство, яке регулювало відносини щодо участі громадян в управлінні державними справами.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні на сучасному етапі комплексним науковим дослідженням конституційного права громадян України на участь в управлінні державними справами, в якому сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення реалізації громадянами цього права:

1. У дисертації проаналізовано конституційно-правові, історичні, міжнародно-правові аспекти забезпечення права громадян України на участь в управлінні державними справами, що раніше не були предметом аналізу у вітчизняній правовій науці або вивчалися недостатньо. По-новому досліджено зміст і особливості конституційно-правової регламентації цього права шляхом порівняння сучасного українського конституційного законодавства з міжнародно-правовими актами у сфері політичних прав та свобод людини і громадянина, а також з конституціями зарубіжних країн.

2. Уперше сформульоване поняття участі громадян України в управлінні державними справами з урахуванням сучасних тенденцій правового розвитку.

3. Запропоновано нове визначення конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами.

4. Обґрунтовано необхідність удосконалення інституційного елемента механізму реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами, створення системи підвищення рівня виборчої культури громадян.

5. У сукупності форм участі громадян України в управлінні державними справами по-новому визначаються окремі їх види за різними ознаками; визначений зміст конкретних форм участі громадян України в управлінні державними справами.

6. Уперше запропонований аналіз цілісної системи форм участі громадян України у виборчому та референдумному процесі.

7. Пропонується при реалізації рівного права доступу громадян України до державної служби використовувати переважно конкурсний відбір як найбільш об'єктивну процедуру зарахування на державну службу.

8. Звернення громадян, залежно від їх предмета, по-новому поділяються на звернення: а) зі суспільно значущих, публічних питань; б) з особистих питань. Акцентується увага на необхідності визначення у конституційному законодавстві України вимог до колективних письмових звернень. Пропонується забезпечити доступність інтерактивного спілкування громадян України з представниками державної влади за допомогою комп'ютерних технологій.

9. Уперше заперечується конституційна обґрунтованість положень Закону “Про судоустрій України” щодо “обов’язку”, а не “права” громадян України брати участь у відправленні правосуддя як народних засідателів і присяжних.

10. Уперше конституційно-правові гарантії права громадян України брати участь в управлінні державними справами висвітлені у вигляді багатоступеневої системи взаємопов’язаних гарантій.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теорії участі громадян в управлінні державними справами, проблем народовладдя, розвитку політичних прав громадян;

- у сфері правотворчості можуть бути враховані як теоретичний матеріал при розробці й прийнятті законів України та інших нормативно-правових актів, що визначають механізм реалізації громадянами права на участь в управлінні державними справами;

- у правозастосовній діяльності – для оптимізації форм і методів участі громадян України в управлінні державними справами;

- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій з конституційного права України, у викладанні курсу конституційного права України, у науково-дослідній роботі студентів;

- у правовиховній роботі серед населення дисертація може служити підвищенню правової культури посадових осіб та громадян України, подоланню відчуження громадян від влади, вкоріненню в масову свідомість переконання про необхідність залучення до управління державними справами та роз’ясненню можливих форм такої участі і тим самим сприяти формуванню у громадян демократичної політико-правової культури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на: “круглому столі” “Конституція України – гарант розвитку творчих здібностей молоді” (Харківський регіональний інститут Української академії державного управління при Президентові України, 27 червня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (м. Київ, 13-15 листопада 2002 р.); науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 25-26 грудня 2002 р.); ХІV Харківських політологічних читаннях “Особистість в умовах сучасних політичних відносин” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 20 червня 2003 р.); науковій конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 26-27 грудня 2003 р.); викладалися у трьох наукових роботах, представлених на Всеукраїнські конкурси на кращу наукову роботу серед аспірантів вищих навчальних закладів з питань виборів та референдумів в Україні, що проводилися Міністерством освіти і науки України та Центральною виборчою комісією України у 2002, 2003, 2004 роках, за результатами яких автор дисертації отримав дипломи переможців; а також обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у дев`яти наукових працях: п’яти статтях у фахових виданнях та чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях, політологічних читаннях, “круглому столі”.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків по дисертації та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 212 сторінок, із них основного тексту – 187 сторінок. Кількість використаних джерел – 283.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дисертаційного дослідження, його об’єкт і предмет, характеризуються методи дослідження, його теоретична основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, формулюються основні положення, які виносяться на захист, зазначаються апробація результатів дослідження і публікації.

Розділ перший “Конституційно-правове регулювання права громадян України на участь в управлінні державними справами” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історико-правові передумови конституційної регламентації прав і свобод громадян України в політико-правовій сфері” аналізуються конституції та конституційні акти, що приймалися на території України у різні історичні періоди та торкалися питання щодо участі громадян в управлінні державними справами. Показано, що на кожному з етапів історичного розвитку України змінювалися як характер і масштаби участі громадян в управлінні, так і ступінь її законодавчої регламентації. Двадцяте століття виявилося найбільш плідним щодо актів конституційного характеру з участі громадян в управлінні державними справами в Україні. Всі ці акти та ідеї, на яких вони базувалися, прямо чи побічно стали історико-правовою основою для розробки і прийняття Конституції України 1996 р. і чинного конституційного законодавства, формування ідеології і практики участі громадян в управлінні державними справами.

У підрозділі 1.2. “Поняття участі громадян в управлінні державними справами: конституційно-правовий аспект” розглянуто розвиток ідеї участі громадян в управлінні державними справами у правовій науці радянських часів та у науці конституційного права на сучасному етапі. Розрізняються поняття “участь в управлінні державними справами” та “участь у державному управлінні”, розкриваються терміни “політична участь”, “політична активність”, “політичний вплив”.

Оскільки всі гілки державної влади походять від установчої влади народу, то з точки зору конституційної участі громадян в управлінні державними справами, необхідно говорити про їх представництво в державних органах усіх гілок влади, а не тільки законодавчої в особі народних депутатів. Представництво громадян України в органах виконавчої влади реалізується за допомогою рівного права доступу до державної служби; судової – через народних засідателів і присяжних. Крім того, конституційна участь громадян в управлінні державними справами має відбуватися на всіх стадіях реалізації державного рішення (законодавчого, виконавчого чи судового): на стадії його ініціювання і розробки, прийняття, здійснення та контролю за їх реалізацією.

Визначаються основні риси, властиві участі громадян в управлінні державними справами: публічність, добровільний характер, цілеспрямованість. Метою залучення до управління державними справами є задоволення суспільно значущих інтересів, вплив на прийняття, здійснення та контроль за реалізацією державних рішень. Участь в управлінні державними справами повинна здійснюватися в рамках Конституції та закону. Важливою ознакою такої участі можна вважати її законність.

Виходячи з цього, визначення участі громадян України в управлінні державними справами сформульоване як активна, публічна, добровільна, цілеспрямована, законна діяльність громадян України у сфері здійснення державної влади, що гарантована закріпленням у Конституції України відповідного суб’єктивного права, і яка має на меті формування та контроль за діяльністю державних органів усіх гілок державної влади, вплив на прийняття, виконання та контроль за реалізацією державних рішень для втілення громадянами своїх суспільно значущих інтересів і забезпечення нормального функціонування, стабільного розвитку та соціального порядку в державі. Відповідно до ст. 38 Конституції України, участь громадян в управлінні державними справами є їх правом, але з точки зору політики і моралі – певною мірою і обов`язком.

У підрозділі 1.3. “Конституційно-правові засади участі громадян України в управлінні державними справами в умовах формування правової державності” зазначається, що новелою сучасного конституційно-правового регулювання є закріплення на рівні Основного Закону України права громадян брати участь в управлінні тільки “державними”, а не “державними і громадськими” справами, що відповідає нинішньому етапу розвитку конституційного ладу України. Обґрунтовується, що право громадян на управління громадськими справами сьогодні має самостійний характер.

Аналізуючи дискусійне питання, чи є участь в управлінні державними справами принципом, чи суб`єктивним правом громадян, автор приходить до висновку, що визнання принципу участі громадян в управлінні державними справами не виключає його розуміння і як суб’єктивного права громадянина.

Визначається, що право громадян на участь в управлінні державними справами розвиває та поглиблює положення Конституції України про народовладдя, яке має відправний, узагальнений характер. Це суб’єктивне право є комплексним і об`єднує майже всі інші політичні права і свободи – право громадян брати участь у референдумі, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, рівне право доступу до державної служби, право на звернення, а також право брати участь у відправленні правосуддя. Конституційні норми про участь в управлінні в основному закріплені у другому розділі Конституції України (ст. 36-40), конкретизуються і розвиваються в поточному конституційному законодавстві.

У підрозділі 1.4. “Міжнародно-правові стандарти права громадян на участь в управлінні державними справами та досвід їх закріплення в конституціях зарубіжних країн” стверджується, що до числа стрижневих документів, у яких знайшли втілення універсальні міжнародно-правові стандарти участі громадян в управлінні державними справами, належать: Загальна декларація прав людини 1948 р. (ст. 21); Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р. (ст. 25), інші міжнародні документи, що стосуються основних демократичних політичних цінностей. Документи регіонального характеру, що містять міжнародні стандарти політичних прав громадян, включають для України акти Ради Європи, насамперед Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р., резолюції та інші акти Парламентської Асамблеї Ради Європи, прецедентне право Європейського суду з прав людини; документи ОБСЄ (зокрема, Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 р.) та ін. Наведені у дисертації витяги з основних міжнародних актів з прав людини засвідчують, що положення ст. 38 Конституції України щодо права громадян на участь в управлінні державними справами є впровадженням у політико-правову практику нашої держави загальновизнаних принципів і норм міжнародного права в цій сфері правовідносин.

На думку автора, особливо важливим є врахування досвіду конституційної регламентації та здійснення політичних прав громадян у практиці державотворення традиційно демократичних європейських держав, а також країн молодої демократії. Показано, що більшість конституцій цих країн у різних формулюваннях закріплюють право громадян на участь в управлінні державними справами як безпосередньо, так і через своїх представників з певними особливостями.

Робиться висновок, що в закріпленні права громадян на участь в управлінні державними справами, інших політичних прав і свобод Конституція України зорієнтована на європейське і світове бачення їх каталогу, змісту і можливих обмежень. Вдосконалення конституційного законодавства України з цього питання повинно йти шляхом більш широкого врахування міжнародних загальновизнаних актів з прав людини у політичній сфері, позитивного конституційно-правового досвіду інших демократичних країн світу.

Розділ другий “Конституційно-правовий механізм та гарантії реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Поняття і структура конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами” зазначено, що теорія правових механізмів досліджена недостатньо, хоча останнім часом вона почала частіше привертати увагу науковців. У юридичній літературі все ширше використовується категорія “механізм”. Зазначається, що реалізація права громадян України брати участь в управлінні державними справами – це процес (а зрештою, і результат) втілення конституційно-правових норм щодо зазначеного права на практиці.

Поняття конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами сформульоване як система конституційно-правових засобів нормативного (матеріального і процесуального) й інституційного характеру, що забезпечує здійснення цього права громадян у сфері політичних правовідносин. Нормативною основою такого механізму слід вважати конституційні норми та конкретизуючі норми поточного конституційного законодавства, за допомогою яких встановлюється зміст цього права, форми і межі його здійснення, процесуально-процедурний механізм їх реалізації. Інституційний зріз має включати діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, недержавних організацій, політичних партій, яка спрямована на забезпечення, реалізацію і захист політичних прав громадян.

Для вдосконалення інституційної складової механізму реалізації досліджуваного суб'єктивного права пропонується створити спеціалізовану науково-дослідну установу – Український центр навчання виборчим технологіям при Центральній виборчій комісії або при одному з провідних юридичних навчальних закладів України. Завданням цього Центру має бути надання пропозицій щодо вдосконалення конституційного законодавства, яке регулює здійснення інститутів безпосередньої демократії в Україні, забезпечення випуску наукової, навчальної й просвітницької літератури, підготовка фахівців для проведення виборчих і референдумних кампаній на належному професійному рівні на основі норм Конституції та законів України (як з боку організаторів виборів, так і кандидатів на виборні посади), підвищення правової культури виборців, офіційних спостерігачів, представників політичних партій та інших учасників виборчого процесу.

Аргументується, що показниками (критеріями) ефективності механізму реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами є політична злагода у суспільстві, відкритість влади, вдосконалення методів державного управління, підтримка громадянами політичних реформ, підвищення їх політичної активності, розвиток демократичних традицій участі в управлінні тощо.

У підрозділі 2.2. “Форми реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами” у сукупності форм участі громадян України в управлінні державними справами визначаються такі їх види: 1) за суб’єктним складом (організаційні форми участі в управлінні): індивідуальна і колективна; 2) за процесуальною ознакою: ініціативні та процедурно-правові; 3) за механізмом реалізації: конкретні форми участі громадян України в управлінні державними справами, які втілюються через правомочності політичного характеру, що входять до складу цього комплексного узагальнюючого суб’єктивного права. До них відносяться:

- участь громадян України в управлінні державними справами під час виборів та референдумів, яка не обмежується лише голосуванням, оскільки конституційним законодавством України передбачена ціла низка форм участі громадян України у виборчому та референдумному процесах на різних їх стадіях;

- при реалізації рівного права доступу громадян України до державної служби конкурсний відбір є найбільш об'єктивною процедурою, яка усуває можливість заняття відповідальних посад нефахівцями, забезпечує високий професіоналізм, демократичність і результативність управління;

- звернення громадян, залежно від їх предмета, можна умовно поділити на звернення: а) зі суспільно значущих, публічних питань; б) з особистих питань. З точки зору участі громадян в управлінні державними справами, вирішальними є звернення, що мають суспільне значення чи принаймні претендують на таке. Право громадян на звернення може бути реалізоване тільки в ініціативному порядку. Стверджується, що його реалізація передбачає прояв особистої зацікавленості громадян при вирішенні питань державницького характеру. У деяких конституціях європейських держав встановлено, що з колективними петиціями можуть звертатися тільки “законно створені організації” або їх “установчі органи” (Австрія, Бельгія, Румунія тощо). Законодавство України не висуває такої вимоги, тому невизначеною залишається процедура складання і підписання колективних письмових звернень. Для того, щоб забезпечити її результативність, пропонується на законодавчому рівні закріпити вимоги до колективного звернення;

- у реалізації норми щодо участі народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних, яка введена в Україні з метою демократизації судочинства, виникло чимало труднощів. Викликає сумнів конституційна обґрунтованість положень Закону “Про судоустрій України” щодо обов’язку громадян брати участь у відправленні правосуддя як народних засідателів і присяжних, оскільки в Основному Законі України цей конституційний обов`язок не закріплений. Така участь є суб'єктивним правом, яке громадяни можуть реалізувати за власним бажанням, з урахуванням досвіду, вільного часу, зацікавленості у питаннях здійснення правосуддя.

За відсутності інститутів наказів виборців та відкликання народних депутатів виборцями, інститут мирних зборів – це єдина можливість громадян виявити своє ставлення до державної політики. Настанови щодо розмежування приватних і публічних зборів не увійшли до тексту Основного Закону України і тому мають бути уточнені у відповідному законодавстві.

У підрозділі 2.3. “Вибори та референдуми як основоположні форми участі громадян України у політичному процесі” детально розглянуто різноманітні форми участі громадян України в управлінні державними справами під час виборів і референдумів.

У дисертації аналізуються можливості участі громадян України у виборчому процесі як: а) власне виборців (громадян України, які мають право голосу); б) членів виборчих комісій; в) кандидатів на виборну посаду; г) осіб, які здійснюють громадський контроль за проведенням виборів: офіційних спостерігачів від партій (блоків), уповноважених осіб, представників (в Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу) політичних партій (блоків) – суб'єктів виборчого процесу тощо.

Зазначається, що категорія “виборці” є універсальною, оскільки вона охоплює всі інші форми участі громадян у виборчому процесі, адже і кандидати, і члени виборчих комісій, і уповноважені особи, і “внутрішні” офіційні спостерігачі перш за все є виборцями. Формами участі власне виборців у виборчому процесі можуть бути: здійснення волевиявлення в день голосування; участь у будь-яких формах передвиборної агітації, що не суперечать Конституції й законам України; ознайомлення з рішеннями виборчих комісій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів; ознайомлення з протоколами виборчих комісій про підрахунок голосів виборців; опосередкована участь при здійсненні добровільних внесків фізичних осіб до власних виборчих фондів кандидатів і партій (блоків) тощо.

Участь у референдумах так само не обмежується для громадян України лише голосуванням. Виділені такі форми участі громадян України у референдумах: ініціювання збирання підписів під вимогою проведення референдуму; організація і проведення відповідних зборів громадян; збирання підписів громадян під вимогою проведення референдуму; ведення агітації “за” або “проти” пропозиції про оголошення референдуму; робота в комісіях з референдуму; присутність у день проведення референдуму в приміщеннях для голосування або на засіданнях комісій з референдуму при підрахунку голосів і визначенні результатів голосування, тощо. Аргументується, що інститут референдуму в Україні недостатньо врегульований у процесуально-процедурному аспекті. Необхідний новий закон про референдуми (або його нова редакція), який би чітко визначив термінологію, процедури проведення референдумів, механізм втілення їх результатів у державно-правову практику.

У підрозділі 2.4. “Поняття і система конституційно-правових гарантій права громадян України на участь в управлінні державними справами” зазначається, що під конституційно-правовими гарантіями цього суб’єктивного права необхідно розуміти систему найважливіших положень, закріплених у Конституції України та конституційному законодавстві, що спрямовані на забезпечення реалізації закладених у ньому правомочностей.

Зазначається, що конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами є багатим за змістом і складним за механізмом реалізації. Конституційно-правові гарантії цього права мають комплексний характер. На думку автора, їх система включає в себе чотири взаємопов`язаних і взаємообумовлених рівні гарантування: 1) загальні конституційні гарантії всіх прав та свобод людини і громадянина, що поширюються й на право участі громадян в управлінні (положення Преамбули, першого розділу Конституції України та ін.); 2) особливі конституційні гарантії групи політичних прав і свобод, основоположним серед яких є право на участь в управлінні державними справами (засади конституційного ладу політичного характеру; наявність усіх інших груп прав і свобод – особистих, економічних, соціальних, культурних, оскільки можливість їх реального втілення глибоко взаємообумовлена); 3) спеціальні гарантії права брати участь в управлінні державними справами (розуміються як сам факт закріплення досліджуваного суб’єктивного права на рівні Конституції України, що надає цьому праву статусу конституційного і гарантує, принаймні, неможливість його заперечення; а також конституційне закріплення правомочностей, що входять до його складу, меж та процесуальних форм їх здійснення, засоби їх конкретизації у поточному конституційному законодавстві); 4) специфічні гарантії прав, що входять до складу права на участь в управлінні державними справами, які опосередковано є також і гарантіями права політичної участі (окремі конституційно-правові гарантії виборчих прав, права на участь у референдумі, права доступу до державної служби, права на звернення, права участі у відправленні правосуддя тощо). Система гарантій права громадян України на участь в управлінні державними справами не є вичерпною і назавжди усталеною, вона динамічна, повинна вдосконалюватися та розширюватися.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні конституційно-правових засад права громадян України на участь в управлінні державними справами, питання вдосконалення конституційно-правового механізму і гарантій його реалізації. Головними науковими і практичними результатами роботи автор вважає такі висновки:

1. Основні ознаки демократичної правової держави у концентрованому вигляді виражені у праві брати участь в управлінні державними справами, яке закріплене на найвищому – конституційному – рівні (ч. 1 ст. 38 Конституції України), що свідчить про його виняткову значущість та підвищену стабільність. Адресатами цього суб`єктивного права є тільки громадяни України.

2. Право громадян на участь в управлінні державними справами розвиває та поглиблює положення Конституції України про народовладдя, що має відправний, узагальнений характер. Воно є комплексним і об`єднує майже всі інші політичні права і свободи – право громадян брати участь у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, рівне право доступу до державної служби, право на звернення, а також право брати участь у відправленні правосуддя.

3. В Україні досягнутий певний рівень відповідності законодавства щодо політичної участі громадян в управлінні державними справами міжнародним стандартам. Але це початок шляху, оскільки необхідне подальше його вдосконалення, а також втілення цих законодавчих приписів у суспільно-політичне життя. Таке вдосконалення повинно виходити з власного історико-політичного досвіду України, з політико-правового становища державних справ у теперішній період, а також узгоджуватися з міжнародно-правовими стандартами незалежно від їх юридичної обов`язковості. Потенціал Конституції України в даному напрямку в більшості випадків не реалізований. Законодавство щодо політичної участі повинне бути більш чітким і зрозумілим, ніж будь-яке інше, оскільки має бути зручним і спонукати до використання різноманітних форм участі в управлінні державними справами політично активних громадян.

4. Конституційно-правовий механізм реалізації права громадян брати участь в управлінні державними справами необхідно розглядати у двох площинах: а) як сукупність нормативних та інституційних елементів (статичний аспект); б) як процес, тобто сукупність конкретних форм його здійснення у фактичній діяльності громадян України (динамічний аспект).

5. Категорії “гарантії” та “механізм реалізації” права громадян брати участь в управлінні державними справами перебувають у діалектичному взаємозв`язку. Наявність конституційних політичних прав, які включає до свого складу право громадян України на участь в управлінні державними справами (право на звернення, участь у референдумі, виборчі права, рівне право доступу до державної служби тощо), з одного боку, є гарантією здійснення цього об`єднуючого політичного права, а з іншого – це правомочності, включені в комплексне право політичної участі, а тому вони виступають формами його реалізації. У свою чергу, конституційний механізм реалізації цього суб`єктивного права є запорукою його реальності, а отже, конституційно-правовою гарантією його здійснення.

6. Для практичної реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами важливо не тільки записати його в Конституції, підкріпити системою реальних конституційно-правових гарантій, але й сприяти тому, щоб громадяни засвоїли цю норму. У зв`язку з цим необхідними є створення Українського центру навчання виборчим технологіям, розробка і видання навчальної, просвітницької й наукової літератури у вигляді підручників і монографій, брошур, навчальних посібників, таких як: “Пам’ятка виборцю”, “Звернення громадян: правила і процедури”, “Об’єднання громадян: перелік і напрямки діяльності”, “Передвиборна агітація: погляд зсередини”, “Кандидат і його команда”, “У допомогу офіційному спостерігачу: питання і відповіді”, “Фінансування виборів: право і практика”, “Юридична відповідальність за порушення законодавства про вибори і референдуми України” та ін.

7. На реалізацію прав та свобод людини і громадянина можуть впливати як позитивні, так і негативні фактори, але лише позитивні чинники можуть служити гарантіями їх реалізації. Для нормального функціонування інституту політичної участі громадян в Україні не створене поки що належне соціальне середовище. Через це багато форм участі в управлінні державними справами у теперішній час не використовуються належним чином. Тому в ході демократичних перетворень необхідно наповнити перераховані в Конституції України політичні й інші права життєвим змістом.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Скібіна О.О. Вибори як основоположна форма участі громадян України в політичному процесі // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 61. – С. 28-33.

2. Скібіна О.О. Поняття участі громадян в управлінні державними справами: конституційно-правовий аспект // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2003. – Вип. 22. – С. 310-314.

3. Скібіна О. Розвиток ідеї участі громадян України в управлінні державними справами // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 299-306.

4. Скібіна О.О. Конституційні гарантії права громадян України на участь в управлінні державними справами // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 31-36.

5. Скібіна О.О. Конституційний механізм реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 66. – С. 158-163.

6. Скібіна О.О. Політичні права молоді в аспекті безпосереднього народовладдя // Конституція України – гарант розвитку творчих здібностей молоді: Матер. “круглого столу” 27 червня 2002 р. – Харків: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2002. – С. 23-25.

7. Скібіна О.О. Правові засади участі громадян в управлінні державними справами // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідом. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 10-12.

8. Скібіна О.О. Громадянин як суб’єкт конституційного права на участь в управлінні державними справами // Особистість в умовах сучасних політичних відносин: Зб. наук. статей (за матер. ХІV Харківських політологічних читань). – Харків: Право, 2003. – С. 167-169.

9. Скібіна О.О. Виборче законодавство України та передвиборна агітація: шляхи вдосконалення // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.) / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 25-28.

АНОТАЦІЇ

Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків. – 2004.

У дисертації досліджуються конституційно-правові засади права громадян України на участь в управлінні державними справами, історико-правові передумови його конституційної регламентації; формулюється поняття участі громадян України в управлінні державними справами; аналізуються особливості конституційно-правового регулювання цього права громадян України, міжнародно-правові стандарти у сфері політичних прав громадян та досвід їх втілення у конституціях зарубіжних країн. Визначаються поняття і структура конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами, чинники, що впливають на його здійснення в сучасних умовах; розглядаються форми його реалізації, особлива увага приділяється виборам і референдумам; визначається система конституційно-правових гарантій цього суб’єктивного права; сформульовані пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового механізму його реалізації.

Ключові слова: участь громадян в управлінні державними справами, народовладдя, політичні права, механізм реалізації, гарантії.

Чуб Е.А. Конституционное право граждан Украины на участие в управлении государственными делами. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков. – 2004.

В диссертации проанализированы конституционно-правовые, исторические, международно-правовые аспекты