КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Чернова Ольга Вадимівна

УДК 330.341.1

РОЛЬ ІННОВАЦІЙ В СУЧАСНИХ

ТРАНЗИТИВНИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Полтавського університету споживчої кооперації України, м. Полтава.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Ніколенко Сергій Степанович,

Полтавський університет споживчої кооперації України,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Шегда Анатолій Васильович,

Київський національний Університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри теоретичної та прикладної економіки

кандидат економічних наук, доцент

Антонюк Лариса Леонтіївна,

Київський національний економічний університет,

доцент кафедри міжнародної економіки

Провідна установа: Тернопільська академія народного господарства

Міністерства освіти і науки України,

кафедра економічної теорії, м. Тернопіль

Захист відбудеться 24 вересня 2004 року у 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розісланий 17 серпня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі формується нова система цінностей. Науково-технологічний потенціал, його ефективність та інноваційна політика держави стають визначальними факторами у системі міжнародних відносин. Головним чинником тривалого зростання добробуту країн став науково-технічний прогрес та здатність держав до інноваційних змін. Саме спрямованість на досягнення технологічного лідерства самоорганізовує та самоутворює соціально-економічні моделі розвинутих країн. Тому, основу підвищення ефективності національної економіки сучасної України, поряд із природними і трудовими ресурсами, складає науково-технічний потенціал, використання якого розкриває можливості переходу країни в постіндустріальну інформаційну епоху. Перехід економіки до нового якісного стану підвищив значимість активізації інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного потенціалу країни, який дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, яке повинно стати найважливішим чинником виходу з економічної кризи й забезпечення умов для економічного росту.

Між економічними відносинами, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, заходами їхнього регулювання й самими інноваційними процесами у національній економіці існують складні взаємозв'язки. Це об'єктивно потребує теоретичного аналізу сутності й тенденцій розвитку інноваційної діяльності, з'ясування протиріч, що негативно відбиваються не тільки на економічних результатах безпосередніх виробників інноваційного продукту, але й на швидкості інноваційних перетворень та розвитку економіки країни взагалі. Недостатня кількість досліджень з цієї проблематики є однією з причин відсутності раціонального механізму стимулювання інноваційної діяльності й відставання українського виробничого потенціалу від світових аналогів. Для проведення таких досліджень особливу значимість набуває вивчення категорій, що характеризують феномен інноваційної діяльності, її спрямованість на використання ресурсного потенціалу, що існує в науково-технічній сфері, залежність від стану виробництва, рівня розвитку конкуренції між виробниками, наявність інститутів ринкової та власне інноваційної інфраструктури.

Важливе значення для нашої країни має творче використання досвіду розвинутих країн по реалізації заходів державної підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати дієву вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності. Актуальність проблем інноваційного розвитку зростає в умовах розширення регіональних органів управління у здійсненні науково-технічної політики на місцях, починаючи з розробки комплексних програм та завершуючи рішенням оперативних питань поточної діяльності по реалізації науково-технічних нововведень у виробництві. Посилення уваги до теоретичного дослідження проблем інноваційної діяльності пов’язане й з планами держави щодо входження української економіки до світового товариства. Подолання відставання практично в усіх галузях та виробництвах передбачає посилення інноваційного характеру підприємницької діяльності, формування особливої інноваційної сфери з властивими їй суб'єктами.

Сьогодні нагальною необхідністю стає дослідження можливостей використання інновації як засобу розвитку, її економічної результативності, забезпечення для цього від-повідних умов через державне регулювання та підтримку цих процесів, обрання правильної стратегії досягнення поставленої мети та способів її реалізації. Все вищесказане визначає теоретичну та практичну значимість вивчення проблематики інноваційної діяльності, а, отже, й актуальність даного дослідження та його пізнавальну роль.

Дана проблема давно приваблювала провідних економістів світу. У працях українських (М.Туган-Барановський, Ю.Шкворець, Ю.Бажал, Д.Черваньов, А.Власова, В.Кардаш, А.Амоша, А.Алімов, В.Яцков) та російських (А.Абалкін, А.Анчишкін, Л.Гатовський, С.Глаз’єв, В.Кушлін, Д.Львов, Ю.Осипов, А.Юданов, Ю.Яковець та ін.) вчених досліджено широке коло теоретичних та практичних проблем підвищення ефективності виробництва в результаті здійснення інноваційної діяльності. Західні вчені Р.Акофф, В.Беренс, П.Друккер, Д.Кларк, Г.Менш, Р.Портер, Р.Фостер, Й.Шумпетер та ін. розвинули сучасну теорію економічних відносин, які відбивають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері. При безперечно великому значенні внеску цих науковців та певному рівні розробки проблеми, її гострота та актуальність вимагають, на наш погляд, подальшого політекономічного аналізу.

На даний час вже недостатньо розуміння того, що рішення цілого ряду найважливіших соціально-економічних задач у нашій країні неможливо без свідомого формування відносин з приводу ефективного створення й використання продукту інноваційної діяльності. Це забезпечує прогресивний розвиток всього інноваційного потенціалу країни із властивими йому спеціалізованими суб'єктами діяльності та інститутами інфраструктури, особливостями формування і функціонування ринкових відносин. Перетворення інновацій у першорядний засіб підвищення ефективності виробництва й конкурентоздатності продукції передбачає подальше осмислення проблем реалізації відносин власності в інноваційній сфері, удосконалювання державного регулювання інноваційних процесів, що зумовлено переходом від адміністративно-командних методів управління до переважно економічних. Актуальність даної проблеми, необхідність її подальшої розробки з точки зору економічної теорії та потреба у рекомендаціях щодо розвитку інноваційної сфери України визначили вибір теми, цілі та завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка і відноситься до теми: “Теорія господарсько-політичного механізму соціально орієнтованої ринкової економіки як модель розбудови державності в Україні” (номер державної реєстрації 0100U000416), а також у відповідності із планом науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Полтавського університету споживчої кооперації України як складова кафедральної теми: “Проблеми еволюції і функціонування господарського механізму економічних систем”. Особисто автором підготовлено розділ “Роль інноваційних перетворень в еволюції господарського механізму економічних систем”.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення “наскрізного” (через призму особливої ролі інноваційної діяльності) теоретико-прикладного аналізу динаміки інноваційних процесів, місця й функцій інноваційної діяльності країни, її співвідношення зі світовим та національним науково-технічним й виробничим потенціалами.

Для досягнення поставленої мети було розв’язано такі задачі:

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є інноваційні процеси в умовах транзитивної економіки.

Предметом дослідження є сукупність соціально-економічних відносин, що виникають у процесі інноваційної діяльності у трансформаційний період.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації є фундаментальні положення загальної економічної теорії, вітчизняні й зарубіжні дослідження вчених-економістів з проблем інноваційної діяльності в умовах ринкового реформування, законодавчою та інформаційною основою є акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, статистична інформація, матеріали міжнародних та українських наукових конференцій.

Методологічні та теоретичні дослідження інноваційних процесів у транзитивній економіці засновані на принципах діалектики як загального методу пізнання. Для вирішення поставлених у дисертації задач використано низку методів, а саме: метод логічного узагальнення (у дослідженні інновацій як іманентної якості економічної динаміки), метод узагальнення даних та порівняльного зіставлення (у дослідженні особливостей інноваційної складової у транзитивній економіці), системний та комплексний підходи (у дослідженні механізму оптимізації інноваційних процесів на макро- й мікрорівнях), метод аналізу та синтезу (у дослідженні тенденцій та шляхів становлення й активізації інноваційної діяльності), що забезпечило вірогідність отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів, які виносяться на захист, полягає у розробці концепції розвитку інноваційної діяльності України в умовах реформування економіки та її вступу до світового господарства, а також у вирішенні задачі формування механізму активізації інноваційних процесів в умовах соціально-економічних трансформацій, що має відображення у таких конкретних положеннях:

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати реально відображають стан інноваційного розвитку України, розкривають механізм його регулювання, дають можливість прогнозування його динаміки, мають теоретико-методологічне й прикладне значення та є певним внеском у розвиток інноваційної теорії. Їхнє використання підвищує наукову обгрунтованість щодо прийняття рішень на мікроекономічному рівні (при підготовці та селекції інноваційних проектів та стратегій) та макроекономічному рівні (у процесі розробки і реалізації національних інноваційних програм, орієнтованих на активізацію інноваційної сфери, відновлення її економічного потенціалу, поліпшення добробуту країни).

Основні теоретичні положення дисертації використовуються в навчальному процесі кафедри економічної теорії Полтавського університету споживчої кооперації України при викладанні дисциплін “Політична економія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, а також у методичних розробках кафедри (довідка №45-96/14 від 19.11.2003р.).

Положення та результати дисертаційної роботи, що стосуються проблем науково-технологічної сфери та особливостей механізму державного регулювання інноваційних процесів, використовуються при розробці заходів та виборі пріоритетів інвестиційно-інноваційної політики Українського Банку Розвитку та Партнерства (довідка № 328-02 від 27.11.2003р.).

Положення та розробки дослідження використано Міністерством охорони навколишнього природного середовища України під час підготовки проектів науково-дослідних робіт за бюджетною програмою “Розробка та впровадження механізмів формування умов екологічно збалансованого розвитку”: “Розробка соціально-економічного та екологічного обгрунтування відновлення гідрологічного режиму оз. Сасик”, що виконується на доручення Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №73703; та “Еколого-економічна оцінка зниження рівня водосховищ дніпровського каскаду”, що виконується на доручення Верховної Ради України від 05.12.2003р. №06-15/12-5810 (довідка №14-24 від 21.01.2004р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у наукових доповідях на Загальноукраїнській науковій конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецький національний університет, 2000 р.); науково-практичній конференції студентів та молодих вчених “Міжнародний бізнес в Україні: становлення та розвиток в умовах ринкової трансформації суспільства” (інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, 2001 р.); П’ятій Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта’ 2002” (Дніпропетровськ, видавництво “Наука і освіта”, 2002 р.); регіональній науково-практичній конференції “Управління в умовах ринкової трансформації економіки України” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2002 р.); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна наукова’ 2002” (Дніпропетровськ, видавництво “Наука і освіта”, 2002 р.).

Публікації. За результатами дослідження автором опубліковано 10 наукових праць, у тому числі п’ять наукових статей у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 3,33 д.а., особисто авторові належить 3,32 д.а..

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 172 сторінки комп’ютерного тексту (без списку використаних джерел). Робота містить 2 рисунки на 2 сторінках, 15 таблиць на 8 сторінках, 2 додатки на 2 сторінках, список використаних джерел містить 259 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі доведено актуальність теми дисертації; розкрито стан проблеми; визначено предмет і об’єкт дослідження; окреслено його мету та задачі; анотовано елементи наукової новизни, обгрунтованої автором; розкрито практичне значення та зв’язок роботи з науковими програмами; наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 “Теоретикометодологічні та практичні засади аналізу інноваційних процесів в системі ринкових відносин” досліджено історію виникнення та етапи розвитку інноваційної теорії; на основі аналізу та узагальнення існуючих концепцій та точок зору наведено різноманітні визначення поняття “інновації”, що відбиває множинність підходів до розуміння його економічної сутності; на конкретних прикладах проаналізовано основні заходи державного регулювання й стимулювання інноваційної діяльності у провідних країн світу; досліджено структуру ринку інноваційного підприємництва.

У дисертаційній роботі значне місце відведено аналізу інноваційних концепцій М.Туган-Барановського, Й.Шумпетера, М.Кондратьєва, Р.Солоу, С.Кузнеця та інших видатних економістів ХІХ-ХХ століття. Різномаїття поглядів значною мірою зумовлено економічною еволюцією, специфікою конкретних етапів історико-економічного розвитку, пануючих форм й методів господарювання. Сьогодні питання ролі інновацій в економічній системі займають одне з провідних місць в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних економістів, які вважають науково-технічний прогрес головним чинником соціально-економічного розвитку суспільства. Проте, на даному етапі інноваційна теорія знаходиться в стадії накопичення відповідних фактів й подій, необхідних для її подальшого розвитку.

В роботі розкрито та обгрунтовано суть, місце та провідну роль категорій “інновація”, “науково-технологічний прогрес”, “інноваційний процес”, “дифузія інновацій”, “життєвий цикл інновацій”, “інноваційна діяльність” та ін. у соціально-економічному розвитку суспільства; конкретизовано класифікацію поняття “інновація” за рядом ознак; окреслено основні принципи впровадження інновацій, що дає змогу зменшити інноваційний ризик. Висновком проведеного аналізу є уточнення автором політекономічного змісту цього поняття, а саме: інновація – це кінцевий результат впровадження нового продукту з метою оновлення, вдосконалення, перетворення об’єкту (виробничої або невиробничої сфери) та отримання економічного, соціального, екологічного та іншого ефектів. Основними принципами впровадження інновацій є: довготермінове стратегічне планування, достатній запас новітніх технологій, постійний обмін інформацією зі споживачами та експертами щодо цільових ринків, фінансова забезпеченість інноваційних процесів, ринкова орієнтація інновацій.

Обгрунтування провідної ролі і значення інноваційної складової як визначального чинника у системі міжнародних відносин здійснено на основі дослідження інноваційних тенденцій провідних країн світу (США, Японії, Південної Кореї, Китаю, країн Західної Європи). Результати аналізу довели, що стале економічне зростання знаходиться у прямій залежності від ступеня розвитку науково-технічного прогресу та інноваційного потенціалу в країні. Дослідження розвитку інноваційної сфери цих країн показали, що питання, пов'язані із активізацією та стимулюванням науково-технічного прогресу знаходяться у центрі уваги Урядів. Реалізація нових підходів до формування інноваційної політики дозволяє цим країнам займати провідні місця у світовому господарстві. Тому в роботі доводиться необхідність державного втручання у формування й розвиток інноваційної сфери. Творче використання досвіду провідних країн світу по реалізації заходів державної підтримки інноваційних процесів дозволить сформувати вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності та зайняти гідне місце у світовій економіці.

В Україні сьогодні інноваційна сфера знаходиться лише в стадії формування, тому детального аналізу потребує інфраструктура ринку інноваційного підприємництва. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні розкрито сутність інноваційного підприємництва, окреслено його цілі та відмінні риси. Конкретизовано й удосконалено класифікацію суб’єктів інноваційної діяльності та надано їх порівняльну характеристику, окреслено їх недоліки та переваги; охарактеризовано основні науково-технологічні стратегії.

Інноваційне підприємництво це особливий новаторський, технічний, економічний процес господарювання, в основі якого лежать орієнтація на інновацію, уміння використовувати ресурси з найрізноманітніших джерел. Його основними цілями є: зниження витрат виробництва; поліпшення конкурентних позицій; підвищення якості продукції; створення нових можливостей з метою виходу на нові ринки. Безпосередніми учасниками інноваційного процесу є різні за розмірами та стратегіями інноваційні підприємства.

До великих підприємств відносять: фінансово-промислові групи (ФПГ), консорціуми, глобальні корпорації та ін. Серед дрібних інноваційних форм виділяють венчурні інжинірингові та впроваджувальні фірми; технопаркові структури (інкубатори, технологічні парки, технополіси) та ін. Аналіз ефективності інноваційної діяльності цих форм дозволив стверджувати, що, незважаючи на високу концентрацію промислових науково-дослідних робіт у крупних фірмах, на їх великі фінансові можливості, розвинуту матеріально-технічну базу, наявність фахівців з багатьох галузей знань та інші переваги, в інноваційній сфері особливу роль відіграють малі фірми, які проявляють більшу гнучкість та мобільність у пристосуванні до нових вимог ринку. До переваг малих інноваційних форм слід віднести: відсутність бюрократизму; особисту зацікавленість в успіху кожного працівника компанії, більшу творчу свободу винахідника. У той же час в дрібних фірмах обмежені можливості у власному інформаційному забезпеченні; недостатні потужності для притягнення додаткових капіталів та ін. Тому сьогодні дедалі більше розповсюджується кооперація великих та дрібних фірм. Основними типами інноваційних стратегій є: наступальна, оборонна, імітаційна, залежна, традиційна, стратегія за нагодою. Для малих фірм більш характерні наступальні стратегії, тоді як корпораціям властиві оборонна й імітаційна стратегії. В залежності від обставин, фірми можуть змінювати обрану стратегію.

У розділі 2 “Особливості становлення інноваційної діяльності як складової формування ринкової системи господарювання в Україні” викладено результати статистичного дослідження стану інноваційної сфери України, окреслено проблеми розвитку інноваційного ринку та причини їх виникнення, наведено аналіз заходів державної науково-технічної політики, означено тенденції та перспективи інноваційного розвитку держави, сформульовано ряд рекомендацій та визначено оптимальні напрямки, впровадження яких сприятиме вдосконаленню механізму стимулювання інноваційної діяльності та піднесенню інноваційної сфери України.

Аналіз місця й ролі інновацій у розвитку провідних держав світу показав, що сьогодні інноваційна діяльність має стати пріоритетною в економічній політиці як окремо взятого підприємства, так і всієї країни в цілому. Тому, з точки зору економічної теорії, вивчення стану інноваційної сфери України сьогодні є нагальною необхідністю. Проблема інноваційного розвитку розкривається в роботі як одна з найбільш важливих та гострих в транзитивній економіці України.

Спираючись на результати аналізу статистичного матеріалу, можна стверджувати, що за роки реформування української економіки так і не відбулося очікуваного сплеску інноваційної активності. На наш погляд, однією з головних причин такого становища є неналежна увага держави до проблем інноваційної сфери. Це підтверджується наступними фактами: бюджетне фінансування за розділом “Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу” на рівні 1% від ВВП так і залишилося нездійсненим; сума видатків, яка передбачається в останні роки держбюджетом, не відповідає й мінімальним потребам розвитку науки й технологій, а обсяг коштів, фактично спрямованих на фінансування науки, значно менший, ніж передбачений бюджетом. Проте, як свідчить проведений аналіз, незважаючи на економічні негаразди, Україні вдалося зберегти розгалужену мережу наукових організацій та досить потужний науковий потенціал. Але кількість інноваційно активних підприємств щорічно знижується, питома вага розробок, які за своїми характеристиками перевищують світові аналоги, залишається низькою, відбувається подальше згортання новаторської діяльності, інноваційна сфера не достатньо приваблює інвесторів. Аналіз результатів дослідження дозволив окреслити ряд причин такого становища, основними з яких є: незавершеність економічних перетворень; нераціональність зовнішньоекономічних зв’язків, заснованих на імпорті високотехнологічного устаткування та експорті паливно-сировинних ресурсів; спад виробництва; недооцінка значення технологічних змін для вітчизняної економіки; слабке фінансування та незадовільний зв’язок з виробництвом; орієнтація розвитку української економіки не на активізацію інноваційної діяльності, а на інвестиційну політику (інвестиції мають стати засобом росту кількості інновацій, а не метою функціонування економіки) та ін.

Світовий досвід переконує, що недостатня ефективність механізму ринкового регулювання інноваційних процесів робить необхідною активізацію державного впливу на технологічні перетворення. На наше переконання, шлях технологічного відновлення та науково-технічного розвитку у поєднанні із соціально-економічними реформами є єдино можливим для виходу України з кризового стану. Аналіз механізму державного регулювання інноваційної сфери України показав, що інноваційна політика ще не оформилася в систему ефективних заходів, що заохочують технологічний розвиток. Але певні дії щодо становлення основ державної інноваційної політики були здійснені Урядом України у вигляді відповідних законодавчо-правових актів, прийняття яких передбачало комплекс заходів, покликаних вивести науку в ранг державних пріоритетів. Проте, брак фінансових коштів, а також наступні кроки владних структур, спрямовані на призупинення дії найбільш істотних статей Законів, звели нанівець його позитивні починання. На основі узагальнення заходів інноваційної політики іноземних держав і нашої країни виявлено недоліки механізму регулювання інноваційної сфери в Україні: розвиток економіки зорієнтовано не на активізацію інноваційної діяльності, а на інвестиційну політику; рівень бюджетного фінансування НДДКР є одним із самих низьких у світі та не забезпечує розвиток інновацій; державні кошти на НДДКР розподіляються безліччю органів влади, бюджет планується без урахування тенденцій розвитку інноваційної сфери; податкова система виконує лише фіскальні функції (примушує підприємців вилучати ресурси з виробництв та спрямовувати їх у прибуткові галузі); відсутність правових норм щодо іноземних інвестицій; ненадійність захисту інтелектуальної власності; відсутність методики роз-рахунку ефективності вкладень в інновації; ігнорування загальносвітової тенденції щодо переходу від науково-технічної політики до інноваційної, яка має більш глибокий зміст та значніші цілі.

З огляду на означене, першочерговим завданням стає формування і реалізація державної інноваційної політики як довготермінового стратегічного курсу з метою перетворення України у технологічно розвинену державу. Тому на перший план виходить відпрацювання основних тенденцій та шляхів становлення інноваційного розвитку, адекватних цілям нашої держави. З метою визначення таких тенденцій в дослідженні розглянуто й проаналізовано ряд державних заходів щодо подальшого удосконалення механізму регулювання інноваційної сфери, зокрема, здійснено аналіз прийнятої Урядом Концепції національної безпеки України, в якій збереження та підвищення науково-технічного потенціалу визнано одним з пріоритетних національних інтересів України, проаналізовано Концепцію інноваційного розвитку України, в якій означені основні шляхи становлення інноваційного механізму держави та визнано необхідність кардинальних перетворень у сфері інноваційної політики. Проте, у зв’язку з відсутністю відповідного законодавчо-правового підгрунтя, яке мало б забезпечувати реалізацію означених заходів, дієвість цих документів сьогодні не є достатньо ефективною.

На основі вивчення світового та вітчизняного досвіду автором запропоновано при формуванні напрямів інноваційного розвитку враховувати останні світові тенденції, серед яких: поворот від науково-технічної політики до інноваційної, “науково-технологічної” (поняття “технологія” містить у собі технічні засоби, систему знань, фінансові, технічні, кадрові, інформаційні ресурси, виробничу культуру, систему адекватного управління та соціально-економічні наслідки); надання переваги висококваліфікованій робочій силі та підприємницькому динамізмові перед масою низькооплачуваних робітників; інвестування в інновації, а не у відтворення капіталу; відмова від кредитів банку та надання переваги ризиковому капіталові; розвиток конкуренції в інноваційній сфері; селективний розвиток промисловості; заміна ринкового регулювання технологій науковим прогнозуванням та непрямим державним регулювання.

У дисертації розроблено ряд рекомендацій щодо підвищення ефективності інноваційної сфери України, серед яких: забезпечення державної підтримки у формуванні нових інноваційних структур (технопарків, бізнесінкубаторів, ФПГ, вільних науково-технічних зон); утворення інфраструктури передачі технологій й системи комунікацій; сприяння інтеграції України у світову науку та здійснення державного регулювання міжнародних зв’язків шляхом створення адекватного нормативно-правового забезпечення; вивчення інноваційного потенціалу регіонів; вирішення проблем екологічної безпеки України шляхом зменшення ризику техногенних катастроф на основі енерго- й ресурсозбереження, ефективного використання вторинних ресурсів; створення сприятливого інвестиційного клімату й вдосконалення механізму залучення інвестицій шляхом систематизації об’єктів інвестування, розробки Методичних рекомендацій по підготовці інвестиційних проектів та ін. Проте, інвестиції мають бути засобами інноваційної діяльності, а не її метою, пріоритет повинен бути наданий розвиткові не на основі інвестицій, а на основі активізації інноваційної діяльності у базових галузях економіки.

Підсумовуючи все вище означене, можна стверджувати, що головнішим напрямом подальшого інноваційного розвитку України має стати стимулювання створення й використання знань як провідного джерела процвітання держави. Вирішення означеного в дисертації кола питань та впровадження запропонованих заходів та рекомендацій сприятиме подоланню негативних явищ у вітчизняній науково-технологічній сфері та вдосконаленню інноваційної моделі подальшого розвитку України.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження ролі інноваційного чинника в умовах транзитивної економіки дозволили автору зробити наступні висновки теоретичного та практичного спрямування.

1. Науково-технічний прогрес та технологічні зміни є визначальними факторами історичної трансформації суспільства, проте, його вирішальну роль в економічному зростанні було визнано лише у другій половині двадцятого століття. Представники класичних, неокласичних, кейнсіанськіх течій недооцінювали виняткове значення інноваційного чинника, що пояснюється специфікою конкретних етапів історико-економічного розвитку, але зробили певний внесок у розвиток інноватики. Революційні відкриття в інноваційній теорії належать М.Туган-Барановському, М. Кондратьєву, Й. Шумпетеру, Р. Солоу. На теперішньому етапі дана теорія знаходиться в стадії накопичення відповідних фактів та подій, необхідних для її подальшого розвитку.

2. Центральною ланкою інноваційної теорії є категорія “інновація”, специфічний зміст якої складають зміни. Інновації – це кінцевий результат впровадження нового продукту з метою оновлення, вдосконалення, перетворення об’єкту та отримання економічного, соціального, екологічного або іншого ефектів. В ході дослідження було окреслено принципи впровадження інновацій, які забезпечують зменшення інноваційного ризику: довгострокове цільове та стратегічне планування, великий запас інноваційних технологій та “ноу-хау”, постійне отримання інформації від споживачів та експертів відносно визначення нових потреб ринку, надійна фінансово-грошова забезпеченість технологічних перетворень.

3. Обгрунтування провідної ролі інноваційної складової як визначального фактора у системі міжнародних відносин здійснено на основі дослідження інноваційних тенденцій провідних країн світу (США, Японії, Південної Кореї, Китаю, Західної Європи). Результати аналізу довели, що стале економічне зростання напряму залежить від ступеня розвитку інноваційного потенціалу в країні. Дослідження показали, що сьогодні зростають шанси Європи у економічному та технологічному суперництві США та ЄС, а основною ареною світового економічного протистояння стануть взаємовідносини між розвинутими країнами та азіатськими “тиграми”. Реалізація нових підходів до формування державної інноваційної політики дозволяє цим країнам займати провідні місця у світовому господарстві. На основі аналізу заходів інноваційної політики цих країн доведено необхідність втручання держави у розвиток інноваційної сфери.

4. Інноваційне підприємництво - це особливий процес господарювання, зорієнтований на інновації та пов’язаний із постійним пошуком нових можливостей, використання яких призводить до створення кращої продукції. Його цілями є: зниження витрат; поліпшення конкурентних позицій; вихід на нові ринки. На інноваційному ринку діють великі (ФПГ, консорціуми, корпорації) та малі (венчурні фірми, інкубатори, технополіси) підприємства. Аналіз ефективності цих форм показав, що, незважаючи на велику кількість переваг, що властиві великим фірмам, малий інноваційний бізнес є більш ефективним. Тому, активно розвивається кооперація великих та дрібних форм. Основними інноваційними стратегіями є: наступальна (більш характерна для малих форм), оборонна, імітаційна (властиві корпораціям), залежна, традиційна, стратегія за нагодою.

5. Інноваційна діяльність комплексна проблема, що пронизує усі функціональні сфери планування, дослідження, розробку проектів, виробництво, маркетинг та має на меті впровадження досягнень НТП у виробництво, включаючи випуск та поширення нових технологій; міжгалузеві структурні зсуви, реалізацію довгострокових науково-технічних програм; фінансування фундаментальних досліджень. Здійснення інноваційної діяльності є імперативною вимогою нашого часу. Результати статистичного дослідження показали, що українська інноваційна сфера продовжує переживати глибоку кризу: країна зберігає значення постачальника сировини та ринку збуту для країн Заходу, технологічний розвиток промисловості залежить від інтелектуальної продукції інших країн, кількість інноваційних підприємств знижується, більшість зразків нової техніки та технологій не відповідають світовим стандартам, наукові програми розвитку науково-технологічної сфери України не діють, інноваційна сфера не достатньо приваблює інвесторів. Основними причинами кризового стану є: незавершеність економічних реформ, зорієнтованість вітчизняної економічної системи не на активізацію інноваційного процесу, а на інвестиції; недостатній рівень фінансування, нераціональна структура зовнішньоекономічних відносин (імпорт високотехнологічного устаткування в обмін на експорт сировинних ресурсів); спад виробництва; економічна нестабільність та ін.

6. Державне регулювання інноваційної діяльності є однією з головних умов переходу економіки до ринку. Досягнення провідними країнами нинішнього становища стало можливим завдяки активному сприянню державами розвиткові інтелектуального потенціалу. Недостатня ефективність механізму ринкового регулювання інновацій робить необхідною активізацію державного впливу на технологічні зміни. Дослідження показало, що засоби вітчизняної інноваційної політики недосконалі. На основі узагальнення заходів інноваційної політики країн світу та нашої держави виявлено недоліки механізму державного регулювання інновацій в Україні: розвиток економіки зорієнтовано не на активізацію інноваційної діяльності, а на інвестиційну політику; рівень бюджетного фінансування НДДКР є одним із самих низьких у світі та не забезпечує розвиток інновацій; державні кошти на НДДКР розподіляються безліччю органів влади, бюджет планується без урахування тенденцій розвитку інноваційної сфери; стимулювання інновацій через податкову політику повільно зводиться до нуля: податкова система, замість стимулювання підприємців до вкладання коштів у розвиток виробництва, виконує фіскальні функції (відбираючи майже весь доход, примушує підприємців вилучати ресурси з виробництв та спрямовувати їх у прибуткові галузі); відсутність правових норм щодо недоторканості іноземних інвестицій; ненадійність захисту інтелектуальної власності; відсутність методики роз-рахунку ефективності вкладень в інновації; ігнорування загальносвітових інноваційних тенденцій.

7. Для забезпечення в Україні динамічного науково-технологічного розвитку запропоновано нові підходи до стимулювання інноваційної сфери: перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної; стимулювання розвитку ключових галузей економіки та відмова від концепції рівномірного технічного розвитку; інвестування в інноваційну сферу та відмова від інвестицій у відтворення капіталу; надання переваги ризиковому капіталові замість використання кредитів банку; впровадження преференцій для інноваторів; надання переваги висококваліфікованій робочій силі, підприємництву перед масою низькооплачуваної робочої сили; перехід до непрямого регулювання інноваційних процесів.

Розроблений в дисертації комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення моделі інноваційного розвитку держави включає: забезпечення державного стимулювання й підтримки у формуванні нових інноваційних структур (бізнес-інкубаторів, технопарків, фінансово-промислових груп); створення відсутньої в Україні раціональної інфраструктури трансферу технологій й системи комунікацій; всебічна підтримка розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. У зв’язку з цим необхідно: впровадити механізм світового співробітництва з питань наукових досліджень, розробити комплекс заходів по стимулюванню розвитку міжнародної наукової кооперації. Пріоритетним повинно стати співробітництво із науковими центрами СНД та ЄС; забезпечення надійного захисту інтелектуальної власності; створення сприятливого інвестиційного клімату та удосконалення механізму залучення інвестицій шляхом створення правової бази; створення банку даних інвестиційних об’єктів, розробки Методичних рекомендацій по підготовці інвестиційних проектів; оптимізацію регіональної інноваційної політики (вивчення, ефективне використання інноваційного потенціалу регіонів, визначення напрямків інвестиційної діяльності); розв’язання проблем екологічної безпеки шляхом зменшення ризику техногенних катастроф на основі енерго-, ресурсозбереження, ефективного використання вторинних ресурсів, забезпечення поєднання європейських стандартів якості життя та екологічних обмежень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Чернова О.В. Інноваційна політика як чинник економічної динаміки //Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – Вип.44. С.37-44. – 0,6 д.а

2. Чернова О.В. Інноваційна стратегія як невід’ємна складова підприємницької діяльності //Науковий вісник ПУСКУ - Полтава: ПУСКУ, 2001. - №4 (2). - С.24-26.- 0,5 д.а.

3. Чернова О.В. Інтрапренерство як резерв розвитку вітчизняної інноваційної сфери //Теорії мікро-макроекономіки: Зб. наук. праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. –– К.: АМУ, 2002. - вип.11. – С.180-186.- 0,6 д.а.

4. Чернова О.В. Особливості організаційних структур малого інноваційного бізнесу //Регіональні перспективи: науково-практичний журнал. – Полтава: ПДТУ ім. Ю. Кондратюка, 2001. - №5-6. – С.95-96. – 0,5 д.а.

5. Чернова О.В. Роль інвестування в інноваційному розвитку України // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – Вип.106. – С.77-80. - 0,3 д.а.

В інших наукових виданнях:

6. Чернова О.В. Інновації: проблеми сьогодення //Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих учених. Частина 2. – Донецьк: ДонНУ, 2000. – С.239-241.- 0,19 д.а.

7. Чернова О.В., Ніколенко С.С. Державна підтримка інноваційної діяльності: світові тенденції //Міжнародний бізнес в Україні: становлення та розвиток в умовах ринкової трансформації суспільства. Матеріали науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. Збірник наукових праць “Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.29. Частина ІV. – Київ:Інститут міжнародних відносин, 2001. – С.155-156. – 0,19 д.а. (особисто автору належать 0,18д.а.: аналіз методів прямого й непрямого регулювання інноваційної сфери провідних держав світу).

8. Чернова О.В. Організація аналізу ефективності інноваційної діяльності на підприємстві //Управління в умовах ринкової трансформації економіки України (теорія і практика). Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Харків: ХІБМ, 2002. – С.164-165.- 0,19 д.а.

9. Чернова О.В. Особливості фінансування венчурного проекту //Україна наукова-2002. Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. Том 8. Економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С.16-17. – 0,13 д.а.

10. Чернова О.В. Сучасні стратегії інноваційного підприємництва //Наука і освіта – 2002. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції. Том 17. Економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С.25-27.- 0,13 д.а.

АНОТАЦІЯ

Чернова О.В. Роль інновацій в сучасних транзитивних процесах в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 — Економічна теорія. Київський національний економічний університет, м. Київ, 2004.

Дисертацію присвячено вивченню місця й ролі інновацій в системі чинників економічного розвитку, аналізу проблем становлення інноваційної діяльності у транзитивній економіці України, особливостей формування механізму державного регулювання української інноваційної сфери.

Здійснено комплексне соціально-економічне дослідження природи й сутності інновацій, на основі розгляду різних модифікацій поняття “інновації” уточнено його визначення та конкретизовано класифікацію. Надано аналіз прогресивних тенденцій інноваційної динаміки провідних країн світу. Доведено існування прямої залежності між ступенем розвитку НТП та сталим економічним розвитком країни. Обгрунтовано провідну роль інноваційного чинника у співвідношенні сил між державами. Проаналізовано інфраструктуру інноваційної сфери.

Виявлено й проаналізовано проблеми й суперечності розвитку інноваційного процесу в Україні. Розкрито механізм державного регулювання та підтримки інноваційної діяльності в нашій країні. Окреслено основні тенденції та шляхи становлення інноваційного розвитку України. Запропоновано практичні рекомендації щодо напрямків вдосконалення механізму інноваційної діяльності в українській економіці.

Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інноваційний процес, технологічні зміни, науково-технічний прогрес, механізм державного регулювання, інноваційна сфера, інноваційне підприємництво, державна інноваційна політика.

АННОТАЦИЯ

Чернова О.В. Роль инноваций в современных транзитивных процессах в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 — Экономическая теория. Киевский национальный экономический университет, г. Киев, 2004.

Диссертация посвящена изучению места и роли инноваций, технологических изменений в системе факторов экономического развития, обеспечения стабильной конкурентоспособности страны, анализу проблем становления инновационной деятельности в переходной экономике Украины, особенностей