ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ЧРДІЛЕЛІ Тетяна Василівна

УДК 811.111’42’37’276

СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА

ДІЛОВОГО ДІАЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

(на матеріалі сучасної англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

СОЛОЩУК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА,

Інститут філології Київського національного

університету ім.Тараса Шевченка,

докторант кафедри англійської філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КУСЬКО КАТЕРИНА ЯКІВНА,

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

професор кафедри іноземних мов

для гуманітарних факультетів

кандидат філологічних наук, доцент

ЯШЕНКОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА,

Інститут філології Київського національного

університету ім.Тараса Шевченка,

завідувач кафедри комунікації та лінгвокраїнознавства

Провідна установа: Запорізький державний університет,

кафедра теорії та практики перекладу,

Міністерство освіти і науки України, м. Запоріжжя

Захист відбудеться 11.05.2004 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій

бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 08.04.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мартинюк А.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню ділового діалогічного дискурсу як типу цілеспрямованої міжособистісної мовленнєвої діяльності у сукупності лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників його організації, структурування та динаміки функціонування.

Антропоцентрична орієнтація сучасних гуманітарних наук сприяє тому, що ділове спілкування як частина людської діяльності стає об’єктом чисельних досліджень. Цей процес ефективно вивчається спеціалістами в галузі психології, соціології, етики, філософії (А. Аіві, Р.Н. Ботавіна, Ж. Данхел, Ф.О. Кузін, В.М. Курбатов, В.С. Лозниця, Г.В. Осовська, С. Плаус, Ю.М. Швалб, О.В. Данчева, M.J. Baker, D. Cotton, W.M. Hollman, J.M. Moore та ін.). Успішність ділового спілкування залежить не тільки від знання предмету (професійні основи діяльності), але і від комунікативної компетенції, яка реалізується у здатності користуватися мовними засобами для встановлення мовленнєвого контакту, його підтримки, згідно правил та конвенцій спілкування, та впливу на адресата з метою досягнення комунікативних цілей та реалізації позамовних завдань (В.В. Богданов, О.М. Зарецька, А.П. Панфілова, І.А. Стернін, О.Л. Свенцицький, W.C. Aimstreet, R.V. Lesikar, P. Little, R.J. Lewicki, I.A. Litterer та ін.), що пояснює зростаючу цінність наукових рекомендацій лінгвістів для здійснення ділової комунікації як соціально значущої діяльності. На сучасному етапі розвитку лінгвістики аналіз особливостей ділового спілкування вимагає комунікативно-когнітивного підходу, який дозволяє встановити кореляцію між мовними структурами та мовленнєвою діяльністю.

У сучасній лінгвістиці аналізуються лише окремі аспекти ділової комунікації: дотримання та порушення принципів мовленнєвого спілкування у діловій сфері, проблеми ефективності ділової комунікації (Р. Бландел, Н.Г. Наумова, І.А. Стернін, С.В. Шилова, О.В. Яшенкова, C.L. Bove, H. Johnson, J.V. Thill та ін.), мовні засоби вираження соціального статусу (В.І. Карасик, О.А. Скідченко, S.H. Miller, P.W. Porter, D.I. Slobin та ін.), гендерні особливості інтеракції на робочому місці (D. Тannen), комунікативні особливості міжкультурного ділового спілкування (Н.В. Ботвіна, О.Г. Ганіш, M. Clyne, L.M. English, S. Lynn та ін.), особливості письмової форми ділового дискурсу, що представлений текстами офіційно-ділових документів (Н.Г. Наумова, Н.О. Феленко, F. Bariella-Chiappini, M. Ghadessy, A.M. Johns, A.B. Kentch, A.M. Pickett та ін.).

Практичні, прикладні аспекти ділової мови як мови для спеціальних цілей відображені у великій кількості спеціальної навчально-методичної літератури з даної проблеми (О.І. Антонов, І.С. Богацький, І.А. Карпусь, Н.А. Лук’янова, Т.П. Мокайтіс, М.Ф. Хачатурова, А. Ешлі та ін.). Головна увага у даних посібниках приділяється вивченню галузевої термінології.

Діловий діалог як особливий тип інтеракції ще не отримав повного та цілісного висвітлення у сучасній лінгвістиці, що зумовило звернення до його вивчення з точки зору дискурсивного підходу, яке проводиться в нашому дослідженні.

Актуальність роботи зумовлена, по-перше, необхідністю розробки прагмалінгвістичного аспекту теорії та практики ділового діалогічного спілкування; по-друге, важливістю створення лінгвістичної моделі оптимальної мовленнєвої взаємодії в діловій сфері на основі системного аналізу даного типу інтеракції; по-третє, зростаючим інтересом до проблем ділової комунікації у сучасному лінгвокультурному соціумі.

Науковим завданням роботи є вивчення проблеми структурування та функціонування ділового діалогічного дискурсу з урахуванням його мовних особливостей, виділення основних типів ділового діалогічного дискурсу, аналіз особливостей мовленнєвої поведінки комунікантів в залежності від їх статусно-рольових характеристик та цілей комунікації.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що здійснюються на факультеті іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, об’єднаних у межах теми „Система мовленнєвої діяльності та навчання іншомовної комунікації (германські та романські мови)”, номер державної реєстрації №0103U004255.

Мета дослідження полягає у вивченні структури, семантики та прагматики ділового діалогічного дискурсу і виявленні основних типів мовленнєвої взаємодії комунікантів в інституційно-виробничій сфері. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

- виявити таксономічні ознаки ділового діалогічного дискурсу (ДДД) як цілісної мовленнєвої події;

- розробити типологію ділового діалогічного дискурсу на основі співвідношення інтенцій комунікантів;

- на засадах запропонованої типології виявити набір мовних та мовленнєвих засобів реалізації комунікативного наміру в кожному типі ділового діалогічного дискурсу;

- дослідити вплив статусно-рольового фактору на вибір мовного і мовленнєвого репертуару комунікантів;

- проаналізувати основні структурно-семантичні та функціональні характеристики наведених типів ділового діалогічного дискурсу як моделей оптимальної мовленєвої взаємодії в діловій сфері.

Об’єктом дослідження у роботі є діалоги ділової тематики як особливий тип інтеракції, що функціонує в інституційно-виробничій сфері, де комуніканти мають повноваження для вирішення ділових проблем, встановлення і розвитку ділових відносин.

Предметом аналізу виступають типологічні особливості ділового діалогічного дискурсу, структурно-семантичні та прагматичні характеристики кожного типу ДДД.

Матеріалом дослідження стали 708 зразків ділових діалогів, що були виділені методом суцільної вибірки із 34-х творів художньої літератури загальним обсягом 16 тисяч сторінок. Звернення до художніх текстів як емпіричної бази дослідження зумовлено визнанням багатьма лінгвістами (В.В.Виноградов, Н.Г.Галєєва, Н.Ю. Шведова, Л.В.Щерба та ін.) того факту, що діалог в художньому творі достатньо об’єктивно репрезентує усну мову, при цьому фіксованість тексту дозволяє зробити аналіз більш глибоким та детальним.

Теоретична база дослідження інтегрує основні положення теорії мовленнєвої діяльності, теорії мовленнєвих актів та теорії дискурсу, логіко-прагматичної теорії комунікації, когнітивні та психолінгвістичні моделі обробки та розуміння дискурсу, теорії конверсаційного аналізу.

Методи аналізу обумовлені завданнями, що поставлені в роботі. Звернення до дискурс-аналізу є необхідним для вивчення структури та динаміки ділового діалогічного дискурсу як соціальної інтеракції. Системно-функціональний аналіз дозволяє дослідити специфіку використання мовних маркерів дискурсивних процедур. Компонентний аналіз використовується при класифікації ДДД та для опису виділених типів ділового діалогічного дискурсу. Елементи соціолінгвістичного аналізу у поєднанні з гіпотетико-дедуктивним методом дають можливість виділити предметне поле дослідження та встановити основні типологічні характеристики ділового діалогічного дискурсу. Контекстуально-інтерпретаційний метод використовується при аналізі функціонування різних типів ділового діалогічного дискурсу.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в інтегрованому підході до аналізу ділового діалогічного спілкування на рівні дискурсу. Вперше у вітчизняній лінгвістиці діловий діалогічний дискурс виділено в окрему категорію на основі ряду типологічних ознак, закладених в загальній моделі комунікативної дії: мета спілкування, ситуативний контекст, учасники, канал зв’язку, тема, форма, тональність повідомлення. Розроблено класифікацію та виявлено основні типи ділового діалогічного дискурсу, виходячи із співвідношення інтенцій комунікантів. Встановлено закономірності структурування та динаміки функціонування ділового діалогічного дискурсу як спільної діяльності комунікантів; виявлено вплив статусно-рольових характеристик на вибір та реалізацію мовного репертуару кожного типу ДДД, для чого використано базову одиницю аналізу – дискурсивну процедуру (ДП) як функціонально-структурну одиницю, спрямовану на реалізацію певного комунікативного наміру.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1.

2.

- доповнюючий тип ДДД розвивається в інтересах одного з комунікантів, як правило того, що займає вищий щабель влади; він представлений двома підтипами: прескриптивним, мета якого – віддати розпорядження, та інформативним, мета якого – отримати інформацію;

- координативний тип ДДД характеризується узгодженістю інтенцій комунікантів та спрямованістю на реалізацію спільної мети;

- трансигентний тип ДДД, або дискурс-угода, характеризується розбіжністю вихідних інтенцій комунікантів, що є джерелом конфлікту; його мета – ліквідувати протиріччя та дійти згоди.

3.

4.

5.

– у доповнюючому типі ДДД, який представлений прескриптивним та інформативним підтипами, комунікативний фокус складають ДП прескрипції та ДП інформування відповідно. Висловлювання в формі імперативу як маркера ДП прескрипції виявляють найвищий потенціал спонукання. Високий ступінь категоричності сприймається як оптимальний засіб досягнення цілі. ДП інформування маркуються висловлюваннями з іллокутивною силою питання.

– у координативному типі ДДД комунікативним фокусом є ДП асерції, що відображають думку мовця відносно висловленої пропозиції. Головним засобом їх реалізації є категорія модусу епістемічного або ментального плану. Модус маніфестується як експліцитно (дієсловами, предикативними прикметниками, модальними словами), так і імпліцитно.

– для трансигентного типу ДДД характерним є використання ДП переконання, спрямованих на реалізацію цілей впливу на співрозмовника. Комунікативна інтенція переконування реалізується за допомогою логічних прийомів аргументування та пояснення. У складі ДП переконання домінують промісиви, констативи з футуральною перспективою та реквестиви, використання яких обумовлене орієнтованістю на експлікацію інтересів опонента. Конфлікт інтересів представлений відношенням протиставлення, яке актуалізується в граматичній категорії заперечення, лексичних одиницях із семою протилежності, в контекстуальних антонімічних конструкціях в суміжних репліках. ДП переконання, що реалізуються через пояснення та описи, представлені констативами-повідомленнями, в складі яких можуть бути присутні модальні значення.

Теоретичне значення роботи полягає в розробці проблем ділового діалогічного дискурсу з урахуванням соціальних факторів, позиціонування суб’єктів, цілей та інтенцій комунікації, що є внеском в дослідження соціальних та прикладних аспектів дискурсу. Лінгвістичний опис засобів вираження та функціонування дискурсивних процедур сприяє розширенню знань про семантичний потенціал мовних одиниць та їх прагматичних можливостей в конкретному соціально-мовленнєвому контексті. Результати дослідження є вкладом у розробку функціонально-стильової стратифікації мови, проблем взаємодії семантики та прагматики ділового дискурсу.

Практична цінність роботи визначається можливістю використання наукових результатів дослідження в теоретичних курсах, присвячених вивченню стилістики (розділ „Функціонально-стилістичні особливості ділового мовлення”), основ теорії мовленнєвої комунікації (розділи „Теорія дискурсу”, „Особливості ділового спілкування”), соціокультурного варіювання мови (розділ „Функціональні стилі спілкування”). Теоретичні положення дисертації та її конкретні результати можуть знайти застосування при розробці спецкурсів із прагмалінгвістики, інтерпретації тексту, а також в наукових дослідженнях студентів і аспірантів. Цінність роботи полягає в можливості використання результатів у практиці викладання англійської мови як мови для спеціальних цілей.

Особистий внесок дисертанта полягає у встановленні загальних принципів типології та класифікування ділового діалогічного дискурсу, де комуніканти мають відповідний статус та повноваження для здійснення ділового спілкування в інституційно-виробничій сфері; у дослідженні його структури, динаміки розвитку, мовленнєво-актового та мовного репертуару реалізації комунікативного наміру; проведенні аналізу семантико-прагматичних характеристик виділених типів ділового діалогічного дискурсу.

Апробація роботи. Викладені результати дослідження обговорювалися на щорічних засіданнях кафедри англійської філології та лінгвістичних семінарах факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (2000-2003 рр.), на Міжнародній науковій конференції “Мови, культури та переклад в контексті Європейського співробітництва” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ, лютий 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції “Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ, жовтень 2001 р.), на 5-й Ювілейній Міжнародній конференції “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, м. Київ, жовтень 2001 р.), на науковій конференції факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Підготовка фахівців у галузі іншомовної комунікації” ( м. Харків, лютий 2002 р.), на Всеукраїнській науково-методичній конференції з проблем вищої освіти “Підготовка фахівців у галузях філології та лінгводидактики у вищих навчальних закладах” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, жовтень 2002 р.), на VI Міжнародній конференції “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, м. Київ, квітень 2003 р), на Міжнародній науково-методичній конференції “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, жовтень 2003 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у дев’яти публікаціях автора, з них п’ять статей в спеціалізованих наукових виданнях України (одна в співавторстві, де автору належить збирання, аналіз та опис практичного матеріалу) і тези чотирьох наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками по кожному, загальних висновків, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації 216 сторінок, обсяг основного тексту 194 сторінки, список літератури нараховує 288 позицій.

У вступі обгрунтовується вибір теми та актуальність роботи, формулюються мета та завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, викладається методологічна основа, методи та матеріал дослідження, окреслюється особистий внесок дисертанта, апробація роботи та подаються публікації за темою дослідження.

У першому розділі „Діловий ділогічний дискурс як об’єкт лінгвістичного дослідження” представлена концепція дослідження, подається критичний огляд існуючих підходів до вивчення ділового спілкування. Наведено типологію та основні характеристики ділового діалогічного дискурсу, обгрунтовано вибір дискурсивної процедури як основної одиниці аналізу, представлено класифікацію ділового діалогічного дискурсу та його соціально-дейктичну систему.

У другому розділі „Структурні, семантичні та прагматичні характеристики доповнюючого типу ділового діалогічного дискурсу” розглядається структура, семантика та прагматика доповнюючого типу ділового діалогічного дискурсу, аналізуються два його підтипи: прескриптивний та інформативний, узагальнюються основні дискурсивні процедури реалізації комунікативного наміру та мовні засоби їх актуалізації.

У третьому розділі „Структурні, семантичні та прагматичні характеристики координативного типу ділового діалогічного дискурсу” проводиться аналіз координативного типу ДДД, досліджуються особливості вибору та організації мовного репертуару на різних етапах його розвитку, в окремий сегмент виділяється аргументативна дискусія як комунікативний фокус дискурсу.

У четвертому розділі „Структурні, семантичні та прагматичні характеристики трансигентного типу ділового діалогічного дискурсу” наведено аналіз трансигентного типу дискурсу, розглядаються особливості динаміки конфліктної мовленнєвої взаємодії та визначається основний набір дискурсивних процедур з притаманними їм мовними засобами реалізації комунікативного наміру.

У загальних висновках підбиваються підсумки здійсненого дослідження та окреслюються напрямки подальших наукових розробок проблеми ділового спілкування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі дисертації розглянуто існуючі підходи до вивчення ділового спілкування, окреслено предметну область дослідження, представлено класифікацію ділового діалогічного дискурсу, його соціально-дейктичну систему та особливості структурування, визначено основну одиницю аналізу – дискурсивну процедуру.

На протязі всієї історії людства накопичено багато ідей стосовно ділового спілкування. Ще філософи давнини (Конфуцій, Сократ, Аристотель) звертали увагу на особливості ділової бесіди. На сучасному етапі існує багато поглядів та думок щодо трактування поняття „ділове спілкування”. Ділове спілкування виділяється як окремий вид людської мовленнєвої діяльності на основі різних критеріїв (Н.Д. Арутюнова, Г.В. Бороздіна, О.Я. Гойхман, Ф.О. Кузін, Н.Г. Наумова, О.В. Яшенкова та ін.). Аналіз основних концепцій дає підстави вважати, що тільки логічно обумовлений комплексний підхід до проблеми дозволить отримати найбільш повну уяву про ділову міжособистісну комунікацію як особливий тип мовленнєвої діяльності. Залучення до дослідження дискурс-аналізу дає змогу перейти до інтегрального вивчення ділової мовленнєвої комунікації в контексті соціальної ситуації.

Діловий діалогічний дискурс виділяється нами в окремий вид на основі моделі комунікативної дії Д.Х. Хаймса ( Д.Х.Хаймс, 1975), згідно якої кожна мовленнєва подія має наступні параметри: ситуативний контекст, учасники, мета, канал зв’язку, тема, форма, тональність. Аналіз даних параметрів показав:

- діловий діалогічний дискурс має місце в інституційно-виробничій сфері, яка охоплює відношення, що складаються в процесі вирішення виробничих завдань, виникає на основі та з приводу певного виду діяльності, пов’язаного з виробництвом продукту або послуги та для досягнення ділового ефекту;

- тематичний репертуар ділового діалогічного дискурсу має конкретно-практичну форму, характеризується певною впорядкованістю та високим ступенем фіксованості теми. Жорстко встановлені рамки релевантності по відношенню до заданої теми забезпечують тематичну когерентність дискурсу;

- ДДД слугує засобом досягнення цілей, які знаходяться поза самим спілкуванням. Глобальна мета є головною в ієрархії цілей, за умов ринкових відносин – це, перш за все, отримання максимального прибутку. Оскільки ділове спілкування розглядається як спільна діяльність комунікантів, характер співвідношення інтересів учасників спілкування є диференційною ознакою для типів ділового діалогічного дискурсу;

- учасники спілкування пов’язані інтересами справи та мають необхідні повноваження для встановлення ділових відносин та вирішення ділових проблем. В діловому діалогічному дискурсі мовленнєва поведінка кожного індивіда обумовлена тим станом, який він займає в соціальній ієрархії ділової спільноти. Соціальний статус в діловому спілкуванні визначається виробничими відносинами, а динамічним аспектом статусу виступає соціальна роль. Рольові відносини комунікантів складаються в площинах ієрархія::рівність (по вертикалі) та близькість::дистантність (по горизонталі);

- форма ДДД корелює з функціональним стилем мови. Мова ділової комунікації являє собою відкриту систему одиниць, яка постійно взаємодіє як з мовним організмом в цілому, так і з певними підмовами. Основна різниця між діловими діалогами, що функціонують в різних типах організацій та інститутів, полягає у використанні галузевої термінології при збереженні загальних особливостей регістру ділового спілкування.

Таким чином, діловий діалогічний дискурс визначено нами як соціально обумовлену комунікативну подію, що характеризується певною формою організації мовного матеріалу, яка обумовлюється параметрами ситуації спілкування, залежить від інтенцій та офіційного статусу комунікантів, які мають необхідні повноваження для організації та оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності в інституційно-виробничій сфері заради досягнення практичних цілей. На основі співвідношення інтенцій комунікантів виділено три типи ділового діалогічного дискурсу:

- доповнюючий тип ДДД, який розвивається в інтересах одного з комунікантів, зазвичай вищого за статусом, та його підтипи – прескриптивний та інформативний;

- координативний тип ДДД, де діє механізм взаємодії інтенцій комунікантів;

- трансигентний тип ДДД, відмічений конфліктом інтересів комунікантів.

Інтегральною ознакою структурування всіх типів ДДД як будь-якого процесу є наявність трьох фаз спілкування: ініціальної, змістовної та завершальної, але в кожному типі вони мають свої особливості.

За основну одиницю аналізу в нашому дослідженні прийнята дискурсивна процедура (О.Н. Гордєєва, А.І. Варшавська, В.В. Єлісєєва), складовою частиною якої є мовленнєвий акт. Дискурсивна процедура являє собою цілісну структуру, яка організує функціональні єдності мовленнєвих ходів на кожному етапі дискурсу та яка підпорядкована реалізації основної прагманастанови даного етапу. ДП може фунціонувати в контексті висловлювань, що складають по відношенню до неї, як дискурсивного ядра, підпорядковану частину. Кожна дискурсивна процедура у процесі розвитку дискурсу виконує певні дискурсивні функції і має відповідні мовні маркери лексико-семантичного та граматико-семантичного рівнів.

Соціально-дейктична система ділового діалогічного дискурсу представлена переміною комунікативних ролей та формулами звертання. Для ділового спілкування типовою є переміна комунікативних ролей без зайвих переривань, тобто гладка (за термінологією С.О. Арістова та І.П. Сусова). В ситуації ієрархічних відносин право регулювати переміну ролей належить вищому за статусом комуніканту. Адресатні переривання в даній ситуації спрямовані на корекцію інтеракції, вони сприяють додержанню максим кількості та релевантності, підтримці комунікативного статусу мовця:‘

You are going to like this’, the chief architect said. ’It has grace and symmetry, and the scope that you asked for. Let me explain some of the details…’‘

That won’t be necessary’, Lara said. ‘I understand them.’ ( Sheldon )

Формули звертання виконують у діловому дискурсі соціально-регулятивну функцію. У випадку асиметрії соціальних ролей право вибору форми звертання за тим, хто займає вищий щабель в ієрархічній системі: ‘

Yesterday Heyward had addressed Stonebridge formally as “Mr Vice-President” but was quickly assured, “Forget the formality; I get weary of it. You’ll find I answer best to “By”. Heyward, who cherished first name friendships with important people, was delighted.’ (Hailey)

Діловий діалогічний дискурс при всьому різноманітті його мовленнєвих та мовних проявів характеризується певними закономірностями як в статичному, так і в динамічному аспектах. Вияв закономірностей проходить на трьох рівнях аналізу (підхід, запропонований С.О. Сухих): макрорівень – вирішення задач, пов’язаних з механізмом взаємодії::розбіжностей інтенцій комунікантів; середній рівень – вирішення таких проблем, як роль послідовності фаз у мовленнєвих стратегіях; мікрорівень – дослідження типів мовленнєвих дій та засобів їх здійснення.

Другий розділ присвячений аналізу доповнюючого типу ділового діалогічного дискурсу. Доповнюючий тип ДДД характеризується зацікавленістю в результаті лише однією із сторін. Саме зацікавлена сторона є ініціатором розмови, здійснює мовленнєвий та метакомунікативний моніторинг проведення розмови. На макрорівні тут відсутня конкуренція думок та прагнень учасників комунікації. Нерівнорозміщеність комунікантів відносно їх інтересів посилюється ієрархією статусних відносин. Як правило, в даній ситуації комуніканти позиціонують себе як начальник і підлеглий. Ініціальна фаза, при чітко заданій ієрархії відносин, зведена до мінімуму, її головна мета – перевірка або демонстрація готовності вступити в контакт, а за умов використання технічних засобів – забезпечення роботи каналу зв’язку.

З точки зору комунікативних цілей даний тип ДДД реалізується двома підтипами: прескриптивним та інформативним, які зустрічаються як окремо, так і у поєднанні один з одним. У прескриптивному підтипі головним комунікативним наміром є спонукання до дії. Комунікація в даній ситуації завжди ієрархічна, з пріоритетністю прямого зв’язку. Для ієрархічної схеми важливим є наказ, на відміну від демократичної, де головною іллокутивною силою є переконання (Г.Г. Почепцов). Саме тому комунікативний фокус в змістовній фазі прескриптивного підтипу ДДД складають ДП прескрипції, в складі яких містяться прямі та непрямі директиви. Прямі директиви в формі імперативу мають найвищий потенціал спонукання, вони завжди акціональні і не допускають свободи вибору дій для адресата:‘

Jцrg, expect $7 million from Credit Parisien in the No. 2 account by 6 pm tonight, Central European time, and place it with first-class banks and triple "A" commercial names. Otherwise, invest it in the overnight Euro-dollar market. Understood?’‘

Yes, Harvey.’ (Archer)

Високий ступінь категоричності не інтерпретується як грубість, а розглядається як оптимальний засіб досягнення цілей і навіть може інтенсифікуватися за рахунок прагматичних форматорів ( ”Understood? ).

Посиленню категоричності сприяє накладання ліміту часу на виконання дії:‘

…Prepare our plan for seven days before the end of this Stock Exchange account.’‘

Right, boss…’ (Fоllett)

ДП прескрипції у формі непрямих директивів реалізуються за рахунок прагматичної трансформації розповідних та питальних речень у спонукальні. У розповідні речення для досягнення мети спонукання вводяться лексичні предикати бажання (want, would like, etc.) та/або модальні слова, які номінують деонтичну модальність ( must, should, be to, etc.):

(1) ‘

(2) ‘

Розповідні речення з футуральною перспективою в загальному контексті директивності теж виконують дискурсивну функцію спонукання:‘

…Do what you like with them, get them to count bricks, organize community singing, any bloody thing... Then they’ll be back on the Ryde sites.’ (Stratton)

Питальні структури з іллокутивною силою спонукання в ситуації асиметрії статусно-рольових відносин завжди інтерпретуються як наказ, що підлягає виконанню: ‘

I should like to borrow some money against my farm in Hampshire,’ said Lord Brigsley.‘

Yes, my lord, what sum do you have in mind?’‘

Well, it seems that farmland in Hampshire is worth about 1.000 an acre and is still climbing. Why don’t we say 150.000? I should then like invest the money in shares.’ (Archer)

У цілому домінуючий комунікант використовує різні форми реалізації ДП прескрипції, з різним ступенем категоричності, оскільки директивність виводиться із усього дискурсу. В ієрархічній схемі спілкування ДП прескрипції завжди однозначні і не допускають свободи вибору.

В інформативному підтипі домінують ДП інформування, маркерами яких є питальні структури. Суб’єкт спілкування оперує різними типами питальних дій у формі відкритих питань, закритих питань, синтаксичних структур з прагматичними форматорами, які номінують когнітивний дефіцит: Tell me; I just wanted to know, You still haven’t told me. Мовленнєвим актам з імпліцитно вираженим питанням надається перевага в ситуації рівності соціальних позицій, особливо коли вони співвідносятся з наміром вивідати інформацію

В рамках ієрархічної комунікації в доповнюючому типі ДДД можливо поєднання інформативного та прескриптивного підтипів, яке представлено послідовністю дій: запит інформації – отримання необхідних знань – видання розпорядження:

Edwina asked the new account clerk, ‘What was the initial deposit?’‘

Five dollars.’‘

Very well. Just try to keep going as fast as you can’ (Hailey)

Моніторинг розвитку доповнюючого типу ДДД в ситуації асиметрії здійснюється вищим за статусом комунікантом – суб’єктом спілкування. Підлеглий як об’єкт, на якого спрямовані мовленнєві дії ініціатора спілкування, реалізує своє право лише на респонсивну мовленнєву реакцію у формі синтаксичних одиниць з прагматичними форматорами типу Yes, sir/boss; All right; You are the boss; Sure, які виконують функцію підтвердження готовності виконати розпорядження.

Доповнюючий тип ДДД характеризується найбільшою запрограмованістю та конвенціональністю у порівнянні з іншими типами ДДД.

У третьому розділі описано основні структурно-семантичні та прагматичні особливості координативного типу ділового діалогічного дискурсу, який представляє собою реалізацію так званої ідеальної мовленнєвої ситуації (за Ю. Хабермасом), де учасники мають рівні права на пред’явлення та ствердження своєї думки, монорозвиток кожної із концепцій. На макрорівні аналізу координативний тип ДДД характеризується узгодженістю інтенцій комунікантів. Розвиток координативного типу ДДД вимагає порівняння прагматичних настанов комунікантів щодо предмету обговорення, їх протиставлення або унісон. Діалогічні відносини між учасниками спілкування характеризуються модально-прагматичною рівноправністю та перемінністю, в ході полеміки адресат стає адресантом і навпаки. У цьому типі дискурсу різниця в статусах комунікантів незначна, і соціальна нерівність не впливає на розвиток інтеракції. Якщо один із комунікантів і займає нижчий щабель, то він при цьому має спеціальні знання, що підвищує його комунікативний статус.

Комунікативна мета координативного типу ДДД – обмін думками заради прийняття рішення, з’ясування істини, знаходження схеми спільних дій. Структура даного типу представлена чіткою зміною послідовності мовленнєвих дій: з’ясування проблеми – розвиток альтернатив дій – рішення щодо дій. Основній змістовній фазі може передувати “світська бесіда”, але це не є обов’язковим компонентом ініціальної фази. Інтерперсональною метою комунікантів в цьому випадку є демонстрація товариських відносин.

На етапі визначення проблеми обговорення перевага віддається ДП констатації. Комунікативна функція констативів-повідомлень – окреслити проблему та надати інформацію стосовно неї. В складі даних мовленнєвих актів можливе використання прагматичного форматора problem:

He came into the office ‘We have a problem, boss.’‘

Go.’‘

It’s the property on Fourteenth street. We’ve cleared the tenants out of the whole block except for one apartment house.’ (Sheldon)

Контекстом ДП констатації можуть слугувати питальні структури, які виконують дискурсивну функцію введення і складання умов для виявлення проблеми: ‘

What’s bothering you?’‘

The deal you made with the savings and loan companies.’‘

What about it? We got our financing, didn’t we?‘

I don’t like the completion date clause. If the building isn’t finished by March 15th, they’ll take it over, and you stand to lose everything you have.’ (Heywood).

Комунікативний фокус змістовної фази координативного типу ДДД має форму аргументативної дискусії, в ході якої суб’єкти спілкування виконують ролі протагоніста та антагоніста висловленої думки. Головними тут є ДП асерції, де реалізуються дві прагманастанови: необхідність вирішення проблеми й намагання переконати опонента в правильності своєї позиції. Введення модусу епістемічного плану (Н.Д. Арутюнова) як маркера ДП асерції є обов’язковим. Модуси не тільки передають оцінку достовірності змісту пропозиції, але й слугують засобом переконання адресата, стимулюють його зворотню реакцію, тобто виконують інтерактивну функцію. Експліцитно модус маркується асертивними висловлюваннями з різним ступенем іллокутивної сили асерції. Її демонстративне посилення досягається використанням таких синтаксичних конструктів, як I’m sure; I mean it; I’m convinced; I’ve not at least doubt. Послаблення іллокутивної сили асерції демонструють дієслова слабої асерції I think; I believe; I assume; I consider; I happen to think, дієслово-зв’язка seem, модальні дієслова з епістемічним значенням припущення can, may, might.

Предикат модусу може передаватися і безособовими засобами, неспроможними поєднуватися з суб’єктом модусу: прикметниками, іменниками, модальними словами The only thing certain; No doubt of it; Chances are.

Непряма асерція характеризується відсутністю експліцитних показників пропозиціонального відношення. Модус виводиться із логіко-смислових та модально-прагматичних відносин усього асертивного комплексу :

Carl said instantly, ‘Switzerland. We can open up our bank there just by filling in a couple of forms. No license necessary, no qualifications; not even a statutory amount of capital. You just down behind a desk and start taking money off people.’ (Stratton)

Ступінь категоричності зумовлюється ієрархією відносин. Непряма асерція та послаблення іллокутивної сили модусу в мовленні нижчого за статусом комуніканта реалізує м’яку стратегію подання та підтримки своєї думки. Відсутність експліцитного модусу в мовленні вищого за статусом, навпаки, посилює прагматичний ефект категоричності, подаючи особисту думку як факт реальності.

Аргументативна дискусія розвивається до тих пір, доки учасники не погодилися на її завершення. Дискурсивні процедури завершальної фази позначені нами як ДП детермінації. Домінують у складі даних ДП комісиви у формі висловлювань з футуральною перспективою:‘

We won’t let them know what we’re doing. We’ll have different people approach the owners of the shop.’ (Siddons)

За умов ієрархічних відносин право вирішити результат дискусії за тим, хто має вищий статус. За ним залишається і рішення про наступні дії, тобто рівноправність спілкування порушується у завершальній фазі, але в мовленнєвому просторі ділової комунікації прагманастанова такого порушення спрямована не на посилення авторитарності керівника, а на оптимальне вирішення питання, відносно якого прийняте спільне рішення. Завершальна фаза включає ДП прескрипції у формі директивів – інструкцій до дій. ‘

Get hold of the contractor. Tell him we want to start bulldozing tomorrow.’ (Siddons)

Директиви в ситуації координативного типу ДДД, в контексті кооперативності дій, спрямовані на вирішення спільної задачі.

У четвертому розділі проаналізовано трансигентний тип ділового діалогічного дискурсу.

Трасигентний тип ділового діалогічного дискурсу характеризується розбіжністю інтенцій комунікантів, що є джерелом конфлікту. Саме конфлікт інтересів визначає мовленнєву поведінку комунікантів. Учасники спілкуваня взаємодіють як рівноправні суб’єкти, але завжди є ініціатор угоди.

Комуніканти вступають в діалог з різними настановами та інтенціями, однак наявність спільних елементів та дотримання принципа кооперації є обов’язковим, щоб інтеракція мала місце. За умов рівності прав та шансів учасників зростає роль комунікативної компентенції мовців.

В даному типі ДДД ініціальна фаза, у порівнянні з іншими типами, найбільш пролонгована, оскільки тут необхідно із самого початку створити позитивний фон інтеракції, як в ситуації встановлення контакту при першій зустрічі, так і в ситуації постійних ділових відносин.

Комунікативна мета трансигентного типу дискурсу – досягнення згоди, переконання опоненту – диктує структуру ДДД та вибір і організацію мовних засобів. Змістовна фаза складається з двох послідовних етапів, а саме: визначення предмету угоди та переконування опонента.

На першому етапі визначається тема обговорення. Зазвичай її вводить ініціатор угоди в формі констативів-повідомлень. Учасник дискурсу, який заявляє предмет угоди як тему наступного обговорення, навіть не знаючи позицію адресата відносно даного питання, повинен починати з припущення про те, що адресат вже має протилежну позицію або вона у нього з’явиться. ‘

…Henry, the reason I want to talk to you is, I’m concerned about the performance of the man on your shift… You just can’t do two full-time jobs. You’ve got to make a choice.’ (Walters)

Питальні структури складають контекст дискурсивних процедур констатації, дають можливість зорієнтуватися в темі, отримати додаткову інформацію: ‘

We are anxious to expand. Also we know the reputation of your paper.’‘

You believe that to be good?’‘

We do, sir. We consider the ‘Northern Light’ absolutely first in its own class.’‘

Then why should I sell it?’‘

I will tell you, Mr. Page. So far, owning to exceptional circumstances you have been able to stand the competition of the big London dailies. But this state of affairs cannot last.’ (Cronin)

Етап переконування складає комунікативний фокус трансигентного типу ДДД. Розбіжність інтересів зумовлює необхідність вплинути на опонента таким чином, щоб схилити його на свою сторону, переконати в силі своїх аргументів та досягти здійснення власних інтересів. Дискурсивні процедури, які спрямовані на реалізацію цієї прагманастанови, ми визначаємо як ДП переконання. Одним із головних видів переконання є аргументація, при цьому орієнтація на опонента набуває особливого значення. Експлікування інтересів адресата підвищує аргументативний потенціал ДП переконання. Ініціатор угоди представляє дії, спрямовані на задовільнення власних інтересів, з врахуванням інтересів співрозмовника. У складі ДП переконання перевага надається

- промісивам з іллокутивною силою обіцянки: ‘

І promise all your articles will be published in our next issues. I’ll arrange it for you.’(Siddons).

- констативам – повідомленням з футуральною перспективою:

‘I want the Charles Huegenon Medical Сеntre. It will consist of three divisions: first, a new MacKinly Hospital which will do honor to your name; second, a group of research laboratories whose discoveries will keep your memory alive; and third, a medical school.’

( Sobel)

В наведені висловлювання можуть бути включені синтаксичні конструкції з умовними предикативними одиницями:‘

If you say ‘Yes’, Mr. MacAllister, you’ll never regret. I promise.’ (Sheldon)

Оскільки головним критерієм зиску в діловому світі є гроші, наявність в складі ДП переконання на рівні фактуальної аргументації конкретних цифр в грошовому еквіваленті є надійним засобом реалізації прагманастанови на переконання:‘

So, look at it this way, the block cost you half a million, I’m cancelling my debt to you of one million, therefore you come out with a profit of half a million.’ ( Stratton)

Переконування також може реалізовуватися через різного роду описи та пояснення, які сприяють розумінню і, внаслідок цього, сприйняттю інформації. Переконання щодо реального стану речей спонукає до згоди. В цьому випадку в складі ДП переконання обов’язковою є наявність модальності, оскільки залучення цієї категорії включає фактор особистості в ситуацію об’єктивної реальності.

В цілому ДП переконання реалізуються різним набором мовних та мовленнєвих засобів, які сприяють досягненню бажаного перлокутивного ефекту – переконати співрозмовника. Але, оскільки середовищем трансигентного типу ДДД як спільної діяльності є конфліктність, що врівноважується кооперативністю як передумовою здійснення комунікації, відношення протиставлення в структурі переконання набувають особливого значення. Протиставлення в суміжних репликах реалізує прагманастанову на контраргументацію і, перш за все, актуалізується в граматичній категорії заперечення:

Lara said ,‘Frankly, I was stunned when I heard that your Board turned us down. We’re going to put up over a hundred million dollars to improve this neighbourhood