ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ЧАТЧЕНКО Тетяна Вікторівна

УДК 331.57

ЗАЙНЯТІСТЬ В МАКРОДИНАМІЦІ ТРАНЗИТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ: ЗМІСТ, ОСОЛИВОСТІ ТА ФАКТОРИ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор Кім Матвій Миколайович, Харківський національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління;

Офіційні опоненти: – доктор економічних наук, доцент Лазаренко Володимир Євгенович, Харківський національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії ;–

кандидат економічних наук, доцент Шиловцева Надія Василівна, професор кафедри економічної теорії, Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

Провідна установа – Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії.

Захист відбудеться “13” травня 2004__ р. о 15-15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розіслано “12” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ефективне використання трудових ресурсів відноситься до найбільш гострих проблем економічної науки та господарської практики в будь-якій економічній системі. Разом з тим актуальність усвідомлення змісту, особливостей та факторів зайнятості в макродинаміці транзитивної економіки визначається кількома причинами.

По-перше, на відміну від жорсткої державної регламентації умов найму робітників за часів командно-адміністративної економіки, коли в цілому забезпечувалась гарантованість та відносна стабільність зайнятості, формування зайнятості в транзитивній економіці пов’язується з дією механізму ринку праці, з глибинними та якісними змінами всієї сфери трудових відносин. Тому перехід до ринкових відносин повинен супроводжуватись створенням адекватної системи зайнятості, що певним чином потребує теоретичного переосмислення місця й ролі зайнятості в процесі ринкових перетворень.

По-друге, ринкова трансформація української економіки та суспільства в цілому об’єктивно обумовлює становлення нової за змістом та структурою зайнятості. Разом з тим в умовах відсутності науково-обґрунтованої та послідовної економічної політики трансформація економіки призвела до абсолютного скорочення чисельності зайнятих, зростання безробіття у відкритих та латентних формах, зростання нерегламентованої зайнятості, появи та розповсюдження бідності. Ці явища серйозно ускладнюють виконання поставленого завдання переходу до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

По-третє, із визнанням моделі розвитку ринкового типу і намаганням переходу до неї в економіці почали діяти фактори, що традиційно були невластиві попередній економічній системі. Вони зумовлюють залежність зайнятості від характеру макроекономічної динаміки, прив’язують траєкторію формування нової моделі зайнятості з можливими сценаріями соціально-економічного розвитку країни. Саме тому від усвідомлення механізмів взаємодії зайнятості з факторами, що визначають її на рівні національної економіки, від того наскільки вірно та ефективно вони будуть використовуватись, залежить реалізація декларованої мети реформування трудових відносин – досягнення повної, продуктивної, добровільно обраної зайнятості.

Ситуація, що сьогодні склалася в сфері зайнятості, є кризовою і потребує свого негайного розв’язування, але це буде можливо, на наш погляд, тільки за умов активного включення зайнятості в соціально-економічні програми розвитку країни. Це значить, що назріла потреба в формуванні нової моделі реформ, в якій повинні знайти відображення новий соціальний підхід, політична далекозорість і стратегічне мислення. Зараз як ніколи необхідні практичні дії для проведення в життя науково-обґрунтованої та зваженої політики зайнятості.

Все, що сказано вище, зумовлює актуальність проблеми, яка є предметом дослідження в дисертаційній роботі.

Ступінь наукової розробки проблеми. Зайнятість – одна з головних проблем економічної науки і завжди знаходилась в центрі уваги науковців. В процесі суспільно-історичного розвитку формувались теоретичні погляди та концепції зайнятості, що розглядали її соціально-економічну природу, в певному ступені визначали фактори зайнятості на рівні національної економіки. В цілому еволюцію теоретичних поглядів на названу проблему можна простежити в роботах А. Сміта, Д. Рікардо, Т.Р. Мальтуса, Ж.-Б. Сея, Д. С. Мілля, К. Маркса, Дж. Кларка, А. Маршалла, Т. Веблена, А. Пігу, Дж. М. Кейнса, Є. Домара, Дж. В. Робінсон, Р.Ф. Харрода, Е.Г. Хансена, В. Ойкена, М. Фрідмена, Ф. фон Хайєка, Дж. Гелбрейта, Дж. Данлопа, П. Дерінгера, М. Піоре, Л. Ульмана та ін.

Сучасна теорія зайнятості розробляється багатьма науковцями, проте тема залишається невичерпаною. Навіть відомі та загальновизнані концепції зайнятості мають нерозкриті аспекти та протиріччя. Більш того, зайнятість є складною, динамічною проблемою і в ній постійно виникають нові моменти, явища, тенденції, що потребують свого відображення в економічній теорії.

В українській та російській економічній науці складається свій напрямок досліджень проблем зайнятості, що розвивається в аспекті ринкової трансформації інверсійного типу. Значний вклад в розробку названої тематики внесли Д. Богиня, Н. Вишневська, С. Дзюба, С. Дятлов, І. Заславський, А. Іванілов, Р. Капелюшніков, М. Кім, В. Костаков, А. Котляр, С. Кузьмін, Е. Лібанова, Б. Лісовик, А. Московська, А. Нікіфорова, В. Оніщенко, В. Петюх, І. Петрова, В. Секретарюк, Г. Сергієва, Л. Чіжова, М. Шаленко, Л. Шевченко та ін.

Сьогодні проблема формування ефективної зайнятості в трансформаційній економіці привертає все більшу увагу науковців. Однак ще багато аспектів цієї проблеми не вивчено. Так, на наш погляд, ще недостатньо розкрито зміст та особливості зайнятості в умовах транзиції, не визначено та не описано найважливіші тенденції плюралізації та диверсифікації зайнятості, не розглянуто взаємодію та взаємозв’язок зайнятості з макродинамікою економічної системи, не виявлено засобів ефективних перетворень в сфері зайнятості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в рамках планової науково-дослідницької теми кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Інституційна складова ринкових перетворень” (номер державної реєстрації: 0101U002797)

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття змісту, особливостей зайнятості та факторів, що її визначають, в макродинаміці транзитивної економіки. У відповідності до поставленої мети визначено такі завдання:–

виявити основні концептуальні підходи до розкриття змісту зайнятості в трансформаційній економіці, що розробляються в сучасній транзитології;–

розкрити зміст зайнятості в аспекті ринкової трансформації інверсійного типу;–

визначити основні напрямки формування ефективної зайнятості в процесі реформування економіки через розкриття переваг ринкової моделі зайнятості;–

виявити і проаналізувати особливості зайнятості в перехідній до ринку економіці;–

показати взаємодію макроекономічної динаміки і зайнятості в умовах трансформації економічної системи;–

провести аналіз факторів, що визначають зайнятість в макродинаміці перехідного періоду;–

запропонувати заходи щодо розв’язання і подолання кризи в сфері зайнятості.

Об’єктом дисертаційного дослідження є ринок праці і зайнятість в перехідній до ринку економіці.

Предметом дослідження є зайнятість в макродинаміці транзитивної економіки.

Методи дослідження. Методологія дослідження грунтується на загально-наукових методах пізнання: індукції і дедукції, узагальненнях, аналізу і синтезу, абстрагуванні, на підставі яких розкривається зміст та особливості зайнятості в процесі ринкової трансформації інверсійного типу, використовуються методи комплексного, факторного, порівняльно-економічного та статистичного аналізу до виділення факторів, що визначають зайнятість в макродинаміці транзитивної економіки, застосовується системний підхід до виявлення основних напрямків формування ефективної зайнятості в Україні.

Інформаційною базою є Конституція України, закони та законодавчі акти, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента про працю та зайнятість, наукові публікації та монографії, статистичні збірники, матеріали періодики за темою дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

1. Уточнено поняття зайнятості в трансформаційній економіці як сукупності відносин з приводу участі населення в трудовій діяльності, що визначає міру його реального включення в суспільну працю і в отримання реальних доходів.

2. Доведено, що досягнення ефективної зайнятості в період ринкової трансформації залежить від ступеня економічної свободи (свобода зайнятості, вибір її форм та видів). Для цього розкрито зв’язок між власністю та зайнятістю: власність, що виражена в формах господарювання та діяльності – економічна свобода – поведінка економічних суб’єктів – економічна активність – ефективна зайнятість.

3. Виділено особливості зайнятості в транзитивній економіці: диверсифікація та плюралізація зайнятості, взаємозалежність широкомасштабної нерегламентованої діяльності, прихованого безробіття і самозайнятості та інші.

4. Розкрито суперечливий характер нерегламентованої зайнятості, який проявляється через її негативну та позитивну роль. Негативна роль полягає в існуванні поза державним регулюванням та контролем (відсутність соціальних гарантій, контролю за умовами праці, якості товарів та послуг тощо); створенні подальших умов до розвитку криміналізації економіки; відсутності надходжень від неї до держбюджету; сприянні морально-етичної деградації нації; позитивна – збереженні трудового та інтелектуального потенціалу нації; сприянні підвищенню доходів і навіть елементарному виживанню населення, розвитку підприємницьких якостей працівників, реалізації їх здібностей до праці, адаптації населення до ринкових умов.

5. Обґрунтовано періодизацію еволюції зайнятості в радянській та пострадянській економіці за ступенем розвитку економічної свободи індивіда та характером залучення трудових ресурсів до процесу суспільного виробництва:

–

–

–

–

–

6. Розкрито зміст плюралізації зайнятості в перехідній економіці як процес переходу від одержавлення форм зайнятості в адміністративно-командній системі до їх різноманіття в ринковій. Виявлено форми, умови, фактори та значення плюралізації зайнятості.

7. Виявлено взаємодію плюралізації та диверсифікації зайнятості як цілого та частини. Плюралізація здійснюється як процес урізноманітнення форм зайнятості та видів економічної діяльності як у діючих суб’єктів господарювання в межах існуючих галузей національної економіки (диверсифікація), так і шляхом утворення нових форм зайнятості та видів діяльності в її нових галузях. Встановлено, що диверсифікація зайнятості є основою її плюралізації.

Результати наукового дослідження, відображені в п.п. 2, 6, 7, є новими, а в п.п. 1, 3, 4, 5 – суттєво доповнюють наявні в літературі положення та вносять до них часткову новизну.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробленні науково-практичних основ реформування зайнятості в умовах інверсійної перехідної економіки.

Пропозиції та результати дисертаційного дослідження можуть бути надіслані до Державного центру зайнятості України, НДІ праці і зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України, до регіональних державних служб зайнятості, Харківської обласної державної адміністрації.

Висновки та результати дослідження знайшли використання в практичній викладацькій роботі, яку автор проводить на економічному факультеті Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Теоретичні положення дисертації можуть бути використані в учбовому процесі для поглиблення змісту і логіки викладання економічної теорії, при підготовці навчальних програм, розділів підручників, посібників, методичних розробок, а також спецкурсів для студентів вузів з метою поглиблення знань про зміни в системі зайнятості в процесі ринкової трансформації економіки.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримано автором особисто. В науковій праці [2], опублікованій у співавторстві, дисертанту належить визначення змісту, форм, умов, факторів та значення плюралізації зайнятості в перехідній до ринку економіці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і теоретичні висновки дисертації доповідалися на 4-й Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ялта, 2003 р.) та на Першому міжнародному симпозіумі “Економічний розвиток та стратегічне планування в Східній Європі в контексті глобалізації: можливості та проблеми” (Харків, 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 6 наукових працях загальним обсягом 2,4 д.а., в тому числі 5 статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,3 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел з 255 найменувань і містить 11 таблиць. Загальний обсяг дисертації – 203 стор., основний зміст викладено на 181 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об’єкт дослідження, його методологічну базу, мету і завдання, а також викладено наукову новизну отриманих результатів, розкрито їх практичне значення.

У першому розділі роботи “Теоретичні основи дослідження зайнятості в транзитивній економіці” показано, що теоретичну та методологічну базу досліджень зайнятості становлять наукові ідеї, теоретичні положення, висновки та рекомендації класиків світової економічної думки, які представлені у фундаментальних концепціях (моделях) зайнятості, підкреслено, що накопичений світовий науковий та практичний досвід вирішення проблем зайнятості стає малокорисним в транзитивній економіці і навіть в умовах розвиненої ринкової економіки загальновизнані концепції зайнятості також не використовуються в їх класичному вигляді, а в державній політиці країн елементи цих концепцій сплітаються тим чи іншим чином з погляду на специфіку періоду та особливості розвитку.

Економічні процеси в пострадянських країнах носять інверсійний характер і тому практично не діють “чисті” економічні закони та закономірності, а форми, через які реалізуються економічні явища, виступають в ірраціональному вигляді та перекручено відображають сутність глибинних процесів.

Сьогодні виникає потреба наукового переосмислення існуючих теоретичних положень в дослідженнях зайнятості та, перш за все, можливостей їх практичного використання, що спонукає сучасну транзитологію до пошуків власної методології аналізу, яка б відповідала стану об’єкту аналізу та сучасним вимогам господарської практики.

В транзитивній економіці становлення нової за змістом та структурою зайнятості залежить як від загальних закономірностей розвитку економічної системи, так і від специфічного характеру перехідних процесів. Інверсійний тип ринкової трансформації в поєднанні з постдезінтеграційним шоком та економічною кризою стають об’єктивними перешкодами на шляху ефективних перетворень в сфері зайнятості, але, водночас, містять потенційні можливості її майбутнього ефективного розвитку.

Зайнятість характеризує один з важливих аспектів розвитку людини, пов’язаний з суспільною діяльністю в сфері праці і у зв’язку з працею. Соціально-економічне значення зайнятості обумовлено тією роллю, яку відіграє праця. З соціальної точки зору праця – джерело доходів, основа добробуту, найважливіший засіб розвитку людини, з економічної – фактор виробництва, тому наявна система зайнятості повинна забезпечити вірне та ефективне використання трудових ресурсів. Економічний зміст зайнятості полягає в можливості своєю працею забезпечити собі і своїй родині гідне існування, сприяти зростанню ефективності суспільного виробництва, соціальний – в формуванні та розвитку особистості людини. Саме в цьому руслі проводиться дослідження зайнятості, при цьому автор виходить з того, що зайнятість – це сукупність відносин з приводу участі населення в трудовій діяльності, що визначає міру його реального включення в суспільну працю і в отримання реальних доходів.

Стан зайнятості в транзитивній економіці перш за все обумовлений трансформаційною кризою, яка в простому розумінні є періодом дезорганізації виробництва, справляє негативний вплив на всі складові соціально-економічного життя суспільства. Але, з точки зору розвитку складних систем та теорії катастроф, трансформаційна криза виступає як початок формування нової організації системи. Специфіка цієї кризи проявляється в механізмі біфуркації, тобто невизначеності післякризових характеристик системи, розщеплення розвитку на безліч варіантів. Саме тому необхідно зрозуміти власні тенденції розвитку економічної системи, пізнання яких надає суспільству можливість вибору шляхів її подальшого розвитку.

Сучасний вектор реформування економічної системи в пострадянських країнах пов’язується з побудовою соціально-орієнтованого ринкового господарства з характеристиками постіндустріального розвитку. Цей тип господарювання формується на основі принципів, які сформульовано у працях німецьких неолібералів (В. Репке, А. Рюстова, В. Ойкена, А. Мюлер-Армака, Л. Ерхарда), і характеризується поєднанням конкуренції, економічної свободи і активної ролі держави в організації соціальної сфери. Неодмінною умовою цього варіанту розвитку є вирішення проблем зайнятості в інтересах людини, розширення її прав на працю і розвиток особистості.

Ефективність ринкової моделі зайнятості, на думку дисертанта, пов’язана перш за все із ступенем економічної свободи індивідів, що проявляється в ринкових умовах у формі свободи зайнятості: вибір її форм та видів, вибір між зайнятістю та незайнятістю.

Високий ступінь економічної свободи в ринковій економіці забезпечується існуючою системою приватної власності з утвореними від неї формами. Як функціональна характеристика, зайнятість не визначається формою власності безпосередньо, їх взаємозв’язок упроваджено в канву цілісної економічної дійсності всієї системи трудових відносин. Вплив первісних економічних відносин (відносин власності) на зайнятість полягає в тому, що потенційний суб’єкт ринку праці персоніфікує власника трудового ресурсу, а його включення в виробництво можливо в двох напрямках: або на основі вільного підприємництва як засобу використання власної праці за умов володіння відповідними засобами виробництва, або на основі добровільного найму як засобу продажу робочої сили власнику капітальних ресурсів. У рамках цих напрямків в ринковій економіці існує широкий спектр форм та видів зайнятості.

В роботі пропонується підхід до нового розуміння зайнятості в умовах транзиції, який полягає в з’ясуванні можливостей її змін повнотою прояву економічної свободи індивіда на основі трансформації відносин власності, що виражається в розвитку активної функції зайнятості. Основний зміст ознаки економічної активності трудових ресурсів – наявність особистого прагнення до формування та підтримки працездатності, пошук своєї “ніші” в суспільно-виробничій системі і постійна готовність відстоювати своє право на зайнятість. Саме тому економічна свобода як провідна тенденція розвитку соціально-трудової сфери може виступати головним критерієм розвитку зайнятості в будь-якій економічній системі.

Трансформація відносин власності та відмова від державного регулювання сфери трудових відносин самі по собі не забезпечують перехід до економічної свободи та ефективної зайнятості. Для цього необхідні інституційні зміни, зокрема оформленість та зрілість ринку праці, зміни в свідомості працівників та роботодавців. Окрім того, в перехідних умовах існують об’єктивні фактори, що стримують реалізацію економічної свободи – нераціональна структурна організація економіки, політико-правова невизначеність держави, залишки державного монополізму в сфері праці, патерналістська психологія та ін.

Стихійність, поспішність в проведенні реформування трудових відносин та відсутність ефективних ринкових механізмів регулювання зайнятості обумовили наявність характерних особливостей зайнятості: широкомасштабну нерегламентовану зайнятість, приховане безробіття, низький рівень оплати праці, самозайнятість, диверсифікацію та плюралізацію зайнятості та інші. В роботі виявлено причини та взаємозалежність між вказаними особливостями зайнятості в умовах транзиції, при цьому автор визначає, що, хоча вказані тенденції подібні, схожі на ті, що існують в ринковій економіці, але в умовах транзиції їх відрізняють масштаби, склад, характер та роль в соціально-економічних перетвореннях.

Вага накопичених проблем в сфері зайнятості дає змогу зробити висновок про те, що глибоке ринкове реформування ще попереду й тому виникає необхідність визначення основних факторних напрямків формування ефективної зайнятості.

У другому розділі “Макроекономічна динаміка та плюралізація зайнятості в умовах трансформації економічної системи” розглянуто взаємозв’язок та взаємодію між макродинамікою національної економіки та ринком праці, визначено плюралізацію зайнятості як особливість сучасного етапу еволюції зайнятості в пострадянській економіці, розкрито зміст, форми, умови, фактори та значення плюралізації зайнятості.

Дослідження проведено з позицій теорії економічної динаміки, значний вклад в розвиток методології якої внесли Р.Ф. Харрод, Дж. М. Кейнс, Є. Домар, Е. Хансен, Р. Солоу, а також радянські та пострадянські економісти А. Ноткін, А. Анчішкін, В. Афанасьєв, І. Лукінов, В. Геєць, Б. Кваснюк та інші. Такий підхід, на думку дисертанта, дозволяє не тільки визначити перспективи та можливі сценарії розвитку об’єкту, що досліджується, але й розробити комплекс адаптивних взаємодій, виявити можливі резерви та скоректувати політику зайнятості, що реалізується зараз в Україні.

Економічна динаміка характеризує довгострокові зміни стану національної економіки – ріст або падіння, як момент – незмінність виробництва (тобто спокій). В процесі тривалого історичного розвитку, особливо починаючи з індустріальної стадії, переважає економічне зростання, однак в кризову епоху домінує падіння суспільного виробництва. При цьому економічну динаміку слід відрізняти від циклічних коливань виробництва, тому що мова йде про змінювання виробництва на протязі тривалого часу, хоча економічний цикл (особливо довго- та середньостроковий) можна розглядати як зовнішню форму прояву динаміки.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкових відносин супроводжується трансформаційною кризою, що охоплює не тільки економічну, але й цілий ряд структурних криз – демографічну, соціально-культурну, геополітичну та інші, кожна з яких тим чи іншим чином знаходить своє відображення в процесах формування зайнятості. В решті кожен з елементів трансформаційної кризи можна звести до обмеження або розширення попиту (пропозиції) робочої сили, тобто до факторів, що визначають динаміку ринку праці. Як результат дії багатьох економічних, соціальних, інституціональних факторів ринок праці і сам стає силою, що впливає на них.

Макроекономічний аналіз зайнятості в транзитивній економіці, проведений за наступними факторами та показниками: рівень народжуваності, темпи росту чисельності працездатного та економічно активного населення, статева та вікова структура працездатного населення, міграційні процеси, загальна економічна динаміка, динаміка інвестицій, структурна перебудова економіки – дозволив зробити висновок, що в умовах трансформаційної кризи відбувається не стільки зміна системи зайнятості, скільки її адаптація до несприятливих макроекономічних умов з використанням механізмів, які були присутні в адміністративно-командній економіці, як наслідок, зберігається стабільність зайнятості при її крайній неефективності.

Довгий час на ринку праці України складається диспропорція між попитом та пропозицією робочої сили, з перевагою в бік останньої і, як показує проведений в роботі аналіз, ринок праці та зайнятість як і раніше залишаються найслабкішим сегментом української економіки, стримують її подальший розвиток, негативно впливають на усі складові суспільного життя країни.

В ринковій економіці обсяги падіння виробництва є головним фактором, який визначає масштаби циклічного безробіття в промислово розвинених країнах в період економічного спаду. Аналогічний зв’язок існує і в економіці перехідного періоду, але він має свою суттєву специфіку. Для трансформаційної економіки стає характерним так званий “ефект запізнення”, або значний період часу між скороченням обсягів виробництва та адекватним йому скороченням зайнятості. Це призводить до накопичення в великих розмірах надлишкової робочої сили у формі прихованого безробіття, яке стає одним з феноменів перехідного періоду. Ця обставина зміщує акцент в трудовій проблематиці із звичайних для періоду економічного спаду питань нейтралізації відкритого безробіття в бік неефективного використання робочої сили.

Серед головних чинників скорочення зайнятості, окрім падіння виробництва, виділяється інвестиційна сфера. Обсяги та динаміка інвестицій не відповідають сучасним потребам економіки України, що суттєво порушує процеси відтворення зайнятості. Це пов’язано не тільки із скороченням інвестицій в робочі місця, але й в “людський капітал” – в освіту, удосконалення професійних навичок, підвищення кваліфікації і т.п.

Важливим фактором формування зайнятості стають структурні зрушення, що відбуваються зараз в економіці України. Під їх впливом формуються сектори зайнятості, які суттєво відрізняються між собою з точки зору її надійності та перспектив:–

по-перше, це виробничі галузі (промисловість, сільське господарство, будівництво та ін.), що охоплюють майже 44% зайнятих, на долю яких приходиться переважна більшість працюючих у режимі вимушеної неповної зайнятості;–

по-друге, це переважно бюджетний сектор (освіта, культура, мистецтво, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, органи управління та ін.), що залишається найбільш консервативним та стабільним, він охоплює більш 30% зайнятих. Це найменш ризикований, з точки зору втрати роботи, але найменш привабливий, з точки зору рівня та регулярності оплати праці сектор зайнятості;

по-третє, формуються нові сектори, що утворені в процесі ринкових перетворень (загальна комерційна діяльність, фінанси та ін.), але чисельність зайнятих в них складає щонайменше 1,4% від загальної кількості зайнятих працівників.11 Статистичний щорічник України за 2001 рік. Київ: “Техніка”.– С.383–384, с.572.

Однією з центральних проблем зайнятості є неспроможність держави до проведення системних цілеспрямованих та послідовних заходів по подоланню кризи в цій сфері, яка при подальшому поглибленні може безповоротно зруйнувати трудовий та інтелектуальний потенціал нації, тому що вже й зараз велика частка працездатного населення України не може здійснювати свою трудову та підприємницьку діяльність в рамках ефективної зайнятості.

В трансформаційній економіці на перший план висуваються ті процеси, які виступають не лише факторами змін, але їх суттю, метою та інтегральним результатом. На думку дисертанта, по відношенню до зайнятості населення саме таким фактором виступає її плюралізація, яка прямо сприяє розвитку зайнятості в ринковому руслі.

Плюралізація зайнятості як одна з позитивних тенденцій розвитку ринку праці у всьому світі здійснюється через урізноманітнення форм зайнятості та видів економічної діяльності як у діючих суб’єктів господарювання в межах наявних галузей економіки (диверсифікація зайнятості), так і шляхом утворення нових форм зайнятості в нових її галузях. В ринковій економіці плюралізм зайнятості суттєво розширює можливості та право вибору людиною виду та роду трудової та підприємницької діяльності, розвиває економічну свободу індивіда, забезпечує ефективність зайнятості та її більшу доходність.

На нашу думку, плюралізм зайнятості є вирішальною умовою розвитку інтелектуальних та творчих здібностей індивіда, це засіб зростання задовільності трудовою діяльністю, який забезпечує підвищення продуктивності праці та, як наслідок, ефективності виробництва. Плюралізація, що забезпечує різносторонній розвиток працівника, підвищує його конкурентоспроможність на ринку праці, а через зростання ефективності національної економіки – її конкурентоспроможність на міжнародному рівні. Безумовно, ці переваги реалізуються в тій чи іншій країні в залежності від її економічного та соціального розвитку, а на кожному його етапі – від обґрунтованості та адекватності соціально-економічної політики держави.

У третьому розділі “Фактори, що визначають зайнятість в трансформаційній економіці” досліджуються такі фактори як роздержавлення та приватизація, інфляція, доходи та оплата праці, пропонуються практичні рекомендації щодо напрямків і конкретних заходів реформування зайнятості населення.

Перехід до ринкової економіки передбачає реформування відносин державної власності і створення інституту приватної власності з утвореними від неї формами. На наш погляд, найбільш важливими результатами реформ, що набули правового закріплення та суттєво вплинули на зайнятість, з’явились:

–

–

–

Такі заходи сприяли розширенню економічної самостійності населення, при відповідних умовах вони можуть нести в собі потенціал активізації трудової діяльності та можливості найбільш повного задоволення потреб населення в зайнятості.

Функціонування системи власності хоча й не безпосередньо, але самою тісною мірою пов’язано з формуванням ефективної зайнятості. Саме тому приватизація як фактор інституційних перетворень впливає на зайнятість у двох основних напрямках:–

сприяє розвитку економічної свободи і тим самим посилює диверсифікацію та плюралізацію зайнятості;–

сприяє інституціоналізації ринку праці, перетворенню існуючих та формуванню нових ринкових інститутів трудової сфери.

Крім того, аналіз ходу та результатів роздержавлення та приватизації в країні дозволив зробити кілька висновків:–

по-перше, приватизація здійснювалася без науково-обгрунтованої концепції, яка б враховувала національні реалії та менталітет населення, і тому не досягла своєї економічної мети, не створила ефективного власника, в тому числі і власника своєї робочої сили, спроможного за короткий період суттєво оновити систему зайнятості та розвивати виробництво;–

по-друге, ліквідація монополії держави на власність, на умови та засоби виробництва та як роботодавця змінила структуру зайнятості, створила її нові сектори (колективний, приватний та інші), але через те, що приватизація проходила найбільшим чином екстенсивно і формально у вигляді зміни титулу власника, трансформації великих державних підприємств в більш малі недержавні, вона не сприяла активізації попиту на робочу силу з боку останніх;

по-третє, приватизація породила значну верству тих, у кого немає ніякої власності, окрім своїх знань, вмінь, професії, кваліфікації, тобто людей найманої праці, якими стали 90–95% людей у працездатному віці.

З огляду на це, автор визначає три можливі стратегії поведінки економічних суб’єктів трудових відносин:

–

–

–

Очевидно, що тільки за умови підключення більшості учасників ринку праці до останньої з названих стратегій, а саме – активної участі в ринкових процесах, пошуку свого місця в економічний системі, що зараз повільно формується, приватизація може стати фактором, що забезпечить позитивну макродинаміку зайнятості, ефективну її структуру та характер.

Однією з центральних проблем формування ефективної зайнятості стало загальне падіння рівня доходів населення, їх суттєва диференціація як по соціальних групах, так і по галузях економіки. Початок перерозподільчих процесів в економіці України було покладено лібералізацією та приватизацією, що розгорталися на фоні гіперінфляційних процесів. Саме інфляція з'явилась тим фактором, який практично знищив накопичені впродовж десятиріч заощадження населення, знецінив доходи від зайнятості, визначив низький рівень сукупного попиту, що, в свою чергу, обумовило скорочення обсягів виробництва та зайнятості.

Ринковий механізм формування доходів населення передбачає одержання доходів суб’єктами ринкових відносин від наявних у них факторів виробництва, впроваджує принцип ефективного використання ресурсів суспільства згідно до їх граничної ефективності. Тим самим створюється можливість одержання різних форм доходів: доходи від трудової діяльності, власності, підприємницьких здібностей, доходи від особистого підсобного господарства, а також соціальні доходи, що отримуються в процесі перерозподілу суспільного багатства.

Система доходів населення України не є ефективною і суттєво відрізняється від тих, що існують в розвинених країнах не тільки по абсолютному рівню, але й по структурі. В ній незначні всі факторні доходи – від праці, власності, підприємницької діяльності, разом з тим більш великої питомої ваги набули соціальні доходи: пенсії, допомоги, стипендії. Це свідчить про неефективність, слабкість ринкової мотивації, яка не сприяє активізації діяльності всіх суб’єктів економічного життя суспільства – робітника, власника, підприємця.

Найбільш критична ситуація склалася в сфері оплати праці. Знецінення робочої сили, яке фактично відбулося за 1990–1999 рр. та пов’язане з цим різке зниження реальної заробітної плати привели до того, що заробітна плата перестала бути надійним, заснованим на праці, джерелом відтворення робочої сили, а продуктивна праця не розглядається як життєва потреба. Сьогодні заробітна плата повноцінно не виконує жодної із своїх функцій – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, трансформаційну та фактично перетворилася в різновид соціальної допомоги, що приводить до руйнування самого цінного ресурсу суспільства – трудового потенціалу і створює пряму загрозу економічній та соціальній безпеці.

Практика зарубіжних постсоціалістичних країн свідчить, що вони досягли суттєвих зрушень в економіці завдяки тому, що на певному етапі свого розвитку забезпечили випереджаюче зростання заробітної плати порівняно із зростанням споживчих цін, продуктивності праці та інших чинників. Саме це дало змогу цим країнам забезпечити належне стимулювання економічного розвитку, продуктивності праці і досягти підвищення добробуту населення.

Можливість отримання різних форм доходів, вільний їх вибір є найсильнішим стимулом для людини, проявом його економічної свободи. Різноманітність, рівноправність та плюралізм форм доходів – це новий елемент зайнятості, який необхідно певною мірою використовувати.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати такі висновки і пропозиції.

1. Створення ефективної зайнятості населення є неодмінною умовою здійснення переходу до соціально-орієнтованого ринкового господарства. В умовах ринкової економіки ефективна зайнятість ґрунтується на принципах забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості. При цьому повна зайнятість розглядається як надання всьому економічно активному населенню умов для занять суспільно-корисною працею, продуктивна відображує ефективне використання трудових ресурсів, вільно обрана – міру соціально-економічної свободи власника робочої сили.

2. Економічна свобода є найважливішим елементом ефективної зайнятості й тому в перехідній до ринку економіці формування нової за змістом та структурою зайнятості безпосередньо пов’язано з розвитком економічної свободи в тому ступені, при якому вона спроможна забезпечити трудоактивному населенню можливість вибору сфер застосування своєї праці, форм зайнятості та господарювання.

3. В транзитивній економіці зайнятість являє собою складну і суперечливу систему масштабного перерозподілу трудових ресурсів, резервування робочої сили і формування нового типу робітника. В ній виділяються такі характерні особливості як диверсифікація та плюралізація зайнятості, встановлюється тісна взаємозалежність між широкомасштабною нерегламентованою зайнятістю, прихованим безробіттям та самозайнятістю. Вказані тенденції подібні, схожі на ті, що існують в країнах з ринковою економікою, але в пострадянських країнах їх відрізняють масштаби, склад, характер, а також роль в соціально-економічних перетвореннях.

4. Макроекономічний аналіз зайнятості в Україні показав, що в умовах трансформаційної кризи відбувається не стільки зміна системи зайнятості, скільки її адаптація до несприятливих макроекономічних умов з використанням механізмів, які були присутні в адміністративно-командній економіці, як наслідок, зберігається стабільність зайнятості при її крайній неефективності.

5. Особливістю сучасного етапу розвитку зайнятості в пострадянських країнах стає її плюралізація, яка відбувається на основі роздержавлення та приватизації як механізмів, що руйнують державний монополізм в сфері праці та зайнятості, розвивають економічну свободу індивідів. Плюралізм здійснюється через урізноманітнення форм зайнятості та видів економічної діяльності як у діючих суб’єктів господарювання в межах наявних галузей економіки (диверсифікація зайнятості), так і шляхом утворення нових форм зайнятості в нових її галузях. Диверсифікація зайнятості є основою її плюралізації.

6. Роздержавлення та приватизація не стають факторами, що забезпечують позитивну динаміку зайнятості: абсолютне скорочення зайнятості в державному секторі не компенсується ростом зайнятості в приватному підприємницькому секторі. Приватизація як фактор інституціональних перетворень посилює плюралізацію і диверсифікацію зайнятості, які, змінюючи структуру зайнятого населення, підвищуючи в ній питому вагу колективного і приватного секторів за рахунок зменшення державного, відчиняють додаткові альтернативи для розширення зайнятості.

7. Однією з головних умов створення ефективної зайнятості стає оптимізація структури доходів населення, яка дозволить кожному суб’єкту ринкових відносин максимально повно одержувати доходи від наявних у нього факторів виробництва. Саме можливість отриманя різних форм доходів, вільний їх вибір стають найсильнішим стимулом для забезпечення ефективної зайнятості.

8. Нова модель зайнятості може бути реалізована лише при наявності стабільного економічного зростання, розширенні інвестиційної активності, прогресивних змін структурних і техніко-технологічних характеристик економіки. Ці зміни повинні стимулюватися як ринковими відносинами, так і цілеспрямованими засобами господарської політики на всіх її рівнях.

9. Для становлення ефективної зайнятості в перехідній економіці України запропоновано здійснити наступні заходи:–

державним службам зайнятості розробити та забезпечити прийняття середньо- та довгострокових національних та регіональних програм зайнятості населення до 2005–2010 рр. відповідно до вимог побудови соціально-орієнтованого ринкового господарства;–

науково-дослідним установам Міністерства праці та соціальної політики України розробити та запропонувати нові методичні рекомендації щодо вдосконалення національної нормативної бази визначення економічно активного населення та його складових;–

підрозділам Інституту економіки НАН України обгрунтувати стратегію збереження накопиченого інтелектуального потенціалу країни в умовах глобалізації з метою внесення необхідних змін в підготовку кадрів відповідно до потреб народного господарства;–

НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України разом з Державним центром зайнятості розробити та впровадити програму розвитку самозайнятості та підприємницької діяльності з метою зниження рівня безробіття та пом’якшення напруженості на ринку праці України;–

регіональним службам зайнятості в координації з органами місцевого самоврядування забезпечити прийняття та фінансування програм перепідготовки незайнятого населення відповідно до пріоритетних напрямків структурної перебудови економіки;–

державним органам статистики організувати служби соціального моніторингу з питань зайнятості і працевлаштування та забезпечити багаторічне проведення спеціальних обстежень щодо визначення реальних процесів в сфері формування зайнятості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

Статті у фахових виданнях:

1.

2.

3.

4.

5.

Інші роботи:

6.

АНОТАЦІЯ

Чатченко Тетяна Вікторівна. Зайнятість в макродинаміці транзитивної економіки: зміст, особливості та фактори. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів змісту, особливостей та факторів зайнятості в умовах ринкових перетворень економіки, з’ясуванню методологічних, теоретичних і практичних напрямків досягнення ефективної зайнятості.

Висвітлено основні кризові явища в сфері зайнятості, показано, що в період глибокої трансформаційної кризи економіки відбувається не стільки зміна системи зайнятості, скільки її адаптація до несприятливих макроекономічних умов; виявлено фактори