МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Щербань Володимир Петрович

УДК 338.43(477):504.03

ЕКОНОМІЧНІ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Суми-2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національній академії державного управління при Президентові України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Лебединський Юрій Петрович,

Національна академія державного управління при Президентові України,

професор кафедри управління сучасним містом

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Онищенко Олексій Мусійович,

Об’єднаний інститут економіки НАН України, головний науковий співробітник відділу продовольчої безпеки

доктор економічних наук, професор, академік УААН

Саблук Петро Трохимович,

Національний науковий центр ”Інститут аграрної економіки”, директор

доктор економічних наук, професор

Харічков Сергій Костянтинович,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи

Провідна установа Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, кафедра аграрної економіки.

Захист дисертації відбудеться “15” травня 2004 р. об 11-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .859.01 в Сумському національному аграрному університеті за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова, 160, зал засідань вченої ради (ауд. 329 гол. корп.).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Сумського національного аграрного університету за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова, 160.

Автореферат розісланий “_9_” квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

к.е.н., доцент В.В. Пилипенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність теми дослідження. Продовольча безпека звичайно розуміється як забезпечення населення продовольством. Проте, розвиненому суспільству потрібне забезпечення корисним, безпечним для здоров’я і досить дешевим продовольством. При цьому проблема екологічної безпеки продуктів харчування для здоров’я населення, а також питання їх якості в останні роки набувають особливої актуальності. Наше суспільство ще не усвідомило, що це не частина екологічної проблеми, а її квінтесенція, її суть.

Вирішення екологічних проблем вимагає додаткових витрат, здійснення яких є проблематичним, оскільки сьогодні в якості головної причини деградації агропромислового виробництва України називають відсутність капіталу у сільського товаровиробника. Збитковість сільського господарства виражається не тільки "диспаритетом цін" і високими трансакцiйними витратами у сфері обігу сільгосппродукції, але й низьким рівнем організації виробництва, а також високими витратами на підтримку технологічної забезпеченості і трудової дисципліни. Ознакою низького рівня організації виробництва є високий рівень втрат сировини та низький коефіцієнт виходу готової продукції, що є причиною неконкурентоспроможностi вітчизняного агропромислового виробництва.

Таким чином, для піднесення агропромислового виробництва необхідні механізми вирішення цих трьох комплексних проблем.

З основних складових продовольчої безпеки – виробництво достатньої кількості продукції, забезпечення оптимальної структури споживання, формування і зберігання достатніх запасів, соціально-економічна доступність продовольства, екологічна безпека продовольства – остання є найменш врахованою.

Сьогоднішнє реформування виробничих (економічних) відносин в аграрному секторі не повною мірою торкається природокористування і охорони навколишнього середовища, а в екологічному регулюванні застосування ринково орієнтованих економічних методів господарювання є недостатнім. Проблема екологізації агропромислового виробництва значною мірою залишається предметом теоретичних досліджень. Постійне списання боргів сільськогосподарських і агропромислових підприємств, певна їх відокремленість від загальної системи екологічних платежів призвели до утилітарного ставлення до агроприродних ресурсів і погіршення асиміляційних властивостей природного середовища. Все це послужило причиною порушення рівноваги між природою і суспільством та збільшення економічних збитків, які загрожують продовольчій безпеці.

Стан вивчення проблеми. Теоретичні і практичні питання формування, функціонування та регулювання організаційно-економічного механізму продовольчої безпеки в Україні в ринкових умовах практично не досліджені. Разом з тим, вони є складними і потребують вирішення. Окремі питання організаційно-економічного механізму забезпечення продовольством, формування та функціонування ринків агропромислової продукції знайшли відображення в наукових працях О.М. Алимова, В.Г. Андрійчука, О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова П.П. Борщевського, З.Ф. Бриндзи, П.Ф. Веденічева, В.Г. В'юна, Д.І. Гнатковича, Б.М. Данилишина, С.І. Дем’яненка, Л.В. Дейнеко, М.Я. Дем’яненка, Д.С. Добряка, С.І. Дорогунцова, Р.А. Івануха, Я.В. Коваля, В.І. Криворучка, І.І. Лукінова, П.П. Маракуліна, Л.Г. Мельника, В.С. Міщенка, В.М. Нелепи, В.В. Немченка, Л.Я. Новаковського, Я.Б. Олійника, О.М. Онищенка, О.М. Паламарчука, В.О. Паламарчука, М.М. Паламарчук, Б.Й. Пасхавера, Д.К. Прейгера, І.А. Розумного, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, В.Г. Сахаєва, В.Ф. Семенова, В.О. Точиліна, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, А.М. Федорищева, С.К. Харічкова, М.А. Хвесика, В.Я. Шевчука, Л.О. Шепотько, О.М. Шестопаля, О.М. Шпичака, І.Д. Якушика та ін., але екологічна складова цього механізму майже не розглядалася.

Соціально-економічні проблеми екологізації агропромислового виробництва у контексті формування та розвитку продовольчої безпеки, на думку здобувача, досліджені недостатньо. Екологічна орієнтація при вирішенні проблем продовольчої безпеки потребує розробки теоретичних і методологічних основ (принципів) формування відповідного організаційно-економічного механізму продовольчої безпеки на різних ієрархічних рівнях управління.

Таким чином, актуальність зазначених проблем в аграрному секторі, їх недостатня розробленість і велике практичне значення зумовили головну мету і основні задачі дисертаційного дослідження.

Головна робоча гіпотеза, досліджена автором, виходить з того, що вирішення проблеми продовольчої безпеки нерозривно пов’язане з проблемами екологізації всіх ланок агропромислового виробництва і споживання продовольства кінцевими споживачами як основи сталого соціально-екологічного та економічного розвитку України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі державних програм і тем наукових досліджень, зокрема: “Основних напрямків соціальної політики на період до 2004 року”, “Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (ухвалених Постановою Верховної Ради України за №188/98-ВР від 5.03.1998 р.) та Національної програми соціально-економічного розвитку до 2010 року “Україна-2010”.

Тема дисертаційного дослідження пов’язана з програмами соціально-економічного та екологічного розвитку Сумської області, зокрема: Стратегією економічного та соціального розвитку Сумської області до 2010 р.,; Обласною програмою створення, розвитку і діяльності Сумської сільськогосподарської дорадчої служби на 2003-2005 рр.; Комплексною програмою охорони навколишнього природного середовища Сумської області до 2015 р.; Програмою розвитку земельних відносин в Сумській області на 2001-2005 рр.

Наукові результати, теоретичні положення та висновки дослідження були розроблені та використані при виконанні ряду науково-дослідних робіт у Національній академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (№держ.реєстр. U002827), де дисертантом досліджена система регулювання продовольчої безпеки.

Дисертаційна робота здійснювалася відповідно до наукової тематики Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” за науково-технічною програмою 2001-2005 рр. “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” за темою: “Розробити теоретико-методологічні основи розвитку аграрної та соціальної політики на етапі відродження сільського господарства” (№держ.реєстр. 102U000260). В рамках вказаної роботи автором обґрунтовані теоретико-методологічні положення щодо механізмів врегулювання проблеми продовольчої безпеки на екологічній основі.

Дисертаційна робота безпосередньо пов’язана з науково-дослідною тематикою Сумського національного аграрного університету: ”Розробка організаційно-економічного механізму управління родючістю грунтів” (№держ.реєстр. U007270, 1998-2001 рр.); ”Удосконалення і практичне застосування економічних методів оцінки природних територій на сучасному етапі” (№ДР 0199U001629, 1999-2001; ”Розробка методичних рекомендацій по впровадженню еколого-економічного механізму управління якістю хлібопродукції” (№держ.реєстр. U007271, 1999-2002 рр.); ”Соціально-економічне обґрунтування системи управління якістю продукції (№держ.реєстр. U007272, 1999-2003 рр.); ”Економічне обґрунтування переходу до екологічно чистих технологій виробництва продукції АПК” (№держ.реєстр. U001630, 1999-2005 рр.). В рамках цих тем автором дана оцінка рівня та ефективності забезпечення продовольчої безпеки у регіональному розрізі, розроблені пропозиції щодо формування екологічно орієнтованих організаційно-економічних механізмів забезпечення якості агропромислової продукції та продовольчої безпеки.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в обґрунтуванні і розробці теоретико-методологічних і методичних основ щодо врегулювання проблем продовольчої безпеки на екологічно безпечній основі шляхом створення відповідного організаційно-економічного механізму продовольчої безпеки на різних ієрархічних рівнях управління.

Згідно з метою були визначені наступні основні задачі:

· визначити сутність та зміст продовольчої безпеки як комплексної складової соціально-економічного розвитку, а також сформулювати загальні теоретико-методологічні засади визначення соціально-економічної ефективності забезпечення продовольчої безпеки;

· систематизувати і проаналізувати фактори загроз продовольчій безпеці, а також визначити фактори продовольчої безпеки на регіональному рівні;

· визначити економічні механізми забезпечення продовольчої безпеки та здійснити їх класифікацію;

· оцінити зміст і передумови екологізації системи аграрного виробництва для забезпечення продовольчої безпеки;

· сформувати системи соціально-екологічних і соціально-економічних критеріїв для оцінки продовольчої безпеки;

· здійснити класифікацію соціально-екологічних втрат з метою їх економічної оцінки при вирішенні проблем забезпечення продовольчої безпеки;

· визначити структурно-функціональні складові організаційно-економічного механізму забезпечення продовольчої безпеки;

· обґрунтувати і визначити механізм економічної відповідальності у сфері забезпечення продовольчої безпеки з урахуванням специфіки еколого-економічних відносин в агровиробництві;

· розробити методологію екологічно орієнтованої оцінки ефективності інвестицій в агропродовольчій сфері;

· визначити особливості сільськогосподарського кредитування та орієнтири екологічно сталого кредитування у контексті принципів сталого соціально-економічного розвитку;

· визначити завдання екологічного аудиту як правового організаційно-управлінського інструмента;

· розробити теоретичні основи формування механізму забезпечення екологічно орієнтованої продовольчої безпеки.

Предметом дослідження є система економічних та соціально-екологічних відносин, пов’язаних з формуванням і розвитком продовольчої безпеки в Україні.

Об’єктом дослідження є діяльність суб’єктів агропродовольчої сфери, орієнтована на формування системи продовольчої безпеки.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнотеоретичні методи наукового пізнання, зокрема діалектичний метод, системний аналіз, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки сільського господарства і АПК, економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, а також державні документи із соціально-економічних та економіко-екологічних проблем перехідної економіки, програмні рішення світового співтовариства з питань сталого розвитку. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі основоположні методи: порівняльного і структурного аналізу, статистичних групувань та індексний – для регіонального та галузевого аналізу рівня забезпечення продовольчої безпеки; абстрактно-логічний і системно-структурний – для розробки структурно-функціональної схеми формування та регулювання продовольчої безпеки, а також інструментарію управління якістю (екологічністю) агропромислової продукції; економіко-математичний та факторний аналіз – при удосконаленні методичних підходів до визначення соціально-економічних та екологічних показників формування та розвитку продовольчої безпеки; графічний – для наочного зображення динаміки показників та соціально-еколого-економічних систем.

Інформаційна база дослідження. Статистичну та інформаційну фактологічну основу дисертації склали правові нормативні акти Верховної Ради та Уряду України, офіційні матеріали діяльності Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, матеріали регіональних органів управління АПК, первинні матеріали діяльності суб’єктів господарювання АПК.

Наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених із соціально-економічних та екологічних проблем розвитку продовольчого комплексу і забезпечення продовольчої безпеки стали автору дисертаційного дослідження джерелом інформації та аналізу, і були використані при написанні роботи, що реферується.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше розроблені теоретико-методологічні засади формування організаційно-економічного механізму вирішення проблеми продовольчої безпеки на принципах екологізації агропромислового виробництва відповідно до соціально орієнтованих ринкових умов господарювання.

Найбільш суттєві результати досліджень, які містять наукову новизну, полягають в наступному:

· сформульоване нове поняття “продовольча безпека”, включаючи і регіональний рівень, як комплексної складової соціально-економічного розвитку, яке, на відміну від існуючих концепцій продовольчої безпеки, враховує виконання таких умов: виробництво сільськогосподарської продукції є ефективним та конкурентоспроможним на зовнішніх і внутрішніх ринках, забезпечується достатній за калорійністю і збалансований харчовий раціон для всіх верств населення, виробництво сільськогосподарської продукції гарантує екологічну чистоту продуктів харчування та довкілля;

· обгрунтовані теоретико-методологічні підходи до визначення ефективності забезпечення продовольчої безпеки, які вперше в якості ключового критерію результативності досягнення продовольчої безпеки використовують рівень здоров’я населення, а при визначенні повних витрат виробництва та споживання враховують величину решти екстерналій;

· систематизовано і деталізовано сукупність основних чинників загроз екологічно орієнтованій продовольчій безпеці: низька і нестабільна якість продуктів харчування, виснаження природно-ресурсного потенціалу, екологічна небезпека виробництва, забруднення продуктів харчування, структурна незбалансованість харчування внаслідок низької платоспроможності. Зокрема, стосовно територій виділяють такі деструктивні фактори зниження рівня продовольчої безпеки: руйнування природно-ресурсного потенціалу, ослаблення трудової мотивації, зміни демографічної структури, погіршення екологічного стану об’єктів агроприродокористування, порушення збалансованості у фінансовому забезпеченні території;

· визначені основні фактори забезпечення продовольчої безпеки та механізми їх реалізації: формування відповідного політичного, соціального та економічного середовища; покращення фізичної та економічної доступності продовольства, а також забезпечення рівноправного доступу до земельних, водних і фінансових ресурсів; державне регулювання сталого розвитку агропродовольчої сфери; нейтралізація наслідків природних та антропогенних катастроф; оптимізація інвестиційних процесів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку агроекосистем і сільських територій; міжнародне співробітництво;

· визначено сутність екологізації системи агропромислового виробництва, що передбачає формування основних напрямків екологізації агропродовольчої сфери і являє собою процес послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання агроприродних ресурсів одночасно із збереженням якості природного середовища;

· розроблені соціально-екологічні та економічні засади оцінки забезпечення продовольчої безпеки, які містять: систему екологічних і соціально-економічних показників ефективності техніки, технологій та управління в агропродовольчій сфері; визначення доцільності агроприродоохоронних заходів з точки зору соціальних, економічних та екологічних критеріїв; формування екологічно безпечної техніко-технологічної бази агропродовольчої сфери; раціональне поєднання галузевого і територіального регулювання продовольчої безпеки, переміщення відповідальності за забезпечення належної кількості якісного, екологічно чистого продовольства на місцеві органи влади; стимулювання використання екологічно безпечних систем землеробства; оновлення основних засобів з урахуванням їх еколого-економічної ефективності, а також заборону експлуатації об’єктів, які забруднюють довкілля та витрачають значну кількість агроприродних ресурсів у розрахунку на одиницю продукції;

· визначені інституціональні засади забезпечення еколого-економічної стабільності агровиробництва: удосконалення екологічного законодавства і механізму його виконання; встановлення засобів впливу (які відповідають заподіяній шкоді); зниження оподаткування підприємств, які вживають заходів щодо екологізації виробництва; удосконалення системи екологічного моніторингу; стимулювання використання ресурсозберігаючих технологій; держзамовлення на закупівлю екологічно чистої продукції; фінансування наукових розробок щодо збереження і відновлення природної родючості ґрунтів з мінімальними витратами; удосконалення системи підготовки кадрів сільського господарства; викладені теоретико-методологічні положення щодо суті та змісту механізму економічної відповідальності у сфері забезпечення продовольчої безпеки з урахуванням екологічних факторів;

· на основі класифікації еколого-економічних втрат на різних таксономічних рівнях управління запропонована структурно-функціональна модель організаційно-економічного механізму забезпечення продовольчої безпеки, яка враховує екологічний фактор соціально-економічного розвитку АПК та агроприродокористування. Запропоновано авторську класифікацію ризиків у діяльності підприємств АПК за природою виникнення і ознаками прояву, виділено чинники, що їх спричиняють, що надає можливість уникнути як подвійного урахування, так і неврахування окремих видів ризику;

· розглянуті особливості сільськогосподарського кредитування на багатоджерельній основі для забезпечення його усталеності, яке має в якості пріоритету фінансування діяльності, що не перевищує адаптаційних можливостей навколишнього середовища; визначено методологію екологічно орієнтованої оцінки ефективності інвестицій для забезпечення продовольчої безпеки на регіональному рівні;

· запропоноване повсюдне впровадження екологічного аудиту як невід’ємної частини оцінки відповідності функціонування підприємства правовим нормативам економічної та екологічної безпек і прийняття висновків комплексного еколого-економічного аудиту як підвалин процесу реалізації управлінських рішень щодо функціонування підприємства як еколого-економічної системи з відповідним рівнем еколого-економічної безпеки виробництва;

· розроблені організаційно-економічні і соціально-екологічні принципи формування ринку екологічно чистої продукції харчування, і на цій основі сформовано механізми та інструменти стимулювання попиту на екобезпечну продукцію сільського господарства і переробних галузей агропромислового комплексу;

· запропонована система напрямків досягнення продовольчої безпеки регіону на основі планування, програмування та екологічно орієнтованого менеджменту поетапного досягнення показників екологічності виробництва, якості продукції та її конкурентоспроможності по окремих галузях АПК і для регіону в цілому.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення наукових результатів визначається тим, що вони містять науково обґрунтовані підходи і методи, які можуть використовуватися при вирішенні організаційно-економічних питань у процесі творення аграрної політики відповідно до ринкових умов господарювання.

Розроблені організаційно-економічні та соціально-екологічні принципи формування ринку екологічно чистих продуктів харчування можуть використовуватися при розробці механізмів та інструментів стимулювання попиту на екобезпечну продукцію сільського господарства і переробних галузей агропромислового комплексу. Теоретико-методологічні рекомендації щодо удосконалення концепції формування продовольчої безпеки (де мають відображатися цілі та орієнтири розвитку продовольчого комплексу на екологічних засадах, аграрна політика держави, а також засоби і способи вирішення стратегічних завдань сталого розвитку АПК) є необхідною основою створення дієвої системи продовольчої безпеки в Україні.

Результати дисертаційного дослідження також можуть використовуватися при науковому обґрунтуванні і розробці продовольчих, екологічних і природоохоронних програм різного ієрархічного рівня, а окремі теоретичні позиції можна застосовувати для підготовки законодавчих і нормативних актів, які регулюють економічні відносини в агропродовольчій сфері.

Проведені дослідження дають можливість: сформулювати поняттєвий апарат, що використовується при врегулюванні відносин між агропромисловим виробництвом і навколишнім середовищем стосовно умов розвитку ринкових відносин в країні; розробити методологічні та методичні засади регулювання підприємницької діяльності в АПК з урахуванням екологічних факторів; сформувати основні вимоги діяльності в галузі продовольчої безпеки щодо планування випуску екологічно чистих товарів агропромислового виробництва.

Матеріали дисертаційного дослідження (теоретичні, методичні і практичні розробки автора) використані при розробці програм соціально-економічного та аграрного розвитку Сумської області. Результати дослідження використовуються Національним науковим центром “Інститут аграрної економіки” в рамках науково-технічної програми 2001-2005 рр. “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” (довідка №17-7/210 від 06.04.2004 р.).

Наукові результати використовувалися при виконанні науково-дослідних тем у Сумському національному аграрному університеті.

Методологічні та методичні матеріали щодо управління регіональним розвитком та формування екологічної політики в регіоні використані в навчальному процесі по кафедрі управління сучасним містом Національної академії державного управління при Президентові України (довідка №219 від 18.12.2003 р.).

Практична реалізація пропозицій дисертаційного дослідження дозволяє підвищити економічну ефективність та обґрунтованість рішень, пов’язаних з пріоритетними напрямками аграрної політики щодо формування та розвитку продовольчої безпеки в Україні.

Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є обґрунтовані і сформульовані наукові положення, висновки і пропозиції щодо вирішення продовольчої безпеки регіону, які винесені на прилюдний захист. Із спільних наукових праць у дисертаційній роботі автором використано, головним чином, особисті ідеї та розробки. Особистий внесок дисертанта за списком опублікованих праць визначається таким чином:

В роботі розкриті сутність і зміст проблеми всебічної екологізації виробництва в агропромисловому комплексі, правові і соціально-психологічні основи її регулювання, детально розглянута економічна інтерпретація негативних наслідків створення штучного агроприродного середовища перебування людини в Україні, визначені теоретичні основи економічної відповідальності за якість продукції і довкілля в АПК, система організаційно-економічних заходів гарантування продовольчої безпеки, теоретичні підвалини менеджменту екологічної безпеки, організація інвестиційної діяльності в АПК, а також екологізація виробництва продуктів тваринництва.

В роботі проаналізовано динаміку цін з точки зору забезпечення продуктами харчування та ефективності галузі рослинництва.

В роботі досліджено виробничу функцію з урахуванням еколого-економічних аспектів землекористування і специфіки розвитку підприємництва в АПК.

В роботі проаналізовані шляхи і форми державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності.

В роботі обгрунтувано основні напрямки стратегії екологізації агропромислового виробництва.

В роботі проаналізовано міжнародний досвід у сфері забезпечення якості продукції, визначено основні напрями екологізації галузі птахівництва.

В роботі обгрунтовано теоретико-методологічні і правові основи корпоративного управління, а також передумови активізації екологічної складової в моделях ринкових реформ в Україні.

В роботі визначена методика досліджень еколого-економічних проблем використання земельних ресурсів, а також проаналізована ефективність землекористування.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне використання обговорювались на Всеукраїнській науковій конференції ”Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємство, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2000 р.); Міжнародній конференції ”Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (м. Донецьк, 2001 р.); Міжнародній науково-методичній конференції ”Сучасні технології, економіка і екологія в промисловості, на транспорті і в сільському господарстві” (м. Алушта, 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Проблеми забезпечення економічної безпеки” (м. Донецьк, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Перспективи розвитку скотарства у третьому тисячолітті” (м. Суми, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Технології ХХІ століття” (м. Суми, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Львів, 2002 р.); Третій міжнародній науково-практичній конференції ”Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (м. Суми, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК” (м. Суми, 2003 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дисертаційного дослідження відображені у 32 опублікованих роботах загальним обсягом 37,86 друк. арк., у т.ч. в індивідуальній монографії обсягом 12,85 друк. арк. і колективній монографії обсягом 14,8 друк. арк. (де особисто автору належить 5,3 друк. арк.), 21 статті у наукових журналах та збірниках, а також у дев’яти матеріалах і тезах конференцій.

Структура роботи. Робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (270) і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 441 сторінку, робота містить 26 рисунків та 58 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Теоретичні основи забезпечення продовольчої безпеки країни. Розглядається сутність соціально-економічного розвитку та необхідність забезпечення національної, економічної, екологічної і продовольчої безпеки. Аналізуються сучасні погляди на зміст понять продовольчої і екологічної безпеки в якості складових національної безпеки.

У дисертації теоретично обгрунтовується, що сьогодні продовольчу безпеку слід розглядати з фізичної, соціальної, економічної та екологічної точок зору. Існуюча парадигма самозабезпеченості не гарантує продовольчої безпеки з багатьох причин. По-перше, країна може виробляти достатню кількість продуктів харчування, але це не гарантує, що всі громадяни зможуть їх купити. У 2000 р. лише 19 відсотків населення (20 відсотків міського та 16 сільського) мали середній рівень доходів вище від офіційно встановленого прожиткового мінімуму. По-друге, самозабезпеченість країни в нормальних умовах не означає, що в критичних умовах країна зможе утримати належний рівень виробництва, особливо якщо сільське господарство залежить від постачання імпортних ресурсів – енергоносіїв, техніки, мінеральних добрив і хімічних препаратів для захисту рослин. Так, сільське господарство України не змогло б забезпечити населення достатньою кількістю продуктів харчування у разі припинення імпорту енергоносіїв. По-третє, при проведенні політики самозабезпеченості країни, регіону мають місце значні економічні втрати внаслідок субсидування виробництва неконкурентоспроможних продуктів. Значно ефективніше було б скористатися перевагами світового поділу праці і торгівлі, зосередивши свої ресурси на виробництві тих продуктів, по яких країна має порівняльні переваги, а на отримані доходи від їх експорту слід імпортувати продукти, виробництво яких є невигідним.

В роботі екологоорієнтована продовольча безпека розглядається як такий стан розвитку конкурентоспроможного екозбалансованого агропромислового виробництва, що на основі системи державно-правових, організаційних і науково-технологічних, економічних, соціальних, екологічних та інших відносин (механізмів) забезпечує максимально можливий рівень кількості і якості (екологічності) виробництва продуктів харчування у відповідності із сформованими соціальними критеріями якості життя.

У цьому контексті екологічна безпека як умова національної і продовольчої безпеки може розглядатися на глобальному, регіональному і локальному рівнях. Система екологічної безпеки може бути сформована і реалізована практично в будь-якому регіоні України поза залежністю від економіко-промислового потенціалу, а також природнокліматичних, екологічних, соціальних та інших умов. Особливого значення набувають можливості окремого територіального утворення щодо формування продовольчої безпеки України за умови, що функціонування даної регіональної структури відповідає принципам сталого розвитку.

Поєднання інтересів центра і територій має двоїстий характер. По-перше, територія має локалізовані соціально-економічні, екологічні, демографічні й інші процеси, які можуть загрожувати продовольчій безпеці України і мати територіально-диференційований характер виникнення. По-друге, територія є суб’єктом регулювання (з боку центра) процесів, пов’язаних із забезпеченням продовольчої безпеки України, а також провідником власної соціальної, економічної та екологічної політики в рамках наявного кола повноважень.

Екологічна політика на регіональному рівні реалізується у вигляді конкретних екологічних програм. Найважливішим фактором ефективного функціонування кожного з блоків системи екологічної безпеки є її інформаційне забезпечення.

У понятті еколого-економічної безпеки галузі сконцентрована вся сукупність визначальних факторів і показників соціально-економічного і виробничо-технологічного аспектів діяльності. Саме тому першочерговою проблемою при оцінці еколого-економічної безпеки галузі є вибір показників і факторів, які за змістом і сукупністю мають відображати зазначені аспекти діяльності цих об’єктів.

До початку трансформаційного процесу більша частина аграрної продукції вироблялася великими підприємствами. Разом з тим, вже тоді особисті підсобні господарства на своїх невеликих ділянках із середньою площею 0,3 га відігравали значну роль. Наприклад, у 1985 р. їх частка у загальному виробництві складала 28 відсотків всієї сільськогосподарської продукції. Взагалі, господарства населення працюють більш стабільно. Порівняно з 1990 р., виробництво валової продукції у 2001 р. збільшилось на 16,1 відсотків, у т.ч. продукції рослинництва – в 1,4 раза. Щоправда, тваринницької продукції вироблено на 4,3 відсотків менше. Починаючи з 1997 р, господарства населення стали провідними за обсягами виробництва продукції сільського господарства.

Це означає, що аналіз причин падіння виробництва аграрної продукції (а отже – і рекомендації щодо можливостей підвищення конкурентоспроможності сільського господарства України) мають базуватися на диференційованому розгляді умов функціонування великих підприємств і особистих підсобних господарств. Згідно даних здійснених нами перевірок суб’єктів агрогосподарювання, 2/3 продукції АПК було забраковано.

Можливість вимірювання фізичних втрат у вартісному еквіваленті дає змогу розглядати ці втрати як економічні. Проте, слід враховувати, що виробничий процес як поєднання трудових і матеріальних ресурсів базується на певному їх оптимальному співвідношенні, що дозволяє виробляти необхідну суспільству продукцію. Будь-яке відхилення від такої оптимальності призводить до порушення виробничого процесу, а отже ? і до непередбачених соціально-економічних втрат.

Таким чином, фізичні втрати у соціальній сфері також опосередковуються і у виробничій сфері, призводячи до певних економічних втрат. Індивідуальні втрати, трансформовані через виробничі процеси і накопичені в масштабах країни, проявляються у загальнодержавних втратах.

Аналізуючи ситуації, коли та чи інша країна опиняється у стані продовольчої небезпеки, констатовано (рис. ), що тут взаємодіють багато факторів: хронічна бідність, недостатня продуктивність сільського господарства, високі темпи зростання населення, громадянські конфлікти, низький рівень розвитку інфраструктури, неефективна економічна політика, а також екологічна політика у сфері агроприродокористування. У дисертації зазначено, що ці фактори не є дискретними – всі вони є складовими рівняння продовольчої безпеки.

Рис. 1. Класифікація загроз продовольчій безпеці

Увага акцентується на тому, що при пошуку шляхів розв’язання проблеми продовольчої безпеки часто виникають сумніви щодо достатності світових сільськогосподарських ресурсів, технологій і знань для необхідного збільшення обсягів виробництва продовольства. На думку здобувача, майбутні технології повинні мати на меті зниження економічних витрат і навантаження на довкілля. Звичайно, ми не вважаємо, що такий якісно новий технологічний підхід є самодостатнім, оскільки багато залежатиме від державної політики стимулювання використання екологічно збалансованих, екобезпечних технологій виробництва екологічно чистої продукції АПК. У дисертації запропонована класифікація факторів продовольчої безпеки та механізмів їх реалізації. Зроблено висновок, що гарантувати продовольчу безпеку можуть вільна торгівля та політична стабільність у світі.

Доведено, що системоутворюючим фактором продовольчої безпеки є агропродовольча сфера та її підсистеми – збуту, продовольчих резервів, споживання продовольства, менеджменту, а також кадрового, фінансового, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення. Для визначення рівня продовольчої безпеки необхідно оцінити стан кожної із підсистем, об’єднаних за наступними принципами: функціональним, організаційним, технологічним, ресурсним.

В роботі продовольча безпека країни розглядається як підсистема національної безпеки, яка визначає міру захищеності держави від втрати незалежності. Продовольча безпека є необхідною, хоча і не єдиною матеріальною умовою життя, що забезпечує його функції та можливості розвитку – демографічні, економічні, політичні, культурні, інтелектуальні та ін. Забезпечення населення якісними, екологічно чистими й економічно доступними продуктами харчування з метою підтримки активного здорового життя, а також формування необхідних страхових запасів і є основними завданнями національної агропродовольчої сфери. Зазначено, що формування продовольчої безпеки є спільною проблемою аграрного сектора і держави, а її вирішення вимагає створення якісно нової парадигми розв’язання взаємозалежних соціально-економічних, технологічних та екологічних проблем, адже при проведенні реформ має обов’язково враховуватися межа припустимого співвідношення їх конструктивних і деструктивних впливів на базисні системи життєзабезпечення суспільства – відтворення населення, фізичне та духовне здоров’я, освіту тощо.

2. Методологічні засади формування та розвитку продовольчої безпеки. У теоретичному плані розглядаються кількісні та якісні параметри продовольчої безпеки – обсяги виробництва, якість (екологічність) продукції як визначальний фактор продовольчої безпеки в залежності від соціально-економічного стану суспільного виробництва в цілому та економічних характеристик АПК зокрема. Якість (екологічність) продукції розглядається з позиції екологізації АПК, необхідності дотримання певного стану навколишнього середовища, а також негативного впливу на здоров`я населення.

У роботі зазначено, що бездіяльність суспільства щодо забезпечення продовольчої безпеки несе із собою втрати, тобто прямі матеріальні (економічні) збитки суспільства. Першочерговим фактором при цьому є несприятливі зрушення у стані здоров’я населення, підвищення захворюваності, зниження народжуваності, підвищена смертність, тобто зниження якості трудових ресурсів та їх втрата. Такі втрати за характером прояву є прямими збитками у соціальній сфері. Про це свідчать розрахунки, представлені в табл. .

Надійність соціально-економічної системи України залежить від поточного і стратегічного балансів позитивних і негативних факторів розвитку, а також від здатності держави забезпечити достатній рівень гнучкості і маневреності національної економічної політики. Для захисту інтересів країни має передбачатися широкий спектр економічних, політичних та інформаційних засобів впливу на найбільш небезпечні джерела фактичних і потенційних загроз. До найбільш загальних факторів безпосереднього впливу на рівень продовольчої безпеки держави варто віднести: основні характеристики економічного потенціалу держави, його структуру і якість; територіальне розташування агровиробництва, запаси природних ресурсів; рівень виробничої культури, загальної і професійної освіти і кваліфікації населення; ємність внутрішнього і зовнішнього ринків товарів, капіталу, робочої сили і технологій; відповідність темпів і напрямків структурних зрушень у національному господарстві країни світовим вимогам та ін.

Таблиця 1

Економічний збиток від споживання забруднених продуктів харчування у 2002 р., млн. дол.

Продукт | Україна | Сумська область

Рибопродукти | 378 | 9

М’ясопродукти | 420 | 10

Молокопродукти | 777 | 19

Овочі і фрукти | 525 | 13

Разом | 2100 | 51

В роботі визначені основні елементи продовольчої безпеки з урахуванням екологічної складової. Сформульовано основні підходи до факторного аналізу продовольчої безпеки держави, а саме: принципи групування і перегрупування факторів в залежності від конкретних цілей їх дослідження; методика ранжування факторів за їх впливом на рівень безпеки; реструктурування системи факторів при зміні ситуації або стратегічних установок в рамках державної економічної аграрної політики.

Діяльність в аграрній сфері характеризується наявністю елементів невизначеності – частими змінами чинників зовнішнього середовища, індетермінованістю їх дії (зміни погодних умов, законодавчої бази тощо); наявністю неповної, неточної та суперечливої інформації для прийняття управлінських рішень (кон'юнктура ринку та тенденції її зміни, можливі дії конкурентів, поведінка споживачів і т.п.); віддаленістю результатів прийнятих рішень. Відповідно, розробка організаційно-економічних механізмів забезпечення продовольчої безпеки потребує економічної оцінки та урахування чинників невизначеності і ризику.

Взагалі, під невизначеністю слід розуміти неможливість оцінки майбутнього розвитку подій як з точки зору імовірності їх виникнення, так і з точки зору видів і масштабів їх проявів. Оскільки, згідно даного визначення, невизначеність не можна оцінити, то необхідно розглядати неповну визначеність, яку слід розуміти як багатоваріантність результату, що підлягає імовірнісній оцінці.

Автором запропоновано і обгрунтовано класифікацію ризиків у діяльності підприємств АПК за природою виникнення і ознаками прояву (табл. ), а також виділено чинники, що визначають рівень ризику. Їх урахування дозволяє підвищити ступінь обґрунтованості управлінських рішень щодо вибору напрямків соціально-економічного розвитку аграрної сфери.

Таблиця 

Основні види ризиків у діяльності підприємств АПК

Природа виникнення | Вид ризику | Основна ознака (прояв)

Господарська діяльність підприємств АПК | Господарський | Збої у системах виробництва, постачання, збуту внаслідок власних дій

Дії органів влади, протиріччя інтересів різних груп населення | Соціально-економічний | Зміна господарського клімату

Зворотна реакція природи | Еколого-економічний | Екодеструктивні зміни в довкіллі

Дії ринкових механізмів, а також конкурентів і економічних контрагентів підприємств АПК | Ринковий | Втрата конкурентоспроможності, загострення у відносинах з економічними контрагентами

Катастрофи, революції і т.п. | Форс-мажорних обставин | Непередбачувані раптові негативні впливи на господарську діяльність

Констатовано, що недостатнє харчування, дієтична незабезпеченість населення сприяють зростанню захворюваності є серйозною проблемою для країни, але ця проблема є певною мірою прихованою. В роботі обгрунтовано, що виснаження природного потенціалу вітчизняного агровиробництва одночасно з його технологічною деградацією обумовлюють високий рівень залежності внутрішньої пропозиції продовольчих ресурсів від природнокліматичних умов.

У дисертації наголошується, що існує ще один фактор, який у майбутньому відіграватиме якщо не вирішальну, то одну з найважливіших ролей. Це питання екологічної чистоти продуктів харчування та екологічно безпечного виробництва, яке не руйнує навколишнє середовище. Сьогодні аграрний сектор національної економіки недостатньо використовує значний природний потенціал країни, внаслідок чого мають місце низька ефективність використання сільськогосподарських угідь, агроприродних ресурсів, а також високі втрати продукції. У сільському господарстві і переробній промисловості використовуються переважно застарілі технології.

Економічна безпека галузі визначається сукупністю факторів, що забезпечують незалежність галузі, її стійкість і здатність до науково-технічного прогресу, інноваційного розвитку, ефективного виробництва в умовах дії дестабілізуючих внутрішніх і зовнішніх факторів. Головне місце серед них посідають втрати (екстерналії) при господарюванні в агропромисловому комплексі (рис. ).

Під забезпеченням екологічної безпеки варто розуміти проведення комплексу заходів організаційно-правового, еколого-економічного, науково-методичного, інженерно-технічного, виховного й іншого характеру по нейтралізації загроз з боку забруднених природних об’єктів, тобто забезпечення такого їх стану, знаходячись в якому вони є безпечними для населення, територій, техногенних і природних об’єктів. В кінцевому рахунку екологічна безпека визначає екологічну орієнтацію продовольчої безпеки.

Рис. 2. Структура факторів дестабілізації продовольчої безпеки

Метою забезпечення екологічної безпеки є підвищення ступеня захищеності особистості в умовах поглиблення екологічної кризи і посилення негативного впливу техногенної діяльності на природу. Складовими екологічної безпеки населення є радіаційна, продовольча, психологічна безпеки населення, а також санітарно-епідеміологічний добробут і захищеність екологічних прав громадян.

Обгрунтовано, що територіальна кризова економічна ситуація може загрожувати продовольчій безпеці України у таких випадках:

а) коли дія окремих факторів дестабілізації (або їх сукупності) досягає такого ступеня гостроти (або глибини подолання граничних рівнів), при якій можуть спостерігатися необоротні зміни окремих сфер (або їх сукупності) господарського комплексу території. По-перше, це позначається на економіці певних територій; по-друге, через приналежність території до загальної системи регіонального поділу праці це позначається на економіці України і вимагає довгострокових зусиль центру;

б) коли ліквідація наслідків перевищень граничних рівнів економічних показників у регіоні в короткостроковій перспективі виходить з-під контролю на регіональному рівні і стає можливою лише при додатковому (понадлімітному) фінансуванні з централізованих джерел.

3. Організаційно-економічний механізм забезпечення продовольчої безпеки. Сьогодні набуває поширення ідея сталого соціально-економічного розвитку. Стосовно продовольчого комплексу ця ідея розглядається крізь призму високоефективного сільськогосподарського виробництва, здатного задовольнити потреби людства в якісних продуктах харчування при збереженні і відтворенні природних ресурсів, підвищенні родючості ґрунтів, зменшенні рівня забруднення земель і водойм. В Україні назріла необхідність і виникли передумови переходу агропромислового комплексу та і інших галузей вітчизняної економіки на принципи сталого соціально-економічного розвитку.

Історичний аналіз показує, що в Україні (як у складі СРСР, так і після отримання незалежності) ігнорувалися постулати економічної теорії щодо попиту на продовольчі товари, не проводилася конструктивна продовольча політика. Подібні питання розглядалися окремо стосовно сільського господарства і харчової промисловості.

У дисертації досліджені напрямки і цілі державного регулювання продовольчого ринку та встановлено, що всі вони мають довгостроковий характер. Саме тому державне регулювання агропродовольчого сектора з часом має посилюватися. Основними цілями такого регулювання є не тільки підвищення рентабельності сільського господарства, а й підвищення рівня соціально-економічного розвитку сільських територій, забезпечення збереження життєпридатності довкілля та здоров’я нації. Для цього запропоновані заходи щодо збільшення обсягів продажів продукції, диференціації ціни землі за екологічними критеріями, закупівельні інтервенції (як сезонні, так і постійні), цінові субсидії виробникам екологічно безпечної продукції та програми підтримки споживачів.

У дисертації визначено такі основні чинники державного регулювання агропродовольчого ринку: платіжний баланс держави; економічна продовольча безпека; сталість довкілля; екологічні орієнтири продовольчої безпеки; соціально-економічний розвиток територій; добробут сільського населення.

При формуванні продовольчої безпеки в ринковому середовищі слід забезпечити спільну цілеспрямовану і скоординовану дію законодавчих та виконавчих структур всіх рівнів, наукових і фінансових установ, промисловців і підприємців, для чого необхідно створити відповідну нормативно-правову базу та ефективний організаційно-економічний механізм.

Законодавче забезпечення формування продовольчої безпеки пов’язане із створенням сприятливого економічного середовища в агропродовольчій сфері. Разом з тим, із послабленням ролі держави у виробництві продовольства та за фактичної відсутності розвинених ринкових відносин, важливого значення набуває проблема формування механізму економіко-правової відповідальності за екологічний стан продовольчої безпеки країни. Створення механізму такої відповідальності є логічним продовженням розвитку ринкового середовища, яке потребує соціально-екологічного регулювання.

Підвищення рівня екологічної відповідальності в системі економічних і правових методів управління продовольчою безпекою країни значною мірою визначаються комплексним впливом даної проблеми на ефективність функціонування господарського механізму АПК, а також на одержання екозбалансованих, екобезпечних результатів виробництва продукції (які мають, перш за все, соціальну орієнтацію).

В умовах перехідної економіки становлення економіко-правового механізму забезпечення екологічно орієнтованої продовольчої безпеки потребує практичного, а не декларативного вирішення цієї складної проблеми. Економічна відповідальність (еколого-економічна і правова, зокрема екологічна відповідальність) на сучасному етапі має ґрунтуватися на цілісній системі принципів, розглянутих в роботі (забезпечення паритету економічних, екологічних і соціальних цінностей, повного обліку результатів агрогосподарської діяльності; найбільш повного відшкодування соціально-економічних збитків; забезпечення балансу між економічними санкціями та економічними стимулами тощо). Екологічно, соціально відповідальна поведінка суб’єктів господарювання має заохочуватися за допомогою фінансово-економічних методів.

Соціально та екологічно орієнтована відповідальність за формування системи продовольчої безпеки виступає як відповідальність