ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. Каразіна

Дяченко Катерина Анатоліївна

УДК 130.2: 177.1

ЧЕСТЬ У ЖИТТЄВОМУ СВІТІ ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті

ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор,

Єфімець Олександр Петрович,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,

Горак Ганна Іванівна,

Міжнародний Соломонов Університет,

(м. Київ)

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук, доцент

Суковата Вікторія Анатоліївна,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна

доцент кафедри теорії культури і філософії науки

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

відділ філософської антропології, м. Київ

Захист відбудеться “21” квітня 2004 р. о 17-15-й годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051. 06

при Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна

за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, м. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “18” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Бортник Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Новий етап розвитку науки, техніки, технологій супроводжується змінами в світоглядних уявленнях та ціннісних орієнтаціях як суспільства в цілому, так і окремих його членів. Сучасна планетарна парадигма характеризується тенденцією до етизації філософського та наукового знання. Виживання людства вимагає визнання пріоритету універсальних, загальнолюдських цінностей. Пошуки ціннісних орієнтацій життєтворчих смислів та ідеалів, окреслення шляхів і стратегій самотворення особистості характерні для практики духовного оновлення в Україні в контексті національного відродження.

За таких умов нового актуального змісту набуває проблема честі людини як духовного феномена моральнісної сфери, що уможливлює співіснування людей у складі однієї соціокультурної спільності, а також має силу ініціативи у створенні соціокультурних синтезів. Значущість феномена честі визначається, з одного боку, функціями гуманітаризації суспільства, контролем та кореляцією міжособистісних відносин, з іншого – своїм алгоритмом та логікою розгортання у соціокультурному просторі. Честь є одним із вічних ціннісних ідеалів, який зумовлює і цілісність, гармонійність існування соціальної системи, і цілісність буття людини і є принципом самовдосконалення, самореалізації окремої особистості, розуміння неповторності її екзистенційного існування і в той же час усвідомлення причетності до долі людства. Філософське обґрунтування феномена честі у антропологічній площині не тільки розширює проблемне поле етичної науки, але й характеризується безперервним залученням нових пограничних змістів, що за певних умов демонструють здатність до багатовимірної тематизації. Внаслідок цього створюється розвинута мережа міждисциплінарних зв`язків. Адже сучасна філософська антропологія, що керується ідеєю забезпечення подальшого існування людства та має силу ініціативи у процесі формування людини, покликана окреслити шляхи і способи “реконструкції” її інтересів, стилів життя, поведінкових стратегій, що є особливо актуальним для сучасного етапу розвитку українського суспільства, коли перед особистістю гостро постає необхідність здобути й усвідомити власну індивідуальність, виробити під впливом оновленого бачення власного “Я” нові суб`єктивні моделі життєтворчості. Феномен честі активізує актуальні та перспективні проблеми самоздійснення людини у відкритому суспільстві, дає нові шляхи розуміння самої людини крізь призму людиносвітньої системи.

Дослідження інтерпретаційних можливостей феномена честі постає особливо актуально у контексті стратегій національного відродження, що потребує переосмислення основних принципів та цінностей у рамках сучасного філософсько-педагогічного дискурсу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до комплексної цільової програми кафедри філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди № 0194 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, що входить до плану наукових досліджень університету на замовлення Міністерства освіти та науки України.

Стан і рівень наукової розробки теми. Проблему честі як одного із важливих онтологічних вимірів людини розглядали філософи різних історичних епох. Серед наукових досліджень ХХ ст., вагомим внеском до створення теорії честі є праці М. Оссовської, вітчизняного дослідника В. Малахова та російського науковця Б. Маркова. Аналізу честі як етичної категорії присвячено багато досліджень радянського періоду (Л.Архангельського, В. Блюмкіна, О. Дробницького, Ж. Субтель, І.Стремякової, О. Титаренко, В. Шестакової та інших), де честь розглядалась в контексті марксистсько-ленінської етики, досліджувалась у співвідношенні з категорією гідності і нерідко ототожнювалась із останньою. Сучасні західноєвропейські теоретики проблеми честі людини (П. Бурдьє, М.П. ді Белла, Дж. Кемпбел, К.Лафаж, Лерой Ладірі, Дж. Перістіані) досліджують честь в площині соціальної антропології. Але ці інноваційні теоретичні розвідки ще достатньою мірою не введені до вітчизняного наукового простору.

Вагомим внеском до розуміння проблеми честі людини є ідеї, відображені у працях К.-О. Апеля, В. Гьосле, О. Гьоффе, А. Єрмоленка, Г.Йонаса, Г. Ленка, А.Макинтайра, М. Мамардашвілі, Ч. Тейлора, Ф. Фукуями, вони висвітлюють тенденцію до етизації сучасного філософського та наукового знання. Останнім часом в Україні з’являються праці, де наголошується про значущість цього поняття для духовного відродження нації, наприклад Белебеха І.О. “Честь України”. Проте, ступінь розробки данної теми є початковий, з одного боку проблема є традиційною, суто етичною, але у зв’язку з ціннісними, світоглядними, методологічними переорієнтаціями, які притаманні сучасним культурним реаліям, вимагає всебічного систематичного аналізу. Незважаючи на значну кількість публікацій з окремих аспектів поставленої нами проблеми у вітчизняному філософському просторі немає наукових монографій, досліджень, в яких би ця проблема осмислювалась комплексно. Все вищезазначене зумовило мету, завдання та зміст пропонованого дисертаційного дослідження.

Мета дослідження полягає у філософсько-антропологічному осмисленні феномена честі, визначенні місця і ролі цього феномена в духовному житті людини.

Відповідно до зазначеної мети в дисертації ставляться такі завдання:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом наукового дослідження є феномен честі людини.

Предметом дослідження є антропологічні характеристики феномена честі та їх інтерпретаційні можливості.

Теоретична і методологічна основа дослідження. Оскільки в сучасному гуманітарному знанні панує світоглядний плюралізм, то це знаходить своє відображення в методах дисертаційного дослідження. Як домінантні методологічні принципи визначаються: “антропологічна інтерпретація окремих феноменів людського життя”, “антропологічна редукція”, “принцип-органон”, що зумовлюють аналіз феномена честі саме у площині філософської антропології. Важливими для дослідження є такі традиційні філософські методи, як феноменологічний, діалектичний та сучасний синергетичний, що використовуються на засадах взаємодоповнення, альтернативності, компаративності. Крім того, велике значення мають такі методи, як герменевтичний (тлумачення староукраїнських текстів, філософських класичних творів), культурно-історичний, принцип культурної семантики та комплементарності, а також метод метафізичної тотальності.

Методологічна та теоретична база дисертаційного дослідження забезпечується як вітчизняними, так і зарубіжними теоретичними розробками вчених: з теорії феномена честі таких як, Л. Архангельський, М.П. ді Белла, В.Блюмкін, П. Бурдьє, А. Гусейнов, О. Гьоффе, О.Дробницький, Дж.Кемпбел, Лерой Ладірі, К. Лафаж, В. Малахов, М.Мамардашвілі, Б.Марков, М. Оссовська, Дж. Перестіані, Х. Пітт-Ріверс та інші; вельми важливими для з’ясування різних вимірів феномена честі є концепції у сфері антропологічного і соціокультурного пізнання М. Баткіна, А.Бичко, І.Бичка, О. Больнова, Б. Головка, Г. Горак, В. Горського, А.Єрмоленка, Г. Йонаса, Н. Корабльової, С. Кримського, М. Култаєвої, В.Малахова, Б.Маркова, М. Поповича, С. Пролєєва, Д. Роулса, С.Рубінштейна, В.Табачковського, І. Цехмістра, Т. Чайки, В. Шкоди та інших. Ідейною та теоретичною основою дослідження є класичні філософські праці (Арістотеля, Г. Гегеля, І. Канта, С. К’еркегора, Платона та інших).

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена розробкою концепцій з питань, що не знайшли достатнього висвітлення у вітчизняній філософській літературі. В роботі вперше на основі численних першоджерел та наукових досліджень здійснено аналіз феномена честі як складного духовного утворення, котре відображає у своєрідний спосіб численні суперечності і “відкриті питання” людської буттєвості.

У дисертації вперше здійснюється реконструкція основних мисленнєвих стратегій, що притаманні сучасній західноєвропейській думці (Дж. Перістіані, Х. Пітт-Ріверс, П Бурдьє, М.П. ді Белла, К Лафаж, Л.Ладірі, фрагменти творів яких перекладені дисертантом); до сучасного вітчизняного філософського простору введені інноваційні теоретичні розробки, які уможливлюють багатоаспектний розгляд даної проблематики.

У процесі дослідження отримано результати, які характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів обумовлене новизною сукупності положень, висновків, котрі були здобуті у філософсько-антропологічному аналізі, що є новим підходом до вивчення моральнісних феноменів. Теоретичне значення результатів полягає в розширенні діапазону дослідження феномена честі людини, у посиленні взаємозв’язку етичної дисципліни і філософської антропології. Дисертаційна робота може бути основою для обґрунтування подальших філософсько-антропологічних розвідок у сфері моральності.

У науковий обіг введені нові матеріали з теорії честі, котрі раніше не використовувались у вітчизняній філософській антропології, фрагменти текстів дисертантом перекладені самостійно.

Теоретичне значення дослідження полягає також в аналізі та узагальненні характерних властивостей феномена честі в українській духовній традиції (інтерпретація староукраїнських текстів та художньої літературно-філософської спадщини, розгляд пам’яток раніше забороненої літератури ХХ століття: творів М. Могилянського, В. Винниченка та ін.).

У результаті теоретичних пошуків були отримані висновки та положення, що мають практичну цінність. Висвітлено потенціал педагогічних і інтерпретаційних можливостей феномена честі у площині філософії освіти.

Окреслені в дисертації контури сучасного поняття честі мають практичне значення для духовного оновлення українського суспільства. Найбільш актуальними визначаються: особистісна форма честі (честь як самотворення, самодисципліна, самовиховання, раціональне самообмеження), громадянська форма честі і аспект професійної честі, що вимагає від представника кожної професії відповідальності за наслідки своєї роботи і за здоров’я та безпеку людства в цілому).

Висновки, узагальнення та результати дослідження феномена честі можуть бути використані в процесі реалізації державної концепції формування людини, у навчально-виховному процесі загальноосвітніх та вищих навчальних закладів, а також при підготовці академічних курсів та спецкурсів з теорії моралі, філософської антропології, культурології та соціології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались і обговорювались на дев’яти науково-практичних конференціях: “Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (VII міжнародні Сковородинівські читання, вересень 1999 р., м. Харків); “Освіта і доля нації” (грудень 1999 р., м. Харків), “Освіта, наука, виробництво – шляхи інтеграції” (19-20 березня 2002 р., м. Харків), “Философские проблемы гуманитаризации высшего образования” (червень 2002 р., м. Суми-Бердянськ), “Філософська спадщина Г.Сковороди і сучасність” (IХ міжнародні Сковородинівські читання, вересень 2002 р., м. Харків), “Освіта і доля нації” (жовтень 2002 р., м. Харків), “Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (липень 2003 р., м. Суми-Бердянськ), “Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії” (матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань, вересень 2003 р., м. Харків), “Освіта і доля нації” (грудень 2003 р., м. Харків).

Дисертація обговорювалась на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди, на якій вона і була виконана.

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладені у 10-х публікаціях, 5 із них опубліковано у фахових періодичних наукових виданнях.

Структура роботи і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 2-х розділів, 6-ти підрозділів, висновків і списку використаної літератури, що містить 281 джерело. Загальний обсяг роботи 198 сторінок, основний зміст викладений на 177 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, формулюються мета та завдання дисертації, визначаються методи дослідження, теоретичне та практичне значення роботи, авторський підхід до вирішення обраної проблеми, сформульовано елементи наукової новизни, положення, що виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення проведеного дослідження та форми апробації результатів дисертації.

У першому розділі – “Честь як предмет філософсько-антропологічного аналізу” – досліджується змістовне навантаження феномена честі та його основні антропологічні характеристики на основі теоретичного аналізу різноманітних концептуальних та методологічних підходів, а також за допомогою інтегральних, міждисциплінарних знань про людину та її феномени.

У першому підрозділі (1.1) – “Проблема категоріального визначення честі; антропологічний зміст етичних контурів” подається аналіз існуючих теоретичних розробок категорії честі, описуються різні підходи до визначення цього явища (представлені концепції В. Малахова, Л.Архангельського, В. Блюмкіна, О. Дробницького, Д. Донцова, Дж.Перістіані, Х. Пітт-Ріверса, К. Лафаж та інші). Зазначається, що честь не має одностайного визначення. Проведений огляд проблеми честі у вітчизняній та зарубіжній літературі показує поліфонію змістів та визначень сутності честі людини. Численні філософські версії під різними кутами зору розглядають цю проблему, ставлять її у різний контекст, розставляють свої акценти, пов’язують зміст з різними поняттями, тому визначення цієї категорії є часто "полюсними", протилежним. Цей філософський дискурс показує складність феномена честі людини. Урахування різних версій, що існують за умов взаємодоповнення, компаративістики, уможливлює глибинне осягнення цього явища, відкриває різні рівні його існування.

Обґрунтовується методологія даного наукового дослідження, що базується на філософсько-антропологічних принципах, домінантними серед яких визначаються “антропологічна інтерпретація окремих феноменів людського життя”, “антропологічна редукція”, “принцип-органон”; а також важливими для всебічного аналізу антропологічних характеристик феномена честі є методи метафізичної тотальності, феноменологічний, діалектичний та синергетичний.

Аналізується існуюче в історії філософської думки трактування феномена честі (у творах Платона, І. Канта, А. Шопенгауера та інших) як негативного явища, котре інколи показує не моральнісну цінність особистості, а лише зовнішню “позірну” моральність. Оцінка честі як негативного явища пов’язана з тим, що в даному випадку акцентується увага на її корпоративному, груповому вимірі, що вимагає відповідності особистості нормам соціуму, які часто не збігаються із абсолютними, універсальними моральнісними цінностями. Тому нерідко вважають, що авторитет, престиж та інші поняття, зміст яких асоціюється з явищем честі у суспільстві, визначають не ступінь моральності конкретної особистості, а лише рівень її адаптації до даної соціальної системи. Феномен честі в такому випадку набуває соціально-правового змісту, що визначає правила співіснування індивіда серед інших людей, але не показує рівня його моральнісної чистоти та досконалості. Це дає можливість виділити у дослідженні два основних виміри честі: корпоративний та екзистенційний, що в подальшому аналізі уможливлює більш чітке визначення та теоретичне обґрунтування суперечностей, складностей, парадоксів у площині явища честі, котре є поліструктурним духовним утворенням, що відображає у свій власний спосіб всі суперечності, “відкриті питання” людської буттєвості.

У другому підрозділі (1.2) – “Історичні і соціокультурні виміри честі” досліджуються антропологічні характеристики феномена честі в історичному аспекті, а також репрезентація його в соціокультурному просторі. Феномен честі має складну динамічну структуру і невичерпні різноманітні за змістом і формою прояви. Як і будь-який феномен моралі, честь має абсолютні, універсальні й тимчасові виміри. Універсальний аспект категорії честі в конкретному історичному контексті набуває специфічного забарвлення. В історичному вимірі можна говорити, що зміст феномена честі визначається мінливістю форми, бо кожна соціальна система, а в свою чергу, і група, стан, намагаються створити свій кодекс чесної поведінки, вирішують, що в конкретному історично-культурному контексті є значущим, ціннісним для гармонійного співіснування індивідів на рівні групи, сім’ї, суспільства та ін., співіснування груп в межах однієї соціальної системи.

Доводиться, що зміна змісту феномена честі відбувається за своїми законами: не змінюється сутність самого феномена і зберігається більшість характерних властивостей. Наприклад, незмінні смисли, що розкривають етико-атропологічний зміст феномена честі через систему смисложиттєвих понять-концептів: "честь-святість", "честь-велич", "честь-віра", “честь-милість”, “честь-Божа благодать”, “честь-авторитет”, “честь-престиж”, антитези: "честь-сором", "честь-смерть", “честь-гріх”. Тож набуває змін не сам феномен, а його зміст, який окреслений ритуалами та нормами поведінки в даному суспільстві. Вони визначають сферу належного буття, визначають, що добре і що погано, що заслуговує почестей, честі, слави, а що – сорому, ганьби для даного суспільства на відповідному етапі історичного розвитку. Зміни відбуваються також у процесі філософського осягнення (осмислення, філософської рефлексії) поняття честі: будь-яка етична система, аналізуючи феномен моральності взагалі, відкриває нові грані і для розуміння феномена честі зокрема. Згідно з цим можемо говорити про мінливість феномена честі в історичному вимірі в аспекті гносеологічному і нормативно-правовому.

Прослідковано співвідношення абсолютних (універсальних) та історично мінливих вимірів честі. Обґрунтовується, що в сучасному культурному просторі, в контексті макроетики тематичне поле честі зумовлюється загальнозначущими, придатними до універсалізації ціннісними імперативами, насамперед, принципом відповідальності (за своє існування перед собою і перед людством).

Показано, що в історичному вимірі зміст феномена честі визначається поняттям мінливості, але принципи, образи, концепти, котрі складають зміст поняття честі, набувають сталості і стають предметом наслідування в межах однієї соціокультурної цілісності, де честь презентується як культурна константа, що разом з іншими образами та концептами утворює смислову цілісність тієї чи іншої соціокультурної традиції.

Проаналізовано, що сучасні західноєвропейські розвідки в галузі соціальної антропології (П. Бурдьє, Дж. Перістіані, К. Лафаж, Х. Пітт-Ріверс), які, визначаючи честь як універсальний нормативний принцип організації суспільства, досліджують географічні, економічні, історичні контури певної соціокультурної системи, з метою виявлення функцій, які виконують явища честі і сорому в системі інших соціальних явищ. І саме на цих підставах класифікують соціальні системи як більш чи менш цілісні й визначають місце їх в ієрархії інших суспільств. В дисертаційному дослідженні зроблено аналіз культурологічних, історичних та літературних джерел української спадщини (історичні та духовні пам’ятки Київської Русі, літературні твори І. Франка, П. Куліша, Л. Українки, Т. Шевченка, М. Могилянського, В. Винниченка, твори української діаспори ХХ ст.: Д. Донцова, Д. Козія та інших) заради окреслення смислових контурів феномена честі у вітчизняній соціокультурній традиції. Виявлено особливості феномена честі у “психологічному обличчі” українця, котрі характеризуються єдністю принципів корпоративізму та індивідуалізму; це зумовлює світоглядну традицію, де честь є “внутрішнє” почуття, що формується у серці людини на засадах особистісної свободи та індивідуальної відповідальності, що спрямована на загальне благо. Феномен честі в українському соціокультурному просторі співвідноситься з такими концептуальними поняттями, як “Святість”, “Віра”, “Героїзм”, “Мужність”, “Велич”, “Авторитет”.

У підрозділі (1.3) – “Евристичний потенціал міждисциплінарного дослідження феномена честі” розглядається феномен честі людини крізь призму міждисциплінарних знань про людину, що характерно для філософсько-антропологічного підходу. Зокрема, осмислено досвід мовознавства, а саме: етимологічний аналіз слова “честь” розкриває процес утворення поняття честі і фіксує пограничні смисли, пов’язані з цим явищем. Честь аналізується в контексті військової етики як самостійної дисципліни, де ця категорія є визначальною у процесі формотворення самосвідомості людини-воїна як захисника не тільки свого життя, а й всього суспільства. Визначаються смисли та значення честі в теологічному просторі, в якому поняття честі співіснує з концептами: “Благочестя”, “Віра”, а також “Безчестя”-“Гріх”.

Досліджується особливості феномена честі у соціологічній площині (розглядаються роботи П. Бурдьє), у політико-правовій концепції Дж. Роулса. Дані соціологічного та політико-правового наукового досвіду дають можливість розглядати честь як умову доцільного розподілу соціальних ролей та привілеїв і як принцип організації соціальної системи, епіфеномен культури, субстрат соціальної цілісності, що проектується у обрядах, ритуалах та звичаях даного етносу. Будь-який соціальний простір визначається принципами належної поведінки і навіть світосприйняття, що фіксує поняття честі. Надання людині диплому, титулу чи сану – є своєрідна ініціація, перехід із одного стану в інший, що маніфестує прилученість даної особистості до конкретного соціокульутрного середовища. Всі звичаї, обряди, пов’язані з феноменом честі, мають смислову символіку – окреслення тієї чи іншої сфери буття людини.

Аналізуються етнобіологічні, психологічні розробки феномена честі у працях італійського антрополога Маріа ді Белла, в яких розмежовуються сфери честі жінки та чоловіка, їх роль та функція в процесі здобуття, утвердження та трансформації моральнісної репутації.

У другому розділі - “Честь у контексті життєдіяльності людини” - описуються ідейні смисли функціонування честі як життєтворчого принципу як в житті окремої особистості, так і суспільства в цілому.

У підрозділі (2.1) “Честь як життєвий принцип та ідеал” на основі дослідження чисельних теоретичних розробок сучасної української думки (Г. Горак, С. Кримський, В. Малахов, І. Бичко, В. Табачковський та інші) та зарубіжних мисленнєвих стратегій (М. Оссовська, Дж. Перістіані, П. Бурдьє, К. Лафаж, Х. Пітт-Ріверс та інші) окреслюються властивості честі як життєвого принципу та ідеалу особистості й суспільства, особливо в ситуації сьогодення. Зауважимо, що всі сучасні антропологічні переорієнтації філософії спрямовують її в єдине русло самовизначення людини і окреслення шляхів і способів самостворення її як певної космічної монадності. Людині в сучасному світі, котрий є багатоваріантним, надто строкатим щодо ціннісних орієнтацій, стає все важче самовизначитись. На підставі дослідження сучасних філософських розвідок було переосмислено контури феномена честі для ситуації сьогодення в Україні. На думку автора найбільш значущими є: особистісна форма честі (честь як самотворення, самодисципліна, самовиховання, раціональне самообмеження), громадянська форма честі і аспект професійної честі, що вимагає від кожної професії відповідальності за наслідки своєї роботи і за здоров’я та безпеку людства в цілому.

Досліджується концепт ідеалу, його характеристики, класифікації (колективний чи індивідуальний; правовий, політичний тощо), наголошується на існуванні “особистісних взірців”, “образів, що направляють”, “ідеалів особистості”, “ідеального типу групи” (на основі теоретичних розробок М. Оссовської) – понять, які у різних культурах визначаються по-різному, але символізують взірець для наслідування, що виражаються ще у поняттях “протагоніст”, “людина-честі”, герой (а також у термінах “модель”, “стереотип” та “структура”). Поняття ідеалу поведінки, “взірця для наслідування” пов’язані з поняттям “стереотип”, що визначається як образ людини, котра належить до певної групи, який складений із рис, що вважаються характерними для даної групи. Оскільки поняття досконалості передбачає співвіднесеність реальності до ідеалу, людина визначається більш-менш досконалою в тій мірі, в якій вона наближається до взірця (протагоніста, людини-честі).

Такі поняття, як “взірець”, ідеальний тип особистості, людина-герой, людина-честі, передбачають оцінку і визначають рівень належного буття, на відміну від аксіологічно нейтрального поняття “моделі” чи “структури”.

Робиться висновок, що життєва позиція індивіда вибудовується на ідеологічних засадах, які нав’язані суспільством, але вони асимілюються духовним світом особистості у свій власний, притаманний тільки даній людині спосіб. З цієї точки зору феномен честі особистості виконує функцію зв’язку між людиною і світом та трансформує загальнозначущі цінності визначеної епохи у духовний світ особистості. Завдання полягає в тому, щоб внутрішній світ особистості був не підкорений суспільній свідомості, а став увідповідненим принципам навколо іншого буття людини – це і є методологічною основою сучасної постнекласичної картини світу “метафізики тотальності”.

У підрозділі (2.2) “Честь і вчинок: функціонально-онтологічне навантаження феномена честі” досліджується функціональність і роль честі в структуруванні внутрішнього світу людини, визначається парадоксальність концептуального зв’язку “Честь” – “Індивідуальний вчинок”. Дані наукового дослідження дають право стверджувати, що честь виконує регулюючу, контролюючу функцію у процесі творення духовного світу людини і суспільства.

У розвідках сучасної західноєвропейської соціальної антропології робиться наголос, що антитеза “Честь-Сором” на принципах заохочення та покарання підтримує соціальну систему в гармонії, рівновазі, тим самим визначає дану спільноту як єдиний цілісний організм. У цьому аспекті честь виступає принципом самозбереження будь-якої соціокультурної цілісності і є умовою “вписаності” індивіда до того чи іншого соціального простору.

Доводиться, що честь є надвіталістичним феноменом, бо в процесі вибору між ганебним життям і збереженням честі людина-честі обирає фізичну смерть, що символізує духовне безсмертя. Це один із парадоксів явища честі зокрема і людської буттєвості взагалі. В даному параграфі розглядаються інші протиріччя феномена честі, а саме: конфлікт між корпоративною та індивідуальною моральнісною самосвідомістю; протиріччя честі як моральнісної категорії і в той же час як відзнака соціальної ієрархії. Це зумовлює парадоксальність між формою і змістом явища честі, яка виявляється в тому, що ця моральна категорія часто використовується для приховування аморальних принципів (особливо це характерно для корпоративного виміру честі).

У підрозділі (2.3) “Честь як життєтворче покликання: до визначення соціально-педагогічних можливостей категорії честі” обґрунтовується потенціал педагогічних та інтерпретаційних можливостей феномена честі у площині філософії освіти. Доводиться, що честь постає значущим життє-творчим орієнтиром для нашої сучасності, який окреслює шляхи само-визначення людини і способи її самотворення, а також спосіб духовного оновлення української нації, перед котрою постає завдання гідного входження до європейського соціокультурного простору.

Показано, що процес самотворення, самореалізації особистості зумовлюється впливом різноманітних вимірів явища честі: “честь фахівця”, “честь члена сім’ї”, “честь будь-якої соціокультурної спільноти” (диференціює соціальну систему, детермінує ліміт авторитету, престижу, слави), причому стрижневою формою є особистісна, “внутрішня” честь, котра містить смислове навантаження “честі людини взагалі”, яка і демонструє принципову моральну цінність особистості.

В історії філософської думки існують різні уявлення про можливість і значення виховання почуття честі (започатковані Платоном та Арістотелем). В одних концепціях честь вважали продуктом соціального виховання особистості, в інших стверджувалося, що педагогіка не може вирішити такого складного питання, як формування почуттів моральнісної сфери особистості, бо це суто внутрішнє життя людини, що не може бути нав’язане ззовні. Проблемі формування особистості під впливом суспільних факторів присвячувалось багато уваги у ХХ столітті (особливо в радянській філософсько-педагогічній літературі), наголошувалось на виключній важливості проблеми виховання в особистості почуття честі і гідності. Проблема виховання почуття честі культивується, стає вельми актуальною у часи суспільних перетворень, які несвідомо завжди вимагають переосмислення людиною себе, свого буття і світу, в якому вона живе.

Особлива увага приділяється питанню про співвідношення особистого і національного буття. Досліджується взаємозв’язок та процес взаємоувідповіднення понять “моя власна честь”, “честь сім’ї”, “честь нації”, “честь роду”, котрі окреслюють природовідповідність людини “власним кореням”, маніфестують індивіда як неповторну особистість, що не протистоїть світу, а “увідповіднюється” йому (автор спирається на методологічні принципи метафізики тотальності).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання про сутність і значення феномена честі людини, що здійснюється за допомогою філософсько-антропологічного аналізу окремих феноменів людського буття, і це є важливим для розуміння сутності людини в цілому. Аналіз почуття честі в площині філософської антропології дав змогу здійснити комплексне дослідження змісту поняття честі, окреслити смислове поле цього концепту, висвітлити його антропологічні характеристики та основні виміри.

Запропоновано новий підхід до вивчення моральнісних феноменів, який дав змогу здійснити реконструкцію багатовимірності й поліфункціональності честі як моральнісного феномена. Розроблена нова постановка проблеми честі людини як сутнісного феномена людської духовності та епіфеномена культури, що дозволяє інтерпретувати честь людини не в суто етичному плані, а як культурантропологічний феномен.

На основі проведеного теоретичного аналізу робиться висновок, що суперечливість честі як моральної категорії визначається складністю та багатовимірністю людського буття. Феномен честі має складну динамічну структуру і невичерпні різноманітні за змістом і формою прояви. Як і будь-який феномен моралі, честь має абсолютні, універсальні й тимчасові виміри. Універсальний аспект категорії честі в конкретному історичному контексті набуває специфічного забарвлення. З’ясовано характерні властивості феномена честі в історичному і соціокультурному вимірі. Честь експлікується як культурна константа тієї чи іншої соціокультурної цілісності.

У різних свох проявах честь уможливлює співбуття окремих особистостей у конкретному соціокультурному середовищі; прояви феномена честі засвідчуються в соціальних ритуалах та “актах соціального утвердження”.

Дані наукового дослідження дають підставу визначити екзистенційний вимір честі як центр, вісь, структуруючу основу індивідуальної моральності, у такому випадку ми говоримо “моя честь”, маючи на увазі честь людини вцілому, загальний рівень моральної самосвідомості. Людина-честі – це особистість, котра опанувала свої пристрасті, сферу бажань, інстинктів і створила із хаосу порядок на рівні самосвідомості (мікрокосму). В той же час зміст поняття честі, визначає людину як частку тієї чи іншої соціальної цілісності, є показником диференціації почесті, поваги, заслуги, престижу, авторитету, слави (навіть милості). В даному випадку поняття честі пов’язане з поняттями: легітимація, влада, лідерство, авторитет, престиж. Це є принципом і умовою організації чесних суспільних відносин, а отже являє собою поняття “порядок” на рівні соціокультурної свідомості.

Робиться висновок, що індивідуальний вчинок є структурною одиницею, субстратом в концептуальному полі феномена честі. Маніфестація особистісної честі є утвердженням власного духовного безсмертя і духовного життя генерацій, продовження життя (сім’ї, роду, країни, нації, людства взагалі) у часі, трансформація моральнісного рівня із минулого у майбутнє.

Філософський аналіз честі людини дозволив дійти висновку, що честь як поліструктурне духовне утворення має силу ініціативи в творенні соціокультурних синтезів, тому його культивація необхідна на сучасному етапі розвитку як людства взагалі, так і для духовного відродження української нації, бо цей феномен є умовою самозбереження індивідуальної людської буттєвості і суспільної цілісності.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЇ

Дяченко К.А. Честь у життєвому світі людини: філософсько-антропологічний аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз феномена честі людини в площині інтегрального знання філософської антропології. Філософське обґрунтування феномена честі у антропологічному аспекті розширює проблемне поле етичної науки та уможливлює багатовимірну тематизацію.

У дисертації на основі численних першоджерел та наукових досліджень доводиться, що честь є складне духовне утворення, котре відображає у своєрідний спосіб численні суперечності, “відкриті питання” людської буттєвості. В дослідженні комплементарно окреслюються смислові контури цього поняття і його роль в духовному життєтворенні як суспільства, так і окремої особистості. Визначаються смисложиттєві поняття-концепти, що детермінують цей феномен і втілюють багатовимірність його смислового поля: антитези “Честь-Сором”, “Честь-Безчестя”, концептуальні зв’язки “Честь-Святість”, “Честь-Милість”, “Честь-Божа Благодать”, “Честь-Авторитет”, “Честь-Престиж”, “Честь-Слава”, “Честь-Віра”, “Честь-Гідність”, “Честь-Совість”, “Честь-Велич”.

Ключові слова: феномен честі, філософська антропологія, життєтворення, людська буттєвість, поняття-концепти.

Дяченко Е.А. Честь в жизненном мире человека: философско-антропологический анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология, философия культуры. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена философскому анализу феномена чести человека в плоскости интегрального знания философской антропологии, которая на современном этапе характеризуется человекомерными и человекомирными тенденциями. Философское обоснование феномена чести в антропологическом измерении расширяет проблемное поле этической науки делает многомерной тематизацию.

В диссертации на основании исследования многочисленных источников и научных разработок доказывается, что честь является полиструктурным духовным образованием, которое преломляет своеобразным способом многочисленные противоречия и “открытые вопросы” человеческого бытия. В исследовании на основе принципа комплиментарного подхода очерчиваются смысловые контуры этого понятия и его роль в духовной жизни как общества, так и отдельной личности. В ходе анализа определено, что этико-антропологическое содержание феномена чести раскрывается через систему смысловых концептов, которые детерминируют полиструктурность его смыслового поля: антитезы “Честь-Стыд”, “Честь-Бесчестье”, концептуальные связи “Честь-Святость”, “Честь-Милость”, “Честь-Божья Благодать”, “Честь-Авторитет”, “Честь-Престиж”, “Честь-Слава”, “Честь-Вера”, “Честь-Достоинство”, “Честь-Совесть”, “Честь-Величие”.

В диссертационном исследовании впервые делается реконструкция основных мыслительных стратегий рассмотрения феномена чести как базового эпифеномена социокультурного пространства, которые характеризуют научные исследования этой проблематики Дж. Перистиани, Х. Питт-Риверса, П. Бурдье, М.П. ди Белла, К. Лафаж (фрагменты текстов переведены диссертантом).

Определены этико-антропологические свойства понятия чести. В результате анализа разнообразных концепций и методологических подходов к этой категории делается вывод, что сущность феномена чести можно раскрыть комплементарно