КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЗЯМУЛИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

УДК 331.522.4

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФОРМИ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА УМОВИ ЇЇ ВІДТВОРЕННЯ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії економіки та менеджменту Луцького державного технічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Луцьк

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Поручник Анатолій Михайлович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Мортіков Віталій Володимирович,

Київський національний торговельно-економічний

університет,

професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук

Ходакевич Сергій Іванович,

Київський національний економічний університет,

асистент кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

Провідна установа Львівська комерційна академія,

кафедра економічної теорії, м. Львів

Захист відбудеться “ 16 ” квітня 2004 року о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 16 ” березня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Події, що відбувалися в Україні протягом останнього десятиріччя – становлення ринкових принципів господарювання, структурна перебудова економіки, зміна відносин власності суттєво вплинули на систему соціально-трудових відносин, кардинально трансформували ринок праці та умови формування і відтворення робочої сили. Значний вплив на цей процес, окрім суто ринкових факторів, справляє також і розвиток науково-технічного прогресу, який висуває нові вимоги до якості робочої сили, виводить на перший план таку характеристику людини як людський капітал. Поряд з цим змінилося і розуміння сутності робочої сили як фактора економічного розвитку.

Важливим завданням на нинішньому етапі розвитку національної економіки є визначення та характеристика нових соціально-економічних форм робочої сили, адекватних ринковій моделі розвитку. Курс держави на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки викликає також потребу в теоретичному осмисленні і практичному аналізі змін, що відбуваються в структурі робочої сили України, умовах її функціонування, методах державного регулювання професійної і територіальної мобільності робочої сили та трудових відносин в цілому. Актуальність даної тематики посилюється значними диспропорціями та викривленнями на ринку праці, які викликають гостре соціальне напруження в українському суспільстві. Тому науково-практичне обґрунтування принципів функціонування робочої сили в перехідній економіці є одним з найважливіших напрямів реалізації соціально-економічної політики держави в нових економіко-правових умовах.

У вітчизняній економічній літературі накопичено значний досвід дослідження наукових проблем функціонування робочої сили. Серйозну базу для дисертаційного дослідження представляють праці таких вітчизняних вчених, як С.І. Бандура, Д.П. Богині, В.С. Васильченка, О.А. Грішнової, М.І. Долішнього, Т.А. Заяць, А.М. Колота, В.П. Корнієнка, К.Т. Кривенка, В.Д. Лагутіна, В.В. Мортікова, В.В Оникієнка, Н.О. Павловської, І.Л. Петрової, В.М. Петюха, С.І. Пирожкова, А.М. Поручника, І.Я. Саханя, В.В. Секретарюка, А.А. Чухна та ін. Значний внесок у розробку зазначених проблем здійснений зарубіжними авторами та вченими з близького зарубіжжя і колишнього СРСР, а саме: Б. Блустоуном, В. Брігсом, В. Булановим, Е. Вільховченко, Д. Гелбрейтом, Б. Гєнкіним, Дж. Данлопом, Л. Джонсоном, С. Карташовим, А. Кашеповим, Р. Маршаллом, П. Мейєром, М. Портером, Р. Смітом, С. Струміліним, О. Рофе, А. Тоффлером, Р. Цвилєвим, Дж. Ходжсоном, Р. Дж. Еренбергом та ін.

Однак, враховуючи ту обставину, що формування нових економічних форм робочої сили в умовах перехідної економіки є абсолютно новою проблемою для вітчизняної економічної науки, цілий ряд її аспектів досліджені вкрай недостатньо. Зокрема, визначення сучасного змісту категорії “робоча сила” і її співвідношення з категорією “людський капітал”, не вирішені в повній мірі питання адаптації механізму відтворення робочої сили, її мобільності до умов ринкової економіки. Недостатньо вивчені процеси сегментації ринку праці в контексті його регулювання. Потребує більш глибокого теоретичного обґрунтування процес формування нової моделі ринку праці, збалансованості його елементів. Вказані обставини визначили актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Розвиток ринкової інфраструктури в умовах глобалізації і регіоналізації економіки” (ДР №0102V000426) Луцького державного технічного університету. Автор приймав участь у виконанні розділу “Регулювання ринку праці в умовах становлення ринкової економіки”. Внесок здобувача полягає у розробці проблеми формування Українською державою важелів та механізмів впливу на процеси формування та функціонування робочої сили.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження характеру та напрямків трансформації соціально-економічних форм робочої сили та відносин, пов’язаних з її використанням і відтворенням в умовах перехідної економіки України, а також наукове обґрунтування пріоритетних напрямків ефективного розвитку робочої сили в процесі формування національного ринку праці. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність постановки та розв’язання наступних задач:

- дослідити еволюцію категорії “робоча сила” та виявити сучасний її зміст і взаємозв’язок з категорією “людський капітал”;

- виявити сучасні соціально-економічні форми робочої сили в залежності від способу та характеру поєднання її із засобами виробництва;

- проаналізувати якісні зрушення в структурі робочої сили України та обґрунтувати ступінь її адекватності сучасним потребам розвитку суспільства;

- дослідити умови та особливості відтворення робочої сили в Україні в перехідний період і фактори, які впливають на нього;

- з’ясувати особливості процесу сегментації ринку праці в Україні, що відбуваються внаслідок реформування економічної системи;

- дослідити та обґрунтувати інструменти та засоби ефективного регулювання державою професійної та територіальної мобільності робочої сили з метою якісного покращення ситуації на вітчизняному ринку праці.

Об’єктом дослідження є система соціально-економічних відносин у сфері формування і використання робочої сили в контексті системної трансформації економіки України.

Предметом дослідження є соціально-економічні форми робочої сили та умови її використання і відтворення, як ключового фактора економічного зростання в умовах перехідної економіки.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі і нормативні акти владних структур, фундаментальні наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених із досліджень механізму функціонування робочої сили. Для досягнення мети роботи використано сучасні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Серед них: факторний, статистичний, системний, абстрактно-логічний, порівняльний аналіз, методи співставлень та групування, історичний, логічний методи та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Внаслідок проведеного дослідження визначені та охарактеризовані сучасні соціально-економічні форми функціонування робочої сили в Україні; розкриті умови і особливості механізму її відтворення в перехідний період та обґрунтовані основні елементи розвитку ринкової моделі ринку праці. Нові наукові положення, отримані особисто автором, полягають у наступному:

- розкрита еволюція економічної категорії “робоча сила” та її трансформація в “людський капітал”, що являє собою, з одного боку, рівень фізичних і розумових здібностей людини, а з іншого – певний запас здоров’я, знань, навичок, кваліфікації, який сформований внаслідок інвестування в людину і впливає на зростання доходів його власника;

- отримало подальший розвиток трактування поняття “людський ресурс”, що акумулює в собі освітній та інтелектуальний потенціал людини і відіграє вирішальну роль у створенні вартості вироблюваного продукту та виражає собою нове джерело багатства в умовах формування постіндустріальної економіки;

- вперше визначений вплив трансформаційних змін в економічній системі суспільства та урізноманітнення форм власності на формування сучасних соціально-економічних форм робочої сили в залежності від способу та характеру поєднання її із засобами виробництва. До них відносяться: наймані працівники, наймані працівники-власники (дрібні акціонери), підприємці-працівники, підприємці-менеджери (поєднують функції власника і керівника), капіталісти (власники крупного капіталу, що безпосередньо не беруть участі в процесі його функціонування).

- з’ясовано і класифіковано причини деформацій в структурі робочої сили (об’єктивні, пов’язані з трансформацією суспільного ладу: перехід до нових форм господарювання, зростання конкуренції на ринку, структурна перебудова економіки, міжгалузева диференціація оплати праці, виникнення приватної власності на засоби виробництва; та суб’єктивні, пов’язані з непродуманими діями влади: відсутність ефективного регулювання системи оплати праці, незабезпечення належного її рівня, позбавлення підтримки наукомістких галузей, низький рівень витрат на сферу охорони здоров’я, зменшення рівня соціальних виплат, непродумана політика у сфері зайнятості, відсутність дієвих та масштабних програм з працевлаштування, низький рівень пенсійного забезпечення) та їх природа і характер (безпрецедентне зростання рівня безробіття, зменшення рівня зайнятості працездатного населення на фоні її зростання серед пенсіонерів, прискорена поляризація робочої сили за рівнем доходів, зменшення попиту на кваліфіковану робочу силу та використання її не за профілем), що призводить до декваліфікації трудового потенціалу держави;

- запропоновано комплекс заходів, спрямованих на усунення існуючих деформацій у структурі робочої сили відповідно до потреб національної економіки, а саме: забезпечення високого рівня державних гарантій зайнятості та оплати праці, шляхом посилення відповідальності за невиплату заробітної плати, підтримка малого бізнесу та реструктуризація економіки із збереженням та розширенням кількості робочих місць, встановлення практики договірного регулювання проблем зайнятості й доходів між роботодавцями й профспілками на державних та приватних підприємствах; розширення фінансування та підтримки професійної освіти в період відродження та зростання промислового виробництва, активізація програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників підприємств усіх форм власності;

- сформульовано пропозиції по вдосконаленню ринкового механізму відтворення робочої сили, ефективність функціонування якого невисока в силу вкрай низького рівня заробітної плати, недоступності до матеріальних благ для нормального відтворення робочої сили багатьох працівників, зниження рівня професійної освіти та загального подорожчання освіти, що робить її недоступною для певних категорій населення (особливо – сільських жителів) та неможливості нормального задоволення духовних потреб людини у зв’язку з низьким рівнем доходів. Для покращення функціонування даного механізму необхідно встановити такий рівень оплати праці, який би забезпечував працівникам не мінімальне відтворення здатності до праці, а дозволив задовольнити матеріальні та духовні потреби людини та членів її сім’ї; диверсифікувати доходи за рахунок впровадження програм соціального партнерства, залучення працівників до управління підприємствами шляхом обов’язкового розподілу частини акцій на користь трудових колективів; збільшити рівень соціальних виплат для малозабезпечених громадян; розширити кількість безоплатних навчальних місць для забезпечення належної якості робочої сили.

- вдосконалено сегментаційну модель українського ринку праці і дано якісну характеристику кожному із сегментів:

· ринок висококваліфікованих працівників (менеджерів вищої ланки управління, спеціалістів з високими освітньо-професійними характеристиками);

· ринок кваліфікованих працівників (спеціалісти з вищою освітою, державні службовці середньої ланки, висококваліфіковані робітники сфери матеріального виробництва);

· ринок кваліфікованих робітників сфери матеріального виробництва;

· ринок низькокваліфікованих працівників;

· залишковий ринок праці осіб без професії,

та встановлено невідповідність української моделі сегментаційним моделям розвинутих країн, насамперед, з точки зору формування сегменту висококваліфікованої робочої сили, яка має в Україні низький статус і потребує в умовах формування економіки знань найбільшої уваги з боку держави і суспільства через розвиток професійної і вищої освіти, підвищення рівня заробітної плати тощо;

- визначено і систематизовано заходи по регулюванню міграції робочої сили: державного рівня (прогнозування розвитку економіки і коригування попиту на робочу силу, державна підтримка українських робітників-мігрантів з питань соціального та пенсійного забезпечення, створення відділів при державній службі зайнятості, що сприяли б внутрішній міграції робочої сили) та регіонального рівня (пріоритетність працевлаштування трудових мігрантів з праценадлишкових районів, стимулювання професійної мобільності робочої сили відповідно до потреб та особливостей регіонального розвитку, стимулювання підприємств до створення вакансій для висококваліфікованих працівників, стимулювання трудових мігрантів до інвестування національної економіки) з метою призупинення відпливу робочої сили за кордон, задоволення регіональних та загальнодержавних потреб у робочій силі різної кваліфікації для забезпечення стабільності ринку праці і вирішення проблеми безробіття.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих в дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає у поглибленні розуміння сутності процесів, що відбуваються у сфері формування робочої сили. Результати роботи можуть бути використані для наукового обґрунтування та підготовки вищими органами державної влади документів законодавчого, програмного характеру, орієнтованих на подолання проблем у сфері використання робочої сили в умовах перехідної економіки України.

Теоретичні положення дисертаційної роботи були використані при розробці “Територіальної програми зайнятості населення Волинської області на 2004 рік (довідка Волинського обласного центру зайнятості № 06-2/1369 від 4.09.2003 р.); при розробці Програми економічного і соціального розвитку Волинської області на 2003 рік (розділи IV, XII, XVI) (довідка Головного управління економіки Волинської обласної державної адміністрації № 1016/08-13 від 4.09.2003 р.).

Результати дисертаційного дослідження були використані у навчальному процесі Луцького державного технічного університету при викладанні курсу лекцій з економічної теорії та політичної економії (довідка № 1190/І-10 від 16.12.2003 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення проведених досліджень, висновки й рекомендації, що подані в дисертації доповідались на трьох вітчизняних та міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (м. Київ, травень 2001 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління ” (Рівне, травень 2002 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасна економічна теорія та проблеми її застосування” (Львів, вересень 2002 р.).

Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 8 наукових статей загальним обсягом 2,68 друк. арк., із яких 5 робіт загальним обсягом 1,86 друк. арк. – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 178 найменувань на 15 сторінках і включає 9 рисунків на 4 сторінках, 17 таблиць на 7 сторінках та 6 додатків на 6 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність наукової проблеми, її значимість, сформульовано мету і задачі дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 – Закономірності еволюції економічної природи робочої сили – розглянуто теоретико-методологічні підходи до визначення категорії “робоча сила” в процесі еволюції наукової думки; узагальнено і систематизовано погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених до розуміння сутності даної категорії; проаналізовано об’єктивні основи зміни ролі людини в умовах формування постіндустріального суспільства.

Одним з ключових моментів в розкритті сутності та характеру категорії “робоча сила” виступає всебічна оцінка еволюції поглядів щодо цієї проблеми в рамках напрямків економічної думки. Отримані висновки не завжди складаються в єдину картину, цілісне уявлення. Це ж стосується і сучасних поглядів на роль та місце робочої сили в економічній системі суспільства. Нинішній етап досліджень робочої сили пов’язаний із зростанням ролі знань у економічній діяльності та розвитку суспільства, інтелектуалізацією праці, необхідністю інноваційної діяльності людини тощо. Робоча сила нині трактується як ініціативний індивід творчої праці, знання якого дають змогу приймати рішення про місце і доцільність прикладання своїх здібностей. Таким чином, автор приходить до висновку, що розуміння сутності робочої сили тісно пов’язане із технологічним та соціальним розвитком суспільства – чим складніша соціально-економічна формація, тим більші вимоги ставляться до працівника, як носія робочої сили.

З іншого боку, виникнення такої економічної категорії як “людський капітал”, тісно пов’язане із зростанням ролі знань та духовного багатства людини у сфері прикладання праці. В роботі зазначається, що основний акцент в ньому робиться на можливості отримання людиною більших доходів при наявності більшої кількості накопичених знань, досвіду, запасу здоров’я тощо. Фактично це пов’язане не тільки з пришвидшенням темпів науково-технічного прогресу, але й з соціально-економічним розвитком суспільства, що ускладнює і розширює розуміння сутності робочої сили. Історично виникнення такого поняття являє собою логічне продовження інших економічних категорій, які є продовженням поняття “робоча сила” – трудові ресурси, трудовий потенціал, людський фактор тощо. А виникнення цих категорій пов’язане із ускладненням промислового та технологічного розвитку суспільства.

Крім того, категорія “людський капітал” виражає собою розумові здібності людини до праці (знання) та передумови до реалізації своїх фізичних здібностей (накопичений запас здоров’я). Оскільки в такому аспекті поняття людського капіталу тісно переплітається з поняттям “робоча сила”, то автор приходить до висновку, що дані категорії виражають особливі характеристики людини в аспекті її здатності до праці і тому є єдиними за своєю суттю. Таким чином, людський капітал визначається як рівень фізичних і розумових здібностей людини з одного боку, а з другого – як певний запас здоров’я, знань, навичок, кваліфікації, що сформований внаслідок інвестування в людину і впливає на зростання доходів його власника.

Під впливом науково-технічної революції, глобалізації, загального ускладнення системи економічних відносин та переходу до постіндустріальних моделей формування економіки зростає роль особистісного фактору в економічному зростанні суспільного виробництва. Тому підвищується роль професійної та освітньої підготовки робочої сили, яка забезпечує економіку кваліфікованими кадрами, здатними ефективно використовувати свої знання відповідно до існуючого рівня технологій.

Обсяг інноваційних впроваджень будь-якої країни у загальносвітовому масштабі визначає рівень використання накопиченого інтелектуального потенціалу та відображає її можливості забезпечення подальшого розвитку у світовій економічній системі за умов глобалізації. Тому нині на перший план виходить людина, яка володіє великим обсягом знань, навичок та здібностей, необхідних для використання у процесі суспільного виробництва, які вона може застосовувати для прискорення темпів розвитку науково-технічного прогресу. Кваліфікована робоча сила виражає собою специфічно розвинуту здатність до праці, яка використовується людиною для виробництва матеріальних благ, створення інформації тощо. Відповідно, при становленні постіндустріального суспільства, людина, як носій знань, продукує інформацію та знання і ефективно використовує їх у процесі створення нових знань та технологій. А оскільки сучасна система виробничих відносин розвивається виключно завдяки інтелектуальному потенціалу суспільства та створюваних ним знань, то нині відбувається поступова зміна ролі людини в економічній системі. Рушієм прогресу є не просто праця людини, а праця підкріплена знаннями та навичками висококваліфікованого індивіда, “інтелектуального працівника”, що цілеспрямовано використовує свої знання для подальшого розвитку себе як особистості, та суспільних відносин загалом. Перетворення людських знань в основний ресурс виробництва призводить до того, що ці знання – її інтелектуальний потенціал, безпосередньо створюють вартість вироблюваного продукту, а отже, відбувається процес перетворення знань людини на джерело багатства. Поєднання залежних від людини, як живої істоти виробничих факторів праці та знань визначає її як особливий фактор розвитку економічних, виробничих та суспільних відносин – людський ресурс, що виражає освітній та інтелектуальний потенціал людини, який відіграє вирішальну роль у створенні вартості вироблюваного продукту і є новим джерелом багатства в умовах формування постіндустріальної економіки.

У розділі 2 – Якісні зміни в характері і структурі робочої сили та умови її відтворення в період переходу до ринку здійснено комплексне дослідження основних тенденцій, що відбуваються на ринках праці країн з перехідною економікою та в Україні зокрема; визначено принципові зміни в структурі робочої сили та її соціально-економічних формах, проведено комплексний аналіз системи регулювання процесу відтворення робочої сили.

Аналізуючи наслідки реформування економіки, що відбувалися в постсоціалістичних країнах упродовж 90-х років минулого та на початку нинішнього століть, автором виявлено основні тенденції, характерні для ринку праці постсоціалістичних країн, а саме: 1) зростання безробіття до рівня 10-12% у зв’язку зі структурною перебудовою економічних відносин та вивільненням надлишкової робочої сили; 2) зменшення зайнятості у промисловості, в середньому - вдвічі від загального зменшення зайнятості; 3) збільшення серед безробітних питомої ваги працівників з вищою освітою до рівня 40%; 4) загальне зростання витрат на реалізацію програм з працевлаштування та підтримки зайнятості до рівня 1,5 - 3% ВВП; 5) зменшення рівня реальних доходів населення (на 25 - 30%, іноді більше) у порівнянні з їх рівнем до початку процесів трансформації економіки, що зумовлене загальним зниженням ВВП; 6) зміна структури зайнятості робочої сили, що проявляється у зменшенні зайнятості в галузях промисловості та її зростанні у сфері послуг і збільшенні частки малого підприємництва; 7) зростання рівня міжнародної трудової міграції, виїзд частини економічно активного населення на роботу за кордон у зв’язку з прагненням збільшити рівень доходів та зменшенням кількості робочих місць в країні-донорі.

При розгляді статево-вікової структури робочої сили в Україні, автор зазначає, що економічна криза, яка охопила нашу державу, суттєво вплинула на її характеристики. Причому цей вплив має негативну спрямованість і безпосередньо пов’язаний із змінами, котрі відбувалися в соціально-економічній сфері нашої держави. Так, очікувана тривалість життя зменшилася від 70,27 року у 1990 р. до 68,35 року у 2001 р., в той час, як аналогічний показник в розвинутих країнах перевищує 76 років. Значний вплив на зміну цього показника справило погіршення системи охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо. В роботі відзначається, що зміни, які відбулися за останні 12 років у статево-віковій структурі робочої сили виявились у загальному збільшенні людей у віці старшому за працездатний та зменшенням молоді. Демографічні особливості природного руху робочої сили свідчать про можливість настання “кризи людського потенціалу” в недалекому майбутньому. На це впливає й загальне зменшення чисельності населення України з 53,7 у 1991 році до 48 млн. чол. у 2002 році.

Щодо зайнятості, то нині відбувається, як показав аналіз, зростання чисельності зайнятих на підприємствах з колективною та приватною формами власності – у колективному секторі економіки в 2001 році чисельність зайнятих зросла, порівняно з 1990 роком майже в 2,3 рази, а в приватному – у 6 разів. За період 1996-2001 рр. самостійна зайнятість у приватному секторі зросла на 1,7 млн. чол., в той же час кількість працюючих за наймом в галузях економіки скоротилась на 4 млн. чол., тобто лише третина вивільнених з сфери виробництва й послуг забезпечили себе роботою (за винятком тих, які не повернулися до економічної діяльності, чи стали безробітними). Через це постійно посилюється напруженість на ринку праці, оскільки пропозиція робочої сили значно переважає над попитом. Рівень безробіття в Україні, обчислений за методологією Міжнародної Організації Праці, зріс із 5,6% у 1995 р. до 11,1% у 2001 р. Безробіття набуває застійного характеру і близько половини безробітних (48%) не мають роботи понад один рік.

Значні зміни відбуваються в структурі робочої сили за рівнем оплати праці За галузевою ознакою найвищий її рівень спостерігається в промисловості, зв’язку, на транспорті, у фінансово-кредитній сфері. Водночас, значно нижчим є рівень заробітної плати у працівників побутового обслуговування, громадського харчування, сільського й рибного господарства тощо, який сягає лише 55-63% від середнього рівня в економіці. Така міжгалузева диференціація позначається на групуванні працівників за розмірами сукупних доходів. Лише з 2001 року зростання реальної заробітної плати почало перевищувати рівень 100%, а в попередні роки реальні доходи населення України лише зменшувалися. При цьому номінальний рівень оплати праці постійно зростав.

Крім того, нині відбувається різка поляризація суспільства за рівнем доходів – стрімке зростання рівня заробітної плати в одних галузях, при практично незмінному її рівні в інших, спостерігається значна деформація структури робочої сили в сфері оплати праці, яка фактично відображає певне дискримінаційне відношення держави до власного трудового потенціалу. Подальше наростання негативних тенденцій в структурі робочої сили загрожує не лише її значною деформацією, але й загальним погіршенням стану ринку праці в Україні. А зростання диференціації в галузі оплати праці може призвести до люмпенізації частини населення і подальшого посилення соціального напруження в суспільстві. Тому автор акцентує увагу на діяльності держави, як основного інституту, що може ефективно впливати та регулювати стан ринку праці. Відповідно, постає необхідність здійснення ефективних заходів по державному регулюванню процесів трансформації структури робочої сили, які б були спрямовані на забезпечення високих державних гарантій у сфері зайнятості та оплати праці, професійної підготовки тощо.

Існуюча нині в Україні класифікація структури робочої сили, не враховує виникнення нових її соціально-економічних форм, що зумовлено урізноманітненням форм власності, появою великої кількості власників, які не є найманими працівниками, поєднанням найманої праці з правом власності на засоби виробництва тощо. Дисертант зазначає, що в умовах переходу до ринкової економіки в якості базової суспільної форми робочої сили є індивідуальна власність на свою здатність до праці. Робоча сила може бути використана в різноманітних формах в залежності від способу та характеру поєднання її із засобами виробництва. Тому автор, виходячи з існуючих соціально-економічних та правових умов, які формуються в Україні, виділяє наступні форми робочої сили (рис. 1).

Рис. 1. Соціально-економічні форми робочої сили в перехідній економіці України

Важливим фактором успішного соціально-економічного розвитку держави є механізм відтворення робочої сили, який в процесі переходу до ринкової економіки зазнав значних деформацій, що, на думку автора, пов’язане з досить низьким рівнем заробітної плати, важкодоступністю до споживання матеріальних благ основної маси трудящих, неможливістю нормального задоволення духовних потреб людей тощо. Наростання подібних тенденцій на українському ринку праці призвело до загального зниження рівня доходів населення, зменшення доступу працюючих до надбання матеріальних благ та задоволення своїх культурних потреб, в тому числі – й освіти. А одним з найбільш негативних наслідків таких деформацій в майбутньому може стати невідповідність робочої сили розвитку виробничо-економічних відносин, що в результаті відкине нашу державу на рівень країн “третього світу”. В роботі обґрунтовується необхідність розробки заходів по виправленню негативних тенденцій відтворення робочої сили. Результати дослідження показують, що основні заходи з подолання таких проблем повинні включати ефективне державне регулювання ринку праці за допомогою як економічних, так і соціальних важелів, а саме: встановлення такого рівня оплати праці, який би забезпечував працівникам не мінімальне відтворення здатності до праці, а дозволив задовольнити матеріальні та духовні потреби людини та членів її сім’ї на сучасному рівні; диверсифікація доходів за рахунок впровадження програм соціального партнерства, залучення працівників до управління підприємствами шляхом обов’язкового розподілу частини акцій на користь трудових колективів; збільшення рівня соціальних виплат.

Автор зазначає, що поступовий перехід до загальноприйнятих у світі норм та вимог до робочої сили неможливий без подібних трансформацій у механізмі її відтворення. Тому вирішення даної проблеми залежить від того, як швидко держава з одного боку, та підприємства з іншого, усвідомлять необхідність вирішення питань, пов’язаних з становленням в Україні нормального та ефективного механізму відтворення робочої сили.

У розділі 3 – Регулювання процесів функціонування та розвитку робочої сили в перехідній економіці України досліджено процес сегментації ринку праці, визначено необхідність посилення професійної мобільності робочої сили, проаналізовано та обґрунтовано важливість регулювання процесів зовнішньої та внутрішньої її міграції.

В процесі ринкових перетворень в Україні проявляється характерна для країн із ринковою економікою тенденція до посилення сегментації ринку праці. Однак, поряд з цим деформується сегмент кваліфікованої робочої сили, незважаючи на її провідну роль у забезпеченні стабільного розвитку економіки країни. Спад виробництва, зменшення кількості робочих місць, падіння рівня заробітної плати, згортання обсягу програм підготовки та перепідготовки працівників загрожує зменшенням даного сегменту, а наслідками такої тенденції є декваліфікація даної групи фахівців та втрата нею конкурентоспроможності на ринку праці, а також посилення вторинної зайнятості.

Спостерігається зростання сегменту зайнятих поза галузями економіки, кількість яких у 2001 році становила 5,2 млн. осіб, тобто майже 20% від усього зайнятого населення країни. Одним з наслідків структурних зрушень на ринку праці є виникнення на ньому сегмента неофіційного ринку, що включає в себе частину осіб, які формально зайняті в офіційному секторі, але відпрацьовують неповний робочий час і мають вторинну зайнятість в неофіційному секторі, а також осіб, які не афішують та не реєструють свою зайнятість, однак працюють в неофіційному секторі, але вважаються безробітними.

Аналіз даних тенденцій дозволив автору виділити такі сегменти ринку праці, характерні для України, які формують собою п’ятирівневу сегментаційну модель національного ринку праці: 1) ринок висококваліфікованих працівників (менеджерів вищої ланки управління, спеціалістів з високими освітньо-професійними характеристиками); 2) ринок кваліфікованих працівників (спеціалісти з вищою освітою, державні службовці середньої ланки, висококваліфіковані робітники сфери матеріального виробництва); 3) ринок кваліфікованих робітників сфери матеріального виробництва; 4) ринок низькокваліфікованих працівників; 5) залишковий ринок праці осіб без професії.

В процесі формування ринкової економіки та трансформації ринку праці в Україні на перший план виходить проблема зменшення рівня безробіття. Структурні зміни в галузях економіки вимагають формування принципів перерозподілу робочої сили, відповідно до умов попиту на працівників певних професій та відповідного рівня кваліфікації. На думку автора одним з таких принципів є формування умов професійної мобільності робочої сили. Більша пристосованість та готовність населення до зміни роду занять, професії є фактором, який об’єктивно впливає на зменшення безробіття та скорочення терміну пошуку роботи для вивільнених працівників. Високий рівень професійної мобільності робочої сили дозволяє швидко вирівнювати дисбаланс між попитом та пропозицією на неї відповідно до ринкових законів, що впливає на стабілізацію та ефективний розвиток тих галузей економіки, які відчувають потребу у працівниках певної професії чи кваліфікації. Підвищення рівня професійної та галузевої мобільності виступає додатковою можливістю населення адекватно реагувати на поточні зміни на ринку праці і покращувати рівень свого добробуту шляхом зміни роду зайнятості відповідно до його економічної та матеріальної привабливості. Важливим аспектом тут є те, що потреба у кваліфікованих працівниках в Україні щорічно зростає (табл.1).

Таблиця 1

Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці за професійними групами

Професійна група | Кількість зареєстрованих громадян не зайнятих трудовою діяльністю | Потреба у працівниках на заміщення вільних робочих місць

1999 | 2000 | 2001 | 1999 | 2000 | 2001

Всього | 1039281 | 1204597 | 1187991 | 34635 | 50693 | 68240

Законодавці, державні службовці, керівники | 46541 | 58054 | 62146 | 2006 | 2588 | 3232

Професіонали | 95163 | 100224 | 91934 | 3565 | 4916 | 5957

Фахівці | 146851 | 163891 | 157837 | 3471 | 4777 | 6468

Технічні службовці | 56490 | 65034 | 64364 | 385 | 521 | 842

Робітники сфери обслуговування та торгівлі | 121208 | 149283 | 145400 | 1318 | 2123 | 3489

Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства | 18937 | 24909 | 36140 | 768 | 829 | 822

Кваліфіковані робітники з інструментом | 213557 | 235845 | 213326 | 12411 | 18548 | 27139

Оператори та складальники устаткування та машин | 194702 | 226157 | 219834 | 8787 | 13054 | 16150

Найпростіші професії | 112405 | 142195 | 161744 | 1924 | 3337 | 4141

Особи без професії | 33427 | 39005 | 35266–––

Відсутність в Україні досвіду регулювання професійної мобільності населення в умовах ринкової економіки викликає необхідність розробки організаційно-правових передумов її посилення. Автор виділяє наступні принципи реалізації такої політики:

- визначення галузей, які мають найбільші перспективи для розвитку у найближчий час і орієнтація на підготовку працівників для цих галузей;

- визначення потенційно “небезпечних” професій з точки зору втрати роботи, чи падіння її престижності і впровадження заходів по запобіганню негативним впливам на ринок праці, стимулювання загального розширення кількості робочих місць у регіонах, де прогнозується значне вивільнення робочої сили;

- перенавчання, наприклад, законодавче резервування вільних робочих місць на певний термін (бажано короткостроковий), протягом якого буде проводитись перенавчання безробітних;

- сприяння активізації перспективних напрямків економічної діяльності в поєднанні з новою професійною орієнтацією та перекваліфікацією частини працездатного населення;

- стимулювання населення до підвищення власної кваліфікації, розширення професійного діапазону і запобігання таким чином вивільненню кваліфікованої робочої сили.

Значні розміри зовнішньої трудової міграції, що посилюються в Україні пов’язані з виїздом населення за кордон в пошуках роботи з метою покращення власного добробуту. Автор зазначає, що при явних негативних наслідках такої тенденції, спостерігаються і певні позитивні моменти: зменшення напруги на національному ринку праці, надходження в Україну додаткової валюти за рахунок трансфертів мігрантів, набуття досвіду роботи в умовах розвинених ринкових відносин, який можна застосувати при поверненні мігрантів на батьківщину тощо. Однак, вирішення проблеми ефективного державного регулювання міграційних процесів заключається у розробці нових та застосовуванні уже наявних інструментів економіко-правового впливу.

В результаті аналізу напрямків державної регуляторної політики в даній сфері автор визначає елементи механізму такого регулювання, що полягають у широкомасштабному прогнозуванні службою зайнятості розвитку економіки в очікуванні змін у структурі та зайнятості населення і коригуванні попиту та пропозиції на робочу силу; надання пріоритетності працевлаштуванню трудових мігрантів з праценадлишкових районів та загальне сприяння ефективним переміщенням працездатного населення шляхом резервування певної кількості робочих місць в працедефіцитних регіонах для прибулих працівників; законодавче забезпечення прав осіб, які тимчасово виїжджають на роботу за кордон, подальше укладення угод з іншими країнами в галузі трудової міграції для захисту прав та уникнення дискримінації вітчизняних робітників за кордоном; встановлення гарантій соціального та пенсійного забезпечення для осіб, які легально працювали у інших країнах; створення відповідних відділів при державній службі зайнятості, які б займалися опрацюванням інформації про можливість працевлаштування та сприяли б йому і українським громадянам за кордоном.

ВИСНОВКИ

В процесі дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо характеру та напрямків трансформації соціально-економічних форм робочої сили, її структури та умов відтворення в перехідній економіці України, показано конкретні заходи з вирішення проблем їх адаптації до нових напрямків економічного розвитку нашої країни, поглиблено розуміння сутності категорії “робоча сила” на нинішньому етапі розвитку суспільства. Результатом дослідження є наступні висновки теоретичного і науково-практичного спрямування:

1. На нинішньому етапі розвитку суспільства відбувається сутнісне поєднання економічних категорій “робоча сила” та “людський капітал”, оскільки їх якісні характеристики визначають здатність людини до оволодіння необхідними для здійснення трудової діяльності знаннями, навичками тощо. При цьому “людський капітал” є більш ємною категорією, оскільки передбачає необхідність грошових та матеріальних витрат задля набуття згаданих характеристик і визначається з одного боку, як рівень фізичних і розумових здібностей людини, а з іншого – певний запас здоров’я, знань, навичок, кваліфікації, який сформований внаслідок інвестування в людину і впливає на зростання доходів його власника.

2. Виходячи з визначення категорії “робоча сила” можна стверджувати, що власники засобів виробництва (капіталісти), які не є найманими працівниками в процесі праці здійснюють функції по управлінню власним майном та найманими робітниками, тобто використовують при цьому власні розумові та фізичні здібностей, які і є основною характеристикою робочої сили, що дозволяє включати їх до складу робочої сили. При цьому, капіталісти не продають свою робочу силу, але отримують винагороду за працю відповідно до ефективності використання належного їм капіталу.

3. В умовах становлення суспільства знань та технологій, де роль основного багатства та рушія прогресу відіграють людські знання, людина сама перетворюється на основний виробничий ресурс, який здатний не лише продукувати ці знання, а й використовувати їх нарівні з іншими ресурсами – землею, працею і капіталом. Процес поєднання залежних від людини, як живої істоти виробничих факторів праці та знань дозволяє визначити людину як особливий фактор розвитку економічних, виробничих та суспільних відносин – людський ресурс, який виражає не вартість і цінність людини як істоти, а цінність людської особистості та її здатність до інтелектуальної праці і продукування знань, як основного джерела багатства.

4. В умовах переходу до ринкової економіки в якості базової суспільної форми індивідуальної робочої сили виступає індивідуальна власність на свою здатність до праці. Тому робоча сила може бути використана у різноманітних формах в залежності від способу та характеру поєднання її з засобами виробництва. Виходячи з цього можна виділити наступні форми робочої сили: наймані працівники, наймані працівники-власники (дрібні акціонери), підприємці-працівники, підприємці-менеджери (поєднують функції власника і керівника), капіталісти (власники крупного капіталу, що безпосередньо не беруть участі в процесі його функціонування). Основною причиною виникнення нових форм робочої сили є урізноманітнення форм власності на засоби виробництва, що дозволяє людині вибирати місце реалізації своїх здібностей, виходячи з наявних можливостей та вмінь.

5. На сучасному етапі розвитку національної економіки в Україні відбувається спотворення механізму відтворення робочої сили. Основною причиною цього є