Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

Донченко Марина Володимирівна

УДК 378.14(09) (477)

Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів у позааудиторній роботі у вищих навчальних педагогічних закладах України

(друга половина ХХ ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий курівник: доктор педагогічних наук, професор,

член – кореспондент АПН України

Троцко Ганна Володимирівна,

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди, проректор, завідувач кафедри

історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

член – кореспондент АПН України

Шевченко Галина Павлівна,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор

Сипченко Валерій Іванович,

Слов’янський державний педагогічний університет,

завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “24червня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04. Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61078, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий “22 травня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Важливою умовою політичного, економічного та духовного розвитку сучасного суспільства є реформування вищої педагогічної школи, яка забезпечує підготовку компетентних, конкурентноздатних спеціалістів. Зазначене зумовлює розробку науково-обґрунтованих концепцій, моделей, систем професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів.

Одним із варіантів розв’язання цієї проблеми є звернення до накопиченого в Україні освітянського досвіду, ґрунтовне вивчення, об’єктивна оцінка і творче осмислення якого допоможе впровадженню кращих надбань вищої школи в сучасну педагогічну теорію і практику.

Формування особистості майбутнього вчителя, як відомо, відбувається як у процесі навчання, так і в позааудиторній роботі, яка є складником його професійно-педагогічної підготовки. Саме вона сприяє прищепленню інтересу в студентів до обраної професії, розвитку вмінь та навичок самостійної роботи, стимулює прагнення їх до творчого пошуку, оволодіння рефлексією власної діяльності тощо.

Як свідчить аналіз науково-педагогічної літератури та архівних матеріалів, саме в другій половині ХХ ст. відбувається розквіт позааудиторної роботи у ВНПЗ України, а організація виховної роботи набуває статусу надзвичайно актуальної педагогічної проблеми. Так, питання професійно-педагогічної підготовки студентів у ВНЗ розкрито в працях О.Абдулліної, Л.Кондрашової, Н.Кузьміної, О.Мороза, Н.Половникової, В.Семиченко, В.Сластьоніна, Г.Троцко, Н.Хміль, О.Щербакова та ін.

Питання сутності, форми й методи організації позааудиторної виховної роботи у вищих закладах освіти України були відображені в працях Ю.Азарова, І.Білої, М.Болдирєва, В.Буряк, С.Вітвицької, А.Глузмана, Л.Кондрашової, О.Кобрія, Л.Лисенко, Г.Троцко, М.Чепіль та ін.

Особливу значущість для нашого дослідження мали праці Л.Кондрашової і Г.Троцко, в яких проаналізовано позитивний вплив позааудиторних заходів на розвиток особистості майбутнього педагога, схарактеризовано професійно-педагогічну спрямованість таких позааудиторних заходів як диспути, вечори, прес-конференції, “круглі столи” та ін., визначено концепцію професійно орієнтованої організації навчально-виховного процесу в педагогічних закладах та її компоненти, а також доведено, що професійно орієнтована підготовка студентів до виховної діяльності є складною, цілісною системою, головна мета якої – забезпечення готовності майбутніх учителів до виховної роботи.

Однак зміст, напрями і форми професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у позааудиторній роботі ще не були предметом спеціального дослідження, до того ж з урахуванням її специфіки саме в другій половині ХХ ст.

Отже, об’єктивна потреба суспільства у формуванні особистості вчителя, який би відповідав високим сучасним вимогам, максимально використовував всі ланки діяльності вищої педагогічної школи, зокрема позааудиторної роботи, а також відсутність досліджень, де б цілісно розглядалась названа проблема, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів у позааудиторній роботі у вищих педагогічних закладах України” (друга половина ХХ ст.)

Мета дослідження – проаналізувати теоретичні питання та узагальнити досвід професійно-педагогічної підготовки вчителів у позааудиторній роботі у ВНПЗ України в другій половині ХХ ст.

Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

1. Розкрити сутність професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів.

2. Визначити особливості позааудиторної роботи у ВНПЗ України у другій половині ХХ століття і розкрити її професійно-педагогічну спрямованість.

3. Узагальнити досвід професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у позааудиторній роботі ВНПЗ досліджуваного періоду.

4. Схарактеризувати напрями професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у позааудиторній роботі у ВНПЗ.

5. Визначити шляхи використання прогресивного досвіду у позааудиторній роботі ВНПЗ України у другій половині ХХ ст. у сучасних умовах реформування вищої педагогічної освіти.

Об’єкт дослідження – професійно-педагогічна підготовка вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах України в другій половині ХХ століття.

Предмет дослідження – теорія і практика професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у позааудиторній роботі вищої педагогічної школи у другій половині ХХ ст.

Методологічну основу дослідження становлять: наукова теорія пізнання з її вимогами об’єктивності, науковості, доказовості; загально-філософські висновки про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві й необхідності їх вивчення в конкурентно-історичних умовах, у зв’язку історії з сучасністю; ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку суб’єктів педагогічного процесу; а також принципи історизму, детермінізму, науковості, системності, доказовості, доцільності творчого використання спадщини минулого в сучасній практиці освіти й виховання.

Теоретичною основою дослідження є праці О.Абдулліної, Н.Болдирєва, В.Гриньової, Л.Кондрашової, Н.Кузьміної, Л.Нечепоренко, М.Подберезського, І.Прокопенка, О.Савченко, В.Сластьоніна, Г.Троцко, Г.Шевченко, А.Щербакова та інших, в яких аналізуються проблеми формування особистості майбутнього вчителя; ідеї концепції, історико-педагогічні дослідження з проблем вищої школи, історії національної освіти, що відображені в працях Л.Вовк, О.Глузмана, Н.Дем’яненко, М.Євтуха, О.Іонової, В.Курила, С.Золотухіної, В. Майбороди, О.Микитюка, О.Попової, О.Сухомлинської, Л.Штефан та інших; положення про сутність процесів навчання, виховання та їх взаємозв’язок, що розкриті в працях А.Алексюка, А.Бойко, Т.Дмитренко, В.Євдокимова, Б.Коротяєва, В.Лозової, І.Прокопенка, О.Савченко, Т.Сущенко, Г.Шевченко й інших.

Методи дослідження. У роботі використана методика, традиційна для історико-педагогічних досліджень: хронологічний метод, який надав можливість простежити організацію позааудиторної роботи студентів ВНПЗ України в динаміці, часовому просторі й послідовності; теоретичний і порівняльний аналіз психолого-педагогічної літератури, архівних документів і періодичних видань, які дозволили узагальнити історико-педагогічний досвід професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів досліджуваного періоду. Історичні методи (порівняльно-історичний, історико-структурний, ретроспективний) використовувались з метою з’ясування досвіду ВНПЗ України досліджуваного періоду в професійно-педагогічній підготовці у позааудиторній роботі.

Джерелознавчу базу дослідження становили постанови і розпорядження Міністерства народної освіти; навчально-методична документація 50-90-х рр.., монографічна література досліджуваного періоду; звіти про науково-дослідну роботу ВНПЗ України (Харківського, Житомирського, Криворізького, Полтавського, Вінницького педагогічних університетів); збірники наукових праць вищих навчальних педагогічних закладів з проблем підготовки студентів до професійно-педагогічної діяльності в позааудиторній роботі; матеріали періодичних видань (“Alma Mater”, “Вестник высшей школы”, “Проблеми вищої школи”, “Студентський меридіан” та ін.); матеріали архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади управління України (ЦДА ВОВУ України) фонд 166 “Міністерство освіти УССР”; фонд 4698 “Українське товариство охорони природи”; Державний архів Харківської області фонд Р-4293 “Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди”, поточного архіву Міністерства освіти України, а також матеріали Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Харківської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, наукової бібліотеки Харківського національного університеті ім. В.Н. Каразіна.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що вперше цілісно досліджено досвід професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у позааудиторній роботі вищих педагогічних навчальних закладів України в другій половині ХХ ст..

Конкретизовано види і форми позааудиторної діяльності студентів (естетична, природоохоронна, науково-дослідна) та схарактеризовано їх змістовий компонент.

Подальшого розвитку набуло розкриття сутності професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, визначення професійно-педагогічної спрямованості позааудиторної роботи, та специфіки студентської групи як середовища професійного зростання майбутнього педагога з урахуванням соціально-економічних перетворень.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці спецкурсу для магістрів “Організація позааудиторної роботи у ВНПЗ”. Матеріали дослідження використовувалися в роботі інституту кураторів Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, в курсі “Методика виховної роботи”.

Проаналізований та узагальнений досвід організації позааудиторної роботи у вищих навчальних педагогічних закладах України може бути використаний у процесі організації виховної роботи зі студентами, а також під час написання курсових та дипломних робіт у вищих педагогічних навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження, системним аналізом теоретичного й емпіричного матеріалу, застосуванням методів, адекватних меті та завданням дослідження, опорою на принципи історизму, об’єктивності, науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному аспектах; упровадженням результатів дослідження у практику роботи вищих педагогічних закладів.

Зв’язок роботи з науковими планами й темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри порівняльної педагогіки та історії педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах”. Тема дисертаційного дослідження затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 29 квітня 2002 року (протокол №4).

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри історії педагогіки й порівняльної педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (2001-2003рр.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молоді науковці” (м. Харків, 2002р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Освітянський дороговказ у майбутнє” (м. Харків, 2002р.), на ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (м. Дніпропетровськ, 2003р.).

Упровадження результатів дослідження здійснено протягом 2001-2004 рр.. у виховній роботі Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (довідка № 624 від 27.11. 2003 р.), Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (довідка № 585 від 16.01. 2004 р.).

Основний зміст дисертації відображено в 9 одноосібних публікаціях, з них 6 статей у провідних наукових фахових виданнях, 3 статті у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, загальним обсягом – 4 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 278 найменувань), архівних матеріалів (17), додатків (4). Загальний обсяг дисертації 205с.

Основний зміст дисертації.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, з’ясовано ступінь досліджуваності обраної проблеми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет роботи, визначено методологічну основу й методи дослідження; схарактеризовано джерелознавчу базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, обґрунтовано вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні питання професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів в позааудиторній роботі” розкрито сутність професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, визначено особливості і завдання позааудиторної роботи у вищих навчальних педагогічних закладах України в другій половині ХХ ст., схарактеризовано її професійно-педагогічну спрямованість.

Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить, що з давніх часів приділялась значна увага питанням формування особистості вчителя, його професійно-педагогічній підготовці. Справедливо вважалось, що плідний розвиток суспільства та надбання прогресивних ідей можливий лише за умови, коли кожний учитель є компетентним спеціалістом, самодостатньою особистістю.

Встановлено, що в сучасній психолого-педагогічній літературі існують різні підходи до визначення сутності професійно-педагогічної підготовки вчителя: як “певного рівня сформованості спеціальних умінь, навичок, необхідних для виконання професійної діяльності”, як “готовності до виконання професійно-педагогічної діяльності” (Л. Левітов, Р. Нізамов), як “сукупності професійно-педагогічних знань, умінь, навичок та особистісних якостей педагога (Л. Григоренко) тощо. У контексті цієї роботи професійно-педагогічна підготовка розглядається як “система змістовно-педагогічних організаційно-методичних заходів, спрямованих на забезпечення готовності майбутнього педагога до педагогічної діяльності” (Г.Троцко).

Визначаючи необхідність такого роду підготовки, автори майже одностайно стверджують наявність мотиваційного, операційного, змістового й оцінного її компонентів, а також специфічних: морально-орієнтаційного, емоційно-вольового та психофізичного.

У ході дослідження доведено, що одним із важливих складників професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, формування їхньої особистості є позааудиторна робота. Проблема організації позааудиторної роботи у вищих навчальних закладах України не є новою. Ще в 1918 році, виступаючи з лекціями в Київському університеті, Софія Русова зазначила, що навіть найкращий навчальний заклад без позааудиторної освіти не принесе корисних наслідків.

Система позааудиторної роботи у ВНПЗ України, як показало дослідження, базується на історично зумовлених національних традиціях виховання особистості.

У дослідженні ми виходили з того, що головна мета позааудиторної роботи - створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку студентської молоді, підготовка майбутнього вчителя до діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Основними завданнями позааудиторної роботи з огляду на досліджувану проблему є: формування суспільно-громадського досвіду особистості майбутнього вчителя; розвиток, стимулювання та реалізація його духовного і творчого потенціалу; створення системи пошуку й підтримки талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти в різних галузях суспільного життя; формування особистісно значущих соціокультурних цінностей, потреба в яких забезпечується не лише системою базової освіти; задоволення потреб майбутніх учителів у професійному самовизначенні; розвиток психофізичних ресурсів (зміцнення здоров'я, підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання та майбутньої праці); виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя тощо.

Ефективність позааудиторної роботи залежить від покладених в основу її організації принципів таких як: гуманізація (творча самореалізація особистості, формування гуманної особистості, людяної, доброзичливої, милосердної); єдність загальнолюдських і національних цінностей (забезпечення психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку й реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності, прояву обдарованості і таланту); демократизація (співпраця студентів з викладачами, добровільна участь, задоволення морально-естетичних потреб студентів); науковість і системність; безперервність, наступність та інтеграція; багатоукладність і варіативність (широкий вибір змісту, форм і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час); добровільність і доступність; самостійність й активність особистості; практична спрямованість позааудиторної роботи (набуття певних умінь та навичок, потрібних для майбутньої роботи у школі) (О. Кобрій, М. Чепіль).

У сукупності та взаємодії ці принципи орієнтують майбутніх учителів на самостійний незалежний вибір своєї діяльності, безперервний розвиток як професійних, так і особистісних якостей, прагнення ставити суспільно-ціннісну мету та досягати її.

Позааудиторна робота, як свідчить проведене дослідження, має чіткі відмінності від навчального процесу, які і характеризують її, з одного боку, як складник професійно-педагогічної підготовки, з іншого – як особливу форму організації студентського життя, що має чітку професійно-педагогічну спрямованість.

По-перше, позааудиторна робота не просте доповнення до навчальної роботи у ВНПЗ, а важливий складник формування особистості майбутнього вчителя. Позааудиторна робота охоплює всю освітньо-виховну діяльність, спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самостійній діяльності за інтересами, стимулює творче самовдосконалення та задоволення потреб студентства у професійному самовизначенні.

По-друге, позааудиторна робота - процес безперервний, в якому реалізується виховання, освіта і розвиток студентів, який не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить з однієї стадії в іншу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності студентів, для забезпечення їхнього співробітництва, що дозволяє сформувати потребу особистості в подальшому творчому сприйнятті світу.

По-третє, позааудиторна робота здійснюється у специфічних формах, зокрема в процесі різних заходів в університетах, клубах, організаціях, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості в реальному житті. Позааудиторна робота розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення студентів до громадсько-суспільного життя, передбачає самостійний вибір і використання її суб'єктами доступних для сприйняття різноманітних видів, форм та методів виховної діяльності.

По-четверте, позааудиторна робота студентської молоді характеризується постійним удосконаленням форм і методів, яке зумовлене низкою обставин:

а) в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в його свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позицій культурно-історичного її розвитку;

б) посилюється тенденція входження різних країн світу, зокрема й української держави, до нового ступеня цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу. У цьому зв’язку актуалізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних технологій;

в) у сучасних умовах збільшується попит молоді на культурно-освітні, інформаційні, дозвіллєво-розважальні послуги.

Особливістю позааудиторної роботи є також її можливість для формування активної громадянської позиції випускника вищого педагогічного закладу – члена суспільства, реалізації одного з видів соціально-громадянської діяльності – самоврядування, як багато-функціонального педагогічного явища, як засобу організації життєдіяльності студентського колективу, розвитку й поглиблення демократичних основ його життя, професійної підготовки майбутніх учителів.

Отже, позааудиторна робота дає змогу студентам більшою мірою реалізувати свої нахили, здібності, інтереси. Сутність позааудиторної роботи як складника формування особистості спеціаліста визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що позааудиторна робота вищих навчальних педагогічних закладів України має чітку професійно-педагогічну спрямованість. Професіоналізація позааудиторної роботи включає, з одного боку, “спеціалізацію”, тобто врахування специфіки факультету, а з іншого, – педагогізацію, яка враховує загальну професіограму вчителя, надаючи всій системі навчально-виховної роботи у вищій школі педагогічної спрямованості, широко застосовуючи в практиці виховання приклади з професійної діяльності (С. Вітвицька).

Позааудиторна робота дозволяє надати процесу здобуття професії особистого забарвлення. Вона має форми, які забезпечують удосконалення загальної підготовки студентів. Серед основних шляхів професіоналізації позааудиторної виховної роботи в педагогічній літературі називаються: врахування специфіки факультету в організації і проведенні виховної роботи зі студентами; широке використання форм, що відображають специфіку професійної діяльності майбутніх педагогів; моделювання і розв’язання педагогічних ситуацій; удосконалення вмінь та особистісних якостей майбутніх учителів у процесі включення їх до активної позааудиторної виховної діяльності; психолого-педагогічне обґрунтування методів і форм позааудиторної роботи студентів.

У ході дослідження встановлено, що основними напрямами позааудиторної роботи в сучасних ВНПЗ є формування в майбутніх учителів наукового світогляду, а також громадське, патріотичне, правове, моральне, художнє – естетичне, трудове, фізичне та екологічне виховання майбутніх учителів.

Звернення до історико-педагогічної літератури, матеріалів періодичної преси другої половини ХХ ст., звітів ВНПЗ дозволило виявити пріоритетні напрями позааудиторної роботи саме на той період:

· художньо-естетичний, що забезпечував художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку і самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих національних та світових культурологічних надбань, а також сприяв виробленню вмінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу;

· природничий, що забезпечував оволодіння студентами знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне), усвідомлення себе частиною природи та можливість постійного спілкування з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних питань; залучення до практичної природоохоронної роботи, екологічної діяльності зі збереженням навколишнього середовища;

· науково-дослідницький, що надавав змогу включити студентів у пошукову діяльність, поширити і поглибити систему наукових знань та перетворити їх в інструмент творчого освоєння світу.

Зміст і форми позааудиторної роботи забезпечували майбутньому вчителю визначення свого статусу як особистості через включення в систему соціальних відносин, зростання престижу і авторитету, виконання різних соціальних ролей, залучення до участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем.

З огляду на досліджувану проблему саме в цих напрямах більшою мірою відбувалась професійно-педагогічна підготовка студентів з урахуванням конкретно-історичних умов та ідеологічних тенденцій означеного періоду.

У другому розділі – “Досвід професійно-педагогічної підготовки студентів у позааудиторній роботі ВПНЗів України в ІІ-й половині ХХ ст.”– схарактеризовано студентську групу як середовище професійного зростання майбутнього педагога, узагальнено зміст, форми і методи його професійно-педагогічної підготовки в позааудиторній роботі згідно визначеним напрямам і етапам її розвитку.

Проведений науковий пошук свідчить, що в досліджуваний період студентська група виступала могутнім фактором, необхідною умовою, середовищем для професійно-педагогічного зростання майбутнього вчителя. Саме в студентській групі відбувався процес структурування та формування відносин між викладачами і студентами, здійснювався процес самореалізації та саморозкриття майбутнього вчителя, виховувалися і формувалися у нього почуття обов’язку та відповідальності за свої вчинки. Робота в студентських групах збагачувала також і навчальний процес специфічними формами, змістом та методами, чим сприяла цілісному формуванню особистості вчителя та його самовираженню.

У ході дослідження визначено етапи становлення та розвитку позааудиторної роботи у ВНПЗ України, схарактеризовано зміст і форми професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів на кожному з них.

Встановлено, що в 50-60 рр. ХХ ст. (І етап) незважаючи на політизацію суспільства, на розквіт тоталітарного режиму здійснювалися активні кроки в галузі реформування системи навчання, (прийняття “Закону про народну освіту”, 1959 р., активізація демократичних норм та принципів співжиття), що створювало умови для національно-культурного відродження, підвищення громадської активності.

З огляду на досліджувану проблему виявлено, що 50-60 рр. характеризувались посиленням впливу літератури та мистецтва на формування у молоді гарного художнього смаку, потреби у вивченні мистецтва. Це знайшло відображення у змісті і формах позааудиторної роботи зі студентами. Характерними для того періоду були такі форми роботи, як організація спецкурсів і спецсемінарів, факультетів громадських професій, робота музичних та літературних віталень („Третьяковские среды" та ін.), зустрічі з відомими кіноакторами на сценах студентських клубів, широка пропаганда симфонічної музики у приміщеннях вищих навчальних закладів, участь студентів у гуртках художньої самодіяльності, систематичне проведення фестивалів мистецтв, огляди художньої самодіяльності факультетів тощо.

У другій половині 50-х – на початку 60-х рр. у науково-педагогічній і спеціально-методичній літературі, періодичній пресі, шкільних підручниках також почали ширше висвітлюватися питання природоохоронної діяльності. Природоохоронна робота розглядалася в контексті раціонального використання природних ресурсів, захисту природного середовища від забруднення. Серед найважливіших питань цього періоду були: розробка програми факультативного курсу “Охорона природи”, визначення можливостей природничо-наукових дисциплін в обґрунтуванні змісту підготовки студентів вищих педагогічних закладів до природоохоронної роботи в школі.

Організовувались факультативні курси з охорони природи, метою яких переважно було формування відповідального ставлення студентів до природи. Але завдання професійно-педагогічної підготовки вчителів до природоохоронної роботи в школі ще спеціально не формулювалися.

У дослідженні також виявлено, що професійно-педагогічному зростанню майбутніх вчителів сприяло також оволодіння науково-дослідницькими вміннями, серед яких самостійність, креативність та аналітичне мислення займали пильне місце. Позааудиторна робота мала значні потенційні можливості для реалізації цього завдання. Саме 50-60-ті рр. характеризувалися відкриттям нових вищих навчальних закладів, започаткуванням традицій, напрямів розвитку цих закладів тощо. Мета, яку висували кафедри вищих навчальних педагогічних закладів, полягала у вихованні в студентів ініціативи, творчого підходу до вирішення наукових питань. Науково-дослідницька діяльність допомагала їм більш поглиблено вивчати предмет та була важливим джерелом удосконалення навчального процесу. Водночас студенти проводили наукові дослідження на кафедрах, брали участь у спільній діяльності з підприємствами. Вони опановували такі вміння, як робота з науковою літературою, вміння аналізувати та узагальнювати отримані результати.

Однією із форм роботи науково-дослідницьких об’єднань, товариств та гуртків був огляд студентських наукових праць, де кожній із них приділялась певна увага під час обговорення, оцінювання, давались рекомендації тощо. Студенти отримували почесні грамоти та грошові премії. Згідно із звітами ВНПЗ України за 1953-54 н. р. було проведено 22000 досліджень теоретичного, експериментально-конструкторського та науково-методичного характеру, видано 630 наукових збірників та 290 монографій. Ці показники вважались недостатніми, тому перед ВНПЗ України висувалися нові вимоги, спрямовані на посилення розвитку науково-дослідницької діяльності майбутніх вчителів.

70-80 рр. (ІІ етап), з одного боку, характеризуються як роки утрачених можливостей, ідеологічного догматизму, застою в суспільному житті України, а з іншого, – як період інтенсивного зростання інтелігенції (науковців та фахівців з середньо-спеціальною освітою). У цей час Україна прагла стати активним учасником міжнародних програм, культурних обмінів, пропагувала принципи інтернаціоналізму, братерства та єдності.

У ці роки також намітилася тенденція посилення уваги до питань естетичного виховання, збагачення естетичного досвіду вчителя та формування його естетичної культури. Так, основний зміст естетичної освіти в педагогічних закладах освіти України складався з трьох основних компонентів: теоретичні знання в галузі естетики, мистецтва й естетичного виховання; знання, вміння і навички в галузі методики естетичного виховання учнів; практично-творча діяльність студентів (навчальний процес, суспільно-політична практика, художня самодіяльність).

Здійсненню естетичного виховання майбутнього вчителя сприяло також використання в позааудиторній роботі різних форм, засобів естетичного виховання: гуртки художньої самодіяльності; культпоходи в театри, кіно, на виставки, в музеї; народні університети культури; факультети громадських професій; факультети естетичних знань; клуби любителів мистецтва (наприклад, ”Клуб прихильників музики”, “Клуб прихильників образотворчого мистецтва”, “Клуб прихильників кіно”, “Школа молодого лектора”); кіностудії; студентські театри естрадних мініатюр (СТЕМ); КВК, художні студії; студентські клуби тощо.

У ході дослідження визначено, що швидке виснаження в Україні природних ресурсів і забруднення природного середовища, що спостерігалося в 70-80-ті рр., спричинило прийняття урядом України постанови "Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів" (1974 р.); зростання громадських організацій з охорони природи у масові, розвинуті організації; впровадження Міністерством освіти України у вищі педагогічні заклади ідеї спеціальної підготовки вчителів до природоохоронної роботи в школі; проведення науково-практичних, методичних конференцій та наукових семінарів з проблем природо-охоронної освіти і виховання молоді. У цій роботі активну участь брали викладачі Київського, Луганського, Мелітопольського, Сумського, Харківського вищих педагогічних закладів та ін., здійснюючи цілеспрямовано розробку ідеї переростання навчально-теоретичних аспектів природоохоронної підготовки майбутніх учителів у розгалужену її систему в позанавчальний час.

Пошуки нових форм, методів природоохоронної роботи обговорювались також і на сторінках журналів "Советская педагогика", "Народное образование", "Вестник высшей школы" та в тема-тичних збірниках. Саме в ці роки досліджуваного періоду проводилася плідна робота такими науковцями і педагогами, як Е.Дорошко, Ю.Максимовою, Г.Надточий (з питань зоології), О.Вовк, В.Тверетиновою (з питань біології), В.Кузнєцовою (спеціально-методична та загальнопедагогічна підготовка майбутніх учителів до природоохоронної роботи з учнями), що дозволило визначити Харківську школу з проблем природоохоронної роботи на всіх рівнях.

Саме в цей період зміст природоохоронної освіти майбутніх учителів став однією з головних науково-практичних проблем, що розглядалися вченими та методистами. Ними було здійснено вагомий внесок у розробку теоретичних питань створення системи підготовки вчителя до природоохоронної освіти школярів; закладено основи нового, системного підходу до структури і змісту природоохоронної освіти; розкрито суперечності в теорії і практиці, виявлено педагогічні умови діяльності студентів у галузі природоохоронної освіти школярів.

Особливого забарвлення набула агітаційно-пропагандистська робота майбутніх учи-телів, якій було притаманне використання різноманітних форм її проведення. Майбутні вчителі брали активну участь у діяльності агітбригад, працювали лекторами, доповідачами, співробітниками з випуску стіннівок. Силами студентів оформлялися кабінети, куточки пропаганди екологічних знань. Як свідчить проведене дослідження, у 70-80 рр. у вищих педагогічних закладах України почала складатися певна система підготов-ки майбутніх учителів до природоохоронної діяльності, що передбачала максимальне використання в цьому напрямі не тільки процесу навчання, а й позааудиторної роботи.

Проведений науковий пошук засвідчує, що у вищих навчальних педагогічних закладах України (у 70-80 рр.) одним із ефективних шляхів розвитку самостійного і творчого мислення студентів було залучення їх до науково-дослідницької діяльності. У ці роки організовувалось багато наукових гуртків та клубів, які відігравали значну роль у навчально-виховному процесі вищих навчальних педагогічних закладів. Участь студентів у роботі наукових гуртків сприяла підвищенню успішності й виникненню потреби в постійному поглибленні та вдосконаленні знань, скороченню періоду адаптації майбутніх учителів у школі, накопиченню вмінь і навичок вільно обговорювати наукові питання, аналізувати праці видатних учених, літературно - грамотно оформляти науковий матеріал: статті, доповіді, тези тощо.

Згідно із статистичними даними в 1970 р. в Україні нараховувалося вже 5 тисяч гуртків, в яких брали участь понад 80 тисяч студентів. Студентські конференції, конкурси студентських наукових робіт та семінари, студентські проектно-конструкторські технічні бюро (СПКТБ) були надзвичайно поширеними в той час. Роботи студентів демонструвались на міжнародних виставках у Берліні, Софії, Москві, що свідчить про тенденцію зазначеного періоду до національного співробітництва. Пріоритетними напрямами наукових робіт були дослідження в галузях економіки, науки та культури країни, підвищення ефективності виробництва. Тематика наукових робіт охоплювала як суто теоретичні, фундаментальні проблеми, так і проблеми, що мали професійно-педагогічне значення.

Отже, як свідчить проведене дослідження, у 70-80 рр. посилилася професійно-педагогічна спрямованість позааудиторної роботи, набув особливого значення змістовий аспект підготовки майбутніх учителів з естетичного виховання, природоохоронної і науково-дослідницької роботи, розширився спектр форм і методів реалізації їхніх завдань.

Кінець ХХ років став епохальним в історії розвитку України як держави. Це період змін цінностей та пріоритетів, підйому студентського руху на нових, демократичних засадах, а також зародження надії не тільки на злам тоталітарного устрою, а й на обов’язкове здійснення національного відродження країни.

Як свідчить проведене дослідження, у 90-х рр. значно активізувалися проблеми естетичного виховання, пов'язані з формуванням духовної культури особистості майбутнього вчителя, зверненням педагогічної науки до проблем естетики педагогічного процесу, „краси педагогічної дії", формування естетико-екологічної культури. У центрі уваги людина – ідеальна, сердечна, з високим рівнем художньо-естетичних смаків, ідеалів і прагненням творити красу. До найбільш поширених форм естетичного виховання того періоду слід віднести такі: колективи художньої самодіяльності, студентські театри естрадних мініатюр (СТЕМ); КВК, художні студії; студентські клуби тощо.

Наприкінці 90-х рр., як свідчить аналіз досвіду роботи вищих навчальних педагогічних закладів України, у Луганському, Полтавському, Харківському, Херсонському та ін., естетичне виховання студентів здійснювалося через різні студентські аматорські утворення: вокальні ансамблі, ансамблі народних інструментів, студентські танцювальні колективи тощо. Наприклад, у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка працювали студентський клуб, Школа моделей „Імідж", народний театр-студія „Первоцвіт" (природничо-географічний факультет), вокальний ансамбль „Азалія" (Інститут культури та мистецтв), оперна студія (Інститут культури та мистецтв).

Вивчення досвіду вищих педагогічних закладів освіти України досліджуваного періоду, свідчить також про чітку спрямованість естетичного виховання на формування в майбутніх учителів естетичних знань, смаків, ідеалів; розвиток здатності естетично сприймати явища дійсності, твори мистецтва, потреби внесення прекрасного в життя; розширення загальнокультурного кругозору; використання здобутих знань та наявних здібностей у практичній діяльності; організацію засвоєння ними духовної, історичної та культурної спадщини українського народу. Так, у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди діяло 76 творчих колективів музичного, театрального, вокально-хорового, танцювального жанрів, любительських об’єднань, клубів за інтересами (політичний „Толерант", педагогічний, філософський, інтернаціональний, клуб юристів, мовний клуб “Lingua”, театральна студія “Royalty”, клуб “Alter ego”, клуб друзів Нюрнберга тощо), в яких брали участь близько 5 тис. студентів. Доброї слави заслужили 10 хорових, 15 танцювальних, 13 студентських театрів естрадних мініатюр, оркестри, ансамблі, квартети. П’яти колективам самодіяльної художньої творчості присвоєно звання “Народний самодіяльний колектив України”.

Традиційні заходи, що проводилися в цей період, характеризувалися професійно-педагогічною спрямованістю (наприклад, екологічне свято „За чисте небо, за жовте колосся, за те, щоб на світі нам краще жилося!", яке супроводжувалося виставкою ікебан, що мало естетично-професійну спрямованість (наприклад, “Конкурс педагогічної майстерності”, фестиваль команд КВК факультетів, „Випускний бал", “Свято врожаю”, “День студента” та ін.).

Отже, естетичне виховання розглядалося не як окраса навчально-виховного процесу у вищій педагогічній школі, а як складник професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя.

У ході дослідження з’ясовано, що в педагогічних закладах України на початку 90-х рр. йшла наполеглива робота над плануванням програми комплексної підготовки майбутніх учителів екологічної освіти й виховання школярів та рекомендаціями щодо їх упровадження.

У ході дослідження доведено, що найбільш цікавими і корисними формами позааудиторної роботи для студентів 90-х рр.. були такі: проведення рольових і дидактичних ігор, КВК, вікторин; екскурсій на природу, до зоологічних та ботанічних музеїв, польових практик; місячники, практична робота з відновлення природних ресурсів, наукові експедиції з метою вивчення й охорони природи рідного краю, дія-льність дружин з охорони природи, літня робота в дитячих таборах.

Для зазначеного періоду було притаманне і посилення науково-дослідницької роботи студентів, яка покликана була розвивати у них інтерес до науково-дослідницької діяльності, формувати установку на творчу працю, озброїти їх раціональними вміннями і навичками, закріпити в майбутніх учителів сформований інтерес не тільки до наукового пошуку, а й професії, розвити звичку до систематичного вдосконалення свого професіонального рівня, озброїти студентів методами науково-педагогічного дослідження, сформувати потребу у творчому підході до розв’язання професійних завдань тощо.

Як свідчить вивчення звітів про науково-дослідницьку роботу ВНПЗ України, особливої значущості й розвитку в зазначений період (1990-ті рр.) набула підготовка студентів до виконання індивідуальних дослідницьких завдань, до розробки актуальних професійно-педагогічних проблем, яка здійснювалася на базі використання нових форм і методів у позааудиторній роботі: індивідуальні спостереження, лабораторні заняття, участь студентів у громадсько-корисних заходах тощо. Наприклад, науково-дослідницька робота студентів у Вінницькому державному педагогічному університеті була спрямована на розв’язання широкого кола актуальних науково-технічних проблем. Студенти залучалися до науково-дослідницької діяльності, зокрема до виконання дослідно-конструкторських робіт. Функціонували наукові гуртки і проблемні групи, роботою в яких було охоплено майже 60% студентів; щороку кафедрами проводилися студентські науково-практичні конференції та олімпіади.

Науково-дослідницька робота студентів у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, як свідчить проведене дослідження, зосереджувалася на таких пріоритетних напрямах: визначення нового змісту освіти і методики навчання та виховання; проведення фундаментальних досліджень в галузі гуманітарних наук; мови світу; розробка теоретико-методичних засад педагогіки вищої школи. Зростали також наукові й авторські школи з педагогіки, психології, української мови та літератури, російської мови й літератури, історії, біології, економіки та правових дисциплін. До розробки вказаних проблем залучалися й майбутні вчителі.

На базі вищих педагогічних закладів освіти України проводилися численні студентські науково - практичні конференції, які сприяли вихованню й саморозкриттю особистості, зростанню і поглибленню науково-дослідницького потенціалу майбутніх учителів.

Отже, головне призначення науково-дослідницької роботи студентів полягало у формуванні у студентів систематичних навичок ви-конання теоретичних та експериментальних науково-дослідницьких робіт, стійкого і глибокого засвоєння знань із спеціальних та сус-пільно-політичних дисциплін; розвитку в майбутніх учителів творчого, аналітичного мислення, здат-ності до творчої роботи за фахом, розширенні творчого кругозору; виробленні вміння залучати теоретичні знання для розв'я-зання певних практичних завдань; формуванні у студентів потреби та вміння самостійно по-повнювати свої знання.

Науково-дослідницька робота студентів як складова частина підготовки майбутніх фахівців сприяла розвитку наукового рівня їхньої освіти, творчого підходу до розв'язання професійних завдань.

Поглиблення ролі і значення студентської науково-дослідницької роботи на сучасному етапі розвитку України невідкладно вимагає підвищення рівня керівництва нею на всіх рівнях, розширення про-блематики студентських наукових гуртків.

Проведене на основі аналізу історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Визначено роль і місце позааудиторної роботи у професійно-педагогічній підготовці майбутніх вчителів, розкрито її особливості, що характеризують її як складову формування особистості майбутнього вчителя, як безперервний процес, в якому відбувається як освіта, так і виховання у специфічних університетських заходах, клубах, організаціях; як середовище, що надає можливість розкрити нахили, здібності та інтереси студентів, сформувати соціально-громадську активність і реалізовувати один із видів соціально-громадської діяльності – самоврядування.

2. Узагальнено досвід професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів у позааудиторній роботі у вищих педагогічних навчальних закладах України у другій половині ХХ ст.; доведено, що пріоритетними напрямами позааудиторної роботи у досліджуваний період були: естетичне виховання, природоохоронна робота, а також організація науково-дослідницької роботи.

2.1. Розкрито можливості студентської групи для професійного зростання майбутнього педагога, соціалізації його особистості, засвоєння соціального досвіду, накопичення власних цінностей, норм поведінки, формування переконань у необхідності підвищення своєї професійної кваліфікації та прагнення до придбання сучасних та прогресивних знань, а також уміння організувати самовиховання.

2.2. Показано, що здійснення естетичного виховання, а саме: оволодіння студентами системою знань, умінь та навичок в галузі естетичного мистецтва; практично-творча їхня діяльність (літературні, театральні, художньо-самодіяльні гуртки); формування естетичної культури у взаємодії з художньою, екологічною, політичною, правовою та моральною культурою (принцип всезагальності) сприяло професійно-педагогічному зростанню майбутнього вчителя.

2.3. Розкрито специфіку природоохоронної роботи, яка має давні корені у вищих навчальних закладах України і показано шляхи посилення професійно-педагогічної підготовки студентів ВНПЗ: агітаційно - пропагандистська діяльність з проблем охорони природи, робота факультету громадських професій, проведення декадників, місячників, конкурсів на кращі: плакат, фотографію, план-конспект уроку, позакласного заходу природоохоронної спрямованості, стіннівку; створення клубів любителів природи, науково-дослідницьких та дискусійних гуртків, організація студентських експедицій, робота в літній дитячих оздоровчих таборах тощо.

2.4. Схарактеризовано основні види науково - дослідницьких умінь (інтелектуальних, практичних, умінь самоорганізації та самоконтролю) та доведено вплив науково-дослідницької роботи студентів на розвиток їхнього професійного рівня освіти, формування творчого підходу до розв’язання професійних завдань.

3. Визначено тенденції розвитку позааудиторної роботи у ВНПЗ: розвиток взаємозв’язку естетичної, природоохоронної та науково-дослідницької роботи у вищих педагогічних навчальних закладах України у другій половині ХХ ст. в залежності від соціально-економічних та політичних перетворень в країні; постійне розширення завдань науково-дослідницької роботи студентів, удосконалення вимог до їхнього наукового пошуку; створення творчих колективів, спортивних об’єднань, армій “зелених” тощо; організація інститутів кураторів; посилення громадської активності студентів; висвітлення на сторінках педагогічної преси досвіду виховної роботи вищих