НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ

І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ДУБАС Олексій Павлович

УДК 32.019.5

ІНФОРМАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Науковий керівник –

доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН Украї-ни, завідувач Центру енциклопедичних юридичних видань, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук

ЗЕРНЕЦЬКА Ольга Василівна,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук, професор

БІЛОУС Василь Стефанович,

Київський національний економічний університет,
професор кафедри політології і соціології

Провідна установа –

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, кафедра політичних наук.

Захист відбудеться “ 06 ” липня 2004 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України: (01011, м Київ, вул. Кутузова, 8).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Автореферат розісланий “ 04 ” липня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук |

Ю.А. Левенець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Починаючи з другої половини ХХ століття динаміку суспільно-політичного життя людства значною мірою визначає інформаційний розвиток. Глобальні структурно-функціональні зрушення, що пов’язані з його утвердженням в сучасному світі, зумовлюють поширення інформації на всі сфери життєдіяльності сучасної України. У рамках інформаційного суспільства формується так званий соціальний інтелект, який реалізується через інформаційне поле, утворене засобами масової інформації та комунікації. Поряд з цим формується нова соціальна верства, основу якої становлять фахівці, котрі володіють комп’ютерними технологіями, формують інтелектуальний ринок, продукують обмін ідеями та інформацією. Все це забезпечує безперервну циркуляцію нового інтелектуального спілкування у просторі культури, виробництва та суспільного життя.

Зростання ролі та обсягів інформації перебуває в тісному взаємозв’язку з політичною складовою суспільного розвитку. Процес демократизації українського суспільства потребує детального аналізу цінностей, небезпек і реальних можливостей “інформаційної демократії”. Розвиток нових інформаційних технологій та практика їхнього застосування в Україні, з одного боку, таїть у собі небезпеку спотворення суспільної свідомості, але, з іншого, — відкриває широкі можливості для втілення основоположних цінностей громадянського суспільства, зокрема, задіяння через мережу “Інтернет”, електронну пошту та інші сучасні комунікаційні засоби механізмів прямої участі громадян у процесах обговорення важливих політичних проблем, голосування, діяльності електронного уряду з мобільним зворотнім зв’язком, забезпечення адекватних суспільним потребам політичних рішень. Отже, всебічне вивчення можливостей, потреб і специфіки інформаційного розвитку в сучасному світі та в Україні покликане слугувати збереженню національних культурно-політичних особливостей, сприяти зміцненню діалогу культур, підготовки на рівні національної держави відповіді, адекватної викликам і соціальним небезпекам, які таїть у собі глобалізація.

На думку автора, актуальними для дослідження інформаційного розвитку сучасної України є проблеми виявлення реального інтелектуального потенціалу українського суспільства та больових точок його самовідтворення, що значною мірою пов’язано з утвердженням інформаційної незалежності України; з’ясу-вання конструктивних і соціально небезпечних чинників інформації як суспільної цінності та джерела політичної влади; розкриття сутності й особливостей втілення у політичному процесі нових інформаційних технологій; визначення взаємозв’язку інформації з реалізацією суспільної та особистісної свободи; моделювання і прогнозування суспільно-політичної діяльності через розвиток нових засобів масової інформації та комунікації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України й безпосередньо пов’язана з розробкою на базі відділу етнополітології теми “Національна інтеграція в полікультурному суспільстві” (№ держ. реєстрації 0100U004974).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження ролі й специфіки інформаційного розвитку сучасної України на широкому тлі загальносвітового процесу інформатизації. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:–

систематизувати наявні наукові здобутки і політологічні підходи, що включають аналіз основних складових інформаційного розвитку;–

визначити та уточнити понятійно-категоріальну основу політологічного дослідження інформаційного розвитку сучасної України;–

з’ясувати реальний стан та обґрунтувати основні напрями інформаційного розвитку в умовах політичної трансформації українського суспільства;–

виявити проблеми взаємодії суспільства і влади, з’ясувати їхні можливості і перспективи щодо формування цілісної суспільно корисної інформаційної політики;–

визначити основні напрями забезпечення політичного процесу шляхом застосування нових інформаційних технологій;–

показати вплив інформаційного розвитку на підвищення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості;–

обрунтувати підхід до розуміння процесу інформатизації як основи моделювання та прогнозування суспільно-політичної діяльності.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є інформаційний розвиток, причини і наслідки його впливу в сучасному світі та особливості проявів в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Предмет дослідження – основні напрями і тенденції інформаційного розвитку сучасної України у взаємозв’язку з трансформацією політичної системи і демократизацією суспільства в контексті загальносвітового процесу інформатизації.

Методи дослідження. У дисертації застосовано критично-конструк-тивний, ціннісний та системний підходи. Через осмислення теоретичних здобутків та емпіричного матеріалу досягається єдність теорії і практики. Критично-конструктивний підхід забезпечив поєднання об’єктивності викла-дення матеріалу з проблемно-цільовим та позитивно-творчим осмисленням досліджуваної проблеми. Ціннісний підхід дозволив виявити вплив процесу інформатизації на переорієнтацію політичної культури та підвищення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості в Україні. Системний підхід дав змогу втілити сучасну орієнтацію на цілісне вивчення об’єкта, тобто врахування всіх ознак, які визначають його якісну і кількісну специфіку, а також вийти за рамки власне політичної сфери й відповідно врахувати здобутки інформаційного розвитку в інших суспільних сферах, ступінь їхнього впливу на політичний розвиток українського суспільства.

В дисертації використані сучасні методи політологічних досліджень, які дозволили врахувати складність досліджуваного явища, поєднати інституціональний і процесуальний аналіз. Застосування історичного методу дало можливість розглянути досліджувану проблему в її часово-просторо-вому розвитку, виявити взаємозв’язок минулого, сьогодення і майбутнього. Порівняльно-політологічний метод сприяв використанню багатоманітності світового досвіду осмислення та практичного втілення інформаційного розвитку, дозволив більш виразно показати специфіку інформатизації в Україні. Структурно-функціональний метод дав змогу розглянути проблему інформаційного розвитку як складний феномен, що сприяє пошуку взаємозалежності різних суспільно-політичних явищ і процесів. Синергетичний метод визначив урахування нелінійної динаміки світового процесу інформатизації, спонтанних і цілеспрямованих чинників інформаційного розвитку сучасної України. Прогностичний метод дозволив виявити тенденції і перспективи подальшого розгортання процесу інформатизації в Україні, обгрунтувати його зв’язок з демократизацією суспільства і характером діяльності основних суб’єктів політики.

Джерельною базою дослідження послугували: концепції й наукові підходи щодо інформаційного розвитку представників світової і вітчизняної науки; законодавство України про інформацію; матеріали періодичної преси, спеціалізованих видань, Інтернету; дані Держкомстату України, Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, інших державних установ і недержавних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні на основі політологічного аналізу загальноцивілізаційного процесу інформатизації та специфіки інформаційних процесів концепції інформаційного розвитку сучасної України, що полягає у визначенні та розкритті останнього як системного, цілеспрямованого вдосконалення засобами державної інформаційної політики інституційної, процесуальної та соціокультурної складових функціонування держави і громадянського суспільства з метою забезпечення і захисту національних інтересів в умовах становлення інформаційного суспільства та визначального впливу процесів глобалізації.

В межах здійсненого автором дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною.

1. З’ясовано ступінь впливу визначальних характеристик і елементів “інформаційного суспільства” на характер інформаційного розвитку сучасної України. Визначено важливі динамічні елементи, що зумовлюють здатність особистості мислити, аналізувати і використовувати інформацію у своїх власних інтересах та на користь суспільству (інформаційна відкритість, конкурентоспроможність інформаційних пропозицій на міжнародному рівні та ін.). Доведено, що для України інформаційний розвиток, поряд з іншим, означає подолання негативних наслідків глобалізації.

2. Виявлено, що в Україні наявні наукові традиції, економічні й технологічні передумови для інтелектуального та практичного забезпечення процесу інформатизації. З’ясовано, що національну специфіку інформаційного розвитку в Україні найбільш адекватно відображають (та потребують відповідного практично-політичного забезпечення) такі поняття, як “інформаційний простір України”, “інформаційний суверенітет України”, “національні інформаційні ресурси України”, “інформаційна безпека України”. Ці поняття мають слугувати основою для розробки наукових концепцій, вироблення стратегії і тактики у різних галузях інформаційної політики держави, розробки законодавства щодо інформаційної сфери.

3. Визначено стан і основні напрями інформаційного розвитку в умовах політичної трансформації українського суспільства. До останніх віднесені: 1) правова формалізація і стандартизація суспільних інформаційних відносин; 2) вдосконалення і демократизація засобів масової інфор-мації; 3) розвиток українського сегмента Інтернету як визначального засобу сучасного суспільно-політичного впливу на масову свідомість; 4) інформаційне забезпечення системи національної освіти; 5) становлення розвиненої національної системи книговидавництва; 6) формування інформа-ційної політики як механізму втілення органічної взаємодії суспільства і влади; 7) утвердження і поширення нових інформаційних технологій як чинника забезпечення і моделювання політичного процесу; 8) підвищення інформаційними засобами ступеня відкритості суспільства і свободи особистості; 9) залучення механізмів інформатизації в якості основи моделювання та прогнозування суспільно-політичної діяльності. Доведено, що зазначені напрями уособлюють важливі сегменти життя сучасного суспільства і справляють визначальний вплив на формування світогляду народу й утвердження політичного іміджу країни серед світової спільноти.

4. На основі дослідження процесу інформатизації з’ясовано, що в Україні він поступово опосередковує процеси передачі політичної інформації та обміну нею, структурує політичну діяльність, зумовлює й забезпечує процес демократизації суспільства. Стверджується, що інформатизація потребує кардинальної зміни стилю політичної діяльності, орієнтує на вдосконалення механізмів безпосередньої демократії, що дасть змогу задіяти механізми контролю за діяльністю державної влади, відкриє нові можливості активного продукування інформації, а не тільки її споживання. Основним шляхом до подолання домінування стихійного розвитку інформаційних процесів і включення механізмів цілеспрямованого задіяння інформаційного потенціалу є реалізація ефективної національної інформаційної політики.

5. Доведено, що в умовах зміни характеру функціонування суспільства у зв’язку з переходом від індустріального до постіндустріального типу соціальних відносин нагальною вимогою є синхронність інституційного оформлення й природного поступу становлення інформаційно-соціальних структур (розвиненої системи правового захисту журналістів, наповнення реклами національним та соціальним змістом, технічний захист інформації, оптимізація управління інформаційною діяльністю та ін.). Забезпечення вільного доступу до інформації та можливостей щодо її поширення, сприяння адекватності відображення суспільних реалій є суттєвим стабілізаційним чинником у процесі економічного, правового та суспільно-політичного поступу українського суспільства.

6. Проаналізовано функціонування засобів масової інформації в Україні, що дало можливість визначити основні складові, які характеризують зазначений інститут як систему засобів і механізмів владного впливу на суспільство: “дифузний” вплив на масову свідомість, що зумовлює непередбачуваність зворотної реакції соціуму; націленість на перегляд зусиль владних структур у процесі здійснення реформ, розв’язання нагальних політичних проблем; здатність до реального громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб через можливості оперативної мобілізації громадської думки на боротьбу проти негативних явищ.

7. Показано, що нові інформаційні технології забезпечують на дина-мічній основі багатофункціональність політичного життя, яка втілюється, зокрема, через розширення політичної участі населення, політичної інтеграції суспільства, через роз’яснення і підтримку реформаторських зусиль, цілеспрямований відбір необхід-ної інформації, системне моделювання політичної реальності. Доведено, що нові ін-формаційні технології мають подвійну природу: з одного боку, вони відкривають нові можливості для вдосконалення демократії, а з другого – існує небезпека жорсткого інформаційного контролю за суспільством і свідомістю людини, зокрема, через поширення впливу технологій, зорієнтованих на підсвідомість людини (політична реклама, нейролінгвістичне програмування, еріксоніанський гіпноз та ін.).

8. Виявлено, що експансія нових інформаційних технологій зумовлюєпостійну розробку заходів щодо захисту людини від втручання інформації в її особисте життя. До таких заходів, зокрема, віднесено: вдосконалення законодавства в галузі персональних даних та створення відповідної національної служби, що потребує налагодження правового механізму реалізації проголошеного права громадян на доступ до інформації, яка стосується їх особисто; реального забезпечення заборони збору інформації без попередньої її згоди; впровадження національної мережі, що має забезпечити належне зберігання відомостей про громадян.

9. З’ясовано, що ступінь відкритості суспільства і свободи особистості у процесі політичної комунікації залежать від рівня розвитку громадянського суспільства. Виходячи з того, що інформація та комунікація на сьогодні постали як найважливіші критерії глобального та локального розвитку, визначено, що належне функціонування і ефективна реалізація про-гностичних можливостей інформаційно-комунікативної системи можливі лише на основі комунікативної багатоманітності: комунікації через засоби масової інформації, комунікації через політичні та громадські організації, комунікації через неформальні контакти.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що ідеї і висновки дисертації розширюють простір для подальшого наукового дослідження впливу інформації, а також пов’язаних з її розвитком технологій на цілеспрямований розвиток політичної сфери і вдосконалення політичного процесу. Авторські концептуальні підходи можна використовувати в законотворчій, практично-політичній діяльності, у тому числі при експертних оцінках виборчого процесу, конфліктогенних ситуацій, прогнозуванні ефективності впровадження державно-управлінських рішень та ін. Систематизований матеріал доцільно використовувати при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, при написанні підручників і навчальних посібників.

Апробація та впровадження основних положень і результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором у низці наукових праць, у тому числі у виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України; у ряді конструктивних пропозицій як члена постійно діючої експертно-аналітичної групи по розробці та супроводженні Закону України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” (2003); у виступах на наукових конференціях і семінарах, присвячених проблемам розвитку національної книговидавничої справи, зокрема: “Видавнича галузь і професійна освіта: національний досвід у європейському контексті” (Львів, 12 грудня 2002 р.); у виступах та інтерв’ю на телебаченні й у періодичній пресі (“Урядовий кур’єр”, “Освіта України”, “Книжковий огляд”, “Книжник-ревю”, “День” та ін.); у підручнику з політології (Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 528 с.), а також у “Політологічному енциклопедичному словнику”, ініційованому Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та видавництвом “Генеза” (1997, 2004). Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною розробкою здобувача, яка знайшла відображення у 10 наукових публікаціях. З них 6 опубліковані у фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України. 2 праці (одна з них фахова) написані у співавторстві. При цьому використано лише ті фрагменти зазначених публікацій, які належать особисто авторові даної дисертації.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають: перший і третій розділи по два, а другий розділ – три підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 235 стор., у тому числі список використаних джерел 18 сторінок, що включає 223 найменування, з них 12 іноземними мовами та додатки – 9 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, ступінь наукового дослідження проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, методологічні засади дисертації, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, подана характеристика її апробації.

Перший розділ “Теоретико-методологічні аспекти осмислення процесу інформатизації в сучасному світі та в Україні” присвячений аналізу основних понять, концептуальних підходів щодо осмислення інформаційного розвитку в масштабах світового співтовариства та в умовах перехідного розвитку України.

У підрозділі 1.1. “Наукові здобутки і головні складові політичного аналізу інформаційної сфери” розглянуто специфічні ознаки феномена інформаційного суспільства. Стверджується, що інформаційне суспільство – це суспільство, якому притаманні такі ознаки: розвиток нових інформаційних технологій, перетворення інформації на один із найважливіших продуктів для більшості людей; доступність інформації для всіх бажаючих, окрім випадків, передбачених законодавством щодо інформаційної безпеки; вирішальна роль здатності мислити, аналізувати та використовувати інформацію; різноманітний, особистісно детермінований характер інформаційного впливу та його наслідків.

В дисертації зазначається, що проблеми інформаційного розвитку вивчаються в межах економічної теорії, соціології, філософії, державного управління. Мають місце спроби систематизації досліджень інформаційної сфери в рамках нового наукового напряму – інформаціології. З точки зору аналізу політологічних аспектів досліджуваної проблеми особливу увагу привертають теоретико-методологічні підвалини дослідження інформаційної сфери, які відображені у працях Н. Вінера, Д. Белла, Д. Мангейма, Р. Річа, О. Тоффлера, Ж. Гоне, М. Кастельса, Ж.-Ф. Ліотара, Р. Чілкота та ін.

Теорії, концепції та напрями суспільно-політичної думки тяжіють до економічного і культурного детермінізму. Зазначені визначальні чинники пов’язані з особливостями цивілізаційного зламу кінця ХХ – початку ХХІ ст. Системні підходи до ролі інформаційного розвитку поєднують економічні, культурні та політичні елементи. До таких підходів можна віднести ідеї А. Турена, З. Бжезінського, Д. Нейсбіта, А. Кінга, Б. Ланв’є, Д. Плевника, Е. Шумахера, М. Маклюена, Дж. Гелбрейта, Е. Гудмена, І. Масуди, Т. Стоуньєра та ін.

У пострадянських суспільствах, в тому числі і в Україні, інтерес до інформаційної проблематики починаючи з кінця 80-х років ХХ ст. невпинно зростає. Автори переважно зосереджують увагу на нових інформаційних технологіях, ціннісних аспектах інформації та її складових, впливі інформації на свідомість людини і процесі утвердження демократії. Серед вітчизняних дослідників, які системно досліджують політологічні аспекти інформаційної сфери, слід відзначити таких авторів, як: Р. Абдєєв, С. Андрєєв, М. Анохін, В. Бебик, К. Бєляков, В. Білоус, Г. Вайнштейн, Н. Власенко, С. Зорько, В. Горбатенко, Г. Грачов, А. Дєгтярьов, Л. Землянова, О. Зернецька, С. Кащавцева, О. Кирбят’єв, В. Коляденко, Н. Костенко, Т. Костецька, Б. Кретов, О. Литвиненко, С. Макєєв, В. Машликін, М. Моїсеєв, І. Підлуська, Я. Підпригорщук, Г. Почепцов, В. Пугачов, А. Ракітов, А. Роскошний, С. Рощин, Ф. Рудич, В. Самохвалова, А. Сіленко, І. Слісаренко, А. Соловйов, О. Соснін, М. Требін, О. Чубукова, Л. Чупрій, Ф. Шарков, Д. Швець, В. Щербина, А. Юревич.

Безсумнівні здобутки названих авторів щодо з’ясування різноманітних аспектів інформаційного розвитку залишають широке поле для наукового пошуку, особливо, що стосується утвердження інформаційних структур і механізмів в Україні.

У підрозділі 1.2. “Понятійна основа політологічного дослідження інформаційного розвитку сучасної України” визначено або уточнено ключові поняття досліджуваної проблеми. До таких понять автором віднесені: “інформація”, “інформатизація”, “інформаційні технології”, “інформа-ційна революція”. У контексті вищевказаних понять визначено три основні умови, які дають країнам можливість підніматися вгору по технологічних сходинках: політична стабільність, яка дає змогу інвесторам сподіватися на отримання прибутку; наявність великого класу підприємців, інженерів, техніків і кваліфікованих робітників, які розробляють і виробляють товари; відповідна системна освіта для підготовки грамотних спеціалістів, що мають знання, необхідні для застосування нових інформаційних технологій.

Аналіз поняття “інформаційний простір” дав автору підстави визначити його як середовище, в якому циркулюють інформаційні потоки і типологічні властивості якого задаються інформаційною інфраструктурою. З’ясовано, що в умовах глобалізації інформаційного простору жодна держава технічно не в змозі ізолювати його від надходження інформації ззовні. З іншого боку, багатоманітність каналів зв’язку ускладнює запобігання витоку за межі країни необхідної для держави інформації – від державної таємниці до подробиць здійснення політики, ускладнення ділових і політичних угод тощо. Отже, постає проблема безпеки інформаційного простору. Ефективний захист національного інформаційного простору здійснюється через виробництво власного продукту та просування його на ринку, захист і підготовку споживачів до сприйняття інформації через особливості освіти, рекламні та пропагандистські кампанії, створення неповторних зразків культурної поведінки; встановлення законних підстав, на яких певна інформація не може бути допущена до обігу в національному інформаційному просторі; створення державного режиму сприяння на ринку тому продукту, який відповідає цілям і завданням національних програм. “

Інформаційна політика” визначається як надана державою можливість реалізувати право громадян на доступ до інформації, на її поширення, на захист інформації й на захист від інформації. Концептуальні засади інфор-маційної політики мають визначати методи та форми впливу на об’єкти інформаційної сфери, такі, як: система формування та використання інформаційних ресурсів; інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура; ринок інформаційних і телекомунікаційних засобів, інформаційних продуктів і послуг; науково-технічні та виробничі кадри; системи забезпечення інформаційної безпеки; система нормативно-правового регулювання інформаційних відносин; освітні програми; міжнародне співробітництво.

На основі здійсненого аналізу доведено, що національну специфіку інформаційного чинника в Україні відображають насамперед такі поняття, як: “інформаційний простір України”, “інформаційний суверенітет України”, “національні інформаційні ресурси України”, “інформаційна безпека України”.

Другий розділ “Формування інформаційного простору і утвердження нових інформаційних технологій в Україні” розкриває проблеми становлення і владного впливу засобів масової інформації та комунікації.

У підрозділі 2.1. “Стан та основні напрями інформаційного розвитку в умовах політичної трансформації українського суспільства” визначено, що в умовах підвищеної динаміки розвитку України назріла необхідність поєднання процесів інформатизації та інтелектуалізації суспільства. Потреба такого поєднання обумовлена об’єктивно й покликана сприяти подоланню загрози інтелектуальній свободі, яка йде від негативного впливу на людину технічного прогресу.

До основних напрямів, покликаних забезпечувати інформаційний розвиток України, автором віднесені: 1) правова формалізація і стандартизація суспільних інформаційних відносин; 2) вдосконалення і демократизація засобів масової інформації; 3) розвиток українського сегмента Інтернету як визначального засобу сучасного суспільно-політичного впливу на масову свідомість; 4) інформаційне забезпечення системи національної освіти; 5) становлення розвиненої національної системи книговидавництва; 6) формування інформаційної політики як механізму втілення органічної взаємодії суспільства і влади; 7) утвердження і поширення нових інформаційних технологій як чинника забезпечення і моделювання політичного процесу; 8) підвищення інформаційними засобами ступеня відкритості суспільства і свободи особистості; 9) залучення механізмів інформатизації в якості основи моделювання та прогнозування суспільно-політичної діяльності. Системний розвиток зазначених напрямів уособлює один із найважливіших сегментів життя сучасного суспільства, який справляє визначальний вплив на формування світогляду народу й утвердження політичного іміджу країни серед світової спільноти.

У підрозділі 2.2. “Інформаційна політика: проблеми взаємодії суспільства і влади” зазначається, що за умови цілеспрямованого, владно й суспільно зумовленого впливу процес інформатизації опосередковує процеси передачі політичної інформації та обміну нею, структурує політичну діяльність. Що стосується інформації, то вона поступово перетворюється на глобальний ресурс людства, який зумовлює й забезпечує процес демократизації суспільства на основі готовності державної влади діяти відкрито, на засадах плюралізму думок і підходів.

Інформатизація потребує кардинальної зміни стилю політичної діяльності. Зазначений процес, зокрема, орієнтує на вдосконалення механізмів безпосередньої демократії, розширює можливості задіяння механізмів контролю за діяльністю державної влади, відкриває нові можливості активного продукування інформації, а не тільки її споживання через подолання ідеологічних, популістських та інших маніпуляцій масовою свідомістю. Основним шляхом до подолання домінування стихійного розвитку інформаційних процесів і включення механізмів цілеспрямованого задіяння інформаційного потенціалу є реалізація ефективної національної інформаційної політики.

Зміна характеру функціонування суспільства у зв’язку з переходом від індустріального до постіндустріального типу соціальних відносин зумовлює розуміння того, що демократичні реформи, спрямовані на становлення і розвиток громадянського суспільства і держави нового типу, можуть здійснюватися послідовно й динамічно тільки тоді, коли методи їхнього здійснення мають інформаційно відкритий характер. Нагальною вимогою постіндустріального розвитку є синхронність інституційного оформлення й природного поступу становлення інформаційно-соціальних структур. Отже, панування інформаційних потоків, забезпечення вільного доступу до інформації та можливостей щодо її поширення, сприяння адекватності відображення суспільних реалій є суттєвим стабілізаційним чинником у процесі економічного, правового та суспільно-політичного поступу українського суспільства.

Аналіз функціонування засобів масової інформації дав змогу визначити основні складові, які характеризують зазначений інститут як систему засобів і механізмів владного впливу на суспільство. У зв’язку з цим можна виокремити характерні ознаки засобів масової інформації:–

“дифузний” (розпорошений) вплив на масову свідомість, що зумовлює непередбачуваність зворотної реакції соціуму;–

націленість на перегляд зусиль владних структур у процесі здійснення реформ, розв’язання нагальних політичних проблем;–

здатність до реального громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб через можливості оперативної мобілізації громадської думки на боротьбу проти негативних явищ.

У підрозділі 2.3 “Нові інформаційні технології як чинник забезпечення і моделювання політичного процесу” звертається увага на те, що сучасний політичний розвиток значною мірою залежить від розвиненості політичних комунікацій на різних рівнях взаємовідносин між суб’єктами політики. Нові інформаційні технології на динамічній основі забезпечують багатофункціо-нальність політичного життя, яка втілюється, зокрема, через розширення політичної участі населення, політичної інтеграції суспільства, через роз’яснення і підтримку реформаторських зусиль, цілеспрямований відбір необхідної інформації, системне моделювання політичної реальності.

Інформаційні технології – це сукупність засобів і методів збору, обробки і передачі даних (первинної інформації) для отримання інформації нової якості про стан об’єкта, процесу чи явища (інформаційного продукту). Значний вплив на якість політичного процесу в сучасних умовах справляють виборчі технології – сукупність логічно взаємопов’язаних моделей, методів і конкретних способів підготовки, організації і проведення виборчих кампаній, спрямованих на досягнення певного результату на виборах. Особливу роль у виборчих технологіях відіграють дослідницькі технології, до яких відносяться: з’ясування передвиборної ситуації, вивчення орієнтацій електорату та іміджу кандидатів, аналіз соціальної структури й поведінки виборців, виявлення ступеня ефективності пропаганди, дослідження післявиборної ситуації.

Останні виборчі кампанії в Україні засвідчили поширення впливу технологій, зорієнтованих на підсвідомість людини, зокрема таких, як політична реклама, нейролінгвістичне програмування та еріксоніанський гіпноз. Зазначені технології забезпечують стійкий, тривалий ефект, дають змогу приспати свідомість людини. Нові інформаційні технології мають подвійну природу. З одного боку, вони відкривають нові можливості для вдосконалення демократії, а з іншого – існує небезпека жорсткого інформаційного контролю за суспільством і свідомістю людини.

Третій розділ “Розвиток сфери інформаційної діяльності людини як основа демократизації українського суспільства” присвячений розгляду інформаційного впливу та його значення для процесу утвердження свободи і демократії в суспільстві. Поряд із цим утверджується погляд на інформатизацію як на основу моделювання і прогнозування суспільно-політичної діяльності основних суб’єктів політики.

У підрозділі 3.1. “Вплив інформаційного розвитку на підвищення ступеня відкритості суспільства і свободи особиcтості” зазначається, що в сучасному суспільстві відбувається постійне розширення сфери інформаційної діяльності людини, а це, у свою чергу, за умови раціонального, позитивного використання інформації, може сприяти процесам модернізації, які спонтанно та цілеспрямовано розгортаються як наслідок і умова вдосконалення українського суспільства.

Важливими чинниками, які є показниками впливу інформації на рівень суспільної та індивідуальної свободи, є національні соціокультурні традиції, політична мудрість управлінської еліти, ступінь розвитку і відкритості засобів масової інформації та комунікації. Вищевказані чинники певною мірою збалансовують експансію нових інформаційних технологій. Разом із тим зазначена експансія потребує постійної розробки заходів щодо захисту людини від втручання інформації в її особисте життя. До них слід віднести: вдосконалення законодавства в галузі персональних даних та створення відповідної національної служби. Розробка законодавства щодо захисту персональних даних потребує:–

налагодження правового механізму реалізації проголошеного права громадян на доступ до інформації, що стосується їх особисто;–

реального забезпечення заборони збору інформації без попередньої її згоди;–

впровадження національної мережі, що має забезпечити належне зберігання відомостей про громадян.

Умовами забезпечення функціонування ідеальної моделі політичної комунікації є: рівноправний обмін інформацією між політичною системою та громадянським суспільством; повнота і достовірність інформації; відповідність інформації до основних цінностей суспільства; орієнтація інформації на забезпечення основних прав і громадянських свобод людини; наявність повноцінного обміну інформацією між управлінською елітою й основною масою населення.

Відкритість суспільства і свобода особистості залежать від того, наскільки адекватно людина здатна сприймати інформацію, яка їй пропонується. Аналіз сучасних соціологічних досліджень свідчить, що у країнах перехідного типу існують значні можливості для маніпулювання свідомістю та поведінкою людей через засоби масової комунікації. Для забезпечення справжньої свободи особистості та відкритості суспільства в інформаційному просторі необхідний перехід від політики прямого впливу на реципієнта інформації до комунікації-діалогу, яка буде орієнтована на взаємодію та взаєморозуміння. Доступ до інформації та контроль над нею являють базові критерії, що характеризують ступінь гарантування та реалізації свободи у суспільстві.

У підрозділі 3.2. “Інформатизація як основа моделювання та прогнозування суспільно-політичної діяльності” стверджується, що в умовах сучасного цивілізаційного розвитку інформація та знання стають визначальними чинниками еволюції суспільно-політичних інституцій, зумовлюють місце тієї чи іншої країни на світовій політичній арені. Нова роль інформації і знань детермінує суттєві зміни у владних структурах. Прийняття адекватних управлінських рішень за нинішніх умов суттєво залежить від змісту, обсягу та спрямованості інформаційних потоків, що надходять до центрів прийняття таких рішень.

Завдання інформатизації полягає у налагодженні каналів взаємообміну і взаємовпливу між особою, інституціями громадянського суспільства та державою. Моделювання каналів надходження інформаційних потоків за цих умов сприятиме прогнозованості роботи центрів прийняття управлінських рішень. Належне функціонування і прогностичні можливості інформаційно-комунікативної системи можливі на основі комунікативної багатоманіт-ності: комунікації через засоби масової інформації, комунікації через політичні та громадські організації, комунікації через неформальні контакти.

Масові комунікації як невід’ємна складова політичного життя потребують визначення спеціальних засобів інформаційного обміну на офіційному рівні задля встановлення і підтримки постійних зв’язків між суб’єк-тами політики. Засоби масової комунікації у сучасних умовах мають виступати не лише проміжною ланкою у складному політичному механізмі, а й творцем суспільно-політичних процесів, їхнім критиком і “контроле-ром”.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, сформульовано рекомендації з їхнього наукового і практичного використання. Зокрема, на основі здійсненого політологічного аналізу визначено таке.

Світ, у якому ми нині живемо, характеризується розгортанням інформаційної революції, становленням інформаційного суспільства. Особливістю інформаційного суспільства є вихід на перший план інформації як умови і необхідного чинника розвитку всіх сфер життя суспільства. Головна мета виробництва інформації, розвитку інформаційних технологій – це підвищення продуктивності праці в матеріальній сфері, подолання межі росту у сфері матеріального виробництва, науково-технологічній, соціально-політичній та духовно-культурній сферах. Можливості інформатизації українського суспільства потребують політичної волі правлячої еліти, її переконання в тому, що вкладення в нові розробки, пов’язані з інформатизацією, найприбутковіші й найефективніші.

Хоча технічний рівень і масштаби застосування інформаційних технологій в Україні залишаються значно нижчими порівняно з європейськими показниками, все ж у цьому напрямі відбуваються відчутні позитивні зміни. Так, розвиток українського сегмента комп’ютерної мережі, зокрема Інтернету, протягом останніх п’яти років характеризується стабільним зростанням. В Україні персональна потреба в Інтернеті збільшується. Ця потреба виникає з комерційної, виробничо-професійної, інтелектуальної, громадсько-політичної діяльності особи. Перешкодою щодо можливостей використання Інтернету та інших засобів інформації може стати низький життєвий рівень населення. Отже, розвиток інформатизації українського суспільства залежить від зростання добробуту його громадян.

Інформаційний розвиток суттєво впливає на всі сторони політичного життя українського суспільства. Він має велике значення для формування єдності українського суспільства, якому в сучасних умовах заважає те, що в ньому не досягнуто національного консенсусу з ряду ключових питань щодо історії України та її нинішньої внутрішньої і зовнішньої політики, що певною мірою відтворюють і піднімають на належний рівень українські ЗМІ.

Інформаційний розвиток, як засвідчує практика, сприяє зміні парадигми розвитку українського суспільства, сприйняттю його громадянами курсу на економічні й суспільно-політичні реформи. Однак темпи, методи, соціальні і моральні втрати на шляху реформ, яких можна було уникнути, викликають глухе невдоволення населення, його політичну пасивність і різноманітні прояви неадекватної реакції на інформацію – від несприйняття до надмірної довірливості. Інформаційний розвиток у політичному процесі України відіграє важливу політико-просвітницьку роль. Він долучає громадян до динаміки політичного життя, вводячи їх у курс внутрішньосуспільних, зарубіжних і світових політичних подій, які часом більшою чи меншою мірою стосуються України, знайомлячи їх із політикою держав, політичних партій, громадських організацій, діяльністю державних керівників, політиків, політичною боротьбою в середовищі влади, між гілками влади, між владою і опозицією, між політичними партіями, різними кланами тощо.

Інформаційний розвиток багатоаспектно проявляється щодо влади завдяки плюралізму українських ЗМІ. Громадян постійно інформують про діяльність влади та її представників, що утверджує її в суспільній свідомості як законну, авторитетну і єдину повноважну силу, яка здійснює управління всіма державними справами і несе відповідальність за стан справ у суспільстві. Критика влади опозиційними ЗМІ є певним вираженням її контролю з боку суспільства і в той же час робить діяльність влади якоюсь мірою відкритою, прозорою. Щоправда, певними колами політиків, громадськості, мас-медіа відзначається, що на сьогодні в Україні існують значні проблеми зі свободою ЗМІ, свободою слова. Не припиняються випадки залякування, фізичних розправ над журналістами. Це породжує несприятливу атмосферу для професійної діяльності журналістів, стримує демократизацію життя в Україні, створює її негативний імідж у світі. Разом із тим слід пам’ятати, що, як засвідчив досвід СРСР, за умов погіршення життя абсолютної більшості людей, поглиблення кризових явищ у суспільстві та відчуження влади ЗМІ стають рупором народного невдоволення і тим самим допомагають завершенню формування ситуації, коли суспільство відмовляє владі у підтримці та рішуче йде на зміну правлячого режиму. І тут влада має шукати причини такого розвитку подій не в ЗМІ, не в опозиції, не в зовнішніх підривних силах, не в народі, а в самій собі. Зауважимо при цьому, що коли йдеться про цивілізованість опозиції, то потрібно говорити і про цивілізованість влади.

Інформаційний розвиток відіграє важливу, іноді вирішальну роль в організації, ході та результатах політичних кампаній. Це досягається тим, що ЗМІ забезпечують бажане для політичних суб’єктів обговорення суспільних тем, проблем, формують потрібний імідж державних керівників, політичних партій, політиків, формують відповідну конкретній ситуації громадську думку. При цьому ЗМІ ведуть політичну рекламу, можуть здійснювати маніпулювання свідомістю людей. І все ж ЗМІ не всесильні. Люди реагують на повідомлення ЗМІ вибірково. Адже людина – думаюча, мисляча істота. Зрештою, реагування людини на повідомлення ЗМІ залежить від її життєвого досвіду, виховання, складу розуму, здатності критично мислити, характеру, поточних особистих життєвих проблем, соціального статусу, кола спілкування, партійної належності.

Оскільки в Україні є досить велика інформаційна нерівність, яка пов’язана з низьким рівнем життя більшості громадян, і ця інформаційна нерівність стимулює процес інформатизації українського суспільства, тому першочерговим стає завдання піднесення добробуту широких мас населення. Це передбачає проведення політики підвищення доходів основної маси громадян до рівня, який є достатнім, щоб вони могли задовольняти ті необхідні потреби, які диктує їм сучасне суспільство, в тому числі, що стосується інформатизації.

Щоб Україна стала відомішою і авторитетнішою у світі, необхідно, спираючись на її досить потужний науково-освітній і духовно-культурний потенціал, зберігаючи і розвиваючи його, докладати зусиль до виробництва інтелектуального продукту, потрібного на світовому ринку. З цією метою як стратегічне завдання необхідно забезпечити державне сприяння відновленню і розвитку інтелектуальної складової Національної програми інформатизації, використовуючи науковий потенціал НАН України та університетів.

Необхідно подбати про те, щоб серед користувачів Інтернету складалася досить велика група людей, яка могла б і хотіла спілкуватися українською мовою. Це потребує відповідних організаційно-технічних заходів, державного сприяння входу в Інтернет різноманітних українських установ і організацій. На інформаційному ринку України загалом держава має проводити послідовну антимонопольну політику з метою недопущення на ньому завищених цін, їхнього зниження і поліпшення якості інформаційних послуг клієнтам. У державній інформаційній політиці необхідно приділити увагу тому, щоб подолати дуже нерівномірне розподілення по території України інформаційних ресурсів та їхніх споживачів. Особливої уваги заслуговує сприяння подоланню нерівності в поширенні Інтернету.

З метою захисту національного інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення права громадян на доступ до інформації та її захисту від небажаної інформації, забезпечення захисту персональних даних громадян, забезпечення свободи слова і свободи ЗМІ в Україні є потреба прийняти в інформаційному законодавстві, як пропонують учені-спеціалісти і громадськість, Інформаційний кодекс України і Кодекс журналіста.

Зважаючи на роль книги як джерела інформації і знань, необхідно в цьому напрямі вжити ряд заходів. Для відродження в Україні книговидавничої справи потрібно продовжити хоча б на кілька років дію тих неповних пільг (звільнення від ПДВ та податку на прибуток), які видавці мають, щоб якось компенсувати витрати від багаторічного російського демпінгу на українському книжковому ринку. Повернутися до конструктивної роботи за затвердженою два роки тому Державною програмою “Книги України” як спроби реанімувати українську систему книгорозповсюдження і, нарешті, запровадити у книговидавничій справі “прозорі” правила формування державного замовлення та стабілізуючі нормативи банківського кредитування.

Вирішення вищезазначених проблем сприятиме тому, щоб інформаційний розвиток діяв як активна і конструктивна сила в політичному процесі України.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Дубас А.П. Информационное общество // Зарубежная политология: Словарь-справочник / Под ред. А.В. Миронова, П.А. Цыганкова. – М.: Соц.-полит. журн., Независимый открытый университет, 1998. – С. 92–93.

2. Дубас О. Висвітлення питання про утворення національних держав у 1917–1921 рр. у підручниках видавництва “Генеза” // Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники