Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Даниленко Олександр Вікторович

УДК [(477)+(437.1/2)] 06.07 “1921/25”

Український громадський комітет у Чехословаччині (1921-1925 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Буравченков Анатолій Олександрович,

професор кафедри новітньої історії України

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Євтух Володимир Борисович,

декан факультету соціології та психології

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Кокін Сергій Анатолійович,

заступник начальника Державного архіву СБУ

Провідна установа: Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Захист дисертації відбудеться 20.12.2004 р., о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 17.11. 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О. І.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона включає вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел і літератури (20 стор., 319 позицій). Обсяг дисертації – 208 сторінок.

Актуальність теми дослідження. Сучасна незалежна Україна постала в результаті довготривалої боротьби багатьох поколінь українців за право мати власну державу. Нова хвиля національно-визвольної боротьби українського народу припадає на перші десятиліття ХХ століття. В 1917-1920-х роках мети було досягнуто, однак державницькі устремління українців виявилися слабшими за обставини. Державність було втрачено, і тисячі борців за неї і її творців опинилися за межами України, передусім у Європі. В радянські часи вони кваліфікувалися переважно як “українські буржуазні націоналісти”, “вороги українського народу”. Тому досліджувати таке суспільно-історичне явище, як еміграція, було заборонено. В той же час ця частина українського народу, адаптувавшись до нових умов, продовжувала творити і розвивати українську освіту, науку, літературу.

Соціальна інтеграція, культурно-організаційна та культурно-освітня діяльність української еміграції відбувалися під впливом і в руслі загальноєвропейського історичного процесу. Тому дослідження вузлових проблем її історії має важливе наукове значення і для відтворення цілісної історії українського народу, і для об’єктивного окреслення місця української освіти, науки й культури в загальноєвропейському історико-культурному процесі.

Основна маса українських емігрантів у 1920-30-ті роки була сконцентрована переважно у демократичній Чехословаччині, правлячі кола якої, духовна еліта, широкі маси населення приязно ставилися до українських, як і до російських та білоруських емігрантів. Однак соціальна адаптація українських емігрантів в інонаціональне середовище була нелегкою справою. Тому велике значення має дослідження досвіду Українського громадського комітету (УГК), який діяв у Чехословаччині у 1921-1925 роках. Історія його діяльності і створених ним соціальних, культурно-освітніх і наукових установ є невіддільною як від вітчизняної історії, так і від історії міжвоєнної Чехословаччини.

Актуальність порушених у дисертації проблем має універсальний характер. Розпад багатонаціональних держав завжди супроводжується масовим переміщенням людей, тому проблеми репрезентації їхніх інтересів в інонаціональному середовищі та соціальної адаптації залишаються життєво важливими. Відтак вивчення і узагальнення досвіду попередніх поколінь становить як науковий, так і практичний інтерес.

Аналіз діяльності Українського громадського комітету в Чехословаччині важливий ще й тому, що він об’єднав навколо себе велику групу відомих громадсько-політичних і культурно-освітніх діячів (М.Шаповал, Н.Григоріїв, І.Шовгенів, І.Горбачевський, В.Біднов, Д.Антонович, С.Русова та ін.). Завдяки подвижницькій праці членів УГК в Чехословаччині постав ряд українських інституцій та об’єднань, які визначили напрямки розвитку культурно-освітнього та наукового життя української еміграції на багато років вперед. До того ж власна творчість українських громадсько-культурних діячів була позначена новими вагомими здобутками, освоєння яких залишається актуальним у контексті сучасного національно-державного відродження.

Цим визначається наукова актуальність, практично-виховне та світоглядне значення дисертаційного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046-01). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради історичного факультету, протокол № 9 від 17 травня 2001 р.

Об’єктом дослідження є Український громадський комітет у Чехословаччині.

Предмет дослідження становлять форми, методи і основні напрямки діяльності Українського громадського комітету в Чехословаччині в першій половині 1920-х років щодо соціальної адаптації емігрантів і захисту людських прав, налагодженню трудового, культурно-освітнього, наукового й творчого життя, інтеграції в чехословацьке суспільство.

Мета і основні завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає в науковому осмисленні та відтворенні історії Українського громадського комітету в Чехословаччині – єдиного і повноправного репрезентанта української еміграції перед чехословацьким урядом та громадськістю, організатора її інституалізації в 1921-1925 роках. У відповідності до мети дисертації визначено такі наукові завдання:–

проаналізувати стан висвітлення проблеми і визначити рівень її наукового осмислення, узагальнити історіографічний доробок та оцінити джерельну базу;–

охарактеризувати передумови, причини та шляхи формування української еміграції в Чехословаччині в першій чверті ХХ ст., дати їй соціально-політичну й соціально-культурну характеристику;–

провести аналіз основних засад політики уряду Чехословаччини щодо української еміграції, відтворити її еволюцію упродовж 1921-1925 років;–

з’ясувати чинники і передумови створення Українського громадського комітету, мету і завдання його діяльності, структуру, декларовані форми і методи роботи;–

висвітлити діяльність Українського громадського комітету щодо соціальної допомоги емігрантам у процесі їхньої адаптації до нових умов існування;–

проаналізувати умови, напрямки та результати діяльності УГК в організації загального й спеціального навчання українських емігрантів, у створенні науково-освітніх інституцій української еміграції;–

відтворити картину формування та розгортання Українським громадським комітетом культурно-освітнього, наукового й мистецького життя українських емігрантів;–

дослідити вплив та значення діяльності УГК на характер функціонування створених ним установ та організацій і на особливості наукової, творчої й освітньої роботи української інтелігенції;–

відтворити аспекти міжнародної діяльності УГК;–

з’ясувати причини ліквідації УГК, визначити його місце в українській історії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час існування Українського громадського комітету в Чехословаччині – 1921-1925 роки.

Методологічною основою дисертації є загальні наукові принципи, які дозволяють вивчати суспільні явища, конкретні події і факти в їх динаміці та взаємозалежності. Водночас у дослідженні автор спирався на проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, структурно-логічний, статистично-аналітичний методи з урахуванням специфіки історичної та історико-правової наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в українській історіографії на підставі виявленої великої кількості архівних документів і матеріалів комплексно досліджено проблему репрезентації української еміграції в Чехословаччині у 1920-х роках, історію становлення і розвитку Українського громадського комітету, відтворено повсякденне життя емігрантів. На підставі вивчення реального становища в емігрантському середовищі доведено закономірність утворення Українського громадського комітету, що представляв інтереси української еміграції перед урядом та громадськістю Чехословаччини, з’ясовано соціально-культурну характеристику української еміграції за даними УГК. Ґрунтуючись на установчих документах Комітету, визначено його цілі і завдання, форми і методи роботи по наданню допомоги емігрантам, організації їх праці та навчання. В дисертації висвітлено тісну співпрацю УГК з державними і громадськими структурами Чехословаччини, міжнародними організаціями, українськими громадами інших країн. Показано провідну роль УГК в організації різноманітних емігрантських інституцій, налагодженні видавничої справи, проведенні громадсько-політичних і культурних акцій. Охарактеризовано роль Українського громадського комітету в історії української еміграції в Чехословаччині в міжвоєнний період та історії українського народу. При цьому в науковий обіг введено значний обсяг архівних документів, які раніше не використовувалися.

Практичне значення одержаних результатів полягає в науковому осмисленні та висвітленні діяльності Українського громадського комітету в Чехословаччині, що дає можливість повніше відтворити історію українського народу, різнорідні процеси в українському емігрантському середовищі в 20-ті роки ХХ ст. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані у проведенні наступних досліджень і підготовці узагальнювальних праць з історії України і українського народу, історії еміграції й української діаспори, під час написання підручників і посібників, у дидактиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації було представлено у доповідях на наукових конференціях і конгресах, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Симон Наріжний і українська еміграція 20-30-х рр. ХХ ст. у Празі” (Полтава, 1998), Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 2001), на V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002).

Фактичний матеріал, теоретичні узагальнення і висновки дисертаційного дослідження опубліковано у 7 наукових статтях загальним обсягом понад 3 друк. арк.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми, подано характеристику джерельної бази дисертації. Підкреслено, що сьогодні в історичній науці є багато досліджень українських і зарубіжних вчених з історії української еміграції. Наукова вага цих праць неоднакова.

Історіографічний аналіз наукової літератури показує, що висвітлення цієї проблеми досі має фрагментарний характер. За радянських часів наукового аналізу діяльності української еміграції не було; закономірно, що і формування та діяльність Українського громадського комітету в Чехословаччині так само не знайшла відображення в радянській історіографії. Історія української еміграції та її діяльність висвітлені в працях дослідників з діаспори, багато з яких були свідками, а нерідко й учасниками тогочасних подій. На особливу увагу заслуговує праця відомого українського історика професора Українського вільного університету в Празі Симона Наріжного “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами” (Прага, 1942). Ця монографія і видані в 1999 р. матеріали до неї Наріжний С. Матеріали до книжки “Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами”. – К., 1999. є, очевидно, найбільш інформаційно наповненим на сьогодні дослідженням, яке відтворює культурно-освітній аспект діяльності української еміграції за кордоном, передусім у Чехословаччині. Вона містить стислу інформацію і про Український громадський комітет, зокрема про його участь у створенні ряду наукових, освітніх і культурно-просвітницьких установ, організацій, товариств.

Проголошення незалежності України в 1991 р. дало можливість вітчизняним історикам на розширеній джерельній базі більш повно і об’єктивно дослідити різноманітні історичні процеси, зокрема і міжвоєнну українську еміграцію в Європі.

Автором ряду фундаментальних досліджень з теорії й історії міжнаціональних відносин, української еміграції й діаспори в різних країнах світу є В.Євтух. Серед його нових праць варто виділити монографію, підготовлену разом з В.Трощинським, А.Попком, О.Швачкою “Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії” (К., 2003), в якій розкрито ряд методологічних проблем історії української еміграції та діаспори. Цінним здобутком української історіографії є монографічні дослідження В.Євтуха “Про національну ідею, етнічні меншини, міграції” (К., 2000), “Проблеми етнонаціонального розвитку: світовий та український контекст” (К., 2002).

Значним внеском у розвиток української історіографічної науки стала праця В.Трощинського “Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище” (К., 1994), цінність якої полягає в глибокій науковій розробці питань, що стосуються причин та особливостей еміграції українських вояків, робітників, селян та інтелігенції. Заслуга автора у вивченні власне політичного сектора української еміграції міжвоєнного періоду, у розкритті форм та механізмів реалізації політичних устремлінь кожної з емігрантських політичних течій, їхнього впливу як на емігрантські кола, так і на ситуацію в Україні. Цим В.Трощинський значною мірою висвітлив причини та передумови появи структур, подібних УГК, у країнах зосередження української еміграції.

Причини еміграції з України, ставлення радянської влади до інтелігенції, опозиції українських емігрантів відображене в монографічних працях та статтях Г.Касьянова, С.Кульчицького, С.Кокіна й О.Мовчан Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х – 1930-х років: соціальний портрет та історична доля. – К.-Едмонтон, 1992; Кокін С., Мовчан О. Ліквідація більшовиками правоесерівської і меншовицької опозиції в Україні. 1920-1924 рр. – К., 1993; Кульчицький С. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996..

Важливе місце в дослідженні культурно-освітньої діяльності української еміграції у Чехословаччині займають праці С.Віднянського, зокрема “Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехословаччині: Український вільний університет (1921-1945)” (К., 1994), а також ряд статей Віднянський С.В. Міжвоєнна українська еміграція в Чехословаччині: культурно-громадське і науково-освітнє життя // ХІІ Міжнародний з’їзд славістів. Історія. Джерелознавство. Культурологія та етнологія слов’янських народів. Доповіді. – К., 1998. – С. 40-72; С.В.Віднянський. Політика чехословацького уряду щодо української еміграції в міжвоєнний період // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 3. – К., 1993. – С. 36-56.. На особливу увагу заслуговує аргументована характеристика автором цілей, напрямків та наслідків проведення урядом ЧСР “Російської допомогової акції” в 20-ті роки ХХ ст., однією з складових якої була діяльність Українського громадського комітету.

Суттєво збагатило українську науку перевидання в 1993 р. “Української культури” за редакцією Д.Антоновича Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича /Упор. С.В.Ульяновська, вст. ст. І.М.Дзюби; Перед. слово М.Антоновича; Додатки С.В.Ульяновської, В.І.Ульяновського. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.; особливий інтерес становлять додатки до цієї праці В.Ульяновського та С.Ульяновської “Українська наукова і культурницька еміграція у Чехо-Словаччині між двома світовими війнами”. На підставі архівних матеріалів, а також опублікованих за кордоном і в Україні праць, ці автори створили оригінальне дослідження про творчий доробок українських емігрантів в Чехословаччині.

Певну цінність для дослідників української еміграції в Чехословаччині становить “Український культурологічний альманах “Хроніка-2000. Україна-Чехія”, ч. ІІ (К., 1999). В окремих його матеріалах відзначено роль Українського громадського комітету в заснуванні та налагодженні діяльності навчальних закладів.

Інтерес для дослідників еміграції ЧСР міжвоєнного періоду становлять статті вченого з колишньої Чехословаччини З.Сладека Сладек З. Русская и украинская эмиграция в Чехословакии // Советское славяноведение. – 1991. – №6. – С. 24-36; його ж: Русская эмиграция в Чехословакии. Развитие “русской акции”. – Славяноведение. – 1993. – №4. – С. 28-38.. Автор розкриває причини еміграції в Чехословаччину, шляхи формування емігрантського середовища. Значну увагу дослідник приділяє проведенню чехословацьким урядом “Російської допомогової акції”, висвітлюючи основні напрямки і результати цієї акції, вказує на провідну роль Українського громадського комітету у наданні допомоги українським емігрантам.

Цінні відомості про Український громадський комітет подають М.Кугутяк, О.Мушинка та Л.Гонюкова Кугутяк М. Діяльність Українського Громадського Комітету в Чехословаччині // Українська еміграція. Історія й сучасність. Матеріали міжнародних наукових конференцій, присвячених 100-річчю еміграції українців до Канади. – Львів, 1992. – С. 309-315; Мушинка О. Український громадський комітет у Чехо-Словаччині та його роль у розвитку україністики // Від Наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету. Міжнародна наукова конференція. Пряшів-Свидник, 12-15 червня 1991 р.). – Київ-Львів-Пряшів-Мюнхен-Париж-Нью-Йорк-Торонто-Сідней, 1992. – С. 275-279; Гонюкова Л. Український громадський комітет у Празі: ретроспектива діяльності (1921-1925 рр.) // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 1998. – №3. – С. 81-86.. Стаття М.Кугутяка містить фактичний і статистичний матеріал, хоча в ній, із зрозумілих причин, відсутній докладний аналіз діяльності УГК у сфері соціального захисту емігрантів, його ролі у створенні культурно-освітніх організацій і установ. Такі ж особливості має і згадана оглядова стаття словацького дослідника О.Мушинки, що висвітлює історію Українського громадського комітету. В розвідці Л.Гонюкової ретельно досліджено діяльність секції допомоги жінкам і дітям при УГК, яку очолювала С.Русова.

Таким чином, можна констатувати, що на сьогоднішній день в українській історіографії не існує спеціальних узагальнюючих досліджень, в яких комплексно було б висвітлено історію Українського громадського комітету в Чехословаччині, хоча документальна основа для цього достатня.

Джерельну базу даного дослідження становить сукупність друкованих матеріалів та архівних документів; велику кількість неопублікованих документів і матеріалів виявлено у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), де зберігається основний масив відомого “Празького архіву”. Найціннішими джерелами для дослідження виявились фонди Українського громадського комітету (ф. 3801), Симона Наріжного (ф. 4432), Микити Шаповала (ф. 3563), Українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова в Празі (ф. 3972), а також Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій та осіб (ф. 4465). Документи цих фондів розкривають роль УГК у становленні та розвитку українських емігрантських установ, національних навчальних закладів в еміграції, у розв’язанні проблем їх матеріального забезпечення, наукової, культурно-освітньої та видавничої діяльності тощо.

Ряд цінних матеріалів містять фонди Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України); важливим виявився фонд ЦК КП(б)У (ф. 1), де зберігаються, поряд з іншими, документи, що характеризують становище інтелігенції в радянській Україні, її зв’язки з українською еміграцією та ставлення до останньої офіційних кіл радянської України. Фонд “Український громадський комітет в ЧСР” (ф. 269) містить окремі документи з історії Українського громадського комітету. Тут зберігається копія статуту УГК та пропозиції щодо його змін, протоколи загальних зборів Комітету, листування УГК з представниками української еміграції. Також в ЦДАГО України знаходяться матеріали про діяльність Української господарської академії в Подєбрадах та Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова в Празі.

Значну наукову цінність становлять документи, що зберігаються в Празькому державному архіві (“Statni Ъstаednн Archiv v Praze”). ?айбільший інтерес серед інших склали матеріали фонду “RUESO” (“Ruske a ukrajinskй emigrantskй spolky a organizace v ИSR, Praha, Podйbrady” – “?осійські та українські емігрантські об’єднання та організації в ЧСР, Празі, Подєбрадах”) Stбtni Ъstаednн Archiv v Praze. – Ruskй a ukrajinskй emigrantskй spolky a organizace v ИSR, Praha, Podйbrady (?алі – RUESO). – Karton 73. – Inv. 482; Karton 74; Karton 75; Karton 76; Karton 98. – Inv. 491, 494, 497, 501. і фонду “UM” (“Ukrajinske muzeum, Praha” – “Український музей у Празі”) Stбtni Ъstаednн Archiv v Praze. – Ukrajinskй muzeum, Praha. – Karton 11.. Фонд “RUESO” містить документи, пов’язані з російською та українською еміграцією, її установами і товариствами, а головне – документи і матеріали Українського громадського комітету. У фонді “UM” зберігається ряд тогочасних друкованих видань і матеріалів, пов’язаних з діяльністю українських емігрантських установ.

Важливим джерелом для дослідження діяльності УГК стали інформаційно-довідкові видання: “Рік праці Українського Громадського Комітету в ЧСР” (Прага, 1922), “Три роки праці Українського Громадського Комітету в ЧСР. 7/VІІ.1921-7/VІІ.1924” (Прага, 1924), “Українська господарська академія в ЧСР. 1922-1925” (Нью-Йорк, 1959) та ін. Автори цих публікацій, спираючись на першоджерела і будучи нерідко свідками чи учасниками подій, багато уваги приділили фактичному матеріалу і висвітленню умов життя і перебування в Чехословаччині українських емігрантів. Вони інформують про діяльність Українського громадського комітету як центральної установи української еміграції в Чехословаччині, визначають причини і передумови створення тієї чи іншої його структури.

Особливо цінним джерелом є “Щоденник” М.Шаповала, керівника Українського громадського комітету. З ним та іншими матеріалами з історії української еміграції автор мав можливість ознайомитись у бібліотеці-архіві НТШ у Нью-Йорку, перебуваючи на стажуванні у Гарвардському університеті (США) у 2002 р.

Діяльність УГК знайшла відображення і в періодиці того часу, зокрема в таких виданнях, як “Нова Україна”, “Громадський вісник”, “Український студент”, “Спудей” та ін. Отже, джерельна база дослідження, яка включає як опубліковані, так і архівні документи і матеріали, є широкою і різноманітною.

У другому розділі “Українська еміграція в ЧСР на початку 20-х років” висвітлено етапи формування емігрантського середовища, проаналізовано становище емігрантів та проблеми їх репрезентації, розглянуто процес створення Українського громадського комітету. Наголошено, що після визвольних змагань 1917-1920 рр., падіння у 1918-1920 рр. кількох українських державних формацій, вигнанцями стали міністри уряду Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, урядові функціонери, учасники військових формувань, інтелігенція. Вони склали кістяк української еміграції. Європейські країни прихистили тих, хто не прийняв радянської влади (Наддніпрянщина) чи польського окупаційного режиму (Західна Україна). За кордоном залишилися також члени дипломатичних місій УНР.

Основними місцями зосередження української еміграції стали Прага, Відень, Берлін, Бєлград, Варшава, Париж та деякі інші міста. Тут до політичних емігрантів приєдналися колишні військовополонені українці з російських армій, а також нечисленна трудова еміграція з України, переважно молоді люди.

На початку 20-х років головним центром української еміграції стала Чехословаччина. Це сталося завдяки сприятливим умовам життя в ЧСР, гуманному ставленню і прихильності до емігрантів з боку корінного населення і урядових кіл, можливістю для молоді здобути вищу освіту, відсутності перешкод для виявлення національних переконань, політичних і релігійних поглядів. Наприкінці 1921 р. на засіданні комітету з іноземних справ Національних зборів Чехословаччини міністр закордонних справ Е.Бенеш сформулював концепцію чехословацької допомоги емігрантам з колишньої Росії – “Російську допомогову акцію”. Всього на її проведення з державних фондів ЧСР протягом 1921-1925 рр. було виділено майже 300 млн. чеських крон.

В дисертації зосереджено увагу на складних проблемах, які постали перед емігрантами на початковому етапі їхнього перебування в Чехословаччині (житло, робота, харчування, одяг, медичне забезпечення, правовий захист та ін.). Ці обставини зумовили необхідність згуртування емігрантів, створення спеціального органу для репрезентації їх інтересів перед чехословацьким урядом і громадою. Цим органом став Український громадський комітет.

Безпосередніми організаторами Українського громадського комітету виступили діячі Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та безпартійні громадські і культурні діячі з Наддніпрянщини і Галичини, які перебували у Празі. За статутом УГК був добродійним товариством, що мало на меті “нести допомогу у всіх її видах для українських громадян, що перебувають в Чехословацькій Республіці” Статут Товариства “Український громадський комітет” // Statni Ustredni Archiv. RUESO. – Kart. 73 “Ukrajinsky hrom. komitet 1921-1925”. – Inv. #482.. Реалізації цієї мети була підпорядкована структура Комітету.

У третьому розділі “Роль Українського громадського комітету в соціальній адаптації емігрантів” розкрито організаційну діяльність Українського громадського комітету, його роботу щодо працевлаштування емігрантів, налагодження медичної, матеріальної допомоги, правової підтримки.

Починаючи діяльність на теренах Чехословаччини, Український громадський комітет багато уваги приділив організації і плануванню своєї роботи, визначенню основних її напрямків, створенню відповідних структур, налагодженню міжнародних зв’язків.

У дисертації значну увагу приділено висвітленню ролі УГК в забезпеченні емігрантів роботою. Підкреслено, що бюро праці, створене при Українському громадському комітеті, тісно співпрацювало з анкетно-реєстраційним відділом УГК для того, щоб виявити характер необхідної допомоги емігрантам щодо роботи. До обов’язків бюро праці входили, крім пошуку роботи для окремих громадян, реєстрація бажаючих отримати роботу і контроль за дотриманням трудового законодавства.

В дисертації висвітлена діяльність жіночої секції УГК, яка займалась пошуком роботи для жінок, а також питаннями постачання одягу жінкам і дітям, влаштування і проведення громадських заходів. Проаналізовано діяльність УГК, яка була спрямована на охорону здоров’я українських емігрантів в ЧСР. Зауважено, що з цією метою було створено медично-санітарний відділ УГК, який мав забезпечити вчасне і безкоштовне надання медичної допомоги українським емігрантам, інвалідам, жінкам, дітям і нездатним до праці. Значних зусиль було докладено до створення власного санаторійного закладу, в якому оздоровилося немало хворих на туберкульоз українських емігрантів.

Протягом свого існування Українському громадському комітетові не раз доводилося виконувати роль оборонця прав українських емігрантів або надавати їм підтримку чи консультації юридичного характеру. З цією метою було створено юридичну комісію УГК. Надаючи емігрантам правову підтримку, Український громадський комітет значні зусилля спрямовував і на надання першої матеріальної допомоги. Відділ опікування виділяв багатьом із них одяг, взуття, білизну. Важливу роль в адаптації емігрантів до нових умов існування відіграла так звана переходова станиця УГК, де емігранти деякий час проживали і харчувались до того, як знаходили роботу і помешкання.

Український громадський комітет розгорнув широку підтримку емігрантів, яку вони реально відчували.

У четвертому розділі “Культурно-освітня діяльність Українського громадського комітету” досліджено роботу УГК щодо створення Української господарської академії, Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова, загальноосвітніх і спеціальних шкіл, організації культурно-громадського життя еміграції. Окремий підрозділ присвячено причинам припинення діяльності Українського громадського комітету.

Для вирішення питань, пов’язаних із створенням і функціонуванням Української господарської академії, Українським громадським комітетом було створено адміністративно-господарську комісію в справах організації академії. У квітні 1922 р. нею був сформований перший склад професорської ради Академії. 16 травня 1922 р. виконавчою владою ЧСР було затверджено статут УГА як приватної трирічної школи з вищошкільною організацією і поділом на три відділи – економічно-кооперативний, агрономічно-лісовий та інженерний. За всіма показниками УГА відповідала міжнародним стандартам для вищих технічних навчальних закладів.

В дисертації висвітлено роль УГК в підготовці національної педагогічної і культурно-просвітницької інтелігенції. Зокрема, зазначено, що наприкінці 1922 р. Управою УГК було прийнято постанову про заснування Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова. 4 травня 1923 р. статут інституту був затверджений Міністерством закордонних справ Чехословаччини. Свою роботу навчальний заклад розпочав у складі 3-х основних відділів (факультетів) – історично-літературного, фізико-математичного і природничо-географічного. Фінансування педагогічного інституту, як і господарської академії, здійснювалося в перші роки через Український громадський комітет.

Ще однією освітньою установою, створеною Українським громадським комітетом в еміграції, став Український гурток пластичного мистецтва, заснований 1922 р. з ініціативи відомого мистецтвознавця Д.Антоновича. В листопаді 1923 р. він був перетворений на Українську студію пластичного мистецтва. Курс навчання в Студії було розраховано на два роки.

Нагальна потреба дати можливість здобути вищу кваліфікацію молоді, що не мала закінченої середньої освіти, призвела до організації Українським громадським комітетом спеціальних підготовчих (матуральних) курсів. Згодом курси було перетворено на реальну гімназію.

Наведений в дисертації фактичний матеріал свідчить про те, що саме Український громадський комітет в 20-х роках стояв коло витоків низки різноманітних навчальних закладів. Відірвані від звичного середовища, далеко від рідної землі, в несприятливих умовах еміграції, українці, об’єднані УГК, продовжили розбудову власної національної освітньої системи, яка спиралась на демократичні засади. Характерними рисами заснованих у Чехословаччині навчальних закладів були, по-перше, українська мова викладання, по-друге, особлива увага до українознавчих предметів, що формувало національну свідомість української молоді, по-третє, наближення початкових і середніх шкіл до широких мас, повернення школам народного характеру. Освітня діяльність української еміграції сприяла збереженню і примноженню давніх історичних традицій української народної освіти, які були перервані в кінці XVIII-ХІХ ст. через політику централізації та русифікації, і відновлені за часів української революції і національно-державного будівництва.

В дисертації показана діяльність УГК щодо створення ряду інших центрів українського життя. Зокрема, йдеться про заснування в 1924 рр. Товариства допомоги українським культурним силам, яке діяло на підставі статуту Українського громадського комітету, Музичного товариства, що стало секцією Українського громадського комітету. Зусиллями УГК в Празі 1 червня 1924 р. було створено Український національний музей-архів. У березні 1923 р. Комітет організував “Українську Хату” – центр громадсько-культурного життя, місце відпочинку і єднання української еміграції. В квітні того ж року було засновано Український громадський видавничий фонд (УГВФ), метою якого було видання наукових праць, підручників для високих і середніх шкіл, науково-популярної літератури для того, щоб “друком служити справі будування української культури” Український громадський видавничий фонд. Каталог. – Б.м., б.р. – С. 1.. УГК значною мірою фінансував видавничий фонд.

Український громадський комітет активно сприяв інституалізації української еміграції, утвердженню її самодостатності і самостійності. Однак з часом він почав втрачати свій вплив на емігрантське середовище. В дисертації аналізуються об’єктивні і суб’єктивні причини, які привели до припинення діяльності УГК.

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які винесено на захист. –

В сучасній історичній науці немає комплексного дослідження, у якому всебічно була б висвітлена діяльність Українського громадського комітету в Чехословаччині в період його існування 1921-1925 роки, хоча наявні джерела є достатньо репрезентативними для цього.–

Місце і роль української еміграції в Чехословаччині на початку 1920-х рр. визначалися військово-політичною ситуацією на території колишньої Російської імперії і політикою Чехословаччини щодо емігрантів. Насильницьке переміщення з України великої кількості людей на території сусідніх держав стало наслідком поразки визвольних змагань українського народу у 1917-1920 роках. Найсприятливіші умови для перебування української еміграції в 1920-і роки були створені демократичним урядом Чехословаччини. Українські емігранти в ЧСР представляли різні політичні сили і різні соціальні верстви населення України усіх її регіонів. Найактивнішу і найбільш впливову частину української еміграції складала інтелігенція.–

Прихильне ставлення уряду Чехословаччини та її президента Т.Масарика до українців послаблювало труднощі їх адаптації у новому для них суспільстві, однак не позбавляло від них повністю. Пригнічений морально-психологічний стан посилювався матеріальною скрутою. Відсутність житла, роботи, медичної і правової допомоги робили життя багатьох емігрантів безвихідним. Тому проблема самоорганізації та відповідної репрезентації організованої української громади перед чехословацьким урядом гостро постала з перших місяців зосередження українських емігрантів у Чехословаччині. Для допомоги українським, російським і білоруським емігрантам у налагодженні їх життя уряд ЧСР запровадив так звану “Російську допомогову акцію”, виділивши відповідні кошти. Найбільший їх обсяг припадав на перші роки проведення акції.–

Закономірним результатом внутрішніх процесів, що відбувалися в середовищі української еміграції в Чехословаччині, стало утворення в 1921 р. Українського громадського комітету. Його було організовано з ініціативи відомих політичних і громадських діячів М.Шаповала, Н.Григорієва, О.Мицюка та інших. Структура УГК була повністю підпорядкована ідеї соціальної адаптації й інтеграції українських емігрантів у чехословацьке суспільство, організації їх навчання і праці. Український громадський комітет був по суті єдиним органом, що найбільш повно репрезентував інтереси української громади перед урядом Чехословаччини і розпоряджався коштами, які виділялися їй в ході “Російської допомогової акції”.–

Український громадський комітет у тісній співпраці з чехословацькими державними органами й громадськими організаціями налагодив систему первинної допомоги емігрантам, які щойно прибували до Чехословаччини. Сюди входило: надання на деякий час житла на так званих переходових станицях, медичної допомоги в створених УГК медичних центрах, організація харчування, правова допомога в легалізації проживання, пошуку роботи, організації навчання для здобуття спеціальності, перекваліфікації та ін.–

Визначну роль відіграв Український громадський комітет в організації загального й спеціального навчання українських емігрантів, оскільки серед них переважали молоді люди. З ініціативи УГК і на виділені ним кошти було організовано різноманітні курси, школи, гімназії. Керівництво УГК і громадськість доклали значних зусиль до створення Української господарської академії в Подєбрадах, Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова в Празі, Студії пластичного мистецтва. УГК прагнув залучити до навчання найбільш підготовлену молодь, багато зробив для зміцнення матеріально-технічної бази навчальних центрів. Завдяки увазі і підтримці УГК, чехословацького уряду і громадськості ці навчальні заклади перетворилися у провідні науково-освітні й культурні центри життя української еміграції. Вони швидко переросли рамки УГК, вийшли з-під його опіки і стали функціонувати самостійно як повноправні навчальні заклади системи освіти Чехословацької республіки у межах “Російської допомогової акції”.–

Український громадський комітет провів велику роботу щодо налагодження культурно-освітнього життя українських емігрантів та ознайомлення чехословацької громадськості з історією, культурою та національно-визвольними змаганнями українського народу. Ним була створена бібліотека, “Українська хата” як центр культосвітнього життя, національний музей-архів, засновані бюлетені “Нова Україна”, “Громадський вісник”, низка товариств і спілок. УГК створив Український громадський видавничий фонд, що розгорнув активну видавничу діяльність, здійснив друкування значної кількості навчальної та наукової літератури з різних галузей знань. Діяльність УГК в цьому напрямі була складовою українського культурно-національного відродження і мала значний вплив на дальший його розвиток.–

Український громадський комітет і створені ним організації були побудовані на демократичних засадах. Будучи по суті неполітичною організацією, Комітет об’єднав навколо себе багатьох відомих політичних і громадських діячів, представників освіти, науки, культури. Організаційна, творча, наукова, освітня й культурно-просвітницька діяльність провідників української еміграції служила прикладом для національно-демократичних сил у їхній боротьбі за державність, свободу і незалежність України.–

Український громадський комітет утверджувався як міжнародний центр українства. З його ініціативи і підтримки аналогічні допомогові організації українців виникли в інших країнах Європи. Започатковані УГК навчальні заклади формувались в результаті об’єднаних зусиль чехословацької громадськості і української еміграції. В них навчалися як студенти-українці, так і не українці з Чехословаччини, Німеччини, Австрії, Польщі. Комітетом були об’єднані кращі українські вчені і педагоги, які перебували за кордонами України. Інтернаціональний характер носили заходи УГК по організації культурно-освітньої праці. Цим Український громадський комітет стверджував єдність української і європейської культур, демонстрував самодостатність і окремішність української культури від російської чи польської і непереборне прагнення українців мати власну незалежну державу.–

На середину 1920-х років українська еміграція в Чехословаччині значною мірою інтегрувалась в чехословацьке суспільство, адаптувалася до умов його функціонування. Створені за допомогою УГК численні установи й організації, товариства, спілки, об’єднання прагнули самостійності. Об’єктивні процеси, які відбувалися в середовищі української еміграції, вже не могли бути повною мірою акумульованими в рамках Українського громадського комітету. Об’єктивно він міг уже гальмувати подальший процес урізноманітнення і збагачення життя емігрантів. Та й одноканальний зв’язок з чехословацьким урядом і громадськістю швидко зживав себе. Все це вело до суперечок і непорозумінь серед провідників української еміграції, в тому числі й Українського громадського комітету. Закономірністю стало те, що Український громадський комітет, як такий, що виконав свою історичну місію на початковому етапі перебування української еміграції в Чехословаччині, в липні 1925 р. був ліквідований. Започатковані ним форми національного й національно-культурного життя одержали дальший розвиток, збагачуючи і примножуючи державницький потенціал українського народу, що був реалізований повною мірою уже на початку 90-х років ХХ століття.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АнотаціЯ

Даниленко О.В. Український громадський комітет в Чехословаччині (1921-1925 рр.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

У дисертації на основі широкого кола архівних матеріалів та опублікованих джерел, досліджені суспільно-політичні, соціально-економічні та соціально-культурні проблеми, що супроводжували процес створення та розгортання діяльності Українського громадського комітету в Чехословаччині в 1921-1925 рр. У роботі розглянуто історичні передумови та причини його виникнення, основні напрямки, форми і методи діяльності по налагодженню життя і побуту українських емігрантів, забезпеченню їх правового захисту, формуванню розгалуженої соціально-культурної інфраструктури еміграції. Проаналізовано результати та наслідки праці УГК, інтелігенції, об’єднаної ним, причини згортання діяльності Комітету.

Ключові слова: Українська революція 1917-1920 рр., українська еміграція, Чехословацька республіка, Український громадський комітет в Чехословаччині, інтелігенція, соціальна адаптація, інституалізація, соціально-культурна інфраструктура, інтеграція.

АННОТАЦИЯ

Даниленко А.В. Украинский общественный комитет в Чехословакии (1921-1925 гг.) – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

В диссертации на основе широкого круга архивных материалов и опубликованных источников исследованы общественно-политические, социально-экономические и социально-культурные проблемы, сопровождавшие процесс создания и