Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Двойнінова Олена В’ячеславівна

УДК 94(477.4) „1906–1917”

КООПЕРАЦІЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1906 – лютий 1917 рр.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат історичних наук, доцент Гайдай Лідія Іванівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри давньої і нової історії України

Офіційні опоненти:

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович, заступник директора Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук Власюк Ігор Миколайович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, кафедра всесвітньої історії

Провідна

установа

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра історичного краєзнавства, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться 20 грудня 2004 року oб 11 год., на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.05 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розісланий 19 листопада 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Райківський І. Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Широкомасштабні за обсягом і глибинні за суттю процеси переходу – на межі ХХ – ХХІ ст. – від радянської системи до суспільства з ринковими відносинами породили в українському соціумі чимало проблем, які охопили усі сфери життєдіяльності держави. Не залишилось осторонь цих проблем і українське село. Негаразди у сільському господарстві продовжують і сьогодні залишатися одним з головних чинників кризових явищ, поглиблюють їх, породжують у суспільстві нові соціальні та економічні проблеми.

У складних умовах пошуку шляхів виживання рух українського села вперед неможливий без урахування багатовікового досвіду українського народу, зокрема в галузі його самоорганізації, характерним проявом якої є кооперація. З’явившись в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст., вона стала масовою організацією, що охопила різноманітні сторони господарського та соціального життя населення: кредитування і споживання, заготівлю та переробку, виробництво і збут, захист економічних та соціальних прав селян, виховання національно свідомих громадян.

У розвитку кооперації на початку ХХ ст. не стала винятком і Правобережна Україна, яка в адміністративно-територіальному відношенні поділялась тоді на Київську, Волинську і Подільську губернії. Існування тут відмінних від інших частин підросійської України специфічних рис розвитку сільського господарства (наявність домінуючого впливу польської спільноти у великому землеволодінні та панівне становище індивідуальної системи господарювання) наклали відбиток на процес становлення й розвитку місцевої сільської кооперації, поєднавши в собі регіональні особливості і загальні риси всеукраїнської кооперації тієї доби в межах Російської імперії.

Отже, актуальність теми зумовлена доцільністю вивчення співвідношення особливого і загального в розвитку української кооперації, необхідністю виявлення нових знань про непрості процеси її становлення і поступу, утворення та діяльність різних форм сільської кооперації та їх поширення на Правобережжі; потребою дослідження специфіки організаційних засад і методів роботи кооператорів, їх досягнень і прорахунків, внеску у розвиток ринкових відносин, захист економічних і соціальних прав українства. У такому контексті заслуговує на увагу проблема кооперативної форми господарювання на селі Правобережної України у 1906 – лютому 1917 рр.

Зв’язок роботи з навчальними програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в руслі наукової тематики історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки „Аграрна історія України” та „Історія Волині”, навчальних програм факультету.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи наукове і практично-пізнавальне значення теми, ставиться мета подати цілісну картину розвитку кооперації у сільському господарстві Правобережної України в контексті здійснення столипінської аграрної реформи та її подальшого впливу на стан аграрних відносин у регіоні. У проблемно-хронологічному аспекті висвітлити історичні події й факти, що склали зміст діяльності кооперативних об’єднань, проаналізувати її специфіку, зумовлену особливостями економічних відносин на Правобережжі у минулому та поточними історичними подіями.

Для реалізації цієї мети ставляться такі завдання:

- охарактеризувати економічні й соціальні передумови виникнення та початки утвердження і діяльності кооперації в сільському господарстві Правобережної України;

- на підставі вивчення змісту роботи кооперації в сільському господарстві Правобережжя в умовах столипінської аграрної реформи та подій Першої світової війни показати суть та функції існуючих у селах регіону форм кооперативних об’єднань, рівень і темпи їх розвитку, методи та організаційні засади діяльності, вплив на поглиблення у селі ринкових відносин;

- розкрити внесок інституту земств у пропаганду кооперативних ідей та розбудову мережі кооперативних об’єднань на Київщині, Поділлі та Волині;

- з’ясувати здобутки і прорахунки сільської кооперації правобережних українських земель, її внесок у захист економічних і соціальних прав корінного населення регіону; можливість використання досвіду селянських кооперативних спілок Правобережної України початку ХХ ст. у сучасних процесах реформування українського села.

Об’єкт дослідження – кооперація в сільському господарстві Правобережної України початку ХХ ст., тобто комплекс сільськогосподарських добровільних, самодіяльних організацій, які не лише піклувалися про забезпечення належних економічних і соціальних умов життєдіяльності українського селянства, а й виявляли турботу про пожвавлення його суспільної активності, виховання національної самосвідомості.

Предмет дослідження – суть та функції сільських кооперативних структур Правобережної України протягом 1906 – лютого 1917 рр., методи й організаційні засади їх роботи, спрямовані на захист економічних і соціальних інтересів українського селянства в умовах розвитку ринкових відносин, підвищення його суспільної активності та виховання у дусі національної свідомості, наслідки дій у вищезазначених сферах. Аналізуються соціально-економічні передумови та початки кооперативної діяльності, її законодавча база, внесок земських установ у розвиток кооперації регіону.

Територіальні межі дослідження охоплюють правобережні українські землі в межах Київської, Подільської та Волинської губерній початку ХХ ст. – складових Київського генерал-губернаторства Російської імперії. Критеріями, що зумовили вибір цих меж, стали відповідне адміністративно-географічне районування означених теренів і наявність тут специфічних рис в економічній системі сільськогосподарського виробництва, які надавали певних відмінностей процесові розвитку сільської кооперації регіону.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1906 р. до лютого 1917 р. (нижня межа – початок реалізації столипінської аграрної реформи, яка вплинула на розвиток кооперації; верхня – падіння російського самодержавства, що породило відмінні від попередніх історичні умови функціонування кооперативного руху). Простежуючи процеси становлення й розвитку на Правобережній Україні кооперативного руху, результати його діяльності, а також розробки відповідної законодавчої бази, авторка вважала за доцільне здійснювати певні історичні екскурси за обрані хронологічні межі дослідження.

Методи дослідження зумовлені метою та завданням роботи. Для їх вирішення використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: аналізу, синтезу, структурно-системний, функціональний, синхронний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний, класифікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше в українській історіографії комплексно досліджено процес стано

влення та розвитку кооперації у сільському господарстві Правобережної України на початку ХХ ст. з урахуванням впливу на нього столипінської аграрної реформи та інших тогочасних історичних чинників всеросійського чи світового масштабу;

- критично проаналізовано ті сторони запровадження кооперативних спілок в економічне життя сільської місцевості регіону, які у працях попередніх десятиліть розглядалися частково або не розглядалися взагалі, зокрема зв’язок явищ і результатів кооперативної діяльності з історично успадкованими особливостями економічної системи сільськогосподарського виробництва регіону;

- дано цілісний аналіз залежності наслідків кооперування від заходів інституту земств, організаційної, господарської підприємливості та соціальної активності селянства регіону, які нерідко виходили за встановлені офіційними властями рамки розвитку кооперації;

- на підставі архівних документів, інших джерельних матеріалів доведено вагому роль сільської кооперації Правобережної України як у поширенні нею ринкових відносин, захисті економічних інтересів, так і в розвитку суспільної активності селянства, здійсненні в його свідомості соціально-психологічних змін, вихованні національно свідомої особистості;

- елементом новизни є впровадження до наукового обігу низки невідомих і таких, що не використовувалися раніше, архівних та інших джерел.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані на основі дисертаційного матеріалу положення й висновки сприятимуть подальшому перегляду й розвінчанню стереотипів радянської історіографії в питанні суті і змісту діяльності дореволюційної кооперації на Україні. Вони доповнять раніше не відомими фактами й теоретичними висновками новітні об’єктивні дослідження з проблеми та загалом сучасну українську історіографію. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих і спеціальних праць з аграрної історії та історії селянства України ХХ ст., підготовці та читанні нормативних курсів лекцій з історії України та спецкурсів. Узагальнений досвід кооперації в сільському господарстві Правобережної України на початку ХХ ст. при його критичному осмисленні стане у нагоді в нинішній практичній діяльності державних органів України, самої селянської верстви щодо подальшого реформування системи відносин на селі та виведення його з глибокої соціально-економічної кризи.

Фактологічний матеріал і ключові положення дисертації вже застосовуються авторкою при читанні курсу з історії України ХІХ – початку ХХ ст. та проведенні спеціальних занять з історії економічних вчень для студентів першого курсу Луцького інституту розвитку людини Університету “Україна”.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення на засіданні кафедри новітньої історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки, спільному засіданні кафедр гуманітарних і соціальних дисциплін та економічної теорії Луцького інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”. Положення дисертації доповідалися на шести наукових конференціях: міжнародній науково-краєзнавчій конференції ”Житомирщина на зламі тисячоліть” (Житомир, вересень 2000 р.), міжнародній науковій конференції ”Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, жовтень 2001 р.), регіональній науковій конференції “Голодомор 1932–1933 років в Україні” (Луцьк, листопад 2003 р.), протягом 1998–2003 рр. – на внутрівузівських конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки та Луцького інституту розвитку людини Університету “Україна”.

Публікації. Зміст дисертації викладено в семи статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України (одна з них – у співавторстві), та двох публікаціях у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається із вступу, чотирьох основних розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (264 позиції), 13 додатків на 26 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 221 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими планами та програмами, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт та предмет, окреслено хронологічні і територіальні межі роботи, методи, структуру, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ – ”Історіографія та джерельна основа дослідження” складається з двох підрозділів. У першому з них – ”Історіографія” проаналізовано стан наукової розробки проблеми кооперації в сільському господарстві Правобережної України початку ХХ ст. Підкреслено, що тема знайшла відображення в історичній та історико-економічній літературі. Усю сукупність досліджень з проблеми у хронологічному відношенні автор умовно поділила на чотири основні групи: дореволюційну; періоду національно-визвольних змагань 1917–1920 рр.; апологетичну радянську; критичну постсоціалістичну (пострадянську) і зарубіжну. Основу першої складають праці науковців дореволюційної доби, другої – роботи дослідників, що з’явилися у 1917–1920 рр., третьої – праці науковців радянського періоду, четвертої – вітчизняні публікації кінця 1980-х – 2003 рр., а також нечисленні праці істориків та економістів української діаспори й зарубіжних дослідників.

Дореволюційні автори чимало зробили для вивчення історії кооперації в Російській імперії, в тому числі на підвладних їй правобережних українських землях. Теоретики та практики кооперативного руху, зокрема представники його українського крила, висвітлювали етапи становлення кооперації як громадської самодіяльної організації (В. Тотоміанц, С. Бородаєвський, А. Кулижний, А. Орлов та ін.). Про опосередкований вплив на розвиток кооперації столипінської аграрної реформи писали С. Богданов та В. Юр’євський. Низка досліджень присвячена історії та результатам діяльності окремих видів кооперації: кредитної, споживчої, сільськогосподарської (В. Доманицький, О. Юркевич, М. Хейсін, В. Морачевський, В. Зейгельм, І. Засухін та ін.).

Питання кооперації в сільському господарстві України, в тому числі Правобережжя початку ХХ ст., розглядались у нечисленних роботах, які були опубліковані в період української революції. У них простежуються спроби відтворити окремі аспекти теми: загальну історію кооперації (П. Пожарський), розвиток кредитної (М. Мандрик) та поширення споживчої кооперації (В. Стопневич).

Радянський період відзначений помітним послабленням інтересу до теми. Певним винятком можна вважати першу половину та середину 1920-х рр., коли тодішній політичний плюралізм в Радянському Союзі ще не заперечував функціонування різноманітних, а не тільки “єдино правильних” комуністичних тверджень стосовно проблем кооперації селянства (С. Прокопович, С. Маслов, М. Хейсін, О. Меркулов, П. Пожарський).

Поступове утвердження в історичній науці протягом другої половини 1920-х – початку 1930-х рр. марксистської інтерпретації ролі дореволюційної кооперації як системи другорядних відносин у житті капіталістичної Росії призвело до появи праць відповідного ідеологічного спрямування. Вони репрезентовані дослідженнями А. Лозового, І. Грищенка, С. Вигодського, О. Погребинського.

Деякими особливостями і підвищенням інтересу до проблеми вирізнявся період кінця 1950-х – 1970-х рр. Тоді спостерігався певний відхід від схематизму та спрощеного показу теми дореволюційної кооперації, яка все ж таки трактувалась як другорядне явище і глухий у кут вирішенні аграрної проблеми порівняно з ленінським кооперативним планом. Як і в попередні десятиліття радянської влади, визначальну роль у її дослідженні відігравала абсолютизація класового підходу, що простежується у роботах А. Лозового, С. Вигодського, С. Дубровського, П. Першиної, Ф. Лося, О. Михайлюка, С. Трапезнікова та інших авторів.

Наукові розвідки постсоціалістичного періоду (кінець 1980-х – початок 2000-х рр.) з цієї теми спираються на сучасні вітчизняні узагальнюючі праці історичного характеру. Сюди належать роботи колективу авторів під керівництвом В. Смолія, Ю. Зайцева, дослідження В. Сарбея, Я. Грицака, О. Реєнта. У працях, написаних з нових методологічних і наукових позицій, ідеться про минуле українського народу, його економічне, соціальне та суспільно-політичне життя, роль української кооперації у національному відродженні кінця ХІХ – початку ХХ ст. З урахуванням змін у житті українського народу на межі ХХ – ХХІ ст. та процесу заповнення “білих плям” у його минулому дисертаційну проблему висвітлюють матеріали монографій з економічної історії таких авторів, як П. Панченко, С. Тимченко, Б. Лановик, досвіду кооперативного будівництва в Україні – С. Злупко, С. Бабенко, С. Гелей, М. Алімов, В. Плисюк, В. Половець. Тут особливо слід виділити ґрунтовні праці колективу львівських науковців під керівництвом С. Гелея. У їх дослідженнях про історію кооперативного руху подано й матеріал стосовно зародження і розвитку кооперативних об’єднань Правобережної України, діяльності останніх на початку ХХ ст.

Однією з вдалих спроб сучасної вітчизняної історіографії з принципово нових позицій підійти до вивчення проблем української селянської кооперації дореволюційного часу, в тому числі й на Правобережній Україні, стала праця В. Марочка ”Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861–1929 рр.),” видана у Києві в 1995 р. Автор показує теоретичні, організаційно-господарські та соціально-економічні підвалини української селянської кооперації. Він переконливо доводить, що приватновласницькі тенденції в українському селі займали домінуюче становище, а тому для бідняків кооперативна форма господарювання була життєво необхідною, хоча не в усіх її видах. Серед малодосліджених проблем кооперативного руху, які з’ясовує автор, помітна увага звертається на національні моменти його функціонування.

Побачили світ і перші вітчизняні дисертації історичного та історико-економічного профілю, матеріали яких з об’єктивних позицій показують окремі аспекти обраної для даного дослідження теми. Увага акцентується насамперед на висвітленні питань історії зародження, розвитку і функціонування кооперативних об’єднань (І. Прокопенко, А. Пантелеймоненко), впливі столипінської аграрної реформи на соціально-економічний поступ Правобережжя (І. Власюк).

До вищезгаданої четвертої групи праць належать і наукові розвідки представників діаспорної історичної та історико-економічної науки, а також окремі дослідження зарубіжних науковців двох останніх десятиліть. У них подаються цікаві оцінки загального характеру стосовно розвитку дореволюційної української кооперації, аналізуються, з урахуванням матеріалу Правобережної України, окремі сторони цього складного і до сьогодні ще не повністю вивченого процесу (С. Бородаєвський, І. Івасюк, І. Витанович, О. Моргун). Серед зарубіжних вчених першість у вивченні проблематики належить представникам російської історичної школи – Б. Кругляку, Т. Ізмєстьєвій, А. Кореліну, які висвітлюють історію кооперації у дореволюційній Росії, в тому числі в Україні, під новим кутом зору.

На підставі історіографічного аналізу наукової літератури зроблено висновок, що з теми нагромаджено значний фактологічний матеріал, різноманітний за формою та змістом. Його представляють колективні та індивідуальні монографії, статті, виступи і повідомлення на наукових конференціях та ін. Цьому матеріалові, поруч із здобутками, притаманні прогалини й упущення. Зокрема, відсутні комплексні дослідження процесу кооперації у сільському господарстві Правобережної України початку ХХ ст. з урахуванням впливу на нього столипінської аграрної реформи. Недостатньо вивчена роль національного фактора у діяльності кооперації, її внесок у захист економічних інтересів селян, розвиток суспільної активності населення тощо.

У другому підрозділі – “Джерела” – охарактеризовано рукописні та друковані документи, які зберігаються в архівах України, публікації державних установ і громадських кооперативних організацій Російської імперії, праці учасників кооперативної діяльності, періодику, тобто матеріали, які лягли в основу дисертаційного дослідження.

Різноманітну за характером і змістом інформацію для дисертації використано із фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, ф. 274 (Київське губернське жандармське управління), ф. 275 (Київське охоронне відділення), ф. 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення), ф. 301 (Жандармський заклад Подільської губернії), ф. 442 (Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора) та ін. Наявні тут рукописні й друковані матеріали – листи, статистичні дані, звіти поліцейських структур, розпорядження вищих і місцевих органів влади та ін. – дозволяють простежити зміни у сільськогосподарському виробництві під впливом діяльності кооперативних об’єднань та земств, особливості реалізації столипінської аграрної реформи на Правобережжі.

Чимале наукове значення для аналізу процесу кооперування селянських господарств регіону протягом 1906 – початку 1917 рр. мають документи обласних державних архівів України, насамперед Волинського, Житомирського, Київського, Рівненського, Вінницького та філії Державного архіву Хмельницької області в Кам’янці-Подільському. Вони знаходяться, зокрема, у ф. 85 (Луцька повітова земська управа), ф. 254 (Володимир-Волинська повітова землевпорядна комісія) та ін. у Державному архіві Волинської області; ф. 24 (Житомирський окружний суд), ф. 183 (Волинська губернська земська управа), ф. 206 (Статистичне бюро Волинської губернської управи) та ін. у Державному архіві Житомирської області; ф. 1236 (Київська повітова земська управа), ф. 1240 (Київське губернське управління у справах земського господарства) та ін. у Державному архіві Київської області; ф. 16 (Острозька повітова землевпорядна комісія), ф. 85 (Дубенська землевпорядна комісія) та ін. у Державному архіві Рівненської області; ф. 388 (Гайсинська повітова землевпорядна комісія), ф. 389 (Подільський союз кредитних і ощадно-позичкових товариств „Союзбанк”) та ін. у Державному архіві Вінницької області; ф. 46 (Подільська губернська землевпорядна комісія), ф. 228 (Канцелярія Подільського губернатора), ф. 233 (Подільська губернська земська управа), ф. 234 (Подільське відділення Селянського поземельного банку) та ін. у філії Державного архіву Хмельницької області в Кам’янці-Подільському. Тут зберігаються розпорядження вищих офіційних установ стосовно збору й подання відомостей про діяльність кооперативних об’єднань, матеріали їх листування з місцевими органами влади, повітовими земськими управами щодо проведення землевпорядних робіт, надання селянству агрономічної допомоги, організації продажу і прокату сільськогосподарських машин, виділення позик. Значною інформативною насиченістю вирізняються й звіти місцевих владних та самоврядувальних структур, кооперативів на запити вищих офіційних установ, протоколи загальних зборів сільських спілок, матеріали ревізій їх кас, звернення до банківських установ з описом власного майна і зазначенням кількості членів, інші документи, що знаходяться у фондах.

Значний інтерес становлять й опубліковані джерела. Сюди належать огляди Київської, Волинської та Подільської губерній за 1902 – 1914 рр. з матеріалом про проблеми землеробства, агрономічні заходи земств та землевпорядних комісій, поширення кооперативних об’єднань і їх діяльності. Окремий корпус джерел становлять нормативні документи і матеріали (розпорядження і роз’яснення вищих законодавчих та виконавчих органів влади, кооперативних об’єднань Російської імперії, що стосувались питань кооперації, виступи делегатів з’їздів, пропозиції земств щодо покращення роботи товариств, примірні статути об’єднань та ін.).

Статистичні відомості про сільські кооперативи Правобережної України, напрями та обсяги їх діяльності, балансові кошти, запровадження агрономічних заходів у регіоні подають довідкові видання, такі, наприклад, як “Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии по делам земского хозяйства” (Житомир, 1910), “Список всех потребительских обществ России как действующих, так и закрывшихся на 1 января 1912 г.”, “Список действующих кредитных и ссудо-сберегательных товариществ по губерниям и областям империи по 1 января 1910 г.” та ін.

До групи друкованих джерел належать праці теоретиків і практиків кооперативної діяльності у Російській імперії, ідеї яких здійснювали безпосередній вплив на становлення і розбудову сільської кооперації, в тому числі на Правобережній Україні. Частина цих робіт належить представникам української кооперативної думки, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. оформилася у своєрідну теоретичну школу. Її представляли такі визначні теоретики та практики кооперативної справи, як М. Зібер, М. Баллін, М. Левитський, В. Доманицький, М. Туган-Барановський.

Значний фактологічний матеріал стосовно розвитку кооперації в селянських господарствах Правобережної України останнього десятиріччя перед революційними подіями 1917 р. міститься у тогочасній періодиці. Найпослідовніше і найширше зміст, характер та особливості процесів у кооперативному русі регіону, його успіхи і проблеми відображають кооперативні видання загальноросійського та регіонального масштабу. До перших належать часописи й газети “Вестник кооперативных союзов” (М., 1913–1916), “Земское дело (СПб., 1910–1916)”, “Кооперативная жизнь” (М., 1913–1914), “Наша кооперація” (К., 1913–1915) та “Муравейник-(Комашня)” (К., 1912–1917) (останній друкувався російською і українською мовами) та ін. Регіональна періодика представлена такими виданнями, як “Известия Волынского губернского земства” (Житомир, 1913–1917), “Киевская земская газета” (К., 1912–1917), “Кооперативный листок Подольского губернского земства” (Кам’янець-Подільський, 1909–1917) та ін.

Отже, якщо йдеться про джерельну основу роботи, то залучені до висвітлення матеріали подають різнобічну інформацію. Це дозволило належним чином вивчити процес розбудови кооперативної мережі регіону в досліджуваний період, частково простежити соціальні та національні аспекти діяльності кооперативних об’єднань, охарактеризувати подвижницьку роботу місцевих спілок та їх представників у захисті інтересів селянства.

Другий розділ – “Становлення сільської кооперації на Правобережній Україні” – складається із двох частин: “Особливості формування в регіоні основних видів самодіяльних господарських організацій селян” і “Правові засади кооперування та їх вплив на стан селянської кооперації”. У першій з них проаналізовано економічні та соціальні передумови становлення сільської кооперації на Правобережній Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Підкреслюється, що її формування було викликане тими непростими економічними змінами, які спрямували господарство Російської імперії на рейки ринкових відносин.

Найпомітнішого розмаху в регіоні тоді набули споживча, ощадно-позичкова та кредитна кооперація. Щодо сільськогосподарської та кустарної кооперації, то формування цих її видів на Правобережжі розпочалося лише протягом 1906 – на початку 1917 рр. Значний вплив на цей процес мали політика офіційних властей, умови господарювання, що склалися тут історично (відсутність кругової поруки та наявність індивідуального, а не общинного господарства, належність переважаючої частини земельних володінь польській спільноті).

Усі види кооперативів у сільському господарстві Правобережної України в процесі розгортання власної роботи керувалися загальними основами кооперативного будівництва, взятими зі світового та вітчизняного досвіду. Сюди належали: задоволення потреб учасників кооперативів та поліпшення умов їх життя, добровільний вступ та вихід зі складу об’єднання, участь у творенні фінансової бази кооперативу за рахунок вступних пайових внесків, здійснення управління на демократичних засадах та ін.

Зміст другої частини розділу розкриває суть та видозміну законодавчої політики російського уряду в галузі кооперації, в рамках якої по лютий 1917 р. здійснювалася діяльність кооперативних об’єднань у сільському господарстві Правобережної України. Строкатість відомчої належності різних видів кооперації, намагання влади тримати її діяльність під повсякденним контролем зумовили появу різноманітних указів, законів, постанов, правил та інших правових документів. Характерною рисою для нормативних актів стосовно кооперації була детальна регламентація всіх сторін діяльності кооперативних організацій, обмеження їх самоврядування і водночас дозвіл на втручання влади у їх внутрішні справи.

Певних змін становище у цій сфері зазнало на початку ХХ ст. Вимоги демократизації російського суспільства, поглиблені подіями революції 1905–1907 рр., змусили владу піти на лібералізацію ряду положень і щодо кооперативної діяльності. Найбільші поступки в стосовно цього фіксували офіційні документи, пов’язані з підготовкою і проведенням столипінської аграрної реформи. Вони націлювали селянство на розвиток у власному середовищі принципів самодіяльності і незалежності.

Ці та інші актуальні питання кооперативного будівництва піднімалися на всеросійських кооперативних з’їздах початку ХХ ст., помітне місце серед яких належало з’їздові у Києві 1913 р. Вимоги з’їздів, остаточне ухвалення на київському зібранні кооператорів розробленого ними кооперативного закону, неспроможність влади справитися зі злободенними проблемами організації господарського життя під час Першої світової війни та зростання в цих умовах економічної ролі кооперації примусили уряд на межі 1915–1916 рр. розглянути на найвищому рівні проект загального кооперативного законодавства. Не бажаючи остаточно відмовлятися від контролю за кооперацією, Рада міністрів все-таки відхилила прийняття єдиного кооперативного закону. Він був ухвалений лише після Лютневої революції 1917 р. з незначними змінами в тій редакції, у якій був підготовлений кооператорами і розглядався в Державній думі ще перед поваленням царизму.

Отже, зусилля діячів кооперації, де був помітним і внесок представників Правобережної України, не привели в кінцевому підсумку до ухвалення в Російській імперії кооперативного законодавства. Однак боротьба за демократичні права і свободи для власної діяльності сприяли піднесенню активності кооперативного руху, змушували владу в ряді випадків йти йому на законодавчі поступки, рахуватися з ним як з дієвою силою громадсько-політичного життя країни.

Розділ третій – “Тенденції розвитку сільських кооперативних структур” – поділений на два підрозділи. У першому – “Особливості розбудови та функціонування споживчої кооперації” – йдеться про динаміку зростання та зміст діяльності споживчих товариств на Правобережжі протягом 1906 – лютого 1917 рр. Кооперація шукала різних організаційних форм розвитку, спиралася на підтримку земств і певною мірою впливала на майновий стан селянських господарств. Більшість кооперативів намагалася розгорнути широку економічну діяльність, започаткувати власне виробництво. Сприятливі умови для проведення такої роботи склалися у роки Першої світової війни. Її події зумовили зростання ділового спілкування між соціально свідомими керівниками кооперативних організацій, налагодження організаційних зв’язків між окремими споживчими товариствами, піднесення авторитету споживчої кооперації загалом.

Сільські споживчі товариства не обмежувалися лише постачанням предметів першої необхідності. Намагаючись розгорнути широку економічну діяльність, більшість з них налагоджували продаж власноруч виробленої сільськогосподарської продукції та продукції інших селян – не членів кооперативу. Помітне місце у своїй діяльності споживча кооперація відводила культурно-просвітницькій роботі (передплата періодичних видань, лекції з питань кооперування, відкриття власних читалень, гуртків художньої самодіяльності тощо).

Важливою рисою діяльності споживчої кооперації Правобережної України було намагання згуртувати діяльність різноманітних її форм у рамках крайових об’єднань. Виявом таких спроб стало утворення Київського союзу споживчих товариств. Хоча його діяльність врешті-решт завершилась невдало, проте вона мала низку позитивних моментів. Була проведена значна організаційна робота, яка згуртувала у регіоні низові кооперативні об’єднання, сприяла зростанню успіху цього виду кооперації і в кінцевому підсумку стала тим вагомим підґрунтям, на яке могла спертися діяльність українських державницьких сил у 1917–1920 рр.

У другому підрозділі – “Зростання сільськогосподарських кооперативів як осередків економічного та громадського єднання селян” – проаналізовано тенденції розвитку цього виду кооперації у досліджуваний період. Окреслено, що сільськогосподарська кооперація була вагомим фактором, який впливав на входження селянських господарств у систему ринкових відносин, сприяв їх економічному зміцненню, зростанню громадської активності селянства.

Сільськогосподарська кооперація на Правобережній Україні з початку свого зародження стала відігравати роль як економічного, так і громадського об’єднання селян. Діяльність її найпоширеніших форм – громад і товариств – також спиралася на підтримку земств і охоплювала найрізноманітніші сторони культурно-господарського життя сільського населення Представники цього виду кооперації впроваджували в практику кращі надбання агрономічної науки, тваринництва, народних промислів

Створені спочатку як просвітницькі, пропагандистські, обслуговуючі об’єднання, сільськогосподарські громади і товариства із втягненням села в орбіту ринкових відносин почали набувати характеру закупівельно-збутових. Своєю діяльністю вони сприяли зміні свідомості сільського населення, його психології, підвищенню соціальної активності, виробляли риси колективізму та підприємливості

Сільськогосподарська кооперація Правобережжя намагалася згуртувати розрізнені товариства з метою координації їх роботи. Виявом таких намагань було утворення Київського центрального сільськогосподарського товариства. Хоча діяльність цього об’єднання почала розгортатися тільки з 1916 р. і йому не довелося стати єдиним для України центром сільськогосподарської кооперації, проте він виконував об’єднуючу, організаційну, просвітницьку роль.

Четвертий розділ – “Участь кредитної кооперації у реформуванні села” – складається з двох частин: “Проблеми організації дрібного кредитування селян і роль ощадно-позичкових кооперативів у їх вирішенні” та “Внесок сільських кредитних кооперативів у розвиток ринкових відносин”. У першій частині окреслено процес організації та розвитку дрібного кредитування селян. Зростаючі масштаби переходу селянських господарств Правобережної України до ринкових відносин, підсилені у досліджуваний період столипінською аграрною реформою, диктували для них потребу в оборотних коштах. Задовольнити її спочатку намагалася мережа сільських кредитних установ у формі традиційних мирських позичкових кас (“капіталів”) та волосних або сільських банків, яка склалася ще в середині ХІХ ст. Однак діяльність цих закладів дрібного кредиту на Правобережній Україні у досліджуваний період не завжди була ефективною. Прорахунки й недоліки у їх роботі, насамперед вагома частка існування прострочених позик, свідчили, що мирські каси та волосні або сільські банки були не в змозі задовольнити потреби сільського населення у кредитах.

Частково цю проблему вирішували земські каси дрібного кредиту, а також ощадно-позичкові кооперативні товариства. Земські каси дрібного кредиту полегшували селянам справу з отриманням необхідних коштів на пільгових засадах Щодо посередницьких операцій земських кас дрібного кредиту, то вони були спрямовані здебільшого на придбання сільськогосподарських машин та знарядь, насіння, мінеральних добрив тощо

Активізувалася й діяльність ощадно-позичкових товариств, у середовищі яких почали виникати об’єднання нового зразка. Крім кредитування, ощадно-позичкові товариства займалися посередницькими, заготівельно-збутовими та страховими операціями, проводили культурно-освітню та благодійницьку роботу. Однак організаційні принципи діяльності таких товариств не завжди дозволяли скористатися їх послугами усім зацікавленим селянам, насамперед з бідняцького середовища.

У другій частині четвертого розділу характеризується діяльність кредитних кооперативів, зростання їх чисельності і господарської активності, викликаної столипінською аграрною реформою, яка різко загострила потреби у кредиті.

Найбільшою ефективністю і доступністю у справі кредитування селянських господарств регіону вирізнялася суто кредитна кооперація. Її організатори виходили з того, що головним для них було кредитування окремих осіб і їх господарств, а не споживчих чи сільськогосподарських кооперативів загалом Втягнення дрібних товаровиробників у ринкові відносини шляхом індивідуального кредитування розширювало їх можливості у придбанні земельних ресурсів, а отже, у розвитку виробництва, збільшенні валової продукції сільського господарства Характерною особливістю кредитної кооперації регіону було те, що вона могла швидко і якісно задовольняти нагальні потреби бідняцько-середняцьких мас села у кредитах. Завдяки цьому кредитні товариства користувалися широкою підтримкою переважаючої категорії населення Правобережної України

Економічна діяльність кредитної кооперації у сільському господарстві Київщини, Поділля та Волині не викликала заперечень з боку офіційних властей. Більше того, потреба інтенсифікувати товарність дрібного селянського господарства на вимогу інтересів торгового та промислового капіталу штовхала владу на удосконалення механізму функціонування цього виду кооперативної діяльності як складової усієї фінансово-економічної системи імперії.

На підставі узагальнення зібраного, опрацьованого і викладеного у дослідженні матеріалу дисертантка дійшла таких висновків:

1. Кооперація у сільському господарстві Правобережної України стала невід’ємним складником всеукраїнської кооперації, що постала і розвивалася з останньої третини ХІХ ст. За порівняно короткий час вона пройшла непростий шлях від перших примітивних нечисленних утворень з мінімальним обсягом діяльності до досить чітких в організаційному плані численних місцевих спілок зі значними фінансовими оборотами. Особливо помітним виявився розвиток різних її видів – споживчої, ощадно-позичкової, кредитної та сільськогосподарської – у 1906 – на початку 1917 рр.

2. Кооперація в сільському господарстві регіону виникла як об’єктивна потреба розвитку дрібних селянських господарств, здебільшого малоземельних, визискуваних поміщиками, орендарями, лихварями, які після реформи 1861 р. все більше й більше втягувались у ринкові відносини з їх жорстокими умовами конкуренції і виживання. Суттєвий вплив на зростання масштабів кооперації здійснила столипінська аграрна реформа, яка пришвидшила її рух шляхом ринкових відносин. Хоча масове створення кооперативних спілок різних форм почалося на Київщині, Поділлі, Волині дещо пізніше, ніж в інших регіонах України, однак завдяки економічній доцільності і широкій пропаганді активістів кооперативного руху, мережа сільської кооперації всіх її видів склалася порівняно швидко.

3. Організаційні засади кооперації в сільському господарстві правобережних українських губерній відповідно до російських законів і рекомендованих владою примірних статутів базувалися на принципах самоокупності, взаємодопомоги, добровільності і рівності усіх членів, самоврядності, підконтрольності та звітності обраних демократичним шляхом керівних органів, неухильного дотримання статутних вимог і вжиття передбачених санкцій до порушників, об’єктивного розподілу прибутків і солідарного покриття можливих втрат тощо.

4. Найбільшого розвитку в досліджуваний період набула кредитна кооперація. Вона охопила значну частину сільських громад і селянських господарств регіону. Її форми діяли як за рахунок власного капіталу (ощадно-позичкові товариства), так і переважно за рахунок позиченого в інших банках (кредитні об’єднання). Головним завданням цих видів кооперації було кредитування членів кооперативів дешевшим – порівняно з приватним – кредитом.

5. До поширеного виду кооперації в середовищі селянства Правобережної України належала споживча, яка функціонувала здебільшого у вигляді кооперативних крамниць. Вона ставила за мету витіснити монополіста-лихваря, скупника, який диктував надто високі ціни на привозні товари. Крамниці працювали на власному капіталі пайовиків, доставляючи на село якісні товари і збуваючи їх за порівняно нижчими цінами. Окрім впливу на майновий стан селянських господарств, більшість споживчих кооперативів прагнули до піднесення культурно-освітнього рівня селянства, його самоорганізації.

6. Меншого розповсюдження у регіоні набули сільськогосподарські громади і товариства, а також кустарна (виробнича) кооперація. Їх організація була викликана обставинами життя сільських трудівників, зокрема бажанням поліпшити землеробство, тваринницьку справу, підвищити рівень власної майнової забезпеченості або вигідніше продати свої робочі руки. Незважаючи на значно нижчі, порівняно з іншими видами, обсяги виробництва, сільськогосподарська кооперація регіону впродовж досліджуваного періоду все ж виступала тим вагомим фактором, який впливав на входження селянських господарств у систему ринкових відносин, сприяв їх економічному зміцненню, зростанню громадської активності селянства.

7. Намагання учасників кооперативної діяльності регіону об’єднати свої зусилля щодо координації дій місцевих спілок, забезпечення кредитної кооперації необхідними коштами, а споживчих і виробничих спілок – товарами споживчого і виробничого призначення – зумовили появу крайових кооперативних об’єднань (союзів). Вони розгорнули широку господарську діяльність і в перспективі могли стати потужними самостійними економічними об’єднаннями. Однак небажання конкуруючих російських спілок мати зміцнілих провінційних суперників, а також побоювання властей зустріти в їх особі потужну громадську силу призвели до того, що вони не змогли повною мірою розгорнути свою діяльність і через деякий час зазнали невдачі.

8. Розвиткові кооперативної мережі регіону активно сприяли земські структури. Підтримка кооперації з боку земств базувалася на усвідомленні того, що надання допомоги сільському населенню матиме успіх лише тоді, коли їх заходи базуватимуться на принципах самодіяльності й самодопомоги.

9. Функціонування різних видів кооперації на Київщині, Поділлі та Волині у різних формах, незважаючи на певні труднощі та недоліки, загалом позитивно впливало на виробництво і матеріальне становище значної частини селянства. Водночас воно мало й певне морально-етичне, цивілізаційне значення, бо сприяло підвищенню моральності, ощадливості, тверезості, громадянської свідомості селянства. Разом з тим, не варто перебільшувати їх внесок у революціонізацію селянства, яке в основній своїй масі намагалося уникнути політичної боротьби, вважаючи її незрозумілою і навіть небезпечною