Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Джаман Василь Олексійович

УДК 911. 3 : 314 (477.8)

Регіональні системи розселення: демогеографічний аналіз

(на прикладі Західного регіону України)

11.00.02 – економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора географічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної

географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант – доктор географічних наук, професор

Іщук Степан Іванович, Київський

національний університет імені Тараса

Шевченка, кафедра економічної та соціальної

географії, професор

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, старший науковий співробітник

Хомра Олександр Улянович, Національний інститут проблем

міжнародної безпеки, завідувач відділу соціально-економічної

та демографічної безпеки;

доктор географічних наук, старший науковий співробітник

Фащевський Микола Іванович , Рада по вивченню продуктивних сил

України НАН України, головний науковий співробітник відділу

проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил;

доктор географічних наук, професор

Топчієв Олександр Григорович, Одеський національний університет імені

І.І.Мечникова, завідувач кафедри економічної та соціальної географії.

Провідна установа – Львівський національний університет

імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться „19” квітня 2004 р. о 14 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90, географічний факультет, ауд. 212.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „26” лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор П.О.Масляк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Потреби вдосконалення територіальної організації продуктивних сил на певному етапі розвитку окреслюють коло проблем, які вимагають наукового дослідження. Впродовж 50-70-х років ХХ століття вітчизняна географічна наука при розробці проблем розселення головну увагу приділяла вивченню окремих міст, зокрема обмеженню росту великих, активізації розвитку середніх і малих міст. Інтеграційні процеси в економіці, формування територіально-виробничих комплексів об’єктивно зумовили розвиток інтеграції в розселенні, формування групових систем міських поселень. Це зумовило у 70-80-х роках новий напрям у дослідженні міського розселення – вивчення проблем розвитку і територіальної організації міських агломерацій та формування територіальних систем розселення. Одночасно привернули до себе увагу проблеми сільського розселення та соціального розвитку села. Посилення взаємозв’язків між міськими і сільськими населеними пунктами визначило новий науковий підхід – міське і сільське розселення почали розглядати як єдину територіальну систему розселення.

Нові соціально-економічні умови розвитку країни позначилися на розселенських процесах. Урбанізаційні процеси за глибокої економічної кризи змінилися на протилежні – деурбанізаційні. Наукове пояснення системності розселення, його взаємопов’язаності з територіальними системами виробничої та соціальної сфер має безпосередньо практичне значення, оскільки в “Конституції України” вказано на необхідність “… збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій” (розділ ІХ, стаття 132).

Вивчення географії населення та розселення в Україні в окремих регіонах особливо актуальне за останнє десятиріччя, коли демогеографічна ситуація в нашій державі кардинально змінилася. Характерною особливістю природного руху населення України за 1960-1990 рр. був приріст при помітному його скороченні, а з 1991 р. Україну охопила депопуляція населення, масштаби якої з кожним роком зростають. Про важливість цієї проблеми свідчить той факт, що 21 травня 2003 р. відбулися Парламентські слухання на тему “Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки”. У процесі обговорення зазначалося, що за останнє десятиріччя населення в Україні зменшилося на 4,5 млн. осіб, рівень народжуваності знизився на 38,5%, смертність зросла на 26,5%, а демографічна криза загрожує національній безпеці України.

Змінилася і ситуація з міграцією населення. Україна в 60-80-х роках вирізнялася переважанням іммігрантів над емігрантами, а з 1994 р. – міграційний відтік став переважати над прибулими. Міграція населення, міграційні процеси, міграційні переміщення, міграційний простір, еміграція, імміграція, депортація, репатріація, біженці – ці поняття дедалі частіше входять до наукового обігу та практичного вжитку, відображаючи складні проблеми сьогодення. Міграції населення виступають своєрідним “діагнозом” політичної, економічної, соціальної, екологічної ситуацій, міжетнічних, міжконфесійних відносин. Саме тому міграційні процеси перебувають у центрі уваги світового та європейського співтовариств, керівництва держав. Проблеми міграції населення України були завжди актуальними. Та особливу увагу вони стали привертати з кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття, оскільки розпад СРСР, глибока економічна криза, екологічна ситуація тощо різко змінили обсяги і напрямки міграційних потоків, з одного боку, та причини і склад мігрантів – з іншого.

Необхідність дослідження систем розселення і регулювання просторових особливостей та динаміки демографічних і міграційних процесів в Україні на регіональному рівні сьогодні стала нагальною потребою суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з тематикою науково-дослідницьких робіт кафедри економічної і соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка і кафедри географії і картографії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, в яких автор брав безпосередню участь: 1) „Суспільно-географічні основи регіонального природо-користування”, номер державної реєстрації 0101U002601; 2) „Складання карт „Атласу народногосподарського комплексу Чернівецької області”, номер державної реєстрації 0189U023850; 3) „Географічні особливості краєзнавчого картографування України”, номер державної реєстрації 0193U027489; 4) „Краєзнавче дослідження географії Карпатсько-Подільського регіону України”, номер державної реєстрації 0199U001880; 5) „Географо-краєзнавчі дослідження України”, номер державної реєстрації 0102U006610.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження теоретико-методологічних засад формування і територіальної організації регіональних систем розселення, розвитку демогеографічних і міграційних процесів в умовах трансформації економіки України, переходу до нових ринкових відносин.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі наукові завдання:

- розкрити наукову сутність регіональних систем розселення як об’єкта дослідження соціально-економічної географії;

- систематизувати і вдосконалити методику дослідження територіальних систем розселення на регіональному рівні, виходячи з нових умов трансформації українського суспільства;

- оцінити вплив природно-ресурсного потенціалу територій на формування регіонального розселення і визначити територіальну диференціацію демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території;

- проаналізувати вплив соціально-економічних чинників на формування і розвиток регіональних систем розселення;

- виявити територіальні відмінності демогеографічних процесів і здійснити демогеографічне районування;

- дослідити нові тенденції в географії міграцій населення та оцінити структуру мігрантів і вплив міграційних процесів на формування демографічного і поселенського потенціалу регіонів;

- виявити закономірності процесів урбанізації та субурбанізації у староосвоєному і слабоурбанізованому Західному регіоні України;

- проаналізувати структуру, рівень сформованості, основні напрями удосконалення та динаміку демогеографічної ситуації Західної регіональної системи розселення України.

Об’єктом дослідження обрано регіональні системи розселення та їх динамічний стан з наголосом на Західний регіон України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та практичні засади формування і функціонування взаємопов’язаних і взаємодіючих ієрархічно підпорядкованих елементів Західної регіональної системи розселення, демогеографічних і міграційних процесів в контексті їх територіальної організації та комплексно-пропорційного розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є положення Конституції України з питань збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів країни, законодавчі та нормативні акти, прийняті Верховною Радою, Президентом та Кабінетом Міністрів України, фундаментальні положення теорії суспільної географії в галузі системології, комплексології, регіоналістики, географії населення, зокрема територіальної організації розселення, демогеографії, географії міграцій населення. При написанні дисертації були використані теоретичні та прикладні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених: М.Т. Агафонова, Е.Б. Алаєва, М.В.Багрова, Г.В.Балабанова, В.А.Барановського, М.М.Баранського, А.П.Голікова, І.О.Горленко, В.Г. Давидовича, С.І.Дорогунцова, А.І. Доценка, І.М.Дудника, Я.І.Жупанського, Т.І.Заславської, О.В.Заставецької, Ф.Д.Заставного, М.Г.Ігнатенка, С.І.Іщука, С.О.Ковальова, О.А.Константинова, Л.М.Корецького, С.Б.Лаврова, Г.М.Лаппо, Ф.М.Лістенгурта, О.П.Литовки, П.О.Масляка, К.М.Місевича, В.П.Нагірної, В.І.Нудельмана, Я.Б.Олійника, Б.В.Павлишина, М.М.Паламарчука, О.М.Паламарчука, М.Д.Пістуна, Ю.І.Пітюренка, С.М.Писаренко, В.В.Покшишевського, В.П.Руденка, Л.Г.Руденка, Ю.Г.Саушкіна, Г.Г.Старостенко, А.В.Степаненка, Д.М.Стеченка, В.С.Стешенко, О.Г.Топчієва, М.І.Фащевського, І.О.Фоміна, Г.С.Фтомова, О.У.Хомри, Б.С.Хорєва, О.І.Шаблія, В.О.Шевченка, П.Г.Шищенка та інших економіко-географів, економістів, демографів, соціологів.

Багатоаспектність аналізованих у роботі явищ, процесів і різноманітних чинників зумовила необхідність взаємопов‘язаного застосування в дисертаційному дослідженні процесів розселення, відтворення і міграцій населення загальнонаукових методів (абстрактно-логічного, аналізу, синтезу, причинно-наслідкової залежності, подібності, аналогії, діалектичного розвитку, системного підходу тощо), що дало можливість забезпечити їх всебічне вивчення як в часовому, так і в просторовому вимірах конкретно-науковими методами (картографічним, балансовим, статистично-демографічним, математичним, історико-географічним, експедиційним) і прийомами (рейтингового аналізу, кореляційних зв‘язків, комп’ютерного моделювання).

У роботі використані матеріали Державного комітету статистики України; Волинського, Закарпатського, Івано-Франківського, Львівського, Рівненського, Тернопільського та Чернівецького обласних управлінь статистики; матеріали переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989 і 2001 років; матеріали первинного обліку підприємств, установ і організацій Західного регіону України.

Наукова новизна проведеного дослідження:

1. Поглиблено методологічні та методичні основи дослідження регіональних систем розселення, що дало підстави систематизувати та виділити основні етапи їх дослідження.

2. Розроблено методику оцінки рівня відповідності (тісноти зв’язку) розселення населення природно-ресурсним можливостям території. Визначено ступінь впливу компонентної структури природно-ресурсного потенціалу території на кількість населення і структурні особливості розселення. Вперше запропоновано та апробовано методику визначення показника демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території, розглянуто його хорологічну і хронологічну диференціацію.

3. Проаналізовано вплив виробничого комплексу, соціальної сфери на формування і розвиток територіальних локальних і регіональних систем розселення. Встановлено, що подвійність функцій населених пунктів, як елементів територіальної структури суспільно-географічних комплексів, зумовлює відповідність територіально-системних організацій продуктивних сил і розселення.

4. Виділено територіальну структуру Західної регіональної системи розселення України та її складових елементів. Вперше встановлено її відповідність територіальній структурі господарського комплексу.

5. Розкрито тенденції трансформації демогеографічних процесів в Україні та її основних регіонах; спрогнозовано напрями розвитку демографічних процесів у Західному регіоні України. Виконано (за подібністю демогеографічної ситуації) сучасне демогеографічне районування території України.

6. Досліджено причини, напрямки, масштаби міждержавних, міжрегіональних і внутрішньорегіональних міграцій населення та структуру мігрантів за різними напрямками переїздів.

7. Вперше запропоновано основні напрями і механізми удосконалення територіальної структури Західної регіональної системи розселення.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, що виносяться на захист, забезпечуються цілеспрямованим використанням системи методів дослідження, що застосовувались для вирішення поставлених завдань. Достовірність і репрезентативність досліджень забезпечується використанням офіційних статистичних матеріалів, проведення польових обстежень низових територіальних систем розселення і демогеографічних систем. Анкетування забезпечило комплексність аналізу територіальної диференціації демографічних процесів, демографічної ситуації, міграційних процесів та їх вплив на формування демографічного і поселенського потенціалу регіонів України. Отримані науково-практичні результати дисертаційної роботи відповідають особливостям сучасної територіальної організації розселення і тим складним та негативним явищам, якими в останній період реально характеризується розвиток демографічних процесів в Україні.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в розробках прогнозів розвитку демогеографічних і міграційних процесів в Україні та її регіонах. Матеріали наукових розробок з вдосконалення регіональних систем розселення використані Радою по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України при розробці „Схеми розвитку і розміщення продуктивних сил України на період до 2010 року” (довідка № 25/820–2–4). Головним управлінням економіки Чернівецької обласної державної адміністрації матеріали досліджень з вдосконалення обласної системи розселення, вивчення демогеографічної ситуації та міграційних процесів використані при розробці „Концепції соціально-економічного розвитку Чернівецької області на період 2004-2011 років” (довідка № 06/1667). Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані відповідними органами Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської і Закарпатської обласних державних адміністрацій при вирішенні практичних питань вдосконалення систем розселення в умовах трансформації суспільних відносин та при розробці програм соціально-економічного розвитку території. Теоретичні положення, конкретні методики і рекомендації дисертації є вкладом у розвиток економічної та соціальної географії, вони використовуються у процесі викладання спецкурсів „Географія населення і розселення”, „Географія міст України” на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 050/341-30), нормативних курсів „Демографія”, „Методи географічних досліджень”, „Економічна і соціальна географія України”, „Географія Карпато-Подільського регіону”, „Географія рідного краю і методика її викладання”, „Управління трудовими ресурсами” в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (довідка № 23-06.06/212). Теоретичні та практичні положення роботи включені до наукових звітів кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 050/340-30) і кафедри географії та картографії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (довідка № 23-06.06/211).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлені ідеї і розробки, що належать особисто автору роботи. У процесі дисертаційного дослідження вони забезпечили вирішення поставлених завдань. У роботі містяться ті концептуальні положення, методичні підходи, висновки, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня. Використані положення інших авторів мають відповідні посилання.

Апробація результатів дисертації. Основні науково-теоретичні та практичні положення дисертації доповідалися на:

- з’їздах: VІ з’їзді Географічного товариства УРСР (Одеса, 1990), VII і VІІІ з’їздах Українського географічного товариства (Київ, 1995; Луцьк, 2000);

- міжнародних конференціях, семінарах і нарадах: Всесоюзній нараді „Картографія в епоху НТР: теорія, методи, практика” (Москва, 1987), ІІІ Всесоюзній конференції „Соціалістичне місто як об’єкт дослідження і управління” (Ленінград, 1988), ІХ Всесоюзній конференції „Картографія і науково-технічний прогрес” (Харків, 1988), VI Всесоюзній нараді „Екологія – народонаселення – розселення: теорія і політика” (Грозний, 1989), ІV Регіональній конференції з проблем еколого-географічного картографування і оптимізації природокористування (Іркутськ, 1989), Всесоюзній конференції „Ноосферогенез: постановка і шляхи вирішення проблеми” (Кишинів, 1990), конференції „Проблеми раціонального використання і охорони природного середовища” (Мінськ, 1990), Х Всесоюзній конференції „Екологічне картографування на сучасному етапі” (Ленінград, 1991), Міжнародній конференції „Навколишнє середовище і здоров’я” (Чернівці, 1993), Міжнародній конференції „Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці, 1994), Міжнародній конференції „Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття” (Чернівці – Київ, 1996), І Міжнародному семінарі з теорії і практики регіонального географічного краєзнавства (Тернопіль, 1999), Міжнародній конференції „Географічна наука та освіта в Україні” (Київ, 2000), ІІ Міжнародній конференції „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2001), V Міжнародному семінарі „Науково-дослідницька робота студентів і школярів” (Харків, 2001), ІІ Міжнародній конференції „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (Київ, 2002), Міжнародній конференції „Регіональні екологічні проблеми” (Київ, 2002), V конгресі Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002), ХІ Міжнародному семінарі „Навчально-методичне забезпечення безперервної географічної і картографічної освіти” (Харків, 2002), ХІІ Міжнародному семінарі „Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи” (Харків, 2003);

- всеукраїнських та регіональних конференціях, семінарах: республіканській конференції „Картографічне забезпечення основних напрямів економічного і соціального розвитку Української РСР та її регіонів” (Чернівці, 1987), конференції „Проблеми екології Поділля” (Кам’янець-Подільський, 1989), республіканській конференції „50 років возз’єднання Західної України з Українською РСР у складі Союзу РСР” (Львів, 1989), конференції „Напрями становлення і розвитку соціалістичного господарського механізму в умовах економічної самостійності регіону” (Чернівці, 1990), регіональній конференції „Проблеми охорони природи і відтворення природно-ресурсного потенціалу Західного Поділля” (Тернопіль, 1990), конференції „Географічні аспекти природокористування Волині” (Луцьк, 1991), І і ІІ Всеукраїнських конференціях „Проблеми раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу України” (Чернівці, 1991 і 2000), республіканській конференції „Удосконалення змісту підготовки вчителя географії” (Тернопіль, 1993), І Всеукраїнському семінарі з географії населення (Луцьк, 1993), Всеукраїнському семінарі „Нові методи викладання географії у вищій школі” (Київ, 2001), Всеукраїнській конференції „Українське географічне краєзнавство: наукові засади, історія, постаті” (Тернопіль, 2001) та ін.

Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії „Регіональні системи розселення: демогеографічні аспекти” (Чернівці: Рута, 2003. – 21,4 умов. друк. арк.), навчальному посібнику „Демогеографія” (Чернівці: Рута, 2002. – 9,4 умов. друк. арк.; у співавторстві), трьох колективних навчальних посібниках, 32 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, наукових вісниках, наукових записках (з них 27 одноосібних), в т.ч. 25 у фахових виданнях, 35 матеріалах і тезах конференцій, семінарів та нарад (з них 14 одноосібних). Всього за темою дисертації опубліковано 72 наукові праці загальним обсягом 43 умовних друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 364 сторінках машинописного тексту, що включає 76 таблиць і 62 рисунки (картосхеми, графіки, діаграми). Окрім цього, у додатках, обсягом 69 сторінок, подано 37 таблиць і 18 рисунків. Список використаних літературних джерел має 352 найменування. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів та висновків.

Основний зміст роботи

У першому розділі роботи „Науково-методологічні основи дослідження регіональних систем розселення” розглянуто теоретичні аспекти дослідження територіальних систем розселення на регіональному рівні, виходячи з нових умов трансформації українського суспільства.

Дослідження регіональних систем розселення повинні враховувати такі теоретичні і практичні положення: регіональні системи розселення є складним динамічним і відкритим об’єктом економіко- і соціально-географічних досліджень. Це вимагає застосування цілісної системи методів наукового пізнання, які відображали б загальнонауковий та галузевий рівні. Як одна з основних передумов формування та функціонування регіональних соціально-економічних комплексів і регіональних систем розселення є комплекс природних умов і ресурсів тієї чи іншої території; економічною основою регіональних систем розселення виступають регіональні соціально-економічні комплекси та рівень розвитку продуктивних сил; регіональні системи розселення – складова частина (підсистема) регіональних суспільно-географічних комплексів, яка є каркасом їх просторової організації; регіональні системи розселення – складні поєднання функціонально взаємопов’язаних і взаємодіючих ієрархічно підпорядкованих міських і сільських поселень, які формуються у процесі розвитку регіональних суспільно-географічних комплексів; основою перетворення мереж населених пунктів у системи розселення є різноманітні міжпоселенні зв’язки, які залежать від транспортної доступності населених пунктів до центрів систем; територіальні системи розселення, як і будь-які соціально-економічні системи, повинні мати суб’єкти управління; в населених пунктах різних функціональних типів і залежно від географічного положення сформувалася різна демографічна ситуація; міграційна активність населення і вектори міграційних потоків визначаються як рівнем економічного і соціального розвитку регіонів, так і окремих поселень, що, в кінцевому підсумку, позначається на формуванні їх демографічного та поселенського потенціалів.

Виходячи з особливостей і специфіки регіональних систем розселення, як об’єкта дослідження, визначені методичні засади та основні етапи дослідження.

Перший – базовий етап, на якому вивчається сучасна картина (малюнок) розселення та історичні особливості формування розселення. Важливим при вивченні систем розселення різних територіальних рівнів є визначення середніх відстаней між населеними пунктами, ступінь концентрації населення і поселень, рівень централізації розселення, ретроспективні особливості формування мережі розселення.

Другий етап передбачає виявлення особливостей просторових відмінностей динаміки кількісних та якісних характеристик населення, територіальних особливостей демографічних процесів. Тут важливо визначити: рівень залежності між потенційною продуктивністю природних ресурсів території та кількістю населення і структурними особливостями розселення ; ступінь територіальної концентрації розподілу демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території; рівень концентрації міського і сільського населення у різних типах поселень. Водночас досліджуються міграційні процеси: обсяги міграційних потоків, міграційна активність населення за напрямками та їх вплив на динаміку кількості й структуру населення.

Третій етап – дослідження рівня розвитку і характеру розміщення продуктивних сил регіональних суспільно-географічних комплексів, зокрема делімітації елементів територіальної структури комплексу регіону, визначення економічних і соціальних функцій населених пунктів.

Четвертий етап – дослідження економічного каркасу регіональної системи розселення як композиційної основи територіальних елементів виробництва, соціальної сфери, транспортних магістралей і розселення.

На п’ятому етапі вивчаються проблеми ринку праці і зайнятості, зокрема трудові ресурси регіону та особливості їх використання, кількість, якісні параметри, ступінь зайнятості та його особливості, можливості створення нових робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили за окремими галузями, поєднання і взаємозв’язки галузевих показників на конкретній території та напрями внутрішньогалузевого, міжгалузевого і територіального перерозподілу трудових ресурсів.

Шостий етап – дослідження зв’язків між населеними пунктами через характер, потужність, частоту та інтенсивність виробничих, трудових, соціально-побутових та інших зв’язків. Для визначення меж регіональних систем розселення і ступеня інтенсивності зв’язків населених пунктів з регіональним центром розселення слід дослідити виробничо-технологічні, господарсько-управлінські, торговельно-розподільчі, освітньо-культурні, наукові організаційні, інформаційні зв’язки, зв’язки по кооперуванню, підготовці кадрів та ін.

Системи розселення з інтенсивно розвинутими взаємозв’язками між населеними пунктами – це своєрідні демогеографічні поля. Для кількісної параметризації та визначення ступеня розвинутості систем розселення використовуються елементи теорії поля і картографування потенціалів, що становить сьомий етап дослідження систем розселення.

Восьмий етап дослідження – синтезуючий – виділення меж та елементів територіальної структури регіональної системи розселення. Тут же визначаються напрями вдосконалення територіальної структури регіональної системи розселення.

У другому розділі дисертації „Природно-ресурсні можливості території – чинник формування та розвитку регіональних систем розселення” проаналізовано вплив природних умов і ресурсів території на формування та розвиток регіонального розселення, виявлено територіально-часову диференціацію демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території.

Територіальна диференціація компонентів природного середовища і їх комплексний вплив на розселення зумовили соціальну потребу в оцінці придатності території для житлового і господарського будівництва й умов проживання населення, зокрема впливу окремих компонентів природного середовища і комплексу природних умов на будівництво, проживання населення, регіональні особливості розселення.

Оцінка території за природними властивостями для заселення здійснювалася за допомогою словесного опису якісних відносних показників, кількісних відносних безмірних одиниць – балів або категорій, вартісних і комбінованих оцінок. При різних методиках дослідження спільною є оцінка рівня (або ступеня) придатності території для будівництва, розселення і умов проживання населення.

З метою визначення рівня залежності (тісноти зв’язку) між потенційною продуктивністю природних ресурсів (як факторної ознаки) й кількістю населення та структурними особливостями розселення регіону (як результативної ознаки) в роботі розроблено методику оцінки рівня відповідності розселення населення природно-ресурсним можливостям території.

Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу та ступінь його концентрації формують розселенську місткість території. Під розселенською місткістю території розуміється здатність „утримувати” певну кількість населення, виходячи з природно-ресурсної та соціально-економічної потенційної можливості. Дослідження засвідчують високий рівень відповідності розселення природно-ресурсним можливостям території в Україні. Зокрема, коефіцієнт рангової кореляції між кількістю населення та сумарним природно-ресурсним потенціалом (ПРП) областей і автономної республіки становить + 0,86, а тіснота зв’язку між відносними показниками щільності сумарного ПРП і густоти населення визначається коефіцієнтом – К = + 0,82. Розрахунки тісноти зв’язків компонентної структури ПРП і розселення підтверджують найвищу залежність кількості населення від сумарного ПРП території. Тобто не один окремий природний компонент визначає характер розселення, а весь природний комплекс.

Серед окремих компонентів ПРП найвищий ступінь відповідності з кількістю населення мають природні рекреаційні ресурси – К = +0,76. Серед інших складових компонентної структури ПРП території доволі високий рівень зв’язку з кількістю населення характерний для мінеральних ресурсів – К = +0,71, а також суми економічної оцінки земельних і водних ресурсів – К = +0,62 (при цьому, якщо земельні і водні ресурси розглядати окремо, то коефіцієнти рангової кореляції менші).

На загальному тлі високих кореляційних зв’язків між показниками сумарного ПРП і кількості населення в роботі розроблена методика визначення показника демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території:

де ДНпрі – величина демографічного навантаження на природно-ресурсні мо-жливості і-ої території, Hі – кількість населення і-ої території, ПРПі – вартість сума-рного ПРП і-ої території.

Прийнявши середньоукраїнський показник ДНпр за 1, зіставляючи з ним величини ДНпрі, отримано індекс рівня демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості і-ої території (Ідні):

У межах України (рис.1) виділено шість рівнів демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території (від дуже високого – Ідні = 2,26 до низького – Ідні = 0,50-0,75), проаналізовано просторові особливості поширення цих рівнів та їх динаміку.

Рис. 1. Рівень демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території (станом на 1.01.2001 р.)

Розрахунки тісноти зв’язків рангових місць абсолютних і відносних показників компонентної структури ПРП і розселення у розрізі адміністративних районів Західного регіону України підтверджують наші дослідження про найвищу залежність кількості населення від сумарного ПРП. Перевищення рангових місць за кількістю і густотою населення над абсолютними величинами і щільністю сумарного ПРП властиве для трьох груп районів (рис.2). Перша з них сформувалася переважно на основі природно-ресурсної складової розселенської місткості території, яка базується на значних обсягах ПРП і різноманітності його компонентної структури. До цієї групи належать переважно райони Прикарпаття, які утворюють зону високої концентрації населення. Другу групу перевищення рангів заселеності над ПРП утворюють райони з містами обласного підпорядкування, які виникли і спочатку розвивалися, як правило, на місцевій природно-ресурсній базі, а пізніше набули функцій міжрайонного значення з розвитком обробної промисловості і соціальної сфери. Тому тут поєднуються дві складові розселенської місткості території – природно-ресурсна і соціально-економічна. Третя група представлена районами приміської зони великих міст. Це, головним чином, результат субурбанізації. Низький рівень заселеності території відмічається в гірських районах. Це пояснюється, з одного боку, ускладненими умовами природокористування, а з іншого – самою компонентною структурою природно-ресурсного потенціалу, більшість якого складають водні та лісові ресурси. Друга група районів з нижчим рейтингом за кількістю і густотою населення, ніж за сумарним ПРП і його щільністю, спричинена соціально-економічними умовами – порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку периферійних районів в областях.

Показники демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території дають можливість регулювати на перспективу розселенську політику на загальнодержавному та регіональному рівнях, виходячи з природно-ресурсної бази розселенської місткості території.

Рис. 2. Різниця рангових місць між рейтинговими рядами сумарного ПРП і кількості населення у розрізі адміністративних районів Західного регіону України (на 1.01.2001 р.).

У третьому розділі роботи „Суспільно-географічний аналіз соціально-економічних чинників формування регіональних систем розселення” розкрито значення суспільно-географічного положення, історичних умов, розвитку виробничої і соціальної сфери, територіальної структури суспільно-географічних комплексів, екологічної ситуації на формування і функціонування територіальних систем розселення.

Одним із важливих чинників розміщення і регіонального розвитку, що визначає параметри населених пунктів, їх динаміку та місце у територіальних системах розселення виступає географічне положення, яке виражається умовною величиною сили впливу об’єктів один на одного у процесі їх функціонування.

Визначальне місце у формуванні мережі розселення належить виробничому комплексу, тому що матеріальне виробництво є основою розвитку і структури переважної більшості міських і сільських поселень. Кількість і якість робочої сили, її структура, а в кінцевому результаті і величина населеного пункту залежить від характеру виробництва і потужності підприємств.

Глибока економічна криза, яка розпочалася у кінці ХХ століття, негативно позначилася на містоформуючих чинниках, зниженні рівня зайнятості населення, зростанні безробіття. Все це активізувало відцентрові міграційні процеси. З 1994 р. міграційне сальдо населення для міських поселень України від’ємне і за 1994-2000 рр. склало 633,2 тис.осіб.

Значне містоформуюче і системоформуюче значення має транспорт, який крім безпосереднього впливу на виникнення конкретного поселення, створює передумови для розвитку всієї мережі поселень і перетворення її у систему розселення.

Помітний вплив на розвиток поселень, крім матеріального виробництва, має виконання ними соціальних функцій, бо територіальна організація обслуговування населення не тільки визначає територіальну і взаємопов’язану з нею часову доступність закладів обслуговування, але й зумовлює економічну доступність послуг для населення у міській та сільській місцевості. Територіальна організація соціального комплексу проявляється через формування систем міжпоселенного обслуговування, в основі яких знаходиться принцип ступеневого підходу та виділення ієрархічних центрів обслуговування: державний, регіональний, обласний, міжрайонний, районний, місцевий. Центри відповідного ієрархічного рангу мають певний набір закладів сфери обслуговування і відповідно зону обслуговування. При цьому ієрархічність структур обслуговування населення перебуває у взаємозв’язку з ієрархією систем розселення.

На розселення впливає і територіальна структура господарського комплексу. Загальноприйнятим є твердження про тісний взаємозв’язок системи територіальної організації продуктивних сил із системою розселення. Умовою для цього взаємозв’язку є зумовленість розселення розміщенням виробництва і, діюча як зворотна, вторинна залежність розміщення виробництва від територіального розподілу населення. В свою чергу, територіальна організація виробництва разом із системою розселення та інфраструктурою утворюють суспільно-географічний комплекс відповідного таксономічного рангу. При цьому, важливою передумовою розвитку виробничої сфери і розселення населення по території є природно-територіальний комплекс, який своїми природними ресурсами виступає базою формування господарського комплексу і визначає особливості розселення. Природний комплекс зазнає впливу і змін під дією підприємств і населених пунктів. Концентрація матеріального виробництва, транспорту, населення у населених пунктах має на навколишнє середовище потужний техногенний вплив. Головними центрами локалізації екологічних протиріч між населенням і оточуючим середовищем є міста, особливо великі промислові вузли й райони. Тому при розробці регіональних схем розселення одним із найважливіших завдань є екологізація розселення, тобто містобудівельні та інші заходи мають спрямовуватися на те, щоб припинити забруднення природного середовища та істотно поліпшити екологічну ситуацію в поселеннях.

Взаємозв’язок територіально-виробничих комплексів і систем розселення зумовлений подвійною функцією населених пунктів у соціально-економічному розвитку суспільства. Системний характер розселенню і відповідність його територіальній структурі господарського комплексу надає вже та обставина, що трудові ресурси, як головна продуктивна сила суспільства, входять до числа складових компонентів територіально-виробничих комплексів. Територіально-системній організації продуктивних сил повинна відповідати, таким чином, територіально-системна організація розселення.

Четвертий розділ „Західна регіональна система розселення України: розселенська характеристика” присвячений вивченню закономірностей процесів урбанізації та субурбанізації, особливостей сільського розселення у староосвоєному і слабоурбанізованому Західному регіоні України. Виділено елементи функціонально-територіальної структури Західної регіональної системи розселення, проаналізовано рівень їх сформованості й запропоновані основні напрями удосконалення.

Західна регіональна система розселення України формується на базі менш індустріально розвинутого господарського комплексу, ніж східний, подніпровський і південний макрорегіони держави. На значних частинах території переважаюче значення має сільське та лісове господарство, переважає сільське населення. Західний регіон України завжди виділявся на державному тлі не високим рівнем урбанізованості. При низьких показниках урбанізованості регіон у другій половині ХХ ст. мав вищі темпи урбанізації, ніж Україна загалом. Населення зростало (до 1994 р.) в усіх групах міських поселень і, як правило, чим більша людність поселень, тим були вищі темпи їх росту. На початку нового століття західні області і далі продовжують характеризуватися низьким рівнем урбанізованості.

Західний регіон України належить до староосвоєних територій, що наклало свій відбиток на формування картини міського розселення. Тут переважають малі міста, більше третини з яких не відповідають критеріям визнання статусу міста. Великими містами є тільки обласні центри. У трьох областях відсутня категорія середніх міст. Міста (разом з транспортною мережею) виступають соціально-економічним каркасом розвитку території, формуючи навколо себе поле свого впливу на оточуючі поселення. Межі зон середньоінтенсивних зв’язків з обласними центрами співпадають з ізолініями потенціалу поля демографічного впливу – Е = 250 осіб/км2, а для середніх і малих міст – Е = 100 осіб/км2. Відбувалася концентрація населення у великих містах та їх приміських зонах і зменшення людності периферійних частин областей.

Пересічна густота сільського населення Західного регіону України в 1,7 раза перевищує загальнодержавний показник, пересічна людність села – на 35 % більша, частка дрібних поселень (до 200 осіб) майже вдвічі менша.

Західна регіональна система розселення складається з 7 обласних (субрегіональних), 21 міжрайонної локальної і 107 районних локальних систем розселення (рис.3) різного ступеня розвинутості й сформованості. Субрегіональні системи розселення мають чітко виражені територіальні структури каркасів розселення: радіально-кільцеву (Львівська), лінійну (Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Закарпатська), трикутну (Волинська) і моноцентрично-радіальну (Чернівецька). Загалом територіальна структура Західної регіональної системи розселення – радіально-концентрична. Явно вираженим міжобласним центром – ядром регіональної системи розселення виступає місто Львів – центр колишніх адміністративно-територіальних утворень, столиця Західно-Української Народної Республіки; центр колишнього Львівського економічного адміністративного району; регіональний науковий центр у системі Національної академії наук України тощо. Львів у 3,2-6,2 раза має більшу кількість населення ніж обласні центри – сусіди першого порядку.

Обласні центри відіграють роль найсильнішого системоутворюючого чинника. Вони формують ядра субрегіональних систем – найбільші еко-но-міч-ні вузли зі сформованими на їх основі міжрайонними локальними си-сте-мами розселення. Це особливо характерно для даного ре-гі-о-ну, оскільки людність обласних центрів значно пере-вищує людність других за рангом міст областей.

До основних опорних центрів обласних систем розсе-лення належать міста з розвинутими функціями міжрайонного значення, але недостатньо розвинута мережа міжрайонних центрів в областях і слабкий розвиток їх міжрайонних функцій створюють значні відмінності між територіями у соціально-економічних умовах життя населення. Раціональний розвиток мережі цих центрів полягає у повному охопленні зонами їх впливу всієї території області.

Малі міста і селища міського типу за умови малої кількості великих і середніх міст, а також значної густоти сільських населених пунктів виступають місцевими системоутворюючими центрами локальних районних і кущових систем розселення.

Таким чином, Західна регіональна система розселення – складне поєднання функціонально взаємопов’язаних населених пунктів. Тут проявляються такі особливості їх територіального розміщення: центри і підцентри систем розселення виконують декілька системоорганізуючих функцій різних ієрархічних рангів; населені пункти розміщені в зонах впливу двох і більше міст – центрів систем розселення, коли їх зони впливу перекриваються; не обов’язкове пряме включення локальних систем розселення у системи розселення вищого на один ступінь таксономічного рангу; можливість належності населених пунктів одного адміністративного району до різних міжрайонних систем розселення.

Рис. 3. Територіальна структура Західної регіональної системи розселення України

У п’ятому розділі дисертації „Демогеографічна ситуація як чинник розвитку регіональних систем розселення” виявлені хронологічно-хорологічні відмінності демогеографічних процесів в Україні та її регіонах, здійснено демогеографічне районування території України, спрогнозовано подальші тенденції демографічних процесів у Західному регіоні.

Територіальна диференціація показників сучасної демографічної ситуації дає підстави виділити п’ять регіонів: Західний, Центрально-Північний, Північно-Східний, Східний, Південний. Окремо виділяється столиця України – м. Київ. Для дослідження територіальних відмін демографічної ситуації в Україні значний інтерес становить прийом рейтингового аналізу (рис.4). Просторові особливості розміщення рангових місць областей у демографічних регіонах України дають підставу виділити в їхніх межах демографічні зони. Це особливо помітно у трьох регіонах, найбільших за територією і набором кількості областей.

За загальним підсумком демографічна ситуація найсприятливіша у Західному регіоні. Тут найвища народжуваність, найнижча смертність і, як наслідок, – найнижчі показники депопуляції населення; тільки тут у 2000 р. ще була область (Закарпатська) з додатними показниками природного приросту. Цей регіон має найсприятливішу вікову і статеву структуру населення. Показники від’ємного сальдо зовнішньої міграції населення у регіоні також менші, ніж пересічно по Україні. Наближена до середньодержавної демографічна ситуація у Південному регіоні, Північній зоні Центрально-Північного регіону і Придніпровській зоні Східного регіону. Найгірша демографічна ситуація склалася у Північно-Східному регіоні, Центральній зоні Центрально-Північного регіону та Донбаській і Харківській зонах Східного регіону. Демографічна ситуація у Києві сприятливіша, ніж у країні загалом.

Рис. 4. Рейтинг демографічних регіонів, областей, АР Крим і м. Києва за інтегральним показником демографічної ситуації населення

Сучасна демографічна ситуація в Західному регіоні України має свої територіальні відмінності. При цьому, пересічні показники, які відображають демографічну ситуацію адміністративних районів у межах однієї області, значно більше відрізняються між собою, ніж пересічнообласні. Демографічна ситуація відмінна у різних категоріях поселень. Найсприятливіша вона у великих містах, які виділялися значно більшим прибуттям мігрантів. Особливо складна демографічна ситуація у дрібних селах, які найбільш уражені процесами старіння населення, депопуляції тощо.

Аналіз динаміки демографічних показників засвідчує про погіршення демографічної ситуації в Західному регіоні, як і в Україні загалом.

На перспективу, на нашу думку, можна очікувати погіршення демографічної ситуації, що зумовлено: 1) процесом „старіння” населення (зниження народжуваності веде до зменшення частки молодших вікових груп у віковій структурі населення, тому майбутніх потенційних батьків меншає; „старіння” населення приведе до збільшення показників смертності); 2) стабільність сімей слабшає, а нестабільність шлюбів призводить до зменшення кількості дітей у сім’ях; 3) збільшується кількість молодих людей, які не створюють сім’ї (зростає кількість дітей, народжених у матерів, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це, в кінцевому підсумку, веде до зниження народжуваності, оскільки така категорія матерів „обмежується” переважно однією дитиною. Додатково виникає комплекс проблем виховання дітей при відсутності когось із батьків у так званих неповних сім’ях); 4) погіршення екологічного стану та здоров’я батьків і дітей, що призводить до зниження народжуваності та народження кволих дітей; 5) погіршення матеріального стану і в зв’язку з цим регулювання розміру сім’ї через кількість дітей, з одного боку, та ускладнення можливостей лікуватися й оздоровлюватися – з іншого; 6) міграційний відплив населення, а серед мігрантів переважає молодь (потенційні батьки); 7) „прихована” трудова еміграція. Усі ці демогеографічні процеси відбуваються на тлі загальносвітової тенденції до зниження показників народжуваності.

Окремо в роботі досліджуються етнодемогеографічні особливості Західного регіону України. Прикордонне географічне положення, трагічна історія (тривала відсутність української державності; впродовж століть Західна Україна перебувала під гнітом сусідніх країн, часто роздрібнена між різними державами; українці та деякі інші народи зазнавали національного гноблення, цілеспрямованої денаціоналізації, асиміляції і