КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 801.422

Дудник Зоя Василівна

АРТИКУЛЯТОРНИЙ ЖЕСТ: ОНТОЛОГІЯ І АНАЛІЗ

(експериментально-фонетичне дослідження)

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в лабораторії експериментальної фонетики

Інститут філології Київського національного університету імені

Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філологічних наук, доцент

Мосенкіс Юрій Леонідович,

доцент кафедри сучасної української мови Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, доцент

Бардіна Наталія Василівна,

завідувач кафедри прикладної лінгвістики Одеського національного університету імені І.І.Мечникова

кандидат філологічних наук

Єрмоленко Сергій Семенович,

ст. науковий співробітник відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Національної академії наук України

Провідна установа кафедра загального та українського мовознавства, кафедра фонетики англійської мови Київського національного

лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 15 жовтня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033 м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12)

Автореферат розісланий ‘‘10’’ вересня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.19 доц. Л.П.Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Пошук відповіді на порушене В. фон Гумбольдтом питання про взаємодію в процесі реалізації мовлення "влади форми" і "влади матерії, що набула форми", спонукає до поглибленого вивчення субстанції мовлення та її репрезентації з погляду онтологічно-екзистенційної суті мовленнєвого продукування. Адже такий підхід до вивчення плану вираження фонетичних явищ є надзвичайно плідним для аналізу субстанціального варіювання. Традиційно план вираження репрезентує фонема, у якій акцентовані функціонально важливі властивості міжіндивідуального рівня мовної комунікації і розвитку мови. Пізнання влади матерії обмежене за такого розуміння онтологічною специфікою функціонального аспекту мовного буття. Нерідко з такою формою фонеми ототожнюють матерію, активізовану в індивідуальному мовленні, особливо якщо матеріалом аналізу є інструментально фіксована артикуляторна чи акустична субстанція. Таке ототожнення свідчить, що онтологічна специфіка аспекту породження-відтворення не береться до уваги. Так, орієнтуючись переважно на лінгвістичний підхід, загальна та спеціальна фонетика приділяє мало уваги з'ясуванню онтологічного джерела мовного буття, а саме – ролі мовця як виконавця й організатора артикуляторних дій, а у зв'язку з цим і співвіднесеності виконавчого наміру із субстанціальною організацією вимовного зусилля. Натомість дослідницька логіка значною мірою керується специфікою пізнання. Разом із тим потенціал теорії мови, і загальної фонетики зокрема, набагато потужніший у плані розбудови онтологічних засад, ніж його сучасна реалізація.

Шляхи пізнання онтології мови окреслені В. фон Гумбольдтом, І.О. Бодуеном де Куртене, Ш. Баллі, К. Бюлером, Е. Косеріу, О.Н. Синявським, Г.П. Мельниковим та багатьма іншими лінгвістами. Вагомі онтологічні концепції запропоновані Аристотелем, М. Ґайдеггером, М. Бердяєвим, М. Гартманом та іншими філософами. Це підґрунтя дозволяє розглядати існування фонетичної субстанції в акті звукової матеріалізації через її зв'язок із зовнішньою та внутрішньою онтологією мовця.

Онтологічна проблема самостійно постала у зв'язку з розвитком мовних технологій і потребою в таких моделях породження й автоматичного розпізнавання мовлення, для яких став би доступним аналіз індивідуального варіювання субстанції шляхом коректного настроювання детекторів на ідентифікацію та сегментацію артикуляторних подій. Отже, виникає питання про одиницю фонетичного опису й елементи програмного моделювання, які відбивали б структуру актуальних артикуляторних дій мовця.

Уперше зв'язок дії з оперативною одиницею фонетичного рівня, спираючись на широкі аспекти моторної теорії мови, теоретично та експериментально дослідили А.М. Ліберман та І.Г. Матинлі. Подальші здобутки в галузі моторної теорії мови і когнітивної фонетики (зокрема теоретичний та експериментальний доробок К. Броуман, Л. Голдстейна, К. Мортон і М. Тесема) дозволили теоретично обґрунтувати й запровадити в методики опису експериментальних даних таку одиницю мовленнєвої дії, як артикуляторний жест (articulatory gesture) на матеріалі переважно англійського мовлення. М. Тесем сформулював також поняття жестової партитури (gestural score) як пріоритетного (тобто визначального для напрямку дій) планування моторики об'єктів (органів), підпорядкованого керуванню довготривалої та оперативної пам'яті. У понятті артикуляторний жест вдало поєднується уявлення про загальний рівень рухової організації людини з артикуляторно-акустичними особливостями мовленнєвої реалізації. Траєкторії руху органів є параметрами, за якими описують артикуляторний жест за допомогою магнітно-резонасних (electromagnetic articulography) або ультразвукових (ultrasound measurement of speech organs’ movements) прийомів. Значний внесок лабораторії експериментальної фонетики (ЛЕФ) Київського університету імені Тараса Шевченка у розвиток методик і прийомів інструментального дослідження мовлення, у створення нових матеріалів фіксованої артикуляторної та акустичної субстанції мовлення, її опис у працях визначних українських фонетистів І.П.Сунцової, Л.І.Прокопової, Л.Г.Скалозуб, Н.І.Тоцької, П.С.Вовк, Е.І.Лисенко, Т.С.Міщенко, Н.П.Плющ та інших уможливили подальше формування в ЛЕФ методологічно важливих засад щодо шляхів і способів аналізу матерії мовлення. Спостереження дисертантки над артикуляторними та акустичними матеріалами дозволили дійти висновку про перспективність використання у фонетичному аналізі зазначеної одиниці – артикуляторного жесту – і про доцільність її вивчення за координацією та інтеграцією дій. Адже поки складно піддаються поясненню такі особливості варіювання, субстанціальний прояв яких є наслідком зміни рухової програми за виконавчим наміром мовця.

Сучасні дослідники Н.В. Бардіна, Л.В.Златоустова, О.І.Галяшина, Дж.Лейвер, К. Марасек, Х. Траунмюллер, А. Ериксон та інші багато уваги приділяють розв'язанню питання, уперше поставленого М. де Брієром, щодо того, що сегменти мовлення, їх субстанціальні ознаки є базою не лише мовних ознак і мовної інформації, а формують свою структуру за складниками статі, віку, темпераменту, анатомо-фізіологічних особливостей, стану здоров'я, пози, соціального статусу, інтелектуально-розумового рівня мовця та інших зовнішніх факторів. Оскільки ж уявлення про виконавчу сторону усного мовлення поки що не систематизовані на основі загальної фізіологічної організації активності органів і теорії рухів зокрема, то й найбільш активне джерело варіювання, а саме виконавчі наміри та їхній зв'язок із побудовою мовцем артикуляторного зусилля, з координацією дій майже не беруть до уваги або описують фрагментарно, навіть в експериментальних дослідженнях.

Саме тому все ще відкритим залишається питання про суттєві та суб'єктивно-перцептивні ознаки фонетичної одиниці, про їх актуалізацію, про роль влади матерії та влади мовця, як і питання про статус складу і проблема складоподілу (і ширше – артикуляторно-акустичне членування).

Наведені міркування та необхідність систематизувати ознаки ?иконавчої специфіки мовлення, зробити їх точкою відліку для опису функціонального аспекту мовлення послужили підставою для обґрунтування та введення одиниці породження-відтворення. Для неї було обрано вже використовуваний у зарубіжній практиці експериментально-фонетичного опису термін артикуляторний жест. Інші одиниці фонетичного рівня, такі як звукотип, склад, фонетичне слово, не можуть слугувати цій меті, тому що їх традиційне визначення на рівні суттєвих рис міжіндивідуального функціонування не відповідає ні сутнісним властивостям породження-відтворення, ні реальному членуванню, що змінюється в актуальному артикуляторному зусиллі за наміром виконання. Тому варто орієнтуватися на те, що фонетичне оформлення мінімальних квантів вимовного зусилля, як і дискретизація мовленнєвих дій (автосегментація), залежать від особливостей виконавчих намірів мовця, оскільки сам мовець виступає джерелом мовної онтології.

Таким чином, актуальність дослідження полягає в розв'язанні таких проблем загальної фонетики, як онтологічне підґрунтя мовлення, співвідношення між виконавчим наміром і субстанціальною організацією вимовного зусилля, субстанціально-цільова параметризація артикуляторного жесту; квантування мовленнєвого континууму.

Наукова новизна роботи полягає в уведенні в опис на матеріалі п'яти мов (української, російської, англійської, німецької, італійської) специфічних параметрів одиниці аспекту породження-відтворення – артикуляторного жесту – за структурою субстанціально-цільових дій та верифікації такого опису на рівні функціонування двох мов (української та російської).

Мета роботи – теоретично обґрунтувати й дослідити субстанціально-цільову основу відтворення-породження мовлення за наміром та його реалізацією; здійснити фонетичний аналіз за компонентами артикуляторного жесту, а саме за координацією та інтеграцією зусиль, що передбачає виконання таких завдань:

розкриття онтологічних та гносеологічних аргументів фонетичного аналізу;

визначення екзистенціального підґрунтя влади матерії і суб'єктивного підґрунтя влади мовця (за М.О.Бернштейном);

з'ясування структури та координаційно-інтегративних особливостей у субстанціально-цільовій реалізації артикуляторного жесту в п'яти досліджуваних системах мовлення за артикуляторно-акустичними даними;

з'ясування типів і частотного розподілу артикуляторних зусиль на матеріалі текстів українського й російського мовлення.

Швидке реагування матерії мовлення на характер виконавчого наміру свідчить про важливість обраних для аналізу компонентів артикуляторного жесту та його варіативних субстанціально-цільових ознак, зокрема для інтерпретації даних сприйняття, розв’язання проблеми автосегментації. Саме таку одиницю, яка має потенціал для вирішення зазначених і багатьох інших актуальних питань загальної і спеціальної фонетики, обрано за об'єкт дослідження.

Предметом аналізу виступає субстанціально-цільова структура та реалізація артикуляторного жесту (в акті звукової матеріалізації) за параметрами, організованими виконавчим наміром.

Намагання визначити місце артикуляторного жесту у фонетичній організації мовлення зумовили прагнення поглибити цілісний онтологічний підхід в аспекті породження, відшукати нові способи репрезентації фонетичної матерії на матеріалі української, російської, англійської, німецької та італійської мов, а також верифікувати онтологічне висвітлення мовленнєвих дій в аспектах породження й функціонування на матеріалі близькоспоріднених мов – української та російської.

Теоретичне значення дослідження полягає в запровадженні субстанціально-цільових параметрів координації та інтеграції для аналізу продукованого мовлення, з'ясуванні суб'єктивно-індивідуальних тенденцій фонетичної варіативності автосегмента – артикуляторного жесту – та узгодження цих тенденцій із типологічними властивостями аналізованих мов.

Практичне значення роботи пов'язане передусім зі створенням комп'ютерного синтезатора української мови та з розробленням автоматичної сегментації акустичного сигналу мовлення. Важливим є застосування отриманих даних для лінгвістичних і фоноскопічних експертиз, оскільки властивості субстанціальної структури артикуляторного жесту дозволяють диференціювати в мовленні цільові настанови й способи виконання, тобто є необхідною інформацією для класифікації фонетичного стилю та індивідуального наміру і параметрів мовленнєвої дії. Результати дослідження можуть бути використані в нормативних курсах "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Сучасна українська літературна мова (фонетика)", спецкурсах "Породження мовлення", "Актуальні проблеми сучасної філології", в лабораторних і практичних курсах англійської, німецької, італійської мов та української і російської мов як іноземних.

Для отримання експериментального матеріалу програма акустичного запису речень українського й російського мовлення була начитана дикторами з урахуванням трьох вимог щодо вимови: 1) у найбільш зручному темпі, з усталеною інтонацією (ситуація звичного спілкування); 2) з максимальною увагою до передачі змісту (ситуація пояснення предмета розмови); 3) з максимальною увагою до вимови (ситуація спілкування з іноземною аудиторією з початковим рівнем володіння мовою). Кожна з мов репрезентована жіночими й чоловічими голосами (12 дикторів).

Текстовий матеріал дослідження становлять найбільш частотні сполучення приголосний–приголосний (СС) та приголосний–голосний (CV) з поетичних і прозових творів сучасних українських і російських письменників (по 10 000 фонетичних слів з наголосами поетичного тексту). Спеціально для кількісного аналізу даних поетичні тексти були перенесені в програму Excel і відфільтровані на послідовності досліджуваних сполучень.

Методи дослідження. Аналіз здійснено на базі теоретичного обґрунтування, опису даних інструментальних прийомів та кількісних обрахунків текстових масивів. Методологічною основою послужив пропонований у дисертаційному дослідженні онтологічний підхід. Опис спирається на експериментально-фонетичні прийоми кінорентгенографування, осцилографування, спектрометрування, слухового аналізу акустичних сигналів.

Методика інтерпретації артикуляторних та акустичних даних передбачає отримання даних про особливості реалізації артикуляторного жесту і здійснюється на підставі: а) аналізу кінорентгенограм, осцилограм і спектрограм за особливостями субстанціальної структури; б) сегментування акустичного сигналу за послідовними змінами координаційних та інтеграційних зусиль; в) узгодження протоколів сегментування з результатами слухового аналізу; г) визначення особливостей виконавчого наміру за характеристиками субстанціальних компонентів.

Опис інструментально доступних субстанціальних параметрів мовленнєвої дії спирається на диференціацію трьох компонентів субстанціальної організації: природного (фазові й тонічні скорочення м'язів), субстратного (зони активності) і функціонального (механізми артикуляції, фонації та ініціації). Інтерпретацію даних мовленнєвого виконання здійснено на основі фізіологічної теорії рухів М.О. Бернштейна.

Опис фонетичної організації частотних сполучень з тексту за доступними ознаками інтеграції зусиль спрямований на виявлення характерних субстанціальних рис артикуляторної бази української та російської мов на функціональному зрізі.

Зв'язок дослідження з науковими темами. Дослідження пов'язане з науковою темою лабораторії експериментальної фонетики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Фонетика мовлення. Сегментні явища" та науковою темою "Структурування і побудова алгоритмів транскрибування графічних текстів української мови" (№ 01БФ015-05), що виконувалась у 2003 році на факультеті кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація. Основні результати дослідження висвітлювалися на щорічних викладацьких конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка упродовж 1990–2004 років; на конференціях "100 років від дня народження М.С. Трубецького", Ленінград, 1990; "Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського", Київ, 1999; "Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф. Наконечного", Харків, 2000; "Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія", Київ, 2001; на Міжнародному конгресі "Русский язык: исторические судьбы и современность", Москва, 2001.

Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у 30 публікаціях, з яких 10 надруковані у фахових виданнях.

Структура праці. Дисертація загальним обсягом 280 арк. (180 арк. основного тексту, 43 – списку літератури та 57 арк. додатків) складається зі вступу та чотирьох розділів, списку використаних джерел (572 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі актуалізується необхідність поглибленого онтологічного підходу до аналізу фонетичних явищ; зазначається, що онтологічна специфіка одиниць фонетичного рівня ще не знайшла свого обґрунтування й аналізу; запропоновано розв'язання проблеми варіативності за допомогою опису одиниці аспекту породження-відтворення – артикуляторного жесту, – структура якої підпорядкована динамічному зв'язку між виконавчим наміром та субстанціальними характеристиками мовленнєвої дії.

У першому розділі "Онтологічна стратифікація фонетичних явищ" коротко подано огляд змісту поняття онтологія у філософії та зв'язку онтологічної парадигми з окремими проблемами філософії мови; розглянуто внесок М. Гартмана у розвиток нової онтологічної концепції та окреслено зв'язок його ідей із сучасними проблемами фонетичної теорії; на підставі огляду мовознавчих позицій насамперед В. фон Гумбольдта, Е. Косеріу, О.Н. Синявського, Р.Р. Каспранського, Г.П. Мельникова визначається зміст лінгвістичних понять онтологічна цілісність, онтологічна специфіка.

Для поглибленого аналізу породження-відтворення та безпосередньо актів звукової матеріалізації запропоновано брати до уваги ідеї В. фон Гумбольдта щодо необхідності розрізняти в мовній діяльності ergon i energeia (за Аристотелем), процес позначення і процес створення позначуваного, владу форми і владу матерії та мовця, перевагу сформованої матеріальності над ідеєю; властивості реалізації ознак та властивості їх сукупності, взаємоперехід в мовній діяльності суб'єкта й об'єкта, залежність/незалежність мови від індивідуума та колективу, ступінь матеріальності звука як "свідомої дії душі" у зв'язку з потребами сприйняття. Для вивчення процесу продукування важливим є положення, на якому наголошував І.О. Бодуен де Куртене: приділяти особливу увагу взаємозв'язку образу артикуляторних робіт з реалізацією цих робіт, наслідком чого є "психіко-статична рухливість" мовної свідомості; виділяти фонетичне виконання і фонетичний намір та бачити колізії в їхньому співвідношенні; розрізняти оптичні й слухові враження, а особливо не сплутувати довільне суб'єктивне експериментування (зі звуками) з об'єктивно здійснюваними історичними процесами.

У розділі окреслені основні методологічні орієнтири дослідження, за якими об'єкт необхідно розглядати не як щось незалежне від суб'єкта, а через урахування пізнавальних процедур та перехрещення обох буттєвих сфер (суб'єкта і об'єкта). Це дозволяє за феноменом чи підручним (терміни М.Гартмана, які у першому випадку потрактовані в дослідженні як активність органів, у другому – як результати фіксації акустичного сигналу та артикуляторної активності) побачити онтологічне джерело, тобто мовця, його досвід, виконавчу активність і наміри, а також диференціювати в об'єкті суттєве й сутнісне, а в предметі розрізняти гносеологічні й онтологічні аргументи. На підставі обраних орієнтирів функціональну характеристику одиниць фонетичного рівня розглядаємо як їх суттєву рису, натомість процес "життєдіяльності", тобто актуальне породження-відтворення, вважаємо, за Г.П. Мельниковим, як так само вагому сутнісну характеристику динамічної одиниці реалізації.

У другому розділі "Субстанціально-цільові параметри артикуляторного жесту" здійснено аналіз фізіологічних і нейролінгвістичних даних, важливих з погляду онтології мовленнєвої дії (М.О. Бернштейн, П.К. Анохін, Н.П. Бехтерєва та ін.); обґрунтовано введення одиниці акту звукової матеріалізації – артикуляторного жесту; описано властивості реалізації артикуляторно-акустичних зусиль на матеріалі кінорентгеносхем й акустичних записів українського, російського, англійського, німецького та італійського мовлення. Оскільки актуальним атрибутом породження-відтворення є дія, у дослідженні спочатку було здійснено пошук чинників мовленнєвої дії, що структурують її та формують кванти мовленнєвого потоку. Такими в процесі породження-відтворення вважаємо два динамічно взаємопов'язані між собою чинники субстанціальної організації мовлення: ієрархію виконавчих намірів та координаційні властивості природного, субстратного і функціонального компонентів субстанції мовлення. З'ясовано, що виконавча активність формується на тлі природної організації мовлення, а саме – єдності тонічного й фазового складників м'язової активності. У вимовному зусиллі ці два складники розподіляють артикуляційну активність у такий спосіб:

(а) синергетичні режими здійснюються на основі тонічного способу м'язового напруження органів. На кінорентгеносхемі та в акустичному сигналі виявляють себе сукупним результатом напруження м'язів гортанної зони (ГЗ), надгортанної зони (НЗ) та діафрагмально-грудної зон (ДГЗ), що корелює з енергією коливань голосових зв'язок, м'язовим напруженням (мікростисканням і мікророзтисканням, мікрорухами та імпульсаціями рухомих органів), а також з відповідною інтенсивністю коливання голосових зв'язок, створенням резонансів та швидкістю й ступенем турбулентності видихуваного повітря;

(б) кардинальні роботи корелюють із фазовим способом напруження м'язів і за трьома функціональними механізмами визначаються так: 1 – локалізація і зміна форми язика, губів та інших рухомих органів надгортанної зони (НЗ) з відповідною локалізацією їхнього фокусу; 2 – локалізація гортані та формування голосової щілини (ГЗ); 3 – проходження повітря й створення перешкоди в ГЗ та НЗ. 1-а й 2-а роботи визначають положення артикуляторів, у тому числі й голосових зв'язок.

У результаті проведеного аналізу запропонована така концептуальна схема-структура субстанціального прояву:

Рис.1. Компоненти організації субстанції: унизу – природний,

усередині –  субстратний, угорі – функціональний.

Специфічний вияв синергетичних режимів є підґрунтям створення чотирьох основних режимів сонорності: фокусованого (глухого) – D та розподілених вокалічних (сильного – A, слабкого – V й автономного – S) для глухих приголосних, голосних, дзвінких приголосних та сонантів відповідно. Здатність створювати їх свідомо дозволяє вважати їх перехідним типом між власне синергетичною активністю та кардинальною роботою, тому на схемі перехрещення вимірів між двома природними типами активності позначено пунктиром. Під час вимовляння разом із пересуванням рухомих органів, зміною їхньої форми (кардинальні роботи), створенням перешкод встановлюється потрібний тонус м'язів за одним із сформованих у філогенезі синергетичним режимом, який, у свою чергу, впливає на особливості здійснення кардинальних робіт.

Спосіб поєднання тонусу і синергетичного режиму з кардинальними роботами органів мови в одному вимовному зусиллі відповідає за результат взаємодії механізмів артикуляції, фонації, ініціації.

Вивчення ролі цих компонентів у створенні артикуляторної дії дозволило диференціювати в ній (за даними опису координаційних рівнів у М.О. Бернштейна) рівень загального тонусу А, рівень синергій В переважно для синергетичної активності, рівень просторово-метричного поля С для кардинальної активності, рівень предметно-топологічних рухів-ланок D для інтеграційної активності, рівень Е смислових мотивів. Фонові рівні В та С підпорядковані вищим рівням предметних дій D та смислових мотивів і корекцій E.

У розділі ідентифіковано виконавчі мотиви за активністю рівнів В, С і D на матеріалі порівняння акустичних даних за трьома рольовими стилями виконання. З'ясовано, що посилено усвідомлювана увага сконцентрована мовцем на тому чи іншому виконавчому субстраті й механізмі, натомість автоматизоване зусилля вирізняєтьсячасовою рівновагою, помірністю та рівномірністю розподілення енергії як у просторі, так і в часі. На індивідуальному рівні спостерігаються відмінності в активності тонічного компонента, який на емфазі рівня С і Е або послаблюється, або посилюється за рахунок загального тонусу м'язів (рівень А) незалежно від статі диктора.

У результаті аналізу рівнів рухової організації на матеріалі осцило- і спектрографування з'ясовано також, що, як і в загальній побудові рухів, виконавчі налаштування складають в артикуляторному жесті макроструктуру рівнів: нижчий (за фоновими рівнями В і С) відповідає за одиничну координацію зусиль, а вищий (за провідними рівнями D і Е) – за інтеграцію дій у послідовності. Саме ці типи активності й можна вважати функціонально взаємопов'язаними субстанціальними елементами в структурі артикуляторного жесту. Тому при ідентифікації в акустичному сигналі відповідних проявів рухової організації партитуру виконавчого наміру як готовності діяти певним чином можна визначати за такими характеристиками: автоматизованістю/ усвідомлюваністю та автономністю/ інтегрованістю здійснюваного зусилля.

Третій розділ "Визначальні риси артикуляторного жесту в українському, російському, англійському, німецькому та італійському мовленні" присвячено аналізу артикуляторного жесту за параметрами координації та інтеграції вимовних зусиль на матеріалі осцилограм і спектрограм п'яти досліджуваних мов.

З'ясовано, що взаємодія між синергетичними режимами і кардинальними роботами залежить від характеру виконавчого наміру і може відрізнятися в координаційному та інтеграційному зусиллях. Так, для автоматизованої координації переважає синергетизм, а для підкресленого вимовляння в координації переважає цільова фокусація зусиль.

Основою автоматизованої інтеграції може бути або однорідне синергетичне налаштування, або подібність кардинальних робіт. Саме ці два види налаштувань визначають поділ мов на складорахуючі та акценторахуючі. Понад те, переважно синергетичний спосіб автоматизації виявляє себе в однотипному специфічному збереженні голосової активності для дзвінких і глухих сегментів, як у слові українського мовлення відчепити (приблизно таке звучання можна транскрибувати як [в’ідтчеибпи?дти]). При цьому наявна автоматизація не заважає коректній ідентифікації оглушеного сегмента як дзвінкого, а наступних одзвінчених – як глухих. Автоматизація за кардинальним налаштуванням призводить до встановлення однотипної форми та/чи локалізації рухомого органу, як у слові російського мовлення пальчиками [пaл'ч'ик'им'и], де останній приголосний першого складу і три наступні склади утворюються дорсальною передньою формою язика. Виділюваність інтеграційного зусилля забезпечується посиленою автономізацією в роботі зон, яка виявляється за ознаками їхньої десинхронізації в часі та за переважним навантаженням одного з функціональних механізмів.

Встановлено, що чим вищий рівень усвідомлення артикуляторного зусилля, тим більш посилено задіяний фоновий рівень С з можливою підтримкою тонусу рівня А. Цим забезпечується виділене, підкреслене виконання акцентованих сегментів. Таке виділення сприяє відділенню посилених сегментів, тобто подрібненому квантуванню потоку мовлення. Наприклад, в українському мовленні при навмисному або спеціально вихованому збереженні повної дзвінкості в несприятливих для цього умовах, тобто в сполученні дзвінкого з глухим приголосним, у вимовленому слові з'являється додатковий склад: [ви?-па-дъ-к’іў]. При нормальному чи швидкому темпі можливі такі варіанти: [ви?-падт-к’іў], [ви?-пад?-к’ів], [ви?-па-тк’ів?].

З'ясовано, що процес інтеграції цільових зусиль при виконанні CV в українському, німецькому та італійському мовленні без уваги мовця до вимови спирається на переважне поєднання рівня D з фоновим рівнем B, тобто це синергетично орієнтована інтеграція. При цьому в українському мовленні досягнення мети (координації рівня С) підпорядковане рівню вокалічних синергій. Про це свідчить неконцентрований словесний наголос з відповідною зрівноваженою темпорально-ритмічною структурою слова (за Н.І. Тоцькою).

У невимушеному вимовлянні автосегментація в українському слові дорівнює складу, а перерозподіл межі складу стосується інтервокальних консонантних сполучень СС із першим дзвінким сегментом. За умови швидкого вимовляння в інтервокальному сполученні посилюється інтеграція зусиль і реалізація наступного складу починається з першого знеголошеного сегмента консонантного сполучення. При посиленій увазі до вимови міжскладова межа може проходити всередині основної фази першого зімкненого інтервокального сегмента незалежно від участі голосових зв’язок.

В італійському мовленні доля синергетики дещо менша в координації механізмів фонації та ініціації, порівняно з українським. Більш активним є рівень С, який увиразнює точність артикуляції і збільшує активність модуляцій частоти основного тону. Однак інтеграційний рівень D залишається тут регулятором тривалості голосних і гемінації приголосних, формуючи ритмічні особливості реалізації італійського слова. Автосегментація в італійському слові також здійснюється за розміром складу. Однак гемінація значно активніше, ніж в українському мовленні, використовується для автосегментації всередині одного кардинального зусилля.

У німецькому мовленні при провідній координації механізмів артикуляції та ініціації на рівні вищих автоматизмів D частково зберігає свій вплив синергетика рівня В, а частково посилюються кардинальні зусилля рівня С. Поєднання синергетичного режиму з цільовими кардинальними рухами має свою специфіку: у приголосних сегментах спостерігається як уподібнення за кардинальними зусиллями, так і елізія голосних (geben [gebm], finanziellen [fi'nan-'cэeln]) з перетворенням нових сполучень на так званий суперсклад (за В.Г. Таранцем та Н.В. Армаш), так і спрощення в групах приголосних сегментів, яке не призводить до втрати складу (Nachbargemeinde ['naчbage'maэne]). Таким чином, у німецькому мовленні інший тип провідної координації механізмів спричинює різні наслідки варіювання складової структури слова, отже й різні способи автосегментації. Елізія голосних пов'язана з інтеграцією та злиттям в одному автосегменті більшої кількості кардинальних зусиль і як наслідок – зі зменшенням кількості автосегментів порівняно зі складовою структурою.

В англійському й російському мовленні рівень вищих автоматизмів D більше підтримується фоновим рівнем C, а саме особливостями кардинальних інтеграцій.

У російському мовленні, наприклад, сполучення CVCV, CVCCV можуть регулярно поєднуватися в одному автосегменті й редукуються до CC, CCV або С(СС)V внаслідок переважання автоматизованого поєднання зусиль за однотипною кардинальною роботою (за формою або локалізацією артикуляторів). Порівняно зі складовою структурою повного стилю вимови це призводить до зменшення кількості автосегментів у спонтанно вимовленому і навіть репродукованому слові: рос. система – [c'c'], поворот [пв], не торопись – [нтр], довольно-таки [л'нт]. Таку властивість активно підтримує механізм ініціації швидкими й інтенсивними змінами кардинального типу. За таких умов у російському мовленні неможливе знеголошення, як в українському, а лише повне оглушення дзвінких приголосних сегментів.

В англійському мовленні (британський варіант) рівень синергій В також актуалізується за параметрами, дозволеними рівнем С. Зменшення елементів ритмічної структури англійського слова, порівняно з російським, відбувається як більш гетерогенне за кардинальними роботами в надгортанній ділянці, але має схожі особливості на рівні вищих автоматизмів рівня D за механізмом ініціації і роботою гортанної зони. При цьому в англійському слові зменшується кількість синергетичних координацій, що призводить до елізії голосних: operator [pr], Debenhams [bnh], serpent [pnt]. Членування англійського мовлення на автосегменти за допомогою гортанного зімкнення є розвинутою внаслідок подібної координації зусиль автоматизованою звичкою рівнів С і D.

Четвертий розділ "Артикуляторна звичка за частотним розподілом субстанціальних параметрів у сполученнях CV i CC" містить опис структурних властивостей простої інтеграції сегментів (тобто на рівнях організації рухів В і С) у найчастотніших сполученнях CV та CC на текстовому матеріалі українського та російського мовлення.

Інтерпретація CV-інтеграції i CC-інтеграції дій спирається на аналіз частотного розподілу між доступними для спостереження в тексті координаціями функціональних механізмів та передбачає: а) ідентифікацію ознак артикуляції за класифікацією Л.Г.Скалозуб, тобто через аналіз форми і локалізації основного органа – язика, для якого важливими є предорсальна форма (І), дорсальна задня форма (ІІ) і дорсальна передня форма (ІІІ); б) аналіз фонації через синергетичні режими D, V, S, А; в) характеристику ініціації за трьома основними способами проходження повітря: зімкненням (1), щілиною (2), комбінованим способом (3). Так, сполучення сд [зд] російського мовлення визначається у першому сегменті як координація предорсального укладу (І), слабкого вокалічного режиму (V) і щілинного (свистячого) способу проходження повітря (2с) та в другому сегменті як координація предорсального укладу (І), слабкого вокалічного режиму (V) та зімкнення (разом умовно позначається як I.V.2с.I.V.1.).

У текстах українського мовлення серед ініціальних СС сполучень фонетичного слова (154 типи) субстанціальний автоматизм інтеграції тяжіє до економного узгодження між механізмами таких найбільш навантажених типів: задньої дорсальності (ІІ), глухого режиму (D), фокусованої щілини (2) з предорсальним укладом (І), автономним режимом сонорності (S) й комбінованим видихом (3) (рис. 2). Така інтеграція, що позначається символами II.D.2.I.S.3, повною мірою втілюється в сполученнях х та ф із сонантами р, л та н, а найбільш поширені її складники – щілинність першого сегмента й предорсальність другого (2I) – зустрічаються в багатьох сполученнях.

Стійкість автоматизму цієї інтеграції лежить, на нашу думку, в основі типології асиміляційних процесів і потребує подальшого вивчення.

Рис. 2. Характеристика координації та інтеграції

за текстовими даними українського мовлення.

У текстах російського мовлення серед ініціальних СС сполучень фонетичного слова (166 типів) дистрибуція майже подібна: субстанціальний автоматизм інтеграції виявляється в узгодженні дорсального заднього укладу (ІІ), глухого режиму (D), щілини (2) з дорсальним переднім укладом (I), автономним режимом сонорності (S) й зімкненням (1) – II.D.2.I.S.1. (рис. 3). Така інтеграція втілюється в сполуках сегментів лише частково, оскільки за частотою в другому сегменті не менш активними є артикуляція дорсального переднього укладу (ІІІ) і комбінований спосіб видиху (3). Так, якщо другий сегмент [р?] реалізований дорсальним переднім укладом (III), то за ініціацію він має лише коротке зімкнення (1). Переважне навантаження у всьому масиві ініціальних сполучень падає в першому сегменті на глухий режим фонації, а в другому – на автономний сонорний режим (D S).

Рис. 3. Характеристика координації та інтеграції

за текстовими даними російського мовлення.

Одержані за текстами дані свідчать про своєрідні способи інтеграції в сполученнях CC українського й російського мовлення. Тенденція до послідовного виконання в ініціальному сполученні СС українського мовлення щілинного й предорсального компонентів координації (домінантний за частотністю механізм ініціації замінюється на домінантний механізм артикуляції) потребує більш стійкого узгодження ініціації з артикуляцією. Натомість у сполуках СС російського мовлення поєднуються контрастні режими фонації. Узгодження субстрату функціонально різних або спільних механізмів активізує різні тенденції субстанціальної реалізації СС сполучень у мовленні.

Кількісно-відсотковий аналіз сполучень CV в українському та російському мовленні показав, що загалом при подібності частотного розподілу із загальної кількості обраних сполучень в українських текстах (23932) та в російських текстах (24700) в межах підкласів сполучень SA (укр. 11948 (50.63%); рос. 12141 (49 % )), DA (укр. 7762 (31.97%); рос. 8727 (35,15%)), VA (4222 (17,40%); рос. 3832 (15,43%)) важливою є відмінність їх рангової позиції й частоти. Так, в українському мовленні початкові позиції щодо шкали спадної частотності займають лише CV із сонантними приголосними. У російському мовленні початкові позиції займають сонанти, дзвінкі й глухі приголосні, крім африкат, натомість з-поміж голосних у перших позиціях переважають лише [a] та [i]. Таким чином, частотні дані показують, що в українському мовленні склалася провідна лінія переважання в процесі інтеграції CV вокалічних синергетичних режимів, а в російському мовленні таке переважання зумовлене інтеграцією кардинальних зусиль, що підтверджує попередній аналіз осцило- та спектрограм.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Виконавча сторона мовної діяльності поєднує в собі всі онтологічні аспекти мови, весь досвід мовця та мовного колективу, отже, має пізнавальний потенціал для розкриття різних джерел варіативності ознак фонетичних одиниць, а у своїх специфічних онтологічних виявах є підґрунтям для узагальнення на рівні форми та матерії мовлення. У процесі породження-відтворення артикуляторний жест виступає інструментом моделювання мовно-комунікативних побудов у варіативному діапазоні цільових дій. Артикуляторний жест як специфічна одиниця відтворення-породження мовлення із запропонованою в дослідженні субстанціальною структурою ознак і компонентів виявилася надзвичайно важливою для опису фонетичної реалізації.

2. З погляду виконавчого наміру мовця в артикуляторному жесті актуальними є такі компоненти дії: а) координація природних властивостей та її наслідки на рівні активності органів мови і функціональних механізмів мовлення, за яку відповідають рівні В та С; б) поєднання цільових координацій у часі, або інтеграція, за яку відповідають рівні D i E. Обидва компоненти складають субстанціальний план. Інший компонент пов'язаний із перцептивний планом – це чуттєво сприйманий квант артикуляторного зусилля. Для динамічних стратегій актуального сприйняття важливу роль мають такі протилежно спрямовані субстанціальні властивості в організації артикуляторного зусилля, як автоматизованість/усвідомлюваність та інтегрованість/виділюваність.

Одинична цільова координація виступає як найменша актуалізована фонетична форма артикуляторного жесту, яка виявляє кореляцію із зовнішнім планом виконання – субстанцією мовлення, і внутрішнім планом – виконавчим наміром. Усталений спосіб реалізації субстанціальних та перцептивних компонентів зумовлює фонетичні риси артикуляторної бази конкретної мови, тобто її характер, є джерелом варіативності і фонетичних змін у мові.

3. Найтиповішими можна вважати цільові координації та інтеграції з низьким рівнем усвідомлення виконавчої мети, оскільки їх забезпечують рівні автоматизмів B i D, а на функціональному рівні найтиповішими можна вважати найбільш частотні координаційно-інтеграційні зусилля.

Низький рівень усвідомлення підтримує відносну рівновагу коартикуляційного механізму, а наднизький рівень (для високочастотних реалізацій та швидкого темпу) збільшує розмір, але зменшує кількість квантів переважно в англійському та російському мовленні. У три-, чотири-, п'ятискладових словах, наприклад, два серединні або останні склади можуть зливатися в єдиний артикуляторний жест. В усіх мовах явище "setting", або наскрізну коартикуляцію за провідним типом зусиль, можна вважати універсальною рисою артикуляторного жесту.

4. Фонетична варіативність структури артикуляторного жесту є нормою реалізації та матеріальною основою варіативності актуального складоподілу на рівні породження. Визначено ймовірний механізм складоподілу для аспекту відтворення-породження в українському й російському мовленні. Для українського мовлення експериментально підтверджено спостереження Р.Г. Стетсона про реструктурування складу залежно від темпу. З'ясовано субстанціальний механізм складової межі в основній фазі артикуляції першого приголосного сполуки, помічений іще О.І. Томсоном. Основним утіленням артикуляторного жесту в українському та італійському мовленні є склад, а в німецькому – склад або два склади. У російському та англійському мовленні артикуляторний жест частіше реалізується в кількох складах, словоформі або фонетичному слові.

5. Провідне значення в українському мовленні на рівні функціонування (повторення) має інтеграція сильних вокалічних режимів для CV та інтеграція ініціації з артикуляцією для СС.

Переважання тактики узгодження кардинальних робіт в інтеграційних зусиллях CV та поєднання контрастних режимів фонації на тлі активної ініціації другого компонента для СС російського мовлення виявляється як при породженні-відтворенні, так і в процесі функціонування.

Дослідження має перспективи для дальшого з'ясування типологічних співвідношень між артикуляторним жестом, з одного боку, і складом та словом, з другого. У межах онтологічних аспектів породження й функціонування важливими є використання універсальних субстанціально-цільових ознак, єдиних при описі різних систем мовлення для встановлення характерних властивостей артикуляційної бази конкретної мови, створення акустичної бази мовленнєвих сегментів з метою натуралізації автоматичного синтезу й посилення ефективності розпізнавання артикуляційних подій в усному мовленні, а також для побудови моделей сприйняття мовлення і методик ідентифікації фонетичного стилю.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ Праці з № 1 по № 9 опубліковані у провідних фахових виданнях України, зазначених переліком ВАК.

Артикуляторная динамика слова [к?р?у?пна?] // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1989. – Вип. 31. – С. 112–117.

Русские ученые о слове в речевой деятельности: концепция Л.В. Щербы // Русское языкознание. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1990. – Вып. 20. – С. 88–93.

Динаміка артикуляторної структури складу (до методики аналізу) // Українське мовознавство. – К.: Поліграф. центр Київського університету, 1997. – Вип. 21. – С. 113–124.

Експериментально-фонетичні розвідки Олекси Синявського у світлі сучасних проблем загальної фонетики // Вісник Харківського університету. Сер. філологія. – Харків: Вид-во Харківського ун-ту, 2000. – № 491. – С. 197–200.

К проблеме выбора исходных параметров фонетического описания // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур: Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2000. – С. 223–230.

Застосування емпіричних даних при визначенні субстанціальних параметрів сегментів мовлення // Вісник Київського університету. Літературознавство, мовознавство, фольклористика. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2001. – Вип. 10. – С. 48–50.

Онтологічні та психолінгвістичні критерії інтерпретації кінорентгенографічних даних артикуляції // Українське мовознавство. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2001. – Вип. 23. – С. 87–96.

З неперекладеної спадщини І.О.Бодуена де Куртене // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Вид-во Прайм, 2002. – № 6. – Книга 1. – С. 138–143 (у співавторстві з Т.В.Бобковою).

Варіанти реалізації голосних українського мовлення та їхнє місце в класифікації МФА // Українське мовознавство. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2004. – Вип. 29–30. – С. 18–23.

Структура відкритого складу в українській мові та її особливості з погляду артикуляційної організації // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. Гуманітарні науки. – К.: Вид. центр “Київський університет”, 1999. – Ч. 2. – С. 60–63.

Складоподіл в українському мовленні у зв'язку з цілісною організацією складу і слова // Українська мова і література в Київському університеті: Зб. наук. студій, присвячених 80-річчю кафедр україністики. — К: Вид. центр "Просвіта", 1999. – С. 93–99.

Фонетичний аналіз у співвідношенні об'єктивно даного і когнітивно зумовленого // Слов'янські мови і сучасний світ. – К.: Видав.-поліграф. Центр „Київський університет”, 2000. – С.49–57 (у співавторстві з Т.В.Бобковою).

До характеристики артикуляційної бази українського мовлення у квантитативному та субстанціальному вимірах // Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2001. – Ч. 1. – С. 330–338.

Артикуляційна база: сучасні контексти